Соціально-економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття

Курсоваробота
натему:
Соціально-економічнийрозвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
 

План
Вступ
1 Буржуазні реформи 60-х рр
1.1 Земська реформа
1.2 Судова та фінансова реформи
1.3 Реформи в галузі народної освітита друку
1.4 Військова реформа 1861-1874 рр.Російської армії
1.5 Зміни в системі управліннямістами в 70-х рр. ХІХ ст
2 Соціально — економічний розвитокРосійської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
2.1 Промисловість
2.2 Аграрно-селянське питання
2.3 Соціальний склад населення на кінецьХІХст
Висновки
Список використаної літератури.

Вступ
Проблемастановлення та розвитку соціально-економічних відносин, як об’єкт дослідженняпривертає увагу науковців оскільки ці процеси є основою функціонування держави.
Історіясоціально-економічного розвитку Російської імперії активно розвиваєтьсябагатьма істориками протягом останніх двох століть. З огляду на сучасний етапісторичного розвитку Росії, проблема вивчення історії соціально-економічного розвиткує, актуальною оскільки ці дві складові є основою формування і перспективрозвитку будь-якої держави. Велике значення у розвитку Росії 19ст., мали реформи60-70-хрр., що стали основою формування капіталістичних відносин. В умовахперебудови економіки значною мірою зростає доля промисловості в економіці Росіїза рахунок іноземного капіталу, внутрішніх інвестицій держави створення системикредитування до цього ж у пореформений час велика кількість безземельних селян отримуютьроботу, як наймані працівники, що в майбутньому склали частково промислову буржуазіюта промисловий пролетаріат.
Об’єктом дослідженняроботи є процес соціально-економічного розвитку в другій половині ХІХст.
Предметомдослідження є напрями та форми соціально-економічного розвитку у пореформенийперіод.
Хронологічні межідослідження обумовлені тим, що в 60-хрр., ХІХст., була проведена низка буржуазнихреформ, що помітно вплинуло на подальший розвиток країни. А в 1900р.розпочалась економічна криза.
Мета дослідженняполягає у визначенні напрямів та форм соціально-економічного розвитку впореформений період.
Завданняпідпорядковані поставленій меті.
Передбачено:проаналізувати етапи буржуазних реформ; визначити їх вплив на подальший розвитоккраїни.
Методи дослідження.Методологічну основу дослідження становлять принцип історизму, котрий тіснопоєднується з конкретно-історичним, структурно-функціональним,історико-порівняльним і хронологічним, ідентифікаційним тапроблемно-соціологічним методами.
Історіографія. Питаннясоціально-економічного розвитку в Російській імперії розглянуто в ряді працьрадянських та російських дослідників.
Серед дослідниківрадянської епохи необхідно виділити наступних: Антонов В., Наумова Г.Р.,Кірюшенко Н.В., Захарова Л., Тюковкін В., та ін.
Так КірюшенкоН.В., описав соціально-економічне положення Російської імперії, яка давно вжепотребувала реформування.
Серед сучаснихдослідників питання соціально-економічного розвитку Російської імперії займаються:Іванов А.А., Клєйн Б.С., Федорова В.А., Кучу мова А.І., Іскандеров А.А.,Головатенко А., та ін. Так, Іванов А.А. описує життя на селі Поволжя таПриуралля. Федорова В.А., в книзі Історія Росії ХІХ-початку ХХ століття надаєвелику увагу реформам 1863-1874 рр. та їх впровадженню та наслідкам. ЗахароваЛ.Г. звернула свою увагу на процес проведення виборів, в уїзні та земськіустанови, та чітко окреслила коло виборців. Треба сказати, що земська реформане поширювалась на Сибір, Архангельську, Астраханську та Оренбурзьку губернії,де не було чи майже не було поміщицького землеволодіння, а також на національніокраїни Росії-Польшу, Литву, Кавказ, Казахстан та Середню Азію. Федорова В.А.,розглядаючи військову реформу звертає нашу увагу на зроблені зрушення, боінакше, як ми знаємо обставини які склалися у Російської імперії бажалиочікувати кращого.
Так команднийсклад російської пореформеної армії був представлений переважно дворянами, хочанормально кожний солдат мав можливість дослужитися до офіцерського звання. ЗахароваЛ.Г., також розглянула в своїй роботі питання розвитку в Росії у 60-90 х рокахХІХ століття.
Праці цих вчених,читаючи та аналізуючи які ми можемо уявити собі цілісну картину історичногорозвитку Російської імперії під час впровадження на її теренахбуржуазно-демократичних реформ, вони показали основні проблеми, які потрібнобуло вирішувати не тільки у столиці, а саме на місцях.
Практичнезначення роботи: Ця робота може бути використана студентами при підготовці досемінарських занять, написання рефератів, доповідей тощо.

1 Буржуазні реформи 60-х рр
 
1.1Буржуазні реформи 1863-1874рр. Земська реформа в області місцевого управління
 
Відмінакріпосного права в Росії викликала необхідність проведення реформ в областімісцевого управління, суду, освіти, фінансів, в військовій справі. Длябуржуазних реформ 1863-1874рр., характерні їх незавершеність, непослідовність тавузькість.
