Особливості реформації в Англії

=shur@= shura19@yandex.ru
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра
/>

здисципліни “Всесвітня історія”
виконаластудентка  курсу,  групи
спеціальності
заочноговідділеня
Викладач:
РІВНЕ — 2003
ВСТУП
У першій половині XVI в. у Західній і Центральній Європі розгорнувсяширокий суспільний рух, антифеодальний по своїй соціально-економічній іполітичній суті, релігійний (антикатолицький) за своєю ідеологічною формою.Оскільки найближчими цілями цього руху були “виправлення” офіційної доктриниримсько-католицької церкви, перетворення церковної організації, перебудовавзаємин церкви і держави, тому він став називатися Реформацією.
  У вузькому значенні слово Реформація (відлат. Reformatio- перетворення) — це боротьба за реформування римсько-католицької церкви, що переживала в XIV-XVI ст. найвищу кризу. Уширокому змісті реформація являла собою першу значну битву народжуваноїбуржуазії проти феодалізму і його ідеологічної основи — віровчення церкви, щоне відповідала більше заповзятливому духу Нового часу. У відмінності відгуманістичного руху, що орієнтував на найбільш утворену частину суспільства,діячі Реформації зверталися за підтримкою до різних шарів населення. У вирреформаційного руху були затягнуті городяни, селяни, учені-богослови, студенти,збідніле дворянство і навіть короновані особи.
  Думка  про необхідність церковних реформ висловлювалася задовго до Реформації. Стурбовані моральним  і політичнимспадом  папства, моральним розкладанням духівництва, багато богословів ісвященики намагалися зсередини встановити авторитет і чистоту католицькоїцеркви. Однак папи не хотіли визнати необхідність Реформації. Аналогічно спроби приватних осіб у XIV-XV ст. (Викліф в Англії, Гус у Чехії, Савонарола вІталії) також не принесли успіху. Папство шалено боролось з будь-яким проявомєресі. Нещасних чоловіків спалювали як єретиків, а жінок також — заобвинуваченням у чаклунстві. Перекірливих монархів відлучали від церкви. Алеінквізиція так і не змогла придушити дух обурювання проти римсько-католицькоїцеркви. Усе більше і більше росла ворожість селян до церкви як найбільшомуземлевласнику. Європейські монархи, чиї жадібні погляди були спрямовані навеличезне церковне майно, заохочували цей дух невдоволення. Головним вогнищемєвропейської Реформації була Німеччина.
Реформація — це широкий релігійний ісоціально-політичний рух, що почався на початку 16 століття в Німеччині іспрямований на перетворення християнської релігії. Почавшись в Німеччині,Реформація охопила ряд європейських країн і призвела до відпадання відкатолицької церкви Англії, Шотландії, Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландів,Фінляндії, Швейцарії, Чехії, Угорщини, частково Німеччини.
Термін «Реформація» виражає ту істотну сторону руху, центром якої єкритика й атака на монопольне положення католицької папської церкви і їїнавчання в політичній, ідеологічній системі тодішнього європейськогосуспільства. Ф.Энгельс визначив революціонізуюче протікання реформаторськогоруху як першу вирішальну битву європейського міщанства проти феодалізму. Цяхарактеристика відносилася німецькій Селянській війні, однак аналогічніреволюційні риси містяться в кожнім антифеодально орієнтованому реформаторськомурусі, тому що в ньому відбиваються визвольні інтереси наступаючого міщанства,класу буржуазії яка народжувалася.Особливості реформації в Англії
 
Актуальність. Реформація — загальноприйняте позначеннясуспільно – релігійного руху початку 16 ст., що охопив майже всю Європу.Реформація ідейно підготувала ранні буржуазні революції, виховавши особливийтип людської особистості, сформулювавши основи буржуазної моралі, релігії,філософії, ідеологію цивільного суспільства, заклавши вихідні принципи взаєминіндивіда, групи і соціуму. Реформація стала духовною відповіддю на кризу,кинута людському духу соціально-економічною і культурною ситуацією 16 ст.
