ПЛАНПромисловий переворот і капіталістичнаіндустріалізація на УкраїніКам'яновугільнапромисловість і металургіяНеменший інтерес представляє розвиток машинобудівної промисловості
Промисловий переворот і капіталістична індустріалізація на Україні
Розвиток промисловостіУкраїни не можна розглядати у відриві від Росії в цілому, бо Україна буласкладовою частиною Російської імперії. У той час російська і українськабуржуазія ще не мала капіталів, достатніх для розвитку вітчизняноїпромисловості. У українську промисловість хлинули іноземні капітали. Головнимчином капітал поміщався у вугільну і металургійну галузі. Ціни на продукцію цихгалузей росли, що забезпечувало максимальний прибуток. Іноземні капітали наперших порах сприяли деякому розвитку вугільною і металургійною галузей. Цінина продукцію цих галузей росли, що забезпечувало максимальний прибуток.
Іноземні капіталисприяли на перших порах деякому розвитку вугільної і металургійноїпромисловості на Україні. Але, по-хижацьки використовуючи багатства і робочусилу, використовуючи зовсім не передову робочу техніку, вивозячи з Українивеличезні прибутки, що отримуються за рахунок нестримної експлуатаціїпролетаріату, вони в той же час стримували розмах індустріалізації країни,перетворюючи її на свою напівколонію. Іноземний капітал, руйнуючи на Українідокапіталістичні виробничі стосунки, ставив її економіку в залежність від себе.Це є однією з особливостей промислового перевороту і капіталістичноїіндустріалізації на Україні.
Період розвиткудоімперіалістичного капіталізму на Україні був порівняно нетривалим. 80-90 рр.19 віків були роками розквіту капіталізму на Україні. Проте розквіт цейкінчається, і на початку 20 століття промисловість України переживає важку ітривалу кризу. Проте розглянемо детальніше основні риси розвитку капіталізму, впроцесі чого легко буде побачити особливості капіталістичної індустріалізації.
Істотною рисоюісторичного розвитку царської Росії, включаючи і Україну, являвся пізній вступна шлях капіталізму.
До 60-х років 19віків на Україні переважало кріпосничо поміщицьке господарство, що гальмувалорозвиток капіталістичних виробничих стосунків. Проте ще з другої половини 18віків в країні протікав процес розкладання феодального господарства,розвивалися товарно-грошові стосунки, зростала кількість промисловихпідприємств і кількість робочих, працюючих на них, поглиблювалися внутрішні ізовнішні ринки. І вже до другої половини 19 віків вивільнялися елементикапіталізму. Незабаром після реформи 1861 року капіталістичні виробничі відношення- пануючі і в Росії і в Україні.
Незважаючи назначні залишки кріпацтва, що гальмували зростання продуктивних сил, розвитокпромислового капіталізму на Україні йшов усе більш швидкими темпами. За періодз 1865 по 1890 роки число робітників на великих капіталістичних підприємствахвиросло більш ніж удвічі. Але важливо знать, що розвиток промисловості наУкраїні почався дещо пізніше, ніж у Великороссии. Пояснюється це тим, щоУкраїна, до її возз'єднання з Росією в 1654 році, піддавалася жорстокій експлуатаціїі жорстокому гніту. Продуктивні сили її внаслідок цього розвивалися украйповільно.
До кінця 19століття промисловість на Україні досягає свого найвищого розквіту. До цьогочасу Донбас покривається густою мережею залізниць. У 1880-84 рр. була спорудженанадзвичайно важлива для Донбасу магістраль — Єкатерининська залізниця, в 1893році була побудована Південно-Східна залізниця. Були також побудовані під'їзнішляхи, що зв'язували між собою головні промислові центри Донбасу. Усе це значнополегшило вивезення продукції і дало йому нові замовлення на метал і вугілля.
За період з 1891по 1900 рр. було відкрито велику кількість нових підприємств. З кожним рокомзростала концентрація робітників.
Росія, а разом знею і Україна, були об'єктом суперництва капіталістично розвинених країн, щопрагнули опанувати ринок, оскільки вони стояли в розряді порівняно відсталих векономічних відносинах країн. Перед країною стояла загроза втрати державногосуверенітету і перетворення її в колонію західно — європейського і американськогоімперіалізму.
Російськийкапіталізм, обплутаний феодальними пережитками не міг забезпечити швидкогопідйому продуктивних сил країни. Російський царизм з'явився на допомогу. Алевін протегував капіталізації промисловості антинародними засобами, шляхомкабальних позик, залучення іноземного капіталу і підгодовування капіталістичноїверхівки за рахунок посилення пригноблення і експлуатації трудящих. Це нечуванепригноблення мас трудящих кінець кінцем підривало базу економічного розвиткуРосії.
