Радянський військово–морський флот в роки Другої світової війни

Зміст
Вступ
1. Розвиток військово-морського флоту Радянського Союзу напочатковому етапі Другої світової війни
2. Військово-морський флот в умовах оборонних боїв знацистською армією в 1941-1942 роках
3. Військово-морські сили СРСР у наступальних операціях1943-1945 років
Висновки
Джерела і література

Вступ
Актуальність темидослідження зумовлена особливостями сучасного етапу розвитку історичної наукита реформування українського суспільства. В цих умовах перед дослідникамипостала нагальна проблема в переосмисленні історичного процесу та створеннінових праць, в яких вони на основі глибокого аналізу та неупередженогоставлення, з використанням недоступних раніше документальних матеріалів, дали бправдиву, виважену оцінку подіям та явищам вітчизняної історії. Такий підхідзумовлений переорієнтацію історичної науки з ідеологічного обслуговування насуто наукове дослідження.
Дослідженнябойової діяльності Військово – морського флоту Радянського Союзу в 1941 – 1945роках є складовою частиною вивчення проблеми участі збройних сил СРСР у ВеликійВітчизняній війні. На прикладі даного дослідження показується важливість внескуВійськово – морського флоту у загальну перемогу Радянського Союзу над фашисткоюНімеччиною і її союзниками. З розпадом Радянського Союзу, і здобуттям Україноюнезалежності, актуальною, на думку автора є спроба більш детального дослідженнязначення бойової діяльності Чорноморського флоту. Ще раз, в умовах ненайкращого становища флоту на сучасному етапі, пригадати славетні сторінки йогоісторії.
Об’єктомдослідження є Військово–морський флот СРСР, як складова частина збройних силРадянського Союзу.
Предметомдослідження є підготовчі заходи та бойова діяльність Військово–морського флотуРадянського союзу напередодні та в роки Великої Вітчизняної війни, а також увійні проти Японії.
Методологічнуоснову дослідження складають загальні принципи логіки, історизму таоб’єктивності, система загальнонаукових дослідницьких методів системного таструктурно – функціонального аналіз, а також історичний, логічний, порівняльнийметоди.
Хронологічнірамки дослідження охоплюють період з 30 грудня 1937 року, коли був створенийнаркомат ВМФ СРСР і розпочалась активна стадія будівництва флоту по 2 вересня1945 року, коли Військово – морський флот завершив останні бойові операції, щобули пов’язані з участю СРСР у війні проти Японії.
В територіальномуплані дослідження ґрунтується на території Радянського Союзу, де вбезпосередніх бойових діях брав участь Військово – морський флот. Насамперед цеакваторії та при берегові території Чорного, Балтійського, Баренцового морів таТихого океану.
Ступіньдослідження проблеми. В українській історіографії відсутні спеціальні праці,які б конкретно стосувались теми даної курсової роботи. Проте питання,пов’язані з темою роботи стали предметом вивчення дослідників.
Значна кількістьзагальних та спеціальних праць присвячених бойовій діяльностіВійськово-морського флоту СРСР в роки Великої Вітчизняної війни, опублікованихв радянський період, потребують історіографічного аналізу в сучасних умовах, щоможе визначити недостатню розробку багатьох аспектів теми.
Висвітлення тихчи інших проблем діяльності Військово-морського флоту Радянського Союзифактично розпочалось з випуску у 1944-1945 роках 6 томів звернень радянськихінформбюро. Але звичайно, це не була спеціальна праця з даної проблеми. Лише окремізвернення стосувались бойової діяльності флоту. До того ж багато звернень, яквідомо мали більш агітаційне, ніж інформативне значення.
Взагалі в періодвійни і перших повоєнних років не було опубліковано жодної узагальнюючої праці,яка б стосувалась Великої Вітчизняної війни в цілому, чи конкретноВійськово-морського флоту. Видані в цей період роботи в переважній більшостімало оброблені, занадто заідеологізовані. Зібраний в них матеріал не піддававсяглибокому та об’єктивному аналізу.
Першою спробою взагальних рисах висвітлити діяльність Військово-морського флоту в роки війнистала невелика за обсягом праця, що вийшла в 1953 – «Героический подвигсоветских моряков…». Слід зазначити, що дана праця була опублікована надва роки раніше, ніж перша праця, що намагалась узагальнити події ВеликоїВітчизняної війни в цілому – Нарис історії Великої Вітчизняної війни. У 1956році були опубліковані перші широкі дослідження діяльності Військово-морськогофлоту. Праця являла собою збірник статей, кожна з яких висвітлювала конкретнувійськову операцію на флоті, чи окремий період війни. Статті були написаніофіцерами флоту – безпосередніми учасниками бойових дій. Цього ж року вийшлаперша праця, присвячена бойовим діям в яких брав участь Чорноморський флот.Дослідження проведені автором праці – К.В.Пєнзіним стали основою для подальшихдосліджень даної проблеми. До 1960-го року були опубліковані і інші праці, якістосувались окремих подій на морських театрах в роки Великої Вітчизняної війни.
В 1957 році булоприйнято рішення про написання 6-томної історії Великої вітчизняної війни.Перший том, що був присвячений подіям напередодні війни вийшов у 1960 році.Наступні томи вийшли в світ до 1965 року. Це була перша велика узагальнюючапраця присвячена Великій вітчизняній війні. В праці були окремі розділи,присвячені бойовим діям на морських театрах, і оскільки праця вважаласьвисвітленням офіційної позиції тогочасної радянської історіографії, на неїорієнтувались всі наступні дослідники, які займались проблемою як ВеликоїВітчизняної війни в цілому, так і бойової діяльності Військово-морського флотузокрема.
60-і роки сталичасом виходу як узагальнюючих праць, так і праць, присвячених окремим морськимтеатрам. Досить змістовною в контексті даних праць є робота історикаБ.А.Вайнера, який спробував зробити детальний аналіз операцій проведенихПівнічним флотом. Але і вона звичайно не була позбавлена тогочаснихідеологічних нашарувань. До 60-х років відноситься і вихід першої книгимемуарів наркому ВМФ Радянського Союзу – адмірала М.Г.Кузнєцова. В праці, недивлячись на її мемуарний характер наводяться деякі конкретні данні, щостосуються підготовчих заходів сторін до майбутньої війни.
Найбільш плідниму справі дослідження проблеми бойової діяльності Військово-морського флоту вроки війни є період 70-х років. В цей час даній тематиці було присвячено рядмонографій, статей та мемуарних праць. Вихід багатьох праць був пов'язаний зрічницями початку і закінчення війни. Праця В.І.Ачкасова була присвячена нетільки подіям Великої Вітчизняної війни а і іншим аспектам діяльностіРадянського військового флоту. Стосовно ж військових дій, то праця здебільшогопідсумовує вже відомі матеріали, без залучення нових даних. Виходять в 70-іроки і нові мемуари наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова. Дані праці вже присвячені подіямбезпосередньо Великої Вітчизняної війни.
Найбільшґрунтовним дослідженням 80-х років, на думку автора є праця В.А.Басова. Знаведених у праці таблиць і схем можна дізнатись про стан Військо-морськогофлоту СРСР напередодні війни. Також в даній праці подаються матеріали, щодопідготовки фашистської Німеччини до наступу на СРСР, керівний склад радянськогофлоту та безпосередні шляхи вирішення флотами завдань під час війни. Аленедоліком цієї праці, окрім постійного підкреслення внеску комуністичноїпартії, є також розгляд даного питання роблячи занадто великий акцент настратегії і тактиці ведення боротьби на морських театрах. Такий характер праціможна пояснити спеціалізованим призначенням даної праці – передусім длявійськових.
У 80-і роки буливидані й інші праці, що стосувались даної тематики. Зокрема значна частинапраць була присвячена конкретним військовим операціям на окремих морських театрах.
РозпадРадянського Союзу, розрив з тоталітарним минулим відкрили нові можливості длявивчення багатьох сторін історії радянської доби. В цьому плані перегляду іпереосмислення потребує і тема діяльності Військово морського флоту. Однак йдосі ця проблема не знайшла суттєвого висвітлення в українській історіографії.
Підсумовуючиісторіографічний огляд літератури, варто зазначити, що хоча у великій масіопублікованих робіт аналізуються деякі аспекти бойової діяльностіВійськово-морського флоту СРСР, проте в більшості ці праці характеризуютьсяоднобічним напрямком дослідження, продиктованим офіційною комуністичноюідеологією, а тому не дають об’єктивного та комплексного висвітлення цієїпроблеми.
Виходячи ззастарілості розробок в історичній науці даної проблеми, автор поставив передсобою мету: дати об’єктивний аналіз бойової діяльності Військово-морськогофлоту СРСР та, навівши приклади невдалих військових операцій, що недостатньовисвітлені в радянській історіографії, показати не тільки успіхи, а й прорахункиякі були допущені військовим керівництвом під час війни. Ця мета реалізуєтьсяшляхом розв’язання таких завдань:
-          показ стануВійськово-морського флоту напередодні Великої Вітчизняної війни, процесівпідготовки обох сторін до майбутньої війни, змін що відбулись в керівномускладі ВМФ СРСР.
-          історичнареконструкція подій початкового періоду війни на всіх морських театрах.
-          висвітленняподій 1943-1945 років на морських театрах війни, участі Тихоокеанського флоту іамурської флотилії у війні з Японією.
-          Аналіззначення участі Чорноморського флоту у Великій Вітчизняній війні.
Наукову новизнуданої роботи визначає, насамперед, новий підхід до дослідження з врахуваннямсучасних концептуальних засад, що дозволив відійти від панівної в радянськійісторіографії схеми показу проблеми, її різнобічний розгляд і більш критичнаоцінка подій, що розглядались.
Теоретична іпрактична цінність курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бутивикористані істориками, політологами, військовими у подальшій науковій тапрактичній розробці проблем вивчення історії Військово-морського флоту СРСР ізокрема Чорноморського Військово-морського флоту.
Джерельну базудослідження склали опубліковані документи і матеріали, які стосуються в ціломуісторії Великої Вітчизняної війни.
Зі збірниківдокументів і матеріалів «Никто не забыт, ничто не забыто» і «СообщениеСоветского Информбюро», що вийшли в радянські часи були використані деякіконкретні дані, присвячені бойовій діяльності Військово-морського флоту. Алерозуміючи, що джерельна база та статистика тих років не завжди відображаладійсний стан речей автор критично підходить до використання згаданих документівдля висвітлення історичних процесів минулого.
Також джереламидо курсової роботи стали ряд монографій, що висвітлювали як бойову діяльністьВійськово-морського флоту в цілому, так і бойові дії окремих флотів на окремихморських театрах.
Ще одним важливимджерелом до даної роботи стали мемуари безпосередніх учасників військових дій.Особливе значення мали мемуари тодішнього Народного комісара ВМФ –М.Г.Кузнєцова.
Достовірністьрезультатів дослідження забезпечується опорою на провідні методологічніположення, використання широкого та різноманітного дослідницького матеріалу,застосування комплексу методів, адекватних об’єкту, предмету, меті і завданнямдослідження.
Курсова роботаскладається з трьох розділів. Перший розділ присвячений загальному стануВійськово-морського флоту СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни. В другомурозділі досліджуються бойові дії, що проводили радянські ВМС в період 1941-1942років. Третій розділ висвітлює бойову діяльність флотів в період 1943-1945років.

1. Розвитоквійськово-морського флоту Радянського Союзу на початковому етапі Другоїсвітової війни
Для більшґрунтовного і цілісного розуміння діяльності військово – морського флоту СРСРбезпосередньо під час бойових дій на фронтах Другої сітової війни є необхіднимпроаналізувати те, що являв собою флот напередодні війни, хто відігрававключову роль в його керівництві і які заходи приймались за для посиленняобороноздатності країни на морі.
30 грудня 1937року постановою ЦВК і СНК СРСР був створений наркомат ВМФ СРСР, який з березня1939 року очолив М.Г.Кузнєцов. 23 квітня 1938 року була створена ГоловнаВійськова рада ВМФ. Її керівником став також нарком ВМФ. Напередодні і під часвійни членами Головної Військової ради ВМФ були секретар ЦК ВКП(б) А.А.Жданов,перший заступник наркома ВМФ і начальник Головного морського штабу (ГМШ)Л.М.Галлер, заступник наркома і начальник головного управління політичноїпропаганди ВМФ (з 22 липня 1941р. – Головного політичного управління ВМФ)І.В.Рогов. замісники наркома адмірали І.С.Ісаков і Г.І.Левченко, начальникуправління Військово – повітряних сил ВМФ генерал – лейтенант авіаціїС.Ф.Жаворонков.
Головна Військоварада і Наркомат ВМФ розробляли пропозиції по будівництву ВМФ, пропозиції пооперативно – стратегічному використанню флотів в разі війни. Передбачалось, щоплани використання військово – морських сил у війні буде розробляти Генеральнийштаб – вищий орган управління збройних сил країни. Але на практиці було так, щоГенеральний штаб і штаби приморських округів з залученням штабів флотіврозробляли плани прикриття і спільної оборони узбережжя, тобто використання ВМФдля оборони приморських напрямків від вторгнення ворога на територію країни.
Згідно зосновними положеннями радянської військової доктрини флот повинен був не тількиприкривати приморські фланги сухопутних військ від ударів з моря, але й бутиготовими до ведення активних дій. Тому згідно з директивами наркома ВМФ кожнийфлот розробив плани перших самостійних дій.
З самого початкувійни рішення про використання флотів приймала Ставка Головного КомандуванняЗбройних Сил СРСР, яка була створена 23 червня 1941 року. До її складу увійшлинародний комісар оборони С.К. Тимошенко (голова), І.В. Молотов, начальникГенерального штабу Г.К. Жуков, Маршал Радянського Союзу К.Е. Ворошилов, С.М.Будьонний, народний комісар військово-морського флоту адмірал М.Г. Кузнєцов.
Взагалі найбільшіважелі управління флотом знаходились в М.Г. Кузнєцова. Народний комісар військово–морськогофлоту відрізнявся нерадянською ініціативністю і працьовитістю. Прикладомпринциповості М.Г. Кутузова може служити вже післявоєнний випадок, коли І.В.Сталін запропонував розділити Балтійський флот на два окремих, на що М.Г.Кузнєцов чітко висловив власну позицію, заявивши, що вважає такі діїнедоречними. За наказом І.В. Сталіна це питання було розглянемо на засіданні Головноївійськово – морської ради, де не дивлячись на підтримку Сталіна, М.Г. Кузнєцовне відмовився від своїх поглядів. Після цього відношення І.В. Сталін і М.Г.Кузнєцова погіршилися, а в 1948р. він навіть був відданий під суд Військовоїколегії Верховного суду і розжалуваний до контр-адмірала. Але цей професіонал бувпотрібний І.В. Сталіну, і коли під час суперечностей стосовно Балтійськогофлоту, М.Г. Кузнєцов заявив, що якщо його думка неважлива, нехай йогозвільнять, І.В. Сталін заявив. Що: «Вас звільнять, але тоді коли це будепотрібно».
34 – річний М.Г.Кузнєцов ставши наймолодшим наркомом в СРСР; першим моряком на цій посаді(раніше наркомами були комісар Смірнов і чекіст Фріновський) зробив великийвнесок в укріплення послабленого чистками 30-х років флоту. Взагалі темарепресій на флоті довгі роки, зі зрозумілих причин була закритою. До даноїпроблеми почали повертатись лише в роки перебудови. Як виявилось масштабирепресій були вражаючими. Була фізично ліквідована переважна частина верхівкифлоту.
Під репресії у1937 році потрапив керівник морського відділу академії генерального штабуЕдуард Самуїлович Панцержанський. Який був відповідальний за підготовкукерівних кадрів оперативних з’єднань фронтів. Також в цей рік було розстрілянокерівника і військового комісара військово-морської академії, флагмана флоту 1-горангу Іван Мартинович Лудрі.
В наступному 1938році розстріляли начальника головного управління суднобудівної промисловостінарковмважкпрому, а з 1936 року замісника наркому оборонної промисловостіРомуальда Адамовича Муклевича, якого називають одним з тих хто поклав початокбудівництву радянських бойових кораблів на вітчизняних суднобудівних заводах. Вцьому ж році розстріляли замісника наркому оборони по військово-морським силам,флагмана флоту 1-го рангу Володимира Митрофанович Орлова та людину яка 10 роківочолювала Балтійський флот а в останні роки життя була керівникомвійськово-морських сил робоче-селянської червоної армії, флагмана флоту 1-горангу Михайла Володимировича Вікторова.
Були репресованіі командуючі Чорноморського та Північного флотів Іван Кузьмич Кожанов таКостянтин Іванович Душенов відповідно.
Трагічний списокрепресованих керівників радянського військово-морського флоту можна продовжитиіменами члена військової ради морських сил Далекого Сходу, армійського комісара2-го рангу Г.С. Окунєва, адмірала Л.М. Галлера, репресованого вже після війни,який помер в тюрмі міста Казань у 1948 році та багатьма іншими. Але очевиднимпостає той факт, що жорстока політика сталінської репресивної машини найгіршимчином вплинула на стан військово-морського флоту напередодні військових дій,позбавивши флот цінних професійних кадрів.
В цих умовахперед М.Г.Кузнєцовим стояло важке завдання підготовки флоту фактично на новійкадровій основі. Народний комісар військово–морського флоту провів низкунавчань, особисто відвідав найбільші кораблі, став ініціатором відкриття новихморських училищ і морських спецшкіл (у майбутньому нахімовських училищ). Зайого участі були прийняті дисциплінарні і корабельні устави ВМФ.
Оскільки ВМФ бувокремим наркоматом і не підлягав наказу Тимошенко і Жукова від 21 червня 1941року про недопущення «йти на провокації». Кузнєцов зумів своїмнаказом від того ж 21 червня 1941р. привести всі флоти і флотилії до станубойової готовності.
На сьогодні стаєдедалі очевидніше те, що керівництво СРСР і безпосередньо І.В. Сталін добрерозуміли значну вірогідність радянсько – німецької війни і вели підготовку донеї. М.Г. Кузнєцов говорив: «Для мене безумовно одне: І.В. Сталін нетільки не виключав можливості війни з гітлерівською Німеччиною, навпаки, вінтаку війну вважав досить імовірною і навіть, рано чи пізно, обов’язковою.Договір 1939р. він розглядав лише як відсунення строків початку війни».
Одною з першихознак, що свідчила про загрозу нападу з боку Німеччини, було різке посиленнядіяльності німецької розвідки. На морських театрах німецька розвідка почаладіяти раніше всього у Фінській затоці і в районі військово – морських базПрибалтики. Це відповідало плану «Барбаросса»: Балтійський морськийтеатр належав до стратегічного напрямку, на якому повинна була наступати групаартилерії «Північ», що мала на меті захопити Прибалтику і Ленінград.2 січня 1941р. над островом Ханко двічі був помічений німецький розвідувальнийлітак. 5 березня над Ліенеї декілька разів пролетів німецький літак. Зенітнібатареї і ескадрений міноносець «Яков Свердлов» розпочали вогонь іскоріш за все в одному з випадків пошкодили літак.
В травні 1941р.замісник начальника головного морського штабу доповів в генеральний штаб, що заостанній час мали місце випадки появи поблизу радянського узбережжя невідомихпідводних човнів біля берегів Камчатки, Севастополя, в різних пунктах Фінськоїзатоки": о.Сескар, Уте, Дачо і півострова Ханко".
Починаючи з кінця1940 року військово – морській організації Німеччини наполегливо просилинавігаційні карти, лоції і опис знаків морів Північно Льодовитого океану, атакож Балтійського, Чорного морів. Військово – морський аташе в Берліні М.А. Воронцовназвав майже точну дату початку війни.
Наркомат ВМФ мавсвій бюджет, фонди заготівки матеріальних ресурсів, план замовлень промисловостіі з 1937 року почав розробку суднобудівної програми, що була спрямована настворення великих надводних кораблів, літаків, крейсерів, авіаносців. Однакнавіть радянське керівництво визнавало, що на те щоб флоти зрівнялись з флотаминайбільш потужних морських держав в кількості великих надводних кораблів, булопотрібно два десятиліття.
Тому програма неотримала офіціального затвердження і була відкоригована у відповідності з більш– менш реальних можливостей промисловості. В систему наркомату суднобудівноїпромисловості входив 21 завод, з якими кооперувались більше 200 заводів іншихгалузей. Діяли конструкторські бюро і науково – дослідні інститути.
Цікавим факторомє те, що в даний період СРСР робив спроби будівництва бойових кораблів вкапіталістичних країнах. В Італії був побудований один лідер ескадренихміноносців («Ташкент»); Німеччина продала недобудований крейсер «Лютцов»(«Петропавловск»), який однак так і не був уведений в дію. СШАвзагалі відмовилась від розміщення замовлень на будівництво кораблів.
За проектом планувійськового суднобудування вважалось необхідним мати на кожному театрі рівну,або дещо більшу кількість кораблів основаних класів в порівнянні з противником.Але досягти такого рівня було надзвичайно важко. Протягом 1940 і на початку1941р. суднобудівна програма продовжувала корегуватись: зменшувалась кількість лінійнихкораблів, збільшувалась кількість крейсерів; в плані було будівництво 2-хавіаносців (для Північного і Тихоокеанського флотів). Було збільшено кількістьбойових кораблів спеціального призначення: вартових кораблів, тральщиків іособливо полювальників за підводними човнами. Прорахунком в планах будівництвафлоту можна вважати відсутність розробок спеціальних десантних кораблів. Докінця 1942р. на кожному театрі в середньому планувалось мати по 3 крейсери, 16ескадрених міноносців, 60 підводних човнів.
У зв’язку ззагрозою нападу Німеччини 19 жовтня 1940р. уряд знов переглядає планвійськового суднобудування. Було вирішено нових закладок лінійних кораблів іважких крейсерів не виробляти; передбачалось продовження робіт на кораблях збільшим ступенем готовності, припинилось будівництво кораблів з великимистроками виробництва.
Загальний тоннажбойових кораблів з початку 1939 по 1941р. зріс завдяки введення в дію новиходиниць приблизно на 160 тис. т. В кінці 1940р. в будівництві знаходилось ще269 кораблів, в яких частина була закінчена в першій половині 1941р. і прийнялаучасть у війні.
