Міністерствоосвіти і науки України
Вінницькийдержавний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Інститутісторії, етнології і права
Кафедравсесвітньої історії
реконструктивний перiодизацiя історичний археологія
Індивідуальненавчально-дослідне завдання
натему: Пропізнавальні можливості археологічної періодизації у побудові історичнихреконструкцій
Вінниця2009
Стаття присвяченависвітленню ролі та значення археологічної періодизації у створенні складнихісторичних реконструкцій.Протягом останніх десятиріч розвиток археологічних знаньознаменувався зменшенням ролі описових аспектів i зростанням питомої ваги історико-реконструктивнихпобудов. Зміни стали можливими не стільки завдяки накопиченню новихархеологічних джерел, скільки завдяки збагаченню методичного арсеналуархеології. У результаті цього склались передумови для підготовки силамиархеологів синтетичних історичних праць, побудованих на основі залучення всієїсукупності археологічних та інших джерел з найдавніших етапів людської історії.Проте було б помилковим вважати, що зазначені зрушення відбувались без гострихсуперечок та дискусій щодо їх об’єктивної необхідності. Далися взнаки не тількирiзнi погляди на пiзнавальнi можливості археології, але й певна непослiдовнiстьтих, хто відстоює необхідність створення в археології історичних реконструкційвисокого теоретичного рівня. Перш за все це стосується питання про роль тазначення археологічної періодизації. Як правило, археологічна періодизація використовуєтьсяархеологами як єдина основа розкриття загальних напрямків історичного поступулюдства, тобто сьогодні, як i десятиріччя тому, археологічна періодизація безбудь-яких застережень розглядається ними як надійна шкала для відтворенняпоступального розвитку первісного та ранньокласового суспільств у їх найголовнішихрисах. Археологи, відтворюючи історичний процес, так звикли до цього, що питаннящодо доцiльностi використання інших періодизацій них систем навіть неставиться. Як загальна існує думка, що від того, яку періодизаціювикористовувати — археологічну чи історичну — мало що залежить. Головне, підкреслюютьзахисники цієї точки зору, бути неупередженим та об’єктивним при оцінці джерел.Якби це було так, то в науці не існували б рiзнi періодизації, а була б одна єдинана всі випадки досліджень. І якщо існують рiзнi періодизацій ні системи, то це означає,що потреба в них існує об’єктивно. І не випадково, що питання періодизації несходить зі сторінок наукових праць з проблем методології історичного пізнання. Щобуникнути поверховості, слід добре розібратись у тому, що таке періодизація, учому й специфіка та які завдання вона має виконувати. Говорячи про місце періодизаціїв системі наукового знання, й роль та функції, треба мати на увазі кількаважливих моментів. Перш за все, періодизація — є реалізація генералiзуючого підходудо вивчення історичного минулого людства, суть якого в розумінні Того, щолюдство розвивається не сумбурно, а за певними історичними законами. Перiодизацiянайбільш повно віддзеркалює рівень розвитку знань, бо відіграє як онтологічну(пояснювальну), так i гносеологічну (методологічну) функції. Пояснювальнафункція періодизації полягає в тому, що вона розчленовує процес на якіснорiзнi, вiдмiннi один від одного етапи у відповідності з закономірностямиісторичного розвитку природи та суспільства, тобто вона дає генетичнерозчленування об’єкта дослідження. «Перiодизацiя — сутнісне визначенняосновного змісту етапів становлення та розвитку історичних процесів,характерних для даного народу, країни, регіону або людства в цілому».
Для того, щоб періодизаціявідбивала основоположні зміни історичного розвитку, її об’єктом мають бутиобранi не випадкові або другорядні, а найсуттєвiшi феномени історичної дійсності.Коли йдеться про побудову періодизації, особливо багатоступінчастих періодизаційних систем, необхідно забезпечити на всіх періодизацій них рівняходноаспектнiсть та рівність її основ. Порушення одноаспектностi веде дотермiнологiчної неузгодженості та плутанини, а порушення рівності основ періодизації— до суперечності в самій її структурі, в результаті чого вона втрачаєздатність служити надійним інструментом побудови знання. Оскільки пояснювальнезначення періодизації полягає у тому, що вона розкриває послідовний поетапнийрозвиток об’єктів, що вивчаються на основі якісних змін їх фундаментальниххарактеристик, вона будує знання на принципах об’єктивності. Перiодизацiя цеподана в історичному знанні квiнтесенцiя розвитку. Пізнавальна функція періодизаціїпояснюється тим, що вона, увібравши найголовнiшi досягнення попереднього етапурозвитку знань, своїми принципами та критеріями задає напрямки нового пошуку, окреслюєпріоритети досліджень. «Перiодизацiя історичного процесу допомагає йогоосмисленню, полегшує виявлення його ввутрішніх закономірностей i, таким чином,дає можливість наукового узагальнення». Використання періодизацій у науковійдіяльності створює фундамент будь-якого наукового пошуку, вводить його взагальний контекст науки, забезпечує єдність з попередніми науковиминадбаннями. Слід розрізняти періодизацію i хронологію. В археології часто хронологічніетапи розглядаються як окремі періодизацій ні сходинки процесів, що вивчаються,а це невірно, бо хронологічні етапи часто виділяються не на пiдставi доведених якіснихзрушень у розвитку відтворюваної історичної дійсності, а формально для зручностіхронологічного впорядкування археологічних комплексів. Найчастіше окремі археологічніперіоди довільно розподіляються на два (ранній та пiзнiй) або на три (ранній, середнійта пiзнiй)етапи без урахування сутнісних змін. Хронологiчнi етапинабувають статусу етапів перiодизацiй лише у тому разі, коли вони відбиваютьякiснi зміни у протiканнi вiдповiдних процесів. Не зупиняючись детально на питанняхпоходження археологічної періодизації, відзначимо головне: першим імпульсом доїї появи була необхiднiсть систематизації археологічних пам’яток.
