План
1. Вступ
2. Визріванняпередумов скасування кріпацтва
2.1 Розкладаннякріпосництва й формування капіталістичних від-носінь наприкінці 18 – початку 19століття
2.2 Внутрішняполітика царату
2.3 ВпливВітчизняної війни 1812 року на антикріпосницькі настрої
2.4 Дворянськийетап у Російському визвольному русі. Декабристи
2.5 Кризакріпосницької системи господарства. Народна освіта
2.6 Загостреннякризи кріпака ладу. Революційно-демократичний рух
2.7 Рістселянського руху
3. Основні положеннясільської реформи 1861р. у Росії
3.1 Скасуванняособистої залежності
3.2 Наділи йповинності селян
3.3 Викупселянських наділів
4. Особливостіреалізації сільської реформи в Східній Україні
5. Висновок
6. Списоквикористаної літератури
1. Вступ
Кріпосне право — унікальна у своєму роді системапроіснувало незвичайно довго, у ньому багато хто бачили причини відсталостіРосії, проти нього виступали най яскравіші представники свого часу. Відомо, щоблизько 90% населення Російської Імперії становили селяни, значна їхня частинабула в кріпосної залежності, з огляду на це можна говорити, що історіяРосійського кріпосного права — суть історія Росії.
Покріпачення відбувалося не відразу. Так головноютенденцією в розвитку селянського господарства в Московській Русі стає звуженняможливостей виходу й прикріплення селян до землі. Іти з насиджених місць успокійні роки вони не мали приводу. З-під протекторату великих бояр імонастирів селяни виходили рідко, відхід був, головним чином, з худоріднихмаєтків.
Але поземельна залежність, проте, поступовоперетворювалася в особисту. Уже в XV в. великий князь давав деяким монастирямграмоти, по яких селян «не велел выпущати прочь». В XVI в. з розширеннямтериторії держави на схід і рухом, що почався, сільського населення,зосередженого раніше в межах верхнього басейну Волги, на Середню Волгу, на Дон,Урал, для землевласників прикріплення селян стало насущним завданням. До того жіз середини XVI в. у Росії зложився цілий ряд несприятливих обставин, щосприяли покріпаченню. Це програна, тривала Ливонська війна, що змушувала урядзбільшувати податки звичайні, уводити податки надзвичайні й додаткові, щопогіршувало положення селянства. Величезна шкода селянам нанесла опричнина,походи й ексцеси опричників розоряли населення.
Наприкінці 1560-х рр. трирічний голод спустошивкраїну, ціни піднялися в багато разів, справа доходило до людожерства.Одночасно знову вибухнула епідемія чуми, що охопила 28 міст Росії. Містапорожніли, селянське господарство деградувало. До середини 1580-х рр. уМосковському повіті залишилося всього 14% оброблюваної ріллі, у країнінаступило «великое разорение». Населення знімалося зі своїх місць і бігло наокраїни, ховаючись від влади.
У цих умовах у московського уряду був один вихідзаборонити волю селянського пересування й увести заповідні лета. З 1581 р. наземлях, охоплених черговим переписом, всі записані в писарські книги селяниоголошувалися старожильцями й не могли залишати свої будинки… І хоча спочаткуця міра розглядалася як тимчасова, нею було покладене початок покріпачення.Наступний його етап — введення в 1597 р. п'ятирічного строку розшуку швидкихселян, протягом якого власницькими селян, що стали, можна було шукати йповертати на колишні місця проживання.
У першій половині XVII в., відновлюючи після Смутизаконопорядок у країні, уряд неодноразово міняв цей строк розшуку незаконнозбіглих селян (дев'ять, п'ятнадцять, десять років), керуючись, насамперед,інтересами дворянства, що формується, чиї землі були більше розорені, чим землівеликих феодалів. Дворяни й дрібні феодали стояли за повне скасування строкудавнини позовів про селян.
