підписаннядоговору ПРО СТРАТЕГІЧНІ НАСТУПАЛЬНІ ОЗБРОЄННЯ у контексті радянсько-американськихпереговорів щодо скорочення ядерної зброї у 1991 роціДипломна робота
ЗMіст
ВСТУП
РОЗДІЛ і. Новий етап РАДЯНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄННЯ після обрання М.С. Горбачова генсеком ЦККПРС
РОЗДІЛ ІІ. Підготовчий процес підписання договору проСНО між СРСР і США
ВИСНОВКИ
ДОДАТки
ДОДАТОК1
ДОДАТОК2
ДОДАТОК3
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ДЖЕРЕЛА
ПЕРІОДИКА
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Найнебезпечнішою та найбільш смертоносною зброєюмасового знищення, яку винайшла людина за весь період свого існування є ядерназброя — зброя, засобом ураження якої є ядерний заряд. Вона являє собоюкомплекс, в який входять ядерний боєприпас, засіб доставки її до цілі (ракета,торпеда, літак, артилерійський постріл), а також різні засоби управління, якізабезпечують влучення боєзаряду в ціль. Для неї характерна практично необмеженадальність дії, велика руйнівна сила, можливість несподіваного застосування,висока точність нанесення ударів, прихованість підготовки до пуску,використання незалежно від погодних умов. Ядерна зброя призначена для знищенняза невеликі проміжки часу адміністративних центрів, промислових та військовихоб’єктів, групи військ, флоту, створення зон масового ураження, затоплень,пожеж та радiоактивного зараження середовища.
Ядерна зброю поділяється на стратегічну та тактичну(а в СРСР та в країнах Варшавського Договору ще й оперативно-тактичну, – прим.А.А.).
Стратегічна ядерна зброяпризначена для знищення важливихстратегічних об’єктів в тилу ворога та знаходиться у розпорядженні вищоговійськово-політичного керівництва країни. Вона поділяється на наступальнута оборонну.
Основу наступальних стратегічних озброєнь складають:
· наземні комплексистратегічних балістичних ракет;
· ПЛАРБ;
· стратегічнібомбардувальники.
До оборонних відносять:
· протиракетні комплекси длязнищення стратегічних ракет;
· засоби протикосмічноїоборони;
· системи виявлення тапопередження про ракетний напад.
Тактична ядерна зброя призначена для знищення військ, бойовоїтехніки, тилових та інших об’єктів, які знаходяться в тактичній зоні.
До неї відносять:
· наземні, авіаційні, ікорабельні ракетні комплекси різних класів з радіусом дії до 1000 км, ракетияких мають ядерні бойові частини. Наприклад, ракети класів поверхня-поверхня(Sergant (Сержант), Pershing (Першинг), Pluto (Плутон), Lance (Ланс));повітря-поверхня (Bullpup (Буллпап)); ракети-торпеди (Subrock (Саброк), Usrock(Асрок), Ikara (Ікара));
· літаки, гелікоптеритактичної авіації з ядерними боєприпасами на борту;
· артилерійську зброю, щовикористовує ядерні снаряди;
· ядерні міни (фугаси);
· торпеди з ядернимибойовими частинами.
При застосуванні ядерної зброї можуть бути завдані поодинокі,групові або масовані удари. Поодинокі і групові — використовуютьсядля знищення однієї або групи цілей одним чи кількома боєприпасами; масовані повеликій групі об’єктів (цілей) значною кількістю боєприпасів.
Найпоширенішим засобом транспортування ядерного зарядудо цілі є ракети. Вони поділяються за:
· траєкторіями польоту(балістичні, планеруючі, самолітні, зенітні, змішані);
· місцем пуску тарозміщенням цілі (поверхня-поверхня (тут поверхня – узагальнююче поняття про місцепуску ракети із землі та корабля. — прим.А.А.), поверхня-повітря, повітря-поверхня).
Далі я детальніше опишу два типи ракет, які найчастішезустрічаються у цій курсовій роботі, — це балістична та крилатаракети. Вони можуть бути як наземного (БРНБ, КРНБ), морського (розміщені восновному на підводних лодках (БРПЛ, КРПЛ)) та повітряного базування (БРПБ,КРПБ).
БАЛІСТИЧНА РАКЕТА
Це ракета, політ якої за винятком відомоїневеликої ділянки, здійснюється по траєкторії вільно кинутого тіла. На відмінувід крилатих ракет, вона не має несучих поверхонь для створення підйомної силив атмосферу. Аеродинамічна стійкість польоту цих ракет забезпечуєтьсястабілізаторами. До балістичних ракет відносять: ракети різного призначення,ракети-носії космічних апаратів тощо. Вони бувають одно-, та двохступеневі,керовані та самонавідні. Балістичні ракети, радіус дії яких більше 5500 км – міжконтинентальнібалістичні ракети (МБР). Сучасні МБР мають дальність польоту до 11500 км(Minitman-2 (Мінітмен‑2) – 11500 км, МХ – 11000 км, Trident-1(Трайдент-1) – 7400 км). Їх пуск здійснюється з наземних стаціонарних(шахтових) і пересувних (мобільних) пускових установок або з ПЛАРБ (зпідводного або надводного положення). Вони можуть оснащуватись моноблочними абобагатоблочними зарядними ядерними головними частинами.
КРИЛАТА РАКЕТА
Це ракета, траєкторія польоту якої визначається аеродинамічноюпідйомною силою крила, тягою реактивного двигуна та силою тяжіння. У залежностівід розташування аеродинамічної поверхні прийнято розрізняти такі типи крилатихракет: «нормальна» (рулі у хвостовій частині або на задньому ребрікрила), «гуска» (рулі у носовій частині). Крилаті ракети мають такісистеми наведення: автономні (після пуску спрацьовують команди наведення увідповідності із заданою програмою), телекеровані (по командах з пунктукерування або за радіо чи лазерним променем), самонавідні (команди наведеннявиробляються на її борту головкою самонаведення), комбіновані (у більшостівипадків охоплює всі перелічені системи, зокрема на початковому етапі —автономну, а в кінці самонавідну системи. Розрізняють крилаті ракети класу:поверхня-поверхня (стратегічні, тактичні, протитанкові тощо), поверхня-повітря(зенітні), повітря-поверхня (авіаційні), повітря-повітря (авіаційні).
Тепер звернемось до історії виникнення та накопиченняядерної зброї.
Напочатку 40 років ХХ ст. групою вчених в США булирозроблені фізичні принципи ядерного вибуху. Перший вибух був здійснений наполігоні в Аламогордо 16 липня 1945 року. У СРСР ядерна зброя була створенагрупою вчених на чолі з акад. І.В. Курчатовим, і в 1949 році було проведеновипробування першої атомної бомби. У відповідь США прискорили роботи постворенню термоядерної зброї, а вже 1 листопада 1952 року вони здійснили першийвибух термоядерного пристрою потужністю 3 Мт. Термоядерний боєприпас у виглядіавіаційної бомби був випробуваний ними у 1954 році. У СРСР термоядерна бомбавперше випробувана 12 серпня 1953 року. Крім СРСР та США ядерні боєзаряди булистворені та випробувані: У Великобританії 30 жовтня 1952 року, у Франції 13лютого 1960 року, у Китаї 16 жовтня 1964 року; термоядерні боєприпаси —- відповідно:у Великобританії 15 травня 1957, у Франції 28 серпня 1968, у Китаї 17 червня1967, а в науково-технічному плані до виробництва ядерної зброї готові щебільше 30 держав світу.
На початку 80-х років у США нараховувалосьбільше 30 тис. одиниць ядерних боєприпасів (в тому числі 8 тис. стратегічних та22 тис. тактичних ). Для їх транспортування до цілі є багато різноманітнихносіїв, які знаходяться в постійній бойовій готовності. Так в складістратегічних наступальних сил США було: 1054 МБР («Titanus-2» («Титан-2»),«Minitman-2» («Мінітмен-2»), «Minitman-3» «Мінітмен-3»)з ядерними боєголовками, понад 400 бомбардувальників В-52 та В-111 стратегічноїавіації, які здатні переносити ядерні бомби і крилаті ракети з ядернимизарядами, і 41 атомна підводка, котра оснащена ракетами з ядернимибоєголовками. У цей же час Великобританія мала 64 МБР (Polaris («Поларіс»))на 4-х атомних підводках, ядерні авіабомби і тактичні ракети американськоговиробництва; Франція – 48 балістичних ракет, які розташовувались на 3-хпідводках, 27 балістичних ракет середнього радіусу дії наземного базування,ядерні бомби та тактичні ракети; Китай мав більше 100 балістичних ракет зрадіусом дії 1600-1800 км., близько 50 з радіусом дії 2,5-4 тис. км., а такожядерні авіабомби.
Із часом ядерна зброя стала практичнонеобмеженою по руйнівній силі та дальності дії, і швидко вдосконалювалась таоновлювалася. Загроза розв’язання ядерної війни, в якій не може бути переможцязмусила політичне керівництво найбільших тогочасних ядерних держав сісти застіл переговорів щодо питання обмеження, скорочення та подальшої повноїліквідації ядерної зброї. Найбільш послідовними та продуктивними булирадянсько-американські переговори після обрання М.С. Горбачова Генеральнимсекретарем ЦК КПРС та проголошення ним процесу перебудови та політики «новогомислення». А це означало відмову від конфронтації, гонки озброєнь тадотримання політики компромісів, і отже, кінець «холодній» війні. Зацей час відбулось 10 зустрічей на найвищому рівні (3 з яких були неофіційними.– прим. А.А.) і було підписано два широкомасштабних договори – Договірміж СРСР і США про ліквідацію ракет середнього та меншого радіусу дії (Договірпро РСМРД, 1987) та Договір між СРСР та США про скорочення стратегічнихнаступальних озброєнь (Договір про СНО, 1991).