Процес подолання середньовічної схоластики в принципіздійснювався двома шляхами: з одного боку, через Ренесанс, а з іншого боку — через європейську реформацію. Обидві течії відрізняються одна від другоїспособами критики середньовічної схоластики, однак обидві вони виражаютьнеобхідність знищення створення основ філософії нового часу. Течії маютьзагальну середньовічної філософії й ідеології, виступають як прояв її кризи,утворюють передумови історичну основу — вони поступово «визрівають» у надрахфеодалізму з його натуральним виробництвом.
Удосконалювання знарядь праці іспеціалізація вели до зародження безлічі поселень і міст, що швидко росли ірозвивалися, поступово звільняючись від гніта феодалів, ставали незалежними.Потреба в розвитку продуктивних сил дає поштовх досвідченому пізнанню природи,а потреба у вільній праці незалежного працівника породжує нові представленняпро людину, його свободи і достоїнства.
Універсальним вираженням цих потребстав гуманізм Відродження, однак культура, наука, навчання були доступнівузькому колу людей і не могли сприяти перемозі нового ладу.
Духовне життя того часу визначала релігія.Тоді чому ж церква не змогла дати відсіч виклику часу? Чому не протистоялапротестантизму? Тому, що протестанти легко і доступно дали відповідь на викликісторії: католицьку церкву треба відкинути тому, що вона аморальна, а отже,безбожна!
Католицька церква, маючи владу надЗахідною Європою і незліченні багатства, виявилася в сумному положенні.Виникнувши як рух принижених і поневолених, бідних і гнаних, християнство всередні століття стало пануючим. Безроздільне панування католицької церкви у всіхсферах життя привело в підсумку до її внутрішнього переродження і розкладання.Доноси, інтриги, спалення на багатті й ін. діялися ім'ям учителя любові імилосердя —        Христа! Проповідуючи смиренність і помірність, церкванепристойно багатіла. Наживалася на усьому. Вищі чини католицької церкви жили внечуваній розкоші, віддавалися розгулу гучного світського життя, дуже далекоговід християнського ідеалу.
Заклик до реформи був обумовленийбезліччю причин. У 14 – початку 15 століття Європа переживала ряд серйознихвнутрішніх потрясінь. Почалася в 1347р. епідемія чуми, яка “скосила” третинунаселення Європи. Через столітню війну і серію конфліктів між Англією іФранцією (1337-1443) великий потік енергії виявився спрямованим на військовіпідприємства. Церковна ієрархія загрузла у власних протиріччях і заплуталася вмережах міжнародної політики.
Вище католицьке духівництво на чолі з папою претендувало нате, щоб установити свою політичну гегемонію, підкорити собі усе світське життя,державні інститути і державну владу. Ці притензії католицької церкви викликалиневдоволення навіть серед великих світських феодалів. Ще більш почуваласянезадоволеність політичними притензіями церкви з її пропагандою презирства досвітського життя в середовищі жителів міст що розвиваються і багатіють.
У той же час початок Ренесансупородило нове бачення людини в літературі і мистецтві. Відродження інтересу долюдських емоцій, форм, різних галузей людського розуму, найчастіше наслідуваннядавньогрецьким зразкам  стало джерелом натхнення в різних областях творчості йзаключало в собі виклик традиціям середньовіччя.
Наприкінці 14 – 15 століття сталипомітні ознаки занепаду католицької церкви. У “Атласі християнської Церкви”Імон Дафі перелічує деякі з цих ознак:
Ø Корупція і нерівність.
Ø Неосвічене парафіяльне духівництво.
Ø Занепад чернецтва.
Але були і позитивні моменти:
ü Реформаторськігрупи.
ü Проповідь.
ü Сильний общинний елемент серед мирян.
