Курсоваробота
СтановленняПольської держави у 1921 – 1926 рр
Зміст
Вступ
1 Політичні перетворення в державі
2 Економічний розвиток країни
3 Міжнародне положення Польщі
Висновок
Список використованої літератури
Вступ
Актуальністьроботи. Основним джерелом вивчення теми „Становлення польської держави у 1921– 1926 роках” є писемні джерела, вони підтверджують достовірність її актуальність. Данною темою займалися ряд дослідчиків, як польських так іросійських відносимо Д. Налеч і Т. Налеч, А.Н.Бадак до російських відносимоМатвеева, Симонова, Яровик та багато інших.
В своїх працяхвони досконало вивчили історію Польщі в той період часу, а саме 1921 – 1926роках, вони охарактеризовали політичну, соціально – економічну сторону країни,а також міжнародне її положення.
На сучасномуетапі вивчаєма тема дуже актуальна нею займаються такі видатні вчені, якМатвеев, Яровой, Жуков, Прохоров, Сімонова та багато інших.
При вивчені тадосліджені цієї теми, ми більш детальніше вивчаємо цю країну в цей періодчасу.
Мета. На основівивченої літературі ми ставили перед собою наступну мету. Мета демократичноїдержави:
1921 – 1926 роках– полягала у врегулюванні мирних відносин з Німеччиною та Росією, а такожврегулюванні політичних конфліктів у самій державі. В цей час багато увагиприділялося економіці Польщі.
Об”єкт курсовоїроботи є Польська держава.
Завдання :
Ø виявитиякі політичні перетворення відбулися в державі ;
Ø дослідитиекономічний розвиток Польщі саме у 1921 – 1926 роках, його вплив на політичнежиття ;
Ø охарактеризуватиміжнародне положення Польщі.
Хронологічнірамки – охоплюєть 1921 – 1926 роки, це період правління Ю. Пілсудського, тавстановлення „культу вождя” Пілсудського.
Географічні рамкироботи — Польське питання на Паризькій конференції було дуже важливим, такяк, воно перехрещувалося з питанням о відносинах з Радянською Росією таНімеччиною – двум фактично новим державам на карті Європі. Питання про польсько– німецькі кордони є частиною проблеми, пов”язаної з тим хто ж з державпереможниць зуміє виявити найбільшу вигіду з поразки Німеччини. Неодоцінуючиінтереси Польщі правяща кола Англії та США тим самим схилялись на бік Німеччинипроти свого французьського спільника.
Отже, Польщаотримала лише 45 тисяч кв.км. території замість очікуваємих 84 тисяч кн.Версальський договір залишив відкритим питання про Східні кордони Польщі.Водночас з підписанням цього договору Польща підписала з Англією, Францією, СШАта іншими країнами договір „Про захист прав національних меньшин” в Польськійдержаві.
Структуракурсової роботи. Курсова робота складається з вступу і трьох його розділів:
Розділ перший –політичні перетворення в державі ;
Розділ другий –економічний розвиток країни;
Розділ третій –міжнародне положення Польщі.
Також містить всебе висновки та список використованої літератури.
1Політичні перетворення вдержаві
Польські землі уперші дні першої світової війни стали театром активних бойових дій. Вони велисьв царстві Польському, Галичині, на Мазурах 1921 – 1926 роки були дуже складнимидля Польської держави, як в політичному, так і в економічному плані.
У лютого 1919року сейм підтвердив права Пілсудського, як керівника держави до прийняттяпостійної конститйції. Робота над конституцією зайняла два роки. Весь цей час всеймі і пресі йшли дискусії о формі державного устрою, уповноваження окремихгілок влади, принципах виборчого права.
17 березня 1921року сейм прийняв конституцію (вона отримала назву „березневої ”). Це була одназ найбільш демократичних конституцій в світі на той час. Польщапропогандувалась республикою, верховна влада належала народу.
Органами влади вгалузі законадавства був парламент, який складався з двох палат – сейму тасемату, виконавча – президент та уряд, судову владу – незалежний суд.
Вибори впарламент були загальними, прямими, рівноправними, пропорційними при таємномуголосуванні. Не мали права голосув особи, які знаходились на дійснийвойськовій службі.
Президентвибирався парламентом. Він мав право висувати кандитатури примерів і міністрів,а також представити державу на світовій арені. Уряд мав відповідальність передпарламентом. Сейм був наділений основними повноваженнями в законодавчої іконтрольної областях, стверджував уряд і окремих міністрів і мав право їхзміни.
Особлива позиціясейма в державі скріплювалась досить склодною процедурою його достроковогорозпуску. Конституція проголошувала основні демократичні права і свободиособистості, рівноправність всіх громадян країни, мови, раси, релігії.
При цьому бралосядо увагу, що римо – католицьке віросповідування буде займати в державіпровідну роль серед рівноправних конфессій. (9. с. 48-49) Всі види власностіоголошувались недоторканими.