Після кількохневдалих спроб К. Томсен узяв за основу систематизації матерiально-речовий критерій.Спроба виявилась вдалою, оскільки відбивала об’єктивний процес різночасового введенняв матеріальне виробництво різних природних матерiалiв з різними фізико-хімічними,тобто технологічними властивостями. Іншими словами, вона відбивала, відповіднодо обраного критерію, етапи розвитку виробництва. Створена у такий спосібсистема (кам’яний — бронзовий — залізний віки) будувалась на результатах емпіричних,перш за все запозичених з геології, стратиграфічних спостережень на пам’яткахСкандинавії. Згодом вона здобула блискуче підтвердження на інших територіях.Таким чином, ця регіональна археологічна систематизація набула рис загальноїархеологічної перiодизацiї i стала відправним пунктом розвитку археології якнауки, бо означала оволодіння нею власним специфічним методом оцінки джерел. Напочатковому етапі розвитку наукових археологічних знань пояснювальна функціясистеми трьох вiкiв зводилась до визначення елементарних функцій археологічнихречей на основі зіставлення їх формальних ознак з формальними ознаками етнографічнихречей. Це означало появу так званого порівняльного методу, котрий лежить в основіархеологічного пізнання, адже без визначення функції матеріальних знахідокархеологічна наука існувати не може. Про це хотілося б нагадати перш за всетим, хто сьогодні намагається відсторонитись від етнографії i доводить, щоархеологія без участі сумiжникiв може вирішувати складні пiзнавальнi завдання.Iсторичнi реконструкції цього часу не виходили за межі визначення занять людей,котрі залишили ці речі. Методологічна функція зводилася до визначення часовоїпослiдовностi пам’яток у широких хронологічних межах. Намагання деталізуватисистему трьох вiкiв призвело до привнесення в неї на нижчих її рівнях новихкритеріїв, вiдмiнних від матерiально-речовий. Найбільш повно це позначилось на перiодизацiїпалеоліту. Її автор Г. Мортiльє виділив кілька внутрiшнiх археологічних епох затехнологічними критеріями та формою знарядь. Намагання використати археологiчнiджерела для власне історичних реконструкцій пiзнiше призвело до спробнавантажити археологічну перiодизацiю сутнісними історичними оцінками.
Так, наприклад,Г. Мортiльє у свій час відзначав безпосередній зв’язок рiзних технологічних прийомівобробки каменю, що лежали в основі виділення епох палеоліту, з певнимизагальними досягненнями в культурному поступі людства. Згодом все це призвелодо того, що система трьох вiкiв набула ознак загальної історико-культурноїперіодизації. Внутрішнє членування кам’яного, бронзового та залізного вiкiв здійснювалосьдослідниками з використанням рiзних критеріїв, причому було немало зроблено длятого, щоб ввести у визначення археологічних епох соцiально-економiчнi критерії.У результаті ступінчаста археологічна перiодизацiя набула вигляду сукупностівiкiв, перiодiв та епох, неоднозначних за критеріями та змістом. Археологічнаперіодизація у тому вигляді, як вона склалась на сьогоднішній день, має таківади, котрі неприпустимі для науково обґрунтованих перiодизацiйних систем. Це,як справедливо відзначив М. В. Анiкович,— вiдсутнiсть єдиного принципувиділення окремих епох та порушення правила поділу понять, в яких вона реалізована.Спроби позбавитись цих вад навели вченого на думку про необхідність її корінноїмодернiзацiї. Він пропонує виділити чотири археологiчнi ери — олдовайську,ашельську, мустьєрську та нову. Нова ера має складатись з п’яти послідовних археологічнихепох: епоха кістки (пiзнiй палеоліт та мезоліт за існуючою перiодизацiю); епохакераміки (неоліт за існуючою перiодизацiю); епоха бронзи; епоха заліза; епохасинтетичних матерiалiв, тобто історичне сьогодення. Запропонована системапослідовна i логічно впорядкована.
