ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Розчленування території Чернігівщини
1.1 Окупація німцями Чернігівщини
1.2 Установка нацистського «нового режиму»
Розділ ІІ. Окупація Чернігівщини
2.1 Життя та побут населення на окупованих територіях
2.2 Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників на Чернігівщині
2.3 Партизанський рух на Чернігівщині
Висновки
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
У період Другої Світової війни, у ході літнього настання німецьких військ1941 року, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їхнього просування наМоскву, в обхід Брянських лісів. Стратегічне значення Чернігова розуміло ірадянське командування, що влаштувало тут сильні рубежі оборони. Першимнальотам німецької авіації місто піддалося вже наприкінці червня сорок першого.Бомбування нанесли Чернігову великі руйнування.
Німецька окупація Чернігова тривала з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943року. У місті було створено три концентраційних табори, усього за роки війнинімці знищили в місті більш 52 тисяч місцевих жителів і радянськоговійськовополонених. Сьогодні про це нагадують пам'ятники, установлені на місцяхмасових страт. Лісиста місцевість Чернігівщини і сусідніх областей створюваласприятливі умови для ведення партизанської війни. Партизанський рух у країодержало величезний розмах, у ньому брало участь більш 50 тисяч чоловік. Усамому ж Чернігові під керівництвом радянської розвідки активно діялоантинімецьке підпілля, що координувало свої дії з партизанами. окупація німецький фашистськийчернігівщина
Суть окупаційного режиму полягала в тому, щоб жорстокістю і тероромзалякати людей, зламати їх опір і перетворити на покірних рабів.Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення,створював нестерпні умови, прирікав на голодну погибель. Загальні рисинацистського «нового порядку»: ліквідація суверенітету або державностізавойованих держав (територій); економічне пограбування і використання всіхресурсів в інтересах ІІІ рейху; расова дискримінація, геноцид, антисемізм,терор, репресії, масові вбивства невинних людей.
Актуальність теми дослідження полягає в її синтезуючому характері. Незважаючи на появув останні роки окремих наукових праць, на сьогоднішній день не існуєдослідження, в якому б максимально був би обраний та узагальненийісторикографічний матеріал стосовно окресленої проблеми.
Об'єкт дослідження – окупація Чернігівщини в часи Великої Вітчизняноївійни.
Мета дослідження — на основі аналізу джерельної бази осмислитиісторичні факти та виявити характерні особливості окупації Чернігівщини.
З означеної мети випливають і певні завдання, якіторкаються з'ясування специфічних особливостей окупації на Чернігівщині, асаме:
ü встановити хронологічну послідовністьподій періоду, співвідносити історичні події з відповідною епохою.
ü описувати мобілізаційні заходи, процесокупації Чернігівщини, перебіг найважливіших військових подій 1941 –1943 рр.
ü характеризувати нацистський «новийпорядок», діяльність радянських партизан та українського визвольного руху.
ü визначати основні результати та наслідкивійни для Чернігівщини і України в цілому та українського народу, внесокукраїнського народу у перемогу над Німеччиною та її союзниками.
Хронологічні рамки дослідження 1941–1943 рр.
Відповідно логіки викладення матеріалу, якої потребуєрозкриття обраної теми, робота структурована наступним чином: Вступ, дваосновних розділи (кожний з яких, відповідно, має декілька підрозділів),висновки, список використаної літератури. Обсяг дипломної роботи — 56 сторінок.Список використаної літератури включає 45 джерел.
Розділ І. Розчленування території Чернігівщини
1.1. Окупація німцями Чернігівщини
Перший наліт ворожої авіації на Чернігів відбувся 27червня 1941 року. У погожий сонячний полудень німецький бомбардувальник«Юнкерс-87» з'явився в небі над залізничною станцією й вивалив зі свого чревасмертельний вантаж — бомби, які з наростаючим свистом, що переходить упронизливий вий, полетіли на землю, несучи із собою смерть.
Там, на пристанційній території, після вибухів бомбщось зайнялося, і високо в небо здійнявся чорний стовп диму. Пізнішерозповідали, що не обійшлося без убитих і поранених. У цистерну з пальним, щостояло на шляхах поруч із ешелоном, у якому везли поранених із фронту,потрапила бомба, від вибуху цистерни зайнялися вагони з пораненими. Частина зних загинула.
Характерним для перших днів війни був інтерес городяндо того, що відбулося там, де впали бомби. Люди збігалися до місця події, щобподивитися воронки бомб, зібрати осколки, своїми очами побачити руйнування.Начальство теж, проявляючи цікавість, котило в тім же напрямку у фаетонах і напролітках (легкових машин тоді було мало, та й ті мобілізували для потребармії).
Трохи пізніше, уже з початку липня, подібні подіївикликали протилежні дії. При наближенні німецьких літаків, коли службапротиповітряної оборони сповіщала про це населення фабричними гудками й виттямсирен, усі поспішали в укриття — бомбосховища й «щілини». І не тому, щоб незагинути від вибухів бомб, які все частіше й частіше падали в різних частинахміста, а з побоювання постраждати від осколків зенітних снарядів, дощем сипавшихсяз неба. Ці важкі шматочки металу із рваними краями набирали при падінні звеликої висоти таку силу, що пробивали наскрізь залізні дахи будинків і начистозрізали гілки дерев у садах і парках міста, і не було спасіння тому, хтопопадав під цей «залізний дощ».
На той час кілька зенітних батарей уже встановили назахідній і південній окраїнах Чернігова для охорони залізничного вузла,залізничного й автобусного мостів через Десну.
Тим часом лінія фронту, судячи зі зведень Совінформбюро,неухильно наближалася до Чернігова. У них стали згадувати про жорстокі бої нетільки на Житомирському, але й на Київському й Гомельському напрямках.
Через місто на захід до Дніпра проходили в пішому ходіколони червоноармійців у ще чистенькому обмундируванні, з новенькими гвинтівками.На плечах несли кулемети. Артилерію везли слідом за колонами на кінній тязі.
У протилежному напрямку із заходу на схід ішли юрбамиі їхали обозами біженці із Західної України, Житомирщини, Білорусії. Їхвтомлені, похмурі особи несли на собі печатку горя й страждань, ще не бачених чернігівцями.
Брели через місто велика рогата худоба, вівці й навітьчереда свиней, яку підганяли жінки-колгоспниці й підлітки. Все це збіговисько,що мукає, що бекає й хрюкає, тяглося, не поспішаючи, до автодорожнього мостачерез Десну, перекриваючи іноді повністю рух по вулиці Толстого — основноїмагістралі, — через місто, із заходу до Київського шосе й далі до переправи.Хмари дрібного сухого пилу, збитої на дорогах масами людей і тваринами, висілив повітрі з раннього ранку й до пізнього вечора.
Населення стало зазнавати труднощів із продовольством.Деякі заповзятливі люди вистачали з магазинів про запас усе, що можна,створюючи паніку. Сурові міри покарання, введені повсюдно проти тих, хтодезорганізовував торгівлю, сталі застосовуватися й у Чернігові.
У місті росли й ширилися різноманітні слухи, якіпоширювалися зі швидкістю блискавки. Їх сіяла німецькі агентури й притаівшієсявороги Радянської влади. Ціль слухів — вселити страх у душі людей, вселитидумці про те, що гітлерівська армія непереможна й крах Червоної Арміїнеминучий, підірвати оборонні заходи й т.д.
Труднощі військового побуту для мирного населеннязростали: все довше і довше ставали черги за хлібом, зникли із продажу цукор,м'ясопродукти й багато чого іншого.
Рятували положення овочі. У кожного городянина в тічаси був город — якщо не біля будинку, то за містом, на Кордовському лугу, налугах біля Святого гаю (Лесковцька заплава) і в інших місцях на околицяхЧернігова.
Крім цього багато жителів містили домашню живність — свиней, кіз і навіть корів, не говорячи вже про кроликів, курей, уток, так щоголод в обласному центрі ще не відчувався.
Чернігів з кожним днем ставав все менш людним. Однічернігівці, а їх були тисячі, пішли будувати протитанкові рови й дзоти на лініїмайбутньої оборони міста, інші поступово евакуювалися на схід різними шляхами — залізницею по Ніжинської гілці й на пароплавах нагору по Десні доНовгород-Сіверського. Евакуація проходила під ударами гітлерівської авіації, щопанувала в повітрі, обстрілювало й бомбила всіх підряд і військових, ібіженців, і пересувні госпіталі під знаком Червоного Хреста.
У самому Чернігові розгорнули кілька госпіталів. Підних, як правило, відводили будинки шкіл. Наприклад, великий госпіталь, у якомулікували не тільки радянських військовослужбовців, але й поранених німецькихвійськовополонених, відкрили на базі школи № 2 ім. Войкова, на вулиціПролетарській.
Незважаючи на невдачі нашої армії на фронті, про якідуже обережно повідомлялося у зведеннях Совінформбюро, життя міста аж до кінцясерпня 1941 року протікала організовано, у твердих рамках воєнного стану.
Не підлягаючі мобілізації в силу різних причин чоловікий жінки вступали в ряди народного ополчення. Усього в місті в ополченнявступило 2059 чоловік, у т.ч. 708 жінок.
Розгорнулася масова підготовка населення попротиповітряній обороні, розрахована на 15-годинну програму (з них 13 годинпрактичних занять). Вона включала вивчення методів гасіння запальних бомб приїх влученні в житлові й інші будови, користування протигазом, надання першої медичноїдопомоги потерпілим від отруйних речовин й ін. Це навчання проводилосяпрацівниками Осоавіахіма, громадською організацією, подібною до ДОСААФ. Заняттяпроходили на пустирях або в скверах. На Лесковіці, наприклад, вони проводилисяна базарчику по вул. Луговій (біля дерев'яного одноповерхового будинку, щовикористалися для молодших класів школи № 4 (тепер тут розміщається дитячатуристична станція).
По спогадах колишнього секретаря Чернігівського горкомуКП(б)У Левоненко В. М. підготовка партійного підпілля для боротьби знімецько-фашистськими загарбниками у випадку окупації противником Черніговапочалася з того, що це питання було обговорено на засіданні міського партійногоактиву наприкінці червня 1941 року за участю секретарів партійних організацій,керівників підприємств, установ й іншого активу. Підбором людей для боротьби втилу ворога в обласному центрі залишалися як окремі підпільники, так і групи по5-7 чоловік займався Левоненко разом із секретарями горкому Красильниковим іКлимчуком. Усього залишалося 7 груп і біля десяти підпільників-одинаків.
Групи були створені на залізничній станції Чернігів,електростанції, вузлі зв'язку й на інших підприємствах. Для зв'язку між ними йз партизанами підібрали в різних частинах міста явочні квартири.
Заклали для потреб підпілля дві таємні бази. Одна булавлаштована за залізничним полотном недалеко від вокзалу, куди Левоненко разомзі членом підпільного горкому КП(б)В, машиністом залізничного депо СоловйовимА. С. і шофером горкому заклали тол, детонатори, гранати, карабіни, нагани,патрони, а також продукти — сало, сухарі.
Другу базу із продуктами заклали в лісі біляприміського села Забаровки Левоненко В.М., голова міськвиконкому Брон І.Я. ігоркомовський шофер.
Одночасно в Чернігові з 27 липня 1941 року початку почалапрацювати спецшкола по підготовці командирів партизанських загонів йінструкторів, організована ЦК КП(б)У. Розміщалася вона на Подусівці. Пропускназдатність школи 150-200 чоловік при програмі навчання 3 дні, після, чогокурсантів озброювали й перекидали на територію, зайняту противником. Природноза такий короткий строк якісну підготовку майбутніх партизанів забезпечити буловажко.
У ті хвилини молоді хлопці-розвідники посивіли йпостаріли душею на багато років. Вони навіч побачили «новий порядок», що почаливстановлювати на захоплених територіях гітлерівці і їхні пособники.
Після повернення з тилу ворога розвідники доповіли провсе побачене в штабі 5-й армії, що розташовувалася тоді в м. Овруч. Їх прийнявкомандуючий армією генерал М. І. Потапов.
Вислухавши розповідь про розправу гітлерівців надмирними беззахисними людьми, генерал наказав зробити операцію відплати. І зновупішли у ворожий тил розвідники загону ДД-8, але тепер уже на чолі спеціальногопідрозділу, оснащеного автоматичною зброєю й гранатами.
Німецьким літакам, які налітали на місто в нічний час,подавали світлові сигнали шпигуни, наводячи бомбовози на важливі військовіоб'єкти. Виловлювати ворожі агентури органам НКВД помогало місцеве населення.