Порушення цьогоправа припускалось тільки на основі закону, виходіячи з інтересів суспільства,за відповідну конпенсацію. Конституція закріплена в Польщі парламентськудемократію провідну роль в якому відігравав сейм.
Прийнятий наосновфі конституції закон про вибори дозволяв проводити в сейм своїхпредставників навіть невеликими політичним партіям. В Польщі склалосьбагатопартійна система, приблизно існувало п”ять партій. Селянський рух (людовці)розпався на дві партії „Пяст” і „Визволення”.
На його правомукрилі стояла партія, яка була підтримана заможним та середнім селянством, — „Пяст” на чолі з В. Вітосом у 1918 році. Більш радикального в той й же часрвіну позицію серед людовцть займала партія „Визволення”, яка користьуваласьпопитом серед селянськох бідноти.
В робітничомурусісильні позиції зберегла Польська Соціалістична партія (ППС), яка виникла щеу 1893 році.(1. с. 47) Пілсудський не створив власної партиї, але в той же часмав прихильників у різних партіях, в тому числі серед людовців і ППС,спиравшись на яких й вів боротьбу за владу зі своіми головними політичнимипротивніками – ендеками, які були підтримані заможною буржуазією та поміщиків,партія національних демократів.
В листопаді 1922року відбулися вибори в парламент, але вони знов не данли очікуваногорезультату не одному з полятичних таборів. Основна частина українськогонаселення Галачини бойкотувала вибори в знак протесту проти польської акупаціїцього регіону.
Великої поразкивизнав табір Пілсудського, до нього входити Я.Левицький та інші політичнідіячі. Пов”язані з ними політичні угрупування не отримали жодного місця всеймі.(8. с. 387)
9 грудня 1922року відбулися перші вибори президента незалежної Польщі. Пілсудськийвідмовився виставляти свою кандидатуру на вибори. Лише в п”ятому турі вдалосявизначити переможця. Ім став Г. Нарутович, кандидат Польської
селянської партії„Визволення”, якого підтримали ліві, центристи та національні меньшини.
Правими партіями,які об”єднувались та групувались навколо національних демократів, буларозгорнута антипрезиденська компанія. 11 грудня, в день проведення присягиНарутовича, були організовані вуличні демонстрації протесту 16 грудня. (15.с.113)
1922 року Нарутович був вбитий під час перегляду художньої виставки, террористом –ендеком. 20 грудня 1922 року відбулися нові вибори президента, ім ставС.Войцеховський кандилат партії „Пяст”. Восені 1923 року „Хьена” і „Пяст”уклали угоду, яка була направлена проти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В.Вітосом.
Пілсудськийдемонстративно пійшов у відставку з поста начальника генерального штабу, якийвін обіймав з грудня 1922 року. (4. с.27) Уряд В. Вітоса невдало намагавсядобитися стабілізації польської грошової одиниці, за рахунок робітничих мас– проведено було скорочення заробітної платні, урізувався бюджет, який йшов накультуру і освіту.
Різке надіннязаробітної платні, зменшення прав національних меньшин та інші дії урядупривели до нового загострення суспільних протеріч в країні. Парламентськікоаліційні уряди виявились не здатними ліквідувати кризу.
Їх існуванняколихалось від одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєїдіяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду. Ті закони, якіприймалися за їх ініціативою, нерідко викликали велике невдоволення всуспільстві, як це сталося, наприклад, з аграрною реформою .(14. с. 33)
У політиків різноманитнихнапрямів зміцнювалась думка в необхідності серйозних змін в державному апараті.Праві та центриські партії, які вважали, що повинні бути збільшеннінезалежність законодавчої влади від парламенту та повноваження президента.Національної демократи починаючи з 1923 року проведення присяги Нарутовича, імбули організовані масові вулисні демонстрації протесту. В атмосферінаціоналістичного божевілля, насадженого правою пресою, 16 грудня 1922 рокуНарутович був вбитий (террористом — ендеком), під час перегляду художньоївиставки.
20 грудня 1922року відбулися нові вибори президента. Ім став С. Войцеховський кандидат партії„Пяст”. Восені 1923 року „Хьена ” і „Пяст ” уклали угоду, яка була направленапроти пілсудчиків, і обрали уряд на чолі з В. Вітосом.
Пілсудськийдемонстративно пішов у відсавку з поста начальника генерального штабу, якийвін обіймав з грудня 1922 року. Уряд В. Вітоса невдало намагався добитисястабілізації польської грошової одиниці валюти
за рахунокробітничих мас – проводило наступ заробітню платню, скорочивало витрати накультуру та освіту. Різке падіння заробітної плати та інші дії уряду привели донового загострення суспільних протиріч в країні.
Парламентськікоаліційні уряди виявшись не тривалими, не здатними ліквідувати кризу,існування колихалося з одного тижня до шісти місяців. За нетривалий час своєїдіяльності вони не могли навіть сформувати програму дії уряду, по найбільшважливим питанням економічного та політичного життя. Ті закони, які приймалисяза їх ініціативою, нерідко активно пропогандувавши досвід італьянськихфашистів та закликали використовувати його в польських умовах.
