План
Вступ
І Причини
1 Зовнішня політика
2 Внутрішньополітичнівідносини в суспільстві України
3 Незадоволеннясеред соціальних слоїв населення України
ІІ Наслідки
Висновки
Література
Вступ
Утвореннякозацької держави – Гетьманщини – стало новим етапом розвитку нашоїтисячолітньої державної історії. Гетьманська козацька держава, яка з'явилася натериторії Наддніпрянщини – в центрі нашої етнічної території, де ще в ІХ – ХІІст… відбувалося творення східнослов'янської держави (Київської Русі) – булапрямим продовженням Київської державної традиції.
Визначнимявищем української історії ХVІ – XVII ст. став процес утворення і розвиткукозацтва у двох його формах: козацтва на „волості” (у тому числі реєстрованого)і запорозького. Утворення Запорозької Січі та козацькоговійськово-територіального устрою на Наддніпрянщині в другій половині XVI – першійполовині XVIIст. й означало закладення підвалин майбутньої державності.
„Козацтвона Україні набуло широкого розвитку і, склавшись зрештою у певний суспільнийклас, в особливий інститут, з побутового явища… стало представникомнаціональних інтересів свого народу і взяло на себе „державне будівництвоУкраїни”, — писав М. Грушевський.
Визволеннявід панування Речі Посполитої стало для українського народу на початку XVII ст. історичноюнеобхідністю, визначальною умовою його національного існування. Боротьба завизволення набула характеру всенародного руху. Ці повстання, пройнятіпрагненням українського народу до самовизначення, досягли своєї кульмінації вході Великого повстання 1648 – 1657 рр. під проводом гетьмана БогданаХмельницького (1595-1657), яке вилилось у справді всенародну боротьбу протиіноземного панування.
Урезультаті Великого козацького повстання український народ створив державністьу формі козацько-старшинської Гетьманщини, яка відповідно до рішень Переяславськоїради та Статей Богдана Хмельницького увійшла на основі автономії до складуРосійської держави. У ході повстання 1648-1657 рр. та подальших воєнних дійзбройні сили України одержали ряд визначних перемог. Український народ врятувавсебе від польсько-шляхетського і турецького поневолення, забезпечив ширшіможливості для досягнення національного розвитку. [7, ст. 4]
СмертьБ. Хмельницького, писав М, Грушевський, була одним „з найбільш трагічнихмоментів в історії України”. Гетьманщина „в найбільш рішучу хвилю, коливажилася вся її доля, втратила свого довголітнього провідника – єдиногочоловіка, котрий міг покермувати нею...”
Гетьманзалишив своїм сподвижникам та нащадкам дуже складну спадщину. Відносини зівсіма сусідами залишалися неурегульованими, соціальні протиріччя усерединіукраїнського суспільства наростали. Закони суспільного розвитку штовхали козацько-шляхетськуверхівку в напрямку до створення нового благородного класу – шляхти, дворянства.Ті ж закони прирікали вільне селянство та козацтво на поступове загарбання,перетворення його з часом в клас закріпачених селян. А взагалі – йшов процеснормального історичного становлення структури українського феодальногосуспільства і держави.
А міжтим не лише зовнішньополітичне, а й внутрішнє становище Гетьманщини булоскладним і напруженим.
Першза все це стосувалося структури влади. Державний устрій Гетьманщини все ще маввійськовий характер: військова канцелярія у центрі, полковники і сотники намісцях. Водночас гетьман і його адміністрація керували не лише військом, а йставали реальною владою, якій підпорядковувалося все цивільне населення.
Незважаючина потреби селян, міщан, простих та нереєстрових козаків, гетьман приймаєполітичні рішення, ледь згоджує їх зі своєю старшиною, серед якої теж був вже розколна групи з різними поглядами, та і проти гетьмана вже виявляли невдоволення, щонасправді Хмельницький ще був в змозі припинять. Гетьман, сподіваючись досягтисвоєї цілі, напружено шукав нові політичні комбінації, роблячи ставку то нашведів, то на трансільванського князя, то знову на Польщу і Туреччину. Утревогах і хвилюваннях, розчаруваннях і нових сумнівних планах, залишаючи Українусеред нескінченої боротьби, на роздоріжжі, гетьман захворів і помер в 1657році. Не стало проводиря, що вмів з'єднати кругом себе народ Український, водивйого до перемог; що вмів приєднати до своєї справи сусідні народи й примуситиїх помагати визволенню України. [2, ст. 111]
Аналізуючироботи деяких істориків, про ті часи, приходиш єдиного висновку, що період„Руїни” почався все ж зі смертю Богдана Хмельницького. Великий гетьман не змігдовершити і втілити в життя свої прагнення та ідеї, а його нащадки, взагалі,мали свої погляди на державність України, її суверенність та політичний стан,які різнилися між різними верствами в суспільстві.
Руїна– так в українській історіографії називається період громадянської війни, якарозгорілася в Україні після того, як 27 червня 1657 року помер БогданХмельницький. Ця ганебна і жорстока війна, названа ще й „парадом честолюбств”,привела спочатку до того, що українська козацька держава, створена геніємнароду і політичним талантом гетьмана Б. Хмельницького, що зміг консолідуватина її будівництво всі суспільні сили країни, була розірвана навпіл, по Дніпру,на Ліво- і Правобережну Україну, потім – і повним сплюндруванням ПравобережноїУкраїни іноземними загарбниками, після чого вона надовго перетворилася насуцільну пустелю, в якій тільки покинуті людьми селища і міста нагадували проте, що тут ще донедавна буяло заможне життя… [5, ст. 3]
Суперництводвох сусідніх держав – Москви і Польщі – роздирало край навпіл: Лівобережначастина, природно, горнулася до Москви, маючи більше підстав боятися її сили ірозраховувати на її допомогу, Правобережна, з тих самих причин, — до Польщі.Татари, за якими стояла Туреччина, пильно стежили за всім, що відбувалося вміжусобиці з метою грабунку та наживи. Зовнішні політичні сили підтримуваливнутрішнє безладдя в країні, тобто соціальну ворожнечу черні проти знатних. Щобуло їм тільки на руку: постійні заколоти і бунти сприяли не стабілізації, анавпаки розладу та сваркам в суспільстві. В свою чергу знатні більше тяжіли дошляхетської Польщі, чернь – до Москви. І, нарешті, Запорожжя, цей військовийтабір, аж ніяк не схожий на звичайне цивільне суспільство, беручи участь ужитті України, стояв на заваді унормуванню цього життя. [1, ст. 116]
Довгоборолися сусідні держави за Україну, роздираючи її на часті й руйнуючи, — та йпотомились. Помирилися на тому, що Лівобережна Україна має бути в руках Москви,також і Запоріжжє; частина правобічної України трохи не до самого Київа, якийзостався за Москвою, належала Ляхам. Подолія – Туркам. Краса й осередоккозацької землі од Київа і до Запоріжжя, край що був найбільше зруйнований,мусів зоставатися пустинею. [2, ст. 125]
ІПричини
Що жстало причиною „Руїни?