Розподіленнябойових кораблів по театрам, або стратегічна розстановка військово – морськихсил залежала від необхідності захисту в першу чергу життєво важливих районівкраїни, що розташовувались поблизу Чорного і Балтійського морів.
На початку 30-хроків стали потрібними військово – морські сили для оборони Півночі і ДалекогоСходу. Там почали поспіхом будувати флот, бази, аеродроми, одночасно переводититуди кораблі з інших театрів. Але до початку війни і це завдання не булоповністю вирішене.
Кораблі, щобудувались в першу чергу спрямовувались для посилення Балтійського іЧорноморського флотів. Тихоокеанський флот поповнювався головним чином зарахунок підводних човнів і авіації.
В 1940 році булоприйнято рішення про термінове посилення північного флоту, але на це часу невистачало. Перед початком Великої Вітчизняної війни Північний флот мавпорівняно невеликі сили: бригаду підводних човнів і по одному дивізіонескадрених міноносців, вартових кораблів, тральщиків, мінних загороджувачів івартових катерів.
Берегова охороназнаходилась ще в процесі будівництва і перед початком війни було ще далеко доїї завершення. Протиповітряна оборона складалась з декількох дивізіонів.Головною базою флот був Полярний. Кораблі базувались також і на Мурманськ. ВАрхангельську знаходилась Біломорська військова база. Аеродромна мережа флотубула надзвичайно обмеженою, авіація фактично могла експлуатувати тільки одинсухопутний і два морських аеродроми. Північний флот мав тільки три ударнігрупи: підводну, артилерійсько торпедну (міноносну) і авіаційну, а такожневелику кількість кораблів, що мали призначенням виконання спеціальних бойовихзавдань і забезпечення бойових сил. Як показали військові дії, цих сил булонедостатньо.
Балтійський флотперед війною мав у своєму складі більше 200 кораблів різних класів, а такожбільше 650 літаків. Він мав мережу військово – морських баз і аеродромів. Артилерійськібатареї, що будувались на островах Найссар, Осмуссар, Даю, Ефель, Руссарьо,Готланд, а також на Ханко і в районі Талліна повинні були посилити береговуартилерію на 103 гармати великого і середнього калібрів. В поєднанні з міннимизагородженнями вони могли створити значну перешкоду для ворожого флоту.
Чорноморськийфлот перед початком бойових дій нарахував більше 200 кораблів та біля 620літаків. Військово – морські бази і найбільш важливі ділянки узбережжя булиприкриті артилерією берегової оборони.
Балтійський іЧорноморський флоти могли сформувати по декілька артилерійських, артилерійсько– торпедних, підводних і авіаційних ударних груп. До складу цих флотів входилазначна кількість бойових кораблів спеціального призначення (міннихзагороджувачів, тральщиків, вартових). При цьому підводні човни і артилерійськікораблі могли діяти на всю глибину театру. Досить далекобійними силами булибомбардувальники і літаки торпедоносці.
Тихоокеанськийфлот мав досить чисельні з’єднання підводних човнів, торпедних катерів іавіації, які могли діяти в своїй береговій зоні. У берегів імовірногопротивника і в океані боротьбу могли вести лише великі і середні човни.
На Балтійськомморі на почату війни співвідношення корабельних сил сторін було приблизнорівним. На Чорному морі радянський флот перевищував військово – морські силипротивника, але який міг створити перевагу завдяки 4-у німецькому повітряномуфлоту. Північний флот з початку 1942р. поступався силами Німеччини,зосередженим в Північній Норвегії.
НапередодніВеликої Вітчизняної війни у складі ВМФ були Амурська Червоно знаменна військовафлотилія (база Хабаровськ), Каспійська військова флотилія( база Баку), Пінськавійськова флотилія (база Пінськ); Дунайська військова флотилія ( база Ізмаїл),які в різні періоди брали участь у війні.
Швидке збільшеннявійськово–морського флоту потребувало розвитку і посилення його тилу.Центральним органом управління тилам було головне управління портів. На кожномуфлоті були служби постачання матеріальними засобами, технічного забезпечення,медична, інженерна, квартирно – експлуатаційна служби, а також допоміжний флоті автомобільний транспорт, які були у віддані керівництва тилу.
Основу тилуфронту складали військово – морські бази, в яких розміщувалися запаси, судноремонтні заводи, технічні комплекси – все необхідне для забезпечення бойовоїдіяльності кораблів, авіації і берегових частин.
У зв’язку з тим,що сили флоту були здебільшого недалекої дії, матеріально – технічнезабезпечення їх здійснювалось на берегових базах. Плавучого тилу для постачаннякораблів у морі і у віддалених неоснащених пунктах фактично не було.
Перед війноювідбулися деякі зміни в організації і базуванні флоту внаслідок Радянсько –Фінської війни і приєднання до СРСР Прибалтики. Балтійський і Північний флотипочали освоювати нові райони базування (Виборг, Ханко, Західне узбережжя,півострів Рибачий і Середній). По новому організована Дунайська флотиліяЧорноморського флоту освоїла базування сил на нижній течії р. Дунай. Пінськавійськова флотилія свій район базування перемістила з Києва на захід в м.Пінськ.
Друга Світовавійна, що розпочалась викликала необхідність поглибленого вивчення досвідубойових дій. Виявився недостатній рівень підготовки, зокрема оперативно –тактичної, командного складу. Організація системи ПВО військово – морських базі ескадр не відповідала вимогам, оскільки не гарантувала відбиття несподіванихударів противника з повітря і не виключала помилкових пострілів по власнимлітакам. Через недосконалість технічних засобів спостереження за підводнимичовнами суттєво відставала протичовнова оборона. Командування флотом булостурбовано відсутністю на озброєнні неконтактних тралів і недостатньоюкількістю тральщиків спеціальної побудови, протичовнових кораблів і засобіввисадки.
Наказом ПрезидіїВерховної Ради СРСР 1 вересня 1939р. був прийнятий закон про загальну військовуповинність і про п’ятирічний строк служби червонофлотців на кораблях, чотирирічнийв частинах зв’язку і берегової артилерії. В 1939р. відбулись зміни у підготовцікомандного складу і проходження ним служби. Командні військово – морськіучилища були перетворені у вищі навчальні заклади, що дозволяло підвищуватикомандирів флоту.
М.Г.Кузнєцов так оцінивбоєздатність флоту перед початком війни: «Загалом, хоча ми і не встиглистворити великий флот, обладнати наші морські сили всіма засобами боротьби, всеж це був флот боєздатний… ми готувались зустріти ворога скоординованими ударамипідводних і надводних кораблів, авіації і берегової оборони. Прагненнявикористовувати спільно розрізнені сили відбилось і на самій організації флоту.В нас були створені маневрені з’єднання ескадри і загони, що склались зкораблів різних класів. Ми вже тоді формували з’єднання не по класам кораблів,як раніше, а відповідно до оперативних і тактичних завдань, які доводилосьвирішувати».
Перед війною прирозробці оперативних планів було вирішено виходити з припущення, що проти СРСРвиступить коаліція держав, очолювана Німеччиною, яка могла включати в себеІталію, Угорщину, Румунію, Фінляндію і Швецію з одночасним нападом на СходіЯпонії. До початку бойових дій плани флотів, що являли собою розвитокзагального плану оборони державного кордону 1941р. були розроблені. Вони визначализагальний напрямок бойової підготовки.
Радянськекомандування вважало, що війська першого стратегічного ешелону: Північний,Балтійський і Чорноморський флоти, а також дальня авіація зможуть відбити нападворога. З підведенням військ другого стратегічного ешелону повинен буврозгорнути загальний наступ з перенесенням бойових дій на територію противника.
У відповідностідо цього плану Північний флот готувався до того, щоб знищити флот противникапри його появі в Баренцовому і Білому морях; сприяти 14-ій армії в обороніпівостровів Середній, Рибачий, Кольський і в першу чергу не допускати висадкидесанту: закрити прохід судам противника в Біле море; спільно з частинамиАрхангельського військового округу захищати узбережжя Білого моря; проводитикрейсерські дії підводними човнами на морських сполученнях у західногоузбережжя Норвегії.
Найбільшнапружені Бойові дії очікувались в Балтійському морі. Тому Балтійський флотповинен був не допустити висадки морських десантів на узбережжя Латвійської іЕстонської РСР, на острови Езель і Даго; спільно з ВПС червоної армії нанестипоразку німецькому флоту при його спробах пройти у Фінську і Ризьку затоки. Вразі одночасного з Німеччиною виступу Фінляндії Балтійський флот повинен бувзнищити її флот, допомагати сухопутним військам на узбережжі Фінської затоки іна півострові Ханко, здійснити з перших днів війни перевезення військ зпівнічного узбережжя Естонської РСР на півострів Ханко; перервати морськікомунікації противника в балтійському морі. Перевага радянського флоту на Чорномуморі дозволяла використовувати його більш активно. Чорноморський флот повинен бувзабезпечити перевагу на морі, активними мінними постановками і діями підводнихчовнів не допустити проходу кораблів противника через протоки в Чорне море. Вразі вступу у війну Румунії – проводити операції по знищенню її флоту,перервати морські комунікації і блокувати узбережжя, включаючи гирло Дунаю,сприяти лівому флангу сухопутних військ при діях на узбережжі. Як бачимо, Північний флот мав вцілому оборонні завдання, балтійський флот, обороняючи узбережжя повинен буввтримувати панування в Фінські і Ризькій затоках, створити опорні пункти врайоні Ханко – Аландських островів, Чорноморський флот, втримуючи перевагу навсьому морі, завдання що виникали повинен був вирішувати головним чиномнаступальними діями. Передбачалось що всі флоти будуть діяти спільно зсухопутними військами: на всіх театрах ставилось завдання нищити морськікомунікації, але був відсутній наказ про захист власних морських сполучень.
Отже, говорячипро стан, в якому знаходився Військово-морський флот СРСР напередодні війниможна зробити висновок, що командування флотом розуміло наближення танеминучість майбутньої війни і вело безпосередню підготовку до неї. Підготовчізаходи мали як низку позитивних так і негативних моментів ( як то неодноразовекорегування та зміна плану будівництва флоту). В результаті Військово-морськийфлот СРСР підійшов до війни з приблизним паритетом сил на Балтійськомуморському театрі, деякою перевагою на Чорноморському морському театрі і зменшими силами на Північному морському театрі

2. Військово-морськийфлот в умовах оборонних боїв з нацистською армією в 1941-1942 роках
Як можна булопересвідчитись з даних наведених в Розділі №1, Військово-морський флот РадянськогоСоюзу вів активну підготовку до майбутньої війни. 19 червня 1941 року занаказом наркома ВМФ М.Г.Кузнєцова Балтійський флот був переведений наоперативну готовність №2. На північному флоті було спокійніше, ніж наБалтійському, але і він був переведений М.Г.Кузнєцовим на ту ж готовність.
18 червня зрайону навчань в Севастополь повернувся Чорноморський флот і отримав наказзалишатися в готовності №2. 21 червня в 20 годин у неофіційній розмові морськийаташе М.А.Воронцов повідомив М.Г.Кузнєцову про те що напад слід очікувати згодини на годину. Ще за декілька годин до цього М.Г.Кузнєцов провів телефоннінаради з командувачами флотів в яких наказав підтримувати повну оперативнуготовність. Біля 23 годин М.Г.Кузнєцов був викликаний на нараду у кабінет маршалаС.К.Тимошенко, де після отриманих даних про велику імовірність нападу Німеччинивіддав наказ всім флотам перейти на повну фактичну готовність, тобто наготовність №1.
Тож відповідні іраніше проведені підготовчі заходи дали можливість 22 червня, в день нападуНімеччини не втратити жодного корабля і жодного літака морської авіації.
ДіїВійськово-морського флоту в перші 7-8 днів початкового періоду війнивизначались попередніми планами. З метою недопущення раптового нападу з моря івисадки десанту, забезпечення судноплавства в своїй оперативній зоні, створеннямінно-артилерійських оборонних позицій на підступах до заток івійськово-морських баз флоти розпочали оперативну розташування сил. Ці обороннізавдання вирішували сили, що головним чином входили до складувійськово-морських баз. Ударні сили, що підпорядковувались безпосередньокомандуючому флотом: підводні човни, авіація великі надводні кораблі очікувалинаказ на активні дії проти берегових об’єктів противника, кораблі в морях ібазах, проти морських перевезень.
Одночасно ззахистом найважливіших об’єктів флоти розпочали широкі оперативні обороннізаходи. На Балтиці оборонні рубежі проходили від півострова Ханко, черезфінську заток, острови Даго і Ефель, Ірбенську протоку і далі повертали напівдень вздовж Латвійського берега до Любави. Встановлення великих міннихзагороджень у Фінській затоці і Ірбенській протоці проводились як єдинамінно-загороджувальна операція. В ній були задіяні майже всі кораблі ескадри,загони легких сил і надводні мінні загороджувачі. Від нападу з повітря їхзабезпечували військово-повітряні сили флоту.
Швидке просуванняпротивника на північно-західному напрямку створило умови, колимінно-артилерійські позиції у Фінській затоці могли бути подолані противником.Щоб прикрити Ленінград від можливого удару з моря, 27 червня народний комісарВМФ прийняв рішення про створення ще однієї позиції в східній частині Фінськоїзатоки на лінії о.Гоглану — Кунда.
На Чорному морізагородження не складали єдиної оборонної системи. Кожна мінно-артилерійськапозиція була самостійною і захищала з моря підступи до окремих пунктів: Одеси,Севастополя, Керченську протоку, Новоросійськ, Туапсе, Батумі та ін.
Запаси мін шобули на Північному флоті не дозволяли в перші дні війни створити міннізагородження для прикриття від нападу з моря в напрямку — Владивосток,Володимир-Ольга, Радянська гавань і Петропавловськ-Камчатський.
На всіх флотахпершими силами, розташованими в морі для активних бойових дій, були підводнічовни. Але більша їх частина вийшла в море з метою виявлення з’єднань великихбойових кораблів і десантів. З 15 підводних човнів Балтійського флоту тільки 6були направлені на морські сполучення противника для дій проти транспорту; з 11підводних човнів Чорноморського флоту – 3 і лише на Півночі з 6 направлених вморе підводних човнів 4 були спрямовані до берегів противника і по одному – напоходи до Кольської затоки і Білого моря.
Одночасно зоборонними заходами флоти розпочали активні дії, виходячи з ситуації, щосклалась. 22 червня на запит Військової ради Чорноморського флоту ГоловнеКомандування дозволило обстріл ворожих військово-морських баз з метою знищеннякораблів, запасів та нафти. Наступного дня було отримано дозвіл І.В.Сталіна наспільний удар авіації і надводних кораблів по військово-морській базіКонстанце. 30 червня Ставка Головного Командування наказала обстрілюватинафтопромисли Плоешти і 2 липня – Черновадський міст через Дунай.
25 червня 1941року Нарком ВМФ наказав завдати удар по Констанце бойовими надводнимикораблями. Командування операцією було покладене на капітана 2-го рангуМ.Ф.Романова, а здійснювалась вона ударною групою в складі лідерів «Харьков»і «Москва». В групі прикриття були крейсер «Ворошилов»,есмінці «Сообразительный» і «Смышлёный». Кораблі ударноїгрупи демонстрували рух на Одесу і тільки з настанням повної темноти зміниликурс. Їм вдалось пройти мінні загородження і в 5 годин ранку з дистанції 130кабельтових кораблі розпочали вогонь. Їм відповіли берегові батареї противника.При відступі з’явилась бомбардувальна авіація противника і лідер «Москва»був підірваний. Корабель затонув, а 69 моряків потрапило у полон. Одним зключових недоліків в плануванні даної операції було використання лідерівесмінців, а не крейсерів. Використання крейсерів дозволило б вести обстріл здистанції 180 – 190 кабельтових, знаходячись за межами мінних полів.
В перший же деньвійни командуючий Чорноморським флотом поставив завдання активних дійДунайської флотилії проти румунських кораблів в Тульче і Гальце, направивши навирішення цього завдання на допомогу флотилії дві окремі авіаескадрильї ( 70-туі 78-у). Виконуючи поставлене завдання, 25 червня в 4 години 48 хвилин дев’ятьлітаків 78-ї авіаескадрильї (командир майор Ф.І.Бедербеков) з Миколаївськогоаеродрому здійснили наліт на базу противника Галац. Було скинуто 70 ФАБ-100. Вдругій половині дня наліт було повторено шістьма літаками, на цей раз удар бувзавданий по Тульче. 25 і 26 червня по шість літаків щоденно брало участь вбомбардуванні кораблів в Тульче.
В ніч на 9 липня1941 року авіація Чорноморського флоту почала наносити удари по Плоешті. Врезультаті нанесеного бомбового удару було зруйновано 2 заводських корпуси,знищено 2002 цистерни з паливом, 46 нафта-цистерн, 2 склади. Також було знищенобіля 220 тис. нафта-продуктів. Взагалі авіація флоту продовжувала наноситиудари по Плоешті невеликими групами літаків до 18 серпня 1941 року.
З метоюпопередження і зриву авіаційного удару по Ленінграду 25 червнявійськово-повітряні сили Північного і Балтійського флотів (всього 487 літаків)нанесли удари з метою вивести з ладу аеродроми на території Фінляндії і розбитиавіацію противника. Це рішення відповідало і інтересам оборони Балтійськогофлоту, оскільки авіація і флот Фінляндії, а також переведені тудивійськово-морські сили Німеччини створювали загрозу силам Балтійського флоту втиску основних оборонних позицій. З 25 червня авіація Балтійського флоту почалананосити удари по аеродромам, військово-морським базам, береговим батареям таіншим об’єктам на території Фінляндії. Ці дії тривали до 30 червня, докиситуація на сухопутному фронті не почала вимагати залучення авіації флоту доударів по танковим і механізованим військам на рубежі р. Західна Двіна ізокрема в районі Двінська. В цей день більше 120 бомбардувальників нанесли ударпо живій силі на шляхах Латвії.
На Мурманськомунапрямку німецькі війська розпочали наступ на тиждень пізніше, ніж на всьомуфронті. Тому Північний флот, побоюючись висадки десанту, свої обмежені силизберігав для їх відбиття. Важливою акцією флоту в початковий період булоперебазування без втрат більше 70 торгівельних, промислових та інших кораблів зКольської затоки в Біле Море.
Доситьнеочікувані для Німеччини активні бойові дії Чорноморського флоту призвели дотого, що вже 12 серпня 1941 року в доповненні до директиви №34 групі армії «Південь»німецьке командування ставило завдання: «Заволодіти Кримом, який будучиавіабазою противника, складає велику загрозу румунським нафтовим районам».Невдовзі після направлення директиви Гітлер взагалі заявив: "…Для Німеччинивирішальне значення має якнайшвидша ліквідація російських військово-морськихбаз на узбережжі Чорного моря…". Особливе місце серед баз займала Одеса.
Розуміючи планиНімеччини. У відповідь 5 серпня 1941 року Ставка верховного головнокомандувачадала наказ: «Одесу не здавати, і обороняти до останньої можливостізалучаючи Чорноморський флот…». 19 серпня ставка створила Одеськийоборонний район на чолі з контр-адміралом Г.В.Жуковим, підпорядкувавши йому всічастини і установи Окремої Приморської армії, одеської військово-морської базита інші військові організації, що знаходились в тому районі.
14 серпня 1941року у відповідності з директивою ставки Верховного Головнокомандувача дляоборони Криму була сформована Окрема 51-а армія, з підпорядкуванням в оперативномувідношенні Чорноморському флоту, при виконанні завдань, що стосувались оборониКриму.
Дляартилерійської підтримки військ. Що захищали Одесу був сформований загінкораблів північно-західного району у складі крейсера «Комінтерн»,есмінця «Незаможник», дивізіонну канонерських човнів, дивізіоннутральщиків, бригади торпедних катерів і загону вартових катерів. Командиромзагону катерів був призначений контр-адмірал Д.Д.Вдовіченко. 8 серпня наказомначальника гарнізону контр-адмірала Г.В.Жукова в Одесі було введене облоговестановище.
Станом на 11серпня 1941 року оборона Одеси спиралась на північному сході на Аджалинськийлиман а далі проходила через Булдінку, Секретарівку, а далі через Мангейм,Білявку до Дніпровського лиману.
Суттєву допомогузахисникам Одеси в перші дні боїв надали літаки Чорноморського флоту, а саме9-го винищувального авіаполку (командир полковник К.П.Малінов). 8 серпня 1941року командир ланки 3-ї авіаескадрильї лейтенант В.Л.Редько вступив у бій згрупою фашистських бомбардувальників. В результаті один літак було збито, аінші не прийнявши бій змінили курс і повернулись.
Залученняберегової і корабельної артилерії для підтримки сухопутних військ під Одесоюрозпочалось з 11 серпня, а з 13 серпня, коли противник вийшов до моря міжТілігульським і Аджаликським лиманами і блокував Одесу з суші, воно стало більшінтенсивнішим і здійснювалось під час всієї оборони. 15 серпня морськіпіхотинці під командуванням полковника Я.І.Осікова перейшли в контрнаступ насхідному секторі оборони, біля села Булдінка. Контратака полку була підтриманаартилерійським вогнем есмінця «Незаможник» і канонерського човна «КраснийАджаристан». В результаті контратаки чорноморці відбили Булдінку,відтіснивши при цьому біля батальйону противника в лиман.
16 серпнярозпочались бої за Херсон. Місто захищали чисельні сухопутні підрозділи флотіві Миколаївської військово-морської бази при підтримці кораблів. Майже 3 добиневеликий гарнізон утримував місто, але 18 серпня Херсон був залишений. З 13 по21 серпня велись бої за Очаків. Захисників Очакова підтримували артилерійськимвогнем канонерський човен «Красная Армения» і монітор «Железняков».В ніч на 21 серпня був відданий наказ командуючого флотом на відхід з Очакована остів Березань.