У своїй курсові роботі я детально зупинюсь напідготовчому процесі підписання Договору про СНО у контекстірадянсько-американських відносинах у 1985-1991 роках. Основну увагу будезосереджено на тому, як проходив процес переговорів, та що сприяло досягненнюкомпромісів на них. Також я проаналізую прийнятий договір та його значення .
Питання даної теми детально описувалось у тогочаснійпресі. Зокрема, в урядових газетах «Правда» та «Известия»постійно аналізувався стан відносин між СРСР і США, висвітлювався хідпереговорів, друкувались вироблені спільні заяви та постанови.
Щоб краще зрозуміти переговорний процес, потрібноознайомитись з перебігом подій та атмосферою, яка панувала на зустрічахнайвищого рівня. Першою такою зустріччю була зустріч в Genf (Женева) 19-21листопада 1985 року. Їй присвячена монографія В.В. Большакова, Є.Є. Григор’єва,Т.А. Колесніченка, у котрій показано як проходила підготовка до зустрічі тадіалоги керівників двох держав, що сприяло прийняттю радянсько-американськоїзаяви, де виступали за досягнення прогресу на переговорах та необхідністьпокращення радянсько-американських відносин.
Наступною була зустріч в Reykjavik (Рейк’явік) 11-12жовтня 1986 року, яка була запланована як підготовка до офіційного візиту М.С.Горбачова в США. Матеріали, що стосуються цієї зустрічі поміщені в брошуріПолітвидаву.
Дуже важливим джерелом є ще одна брошура Політвидаву,у якій висвітлюється візит Генерального секретаря М.С. Горбачова, під час якогобуло підписано Договір про ліквідацію РСМРД та проголошено спільні заяви щодомайбутнього Договору про СНО.
Варто звернути увагу на заяву Генерального секретаряЦК КПРС М.C. Горбачова по радянському телебаченню. Вона зроблена ним 15 січня1986 року, в якій подавалась радянська програма ліквідації ядерної зброї до2000 року в три етапи та заяву, зроблену 28 лютого 1987 року, про ініціативувідокремлення з єдиного блоку питання про ліквідацію ракет середнього радіусудії та питання про СНО і підписання з цього приводу окремих договорів.
Доцільно згадати про «Вестник МинистерстваИностранных Дел СССР» — найважливіше джерело даних для моєї курсовоїроботи, основу якого складають офіційні документи щодо радянсько-американськихпереговорів – від новорічних вітань до телефонних розмов. Адже саме тут опублікованотекст Договору про СНО, який з усіма додатками займає біля 900 сторінок.
Що стосується літератури, то найбільш вагомою ємонографія спеціального кореспондента газети «Правда» Ю.А. Жукова, уякій він описує відносини між двома країнами починаючи з 1917 року. Цінністьцієї монографії полягає в тому, що всі події подає журналіст, котрий мав доступдо політичної «кухні» і бачив сам процес «приготування» тихчи інших політичних рішень.
Мацейко Ю.М. у своїй праці аналізує проблемирадянсько-американських відносин та прогнозує їх перспективи.
Борисов К. у своїй статті показує неможливістьдосягнення безпеки військово-технічним шляхом, виступає за необхідністьполітичних засобів розв’язання цієї проблеми.
Близькою до неї є стаття Сомова М. Щоправда, віннаголошує на тому, що неприйнятно ні для однієї з сторін, а саме: намагатисьзабезпечити власну безпеку без врахування безпеки інших країн, а тим більше нашкоду їм.
Значною, хоча й не дуже основною для висвітленнятеми є публікація Рогова С.М. У цій монографії він виділяє три групи інтересів:протилежні, дотичні, паралельні. На їх основі характеризуютьсярадянсько-американські відносини та показуються основні проблеми, які гальмуютьїх розвиток.
Безпосередньо питанню про ядерне роззброєння присвяченапраця Г.І. Герасимова, але він висвітлює хід переговорів по цьому питанню лишедо 1988 року.
Близькою до концепції цієї роботи є стаття Б. Петрова,де аналізуються практичні кроки по питанню ядерного роззброєння на основіпрограми повної ліквідації ядерної зброї до 2000 року.
Темі Договору про СНО присвячено ряд статей, середяких хотілося б відзначити:
· Стаття А. Арбатова, якавийшла в світ ще до підписання Договору про СНО та описує своє бачення існуючихпроблем;
· Робота Рогова С. М., дехарактеризується Договір про СНО у світлі радянсько-американських відносин;
· Праця посла з особливихдоручень Міністерства Зовнішніх Відносин Ю. Назиркіна, який був керівникомрадянської делегації на переговорах з США щодо ядерних та космічних озброєнь у1989-1991 роках.
Слід зазначити і те, що і після підписання Договорупро СНО не припинялися подальші заходи як з радянського, так і з американськогобоку щодо скорочення та ліквідації ядерної зброї. Керівниками двох країн буливисунуті ініціативи у сфері подальшого ядерного скорочення. Характеризуються ціініціативи в статті, що надрукована у журналі «Международная жизнь» .
Отже, як вже зазначалося у курсовій роботі, япоставив перед собою мету висвітлити підготовчий процес підписання Договору проСтратегічні Наступальні Озброєння у контексті радянсько-американськихпереговорів, показати, як відбувалося поступове досягнення компромісів таописати атмосферу, що панувала на переговорах, в яких умовах здійснювалосьпідписання договору, коротко охарактеризую та проаналізую його значення.
/>/>РОЗДІЛ і. />Новий етапРАДЯНСЬКО-АМЕРИКАНСЬКИХ ПЕРЕГОВОРІВ ЩОДО ЯДЕРНОГО РОЗЗБРОЄННЯ після обранняМ.С. Горбачова генсеком ЦК КПРСП
ісля закінчення ІІ Світової війни світ поділився надва ворожі табори, які різняться за своєю ідеологією та прагнуть досягнутисвітового панування. Для цього вони починають невпинно нарощувати свійвійськовий потенціал та вдосконалювати зброю масового знищення, основою якоїстає ядерна зброя – практично необмежена по руйнівній силі та радіусу дії. Алезагроза розв’язання термоядерної війни, в котрій не може бути переможця висуваєв центр проблему роззброєння та світову безпеку, тобто обмеження, скорочення таподальшу повну ліквідацію ядерних озброєнь. Важливим кроком для налагодженнявзаєморозумінь у радянсько-американських відносинах було проголошення (післяобрання М.С. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. – прим. А.А.)програми перебудови та політики «нового мислення». У листопаді 1985року в Женеві було проведено зустріч на найвищому рівні двох керівників. Цязустріч стала визначною подією у міжнародному житті, адже вона сприялаоновленню та відходу від клімату конфронтацій, тобто відновлення добрихвідносин між СРСР і США. На цій зустрічі було досягнуто домовленість про "відмовувід програм створення і розвертання нових стратегічних озброєнь; максимальнеобмеження модернізації існуючих СНО, заборонити випробування нових типів івидів ядерної зброї, зупинення розвертання ядерних ракет у Європі". Цядомовленість в подальшому сприяла формуванню загальної концепції миру тавзаємної безпеки, що проголошувала "неможливість досягнення безпекивійськово-технічними засобами, необхідність політичного розв’язання цієїпроблеми та неприйнятність ні для однієї сторони спроб досягнути національноїбезпеки без врахування інтересів безпеки інших країн".
Сторони підкреслювали необхідність будувати своївідносини і на основі взаємної і рівноцінної безпеки, а, оскільки, мова йде проміжнародні відносини – на базі всезагальної безпеки. Радянська концепціязагальної безпеки випливає з того, що "підготовка до ядерної війни зметою досягнути військової переваги об’єктивно не дасть політичної перевагинікому".
"Нинішній рівень балансу ядерних потенціалів,який забезпечує рівну небезпеку для держав, непомірно високий, подальше йогопідняття може довести цю небезпеку до таких меж, коли навіть кількісна рівністьсил, чи паритет, більше не буде володіти ефектом, взаємного військово-політичногостримування". Справжня взаємна безпека має базуватися не намаксимально високому, а на максимально низькому рівні стратегічного балансу.Повністю повинні бути знищені або доведені до рівня розумної необхідностіядерні та інші засоби масового знищення.
У сфері ядерного роззброєння, згідно програми дій,проголошеної 15 січня 1986 року, поставлено завдання на протязі 15 років (в триетапи) прийти до повної і всебічної ліквідації ядерної зброї.
На першому етапі поставлена "важлива встратегічному і політичному відношенні мета – знищення в найближчі 5 роківбалістичних та крилатих ракет середнього радіусу дії СРСР і США в європейськійзоні". Щодо стратегічних ядерних озброєнь, то на даному етапіпропонувалось відмовитись від створення, випробування, розгортання космічнихозброєнь та їхнє 50% скорочення. На другому етапі, з 1990 року і в наступні 5-7років, СРСР і США повинні домовитись про зняття всіх ядерних засобів середньогорадіусу дії, а потім разом з усіма ядерними державами ліквідувати всі тактичніядерні озброєння. На третьому етапі, у 1995-1999 роках СРСР і США мали бостаточно ліквідувати всю ядерну зброю, а інші держави — всі свої ядернізасоби.