Чомуне вдалося нащадкам довершити справу Богдана Хмельницького?
Великеділо почав Хмельницький – здобути державність і самостійність для своєї рідноїУкраїни. Уся історія Гетьманщини – це безперервна боротьба за суверенітет інезалежність у своїх внутрішніх справах, боротьба героїчна, відчайдушна, аленерівна, боротьба — поразка, у якій коштувала українському народові свободи, аразом з її утратою обернулася різким зниженням рівня життя. [5, ст. 15 ]
1.Зовнішня політика
Причинипочатку Руїни неможливо зрозуміти без аналізу зовнішньої політики України.Загалом в основі цієї політики гетьманів чи старшини був пошук підтримкиззовні, для необхідної боротьби за свої упевнення, з одного боку, з іноземноюзагрозою, з іншого – намаганням утримати власну владу під час внутрішньоїнезгоди та спробами захопити владу. Зовнішня політика Гетьманщини було точнимдзеркальним відображенням внутрішньо українських процесів. Не просліджуєтьсязгода ні серед гетьманом та його старшиною, ні між угрупованнями середстаршини, ні між простими козаками, селяни також були незадоволені своїмстаном, складається враження, взагалі усіма процесами.
Утім,зовнішня політика відігравала значну роль в становленні України. Історикизвертають увагу на три основні зовнішньополітичні моменти:
- політичне орієнтування гетьмана;
- політика Москви;
- дії інших іноземних держав.
Якщопровести маленьке дослідження стосовно політичної орієнтації гетьманів, тоуявляється така картина;
Гетьман– Богдан Хмельницький – він, взагалі, сподівався знайти сильного союзника, якийв лиху годину допоможе, при цьому не зазіхаючись на суверенність України. Якийби допоміг в становленні молодої країни, захистить від других іноземнихзагарбників, та сам не жадав стати володарем в Україні. Нам відомо вже, щоХмельницькому, згідно Переяславської угоди, не вдавалося в обличчі Москвизнайти такого союзника. Збереження певної незалежність від Москви гетьману невдавалося, і він шукав підтримки, схиляючись до других іноземних держав. Іврешті решт Хмельницький помер, залишивши країну на роздоріжжі, а людей – усумнівах.
Гетьман– Іван Виговський – був православним польським шляхтичем, він об'єднав колосебе старшину і козаків, які прихилялися до Польщі. Спочатку свого гетьманування,Виговський намагався продовжити діло свого попередника, та Москва всякозаважала йому. Російська держава довго не признають за главу державиІ.Виговського, водночас натякаючи, що зроблять це, якщо він погодитьсяпоступитися хоч кількома пунктами підписаних Хмельницьким Березневих статей1654 року, які обумовлювали широкий суверенітет України. Незважаючи назанепокоєння народними зворушеннями, царський уряд не забував про пропольськуорієнтацію гетьмана. Тому Росія таємно та обережно підтримувала повстанняПушкаря та Барабаша проти нього. Зрозумівши, що згоди з Москвою він не найде,гетьман почав боротьбу проти Росії з метою звільнення від московської влади. Учервні 1658 року до Варшави вирушив представник гетьмана від старшини, який тежбув прихильником Польщі, з дорученням прискорити їх виступ проти Росії.
Ці таінші причини подвигали гетьмана розірвати всякі стосунки з Москвою і видертиУкраїну зі складу Великого князівства Московського. [6, ст. 7]
І.Виговськомуналежить видатний документ того часу „Гадяцькі статті”(1658р.), якимутверджувалися нові умови союзу України і Польщі. Та йому не судилося вижити,тому що він був жорстким до простого українського народу і невигідним дляПольщі.
Гетьман– Юрій Хмельницький – взагалі був обраний на гетьманство за раді пам'яті йогославетного батька. Його оголосили гетьманом ті полковники, які пішли протиІ.Виговського, по зговору з Москвою. Згодом, при прийняті Переяславських статей(1659р.), Москва, скориставшись невпевненістю та молодістю нового гетьмана,змінює більшість статей на свою користь, незважаючи на бажання та потребиукраїнського народу.
Цяугода поставила Українську державу у надзвичайно складне становище. Цар чимдаліменше рахувався з гетьманом та його правлінням, грубо втручався через воєвод усправи місцевої адміністрації, розподіляв на власний розсуд природні багатстваУкраїни, під'юджував окремих старшин, роздмухуючи пристрасті як серед панівноїверхівки, так і простих козаків та посполитих. [6, ст. 8]
Та,все ж, в українському суспільстві ще були дуже сильні самостійницькі тенденціїі всім, крім, мабуть, царських дипломатів, було ясно, що цей кабальний договірприречений.
Зацих обставин, вирішив Ю. Хмельницький приєднатися до Польщі на умовах „Гадяцькогодоговору” І.Виговського. Лівобережні полковники, прихильники Москви, виступилипроти гетьмана та проти згоди з Ляхами, обравши собі гетьманом запорожцяБрюховецького. Правобережці теж ненавиділи Ляхів і дорікали Хмельницькому.Правобережці ж вибрали собі гетьманом Тетерю.