На 26 серпня насухопутних рубежах Одеси вели боротьбу моряки не лише двох полків, що булисформовані в Одесі, але і чотирьох добровільних загонів кількістю 1620 чоловік,що були доставлені з Севастополя. 28 серпня в Одесу було доставлено ще двазагони моряків-добровольців чисельністю більше 1 тис. чоловік. Вогневупідтримку військам оборонного району як і раніше надавала берегова артилерія ібойові кораблі. Щоденно вели вогонь по противнику що наступав 21-а батарея(командир капітан А.І.Кузнєцов). Особливо напруженими були дні з 25серпня, колине стало 412-ї батареї біля Чибанки, а 21-а опинилась на шляху німецькоговійська. В ході боїв 21-ї батареї – капітан А.І.Кузнєцов був смертельнопоранений. Всього за період з 15 по 30 серпня батарея провела 82 стрільбища,витративши при цьому 900 снарядів. Її вогнем було знищено багато бойовоїтехніки і до 2 тис. солдат і офіцерів противника.
В артилерійськійпідтримці військ Одеського оборонного району щоденно брало участь 6-8 бойовихкораблів. Так. Наприклад 27 серпня вогонь по ворожим позиціям в районіСвердлово і Кубанки вели есмінці «Бодрый», «Смышлёный», «Шаулян»,«Незаможник» і канонерські човни «Красная Армения», «КраснаяГрузия» і «Красный Аджаристан».
В ранці 29 серпня1941 року в артилерійській підтримці військ західного сектору взяло участь 5ескадрених міноносців. В той же день в артилерійській підтримці захисниківОдеси взяли участь лідер есмінців «Ташкент» (командир капітан 3-горангу В.М.Ярошенко) і крейсер «Червона Україна» (командир капітан1-го рангу Н.Є.Басистий). В наступні дні крейсер виходив на вогневі позиції подекілька разів. Артилеристи «Червоної України» на чолі зкапітан-лейтенантом В.А.Федюшко завжди успішно виконували поставлені завдання.
31 серпня вартилерійській підтримці військ взяли участь крейсер «Червона Україна»,лідер «Ташкент», есмінці «Фрунзе», «Незаможник», «Дзержинский»і канонерські човни «Красная Армения» і «Красная Грузия».
Ситуація з кожнимднем погіршувалась. Про важке становище під Одесою командування оборонногорайону доповіло військовій раді флоту і Ставці. На це ставка ВерховногоГоловнокомандувача дещо послабила свої вимоги і 12 вересня відповіла телеграмоюв якій стояло завдання протриматись 6-7 днів, протягом яких обіцялось наданнядопомоги у вигляді авіації і озброєного поповнення. 19 вересня в Одесу,кораблями флоту була доставлена 157-а стрілецька дивізія в кількості 12618бійців і командирів.
Важливою подією вперіод оборони Одеси була висадка морського десанту в складі полку морськоїпіхоти в районі села Григорївка з метою забезпечення спроби контрнаступу військв північному напрямку на ділянці між Аджаликським і Куяльницьким лиманами. Длядесантування був обраний 3-ї полк морської піхоти (командир капітанК.М.Корень). Для висадки десанту був сформований загін кораблів у складікрейсерів «Красный Кавказ», «КрасныйКрым»,есмінців «Бойкий», «Безупечный» і «Фрунзе». Загін десантних загонівскладався з канонерського човна «Красная Грузия», буксира «Алупка»,22 катерів і 10 баркасів. Забезпечення з повітря покладалось на авіаційнубригаду флоту, що розміщувалась на кримських аеродромах. Командуючим ескадрою івсією десантною операцією був призначений контр-адмірал Л.А.Владімірскій.
Операціярозпочалась вночі 22 вересня. Спочатку в 1год. 30хвл. в тил ворога з літакаТБ-3 був скинутий парашутний десант в складі 23 парашутистів. В 5 годин 1охвилин завершилась висадка основного десанту, першою її здійснила роталейтенанта І.Д.Чарупи зі складу 3-го батальйону. Десантники гранатами закидаливорожі вогневі точки і закріпились на березі. Слідом за 3-ім висадився 1-йбатальйон під командуванням старшого лейтенанта Б.П.Михайлова, який наступав насела Чабанку і Нову Дофіновку, щоб з’єднатись з частинами 421-ї стрілецькоїдивізії. В Чабанці противник чинив сильний опір, подолати який вдалося тількизавдяки артилерійській підтримці есмінців «Бойкий», «Безупречный»і «Безпощадного» що прибув в Одесу в складі охорони транспорту.
Дії десанту наберегу були успішними. Долаючи сильний супротив противника 3-й морський полк до18-ї години 22 вересня виконав поставлені перед ним завдання і вийшов на лінію:Чебанка – висота 57,3 – Нова Дофіновка, а вранці радгоспу ім.Ворошилова,з’єднавшись з частинами 421-ї стрілецької дивізії.
Перейшовши внаступ з 8-ї години 22 частини двох стрілецьких дивізій вийшли на рубіж радгоспуім.Ворошилова – Вапнярка – Олександрівка. 157-а стрілецька дивізія вийшла налінію висот 65,9, 65,5 села Шевченка. В східному секторі радянські військарозгромили 13-у і 15-у піхотні дивізії противника. Тільки загиблими німцівтратили не менше 2000 чоловік. Було захоплено 83 гармати, 6 танків, біля 2тис. гвинтівок і автоматів. Головним же досягненнями було те, що військапротивника були відкинуті на 8-10 км, були позбавлені плацдарму, з якогообстрілювали місто і порт. Щоправда залишалась можливість обстрілу Одеси зпівдня, з Сухого лиману, а також з заходу, зі сторони Дальника, тому говоритипро вирішення проблеми не можна.
В кінці вересня вдосить важкому становищі опинився Крим. Німецько-фашистські війська підійшли доПерекопу, в результаті склалась пряма загроза їх прориву на Кримськийпівострів, його захоплення, а разом з тим – головної бази флоту – Севастополя.У зв’язку з цим Ставка 30 вересня 1941 рок дала наказ військовій раді флоту,евакуювати одеський оборонний район і за рахунок його військ посилити оборонуКримського півострова. Велику складність представляв собою вивіз з фронтуголовних сил в складі 35 тис. чоловік з технікою і зброєю. Для перевезення іприкриття в Одесі було сконцентровано 17 великих транспортів, серед яких «Большевик»,«Калинин», «Жан Жорен», «Курск», «Восток»,санітарні транспорти «Україна», «Грузия», «Армения»,«Абхазия», «Котовский», крейсери «Красный Кавказ»і «Червона Україна», есмінці «Смышлёный», «Бодрый»,«Незаможник», «Шаумян», вартові кораблі «Петраш»,«Кубань» та інші. 16 жовтня до трьох годин посадка головних сил булазавершена. Біля опівночі почали відходити батальйони прикриття. Останнійкорабель з військами вийшов з Одеси біля 6 годин 16 жовтня. Вранці 17 жовтнянімецько-фашистські частини вступили в Одесу.
Операція поевакуації військ Одеського оборонного району була виконана успішно. 17 жовтнядо 19-ї години всі кораблі з військами і технікою зосередились вСевастопольській бухті.
Оборона Одеси єприкладом стійкості і мужності наших співвітчизників. За цей періоднімецько-фашистські війська втратили тільки загиблими, пораненими і полоненимибіля 160 тис. чоловік. У вогневій підтримці військ взяло участь 22 бойовихкорабля Чорноморського флоту. Вони зробили для артилерійського обстрілу більше180 виходів.
Наступним великимзавданням, яке довелось виконувати Чорноморському флоту була оборона Кримськогопівострова і головної бази – Севастополя.
В серпні –вересні за рішенням Військової ради Чорноморського флоту в північній частиніКриму були встановлені 7 стаціонарних берегових батарей (1221-127) і двіпересувні – 725-а і 727-а. Всі ці батареї були зведені в 120-й окремий дивізіонберегової оборони під командуванням капітана В.Ф.Моздалевського.
Суттєву допомогувійськам 51-ї армії, що захищала Крим надала створена 14 вересня Військовоюрадою флоту збірна авіа група з бомбардувальників, штурмовиків і винищувачівприкриття. На 20 вересня в групі нараховувалось 50 літаків різного призначення.Загальне керівництво групою здійснював генерал-майор авіації В.В.Єрмаченко, абезпосереднє командування авіа групою здійснював майор В.І.Мєлєхєв.
22 жовтня 1941року для об’єднання дій 51-ї і Приморської армій і Чорноморського флоту СтавкаВерховного Головнокомандування створила командування військами Криму(командуючий віце-адмірал Г.І.Левченко).
28 жовтня 11-анімецька армія перейшла в наступ по всьому фронту. Літаки авіації флотувикористовувались для прикриття радянських військ, що відступали, а також длянанесення бомбових ударів по військам противника. За період боїв в північнійчастині Криму авіація чорноморського флоту загалом провела 1709 вилетів, неюбуло скинуто на позиції противника11849 авіабомб. Авіа групою було знищено до40 танків, 14 бронемашин, 60 гармат, 392 автомашини, біля 5 тис. солдат іофіцерів. Група збила у боях і знищила на аеродромах 94 літака противника.
В останні дніжовтня 1941 року кораблі Чорноморського флоту і Азовської флотилії підтримувалиартилерійським вогнем відступаючі радянські війська. Для підтримки приморськогофлангу 51-ї армії залучався загін кораблів Азовської флотилії.
29 жовтня 1941року замісник командуючого Чорноморським флотом по обороні головної базиконтр-адмірал Г.В.Жуков об’явив в Севастополі облогове положення. Були прийнятітермінові заходи по збільшенню військ для сухопутної оборони бази, здебільшогоза рахунок перекидання військ з Кавказу. 30 жовтня крейсер «Красный Крым»і транспорт «Україна»доставили з Новоросійська основний склад 8-ї бригади морської піхоти (командирполковник А.Г.Петровський). Крім того, за рахунок особового складу кораблівберегової оборони, авіаційних частин військових навчальних закладів булисформовані і направлені на рубежі 11 батальйонів морської піхоти.
Вранці 11листопада німецько-фашистські війська перейшли в наступ майже по всій лініїсевастопольської оборони. Суттєву допомогу війська Приморської армії надалаберегова артилерія, а також крейсери «Красный Крым» і «ЧервонаУкраїна». За день крейсер «Червона Україна» випустив попротивнику біля 600 снарядів калібру 130 мм. Від його ударів в районі Варнаутки і Байдари було виведено з дії 3 німецькі батареї, було розбито 18бронетранспортерів і автомашин з військами, 4 середніх танки, розсіяно ізнищено до 3-х рот фашистських солдат.
12 листопада 1941року німецька авіація атакувала крейсер «Червона Україна». В корабельвлучило 6 бомб. Крейсер прийняв біля 4 тис. тон забортної води. Майже добуособовий склад намагався врятувати корабель, але біля 3-х годин ранку 13листопада «Червона Україна» потонула. Також в цей день основний складштабу флоту на чолі з контр-адміралом І.Д.Єлісєєвим були переведені на Кавказ,куди передислоковувались основні сили підводного і надводного флотів і авіації.В Севастополі залишалась оперативна група штабу на чолі з начальникомоперативного відділу капітаном 1-го рангу О.С.Жуковським.
14 листопада занаказом Ставки було розпочато вивід військ з під Керчі, тільки в цей день, внадзвичайно важких умовах вдалося переправити біля 400 гармат і 15 тис. військ
Підчаслистопадових боїв сухопутним військам надавали підтримку артилерійським вогнем11 кораблів ескадри Чорноморського флоту, які провели 54 стрілкові операції.Одночасно бойові надводні кораблі забезпечували морські комунікації Севастополь– порти Кавказу. В листопаді вони супроводили 114 з 178 транспортів. Тільки з10 по 20 листопада кораблі доставили в Севастополь з кавказьких портів дляпоповнення приморської армії 19 тис. військ і до 4 тис. тон боєприпасів.Протягом листопада з Севастополя було вивезено 25600 тонн різноманітнихвантажів, 14930 мешканців, 5732 поранених і 437 автомашин.
В грудні 17бойових кораблів, надаючи підтримки сухопутним військам, виконали більше 200стріль, використавши при цьому 5689 снарядів. Також бойові кораблі і допоміжнісудна доставили 32492 бійця і командира, 4096 тонн палива і 5480 тоннрізноманітних вантажів.
Наступнимважливим епізодом діяльності Чорноморського флоту в перший період війни булаКерченсько – Феодосійська десантна операція. Закавказький фронт отримавзавдання при взаємодії з кораблями Чорноморсько флоту, Азовської флотилії іКерченської військово-морської бази провести десантну операцію по захопленнюКерченського півострова.
З метоюартилерійського забезпечення десанту була детально розроблена організаціявзаємодії між кораблями артилерійської підтримки і частинами десанту.Передбачені спеціальні заходи по корегуванню вогню кораблів артилерійськоїпідтримки. Для цього планувалось з першої висадки передового загону виділитикорегувальні пости.
26 грудня в 7годин другий загін Азовської флотилії підійшов до мису Зюк і, прикриваючисьдимовими завісами розпочав висадку. Противник помітивши радянські кораблівідкрив по ним мінно-артилерійський вогонь; його авіація почала систематичніудари по кораблям. Злагоджено діяв 4-ї загін кораблі, який висаджував десант умису Хроні. Західна група цього загону, підійшовши в 7 годин 26 грудня дозаданого місця в бухті Булганак і подолавши опір з берега розпочала висадку. З26 по 29 грудня кораблі Азовської військової флотилії висадили всі запланованідесантні групи, які заволоділи плацдармом в районі мисів Хроні і Зюк.
Керченськавійськово-морська база здійснювала висадку десанту на східному узбережжіпівострова. Для висадки було створено три загони кораблів. Війська швидкозахопили Камиш – Бурунську косу і судоремонтний завод. До кінця дня 29 грудня1941 року на східному і північному узбережжі керченського півострова булидесантовані основні сили.
Вранці 29 груднякораблі загону артилерійської підтримки, підійшовши до Феодосії, вистроїлись встрій кільватера і відкрили артилерійський вогонь по Феодосійському порту істанції Сариголь, освітлюючи порт освітлювальними снарядами.
Під прикриттямартилерійського вогню загін десантних засобів попрямував до порту, для того щобвисадити штурмові групи. З підходом катерів було припинено освітлення порту івогонь артилерії перенісся в глиб оборони противника. Ескадрені міноносціпочали прорив в порти Феодосії, успішно його здійснили і розпочали висадкувійськ. В процесі висадки ескадрені міноносці вели вогонь по вогневим точкампротивника. Слідом за ескадреними міноносцями крейсер «Красный Кавказ» здійснив висадку своїх військ. Докінця дня 29 грудня десант очистив від противника Феодосію і найближчі до неївисоти. В результаті просування радянських військ по головному напрямку всісили противника, що знаходились на Керченському півострові опинились підзагрозою бути відрізаними.
До 3 січня 1942року німецькі війська залишили Керченський півострів. З виходом радянськихвійськ на ак-монайські позиції закінчилась десантна операція по захопленнюКерченського півострова.
За кількістю силі засобів Керченсько – Феодосійська десантна операція була однією з наймасштабніших десантних операцій Великої Вітчизняної війни. З зайняттямКерченського півострова загроза прориву німецько-фашистських військ на Кавказбула тимчасово ліквідована.
Згідно здирективою командуючого Кавказьким фронтом 5 січня 1942 року була здійсненависадка тактичного десанту з завданням оволодіти вигідним плацдармом длянаступу на Сімферополь. Підтримувані вогнем з кораблів десантники почалипросуватись в глиб міста. В повітря була піднята німецька авіація, в результатічого всім кораблям ( буксир СП-14, вартовий катер типу МО-4) окрім тральщика «Взрыватель»який був пошкоджений, довелося відійти від берега.
Весь день 5 січнядесантники вели нерівний бій на берегу. Їм вдалося заволодіти південноючастиною Євпаторії. При підтримці танків і самохідних гармат гітлерівцівідрізали десантників від берега. Тільки 48 чоловік вирвалось з оточення. Отжедана операція завершилась повним провалом.
ПісляЄвпаторійської відбулись спроби проведення трьох десантних операцій в Судаку:6, 15 та 25 січня, але і вони закінчились невдало, десантні групи було знищено.
28 січня бувстворений Кримський фронт, якому оперативно підпорядковувались Чорноморськийфлот і Азовська флотилія. Війська Кримського фронту, що перейшли в наступ незмогли досягти успіху ні в кінці лютого, ні в березні. Квітень пройшов безвеликих зіткнень, в обстановці взаємної оборони.
8 травня 1942року німецько-фашистські війська на Керченському півострові перейшли в наступ ідо 20 травня заволоділи всім Керченським півостровом, що поставило в критичнестановище Севастополь. Радянські війська в районі Севастополя вдвічіпоступалися німецьким.
7 червня 1942року після артилерійської і авіаційної підготовки німецько-фашистські військаперейшли в наступ. В умовах боротьби за Севастополь головне завдання флотуполягало в постачанні підкріплення місту. 5 червня крейсер «Красный Крым», есмінці «Сообразительный» і «Свободный» доставили в Севастополь 1759 бійців, 180 тоннбоєприпасів і 275 солдат. 12 червня крейсер «Молотов», есмінці «Безупречный»та «Бдительный» перевезли з Новоросійська в Севастопль138-у окремустрілецьку бригаду майора П.П.Зелінського, що нараховувала 2665 чоловік, 12гармат, 4 гаубиці і до 580 тонн різноманітних вантажів.
З середини червнянаправлення транспортів в Севастополь довелось припинити. Для перевезенняпочали використовувати тільки бойові кораблі, а також підводні човни 1-ї і 2-їбригад. Саме в цей період човни починають набувати більш важливого значення впостачанні армії. 5 рейсів за червень зробив в Севастополь підводний човен С-31( командир капітан-лейтенант Н.П.Бєлоруков), а Л-5 (командир капітан 3-го рангуФ.С.Жданов) здійснив 6 рейсів і доставив біля 300 тонн боєприпасів, і 73 тоннипродовольства. Тільки за другу половину червня підводний човен М-31 (командиркапітан-лейтенант Є.Г.Росточиль) зробив 3 походи і доставив захисникамСевастополя більше 27 тонн різноманітних вантажів, в тому числі 5,5 тоннбензину.
Військопотребувало підкріплення, і 26 червня з Новоросійська на лідері «Ташкент»і есмінці «Безупречный» в Севастополь була направлена 142-га окремастрілецька бригада. Під час перевезення «Безупречный» був атакованийлітаками Ю-88 і потоплений, тож до Севастополя дійшов лише лідер «Ташкент».
30 червня 1942року Військової ради Чорноморського флоту і оборонного району було оголошенерішення Ставки ВГК про остаточну евакуацію Севастополя. В евакуації командногоскладу, поранених і керівників міста брали участь підводні човни Щ – 209 і Л-23. для евакуації захисників Севастополя командуванням флоту були направленібазові тральщики «Взрыв», «Защитник», «Щит», БТЖ№ 16 і п’ять вартових катерів типу МО — 4.
Протягом червнятральщики і бойові кораблі Чорноморського флоту здійснили в Севастополь 121рейс, вивезли з міста 25 157 поранених і евакуйованих громадян. В постачаннівантажів в Севастополь взяло участь 23 підводні човни. Вони здійснили 75 рейсіві доставили 2257,4 т боєприпасів, 1037,4 т продовольства, 567,9 т бензину.Зворотнім рейсом вивезли 1411 чоловік поранених і евакуйованих.
В червневих бояхпід Севастополем німецько – фашистські війська втратили біля 150 тис. солдат іофіцерів, більше 250 танків до 250 гармат і більше 300 літаків. Але загальнийуспіх під Севастополем все ж був за ними.
Останнім днемоборони Севастополя стало 4 липня 1942 року. Німецько-фашистські військавступили в місто. Радянське інформбюро повідомило в цей день: «Останні 25днів противник жорстоко і безперервно штурмував місто з суші і з повітря.Відрізані від сухопутних зв’язків з тилом, відчуваючи труднощі з постачаннямбоєприпасів і продовольства, не маючи в свому розпорядженні аеродромів, авідповідно і достатнього прикриття з повітря радянські піхотинці, морякикомандири і політробітники проявили дива військового завзяття і геройства усправі оборони Севастополя…»
Після відступучастки 47-ї армії по новоросійському напрямку Таманського півострова цілкомбула покладена на Керченську військово – морську базу(командир контр – адміралП.А.Грайкін). для виконання цього завдання база мала 6 катерів «МО», плавучубатарею, 5 тральщиків і 23 катери – сейнери. Укріплений сектор береговоїоборони мав 27 гармат і 58 кулеметів, а 65 – й зенітний артилерійський полкнараховував 28 гармат і 25 кулеметів. Крім того на базі було два окремихбатальона морської піхоти, окрема кулеметна і інженерна рота, окремий хімзавод,служба спостереження і зв’язку, гідрографічний район.
20 серпнянімецькі війська вступили на Таманський півострів, а на другий день зайнялистаниці Кримська і афінська. 2 вересня розпочався наступ з метою знищення всіхрадянських сил на півострові. Прагнучи об’єднати зусилля військ армії і флотуще 17 серпня був створений Новоросійський оборонний район, командування якимбуло покладене на генерал – майора Г.П.Котова. оборона міста з моря покладаласьна берегову артилерію, кораблі ВМБ і авіацію флоту (87 гармат береговоїартилерії, 2 канонерські човни, 26 кораблів, 17 торпедних катерів, 112 літаківморської авіації). Разом з частинами 47-ї армії на сухопутних рубежахНоворосійського оборонного району змагались моряки Азовської флотилії іЧорноморського флоту.
Протягом першихднів боїв всі дрібні загони моряків були переформовані в 1-й (майорН.О.Красотченко). 3-й (майор И.Г. Пораспок), 4-й (капітан – лейтенант А.С.Шерман) і 6-й (старший лейтенант П.И. Іванов) батальйони морської піхоти. Такожпід Новоросійськ було переведений окремий батальйон піхоти Керченської ВМБ(командир – майор Ф.И. Шитов) і укомплектований за рахунок Азовської флотилії14-й батальйон морської піхоти ( командир майор А.Л.Хлябич). Шлях противника навідрізку Неберутаєвська – Новоросійськ перекривала 1-а бригада морської піхоти(командир підполковник Д.В.Гордєєв).