Але, як i систематрьох віків, вона відбиває лише один аспект розвитку людства — введення в дію увиробничих цілях нових матеріалів. Зрозуміло, що цього недостатньо длявсебічної оцінки історичного поступу людства. Ось чому запропонована періодизаціяне може слугувати надійним інструментом вивчення соцiально-економичних процесівминулого. У створенні соцiально-економичних реконструкцій та пiдготовцiузагальнюючих історичних праць вона може вiдiгравати лише допоміжну роль. Історичнаперіодизація, на вiдмiну від археологічної, побудована на використанні нематерiально-речового критерію, а критеріїв, котрі відбивають фундаментальніознаки соціального розвитку. Тобто вона ставить у центр уваги основні соціальнізакономiрностi i тому найбільш адекватно відбиває історичний розвиток людства. Зісказаного стає зрозуміло, що спирання лише на археологічну періодизацію та відмовавід використання історичної веде до однобокої, отже спрощеної оцінки історичногопроцесу: основні закономірності залишаються в тiнi, а на перше місце взагальних історичних реконструкціях висуваються ознаки другорядного порядку. Якнаслідок теоретичне бачення процесу у всій його складності та багатозначностіпiдмiняється поверховими висновками емпіричного характеру. Найбільш рельєфноусе це позначається на вивченні антропогенезу. Але, щоб довести це на конкретнихприкладах, слід, перш за все, дати сутнісну характеристику цього специфічного iтому надзвичайно складного періоду людської історії. У загальній періодизаціїформ розвитку антропогенез виокремлено в самостійний період становлення біологічнихта соціальних характеристик людини, отже людської діяльності i всього соціальногокомплексу. Антропогенез за своїм історичним змістом не може відноситись до первісносоціально-економічної формації, як це часто стверджується у палеолiтознавствi,оскільки вона с його прямим i безпосереднім генетичним результатом.
Сучасна наукаоцінює антропогенез як специфічний період розвитку дуже високого статусу.«Антропогенез, — пише Є. Д. Гражданников,— с повноправним членом ряду«бiологiчна еволюція — антропогенез — соціальна (формаційна) iсторiя». «Вмоделюванні процесів історії необхідно в історії природи та суспільства,—уточнюють вище сказане С. д. Гражданников та Ю. П. Холюшкiн,— виділити чотириосновних періоди: космогенез, біологічна еволюція, антропогенез та формаційнаiсторiя». Хоча археологія докладає чимало зусиль для розробки проблемантропогенезу, теорія антропогенезу не є знанням суто археологічним. Вона має міждисциплінарнийхарактер i тому мусить вирішуватись спільними зусиллями багатьох природничих тасуспільних наук. Питання антропогенезу археологія не може вирішувати,спираючись лише на свої матеріали та власні методи їх опрацювання. Коженархеолог, вступаючи у сферу антропоген етичних досліджень, мусить добреусвідомлювати специфічне положення теорій антропогенезу в системі наук та специфічністьпiдходiв до вивчення цієї проблематики. Він зобов’язаний добре розумітимiждисциплiнарнiсть наукового пошуку i викликану цим необхідність йоговiдповiдного методологічного забезпечення. Для археолога це становить складнезавдання, адже йому необхідно в такому випадку вийти за межі традиційних дляархеології палеоліту оцінки джерел, засвоїти вiдповiдно концепції суміжнихнаукових дисциплін, а також філософські засади теорії антропогенезу, бо лишевони дозволяють забезпечити необхiднi стики з іншими науками i вийти на рівеньсинтетичних узагальнень. При використанні наведених вище загальнихперiодизацiйних засад основна увага спрямовується на відтворення закономірностейцiлiсного процесу генезису людини та факторів її соціальної життєдiяльностi.Коли ж за основу вивчення антропогенезу береться одна лише археологічнаперiодизацiя, проблема антропогенезу втрачає своє фундаментальне наукове значення,вона розглядається як одна з багатьох внутрiшнiх проблем археології кам’яного віку.За таких обставин відтворення генезису суспільної людини пiдмiняється описом археологічнихматерiалiв або, у кращому разі, їх первинною емпіричною оцінкою. Результаттакої трансформації — низька якість реконструкцій, в яких генезис соцiальностiабо спотворюється, або взагалі вiдсутнiй. За прикладами ходити далеко не треба.У першому томі тритомного видання «Давня iсторiя України», котрий вийшов друкому 1997 р., походження людства як фундаментальна проблема історичної науки навітьне окреслена. Перший розділ книги його автор В. М. Гладилiн назвав «Найдавніше населенняна території України». У вступній частині до розділу він пише про палеоліт:«Саме тоді відбувся процес виділення людини з тваринного світу були виготовленіперші знаряддя праці з каменю, дерева та кістки, виникли найдавнiшi трудовінавички. За часів палеоліту сформувались основи суспільної органiзацiї людей,зародились iдеологiчнi уявлення, мистецтво». Здавалося б, що після таких заявосновна увага буде приділена походженню праці, свiдомостi, мови — саме тим суспільнимфеноменам, котрі якісно виділяють суспільну людину з-поміж інших живих істот.