Ліві партії,поступово відходити від участі керуванні державною, допускали можливістьвідставки правих і центриських партій від влади за допомогою сили. Активнупропаганднську діяльність вели комуністи. Вони вважали, що тільки соціалістичнареволюція дає змогу побудувати в Польщі державу, яка буде відповідати інтересамнагороду. Їх фракція в сеймі відносилась до числа найбільш прогресивних таактивних. (6. с. 507 )
Цілоспрямованапартійна пропаганда посилювала настрій розчарувати та невдоволення тією моделюдержавного устрою, яка склалась в Польщі в пепрші роки незалежності і булазакріплена в конституції 1921 року.
Пізніше загальненевдоволення парламендською демократією, яка досягла свою апогею в кінці 1925початок 1926 року та різьке погіршення саме в цей час погіршення господарськоїконьюктури спричинили сприятливу амосферу для державного перевороту, який бувочолений Ю. Пілсудським.
Комуністичнапартія отямилась від удару, яку ій нанесла реакція в період польсько –радянської війни. За допомогою Комінтерну вона поступово подолала своюорганізаційну слабкість то ідеологічні помилки.
На парламентськихвиборах 1922 року Комуністична Революційна Партія Польщі здубувала „Союзпролітаріату міста та села” та провела двох депутатів до сейму. Роль комуністівв організації страйкового руху посилилась. Восені 1923 року під Москвоювідбувся 2 з”їзд КРПП. Рішення з”їзда у підготовці якого значну роль відіграли такі діячі як М. Котутская і А. Варський.
З”їзд підкресливнеобхідність об”єднати навколо робітничого класу всіх прогресивних сил країнидля боротьби з реакціцєю, для будівництва робітничо-селянського уряду таздійснення демократичних завдань. Був висунутий заклик „Земля – селянам!”КРППрозглядала робітничо-селянський рух, як перехідний етап до диктатурипролетаріату, а союз робітничого класу і селянства вважала основними умовамиперемоги соціалістичної революції в Польщі. (10. с. 49)
2 з”їзд КРППтрадіційні для польських прогресивних сил заклик „За нашу та вашу свободу”,висловившись за союз з СРСР, в підтримку українського та білоруськогонаціональних меншин за визволення з під час влади польської буржуазії іпоміщиків та приєднання їх земель до СРСР. Було вирішено реорганізуватиКомуністияну партію Західної України (КПЗУ), створену 1919 році в автономнуорганізацію КРПП. На тих же засадах була створена Комуністична партія ЗахідноїБілорусії (КПЗБ).
Осінню 1923 рокуполітична ситуація в Польщі продовжувала залишатись важкого. Інфляція досягланеймовірною розмаху -1 листопада за один долар платили 1650 тисяч польськихмарок. В країні починалася нова хвиля страйкового руху. У Верхній Селезіїборотьбою горняків і металургів руководив единофрактовий „Комітет 21” ,(так названий за кількісттю членів, які входили до нього), в склад якого входити комуністи,соціалісти, безпартійні робітникі. На чолі цього комітету стояв Юзер Вечерок.
Уряд Вітосанамогався боротися з страйковим рухом. В жовтні місяці воно оголосило промілітаризацію зализниці і мобілізацію залазничників, а 3 листопада було введенонадзвичайний стан в країні.
Керівнипцтво ППС закликало до загального страйку але одночасно намагалося добитися компромису,вступила у переговори з урядом .(10. с. 64)
Всезагальнийстрайк почався 5 листопада.Він охопив більшість районів країни, однак найбільшнапружена ситуація склалась в Кракові, де робітники страйкували вже декількатижнів.Перший удар уряд вирішив нанести саме в Кракові. До Кракова булистянуті багаточисельні загони поліції із Кельца, Любліна, військової бази з Познаніта інших міст. Біля королівського ранку Вавель були розташовані кулемети дляоюстрілювання робітничих районів.
Ранком 6листопада відбулась едентична з поліцією. Було вбито два робітникидемонстративно вступили у бій. На допомогу поліції прибули два загона солдат. Вїх ряди було багато западноукраїнських та західнобілоруських селян. Солдатипочали брататись з робітниками та роззброюватись. Поза війська відкрили вогоньз району Вавеля, але робітники не відступали.
Велика частинаКракова перейняла до рух повстанців, але повстання виникло стихійно та не маловартого керівника. Кракову допомогли тільки робіьники ближніх промисловихрайонів.
6 листопадавідбулися вулисні бої в Бориславі, в центрі нефтяної промисловості. Робітникидовіряли керівництву ППС, і цим скористалась реакція. За домовленністю звійськовим керівництвом і краковськими урядами, лідери ППС заявили робітникам,що уряд пійшов на поступки і потрібно припинити цю боротьбу. В той же час,почалися арести та суди над учасниками повстання.
Декілька днівробітники, не дивлячись на поліцейський і судовий терор, входили надемонстрації протесту. В Кракові в похоранах загиблих брали участь 100 тисяччоловік. Коли в Бориславі поліція вбила трьох робітників, на їх похоронахприйшло 50 тисяч чоловік, але цей виступ не міг нічого змінити.