Міністрвнутрішніх справ П.А. Валуєв, призначений головою комісії для підготовки реформимісцевого управління, був відомий своїми консервативними поглядами. До березня1863р., був створений проект «Положення про губернські та земські установи», який після обговорення в Державній раді 1січня 1864р., був затверджений ОлександромІІ, та отримав силу закону. Вибори в уїзні земські збори проводились на трьох виборчихз’їздах (за куріями).Всі виборці ділились на три курії:1)уїзних землевласників,2)міських виборців та,3)виборних від сільських товариств. В першу курію входиливсі землевласники які мали не менше 200 десятин землі. Цю курію представлялипереважно дворяни – землевласники та велика торгівельно-промислова буржуазія.Другу курію представляли купці всіх трьох гільдій, власники, торгівельних іпромислових підприємств у містах з річним доходом більше 6 тис., руб., а такожвласники міського нерухомого майна вартістю не менше 500 руб., в дрібних та 2тис., у великих містах. Третя курія складалася з представників сільськихтовариств, головним чином селян. Однак по цій курії могли балотуватись також імісцеве дворянство, духівництво, як і представники «сільських товариств».[3,16 ]
Положення 1січня1864р., про земські установи, введення земств було передбачено в 34 губерніях,тобто приблизно в половині губерній країни. Земська реформа не поширювалась наСибір, Архангельську, та Оренбурзьку губернії, де не було чи майже не булопоміщицького землеволодіння, а також на національні окраїни Росії: Польщу,Литву, Кавказ, Казахстан та Середню Азію. Так у 1871р., в Москві причисельності її населення в 602 тис.,- право обирати та бути вибраними додержавної думи мали лише 20,6 тис., людей,(близько 3,4%) з яких 446 чоловікскладали перші виборчі збори, 2220-друге та 18 тис., чоловік-третє.
1.2Судова тафінансова реформи
У 1861р., Ддержавній канцелярії було Доручено розпочати розробку основних положень перебудовисудового законодавства Росії.
20 листопада1864р., Олександром ІІ затвердив судові статути. Вони вводили коронний тамировий суди. Коронний суд мав дві інстанції: першою був окружний(звичайно вкожній губернії, яка складала судовий округ), друга судова палата, якаоб’єднувала декілька судових округів.
Судові статути1864р., вводили інститут присяжних повірених, адвокатуру, а також інститутсудових слідчих-чиновників судового відомства, яким передавалось вилученезведення поліції попереднє слідство з карних справ.
Виданий 17 квітня1863р., закон виділяв громадське покарання за вироком цивільних та військовихсудів плетьми, шпіцрутенами, кінсками,, клеймування. Тілесні покараннязберігались, як заміна позбавлення волі для непривілейованих прошарківнаселення –до 100 ударів розгами волосних судів. Розги застосовувались доштрафних солдатів та матросів, каторжників, з сильним та ув’язненим доарештантських відділень.
Проведення в 60-хроках ХІХ ст., серії фінансових реформ було спрямовано на централізаціюфінансової справи і торкнулося головним чином апарату фінансового управління.Наказом 1860р., було затверджено створення Державного банку який замінивпопередні кредитні установи-земський та комерційний банки, зовнішня скарбниця таприкази громадського прозріння. Державний банк отримав право кредитуванняторгівельних та промислових закладів. Впорядкований був державний бюджет.Розпорядником усіх прибутків та витрат став міністр фінансів. Була відмінена системавідкупів, за якою велика частина податку йшла не в казну, а в кишенівідкупників.
Більша частинаподатків та зборів припадала на долю податного населення. Зберігалася старасистема, впроваджена ще Петром І, подушна подать для селян, міщан ремісників. Привілейованіпрошарки населення (дворяни, духівництво, купецтво) від неї були звільнені.Подушна подать, оброчні та викупні платежі в 60-70-х рр. ХІХ ст., складалибільше 25% державних прибутків, однак основну їх частину (більше 50%) складали косвеніподатки, які теж виплачувало податне населення. Більше 50% витрат в держбюджетійшло на утримання армії та апарату управління, до 35% на виплату відсотків подержборгам, видачу субсидій та інше. Витрати на народну освіту, медицинускладали менше 1\10-держбюджету.[8,453]
1.3Реформа в галузі народної освіти та друку
Народна освітазавжди розглядалась самодержавством як важливий інструмент ідеологічної обробкинародних мас-виховання в них відданості «вірі, царю та батьківщині». 14 червня1864р., було видано «Положення про початкові народні училилища». У пореформенійРосії існувало три типи початкових шкіл: затвердженні міністерством народноїосвіти (міністерські), земствами (земські) та церковноприходські. За статутом1864р., гімназії поділялись на класичні та реальні, і ті і інші семикласні. Угімназіях навчались діти головним чином дворян та буржуазії. Так, у 1874р., укласичних гімназіях діти дворян та чиновників складали -59%, духівництва-6%,міської буржуазії-28%, селян-5%, інших-2%. У реальних гімназіях діти дворян,складали-53%, духівництва-3%, міської буржуазії-33%, селян-7%,інших-4%. 10листопада 1862р., був затверджений статут жіночих гімназій, за якимзатверджувались гімназії(також семирічні) для дівчат, однак з більш скороченою,порівняно з чоловічими гімназіями, програмою викладання загальнонауковихдисциплін. Під впливом студентських виступів 1861р., уряд приступив до розробкипроекту реформи вищої школи. Статут 1863р., надавав університетам доволі широкуавтономію. Рада університету отримувала право самостійно вирішувати усінаукові, учбові та адміністративно-фінансові питання. Це питання як присудженнянаукових ступенів і знань, розподілення державних коштів по факультетам, поділсамих факультетів за відділеннями, заміна одних кафедр іншими, відправкамолодих вчених на стажування за кордон. Дія університетського статутурозповсюджувались на 6 університета: Московський, Петербурзький, Казанський,Харківський, Київський і на відкритий у 1862р., в Одесі Новоросійськийуніверситет; Дерптський, Гельсингфортський університети мали свої статути.Статут 1863р., дозволяв університетам мати п’ять факультетів:фізико-математичний, медичний, юридичний, історико-філологічний та факультетсхідних мов.[4,17]
Замість новогоцензурного статуту, введення якого вважалось несвоєчасним та небезпечним, буловироблено проект «Тимчасових правил» про цензуру, затверджених царем 6квітня1865р., діяли 40років, відміняли попередню цензуру для оригінальних творівне менше 20 аркушів. З кінця 60-х років уряд видає серію законів та постанов,які збільшували міри адміністративного впливу на друк. Закони 1868-1872рр.,надавали право міністру внутрішніх справ забороняти рознічну торгівлю газетами,передавати справи про закриття «неблагонадійних» органів друку не у суд, а доКабміну.