Від мостів через Десну, які й денний час неодноразовонамагалися бомбити «Юнкерси», відганяли ворога як зенітні батареї, так івинищувачі «І-16» й «Чайки», що базувалися на аеродромі біля с. Количевка.
Фатальним для Чернігова став літній день 23 серпня. Почавсяяк звичайно й, здавалося, ніщо не передвіщало тих трагічних подій, якірозгорнулися через кілька годин. Як звичайно, тяглися через місто доавтодорожнього моста через Десну численні обози біженців, зрідка проходили повулицях машини з військовими, на пристанційних шляхах шло завантаження вагоніврізним майном для евакуації на схід. Багато підприємств й установи вже зверталисвою роботу через наближення фронту. Однак ще багато жителів міста було зайнятона збиранні врожаю в прилеглих селах.
В 18 годин дня з боку Гомеля з'явилися 9 німецькихбомбардувальників. Вони летіли трійками на невеликій висоті й коли досяглицентра міста, почувся якийсь незрозумілий шурхіт. Через кілька секунд градзапальних термітних бомб обрушився на мирні квартали Чернігова в йогоцентральній частині. Спалахнули численні вогнища пожеж.
Спроби жителів гасити запальнички були перерванінаступною хвилею ворожих літаків, які висипали на місто вантаж осколкових іфугасних бомб різного калібру.
З короткими перервами хвиля за хвилею атакувалиЧернігів німецькі бомбардувальники, і море вогню охопило територію міста відвулиці Комсомольської до річки Стрижень в одну сторону, і від вулиціСтарокиївської до Вала — в іншу.
На окраїнах, де були одноповерхові будинки в оточеннісадів і городів, запальнички рідко попадали в будови й великий збиток непринесли.
Моторошне видовище являла собою варта на невеликомупагорбі при в'їзді в Чернігів по Київському шосе п’ятиглава Єкатерининськацерква — пам'ятник архітектури XVIII століття, кожна глава якої горіла, якгігантська свіча. П'ять вогненних стовпів стали над нею.
У передвоєнні роки церква перетворили в сховищеархіву. Бомби, пробивши залізний дах храму, запалили стелажі з папером, стеклавікон повилітали від вибухів — сильна тяга гарячого повітря викидала черезпрогорілі куполи палаючі аркуші документів угору на сотні метрів. Вонирозліталися по лугах на берегах Десни й там догоряли в траві й кущах.
Величезну багряну заграву, що встала над Черніговом,бачили в Ріпках, Березном, Куликівці й інших населених пунктах, що перебуваютьвід Чернігова на відстані десятків кілометрів.
Масовані нальоти німецької авіації тривали до 25серпня, тобто троє доби підряд ішло систематичне навмисне знищення одного знайдавніших міст країни з його унікальними пам'ятниками старовини, історії йкультури.
У наступні дні, аж до вступу німецьких військ уЧернігів 9 вересня, місто продовжували теж бомбити, хоча й не так запекло, як упопередні дні. Налітали окремі літаки.
Червоноармійці, що відступали через Чернігів, буливражені картиною зруйнованого міста, трагедії його жителів. Наприкінці серпняпрактично всі жителі покинули місто, розбрелися по околишніх селах, багато хтопішов на схід. По вулицях Чернігова серед паруючих руїн бродили одягнені хто вщо горазд, або зовсім голі хворі психоневрологічного диспансеру, що залишилисябез догляду. Вони наганяли жах на деяких, що залишилися у своїх будинках наокраїнах міста жителів.
Кинутий населенням напівзруйноване місто піддалосянавалі мародерів, що нахлинули із ближніх до міста сел. У Чернігів вони йшлиюрбами й злегку, тільки з порожніми мішками а руках. Назад тягли все, щопопадало під руки. Грабували без зазору совісті й житло, і магазини, і склади.Не всі, звичайно, селяни зайнялися цією несправедливою справою, але ті, когожадібність погнала за наживою в палаючий, що піддавався нальотам німецькоїавіації місто, наволокли у свої хати, клуні й комори гори різного добра.
Розігнати цю зграю не було кому. Місцева влада пішлаза Десну. А голова міськвиконкому Брон І.Я встиг добігти до Харкова. Йогозаарештували й по вироку військового трибуналу розстріляли за боягузтво, за те,що кинув місто в такий тяжкий для нього годину.
Військовим у ту пору не дуже було до наведення порядкуу всім цьому. Вони готувалися до оборони на ближніх підступах до Чернігова.Опір частин 5-й армії, що обороняла Чернігів, було завзятим, але ворог мавперевагу в живій силі й техніку.
1.2. Установка нацистського «нового режиму»
У самому місті боїв не було. 9 вересня 1941 року кованічоботи солдатів вермахту застукали по брукових бруківках Чернігова. В історіїдревнього міста відкрилася нова сторінка, лиховісна по своєму змісту від першогодо останнього рядка.
Орда завойовників у зеленій уніформі, ненажерлива, яксарана, заполонила місто. Автодорожній і залізничний мости були висадженівідступаючою Червоною Армією, і в Чернігові скопилася маса німецьких військвсіх пологів зброї, що очікує наведення переправи через Десну.
Солдати валандалися по дворах на окраїнах міста йвиглядали, де й що можна потягнути. З усіх боків чулася: «Матка, яйки! Матка,млеко! Матка, клеб!»
Потроху в Чернігів стало повертатися населення, щопокинуло місто під час бомбування, а також багато хто з тих, хто евакуювався,але змушений був повернутися, тому що наступавшіє зі сторони Новгород-Сіверськогона Прилуки німецькі дивізії перерізували всі дороги на схід.
Не вірячи своїм очам, оглядали люди своє рідне місто,знівечений до невпізнанності численними руйнуваннями. Ця картина придушувала йгнітила кожного, тим більше, що багато із тих, хто повернулися знайшли замістьрідного вогнища попелище. Чернігів став для них чужим. Слух різала іншомовнамова прибульців, що звучала музика губних гармошок на кожному кроці, на якихпілікали солдати.
Серед військ, що окупували Чернігів, заполонили своїмивізками, мотоциклами, величезними вантажівками, пушками, танками всі вулиці йплоща, були, звичайно, різні німці — нахабні й ввічливі, аматори поживиться й якіне займалися грабежами. Але всіх їх відрізняло якусь зарозумілість стосовномісцевих жителів. На лиці кожного було вираження самовдоволеної переваги. Абагато хто поводився в присутності людей так, начебто вони, ці аборигени, булине люди, а безсловесні тварини. Солдати могли відправляти свої природні потребине тільки при дітях, але й при дорослих. Уявляючи себе представниками нордичноївищої раси, нацисти вважали слов'ян унтер-меншами, тобто недолюдинами, іповодилися відповідно до свого світогляду. Хвалена німецька культура залишиласяв них за, у далекому фатерлянді. Тут фриці були просто завойовниками, як вонивважали, життєвого простору.
Незабаром військ у місті значно зменшилося. Фронтовічастини в Чернігові довго не затрималися. Автодорожній дерев'яний міст черезДесну був зруйнований тільки частково, і німці досить швидко його відновилируками радянських військовополонених.
Військова німецька комендатура, що з'явилася в місті(вона розмістилася у двоповерховому будинку дитячого саду на вул.Комсомольської — нині дитячий сад № 56) вжила негайних заходів до створеннямісцевої адміністрації — міської управи й української поліції.
Офіцер коротко оголосив через перекладача, що відтепері навіки в Чернігові встановлюється німецька влада, всі жителі повиннібезпрекословно виконувати її накази. Тим, хто насмілиться їх порушити — смерть.
Про призначення окупантами нового бургомістра чернігівцідовідалися через кілька днів з вивішеного на заборах оголошення міської управи,під яким стояв підпис — Е. Азаров.
В оголошенні говорилося про негайну реєстраціючоловічого населення віком від 18 до 45 років включно, всіх командирів ікомісарів Червоної Армії) членів і кандидатів у члени ВКП(б), що булипрацівників НКВД і в'язниці, жителів міста — євреїв. Параграф 4 цьогооголошення містив погрозу відповідальності за законами воєнного часу тих, хтоспробує ухилитися від реєстрації.
Недоліку в оголошеннях і наказах управи й комендатурине було. Їх вивішували часто й, як правило, завжди згадувалося: за невиконаннярозпоряджень нових міських влада передбачалося найчастіше одне покарання — смерть.
Через кілька днів після захоплення Чернігова прибула вмісто служба безпеки СД, польове гестапо й тільки що організована українськаполіція почали полювання за залишеними для підпільної роботи радянськимипатріотами.
Першими помічниками гітлерівців у виловлюванніпідпільників, що бігли з полону бійців і командирів Червоної Армії й не встиглиевакуюватися в силу різних причин партійних і радянських працівників сталиукраїнські націоналісти, що зуміли, і свій час піти в глибоке підпілля йзамаскуватися під різними личинами. Не без подиву чернігівці довідалися, щоначальником української комендатури, що влаштувалася в будинку на розі вулицьКуйбишева й Комсомольської, над яким розвівалися на холодному осінньому вітрізловісно два прапори — жовто-блакитне українських націоналістів і гітлерівське- червоне, з білим колом і чорною свастикою в його центрі — став колишнійспівробітник НКВД С. Тураш. У свій час він звірствував при організаціїколгоспів у Козелецькому районі, потім приклав руку до репресій чесних людей вобласті в 1937-1938 рр.; а з появою «визволителів» України від більшовизму, яксебе йменували окупанти, показав свою щиру особу.
У розпорядження місцевої адміністрації німці передалив'язницю. Начальником її поставили Носенко, що мав досвід у цій справі. Дореволюції він був начальником в'язниці в Борзні. Склад наглядачів й охоронуукомплектували за рахунок поліції.
Одночасно не можна не сказати, що багато хто бувдеморалізований перемогами німецької армії на фронті, пануванням ворожоїавіації в повітрі, відступом наших військ на схід. На психіку давили численніколони радянських військовополонених, яких німці гнали через Чернігів післяоточення й розгрому декількох армій Південно-західного фронту в районі Пирятинай Прилук. Там Червона Армія потерпіла одне з найважчих поразок за всю війну. Воточення потрапило біля півмільйона людей і величезна кількість військовоїтехніки. При спробі прорватися з боєм до своїх загинули командуючий фронтомгенерал-полковник Кірпонос і багато офіцерів його штабу.
Похнюпивши голови, брели по розбитим танками дорогам люди,які вмирали від голоду, холоду й хвороб, за колючим дротом фашистськихконцтаборів. Одним з таких таборів, де повільною смертю гинули полонені, бувтабір на Кругу. Сюди, на відкриту всім вітрам територію сенопункта, усього лишеіз двома навісами для зберігання сіна, зігнали тисячі червоноармійців. У літнімобмундируванні вони втримувалися там й у дощ, і в сніг, умирали на морозі.
Ті, що відставали від колон, при проходженні, конвоїрипристрілювали прямо на дорогах. І немає числа безіменним могилам російськихсолдатів на шляху від Прилук до Чернігова й далі. Без звістки зниклимизначаться вони дотепер.
Гнітили людей численні й самі неймовірні чутки, якіпоширювали німці і їхні холуї. На кожному кроці була чутно: «Москва капут!Ленінград капут! Німецькі війська йдуть на Урал! Червона Армія розбита!».
Гітлерівці виявилися відмінними фахівцями на різногороду провокації, які їм особливо вдавалися в перші місяці окупації. Цьомусприяли успіхи німецької армії на фронтах і нездатність підпілля, які понесли втой період важкі втрати й остались без керівництва, протиставити геббелівськійсвою антифашистську пропаганду.
Про існування антифашистського підпілля в Черніговіокупаційні влади й городяни знали не тільки з факту появи листівок. Були йбільше істотні ознаки. Так, у найперші дні захоплення міста, коли він ще бувпереповнений фронтовими частинами, пронісся слух, що при огляді в'язницізагинули при загадкових обставинах 4 німецьких офіцери.
Новий 1942-й рік чернігівці, а їх за станом на 30грудня 1941 року налічувалося, згідно даним обліку горуправи, ледве більше 30тисяч чоловік, зустріли в тужливому очікуванні: коли ж прийде кінецьхазяйнуванню незваних прибульців й їхніх пособників усяких мастей, серед якихбули не тільки українські націоналісти, але й колишні білогвардійці, простокримінальники, а також ті, хто рятуючи свою шкіру, вислужувався передновоявленими хазяями.