У 1244р. ченці міста Дурхем, Англія,повинні були віправити 7132 меси. Говорять, що Генріх VIII у 16 століттізамовив 12 тисяч мес, по 6 пенсів за кожну. В умовах зміни економіки, колигроші усе більше ставали мірою всіх цінностей, порушилися пропорції міждуховними актами і їхнім матеріальним забезпеченням.
Аналогічні проблеми булизв'язані з індульгенціями, що викликали масу протиріч. Індульгенція являласобою папський декрет, що забезпечував людині звільнення від покарання за йогогріхи в чистилище (вона не давала прощення, тому що останнє вимагало покаяння).Спочатку індульгенції давалися за здійснення духовних подвигів. Так папа Урбанобіцяв їхнім учасникам хрестового походу 1045р. Однак до початку 15 століттяіндульгенцію, хоча б неофіційно, можна було придбати за гроші, потім пішли новіпорушення, коли папа Сикст IV дозволив здобувати індульгенції для померлихродичів, що нудяться в чистилище. Поширилася купівля-продаж церковних посад(симонія). Багатьом єпископам і священикам,  які жили неховаючись з коханками, відпускалися гріхи, якщо вони вносили плату за співжиття, “колискові гроші” занезаконнонароджених дітей і т.п. Це, природно, породжувало серед мирян недовірудо кліру. Вони не відмовлялися від таїнств, але іноді охоче зверталися за їхнімздійсненням не до своїх парафій, а до священиків, що мандрували. Вони здавалисяїм більш благочестивими, і продовжували звертатися до альтернативних формпрояву релігійного почуття.
 До початку 16 століття у життіЄвропи відбуваються важливі зміни. Відбулися дуже значні соціальні зміни.Великі географічні відкриття привели до розвитку торгівлі і росту багатства,особливо серед жителів торгових міст. Розбагатілі на торгівлі люди не бажали,щоб їхні гроші діставалися очолюваної римським папою католицькій церкві увигляді численних платежів і поборів.
Усе це відбилося на свідомості людей.Вони усе більше думали про сьогоднішній день, про земне життя, а не прозагробне існування – життя небесне. В епоху відродження з'явилося багатоутворених людей. На їхньому тлі стали особливо помітні напівграмотність іфанатизм багатьох ченців і священиків.
Ще вчора роздроблені королівства поєднувалися в могутніцентралізовані держави. Їхні правителі прагнули підкорити своєю владою такувпливову силу, як церква.
Початок Реформації. Поступове поширення світських релігійних рухів,містицизму і сектанства відбивало деяке невдоволення традиційною духовноювладою і  прагнення видозмінити релігійні звичаї римсько-католицької церкви.Цей настрій спонукав деяких порвати з церквою чи, принаймні, спробуватиреформувати її. Зерна Реформації були закладені в 14-15 століттях.  Хочаздавалося, що загальна віра як і раніше залишається надійною основою длярозвитку схоластичної теології, з'явилися радикальні лідери, що зважилисякинути виклик загальноприйнятим церковним звичаям. Наприкінці 14 ст.англійський письменник Джон Уікліф зажадав перевести біблію на загальну мову,увести причащання хлібом і вином, надати світським судам право каратидухівництво, а також припинити продаж індульгенцій. Декількома роками пізнішегрупу його послідовників, лоллардів, обвинуватили у виступі проти корони.Наприкінці 15-16 ст. ряд учених виступили із серйозною критикою церкви.
Радикальна реформація. Усі лідери Реформації відносилися до Біблії як доверховного авторитету. Церкви, засновані ними, сильно відмінювались відсередньовічної католицької церкви. Вони підкреслювали важливість церковногоутворення і, у міру можливості, дистанціювалися від держави.