Але відтворення генезису суспільних факторів у роздiлi нема, як i нема констатаціїтого, що проблема антропогенезу має мiждисциплiнарний характер i повинна вирішуватисьне лише археологією, але й іншими науковими дисциплінами. Щоб переконатись уцьому, досить хоча б звернутись до внутрішньої рубрикації розділу про ранній палеоліт.Назва цих рубрик повною мірою відбиває нічим не доведений зміст розділу: уранньому палеолiтi вже існувало хоч i примітивне, але вже сформоване людське суспільствоi притаманні йому соцiальнi феномени. Ось назви цих рубрик: «Природнесередовище людини», «Час та шляхи заселення первісною людиною території України»,«Господарство, побут», «Культурно-iсторичнi процеси у ранньому палеолiтi», «Суспільнийустрій», «Духовна культура», «Антропологічна характеристика населення епохипалеоліту». Як бачимо, у роздiлi походження людини, суспільства, форм соціальноїжиттєдiяльностi фактично виведено за межі людської iсторiї. Перехідний період міжмавпою та людиною перетворено у фiкцiю. У роздiлi, за винятком одного посиланняна Ю. 1. Семенова, зовсім не використано спецiальнi праці з теоретичних проблемантропогенезу, яких фахівцями рiзних наук написано чимало i без яких датиоб’єктивну історичну характеристику раннього палеоліту неможливо. Для оцінкивнутрiшнiх відносин у ранньопалеолітичних хабiлiсiв, пітекантропів танеандертальців В. М. Гладилiн не використовує традиційний термін «первіснестадо», а застосовує новий термін «праобщина». Але не знає або свідомозамовчує, що етнографи, вводячи цей термін, навіть не намагалися переоцінитиісторичний зміст раннього палеоліту як часу становлення людини та суспільства.Перший термін фіксує наявність у період антропогенезу залишків стаднихвідносин, а другий — зачатки суспільних стосунків, тобто перший термін зупиняєувагу на залишках старого бiологiчного, а другий — на генетичних витоках новогосоціального в цей перехідний період. Відомо, що община — це основнасоцiально-економiчна i господарська лавка первісного суспільства. І якщойдеться про праобщину, то мається на увазі незавершеність процесу формуваннясоцiально-економичних i господарських основ суспільства. Отже, термін«праобщина» відбиває перехідний характер життєдiяльностi у ранньому палеолiтiта вказує на те, що це час становлення людини як носія соцiально-економичних iгосподарських відносин. Говорити, що введення нового терміна «праобщина»кардинально змінює ваші уявлення про історичний зміст раннього палеолітузначить грішити проти істини. Всього цього не сталось би, якби перший томвiдповiдно до вимог історичного перiодизацiї відкривався розділом проантропогенез — точніше про те, як цей процес протікав на території України. Затаких умов було б практично неможливо знехтувати методологічними засадами теоріїантропогенезу, відмовитись від походження праці, свiдомостi та колективності, котріскладають цілісний спосіб соціального буття людини, i звести складний табагатогранний процес антропогенезу до становлення одних лише бiологiчнихособливостей людини. Якщо ми констатуємо мiждисциллiнарний характер теоріїантропогенезу, то мусимо сказати, що таке мiждисциплiнарнi дослiдження взагалi.Найголовнiше є те, що вони мають зовсiм iншу структуру, вiдмiнну вiд структуримононауконих дослiджень. «Це тi дослiдження, в яких сама проблема може бутиправильно зрозумiла i сформульована в результатi спiльних зусиль представникiврiзних дисциплiн. Ядро такої проблеми не піддається членуванню на «дисциплiнарнi»частини, i підходи до нього не можуть бути сформульовані в рамках пізнавальноїструктури жодної з дисциллiн, котрі беруть участь». До цього додамо, що оцінкамiждисциплiнарних дослiджень нас здійснюватись з вiдповiдного мiждисциплiнарногорівня. З мононаукової точки зору результати мiждисциплiнарних дослiджень завждибудуть видаватись необ’єктивними, тобто такими, що суперечать фактам. І зрозумілочому. Адже «факт залишається фактом лиш настільки, наскільки він пояснюєтьсядією вiдповiдного наукового закону. Звідси випливає, що один i той же факт можепо-різному інтерпретуватись у рiзних науках». Навіть просте описання фактунеможливе без його теоретичного контексту. Ось чому вважається, що науковийфакт є елементом теорії. Археологiчнi та iншi наукові факти з теоріїантропогенезу мусять оцінюватись з мiждисциплiнарної точки зору, яка не узгоджуєтьсяз їх суто археологічною оцінкою, оскільки остання с недостатньою длятеоретичного знання мiждисциплiнарного рівня. З огляду на сказане видаються більшніж наївними твердження багатьох палеолiтчикiв про те, що археологія палеолітумає законне право на власне бачення антропогенезу та підходи до