У січні 1986 року на черговому раунді женевськихпереговорів з боку СРСР було запропоновано нові положення по всьому комплексуядерних озброєнь – взаємна відмова СРСР і США від створення, випробовувань тарозгортання ядерних озброєнь. По стратегічних озброєннях пропонувалось 50%скорочення на протязі 5-8 років ядерних засобів двох держав, які досягаютьтериторії один одного.
Щодо ядерних озброєнь в Європі висувалась пропозиціяпро повну ліквідацію ракет середнього радіусу дії при умові, що Великобританіяі Франція утримаються від збільшення своїх відповідних ядерних озброєнь.
США не погодились з деякими умовами цієї пропозиції івнесли свій варіант умови. Пропонувалось скоротити стратегічні системи озброєньдвох держав на 50% по боєголовках і до 1600-1800 штук по носіях. Передбачавсяпідрівень на наземні та морські балістичні ракети не більше 1250-1450 одиниць,а 350 носіїв можна було мати тільки у вигляді важких бомбардувальників.Загальна кількість боєзарядів на МБР і БРПЛ була б тоді обмежена 4500одиницями, а на бомбардувальниках дозволялося б розвернути до 1500 авіаційнихкрилатих ракет. Ще одне обмеження 3000 одиниць ставилось окремо для боєголовокназемних МБР. По ракетам середнього радіусу дії США залишались на позиції, якабула сформульована 21 листопада 1985 року. У ній передбачалось, що СРСР і США моглимати по 140 пускових установок. Пропорційне скорочення пропонувалось длярадянських ракет в Азії. Вашингтон висунув умову про одночасне обмеженняоперативно-тактичних ракет (ОТР) з радіусом дії менше 1000 кілометрів.
На черговому раунді переговорів по ядерним озброєнням11 червня 1986 року радянська сторона висунула проміжний варіант угоди.Пропонувалось домовитись про заборону наступальних космічних озброєнь:протисупутникових систем (ПСС) будь-якого виду базування, а також озброєнькласу «космос-земля». Додатково висувалась умова про невихід ізДоговору про ПРО на протязі 10-15 років. По стратегічним озброєнням, незнімаючи попередніх домовленостей про 50% скорочення, було запропоновано якперший етап заключити угоду про 30% скорочення за 5-6 років тільки МБР, БРПЛ,ТБ і МКР радіусу дії більше 600 кілометрів на підводних лодках (до 1600 носіїві 8000 боєзарядів). Щодо ядерних озброєнь середнього радіусу дії плануваласьповна ліквідація радянських і американських РСРД в європейській зоні (на західвід 80східної довготи) при умові,що Англія і Франція не будуть нарощувати свої ядерні озброєння. При цьому СРСРзаявив, що готовий вивести свої ОТР із НДР та ЧССР.
У відповідь американська сторонавказувала на можливість зближення позицій по певному ряду питань та висунулакомпромісні пропозиції по СНО та РСРД. Загальна межа на боєголовки стратегічнихзасобів була піднята з 6000 до 7500 одиниць, в тому числі на боєголовкибалістичних ракет наземного та морського базування – з 4500 до 5500, а набоєзаряди тільки МБР наземного базування – з 3000 до 3300 одиниць. При цьомупіднімався субрівень на авіаційні крилаті ракети: з 1500 до 2000 одиниць.Одночасно вводився новий підрівень для МБР всередині наземного ракетногокомплексу: не більше 50% від загального числа боєголовок наземних ракет. Щодоракетних засобів середнього радіусу дії США запропонували план трьохетапноїліквідації РСРД за три роки. При цьому американська сторона виступала заглобальну рівність з СРСР по сумарній кількості боєголовок на РСРД.
Дестабілізуючими тенденціями всфері гонки озброєнь були нові підходи зі сторони США по відношенню до ранішеукладених угод про обмеження СНО. Вже 27 травня 1986 року президент США РональдРейган прийняв рішення про припинення дотримання США Договору про ОСО-2 іТимчасової угоди про ОСО-1. Це рішення було реалізовано на практиці, коли "вкінці листопада 1986 року тяжкий бомбардувальник В-52 введений в бойовий складСтратегічного командування США після переоснащення під крилаті ракети – безкомпенсуючого зняття відповідної кількості існуючих багатозарядних носіїв".
Важливою подією в сферінаявності безпеки держав в умовах ядерно-космічної ери стала зустріч у столиціІсландії Рейк’явіку 11-12 жовтня 1986 року. Ця зустріч була запропонованарадянською стороною як підготовча нарада перед візитом Генерального секретаряЦК КПРС М.С. Горбачова в США, домовленість про яку була досягнута на зустрічі вверхах в Женеві (листопад 1985 року). Але підсумки в Рейк’явіку перевершилимасштаби суто підготовчої зустрічі. Ісландська зустріч ввійшла в історію якважливий самостійний етап та переломний момент в діалозі двох держав попроблемі роззброєння.
Перш за все було досягнуто угодупро скорочення наступальних озброєнь (СНО) двох держав за 5 років на 50% поносіям і боєзарядам (до рівня в 6000 одиниць). В наступній п’ятирічці СРСР іСША домовлялись ліквідувати повністю зброю даного класу. Щоб уникнутискладностей встановлення додаткових підрівнів, було вирішено, що на першомуетапі 50% скорочення охоплять всі компоненти стратегічних засобів: МБРназемного базування, БРПЛ морського базування і ТБ з їх ракетно-бомбовимозброєнням. Було вирішено повністю ліквідувати РСРД в європейській зоні. В Азіїрадянські ракети в цей час мали бути скорочені до рівня в 100 боєголовок,стільки ж боєголовок на РСРД дозволялось мати США на своїй території. СРСР знявпитання про зарахування американських ядерних засобів передового базування взв’язку з радикальним скороченням стратегічних озброєнь. Було фактично прийнятоугоду про РСРД, близької до «нульового варіанту», через це СРСРпогодився не вимагати, відповідно, скорочення ядерних сил Англії та Франції, атакож запропонував заморозити свої ОТР в Європі, а після заключення Договорупро ліквідацію РСРД розпочати переговори про їх скорочення. На прес-конференціїв Рейк’явіку, в день закінчення зустрічі, М.С. Горбачов сказав: "самшлях, який ми пройшли тут, в Ісландії, до таких широкомасштабних домовленостейпро такі значні скорочення ядерної зброї, — це вже величезний досвід, який миотримали тут, це великі надбання".
Сторони в принципі досягнулидомовленості про невихід із Договору про ПРО на протязі 10 років, тобтовідрізку часу, за який буде передбачена повна ліквідація стратегічних озброєнь.Але думки керівників двох держав розійшлись щодо питання про те, як конкретнотрактувати обмеження Договору стосовно робіт по вдосконаленню протиракетнихкосмічних озброєнь. З боку СРСР було запропоновано обмежити ці роботи в межахлабораторій, не проводячи випробувань космічних елементів про ПРО за межамилабораторій, особливо в космосі. Пропозиції СРСР по скороченню ядернихозброєнь, які лягли в основу досягнутих домовленостей, були висунуті в одномупакеті з пропозиціями по зміцненню режиму Договору про ПРО. США зі свого бокунаполягали на праві випробовувати їхні ударні засоби будь-де, в тому числі і в космічномупросторі. Керівники СРСР і США роз’їхались, домовившись продовжити пошуккомпромісу на переговорах щодо ядерних озброєнь в Женеві. Зустріч на найвищомурівні в Island (Ісландія) показала, що з питань про скорочення ядернихозброєнь, попередження гонки озброєнь передує ще довга й складна боротьба.Разом з тим, в результаті зустрічі в Рейк’явіку було створена принципово новаоснова, склались нові можливості для просування по шляху скорочення ядернихозброєнь, не допущенню виходу гонки озброєнь в космічний простір.
Ревізія узгоджених в Рейк’явікупроблем йшла за кількома основними напрямками. Перш за все, домовленість проневихід із безстрокового Договору про ПРО на протязі 10 років пробували податиу виді угоди про встановлення 10-річного терміну дії Договору, після якого вінавтоматично втрачає силу. Крім цього ставилось під сумнів головна довгочасоваціль переговорів, узгоджених на ісландській зустрічі, — повна ліквідаціяядерних озброєнь. У сфері скорочення стратегічних озброєнь стверджувалось, що вРейк’явіку мова йшла про ліквідацію на протязі 10 років тільки балістичнихракет наземного і морського базування. Замість скорочення кожного із елементівтріади знову висувалися (в рамках 50% скорочення на першому етапі) рівні іпідрівні. Укінець, по всім питанням ісландської програми дня обговорювалосьправомірність комплексного їх розгляду для подальшого вступу в силу в складієдиного пакету.
У зв’язку з цим СРСР виступив зновою ініціативою, яка була проголошена в Заяві Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню 28 лютого 1987 року. У нійпропонувалось «відділити проблему ракет середнього радіусу дії в Європііз блоку питань. Які розглядались спільно на переговорах в Женеві, і заключитиокрему угоду про їх повну ліквідацію в Європі і скорочення ракет цього класу до100 боєголовок в СРСР в азіатській частині і у США – на їх національнійтериторії». Також зазначалось, що після підписання угоди проліквідацію радянських та американських ракет середнього радіусу дії в Європі СРСРвиводить із НДР та ЧССР оперативно-тактичні ракет.