З іншого боку, більш непримиренніпредставники Реформації в усьому покладалися на силу Святого Духа і наздатність Бога говорити з простими, неосвіченими віруючими. Лідери радикальноїРеформації відкидали інтелектуальну теологію, з підозрою відносилися досвітських урядів і виражали прагнення до реституції (відновлення). Це означало,що вони хотіли повного, буквального відновлення християнства Нового Завіту втому вигляді, як вони його розуміли:
v  загальне володіння майном;
v  мандрівні пастирі;
v  водохрещення дорослих віруючих.
Деякі навіть проповідували з дахівбудинків і намагалися копіювати структуру пастирства, описану в Новому Завіті.
На відміну від них, головні діячі Реформації займалися самереформами: зміною церковних заснувань відповідно до принципів, встановленим уНовому Завіті і виробленим історією церкви. Вони терпимо відносилися добагатьох обрядів, тому що розуміли, що найважливіші доктрини можна застосовуватирізними способами, у залежності від історичної, суспільної і культурноїобстановки.
Деякі радикали були пацифістами, інші– ранні баптисти, квакери, меноніти – повністю відмовлялися брати участь усвітських органах управління; треті прагнули домогтися перевороту в суспільствісиломіць. Для деяких груп було характерно спокійний, споглядальний настрій,вони робили упор на внутрішній роботі Святого Духа. Найбільш відомою з них єквакери. Багато хто вірили, що друге пришестя може наступити в будь-який момент,тому їм необхідно відокремитися від світу і створити церкву і суспільство.
Більшість радикалів поєднувалопослідовне прагнення до звільнення церкви від утручання з боку держави. Вонибули переконані, що католицизм допустив розкладання релігійної влади, колиостанній було дозволено брати участь у зовнішній політиці. Нові релігійні принципипротестантської Реформації знаходили підтримку не через властивої їм чистотивіри, а завдяки зв'язкам з магістратами, міськими радами і державними діячами.Жменька реформаторів, які прагнули до революційної перебудови суспільства,бажала, щоб влада стала прерогативою тільки «святих». Коротше кажучи, радикалибажали, щоб ніяка світська влада не могла впливати на релігійне життя. Їхнєнебажання йти на компроміси в цьому пункті забезпечило їм автономію яксамостійним релігійним групам, воно ж з'явилося причиною зниження їхньогосоціального впливу.
Під парасолькою радикалізму фактичноіснувала ціла група рухів. Їхня спрямованість варіювалася від поміркованоортодоксальних (анабаптисти) до непримиренних (раціоналісти). Останнівідмовилися від центральних християнських доктрин, наприклад від Трійці. Цірухи не мали великого числа прихильників, але їх вважали небезпечними як длякатоликів, так і для протестантів, і багато їхніх представників поплатилисяжиттям за свої переконання. У них бачили погрозу державі і цивільному порядку.
На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкоюкраїною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що“революція цін”, яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо насільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням.
Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явиласявеличезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалосямайже 50 тисяч).
Король Генріх VІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так,наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тихже, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримуваливдруге – знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували якзлочинця.
Наступний король Едуард VІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто непрацював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс.
Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою,яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою“криваве законодавство”.
Але саме тоді, на початку 16 століття, почався і швидкийріст Англії як держави. Річ у тому, що країна виявилася розташованою наперехресті торгівельних шляхів між Європою та Америкою, внаслідок чого почаларозвиватися торгівля та промисловість.
Особливо швидкий розвиток отримала зовнішня торгівля (тобтоторгівля з іншими країнами). Виникла велика кількість купців, які почализаробляти на цьому великі гроші.
Але зовнішня торгівля на ті часи була справою небезпечною(адже доводилося мандрувати морями та океанами, де купецькі кораблі могличекати пірати), тому купці почали об’єднуватися.
Ці об’єднання почали називати акціонерними компаніями –тому що купці об’єднували свої капітали і в залежності від свого внеску (тобтосуми грошей, які вони внесли в компанію), одержували свою долю (процент) відприбутку (загальної суми грошей, яку заробила компанія).