вирішення цієїпроблеми, оскільки вона володіє своїми власними джерелами з цієї проблеми. РозділВ. М. Гладиліна якраз i є реалiзацiєю такого неправомірного, але поширеного в археологічномусередовищі підході. Ще на початку 30-х рр. В. Т. Равдонiкас писав, щоархеологічна перiодизацiя не може слугувати надійним інструментом відтворення закономірностейсуспільного розвитку, бо межі мiж окремими археологічними епохами не відбиваютьнайголовніших загальноiсторичних зрушень. Говорячи про пiзнавальнi можливостіархеологічної перiодизацiї, дослідник підкреслював, що «уявлення про розвиток суспільствавона не дає i тим самим не дає повного i глибокого розуміння самих явищматеріальної культури, оскільки поза зв’язком з суспільним життям ці явищаприречені на формальне вивчення i не можуть бути розкриті у всій їхзначимості». В. I. Равдонiкас мав рацію, бо археологічна перiодизацiя будуєтьсяне за соцiально-економiчними критеріями, i тому при її використаннісоцiально-економiчнi фактори залишаються поза увагою. Скажімо межа між раннімта пiзнiй палеолітом за основним історичним значенням ні в яке порівняння нейде з іншими межами, що вiддiляють одну археологічну епоху від іншої, оскількивона означає закінчення антропогенезу i початок формаційної історії людства.Але в археологiчнiй періодизації цей надзвичайно важливий історичний рубіж увсій його iсторичнiй значимості не фіксується i розглядається як внутрішнягрань у межах раннього кам’яного віку. При цьому основні соцiально-економiчнiвiдмiнностi між раннім та пiзнiм палеолітом опиняються поза увагою або укращому разі відсуваються на задній план. Так, наприклад, при оцiнцi кам’янихвиробив ранньопалеолітичної доби археологами абсолютно не враховується тойфакт, що ці вироби виготовлялись істотами, які, на вiдмiну від людей усіх іншихархеологічних епох, ще остаточно не звільнились від дії природного добору. Цісистемні ознаки речей не закріплені в морфології виробів, але вони надзвичайнобагато важать, бо дозволяють говорити, що в цей час продовжували діятибiологiчнi механізми природної адаптації, i що соцiальнi механізми ще не набулиостаточно сформованого вигляду. Все це означає, що у пристосуванні до природи істотраннього палеоліту ми маємо своєрідне поєднання відживаючого бiологiчного танароджуваного соціального i що з цієї причини ранньопалеолітичну добу не можназалучати до формаційної iсторiї людства. Але при формально-типологiчномупорiвняннi iнвентаря раннього та пізнього палеоліту наведені характеристики невраховуються, i складається враження, що різниця між раннім та пiзнiм палеолітомне така вже й значна. На жаль, археологами також не враховується i той факт, щов будові головного мозку ранньопалеолітичних істот ще не було остаточносформованих ділянок, котрі регулюють свідому поведінку i членороздільну мову.Без урахування цієї системи ознаки оцінка ранньопалеолітичних матерiалiв, а відтакi всієї ранньопалеолітичної доби, не може бути правильною. Коротко зупинимось щена одному прикладі. У всіх книгах з первісної iсторiї України розвиток такзваних неолітичних суспільств розглядається у межах однієї епохи — неоліту Якщож виходити з соцiально-економичних критеріїв, то стане зрозуміло, що так зване неолітичненаселення території України не є однорідним. На вiдмiну від носіїв південнихархеологічних культур епохи неоліту (наприклад, буго-днiстровської), які вжестали на шлях відтворюючого господарства, носії пiвнiчних культур (наприклад,ямково-гребiнцевої) дотримувались привласнюючих форм господарства, тобто старихгосподарських традицій, котрі мають свої витоки ще в палеолiтi. Ця відмiнністьмає величезне соціально-економічне значення, але при характеристиці населенняне вона висувається на перший план, а археологічний показник — наявність кераміки,що є ознакою незрівнянно меншого історичного значення. Якби в основі дослідженнялежала не археологічна перiодизацiя, а історична, кожне з цих неолітичнихплемен розглядалося б не разом — у межах однієї епохи, а кожне на своєму щабліперіодизації вiдповiдно до рівня соціально-економічного розвитку. Відтакпiвнiчнi неолiтичнi племена були б вiднесенi до епохи ранньородової общини, апiвденнi — до пiзньородової общини, і загальна картина історичного розвитку первісногосуспільства на території України вимальовувалася б чiткiше та об’єктивніше. Сьогодністосовно проблем періодизацій первісного суспільства існують рiзнi думки. Так, наприклад,багатьма дослідниками палеоліту взагалі відкидається необхiднiсть створеннязагальних перiодизацiйних систем первiсностi та наголошується на необхiдностiстворення локальних та регіональних систем. Найбільш повно це проявилось підчас дискусій, проведеної 1987 р. в колишньому Ленiнградi. Зустріч булаприсвячена виходу в світ написаних етнографами перших двох томів тритомника«История первобытного общества».