В період з 1 по 5вересня радянські війська вели важкі бої з чисельними силами противника.Частини 1-ї зводної бригади морської піхоти відбивали безперервні атакипротивника з боку Неберутаєвської 5 вересня противник збив з зайнятої позиції83-ю бригаду морської піхоти і зайняв селище Борисівка, Федотівка, Василівка,підійшовши на 8-10 км до Новоросійська. Командування базою терміново формувалонові підрозділи і частини. 6 вересня була сформована 2-а бригада морськоїпіхоти (командир полковник М.П.Кравченко).
7 вереснянімецько-фашистські війська захопили залізничний вокзал, потім елеватор і порт.Військова рада флоту звільнила генерал – майора Г.П.Котова від керівництвавійськами 47 армії і Новоросійського оборонного району. Новим командуючим був призначенийгенерал – майор А.А.Гречко. але все ж 9 вересня більша частина Новоросійськабула захоплена.
Найбільшефективно в обороні Новоросійська проявила себе берегова артилерія. Загалом з19 серпня по 11 вересня 1942р. берегова артилерія провела 286 бойових стрільб,використавши 6471 снаряд. Нею було знищено 3500 солдат і офіцерів, 12артилерійських і мінометних батарей, 12 танків, 212 автомашин.
ОборонаНоворосійська була останньою великою операцією в період стратегічної оборони, вякій був задіяний Чорноморський флот. Надалі до переходу радянських військ унаступ головне завдання Чорноморського флоту полягало в захисті морськихсполучень на Чорному морі.
Важливу роль воборонних діях радянської армії на початковому етапі Великої Вітчизняної війнивідіграли й інші флоти, зокрема Балтійський. Бойові дії в Прибалтиці, як і навсьому радянсько – німецькому фронті розпочались 22 червня 1941 року. головнезавдання, яке було поставлене на початку війни перед балтійським флотом,полягало в тому, щоб прикрити дальші підступи до Ленінграду з моря і допомогтирадянським військам, що вели оборонні бої в Прибалтиці. Також перед Балтійськимфлотом стояло завдання зірвати морські перевезення противника, не допуститипостачання фронту через Ригу.
Повітряні силифронту наносили масові удари по німецьким портам: Віндава, Любава, Рига, Пярнута іншим портам розвантаження транспортів зазнавали систематичних ударівбомбардувальної авіації. Так, 30 червня у Віндаві і Ірбенській протоці булипошкоджені два міноносця і втоплені два тральщика противника. 12 липня авіаціябалтійського флоту атакувала конвой противника (більше 50 транспортів, барж івартових кораблів) в Ірбенській протоці. Одночасно конвой обстріляла 180-мл. батарея,встановлена на півострові Сирве. Наступного ж дня цей самий конвой буватакований торпедними катерами та бомбардувальниками. В результаті спільнихатак, лише за 12-13 липня було знищено 18 транспортів, барж і кораблів охорони,а 14 різноманітних судів отримали пошкодження. Дії авіації і легких сил флоту протиконвоїв поєднувались з встановленням активних мінних загороджень на форматорахпротивника.
В серпні 1943 р.ескадрені міноносці провели декілька успішних обстрілів портів Агнаті, Росія,Мерсрагс, Салацгріва, які використовували німці для розвантаження транспортів.
Першим великимзавданням, яке довелось виконувати Балтійському флоту на початку війни булаоборона Талліна – головної військово – морської бази Балтійського флоту. Дляоборони планувалось залучення всіх бойових кораблів, берегової артилерії, зенітноїартилерії і частини авіації флоту.
20 серпня 1941року німецькі війська розпочали атаки на Таллін. На допомогу сухопутнимвійськам для оборони головної бази з суші були мобілізовані всі внутрішнірезерви — особовий склад кораблів, частин і управлінь флоту. Авіація флотунаносила удари по скупченням військ в Тапа, Раквере та інших пунктах.
27- тисячнийгарнізон бази (командуючий адмірал В.Ф.Трібду, член воєнної ради – дивізійнийкомісар Н.К.Смірнов), підтримувані корабельною і береговою артилерією протягомтрьох тижнів втримували тиск чотирьох піхотних дивізій ворога (до 60 тис. чол.)з великою кількістю танків і літаків. Ала все ж, коли всі можливості утриманняміста були вичерпані, захисні бази були посаджені на судна і евакуйовані в Кронштадті Ленінград.
З евакуацієюТалліна на перший план вийшла оборона інших баз Моонзундських островів і Ханко.В обставинах що склалися навіть тимчасове утримання островів архіпелагу маловелике значення, оскільки це відволікало частину сил противника, що наступав наЛенінград, перешкоджало діям його ВМС в Ризькій Фінській затоках. Керувавобороною острова комендант Берегової оборони Балтійського району генерал-лейтенант А.Б.Єлісєєв. До початку наступу противником було споруджено 260 дотіві дзотів, встановлено 23,5 тис. мін і фугасів, а на підступах до островів буловстановлено 180 мін. Артилерія нараховувала 213 гармат. На острові базувалось 6торпедних катерів, 17 трапельщиків, та інші плавзасоби. На аеродромах о. Саремазнаходилось 12 винищувачів. Гарнізон острову нараховував більше 24 тис.чоловік.
Фашисти виділилидля захоплення архіпелагу 61-у і 217-у піхотні дивізії. Загальна кількістьугрупування складала більше 50 тис. чоловік. Дії сухопутних військ підтримувализ моря 3 крейсери і 6 міноносців.
6 вересня вогнем береговоїбатареї о.Осмуссар була відбита спроба противника висадити десант. Однак 8вересня йому вдалось висадити десант на о. Ворсі і після запеклих боїв до 11вересня заволодіти ним. Гарнізон відійшов на о.Хіума. 14 вересня німцірозпочали висадку на о. Муху. Захисники острова утримували його чотири дня.Одночасно вогнем берегової артилерії і торпедних катерів була зірвана висадкадвох морських і одного повітряного німецьких десантів на о.Серема. 17 вересняпісля важких боїв гарнізон залишив о. Муху, але продовжив наполегливооборонятись на о. Сирве і утримувати оборонні рубежі до 30 вересня. Захисниківпідтримували вогнем берегові батареї, торпедні катери противника, щообстрілювали позиції радянських військ. 30 вересня бійці, що захищали півостріввідійшли в середню його частину де оборонялись до 3 жовтня. В ніч на 4 жовтнячастину гарнізону острову вдалось на торпедних катерах перевезти на о. Хіума.
12 вереснянімецькі війська при підтримці берегової артилерії, артилерії корабліводночасно в декількох пунктах почали висадку на о. Хіума. Не дивлячись на чисельнубільшість ворога і блок боєприпасів, гарнізон о.Хіума шість днів вів запеклібої. 18 жовтня Військова рада Балтійського флоту віддала наказ про евакуацію гарнізонуна півострів Ханко і о.Осмуссар, яка закінчилась 22 жовтня.
В боях за Моонзунськіострови з 6 вересня по 22 жовтня німці втратили більше 26 тис. чоловік і більше20кораблів і суден, 41 літак. Але і після взяття островів шлях противника вФінську затоку перекривала берегова батарея півострова Ханко і о. Осмуссар.
Система оборониХанко включала в себе два оборонні рубежі. На найближчих до Ханко островах створювалисьопорні пункти, які входили в загальну систему оборони. Для відбиття морського іповітряного десантів район бази поділявся на бойові ділянки. Для створеннябільш сприятливих умов оборони півострова Ханко були висаджені морські десанти,що зайняли 18 найближчих островів. Важливу роль в обороні Ханко відігралаавіація бази. В надзвичайно важливих умовах вона підтримувала дії військ івисадку десантів, вела розвідку, наносила удари по кораблям, батареям іаеродромам противника. В період з 22 червня по 28 серпня авіа група бази збила24 німецьких літака, не втративши жодного власного. Велику допомогу Ханконадавала також авіація Балтійського флоту, що базувалась на аеродромахПрибалтики. Пілоти – харківці капітан А.К.Антоненко і лейтенант П.А.Бринькопершими на Балтиці збили ворожий літак і отримали звання Героя РадянськогоСоюзу.
Після залишенняТалліна становище гарнізону Ханко, що опинився в глибокому тилу ускладнилось.Наближення льодосплаву створило додаткові труднощі для оборони бази і їїзв’язку з базами Балтійського флоту. Ситуація, що склалася під Ленінградом недозволяла виділити підкріплення і боєприпаси для оборони бази, тому за рішеннямСтавки ВГК з 26 жовтня по 2 грудня гарнізон Ханко був евакуйований. Недивлячись на важкі умови(обидва узбережжя Фінської затоки були в рукахпротивника, активно діяли його флот і авіація, були встановлені міцні міннізагородження), 9 конвоїв зуміли доставити в Ленінград і Кронштадт більше 23тис. чоловік, озброєння, техніку і продовольство. В результаті запеклих бойовихдій за приморські райони літом і восени 1941р. Балтійський флот, діючи спільноз сухопутними військами відіграв важливу роль у зриві німецько-фашистськогоплану «миттєвої» війни. Обороняючи Таллін, Моонзундські острова іХанко балтійці відволікли до 100 тис. солдат і офіцерів противника, які він неміг використовувати у вирішальних битвах під Ленінградом.
Ще одним завданняму вирішені якого безпосередньо брав участь балтійський флот була оборонаЛенінграду. Під час запеклих боїв війська Ленінградського флоту при взаємодії зБалтійським флотом зірвали наступ німецьких військ на Ленінград у серпні 1941року. німецькі війська були зупинені перед Красно гвардійським укріпленимрайоном. На іншій ділянці фронту до кінця серпня війська посилили атаки, врезультаті яких їм вдалося захопити Чудово, Любань, Тосно, Мгу, Шлісьбург і тимсамим підійти до Ленінграду зі сходу. З перших днів вересня 1941 року, коли боїже йшли на ближніх підступах Ленінграду, кораблі Балтійсьго флоту, а особливолінкори «Марат» і «Октябрьска революція» вели вогонь потанковим колонам ворога. Роблячи постріли з великою точністю лінкори завдавалифашистам великих проблем своїми 305- міліметровими снарядами. Не випадково наці кораблі були кинуті великі з’єднання авіації. «Марат» отримавперше пошкодження від крупної бомби 16 вересня, коли стояв на вогневій позиціїі робив постріли по ворожим колонам. Але за свідченнями очевидців самий великийналіт на цей лінкор відбувся 21-23 вересня. Тоді він стояв вже у Петровськійгавані Кронштадта. Корабель отримав суттєві пошкодження. Вся носова частина,перша башта і місток були зруйновані. «Марат» сів на мілину, але заміненінеушкодженими три башти через два місяця знову продовжували стріляти.
21 вереснявиявилось невдалим для лінкора «Октябрьская революція». В 12 годиндня, коли лінкор знаходився в морському каналі, підтримуючи своїм вогнемсухопутні частини, важка бомба потрапила в новий відсік корабля і зруйнувалавсю верхню палубу, але все ж лінкор залишився в строю і продовжував діяти.
Для сприяннявійськам, що обороняли місто були створені три групи артилерійських кораблів.Перша група зайняла позиції на Неві в самому місті, друга група на Неві врайоні Іванівських кораблів і третя в районі Кронштадта. Кораблі зайняли бойовіпозиції з таким розрахунком, щоб найбільш успішно використовувати своюартилерію для підтримки сухопутних військ. Була розроблена система укріпленькораблів і берегової артилерії, вибрав вогневі позиції для кораблів і береговихбатарей, побудовані берегові батареї, організована взаємодія морської артилеріїз сухопутною, а також з авіацією і сухопутними військами, створена мережаспостережу вальних і корегувальних постів.
Для наданняпідтримки приозерному флангу радянських військ, які вели бої з фінами наКарельському і олонець кому перешийках, а також для забезпечення сполучення наЛадозькому озері була створена Ладозька воєнна флотилія.
Черговий масовийштурм Ленінграду розпочався 12 вересня. Захисники міста, кораблі, береговібатареї і авіація в тісній взаємодії відбили і цей штурм міста. Особливо важківтрати наносила ворогові артилерія Балтійського флоту, яка знищила сотні танківі тисячі солдат на різних ділянках флоту. Виключну роль в цих боях відігралибригади морської піхоти, які були сформовані з особливого складу флоту.
Балтійський флотвиділив частину сил для протидії флоту противника. При вході у Фінську затокуна шлях імовірного руху противника були поставлені підводні човни, а в районіХанко – торпедні катера і авіація. Німецький флот так і не наважився прорватисьу Фінську затоку і після провалу даного наступу відійшов на свої бази. 18вересня військами флоту було проведено низку контрударів, які дещо покращилирадянські позиції.
Активну участь вобороні взяла Ладозька флотилія. До вересня 1941 року флотилія допомагаласухопутним військам у відбитті атак противника на Карельському перешийку. Підчас вересневого наступу на Ленінград, Ладозька флотилія артилерійським вогнем івисадкою десанту сприяла військам у відбитті атак противника у районіШкінельбурга. Одночасно кораблі флотилії артилерійським вогнем підтримувалисухопутні війська на східному узбережжі Ладозького озера.
На початку вересня,коли німецьким військам вдалось вийти до Неви і перерізати всі шляхи, щоз’єднували з тиловими районами, головним завданням Ладозької флотилії сталипостачання Ленінграду, фронту і Балтійському фронту всіх видів спорядження,перекид резерв, авіація населення Ленінграду і заводського обладнання. Допочатку льодоставу флотилія перевезла на західний берег озера більше 40т.різноманітних вантажів.
В жовтні склаласьзагроза виходу противника через Волков і Тихвін на р.Сверь і створення другогокільця блокади. Щоб парирувати удари противника потрібно було терміновопровести рокіровку військ фронту з заходу на схід. Для цього Балтійський флотперевіз з Ленінграду через Ладозьке озеро на посилення 54 –ї армії, що велаоборонні бої на волхівсько – тихвінському напрямку 44-у і 19у стрілецькідивізії, 6-у бригаду морської піхоти(біля 21тис. чоловік). В той же час біля 15тис. чоловік було знято з островів Фінської затоки і перевезені для поповненнячастин на оранієнбаумському плацдармі.
Німецькі війська,перейшли до блокади, почали вести посилений обстріл міста; почастішали масовібомбардування авіацією. В цих умовах контр-батарейна боротьба стала одним знайважливішим завданням артилерії взагалі, а морської зокрема. Морськаартилерія мала велику дальність стрільби, сильну руйнівну дію снарядів і швидконаправила батареї ворога. Тому основні завдання контр батарейної боротьби були покладеніна морську артилерію.
Ведучи контр-батарейнуборотьбу, артилерія флоту в той же час прийняла активну участь і в підтримцівійськ, що розгорнули наступальні дії з метою відволікти сили противника зрайону на схід від Ленінграду. При підтримці морської артилерії війська нанеслиудари від Неви до Красно гвардійська (Ям, Жора, Коліно), на Іванівському (Усть– Тосно) і мгінсько – синявському напрямках. В результаті цих ударів військадещо покращили свої позиції, розширили плацдарм на східному березі Неви,відволікли на себе значні сили, які противник не міг перекинути в район Тихвін– Волков.
Одночасно з діямипо підтримці військ артилерійським вогнем сили флоту 3-8 жовтня висадили десантв район Стрельни. Ця висадка на захоплене ворогом узбережжя довела, що оборонаберегу противника ще не обладнала. Під впливом висадки цього і наступнихневеликих десантів противник почав поспіхом будувати протидесантну оборону навсьому узбережжі Фінської затоки і на островах, відволікаючи для цього великісили з головного напрямку.
На початку зими1941-1942 років з’явилась необхідність створення зимової оборони Ленінграду зморя для попередження спроб противника здійснити наступ по льоду. Силами ізасобами флот була організована зимня оборона західної частини міста в з бокуморя, підступів до Кран штату і островів в східній частині Фінської затоки.Було поставлено велику кількість оборонних споруд, підготовлені загороджувальнівогні, поставлено велику кількість мін.
В надзвичайноважких умовах блокадної зими моряки за допомогою ленінградських робітниківвідремонтували більш як 200 кораблів, в тому числі лінкор «Октябрьскаяреволюция», 2 крейсери, 6 есмінців. Це посилило артилерійські удари поворогові.
Одночасно зорганізацією оборони узбережжя і островів силами флоту була об лаштованальодова дорога, по якій підтримувався зв'язок з островами у східній частиніФінської затоки і здійснювалась їх постійна оборона. Особливо відповідальнезавдання було покладене на Ладозьку флотилію. У важких умовах кораблі Ладозькоїфлотилії розвозили в Ленінград продовольство і військове спорядження. Допомогаблокованому місту значно зросла коли силами військ, гідрографічної служби,Балтійського флоту і Ладозької флотилії, за активної підтримки населенняЛенінграду, по льоду Ладозького озера була прокладена військово – автомобільнадорога з виходом до залізничної магістралі, названа ленінградцями «дорогоюжиття».
В січні 1942 р.силами Ленінградського фронту за підтримки артилерії кораблів флоту німецькимвійськам було завдано на любансько-тосненському напрямку. В цих боях корабельнаартилерія продовжувала виконувати вогневі завдання по обороні міста, вела контрбатарейну боротьбу і підтримувала наступальні дії військ. Частина морськоїпіхоти при підтримці авіації і артилерії розгорнули наступальні дії по льодупроти островів Гоглану, Великий і Малий Тютерс у Фінській затоці.
В літню компанію1992 року перед Балтійським Флотом, як і раніше стояло завдання активноїоборони Ленінграду з моря і надання підтримки військам в обороні міста з суші.Слід зазначити, що умова для діяльності фронту в 1942 році значно погіршились.Німецько – фашистські війська отримали завдання заблокувати Балтійський флот вСхідній частині Фінської затоки і забезпечити свої шляхи сполучення уБалтійському морі. Для досягнення цієї мети основні сили фінського і німецькогофлотів були зосереджені в районі Ханасарських шхер. Флот противника здійснювавмасові мінні постановки. Радянським підводним човнам довелось долати чисельнімінні загородження, поставлені у Фінській затоці. Також німцям були створеніпотужні рубежі проти – човнової оборони в районі островів Готланд, ВеликийТютерс і в районі Найссар, Порикала–Уду.
Враховуючиважливість обстановки, формування підводними човнами протичовнової оборониворога в східній частині Фінської затоки забезпечувалось авіацією і кораблямифлоту. Авіація флоту бомбардувала протичовневі і мінні загородження,притримувала тральщики. Малі кораблі використовувались для знищення мін контрвибухами.
З настанням весниЛадозька військова флотилія продовжила вирішувати своє головне завдання –здійснювати перевезення військ, військових вантажів і огородження дляЛенінграду. За літо 1942р. силами флотів через Ладозьке озеро в Ленінград і зЛенінграду було перевезено більш одного мільйона тон вантажів і біля 800 тис.чоловік.
ВійськаЛенінградського фронту при підтримці авіації і артилерії Балтійського флоту вперіод з 20 по 24 липня нанесла потужний удар в район Урицька та Старо –Паново, в результаті якого радянські війська покращили свої позиції. В серпнірадянські частини перейшли в наступ в напрямку на Тосно і на схід від Колпіно.В цьому районі бої тривали до вересня. У вересні радянські війська просунулисьна невському напрямку і при підтримці важкої артилерії флоту захопили плацдармна лівому березі Неви – біля Московської Дубровки.
Ладозькавійськова флотилія протягом літа і осені наносила удари по кораблям противника,що намагались перервати сполучення Ленінградського фронту з тилом. Так,наприклад 1 жовтня 17 десантних кораблів противника намагались вийти на трасурадянських конвоїв, але їх атаки були відбиті силами флотилії. 9 жовтня корабліфлотилії вели бої з 16 – ю десантними судами і 7 катерами противника і змусилиїх відступити.
22 жовтнянімецько-фашистська флотилія у складі 16 десантних барж під прикриттям літаківпідійшли до о.Сухо і висадили на нього передові загони десанту. Не дивлячись напогану погоду в районі бою, авіація балтійського флоту нанесла удар подесантним кораблям противника, по десанту що висадився на о.Сухо і відрізалаатаки авіації противника, яка намагалась прикрити свої кораблі. В результатізлагоджених ударів авіації флоту, гарнізону о.Сухо і кораблів флотилії німцівтратили 13 десантних судів, 5 десантних катерів і озброєний пароплав. Вповітряних боях було збито 14 літаків. Крім того, 2 десантних судна, десантнийкатер і 4 літака отримали ушкодження. Спроба противника захопити о.Сухо булазірвана.
Окрему сторінкузаймає діяльність Балтійського флоту на морських сполученнях противника.Систематичний рух німецьких конвоїв, який включав як правило 3-5 транспортів,4-6 самохідних барж і охоронні кораблі, розпочався на Балтійському морі ще злипня 1941 року.
Бойові діїрадянських сил на морських сполученнях противника в Балтійському морівідбувались у важких умовах. В початковий період війни значна чисельна переваганімецької авіації над авіацією Балтійського флоту, а також важка міннаобстановка на театрі не дозволяла широко використовувати надводні кораблі дляборотьби з німецькими перевезеннями, до того ж радянські надводні кораблівикористовувались головним чином для сприяння приморським флангам сухопутнихвійськ в оборонних операціях. В результаті надводні кораблі залучались додіяльності на морських сполученнях лише епізодично.
Відповідно вумовах, що склались, основними силами, що діяли на німецьких морськихсполученнях були підводні човни флоту. Підводні човни наносили удари поморським сполученням на всьому театрі; авіація і підводні човни – на підступахдо Ірбенської протоки, торпедні катера, авіація, берегові батареї а іноді іескадрені міноносці – в Ірбенській протоці; авіація, ескадрені міноносці іторпедні катера – в Ризькій затоці.
26 липня 1941 рокув Ірбенській протоці групою бомбардувальників і торпедних катерів буватакований німецький конвой, який нараховував 2 транспорти і 6 кораблівохорони. В результаті спільного удару було потоплено два транспорти і двакорабля охорони. 21 серпня 1941 року радянські ескадрені міноносці,повертаючись з мінної постановки, виявили в Ризькій затоці конвой у складітрьох транспортів в супроводі кораблів охорони. Ескадрені міноносці пішли назближення з конвоєм і відкрили вогонь по транспортам. Транспорти виявилисьозброєні 105-мм гарматами і з центрального транспорту був завданий вогонь увідповідь. В результаті прямих влучань два німецьких транспорти і два охороннихкатера затонули.