Так почала нарощуватися майбутня економічна могутністьАнглії та її столиці – Лондона.
Реформація у Англії, на відміну від інших країн, спочаткуне викликала ніяких особливих проблем, тому що англійський король Генріх VІІІ сам ввів її.
Як ми вже розповідали, реформатором Генріх VІІІ став не через свої переконання, а тількичерез відмову папи римського дозволити йому розійтися зі своєю дружиною,Катериною Арагонською (за католицькими законами дати такий дозвіл міг тількипапа).
Генріх VІІІвивів англійську церкву з-під влади Риму і створив нову, так звану англіканськуцеркву, яку підтримував і наступний англійський король Едуард VІ.
Королева ж Марія Тюдор, яка змінила Едуарда, дотримуваласякатолицизму, тому влаштувала у країні терор, знищуючи протестантів, за що їїназвали Марією Кривавою.
Але вже наступна королева Єлізавета І знову повернулася доангліканської церкви (втім, причина цього була досить проста – це був протестпроти Риму, який не визнавав її права на престол).
Саме у ці часи у Англії з’явилися люди, які виступали за“очищення” англіканської церкви від деяких залишків католицизму. Це булиприхильники кальвінізму, яких назвали пуританами (від латинського слова purus –чистий).
Поступово пуритани вийшли з англіканської церкви і створилисвої церковні громади. Це не дуже подобалося Єлізаветі, тому вона почала їхпереслідувати.
Особливості Реформації. Важливим засобом зміцнення абсолютизму приТюдорах з'явилася реформа церкви в Англії, що почалася при Генріхові VIII.Приводом до її проведення послужило відмовлення папи римського дозволити розводкороля Генріха VIII з його першою дружиною Катериною Арагонською, родичкоюКарла V. У відповідь на це відмовлення англійський парламент у 1534 р. звільнивцеркву Англії від підпорядкування Риму і “Актом про супрематії” проголосивглавою церкви короля. В основі Реформації лежало прагнення англійських дворян ігородян створити національну протестантську церкву як знаряддя абсолютизму, атакож заволодіти церковними землями і майном. Парламентськими актами 1536 і1539 років в Англії були закриті всі монастирі, а їхнє майно і земліконфісковані королем; у 1545 році були закриті всі каплиці, майном яких такожзаволоділа корона. Ці конфіскації в остаточному підсумку збільшували земельніволодіння дворянства і буржуазії, а також значно поповнили королівськускарбницю. Нові власники церковних земель, щоб збільшити свої доходи, зганяли зземлі селян — колишніх її власників, огороджували її і підвищували земельнуренту.
Реформація проводилася шляхом найжорстокішого терору. Віданглійців вимагали повного підпорядкування новій організації церкви. Зазаперечення її основних принципів покладалася страта. Побоюючись росту народноїопозиції стосовно нової церкви, Генріх VIII заборонив самостійно читати ітлумачити Біблію майстеровим, поденникам, хліборобам і слугам, тому що вонимогли витлумачити її в дусі радикальних сектантських навчань. Найактивнішимидіячами Реформації були Томас Кромвель — канцлер королівства, і Томас Кранмер,що зайняв після Реформації посаду архієпископа Кентерберійського.