1.4Військовареформа 1861-1874рр. Російська армія у другій половині ХІХст
 
В середині 60-х років була проведенареформа військово-навчальних закладів. За законом 1874р., військова повинність поширюваласьна усе чоловіче населення, яке досягло 20-річног віку, не залежного відсоціального походження. Для сухопутних військ встановлювався 6-річний терміндійсної служби і 9-років перебування в запасі, для флоту 7- років дійсноїслужби і запасу громадяни зачислялись і перебували до 40-річного віку. Віддійсної служби звільнялись в першу чергу чоловіки, які мали пільгу за сімейнимиобставинами. За законом 1874р., від військової повинності звільнялисядухівництво, представники деяких релігійних сект та організацій, народиСередньої Азії, Казахстану, деякі народності Кавказу та Півночі.
Командний складросійської пореформеної армії був представлений переважно дворянами, хочаформально кожний солдат мав можливість дослужитися до офіцерського звання.[1,194]
Істотні змінивідбулися в озброєнні армії. На озброєння поступила гвинтівка. Артилерійськийпарк замінювався системами гармат, почалось будівництво парового військовогофлоту.
В кінці ХІХ ст.,в російській армії були проведені слідуючи зміни. За новим військовим статутом1888р., встановлювався 5-річний термін дійсної служби та 13-річний термінперебування в запасі для всіх родів військ з послідуючим зарахуванням доополчення. Придатний до служби числився в ополченні до43-років; з 20 до 21-рокузбільшувався призовний вік на дійсну службу; в 2-4 рази збільшувався термінслужби для людей які закінчили середні та вищі навчальні заклади, а також длявільновизначившихся.
1.5Зміни всистемі управління містами в 70-роки ХІХ ст
У процесіпроведення селянської реформи, яка скасувала кріпосне право, 20 березня1862-р., зявилося, імператорське повеління приступити до вдосконалення міськогоуправління.
26 квітня міністрвнутрішніх справ П. Валуєв запропонував губернаторам сформувати у кожному містіособливі комісії з досвідчених громадян, які володіли нерухомим майном, длявироблення своїх пропозицій. У документі обґрунтувалися причини необхідності реформуванняміського самоврядування. «Центральний апарат, — зазначалося в ньому, — виявився неспроможнимрозвивати господарство у пореформених містах і містечках, через те, що ціфункції повинні виконуватися місцевими органами управління. Було створено 509комісій, які працювавши досить плідно, опублікували свої пропозиції окремимивиданнями.[8,443]
У виробленомупроекті реформи давалося визначення поняття «міська громада». До нього входиливсі міські мешканці, котрі виконували повинності, володіли майном чи займалися підприємницькоюдіяльністю.
Основною умовоюнадання виборчих прав була сплата податків до місцевих скарбниць, а томувиборцями вважалися власники нерухомості та особи які викупали посвідченнякупців 1-ї і 2-ї гільдій, торгові ліцензії чи промислові патенти, та на часвиборів досягли 21-річного віку і мали дворічний ценз осілості. За введеннямайнового цензу висловилася переважна більшість комісій і тільки Чернігівськанаполягала на пріоритетності освіченості.
Місцеві органинаділялися як розпорядчими так і виконавчими функціями. Перші покладалися назагальні думи, які формувалися усіма виборцями. Вони мали обговорювати іприймати постанови, що стосувалися господарства і житедіяльності міст,контролювали роботу виконавчої влади, призначати посадових осіб, організовуватиі проводити вибори.[10,152]
Згідно зпроектом, голови повинні були обиратися для кожної думи, щоб розмежуватифункції розпорядчої і виконавчої гілок влади. Така система з самого початкузакладала основу для створення конфліктних ситуацій у стосунках голів оскількизагальній думі належала другорядна роль, а голова розпорядчої, перетворювався увищу посадову особу міста з правом одноосібного прийняття рішення. Головарозпорядчої думи міг ігнорувати постанови загальної думи. Хоча саме останнязвітувалася перед вищими державними інстанціями.
До державнихфункцій належали контроль за дотриманням торгівельно-промисловогозаконодавства, виконання військових повинностей, сприяння у роботі державним іземським установам. До громадських обов’язків належало ведення комунальногогосподарства, благоустрій міст, забезпечення населення продуктами харчування.Організація протипожежної охорони, народної освіти, медичного обслуговуваннятощо.[2,225]
У новій редакціїстала помітною тенденція протекціонізму стосовно дворянства. Ця категоріяотримувала виборче право за наявності у містах нерухомого майна, ценз осілостіпри цьому був не обов’язковим.