Соборне Укладення 1649 р. закріпило безстроковийрозшук селян, поставивши останню крапку в процесі їхнього покріпачення.Кріпосне право, тобто право землевласника на особистість селянина і його дітей,закріплювалося в законі введенням катування для тих селянських дітей, «которые от своих отцов и матерейучнут отпиратися».Закон установив більші штрафи й покарання батогом для осіб, що приймали йукривали швидких. Уводилася майнова відповідальність селянина за свого пана,борги дворян випливало «правити» на їхніх селянах. Поступово переходило доїхніх власників і право розпорядження й відчуження селянських земель.
Соборне Укладення, однак, охороняло при цьомуособистість селянина, зазіхання на його життя й честь залишалися кримінальнокарними. За традицією «хазяї» селян уважалися як би державними представниками(агентами) стосовно них і зобов'язані були підтримувати належний порядок населянських землях (не розоряти селян і не наносити тим самим збитку скарбниці).Будь-які протиправні дії стосовно селян (як, властиво, і стосовно всьогонаселення) заборонялися. Права селян обмовлялися законом, у тому числі праворівного суду для всіх.
Кріпосне право (кріпосництво) — суть форма залежностіселян: прикріплення їх до землі й підпорядкування адміністративної й судовоївлади феодала.
Зі смертю Миколи I в 1856 р. пішла в минуле старафеодальна Росія. Наступила епоха соціально-політичних і економічнихперетворений, у ході яких Росія перетворилася в одну із провіднихкапіталістичних держав миру. Перетворення відбувалися під час двох царювань:Олександра Миколайовича II (1856 1881) і Олександра Олександровича III(1881-1894).
Початок перетворенням поклала селянська реформа 1861р., головним досягненням якої з'явилося скасування кріпосного права. Поміщицькіселяни становили менш половини селянського населення країни (23 млн.). Близько30 % їх жили в 12 центральних нечорноземних губерніях і перебували на оброку,головним чином, грошовому. Вони вже досить сильно були утягнені в ринковівідносини, займалися відходництвом (відходом у міста на заробітки). Понад 22 %кріпаків жило в центральних чорноземних губерніях. Більшість їх перебувало напанщині й у набагато більшому ступені, чим оброчні селяни, випробовувало тяготикріпосного стану. 18 % селян проживало на основній частині України, інші — уПоволжя, у Новоросії (так називалися південні українські губернії) і вПриуралля. Величезні території Російської імперії, такі як північ, Сибір,Прибалтика, західні губернії, або не знали взагалі кріпосництва або вжеліквідували його до цього часу. Тут жили державні селяни (26 млн.), щовважалися особисто вільними й платили в скарбницю оброчну подать.
Селянська реформа, як, втім, і, всі інші, проводиласяз ініціативи уряду, що опиралося на досить вузьке коло чиновницької бюрократії(лібералів) і освіченого дворянства. Тому що основна маса дворян не булазацікавлена в скасуванні кріпосного права.
Ціль даної контрольної роботи, полягає в розкриттісутності, причин скасування кріпосництва й розгляду основних положень кріпосноїреформи 1861р.
2. Визрівання передумов скасуваннякріпацтва
2.1Розкладання кріпосництва й формування капіталістичних від-носінь наприкінці 18- початку 19 століття
Наприкінці 18 — початку 19 століття почалосяформування капіталістичних відносин. Поміщицькі й селянські господарства втрачалинатуральний, замкнутий характер, втягувалися в ринкові відносини. Прагнучипристосуватися до них і збільшити прибутковість своїх господарств, більшістьпоміщиків підсилювало кріпосницьку експлуатацію.
Капіталістичні відносини, хоча й повільно, проникали вселянське господарство. Значна частина селян розорялася й змушена булапродавати свою працю як товар.
У різних формах продовжувало розвиватися дрібнетоварне виробництво: селянські промисли й дрібна міська промисловість. На базіселянських промислів виростала капіталістична мануфактура й формуваласяпромислова буржуазія.
