Зміст
Вступ
1.Чехословацькі землі як предметнімецьких домагань. Розгортання Чехословацької кризи
2. Рішення Мюнхенської конференції
3. Період після Мюнхенської згоди.«Друга Чехословацька республіка»
Висновки
Список використаних джерел талітератури
гітлерокупація чехословацький мюнхенський
Вступ
Міркуючи про найкривавішув історії людства війну, ми повертаємося до передвоєнний час, який ввійшов історіюяк передвоєнна політична криза, з тим щоб зрозуміти той міжнародний стан, в якомуготувалась та розпочалась війна, в результаті підготовки та здійснених Німеччиноюагресивних планів завоювання світового панування при поступках зі сторони Англіїта Франції, продемонстрованих в Мюнхені.
У цій роботі авторрозкриває процес приношення Чехословаччини в жертву фашистській агресії імперіалістичнимидержавами для позбавлення могутності Радянського Союзу, та завершення його підписаннямспільної згоди 29 вересня 1938 року в Мюнхені… В роботі також дається характеристикаполітики цих країн напередодні та під час « чехословацької кризи» та відносини міжЧехословаччиною та Радянським союзом.
Хронологічні рамки роботи складають період з березня1938-жовтень 1938, що закінчився крахом Другої Чехословацької Республіки, яка ввійшлав історію як після мюнхенський період.
Актуальність цієїтеми на думкуавтора полягає в тому, що смертельний вирок підписаний Чехословаччини в Мюнхені,відкрив Гітлеру – лідеру агресорів шлях для подальших актів агресії на Сході тастав передумовою Другої світової війни
Мета цієї роботи проаналізувати розвиток відносинз Західними імперіалістичними країнами, їх профашистську політику, та РадянськимСоюзом в період кризи., його наполегливу боротьбу за створення колективної безпекив Європі, опір агресорам, збереження цілісності та незалежності Чехословацької республіки.Розкрити значення цих подій для подальшого наростання напруженості на міжнароднійарені.
Завдання роботиполягає в розкриттінесправедливості дій фашистської Німеччини щодо Чехословаччини, ставлення західноєвропейськихімперіалістичних держав до чехословацької проблеми, а також а оглядні питання Радянсько-Чехословацькихвідносин.
В основу роботи покладеніпраці як зарубіжних істориків так і радянських авторів, а також матеріали, документи та публікаціїданого періоду. Серед документів у цій роботі були використані такі :
«Нові документи зісторії Мюнхену» під редакцією Земського І.Н в яких викладено тексти договорів міжкраїнами, листи, телеграми, телефонні бесіди, особисті бесіди політичних діячівкраїн-учасниць Мюнхенського договору.
«Документи та матеріалинапередодні Другої світової війни» викладені текси головних міжнародних договорів,які виникли напередодні Другої світової війни, в склад яких ввійшли також певнідокументи Мюнхенської трагедії.
«Документи Міністерствазакордонних справ Німеччини. Т1 Німецька політика в Угорщині» які розкривають змістдоговорів, між Німеччиною та Угорщиною стосовно угорської політики щодо Чехословаччини.
Із робіт зарубіжнихавторів, які безпосередньо відносяться до розглядання даної проблеми, треба виділитиУ.Черчилля англійського політичного діяча та його роботу «Друга світова війна» йогоробота головним чином висвітлює події Другої світової війни, але він не міг обійтиподію більш раннього періоду, які призвели до ліквідації Чехословацької держави,чому посприяла і Англія. Головну увагу він приділяє розкриттю зовнішньополітичногокурсу Англії та Франції та звинувачує їх в підтриманні про гітлерівської орієнтації,вважаючи що якби Чехословаччину залишили саму пособі вона досягла б значно кращогорезультату, ніж з такою підтримкою, яку надавали їй Англія та Франція1.
Свій мемуари опублікувавпісля війни один з керівників зовнішньої політики буржуазної Чехословаччини, їїпрезидент та міністр закордонних справ Едуард Бенеш. В його книжці викладена діяльністьБекеша після 1938р. Але він також не обійшов стороною події 1938р в Чехословаччині.Голова увага в роботі спрямовується на виправдовування зовнішньополітичного курсуЧехословаччини, який формувався під його безпосереднім впливом. Змальовуючи загальнукартину подій в перед мюнхенський періоду, Бенеш наполегливо підводить читача додумки що ву чехословацького уряду не було виходу крім капітуляції перед агресорами,і чехословацький уряд, як і він сам став жертвою обставин. Безсумнівний
Неменший інтерес такожпредставляє статті вітчизняного автора А.Ф. Кізченко, які стосуються різних аспектівзовнішньої політики буржуазної держави Чехословаччини та радянсько–чехословацькихвідносин по відношенню до перед мюнхенського періоду.