2 вересня 1941року в районі мису Колкасрагс торпедні катера завдали удар по невеликому. Але згарною охороною конвою противника у складі одного транспорту. Підтримуваніартилерійським вогнем берегової батареї з миса Сирве, радянські катериатакували кораблі противника. В результаті атаки був потоплений міноносець,транспорт і катер.
В надзвичайноважких умовах довелося діяти підводним човнам Балтійського флоту. Перед війноюфлот нараховував 66 підводних човнів. З втратою прибалтійських баз, щоб увійтив балтійське море, на комунікації противника, вони повинні були подолатипотужні протичовневі рубежі, створені у гирла Фінської затоки. Не дивлячись наце підводні човни діяли мужньо і досягали успіху. Човен Щ-323 під командуваннямкапітан-лейтенанта Ф.І.Іванцова, форсуючи мінні загородження в Фінській затоці,затопили в жовтні 1941 року два ворожих транспорти і ще один в листопаді 1941року. Вона першою на Балтиці в січні 1942 року отримала орден Червоногознамені.
Бригада підводнихчовнів капітана 1-го рангу А.М.Стеценко у важких умовах блокади зумілипідготувати човни до бойових дій на комунікаціях німців. Досвідчені командири –підводники Я.П.Афанасьєв, Є.Я.Осіков і І.М.Вишневський, командир дивізіонупідводних човнів В.А.Єгоров та інші провели свої човни через чисельні мінніполя слідом за тральщиками, над якими майже безперервно висіла німецька аіація.Підводникам не легко було подолати порівняно невелику відстань від Кронштадтадо острова Лавансарі, але ще важчим виявився перехід від Лавансарі на захід.Відстань цього переходу перевищувала 250 миль і все ж човни першого ешелону вийшли на комунікації ворога. Більше 40 діб провів в морі підводний човен Щ-406Євгенія Осікова. По поверненню командир човна отримав звання Героя РадянськогоСоюзу, а човен – Червоно-знаменного.
До червня 1942року кількість мін, поставлених у Фінській затоці перевищувала 15 тис. Першим вцьому місяці форсував затоку підводний човен Щ-304 під командуванням капітана3-го рангу Я.П.Афанасьєва. Човен потопив ворожий транспорт, але потім був тричіобстріляний артилерією, 7 разів атакований з повітря. 14 разів йогопереслідували протичовневі кораблі, двічі атакували німецькі підводні човни, 22рази човен перетинав лінії мін. Противник скинув на Щ-304 41 серію глибиннихбомб. З 664 годин проведених на позиції, 606 човен знаходився під водою, немаючи можливості заряджати акумуляторні батареї.
Відомими є такождії підводного човна «Лем біт» під командуванням капітан-лейтенантаА.М.Матіясевича. 4 вересня човен торпедував ворожий транспорт, 14 вересняпотопив два з трьох транспортів, що прямували з охороною вартових катерів,після чого потрапив під масовані атаки протичовневих кораблів. Човен отримавушкодження: вийшла з ладу рація, виникла пожежа, багато членів екіпажу булопоранено і отримало контузії. 15 вересня човен потрапив під нові атаки і бувзакиданий глибинними бомбами, і тільки 17 вересня відірвавшись відпереслідування зміг виплести біля острова Лавенсарі.
Оцінюючи діїданого човна, командуючий флотом адмірал В.Ф.Трібуц зазначав: «Увійськовій історії немає прикладів подібної мужності підводників в таких важкихумовах».
В 1942 році коженпідводний човен Балтійського флоту протягом одного бойового походу в середньому48 раз пересікав лінію мінних загороджень, 4 рази потрапляв під атаки ворожихкораблів і авіації. Підводники потопили за цей час 39 транспортів. На мінахпоставлених ними німці втратили 9 транспортів і один підводний човен.
Як зазначалось,кожен вихід підводних човнів був надзвичайно ризикованим. Не сі човниповернулись на бази: не повернувся в Кронштадт підводний човен Щ-317, поблизуострова Сикар загинув човен Щ-405 та інші.
Активні бойовідії в південно-західній частині Балтійського моря проводили підводні човни Л-3і Д-2. Так, знаходячись на позиції на захід від о.Борнхольм командир підводногочовна Д-2 виявив конвой противника в складі двох поромів з охороною,допоміжного крейсера і 5 вартових кораблів. На поромі знаходились військанорвезького легіону. Пороми йшли курсом на Траллеборг. Прорвавши охорону,підводний човен Д-2 атакував головний пором «Дейчланд». В результатіпотрапляння торпеди «Дейчланд» отримав суттєві пошкодження.
Активно діяла наморських сполученнях противника також авіація Балтійського флоту. В 1942 роцібомбардувальна авіація залучалась до нанесення ударів по портам і базам, атакож по силам протичовневої оборони противника з метою забезпечення міннихпостановок торпедними катерами, мінно-торпедною авіацією і форсуванняпідводними човнами рубежів протичовневої оборони у Фінській затоці. В другійполовині 1942 року для дій на морських сполученнях противника була виділенагрупа літаків мінно-торпедної авіації. Одним з вдалих прикладів діяльностіторпедоносців було потоплення ними транспорту противника водовміщенням 6000тонн 25 жовтня 1942 року в районі острова Великий Тютерс. В 1942 році окрім дійторпедоносців на морських сполученнях авіація залучалась до встановлення мін напідступах до військово-морських баз і на шхерних форматорах.
За 1942 рікльотчики-балтійці здійснили біля 30 тис. бойових вилетів. В цих польотах бралиучасть і пілоти відомого полка Є.Н.Приображенського. що першими бомбардувалиБерлін. В крейсер них польотах особливо відзначились А.З.Пятков. К.СДеревяних,Г.Я.Червоноокий.
Отже, однепровідних місць в оборонних діях Радянського Союзу в період 1941 – 1942 роківналежало Балтійському флоту. Його діяльність не обмежувалась операціями наморі, а полягала також в діях на суші і у повітрі.
Ще одним театромбойових дій Великої Вітчизняної війни була північ – зона діяльності ПівнічногоВійськово-морського флоту.
Німецько-фашистськекомандування планувало провести в даному регіоні операцію силами армії «Норвегія»(біля 150 тис.), яку підтримувала авіація 5-го повітряного флоту і групи ВМС «Північ».Операція полягала в захопленні Кольського півострова з портом Мурманськ,ізоляції Заполярря від країни і позбавлення Радянського Союзу зовнішніхзв’язків через північні порти.
29 червня 1941року в 4 години 20 хвилин після артилерійської підготовки і ударів 120бомбардувальників гірничо-стрілецький корпус «Норвегія» підприкриттям винищувальної авіації перейшов у наступ на мурманському напрямку, деоборонялась 14-а стрілецька дивізія. Підтримуваний вогнем берегової ікорабельної артилерії Північного флоту, 135-й стрілецький полк 14-ї стрілецькоїдивізії зупинили противника на перешийку півострова Середній, не допустившийого просування на радянську територію.
З підходом 52-їстрілецької дивізії, яку підтримували кораблі і авіація Північного флоту іпосиленої частинами морської піхоти, був створений рубіж оборони на р. ЗахіднаЛиця. Велику роль у перешкоді німецькому наступу відіграли морські десанти ВМФ,які були висаджені по флангу противника. В результаті запеклих боїв лініяфронту стабілізувалась до кінця вересня 1941 року.
Спробинімецько-фашистських військ захопити гору Кандалакша з тим, щоб відрізатиКольський півострів від країни і перерізати Кіровську залізницю в районі Лоухі,були зірвані 104-ю і 122-ю стрілецькими дивізіями 14-ї армії. Важливу роль вобороні Заполярря відіграли спільні дії Північного флоту і 14-ї армії, в якубули включені загони прикордонників і «Полярна дивізія» народногоополчення (пізніше 186-а стрілецька дивізія).
В жовтнінімецько-фашистські і фінські війська в Заполяррі перейшли до оборони. Німецькаавіація і підводні човни намагалися ізолювати Заполярьє від зовнішніх зв’язків.З метою зриву морських перевезень з країн – союзників СРСР по антигітлерівськійкоаліції фашистське командування з 14 січня 1942 року організувало масованінальоти авіації на Мурманськ і Кіровську залізницю. Місто постраждало відпожеж, але моряки і мешканці міста зуміли забезпечити функціонування порту.
Для зривунімецького наступу на Мурманськ 14-а армія при підтримці Північного флотупровела наступальну операцію, в ході якої 28 квітня 1942 року Північним флотомбув висаджений тактичний десант в районі мису Пікшуєв в складі 12-ї особливоїбригади морської піхоти (6250 чоловік). 12-13 травня десант, що виконувавзавдання був знятий.
Для укріпленняоборони півостровів Рибачий і Середній, які прикривали вхід в Кольську затоку іприморський фланг фронту 12 липня 1942 року Ставкою ВГК був створений північнийоборонний район в складі Північного флоту.
Окремим видомбойової діяльності Північного флоту в роки війни боротьба на морськихкомунікаціях. Вона включала в себе порушення ворожих і захист власних комунікацій.По північним комунікаціям фашистська Німеччина отримувала для своєїпромисловості метал, руду, деревину з Швеції, Норвегії і Фінляндії, а такожпостачала всім необхідним армію «Норвегія». Через порти Мурманськ іАрхангельськ Радянський Союз підтримував зовнішні морські зв’язки з портамиВеликобританії, Канади, США. По внутрішнім комунікаціям, що зв’язували портиКольської затоки і Білого моря з Арктикою здійснювались військові і великінародногосподарські перевезення. По комунікаціям на Балтійському морі Німеччинаотримувала до 80% стратегічних вантажів.
Головну ударнусилу флоту на морі складав загін з 15 підводних човнів. Бойовий рахунок флотувідкрив 14 липня 1941 року човен Щ-402, яким командував старший лейтенантМ.Г.Столбов. Проникнувши на рейд порту Хоннігсвог він потопив транспортпротивника.
Ще більшсміливими були прориви підводних човнів «малюток» в порт Лінамахарі,що розташовувався в печенізькій затоці. На початку серпня в цей порт зрозвідувальною метою проник човен М-174 під командуванням капітан-лейтенантаМ.Г.Єгорова. 21 серпня в затоку ввійшов човен М-172, яким командувавкапітан-лейтенант І.І.Фісанович. Він атакував німецький транспорт і задопомогою гідроакустичних приладів в підводному положенні безперешкодно покинувзатоку. 13 вересня в Лінахамері прорвався човен М-171 під командуваннямстаршого лейтенанта В.Г.Старікова. Противник, посиливши до цього часупротичовневу оборону порту, атакував човен глибинними бомбами. Пролежавши наґрунті 4 години, човен, дочекавшись зручного моменту повернувся на базу.
Активні діїрадянських підводників змусили противника застосовувати для боротьби з ниминові сили і засоби. Зокрема були виставлені протичовневі мережі. Зо вересня1941 року в таку мережу потрапив човен М-176, яким керував старший лейтенантІ.Л.Бондаревич, але все ж йому вдалось виплутатись з мережі.
Найбільш успішнов 1941 році діяв підводний човен Д-3 під командуванням капітан-лейтенантаФ.В.Константинова. В бойових походах у вересні-жовтні він потопив 4 ворожихтранспорти і ще одне судно в листопаді. Цей човен першим на Північному флотібув нагороджений орденом Червоного Знамені, а 3 квітня 1942 року отримав званнягвардійського.
Разом з торпедамипідводні човни використовували мінну збою, а також артилерію. Найбільш потужнуартилерію (дві 100-мм і дві 45-мм гармати) мали підводні човни типу «К».Першим на Північному флоті успішно застосував її 12 вересня човен К-2 якимкомандував капітан 3-го рангу В.П.Уткін. Він виявив транспорт, що йшов безохорони і потопив його.
Човен М-171, щоздійснив вій 15-й бойовий похід, 23 травня 1942 року потопив ворожий транспорт,але був виявлений. Протягом 6 годин переслідував його, скинувши 102 глибиннібомби. Але човну вдалось врятуватись. В 1941-1942 роках підводні човниПівнічного флоту потопили 77 транспортів і 27 кораблів противника, що склалоприблизно 60 % вантажів втрачених ним на північному морському театрі.
Північний флотактивно залучався до захисту союзницьких конвоїв. Союзницькі конвої формувалисьв портах Шотландії і Ісландії, а пунктами розвантаження транспортів булиМурманськ і Архангельськ. В конвой як правило входило 15-20 кораблів охорони.
З початку 1942року інтенсивність руху конвоїв зросла і розміри конвоїв збільшились ( в квітнів середньому – 20, в травні – 30, в вересні – 40 транспортів).
Починаючи зконвою PQ-12, що вийшов з Ісландії 1березня, безпека кожної пари конвоїв (що йшов в СРСР і повертався в Ісландію)забезпечувалась шляхом спеціальної операції яку проводив флот Ісландії іРадянський Північний флот. Північний флот посилював охорону конвоїв починаючи змеридіану 20°00 (Тромсе), розгортаючи підводні човни для перехоплення важкихнадводних кораблів.
Перші спільнікомбіновані атаки різнорідних сил протягом п’яти днів німці наносили по конвою PQ-15, який вийшов 26 квітня з Ісландіїв складі 25 транспортів. Зі складу конвою німцям вдалось потопити 4 транспорти.Відбулись чисельні бої в результаті яких бойові кораблі обох сторін отрималиушкодження.
Черговий конвой PQ-16 (34 транспорти, в тому числі 5радянських) вийшли з Ісландії 21 травня 1942 року. Протягом шести діб на ньогоздійснювались атаки літаків і підводних човнів, в результаті було втрачено 7судів. З 26 травня по 2 червня Північний флот провів операцію по захистуконвоїв, використавши при цьому 67 різноманітних бойових кораблів і більше 250літаків. В ході операцій ескадрені міноносці і вартові кораблі посилювалибезпосередню охорону конвою, підводні човни діяли на шляху руху великихкораблів противника, бомбардувальна авіація наносила удари по його аеродромах ібазах, а винищувачі прикривали конвой з повітря при підході їх до берега і вмісцях стоянок. Авіація флоту за цей час здійснила більше 2 тис. вилетів. Врезультаті даний конвой не мав втрат.
27 червня зІсландії вийшов конвой PQ-17 в складі 35 транспортів, 2 танкерів і 24 кораблів безпосередньоїохорони. На його суднах знаходилось 297 літаків, 594 танка, 4246 вантажнихавтомашин, 156 тонн різноманітних вантажів. Щоб забезпечити конвой від нападунадводних кораблів був виділений загін найближчого прикриття ( крейсери і 3ескадрених міноносця) і сили далекого прикриття ( 2 лінійних корабля,авіаносець, 3 крейсера, 14 ескадрених міноносця). На виходах з баз і шхерПівнічної Норвегії було розгорнуто 14 підводних човнів, в тому числі 5радянських. На аеродромах Кольського півострова Радянське командуваннязосередило 287 бойових літаків і 191 винищувачів, 69 бомбардувальників і 27літаків розвідки.
Цих сил булоцілком достатньо для забезпечення успішного переходу конвою з мінімальнимивтратами. Однак англійське адміралтейство вважало потоплення німецькоголінійного корабля «Тірпіц» важливіше безпеки конвою. Адміралтействопланувало відволікти великі підводні кораблі, особливо «Тірпіц»,вивести їх подалі від бази і знищити. Вказані обставини і визначили трагічнудолю конвою PQ-17.
З 1 липня 1942року протягом чотирьох діб підводні човни, бомбардувальники і торпедоносціворога переслідували конвой, але всі атаки успішно відбивались. 4 липнянімецькому підводному човну вдалось потопити перший транспорт. Чотири транспортиотримали ушкодження від влучання авіаційних торпед. Англійське командування 4липня дало наказ конвою розсіятись і самостійно слідувати в радянські порти, акрейсерам прикриття і кораблям безпосередньої охорони на повній швидкостівідійти на захід на з`єднання з лінійними силами.
Ескадра на чолі з«Тірпіцем» дійсно виходила в море, але скоро повернулась на своїбази. 5 липня о 18 годині на північ о.Інгей її виявив і атакував радянськийпідводний човен «К-21» під командуванням М.А.Луніна. Інформація проце, направлена командуванням Північного флоту, була перехоплена і розшифрованапротивником. Вважаючи, що його наміри розкриті і прагнучи не ризикувативеликими надводними кораблями, німецьке командування дало наказ ескадрі ліповертатися в норвезькі шхери.
Невеликі групи іпоодинокі транспорти виявились беззахисними і стали жертвами атак німецькихлітаків і підводних човнів. На пошук і прикриття транспортів командування флотунаправило майже всі кораблі і авіацію. Але це було вже марно, з того моменту,коли конвой розпався він втратив 21 транспорт. Тільки 11 судам вдалось дійти дорадянських портів. 24 втомлених судна вантажем біля 143 тис. тон забрали зсобою 3350 автомашин, 430 танків, 210 бомбардувальників і біля 100 тис. тонрізноманітних вантажів.
Після розгромуконвою РQ – 17, чергові конвої вРадянський Союз були затримані. На початку вересня після довгих вагань з Ісландіїбув направлений конвой РQ-18 у складі 40 транспортів. Окрім безпосередньої охорони, він мавпотужне ближнє прикриття – крейсер і 16 ескадрених міноносців. Вперше в йогосклад був включений авіаносець. Як і раніше Північний флот виділив длязабезпечення конвою майже всі кораблі і біля 300 літаків. На аеродроми в районКольської затоки прибули також з Великобританії 24 торпедоносця.
Гітлерівськекомандування направило проти конвою РQ-18 підводні човни, більше 300 літаків (в тому числі 92 торпедоносцяі 133 бомбардувальника). Першими 12 вересня почали атакувати підводні човни. Надругий день почались масові нальоти торпедоносців. Німцям вдалось потопити 13транспортів (10-авіацією і 3-підводними човнами). Значні втрати зазнав іпротивник — 4 підводні човни і 41 літак. Радянська авіація знищила біля 20літаків на аеродромах. Англійське командування вважало, що операція проведенавдало, але все ж відправка чергового конвою була відкладена.
Отже, в 1941-1942роках Північному флоту довелось виконувати різноманітні операції, але провіднемісце серед них займала боротьба на морських комунікаціях і захист конвоївсоюзників.
Говорячи продіяльність Радянського Військово – Морського флоту у Великій Вітчизняній війніпотрібно сказати і про дії, які вели окремі флотилії. Раніше вже говорилось проважливу роль, яку відіграла Ладозька військова флотилія у взаємодії зБалтійським флотом.
Пінська флотиліяу зв’язку з загальним відступом радянських військ на схід 11 липня 1941 рокурозділена на три загони кораблів: Березенський і Прип’ятський, які взаємодіялиз військами південного крила Західного флоту і Дніпровський загін, який діявспільно з військами Південно – Західного флоту.
В серпні зіскладу флотилії був виділений загін кораблів і направлений на р. Десну.Флотилія брала участь в обороні Києва до 19 вересня 1941 року. виконавшизавдання, моряки зірвали кораблі і створили два загони морської піхоти, прикриваливідступ військ 37-ї армії з міста.
Дунайськафлотилія до 20 липня вела бої на Дунаї, після чого відійшла на р. ПівденнийБуг, де брала участь в бойових діях до середини серпня 1941р., а потім в нижнійтечії Дніпра до 25 вересня. В середині жовтня 1941р. вона відійшла в Керченськупротоку і приєдналась до Азовської флотилії. Восени з її складу для бойових дійна р. Дон був виділений окремий загін кораблів і літом 1942р. флотиліянаправила загін кораблів на р. Кубань.
Восени 1941р.була створена Волзька флотилія, яка спочатку мала завдання готувати бойовікораблі для військових дій на інших ріках і озерах. Але літом 1942р. вона самастала діючою, вступивши в боротьби з ворогами на середній і нижній течії Волги.
Створені флотиліїмали в своєму складі переважно бронекатери, катери – тральщики і канонерськічовни, переобладнані з судів річних пароплавів. Загалом в складі озерних ірічних флотилій під час війни діяло більше 2 тис. бойових кораблів, катерів ідопоміжних судів.
Основним змістомбойових дій флотилії була підтримка сухопутних військ, забезпечення переправивласних військ і боротьби з переправами противника. Велике значення малаартилерійська підтримка сухопутних військ при обороні міст( Ізмаїл, Київ,Херсон, Ростов, Сталінград). Для Волзької флотилії з вересня по грудень 1942р.перевезення військ і вантажів в Сталінград було головним завданням. В періодоборони бойові кораблі і допоміжні судна перевезли в Сталінград більше 62 тис.бійців і командирів і більше 15 тис. т. вантажів, біля 500 автомашин. Волзькафлотилія також вирішувала завдання протимінної і протиповітряної оборони річноїкомунікації. В липні – жовтні 1942р. по нижній Волзі було перевезено більше 2млн. т. нафти і нафтопродуктів. Отже, перших два роки війни виявилисьнайважливішими для Військово–Морського флоту, як і загалом для РадянськоїАрмії. Період, що в радянській історіографії має назву – стратегічної оборони,став часом найзапекліших боїв та найбільших втрат Військово – Морського флоту.Не дивлячись на запеклу боротьбу на всіх морських театрах Військово – Морськийфлот, як і інші радянські війська був змушений вести оборонні, відступні бої.
3. Військово-морськісили СРСР у наступальних операціях 1943-1945 років
Не дивлячись навтрату Чорноморським флотом в 1942 році основних баз і перебазування на поганообладнані для великих кораблів порти Туапсе, Поті і Батумі, район бойових дійЧорноморського флоту як і раніше охоплював все Чорне море. Чорноморський флотна початок 1943 року мав в своєму складі 1 лінійний корабель, 4 крейсери,лідер, 7 ескадрених міноносців, 2 вартових корабля, 3 канонерських човна, 31тральщик, 67 торпедних катерів, 29 підводних човнів. Військово – повітряні силифлоту нараховували 280 бойових літаків.