Підготовка спільного текстуугоди між СРСР та США велась на основі радянських і американських проектівдоговору, які були запропоновані, відповідно, 27 квітня та 4 травня 1987 року. «Вструктурному відношенні вони значно відрізнялись один від одного, томуобговорення велось приблизно по 15 конкретним темам, кожна з яких абоспівпадала із змістом окремих статей, або була відображена відразу в декількохстаттях запропонованих проектів». Предметом найбільш складнихпереговорів стали питання, які стосувались самого характеру передбачуваних заходів,порядку їх здійснення і методів контролю.
В американському проектіпередбачалось не тільки демонтаж чи знищення балістичних і крилатих ракетсереднього радіусу дії, але можливість їх переобладнання в ракети, які непідпадають під дію цього Договору. Ще передбачалось можливість перебазування накораблі і підводні лодки крилаті ракети великого радіусу дії.
СРСР категорично протестувавпроти можливості переобладнання РСРД в інші типи ракет, бо «підлягаючіскороченню системи пересувалися б в інші категорії озброєнь. У результатівідбувалась б лише певна перебудова військової структури. Запропонована угодапро РСРД стимулювала б нарощування в інших областях військового балансу».
СРСР також не погодився зпропозицією про переобладнання ракет середнього радіусу дії також і зполітичних причин, бо залишалась небезпека для союзників СРСР по ВаршавськомуДоговору. Крім цього з переобладнанням ракет «Першинг-2» в ракетименшого радіусу дії не знищувалась можливість зворотної операції, яку можнабуло здійснити за 48 годин.
Нарешті переобладнання крилатихракет наземного базування (BGM-109) на морі взагалі не потребувало якихоськонструктивних змін. Вони відрізнялись від крилатих ракет морського базуваннятільки потужністю ядерного заряду (відповідно 10-50 кт і 200-250 кт). Упринципі, повернення цих ракет в Європу було б лише справою часу. Крім цьоговиникала б ще одна проблема: як пересвідчитись в тому, що КРМБ не будуть простоскладені на кораблях ракетами середнього радіусу дії, дозволена кількість якихпоза межами Європи пропонувалось обмежити рівнем в 100 боєголовок.
В радянському проекті договору зсамого початку передбачалось зафіксувати положення про ліквідацію ракет шляхомїхнього демонтажу чи знищення. Після цього як в результаті компромісів булодосягнуто взаєморозуміння по ОТР, то фактично виявилось безпредметним питанняпро можливість переобладнання американських ракет «Першинг-2» вракети меншого радіусу дії в Європі, оскільки передбачалось встановленнянульового варіанту .
«Американськасторона продемонструвала конструктивний підхід в питанні про крилаті ракети,знявши питання про можливість зміни їх базування з наземного на морське». Отже, проблему, котрасерйозно гальмувала хід переговорів, вдалось вирішити.
Складні проблеми потрібно буловирішити в сфері контролю, особливо в зв’язку з передбаченням за Рейк’явікськоюформулою збереження 100 боєголовок на ракетах середнього радіусу дії за межамиєвропейського континенту.
Наявність в арсеналах обох країннавіть невеликої кількості РСРД передбачало збереження виробничої бази,проведення випробувань для перевірки надійності, навчання персоналу, плановузаміну ракет внаслідок їх фізичного зносу, а також досягнення домовленості пропараметри модернізації.
На заводах-виробниках, накомплексно-досліджувальній базі, в місцях складського зберігання, капітальногочи повного ремонту, на полігонах. У навчальних закладах постійно б знаходиласьпевна кількість ракет, яка ще повинна була б стати предметом узгодження. А цезатягувало б процес підписання договору, вимагало б більш глибокі та детальнорозроблені методи перевірки, ніж ті, які були б достатніми при повнійліквідації РСД, що виключає продовження їх виробництва, проведення випробуваньі підготовку обслуговуючого персоналу. У зв’язку з цим СРСР виступив з новоюпропозицією про повну ліквідацію ракет середнього радіусу дії також і вазіатській зоні, що дозволило б зняти питання про збереження тих 100 боєголовокна РСРД, за умови, що США зробить те саме. Щоправда, це не стосувалось ядернихзасобів США в Кореї, на Філіппінах, на острові Дієго-Гарсія, які не повиннізбільшуватися. Одночасно висувалась ідея про ліквідацію ОТР поза межами Європи,тобто проголошувалась концепція «глобального подвійного нуля», щодало могутній імпульс радянсько-американським переговорам .
Останньою значною проблемою, якавикликала гостру полеміку в зв’язку з підготовкою радянсько-американської угодибула доля 72 західнонімецьких ракет «Першинг-1А» і запропоновані доних американські ядерні боєголовки. У цих умовах канцлер ФРН Г. Коль виступивіз заявою від 26 серпня 1987 року про готовність німецького уряду при дотриманітаких умов: 1) досягнення домовленості між СРСР та США про повне знищення всіхРСРД; 2) врегулювання поки що відкритих питань перевірки і контролю для всіхзацікавлених сторін; 3) ратифікація договору та його вступ в дію; 4) дотриманняузгодженого графіку по знищення ракетних систем; – відмовитись від модернізації«Першинг-1А». І це насправді означало, що ракети «Першинг-1А»не стануть замінюватися іншими, а коли їх знімуть з озброєння, то ніякихпідстав для збереження американських боєголовок до них більше не буде .
Важливе значення на кінцевомуетапі переговорів про РСРД і ОТР мали постійні зустрічі міністрів закордоннихсправ СРСР і США Е.А. Шеварнадзе та держсекретаря Дж. Шульца протягом літа таосені 1987 року, їх переговори відповідно з американським та радянськимкерівництвом. Так, зокрема, в ході вашингтонської зустрічі Е. А Шеварднадзе зДж. Шульцом та Рональдом Рейганом сторони зуміли підійти до остаточної думкивідносно концепції та режиму зустрічі на найвищому рівні, що знімало останніперешкоди на шляху до підписання договору по ракетах середнього та меншогорадіусу дії (на заключному етапі замість ОТР стали використовувати термін «ракетименшого радіусу дії» – прим.А.А.) під час візиту М.С. Горбачова вВашингтон. Тоді ж була визначена і дата початку цього візиту – 7 грудня 1987року.
Останні деталі договору булиузгоджені під час женевської зустрічі міністра закордонних справ СРСР Е. А.Шеварднадзе та держсекретаря США Дж. Шульца всього лише за два тижні до початкувізиту Генерального секретаря ЦК КПРС в США.
Восьмого грудня 1987 року уВашингтоні Генеральний секретар ЦК КПРС і президент США поставили свої підписипід договором двох країн про ліквідацію своїх ракет середнього і меншогорадіусу дії (РСМРД). Передбачалось, що Договір про РСМРД вступить в силу, колиобидві сторони обміняються ратифікаційними грамотами (що й відбулось 1 червня1988 року — прим.А.А.).
В структурному відношенніДоговір про ліквідацію РСМРД складається із короткої преамбули та сімнадцятистатей. Невід’ємною частиною Договору є підписані одночасно з ним тридокументи. Найоб’ємніший з них – Меморандум про домовленості провстановлення вихідних даних. У них наведені свідчення, якими обмінялисьобидві сторони відносно наявних в них ракет середнього і меншого радіусу дії. УПротоколі про процедури, які регулюють ліквідацію ракетних засобів, визначеноконкретний порядок та способи знищення ракет, пускових установок і пов’язано зцим додаткового обладнання і споруд – стосовно кожного типу озброєння, що єпредметом Договору. Нарешті, Протокол про інспекції містить положення,розроблені двома сторонами з метою забезпечити ефективність контролю задотриманням Договору.
Предметом Договору є радянські іамериканські ракети середнього і меншого радіусу дії. До категорії РСРДвіднесені балістичні і крилаті ракети наземного базування з дальністю дії від1000 до 5500 кілометрів. Для СРСР – це "ракети типів, які відомі в СРСРяк "РСД-10", "Р-12" та "Р-14"і відомих в США відповідно як «СС-20», "СС-4"та «СС-5», а для США — це "ракети типів, відомих в США як"Першинг-2" і "BGM-109G" і відомих в СРСР підтими ж назвами". Ракетами меншого радіусу дії вважають БРНБ і КРНБ здальності дії 500- 1000 кілометрів. Для СРСР такими є «ракети типів,відомих в СРСР як „ОТР-22“ і „ОТР-23“ і відомих в США як „СС-12“та „СС-23“, а для США – „ракети типу, відомого в США як “Першинг-1А»і відомого в СРСР під тією ж назвою". Таким чином, Договір охоплює всібалістичні і крилаті ракети наземного базування, які мають дальність дії напроміжку від 500 до 5500 кілометрів. "Ліквідації підлягають зрадянської сторони 889 розвернутих і нерозвернутих РСРД, зі сторони США 677РСРД". Що стосується РМРД, то з радянської сторони, будутьліквідовані "957 розвернутих і нерозвернутих ракет, а зі сторони США — 169 таких ракет".
Реалізація положень Договорубуде здійснюватися паралельно по декількох напрямках. Сторони беруть на себезобов’язання після вступу в силу Договору не виробляти ніяких РСРД і РМРД,ступенів таких ракет та їх пускових установок, а також не здійснювативідповідні випробування.
