Завдання1. Охарактеризуйте отаманщину як явище у період української національно-визвольноїреволюції 1917-1920 років
У результатівсенародного протигетьманського повстання в листопаді грудні 1918р. до владиприйшла Директорія Української Народної Республіки (УНР) орган, що виник якширока політична коаліція, яка представляла політичні сили різноплановоїорієнтації з протистоянням державницької лінії та соціалістичних ілюзій.
Історія не даладля УНР можливості мирного будівництва, щоб уповні відновити демократичніоргани влади, створити надійну національну збройну силу держави. Втой же час на плечі українського народу та його провідників ліг важкий тягарборотьби за визволення. Уже на початку 1919р. війна велася одночасно на трьохфронтах, причому українська армія була слабшою від кожного окремо взятогопротивника і, на відміну від них, не мала жодної зовнішньої підтримки.
Найбільшою перепоною установленні УНР стала друга російсько-українськавійна. Анулювавши Брестську мирну угоду, більшовицька Росія заявила, що невизнає Україну суверенною державою. Директорія УНР змушена була розпочинати неналагодження державного життя, а вести війну з більшовиками, до якої зовсім небула готова і яка перманентно, одразу ж за протигетьманським повстанням буларозв'язана Червоною армією. Прикриваючись маріонетковим, створеним 28 листопада1918р. у Курську «Тимчасовим робітничоселянським урядом України» тайого «збройними формуваннями», більшовики розгорнули наступ наУкраїну. Агресія супроводжувалась жорстокістю, кривавими злочинами, тортурами ісадизмом червоноармійських військ на українській землі. Частини Червоної армії3 січня 1919 р. увійшли в Харків. 2 лютого 1919р. перед неминучим захопленнямКиєва радянськими військами Директорія та уряд УНР залишили Київ іперебазувалися до Вінниці.
На заклик Директорії вармію УНР вливалися сотні повстанських загонів зі слабкою дисципліною танебажанням виконувати накази командування. Мали місце непокора армійськихкомандирів, спроби різних отаманських переворотів тощо. У військупоглиблювалася деморалізація та анархія.
За таких обставинзародилося явище, що отримало назву «отаманщина».Загаломісторична наука дала отаманщині негативну оцінку, як деструктивній силі, щопаралізовувала українську визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт,підточувала провідні сили народу і послаблювала можливості протистояти передзовнішнім фронтом, яким були передусім російські біла і червона імперії. Глибокароз'єднаність та антагонізм, що панували між окремими загонами, та ворожнечаміж отаманами завдавали великої шкоди. Отамани часто виявляли багато геройстваі самопосвяти в боротьбі з ворогами, але, виступаючи відокремлено,розпорошували національну енергію, занархізовували життя, деморалізовувалинаціональні сили. Сваволя і отаманія у війську часто зводили нанівець планикомандування.
До проблеми отаманщинив добу Директорії УНР зверталося багато авторів історичних досліджень, нарисів,спогадів тощо. У працях сучасників тієї доби В.Винниченка, Д.Дорошенка,М.Шаповала та інших це явище було застосовано до характеристики загалом усієїукраїнської армії. Ними до української історіографії привнесені суб'єктивнітвердження, що нібито вся армія УНР була недисциплінованою, малосвідомою,здатною лише на бунти, а її командири були хворі «отаманією».Головною з причин отаманщини ці автори неправомірно називають незадоволенняполітикою С.Петлюри та українських урядів. В.Винниченко вважав, що знародженням отаманщини скінчилася влада Директорії. Він неправомірно переноситьвизначення «отаманщина» на все суспільнополітичне життя цьогоперіоду, характеризуючи його епітетами суцільно негативного спрямування іперекладаючи всю відповідальність за неї на С.Петлюру, начебто тому, що він«поєднав в своїх руках військову і політичну владу, яка стала на загал»отаманською".
Отже, існуванняфеномену отаманщини в добу Директорії УНР має такі глибинні причини, як-топробудження селянської стихії, стислі строки формування армії, наявністьнезаконних збройних формувань, самоуправство окремих місцевих політичних таотаманських авторитетів, слабкість державного апарату і центральної влади,вплив підривної більшовицької пропаганди, внутрішні суперечності міжукраїнськими політичними силами.