Досить цінні роботирадянських істориків присвячених історії міжнародних відносин та зовнішньої політикиЧехословаччини. Серед них слід виділити такі, як «Історія Чехословаччини» т III,«Зовнішня політика Чехословаччини (1918-1938рр) та «Історія зовнішньої політикиСРСР». Особливий інтерес при вивченні даної політики представляють розділи тих робіт,які характеризують боротьбу Радянського Союзу за спасіння Чехословаччини від фашистськоїзагрози, при написанні яких були використані документи з радянських архівів. Проблематикаяка досліджується частково розглядається в книгах Петерса І.А та його роботі «СРСР,Чехословаччина та європейська політика напередодні Мюнхена» та в «Зовнішній політиціСРСР (1936-1939рр) Сиплоса В.Я. Також проблема яка досліджується частково розглядаєтьсяв книжках Івашина І.Ф та Фоміна В.Т
Характеристика міжнародногостановища та політики Англії, Франції та США напередодні та в період Мюнхену викладенов дослідженнях В.А Матвєєва, З, С Белоусової, В.Г Полякова та Ю.М Мельникова.
Для написання даноїроботи автор використовував також публікації, серед яких стаття Маначевського О.«Мыслями о мире вимощена дорога в ад войны» в якій автор зробив наголос на те щопідписуючи Мюнхенський договір і прикриваючись «миром для Європи» західноєвропейськікраїни поклали початок розв’язанню війни. Стаття директора інституту всезагальноїісторії РАН «Белые пятна в истории великой войны», присвячена головним чином такомупитанню, як пакт Молотова-Ріббентропа, але й торкаеться Чехословацької проблеми.Мюнхенська трагедія згадується також в статті Романова М.Г з матеріалу Всеройськоїнауков-практичної конференції Сант-Петербургу «К вопросу о начале второй мировойвойны» де він представляє Мюнхенську трагедію як одну з передумов Другої світовоївійни. Таке ж саме значення має Мюнхенська трагедія в статті Ржешевського О.А-президентаасоціації істориків Другої світової війни «Не в ладах с историей». Смирницький А.зробив переклад статті з архіву американського журналу Time яка називається «Человекгода-1938: Адольф Гітлер», в якій розповідається про лідера німецьких фашистів,його наміри та дії щодо Чехословаччини, що призвели згодом о її краху.
1. Чехословацькіземлі як предмет Німецьких домагань. Розгортання чехословацької кризи
Дивлячись на тогочаснукарту Європи, неважко побачити, що наступною жертвою гітлерівської Німеччини маластати Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточували Чехословаччину. Назаході країни, в Судейській промислово розвинутій області, жили майже 3,2 мільйонанімців, тобто близько 23 % усього населення ЧСР. Судейські німці мали своїх представниківу парламенті Чехословаччини і до березня 1938 р.— в її уряді. Вони ще з 1937 р. вимагали надати автономію своїй області.Після аншлюсу Австрії на нараді в Берліні керівник нацистської Судейсько-німецькоїпартії К. Генляйн обвинуватив чехословацький уряд у «пригнічуванні німців» і рішучевимагав автономії області. Гітлер публічно заявив йому: «Із завтрашнього дня ви — мій намісник у Чехословаччині
У квітні Генляйн оголосивпрограму своєї партії, вимагаючи цілковитої автономії, свободи визнання нацистськоїідеології, офіційного узаконення німецької мови, відшкодування збитків німцям з1918 р. та ін. Гітлер підписав «Зелений план», який передбачав окупацію Судейськоїобласті, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Уряди Франціїта Англії закликали Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Ген-ляйном і поступитисяйому заради миру.