Гетьман– Павло Тетеря – був прихильником Польщі. Його було обрано в той час коливідбувся розкол України, розкол поміж прихильниками Москви та козаками якіненавиділи Ляхів, але і не бажали жити під тиском царя Російського. Та закороткий час його змінив – Петро Дорошенко.
Гетьман– Іван Брюховецький – був залежним від Москві. Та щоб піддобритися царевіпоїхав до нього на поклін і там віддав усю Україну на безпосереднє правуванямосковської адміністрації. Пізніше, в 1668 році, Брюховецький схилився на умовиправобережного гетьмана, та повстає проти Москви. Та козаки, на прихильністьДорошенкові, вбили лівобережного гетьмана та ухвалили називним гетьманом – Дем’янаІгнатовича (Многогрішного), який за відсутністю Дорошенко схилився до Московськогопідданства, тільки намагався повернуть умови Б.Хмельницького. але ж його тежзрадила його старшина і він був засланий у Сибір.
Гетьман– Петро Дорошенко – бажав єдиного – незалежності та самостійності України, щоббула вона „Річчю посполитою козацькою” (республікою). Ставши гетьманом, вінвирішив, що боротися з Ляхами та Москвою треба з поміччю третьої сили. ІДорошенко оперся на Турків і Татар. Згодом, коли правобережна Україна булаподілена між Польщею, Туреччиною та Дорошенком, гетьман зрозумів, що помиливсяіз союзником, та пізно… Він втрачає авторитет, його поступово кидаютьсоратники, пізніше він зрікається булави на користь лівобережного гетьмана –Самойловича.
В тойчас, поки Дорошенко у війнах добуває незалежності для своєї країни, на правомуберезі розпочинається та стрімко посилюється „Парад честолюбств”. Один за однимоголошують себе гетьманами „Московський партизан” полковник Дрозд, татарськімаріонетки Опара і Суховій, польський протеже Ханенко, безвідповідальнийавантюрист Вдовиченко. [2, ст. 124]
Гетьман– Самойлович – був лише підступною людиною. Його єдине бажання було отриманнябулави. Не бажаючи участі своїх попередників, новий гетьман дуже шанувавстаршину і робив усе, чого вона бажала. З Москвою Самойлович був у добрійзгоді, й тільки добивався, щоб швидше скинути Дорошенка.
Такимчином, можна казати, що невдала спроба Ю.Хмельницького об'єднати під своїмгетьмануванням всю Україну, спонукала іноземні країни, Росію, Польщу таТуреччину, посилити свої плюндрування.
Отже,військо Запорозьке розкололося на табори, що йшли, під тиском різних країн,протилежними шляхами й вели взаємну боротьбу. В історії України називають цейтяжкий період – Руїною.
Правобережжявибрало собі одного гетьмана, лівобережжя – іншого. Українська державністьвступила в період тяжкого випробування.
Направобережну Україну знов посунулися польська шляхта, на лівобережну –російський феодалізм, а турки і татари, як завжди, палили, грабували та уводилинарод для продажу в рабство.
Іноземнідержави, взагалі, ніколи не переймалися потребами українського народу. Складаючитой чи інший договір сусідні держави переслідували тільки свої інтереси, вонигрубо нехтували інтересами України, фактично перекреслювали свої зобов’язанняпідписуючи між собою мирні договори, які для них були більш важливими.
Ітаким чином, згідно укладеному мирного договору, Росія та Польща, пішли війноюпроти Османської імперії. І взагалі, руками все того ж розколотого козацтва тасвоїми арміями – руйнували, палили знищували міста та села на ПравобережнійУкраїні. В обезлюдненні правого берегу України російський уряд бачив такожкращий засіб для усунення різних зазіхань на неї з боку Туреччини і гарантіюбезпеки лівобережної сторони.
Отже,після тривалих та виснажливий військових дій, країни – загарбники почалиукладати мирні договори та ділити землі. Росія і Польща уклали Андрусівськеперемир’я на 13,5 років, поділивши Україну між собою. Між Росією та Туреччиноюбув укладений Бахчисарайський мир на 20 років. Цей договір зобов’язавтурецького султана та кримського хана не допомагати ворогам Росії, він зміцнівстановище Російської держави і змусив польську дипломатію змінити свою тактику.Цей мир був укладений, в значній мірі, ціною життя українського козацтва, їхідей, та сподівань.
Такимчином, „Вічний мир” підтверджував права Російської держави на ЛівобережнуУкраїну, Київ та Запорожжя. Під владою Польщі надалі лишалися ПівнічнаКиївщина, Волинь та Галичина. До Туреччини відходило Поділля. А красу іосередок козацької землі від Києва до Запорожжя, мусив зоставатися незаселеною пустелею.
2 Внутрішньополітичнівідносини в суспільстві України
ПравобережнаУкраїна була зруйнована і перетворилася на пустелю. І все – через „праведнихгетьманів”, як іронізував Т.Г.Шевченко, що заради задоволення власних амбіційта честолюбства втратили всі здобутки української революції 1648 року, у томучислі основний – власну державу, що й призвело до довгого іноземного панування.[5, ст. 14]
Внаукових роботах існує декілька оцінок політико – правовій формі козацькоїдержави. Можна прослідити наявність різних висловлюваній від „гетьманськоїмонархії” до „західної демократії”. Автори ж найновіших дослідженьхарактеризують Українську козацьку державу як республіканську, демократичну.[3, ст. 57]
Деякі історики стверджують, наприклад Ю.М.Ефремов, що в Українській козацькійдержаві був відсутній головний признак – признак, який обумовлює соціальнуструктуру, характер та форми політичної надбудови держави, принцип володінняземельною власністю, на якому ґрунтуються у феодальному суспільстві всясоціальна піраміда, всі державні інститути. [4, ст.48]
Наявністьдержавних атрибутів та зовнішнє схожість українського суспільства зі своїмисусідами – Польщею, Молдовією, Трансільванією – неповинні вводить в оману.Подібність була і залишалась в XVII столітті тільки зовнішньою. Земельна власністькозацького полковника визначалась його службовим статусом, лишившись полковогочину, він разом з цим губив і право на власність ранговими землями, таперетворювався в простого козака, хоча і заможного.