Головнимзавданням всіх сил Чорноморського флоту була всебічна підтримка радянськихвійськ у наступі, велике значення в цьому відводилась висадкам морськихдесантів, підтримка їх вогнем корабельної артилерії, забезпечення всімнеобхідним. Важливим було також продовжувати інтенсивну боротьбу на морськихкомунікаціях противника, перешкоджаючи його військовим перевезенням, наноситиудари по кораблям в портах, по приморських флангах його сухопутних сил.
Масштабноюоперацією Чорноморського флоту була десантна операція проведена в лютому 1943р.в районі Північно – Кавказького фронту в розгромі новоросійського угрупуванняпротивника і звільнення міста і порту Новоросійськ. В даній операції взялиучасть основні сили флоту: гвардійські крейсери «Красний Кавказ» і «КраснийКрим», лідер міноносців «Харків», есмінці «Безпощадний»,«Сообразительний», «Железняков» і " Бойкий",канонерські човни «Красная Грузия», «Красная Абхазия», «КраснийАджаристан». Разом з великими кораблями флоту в десантній операції діялитральщики, торпедні і вартові кораблі. До складу десанту входили стрілецькі з’єднання,танкові, артилерійські і мінометні частини. В підтримці десанту разом зкорабельною артилерією брала участь і берегова артилерія. При десантуванні назахідному узбережжі Цемеської бухти, в районі Станічки, особливо відзначився4-й дивізіон вартових катерів під командуванням старшого лейтенантаМ.І.Сінягіна. При підтримці флоту і артилерії Новоросійської військово-морськоїбази катери несподівано висадили десант і забезпечили захоплення важливогоплацдарму. Після висадки десанту противник посилив дії своїх торпедних катерівв цьому районі, намагаючись перервати постачання десантників морем. Розпочалисьчисленні і напружені бої радянських торпедних катерів варти з ворожими лагерями.Вартові катера і морські полювальники, сейнери і мотоботи в умовах запеклоїборотьби з німецькою береговою артилерією, авіацією і торпедними катерами, атакож за умов великої мінної небезпеки більше 7 місяців безперервно постачалавсім необхідним армійські частини, що закріпились на плацдармі, підтримували їхартилерійським вогнем, вивозили поранених.
КорабліЧорноморського флоту доставили 78,5 тис. бійців, біля 600 гармат і мінометів,десятки тисяч тон боєприпасів, продовольства і спорядження.
Вдало діяли легкісили Чорноморського флоту при визволені Новоросійська. Стрімкою атакою торпеднікатери зруйнували загородження ворога при вході у порт, а потім висадили тривеликих десанти безпосередньо на його причали. Ці десанти відіграли вирішальнуроль в дезорганізації німецької оборони. Вони несподіваним ударом захопилинайважливіші опорні пункти противника і допомогли військам Червоної Армії, щонаступила з суші, звільнити місто. Подальшою висадкою десантів на фронтахвідступаючих з Тамані німців Чорноморський флот і відновлена в квітні 1943 рокуАзовська військова флотилія полегшили сухопутним військам спочатку ліквідаціюТаманського плацдарму противника а потім вихід до Керченської протоки.
Під час боїв заНоворосійськ радянські війська розгромили 73-ю піхотну, 4-у і 101-у гірничо-стрілецькудивізію румун, 16-у і 18-у команди морської піхоти німців.
Велику допомогунадав восени 1943 року Чорноморський Флот і Азовська військова флотиліявійськам Північно – Кавказького фронту в захоплені плацдармів в Криму. Дляпроведення десантної операції на Керченському півострові було виділено 17бронекатерів, 25 торпедних катерів, 40 вартових катерів, 29 катерів –тральщиків і до 200 дрібних транспортних судів. Крім того в операції бралиучасть військово – повітряні сили флоту.
Готуючи наступпроти кримського угрупування Ставка В.Г. вирішила нанести по ній удари зпівночі і сходу військами 4-го Українського і Північно – Кавказьких фронтів.Північно – Кавказький фронт повинен був форсувати Керченського протоку зпівночі і півдня від Керчі, заволодіти містом і портом і забезпечити переправучерез протоку, розвивати удар на захід з метою очищення від противникаКерченського півострова.
Керченська групавійськ німців складалась з 5-го армійського корпусу 17-ї армії і мала в своємускладі 98-у німецьку піхотну девізію, 3-ю гірничо – стрілецьку і 6-укавалерійську румунські дивізії, окрему бойову групу чисельністю до 85 тис.військ, 175 гармат, до 50 мінометів, 23 батареї зенітної артилерії і однутанкову групу ( до 40-60 танків). До дії на керченському напрямку противникзалучав до 70% авіації, що знаходилась в Криму.
Створена під часоперації «керченська переправа», очолювала командуючим Азовськоїфлотилії контр – адмірал С.Т.Горенковим, забезпечувала безперервне постачанняОкремої Приморської армії, сформованої з переправлених на півострів частин із’єднань. У важких умовах боротьби з мінними загородженнями противника, долаючийого артилерійський вогонь, здійснюючи плавання при льодоході, корабліАзовської флотилії, рибацькі і транспортні судна протягом декількох місяцівдоставляли через Керченську протоку все необхідне для радянських військ.
Загалом за 1943рік Чорноморський флот здійснив разом з Азовською військовою флотилією 8тактичних і 3 оперативних десанти, що відіграли велику роль в створеніплацдарму на Керченському півострові, а також що забезпечили звільненняпівнічного узбережжя Азовського моря, Таманського півострова і міст Таганрога,Маріуполя, Осіненко, Талгані, Тамрюка.
Чорноморськийфлот виконував і інше своє завдання – забезпечив захист морських сполученьвздовж Кавказького узбережжя. По цьому шляху, який мав відстань біля 550кілометрів, перевозились сотні тисяч тон різного палива для фронту з Поті іБатумі доставлялись в порти Північного Кавказу війська, боєприпаси,продовольство.
Переходи великихтанкерів і особливо великих вантажів планувались як особливі операції. Так, дляпереходу в червні танкера «Й.Сталин» з Батумі в Туапсе і назад булозалучено 15 бойових кораблів і велика кількість літаків. Навіть невеликі конвоїчасто атакувались великою кількістю літаків противника. Так, в ніч на 25березня 1943 року вартовий катер МО-065 супроводжував з Туапсе в Геленджиктранспорт «Ахіллеон» і три шхуни з боєприпасами. Авіація розпочалаатаки спочатку силами 8 літаків, а потім їх кількість буза звільнена до 20.Вогнем берегової зенітної артилерії діями винищувачів і вогнем катерів атакибули відбиті.
Черговий налітнімці здійснили в середині дня, коли транспорт вже стояв на причалі. 30бомбардувальників групами по 2-3 літаки скидала бомби на транспорт і корабліохорони. Але і ці атаки були відбиті, а ушкоджень зазнав лише центральний катерохорони.
Не дивлячись навелику активність бомбардувальної авіації противника, єдиним її успіхом в 1943році було потоплення в кінці лютого одного радянського транспорту.
Під захистомфлоту тільки протягом перших трьох місяців 1943 року коли відбувались найбільшнапружені бої на Північному Кавказі в Чорноморську групу військ було перевезеноморем більше 150 тис. солдат і офіцерів. Крім того, було доставлено 387 танків,463 гармат, 106 мінометів, біля 3 тис. тон боєприпасів і 52 тис. тонпродовольства, 15 тис тон нафтопродуктів та інших вантажів. Загалом же за 11місяців 1943р. між кавказькими портами було перевезено біля 330 тис. бійців ічверть мільйона тонн військових та інших вантажів. Кораблі Чорноморського флотуздійснили біля 4,4 тис виходів для супроводу транспортів з військами івантажами.
Весною 1943 рокувперше на Чорному морі були проведені спільні дії авіації і підводних човнів. Всередині квітня на німецькі комунікації вийшли підводні човни «С-33»,«Щ-209», «М-35» та інші. 20 квітня підводний човен «С-33»під командуванням капітана Б.А.Алєксєєва виявив конвой противника в складітранспорту і ескадреного міноносця. Після короткого маневру човен атакував іпотопив транспорт «Сучава» водовміщенням біля 7 тис. тон. Одразу жпісля атаки човен почав переслідувати німецький ескадрений міноносець, якийскинув на нього 20 глибинних бомб. Але все ж, без суттєвих ушкоджень човнувдалось відірватись.
Розвідувальнаавіація наводила човни на ворожі судна. 6 липня 1943 року командири бригадипідводних човнів капітан 1 рангу А.В.Крестовський отримав радіограму від літакарозвідки, в якому повідомлялось, що з Суліна в Севастополь рухається великийконвой противника. Він одразу ж про це інформував командирів підводних човнів «Щ-201»,«С- 33» і «Щ- 203», які знаходились на підступах доСевастополя. Човен «Щ -201» під командуванням капітана – лейтенантаП.І.Парамошкіна опинились в середині німецького конвою, який складався з трьохтранспортів, двох ескадрених міноносців, тральщика і 4 вартових кораблів іатакував його. Через декілька годин німецький транспорт був добитий радянськимибомбардувальниками на підступах до Севастополя.
Чітка взаємодія завіацією сприяла і успіху підводного човна «Д-4» під командуваннямкапітана лейтенанта Б.В.Гремяко, що потопив німецькі транспорти «БойФедерсон», «Санта – Фе» і «Варна» загальним тонажембільше 13 тис. тон.
Вдало діяли іінші підводні човни, особливо «М-112» — командир капітан – лейтенантС.Н.Хаханов і «М-111». 28 серпня підводний човен «М-111»під командуванням капітан – лейтенанта Я.К.Іосселіані, атакували поблизу мисуЛукула німецький конвой, потопив великий транспорт «Хайнбург».Противник виявив човен ы переслідуючи його, скинув протягом трьох годин біля 60глибинних бомб. Бомби скидались відразу з декількох катерів, що переслідуваличовен. Загалом човен переслідувало одночасно більше 10 полювальників запідводними човнами. Не дивлячись на ушкодження, «М-111» успішноповернулась на базу.
Підводні човниЧорноморського флоту в 1943 році здійснили 139 бойових виходів на комунікаціїпротивника і потопили 26 транспортів загальним тоннажем біля 67 тис. тон. Крімтого, вони знищили 10 німецьких десантних барж і пошкодили 3 транспорти.
На морськихсполученнях противника також продовжували діяти надводні кораблі Чорноморськогофлоту, головним чином торпедне катера, які базувались в Туапсе і Геленджику. 21квітня на комунікації противника в район Анапи вийшли торпедні катері 1-їбригади №73 і №93 під командуванням капітана – лейтенанта К.Г.Кочієва. виявивши2 десантні баржі противника під охороною двох торпедних катерів радянськікатери з близької відстані випустили торпеди і потопили баржі.
Загалом під часоперації торпедних катерів на німецьких комунікаціях було потоплено 13 барж ідекілька катерів противника. Крім того, катери проводили мінування ворожихкомунікацій. Тільки в липні і серпні 1943р. 1-а бригада торпедних катерів, якоюкомандував капітан 1 рангу А.М.Філіпов, поставила біля 500 мін.
Поряд з діями наворожих комунікаціях кораблі Чорноморського флоту і його авіація неодноразовообстрілювали аеродром в Анапі. В обстрілах брали участь лідер міноносців «Харків»,ескадрені міноносці «Железняков», «Бойкий», вартові кораблі«Шторм» і «Шквал» і торпедні катера. Тільки в червніторпедні катера 2-ї бригади, озброєні ракетними установками, нанесли 12 ударівпо порту і аеродрому Анапи.
Напружену бойовудіяльність на комунікаціях противника вели кораблі Азовської флотилії. Лише заліто кораблі флотилії здійснили більше 50 виходів для дій проти морськихперевезень ворога.
Провідну роль вборотьбі на морських сполученнях противника відігравала авіація Чорноморськогофлоту. На неї перепадає біля половини всіх знищених транспортних засобівпротивника. Військово – повітряні сили флоту вели розвідку на комунікаціяхпротивника, наносили удари по його кораблям і найбільш важливим портам. Авіаціяпроводила також мінування районів найбільш інтенсивного руху німецьких судів.
Піхота авіаціїЧорноморського флоту в 1943 році потопила 65 транспортів загальнимводовміщенням 85тис. тон і пошкодили 38 судів, що складало загалом більшетретини німецького транспортного флоту на Чорному морі. Крім того авіацією булознищено декілька десятків бойових і допоміжних кораблів противника.
До початку 1944року стратегічна ініціатива вже повністю перейшла до рук Радянських збройнихсил. Однак на Чорноморському театрі німецькі війська продовжували ще активнодіяти. Збільшилась кількість конвоїв, що здійснювали переходи між портамизахідного узбережжя Чорного моря і Криму. В лютому їх було 20. в березні-44, вквітні-141 і за-12 днів травня-110.
БійціЧорноморського флоту брали участь в березневих 1944 року боях за Миколаїв. Вніч з 25 на 26 березня в районі елеватора був висаджений десант моряків підкомандуванням старшого лейтенанта К.Ф.Ольшанського. Десант складався з 67моряків. Проти цього порівняно невеликого десанту німці направили трибатальйони піхоти, два середніх танки, чотири гармати та вогнемети. Загінвідбив 18 атак противника вбивши і поранивши до 700 німецьких солдат. З 67десантників загинуло 57.
Одною з ключовихоперацій в якій військам 2 і 3-го українських фронтів допомагав Чорноморськийфлот, була проведена з 26 березня по 14 квітня 1944 року Одеська наступальнаоперація.
Для дій накомунікаціях противника в північно – західній частині Чорного моря потрібнобуло перебазувати в Скадовськ торпедні катері. 6-7 березня була перебазованаперша група з 9 торпедних катерів. Катери під керівництвом командира бригадикапітана 2 рангу В.Т.Проценко пройшли відстань 475 міль, що в 5 разівперевищувало їх оперативний ресурс. Це стало можливим тому, що вони увідкритому морі були заправлені з двох катерів і додатково взяли томливо уємкостях. Далі в Скадовськ була переведена і друга група з 6 катерів. Їїперехід очолював командир дивізіону капітан 3 рангу А.П.Тууль.
В березневомунаступі боях за визволення Миколайкова разом з армією діяв 384-й окремийбатальйон морської піхоти Чорноморського флоту (командир – майор Ф.Є.Котанов).Також в боях за Миколаїв брав участь 23-й окремий штурмовий авіаційний полкфлоту (командир майор І.І.Трушін).
В боях за Одесубезпосередньо брали участь 384-й окремий батальйон морської піхоти. Катера 2-їНоворосійської бригади, чорноморські льотчики і моряки – підводники.
Катера зСкладовська виходили на комунікації, але пошук ворожих конвоїв був невдалим.Тоді командування бригади вирішило направити катери групами до Тендровськоїкоси, щоб звідти діяти на комунікаціях противника. Вдалими були виходи 5 квітня1944 року. Торпедні катери №106, 105 і «АКА – 86» під командуваннямлейтенанта І.П.Шетура вийшли з Тендровської затоки курсом на Одесу. В районіпорту чорноморці виявили 4 вартові катери противника і вступили у бій. Ракетнимснарядом був потоплений німецький катер. Потім радянські катери підійшлимаксимально близько до порту і артилерійськими снарядами обстріляли його, післячого відійшли в напрямку острову Березань. 9-10 квітня було здійснено 9 виходівкатерів в район АН – Мечеть, Тарханкут, але тільки катерам лейтенантаГ.І.Ксенофонтова вдалося атакувати і потопити десантну баржу з німецько –фашистськими військами.
В періодпідготовки і початку операції на німецьких комунікаціях діяли підводні човнифлоту. Ще 31 січня 1944 року «М-117» (командир капітан – лейтенант А.Н.Кесаав)в 12 милях від мису Тарханкут потопив транспорт противника. 10 лютого «Щ –216» (командир капітан 3 рангу Г.Є.Карбовський) в 22 милях на південний захід від Тарханкута 4 торпедами потопив транспорт «Петер», що йшовпід охороною двох вартових катерів, а 27 березня «Щ-215» (командиркапітан 3 рангу М.В.Гренмков) потопили невеликийтранспорт.
В 1944 роцізначно активізувала свою діяльність на театрі авіація флоту. В першому кварталібуло зроблено 5068 вилетів, в результаті чого було потоплено 6 транспортів, 16десантних барж, 6 барж, на аеродромах знищено 8. а в повітряних боях збито 122літака противника. Безпосередньо під час Одеської операції найбільшого успіхудосягли піхоти 5-го гвардійського мінно — торпедного авіаполку (командир майорМ.І.Буркін). 9 квітня 6 літаків під прикриттям винищувачів атакували конвоїпротивника в морі. Були потоплені транспорт і вартовий катер противника. Наступногодня пілотами даного авіаполку було потоплено ще 2 транспорти.
В Одеськійоперації Чорноморський флот, діючи частиною власних сил, потопив 6 транспортнихсудів і пошкодив два бойових корабля противника.
Ще однієюнадзвичайно важливою операцією, де був задіяний Чорноморський флот булаоперація по звільненню Криму. Чорноморському флоту головним завданням булоблокування Криму з моря, нанесення ударів по комунікаціям противника і сприяннясухопутним військам на приморських флангах.
Операція позвільненню Криму розпочалась 8 квітня 1944 рок. Разом з військами Приморської артилерії,а потім 4-го Українського фронту вели боротьбу чорноморці 83-ї (командирполковник П.А.Мурашов, а з 27 квітня полковник І.А.Власов) бригади морськоїпіхоти. Вони пройшли з боями шлях з плацдарму північніше Керчі до Севастополя.
Авіація флотусприяла сухопутним військам в прориві ворожої оборони, а також наносила ударипо базам противника Феодосії і Судака. Так, наприклад, 8 квітня 1944р. 46 – Іл.-223-го штурмового авіаполку на чолі з командиром майором І.І.Трушкіним, підприкриттям 25 винищувачів 11-го гвардійського полк штурмували вузли супротив,батареї і танки противника в районі Вірменії. В результаті було знищено 4танка, 7 автомашин, 2 гармати і подавлений вогонь 14 польових і 6 зенітнихбатарей ворога.
11 квітня, літаки11-ї штурмової авіації під командуванням підполковника Д.І.Манжосова,здійснивши декілька ударів по скупченню плавучих засобів ворога в Феодосії,потопили тральщик «Р-204», дві десантні баржі і сейнер, пошкодили двібаржі, три катери і підводне обладнання. Спроби німців почати евакуацію зФеодосії була зірвана.
Загалом, під часКримської операції авіація Чорноморського флоту провела 4506 вилетів. Врезультаті було знищено 65 і пошкоджено 55 транспортних судів, кораблів ікатерів охорони.
Активно діяли вКримській операції підводні човни. За період з 11 квітня по 13 травня 1944р. 13підводних човнів («Щ-201», «Щ-202», «Щ-215»,, «Л-4»,«Л-6», «С-31», «С-33», «А-5», «М-54»,«М-55», «М-62», «М-11») здійснили 22 бойовихпохода. Під час Кримської операції підводні човни загалом знищили 8транспортних судів і 5 кораблів охорони, пошкодили 2 транспорти і бойовийкорабель противника.
Проявили себе підчас Кримської операції і торпедні катари, зокрема 2-ї бригади під командуваннямкапітана 2 рангу В.Т.Проценко. вони здійснювали систематичний пошук противникана підступах до Євпаторії, Ак – Мечеті і Севастополя. В ніч на 16 квітня напідступах до Севастополя вони потопили десантну баржу і декілька вартовихкатерів противника. Загалом торпедні катери за час операції потопили більше 20плавзасобів противника, здебільшого невеликого водовміщенням.
Якщо в Одеськійоперації Чорноморський флот діяв порівняно невеликою частиною своїх сил, то підчас звільнення Криму і Севастополя діяли різнорідні сили флоту.
В результаті дійрізнорідних сил флоту противник з 9 квітня по 12 травня втратив більше 100судів, кораблів і катерів, а біля 60 його судів і кораблів було пошкоджено.
Після звільненняКриму і північного узбережжя Чорного моря перед Чорноморським флотом посталозавдання порушувати комунікації і знищувати транспортні засоби ворога вздовжзахідного узбережжя. Бойові кораблі, транспортні судна і баржі німці відвели врумунські порти, насамперед в Констанцу і Суліну декілька ударів, здійснившидля цього 687 вилетів. В результаті було потоплено і пошкоджено більше 50бойових кораблів і допоміжних судів. Багато кораблів отримали сильніпошкодження за наказом німецького командування були виведені на рейд ізатоплені.
Завдяки успішнимдіям авіації флоту німецькі і румунські кораблі і їх бази фактично вийшли зладу. Це полегшало в подальшому висадку десантів в порти Румунії і Болгарії.Загалом протягом 1944 року Чорноморський флот знищив 104 транспортних кораблівзагальним водовміщенням 135 тис. тон і 105 бойових і допоміжних кораблів різнихкласів.
Останньою бойовоюоперацією в якій брав участь Чорноморський флот була боротьба за звільненняБолгарії.
З метою сприяннявійськами флоту у вирішені поставлених завдань Чорноморському флоту потрібнобуло висадити морські десанти у Варну і Бур гас. 8 вересня на два гідролітака,пілотованих капітанами Ш.Л.Агегьяно і К.І.Кузнецовим в Констанції було прийнято60 морських піхотинців 393–го окремого батальйону морської піхоти підкомандуванням старшого лейтенанту А.Воробьйова, які успішно були доставлені уВарну о 18:30 того ж дня і розпочали операцію.
9 вересня у Варнутакож була доставлена 83-я бригада морської піхоти кількістю в 700 бійців, якатеж розпочала операцію. Того ж дня в Бур гас були доставлені 92 чорноморця зіскладу 384-го окремого батальйону морської піхоти на чолі з старшим лейтенантомС.Я.Ганенко. до 8 годин 9 вересня всі кораблі, що знаходились у Варненськомупорту були захоплені радянськими моряками.