Найбільше швидко розвивалася бавовняна промисловість,у якій використалася наймана праця, сталі застосовуватися машини й виникнулиперші капіталістичні фабрики.
З розвитком промисловості й торгівлі відбувався рістміст і міського населення.
Феодально-кріпосницькі відносини затримувалиекономічний розвиток Росії.
2.2Внутрішня політика царату
Після придушення селянської війни 1773 — 1775 років,що дощенту потрясла дворянську імперію, підсилилася кріпосницька реакція.
В 1775 році уряд видав «Учреждение для управления губерний Российской империи». За цим законом вся країнарозділялася на 50 губерній. У кожній з них був створений великийполіцейсько-бюрократичний апарат. У результаті реформи підсилилася диктатурадворянства на місцях.
Кінець 18 століття ознаменувався новим загостреннямкласової боротьби в країні. В 1796 — 1997 роках селянським рухом були охоплені32 губернії.
Прагнучи за всяку ціну зміцнити що зжив себевідсталий, кріпак лад, уряд Павла, що вступив на престол, 1 видало маніфест, щозобов’язав селян «перебывать» у колишнім званнівиконувати все повинності на користь поміщиків. Було підтверджене правопоміщиків засилати кріпосних на поселення.
Однак стривожене ростом селянського хвилювання уряд уквітні 1797 року видало указ, що заборонив поміщикам примушувати селян допанщинних робіт з неділь і більшим церковними святам. В указі висловлювалосятакож «побажання», щоб панщина не перевищувала трьох днів у тиждень. Указ немав практичного значення.
У березні 1801 року Павло перший був убитий урезультаті палацового перевороту. Царем став Олександр 1. Зміна царів не внеслазмін у класовий зміст політики самодержавства, хоча уряд і проголосило«ліберальний» курс.
2.3Вплив Вітчизняної війни 1812 року на антикріпосницькі настрої
У ніч на 12 червня 1812 року війська Наполеонавторглись на територію Росії. До цього часу французька буржуазія підкорила собімайже всю Європу й готувалася до встановлення світового панування. Росія повиннабула стати ринком французьких товарів, джерел дешевого сировини й робочої сили.
Разом з російським народом, що прийняв на себе основнувагу війни, на боротьбу піднялися народи багатонаціональної Росії. Наполеонівськенавала несла всім їм національне поневолення й посилення соціального гніта. Уході війни в ряди російської регулярної армії й ополчення влилися кавказькінародності, загони калмиків, казахів, башкир, т-тар, мордви, марійців, чувашів.
Причини патріотичного підйому 1812 року в тім, що,роблячи подвиги в регулярній армії й у партизанських загонах, народ сподівавсяна звільнення від кріпосницького гніта. У період війни на зайнятий ворогомтериторії в Білорусії, Латвії, на Смоленщині відбувалися багато численніповстання кріпаків. Цей патріотичний підйом вплинув на ріст самосвідомостінародів Росії, викликав посилення визвольного руху в країні.
У вересні 1814 року у Відні зібрався конгресдержав-переможниць. В основу його діяльності був покладений реакційний принциплегітимізму, що припускав відновлення скинутих династій і повернення європейськихдержав до старих границь, які вони мали до революційних воєн. Політикаучасників Віденського конгресу, у тому числі й царській Росії, була спрямованана збереження старих, монархічних і феодальних порядків, на боротьбу зреволюційним і національно-визвольним рухом.
2.4Дворянський етап у Російському визвольному русі. Декабристи
Селяни, що повернулися після переможного закінчення Вітчизняноївійни, знову були перетворені в кріпосних рабів. Царат почав посиленонасаджувати військові поселення. Поселенці несли на собі одночасно й жорстокийкріпосницький, і військово-адміністративний гніт. Селянам заборонялосярозпоряджатися продуктами своєї праці, вести торгівлю й т.д.