На нараді чомусь зовсімне враховувалась та незаперечна істина, що локальні чи регiональнi схеминаповнюються змістом лише тоді, коли вони певним чином спiввiдносяться ззагальною схемою, яка має відбивати основні закономiрностi розвитку. Без цьогостворення локальних та регіональних схем втрачає всякий сенс, бо воно простонеможливе. Учасники дискусії чомусь забули, що археологічна перiодизацiя, якоюми, попри всі її недоліки, щоденно користуємось (кам’яний, бронзовий, залізнийвіки), має також загальний, тобто універсальний характер. Що станеться зархеологією, якщо ми, дослуховуючись рекомендацій згадуваної наради, припинимонею користуватись у повсякденній роботі?! Заради справедливості слідпідкреслити, що останнім часом багато з тих, хто раніше активно виступав протизусиль по створенню загальних схем розвитку, значно змінили свою позицію. «Всебільше поширюється и одержує вплив думка про те,— пише М. В. Анiкович,— щоскладний і багатогранний хід історичного процесу мусить висвітлюватись рядомперiодизацiй, у тому числі загальноiсторичних, побудованих на різних критеріях,що шукати серед цих перiодизацiй «універсальну», «кращу» — заняття безглузде:вони не конкурують, а взаємодоповнюють одна iншу. З огляду на цитованівисловлювання М. В. Анiковича стає абсолютно незрозумілою його різка критика наадресу А. І. Першица, який доводить, що пiзнiй палеоліт належить до епохиранньопервiсної (ранньородової) общини, а неоліт — до пізньопервісної(пiзньородової) общини. У А. І. Першица зовсім не було наміру пропонувати«універсальну», «кращу», за словами його критика, перiодизацiю. Він також ненамагався надбудувати археологічну перiодизацiю соціальними характеристиками, аподав кореляцію історичної перiодизацiї первісного суспільства з археологічноюперіодизацією — i тільки. Можливо, М. В. Анiковичу не подобається те, що як критерійісторичної перiодизацiї первiсностi використовується типологія общини. Але звибором критерію все правильно, адже саме община с основною i найголовнішою соціально-економічноюланкою первісного суспільства, бо саме вона забезпечує його виробничий i суспільнийсаморозвиток.
Отже,перiодизацiю первісності за типологією общини ні в якому разі не можна вважатиумоглядною, як це намагається довести М. В. Анiкович. Вона враховує фундаментальнісоцiально-економiчнi зміни — перехід до відтворюючого господарства — і будуєтьсяна масовому етнографічному матеріалі. А. Т. Першиц ніколи не захищав ідеюстворення універсальної періодизації на всі випадки історичних досліджень. Вінстворював історичну перiодизацiю вiдповiдно до специфіки етнографічного знанняi не намагався підмінити нею інші перiодизацiї. Археологічну перiодизацiю А. i.Першиц оцінював як спеціальну, котра для первісної історії має допоміжне значення.І це логічно, адже сам М. В. Анiкович стверджує, що археологічна перiодизацiя емпіричназа змістом, має внутрішні логiчнi суперечності, бо в ній відсутній єдиний критерійвиділення археологічних епох. Взагалі позиції М. В. Анiковича стосовно проблем перiодизацiїмало зрозумiлi. Так, вин пише: «Як такий, що втратив свій вплив в археології палеоліту,«соцiологiчний» пiдхiд до проблеми перiодизацiї найдавніших етапів первісного суспільствадо цих пір зберігаються в наший науці в середовищі етнографів та філософів».По-перше, це не так. Соцiологiчний пiдхiд до перiодизацiй первісного суспільстванаша археологія не втрачала, просто археологи зрозуміли, що власне археологічнуперiодизацiю не слід навантажувати не властивими їй соціальними критеріями. Ми відмовилисьвід вульгаризацій соцiологiчного підходу до вивчення первісності, а не відсоціальної оцінки найдавніших епох. Археологія, приміром, як i завжди, активно вивчаєпроблему антропогенезу, а антропогенез, як відомо,— це становления новоїсоціальної якості i суспільної людини як її носія.
Якщо, за словамиМ. В. Анiковича, запропонована етнографами історична перiодизацiя первiсностiумоглядна i не відповідає завданням науки, а археологічна — емпірична,суперечлива, будуються на різних критеріях i не відбиває соцiальнi етапирозвитку, то це означає, що історична наука взагалі не має інструмента відтворенняосновних закономірностей розвитку первісного суспільства. По-друге, якщо б насправдів археології соціальний підхід до проблеми періодизації первісного суспільствабув втрачений, то це б означало, що археологія відмовилась від соціологічної оцінкисвоїх джерел i тому втратила право на статус історичної дисципліни. Справа полягаєось у чому.
Археологія, як iраніше, налаштована на відтворення історичного минулого в усіх його проявах.Суперечки ж точаться навколо того, чи маємо ми для цього повноцінне методичнезабезпечення, чи можемо ми, не виходячи за межі формально-типологiчної оцінкиджерел, власними зусиллями створювати соцiологiчнi реконструкції, чи для цьогопотрібна взаємодія з іншими дисциплінами, i якщо така взаємодія потрібна — тона яких принципах вона має здійснюватись. М. В. Анiкович переконаний, щосучасні методи опрацювання археологічних джерел не дають можливостіпалеолiтчикам відтворювати соцiально-економiчнi характеристики найдавнішихсуспільств, хоча в принципі ці завдання археологія палеоліту вирішувати може.Але що це за принципи, чому вони не використовуються, що слід зробити, щоб оволодітиними i вивести археологію палеоліту на якісно новий щабель — про це у М. В.Анiковича не йдеться, хоча саме вони для вирішення питання про пiзнавальнiможливості археології мають основоположне значення. Наведені вище заяви М. В.Анiковича щодо неспроможності первісної археології відтворювати історичнийпроцес викликають подив ще й тому, що ніхто інший як сам дослідник усупереч собізапевняє нас, що первісна археологія володіє великими потенційними можливостямиу вiдтвореннi найдавнішого минулого людства. доводячи, що вихід у світ першихдвох томiв «Истории первобытного общества» лише фіксує кризовий стан iсторiї первісногосуспільства, він переконує нас, «що створювати цю дисципліну мусять у першу чергулюди, котрі володіють безпосередніми джерелами конкретно-історичного минулого,тобто археології. Але крім гіпертрофовано критики на адресу етнографів поки щоз боку опонентів нічого конкретного немає. І сподіватись на певні кроки у цьомунапрямку дуже важко, оскільки в питаннях налагодження роботи згадана дискусія констатує,що «тут першочергову увагу слід звернути не на загальнотеоретичний, а наджерелознавчий аспект».