При Марії Тюдор (1553—1558), дочкиГенріха VIII від першого шлюбу, затятій католичці, що вийшла заміж заспадкоємця Карла V Габсбурга і майбутнього короля Іспанії Пилипа II, в Англіївосторжествувала католицька реакція. Використовуючи підтримку незадоволенихабсолютистською політикою дворян, головним чином з економічно відсталих районівАнглії, Марія відновила католицтво і стала переслідувати діячів Реформації, защо одержала прізвисько “Кривавої”. Однак Марія не зважилася повернути церквімонастирські землі і майна, відняті короною при її батькові і що перейшли вруки світських власників. Уже звістка про шлюб, що готується, Марії і Филипа IIу 1554 р. викликало велике повстання, що почалося в Кенті і яким керуваввихідець з нового дворянства Томас Уайат. Зібравши загін чисельністю до 10 тис.чоловік, головним чином з кентських селян, він рушив на Лондон із двома цілями:захистити Англію від погрозиїї поневолення іспанцями і звільнити королеву від її проіспански настроєнихрадників. Але страх дворян і багатих городян перед народним повстанням привівцей виступ до поразки, хоча загін Уайата підійшов до Лондона. Уайат бувстрачений. Однак невдоволення в Англії союзом з Іспанією усе більш росло. Маріядопомагала своєму чоловіку грошима і зброєю і на початку війну з Францією. Алев 1558 р. французькі війська опанували містом Кале, останнім володінням Англіїна континенті.
Після смерті Марії англійська корона перейшла до ЄлизаветиI (1558—1603), дочки Генріха VIII від другого шлюбу, що не був визнаний папою.При Єлизаветі абсолютизм ще більш зміцнився. Вона відновила реформовану церкву,у цьому її підтримало більшість дворян і буржуазії. При ній була складенаостаточна редакція англіканського символу віри (так називані “39 статей”), щоприйняв парламент у 1571 р. Англіканізм — помірний плин у протестантизмі. Уйого символі віри визнавався догмат про порятунок людей від гріхів за допомогоювіри в спокутну жертву Христа й у Священне писання як джерело цієї віри, алепри цьому не відкидалися і “добрі справи”, що повинні робити віруючі на користьцеркви, як прояв цієї віри. Визнавалися два таїнства — водохрещення іпричащання. Церква стала національною, богослужіння велося англійською мовою,відкидалися влада папи над нею, індульгенції, шанування ікон і мощів, зменшувалосячисло свят. Разом з тим у реформованій церкві зберігалася ієрархія духівництва,очолювана єпископами, що володіли своїми землями. Духівництво підкорялосятільки королю як частина його державного апарата і було зобов'язано пропагуватисеред мирян ідею про повне і беззаперечне їхньому підпорядкуванні королю і йогопосадовим особам і про неприпустимість заколотів. Як і раніше стягуваласядесятина, котра стала надходити на користь короля і перетворилася у важливеджерело його доходів.
Європейська Реформація являла собоюскладне сполучення духовних відкриттів, політичних і національних інтересів,економічних факторів і рушійних сил суспільства. Але в Англії вона пішлаособливим шляхом, обумовленим:
§   Традицією лолардистів ( що виходить до Джона Уіклифа);
§   Християнським гуманізмом;
§   Впливом лютеранських ідей в університетах;
—    Антиклерикалізмом – ворожістю до духівництва, що часто булонеписьменним;
§   Переконаністю в тім, що держава повинна матибільший контроль над церквою.
У 1521р. король Генріх Vнаписав декларацію проти Лютера і папа назвав його «захисником віри» (титулдотепер належить британським монархам). Запопадливість, виказувана Генріхомбула такою сильною, що Томас Мор – згодом страчений за свою відданістькатолицької церкви – нагадував королю, що папи були не тільки духовнимилідерами, але й італійськими князями.
Його державний акт ввергнув Англію вкриваву смуту. Спадкоємець Генріха VII молодий Едуард VI, бувпротестантом, але йому на зміну прийшла ревна католичка королева Марія. Їїприемница, Єлизавета 1, не мала бажання проробляти “вікна в душі людей”, і вкінцевому рахунку в Англії збереглася як протестантська, так і католицькацерква.
У результаті політичної смути вангліканській церкві виникло цікаве змішання поглядів. От деякі її характерніриси:
·       Віруючі з яскраво вираженимипротестантськими переконаннями;
·       Віруючі, котрі дотримувалипатерналістської теології (теології ранніх батьків церкви) і традицій;
·       Літургія і структура церкви(єпископи, одіяння і церковне управління) зберігали багато зв'язків з минулим.