Реакційна політика царату, ріст кріпосницького гнітавикликали нове загострення класової боротьби в країні. В 1796 — 1825 рокахвідбулося понад 850 селянські хвилювання. Невдоволення охопило й армію.
В епоху кріпосного права більше трьох чвертей всіхучасників визвольної боротьби становили дворяни й лише одну чверть — міщани,селяни й представники інших станів. Поширення передових ідей сприяло появі вРосії таємних революційних організацій. Передбачалося, що всі таємнісуспільства виступлять у травні 1826 року. Однак уряд довідався про це — декабристамне вдалося здійснити військовий переворот. Вони зайняли згубну для повстаннявичікувальну позицію — Сенатська площа була оточена. Декабристи арештовані, керівникибули страчені, а інші були присуджені до різних строкам одиночного висновку вміцності, каторжним роботам з наступним довічним поселенням у Сибіру.
Незважаючи на невдачу повстань, рух декабристів мало великеісторичне значення. Це було перше в Росії збройне виступ, що ставила своєюметою знищення самодержавства й кріпацтва.
2.5Криза кріпосницької системи господарства
У першій половині 19 століття, незважаючи назатримуючий вплив кріпацтва, російська промисловість досягла відомого прогресу.В 1828 році російська промисловість була вперше представлена на міжнароднийярмарку в Лейпцизі.
Початок промислового перевороту трохи прискорилозаміну в російської промисловості кріпосної праці вільнонайманим.
Однак кріпосництво й породжена їм рутинна техніка продовжувалипанувати в багатьох вирішальних галузях виробництва. На праці кріпаківробітників майже повністю базувалася уральська металургія, що давала близько 82% загальноросійського виробництва металу. Самі вільні-наймані робітники булиоброчними кріпаками, які несли на своїх плечах подвійний гніт — поміщиків ікапіталістів.
Економічну основу становило поміщицьке господарство. Уїх власності перебували майже весь земельний фонд країни й основна маса селян.Поміщики були основними постачальниками хліба (до 90%) і других продуктів навнутрішній і зовнішній ринки. Товарність росла за рахунок посилення найбільшвідсталих, варварських форм експлуатації — панщини й месячини, за рахунокпідвищення оброку. Наслідком цього було зубожіння що прогресувало основноговиробництва — селянства.
Після придушення повстання декабристів царат ще більшепідсилив свою реакційну політику. Було створено 3 відділення, посиленийцензурний гніт, обрушилися переслідування на освіту, передову науку йлітературу.
Об'єктивним відбиттям кріпака ладу був новий підйомстихійного протесту мас. Прокотилася хвиля селянських і міських хвилювань.Боролися й кріпаки робітники.
2.6Народна освіта
Соціально-економічний розвиток країни змушувало царатіти на деякі реформи в області шкільного утворення. В 1802 році було створенеміністерство народної освіти.
Формально уставом уводилася доступність утворення.Фактично ж школа в Росії мала яскраво виражений становий характер. Дітей кріпоснихселян у гімназії приймати не дозволялося. Серед студентів вищих навчальнихзакладів значний відсоток становила різночинна молодь, що перебувала підвпливом революційно-демократичною ідеологією.
2.7 Загострення кризи кріпака ладу.Революційно-демократичний рух
До кінця 50-х років у надрах феодальної Росії одержалиподальший розвиток нові продуктивні сили. У Росії тривав промисловий переворот.Бавовняна промисловість уже повністю базувалась на застосуванні машин. Надеяких металургійних підприємствах уводилося гаряче дуття, з'явилися прокатністани. У промисловості застосовувалися парові двигуни.
Розвиток продуктивних сил вело до подальших змін в громадськихвідносинах. Кріпосна праця на підприємствах замінявся вільно найманих, щоозначало подальший розвиток буржуазних промислових відносин. ДО 1861 року вобробній промисловості вільно наймані робітники становили 87 %. У той же час угірничозаводській, сукняної й деякій іншій галузях ще панувала кріпосна праця.