Той факт що західнідемократії змирились з захопленням Австрії задовольнив Гітлера, який став більшрішуче здійснювати свій задуми щодо Чехословаччини. Встановлення контролю над Австрією,розглядалось як необхідна передумова для штурму богемського бастіону. Ще восени1936 року Гітлер дав секретний наказ вищим військовим і штабним керівникам рейхурозробити план окупації Чехословаччини, але фюрер вважав за краще завчасно не розкриватисвоїх справжніх намірів Гітлер був впевнений що ні Англія ні Франція не будуть воювати.
В день вступу німецькихвійськ в Австрію згідно з доповіддю посла Франції в Німе чинні, Геринг дав чехословацькомупосланнику в Берлині запевнення що в Німе чинні нема «ніяких поганих намірів щодоЧехословаччини» 14 березня французький прем’єр – міністр Блюм заявив чехословацькомупосланнику в Парижі що Франція безперечно виконає зобов’язання по відношенню доЧехословаччині Ці дипломатичні запевнення не змогли приховати сумної дійсності.Змінилась уся стратегічна ситуація на континенті. Німеччина могла тепер зосередитияк свої аргументи, так і армію безпосередньо проти західних кордонів Чехословаччини.Прикордонні райони цієї держави були заселені німцями, і там існувала агресивната активна партія німецьких націоналістів, які були готові зіграти роль «п’ятоїколони» у випадку зіткнення. 10 березня французький уряд був реорганізований. Прем’єром став Даладьє, а міністром закордонних справ – Бонє.
Сподіваючись стриматиГітлера від подальшої агресії англійський уряд у відповідності з рішенням Чемберленапочало шукати згоди з Італією з питання району Середземного моря. Така згода закріпилоб положення Франції та дозволило б як французам, так і англійцям зосередити увагуна питаннях Центральної Європи. 16 квітня було підписано англо-італьянський договір,який фактично давав Італії свободу в Абіссіні та Іспанії в обмін на її сумнівнудоброзичливість в Центральній Європі.
Гітлер уважно спостерігавза обстановкою. Йому також була важливо знати, на чий бік стане Італія у випадкуЄвропейської кризи. На засіданні з головою штабу у кінці квітня він обговорювавпитання про те як форсувати рішення цього питання.
Муссоліні бажав свободиАбіссініі. Не дивлячись на згоду англійського уряду, йому могла знадобитися підтримкаНімеччини у цій авантюрі. В такому випадку він змирився би з діями германії протиЧехословаків. При урегулюванні чеського питання Італія буде на боці Німечинні.
Там із задоволеннявідмітили наміри західних держав переконати чехів проявити розсудливість в інтересахмиру в Европі. Нацистська партія Судейської області на чолі з Гейленом склала доцього часу свої вимоги автономії для межуючих з Німеччиною районів Чехословаччини.Ця програма була викладена 24 квітня в промові Гейлена в Карлсбаде. Англійськийта французький посланники у Празі після цього відвідали міністра закордонних справЧехословаччини щоб виразити надію що чеський уряд зробить все можливе для врегулюванняцього питання.
17 травня почалисьпереговори про судейське питання між чеським урядом та Гейленом. Поширювались чуткипро просування німецьких військ до кордону Чехословаччини. 20 травня Гендерсенузапропонували зробити на цей рахунок запит в Берлін. Німецькі заперечення не заспокоїлочехів, які в ніч на 21 травня віддали приказ про часткову мобілізацію армії.
«Я вирішив врегулюватираз і назавжди. і на цей раз радикально, питання про судейських німців. Я надавнаказ, по-перше про підготовку до 2 жовтня військової акції проти цієї держави ів других про розширення фронту нашої оборони на Заході»
Західні імперіалістиз наростаючою тривогою спостерігали за виступом чеського та словацького народу взахист своєї держави. Англійський посланник в Празі Ньютон остерігався як би тискнімецьких фашистів та західних імперіалістів не змусило чехословацький уряд поступитисятериторією більше ніж та яка межувала з Німеччиною. Тоді б уряд було б не в змозістримати громадськість, та армію. Народне повстання могло таким чином поставитипід загрозу успіх політики спрямовано на досягнення договору з фашистськими державами.