Гетьманже з булавою міг лишитися не тільки земель, а й часто, як просліджується, ісвоєї голови. Для гетьмана військове звання визначалося багатством. Точніше,саме багатство, приписане до булави, кріпилося для гетьмана за воїнським чином,без котрого він ставав бідняком. В цьому полягає велика різниця між двох фігур,так схожих зовнішньо – цар та гетьман: перший був власник, другий же –держатель по рангу. Чого і волів кожен новий гетьман – збагачення та влади.Гетьман не був царем, а гетьманщина, незважаючи на атрибути державності, нестала державою.
Гетьманщина– залишок могутньої за своїм потенціалом держави Богдана Хмельницького, якаутворилася внаслідок української козацької революції 1648 року. Держава ця булаза своїм економічним строєм селянсько-буржуазною, де провідну роль у політичномужитті відігравала нова для Європи соціальна верства – козацтво (що становитьпо-суті земельну буржуазію). Від часів Б, Хмельницького Гетьманщина збереглапослідовно демократичний, республіканський державний устрій, який опирався навиборність усіх державних посад. Адміністративно вона поділялася на 10 полків,кожен з яких – на сотні. Навіть штучно відділена від більшої за територією –Правобережної України, Гетьманщина мала всі підстави для того, щоб вирости водну з найсильніших держав Європи.
І козацькастаршина, і саме громадянство відчували потребу загальної, всестановоїорганізації, й ця козацька організація виконувала її роль. Проте цей устрій небув продуманий до кінця і не отримав юридичного оформлення, що було причиноюрізних непорозумінь і непевності. Хибним у цій організації було те, щовійськові чини, старшинська чи військова рада, до котрої входили тільки козаки,а не всі стани людей – духовенство, міщанство, селянство, шляхта, — малиправити всім краєм і всією людністю. [7, ст. 114 ]
Якумер Богдан Хмельницький, то бувало часами у козаків по два, по три гетьмана,та кожний писав один на одного доноси та ябеди в Москву, а часами і в Москву ів Варшаву заразом, і цареві з боярами, і королеві з панами. [8, ст. 32]
Боротьбаза владу розпочалась практично одразу після смерті Б.Хмельницького. вживалисяза ради влади різні методи: обмани, доноси, підступність, громадянські війні,підбурювання одного на другого іншими державами. В цій боротьбі козацькастаршина не зважала на потреби своїх нижчих верств.
Причининездатності відстояти свої незалежність і утримати державність, як бачимо,потрібно шукати у внутрішніх, визначаючих умовах розвитку українського народуна протязі XVIIст., у відношенні протиборств серед соціальних сил становоїструктури українського суспільства того часу.
Просліджуєтьсятенденція, що селянство все менше довіряє козацтву, вони були впевнені, щокозаки в деяких випадках можуть придатися до того, що пожертвують їхнімиголовами за раді своїх. Підтримка селянством, тобто, єдиною масовою силоюукраїнського народу, в сутності самім народом України, козацтва дедаліслабішала, тому гетьмани звертатися за допомогою до татар. Однак за такудопомогу приходилося платити страшною ціною – ціною відігнаних в татарськерабство, на рабські ринки тисяч і тисяч українських селян і обивателів, — ціноюжиття на волі самого народу.
Гетьман– політик, його сутність – це конкретні дії, його ціль – це незалежністьукраїнської держави, цілком зрозуміло, що лишившись підтримки свого народу віншукає допомогу за кордоном, в іноземних державах. Звідси неминучість і татар наУкраїні, і натовпи українців на рабських ринках Крима і Турції.
Захопленнястаршиною, шляхтою селянських земель, зайнятих селянами у ході Визвольноївійни, загострювало соціальні протиріччя, призводило до широких селянськихвиступів. Водночас після смерті Б. Хмельницького між старшинськимиугрупованнями розпочалася боротьба за владу.
Становищев Україні особливо загострилося в роки гетьманування І.Виговського (1657-1659рр.). За походженням Виговський був шляхтичем і належав до тієї групиукраїнської старшини, для якої шляхетська Річ Посполита була бажаним зразкомсуспільного ладу. [7, ст. 116] І.Виговський не бачив нічого поганого в тому, щокозацька старшина прагнула збагачення. Він був вихований у законах шляхетськоїПольщі, за походженням сам був шляхтичем і в годи свого гетьманства немалозбагатився. Та українське селянство, визволившись з під польського гніту, вдихнувповною груддю повітря свободи, не мало бажання повертатися в кабалу як до РечіПосполитої, так і до нових українських шляхтичів, постійно воюючих за владу.
Найменшапауза у військових діях пробуджувала нові незадоволення та спалахи усерединікраїни. Ця ситуація, розладу в українському суспільстві, влаштовувала сусіднідержави. Вони користувалися наслідками таких заворушень, де причинами булиневдоволення, бездіяльність, розбрід, відсутність загальності. Головноюпричиною цих внутрішніх заколотів була відсутність засобів до існування увеличезній більшості покозаченого населення. Не отримуючи платні, відчуваючипосилення сваволі з боку старшини, зневірившись у результатах виснажливої,кривавої війни, козаки починають серію повстань.
Зовнішнімполітичним силам було на руку соціальне протиріччя між українськими народнимимасами і старшинськими колами, між народом і старшинським урядом. Народ хотіввизволення з панського ярма, вигнати шляхту з України, володіти своїми землями,які вона загарбала. Більш за все народ боявся повернення польського панства наУкраїну. А козацька старшина навпаки діяла подібно до польської шляхти –прагнула володіти землями, селами, мати підданих та збагачуватися. Тому народ,відчуваючи корисний настрій старшини, ставився до неї вороже. Ці соціальніпротиріччя особливо загострилися в часи правління наступників Б. Хмельницького.[7, ст. 116]
Ніхтоіз послідовників Б.Хмельницького не міг утримувати надовго авторитетгетьманської влади, нерідко він падав, козаки поводилися самовільно, старшина самасобі називала гетьманів, а це приводило до ослаблення козацького ладу по всійкраїні.