Поразка польськихреволюційних сил в 1623 році було викликано передусім розколом робітничогокласу. Більшість робітників йшло за апортуністичним керівництвом ППС, якеробило все можливе, для того щоб не допустити створення единого робітничогофронта та переходу до революційних дій. Професійни союзи також підлягали підвплив правих лідерів революції діячі в основному були головним чинном в низькихпровсоюзних організаціях. Комуністична партія збезкровлена репресіями, необіймала керівничих позицій в провсоюзах і змогла в період краківськогоповстання домогтися єдиності дій пролетаріату в масштабі свієї країни.(13с.281)
Революційнаборотьба селянства та погноблених національностей не злились з боротьбоюповставших робітників. Це дозволило реакції придушити революційні виступипольського робітничого класу. Велике значення мало також те, що булирозгромлені революційні сили Болгарії та Німечини.
У листопаді 1925року Пілсудський офіційно у Бельведері подав прези дентові Войцеховському письмовудекларацію, де був незадоволений призначенням-міністром військових справСікорського чи Шептицького. По суті, він цілив у саму парламентарну систему, ботільки сейм міг вирішувати, кого призначати міністром. Це була першодія дотравневого перевороту 1926 року кількість офіційних безробітних зросла із 185тисяч до 500 тисяч чоловік, знизились заробітки, частина робітників працюваланеповний робочий день.
Для розгонудемонстрації безробітних використовували поліцію та війська. В ході цих акційзбільшувалась кількість загиблих і поранених. Зміни уряду почастішами, щосвідчило про неспроможність сейму та президентасформувати сильний кабінет. Якпригадує Вітос, керівник Селянської партії „Пяст”, а також тогочасний прем”єруряду „суспільство аж кипіло від геіву до сейму і политиків”. (15. с.182)
Пілсудськийзрозумів, що настав його час, щоб знову здобути владу. Формально демократ ісоціалист він насправді був людиною з характером диктатора, сформованою ватмосфері неприйняття парламентарною устрою, до якого більшість політичнихдіячів і тодішні розколоте суспільство ще не дозріти.
Головнимпротивником пілсудчиків у боротьбі за владу була націонал-демократія. Воназахищала традиційну політику зв”язків із фракцією, вбачаючи головного ворогавважав СРСР. Уряд Англії був заінтерисований у поверненні Пілсудського довклади і обіцяв йому політичну підтримку. Націонал-демократи малі підтримку клерикальнихсил, буржуазії, поміщиків, купецтва і навіть певних верст робітників. Дмовськийу брошурі „Робітниче питання вчора і сьогодні” писав: „Частина робітників маєвисокі заробітки..., але всі працюють мало, чи тому, що недосконала організаціяпраці, чи тому, що робітники, а передусім ППС і навіть на перших порахКомуністична партія Польщі підтримали травневий переворот Піпсудського ”.
У грудні 1925року на 4 конференції компартія заявила: „Ситуація в шляхетсько-буржуазнійПольщі є катастрофічна, але ще не революційна. Невдоволені маси, не здатні дореволюції, не знаючи іншого виходу, можуть легко потрапити до рух першоліпшогоавантюриста, чи то буде націонал-демократичний генрал, чи Пілсудський з вождямиабо частиною вождів ППС”.
В першій половині1926 року пястовець В. Вітос сформував уряд, який опирався на коаліцію „Хьена — Пяст”. Він заявив, що буде проводити політику сильної руки. Ліві партії в томучислі КПП, оцінили уряд Віточя, як „виклик, польський демократії”.(7. с.534)
Цією ситуацієюскористався Пілсудський. Тісно пов”язаний з крупними капіталістами іпоміщиками, розчарувавшись в партії ендеків. Пілсудський видавав себе за„надпартійного є діяча”. Він користувався довірою іноземного капітала, особливоанглійською, незадоволений профранцузькою оріентацією ендеків. ППС і ліві модовцірозглядали Пілсудського як союзника у боротьбі з ендеками і розповсюджувати пронього легенди як „про захисника інтересів народу”. КПП помилково оцінювала Пілсудськогояк дрібнобуржуазною політика, виступаючого проти представителей великогокапіталу – ендеків.
Прихід до владивкрай непопулярного уряду Вітоса Пілсудського розцінив як момент для здійсненнядавно підготовленого державного перевороту.
12 травня 1926року використовуючи свої тісні зв”язки з генералитетом, Пілсудський повіввійська на Варшаву. Народні маси були дезорієнтовані виступом Пілсудського проти непопулярного уряду Вітоса, його демагогічними заявами о досягненні ксанації (оздоровленню) положення в Польщі .