Ріст капіталістичних підприємств привів до занепадукріпаків мануфактур. Разом з тим феодальний лад сковував розвиток виробничих силі капіталістичних відносин у промисловості. Наймані робітники здебільшогоскладалися із кріпаків, відпущених поміщиками на оброк. Нерідко кріпаками булий самі підприємці. Ринок збуту для промисловості був ще вузький. Нагромадженнякапіталу йшло повільно.
Підсилювалося відставання Росії від капіталістичнихкраїн. Найбільше різко це виявилося в металургії, головним центром якоїзалишався кріпосницький Урал.
Подальший розвиток капіталізму йшло в надрахкріпосницького сільського господарства. Зароджувалася буржуазна власність наземлю. ДО 1861 року купцям і селянам належало вже 6 млн. десятин землі. На цихземлях створювалися великі підприємницькі господарства.
Більшість поміщиків, як і колись, домагалосязбільшення виробництва хліба на продаж шляхом розширення своєї запашки зарахунок обезземелювання селян і посилення кріпосницької експлуатації їх у форміпанщини й оброку. Це вело до руйнування селянських господарств. Значна частинаоброчних селян ішла в міста.
Нові продуктивні сили виявилися в різкому протиріччі зпідневільною, малопродуктивною працею кріпаків. Панщинний селянин не бувзацікавлений в освоєнні машинної техніки й прийомів раціонального землеробства.Тому аж до скасування кріпосного права основними знаряддями виробництвазалишалися примітивна соха й дерев'яна борона. Сільське господарство перебувалов стані застою й занепаду.
2.8 Ріст селянського руху
Посилення кріпосницької експлуатації, збезземелюванняй непомірне збільшення панщини й оброку привели до різкого погіршення положенняселянських мас, особливо в роки Кримської війни.
Все це викликало загострення класової боротьби, щовиражалася в росту стихійного селянського руху проти кріпосництва.Найпоширенішими формами селянського руху були масові втечі й самовільніпереселення, відмова виконувати повинності й платежі, самовільне заорання поміщицькихземель, порубка лісу й т.п.
Наростання селянського руху було найбільш різкимпроявом загострення кризи кріпосництва. Воно викликало більшу тривогу йсум'яття серед поміщиків. Багато хто з них відкрито заговорили про погрозузагального селянського повстання й про необхідність скасування кріпосногоправа.
На початку 1857 року уряд утворив Секретний комітет ізселянській справі. Він повинен був розробити план поступового звільнення селян«без крутих і різких переворотів». Наприкінці 1857 року почалося утвореннягубернських дворянських комітетів. На них покладала розробка проектів реформи.Пізніше в Петербурзі був створений Головний комітет і при ньому спеціальніредакційні комісії. Первісний уряд розраховувало провести «звільнення» селянбез надільної землі й зберегти майже всю колишню систему феодальних відносин.Однак уже в 1859 році Росія вступила в період революційної ситуації, і царатзмушений був зробити ряд поступок.
Але, передбачаючи неможливість зберегти старі земельніпорядки, дворяни ще до реформи почали нові масові насильства над селянством.Вони відбирали в селян кращі землі, скорочували наділи, відпускали на волю безземлі, відправляли незадоволених у Сибір на поселення, здавали в рекрути й т.д.Поміщики захоплювали селянські садиби, пускали на зламування будівлі, відбирализасіяні селянами поля, а часто й худоба. Багато власників чекаючи неминучогопадіння кріпосного права свідомо розоряли свої підприємства: заводи неремонтувалися, шахти закидалися, продовольство не заготовлювалося. У грудні1860 року на Уралі більше 100 тис. кріпаків робітників і їхніх родин виявилисяпід погрозою голоду. Не краще було положення вільнонайманих робітників. В 1859- 1961 роках у зв'язку з різким скороченням виробництва в бавовнянійпромисловості почалися масові звільнення, зниження заробітної плати.