Перероблений ідоповнений проект 20 березня 1869р., знову надійшов до Державної ради. Для йоговивчення було створено досить авторитетну комісію, яку очолив князь С. Урусов.До її складу ввійшли голови столиць й Одеси, великий князь КостянтинМиколайович та інші реформатори, котрі підтримали запропоновану виборчупроцедуру. Дискусія виникла лише стосовно дворічного цензу осілості дляторгово-промислової буржуазії. Було прийнято пропозицію міського голови м.Череповця і старости Вознесенського посаду щодо відміни цензу осілості длякупецтва, тому що якраз представники цього прошарку населення давали найбільшенадходжень у міську казну у вигляді податків і були зацікавлені в ефективнійдіяльності органів самоврядування. Ідею введення територіального принципугрупування виборців, ініційовану цими ж людьми, не підтримали – залишаласязахідноєвропейська система трикурійного поділу.
Для піднесенняавторитету самоврядних структур і зближення розпорядчих і виконавчих органівбуло вирішено зробити так, щоб на чолі обох гілок влади стояла одна людина.
Уточнений ідоповнений проект з кінця березня 1870р., розглядався Об’єднанимидепартаментами, а з 11 травня розпочалося обговорення його у Державній раді, дебуло визнано, що реформа відповідає інтересам урядових кіл. Документ набравчинності після підписання царем 16 червня 1870р.[4,121]
Дія новогоПоложення поширювалося на всі міста внутрішніх російських губерній, Сибіру,Бессарабії. У 1872р., реформу було введено у Москві, Петербурзі та Одесі шляхомвнесення змін у діючі Положення-таким чином зрівнювалися права та обов’язкиорганів самоврядування по всій країні.
Нове міськеположення передбачувало наступні органи міського громадського управління:міські виборчі збори, міську думу й міську управу. Міські виборчі зборискликалися для обрання голосних міської думи кожні чотири роки.
До повноваженьміської думи належало:
-          призначеннявиборних посад;
-          призначення,утримання посадовим особам міського громадського управління та визначення йогорозміру;
-          встановлення,збільшення або зменшення міських зборів й податків;
-          утриманнябруківок і тротуарів, чищення вулиць на загальні кошти міста та багато іншого.
Досягненняреформи 1870р., було надання міському громадському управлінню порівняно широкоїсамостійності.
Таким чиномреформи 60-70-х років ХІХ ст., починаючи з відміни кріпосного права,знаменували собою істотні зміни в політичній настройці.
Загальний хідсоціально-економічного розвитку Росії на шляху до капіталізму в кінцевомурахунку обумовив необхідність проведення реформ які в свою чергу, сприялиподальшому розвитку капіталізму в країні. Проведені зверху самодержавством, ціреформи були половинчатими та непослідовними. Наряду з проголошенням буржуазнихпринципів в управлінні, суді, народної освіти і. т. д., реформи обмежувалистанові переваги дворянства та фактично зберігали безправне положення податнихстанів. Нові органи управління, школа та друк були повністю впорядкованіцарській адміністрації. Наряду з реформами, самодержавство підтримувало старіадміністративно-поліцейські методи управління та становість в усіх сферахзагальнополітичного життя країни, що зроблено можливим перехід у 80-90-х роках.
В першому розділіми розглянули Буржуазні реформи 60-років. В другому розділі розглянемо розвитоккапіталізму в російській імперії в 60-90-х роках, та селянське питання.

2 Соціально- економічний розвиток Російської імперії після реформ 60-х років ХІХ століття
 
2.1Промисловість
 
Період 80-х роківХІХ ст., характеризувався завершенням промислового перевороту в Росії. Саме вцей час повністю перемагає машинне виробництво у головних галузях російськоїпромисловості впроваджується сучасна технологія, промисловість і транспортпереводяться на більш економічне для того часу паливо – кам’яне вугілля.
Поряд з триваючимрозвитком. концентрацією і технічним переоснащенням промисловості старихпромислових районів – Ірану, центрально – промислового, північно – західного80-ті роки були періодом бурхливого розвитку промисловості нових районів:Донецького вугільного, Криворізького залізно – рудного басейнів та Бакинськогонафтопромислового району.[3,310]
До кінця 80-хроків головним районом металургійної промисловості Росії був Урал. Протягомнаступних 10 років Південний гірничопромисловий район значно випереджає Урал затемпами розвитку металургії, і першість у цій головній галузі міцно переходитьдо нового району.
Урал – у минуломуосновний район російської металургії – у 80-ті роки перебував у стадії застою,головною причиною якого були пережитки кріпосництва. Уральськігірничопромисловці були одночасно й найбільшими землевласниками. Через тридесятки років після реформи 1861р., робітники Уралу працювали на заводах іфабриках за знижену плату, виробляючи заводчику – поміщикові за орендовану унього землю, ліс або вигін.
Удосконалюєтьсятехнологія металургійного виробництва: на півдні всі заводи працюють на коксі,впроваджується гаряче дуття в домнах, на всіх заводах півдня розвиваєтьсясталеплавильне виробництво за найновішими методиками.
В цей період вРосії винятково розвитку набула нафтова промисловість. Видобуток нафти зріз з605 тис, т., в1880р., до 4 млн.т., в 1890р. У 1882р., в російській нафтовійпромисловості впроваджується найпрогресивніший метод перегонки сирої нафтиперегрітою парою. Після спорудження нафтопроводу Баку – Батум починається вивізросійських нафтових продуктів за кордон. Російський час оволодіває ринками вТуреччині, Персії(Іран) Китаї, Японії, Індії. Проте конкурентно спроможність російськихнафтових продуктів на світовому ринку знижувалася через відсутність власногоналивного флоту. Освоюється виробництво парових котлів на Путі вельському,Коломенському, Боровському заводах, локомобілів – на Людиновському заводі,великих двигунів (до 1000 к.с.,) –на Московському заводі Гужова. Починаєтьсямасовий випуск двигунів на заводах Нобеля в Петербурзі і Баку, Бром лея вМоскві, парових насосів для потреб залізниць, шахт і нафтової промисловості.