Сутичка зализничиків недозволила урядові перекинути в Варшаву вірне йому військо. ППСзакликала пролетариат к всезагальному страйку. Руководящі кола КПП, нерозібравшись в достовірному характері переворота, також підтримало його, в тойже час заклинал маси указати натис на Пілсудського, для того щоб змусити йоговиконати обіцянку демократизації (9. с. 61)
Післятрьохднівних сутичків війська Пілсудського захопити столицю. ПрезидентВойцеховський і уряд Вітаса були змусині пійти у відставку.В уряді, яке булосформоване 15 травня пілсудчиком К.Бартелем, Пілсудський зайняв пост військогоміністра.
Президентом Польщі став ставленик Пілсудського І. Мосцицький. Переворот Пілсудськоговизначав встановлення в Польщі діктатури магнатів великого фінансового капіталута поміщиків. Англія та США позитивно віднеслись до перевороту. Вони вважали що, Пілсудський віданий своєю пронімецькою орієнтацією в роки першої світовоївійни та ненависттю до СРСР, зуміє краще, ніж ендеки знайти спільну мову знімецьким урядом і приєднатися до антирадянського блоку. (5. с.384)
Одже, ситуаціяяка склалась в Польщі в 1921 – 1926 роках була досить складною. В країнівстановився культ Пілсудського „як вождя”. Конституція яка була прийнята 1921року в березні закріпила парламентську демократію в країні також проголошувалаосновні демократичні прва і свободи особистості, рівність всіх грамодян країни.
Краківське повстання1923 року, не дано осікуваного результату. Воно було стихійним неорганізованим,не мало свого керівника за яким ти пійшов народ і отримав перемогу сталопочатком сформував культ особи Пілсудського.
2 Економічнийрозвиток країни
У 1921 року бувпроведений перепис, за цими даними в сільському господарстві було зайнято більшніж 75% населення, а в промисловості та на транспорті лише 11 відсотків.Найбільш розвинутими галузями промисловості були вугільна та текстильна.Східнірайони – українські, білоруські та літовські – за рівнем економічного розвиткузначного мірою відставали від західних, польських районів країни. (5. с.451)
Економіка Польщізнаходилась в залежності від іноземного капіталу – французьською, німецькою,англійською, американською – з якими були пов”язані польські монополії.Характерною рисою польського капіталу був також тісний взає”мов”язокпромислового та банківського капіталу з аграрним – магнати важкоїпромисловості нерідко були одночасно і поміщиками майже 45% землі.
Польськенаселення, а саме 60% було зайнято в сільскому господарстві, саме селяниповинні були стати основним постачальником промислових товарів. У зв”язку з цимаграрне питання мало не тільки політичний поміщицького землеволодіння, а цескладало приблизно 25% всіх пахотних земель, залежило успішний розвитокторгівельних відносин в селі та в економіці в цілому. Аграрне питання в Польщівирішувалось довго та напружено. Закон об аграрній реформі був прийнятий вгрудні 1921 року, його дії не розповсюджувались на землі які перевищували 180 га. в Центральній Польщі та 300 га в східних районах.
Селяни купувализемлю по ринковим цінам. Значна частина землі, належала католицькій церкві, аінша частина державі. (8. с. 231)
В кінці 1923 рокуекономічне положення Польщі продовжувало залишатись важким. Буржуазія яказбагатилась в період кризи та інфляцію, почала переставити відчувати її вигідуі бажала стабілізації грошової одиниці. Вона підтримувала новийпозапарламентський уряд, який був скликаний в грудні. 1923 року видатнимекономістом В. Грабським, який запропонував програму оздоровлення фінансів. Вінстав проводити політику „економії”- збільшив податки, а державні витрати дещозменшив.
Рівень заробітноїплати після невеликого підьйома, який був у 1924 році майже безперервнозменшувався. Була проведена фінансова реформа – введення з 1 лютого 1924 рокузлотого, який вичислювався в золоті та прерівнювався к 1,8 млн. колішних зовсім обесцінених польських марок, хоча в деякій мірі фінансовий хаос таінфляція були знищені, та все одно ця реформа не принесла корінного поліпшенняекономічної коньюктури. В 1924 року Польща отримала займ від комерційного банкуІталії, в 1925 році – у американського концерма „Діплом, Рид єнд К ”.
Встановлені наважних умовах, ці займи, особливо останній, збільшувати економічну та політичнузалежність Польщі від іноземного капіталу.(12. с.512)
Заможні верстатинаселення, використали поразку революційних виступів 1923 року, для того щобвибратись з кризи за рахунок працючого класу. В першій половині дещо зменшивсябюджетний дефіцит, зросла заробітна платня, був встановлений восьми годинні робочийдень, зменшилось безробіття. Але ці покращення були незначними такроткочасними.
Пролетаріатдобився прийняття законів, які будуть виплачувати допомогу безробітним на срок26 тижнів, також закон про охорону праці жінок та дітям яким ще не було 18 років.У селян був популярним заклик до нової радикальної аграрної реформи.
Важке економічнеположення країни було значного мірою пов”язане з загостренням економічнихвідносин з Німеччино, на долю якого приходилась одна третина польського імпортуі приблизно половина експорту.