Завдання 2. Як ви вважаєте у чому виявляється обмеженість суверенітету УСРР на початку 20-х років ХХ ст
Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів — від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах.
Ще влітку 1919 р. підприводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів»та«зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиттянайголовнішихнаркоматів Росії та національнихреспублік.Після закінчення війни Центр посиливнамагання включити формально незалежні республіки доскладуРСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шаленийтисксправлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам.
Практично будь-який самостійнийкрок українського керівництва викликав звинуваченняМоскви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. КомандувачаЗбройнихСил України було підпорядковано спеціальному уповноваженомуРеввійськрадиРСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їздіРад(лютий—березень1921 р.) проти договору про військовий та господарськийсоюзіз Росією виступили представники опозиційних партій — УКП та лівихесерів.Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх іпроголосувалаза об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх доскладуцентральних наркоматів Російської Федерації.
Наставала черга сфериміжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянськихреспублік, у тому числі УСРР, підписали протокол про переданняРСФРРсвого представництва на Генуезькій конференції. Російськезовнішньополітичневідомство фактично узурпувало повноваження «незалежних»республікі почало виконувати функції загальнофедеративної структури.
Додамо до цього, що в томуж році в Україні був закритий спеціальний навчальнийзаклад, який готував національні дипломатичні кадри, — Інститутзовнішніхвідносин.Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестисявиключнов Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли вКиївськомууніверситеті був започаткований факультет міжнародних відносин(з1990 р. — Інститут міжнародних відносин).
Повернімося, однак, доперіоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й.Сталінимпроект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками»передбачаввходження останніх до Російської Федерації на правах автономії.
Це був так званийпроект автономізації. Він викликав енергійну критику збокубільшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізаціївиступиві В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносинрадянськихреспублік інший принцип — принцип рівних прав у складіфедерації.
10 грудня на VIIВсеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію проутворенняСРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздівРадінших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створенняСРСР.30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Деклараціюпроутворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформленнятриваві далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточнозатвердженоКонституцію СРСР. У ній права союзних республік,у тому числі і України обмежувалисязначнобільшою мірою, ніж у попередніх проектах документів,пов'язаних зі створенням СРСР. Принципирівноправності і федералізму практично поступилисяавтономізації. Союзні республіки стали адміністративнимиодиницямиСРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згіднозофіційними тлумаченнями, «добровільно» передавалися Союзу РСР. Це ярмоукраїнськийнарод вимушений був тягти протягом майже 70 років.
Завдання3. Охарактеризуйте діяльність Українського таємного університету у Львові
Реагуючи наполонізацію освіти, свідома українська інтелігенція заснувала у Львові таємнийУкраїнський університет (1921—1925). Масштаби діяльностіцього підпільного (сучасники назвали його «катакомбним»), навчального закладувражають. У період свого піднесення він мав три факультети (філософський,правничий та медичний) і 15 кафедр. Майже 1500 студентів навчалися підкерівництвом 54 професорів
Львівський(таємний) український університет — українськийнелегальний вищий навчальний заклад у Львові заснований у липні 1921 року ііснував до1925 року.
Університетбув заснований за ініціативи Наукового товариства ім. Шевченка, Товаристваукраїнських наукових викладів ім. П. Могили та Ставропігійського Інституту уЛьвові, як реакція на дії польської влади із закриття українських кафедр у Львівськомууніверситеті і забороною навчання в ньому для студенів українськоїнаціональності. Останнє було спричинено рішенням стосовно обов'язку студентівЛьвівського університету та Політехніки служити в польській армії.
Рішенняприступити до створення Л(т)УУ було прийнято на з'їзді українського студентствау Львові в липні 1921 року. У середині вересня 1921 року новостворенийнавчальний заклад розпочав свою роботу. Університет діяв нелегально, нагромадських засадах. Заняття проводились в приміщеннях НТШ, «Просвіти»,Національного музею, закладах «Рідної Школи», підвалах собору св. Юра, наприватних квартирах викладачів і студентів.