Російськемашинобудування в 80-х роках могло вже м самостійно забезпечити машинами першіміські водопроводи в Росії – в Нижньому Новгороді, Самарі, Рибінську, Царицині,Тулі.
Проте відзначенемашинобудування продовжувало значно відставати від потреб промисловості, щорозвивалася. Ввіз іноземних машин для всіх галузей промисловості наприкінці ХІХст.., в Росії була цукрова. За виробництвом цукру Росія займала в 80- рокахчетверте місце в світі.[18,67]
В 80-х роках, особливов другій половині, розширюється будівництво залізниць. За це десятиліття булопобудовано такі основні залізниці в Росії: Єкатерининська, яка з’єднувалаДонецький басейн і Криворіжжя між собою і з портами Азовського моря,Закавказька – до Батума, Закаспійська – до Ашхабада, Уральська – від Покровська– на – Волзі до ріки Урал, залізниця Харків – Бала шов – Комишин, зв’язалаХарківський промисловий район Донбас з Середнім і Нижнім Поволжям.
Зростаннязалізничного будівництва і залізничних перевезень сприяло посиленню міжрайоннихі господарських зв’язків і збільшувало внутрішні потреби країни продукціїважкої промисловості, в першу чергу в металі та вугіллі.
В пореформенійРосії, на відміну від кріпосної епохи, формувалась нова кредитна система,відповідна капіталістичному розвитку економіки країни.
Істотне значеннямали фінансові реформи, які були проведені на початку 60-х років і створилиєдину державну кредитну систему. В 1860р., замість ліквідованих Позичкового іКомерційного банків, опинившихся збитковими, був створений Державний банк, якийотримав емісії (випуску) грошових знаків. До 90-х років він мав вже 110філіалів. Для розвитку земельного ринку велику роль грали засновані в 1882р.,Селянський і в 1885р., Дворянський банки. Селянський банк видавав кредити підзаставу придбаних селянами земель. У зв’язку з широким розповсюдження на стику70-80-х років серед селян чуток про «чорний переділ» землі (відібрані упоміщиків про передачу селянам) уряд вважав, що діяльність Селянського банку«позбавить селянське населення від зайвих ілюзій» і буде сприяти «розвиткуповаги до права власності служившему засобом проти розповсюдження в народідурних думок і вчень». Дворянський банк надавав довгострокові ссуди на вигіднихумовах (1-2 річних) спадкових дворянам землевласникам під заставу їх земельноївласності. Швидко розвивався приватний, акціонерний, комерційний кредит.Перший акціонерний комерційний банк був заснований у 1864р., в Петербурзі.Згодом подібні банки були створені у Москві, Києві і Харкові. До середини 70-хроків в Росії існувало вже більш 40 комерційних акціонерних банків із загальноюсумою капіталу в 350 млн., рублів, а до 1900р., комерційні банки збільшили своїкапітали втричі. Однак деякі комерційні банки опинилися в банкрутстві.
В розвиткукредитної системи зачну роль грав іноземний капітал, складини якого у російськуекономіку значно посилилась з 80-х років ХІХ ст. До 1890р., інвестиціїіноземного капіталу в Росії складали вже близько 200 млн., руб., а до 1900р.,вони досягли 900 млн.
З 80-х роківіноземний капітал починає втручатись у серу російської промисловості, восновному в гірничодобуваючу та хімічну галузі, у машинобудування. Прівелювавкапітал Франції. Англії. Германії та Бельгії (загальною вартістю він складав 96% іноземних вкладень капіталу у російські промисловість. Французькі ібельгійські капіталісти особливий інтерес проявляли до металургії таметалообробці, машинобудуванню, банківській справі. [14.,312]
В Росію іноземнийкапітал приваблювали вигідний ринок збуту та дешева робоча сила, щозабезпечувала йому високі прибутки. Відомі такі іноземні підприємці в Росії,як англієць Юз, заснувавши свою справу у вугледобуванні та металургії ПівдняРосії, шведи Нобель – у нафтовидобутку Бакинського району, англієць Брамлей тафранцуз Гужон, які мали великі металооброблюючі заводи в Москві, німецька фірмаЗінгер зі своїми філіалами в Росії по виробництву і продажу ткацьких машин,швецька фірма Еріксон, зайнявши монопольне положення в розвитку телефонноїмережі.
Однак попереднівраження про господарство іноземного капіталу у російській промисловостівідкидався пізнішими дослідниками вітчизняних економістів та істориків, якідоказали, що іноземний капітал хоча і являвся важливим та не головним факторомпромислового розвитку дореволюційної Росії.
Сільськегосподарство у пореформеній Росії лишалося домінуючою частиною економіки, ааграрне питання було головнішим в соціально – економічному та політичному життікраїни.
За данимипоземельного перепису 1878 – 1879 рр., увесь земельний фонд Європейської Росіїскладав 391 млн.десятин. Оскільки статистика нараховувала більше 100млн.десятин невикористаних земельна Півночі, то реальний сільськогосподарськийземельний фонд Європейської Росії складав близько 281 млн.десятин. Земельнийфонд поділявся на три основні категорії: 102 млн.десятин складали приватніземлі, 139 млн. – селянські надільні (в тому числі що належали козацтву) і 50млн. – державного та удільного відомств.