За своє старання зрадники одержували винагороду.Відповідно до оголошення, вивішеному на будинку міської управи (двоповерховийбудинок на розі вул. Кирпоноса й проспекту Перемоги, де тепер розміщаєтьсяміська санепідемстанція), за кожного виданого в руки окупаційної владикомуніста, партизана або єврея виплачувалася премія в розмірі 300 марок.
Надзвичайно сувора зима того року з небувалимиморозами й рясними снігами збільшила тяжкі випробування, що випали на часткужителів Чернігова.
У місті не працювали продуктові магазини, водопровід,не було електрики, палива. Торгівля продовольством на базарі йшла з-під підлоги,тому що селянам заборонялося вивозити його на продаж у місто. Але оскількиселян обклали високими грошовими податками, вони змушені були продаватипродукти городянам за гроші й в обмін на сірники, запальнички, сіль, гас,взуття й одяг — все те, що в селах дістати було неможливо.
Виходячи з обстановки, незважаючи на наказ управи,поліція й німці дивилися на торгівлю на базарі крізь пальці, хоча іноді йпроводили операції по вилученню в селян всіх привезених у Чернігів продуктів.Найчастіше поліцаї віднімали продукти при в'їзді в місто з боку Михайло-Коцюбинського,Любеча, Гомеля й в інших місцях. Пограбованого селянина в таких випадках назадвідразу не відпускали, щоб не попередив інших, їдучих на базар, а відправляли вмісто.
Наклавши на узбіччя дороги гору мішків з картоплею,зерном, кошика з яйцями, вибудувавши рядами горщики з молоком, поліцаї,задоволені своїм видобутком, приблизно опівдні зустрічали вантажівку, у кузовякого зі сміхом і жартами складали все це добро.
Не менше задоволений був і німецький офіцер, що сидівзвичайно поруч із шофером у кабіні автомашини. Напевно, і на його частку йшлачастина награбованого. Це, мабуть, була одна з головних причин того, що,незважаючи на заборону, продукти в місто все-таки найчастіше пропускали.
Воду чернігівці брали на свої потреби з колодязів, атакож з Десни й Стрижня. Палили, чим прийде: вишукували на руїнах незгорілідошки й балки, розтаскували залишки заборів, пиляли фруктові й декоративнідерева на своїх садибах й у парках. Голод, холод і страх запанували вЧернігові.
Розділ ІІ. Окупація Чернігівщини
2.1 Життя та побут населення на окупованих територіях
Про політичну та економічну ситуацію в Україні станомна 20 жовтня 1941 року звітував пан Конраді з МЗС, який їздив на східний фронтчерез Берлін-Познань-Варшаву і далі через територію Західної України до БілоїЦеркви і знову з Польщі та в Берлін. Пан Конраді повідомляв, що на правомуберезі Дніпра жінки вручну зібрали 70% врожаю. Відсутні споживчі товари. Крім хліба,деяких овочів, не можна нічого купити. Покупці в основному німецькі солдати.Вони обмінюють два сірника на одне яйце. Лише у Немирові на імпровізованомубазарі можна було купити птицю за такими цінами: 2 курчат по 1.50 марки,1 курка для супу по 1.50 марки, одна качка по 2.1 марки,яйце по 2.5 пфеніги. У населення немає готівки, або є радянськігроші. Продавці їх не беруть. Користуються популярністю імперськікредитно-касові чеки. Навожу цей документ для порівняння з купівельноюспроможністю населення в нашому краї. Так, у Чернігові з 31 грудня1941 р. німцями було встановлено такі ціни: 10 яєць — 6 рейхсмарок, 1 кг картоплі — 0,50,1 л молока — 3, 1 кгмасла — 15, курка — 10, пара калош — 40, пара чобіт — 200 рейхсмарок.
За наказомЧернігівського міського старости Євгена Азарова від 11 вересня1941 року одна германська марка дорівнювала десятирадянським рублям. Один германський пфеніг — десяти радянськимкопійкам. Простий робітник отримував 30 крб. в день. Добовий раціон на трьохчленів сім'ї складав 62 крб. Польовий комендант Чернігова у заклику донаселення застерігав: «Ціна на крам і добро всякого сорту, а також заробітки іплатню, що були до 10.07.1941 р., не дозволено підвищувати, якщо німецькоювладою не встановлено винятків або не призначено нові ціни та платню».
Виникла проблема забезпечення населенняпродовольством. Окупаційна влада вирішувала її згідно вказівок Германа Геринга, виголошених ним на нараді зі штабом зв'язку військово-господарськогоі матеріального відомства 16 вересня 1941року: «Забезпечуватисяпродовольством в зайнятих областях мають тільки працюючі для наших потреб».
/>
Було встановлено чотири категорії споживачів. Найвищоювважалася четверта, бо до неї входили працівники заводів, що випускали зброю,залізничники, шахтарі, робітники каменоломень. Третя категорія складалась зпрацюючих в інтересах Німеччини повний день. Друга — цедружини і діти до 14 років споживачів третьої і четвертоїкатегорій. Першу категорію споживачів називали «нормальною», бо до неї належалиті, хто не потрапив до перших трьох категорій. Зарплатню на 50% більшуотримували фольксдойче у порівнянні з українцями. Зайвих їдоків, до якихвіднесли євреїв та військовополонених, знищували. Продуктові картки видавалисянезначній частині населення. Спостерігалась велика смертність від недоїдання.Зимою 1942-1943 рр. зафіксовані випадки людоїдства. Торгівля і обмінсільськогосподарськими продуктами з перших днів окупації і аж до закінченняоголошувалася незаконною. Як виняток, німецько-фашистські загарбники дозволялиторгівлю дрібними речами та деякими продуктами у спеціально відведених місцяхта в суворо відведений час. Кожен, хто йшов на базар, мав представляти довідку,хоча не був впевнений, що його речі не конфіскують». В існуванні «чорногоринку» перш за все були зацікавлені самі окупанти.
Бомбардуваннями у Чернігові знищено водогін іканалізацію. Вода подавалася у певний час. Лазні зникли. Були встановленівисокі податки за житлово-комунальні послуги. Чернігівська міська управаборолася із боржниками шляхом штрафів і позбавлення права користуватисяелектроенергією протягом місяця. При цьому враховувалася наявністьелектролічильника.
У перші дні окупації Чернігова за розпорядженнямгерманського військового коменданта утворилося міське управління по вул.Комсомольській, 29. Обов'язки міського старости прийняв Євген Азаров. Йогозаступником було призначено В.С. Покровського, відповідальним секретарем — М.Л.Якимовича. До штату входили друкарка, завгосп, діловод житлового відділу,завідувачі хлібним бюро, транспортним відділом, відділами гужового транспорту,міського господарства, культури і освіти, будівельно-ремонтної контори,друкарні та кур'єр. Чернігівська міська управа встановила продовольчі норми,тримала під своїм контролем роботу промислових підприємств, майстерень,культурно-освітніх та шкільних закладів, займалась обстеженням квартир. У формілистів інформувала німецьку комендатуру, українську поліцію, установи таорганізації про боротьбу з партизанами. Міська управа здійснювала також пожежнуохорону, водопостачання, продаж єврейських садиб, видачу посвідченьвійськовополоненим про їх звільнення з полону, працевлаштування, надаваламатеріальну допомогу.
Міській управі підпорядковувалася Чернігівська міськалікарня. Тут щоденно велася реєстрація хворих, які отримували медичну допомогуза відповідну платню. За діяльністю лікарні наглядала лікувально-контрольнакомісія. Адміністрація лікарні регулярно сплачувала борги за медикаменти.Функціонувала Чернігівська поліклініка №2, яка також підпорядковувалася міськійуправі. її ще називали робітничою поліклінікою. Медикаменти сюди надходили злікарні, а та у свою чергу одержувала їх з аптечної бази, яку міська управавідкрила у 1942 році. У перші місяці окупації розпочала свою роботусанітарна станція, підпорядкована Чернігівській міській управі і Чернігівськомурайонному відділу охорони здоров'я. Санінструктори обстежували підприємства,садиби, двори. Санстанція мала свій особистий рахунок.
А в обласній психіатричній лікарні 1 жовтня1941 року розігралась трагедія. Німці вдерлися до головноголікаря О.В. Виноградського і наказали хворих підготувати до евакуації. Того дня259 роздягнутих до білизни хворих вивезли в село Коти ірозстріляли. Січневого дня 1942 року фашисти забрали з підсобного господарствацієї лікарні в с. Левоньки 43 одужуючих і теж розстріляли.
Значну частину приміщення Михайло-Коцюбинськоїрайонної лікарні зайняли німецькі жандарми. Решту залишили для амбулаторії. Зуболікувальнийкабінет перевели в колишній туалет поруч із кухнею. Тут працювалавісімнадцятирічна випускниця Чернігівського медичного училища Геля Дитківська(Гелена Валер'янівна Акуленко).
Інколи вночі на Михайло-Коцюбинський наліталипартизанські групи. Німці їх ловили. Потім привозили до лікарні пораненихпартизанів вже загіпсованих. Розмовляти з ними не дозволяли. Зрештою полоненихкудись відправляли.
11 вересня1941 р. Чернігівський міський староста видав свій першийнаказ, в якому зазначив, що все майно, що залишилося у міських установах,складах, а також у приватних квартирах осіб, що евакуювались за межі України,належить міському управлінню. Пропонувалось всім громадянам, котрі взяли собіце майно, до 25 вересня повернути міській управі. Ті, хто цього незробить добровільно, жорстоко каратимуться. Інженерно-технічному персоналу,робітникам електротехніки, водопостачання, технічного зв'язку, медичномуперсоналу, працівникам освіти, двірникам і сторожам з'явитися в міську управудля реєстрації і використання за спеціальністю. Цим наказом Євген Азаров дозволяввідкриття і відновлення кустарних майстерень і категорично забороняв заселятивільні квартири тим особам, котрі до війни не жили в Чернігові.
На території міста діяв лише німецький літній час.Тому з 19.00 до 5.00 ранку приватному населенню заборонялосязалишати свої домівки і запалювати світло. Було наказано чоловікам віком від 18 до 45 років,народженим з 1896 до 1923 р. включно, стати на облік в адміністративномувідділі міської управи по вул. Комсомольській, 40. Сюди мали прийтикомуністи, працівники НКВС, командири Червоної Армії, всі євреї, котрі жили вЧернігові. Акція проводилась з 29 вересня до 5 жовтня 1941 року.Деякі законослухняні громадяни виконали наказ і за це заплатили життям.
До кінця 1941 року статистичне бюро міської управи зробилоперші підсумки обліку міського населення. Газета «Українське Полісся» дала такуінформацію: «На 1 січня 1942 р. в Чернігові зареєстровано понад 30 тис.мешканців.» За переписом 1939 р.на початок війни у Чернігові мешкало 67356 громадян різних національностей.Охоче до праці українство закликалося задовольнити потреби німецької харчовоїпромисловості і військової економіки. Було введено обов'язкову трудовуповинність. Цитую наступний документ: «Израспоряжения рейхсминистра оккупированных восточных областей Розенберга. Берлин 19 декабря 1941 г. На основании § 8 указа фюрера об организации управления во вновьоккупированных восточных областях от 17 июля 1941 г. приказываю: 1. Все жителиоккупированных восточных областей в возрасте от 18 до 45 лет соответственно ихработоспособности подлежат всеобщей трудовой повинности. 2. Репхскомиссарымогут расширить или ограничить трудовую повинность для определенных группнаселения. 3. Для евреев будут изданы особые указания. Рейхсминистроккупированных восточных областей Розенберг».
Однак великих підприємств у Чернігові не було. Так,промислово-виробнича артіль сліпих Чернігівської райспоживспілки виготовлялагвіздки. На заводі «Лозовик» — лозові меблі. Чернігівська машинно-тракторнастанція ремонтувала автомашини, які належали німецькій владі. Адміністраціямашинно-тракторної станції мала право видавати громадянам насіння і курчаток.МТС відкрила власний медпункт. Певні послуги здійснювала авторемонтнамайстерня. На території довоєнної Чернігівської меблевої фабрики вироблялисьбудівельні матеріали, головним чином дошки. У напівзруйнованих корпусах,зведених за два роки до війни, працювала фабрика первинної обробки вовни, тобтомитої вовни. Випускали свою продукцію і цегельні заводи. Керівництво нимиздійснювало відповідне управління, яке виконувало розпорядження міської управи.Швейна артіль «Перемога» Чернігівської райспоживспілки спеціалізувалась наремонті і пошиттю верхнього одягу. Не забували окупанти і про переробнупромисловість.
