Михайло Кузьменко,
кандидат історичних наук, доцент,завідувач
кафедри гуманітарних і суспільнихдисциплін
Донецького державного інститутуштучного інтелекту
Олександр КАРПЕКО — ПЕДАГОГ, УЧЕНИЙ, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ
Статтю присвячено аналізу педагогічної,науково-дослідної та організаційної діяльності першого заступника Наркомаосвіти України у 1931-1933 рр. О. О.Карпеки. Визначено його місце і роль у реформуванні системи освіти в 20-30 рр.ХХ ст. Показано вплив "ідеологічних чисток" 1933 р. в Народномукомісаріаті освіти на долю О. О. Карпеки.
Олександр Олександрович Карпеко — маловідома вісторико-педагогічній літературі фігура. Син кролевецького листоноші, якийздобув фах викладача історії у Ніжинському інституті, досяг за радянської владичину першого заступника Наркома освіти. Він поєднував організаційні здібності зґрунтовними історико-філологічними знаннями, навички педагога-практика такерівника вищого навчального закладу з якостями політпрацівника такультосвітнього діяча.
Педагогічна, науково-дослідна та організаційна діяльність О.О. Карпеки не є повністю вивченою. Тим більше, що деякі проблеми, які йомудоводилося вирішувати, залишаються до сьогодні актуальними. Тому звернення доцієї постаті є невипадковим в умовах реформування сучасної системи вищої освітив Україні.
Тема діяльності О. О. Карпеки ніколи не була предметомспеціального історичного дослідження. Деякі відомості про його діяльність напосаді заступника Наркома освіти ми зустрічаємо в працях Даниленка В. М.,Касьянова Г. В., Кульчицького С. В. [1,2]. Липинський В. В. у праці«Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті роки»,надаючи характеристику радянської інтеліґенції цього часу, торкається діяльностіО. О. Карпеки у 1933 р. [3]. Окремі аспекти партійної діяльності О. О.Карпекивисвітлював Солдатенков В. Ф. [4]. Узагальнюючих наукових праць з визначеноїпроблеми створено не було. Тому спроба розглянути це питання видаєтьсяактуальною і необхідною.
Метою автора даної статті є аналіздіяльності О. О. Карпеки, його місця і ролі в реформуванні системи освіти вУкраїні в 20 — 30-ті роки ХХ ст. Для її досягнення автор пропонує розглянутипроцес наукового та кар'єрного зростання О. О. Карпеки, проаналізувати йогодіяльність на посаді заступника Наркома освіти, показати вплив ідеологічних«чисток» 1933р. на долю О. О. Карпеки.
Олександр Олександрович народився 3 (16) листопада 1891 р. ум. Кролевці на Чернігівщині (нині — Сумська область) у багатодітній родиніміського листоноші. У 1892 р. батька перевели до с. Блінні Кучі Рославськогоповіту на Смоленщині, а в 1893 до с. Холм Більського повіту тієї ж губернії[5]. Освіту розпочав з сільської школи с. Блінні Кучі у 1899 р., а завершив ус. Холм через два роки. У 1902 р. родина переїхала до м. Біла на Смоленщині, деОлександр навчався в одному класі гімназії з Кацнельсоном (який згодом ставзаступником голови НКВС УСРР) [6]. Через травму ноги, якої зазнав його батько,сім'я, що мала 13 душ, залишилась без годувальника. Довелося тимчасовопризупинити навчання в гімназії, давати приватні уроки, щоб утримувати сім'ю.Однак, незважаючи на скруту, О. Карпеко завершив навчання в Новгород-Сіверськійгімназії (1910 р.). Того ж року він вступив до Ніжинського історико-філологічногоінституту, поєднуючи навчання з репетиторством, а в 1914 р. став випускникомінституту «по відділу класичної філології» [7].
Успішне завершення дипломної роботи на тему «До питанняпро характер та походження грецької сатиричної драми» стало візитівкою дляйого наукової роботи в інституті. Його планували відрядити до Лейпцига, алезавадила Перша світова війна. Викладацьку роботу розпочав учителем історії,німецької, французької, латинської і грецької мов Острогорської гімназіїВоронезької губернії, де, власне, видав свою першу наукову працю — «Античные мотивы» (Опыт исследования античных мифов). Очолювавпедраду тамтешньої гімназії [8].