Найкоротший термін дляліквідації (6 місяців) встановлений Договором для тих двох типів, які буливипробувані, але не розвернуті. Такими ракетами для СРСР є "ракетитипу, відомого в СРСР як «РК-55» і відомого в США як «SSC-X-4»,а для США – "ракети типу, відомого в США як «Першинг-1B» івідомі в СРСР під тією ж назвою".
Ліквідацію ж ракет меншогорадіусу дії (згідно встановлених домовленостей — прим.А.А.) івідповідних пускових установок, включно з додатковим обладнанням, планувалосьпровести протягом півтора року, а ракет середнього радіусу дії — за трьохрічнийперіод.
Для ліквідації ракетних засобіввиділяються спеціально обговорені сторонами місця: у СРСР їх вісім, а у США –два. Розроблені способи знищення всіх елементів ракетних систем стосовнокожного типу РСРД і РМРД.
Договором передбачено широкийкомплекс заходів для забезпечення взаємної впевненості учасників в дотриманійого положень. «По масштабу і детальності цих мір Договір не має собірівних і може розглядатись як принципово нове явище в сфері обмеження озброєньі роззброєння».
Ці заходи можна поділити на двівеликі групи – повідомлення й інспекції. Головна мета повідомлення – наданняпротилежній стороні інформації про здійснені чи заплановані зміни в сферіпередбачених Договором. Обмін обновлених вихідних даних і надання повідомленьздійснюється через Центр по зменшенню ядерної небезпеки. Що стосуєтьсяінспекцій, то передбачено 6 різних видів, а правила їх здійснення детальноописані в Протоколі про інспекції. Інспекції будуть проводитись не тільки вСРСР та США, але й на території держав, де знаходяться ракетно-операційні базиі ракетно-допоміжні об’єкти (НДР, ЧССР, ФРН, Великобританія, Італія, Бельгія таНідерланди).
Інспекторам фактично надані всінеобхідні права для того, щоб переконатись у непорушенні договору. У деякихвипадках навіть передбачені можливості таких дій, які повністю ідуть в розріз зтрадиційними уявами про необхідний рівень таємничості, необхідної длявійськового виробництва.
Отже, як ми бачимо, у1985-1987 роках відбулось налагодження тісних стосунків між СРСР і США нарахунок ядерного роззброєння, хоча і не завжди все йшло добре. Проте, сторонивдало знаходили компроміси щодо тих чи інших питань. У цей час постійнимистають зустрічі керівників зовнішньо‑політичних відомств та керівниківдвох держав. Головний підсумок цього періоду радянсько-американськихпереговорів стає підписання двохстороннього Договору про РСМРД, що сталозначною подією у відносинах між двома наймогутнішими країнами того часу. ЦейДоговір передбачав повне знищення двох класів ракетної зброї, при чому незастарілих, а сучасних і високоефективних засобів ведення війни. Таким чином,світ був позбавлений частини ядерної зброї та став на порозі подальшоїспівпраці з приводу скорочення стратегічних наступальних озброєнь.РОЗДІЛ ІІ. />Підготовчий процеспідписання договору про СНО між СРСР і СШАО
тже, 1988 рік ставчасом великих змін в міжнародних відносинах. Нове політичне мислення, заснованана ньому політика СРСР та сприяння цьому з боку США відроджували ідею про мир всвіті. Ворогуючі країни стали переходити від конфронтації до співпраці. У цьомуроці відбувся виступ М.С. Горбачова на Генеральній Асамблеї ООН, де булозаявлено про активізацію та інтернаціоналізацію політичного діалогу і переговорногопроцесу. Висловлювались думки про те, що боротьба ідеологій не повиннапереноситись на взаємовідносини між державами та про необхідність створенняміжнародної організації правових держав, які будуть підпорядковувати своюзовнішньополітичну діяльність міжнародному праву.
Із 29 травня по 2 червня 1988 року в Москві відбуласьзустріч Генерального секретаря СРСР М.С. Горбачова та Президента США Р. Рейганa(Ronald W(ilson) Reagan). Хоч там і не було виконано завдань, які висувались зобох сторін ще до зустрічі,— та вона сприяла налагодженню подальших добрихвідносин між СРСР та США. Важливе значення мав факт обміну ратифікаційнимиграмотами про вступ в силу Договору про РСРМД, які були підписані 1 червня 1988року. Покращенню взаємовідносин сприяв ряд поступок з двох сторін: СРСР вивів зтериторій НДР і ЧССР оперативно-такичні ракети, які були вивезені в травні 1988року на території СРСР. Між цими двома країнами 12 травня було підписано угодупро застосування Договору про РСМРД до ракет середнього і меншого радіусу дії,які здатні нести зброю, засновану як на існуючих, так і на нових фізичнихпринципах (екзотична зброя).
Вступ в силу Договору про РСМРД дав початок реальногоядерного роззброєння. 28 серпня вибухом на полігоні в Капустяному Ярі СРСР приступивдо планової ліквідації своїх ракет в присутності американських військових.Аналогічні дії були прийняті США. Першою західноєвропейською країною, з якої ввідповідності з підписаними документами до кінця року були повністю вивезенірозміщені там американські ракети, стала Бельгія. Розпочався вивізамериканських ракет з ФРН, Великобританії, Італії. Під наглядом військовихрадянських спеціалістів вони знищувались на території армійського арсеналу вПуебло, що в американському штаті Колорадо та на базі ВПС США в Дейвіс-Монтана,що в штаті Арізона. Американські експерти контролювали знищення радянськихракет в районі в Сариозека та Капустяного Яру. Так, вже до початку 1989 року, увідповідності з Договором про РСМРД, із 889 РСРД, які потрібно знищити, булознищено 222 ракети, із 587 пускових установок для них ліквідовано 118. Із 957РМРД ліквідовано 312, а із 238 пускових установок для них 94. Виконувала своїобов’язки і американська сторона, яка ліквідувала до цього часу біля 25%.
На московській зустрічі на найвищому рівніобговорювалась підготовка угоди про 50% скорочення СНО СРСР і США, питаннязаборони хімічної зброї, скорочення звичайних озброєнь і збройних сил в Європіта інші питання. На спільній заяві зафіксовано зближення позицій сторін по рядуаспектів з питань скорочення СНО в умовах збереження Договору про ПРО.Керівники обох країн заявили, що був вироблений проект Договору про СНО, вякому є широкі і важливі домовленості, а також висловлені позиції з рештипитань, де компромісу не досягнуто. Із врахуванням цього в Женеві булипродовжені переговори з метою вироблення окремої угоди відносно Договору проПРО на основі постанов спільної заяви, яка була прийнята у Вашингтоні 10 грудня1987 року. Був відзначений прогрес в підготовці спільних протоколів відповіднихпротоколів. Ці документи розробляли положення про контроль, який зазначався вдоговорі про РСМРД. Ця робота складала основу для заключення Договору про СНО.Під час московської зустрічі була підписана угода між СРСР і США проповідомлення про пуски МБР та БРПЛ. На продовжених після московської зустрічі вверхах женевських переговорах про ядерне та космічне озброєння зновупроявляються суперечки між двома країнами. Продовжувались пошукивзаємоприйнятних рішень з питань про обмеження розвертання МКР морського таповітряного базування, а також контролю щодо мобільних пускових установок МБР.Суперечки викликали суперечні питання щодо будівництва Красноярськоїрадіолокаційної станції (РЛС) у СРСР, а у США – РЛС на території Гренландії таВеликобританії.
У кінці 1988 року спостерігається деяка напруженість врадянсько-американських відносинах через перевибори Президента США на яких перемігДж. Буш (George Bush), адже важко було передбачити, як будуть розвиватись стосункиміж цими країнами після його обрання та чи складуться з ним такі ж дружнівідносини, які були між М.С. Горбачовим та екс-президентом США Р. Рейганом. Дж.Буш приступив до виконання своїх обов’язків 20 січня 1989 року. З цього приводуГенеральний секретар СРСР надіслав свої привітання Президенту США, в якомузазначав: «Висловлюю сподівання на те, що роки Вашого перебування нависокому посту Президента США будуть відзначені стабільним і широкомасштабнимрозвитком відносин між нашими країнами…». Вже 23 січня 1989року відбулась телефонна розмова між Дж. Бушем і М.С. Горбачовим, під час якоїПрезидент США подякував за привітання, що в своїй діяльності він буде «продовжуватилінію щодо розширення співробітництва та поглиблення взаємовідносин».
15 січня 1989 року минуло три роки після проголошеннярадянської програми повної ліквідації ядерної зброї. За цей час відбулисьзначні зрушення в радянсько-американських відносинах. Основне досягнення – цепідписання та вступ в силу Договору про РСРМД. Так, на цей час СРСР провів натериторії США і країн, де розміщені РСМРД, — 48 інспекцій, а США на територіїСРСР, НДР і ЧСРР — 197 інспекцій. На кінець січня, за даними Національногоцентру по зменшенню ядерної небезпеки, СРСР знищив 597РСМД і 149 ПУ РСМД, а США190 РСМД і 23 ПУ РСМД. У Женеві продовжились переговори про 50% скорочення СНО.Ці переговори затягував ряд невирішених проблем – наявність зв’язку між Договоромпро СНО та ПРО, обмеження КРМБ, контроль за мобільними пусковими установками,правило зарахування КРПБ та ТБ тощо.