Дотого ж продовжувала діяти стара традиція, за якою центром козацького життя іустрою визнавалась Запорозька Січ, звідки мав виходити і вибір гетьмана, і весьнапрям політики в Україні. У ході Визвольної війни таким центром стаєгетьманська резиденція, рада старшин Гетьманщини. Проте Січ продовжуєпретендувати на попередню роль. З часом це протиборство між Запоріжжям іГетьманщиною посилюється. Це приводе до того, що Січ відокремлюється окремимзагоном. Вони практично були незадоволені всіма діями всіх наступних гетьманів.
Ціконфлікти гетьману Б. Хмельницькому вдавалося вгамовувати, то у йогопослідовників це не виходило. Та якби гетьманування Хмельницького продовжилося,імовірно ці суперечки могли бути полагоджені, він, зі своїми кращими державнимилюдьми, спокійно попрацював би над вдосконаленням суспільного та політичногострою країни, виробив нові форми й інститути державного і місцевого управління.Та таких умов Гетьманщина не мала на той час, бо перебувала у стані війни, її постійнооточували вороже настроєні держави, котрі користувалися суперництвом міжокремими старшинськими угрупованнями й проводили ворожу щодо інтересівукраїнського народу політику.
Новийлад де далі ставав більш старшинським, точніше військово-старшинським. Радизбиралися нерегулярно. Потреби управління цілої країни вимагало вже більшчітких і регулярних дій, дій суто адміністративних і правових.
Армія,якщо вона утримує в своїх руках адміністративну владу на території своєїдислокації, навіть якщо ця територія – ціла країна, зовсім не одне й те саме,що держава, в якій існує свою армію.
Традиційногетьман козацької армії, володів великою владою: він міг страчувати тамилувати, не питаючи поради і не даючи нікому звітів за свою діяльність. Та цейпринцип міг працювати в умовах військових дій, тоді його владу можна вважати якбезмежну. Найжорстокіші міри були спрямовані в діючій армії на підтримкувоїнської дисципліни – це була необхідність в умовах війни. Проявленняжорстокості, поза армії або військовими діями, на пряму не зв’язано зпідтримкою воїнської дисципліни, вважалося, в очах козаків, свавільство,порушенням козацьких звичаїв та злочином проти воїнських порядків.
Саметому в своїх офіційних розпорядженнях гетьман ніколи не посилається на державу,а постійно на козацьке військо – це було єдиним реальним правовим доказом йогогетьманської влади. Та все одне, ця влада залишалася воїнською, а не державною.А той факт, що армії, на території свого розташування, приходилося по сумісництвубрати на себе функції державного управління, лиш підтверджує відсутністьгромадянської системи управління – одного із важливих атрибутів державноївлади. [4, ст. 49]
Елітарно-республіканськаформа правління і військово-демократичний характер всіх її інститутівпороджували глибокий внутрішній конфлікт. Хвиля загальнонародної боротьби зполяками, яка перейшла у масове покозачення, дала старшині можливістьсамостійно керувати країною. Але саме та сила, що привела старшину до влади,згодом перетворилася на загрозу для нових форм влади. Старшина та рядовекозацтво неминуче почали суперечить один одному. Становище старшини ставалодосить непевним. Спроби провести реформи не давали результатів. Здійснити їхбез допомоги ззовні було неможливо. Ця ситуація викликала вибух політичнихамбіцій серед української старшини і сприяла розвитку дипломатичних інтригдовкола України. Саме граючи на незадоволенні покозачених мас, починаєтьсяборотьба за гетьманську булаву. Отже, користуючись внутрішньою слабкістюУкраїни, гетьманам дедалі нав'язують найневигідніші договори Росія, Польща,Швеція й Туреччина. Саме ці внутрішні проблеми й суперечності козацької державистали головною передумовою „Руїни”.
Гетьмани,для досягнення своїх цілей, міняли союзників та покровителів. На путі доголовної цілі Україні багато чого прийшлося пережити: і стійбища татар підЧигирином, і турецькі знамена на Поділлі, і рабськи ринки на площах Брацлава іпустиню, величезну пустиню у себе вдома, на Україні. Реакція на таку політикугетьмана була така, що люди демонструючи свою недовіру, кидали свої дома, якщовони ще були, і уходили в Слобідську Україну. Селянство було раз очароване, їхінтереси в корні розійшлися з інтересами козацької верхівки, велика цільВсенародної визвольної боротьби була розчавлена. Поки народжувающаяся керуючаверхівка, тобто українська шляхта, вела боротьбу за булаву, за землю, затериторія, за свою особисту незалежність ( в той час вже не стояло питання пронезалежність народу) і за свої амбіції. Народ не розумів своїх гетьманів, яківели незрозумілу політику (наприклад П.Дорошенко), війна за незалежністьУкраїни, проти українського народу, за допомогою найомної сили, з якою з часомвелися розрахунки, знов таки, українським народом. Селянство ринулося на Лівийберег, шукаючи спасіння свого життя під тяжким гнітом руського владики, і ніякімуки, казні, угин в рабство не могли затримати цей потік.
Бойовамашина, запрограмована тільки на війну, не могла не згоріти в полум’ї своєї жевійни. Українці убивали українців, жигаючи українські городи та села,відправляючи своїх же українців в рабство. І вона згоріла. І вийшло, що „Руїна”– це наслідки військового самознищення козацтва, з допомогою польського, татарськогоі турецького втручання. Якби ж козаки добивалися своїх цілей не тількишаблюками, а і не воєнним шляхом, то можливо міг мати місце і другий кінцевийрезультат.
А вцей час на Лівому березі козацька старшина вела також самознищеньську війнуодин проти одного, шляхом доносів та зрад, за господарювання. Дякуючипереселенцям старшина створювала сприятливі умови для подальшого формуванняміцного феодального суспільства. Із нажаханих та істерзанихз Правобережнихселян повільно утворювалися відмінні кадрі для кріпаків, що мало великезначення для подальшого розвитку країни.