Якщо під археологічноюметодикою розуміти лише прийоми i методи формально-типологiчної оцінки археологічногоматеріалу, його опис та створення простих предметних реконструкцій, то дійсно археологіяневзмозi на цій вузькій основі створювати об’єктивні історичні реконструкцiї.Якщо ж археологію розглядати не ізольовано, а враховуючи Ії тісну взаємодію з іншиминауками, то вона, використовуючи свої специфiчнi джерела, може здійснюватиповноцiннi історичні реконструкцiї. Але при цьому важливо правильно віднайти місцеархеології у процесі iнтеграцiї та диференцiацiї наук, про що ми мали можливістьписати раніше. Ні в кого не виникає сумнiвiв щодо приналежності археології доісторичної науки в широкому її розумiннi. Метою історичного пізнання є «пізнаннясоціально значимих об’єктивних феноменів i процесів минулого». Об’єктом історичногопізнання є писемні i речові, тобто археологiчнi джерела. Знання, одержані в результатівключення їх у систему дослідницьких процедур, можуть бути розчленовані на двакласи: знання про документи, котрі є компетенцією джерелознавства, та знанняпро історичну дiйснiсть. Отже, об’єктами історичного, у тому числі археологічногопізнання є джерела, а об’єктом історичного знання або об’єктом науки є історичнадiйснiсть. Соціальна значимість рiзних об’єктивних феноменів i процесівминулого є різною. Археологічна перiодизацiя враховує не основні, визначальнісоцiальнi феномени, а другорядні — такі як матеріал, з якого виготовлялисьпредмети виробництва та побуту форма речей, способи їх виготовлення тавикористання. Ці археологiчнi критерії лише з одного боку, частково, неповно таопосередковано віддзеркалюють соціально-економічний розвиток.
До того ж,говорячи про пiзнавальнi можливості археологічної перiодизацiї, доцільноговорити не про археологію взагалі, а про археологію на сучасному етапі їїрозвитку. У системній класифiкацiї наук археологія постає як наука, котрадосліджує первiсно-общинну, рабовласницьку та ранньокласову добу на основі матеріальнихджерел. Разом з писемною iсторiєю вона утворює дiаду історичної науки. Пізнавальнароль археології зменшується iз зростанням ролі писемних джерел. Йдеться про те,що предметні межі археології та писемної iсторiї хронологічно перекривають однаодну. Вiдомi в археологічному середовищі суперечки між Л. С. Клейном та В. Ф.Генiнгом щодо того, чи відноситься археологія до джерелознавства, чи є вонаiсторико-реконструктивною наукою, не мають значного сенсу, оскільки вонибудувались на уявленнях про внутрішню однорiднiсть археології i фактично невраховували того, що вона у своїх пошуках історичних реконструкцій стикується зіншими науковими дисциплінами. До того ж, дискусія велась не в академічномуключі i фактично перетворилась у обопiльнi iдеологiчнi звинувачення. Сучаснаархеологія являє собою розгалужену систему знань, яка має ознаки якунiверсалiзму, так i спецiалiзацiї. На думку С. Д. Гражданникова, авторасистемної класифiкацiї наук, археологічне знання має два рiзних рiвнi —фундаментальна археологія та системна археологія. Розподіл сучасної археологіїна два рiвнi абсолютно вірний, але терміни для їх визначення обрано ним невдало,оскільки системність є загальною ознакою будь-якої науки, незалежно від йспецифіки. «На вiдмiну від донаукового знання,— пише у цьому зв’язку Г.Гіргiнов,— наука є системою знань; системність якісна характеристика науки» Особливоце стосується теоретичного рівня органiзацiї знань, тобто фундаментальноїнауки. Але, щоб не додавати термiнологiчної плутанини, тут ми будемовикористовувати запропоновані терміни, добре розумуючи їх умовність. Приналежністьархеолога до «фундаментально» або «системної» археології визначається об’єктомдослідження. «Системна» археологія — це за своєю суттю традиційна археологія,вона визначається широким підходом до тематики та емпіричними засобамиопрацювання джерел. Дослідження у межах «системної» археології спрямоване нареконструкцію рiзних сфер дiяльностi, i воно реалізується на емпіричному рiвнi.Це не спецiалiзоване дослідження, воно вiдрiзняється комплексністю тематики,звідки, як можна здогадуватись, i пішла назва — «системна» археологія. Навiдмiну від неї, «фундаментальна» археологія характеризуються вузькоюспецiалiзацiєю. до неї належать побудовані на використанні археологічнихматерiалiв вузькотематичнi дослідження, спрямовані на побудову складнихісторичних, у тому числі теоретичних, реконструкцій. «Фундаментальна»археологія — це нова галузь у археологічному знанні. Вона вимагає від археологазасвоєння специфічних знань у цій пiзнавальнi області, якої археологічне дослідженнябезпосередньо стосується, а також значно складніших методичних прийомів дослідження,викликаних необхідними у цьому разі методичними запозиченнями з вiдповiдних спеціальнихнаук.