Жовтневий переворот зустрів позапартійним, але невдовзі ставчленом КП(б)У (1917 р.), очолював шкільний підвідділ Острогорського повіту, бувчленом губернської ради народної освіти та головою учительської спілки. Керувавміською професійною спілкою освітян Острогорська, Костянтинівки та Бахмута,входив до складу міськрад, був головою Костянтинівського ревкому та виконкомуна Донбасі. Систему функціонування радянських органів влади проходив напрактиці упродовж 1917-1926 рр. Довелося працювати і в партійних установах:завідувачем агітпропу у Ніжині, членом Січневого райкому м. Києва, завідувачемагітпропу Київського окрпарткому протягом 1919-1926 рр. [9]. Він відчув навласному досвіді «керівний стиль» П.Постишева, коли цей посланецьСталіна був секретарем Київського окружкому та ЦК КП(б)У в 1926 р.,новопризначеного і запопадливого секретаря Київського окружкому Ф. Карнюшина,підступного і всесильного Л.Кагановича [10]. Школа політичної зрілостівиявилася доволі ефективною, бо вчителі були надто суворі.
Ґрунтовна освіта у поєднанні з досвідом партійно-радянськоїроботи, особливо у період реформування «старої системи» університетськоїосвіти та появи інститутів народної освіти (ІНО), дозволили О. О. Карпецішвидко просуватися коридорами влади в освітніх установах. Упродовж 1917-1925рр., враховуючи активну участь в «радпартбудівництві», він постійнозаймався викладацькою діяльністю в Ніжинському ІНО, був науковим співробітникомісторичної секції дослідної кафедри історії культури мови, науковимспівробітником кафедри марксизму-ленінізму (1923-1926 рр.) у Києві [11]. Ванкеті співробітника кафедри, яку О.О. Карпеко заповнив 20 листопада 1926 р.,він зазначив: «За останні часи, крім вищезазначених двох праць, встигнадрукувати невеличку роботу — »З історії ревруху серед студентства 1905року на Київщині", в різних часописах вмістив статті з історії ревруху вРосії та на Україні, зробив 11 наукових доповідей, керував марксо-ленінськимсемінаром та його історичною секцією в Ніжині з 1922 по 1924 роки, семінаром зісторії ревруху в Росії та на Україні при Київському ІНО з 1924 по 1925роки". Справді, О. О. Карпеко підготував у 1926 р. до друку декількарозвідок: «Київська спілка боротьби за визволення робітничого класу17/18-Ш-1897 р.» та «Червона гвардія у Києві», виступав напленарних засіданнях кафедри з різними доповідями («Про роботу Київськоїпідготовчої комісії до скликання Всеукраїнського археологічного з'їзду»тощо) [12]. Науково-дослідна кафедра історії культури та мови мала декількасекцій, яку очолював член-кореспондент АН СРСР, доктор історії російськогописьменства, професор В.І. Рєзанов. Секцією української та російської історіїкерував професор М.Н. Петровський, до складу якої разом з відомими вченими(проф. М.М. Бережков) входив також Карпеко [13]. Він знав історика К.Т. Штепу,професора педагогіки М.Ф. Даденкова, професора філології В.І. Рєзанова, якіпрацювали на кафедрі. У звіті кафедри за 1928/29 рік навпроти прізвища Карпекозазначалося: «працює в Донбасі» [14]. Так, від наукових справ його«відлучили» Каганович і Постишев, відправивши на Донбас на посадузавагітпропу Сталінської округи [15]. Грецькою міфологією не було часузайматися, а тим паче в Ніжинському інституті народної освіти (ІНО), депрацював такий класичний дослідник античної культури, як професор Штепа — декансоцвиху інституту, зав. кафедри. Але революційна тематика виявилася О.Карпецідо снаги, особливо в поєднанні її з практикою радянського будівництва.