3 Незадоволеннясеред соціальних слоїв населення України
Шляхта
В тойчас, коли Велике козацьке повстання 1648-1657 років, під проводом гетьманаБогдана Хмельницького, насправді перейшло у всенародну боротьбу протиіноземного володарювання, різко скоротилися володіння польської шляхти в ціломупо Україні. Та результатом цього – поява вільних міст і сел. Основну частинунечисленних приватних володінь на Україні складали села української шляхти.
Дипломатичнимкроком Б. Хмельницького було, повернення маєтків особам, у котрих перед цим їхвідібрали поляки. Українська шляхта, попервах, була задоволена, та за часинаступників Богдана чимало маєтків відбиралося та переходило в нагородукозацькій старшині, під гетьманську булаву або ставали вільними.
Взагалі,численність шляхти в роки Хмельниччини різко скоротилося. Можна зробитьвисновки, якщо на час складання присяги на вірність російському цареві в 1654році шляхти стало значно менш ніж, за підрахунками Н.М. Яковенко, на передодніХмельниччини, то в силу якихось причин багато її представників виступали теперу ролі старшин, наприклад: Виговський, Богун та інші.
Козацькастаршина
В тойсамий час, коли в ході Визвольного повстання відбирались землі у польськоїшляхти, почав складатися новий клас „заслужені козаки”, які і отримували значнучастину цих маєтків та сел в нагороду від Богдана Хмельницького.
Взагалі,процес становлення козацької старшини в особливу групу зі своїми інтересами тапривілеями же за часів Польської влади. Прагнення досягти надійного становища,збільшити або, взагалі, добути свої володіння і отримати доступ до владипризвело до того, що козацька верхівка порівнялася зі шляхтичами, а з часомстала більш важливим класом в соціально-політичному становленні держави. Польськіреєстрові козаки зберегли свої маєтки, в ході повстання, тільки ті, щопідтримали і пішли за Хмельницьким.
Можнасказати, що саме старшина стала основою формування нового вищого класу. Вонимали не тільки військову владу, а й цивільну. Цей обсяг влади, можливістьвпливати не тільки на внутрішню ситуацію в країні, а й на її зовнішню політику,схильність гетьмана дедалі більше орієнтуватися на рішення старшинської, а не загальноїради, — все це справді перетворювало козацьку старшину на дуже впливову еліту.[3, ст. 60]
Отже,нема нічого дивного у прагненні старшини зайняти місце польської шляхти нетільки в політичній, а й в економічні сфері. Помисли козацької верхівки булизайняті, де більш, своїми меркантильними помислами: про збільшення своїхземельних володінь; про гетьманську булаву, та належну їй владу.
Вході війни, на місце загиблих та померлих однодумців Богдана, приходять встаршину нові люди. Нову старшину не можна пов'язати з масами „покозачених” абопоходженням, ані спільною участю в бойових діях. Їх місце в козацькійсоціальній верхівці визначалося, насамперед, родинними зв'язками з гетьманом.
Такимчином, верхівка українського суспільства значно змінилася. Місце польськоїшляхти тепер зайняла козацька старшина і частина української шляхти, доступ достаршинських посад стає, де дали, не доступним для дійсно заслужених козаків, вкозацькій держави формується провідна верства, яка набуває рис еліти. Іденеоголошена, підступна війна за булаву, за землі, за владу.
Крімтого, старшинська верхівка розширювала свої володіння, загарбуючи так званіпустища, скуповуючи та насильницьки привласнюючи козацькі землі і селянськінаділи. [7, ст. 117]
Міщани
Якщоприпустити, що 1648 році міщани і підтримали Богдана Хмельницького в Визвольнійборотьби, то все одне вони більш бажали і прагнули працювати. Да вони теж мріялипро збагачення та волю, та вони це хотіли здобути в ході реалізації своїхпрагнень.
Логічнобути припустити, що Лівобережна Україна, зважаючи на її географічне становище, шукалаі прагнула наявності тісних економічних зв'язків з Московською державою. Що ждо Правобережної України, то тут навпаки, сильним був зв'язок з РіччюПосполитою.
Вумовах початку Руїни – повстань і громадянської війни Правобережжю вигідніше ібезпечніше було повернуться обличчям до Польщі, а Лівобережжя прагнуло „твердоїруки” й стабільності, необхідної торговельному людові.
Духовенство
Важливуроль в українських подіях відігравало духовенство.
Зсамого початку становлення держави десятки священиків та ченців підтрималикозаків, нерідко очолюючи козацькі загони, приклад тому уманський полковникСтепан-поп, чернігівський полковник І.Попович. Цілком логічно б було уявитисобі, що керівники української православної церкви повинні були підтриматигетьмана в його ідеях створення козацької держави і зміцнення автокефалії. Тасталося все навпаки, київський митрополит не тільки не підтримав Хмельницького,а навпаки – мав таємні зв'язки з поляками. Це негативно позначалося на й такскладному процесі формування молодої держави.
Змоменту об'єднання України з Росією київський митрополит постійно конфліктувавз Московською патріархією. Москва висловила своє незадоволення київськомумитрополиту через те, що той не підписав звернення України про „принятие подвысокую руку”. Останній, у свою чергу, не поспішав присягати цареві.Непорозуміння і зіткнення митрополита з російськими воєводами траплялися йпізніше. Українське вище духовенство не визнавало вищості московськогопатріарха, ця проблема особливо загострилася на початку гетьманстваВиговського. Майже одночасно з Хмельницьким помер київський митрополит С.Косов.Москва закидала Виговського листами, вимагаючи, щоб новообраний митрополитприйняв благословення не від константинопольського патріарха, як це булораніше, а від московського. З огляду на це зрозуміло, чому новий київськиймитрополит Д.Балабан був на боці Виговського, а не Пушкаря, який проголосивсебе прибічником Москви. Можна припустити, що вище духовенство України однаковопобоювалося обмеження своєї влади як з боку гетьмана, так і з боку московськогопатріарха. Брак визначеності в позиціях керівництва православної церкви,безумовно, відігравав негативну роль за умов Руїни. [3, ст. 65]
Передбачаласьбільша підлеглість українського духовенства Московському патріархові. До того жширилися чутки про надіслання митрополита з Москви. духовенство було дуженезадоволене.