Десант що буввисаджений в Бургасі взяв під контроль порт, а також морський аеродром міста. Ав 13 годин 9 вересня в Бур гас під прикриттям авіації прибув загін кораблів підкомандуванням капітана 2 рангу А.М.Ратнера з 370-ю бійцями 384–го окремогобатальйону морської піхоти які допомогли сухопутним військам остаточно зайнятимісто.
Зі взяттям Варниі Бургаса всі військово – морські бази і порти на румунсько – болгарськомуузбережжі, а також залишки фронту опинились під контролем радянськогокомандування. Отже з другої половини вересня 1944 року бойові дії на Чорномуморі припинились.
Підводячипідсумок бойової діяльності Чорноморського флоту роки Великої Вітчизняноївійни, слід сказати що від ударів флоту противник втратив більше 800 військовихі транспортних кораблів, а більше 500 кораблів було пошкоджено. Крім того,Чорноморська авіація знищила 2149 німецько – фашистських літаків. За роки війнирізнорідні сили Чорноморського флоту забезпечили і взяли участь у більш як 40різноманітних десантних операціях. Бойові кораблі та транспортні суднаперевезли за період війни біля 2 млн. чоловік, 1720 танків, більше 7500артилерійських гармат, 40 тис. автомашин, 320 тис. тон боєприпасів і 1,5 млн.тон військових і господарських вантажів.
В період з 1943року продовжував у важких умовах діяти Балтійський флот. Основні сили флоту,які складались з 2 лінкорів, 2 крейсерів, 11 ескадрених міноносців, 6 вартовихкораблів, 33 підводних човнів, 57 тральщиків, 29 торпедних катерів, 75 малихкораблів, базувались в Кран штаті і Ленінграді. Військові повітряні сили флотна початок 1943 року склали 280 літаків. Ся бойова діяльність Балтійськогофлоту була направлена на захист міста Ленінграду. Флот також надав підтримкувійськам Ленінградського флоту, здійснював перевезення в східній частиніФінської затоки.
Після проривублокади в січні 1943 року німці посилили артилерійські обстріли Ленінграду і Кронштадту.На кораблі Балтійського флоту, а також на його берегову артилерію, щонараховувала біля 150 батарей, було покладено завдання контр батарейноїборотьби. В окремі дні проводилось до 150-170 стрільб по 35-40 об’єднанням звитраченням до 1,5 тис снарядів. Тільки артилерія берегової оборони в 1943 роціпровела проти батареї противника більше 14 тис. стрільб.
КомандуваннямЛенінградського фронту на Балтійський флот було покладено також завданнябезперервної роботи льодових трас на Ладозькому озері і в східній частиніФінської затоки.
Першочерговимзавданням для Балтійського флоту були дії на морських комунікаціях противника,по яким йшло постачання німецької групи армії «Північ». За літо 1943року підводними човнами і авіацією флоту було потоплено 54 німецькихтранспорти. За рік бойових дій авіація флоту спільно з авіацією Ленінградськогофронту знищили більше 1000 літаків противника.
13 травня 1943року успішно завершилась перша спроба радянських підводних човнів пройти черезпотужні гогландську і поркала – удуську позиції. Першим це зробив підводнийчовен «Щ-303» під командуванням капітана 3-го рангу І.В.Гравніні. алебули в цій операції і втрати. Підводний човен «Щ-408» підкомандуванням капітан – лейтенанта П.С.Кузьміна три доби вела боротьбу зворожими кораблями, але все ж була потоплена.
Перший транспортпротивника в 1943 році був потоплений літаками торпедоносцями флоту 28 травня.Проявили себе в польотах 1943р. капітан В.А.Балебін, старший лейтенантА.І.Розгонін, капітан А.П.Чернишов, що потопили за рік кожний по 5-8 транспортіі бойових кораблів.
З великим успіхомдіяли на ворожих морських комунікаціях торпедні катера. Вони виконувалирізноманітні завдання: вели пошук ворожих конвоїв, атакували і знищували їх,ставили міни, висаджували розвідувальні групи, охороняли власні конвої,підтримували сполучення між Кронштадтом і передовими базами на островахФінської затоки. 23 серпня 1943 року групою торпедних кораблів підкомандуванням капітан – лейтенанта В.П.Гуманенко був потоплений великийфінський корабель «Ріхарті», що рухався під охороною двох вартовихкораблів. Загалом малі кораблі Балтійського флоту в 1943 році провели біля 30боїв.
Літом і восени1943 року силами Балтійського флоту було проведено 585 конвоїв. При цьомувтрати були незначними – буксир, баржа і один катер.
Продовжувалауспішно діяти Ладожська військова флотилія. Для сприяння військамЛенінградського фронту флотилія виділила дивізіон артилерії, який під часпрориву ленінградської блокади провів 140 стрільб. Кораблями Північно –Західного пароплавства під охороною Ладозької флотилії було перевезено 240 тис.тон різноманітних вантажів і 162 тис. чоловік, а також доставлено дляЛенінграду 856 тис. кубометрів деревини.
В 1943-1944 рр.командування Балтійського флоту організувало спеціальну операцію по захиступеревезень військ 2-ї Ударної армії з Ленінграду на оранієнбаумський плацдарм.Коротка комунікація знаходилась в зоні дії потужних угрупувань німецькоїартилерії і авіації. Тому крім транспортної групи кораблів забезпечення, булистворені артилерійські і авіаційні групи знешкодження противника, групакораблів – тральщиків, а також передбачені заходи по ретельному маскуванню.Операція була здійснена приховано і майже без втрат з 5 листопада 1944 по 21січня 1944 року.
Наступ військЛенінградського фронту розпочався 14 січня 1944р. з оранієнбаумськогоплацдарму. Потужні удари артилерії і авіації фронту і кораблів Балтійськогофронту по опорним пунктам оборони противника витіснили його з стратегічногоплацдарму. Особливо ефективно діяла артилерія лінійних кораблів «Октябрьскаяреволюція», «Марат» («Петропавловськ»), крейсерів «МаксимГорький», «Киров» і ескадрених міноносців. За перших п’ять днівнаступу 33 укріплених пункта противника, в 537 випадках надійно накрила ворожібатареї.
Над Невськоюзатокою розгорнулась упорна боротьба за панування у повітрі. Протягом березня –травня 1944 року військово–повітряні сили флоту, якими командував генерал –лейтенант авіації М.І.Самохін, провели біля 200 повітряних боїв. Тільки 2і 5 червня1944 року при спробі німецької авіації нанести удари по тральщикам було збито26 літаків. За німецькими даними, тільки в червні їх флот втратив 2 тральщика і2 артилерійські десантні баржі, 13 кораблів було виведено з ладу.
В дні боїв заВиборг і острова Виборзької затоки німці спробували прорватись шхерами взатоку, на допомогу гарнізонам, що опинились в облозі. Авіацією флоту в ніч на20 червня був потоплений торпедний катер «Тайстон -1» і суттєвопошкоджений човен «Аунус», тральщик «М-29», артилерійськабаржа «АФ-49». Також були потоплені мінні загороджувачі «Оттер»і «Паргас». Остання спроба прорватись у виборзьку затоку булаздійснена німцями 5 липня 1944 року. загін, що склався з канонерських човнів,десантних барж, транспортів і катерів ( більше 20 одиниць), двічі намагавсяпробитись до островів зайнятих радянськими військами. Торпедні катери і авіаціяБалтійського флоту потопила канонерський човен, десантну баржу і пошкодиладекілька кораблів, після чого німецькі кораблі відійшли на попередні позиції.
З виходомФінляндії з війни німецьке командування поставило завдання утримати острови уФінській затоці, щоб не допустити виходу радянських кораблів у Балтійське море.З цією метою в ніч на 15 вересня більше 35 німецьких кораблів висадили наострів Сурмарі десант чисельністю 1600 чоловік з гарматами і мінами. Запроханням фінської оборони в оборонних боях взяла участь авіація Балтійськогофлоту. Протягом доби 9-а і 11-та штурмові авіаційні дивізії штурмовими ударамипотопили біля острова Сурмарі 4 десантні баржі, вартовий корабель і буксирнийпароплав, що відійшли на захід, залишивши свій десант без підтримки.
Масштабні засобипровів Балтійський флот в жовтні 1944 року для забезпечення безпеки комунікаціїЛенінград – Хельсінки- Турку – Стокгольм. З метою захисту комунікації по всьомупівнічному узбережжі затоки були розгорнуті сили: на Аландських островах –бригада шхерних кораблів і 6-й дивізіон малих поливальників і в Порккала – Уддбула сформована військово – морська база, сили якої забезпечували судноплавствоу фінських шхерах від Ханко до Коткі, на схід від Коткі безпеку плаваннязабезпечувала Кронштадтська військово – морська база. Щоб не допустити німецькіпідводні човни в Ботничеську затоку, в протоці Седра-Кваркен був створенийпротичовновий рубіж, який охороняли радянські і фінські сили. Радянська авіаціявела систематичний пошук підводних човнів. В результаті вжитих заходів влистопаді 1944 – січні 1945 з 160 транспортів, що пройшли по даній трасі,загинув тільки один.
Протягом 1944року Німеччині, силами Балтійського флоту були нанесені суттєві втрати ікораблі і авіація флоту потопила 123 транспортних корабля, загальнимводовміщенням 273 тис. тон. Позитивним моментом в 1944 році стали регулярнівійськові перевезення в Таллін і на Моонзундські острова. Флот забезпечивохорону переходу 1514 транспортних кораблів, на яких було перевезено біля 315тис. тон вантажів і біля 42 тис. чоловік. Важким завданням флоту було такожзнешкодження морських мін. Кораблі — тральщики протягом 1944 року знешкодили 3151міну. Не дивлячись, на те що в складі флоту нараховувалось 220 тральщиків вониз великими складностями забезпечували безпеку плавання конвоїв.
5 січня 1945 рокуНародний комісар ВМФ поставив Балтійському флоту завдання ввести в дію торпеднікатера, підводні човни, штурмову авіацію і перекрити постачання курляндськоїгрупи німецьких військ. Для виконання цього завдання біля Вентенінса і вздовжсхідного узбережжя до Поляранської бухти було розгорнуто 5-6 підводних човнів,а на найближчих аеропортах було зосереджено біля 400 літаків.
Підводні човнисистематично виходили на пошук і знищення транспортів противника. Так 7 січняпідводний човен «Щ-310», яким командував капітан 3 рангу С.Н.Богорад,дійсно атакував біля Ліекаї німецький конвой і двома торпедами пошкодивголовний транспорт. 9 січня в цьому ж районі човен «Щ-307» підкомандуванням капітана 3 рангу М.С.Калініна атакував німецький транспорт зположення під водою і потопила його. Найбільшого успіху досяг човен «С-13»під командуванням капітана 3 рангу А.І.Марінеско, який 30 січня потопивнімецький лайнер «Вільгельм Густав» на борту якого знаходилось більше6 тис. чоловік. А 9 лютого цей же підводний човен «С-13» потопивпароплав «Генерал Штойнбен».
Не дивлячись напевні успіхи окремих підводних човнів, катерів і літаків, що потопили декількатранспортів і бойових кораблів противника, Балтійському флоту в даний період невдалося повністю блокувати курляндський плацдарм. Загальний процент втратнімецького фронту був незначний.
Успішний наступрадянських військ у Східній Прусії і Померанії дозволив Балтійському флотуперенести бойові дії на південь і на південний захід. Ситуація вимагалазосередити основні сили флоту в березні і на початку квітня проти транспортнихзасобів і бойових кораблів в Данциській бухті, а в кінці квітня і на початкутравня – в Померанській бухті. 3 березня боротьба на комунікаціях стала більшефективною. В цей період авіація флоту, якою командував генерал – полковникМ.І.Самохін, відіграв головну роль в боротьбі на німецьких комунікаціях.Активно діяла 8-а мінно – торпедна авіаційна дивізія під командуваннямполковника М.А.Курочкіна, 9-та штурмова авіаційна дивізія під командуваннямД.І.Манжосова, 1-а гвардійська винищувальна авіаційна дивізія під командуваннямполковника В.С.Корешкова.
Особливе значеннямали повітряні атаки на порти вантаження. Найбільш потужні удари були нанесеніпо портам Піллау, Данциг, Гриня, Хель. В березні – квітні за спеціальнорозробленим планом 8-а мінно – торпедна і 9-а штурмова авіаційні дивізіїнанесли 24 масових бомба – штурмових ударів по Піллау, здійснивши 2023 вилетів.Було знищено 24 транспортних корабля, біля 40 малих бойових допоміжнихкораблів.
Загалом в 1945році авіація Балтійського флоту здійснила 11774 вилетів. В останні 4 місяцяввійшли при взаємодії з фронтовою авіацією, вона потопила 96 транспортних судівзагальним водовміщенням більше 270 тис. тон. Крім того було потоплено 2лінійних корабля, 3 ескадрених міноносця, підводний човен, 6 вартових кораблів,16 тральщиків і декілька десятків дрібних допоміжних кораблів.
Починаючи зберезня 1945 року бойова діяльність підводних човнів також стала більшефективною. Успіхів досягли підводні човни «Л-3», який 17 квітняпотопив теплохід «Гойя», «Щ-310», який діючи біля Ліепаспотопив два транспорти та «К-52», який під час походу, який тривав з17 по 30 квітня тричі успішно атакував противника. 3 січня по травень 1943 рокупідводні човни Балтійського флоту потопили 13 транспортів загальнимводовміщенням 73 тис. тон.
Після захоплення 25квітня радянськими військовими порту Піллау залишки німецьких військ відійшлина косу Фріше-Нерунг. Відповідно до рішення командуючого 11-ї гвардійськоїармії в ніч на 26 квітня на косу було висаджено два десантних загони: зісторони Донцигської бухти на торпедних катерах – 600 чоловік і зі сторонизатоки Фрішес-Хафф на бронекатерах, тральщиках і допоміжних плавзасобах – біля1300 чоловік. В результаті запеклих боїв німецькі війська були розбиті.
На початку травняфлот розпочав підготовку од десанту на острів Борихольм. Починаючи з 5 травня1945 року авіація флоту нанесла удари по бойовим кораблям і транспортам впортах Борихольма, в результаті до десяти кораблів було потоплено і пошкоджено.В день капітуляції Німеччини торпедні катера висадили на острів невеликийдесант. Німці не чинили йому опору і склали зброю.
Остаточнооперації на Фріш-Нерунг і Борнхольм були завершені до 9 травня 1945 року, зними завершились бойові дії Балтійського флоту у Великій Вітчизняній війні.
На правому фланзіфронту продовжував діяти наймолодший з радянських флотів – Північний. На 1943рік в складі Північного флоту 1 лідер міноносців, 8 ескадрених міноносців, 22підводних човна, 7 вартових кораблів, 16 тральщиків, 20 малих поливальника, 13вартових і 6 торпедних катері, 15 катерів-тральщиків. Крім того, Біломорськавійськова флотилія, що входила до складу Північного флоту (командир –контр-адмірал С.Г.Кучеров) мала 15 вартових кораблів, 20 тральщиків, 43вартових катера, 28 катерів-тральщиків. Авіація Північного флоту нараховуваладо 290 літаків.
Характерноюособливістю діяльності Північного флоту, починаючи з 1943 року було значнерозширення районів його бойових дій. Враховуючи зростаюче значення Північногоморського театру, Державний Комітет Оборони прийняв рішення посилити Північнийфлот, перекинувши до його складу 12 підводних човнів, з них 6 – з Владивостока.Подолавши біля 17 тис. миль і пройшовши через 6 морів і 2 океани, п’ять з цихчовнів під командуванням капітана 1-го рангу А.В.Тріпольського прибули наПівніч. Шостий човен під командуванням капітан-лейтенанта Д.Ф.Гусарова не досягпункту призначення: неподалік від Сан-Франциско він був потоплений невідомимпідводним човном.
Основною бойовоюдіяльністю як і раніше залишалась боротьба підводних човнів на морськихкомунікаціях противника. Підводним човном М-172 під командуванням капітана 2-горангу І.І.Фісановича, яка здійснила до 1943 року 13 бойових походів, тількипротягом одного місяця тричі ( 22 січня, 1 лютого і 23 лютого) займала позиціюна бойових сполученнях противника. Значного успіху досяг також екіпажпідводного човна С-101 під командуванням капітана 3-го рангу П.І.Єгорова, якийзнищив три транспорти і вартовий корабель противника. 28 серпня С-101 потопивнімецький підводний човен V-639, який повертався з Карського моря.
Швидко пристосувалисьдо нових умов і успішно діяли підводні човни, що прибули зі складуТихоокеанського флоту. Один з них, С-55 під командуванням капітана 3-го рангуЛ.М.Сушкіна потопив 29 квітня 2 німецьких транспорти і успішно пішов відпереслідування, під час якого було скинуто 90глибинних бомб. В одному знаступних походів С-55 потопив великий транспорт «Амерланд» з ціннимвійськовим вантажем. Загалом підводні човни Північного флоту за період 1943року потопили 49 транспортів і 19 бойових кораблів. Крім того, на мінах,поставлених підводними човнами підірвалися ще 3 німецьких великих транспорти.
На комунікаціяхпротивника продовжували діяти і надводні сили Північного флоту. В січні 1943року командуючий флотом дав наказ атакувати ворожий конвой. Що рухався з Тромсена схід. Для удару були виділені лідер міноносців «Баку» підкомандуванням капітана 3-го рангу Б.П.Бєляєва і ескадрений міноносець «Разомный»під командуванням капітан-лейтенанта Н.І.Нікольського. В результаті операціїбув потоплений один великий транспорт і зазнав ушкоджень інший.
В 1943 роціполіпшила ефективність своїх дій військова авіація флоту, яка як правило діяласпільно з авіацією Карельського фронту. В кінці вересня авіація Північногофлоту провела успішну операцію по знищенню літаків противника на базі вЛуостарі. В операції взяло участь 90 літаків. Перша група штурмовиків івинищувачі провела полив аеродрому вогненебезпечною рідиною і обстріляла ворожілітаки з гармат і кулеметів. Друга група нанесла по аеродрому бомбовий удар ітретя – бомбово-штурмовий удар. Весь аеродром охопила пожежа. Було знищено 20літаків, підірваний склад з боєприпасами. Загалом в 1943 році авіацією флотубуло потоплено 61 транспорт і 12 бойових кораблів противника; 19 транспортівбуло пошкоджено.
З 1943 рокучастіше стала застосовуватись тактика комбінованого удару по конвоях авіацією,торпедними катерами і підводними човнами. Зокрема 14 вересня була проведенакомбінована атака на німецький конвой, в якій брало участь 20 штурмовиків, 18винищувачів, підводний човен Щ-404 і торпедні катери №13 і №14. В результатіспільних дій різнорідних сил флоту було знищено 2 великих танкери противника, 2транспорти, пошкоджено два вартових корабля. В повітряних боях було збито 13німецьких літаків. Втрати з радянського боку склали 5 літаків-штурмовиків і 3винищувача.
Традиційнимзавданням Північного флоту в 1943 році залишалось забезпечення успішнихпереходів конвоїв союзників в порти Радянського Союзу. 15 лютого зшотландського порту Лох-Ю вийшов союзницький конвой JW-53, який складався з 22 транспортів,корабля протиповітряної оборони. 12-и ескадрених міноносці, 4-х корветів ітральщика. Майже одночасно на зустріч конвою вийшли кораблі Північного флоту.Частина ескадрених міноносців і вартових кораблів Північного флоту приєдналисьдо основного конвою. При підході союзницьких транспортів до радянськоїтериторії винищувачі надійно прикрили кораблі з повітря. Конвой був успішнопроведений до місця призначення в Мурманськ і Северодвінськ.
Вдало завершивсяі перехід останнього союзницького конвою 1943 року JW-55А, на який німецьке командуванняспрямувало лінійний корабель «Шарнгорст», який спробував здійснитидві атаки на конвой, але був потоплений англійським лінійним кораблем «Дюкоф Йорк».
Загалом протягом1943 року моряки Північного флоту провели 432 конвої (з них 6 союзницьких),потопили 180 транспортів і кораблів противника загальним водовміщенням біля 400тис. тонн, пошкодили 43 корабля.
В 1944 роціПівнічний флот продовжував діяльність на німецьких морських комунікаціях.Найчастіше флот діяв у Варнгер-фьорді. Тут удари по противнику наносила всяавіація, підводні човни, торпедні катери, а вхід у Петсамо блокували зпівострова Середній берегові батареї.
Військово-повітрянісили флоту наносили масовані удари по портам противника. Так, з 17 червня по 4липня на порт Кіркенес було здійснено три потужних нальоти, в кожному з якихбрало участь по 100-130 літаків.
На німецькихморських комунікаціях продовжувала діяти бригада підводних човнів підкомандуванням Героя Радянського Союзу капітана 1-го рангу І.А.Калініна. 20червня вдалу операцію здійснив підводний човен С-104 під командуванням капітана3-го рангу В.А.Тураєва. Під час операції були потоплені транспорт, тральщик івартовий корабель. Великих успіхів досягли підводні човни В-4 під командуваннямГероя Радянського Союзу капітана 3-го рангу В.П.Каланіна і С-103 підкомандуванням капітана 3-го рангу М.П.Нечаєв, кожна з яких потопила потри-чотири ворожих корабля.
Для авіаціїПівнічного флоту в 1944 році були характерні масовані удари по конвояхпротивника різнорідними силами. Наприклад, в 6 таких ударах проведених з 23квітня по 17 червня 1944 року, брало участь 779 літаків, в тому числі 70торпедоносців, 174 бомбардувальника, 113 штурмовиків і 422 винищувача. Всі вонидіяли тактичними групами, в кожній з яких були винищувачі прикриття.
ДіяльністьПівнічного флоту на морських сполученнях особливо активізувалась передпроведенням Петсамо-Кіркенської операції. Так, 15 вересня удар по конвоюнанесли 8 торпедних катерів і біля 150 літаків, а 16 жовтня 4 підводних човніві більше 100 літаків.
Підчас підготовкиПетсамо-Кіркенської операції силами північного флоту було перевезено 28729солдатів і офіцерів, 169 гармат, 138 танків і бронемашин, 361 автомашина, 25871тонн боєприпасів, продовольства та інших вантажів. Силами флоту, якібезпосередньо брали участь в операції були 5 ескадрених міноносців, 7 підводнихчовнів, 20 торпедних катері, 22 катера-полювальника, більше 400 літаків (Щоздійснили 3590 вилетів) та 2 бригада морської піхоти.