Революційна ситуація ознаменувалася активізацієюробочого руху.
3. Основніположення сільської реформи 1861р. у Росії
19 лютого 1861 року, Олександром II, був підписанийзакон про скасування кріпосного права «Положення про селян що вийшли ізкріпосної залежності». Цей закон складався з окремих «Положень», стосувавсятрьох основних груп питань:
1.Скасуванняособистої залежності селян від поміщиків.
2.Наділення селян землею й визначення селянських повинностей.
3.Викупуселянських наділів.
3.1Скасування особистої залежності
Реформа надала селянам особисту волю й праворозпоряджатися своїм майном, купувати й продавати рухомість і нерухомість,займатися торгово-промисловою діяльністю. Однак, звільнивши селян від кріпосноїзалежності, реформа зробила їх залежними від сільської громади. Землеюнаділялася громада, що розподіляла її між окремими господарствами, роблячиперіодичні переділи; без згоди громади селянин не мав права продати абопередати свою землю, піти із села.
Через громаду деякою мірою збереглася й влада поміщиканад селянством. Поміщик мав також право відводу неугодних йому старостів іінших виборних осіб у громаді, без його згоди не можна було змінити сівозміну аборозорати пустир. Громада несла кругову поруку за сплату податей кожнимселянином.
Існування громади було вигідно поміщикам, яких громадазабезпечувала робочою силою, і державі, якій вона гарантували надходженняподатків. Для селян громада стала серйозним обмежником юридичної волі.
3.2Наділи й повинності селян
При визначенні норм наділів формально виходили зіступеня родючості землі в різних районах країни, а фактично — тільки зінтересів поміщиків. Були визначені норми наділів для губерній великоросійських,південно-західних малоросійських і західних. Великоросійські губернії по нормахнаділів ділилися у свою чергу на три групи, залежно від того, у якій смузі вониперебували: у чорноземної, нечорноземної або степовий. Наділялися землею тількичоловіка. Розміри душових наділів коливалися залежно від родючості ґрунту й господарськихособливостей різних регіонів. У чорноземній і нечорноземній смугахспіввідношення вищої й нижчої норми надягла становило 1:3, у степовій смузі булавстановлена єдина й порівняно висока норма наділів, що пояснювалося недостачеютут робочих рук і зацікавленістю поміщиків у залученні в цей район селян.
У більшості випадків до реформи в селян було більшеземлі, чим це передбачалося вищою нормою надягла по «Положенню». Різницюпоміщики одержали право відрізати у свою користь. Якщо після наділення селянземлею в поміщика її залишалося менш 1/3 у чорноземній або нечорноземній смузі або1/2 у степовий, то він мав право зменшити селянські наділи, навіть якщо вони неперевищували норми. Відрізана в результаті реформи 1861 року земля одержаланазву відрізків.
Аж ніяк не всі колишні кріпаки одержали землю в результатіреформи. Зовсім втратилися прав на наділ двірські слуги й «місячники».Безсоромне пограбування селян виразилося й у тім, що при наділенні їхньоюземлею поміщики захоплювали кращі землі. Поміщики вганяли свої землі «клином» уселянські, що створювало утруднення для селянських господарств і змушувалоселян орендувати поміщицьку землю за лихварськими цінами.