У Чернігові відкрилось головне лісництво Київськоїдирекції лісів, яке займалося передачею колгоспних лісів, меліорацією боліт(збереглися інструкції та накази), боротьбою із шкідниками дерев та пожежами,прийманням заявок і нарядів на вивіз лісоматеріалу і сіна. Заготівлю,реалізацію риби, облік рибопродуктів здійснювала Чернігівська риболовна артіль«Вільний рибалка» Чернігівської рибної контори. Чернігівське земельнеуправління доглядало за плодоягідними насадженнями, станом озимих культур,фруктових садів, займалося заготівлею сільськогосподарської сировини, збираннямі обмолотом врожаю, засипанням насіннєвих фондів, апробацією насіннєвоїкартоплі. Чернігівська райспоживспілка також заготовляла сільськогосподарськіпродукти і сировину, насіння, зберігала статути промислово-виробничих артілей,контролювала діяльність сільських споживчих товариств і кооперативів.
У 1942 році свою продукцію почали випускати швейнаартіль «Відродження», лікеро-горілчаний і морсовий заводи, два міських млина,рогова-кісткова фабрика, промислово-виробнича артіль «Промінь» Чернігівськоїрайспоживспілки, яка виготовляла гребінці, шевські дерев'яні цвяхи і доміно,шкіряний завод. Тоді ж відкрилася Чернігівська філія з переробки зернових вУкраїні. Перед нею звітували млини та облзеленгосп. Чернігівська облспоживспілказаготовляла сільгосппродукти, полотно, займалась придбанням тари, складалавідомості та акти про матеріальні цінності, які забрали партизани.
В Олишівському, Михайло-Коцюбинському таЧернігівському районах були утворені свої управи, районні, а в деяких селах — сільські, їхні обов'язки були наступними: мобілізація добровольців до окупаційноїармії, заборона усіляких спілок, зборів, ходіння у нічний час, реєстрація,паспортизація, оподаткування населення, стягнення штрафів. Працівники районнихуправ слідкували за тим, як громадяни виконують трудову повинність, якохороняють врожай, дотримуються санітарно-епідемічних норм. Районні управинадавали допомогу працівникам поліції і бургомістрату у розкритті злочинних діймісцевого населення.
Районні управи давали дозвіл на відкриття шкіл увідповідності з німецькими розпорядженнями, на створення сільськогосподарськихтрудових об'єднань. Так, в Олишівській початковій школі діти навчалисяукраїнською мовою. У селі Старий Білоус Чернігівського району сільськогосподарськагромада №1 виконувала різні селянські роботи і за це отримувала платнюсільгосппродуктами. Клочківська сільська управа Чернігівського району не лишевидавала довідки сільським старостатам, а й наглядала за трудовою діяльністюсвоїх мешканців. А в селі ЛевонькиМихайло-Коцюбинського районунімецька окупаційна влада відкрила державне господарство «Левоньки», яке займалося сільськогосподарськими поставками, ремонтомсільськогосподарської техніки, обліком худоби. За свій труд працівникигосподарства отримували продукти. У Седневі окупанти створили трисільськогосподарські общини, які складалися із ланок. У серпні 1943 рокустаростою общини №3 був О.Я. Ткаченко, а бригадиром Т.М. Шибирин. Земельніділянки селян не перевищували одного гектара з колишнього колгоспного поля.Колишній хутір Хмельницької сільради, а тепер село Рогоща Чернігівськогорайону, був окупований фашистами 30 серпня 1941 року. їм так сподобаласьмісцевість, що вони створили тут агрофірму по розведенню різноманітноїсільськогосподарської худоби, за якою доглядали хуторяни. Дисципліна і порядокбули жорстокими.
Після провалу ідеї створення самостійної українськоїдержави український національний рух увійшов у конфронтацію з германськимкерівництвом. Видні громадські і культурні діячі були репресовані, ключовіпосади у місцевій адміністрації зайняли люди, котрі погодились співробітничатиз німецькою окупаційною владою.
Виконуючи настанови окупантів, Чернігівська міськауправа відкрила дві чотирикласні школи за №4 і №6 з викладанням українськоюмовою. У 1942 році школу №4 закрили, бо в її приміщенні розмістилася школадорожніх майстрів. Насправді ж, то була німецька розвідувальна школа, депроходили підготовку диверсанти для боротьби з партизанами. Як і раніш, домедичної школи, відкритої міською управою, приходили учні. Навчалися, здавалиіспити, отримували свідоцтва про закінчення медичної освіти. Але ці документибули оголошені недійсними після визволення Чернігова.
Наступний крок — ухвала постанови Чернігівськоїміської управи про перейменування вулиць. До кінця листопада 1941 рокунові назви отримали 40 вулиць міста. Зупинка була за малим — помінятитаблички мовою окупантів.
У грудні 1941 року відкрилися курси німецької мови дляшироких верств населення та службовців. Газета «Українське Полісся» від 28грудня 1941 року закликала відділ освіти міської управи серйозно взятися зарозв'язання справи вивчення німецької мови населенням Чернігова.
Міський відділ культури в особі його керівника СтепанаБаран-Бутовича взяв під свою опіку бібліотечні фонди і музейні цінності. Аджевони віднині належали новим хазяям. Відомий український прозаїк і драматургВадим Собко у п'єсі «Київський зошит» вперше, мабуть, торкнувся теми вивезеннянаціональних коштовностей з України. Саме з цього твору стало відомо, щоначальник Київського гестапо систематично відправляв свою команду до Черніговаз метою вивозу картин європейських художників минулих століть з обласногоісторичного музею. Про пограбування нашого музею у шістдесяті роки писалавсесоюзна газета «Советская культура».
Разом з німецькими військами групи «Центр» доЧернігова увійшла рота так званого особливого призначення під командуваннямштурмбанфюрера СС Кюнсберга. Безпосереднім шефом батальйону був міністрзакордонних справ гітлерівської Німеччини фон Ріббентроп. Ця зондеркомандапочала свою діяльність з пограбування художніх цінностей ще у Франції 1940 року.Батальйон Кюнсберга своєрідно змагався з айнзацштабом Альфреда Розенберга,міністра Східних окупованих областей, якому був підпорядкований «Окремий штаббібліотек», котрий займався зачисткою книгосховищ України, в тому числі іЧернігівщини. З цією метою 16 вересня 1941року відновила свою роботуЧернігівська обласна бібліотека ім. В.Г. Короленка в статусі Центральної, їїбезпосереднім шефом був Степан Гаврилович Баран-Бутович. Для основногокнигосховища було виділено приміщення по вул. Петлюри, 5, вбудинку колишнього реального училища (нині вул. Горького, 3, комерційнийтехнікум). Після 1 липня 1942 р. це помешкання відібрали для Центральноготорговельного товариства. Тут окупанти зосередили великі гроші ідорогоцінності. Тут працювали саботажники з підпільної групи ОлександраМихайленка. Старостат міської управи ухвалив рішення про перенесення бібліотекидо будинку на розі вулиць Симона Петлюри та Євгена Коновальця (нині Горького іПреображенської -колишня К.Маркса). Однак у липні 1942 рокубібліотека відкрилася в будинку на розі вулиць Бульварної (Гамбурзької), і Симона Петлюри,де перебувала до початку визвольних боїв за Чернігів у вересні 1943 р."Але було тісно. Тому 12 тис. томів перевезено до Єлецького монастиря.
З вересня 1941 р. до 1 квітня 1942року до основного книгосховищаавтомашинами та кіньми було перевезено книги з шести книгозбірень міста і двохприватних бібліотек. Бібліотека складалася з умебльованої читальні, абонементу,робочих кімнат та книгосховища. На 1 квітня 1942 року її фонд орієнтовностановив 75 тисяч томів. З них майже 30 тисяч видань належали до більшовицькихза змістом і знаходились окремо у кімнаті, ключ якої під розписку було переданодо 2-го відділу поліції по вул. Євгена Коновальця (колишня Червоноармійська, анині — імені двічі Героя Радянського Союзу ОлександраМолодчого). 25 січня 1943 р. більшовицький фонд відокремили у церкві святогокнязя Михайла і його боярина Федора колишньої Чернігівської духовної семінарії.Ця культова споруда другої половини XVIII ст. збереглася до наших днів.
За розпорядженням штабу Розенберга видача читачамкнижок проводилась з вересня 1942 року лише з дозволу СД.
На перший погляд бібліотека під час окупації «жила»більш-менш непогано. Мала пристосоване помешкання, кваліфікованих працівників,що отримували високу платню. На придбання літератури виділялися кошти. Але всеце робилося задля єдиного, аби виконати наказ Адольфа Гітлера від 29 січня1940 року. Цим документом фюрер Німеччини призначиврейхсляйтера нацистської партії Розенберга керівником центральної установи звивчення питань націонал-соціалістичного світогляду та виховання. Ця установаназивалася «Вища школа». «Вона буде створена після війни, — зазначив Гітлер унаказі, — однак для того, щоб заохотити розпочату підготовку, я наказую, абирейхс-лейтер Альфред Розенберг і в подальшому керував цією попередньою роботою,перш за все — в галузі досліджень і створення бібліотеки. Всі партійні ідержавні інстанції зобов'язані надавати йому в ціп роботі всебічну підтримку». АльфредРозенберг виконав волю свого фюрера. Йому вдалося скласти своєрідну бібліотекудля Німеччини, що становила політичний та економічний інтерес, оскільки в ніймістилися загальні відомості про географічні умови, політичне життя,економічний розвиток східних територій.
Окупанти дали дозвіл відкрити храми і обителі. Мабуть,зробили це з огляду на те, що до початку війни у Чернігові не було жодноїправославної церкви, закрили і католицький костел.
Але в той же час німецькі окупанти на територіїЄлецького монастиря облаштували казарми для військових частин. Успенський соборбув перетворений загарбниками на стайню. В інших монастирських приміщенняхрозмістили склади. А в 1942 році окупаційна влада дозволила створитирелігійну общину, яка відкрила на території Єлецького монастиря Дмитрівськуцеркву.
В Чернігові працював український драматичний театрімені Котляревського. На його сцені йшли вистави за п'єсами українськихкласиків. Відомий український мистецтвознавець Валерій Гайдабура, авторунікальної монографії «Театр між Гітлером і Сталіним: Україна 1941-1944. Долімитців», дослідив, що під час окупації на теренах України працювало близько 170 театральнихколективів. І не було жодної профашистської вистави. Німці вважали вигідниммати власну мистецьку індустрію в окупованій Україні. Вони вимагали ставити розважальнівистави. Але розвага для німців стала серйозною драматургією для українців.
На прикладі Чернігова видно, як на практиціздійснювалась теза Гітлера про те, що в інтересах підкорених народів необхіднозаохочувати їх до індивідуальної свободи та придушувати будь-який потяг додержавної організації. Тим самим створювати умови для того, аби триматинаселення цих національностей на можливо низькому культурному рівні.
2.2 Звірства і злочини німецько-фашистськихзагарбників на Чернігівщині
Масові розстріли в Чернігові почалися 18 вересня 1941року й тривали весь дворічний період окупації. Проводилися вони силами СД,фельд-гехайм поліції (польове гестапо) за допомогою української поліції.Спочатку людей убивали в урочище Рашевщина, де в цілому розстріляли більше 7тис. чоловік. Потім почали стратити в ровах урочища Дубовий рів за північноюоколицею с. Коти. Там тільки за один день на початку листопада 1941 рокуфашисти і їхні пособники знищили 300 чоловік.
Проводячи політику геноциду щодо ряду народів Європи,гітлерівці почали в листопаді 1941 р. у Чернігові поголовні розстріли євреїв.До цього вони готувалися заздалегідь. З перших днів окупації всі жителієврейської національності зобов'язані були нашити на свій одяг відмітні знаки — шестикінечні зірки жовтих кольорів. У наказах, розклеєних по місту, євреївіменували «юдами». Указувалося, що євреїв треба використати тільки на важких ібрудних роботах, їм заборонялося займатися торгівлею.
Користі від цієї робочої сили окупантам було мало,тому що кілька тисяч євреїв, що залишилися в Чернігові, в основній масіскладалися з немічних старих, жінок і дітей. Їх посилали закопувати трупивбитих, розчищати завали, засипати лійки від бомб на вулицях і виконувати іншіподібні роботи.