Тому західні імперіалістиохоче прийняли тезу Гітлера що він начебто зовсім не збирався нападати на Чехословаччинуі що 21 травня було лише хибна тривога, яку Чехословаччина викликала з наміром провокації.Англійський уряд добре знало що це не так. Його військові аташе в Німеччині переконалисьщо відбувається військова підготовка. Ньютон посилав з Праги повідомлення, що чехи,проводячи свої заходи не проявляють ніяких агресивних заходів і намагались датилише опір нападу, який вони могли очікувати. Не дивлячись на це, Галі факс намагавсявплинути на англійську політику щоб вона не зайняла анти німецьку та вигідну длячехів позицію. Одночасно англійський уряд розгорнув в Парижі та Празі активну діяльністьдля забезпечення подальших поступок Гітлеру. До англійського уряду долучилась ідипломатія США. Американський посол в Парижі заявив 22 травня що заходи, проведеніЧехословаччиною, начебто поставили Європу на межу війни, яка повністю її знищить.Він запевняв французьких політичних діячів, що якщо вона виступить на боці Чехословаччини, тоопинитися в повній ізоляції та буде розгромлена.
У Вашингтоні Булліттакож відправив повідомлення, в якому заявляв, що «чехи готові скоріш знищити свійнарод у війні, яка захопить всю Європу, ніж піти на великі поступки, які можутьзадовольнити Гітлера та судейських німців». Одночасно він застерігав про трагедіюяка може трапитись, якщо Франція вирішить виконати свої союзні обов’язки та прийде на допомогу Чехословаччині.Тому Буллі вимагав, щоб президент та американська дипломатія спробували найти який-небудьщлях, який би звільнив французів від їх морального обов’язку.
Буллі пропонував щобпрезидент США, коли виникне пряма загроза нападу Німеччини на Чехословаччину скликавГааге конференцію за участю Англії, Франції, Германії та Італії. Послам фашистськихдержав треба було б зазначити, що ця ініціатива викликана бажанням перешкодити перемозібільшовизму і що конференція повинна зупинити більшовиків на східних кордонах Європи.Конференція потім сама б вирішила, що в прикордонних областях Чехословаччини повиненбути проведен плебісцит. «Якщо чехи такий плебісцит провести відмовляться, французизможуть відхилитися від своїх моральних обов’язків і це відверне загальноєвропейськувійну.
Бонне дуже уважноприслуховувався до думки американської та англійської реакції та охоче виконувавїх поради. Ще 23 травня він заявив англійському послу, що готов чинити будь-якийтиск на чехословацький уряд, лише ь змусити» чехів порозумнішати». Він пообіцяв,що якщо чехи не порозумнішають, він заявить їм, що Франція не почуває себе зв’язанадоговірними обов’язками .
Французький та англійськийуряди чинили тиск на Чехословаччину, щоб вона була більш поступливою та гнучкою,тобто щоб вона відмінила військові приготування в прикордонних районах, знову розпочалапереговори з Гейленом та пішла на нові можливо більші поступки.
Тиск Галіфакса бувнастільки сильним, що відразу після розмови з ним Масарик мав бесіду з германськимпослом в Лондоні Дірксеном та дав йому зрозуміти, що чехословацький уряд готовдомовитись з Німеччиною про всі питання. Масарик заявив також, що предметом дискусіїможуть бути відносини з СРСР.
Все більш відкритопочали висуватись вимоги, щоб Чехословаччина відмовилась від союзу СРСР.
У відповідь на постійнийтиск з Лондону та Парижу уряд прискорив розробку «статусу національних меншин»,який включав в себе все що було обіцяно в квітневому меморандумі. Для поведінкичехословацького уряду було характерним то, що зі своєю пропозицією воно ознайомилоспочатку дипломатів західних держав, потім представників гейленовської партії, алевоно не повідомило про них чехословацькому парламенту, а тим більш громадськість.Гейленовці відповіли меморандумом від 7 червня, який в принципі повторював карловськупрограму, пом’якшену лишезаяваю про демократичні принципи існування нації. Зміст цих вимог заключався в розподілічехословацької держави на національні області. Не дивлячись на те що президент Бенешта уряд розуміли в зміст та значення гейленовського документу, вони під час переговорівпішли на нову поступку: прийняли меморандум для обговорення на рівних началах ззапропонованим статусом, разом з яким він повинен був скласти основу для дискусії.Це означало, що чехословацький уряд заздалегідь готов прийняти подальші вимоги,які виходили за межі статуту, який ще в кінці квітня був визначений як остання межачехословацьких поступок. Вже у той час Гейлен питав Лоренца, який керував підривнимидіями судейських фашистів, як він повинен поступити якщо чехословацький уряд підтиском Англії та Франції погодиться на усі їх вимоги. Він попросив дозволу виступитиз вимогами відмови від чехословацько-радянськикого пакту.