Розгляд цих питань продовжувався під час офіційноговізиту в СРСР 10–11 травня 1989 року Дж. Бейкера. Він мав робочі зустрічі зЕ.А. Шеварднадзе та М.С. Горбачовим на яких обговорювались організаційніпараметри московських переговорів, створені робочі групи експертів з питаньроззброєння, регіональним проблемам, двохсторонніх питань. Було запропонованопродовжувати працю над текстом Договору про СНО. З боку СРСР було заявлено, щоДоговір про СНО можливий лише при дотриманні Договору про ПРО. На цій зустрічідосягнуто домовленість про відновлення роботи делегацій про ЯКО в Женеві удругій половині 1989 року. Також домовились про зустрічі міністрів зовнішніхсправ двох країн не менше 3-4 зустрічей в рік. Треба сказати, що цей візит Дж.Бейкера – це по суті перший обмін думками з адміністрацією США по загальномуколу питань, які гостро стояли на порядку денному в радянсько-американськихвідносинах. Чітко викреслились ряд проблем – це питання КРМБ і КРПБ. Щодо КРМБ,то радянська сторона вимагала обмежити КРМБ до 400 одиниць ядерного та 600одиниць звичайного оснащення, типи підлодок і надводних кораблів, на які можнавстановлювати КРМБ, встановити строгий контроль щодо КРМБ – від виробництва доїх розвертання (включаючи інспекції на кораблях і підлодках), а США заявили пронеможливість до пуску радянських інспекторів на свої кораблі чи підлодки. Що ждо КРПБ, то СРСР виступав за обмеження КРПБ, в яких радіус дії більше 600кілометрів, США – лише тих, в яких радіус понад 1500 кілометрів. Американськасторона пропонувала здійснювати зарахування на всіх типах ТБ, які оснащені дляКРПБ з ядерними зарядами по 10 ракет (ТБ максимально може нести 20 таких ракет — прим.А.А.).
21-23 вересня 1989 року відбувсяофіційний візит в США E.А. Шеварднадзе. Він передав особисте послання М.С.Горбачова, яке містило нові ідеї та пропозиції щодо актуальних питаньрадянсько-американських відносин, перш за все — з питань роззброєння тасвітової безпеки. У ході цієї зустрічі було вирішено, що в кінці весни — напочатку літа в США відбудеться зустріч на вищому рівні, на якій планувалосьпідписати Договір про СНО навіть у тому випадку, якщо до цього моменту не будедосягнуто домовленість по проблемі ПРО. Проте з умовою, що сторони будутьпродовжувати дотримуватись Договору про ПРО, у тому вигляді, в якому він був підписанийв 1972 році та зберігатиметься положення про можливість виходу з Договору проСНО однієї з сторін, якщо друга порушить положення Договору про ПРО. Ще СРСРповідомив про те, що на його території ліквідовано Красноярську РЛС, існуванняякої викликало незадоволення США, і висловив свою стурбованість щодо існуваннятаких же станцій на території Гренландії та Великобританії. У відповідь на цеамериканська сторона повідомила, що знімає свою пропозицію щодо заборони намобільні МБР на переговорах про СНО в залежності від рішення Конгресу стосовнопитання про фінансування американських мобільних МБР. Що стосується питанняКРМБ, СРСР запропонував вирішити проблему КРМБ в більш широкому контекстіморських озброєнь. На це США сказали, що подумають, але одразу ж висловилисумнів відносно можливості запровадження ефективної системи контролю за КРМБ.На цій зустрічі було підписано Угоду про принципи здійснення пробних заходівконтролю і стабільності, які було вжито до підписання радянсько-американськогоДоговору про СНО, яка була націлена на розробку таких заходів та містилапринципи їх здійснення. Було також підписано Угоду про взаємні завчасніповідомлення про масштабні навчання стратегічних сил та досягнуто домовленістьпро те, що в контексті рівня в 1600 одиниць балістичних ракет будутьвизначатись як співвідношення ракет і пов'язаних з ними ПУ.
Важливим етапом в ходірадянсько-американських відносин стала неофіційна зустріч 2-3 грудня 1989 рокубіля берегів Мальти Генерального секретаря СРСР М.С. Горбачова і Президента СШАДж. Буша, яка відбулась на борту радянського теплоходу «Максим Горький».Цікавий той факт, що тут вперше відбулась спільна прес-конференція керівниківдвох держав. На цій зустрічі не було порядку денного, а відбувався обміндумками по найбільш важливих питаннях радянсько-американських переговорів таобговорення організаційних питань майбутньої зустрічі в верхах у 1990 році уСША. Хоча ця зустріч була не офіційною і на ній не було прийнято ніякихспільних документів, — все ж вона відіграла важливу роль для покращеннявзаємовідносин, встановлення теплої атмосфери на переговорах. Адже це булаперша зустріч після зміни адміністрації США і вона показала, що можливе дальшеконструктивне продовження переговорів.
Уже в лютому 1990 року відбувсяофіційний візит Дж. Бейкера в СРСР, на котрому обговорювалось питання, щобудуть розглядатися на майбутній зустрічі на майбутній зустрічі на найвищомурівні у червні цього ж року. Відбувся обмін думками з питань обмеження озброєньта подальшого роззброєння. Було повідомлено про намір підписати Договір про СНОдо кінця цього року. Також на цій зустрічі були вирішені колишні протиріччящодо КРМБ, встановлювався радіус дії, а щодо КРПБ – домовились, що питання протакі ракети будуть вирішуватись на основі взаємних політичних зобов’язуючихзаяв, котрі будуть діяти протягом всього терміну дії Договору про СНО. Сторонидомовились про встановлення кількісних меж на нерозвернуті балістичні ракети таїхні боєголовки, що застосовуються для всіх МБР, а інші нерозвернуті балістичніракети, крилаті ракети і озброєнняна ТБ не будуть предметом кількісних обмежень; про режим розміщення іпереміщення всіх нерозвернутих балістичних ракет; про основні елементи режиму,що забезпечує доступ до телеметричних даних, які поступають під час випробуваньу польоті балістичних ракет, котрі підлягають зарахуванню згідно з Договоромпро СНО. З питання про заборону ядерних випробувань сторони домовились, щоосновне завдання – підготувати протоколи для договорів 1974 і 1976 років дляпідписання в ході майбутньої зустрічі у верхах, — практично виконане.
Як було заплановано раніше, відбувся робочий візитЕ.А. Шеварднадзе 3‑6 квітня 1990 року. Тут було зроблено огляд всьогоспектру радянсько-американських відносин на заключному етапі підготовки донової зустрічі на вищому рівні, обговорено питання щодо обмеження озброєнь, якіпотрібно доопрацювати з метою забезпечення максимального результатуроззброєння. Також дійшли згоди про необхідність нової зустрічі міністрівзакордонних справ в травні для деталізації майбутньої зустрічі. Тут вартозазначити, що на цих переговорах з американського боку було піднято питання проврегулювання конфлікту у Литві. Буш висловив надію на врегулювання питаннямирним шляхом, а це означало, що США визнавало цю проблему як внутрішнє питанняСРСР, і Буш не хотів погіршувати двосторонні відносини. Але ситуація, якасклалася на той час у Прибалтиці, все ж гальмувала розвитокрадянсько-американських відносин. Деякі впливові політичні сили США закликалиперервати як політичні, так і економічні зв’язки з СРСР.
Запланована зустріч керівників зовнішньополітичнихвідомств відбулася 15-19 травня у Москві. У цей час був ряд робочих зустрічейДж. Бейкера з Е.А. Шеварднадзе, що проходили під знаком підготовки домайбутнього візиту Президента СРСР в США та обговорення проблем обмеження таскорочення озброєнь. Ці переговори стали заключним етапом підготовкиповномасштабної радянсько-американської зустрічі у верхах. Було досягнуто згодипро те, що візит М.С. Горбачова триватиме з 30 травня по 30 червня 1990 року, ібуде містити переговори президентів та коротку поїздку по країні ПрезидентаСРСР.
На переговорах міністрів закордонних справ нарештібуло вирішено два основних комплекси переговорних проблем:
· питання про КРМБ;
· питання про КРПБ.
Перший комплекс вирішено на основі принципупаралельних політично зобов’язуючих заяв, розрахованих на весь періоддіяльності Договору про СНО. Щодо другого комплексу, то тут було визначено межурадіусу КРПБ, а також прийнято механізм зарахування за певними типами ТБ.Остаточно узгоджені протоколи до договорів 1974-1976 років на рахунок ядернихвипробувань і вибухів.
Офіційна зустріч на вищому рівні президентів двохкраїн відбулась з 30 травня по 4 червня. У Білому Домі М.С. Горбачов і Дж. Бушпідписали велику кількість документів із різних сфер життя. Що стосуєтьсяроззброєння, то було підписано ряд документів:
· Протокол до Договору міжСРСР і США про підземні ядерні вибуху у мирних цілях;
· Протокол до Договору міжСРСР і США про обмеження підземних випробувань ядерної зброї;
· Спільна заява по основнихположеннях майбутнього Договору про 50% скорочення СНО;
· Спільна заява щодонаступного етапу переговорів про СНО.
Програма зустрічі включала переговори у Вашингтоні,Кемп-Девіді (заміська резиденція президента у штаті Меріленд, — прим.А.А.), поїздку в Міннеаполіс (штатМіннесота), Сан-Франциско (штат Каліфорнія) та інші міста США.