Влітку1625 рокуНімеччина почала справжню митну війну, обмежили ввізд польського вугілля іпромислових виробів. Велике значення для Польщі могло б бути розгортанняекономічних зв”язків з СРСР. Але, продовження шляху антирадянського курсусвоєї зовнішньої політики, првителі Польщі протедіяли розвитку радянсько –польскій торгівлі.(3. с. 210)
Вузкістьзовнішнього ринку, невиіність польської промисловості витримати конкретноїборотьби з промисловісттю Польщі, яка отримала величезні американські наанглійські кредити в рамках плана Дауєса, — все це вело до крахустабілізаціїполітики Грабського. Влітку 1625 рокуц курс золота почав падати. Вкраїні почався новий економічний кризис, уряд Грабського в листопаді 1925 роціподало у відставку.
Було скликаноновий кабінет на чолі з А. Скшинським – займавший пост в уряді міністраіноземних справ. При його правлінні рахунок безробітних намічувалось більш ніж400 тисяч чоловік, курс золота падав, ціни на продоворльчі товари швидко росли.У 1926 році у Варшаві, Лодзі, Любліні проходили масові демонстраціїбезробітних, численою була також забастовка в Верхній Селезії. В ЗахіднійБілорусії серьйозною революційною силою стала Білоруська селянсько – робітничагромада, у свої ряди вона намічувала майже 100 тисяч чоловік. Всі цідемонстрації, страйки проходили під лозунгами „Не дамо розграбити Польщу! ”,„Шануймо вождя начальника Піпсудського !”.(14. с. 222)
В квітні 1926року коли кабінет Скшинського запропонував законопроект о новом зниженнізаробітної платні робітникам, такожведення нових більш тяжких податків, що врезультаті привело до кризису. (4. с.310)
Отже, Польща у 20роках XX cтоліття належала до країн з середнім рівнем розвитку капіталізму. Ваграрному секторі Польща зберігала свої позиції крупни поміщицькі латіфундії,перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціаціїселянства, посилилась експлуатація народних мас, загострилась проблемааграрного перенаселення тощо.
Всі ці чинникипосилювали напруженість у суспільстві, вели до загострення соціальних протеріч.
3 Міжнароднеположення Польщі
ПольськаРеспубліка мала дещо складні і напружені стосунки з багатьома своїми сусідами,в тому числі з Німеччиною і СРСР.
В політичнихколах Польщі домінували дві концепції забезпечення національної безпеки країни,які розтошувались між Німеччиною та СРСР. Ю. Пілсудський головну безпеку дляПольщі бачив з боку СРСР. Тому він вважав запотрібним максимально ослабити їїшляхом створення на національних окраїнах незалежних держав. Літва та Білорусіязгодом створили би разом з Польщею федеративну державу, а з Україною був биукладений військово – політичний союз. У разі таких дій загроза Польщі зі сходубула зведена до мінімуму, що дозволяла би ій не боятися і Німеччини. (6. с 213)
Р. Дмовський тайого соартники основного ворога Польщі бачили в Німечинні. Заради успішногопротистояння Берліну вони вважали необхідним здобути згоди Росії на приєднанняокремих областей на заході, які входили в состав Речі Посполитої до Польщі. Цепризвело до створення сильної польської держави, яка мала добрі стосунки зРосією і можливість успішно протистояти натиску Німеччині.
Польсько –радянський антогонізм розгортався з самого початку проголошення незалежностіПольщі. Більшовицкий декрет про „відпущення” Польщі був розцілений поляками яктактичний крок Росії, направлений на зменшення їх уваги. Після розгрому денікінськоговійська почалися передислокація частей Червоної Армії на формування дляборотьби проти поляків Західний фронт.Польська армія за допомогою Антанти сталаоднією з найчисленіших в Європі і нараховувала 738 тисяч чоловік. (8. с.312)
Пілсудський ілідер УНР Петлюра шукали єдності в боротьбі проти більшовиків. 21 -23 квітня1920 року між Польщею та УНР був підписаний Варшавський договір. Польщавизнавала Директорію на чолі з Петлюрою в якості головної влади УНР,оформовався союз для боротьби з більшовиками, в майбутньому вся ПравобережнаУкраїна, повина була відійти до Польщі. 24 квітня 1920 року була підписалавійськова конвенція між УНР та Польщею. Військові сили УНР переходили допольського командування. Залізницею в Україні керувала польська адміністрація.
Матеріальнеобладнення військ було покладено на плечі Директорії, озброєне петлюровськевійсько – на польський уряд. Петлюра фактично пожертував територією ЗУНР, длятого щоб відстояти УНР у боротьби з більшовиками.
26 квітня 1926року почався польсько – український наступ на Україну, і вже 7 травня буввзятий Київ.Недивлясь на успіх, не вдалося, однако, вирішити головні завдання –розгормити основні сили Червоної Армії.