У основіекономічної політики російського царизму лежало прагнення забезпечитипромисловість ринками збуту товарів за максимально високими цінами приодночасному і усебічному захисті інтересів поміщиків. На захист інтересівросійської буржуазії була спрямована зовнішня політика. Починаючи з 70-х років19 віків в Росії вводяться одне за іншим обмеження на ввезення паровозів ірухливого ж/д складу. Введена, а потім підвищено мито на чавун, металовироби,кам'яне вугілля та ін. На початок 90-х років митний тариф досягає 33% вартостітоварів, що привезли, що носило вже загороджувальний характер. В результатіцього усередині країни значно підвищилися ціни.
В кінці 19століття починається посилений потік в країну іноземних капіталів. З 1895 по1901 рр. сума капіталів, вкладених в підприємства зросла з 245 млн. до 975 млн.рублів. приплив капіталу з одного боку прискорював розвиток окремих галузейпромисловості, з іншого боку гальмував розвиток промисловості в цілому.
Протекціоністськаполітика царизму, будучи прогресивною в початковий період розвиткуфабрично-заводської промисловості, вже в кінці 19 століття була сутореакційною, вона затримувала економічний розвиток країни і служила інтересамлише верхівки фінансової олігархії і великих промисловців.
Протекціоністськаполітика в зовнішній торгівлі постійно доповнювалася усередині країни казеннимизамовленнями. Казні належало понад 70% усій з/д мережі, також їй належалибагато заводів і порти.
Міністерствофінансів нерідко робило замовлення ще неіснуючим заводам. Замовлення буливироблені раніше, ніж починалося будівництво заводів. Зрозуміло, що попереднізамовлення виробництва сприяли ще більшому викачуванню казенних засобів вкишені капіталістів.
Казеннепідгодовування вело до того, що капіталісти не піклувалися про здешевлення іполіпшення якості своїх товарів, це напрям політики приводив до іншогопограбування трудящих і затримки розвитку ринку, також до послабленняпідприємництва. Це також одна з особливостей капіталістичної індустріалізаціїна Україні.
Збільшилисяподатки. По «найвище затвердженому 22 травня 1895 року думціДержради» приблизно третина зарплати утримувалася у формі різного родуподатків і зборів.
В результатізбільшення податків купівельна спроможність трудящих зменшилася, а розвитоквнутрішнього ринку затримувався.
Хоча податки булидуже великі, проте держприбутки відставали від витрат і казні доводилосяпокривати різницю посиленими кредитними операціями, зверненням до внутрішніх ізовнішніх позик часто-густо на надзвичайно невигідних умовах, що закабаляли країну.
Для того, щобкраще осмислити особливості капіталістичної індустріалізації, треба окреморозглянути деякі галузі промислового комплексу країни.Кам'яновугільна промисловість і металургія
Будівництвозалізниць на Україні збільшувало попит на вугілля. Ціни на вугілля швидкоросли. У вугільну промисловість Донбасу став притікати іноземний капітал, томувидобуток вугілля швидко піднімався.
Виникло питанняпро розширення можливостей для збуту вугілля не лише в різних районах країни,але і на найважливіших ринках. У зв'язку з цим в 1889 році був відкритийМаріупольський порт.
Широка торгівлядонецьким вугіллям сприяла розвитку парового вугільного флоту, повільно, алестало розвиватися суднобудування.
Вже в кінці 19століття в Донбасі і Криворожье виникли великі підприємства, де перше місцезаймало Новоросійське суспільство кам'яновугільного, залізного і рейковоговиробництва, створеного англійськими капіталістами ( Дж. Юз). Посилиласярозробка родовищ кам'яного вугілля. Реформа 1861 року отримала особливо великийрозвиток в Донбасі. За перше десятиліття після реформи видобуток вугіллязбільшився в 2,6 разу, за друге — більш ніж в 5 разів.
Збільшеннявидобутку вугілля супроводжувалося посиленням концентрації виробництва вДонбасі. Так, в 1890 році в Донбасі було 768 шахт, в 1898р .- 760 шахт, причомукількість дрібних шахт зменшилася на 116, а крупних — збільшилося на 108.
Найбільшимипідприємствами кам'яновугільної промисловості в Донбасі стали Корсуньськікопальні Південноросійського суспільства, Александрівські копальніНоворосійського суспільства, що давали разом 136 мільйонів пудів вугілля.Питома вага Донбасу в загальному видобутку вугілля Росії усе більш зростала. У60-х роках Донбас давав 32,8 % загальної здобичі, в 90-х рр.- 50% і в1900р.-68, 9% вугілля.
Вирослачисельність робітників на кам'яновугільних копальнях. Упродовж 6 років(1895-1900) кількість робочих, зайнятих в кам'яновугільній промисловостіДонбасу збільшилося з 32523 до 82420, тобто більш ніж в 2,5 разу.