Упершій рік свого існування університет мав три відділи (факультети):філософський, юридичний, медичний, пізніше було утворено технічний відділ. В 1922році на базі технічного відділу було створено Українську (таємну) ВисокуПолітехнічну Школу (існувала в 1922—1925 роках) у Львові. В 1924 році доуніверситету формально було приєднано ще й факультет мистецтва під керівництвомОлекси Новаківського і протекторатом Андрея Шептицького. В університетзаписалося 1028 студентів. З них:
· на філософський факультет — 235;
· на юридичний — 608;
· медицини — 185.
Крімтого було ще 230 надзвичайних студентів. Таким чином всіх записаних вуніверситет нараховувалось — 1258. На технічному від ділі навчалось 150студентів.
Першимректором Л(т)УУ був доктор Василь Щурат, потім Мар'ян Панчишин, МиколаЧайковський, Є. Давидяк. Ректором Високої Політехнічної Школи було обрано В.Лучківа.
У1924—1925 роках на трьох відділах університету нараховувалося 58 кафедр. Нафілософському факультеті було 22 кафедри, юридичному — 26,медичному — 10. На філософському та юридичному факультетах навчаннятривало 4 роки, на медичному та в політехніці — 2 роки. Після двох роківнавчання у Львові студенти медицини та політехніки мали змогу продовжуватинавчання у вищих навчальних закладах Праги, Відня, Гданська. В 1921 році длякерівництва справами у закладі був створений Сенат університету, до складуякого входили Василь Щурат, Мирон Кордуба (декан історичного факльтету), ІванКрип'якевич, Іван Раковський, Володимир Вергановський (декан юридичнногофакультету), М. Левицький, Р. Ковшевич, Іван Куровець (декан медичногофакультету), М. Музика, Анатоль Вахнянин. Серед викладачів університету буливідомі українські вчені: Іван Крип'якевич, Кирило Студинський, М. Корчинський, СтепанБалей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський, Ф. Копесса, Іларіон Свєнціцький,В. Левицький, Микола Чайковський, Микола Чубатий, С. Старосольський, С.Шухевич, Юліан Гірняк та інші.
Незважаючина складні умови, пов'язані з нелегальним існуванням, рівень викладання іпідготовки спеціалістів в університеті був високим. Студенти університету малисвої численні молодіжні організації, серед яких «Український СтудентськийСоюз», «Академічна громада», «Медична Громада», «Гурток Правників», «КрайоваСтудентська Рада» та інші. Науковий гурток істориків видавав журнал «ІсторичнийВісник». Матеріальну підтримку діяльності університету надавали українськігосподарсько-економічні установи, частина фінансової допомоги поступала відчисленної еміграції із Чехословаччини, США і Канади.
Викладачіта студенти університету зазнавали постійних переслідувань з боку польськихорганів влади. Заходи національних громадсько-політичних організацій іукраїнських депутатів польського сейму, спрямовані на легалізацію діяльностіЛ(т)УУ, були безуспішними. Переслідування та арешти польською поліцієюстудентів та професорів, відсутність матеріальної бази і нестача коштів,урядова заборона службовцям державних установ викладати в університеті тадискримінація випускників привела до припинення діяльності Л(т)УУ в 1925 році.Після закриття український університет було створено за кордоном — Українськийвільний університет.
Завдання4. Продовжте речення:
Ініціаторамистворення дивізії «СС — Галичина» були представники німецькогокомандування та українськоговизвольного. Ініціатором цієї ідеї був губернаторГаличини Отто Вехтер, який за допомогою української дивізії хотів залучити українцівдо тіснішої співпраці з німцями.
ІніціативуВехтера підтримав професор В. Кубійович — Голова Українського ЦентральногоКомітету — єдиної легальної установи, яка відстоювала інтереси українців уГенеральній губернії й одночасно з проголошенням 28 квітня 1943 р. створеннядивізії «Галичина» закликала українське громадянство вступати до лав дивізії.
Списоквикористаної літератури:
1. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна віднайдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. — К.: Наукова думка,1995.
2. Довідник з історії України. — 2-евидання. — К., 2001.
3. Мудрий В. Змагання за українськіуніверситети в Галичині.- Львів; Нью-Йорк, 1999. −129 с.
4. ПідковаІ.З., Шуст Р.М… Довідник з історії України — Т.1. — К.: Генеза, 1993; Т.2. — К.: Генеза, 1995.
5. СубтельнийО. Україна. Історія. — 2-е видання. — К.: Либідь, 1992.