В 90-х роках ХІХст… селяни були змушені орендувати у поміщиків близько 37 млн.десятин землі(що складало 30% від їх наділів), розраховуючись за неї більшою частиноювідробітків (через відсутність необхідних для грошової оренди засобів. [10.,218]
Основна тенденціяприватного землеволодіння у пореформеній Росії базувалась на переході відстановості до без становості – до створення буржуазної земельної власності.Дворянське землеволодіння скорочувалось внаслідок продажу дворянам своїх земельпредставникам інших прошарків населення. Якщо у 1861 р. в руках дворянзнаходилось 87 млн.десятин землі. А до кінця 70 – х років – 79 млн., то напочатку ХХ ст… – 52 млн.десятин, тобто кількість земель зменшилась на 41 %. Узв’язку з цим значна частина дворянського землеволодіння в складі загальногоприватного володіння за пореформений період скоротилася з 80% до 50%, аселянська зросла з 5% до 20%. За 1861 – 1904 рр. дворяни продавали 81,4 млн.десятинземлі, та за цей час вони придбали 45, 5 млн.десятин. Таким чином, крімпереходу дворянської землі в руки інших прошарків населення, йшла мобілізаціядворянського землеволодіння всередині самого стану: укріплювались поміщицькілатифундії за рахунок скорочення дрібних дворянських володінь. Змінювався іхарактер використання землі, придбаної селянами. Земля все більше втягувалась уторгівельний оборот. Збільшилась й ціна на землю: за 40 пореформених років – всередньому 5 разів, а у чорноземних губерніях – у 10 разів. У руках дворянзалишались найбільш цінні, високоприбуткові угіддя (ліси, кращі орні землі тасінокоси). Відмічено також, що дворянське землеволодіння концентрувалося урегіонах з більш високими цінами їх зростання у пореформений період. В наслідкуцього, не дивлячись на скорочення дворянського землеволодіння, вартістьдворянських земель до початку ХХ ст. зросла з 1,25 млрд. руб. До 2,5 млрд.,тобто подвоїлась. [12.,480]
Для приватногоземлеволодіння було характерно перевага латифундій (розміром більше 500десятин) – налічувалося на початку ХХ ст… до 30 тис; в них концентрувалось 70млн.десятин землі (44 млн. у дворян), і на 1 володіння приходилось в середньомупо 2333 десятини. В той же час майже стільки ж (71 млн.десятин) знаходилось у10,5 млн.селянських дворів, і на кожний двір припадало в середньому менше 7десятин, тобто менше половини необхідної кількості землі для більш чи менш продуктивноговедення господарства.
2.2 Аграрно-селянське питання
 
Існувало два типаобщини: проста, яка складалася з одного поселення чи його частини (якщо цепоселення належало кільком поміщикам), і складна, яка складалася з кількохпоселень. Прості общини могли складатися з кількох дрібних сіл, що характернобуло для лісистих місцевостей північних губерній, у яких багато тисяч сіл зчислом дворів по 3-5 кожне. Великі села (вони були звичайними у південнихстепових губерніях) складали общину – волость.
Загальні переділипроводились слідуючим чином. Уся земля спочатку ділилась на частини за їхякістю та місцезнаходженню, а вони в свою чергу, розподілялись між господарямиза числом душ та тягол. Розбивка учасників на смужки проводились за допомогоюмотузки, лаптів та інших нехитрих способів, при цьому селяни добивали точнихзрівнювальних результатів.
Наряду іззагальними все частіше стали практикуватись і приватні, коли частина наділіввідбиралась у дворів з «убылямидушами» тапередавалась дворянам зі збільшившимся складом сімей. Задля забезпеченнявідбуття повинностей залишалась кругова порука за несправного платникавідповідала вся община. Община втручалась у сімейні відносини селянськогодвору: наслідування, опіка, сімейні розділи, призначення голови родини — «большака», який представляв селянський двір на сільському сході тавідповідального за відбуття повинностей. Таке втручання диктувалось піклуваннямпро забезпечення платежоспроможності селянського двору. Широко практикувались«помочи»: колективна допомога селянам, які постраждали від стихійних лих, чибудівництві будинку, при сільгоспроботах. Община брала на себе функції«соціального забезпечення». [9,57]
Таким чином,сільська поземельна община, як низова частка селянської соціальної структури,виконувала різноманітні господарські, соціальні та фіскально – поліцейськіфункції. Поглиблювалось майнове розшарування селян – общинників. Розпадалисьпатріархальні устої селянської родини: почастішали родинні розділи, падалавлада «большака» у родині. Змінювалисьтрадиційні общинні порядки: почав зникати інститут ради старійшин, який ранішевирішував общинні та сімейні справи, заможні двори відкупались від натуральнихповинностей, котрі перескладались на бідних. Функції общини носили важкий тапротирічивий характер. З одного боку, община виконувала функції демократичноїорганізації, товариського та сусідського союзу, з іншої, вона була фіскально–поліцейським інструментом у державі для здирання у селян податей та підтримки«порядку» на селі. 28 грудня 1881р., були видані укази про зниження викупнихплатежів та про обов’язковий перехід на викуп тимчасовозобов’язаних селян. 18травня 1882р., був затверджений Селянський поземельний банк (почавфункціонувати з 1883р.,), який видавав кредити на купівлю землі як окремимгосподарям, так і сільським товариствам.
Законом 18 травня1886р., з 1 січня 1887р., (в Сибіру з 1899р.,) відмінялась подушна подать зподатних станів. В кінці 80-х початку 90-х років була видана серія законів,спрямованих на збереження патріархальних звичаїв на селі, що руйнувалися піднатиском капіталізму. В першу чергу це стосувалося патріархальної селянської родинита общини.
На початку 90-хроків видаються закони, спрямовані на укріплення селянської общини. Законом 14грудня того ж року «Про деякі міри до попередження відчуження селянськихнадільних земель» заборонялось закладати селянські надільні землі, здача наділув оренду обмежувалось територією своєї общини.