Проте у зв'язкузі всеосяжним розвитком країни вугілля, що видобувалося, не хапало, тому цінина вугілля були високими. Донецьке вугілля було дорожче за закордонне.Внаслідок цього підвищувалося мито на вугілля, що ввозилося в країну, яке двічіпідвищувалося. І хоча в країні відчувалася недостача вугілля, промисловці сталививозити його за кордон. У Донбасі можна було встановити сучасну технікувуглевидобування, механізувати процеси виробництва. Проте вуглепромисловціпівдня Росії ( здебільшого іноземці ) з метою збереження високих цін за рахунокзбереження відсталості Російської імперії ( також і України ), користуючисьдешевизною робочої сили, обмежувалися застосуванням дідівської техніки.Капіталісти принебрегали елементарними правилами безпеки шахтарів, бажаючизаощадити гроші. Внаслідок чого гинули сотні шахтарів, а тисячі покаліченихвикидалися на вулицю. Якщо допоміжні роботи були деяк механізовані, товидобуток вугілля вироблявся вручну. Тому продуктивність була дуже низька,підвищувалася дуже повільно, а значить зростання видобутку вугілля досягалосяза рахунок збільшення числа робітників.
З кінця 19століття починається розробка родовищ залізних руди Криворіжжя. Центр видобуткузалізної руди переміщається з Уралу на південь Росії, на Україну. Упродовж 8 роківзагальноімперський видобуток руди виріс в 8 разів, зокрема на Уралі в 4 рази,на півдні Росії- в 158 разів.
У зв'язку з цимстали створюватися металургійні заводи, ґрунтуються у зв'язку з цим різнісуспільства.
У 1895 році булозасновано Русско-Бельгійське металургійне суспільство, що побудувалоПетрівський металургійний завод. У тому ж році ґрунтується Донецько-Юріївськеметалургійне суспільство, що теж збудувало металургійний завод.
У 1896 році ґрунтуєтьсяНікополь-Маріупольське гірничо-металургійне суспільство. Їм був побудованийтрубний завод, створений на американський капітал. Пізніше завод розширився.Одночасно було створено Таганрозьке металургійне суспільство, в основному нафранцузький капітал. Суспільством створений металургійний завод. У 1897 роцібельгійське суспільство Провіданс збудувало поблизу Маріуполя металургійнийзавод і декілька металургійних заводів в Донбасі.
На початок 1900року в Донбасі і Криворіжжі було вже 17 великих чавуноливарних заводів. Навколоних будувалося багато дрібних і середніх копалень і заводів, яких в 1895 роціна Україні налічувалося не менше 100.
Таким чином, докінця 19 століття основна маса чавуну вироблялася на півдні Росії, на Україні,удвічі більше, чим на Уралі, тобто центр металургійної промисловості переміщаєтьсяна Україну. Це також є однією з особливостей капіталістичної індустріалізації.
Металургія наУкраїні розвивалася швидше, ніж на Уралі. До безлічі вже приведених причинможна додати сприятливі природні умови, а також розвиненіша мережа залізниць.
Південні заводимайже не виробляли ринкових товарів, а були зайняті переважно казеннимизамовленнями.
Зростаннягірничозаводської промисловості супроводжувалося зростанням концентраціївиробництва.
Разом іззростанням виплавки чавуну росте виробництво стали і залоза. Близько 80% усьогочавуну, що виплавлявся в імперії, поступало в переробку на напівпродукт.
У цей же періодУкраїна стає основним районом виробництва рейок ( 76% від усієї виробленоїпродукції в імперії). Царський уряд посилено протегував рельсопромисловцям.Було заборонено безмитне ввезення рейок іноземного виробництва. Державакупувала рейки за підвищеними цінами. Внаслідок цього виникали новірейкопрокатні заводи, укрупнювалися старі. Незабаром по імперії їх було 11, зних 4 самих крупних- на Україні.
Швидко зростаючакапіталістична промисловість, збільшуючи попит на засоби виробництва, викликаєпідвищення цін на них і приплив капіталу передусім в цю галузь виробництва.Саме це і дозволило підприємцям отримання потрійних прибутків.
Засилля іноземногокапіталу і мільярдні позики, ув'язнені царем у Франції і Англії, прикувалицаризм до англо- французькому імперіалізму і перетворили Росію на їхнапівколонію.
Царська Росія(включаючи Україну) залишалася країною відносно відсталої, залежної, напівколоніальної.
Вона була ринкомзбуту товарів і вивезення капіталу для імперіалістів, хоча сама Росія бороласяза ринки збуту для своїх товарів ( зерно, цукор та ін.).