Акцію по знищенню основної маси євреїв провели швидкой організовано. З різних частин міста — Лесковиці, Кавказу, П'яти кутів,Червоного хутора, Задриповки, де поліція зібрала їх у групи, наказуючи забиратиіз собою коштовні речі, євреїв зігнали в одну загальну колону. По вулиціШевченко під конвоєм німецьких солдатів й українських поліцаїв приречених насмерть людей повели за місто убік села Коти. Колона по 5-6 чоловік у рядірозтяглася майже на кілометр. Хворих і слабих підганяли багнетами й прикладами.
Там, де із правої сторони шосе Чернігів — Гомельперебуває старий сільський цвинтар, нині закрите, колону згорнули на узбіччя йпідвели до яру в ур. Березовий рів. На дні яру вже були викопані глибокі ями.
Перед розстрілом євреїв змушували роздягатися йзнімати взуття, потім невеликими групами підганяли до яру, ставили над краєм ірозстрілювали з кулемета, установленого від місця страти метрах в 25. Пораненихнімецькі офіцери добивали пострілами з пістолетів у голову.
Частина євреїв знищили на єврейському цвинтарі.Поліцаї, що пригнали туди різновікову групу людей, розповідали потім, якрозважалися німецькі офіцери. Вони вишукували серед тремтячих від страху євреївтих, хто їм «сподобався», і вішали на очах в інших смертників, що заціпнули віджаху, яким незабаром стояло вмерти від куль безжалісних катів.
Не менш жорстоко зверталися з арештованими євреями йукраїнськими поліцаями. При цьому намагалися «погріти руки».
Наприклад, моторошну сцену спостерігали жителібудинків, вікна яких виходили на вул. Шевченко біля Черторієвського яру, коли влистопаді сорок першого року по вул. Шевченко вивозили з в'язниці за місто нарозстріл євреїв у відкритому кузові вантажної машини.
Перед Черторієвським яром вантажівка зупинилася,поліцаї, що сиділи в кузові, буквально на людях, покладених ниць на підлогу,почали терзати нещасних. Вони вишукували тих, у кого були золоті зуби абокоронки. Брудними руками лізли в рот, розривали губи, душили й били тих, хтопручався, прикладами розбивали щелепи із золотими зубами. Мародери-поліцаїпоспішали зробити свою брудну справу на півдорозі до місця розстрілу. Там, уями, все золото діставалося німцям. Після страти поліцаї за ретельність одержувалитільки одяг убитих, та й то саму гіршу. Гарний одяг і взуття відвозили ув'язницю, там сортували й відправляли в Німеччину.
Для того, щоб якось виправдати свої злодіяння в очахмісцевого українського населення, враженого масовими вбивствами ні в чому невинних людей, фашисти пішли на мерзенну провокацію, щоб нацькувати українців іросіян проти євреїв. Через націоналістів по Чернігову поширили слухи про події,що нібито мали місце при страті євреїв у Гомелі. Нібито пригнали на страту йросіян, і євреїв. Першими загнали в яму й уклали на дно євреїв, а росіяниномполіцаї дали лопати в руки й наказали закопати їх живими. Росіяни відмовилисявсі як один. Тоді німці наказали євреям вилізти з ями. На їхнє місце уклалиросіян. Євреям вручили лопати й наказали закопувати росіян, що вони, нібито,почали робити з більшою ретельністю.
Страта, була припинена. Росіянином німці сказали: «Випошкодували євреїв і готові були вмерти, але не закопувати їх живими. Надійшлишляхетно. Зате євреї, недовго думаючи, стали вас заривати. Вони підлі люди. Цебуде для росіян уроком. Ми вас відпускаємо, а євреїв усіх розстріляємо.
Примітно, що в Гомелі, де нічого подібного невідбулося, розійшовся по місту слух, що вищеописана сцена, коли євреї, нібито,стали закопувати росіян й українців, мала місце в Чернігові, чого тут також небуло.
Поліцай свій хліб й іудіни сребреники: відпрацьовувалиретельно. Це їхніми стараннями в лютому-березні 1942 року прокотилася поЧернігову хвиля провалів у підпільних групах, що завершилася стратами арештованих,іноді навіть публічними через повешеніє.
Однак було б неправомірно списати всі невдачі, щоосягли залишених для підпільної роботи товаришів, тільки за рахунок високоїкваліфікації співробітників СД, гестапо й поліції. Все лихо складалося у відсутностів Чернігові підпільного міському партії, відсутності зв'язків з підпільнимобкомом партії й «Великою землею». Не вистачало досвіду конспірації, що,мабуть, було головною причиною провалів.
Становлення чернігівського антифашистського підпілля, якийпоніс важкі втрати в перші місяці окупації, ішло повільно, і кожен його крокбув оплачений кров'ю.
Наприкінці лютого 1942 року поліція провела арештичленів розвіднико-диверсійної групи під командуванням Федора Сови, залишеної вЧернігові розвідвідділом штабу 5-й армії. Військові розвідники готовили вибухмоста через Десну, але їх видав зрадник Назаревич Е.А. Вони піддалися жорстокимкатуванням і були розстріляні у квітні в урочищі Рашевщина. Серед розстріляних булиФедір Сова, Настасія Притыковская, Євгеній Бросов, Володимир Юрченко. На самомупочатку окупації загинув ще один член цієї групи Михайло Бондаренко, невидавши, однак, нікого зі своїх товаришів.
14 березня 1942 року на балконах згорілого будинкуцентрального універмагу на розі вулиць Шевченко (нині пр. Миру) і Переца (пр.Перемоги) повісили двох хлопців з Лесковиці — Миколи Гринева й Василя Мищенко.Стратили за спробу вбити німецького перекладача.
22 березня 1942 року на тих же балконах повісиличленів підпільної групи НКВД — Галанова Н.Л., Сірого П.В., Терейковського А.Е.і ще один чоловіка, що залишився невідомим.
Напередодні цієї страти був застрелений при спробі довтечі з будинку української слідчої поліції член цієї групи Раговський П.А. Підчас допиту він ударив табуреткою слідчого й вистрибнув із другого поверху, алепри падінні зламав ногу й був убитий зовнішнім вартовим.
На допитах, переносячи всі катування, чекіститрималися непохитно й не називали своїх товаришів, які ще не потрапили в полезору поліції. Завдяки їхній мужності уникли арешту підпільники Осипенко І.Л.,Андрєєв Д.С, Орел М.Д., Цілина А.Д. й інші.
Однак у цілому наслідки провали групи НКВД, арешт істрата найбільш активних її членів були дуже серйозними. Вони розбудувализадуманий підпільниками план закінчити до весни формування партизанськогозагону, озброїти його й з настанням тепла вивести із Чернігова в лісиПридніпров'я, щоб розгорнути бойові дії проти окупантів.
Прагнучи залякати місцеве населення, придушити волюнароду до опору, фашисти влаштували прилюдну страту. Силоміць зброї зігналивсіх, кого захопили на базарі й на прилеглі до нього вулицях. Серед мимовільнихглядачів дивовижної страти були селяни, що приїхали на базар, покупці їхньоїпродукції й просто перехожі.
Смертники, побиті на допитах так, що ледве трималися наногах, показали небачену стійкість духу. Перед тим, як мотузки захлиснули їмшиї, вони встигли викрикнути, звертаючись до народу: «Да здраствує Сталін!», «Даздраствує Радянська влада!», «Да здраствує Червона Армія!».
Звістка про героїчну смерть підпільників рознеслася поЧернігову й околишнім селам. Не одержали фашисти очікуваного ефекту відзадуманого злодіяння.
28 березня 1942 року в числі 12 смертників на розстрілу Рашевщину — з в'язниці вивезли у вантажівці і юного розвідника розвідвідділаПівденно-Західного фронту 16-літнього Юру Матвєєва.
Але не залякали радянських людей ні ці страшні страти,ні наступні. Про це свідчив випадок, що був незабаром, нападу на двох німецькихофіцерів у районі Землянок (вул. Муринсона). Уночі 6 квітня 1942 року вони булиобстріляні із засідки й смертельно поранені.
Негайно пішла жорстока розправа над жителями цьогорайону міста. Четверо чоловіків були повіщени на тих же балконах будинкуунівермагу вподобаних гітлерівцями під шибениці, а сто чоловік, включаючи жінокі дітей, розстріляні в Малеєвом рву, на окраїні Чернігова, біля нафтобази.
У наказі німецької комендатури, у якому повідомлялосяпро жорстоку відплату за замах, було сказано, що надалі за один убитого німцяабо їхнього союзника (малися на увазі мадяри) будуть розстрілюватися сточоловік.
У квітні 1942 року в Чернігів прийшло нове більше лихо- почалося насильницьке відправлення молоді в Німеччину для роботи впромисловості й сільському господарстві. Радянські хлопці й дівчини повинні були замінити німецьких чоловіків,покликаних нести загарбницькі війни третього рейха в різних частинах миру.
Найшлися наївні, що повірили байкам про гарне життя начужій землі. Дехто записався на біржі праці добровольцем, пройшов медичнукомісію й потрапив у перший ешелон відправляють у дойчланд. Від'їзд бувобставлений урочисто, з музикою духового оркестру в присутності високогонімецького начальства й представників міської управи. У далеку дорогудобровольцям видали пайок — по буханці хліба й кільцю ковбаси.
Поїхали дурні й сьорбнули горя на чужині нарівні зтими, кого відправляли наступними ешелонами силою й везли під охороною, щоб нерозбіглися по шляху проходження.
Частина городян уникла відправлення в Німеччинузавдяки тому, що окупанти з початку 1942 року почали серйозні зусилля повідновленню промислових підприємств Чернігова для випуску продукції, необхідноїдля потреб армії й рейха. Стала потрібна робоча сила.
Улітку 1942 року німці організували в Чернігові ізчисла радянських громадян, що стали на шлях зрадництва, ще одну військовучастину. Це був охоронний батальйон № 136, що розмістили в школі № 2 ім.Войкова на вул. Пролетарській.
У чітко налагодженій системі винищування радянськихлюдей у Чернігові в'язниця займала головне місце. Вона була перевалочнимпунктом на шляху від арешту до могильної ями для десятків тисяч людей різної статі,національності, віку, професії. Для того, за ким захлопнулися позаду важким,окутим залізом ворота в'язниці, шлях на волю не було.
Масивний цегельний, у три поверхи, будинок в'язниці,оточений стіною такої висоти, що через неї видно було тільки заґратовані вікнатретього поверху, іноді гуділо, як бджолиний вулик. Правда, гудіння це звичайноприпинялося через один-два дня, коли камери, набиті ув'язненими до відмови,розвантажувалися. Іноді розстріли вироблялися у дворі в'язниці, і тоді сухийперестук німецького «шмайсера» доносився до рідких перехожих на вулиціПролетарській, старавшихся прослизнути якнайшвидше повз це жахливе місце.
Найчастіше «розвантаження» в'язниці робили шляхомвивозу смертників на критих чорним брезентом вантажівках й околиці міста, дебули вириті заздалегідь глибокі ями. У такі дні (не менш двох разів у тиждень,а іноді й частіше) вантажівки в супроводі легкових автомашин з відкритимверхом, у яких сиділи автоматники, курсували між в'язницею й місцями розстрілузі світанку до 17-00.
В 1942 році місцями масових страт гітлерівські катиобрали мальовничі лісові урочища Подусовки й Криволевщини. Ці улюблені до війнигородянами місця відпочинку покривалися братськими могилами, набитими трупаминещасних жертв окупаційного режиму.
Утримувалися ув'язнені в жахливих умовах, якіпогіршилися після того, як у лютому 1942 року керування в'язницею перейшло відукраїнської адміністрації в руки СД. У камерах було сиро й холодно, у вікнах нієдиного цілого скла. По полах і стінам плазували збіговиська паразитів.Годували ув'язнених з рук геть погано — баланду варили із гнилих овочів.Наглядачі знущалися з в'язнів: били по всякому приводі, вівчарка шефа в'язницінімця Курта рвала людей на смерть.
У серпні 1942 року німці пропустили через в'язницюмасу циган. Зібраних з усією області в один довгий обоз із їхніми кибитками йнаметами, набитими пуховими подушками й перинами, із замурзаними циганчатами,їхніми матерями й бабусями, підігнали циганів до в'язниці. Може, цигани йрозсіялися б по лісах, але їх обдурили поліцаї, попередивши, що переселяють уСербію. Прийом цей був не новий. Коли восени 1941 р. збирали євреїв нарозстріл, їм говорили, що будуть переселяти їх у Палестину.