Селянство
Великізміни стали в житті селянства – вони стали, більша частина, вільними. Вони малиможливість вільно працювати на землі. Та великою перевагою було те, що новавлада, в період революції та військових дій, не мала можливості або часурозробить умови та розмір збору податі. Тому ця процедура проводилася рідко танеорганізовано.
Напочатку становлення держави як Хмельницький, так і Виговський, не стали складатиреєстр козаків. Наявність реєстру означала б, що всі, хто не увійшов до нього,перетворювались на безправну, залежну частину. Відсутність же реєстру значнополегшувала життя селян. Українці пояснювали невиплату грошей реєстровимкозакам надмірною кількістю останніх. Кожен селянин, який вважав себе козаком,відмовлявся платити податок. Відсутність такого реєстру давала можливістьселянам переходить з одного стану до іншого.
Отже,в цілому становище селян значно покращилося. Більшість з них стали вільними,з'явилися реальні умови для підвищення соціальної мобільності. Щоправда, такийстан справ був тимчасовим, це був своєрідний соціальний компроміс, і все це немогло не позначитись на подальшому України.
Звичайно,скуштував цей „ковток свободи”, селяни були налякані прагненням гетьманівповернутися до Польщі, поверненням всіх маєтків польській шляхті та зновпопасти під її гніт.
Постійноїсистеми оподаткування на той час не було; стація бралась в одних місцевостяхзалежно від кількості волів і коней, в інших – від кількості землі.
Зпосполитих селян і міщан збиралися численні податки і збори: на утриманняорганів управління, війська та суду в Україні; на утримання органів міськогосамоврядування та на церкву; на користь гетьманської адміністрації; надаватипідводи для службових осіб гетьманського і царського урядів, квартири військам.Жителі сіл повинні були будувати і ремонтувати мости, греблі та млини. На тойчас розмір податків не був точно визначений, це давало старшині можливістьзловживати зборами.
Великеневдоволення існувало і тому, що податковий тягар, майже, повністю лягало напосполитих і міщан, коли панівні стани – старшина, шляхта і духовенство – булизвільнені від будь-яких податків і повинностей.
Покозаченніселяни
Зпочатком визвольної війни в 1648 році, до Б.Хмельницького, до козацьких загонівпочали приєднуватися селяни. У свідомості селян того часу ідеалом суспільноголаду виступав козацький вільний лад. Селяни вважали, що, перетворюючись накозаків, вони звільнялися від будь-яких феодально-кріпосницьких відносин щодошляхти. І таке масове покозачення спричинило глобальні зрушення в соціальнійструктурі суспільства.
Зчасом, покозачені поступово втрачають всі козацькі пільги, на що зростаєнезадоволення своїм становищем, яке перетворюється на важливу загрозу длягетьманської адміністрації.
Першінезадоволення простих козаків проявилися ще за часів Б.Хмельницького. Незадоволенняполягало в тому, що козаки не отримували ні нагород з походів, ні здобичі, аінколи їх кидали з одного бою в другий за інтереси держав – союзників, колипровіант і той був відсутній.
Взагаліпричиною всіх внутрішніх спалахів проти гетьмана були обумовлені тим, щопокозаченні не хотіли переходить у другі суспільні верстви та платить податі,та залишившись козаками вимагали платню на утримання. Та численністьпокозачених залишалась такою, що фізично неможливо було виплатити всім гроші,отримуючи доходи лише з винних та тютюнових податків.
Козацтво
Найбільшізміни в соціальній структурі українського народу були пов'язані з процесом„покозачення”, внаслідок чого козацтво стало найчисленнішою соціальноюверствою, яка претендувала на особливу роль і місце у державі. Слід зазначити,що внутрішній склад козацтва був неоднорідним, тут можна виділити три групи:
1) Перша група – це „реєстрові козака”. Вони становили, на початкуХмельниччини, основу козацької армії, це була привілейована частинасуспільства, і саме на неї спиралася старшина.
2) Другу групу складав численний прошарок тих, хто брав участь увійнах, перейшов до козацького стану і не бажав повертатися до колишньогожиття. В умовах миру їх становище було непевним, та вони були готові зі зброєюв руках захищати свої усі привілеї, які давало звання козака: платню, землі,звільнення від податків, право участі в політичному житті і впливу на рішеннястаршини. Саме представники цієї групи збиралися на Запорожжі і зустрічалисясеред учасників „козацьких повстань”.
3) Третя група складалась з козаків, „що оселянились”. Це люди, які звстановленням миру повернулися до мирної праці, до землі але бажали залишити засобою всі права козаків. [3, ст.72]
Козаки,як старшини, так і прості козаки Запорозької Січі, переслідували свої власні,небезкорисливі інтереси. Представники другої та третьої груп не входили дореєстру, отже, не отримували державної платні і не могли вимагати її. Головнимі практично єдиним джерелом доходів для них набіги на татар.
Великуроль зіграла в історій того часу боротьба рядового козацтва і посполитих протигніту старшини і наступу царизму затримувала юридичне оформлення кріпацтва ізвуження політичної автономії України.
Стаєзрозумілим, чому між козацькою старшиною і запорозькою старшиною зросталаворожнеча. Якщо представники першої групи відносили себе до політичної елітинової держави, то останні залишалися просто військовими ватажками., якихгетьман Виговський презирав. [3, ст. 72]
Вартопогодитися з думкою українських істориків про те, що в ці роки роль ЗапорозькоїСічі значно зменшилася. Їх не запрошували на вибори гетьманів, вони не бралиучасті у військових радах тощо. І це, звичайно, не влаштовувало запорозькуверхівку.
Соціальнунапруженість другої половини 50-х років XVII ст. в Україні спричинили глибокіпротиріччя, породжені епохою козацьких війн. Державне будівництво незавершилось – зовнішня небезпека і численні внутрішні негаразди заважали цьому.Перша ж мирна пауза проявила всі суперечності. Постали два питання, відповідьна які не було: яким коштом жити тим, хто покозачився, і яким чином зібратиподатки з тих селян, що вважали себе козаками. Утворювалося зачароване коло:зібрати гроші було важко, оскільки селяни називали себе козаками, розподілитигроші між рядовими козаками також було неможливо через відсутність реєстру, азатримка платні викликала незадоволення. [4, ст. 97]
ІІ Наслідки
Наслідкицього періоду були вельми плачевні.