Не збулися надіїна активну підтримку український народом Петлюри, яка могла б дати йомуможливість зміцнити свою владу. У травні польсько – українські війська зайнялиЖитомир, Віницю, Директорія перемістила свій уряд до міста Києва, між поляками іУНР загострились стосунки. (3. с.5-6)
В ходіпольського походу Червоної Армії широкий розмах отримали заходи напрвленні навстановлення радянської влади. 8 липня 1920 року був скликан Галицькийреволюційний комітет, а 30 липня в закопленій Червоною Армією в Люблені виникПольський військовий революційний комітет на чолі з Ю. Мархлевським, Ф.Дзержинським, Ф. Коном. Цей комітет ще називали Польревком, він проголосивнаціоналізацію фабрик, шахт, деяких частин будівництва церкви від держави тасвітську освіту. В якості політичною завдання була видвинута пропозиція простворення Польської СРС. (11. с.303)
ВторгненняЧервоної Армії в етнічну Польщу викликало у поляків значний патріотичнийпідьйом. Було сформовано коаліційний уряд національної оборони на чолі злідером Польської селянської партії „Пяст” В. Вітосам (1874 -1945рр.), а такождобровільна армія, яка мала в свої кола більш ніж однієї тисячі чоловік.
Мужньо захищалиВаршаву не тільки регулярні бази но і сформовані за ініціативою Польськоїсоціалістичної партії роьітничі батальйони. 13 серпня червоні війська вже булипід стінами Варшави. Думки Л. Троцького о „Світовій революції” були мрії проте, що разом з Варшавою впаде до втілення. Але в ці драматичні дні польськийнарод під лозунгами „спочатку Польща, а дали подивились яка, ” знайшлитрадиційні патріотизм і стійкість. За 6 місяців війни 180 тисяч поляківдобровільно виступили на захист свободи.
Під Варшавоювідбулося „чудо на Віслі”: 16 серпня 1920 року польська армія нанесланеочикуваший контрудар і відтіснила більшовіків за Мінськ. Баланс, за який Польща відана життя 18 тисяч солдат, був врегульований. (7. с.321)
Радянська сторонав жовтні 1920 рокуц була вимушена підписати мирний договір в Ригі. За йогоумовами припинялися воені дії, встановлювався кордон між Польщею, Росією таУкраїною. Але війська УНР не прийняли цей мир і зайняли Виницю. В цьому жмісяці 1920 року петлюровські дивізії вели боротьбу з силами Червоної Армії. Влистопаді війська УНР вимушені були відступити за річкою Збруч, на територію,зайнятоюполяками. Тут армія УНР була розроблена, а її склад був інтегрірован впольських таборах. Так віроломні союзники розправились з товаришами по зброї.Союзницькими діями Польща використовувала насильницький захват Західної Уураїни,який був узаконений підписаним 18 березня 1921 року Рижського договору міжРСФСР, УРСР та Польщею. Польща признавала УРСР, а Східна Галиція перебувала ускладі Польської держави до 1939 року .(15. с.312)
Можно зробититакий висновок що Польська Республіка мала дещо важкі та складні стосунки сбагатьома своїх сусідів в тому числі з Німеччиною і СРСР, економчний талюдський потенціал, який на декілька порядів привосходив польський.
Восені 1925 рокузахідні держави заключили в Локарно з Німеччиною ряд згод, не дававших ніякихгарантій нерушимості польсько – німецьких корданів, польські політичні елітистали більш опиратись к проведенню незалежній від Парижа зовнішної політики.Особливо замітно це проявилось після державного перевороту, який відбувся 1926 року,коли повний контроль за зовнішньої політикою був зусереджений в рукахПіпсудського.(13. с.318)
В вересні місяці1920 року почався перехід через кордон груп озброєних солдатів, які повині булиздійснити терористичні акції і показувати світові прагнення польськогонаселення Заользія до об”єднання з родною матінкою. На кордоні з Чехословачиноюконцентрировались війська. Міністр іноземних справ Польщі в ультимативній формівимагав від Праги повернення спорної території, з чим вона, кинутая західнимимсоюзниками, повина була погодитись. 2 жовтня, одразу після завершенняМюнхінської конференції по Чехословачині, польські війська приступили доокупації Заользья. Для доведення законості своїх ді, які являлися прямимпорушенням польсько – чехословацького договору 1921 року польські офіційні колаі пропоганда використовувала положення, що тим самим відбудовується історичнасправедливість і зближення з відчизною проживававшого тут польською населення.(4. с.3)
В зовнішнійполітиці Польща в якості основного направлення зберігався курс на союз зФранцією. Польща підтримувала тісні зв”язки з членами Малої Антанти – Румунієй.З нею Польща була пов”язана договором о союзі 1921 року.
В цей період часузмінює акцент у своїй політиці й Англія. Так, на початку 1923 року англійськийуряд за поступки, які йому зроблена Франція нв Близькому сході (зокрема, врайоні Мосулу – Мосульська нафта), погодився на апексію Східної ГаличиниПольщею – союзницею Франції.
14 березня 1923року в Парижі зібралася рада послі в великих держав – Англія, Франція, Італіята Японія, яка остаточно визнавали суверенітет Польщі. (1. с.5)
Отже, Польщазробила поворот в сторну зближення з західними державами, польський уряд непійшов на зближення з СРСР. На цій позиції Польща залишилась і під час англо –франко – радянських переговорів. Ії зовнішньополітичний курс створивнесприятливі умови для відторгнення фашиської агресії.