Необхідно підкреслити, що хоча всюди їй давали високуоцінку, основної мети не було досягнуто — тобто не було підписано Договір про СНО, але сторони "домовились,що кожна сторона має право розвернути носіїв стратегічної ядерної зброї (МБР,БРПЛі ТБ) по 1600 одиниць і 6000 боєзарядів до них. А КРМБ цимДоговором не будуть охоплюватись, а обмежуються окремим документом – Додаткомдо Договору. Додатково до 6000 боєзарядів СРСР і США мають право розвернути 880таких ракет на підводних лодках і надводних кораблях певних типів (отже,встановлювалась межа для КРМБ,—прим.А.А.), тобто визначавсяфіксований рівень, який не вдавалось досягнути протягом всіх переговорів". У відповідності з правилами з урахуванням КРПБна ТБ, США мають можливість розмістити таких ракет на 800-900 більше, ніж СРСР.Проте, у відповідності з цим правилом зарахування СРСР може мати, при бажанні,на 40% більше такого типу бомбардувальників. Тобто США можуть мати 8300, а СРСР– 7400 боєзарядів всіх видів ядерної стратегічної зброї. Дальність пуску КРПБ увідповідності з Договором буде встановлена на межі не більше 600 кілометрів.СРСР також виступав за необхід Договору – проти можливості США передатиВеликобританії без обмеження ядерної зброї і засобів її модернізації. На ційзустрічі вироблено «Спільний документ, в якому викладаються узгоджені наданий час положення Договору про 50% скорочення СНО. Одночасно він виводитьсторони на фінішний круг переговорів: створені всі можливості для завершенняроботи над проектом Договору і його підписання до кінця поточного року».Щодо характеристики офіційного візиту Президента СССР в США, то зам міністразакордонних справ СРСР зокрема сказав: "Государственный визитПрезидента СССР в США стал выдающимся событием в современной мировой политике.Результаты визита открывают широкие перспективи для дальнейшего развитиясоветско-американских отношений на платформе нового мышления, для взаимодйствияи партнерства двух стран в решении жизненно важных проблем современности –разоружение, становление новых европейских структур, урегулированиярегиональных конфликтов, налаживание сотрудничества в торгово-экономической идругих областях".
На цій зустрічі була прийнятаспільна Заява відносно майбутнього Договору, в якій зазначалось: "Договірпро СНО буде передбачати конкретні заборони на певні категорії стратегічнінаступальні озброєння, види базування і види діяльності. Договором про СНОпередбачається, зокрема, заборона на:
· нові типи тяжких МБР;
· тяжкі БРПЛ і ПУ тяжкихБРПЛ;
· мобільні пускові установкитяжких МБР;
· нові типи МБР і БРПЛ зкількістю боєголовок, що перевищують 10 одиниць;
· швидкісне перезарядженняПУ МБР;
· ядерні КРПБ великогорадіусу дії з РГЧ з боєголовками індивідуального наведення".
Також була прийнята ще одна спільна Заява, в якійзазначалось: «У цьому році сторони завершать роботу над Договором міжСРСР і США про скорочення і обмеження СНО. Після підписання договору сторонинегайно проведуть консультації відносно майбутніх переговорів. Обидві сторониматимуть право піднімати на цих майбутніх переговорах будь-які питання, щостосуються будь-яких стратегічних наступальних озброєнь».
Питання щодо ядерного роззброєння у подальшомуобговорювалось на зустрічі міністрів закордонних справ в Іркутську. Тутвисловлено пропозиції з двох сторін прискорити роботу над узгодженням текстумайбутнього Договору про СНО та узгоджено орієнтований на підготовку зустрічі уверхах в СРСР графік своїх контактів і організацію роботи на переговорах і міжгрупою експертів двох сторін.
Через деякий час, 9 вересня, відбулась зустрічпрезидентів у Хельсінкі, які приїхали туди для участі в міжнароднійконференції. На цій короткій зустрічі вироблено спільну заяву, в якійговорилось: «ми єдині в переконані, що з агресією Іраку неможливозмиритись». Треба сказати, що ситуація, яка склалась тоді у Перськійзатоці сприяла зміцненню радянсько-американських зв'язків. Адже чи не вперше наподії в світі дві країни прореагували однаково та узгоджували свої подальшідії.
12 Грудня 1990 року відбулась поїздка Е.А. Шеварднадзеу Вашингтон. Це був робочий візит для підготовки майбутньої зустрічі на вищомурівні у Москві. Тут визначили час проведення майбутньої зустрічі – це 11-13лютого 1991 року. Пізніше на урочистій церемонії в Х’юстоні відбувся обмінграмотами про ратифікації Договору між СРСР і США про підземні ядерні вибухиядерної зброї від 1974 року та Протоколу до нього від 1990 року – ці Договориофіційно вступали в силу. Також тут відбулось обговорення інших проблемроззброєння: питання по необхідність швидшого обмеження та подальшого повногозаборонення ядерних випробувань, початку переговорів щодо тактичної ядерноїзброї і використання механізмів ООН для обмеження поставок ядерної зброї.
Згідно з домовленостями про необхідність проведення щеодного раунду переговорів глав зовнішньополітичних відомств СРСР і США 26‑29січня 1991 року у Вашингтоні відбулась зустріч недавно обраного міністразакордонних справ О.О. Безсмертних з держсекретарем США Дж. Бейкером. Напорядку денному обговорювались такі питання: політичні, щодо роззброєння,двосторонні, глобальні і регіональні. Важливе місце займало обговоренняситуації на Близькому Сході та стан справ на переговорах щодо скорочення СНО.Постановили, що потрібен ще час для доопрацювання тексту Договору про СНО. «ПрезидентСРСР М. С. Горбачов і Президент США Дж. Буш досягнули взаємної домовленості проте, що радянсько-американська зустріч на вищому рівні в Москві спочаткузапланована на лютий 1991 року, відбудеться на протязі першої половини 1991року. З причини війни в Перській затоці президент Дж. Буш повинен знаходитись уВашингтоні. Крім цього, робота над Договором про СНО потребує ще деякогододаткового часу. У відповідний час президенти СРСР і США визначать точнітерміни проведення зустрічі в верхах». Отже, американська сторона перенеслазапланований на лютий офіційний візит Дж. Буша в СРСР. Офіційно зазначалось, щоце — в основному через ситуацію у Перській затоці та не доопрацюванні текстуДоговору про СНО. Останній раз радянсько-американська зустріч переносилась у1960 році через політ Пауерса на У-2. Отже, тут чітко простежується вплив надумку США ситуація, що склалась у Прибалтиці, що хвилювала світову громадськістьта утруднювала розвиток взаємовідносин. Та Дж. Буш всіляко запевняв керівництвоСРСР, що вважає цю проблему внутрішнім питанням СРСР і не буде втручатись у цейконфлікт. Тому переговори щодо ядерного роззброєння продовжувались і ця зустрічвсе ж відбулась 29 липня-1 серпня 1991 року. На цій зустрічі було підписанорадянсько-американський Договір про скорочення СНО – найоб’ємніший і безперечнонайбільш складний в історії міжнародно-правовий документ. Текст самого договорувключає 19 статей, що складають орієнтовно 100 сторінок. Він також містить «більшепівсотні додатків, меморандумів, заяв, обмінних листів і т.д. і т.п.».Отже, переговори з цього питання велись багато років. «Якщо в якості відлікувзяти початок переговорів з адміністрацією Рейгана у 1982 році, то для йогозакінчення потрібно було 8 років. Якщо взяти відлік з 1985 року, коли почалисьпереговори по ЯКО, то це буде 6 років, а якщо взяти за початок зустріч вРейк'явіку, коли був сформований основний принцип договору – скорочення на 50%,то вийде 5 років». Тепер коротко охарактеризуємо сам Договір про СНО.Отже, сторони мають по 2-2,5 тис. носіїв ядерної зброї, а у відповідності здоговором — ця кількість скоротиться до 1600 одиниць, і більше 10тис.боєзарядів, а за договором – до 6000 боєзарядів. Ось і всі цифри, якіхарактеризують масштаби скорочення СНО, а все решта, що є у Договорі про СНО –це різні рівні, підрівні на окремі класи стратегічних озброєнь, якісніобмеження технічних параметрів, регламент розміщення і експлуатацію, випробувань,модернізації і заміни озброєнь, детальні тексти по інспекціям, контролю, обмінуданих. Отже, Договір про СНО "став важливим вкладом, як для зміцненнявідносин між СРСР і США, так і для світової безпеки". Цей договіртакож передбачав значні заощадження коштів, хоча б через скорочення коштів наобслуговування та за рахунок згортання нових стратегічних програм.
Потрібно зауважити, що переговори відноснопитання про ядерне роззброєння продовжувались і після підписання Договору проСНО. Так, 27 вересня та 5 жовтня 1991 року, були висловлені нові пропозиції,відповідно Дж. Бушем та М.С. Горбачовим, про подальше ядерне роззброєння. «Безтрадиційних багаторічних переговорів двома великими державами прийнятийсміливий крок, який дасть радикальне ядерних потенціалів країн». Та нажаль, їм не судилось збутись, так як у кінці 1991 року відбувся розпад СРСР.Проте, цим переговорам потрібно віддати належне, бо за цей період булопідписано два широкомасштабних договори, які вступили в дію та привели доскорочення та ліквідації певних типів ядерної зброї.
/>ВИСНОВКИ
Отже, тепер підіб’ємо підсумки курсової роботи. Як мибачимо, у травні 1985 року було обрано Генеральним секретарем ЦК КПРС М.С.Горбачова, який проголосив процес перебудови та політику «нового мислення».Це сприяло налагодженню добрих відносин із США, що означало відмову відконфронтації, гонки озброєнь та дотриманні політики компромісів. Важливе місцеу радянсько-американських переговорах займало питання про ядерне роззброєння.Адже ми знаємо, що ядерна зброя стала практично необмеженою по руйнівній силі,радіусу дії, а також та швидко оновлювалась і вдосконалювалась.