Насампередне було одностайності серед гетьманів; вони, то й діло, поступались інтересамикраїни на користь своїх благ, ніхто не звертав увагу на потреби простих людей,вони були в погоні за своїми амбіціями. І дійсно, в боротьбі цих „честолюбств”,переможцями вийшли тільки сусідні іноземні держави, які отримали почималенькому шматку розірваної козацької країни.
НаПравому березі, в ході безперервних війн к початку 80-х років, закінчилося гибеллювсього: мрій, сподівань та взагалі України. Разом з нею загинула Правобережнакозацька армія, Правобережне козацтво припинило своє існування. Дві „Чигиринські”війни с турками завершали запустіння цього краю. Згідно змісту„Бахчисарайського миру” – ці землі повинні були так і залишатися пустелею,тобто „руїною”.
НаЛівому березі все більше та наполегливіше проявляється фактор російськогоприсутності. Розставив, ще при Брюховецькому своїх воєвод по городахЛівобережжя, Росія, по суті, поступово впроваджувала свою громадянськуадміністрацію, витісняючи тим армійську структуру правління. Тепер властікозацькій, взагалі, прийшлося потіснитися перед Державою російською.
ЛівобережнаУкраїна одержала змогу перейти до нормального, для свого часу, феодальногосуспільства та хазяйства, що без відповідного класу – селянства було бпрактично неможливе. Саме це селянство в його первозданнім виді було сформованета виснажене жахами епохи „Руїни”. Виходить, що загибель Правобережжя забезпечивмайбутнє Лівобережжю і взагалі всій Україні. [4, ст. 45]
Зернанового громадянського феодального суспільства, отримав мінімально сприятливіумови для свого подальшого розвитку, почали поступово викидати пагони тапроростати.
Висновки
Гетьманщиноюназивають територію Лівобережної України, яка після Андрусівського 1667 р.Перемир'я між Польщею та Московським царством увійшла на правах автономії доскладу Російської держави (Правобережна Україна продовжувала виборюватинезалежність у війнах з Польщею). Трохи пізніше до складу Гетьманщини ввійшло імісто Київ. Назва державного утворення походить від назви голови її уряду – виборногокозацького гетьмана.
Звичайно,можна потішити себе мріями, якби ж Гадяцька угода І.Виговського в першомуваріанті була тоді втілена в життя (на що, насправді, не погодилася ні польськашляхта ні український простий люд, із різних причин), це була б умовастабільного союзу України й Польщі. Та все це лише приваблива утопія, фантазіяневеличкої групи політиків, які випередили свою епоху, фактично запропонувалипроект конфедерації України, Польщі, Литви, Росії і Криму, це мрія. [3, ст.320]
Та замісць цього прийшов жорсткий, неймовірно кривавий час. Почавши з повстання запотреби реєстрового козацтва, до своєї середини прийшов в ореолі великихсподівань, якими і жив на той час весь український народ. Та надії невиправдалися, все завершилося, як народ назвав потім, „Руїною” – тобто найбільшоюрозрухою: масовою гибеллю людей, перетворивши мальовничий, квітучий краї, впокинуту людьми пустелю.
І осьперед нами, на історичній сцені України, якась безладна та безглузда гравипадковостей. Змінюються гетьмани, з'являються і зникають партії; походи,битви і мирні переговори мерехтять перед нами, неначе в калейдоскопі. Нарештівсе рушиться, знищуючи політичну цільність і самостійність України. [1, ст.116]
Українськомународу не вдалося досягнути своєї мити і побудувати незалежну національнудержаву, тому що дві цілі: особиста воля цілковитої більшості українськогонароду та створення механізму незалежної української держави в умовахтогочасній дійсності взаємо виключали один одного. Без закріпачення селяннеможливо створить нормальну феодальну державу, а без існування вільногоселянства та козацтва, ця держава не могла існувати, не могла відстоювати своюсвободу. У цей період йшла відважна боротьба між вільним українським селянствомі козацтвом, бажаючим любою ціною відстоять свою свободу, і тими силамиукраїнського суспільства, яка стрімко перетворювалася у владарюючу верствуфеодальної держави. В цій боротьбі український народ загубив частину своєїнезалежності, а українська держава не була збудована. До 80-х років XVII ст. величезніплодовиті землі розташовані від Південного Буга і до Дніпра, а далі від Черкасі до Запоріжжя були збезлюдненні і перетворилися в пустелю.
І вконечному результаті український народ, після довгих випроб, після виснажливихвійн, повернулися, знов таки, до феодального суспільства, до гніту, тільки піддругим підданством, під власним керуванням Російської імперії.
Література
1- О.Я.Єфименко –Історія України та її народу – Київ; „Мистецтво”;1992р .- 254 ст.
2- Г. Коваленко – „Українська історія”; Київ” „Велес”; 1993р. – 176ст.
3- Т. Яковлєва – „Гетьманщина в ІІ половині 50-х років XVII століття.Причини і початок Руїни.”; — Київ; Основи; 1998р. – 447 ст.
4- Ю.М.Ефремов – „Украина и „Руина” от Хмельницького к Мазепе” –Киев; 1992 г.- 60ст.
5- Я.І.Фалько – „ Руїна. Гетьманщина” – Токмак; Спілка журналістівгазети „Кіровець”; 1991 р. – 34 ст.
6- О.І.Гуржій – „Руїна” Друга половина XVII ст. – Київ; Україна;1996 р. – 431 ст.
7- Л.Г.Мельник – „Боротьба за українську державність XVII ст. – Київ;Освіта; 1995 р. – 192 ст.
8- М.Драгоманов – „Про Українських козаків, татар та турків” – Київ;Дніпро; 1991 р. – 45 ст.
9- О.І.Гуржій (упор.) – „Спалах у темряві: середина XVII ст. – Київ;Україна; 2002 р. – 435 ст.