Пуритани. Більш строгі протестанти, яких часто називалипуританами, відкидали ідеї “угодовства”. Вони вимагали очищення англіканськоїцеркви від залишків католицизму: відділення церкви від держави, знищення сануєпископів, конфіскації їхніх земель, скасування більшості релігійних свят,культу святих. Пуритани різних напрямків прагнули до того, щоб їхнє життя несуперечило Священному Писанню. Для цього вони вимагали перегляду всіх існуючихзаконів і звичаїв. Людські закони, на їхню думку, тільки тоді мають право наіснування, коли цілком погодяться зі Священним Писанням.
Багато хто з пуритан згодомвідправилися в Америку. Батьки-пілігрими відплили з Плімута в 1620р. на судні“Мейфлауер”. Інші сталі розкольниками чи нонконформістами в Англії.
Самими численними групами середпуритан були індепенденти і пресвітеріани. Пресвітеріанство переважно булопоширено серед торгово-промислових шарів населення і “нового дворянства”.Пресвітеріани вважали, що церквою повинний керувати не король, а збори священиків-пресвітерів.У молитовних будинках пресвітеріан не було ікон, розп'ять, вівтарів, свіч.Головним у богослужінні вони вважали не молитву, а проповідь пресвітера.Пресвітерів обирала громада віруючих, вони не носили особливих одягів.
Пресвітеріанська церква зміцнилася вШотландії. Тут протягом двох сторіч йшла запекла боротьба між кланами,очолюваними місцевою аристократією. На відміну від Англії, королівська влада вШотландії була дуже слабкою. Завдяки пресвітеріанству шотландці зумілипризупинити кланову міжусобицю. Церква стала головним об'єднувачем країни.
Керівник пресвітеріанської церквивиступав проти абсолютної влади короля. Так, пресвітери прямо заявилишотландському королю Якову VI: “У шотландії існують 2 королі і 2 королівства.Є король Ісус Христос і його королівство – церква, і є його підданий Яків VI,і в цьому королівстві Христа він не король, не володар, не пан, а членгромади”.
Індепенденти, тобто “незалежні”,серед яких було багато представників сільських і міських низів, виступали протитого, щоб церквою керували збори пресвітерів і, тим більше, сам король. Вонивважали, що кожна громада віруючих повинна бути зовсім самостійною і незалежноюу релігійних справах. За це їх переслідували й в Англії, і в Шотландії,обвинувачуючи в підриві віри і нації.
Контрреформація. Протестантська Реформація викликала відгук укатолицизмі. Починаючи з 40-х років 16 століття католики ведуть боротьбу заповернення загублених позицій; у Західній Європі починається періодконтрреформації. Учасники руху гостро порушують питання про зміцнення єдності всамій організації католицької церкви, про посилення внутрішньої дисципліни іпапської централізації, але головної була відкрита боротьба католицизму проти протестантизму. Передовим бойовим загономкатоликів став орден – “Суспільство Іісусове» (єзуїти) — заснований іспанцемІгнатієм з Лойоли в 1534 році і затверджений папою в 1540 році. Єзуїти складалиядро інквізиції, реорганізованої для боротьби з Реформацією. Інквізиція виниклаяк прояв і наслідок кризи церковної влади й ідеології: необхідно було церковнуидеологию привести у відповідність з новою суспільною ситуацією і новимиідейними течіями епохи. Тридентський собор (1545-1563), однак, ухилився відрішення філософських проблем і спорів між школами, не бажаючи порушуватиєдність церкви. У цей період відбувається нове пожвавлення схоластичноїфілософії у формі томізму. Спочатку це було в Італії та Іспанії, потім і вАнглії, спочатку головну роль грали домініканці, потім єзуїти. Найбільшезначення для спроб реставрації середньовічної схоластики в цю  епоху малонавчання іспанського єзуїта Франциска Суареса (1548-1617).Висновок
Реформація спростила, удешевила і демократизувалацеркву, поставила внутрішню особисту віру вище зовнішніх проявів релігійності, додаланормам буржуазної моралі божественну санкцію. Стаючи усе більш впливовоюбуржуазія одержала «дешеву», просту і зручну релігію, що відповідала інтересамцього класу.