Коли циганський обоз, не поспішаючи, що тягся повулиці Бєлінського в супроводі поліцаїв, що одуріли від літньої спеки, виїхавдо задніх воріт в'язниці, цигани зрозуміли, у яку Сербію їм уготований шлях.Завили, запричитали жінки, заплакали діти, заметалися чоловіки, шукаючилазівку, щоб вирватися зі смертельної пастки, та з'явилися гітлерівці з усіхбоків, направили на юрбу дула гвинтівок й автоматів й, позбрасували з візківстарих і малих, погнали всіх у камери. Майно розграбували.
Розстрілювали циган цілий день, і на другий, і натретій. Вантажівки, від'їхавши від в'язниці, повертали на вул. Воровського,потім виїжджали на вул. Переца й, повернувши з її на Вокзальну (нині вул.Щорса), їхали до нафтобази. Далі шлях пролягав по Михайло-Коцюбинскому шосе доповороту на путівця, що веде до опушки Подусівського лісу. Біля лісу машинизупинялися. Циган виштовхували з вантажівок, ставили на край траншеї й в упоррозстрілювали з автоматів. З тих, що проїжджали по цьому маршруту через містокритих брезентом вантажівок лунали несамовиті крики жінок, від яких у перехожиххолонула кров у жилах.
Циган, як, і євреїв, вибили пудчистую, а росіян йукраїнців, у силу їхньої численності, винищити відразу не могли й знищувалипоступово.
У в'язниці, крім розстрілів, застосовували й іншіспособи вмертвіння — труїли отрутою й газом (у душогубках), убивали електричнимструмом. Ця установа стала дійсним пеклом, вирватися звідки було практичнонеможливо.
На додаток до в'язниці, як місця заключення й знищеннірадянських людей, окупанти створили влітку 1942 року два концтабори — один удвоповерховому будинку психодиспансера на території міської лікарні й іншої — на північній околиці приміської Бобровиці, неподалік від села Яцево.
Табір у міській лікарні влаштували після того, яквинищили останню партію хворих, що втримувалися в психоневрологічномудиспансері. Знищували їх неодноразово й різними способами й в 1941, і в 1942 рр.Спочатку вивозили на розстріл на окраїну села Коти. Але після того, як хворіпід час розстрілу зуміли голими руками вбити 7 конвоїрів, німці застосувалимашину душогубку, що працювала безвідмовно. Трупи мертвих відвозили в ур.Березовий рів, де закопували в заздалегідь виритих ямах.
Останній раз (це було в липні 1942 р.) хворих отруїлиякоюсь отрутою, підмішану у їжу. Тоді загинуло близько 100 чоловік.
Приміщення, які звільнилися, використали для розміщеннярадянських військовополонених, число яких перевищувало 600 чоловік. Їхвикористали на важких роботах, скудно годували й жорстоко зверталися.Неодноразово групи полонених різної чисельності вели у в'язницю для розстрілу.Замість знищених у табір доставляли інших військовополонених.
Охорона табору й конвоювання на роботу здійснювалисямісцевою поліцією.
У цілому, за показниками очевидців, у концтаборі, побудованомугітлерівцями в будинку неврологічного диспансеру, загинуло 1500 чоловік.
Ще один табір — Яцевський — почали будувати в червні1942 року силами військовополонених, яких приганяли на роботу з в'язниці йтабору в психлікарні. Через місяць він почав функціонувати, і там теж ішловинищування ув'язнених.
2.3 Партизанський рух на Чернігівщині
Головним джерелом партизанських формувань стали бійцівинищувальних загонів. Вони повністю влилися в партизанські загони вГрем'яцькому, Корюківському, Носівському, Семенівському, Холминському іШорському районах. Значну допомогу надало командування Південно-Західногофронту в організації в Чернігові партизанської школи для підготовки командиріві підривників. Створенню партизанських загонів в Ріпкинському,Михайло-Коцюбинському ї Олишівському районах сприяв штаб п'ятої армії. Бійцівинищувальних і партизанських загонів Остерського, Холминського та інших районівспільно з червоноармійцями вели бої проти гітлерівських загарбників вприфронтовій смузі.
В умовах повсюдного терору населення Чернігівщини нескорилося ворогові. З кожним днем ширився рух опору. Особливу роль урозгортанні збройної боротьби в тилу ворога відіграв обласний загін на чолі зМ. М. Попудренком. Вже 26 вересня 1941 року в повідомленні Радянського ін-формбюровідмічалося, що «партизани Чернігівщини за короткий період часу розгорнулишироку діяльність і нанесли відчутні удари окремим частинам фашистськихвійськ». У Городнянському районі партизани пустили під укіс ешелон з окупантамиі зброєю, підірвали дві військові грузові машини. Напади на фашистів здійсненов Корюківці, Дроздівці. В Тупичеві був спалений лісопильний завод, в Добрянцізірвана водокачка.
В оперативному зведенні Радянського інформбюро від 2жовтня підведено підсумки бойових дій партизанів Чернігівщини за другу половинувересня 1941 року. У той же час слід відмітити, що навальний наступ фашистськихвійськ не дозволив в усіх районах завершити формування загонів, і окремі групипартизан відійшли з частинами Червоної Армії. Відсутність досвіду конспіраціїпризвела до значних людських жертв. Віддалення лінії фронту, нестача зброї,порушення зв'язків між районами — все це ускладнювало боротьбу в тилу ворога.
19 листопада 1941 року з метою посилення боєздатностіобласного загону до його складу були включені Корюківський (командир Ф.І.Коротков), Холминський (І.І. Водоп'ян), Перелюбський (О.П. Балабай) іРейментарівський (Б.С. Туник) партизанські загони. Об'єднаний загін очолив О.Ф.Федоров, який прибув у північні райони області з району пирятинського оточеннявійськ Південно-Західного фронту. Протягом перших чотирьох місяців окупаціїпартизани практично тримали владу в своїх руках на території Корюківського іХолминського районів. В кінці листопада гітлерівське командування направило тритисячі солдатів проти народних месників. Близько місяця тривали запеклі бої врайоні Рейментарівських лісів. Не зумівши добитися перемоги, фашисти почалипалити оточуючі села. Щоб відвернути розправу над мирним населенням, партизаниперебазувалися в Єлінські ліси.
Тут вони налагодили радіозв'язок з командуваннямПівденно-Західного фронту і до партизанів почали постійно прибувати літаки іззброєю і боєприпасами, в яких відчувалася гостра потреба. Це дозволилорозгромити ворожі гарнізони в Погорільцях, Гуті-Студенецькій, Іванівці та іншихнаселених пунктах. Військові спеціалісти навчали партизанів володіти зброєю,організовувати диверсійні групи, що активно діяли на залізничних магістраляхКиїв-Ніжин, Гомель-Бахмач, Гомель-Новозибків. Високо оцінивши героїзмпартизанів Чернігівщини, Указом Президії Верховної Ради СРСР було нагороджено втравні 1942 року групу народних месників орденами і медалями.
У ряді трофейних документів гітлерівці змушені визнатишироку підтримку народом партизанів і провал неодноразових спроб покінчити зними. Партизани постійно користувалися допомогою місцевих жителів. Цілінаселені пункти стали надійною базою партизанів. Для цього створювалисяозброєні групи самооборони, які контролювали значну територію. Найбільше такихгруп було в північних районах. Наприклад, в Грем'яцькому (ниніНовгород-Сіверському) районі колгоспники в селі Мурав'ї протягом трьох місяцівразом з партизанами захищали населений пункт від фашистів. Жителі села ЄліноЩорського району декілька місяців відбивали напади загарбників і тільки післябомбардування з повітря ворог зумів знищити непокірних його жителів. Груписамооборони діяли в ряді сіл Козелецького району. За зброю бралися чоловіки,жінки, молодь. В партизани йшли цілими сім'ями.
Завдяки вмілому проведенню рейдів на територіїЧернігівської, а також сусідніх областей РРФСР і БРСР партизани зберігалиініціативу в своїх руках і постійно вели бойові дії та диверсійно-розвідувальнуроботу. Під час рейду були створені нові загони в Новгород-Сіверському,Семенівському та інших районах. Після запеклих боїв на Чернігівщині в кінціберезня 1942 року обласний загін вирвався з ворожого оточення і перебазувався вЄлинківські ліси, де спільно з російськими партизанами вів боротьбу протифашистських окупантів.
28 липня 1942 року на території Рейментарівських лісівзавершилося формування обласного партизанського з'єднання до складу якогоувійшли Чернігівський об'єднаний загін ім. Сталіна, Климовський ім. Кірова,Новозибківський ім. Щорса і Злинківський ім. Ворошилова. Із загальної кількості1200 чоловік 900 становили месники Чернігівщини. При переході з'єднання черезГомельську область в серпні відбулося об'єднання окремих місцевих партизанськихгруп у Світилівський і Чечерський загони, які також влилися до складу новогоз'єднання. Кожний загін зберігав попередню назву, примножуючи славну історію ітрадиції, підтримував зв'язки з своїм районом.
Полум'я всенародної боротьби, яку очолили підпільнийобком і 18 райкомів КП(б)У, десятки антифашистських організацій, охопило всютериторію області. Після виходу в березні 1943 р. основних сил обласногоз'єднання під командуванням О.Ф. Федорова на Правобережну Україну тут булостворене нове обласне з'єднання на чолі з М. М. Попудренком.
Для організації загонів і встановлення єдиногокерівництва партизанським рухом в райони області підпільним обкомом булинаправлені спеціальні групи по 15-20 осіб, налагоджено тісний зв'язок зпартизанськими з'єднаннями, які діяли н її південній частині. Крім цього,влітку 1943 року на території Чернігівщини на базі десантних груп були сформованітри нових з'єднання під командуванням М. Г. Салая, М. І. Шукаєва, Я. П.Шкрябача, які вирушили в рейд на захід. У червні на основі зростаючих загонівутворилися нові з’єднання «За Батьківщину», ім. М. Коцюбинського, а в серпні —з'єднання ім. Щорса.
Активну допомогу надали партизани радянським військампри звільненні Чернігівщини. 19 вересня два полки партизанського з'єднання «3аБатьківщину» захопили три переправи через Дніпро, одну через Прип'ять і,незважаючи на запеклі атаки гітлерівців, утримували їх до підходу частин 70-їгвардійської і 322-ї стрілецької дивізій 60 армії. Партизанське з'єднання ім.М. Коцюбинського захопило також ряд переправ через Дніпро і Прип'ять. Успішновзаємодіяли з наступаючими частинами партизани з'єднання ім. Щорса, організувавшипереправи біля населених пунктів Сивки, Окуніново і Навози. В межиріччі Дніпра,Десни, Прип'яті і Сожі близько 12 тисяч партизанів сприяли звільненнюЧернігівської, Київської і Гомельської областей.
На території Чернігівщини в роки Великої Вітчизняної війнидіяли п'ять партизанських з'єднань, до складу яких входили три полки і 41загін. Крім цього бойові операції вели самостійні загони" Під час рейдівнемало чернігівців влилося до з'єднань С. А. Ковпака і О. М. Сабурова. Більше 30тисяч партизан нагороджені орденами і медалями, 20 удостоєні звання ГерояРадянського Союзу.
Для багатьох з них війна не закінчилась звільненнямЧернігівщини. Основні сили першого обласного з'єднання в кількості 1400 чоловікще весною 1943 року вирушили в рейд на Правобережну Україну. Вони пройшли збоями не одну сотню кілометрів, форсували Дніпро, Прип'ять, Горинь та іншіріки. По шляху просування партизани громили фашистські гарнізони і завдалинищівних ударів на ворожих комунікаціях.
Наприкінці червня 1943 р. загони з'єднання прибули натериторію Волинської області, щоб вивести з ладу залізничні лінії Ковельськоговузла і посилити полум'я партизанської війни проти фашистських загарбників.Навіть гітлерівський генеральний комісар Волині і Поділля був змушений визнати,що місцеве населення «в основному настроєне проти нас». За. підтримкупартизанів фашисти і їх прислужники повністю знищили села Кортеліси, Вишнівка,Воля Островська та багато інших. У серпні 1943 р. окупанти направили літаки нанескорені села, закидаючи їх фугасними і термітними бомбами.
Для спільних бойових дій штаб з'єднання, якерозташувалося в лісах Любешівського загону, відразу налагодив зв'язки з партизанськоюбригадою А. Бринського і загонами Н. Собесяка, М. Конищука, В. Карасьова, Д.Медведєва, М. Прокоп'юка. За рахунок місцевого населення лави партизанівз'єднання постійно зростали і досягли 6 тисяч чоловік, в результаті чого воноперетворилося на Чернігівсько-Волинське формування. 6 червня 1943 р. з'єднанняпереходить на становище військової частини 0015, бойові дії якої в тилу ворогакоординувалися з наступальними операціями радянських військ на фронті.