До викупу землі в поміщика селяни залишалися «времен-нообязанными»і повинні були як і раніше виконувати панщину й платити грошовий оброк.Величина оброку була більшої, ніж до реформи, і коливалася залежно від місцевості.Засобами пограбування селян була також установлена при вирахуванні оброку такзвана градація при наділах менш 4 десятин. Її суть полягала в тому, що за першідесятини надягла вносився більший оброк, чим за наступні. Зокрема, на першу десятинудоводилося 50-65% всієї суми оброку. Таким чином, менший наділ обходивсяселянинові дорожче. Відробіткові повинності тимчасово зобов'язаних за вищийнаділ у панщинних маєтках нечорноземної смуги встановлювалися в обсязі 40чоловічих і 30 жіночих днів у рік, з них 3/5 потрібно було відпрацьовувати влітку.У результаті малоземелля й відробіткової системи селянське господарство булоприречено на залежність від великого землеволодіння.3.3 Викуп селянських наділів
По спеціальному «Положенню про викуп» викуп садиби бувобов'язковим, а викуп надягла залежав від бажання поміщика. Величина викупувизначалася розміром капіталізованого оброку з розрахунку 6% річних, тобтоповинна була бути рівної капіталу, що приносить при 6% річних, які в той часвиплачували банки, дохід у розмірі колишньої суми оброку. Так, при розміріселянського оброку в 10 руб. викупна сума рівнялася 166 руб. 66 коп. Поклавшицю суму в банк при 6% річних, поміщик одержував би щорічно 10 руб., тобто сумуколишнього оброку.
Оскільки викупна ціна була значно вище, ніж ринковіціни на землю, то вона містила в собі фактично викуп не тільки землі, але й особистостіселянина. Селяни в основній масі не могли відразу внести викупну суму, томудержава взяла на себе роль посередника у викупній операції. Царська скарбниця виплатилапоміщикам 80% викупної суми, інші 20% викупу виплачували селяни. Тому поміщикиодержали необхідний капітал відразу, без усякої розстрочки. Сума, виплаченадержавою поміщикам, була оголошена селянським боргом скарбниці, якому потрібнобуло погасити протягом 49 років при 6% річних. Викупні платежі селянприпинилися тільки до 1906 року, коли була внесена сума, що втроє перевищувало ринковуціну надільної землі перед реформою.
Викупна операція проходила з неоднаковою швидкістю врізних районах країни. У тих районах, де товарно-грошові відносини булирозвинені слабкіше й панувала панщинна форма експлуатації, селяни не мализасобів для викупу наділів, нерідко й поміщики не були зацікавлені у викупі,уважаючи для себе більше вигідним використати повинності тимчасово зобов'язанихселян. Крім того, за багатьма поміщицькими маєтками значилися величезні боргикредитним установам і, одержавши викуп, поміщики повинні були б негайнорозрахуватися з боргами, що найчастіше означало руйнування.
Реформа змінила положення не тільки поміщицьких, але йдержавних і питомих селян, а також робочих посесійних і вотчинних мануфактур.
Відповідно до спеціального положення 1863 року, питоміселяни протягом двох років повинні були викупити свої наділи й перейти в розрядселян-власників. Державні селяни могли викупити свої земельні ділянки, вносячи капіталізовану,з урахуванням відсотків, суму оброку, однак це було під силу досить деяким.Більшість зберегла свої наділи й виплачувалася за них оброчну подать. Робітникивотчинних мануфактур наділялися землею, якщо вони користувалися нею до 1861року. Посесійні робітники, які користувалися землею до реформи, одержувалинаділ.
Розглядаючи в цілому викупну операцію, можна зробитивисновок, що убожіючи російське село виявилася в кабалі й у поміщика, і вдержави. Викупна операція дала величезні капітали поміщикам, щоб ті у своючергу мали можливість перевести своє господарство на буржуазні рейки. Разом зтим утрудняла буржуазну перебудову селянства, тому що доходи селян ішли не вїхнє господарство, а на сплату викупу й податків.
«Горезвісне 'звільнення', — писав В. И. Ленін, — булобессовестнейшим грабежом селян, було поруч насильства й суцільною наругою надними». «У жодній країні у світі селянство не переживало й після 'звільнення'такого руйнування, такої вбогості, таких принижень як у Росії».