Така релігія не вимагає великих грошей на будівництво дорогих храмів іобслуговування пишного культу, що має місце в католицизмі. Вона не віднімаєбагато часу для молитв, паломничества святим місцям, інших обрядів і ритуалів.
Вона не стискує життя і поводження людинидотриманням посад, вибором їжі і т.д. Вона не вимагає яких-небудь зовнішніхпроявів своєї віри. Така релігія цілком улаштовує сучасну ділову людину.
Реформаторський рух досяг вищої точки в 16 столітті. У рядієвропейських країн, хоча і різними шляхами, був здійснений перехід до нової,протестантської церкви. Подекуди міщанство задовольнилася реформацієюкатолицької церкви. 17 століття вже не знає Реформації. У наступному розвиткупоступово утворяться умови для епохи буржуазних революцій.
Отже, очевидна та виняткова роль епохи Реформації в становленнісвітової цивілізації і культури. Не проголошуючи ніякого соціально — політичного ідеалу, не вимагаючи переробки суспільства в ту чи іншу сторону, не роблячи ніяких наукових відкриттів і досягнень у художній творчості,Реформація змінила свідомість людини, відкрила перед нею нові духовні обрії.Людина одержала волю самостійно мислити, звільнився від авторитарної опікипапства і церкви, одержала вищу для неї санкцію — релігійну — на те, що тількивласний розум і совість можуть підказати їй, як варто жити.
Реформація сприяла появі людей буржуазногосуспільства — незалежного індивіда з волею морального вибору, самостійного івідповідального у своїх судженнях і вчинках. У носіях протестантських ідейвиразився новий тип особистості з новою культурою і відношенням до світу.
Капіталізм, що складається, одержав упротестантизмі духовне обґрунтування.
У країнах, де перемогла Реформація церквавиявилася у великій залежності від держави, користалася меншою владою, ніж укатолицьких державах, унаслідок проведеної секуляризації утратила свою економічнуміць. Усе це полегшувало розвиток науки і світської культури.
У результаті Реформації вся Європа сталарозколотою на дві частини. Католицька церква перестала бути церквою всієїЗахідної Європи. З неї виділився самостійний могутній релігійний напрямок –протестантизм – третій напрямок у християнстві.
Протестантизм виробив функціонуючу сьогодні у свідомості мільйонівлюдей особливу етику – етику праці, економічної діяльності, договірнихвідносин, акуратності, ощадливості, педантизму, тобто бюргерських чеснот, щоввійшли в плоть, кров і повсякденний побут країн Західної Європи і НовогоСвіту.
Литература
 
1.  Всемирная история: (учебное пособие). -М: Мысль, Т.2. 1985 г.
2.  “Всемирная история”. Москва.1997г. том 10.
3.  История философии в кратком изложении. /Пер. С чешского под ред.И.И.Богута — М: Мысль. 1995 г.
4.  Некрасов Ю.К. Реформация и крестьянская война. Вологда, 1984
5.  Порозовская Б.Д. ИоганнКальвин, его жизнь и деятельность. СПб., 1891
6.  Смирин М.М. Народнаяреформация Томаса Мюнцера и великая крестьянская война. 1955
7.  Смирин М.М. ЭразмРоттердамский и реформационные движения в Германии. М.,1978
8.  “СОВЕТСКАЯ ИСТОРИЧЕСКАЯ ЭНЦИКЛОПЕДИЯ”Москва. Изд. Советская энциклопедия. 1969 г. 12 том
9.  “Християнство”. Янг Джордж.Москва. 2000г.