Важливим кроком для налагодженнявзаєморозуміння у радянсько-американських відносинах було проведення зустрічіна вищому рівні в Женеві, 19‑21 листопада 1985 року. Тут сторонидомовились, що будуть проводити політику спрямовану на обмеження та поступовузаборону ядерної зброї. І після цього М.С. Горбачов 15 січня 1986 року у своїйзаяві висловив пропозицію повністю ліквідувати ядерну зброю у три етапи до 2000року.
Згідно досягнутих домовленостей (на женевськійзустрічі) у Рейк'явіку, 11‑12 жовтня 1986 року, відбулась ще одна зустрічна вищому рівні, яка була запланована як підготовча нарада перед візитомГенерального секретаря ЦК КПРС у США. Проте підсумки Рейк'явіку перевершилимасштаби підготовчої зустрічі і вона ввійшла в історію як важливий самостійнийетап в діалозі двох держав щодо ядерного роззброєння. Тут остаточно булосформовано принцип скорочення СНО на 50%, також домовились про повнуліквідацію РСРД в європейській зоні. Щоб прискорити процес ядерного роззброєннярадянська сторона 28 лютого 1987 року внесла нову пропозицію: відокремитипитання про РСРД в Європі із загального блоку питань та підписати по цьомуокремого договору, а після цього перейти до скорочення СНО (процеспідготовки тексту Договору про РСМРД тривав більше, ніж півроку й лише завдякикомпромісам та взаємним поступкам вдалось розробити Договір про ліквідаціюРСМРД та підписали його 8 грудня 1987 року)… Після підписання Договору проРСМРД почався підготовчий процес розробки тексту Договору про СНО. У кінці 1988року з’являються деякі гальмування в радянсько-американських відносинах черезнові президентські вибори, на яких переміг Дж. Буш. Гостро постало питання, якрозвиватимуться взаємовідносини з новою адміністрацією США. Налагодженню дружніхвідносин з новим президентом сприяла неофіційна зустріч 2-3 грудня 1989 рокубіля берегів Мальти. На ній відбувся обмін думками керівників двох країн щодонайважливіших питань. Хоч тут і не було нічого прийнято, та вона сприяланормалізації радянсько-американських відносин.
За період від 30 травня до 4 червня 1990 рокувідбулась зустріч на вищому рівні в США, на якій було прийнято велику кількістьдокументів з різних сфер життя та було досягнуто домовленість про наступнузустріч в СРСР на лютий 1991 року. Проте, американська сторона перенесла цюзустріч. Офіційно були названі причини — це неможливість Президента СШАпокинути свою територію через війну у Перській затоці та недоопрацювання текстуДоговору про СНО. Тут потрібно сказати, що останній раз радянсько-американськазустріч переносилась у 1960 році через політ Пауерса на У-2. Тому стаєзрозумілим, що тут простежується вплив прибалтійського конфлікту, який приводивдо погіршення взаємовідносин. Проте Дж. Буш не захотів розривати налагодженітеплі відносини з СРСР і заявив, що Прибалтика – це внутрішнє питання СРСР.Тому зустріч все ж відбулась 29липня-1 серпня 1991 року у Москві, а 31 липнябув підписаний Договір про СНО. Цей договір має більше півсотні додатків,меморандумів, заяв, обмінних листів і т.д., що складає загальний обсяг біля 900сторінок. Хоч цей договір дуже об’ємний, але його легко охарактеризувати. Вінпередбачав: скорочення боєзарядів двох сторін до шести тисяч одиниць та їхносіїв (МБР, БРПЛ, ТБ) до 1600 одиниць. Ось і всі цифри цього договору, а всеінше – рівні і підрівні на окремі класи стратегічних озброєнь та на окремі їхтипи, якісні обмеження технічних параметрів, регламенту розміщення іексплуатації, випробування, модернізації і заміни озброєнь, загальні тексти поконтролю, інспекціях, обміну даних, по процедурах переобладнання та ліквідаціїозброєнь.
Отже, підсумовуючи курсову роботу, ми бачимо, що процеспідписання Договору про СНО червоною ниткою проходить черезрадянсько-американські переговори про ядерне роззброєння між СРСР і США у1985-1991 роках. У Москві, 31 липня 1991 року, між двома протилежними країнамиСРСР та США був підписаний широкомасштабний Договір про скорочення СтратегічнихНаступальних Озброєнь, які становлять найбільш потужний вид ядерної зброї. Хочацим Договором й не передбачалась повна ліквідація цих озброєнь, а всього лишчасткове їх скорочення — це був надзвичайно прогресивний крок як на ті часи.Адже дві наймогутніші тогочасні країни з різними політичними системамидобровільно та без усіляких компенсацій та застережень погоджувалися скоротитисвій ядерний арсенал.
Слід також додати, що переговори про ядернероззброєння продовжувались і надалі. Так вже 27 вересня та 5 жовтня 1991 рокувийшли відповідно заяви Дж. Буша та М.С. Горбачова з пропозиціями про подальшеядерне роззброєння. Та на жаль їм не судилось збутися, так як в грудні 1991року відбувся розпад СРСР.
/>/>/>СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ/> ДЖЕРЕЛА
1. Визит Генерального секретаря ЦК КПСС М.С.Горбачева в Соединенные Штаты Америки, 7-10 декабря 1987 г.: Документы иматериалы. – М.: Политиздат, 1987. –175 с.
2. Выступления М.С. Горбачева на ІІІ Сессииверховного Совета СССР // Вестник МИД СССР, 1990, № 7. — С. 1-6.
3. Горбачов М.С. Заява Генерального Секретаря ЦККПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню, 15 січня 1986 року. – К.:Політвидав, 1986. – 32 с.
4. Горбачов М.С. Заява Генерального Секретаря ЦККПРС М.С. Горбачова по радянському телебаченню, 28 лютого 1987 року. — К.:Політвидав, 1986. – 25 с.
5. Интервью заместителя министра иностранных делСССР А.А. Обухова // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. — С. 57-59.
6. Поздравление М.С. Горбачева Дж. Бушу в связи свступлением на пост Президента США 20 января 1989 г. // Вестник МИД СССР, 1989,№ 3. — С. 5.
7. Совместное заявление // Вестник МИД СССР,1990, № 19. – С. 1.
8. Советско-американская встреча на высшемуровне, Рейкьявик, 11-12 октября 1987 г. — М.: Политиздат,1987. – 68 с.
9. Советско-американское сообщение о встрече вверхах. // Вестник МИД СССР, 1991, № 4. — С. 6-8.
10. Совместное заявлениеотносительно будущих переговоров по ЯКВ и дальнейшему укреплению стратегическойстабильности // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. — С. 59-60.
11. Совместное заявлениеотносительно Договора о СНО // Вестник МИД СССР, 1990, № 13. — С. 58.
12. Microsoft Corporation.Encarta Encyclopedia’98: Deluxe Edition. — CD-ROM version / I, II./>ПЕРІОДИКА
13. Правда, 1986. 17 травня.
14. Правда, 1986. 12 червня.
15. Правда, 1986. 22 жовтня.
16. Правда, 1987. 21 липня.
17. Правда, 1987. 22 липня.
18. Известие, 1987. 26листопада.
19. Известие, 1987. 8 грудня./>ЛІТЕРАТУРА
20. Арбатов А. Сокращениестратегических вооружений: проблемы и непроблемы. // Мировая экономика имеждународные отношения, 1991, № 2. – С. 5-17.
21. Большаков В.В.,Григорьев Е.Е. Колесниченко Г.А. Женева – как это было. М.: Международныеотношения, 1986. – С. 127.
22. Борисов К. Советскаяконцепция безопасности // Новая и новейшая история, 1987, № 4. – С. 16-21.
23. Герасимов Г.И. Путь кбезядерному миру. – М., 1988. — 72 с.
24. Жуков Ю.А. СССР и США– дорога длиною в 70 лет, или рассказ, о том как развивалисьсоветско-американские отношения. – М.: 1988. – 482 с.
25. Мацейко Ю.М.Радянсько-американські відносини: проблеми і перспективи. М., 1989. – 56 с.
26. Меры в развитиииннициатив президентов Дж. Буша и М.С. Горбачева // Международная жизнь, 1991,№ 4. – С. 156-158.
27. Назыркин Ю. Договор,нужный миру (к ратификации Договора о СНО) // Международная жизнь, 1992, № 1. –С. 25-31.
28. Петров Б. Реальныйпуть к ликвидации ядерного оружия // Международная жизнь, 1987, № 9. – С.27-31.
29. Рогов С.М. Договор оСНВ: финиш или старт? // США. Экономика, идиология, политика. 1991, № 9. – С.3-10.
30. Рогов С.М. СоветскийСоюз и США: поиск баланса интересов. – М., 1989. – 278 с.
ДОДАТки/>ДОДАТОК 1
/>
Діагр. 1 Стратегічні наступальні озброєння (носії) СРСР і США на часпідписання Договору про СНО
ДОДАТОК 2
/>
Діагр. 2 Кількість скорочення СНО (носії) СРСР та США заДоговором про СНО
ДОДАТОК 3
/>
Діагр. 3 Скорочення СНО СРСР та США (боєзаряди) згідноДоговору про СНО