4. Особливостіреалізації сільської реформи в Східній Україні
Реформа повністюзберегла поміщицьке землеволодіння. Майже повсюди зменшилися селянські земельнінаділи, якими користувалися до реформи. Виділення землі та її межування реформавіддала на розсуд місцевих поміщиків. Як правило селянам видавали землі найгіршоїякості, а іноді загалі не придатну до хліборобства. Крім того селянський наділроздрібнювалася на кілько ділянок у різних місцях. Селяни фактично булипозбавлені пасовищ, луків, лесів та інших угідь.
У наслідокреформи 1861р. селянство України втратило понад 15% загальної площі земель, якіраніше перебували в їхньому користуванні. 94% колишніх поміщицьких селянодержали наділи менше 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового.Земельні наділи селяни повинні були викупати протягом 49 років викупати впоміщиків згідно з встановленими реформою цінами, які значно перевищувалитодішні ціни на землю. Так, в Україні до 1906 р., коли викупні платежіприпинилися поміщики одержали за землю, передану селянам, 382 мільйонівкарбованців, у тої годину як її ринкова вартість становила 138 мільйонівкарбованців. Таким чином, селяни фактично викуповували не лише землю, а й своюволю.
Земельна реформанадчервона поміщику право упродовж двох років самому визначити й оформити в т.зв. уставних грамотах розміри земельних наділів селян. У цей година селяниперебували в становищі «тимчасово зобов'язаних», змушені були, як і ранішевідбувати панщину або платити оброк. У багатьох місцевостях таке становищепродовжувалось багато років. Дворові селяни загалі землі не отримали.
В Українііснувала численна група майже (50%) державних селян, частку яких було вирішеноспеціальним законом про поземельний устрій вид 1866 р. Згідно з їм, селяни маліправо викупити свій наділ, а до тої години смороду повинні були сплачувати цорічнийдержавний податок.
Разом з тім,реформа 1861 р. створила сприятливі умови для активації господарськоїдіяльності, перезатвора селян-кріпакив у вільних людей. Селяни могли вільнопересуватися, купувати й продавати рухоме й нерухоме майно, займатися підприємництвом,торгівлею. Реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню промисловогоперевороту й здійсненню індустріалізації.
5. Висновок
Після скасуваннякріпосного права в 1861 року капіталізм у Росії затвердилася як пануючаформація. З Росії аграрної країну перетворювалася в аграрно-індустріальну:швидко розвивалася велика машинна індустрія, виникли нові види промисловості,складалися нові райони капіталістичного, промислового й сільськогосподарськоговиробництва, розгалужувалася сітка залізниць, сформувався єдинийкапіталістичний ринок, відбулися важливі й соціологічні зрушення в країні.
Період 60-70-хроків XIX століття мав величезне значення для Російської імперії, тому щовизначив її подальший розвиток, перетворення Росії в буржуазну монархію.Буржуазні реформи хоч і були значним кроком уперед, несли в собі кріпосницькийхарактер. Проведені зверху самодержавством, ці реформи були половинчастими йнепослідовними. Поряд із проголошенням буржуазних принципів у керуванні, суді,народному утворенні й так далі, реформи обгороджували станові перевагидворянства й фактично зберігали безправні положення податних станів. Поступки,які зробили для великої буржуазії, анітрошки не порушували дворянськихпривілеїв.
Таким чином,слід зазначити той факт, що основні завдання, які уряд ставив перед собою, буливиконані, хоча й не повною мірою. Принципи, закладені в реформах міськогокерування, суду, утворення, печатки, військового справи, сильно вплинули наположення країни надалі й дозволили стати однієї зі світових держав.
Росія вийшла нановий, капіталістичний шлях свого розвитку.
6. Списоквикористаної літератури
Курс лекцій «Економічна історія»Лановик Б. Д., Лазарович М.В. Київ, «Вікар».: 2004 — 405с.
П.В.Зайончковский «Скасуваннякріпосного права в Росії», М., 1968р.
Б.Д. Дацюка «Історія СРСР», Москва:1970 — 414 с.