Район межиріччя Стохода і Стирі був місцемдовгострокового перебування з'єднання, а ріки — оборонними лініямипартизанського краю. В селі Лобному розмістилися штаб, господарська частина,медична служба та батальйон її охорони. Коли раніше з'єднання весь часперебувало в рейді, то тепер передбачалося постійно діяти на Ковельськомувузлі. Магістралі Ковельського вузла відігравали виключну роль в постачанні гітлерівськихвійськ зброєю і боєприпасами. Партизанські загони знаходилися від штабу навідстані 70-80 км, контролюючи основні залізничні і шосейні магістралі надистанції 160-200 км, вели масово-політичну роботу серед населення. Для кожногоз них були визначені райони для бойових дій на комунікаціях і розгрому ворожихгарнізонів. Перший батальйон під командуванням Г. В. Балицького базувався врайоні села Берестяне Цуманського району і діяв на залізничній лінії Ковель-Рівне.Третій батальйон П. А. Маркова розпочав бойові операції у Шацькому районі на,залізниці Ковель-Хелм. П'ятий батальйон, очолений М. М. Ніколаєнком, взяв підконтроль лінію Ковель-Володимир-Волинський. Загони ім. Богуна, ім. Чапаєва,другий загін ім. Щорса діяли на залізниці Ковель-Брест і на лінії шосейноїдороги. На магістралі Ковель-Сарни бойові операції вели перший загін ім. Щорсаі частина диверсійної роти штабу з'єднання. Друга частина роти і кавалерійськийескадрон контролювали залізницю Брест-Пінськ.
Для підготовки необхідної кількості кадрів при кожномузагоні були організовані курси підривників, завдяки чому партизани освоїли іуспішно застосували в масовій кількості міни уповільненої дії. Кожний загінпосилав на закріплену дільницю кілька підривних груп, разом з якими вирушали ібойові групи. Вони не тільки прикривали підривників під час мінування, а йобстрілювали поїзди з усіх видів зброї. Коли фашисти почали водити поїзди назнижених швидкостях, від чого ефект мін зменшувався, тоді партизани перейшли дозахоплення поїздів.
Бойові накази, радіограми, короткі донесення, звіти,за якими постає широка панорама партизанської народної війни проти чужинців. Вперіод Курської битви було здійснено найбільше диверсій. З 7 липня до 1 серпня1943 р. на мінах уповільненої дії, встановлених партизанами навколоКовельського вузла, підірвалось 65 ешелонів. Таку кількість ворожих ешелонівбуло знищено в минулому лише протягом 16 місяців. За період з 1 по 10 серпня1943 р. під укіс пущено ще 58 фашистських ешелонів. Ворог почав направлятивійськові ешелони в обхід Ковеля по лінії Брест-Пінськ, але з допомогоюбілоруських партизанів і цей план був зірваний. У донесенні УШПР від 1 вересня1943 р. вказувалося: «Залізниці Ковель-Сарни, Ковель-Брест, Брест-Пінськповністю паралізовані. Колії Ковель-Холм, Ковель-Ровно паралізовані частково».
Вздовж залізниць Ковель-Сарни, Брест-Пінськ та іншихнапрямків були збудовані через кожні 1-3 км спеціальні укріплення з цілодобовимчергуванням, охорону в яких несли військові частини, підрозділи СС іполіцейські сили. «Ми не можемо ні виїхати, ні під'їхати до залізниці, — писавнімецький офіцер К. Дорфман. — Міни завдають нам непоправної шкоди. До кінця1943 року партизани знищили більше чотирьохсот ворожих ешелонів. За періодвійни вперше був завданий такий могутній удар по комунікаціях ворога. Коли влистопаді-грудні через відсутність необхідної кількості боєприпасів почалазменшуватись чисельність бойових операцій, тоді партизани пробили коридор черезлінію фронту і відправили обоз із 600 саней з пораненими, а назад повернулисьзі зброєю і боєприпасами. Перехід здійснювався неодноразово.
Партизанські загони Чернігівсько-Волинського з'єднанняспільно з бійцями з'єднання ім. Щорса під командуванням С. Ф. Маліковаздійснили наступ на Ковель. Особливо запеклі бої розгорнулися за село Несухе здвома батальйонами есесівців. Штурм розпочався 23 лютого 1944 року. Населенийпункт декілька разів переходив з рук в руки. Тут загинули командир батальйонуС. Григоренко, командири взводів П. Асабов і С. Каменський, ряд інших ветеранівз'єднання. Одночасно головні сили розпочали наступ на місто Ковель, але черезвідсутність достатньої кількості боєприпасів і можливості своєчасної підтримкиз боку наступаючих радянських частин було прийнято рішення припинити наступ,зосередити всі сили для продовження бойових дій на правому березі ріки Стохід,щоб забезпечити плацдарм для наступаючих частин радянських військ.
Широкий розмах партизанського руху був би неможливийбез всебічної підтримки населення, яке допомагало продуктами харчування, одягом,повідомляло про наявність ворожих гарнізонів та про рух окупантів на шляхахсполучення. Місцеві жителі саботували заходи фашистських органів влади, анаселені пункти стали резервом зростання партизанських загонів. За період дійз'єднання на Волині виникли нові підпільні організації і бойові групи. В рядінаселених пунктів утворилися групи самооборони. Коли фашистські окупантизламали центри самооборони в селах Гута-Степанська, Березиво, Поросль, Вирки,Осове та інших населених пунктах, частина їх жителів шукала захисту в районах,що контролювалися партизанами, створивши в складі з'єднання партизанськубригаду ім. Ванди Василевської.
Після зустрічі з'єднання з наступаючими частинамиРадянської Армії більше трьох тисяч партизан влилися до лав діючої армії, азагони бригади ім. Банди Василевської відійшли на територію Польщі дляпродовження боротьби проти фашистських загарбників. Частина партизан на чолі іззаступником командира з'єднання по диверсійній роботі О. С. Єгоровим буладесантована в Чехословаччину і взяла участь у Словацькому повстанні,
Висновки
Трагическая судьба Чернигова в годы ВеликойОтечественной войны, разрушенного фашистами, почти полное уничтожение егопромышленных объектов, смерть 52425 советских граждан, умерщвленныхгитлеровцами в городе и его окрестностях — наиболее мрачные страницы в егомноговековой истории.
К сожалению, до сих пор в периодической печати и влитературе история Чернигова 1941-1945 г.г. освещена лишь фрагментарно, целостнойкартины событий не дано. Историки и краеведы не спешили стирать «белое пятно»,и для этого имелись свои причины. Официально тема не была запретной, нополучить доступ к архивным документам спецфондов разных учрежденийисследователям практически было невозможно. Отпугивала и перспектива окунутьсяв кровь и грязь событий, от ознакомления с которыми волосы подымались дыбом наголове. Ведь на военных дорогах беспримерный героизм и самопожертвование во имяРодины соседствовали иной раз с самой черной изменой и предательством, которыетрудно себе представить. Однако нашлись люди, которых не остановили этиобстоятельства.
Партизани Чернігівщини провели немало боїв з ворогом.Були перемін и і гіркота поразок. Багато партизанів і підпільними загинули вбоях з фашистами та їх посібниками. Ворожа куля передчасно обірвала життяорганізатора парні пінського руху М. М. Попудренка. Смертю героїв поляглиМихайло Стратілат, Сидір Громенко, Платон Горєлий, Арсеній Ковтун, ОленаБілевич, Лілія Карастоянова, Ілля Авксентьев, Василь Коробко і багато іншихмужніх партизан.
Минають роки і події Великої Вітчизняної війни втіленів рядки історії. Подвиг народу, який розгромив фашистську навалу, збережеться увіках.
Список використаної літератури
1. Архив Министерства обороны, спецфонд, оп. 6, д. 2, лист 8.
2. Архив МО СССР, ф. 229, оп. 213, д. 3, л. л. 32-33.
3. Архив облуправления УСБУ по Черниговской области, т. 1, д. 5118,л. 12; д. 1938, л. 1.
4. Архів Міністерства оборониРосійської Федерації, ф. 229, оп. 213, спр. 3, арк. 161.
5. Балицкий Г. «Війнавночі», К., 1965, с. 15.
6. Боляновський А. Українські військовіформування в збройних силах Німеччини (1939-1945). Львів, 2003. С. 135.
7. В тилу ворога. Документи іматеріали про участь партизанів Чернігівщини в боротьбі проти фашистськихзагарбників. Упорядники: С. М. Мельник, М. К. Бойко Редактор М. О. Рудько.Чернігів, 1994.
8. Ветров I.Матеріально-побутові умови населення України за німецької окупації (1941-1944pp.) // Пам'ять століть. — 2005. — №3-4. — С. 202.
9. Вінок безсмертя, — К. 1988,— С. 210.
10. Воспоминании бывшего секретаря Черниговского горкома КП(б)У Леноненко В. М.
11. Воспоминания бывшего зав. Отделом Черниговского горкома КП(б)УГ.М. Кталхермана.
12. Воспоминания бывшего партизана В.Н. Кулакова.
13. Воспоминания бывшего подпольшика Шарого Н. С.
14. Воспоминания бывших партизан Героя Советского Союза Г.К. Артозееваи Б.Е. Гуда.
15. Воспоминания Героя Советского Союза Артозеева Г.К.
16. Воспоминания жителя Чернигова М.К- Власенко.
17. ДА СБУ, ф. 13, спр. 55663, Т. 1, арк.10.
18. З.Сушанский, М. Соловей, «Через прошлое в будущее», Ч., 1992, с. 32-34.
19. ЗалесскийК. СС. Охранные отряди НСДАП. М., 2005. С. 456.
20. Институт истории партии при ЦК Компартии Украины, ф. 7, оп. 10,дело I, лист 81.
21. История городов и сел УССР, Черниговская область, К., 1983, с.135.
22. Історія застерігає. Трофейнідокументи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх посібників натимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни. — К.,1986. — С. 116,
23. КузнецовГ. Ім’я героя відоме, «Деснянська правда» от25.10.1988.
24. Летопись. Города Чернигова периода великой отечественной войны1941-1945 г.г. (по документам, воспоминаниямочевидцев, публицистике и мемуарам). Чернигов, издательство «Десна» 1992.
25. Манойленко В. «ОленаБілевич», Ч., 1991, с, .51.
26. Нариси іІсторії Чернігівської обласної партійної організації, К., 1980, с. 203.
27. Нариси історії Чернігівськоїобласної партійної організації, К., 1980 г., с. 191.
28. Німецько-фашистськийокупаційний режим на Чернігівщині: [Зб. док.]. – Чернігів, 2000. — С. 7.
29. Облгосархив, ф: 139, оп. 1, д. 119, л. 24.
30. Партархив, ф. 139, оп. З, д. 64, л. 4, л. 32.
31. Сообщение Советского информбюро. — Т. 1. – М., 1944. С. 263-264.
32. Сорокін В.А. «ОпергрупаКім», «Комсомольський гарт», № 103 від 25.08.1983 р.
33. Старинов И. «Мины ждут своего часа», М., 1964, л.л. 31, 35, 39.
34. Степнов М. «Степной рейд», К., 1946, с 120.
35. Стракач Т. Наш позивний —свобода. — К., 1979. — С. 317.
36. Студьонова Л.В. Слідами Чернігівського підпілля: Документальні нариси. — Ніжин: ТОВ «Видавництво«Аспект-Поліграф», 2007. — 232 с.
37. Удовик В.М. Нові аспекти історіїнімецько-фашистського окупаційного режиму на території генеральної області Київв 1941-1944 роках // Проблеми освіти.
38. Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза. — Т. 1. К., 1975. — С. 296.
39. Україна в другій світовійвійні у документах: Зб. нім. арх. мат. — Львів, 1997. — Т.1. — С.181.
40. ЦАМО СССР, ф. 229, оп. 213, д. 3, л. л. 26-28.
41. Чайковський А.С. «Невідома війна», К., 1994, с. 35.
42. Чернигов в огне войны 1941-1943 г.г. (Документальнаяхроника-память). Чернигов, 1993 г.
43. Черниговщина в период Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.).Сборник документов и материалов. — Киев, 1978. — С. 102.