Чехословацька реакціядомагалась того, щоб в червні 1938р. уряд Чехословаччини встановив офіційні відносиниз урядом іспанських бунтівників, та вже в кінці червня чехословацький дипломатичнийпредставник виїхав в Бургос. Вчинок уряду Чехословаччини був сприйнятий як проявнезалежності Праги від Москви. Одночасно італійські фашисти вказували на те що становищеЧехословаччини не було б таким важким, якщо б СРСР не грали роль захисника її незалежності.Для Чехословаччини начебто достатньо симпатій Англії. Союз з СРСР «буде одним зголовних перешкод мирного вирішення питання про національні меншини з найбільш важливиминашими сусідами».
Поступки чехословацькогоуряду, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці вже тоді були настільки серйозні,що не могли не викликати сумнівів у деяких політиків коаліційних партій. Але керівнідіячі коаліційного уряду, в особливості Годжа, для того щоб подолати вагання своїхпартнерів по коаліції, не зупинялись навіть перед тим, щоб самими просити західнихімперіалістів продовжувати чинити тиск на деяких правих соціалістичних лідерів.Він прямо запропонував, щоб англійський уряд виказало незадоволення незначнимирезультатами переговорів та вказало на серйозні наслідки. Годжа і Бенеш предаваличерез Масарика в Лондон, що вони начебто докладають усіх зусиль, щоб усунути існуючіперешкоди. Тоді ж англійський уряд почав розглядати питання про можливість проведенняплебісцита та відторгнення прикордонних територій. Цю пропозицію у кінці червня1938р. прислав з Берліну Гендерсон.
В кінці червня Масарикотримав повідомлення від англійського уряду, що воно не задоволене просуванням переговоріви що Чехословаччина повинна прискорити переговори та піти на значні поступки. Теж саме телеграфував Галіфакс в Прагу. Потім Чемберлен заявив Дірксену, що англійськийуряд повністю згоден з німцями в тому що поступки на які пішла Чехословаччина, недостатніі що вона чинитиме ще більший тиск на неї. На підставі цього Дірксен повідомив вБерлін, що англійський уряд вирішило розбити також і пакт Франції з Чехословаччиноюта СРСР та витіснити Радянський союз з європейської політики9.
Проти чехословацько-радянськогосоюзу будували перешкоди західні імперіалісти також у Варшаві та Бухаресті і тимсамих розпалювали апетити фашистів цих країн. Польща продовжувала дотримуватисьсвоєї анти чехословацької політики. Варшавським фашистам недостатньо було того,що чехословацький уряд досить уважно відреагувало на їх нахабну антикомуністичнуноту, яка була спрямована в березні 1938 р., та провело відповідне розслідування,яке показало, що польські звинувачення, вигадані.
В цей період полякивстановили тісні зв’язки з фашистами в Словаччини та підбурювали їх проти празькогоуряду. Вони навіть використали для цього приїзд американських словаків. Для того,щоб їх привітати, польські урядові органи запросили спеціальну делегацію словацькихлюд яків, яку скрізь вітали, у той час як офіційну чехословацьку делегацію ігнорували.Поряд з цими демонстративними провокаціями Бек вже в той час вів переговори з угорськимифашистами про розподіл Словаччини та Закарпатської України.
Одночасно Польща почалавстановлювати в цей період натиск на Румунія, намагаючись не допустити якої-небудьугоди між Чехословаччиною, СРСР та Румунією з питання про пропуск радянських військв Чехословаччину і навіть перелітати радянським літаком.
Радянський союз непропускало ніякої можливості, показати свій намір та готовність виконати свої союзницькіобов’язки. Керівники радянського урядуу своїх виступах запевняли, що вони готові допомогти Чехословаччини. Радянськийуряд крок за кроком, ліквідувало інтриги західних імперіалістів та румунських боярпід час переговорів. Але сам чехословацький уряд не зробило нічого, щоб допомогтиліквідувати ці перешкоди і тим самим укріпити безпеку своєї країни. Воно посилалочехословацькому посланнику сумнівну відповідь та запевнення Бонне, що можливістьнападу Польщі на Чехословаччину неможливий. Тому по відношенню до Радянського Союзуне треба робити нічого такого, що могло налаштувати поляків проти чехів.