Викладацьку і науково-дослідну роботу Карпеко поєднував знавчально-організаційною. Він був ректором Ніжинського ІНО (до липня 1924 р.)та Київського ІНО з 1 липня 1924 р. до 1 січня 1926 р., а згодом, колисекретарем Київського окружкому став Карнюшин [16], довелося очолювати упродовжсеми місяців інститут народного господарства [17]. Будучи ректором КиївськогоІНО, Карпеко зустрічав у «колишньому університеті» наркома освітиРСФРР А.В. Луначарського. Під час «урочистого прийому» 30 жовтня 1925р. сталася «комічна пригода», яку переповів у своєму«Щоденнику» Єфремов. «Луначарського „ректор“теперішній, О. О. Карпеко обдарував документами на „почесногостудента“ і в промові висловив надію, що цей „студент“ допоможеКІНО насамперед російськими підручниками. Луначарський подякував за те, щойого, „колись справжнього київського студента “ушановано»почесним студентством". Що ж до обов'язків, які на нього покладаються, тоце його лякає. Київській школі «годилося б звернутися до мого любогоколеги, тов. Шумського по допомогу, а так само дбати про розвиток не чужої,російської, культури, а своєї власної, української». Таку науку дав«українізаторам» народний комісар освіти з РСФРР. Не знаю тільки, чизрозуміли вони. Люди це все грубошкірі: словом їх не проб'єш" [18].Траплялося, що добрі наміри не завжди співпадали з вимогами часу, відтакчиновнику від освіти доводилося плазувати між двома культурами, особливо тоді,коли бракувало власної — національної.
Службове відрядження, яке «відбував» науковийспівробітник О. О. Карпеко на посаді завідувача агітпропу Артемівської(Сталінської) округи за дорученням «самих Кагановича і Постишева»,тривало до ліквідації округ у 1930 р. [19]. Повернувся до Харкова, працювавзаступником завідувача культпропу ЦК КП(б)У, а 26 липня 1931 р. політбюровисунуло його на посаду заступника Наркома освіти [20].
Отже, активна освітня і партійна діяльність відкрила для О.О. Карпеки шлях до швидкого кар'єрного зростання. Значний досвід навчально-організаційноїроботи відіграв не останню роль в призначенні його на посаду заступника Наркомаосвіти України.
У вересні 1931 р. О. О. Карпеко одержав «зауваження відЦК КП(б)У за те, що „підписав розпорядження про економію палива таелектроенергії“. Він „патронував“ діяльність технічних вузів,яких тоді налічувалося 167, а відтак закликав долати шкідливі»лівацькі" перекручення [21]. До «лівацьких закрутів»відносив «нездорову» тенденцію обмеження української мови, особливо увідомчих втузах, де викладання здійснювалося виключно російською мовою. Напочатку 1933 р. О. О. Карпеко ще працював в НКО, а його особова справазаступника Наркома знаходилася у відділі кадрів [22]. У січні 1933 р. друкуєстаттю про підсумки першого триместру в політехнічній школі, запевняючикерівництво партії у тому, що Наркомос подолав «в основному праві і»ліві" ухили", хоч залишаються подекуди «шкідливіпогляди» [23]. Так думав він, але іншої думки були ідеологикарально-репресивної системи управління суспільством.
Рішення про звільнення О. О. Карпеки з посади заступникаНаркома освіти політбюро ЦК КП(б)У ухвалило 23 лютого 1933 р., хоч вінзатримався в апараті НКО УРСР до 1 березня [24].
Таким чином, діяльність О. О. Карпеки на посаді заступникаНаркома освіти була короткотривалою — неповних два роки. За цей час ним булапроведена чимала робота по українізації вищої освіти, перебудові її накомплексну систему навчання, що дало, безумовно, позитивні результати.
О. О. Карпеку відрядили на роботу до Раднаркому УРСР, де віночолював комітет радіофікації та радіомовлення [25]. Входив до складу ЦК МОДР,керував діяльністю ВУТРНТС. Упродовж 1933-1934рр. обіймав посадувідповідального редактора науково-педагогічного часопису НКО «Комуністичнаосвіта». На його сторінках О. О. Карпеко друкував власні статті просистему народної освіти, про її неухильне зростання та зміцнення, проперспективи загальноосвітньої школи [27]. Вони відповідали основнимідеологічним принципам, але траплялися «прориви», коли йшлося проматеріальне становище педагогів. В 1930/31 р. початкову школу закінчили лише76% дітей, матеріальне забезпечення одного учня становило 25 коп., забезпеченнявчителів також було незадовільним — зарплату затримували по декілька місяців[28]. Він розтлумачував суть нової схеми загальноосвітньої школи: поділ наконцентри — перший (4 роки навчання), другий — (3 роки навчання), третій (3роки навчання), що загалом становило — десятирічку [29]. У брошурі «Третійвирішальний», захопившись ідеєю і практикою індустріалізації, О. О. Карпекозакликав піонерів створювати бригади в школах, вербувати з колгоспниківмайбутніх робітників промислових підприємств, укладати з батьками індивідуальнідоговори, організовувати виставки, збори прогульників, «червонівалки» хлібозаготівель [30]. Вже згадуваного тут колишнього співробітникаС. Єфремова, уже в іншій брошурі він назвав «шовіністом» [31].