Між капіталістамирізних країн йшла усе більш гостра боротьба за отримання переваг на вивезеннякапіталу в Росію. Росли інвестиції. Знову вони йшли в гірничорудну іметалургійну промисловість. У 1900 р. 70% усіх акціонерних капіталів гірськоїпромисловості Росії належало іноземцям. На Україні цей рівень складав 80-90%.Цей шлях розвитку в порядку насадження ззовні складав одну з особливостейпромислового розвитку України.
Таким чиномвугільна і металургійна промисловість Росії в 90-і роки зробила значний кроквперед, головним чином за рахунок України, хоча далеко не в такій мірі, щобліквідовувати економічну відсталість Росії. Не вистачало вугілля, чавуну. НаУкраїні металевий голод відчувався скрізь. Селянські вози споруджувалися беззалізних частин, залізні цвяхи представляли в селянському господарстві великуцінність. У області важкої промисловості в Росії майже не отримало розвитокважке машинобудування. Основна частина важкої індустрії України обслуговувалазалізниці. В цілях закабалення економіки Росії іноземні економісти уникалирізностороннього розвитку промисловості, особливо важкого машинобудування.
Таким чином,головною особливістю розвитку кам'яновугільної промисловості і металургії булоте, що в даному випадку капіталістична індустріалізація йшла з метою наживи,тобто іноземні капіталісти вкладали гроші з метою отримати величезні прибуткипри невеликому розвитку промисловості, щоб не дати Росії піднятися в низкувисокорозвинених країн.промисловий індустріалізаціямашинобудуванняНе менший інтерес представляє розвиток машинобудівної промисловості.
Велика машиннаіндустрія представляє високий ступінь розвитку капіталізму в промисловості. НаУкраїні розвиток машинного виробництва придбаває великий розмах тільки післяреформи 1861 року. Проте і після неї кріпосничі пережитки і засилля іноземногокапіталу гальмує розвиток машинного виробництва. Машинобудування і надалізалишалося найвідсталішою галуззю народного господарства України. Майже усеввозилося з-за кордону.
Поворотниммоментом в історії машинобудування є початок 90-х років, коли почала швидкорозвиватися металургійна база машинобудування. Росте виробництво с/г машин ізнарядь праці, чого не було до реформи. Пояснюється це тим, що до реформифеодальне господарство носило переважно натуральний характер і ґрунтувалося наручній техніці і дармовий кріпак робочій силі.
Переміщенняцентру с/г машинобудування з північно-західного промислового району на південьРосії, на Україну супроводжувалося посиленням концентрації промисловихпідприємств. На Україні знаходилося 177 підприємств с/г машинобудування з 826загальноімперських, в цю цифру не входять кустарні підприємства.
Швидкий розвитокс/г машинобудування свідчить про те, що капіталізм на Україні, як і в усійРосії, вже повністю дозрів і був тим чинником, яких викликав усе більшзростаюче споживання машин в сільському господарстві.
У поміщицькихгосподарствах України працювало багато тисяч вільнонайманих робітників.Застосування машин в с/г вело до концентрації виробництва, поширеннякапіталістичної кооперації в землеволодінні. Але воно було доступне тількивеликим хазяям. Кількість найманих робітників зберігається, замінюється жіночимі дитячим, який низько оплачується.
І все-таки,незважаючи на відносно швидкий розвиток капіталізму в сільському господарствіУкраїни, рівень сільськогосподарського машинобудування був все ще далеконедостатнім. Тракторів комбайнів не було. Друге місце після виробництвасільськогосподарських машин займало на Україні транспортне машинобудування, якебуло зосереджено в Харкові, Луганську, Миколаєві і деяких інших містах.Паровози виготовлялися на Харківському і Луганському заводах. Продукція цихзаводів складала 35-40% усього випуску паровозів в Росії.
Суднобудівельна ісудноремонтна промисловість України була сконцентрована в Одесі, Миколаєві іКиєві.
Недостатньоустаткування випускалося для хімічної і гірничо-металургійної галузейпромисловості України. Оскільки ручна праця була дешевша, ніж машинний (селяни,що розорялися, продавали свою робочу силу за гроші), гальмувалося широкезастосування капіталістами машинного виробництва.
Проте окремікапіталісти вводили у себе нові машини і передові методи виробництва ідомагалися підвищення продуктивності праці вище за середнє рівня, що існував вцій галузі, тому вони отримували додатковий прибуток.
З усьогоматеріалу, що знаходиться в цій темі, можна зробити певні висновки. А вонитакі:
Промисловийпереворот і капіталістична індустріалізація на Україні в останній третині 19віків носили дуже суперечливий характер і проходили в неординарній обстановці.
Виробництвозасобів виробництва розвивалося швидше, ніж виробництво предметів споживання. Аце означає, що хоч і важка промисловість і не була сильно розвинена, вона гралапровідну роль.
Україна у мірусвого розвитку, грала все більшу роль для промисловості Росії. Дуже швидкорозвивається Донбас.