Такими,наприклад, є теоретичні дослідження проблем антропогенезу в археології, проблемпоходження відтворюючих форм господарства, проблем індоєвропейської спiльностi,проблем походження ранньокласових суспільств тощо. У «фундаментальній» археологіїнеобхідно дотримуватись теоретичних принципів дослідження, тут неприпустима такзвана логіка здорового глузду, яка широко використовується в «системній» археології,тобто в археології емпіричного рівня. Слід ще раз підкреслити, що перехід від«системної» археології до «фундаментальної» є не таким простим, як може здатисьна перший погляд, для цього потрібна спеціальна підготовка. Необхідно оволодітипевним рівнем знань вiдповiдно i науково дисципліни, на стику з якоюздійснюється дослідження, i розширення на цій основі методичного арсеналу оцінкиархеологічних джерел.
Скажімо, перехід відтрадиційного палеолiтознавствi у сферу теоретичних досліджень антропогенезу вимагаєосвоєння фiлософсько-методологiчних принципів теорії антропогенезу, специфікимiждисциплiнарного дослідження та, пов’язаних з теоретичним баченнямантропогенезу, методичних прийомів оцінки ранньопалеолітичних матерiалiв.Простий перехід без усього цього може призвести i дуже часто призводить до внесенняв сферу теоретичних досліджень невластивих їм емпіричних оцінок i, якрезультат, спотворення теорії. Теоретичний рівень досліджень, спецiалiзацiя умежах археологічного знання та мiждисциплiнарнiсть — це, як ми вже зазначали, тітри основні підвалини, на яких сьогодні базуються вищі досягнення сучасної археології,пов’язані з її участю в розробці фундаментальної проблематики та створенніузагальнюючих історичних праць. У «системній» археології археологічна перiодизацiяслужила i буде слугувати надійною схемою відтворення історичного минулого.Класифiкацiя знахідок, комплексів та пам’яток, предметні реконструкцiї,найпростіші історичні реконструкцiї емпіричного рівня — все це не вимагаєзалучення власне історичної перiодизацiї. Коли ж постає питання про створенняскладних історичних реконструкцій теоретичного рівня, чи підготовки великихузагальнюючих історичних праць, побудованих на використанні археологічних таінших джерел, на перший план виходить не археологічна, а історичнаперiодизацiя. Це не означає, що археологічна перiодизацiя в цих працях зовсімне використовуються. Там, де йдеться про опис джерел, їх класифiкацiю тавизначення функціональних особливостей, археологічна перiодизацiя продовжуєвiдiгравати свою роль, але вона непридатна для формування узагальнюючихвисновків. Сучасний етап розвитку наукових знань характеризується посиленнямiнтеграцiйних та диференційних процесів. З одного боку, все активнішеналагоджується мiждисциплiнарна взаємодія рiзних наук у вирiшеннi складнихпізнавальних завдань, з іншого — у межах конкретних наук відбувається внутрішнєчленування на окремі спецiальнi галузі.
Це створюєнеабиякі труднощі, адже кожна окрема наука опиняється у сфері дії протилежнихтенденцій — потягу до iнтегративних зв’язків з іншими науками та вузькоїспецiалiзацiї у своїх власних межах. Це спричиняє навіть серед представниківоднієї тієї ж галузі масу непорозумінь в оцiнцi власних наукових фактів iвiдповiдно до цього в загальних висновках, адже одні i ті ж факти оцінюютьсяними з точки зору рiзних концептуальних засад. Археологія тут не є винятком, iнепорозуміння серед палеолiтознавцiв у питаннях вивчення антропогенезу —яскравий тому доказ. Археологія, вiдповiдно до загальних тенденцій розвитку науки,відчуває значний потяг до об’єднання зусиль з іншими науками у вiдтвореннiпроцесів минулого, i ця мiждисциплiнарна взасмодiя є основною причиною того, щосеред її методичних засобів історична перiодизацiя буде набувати все більшоїваги. Чим активніше археологія буде виходити на рівень складних історичнихузагальнень та теоретичних побудов, тим вагомішою буде роль i значенняісторичної перiодизацiй.
Це не означає, щоархеологічна перiодизацiя втрачає своє значення. У межах тих пізнавальнихзавдань, які склались на попередньому етапі її розвитку i без яких вона існуватине може як спеціальна історична дисципліна, археологічна перiодизацiя i надалібуде вiдiгравати важливу пізнавальну роль.