Ідеологічна «чистка» НКО, яка розпочалася 19 лютого1933 р., безпосередньо торкнулася О. О. Карпеки, який вже працював вРадіокомітеті УРСР. Зокрема 26 вересня 1934 р. на загальних зборах партчисткиНКО, що тривали декілька днів, дійшли сумного для колишнього чиновникависновку: «З партії виключити за втрату більшовицької пильності,переродження і дворушництво, що до цього часу повністю не роззброївся перед партією»[32]. Отже, тавро поставили.
Присутній на зборах О. О. Карпеко взяв слово 27 березня ізмушений був «зізнаватися»: «Як зазначив учора тов. Хаїт, требана 100% переказати свої помилки. Я буду говорити про основні конкретні факти…Я вважаю, що я винен у тому, „що був активним учасником створення основнихзасад педкорпусу… Скрипник особисто мені доручив написати проекти цихосновних засад“ [33]. До власних помилок зарахував комплектуваннябібліотек книгами українською мовою, запровадження „комплексної системинавчання“, а також друкування на сторінках „Комуністичноїосвіти“ праць представників „фашистської харківської школи“[34].
Продовжуючи „каяття“, О. О. Карпеко визнав, що»зробив велику помилку, що не звертав увагу на сигналізацію низової партійноїорганізації УНДІПу про заняття людей, яких потім було викрито як шкідників,націоналістів, фашистів, контрреволюціонерів. Це Залужний, Соколянський,Протопопов… Я сам прогледів у них ворогів і цим самим зробив погану справудля УНДІПу, залишивши їх там, дав їм змогу проводити свою ганебну шкідницькуроботу на відповідальній педагогічній ділянці" [35].
Його вважали автором «Основних принципів побудовипедагогічного процесу», які стосувалися теорії представників«харківської фашистської школи Соколянського». Провиною визнали також«факт» перебування О. О. Карпеки на посаді заступника наркома освітивід липня 1931 р. до березня 1933 р., тому що він поділяв «йогонаціонал-ухильницьку та буржуазно-націоналістичну теорію і практику НКО»[36]. Так, будучи редактором «Комуністичної освіти», йому доводилосярозміщувати статті наркома, а також друкувати власні в одному часописі. Влітку1930 р. М. Скрипник та О. Карпеко захищали українську мову, відхиливши ідеюзапровадження мови-есперанто [37].
Зашморг на шиї колишнього заступника наркома неухильнозатягувався. Петровський райпартком м. Києва, розглянувши 29 вересня колективнузаяву партосередку Радіокомітету про «реабілітацію» О. О. Карпеко,тобто про скасування рішення комісії, не відхилив «вироку». Газета «Комуніст»опублікувала 3 жовтня 1934 р. статтю «Під маскою „простачка“,виклавши „гріхи“ й „недоліки“ відповідального „зашкільну справу“ в Наркомосі. „Всім відомо, — зазначалося впублікації, — як глибоко і як широко в шкільній практиці викривлялася ленінськанаціональна політика. За ці викривлення пряму відповідальність несе О. О.Карпеко“ [38]. Доля була вирішена: він загинув у таборах ГУЛАГу. Праці О.О. Карпеко, опубліковані протягом 30-х рр., Головліт у вересні 1938 р. визнав»шкідливими, націоналістичними, контрреволюційними" [39].
Таким чином, досвід педагогічної та організаційної діяльностіу поєднанні з науковою та активною партійною роботою забезпечили ОлександруОлександровичу Карпеці визнання керівництва і призначення на посаду першогозаступника Наркома освіти України. Проте впровадження реформи освіти таукраїнізація, прихильником якої він був, призвели до того, що О. О. Карпекопотрапив під ідеологічні «чистки» НКО. Не врятувало першогозаступника Наркома освіти навіть «зізнання», і він розділив долюбагатьох представників інтелігенції того часу, загинувши в таборах ГУЛАГу.