Петсамо-Кіркенськаоперація була проведена з 7 жовтня по 1 листопада 1944 року і вважаєтьсянайбільшим успіхом Північного флоту у 1944 році. В жовтні авіація і корабліПівнічного флоту провели самостійну операцію по порушенню морських сполученьпротивника і потопили 26 транспортів, 30 вартових катерів і десантних барж.Була порушена евакуація німецько-фашистських військ морем через портиЗаполярря.
Протягом 1944року німці втратили на Баринцевому морі 77 транспортних суден загальнимводовміщенням біля 190 тис. тонн. Крім того було потоплено 38 бойових ідопоміжних кораблів.
В другій половині1944 року ескадра Північного флоту (за виключенням лінійних кораблів ікрейсера) використовувались для охорони морських сполучень. Завдяки цьомувтрати на комунікації Англія – Радянський Союз були невеликим. В найбільшважкому 1942 році по цій комунікації пройшло в обох напрямках 422 транспорти і236 кораблів охорони. Втрати за рік склали 69 транспортів і 5 кораблів охорони.В 1944 році з 506 транспортів і 425 кораблів охорони, що прямували в обохнапрямках. Було потоплено ворогом лише 6 транспортів і 3 корабля охорони.
В січні 1945 рокунімецьке командування спробувало здійснити операцію малими підводними човнамитипу «Бібер» з метою знищити лінкор «Архангельськ» ітранспортів, що стояли в Кольській затоці. 5 січня три великих підводних човни.Що несли на собі малих типу «Бібер» вийшли з Тромсе. На підступах доКольської затоки малі човни повинні були відокремитись від великих, проникнутив затоку і атакувати кораблі що там стояли. Але радянські літаки, щопатрулювали у повітрі над затокою неодноразово змушували човни уходити під водуі врешті змусили німців відмовитись від операції.
За чотири останніхмісяці війни кораблі і літаки Північного флоту скинули на німецькі човни 6300глибинних і 250 тонн авіаційних бомб. Але повністю очистити зону руху конвоївне вдалося. 17 лютого в Англію був направлений конвой RA-64, що складався з 30 транспортів, 4-х танкерів, крейсера, 2-х авіаносців,10 ескадрених міноносців і 2-х корветів. В той же день він був атакованийнімецькими підводними човнами. Німецький підводний човен торпедував англійськийкорвет «Ларк». На допомогу корвету підійшов малий полювальник №434під командуванням старшого лейтенанта В.Ф.Кондрашова. Більшість членів екіпажубуло врятовано, а корвет було відправлено в Кольську затоку. Також підчасданого конвою, 17 лютого був атакований і пошкоджений транспорт «ТомасСкот».
Німецькі підводнічовни продовжували вести боротьбу на радянських морських комунікаціях до днякапітуляції Німеччини. Так, в кінці квітня, на підступах до Кольської затокикуди прибув з Англії великий конвой було розгорнуто 14 підводних човнів. Одномуз них вдалось потопити англійський корвет «Гудал». Авіація Північногофлоту атакувала підводний човен U-716 на шляху до Кольської затоки. Нанесла їй суттєві пошкодження ізмусила повернутись на базу. Ескадрений міноносець «Карл Лібкнехт»під командуванням капітан-лейтенанта К.Д.Старіцина, що знаходився в охороніконвою JW-66, 22 квітня виявив іпотопив підводний човен U-286. Ще один підводний човен U-307 потопили англійські ескадрені кораблі.
З 1січня по 23травня 1945 року з Англії в Кольську затоку і порти Білого моря прибуло 5конвоїв в складі 136 транспортів і 90 ескадрених човнів. За той час в Англіюбуло відправлено 5 конвоїв у складі 141 транспорти і 89 ескадрених кораблів.Для безпосередньої охорони конвоїв Північний флот провів більше 100 виходівкораблів і більше 600 вилетів літаків. Підводним човнам противника вдалосяпотопити лише три транспорти і 5 кораблів охорони. По внутрішнім морськимкомунікаціям в 1945 році було проведено 70 конвоїв в складі 155 транспортів і20 допоміжних кораблів. Для ескортування цих кораблів бойові кораблі Північногофлоту зробили 599 виходів.
Підсумовуючибойову діяльність Північного флоту потрібно сказати, що загалом за роки війнивтрати противника від дій Північного флоту склали більше 200 кораблів і допоміжнихсудів, більше 400 транспортів (більше 1 млн. тонн) і біля 1300 літаків.
У військовихопераціях Радянської армії 1943-1945 років як і на попередньому етапіпродовжували брати участь річкові флотилії. Зокрема важливе і відповідальнезавдання в 1943 році виконували військові Волзької (командуючий контр-адміралЮ.А.Пантєлєєв) і Каспійської (командуючий контр-адмірал Ф.С.Сєдєльніков)військові флотилії. Вони забезпечували безпеку руху по Волзько-Каспійськіймагістралі. По цій комунікації перевозилось біля 60% всіх вантажів, щодоставлялись по внутрішнім водним шляхам Радянського Союзу. Тільки нафти інафтопродуктів за 7 місяців 1943 року було перевезено 6 млн. тонн.
Німецькекомандування створило спеціальну авіаційну групу в складі 100 літаків 4-гоповітряного флоту для мінування Волги. Для боротьби з мінами Волзька флотиліязастосовувала як традиційний засіб – тралення, так і інші, зокрема в районіпостановки мін скидались глибинні бомби від вибухів яких відбувалась детонаціясамих мін. В результаті за всю літню навігацію по Нижній Волзі пройшло більше 8тис судів, з яких підірвалось на мінах – 20.
Річні і озерніфлотилії брали участь в багатьох наступальних операціях 1944-1945 років:Свірсько-Петрозаводській, Виборгській, Таллінській, Білоруській,Ясно-Кишенівській, Белградській, Будапештській, Віденській і Берлінській. Вонизалучались до підтримки сухопутних військ, яка полягала в артилерійськомуобстрілі річних флангів, забезпеченні форсування рік, висадці десантів
Десантні діїфлотилій займали важливе місце підчас наступальних операцій (було висадженобільше 40 десантів). Десанти висаджувались в якості передових загонів прифорсуванні водних перешкод, для захоплення берегових опорних пунктів і вузлівзв’язку.
Значних успіхівдосягла Дунайська флотилія при участі в операціях військ 2-го і 3-гоУкраїнських фронтів, що наступали вздовж Дунаю від його гирла до Відня (звересня 1944 року по квітень 1945 року). Надаючи підтримку військам цихфронтів, флотилія висадила 20 десантів, успішно здійснила артилерійськупідтримку флангам сухопутних військ, в умовах мінної небезпеки забезпечилаперевезення військ по Дунаю. Кораблі флотилії перевезли по Дунаю декілька соттисяч військ, тисячі танків, гармати, міномети, автомашини, десятки тисяч тоннрізноманітних вантажів. За цей час кораблі Дунайської флотилії пройшли по Дунаюбіля 200 км. Через Румунію, Югославію, Угорщину, Чехословаччину і Австрію.
Дніпровськійфлотилії ставилось завдання головними силами підтримувати наступ військ 1-гоБілоруського фронт під час звільнення Білорусії. Своєчасне вирішення флотилієюпоставлених перед нею завдань під час Бобруйської операції дозволило військамфронту набрати високий темп наступу. В даній операції кораблі флотилії прорвалиукріплену річну позицію німців і висадили десант в районі Здудичів, зірвавшипереправу військ противника в районі Паричей.
За три дняфорсування р.Березіна (з28 по 30 червня 1944 року) кораблі флотилії переправиличерез річку декілька десятків тисяч військ. Біля 1500 гармат та сотні автомашин.Швидке переправляння військ на правий берег дозволило прискорити ліквідаціюугрупування противника в районі Бобруйська і дала можливість військам 1-гоБілоруського фронту в швидкому темпі переслідувати противника, що відступав.
Не менш успішнодіяли сили Дніпровської флотилії розгорнуті на річці Прип’ять. Наступ лівогокрила 1-го Білоруського фронту вздовж Прип’яті розпочався в кінці червня 1944року проривом річних кораблів в район Новосьолок. Вийшовши до місця бойових дійфронту. Сили флотилії забезпечили перевезення військ з правого на лівий берегПрип’яті. В подальшому, взаємодіючи з військами лівого крила фронту, підтримуючиїх вогнем, висаджуючи тактичні десанти ( в районі населеного пункту Малі Балкиі міст Петриков і Дорошевичі), кораблі флотилії сприяли оточенню і знищеннюокремих груп противника. В перших числах липня кораблі флотилії переправиличерез Прип’ять з’єднання сухопутних військ, що наступали з півдня на північ.Підтримуючи артилерійським вогнем війська, кораблі флотилії знищили переправупротивника поблизу Ляхова, а з виходом в район моста залізниці Лупінець-Сарнисприяли перевезенню нових з’єднань військ на лівий берег Прип’яті. Частина силфлоту, разом з військами фронту прорвались в Пінськ і висадивши десант взялиучасть у звільнені міста.
Серпень 1945 рокустав для радянських моряків останнім місяцем чотирьохлітньої війни. Саме в цейчас безпосередні бойові дії вів Тихоокеанський флот, що брав участь у війні зЯпонією.
Японськийвійськово-морський флот до 9 серпня 1945 року мав у своєму складі більше 640кораблів різних класів, в тому числі лінійні кораблі, авіаносці і крейсери. А вцілому чисельно переважав над Тихоокеанським флотом, особливо за великимикораблями.
В заявірадянського уряду від 8 серпня говорилось: " Після розгрому і капітуляціїгітлерівської Німеччини Японія виявилась єдиною великою державою, яка все щевиступає за продовження війни. Вимога трьох держав – Сполучених Штатів Америки,Великобританії і Китаю від 26 липня про беззастережну капітуляцію японськихзбройних сил були Японією відкинуті… Через це радянський уряд оголошує, що з 9серпня Радянський Союз буде вважати себе у стані війни з Японією…".
В бойових діяхпроти Японії брали участь Забайкальський фронт, 1-й Далекосхідний фронт, 2-йДалекосхідний фронт, Тихоокеанський флот і Амурська флотилія. За обставинами щосклались Тихоокеанський флот взаємодіяв з 1-м і 2-м Далекосхідними фронтами, аАмурська флотилія – зі з’єднаннями 2-го Далекосхідного фронту.
Тихоокеанськомуфлоту окрім захисту власного узбережжя від діяльності флоту Японії ставилосьзавдання ізолювати Квантунську армію від островів власне Японії, висадкамиморських десантів сприяти лівофланговим з’єднанням 1-го Далекосхідного фронту,що наступали вздовж узбережжя Кореї на південь, і частиною сил сприяти військам2-го Далекосхідного фронту у визволенні Південного Сахаліну і Курильськихостровів. Амурська флотилія повинна була допомагати військам 2-гоДалекосхідного фронту у форсуванні водних перешкод і в наступі на сунгайськомунапрямку.
З 13 по 16 серпня1945 року силами Тихоокеанського флоту була проведена Сейсінська десантнаоперація. Метою операції було оволодіти ВМБ Сейсін (Чхонджин) на узбережжіПівнічної Кореї, для того щоб позбавити противника можливості використовуватиїї для евакуації військ в Японію. Задум командуючого Тихоокеанським флотомадмірала І.С.Юмашева передбачав несподіваною висадкою передового загонуоволодіти причальними лініями порту, а потім висадити основні сили десанту,зайняти місто і утримувати його до підходу військ 25-ї армії.
В складі десантубули виділені 355-й окремий батальйон морської піхоти, 13-а окрема бригадаморської піхоти і 335-а стрілецька дивізія, а також підрозділ розвідки іпосилення. В забезпеченні висадки і у вогневій підтримці десанту брали участь60 кораблів і авіа-група з 261 літака. Десантом командував командир 13-їокремої бригади морської піхоти генерал-майор В.П.Трушін.
Післябомбардування авіацією Тихоокеанського флоту оборонних споруд противника вСейшні, 13 серпня на причали порту з торпедних катерів були висадженірозвідувальні загони старшого лейтенанта В.Н.Лєонова, а за ним передовийдесант. Вранці 14 серпня вартові кораблі і тральщики висадили в порт першийешелон десанту, а 15 серпня – другий ешелон загальною кількістю 6 тис. чоловік.
15 серпня 1945року десант зайняв більшу частину міста, а наступного дня разом з частинами393-ї стрілецької дивізії 25-ї армії заволоділа Сейсінською ВМБ і вийшовши накомунікацію японської 3-ї армії відрізали японські війська від морськогоузбережжя. В боях за Сейсін противник втратив більше 3 тис. чоловік.
17 серпня 1945року командування Квантунської армії звернулось з проханням до радянськогокомандування про припинення військових дій. Ставка ВГК дала наказ припинити діїна тих ділянках, де японські війська здаються у полон. Для прискореннякапітуляції були висаджені повітряні десанти в Харбіні, Чаньчуні, Мукден(Шеньян), Цзиліні (Гірін), Янцзи, які почали роззброєння гарнізонів. 20 серпняавангард 15-ї армії 2-го Далекосхідного фронту був висаджений в Харбіні зкораблів Амурської флотилії.
19 серпняяпонське командування заявило про капітуляцію Квантунської армії. Щоб запобігтиможливий спротив японців були висаджені повітряні десанти в Порт-Артур(Люйшунь) і Дайрене (Далянь). 24 серпня був звільнений Пхеньян. У Вонсан,зайнятий 22 серпня десантом Тихоокеанського флоту 25 серпня увійшли війська25-ї армії.
Японія булазмушена прийняти умови Потсдамської декларації союзних держав. 2 вересня 1945року був підписаний акт про капітуляцію Японії.
Отже, період з1943 по 2 вересня 1945 року для Військово-морського флоту СРСР. Як і загаломдля радянської армії став переломним і завершився остаточною перемогою у війні.Основним змістом бойової діяльності Військово-морського флоту була підтримкавійськ Радянської армії в наступальних операціях на приморських напрямках,захист власних та порушення ворожих морських комунікації. На всіх морських театрахборотьба завершилась повною поразкою німецько-фашистського флоту. А останнімакордом стала перемога над Японською армією, у досягненні якої безпосереднюучасть взяли Тихоокеанський військово-морський флот та Амурська військовафлотилія.

Висновки
Важливим чинникомперемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні була бойова діяльністьВійськово-морського флоту. У війні яку вів Радянський Союз проти фашистськоїНімеччини і її союзників основні цілі досягались армією на сухопутному фронті,однак перемога не була б можлива без підтримки, що надавав Військо-морськийфлот.
Характервикористання Військово-морського флоту визначався з одного боку ситуацією насухопутному фронті а з іншого – діями військо-морських сил противника нарадянських театрах.
Головнимпризначенням флоту було сприяння сухопутним військам. Всі інші завдання:знищення сил флоту противника, порушення ворожих морських комунікацій, захиствласних морських сполучень виконувались головним чином в інтересах сухопутнихвійськ, що випливали з планів і ходу стратегічних операцій.
В період1941-1942 років спільне з сухопутними військами утримання обширних приморськихрайонів складало основу бойової діяльності флоту. Бойові діїВійськово-морського флоту в обороні баз і узбережжя багато в чому сприялистійкості приморських флангів радянських військ. Флот жодного разу не допустив,щоб противник атакував фланги радянських військ ударами з моря. Це бувнайважчий період для Військово-морського флоту, як і загалом для радянськоїармії, під час якого відбувались найзапекліші бої, наслідком яких булинайбільші втрати. В результаті зриви плану миттєвого розгрому радянськихзбройних сил німецькому військово-морському командуванню на жодному з морськихтеатрів, де розгортались військові дії не вдалося знищити сили радянськогоВійськово-морського флоту.
1943 рік ставздебільшого часом боротьби за витіснення противника з окремих районів, в якихповинні були відбутись наступальні операції. Свої головні зусилля флотзосереджував на прикритті узбережжя, в першу чергу приморських флангівсухопутних військ і на сприянні їм у наступальних операціях. Північний,Балтійський і Чорноморський флоти, Біломорська, Ладозька, Азовська, Волзька іКаспійська флотилії своїми діями сприяли червоній армії в досягненні так званогокорінного перелому на всьому радянсько-німецькому фронті.
В 1944-1945-хроках флоти використовувались для сприяння сухопутним військам у розгроміприморських угрупувань ворога. При цьому найбільш активною формою сприяння булиморські десанти і дії флоту по порушенню морських комунікацій ізольованих наузбережжі угрупувань противника. Саме в цей період окремі частини флотупереносять свою бойову діяльні за межі Радянського Союзу.
Особливимзавданням яке довелось виконувати Військово-морському флоту в 1945 році буладопомога радянській сухопутній армії у війні проти Японії. Дана сторінкадіяльності флот досліджувалась виключно з радянських позицій і має багато білихплям. Тому вона повинна стати обов’язковим предметом подальших досліджень.
Хвилюючі сторінкивписали моряки у визволення Новоросійська і Керчі, Севастополя і Одеси,Ленінграда, Прибалтики і Заполярря. Переслідуючи противника вони вели мужнюборотьбу в складі військових флотилій, брали участь у визволенні Белграда,Будапешта, Відня та інших міст.
Результатамибойової діяльності радянських підводників, морських льотчиків, артилеристів імінерів надводних човнів в роки війни стали потоплення 1200 кораблів ідопоміжних судів, більше 1300 транспортів та інших транспортних засобівпротивника.
Особливе місцедля сучасної української історії займає бойова діяльність Чорноморського флотуі взагалі даний морський театр. Свідченнями запеклої і безкомпромісної боротьбиЧорноморського флоту, яке не потребує зайвих коментарів є події героїчноїоборони Одеси. Яка тривала більше двох місяців та Севастополя, що вісім місяцівутримував натиск німецьких військ.
Завданнямподальших досліджень в контексті даного питання повинні стати деякі статистичніданні радянської історіографії. Потрібно критично віднестись до інформації, щостосується бойових операцій військово-морського флоту, їх здобутків і втрат, щобули завдані радянські стороні, порівняти офіційні данні з вже відомимиархівними матеріалами та проаналізувати реальну цінність та значення проведенихоперацій.
Подальша робота зархівними матеріалами може пролити світло і на не найкращі сторінки бойовоїдіяльності Військово-морського флоту, невдалі операції, події яких недостатньовисвітлені в радянській історіографії.
Отже, незважаючина досить високий рівень дослідження проблеми бойової діяльностіВійськово-морського флоту Радянсько Союзу в роки Великої Вітчизняної війнирадянською історіографією, сучасні умови ставлять завдання переосмисленнябагатьох подій минулого з принципово нових позицій. Використовуючи сучаснікритичні підходи дослідження. Тому є доречним ще раз підкреслити актуальністьданої проблеми і наголосити на необхідності її подальших досліджень.

Джерела ілітература
1. Документальні публікації
·       Никто не забыт ничто не забыто. Сборник документов и материалов.-М., 1971.
·       Сообщение Советского Информбюро. В6т., т.3.- М., 1944.
2. Мемуари
·       БасистыйН.Е. Море и берег.- М., 1970.
·       КузнєцовН.Г. Курсом к победе.-М., 1972.
·       Кузнецов Н.Г.Накануне.- М., 1966.
·       Кузнецов Н.Г. Нафлотах боевая тревога.- М., 1971.
·       Мартынов В.А.Повесть о крейсере.- М., 1969.
3. Монографії
·       Арзуманян А. Адмирал.- Ереван, 1973.
·       Ачкасов В.И.Советское военно-морское искусство в Великой Отечественной войне.- М., 1975.
·       Басов О.В. Флот в Великой Отечественной войне,1941-1945.- М., 1980.
·       Боевой путь Советского Военно-морского флота.- М., 1964.
·       ВанеевБ.А. Черноморцы в Великой Отечественной войне.-М.,1964.
·       Вайнер Б.А.Северный флот в Великой Отечественной войне.- М., 1964.
·       Вьюнков Н.П.Черноморский флот в Великой Отечественной войне.- М., 1967.
·       Головко А.Г.Вместе с флотом.- М., 1960.
·       Дмитриев В.И.Атакуют подводники.- М., 1973.
·       Дорохов А.П.Морские лётчики в обороне Одессы.- Одесса, 1982.
·       Иосалиани Я. Вбитвах под водой.- М., 1959.
·       Ирвинг Д. Разгромконвоя PQ-17.- М., 1971.
·       История ВеликойОтечественной войны Советского Союза. В 6т. М.,1960.
·       История ВторойМировой войны. 1939-1945 В 6т.- М.,1974.
·       ИсторияВоенно-морского искусства.- М., 1969.
·       Кирин Н.Г.Черноморский флот в битве за Кавказ.- М.,1958.
·       Козлов И.А.Краснознамённый балтийский флот в героической обороне Ленинграда.- Л., 1976.
·       Козлов И.А.Северный флот.- М.,1966.
·       Кононенко В.М.Керченско-Ельтегенская десантная операция.- М., 1954.
·       КраснознамённыйБалтийский флот в завершающий период Великой Отечественной войны.- М., 1975.
·       Локотников И.И.Волжская флотилия в Великой Отечественной войне.- М., 1974.
·       Новиков А.А. Внебе Ленинграда.- М., 1970.
·       Пензин К.В.Черноморский флот в обороне Одессы.- М., 1956.
·       Перичнев Ю.Г.Советская боевая артиллерия.- М., 1976.
·       Свердлов А.В. Наморе Азовском.- М., 1982.
·       Советскиевооружённые силы.- М., 1978.
·       Чероков В.С. Длятебя Ленинград.- М., 1978.
4. Періодичні видання
·       ПавловичН.Б. Стратегические планы использования ВМС Германии в начальный период войны. //Военно-исторический журнал.- 1959.- №6.
·       Аммон Г.А. Опыт начального периода Великой Отечественной войны.// Военно-исторический журнал.-1962. — №11.
·       Кузнецов Н.Г. Крутые повороты.// Военно-историческийжурнал.-1993. -№1.
·       Героическая оборона Одессы. // Морской сборник. 1969. –№12.