Висновок
Польські землі уперші дні першої світової війни стали театром активних бойових дій. Вони велисьв царстві Польському, Галичині, на Мазурах 1921 – 1926 роки були дуже складнимидля Польської держави, як в політичному, так і в економічному плані.
При владі в цейчас стояв видатний політичний діяч Ю. Пілсудський, Сейм разом з Пілсудським у1921 році прийняли конституцією, робота над конституцією зайняла два роуи.
Це була одна збільш демократичних конституцій на той період часу. Вона проголошувала основнідемократичні права і свободи особистості, рівнопроявність всіх громадян країни,незалежно від походження, національності, мови, раси чи релігії.
Конституціязакріплена в Польщі парламентську демократію провідну роль в якому відігравсейм. З 1924 – 1926 роках пов”язані багато страйків та повстань, одне знаймасовіних та великих було в 1923 році в місті Кракові.
Працівники вимагалиполіпшення умов праці збільшення робочого дня до 8 годин. Повстання охопиломайже всі райони. Більша частина Кракова перейшла до рук повстаник.
Однак, повстаннявиникло стихійно та не мало единого керівника. Це повстання було подавленнозавдяки поліції, але деякі вимоги повстанців було виконано.
Ситуація якасклалась в Польщі в 1921 – 1926 роках була досить складною. В країнівстановився культ Пілсудського „як вождя”. Конституція яка була прийнята 1921року в березні закріпила парламентську демократію в країні також проголошувалаосновні демократичні прва і свободи особистості, рівність всіх грамодян країни.
Краківське повстання 1923 року, не дано осікуваного результату. Воно було стихійнимнеорганізованим, не мало свого керівника за яким ти пійшов народ і отримавперемогу стало початком сформував культ особи Пілсудського.
Польща у 20 рокахXX cтоліття належала до країн з середнім рівнем розвитку капіталізму. Ваграрному секторі Польща зберігала свої позиції крупни поміщицькі латіфундії,перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціаціїселянства, посилилась експлуатація народних мас, загострилась проблемааграрного перенаселення тощо.
Всі ці чинникипосилювали напруженість у суспільстві, вели до загострення соціальних протеріч.
Польща зробилаповорот в сторну зближення з західними державами, польський уряд не пійшов назближення з СРСР. На цій позиції Польща залишилась і під час англо – франко –радянських переговорів. Ії зовнішньополітичний курс створив несприятливі умовидля відторгнення фашиської агресії.
Списоквикористаної літератури:
1. Всемирная история. Мир в период создания СССР.// Под ред. Бадак А. Войник И.Е.,Волчин И. М. М., 2000 г
2. Всемирная история. К., 1996 г.
3. Всемирная история .Т 8.
4. Советская историческая энциклопедия. // Под ред. Жуков Е. И. М ., 1968 г.
5. Налеч Д., Налеч Т. Юзер Пилсудский. Легенды и факты. М., 1990 г.
6. Новейшая история Зарубежных стран Европы и Америки ( 1917 – 1939.) // Под ред.Александров О.М. М ., Просвящение 1975 г.
7. История словянских народов. // Под ред. Матвеева Н. В 2х-кн. Кн.2.- М ., 2001 г.
8. Большая советская энциклопедия .// Под ред. Прохорова А. М.,1975 г.
9. Симонова Т.М. „Протеизм во внешней политике Польши ” 2000 г. № 4. (1919 – 1924 гг.) // Новая и новейшая история .
10. Савостина Л.С.„ Как лечим економику в Польще „ // ЭКО .- 1991 г. № 8. с. 63-65.
11. Кострыкин А.И.,Миллер А.В. „Очерки истории Польши” (1918-1945) // Преподование истории вшколе. – 1992 г. № 3-4 с.4 – 10.
12. Кульчицький С.П.„Ідеологія і практика українського праворадикального руху в довоєнній Польщі”(1920 – 1939) // Історія в школах України. – 2002 р. № 3 с. 2 – 8.
13. Филипов Б.В.„Польша в поисках выхода из кризиса” // МЭМО. 1990 г. № 3 с 49.
14. Історія західнихі південих слов ян ( з найдавніших часів до ХХ ст. ). Курс лекцій: навчальнийпосібник. Під ред. Яровий В.І., Тудяков П.М., Шумило В.А. та інші. - К., Либідь2001 р.
15. Яжборовская И.С.,Яблоков Ю.Д., Парсанов В.С. „Польша между Россией и Германией на кануне и вначале второй мировой войны” // История в школах. 2001 г. № 1-4 с. 8-11.
16. Новітня історіякраін Європи та Америки ( 1918 – 1945 ) // Під ред. Іваницька О.П. К., 2001 р.
17. Історія Польщівід найдавніших часів до наших днів. // Під ред. Зашкільняк Л.О., Крикун І.Г. К. 2002.