Однак переділи.Продаж та здача у оренду селянських надільних земель, залишали наділи та йшли уміста в обхід законів, які безсилі зупинити об’єктивні, капіталістичногохарактеру, процеси на селі.
З ціллюукріплення економічного положення дворянства 21 квітня 1885р., був затвердженийДворянський банк, який давав кредити поміщикам під заставу їх земель напільгових умовах. В інтересах дворян – землевласників 12 червня 1886р., буловидано «Положення про найом на селі роботи». В цілях забезпечення поміщиківробочою силою новий закон 13 червня 1899р., істотно обмежував переселенняселян. «Самовільного» переселення місцева адміністрація зобов’язуваласьвисилати на попереднє місце проживання. Все-таки всупереч цьому суворомузакону, за десять років після його видання кількість переселенців збільшилась удекілька разів, причому 85% з них складали «самовільні» переселенці.[1,282]
2.3Соціальнийсклад населення на кінець ХІХст
За данимизагальноросійського перепису 1897р., країни складало 125 640 тис., чоловік (безФінляндії, в яких на той час налічувалось 2556 тис., жителів). При цьому наЄвропейську Росію припадало 102,9 млн., і на Азіатську Росію – 22,7млн.,жителів. Населення Росії поділялось таким чином: 99,8млн., (71%) складалиселяни, 13,4 млн., (10,7%) – міщани, 1,7 млн., (1,5%) – нащадкові та особистідворне, 624тис.,(близько 0,5%) — купці і поважні громадяни, 589 тис., (близько0,5%) – духівництво, близько1 млн., (0,8%), «інші» — іноземці, декласованіелементи. За своїми заняттями населення розподілялось на сільськогосподарське97млн., (17,2%), торгово – промислове – 21,7млн.,17,3%) і «невиробниче» — 6,9млн.,(5,5%).Станові розбіжності зберігались до 1917р. Дворянствопродовжувало залишатися головним привілейованим станом, який користувавсязначними пільгами, особливо при зайнятті цивільних та військових чинів. Нарубежі ХІХ – ХХст.,75% чиновництва і до 90% офіцерів армії та флоту складалидворяни; вони ж займали всі державні посади. Однак процеси капіталістичногорозвитку країни втягували в свою орбіту і дворянство:; дворянське підприємництво росло нетільки в сфері сільського господарства, а й в промисловості, залізничній табанківській справах.
Важливим тасоціальним фактором у пореформеній Росії являлось формування промисловогопролетаріату і промислової буржуазії. Промисловий пролетаріат істотновирізнявся від пролетаріату кріпосної епохи представленого кріпоснимиробітниками східних і посесійних мануфактур, чи селянами які йшли на заробітки,залежавши ми від влади свого господаря, зв’язаними з землею, та общиною. Упореформену епоху сформувались кадри постійних робітників, відірваних від земліі проживаючих зі своїми родинами у великих промислових центрах. Ще у 80 – 90 –ті роки ХІХст., було звичною справою, коли робітники йшли з московських фабрикна літні роботи в село.
Ядро пролетаріатув пореформену добу складали наймані робітники у великих промисловихпідприємствах і на залізничному транспорті. За 60 – 90 – ті роки ХІХст.,чисельність їх збільшувалось в два рази – з 706 тис., до 1432 тис. В кінці 90-хроків ХІХст., налічувалось ще 1 млн., робітників в будівництві, близько 2 млн.,на різних «чорних» роботах (різноробочих) і 3,5 млн., сільськогосподарськихробітників.
Основним джереломкількості найманих робітників в різних галузях промисловості, сільському господарстві,транспорті, в сфері послуг був промисловий і сільськогосподарський відхідселян. Якщо на початку 60 –х років щорічно видавалось близько 1,3 млн.,паспортів на строк від півроку до трьох років, то в 90 – х роках, вже більше 7млн., паспортів. Ще більша кількість відхідників направлялись на сезонні роботиза короткостроковими «білетами» (на строк від одного до чотирьох місяців). Узв’язку зі збільшення використання на фабриках жіночої праці у відхід всебільше втягувались і жінки. Змінився і попередній патріархальний погляд нажіночий відхід на заробітки. Селяни які йшли на заробітки згодом поселялися умістах на постійне місце проживання.
Процес формуванняпромислової буржуазії почався ще в дореформену епоху. Він виражався в тому, що зоточення дрібних товаровиробників виділялись представники торгівельного іростовщицького капіталізму.[2,9-11] Накопичившинеобхідний стартовий капітал, вони згодом вкладали його в промислову справу,перетворюючись на промисловців. Однак зайнявшись промисловим підприємництвом,вони в той же час продовжували поширювати і торгівельні операції. Поєднанняпромислового капіталізму з торгівельним – характерне явище для мануфактурноїстадії промисловості. Підприємець виступав тут одночасно у ролі купця тафабриканта. Внаслідок зростання промислового капіталу і промислової буржуазіїбуло зв’язано з переходом від мануфактури до великої машинної індустрії.
Соціальною базоюформування промислової буржуазії служити купецтво, міщанство, та переважнопредставники розбагатівшого селянства. Відомі династії російських фабрикантів –Гучкови, Коновалови, Кокошкіни, Кондрашеви, Га реліни, Ямановські, Зубови,Морозови, Прохорови, Рябушинські – вийшли з селянства.