44. ЧуевС.Г. Спецслужбы ІІІ Рейха. В ІІ-х кн. СПб., 2003. Кн. І. С. 69.
45. Эпова, Б.А., Старинова И.Г. «Мины в тылу врага». — М., 1963. — С.52.
Додаток
Хроніка звільнення 1943
3ВЕРЕСНЯ
322-а стрілецька дивізія підкомандуванням полковника П.М. Лащенка, уродженця с. Тур'яЩорського району, першою з військових підрозділів Центрального фронту розпочалаздійснення Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції, звільнивши населеніпункти Чернігівщини — села Риботин і ЖовтневеКоропського району. За вміле керівництво дивізією, успішне форсування їїпідрозділами Десни, Дніпра і Прип'яті, за особисту мужність і героїзм в бояхпід час Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції П.М. Лащенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
4ВЕРЕСНЯ
Воїни 74-ої і 322-ої стрілецькихдивізій у взаємодії з 6-ою гвардійською і 8-ою стрілецькими дивізіями звільнилирайонний центр Короп і територію району.
6 ВЕРЕСНЯ
Військові підрозділи 70-оїгвардійської Глухівської і 75-ої гвардійської стрілецьких дивізій форсувалиСейм і звільнили колишній районний центр Батурин та територію району.
8 ВЕРЕСНЯ
322-а стрілецька дивізія у взаємодіїз 70-ою гвардійською Глухівською стрілецькою дивізією звільнили районний центрБорзну і територію району.
9 ВЕРЕСНЯ
Війська 13-ої і 60-ої армій звільнилирайонний центр і важливий залізничний вузол — місто Бахмач.
Наказом Верховного Головнокомандувачавійськовім підрозділам, що особливо відзначилися при звільненні міста,присвоєні почесні найменування «Бахмацьких»: 75-ій гвардійській і 132-ій стрілецьким дивізіям, 221-ійбомбардувальній авіа-дивізії, 3-й гвардійській легко-артилерійській бригаді,56-му гвардійському мінометному полку. 70-а гвардійська Глухівська стрілецькадивізія нагороджена орденом Бойового Червоного Прапора.
13ВЕРЕСНЯ
Воїни 132-ої Бахмацької стрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Комарівку.
14ВЕРЕСНЯ
Військові підрозділи 141-оїЧервонопрапорної ордена Богдана Хмельницького стрілецької дивізії у взаємодіїіз 112-ою Рильсько-Коростенською стрілецькою дивізією звільнили колишній районнийцентр Дмитрівку і територію району.
15ВЕРЕСНЯ
Український штаб партизанського рухувіддав наказ командирам партизанських з'єднань Чернігівщини про захоплення,організацію і утримання переправ через Десну, Дніпро, Прип'ять для забезпеченняїх успішного форсування частинами наступаючої Червоної армії.
Військові підрозділи 2-ої і 4-оїгвардійських повітрянодесантних дивізій звільнили районний центр Ічню ітериторію району.
Війська 60-ої армії звільнили містоНіжин. Наказом Верховного Головнокомандувача військовим підрозділам, щоособливо відзначились при звільненні міста, присвоєні почесні найменування «Ніжинських»: 7-у гвардійськомумехкорпусу, 24-ій гвардійській мехбригаді, 57-ій гвардійській танковій бригаді,299-ій штурмовій авіадивізії, 286-ій винищувальній авіадивізії. 280-аКонотопська, 132-а Бахмацька стрілецька дивізії, 26-а гвардійське Севськамехбригада нагороджені орденами Бойового Червоного Прапора.
Із резерву Ставки ВерховногоГоловнокомандувача на ділянку 13-ої армії в районі Коропа була передислокована61-а армія, яка продовжила бої; розширення Оболонського плацдарму.
16 ВЕРЕСНЯ
Війська 48-ої і 65-ої армій звільнилимісто Новгород-Сіверський. Наказом Верховного Головнокомандувача військовимпідрозділам, що особливе відзначились при звільненні міста, присвоєні почеснінайменування «Новгород-Сіверських»: 102-ій Далекосхідній, 140-ій Сибірській,162-ій Середньоазіатській стрілецьким дивізіям, 478-ому мінометному полку,120-му винищувальному протитанковому артилерійському полку, 14-ій інженерно-сапернійбригаді, 321-му інженерному батальйону.
Про героїчний подвиг саперів у бояхза місто схвильовано розповів у своєму нарисі «Труженики войны» І. Еренбург, який разом з К. Симоновим перебував натой час у підрозділах 65-оі армії.
Воїни 143-ої і 280-ої стрілецькихдивізій у взаємодії з 2-ою гвардійською повітрянодесантною дивізією припідтримці партизанського з'єднання «За Батьківщину» звільнили районний центрНосівку і територію району. Військові підрозділи 163-ої гвардійської Роменськоїі 240-ої стрілецьких дивізій Vвзаємодії з 57-ою гвардійською Ніжинською танковою бригадою звільнили районнийцентр Талалаївку і територію району.
17 ВЕРЕСНЯ
Воїни 163-ої гвардійської Роменськоїстрілецької дивізії звільнили районний центр Срібне.
2-а гвардійська повітрянодесантнадивізія звільнила колишній районний центр Лосинівку.
Військові підрозділи 232-ої Сумськоїстрілецької дивізії у взаємодії з 2-ою гвардійською механізованою бригадою 3-гогвардійського танкового корпусу звільнили районний центр Варву і територіюрайону.
Партизанські з'єднання імені Щорса,«За Батьківщину», імені Коцюбинського розпочали боротьбу за організацію,захоплення й утримання переправ на Десні, Дніпрі, Прип'яті для наступаючихчастин Червоної армії.
18 ВЕРЕСНЯ
Воїни 211-ої стрілецької дивізіїзвільнили районний центр Куликівку.
Військові підрозділи 16-оїгвардійської кавалерійської дивізії у взаємодії з 77-ою гвардійськоюстрілецькою дивізією звільнили районні центри Сосницю і Мену.
121-а Рильська Червонопрапорнастрілецька дивізія звільнила районний центр Бобровицю.
Військові підрозділи 63-ої арміїБрянського фронту звільнили колишній районний центр Грем'яч і територію району.
3-я гвардійська повітрянодесантнадивізія звільнила колишній районний центр Іваницю.
Воїни 205-го стрілецького полку 70-оїгвардійської Глухівської дивізії і 129-ої окремої танкової бригади звільниликолишній районний центр Олишівку і територію району.
Військові підрозділи 55-оїстрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Понорницю.
2-га гвардійська повітрянодесантнадивізія звільнила колишній районний центр Малу Дівицю.
42-а гвардійська стрілецька дивізія і3-й гвардійський танковий корпус 40-ої армії Воронезького фронту у взаємодії з2-ю, 3-ою, 4-ою гвардійськими повітрянодесантними дивізіями 60-ої армії Центральногофронту звільнили місто Прилуки і територію району.
Наказом Верховного Головнокомандувача42-ій гвардійській стрілецькій дивізії, що особливо відзначилася в боях замісто, присвоєно почесне найменування «Прилуцької».
19 ВЕРЕСНЯ
Військові підрозділи 232-ої Сумськоїстрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Яблунівку.
55-а стрілецька дивізія звільниларайонний центр Корюківку. Воїни 16-ої гвардійської кавалерійської дивізії увзаємодії з 76-ою гвардійською стрілецькою дивізією звільнили колишній районнийцентр Березну і територію району.
Військові підрозділи 69-ої СевськоїЧервонопрапорної стрілецької дивізії у взаємодії з 246-ою стрілецькою дивізієюзвільнили колишній районний центр Холми і територію району.
20 ВЕРЕСНЯ
Воїни стрілецької дивізії звільниликолишній районний центр Михайло-Коцюбинський.
Військові підрозділи 143-оїстрілецької дивізії у взаємодії з частинами 9-го танкового корпусу звільнилирайонний центр Козелець і територію району.
102-а ДалекосхіднаНовгород-Сіверська, 162-а Середньоазіатська Новгород-Сіверська і 170-астрілецькі дивізії звільнили районний центр Семенівку і територію району.
21 ВЕРЕСНЯ
Воїни 180-ої стрілецької дивізіїзвільнили колишній районний центр Нову Басань.
Військові підрозділи 55-ої, 69-оїСевської Червонопрапорної стрілецьких дивізій у взаємодії з 15-ою гвардійськоюкавалерійською дивізією звільнили районний центр Щорс і територію району.
Воїни 13-ої і 60-ої армій звільнилиобласний центр — місто Чернігів.
Наказом Верховного Головнокомандувачавійськовим частинам армії, що особливо відзначилися в боях зі звільнення міста,присвоєно почесні найменування «Чернігівських»:
76-ій, 77-ій гвардійським, 148-ій,211-ій стрілецьким, 16-ій гвардійській кавалерійським дивізіям, 129-ій танковійбригаді, 874-у артилерійському, 476-у мінометному, 1287-у зенітномуартилерійським полкам і 2-ій гвардійській штурмовій авіадивізії.
181-а ордена Леніна Сталінградськастрілецька дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора.
Відомі письменники і поети І. Еренбург,Д. Бєдний, Є. Долматовський, С. Марков присвятили свої твори звільненнюЧернігова.
Воїни 13-ої і 60-ої армій за активноїдопомоги партизанського з'єднання імені Щорса першими серед військовихпідрозділів Центрального фронту розпочали форсування Дніпра від села СорокошичіКозелецького району до села Мньов Чернігівського району.
22 ВЕРЕСНЯ
Військові підрозділи Ніжинськогомехкорпусу, 9-го танкового корпусу, 280-ої Конотопської Червонопрапорноїстрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Остер і територію району.
23 ВЕРЕСНЯ
В бою за село Великий ЛиственГороднянського району повторив подвиг Олександра Матросова рядовий 1181-гострілецького полку 356-ої стрілецької дивізії Клавдій Краснояров, закрившиамбразуру ворожого дзота своїм тілом. К. Красноярову посмертно присвоєно званняГероя Радянського Союзу. Похований герой у братській могилі в селі ВеликийЛиствен.
24 ВЕРЕСНЯ
Воїни 149-ої стрілецької дивізії увзаємодії з 55-ою і 60-ою Севською стрілецькими дивізіями звільнили районнийцентр Городню і територію району.
Військові підрозділи 356-оїстрілецької дивізії звільнили колишній районний центр Тупичів. В бою за Тупичівкомандир відділення автоматників 1181-го стрілецького полку 356-ої стрілецькоїдивізії вісімнадцятирічний Сергій Акіф'єв повторив подвиг Олександра Матросоваі свого однополчанина Клавдія Красно-ярова, закривши амбразуру ворожого дзотасвоїм тілом. С. Акіф'єву посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.Похований герой у братській могилі в селі Листвен Городнянського району.
26 ВЕРЕСНЯ
Військові підрозділи 356-оїстрілецької дивізії звільнили районний центр Ріпки і територію району.
12-а гвардійська стрілецька дивізіязвільнила колишній районний центр Любеч і розпочала підготовку до форсуванняДніпра.
Військові підрозділи 61-ої армії розпочалифорсування Дніпра в районі населених пунктів Мньова, Неданчичів, Мисів, Любеча.Командир 239-го гвардійського стрілецького полку 76-ої гвардійськоїЧернігівської стрілецької дивізії полковник К.М. Андрусенко, уродженець селаПарафіївки Ічнянського району, першим се/>/>/>/>ред підрозділів дивізії і арміїпереправив полк на правий берег Дніпра і впродовж двох днів стримувавконтратаки ворога, утримував захоплений плацдарм і забезпечив успішну переправудивізії.
За успішне форсування Дніпра нашомуземлякові К.М. Андрусенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
27 ВЕРЕСНЯ
Воїни 106-ої Забайкальської і 149-оїстрілецьких дивізій звільнили колишній районний центр Добрянку і територіюрайону.
15-16 ЖОВТНЯ
Військові підрозділи 65-ої арміїфорсували Дніпро в районі Радуля, Новосілок, Лопатні, Кам'янки Ріпкинськогорайону, завершивши Чернігівсько-Прип'ятську наступальну операцію, в результатіякої вся територія Чернігівської області була звільнена віднімецько-фашистських окупантів.
Рясно зрошена кров'ю воїнів Червоноїармії багатостраждальна чернігівська земля, за звільнення якої загинуло понад20 тисяч солдат, сержантів і офіцерів.
За мужність і героїзм у боях зфорсування Десни, Дніпра, Прип'яті тисячі воїнів удостоєні високих урядовихнагород, а 879 з них присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.