У 70 – 80 – тіроки з’являються організації російської буржуазії для захисту їїпідприємницьких інтересів. В 1873р., у Петербурзі з’явилася «Рада з’їздівпредставників комерційних банків». Він об’єднував банкірів Петербурга, Москви ідекількох великих промислових центрів. У 1874р., в Харкові була заснована «Радаз’їздів гірничо промисловиків Півдня Росії, представляючий інтереси власників металургійних,машинобудівних і залізорудних підприємств Донбасу і Криворіжжя. У 1880р.,виникла «Рада з’їздів гірничо промисловиків Уральської області». У 1884р., вБаку було засновано «Раду з’їздів нафтопромисловців, а в 1888р., з’явилася«Рада підприємців діяли на основі статутів, затверджених урядом. Регулярно,іноді по декілька разів на рік, збирались їх з’їзди, котрі займалися питаннямитарифів, податків, робочим законодавством та іншими справами торгівлі іпромисловості. Ці союзи промисловців послужили основою для формування великихмонополістичних об’єднань.[6,151.

Висновки:
Реформи 60 -90 –хрр., в Російській імперії стали основою докорінної перебудови Російської економіки,соціально – політичних, культурних та інших змін завдяки цим реформам Росіяпоступово перетворилась з аграрно – сировинної держави у промислово розвиненукраїну з постійно зростаючими темпами приросту. Крім багатьох позитивнихаспектів цих реформ були й негативні явища: розшарування населення як результатслабкого соціального захисту. Ці та інші елементи призводили до зростанняполітичної напруженості в країні (страйки, маніфестації тощо).
Реформи 60 – 90 –х рр., рр., це був лише перший етап перебудови Російського суспільства. Нажальв поданій роботі ми не змогли охопити увесь спектр завдань, що міститься в ційтемі, оскільки об’ємність цієї тематики дуже велика та багатогранна. Реформи,реформи й ще раз реформи, це слово означає дуже багато, зміни, якіськардинальні перетворення. Росія давно потребувала реформ, але самодержавство,чиновницька бюрократія яка охопила своєю павутиною всю країну, не давала рухреформам, всіляко саботувала їх впровадження. Сам пануючий стан не був готовийдо реформ, які давно вже мали бути проведені, та побоювання царизму народногогніву, збройних повстань та інших методів боротьби все-таки пішла на деякіпоступки ми сьогодні називаємо буржуазно – демократичними реформами. Все було бдобре якщо б написане на папері впроваджувалося у життя: наприклад не всі станивільно й без всілякої плати могли здобувати навчання, прості солдати на паперімогли здобути офіцерське звання, а в житті цього не було. Та все ж, проведеннябуржуазно – демократичних реформ 1863 – 1874рр., було великим кроком дляреформаторів російської імперії того часу. Поступова Російська імперіяперетворювалася в капіталістично розвинену країну з ринковою економікою.
Проведеннябуржуазно – демократичних реформ було позитивним явищем для російської імперії.
Списоквикористаної літератури:
1.     Федорова В.А.Реформы 1863 – 1874гг.,// в кн., История России ХІХ-нач., ХХв. – 1998. – с .260 – 284.
2.     Клейн Б.С. Россиямежду реформой и диктатурой (1861 – 1920гг.) Вопросы истории – 1991 — №-№ 9 –10. с. 3 – 13.
3.     Захарова Л.Т.Россия на переломе /. //История Отечества: мода, идеи, решения. Очерки историиРосси ХІХ в., — нач ХХв. — №.: НПЛ, 1991. – с. 293– 325.
4.     Наумова Г.Р.Мелкая промышленность и развитие капитализма в Росси ХІХ – ХХгг. Преподавание истории вшколе, № 6, 1990, с. 14 – 22.
5.     КирюшенкоН.В. Сазонов М.И. Розсип на пути реформ // Преподавание истории в школе 1990 — №4 с.36 – 44 (ХІХ в.)
6.     Иванов А.А.Сложные земельные общины в национальной деревне Поволжья и Приуралья (к. ХІХ перв. треть ХХІ) //Вопросы истории 2004.-№1.-с.149-154.
7.     Головатенко.Крепостное Право и попытки соц. реформ в XVII – ХІХ в.Преподование ист. В школе, 1993,№5, с.14.
8.     Социально-экономическоеразвитие России в к.ХІХ-н.ХХ в.// В кн.Истории России. ХІХ н. ХХ в /Под редакцией Фёдорова. М.-1998.-с.440-461.
9.     Кучумова А.И.сельская община в России – М.: значение, сф. История, 1992,№1. вторая половина ХІХ в.
10.    Геллер М.История Российской империи. В 2-х томах. Т.1-М.,2001.-512 с.
11.    История России (ІХ-ХХ) /Подред… А.Дворниченко, В.Измозика.- М., 2003. — 530 с.
12.    История России (ІХ-ХХ в.)/Я.Перехов.-М., 2002.-623 с.
13.    Практикум по истории СССР 19в.-М.: Просвещение, 1988.-184 с.
14.    История СССР (19-начало 20в.)/Под редакцией И.Фёдосова.-М.: Высшая школа, 1981.-462 с.
15.    Платонов С.Учебник русскойистории. В 2-х томах.-М.: Прогрес, 1992.-400 с.
16.    Вдовин В.Сборник документовпо истории СССР для семинарских и практических занятий 2 пол.19 в.Учеб.пособие.-М.: Высшая школа, 1975.-349 с.
17.    Захарова Л., КузнєцоваИ.практикум по истории СССР 19 в._М.: Просвещение,1980.-155 с.
18.    История СССР, 1861-1917 г./В.Тюковкин, В.Корнилов, А.Ушаков.-М.: Просвещение, 1989.-463 с.
19.    Хрестоматія по истории СССР1861-1917/В.Антонов.-М.: Просвещение, 1990.-416 с.
20.    Искандеров А.А. РоссийскаяМонархия, реформы и революция. //Вопросы истории, 1999.,№2, с.87.