Не дивлячись на готовністьчехословацького уряду, переговори, як зломити Чехословаків затягувались через тещо чеська буржуазія повинна була рахуватися з пильністю народу яка посилювалась,та діяти дуже обережно. Але внутрішні негаразди фашистського режиму не дозволялиГітлеру чекати, йому треба було скоріш досягти крупних успіхів.
Тому в липні 1938року західні імперіалісти вирішили чинити на Чехословаччину більш сильний тиск.Після 21 травня англійський уряд спочатку вимагав надати йому можливість послатив прикордонні області Чехословаччини своїх чиновників в якості наглядача. Коли жчехословацький уряд погодився на порушення свої суверенних прав, англійська реакціяпішла ще далі. 18 липня Галі факс дав наказ англійському посланнику в Празі Ньютонувияснити, як чехословацький уряд поставиться до того англійського посередника дляпереговорів з Гейленом. Більше всього для цієї ролі підійшов би колишній губернатороднієї з індійських провінцій, який має опит в національних питаннях. Е було в тойчас, коли чехословацький уряд після невдалих переговорів з гейленовцями шукало засобидля того щоб хоча б частково виправити тяжкі політичні помилки попередніх переговорів…Воно хотіло запропонувати парламенту розроблений ним проект статута національнихменшин, доповнений пропозиціями про розширення прав земельних представництв в їхнаціональних куріях. Цей крок міг означати початок перевороту, завоювання підтримкине лише чеського й словацького народів, але й частково національних меншин у справісправедливого вирішення національного питання в межах чехословацької демократичноїдержави. Але саме цього не хотіли західні покровителі Гітлера. Галіфакс запропонуваванглійському посланнику а Празі відмовити бекеша від цієї акції та змусити йогопопросити Англію про посередника. Мова йшла, не про що інше, як про відмову відсуверенного праві вирішувати внутрішні питання Чехословаччини за допомогою конституційногооргану, який лише й мав на це право, та предати їх рішення в руки іноземного імперіалістичногоагента. Галі факс вимагав, щоб чехословацький уряд домовився з гейленовцями проопублікування спільного комюніке, що вони приймають англійського незалежного представника,вже тоді мова йшла про лорда Ренсімена як про посередника у справі між Чехословаччиноюта судейськими німцями. Президент та уряд відхилили його через образливу форму,в якій воно було зроблено і яку громадськість не сприйняла б.
23 та 25 липня Боннєв спеціальних листах також наполягав, щоб Чехословаччина прийняла Ренсімена, такяк лише цим начебто вона може змусити Англію погодитись на якесь розумне рішення.10Але це була неправда, так як Галіфакс як раз у розмові з Бонне та Даладьє у Парижі20липня заявив, що відповідальність англійського уряду « починається та закінчуєтьсяна тому, що вона шукає посередника», але те що воно відмовляється від відповідальностіза результати його місії та пропозиції, яке він внесе для розв’язання спірного питання.Неправдою було також ствердження про «безсторонність» Ренсімена. Мова йшла про заклятоговорога СРСР, а тим самим і чехословацького уряду. Але він також був і прямим ворогомчеського народу.
Радянський посланникзастерігав Бенеша не допускати подальшого втручання в суверенне право чехословацькоїдержави і знову запевнив що СРСР готовий допомогти Чехословаччині. Радянський посолв Парижі також попередив французький уряд, щоб воно в питанні місії Ренсімена нечинило тиск на Чехословаків. Бонне і сам це визнав у розмові з германським послом.
Не дивлячись на це, чехословацький уряд зробив ще один крок на шляху до капітуляції. Вербальною нотою25 липня 1938 року, він попросив англійський уряд прислати особу, яка погодитисявикласти свою думку та дати свої поради і тим самим допомогло б перебороти труднощі.
3 серпня Ренсіменприбув у Прагу. Чехословацьке населення віднеслось до нього та його місії з глибокоюнедовірою, небажанням та навіть з відразою. Він негайно встановив контакти, з нацистськоналаштованим дворянством та промисловцями, з гітлерівськими агентами, в той часяк з по відношенню до чехословацького уряду він зберігав холодну учти вість, а повідношенню до населення та демократичним діячам пихатість колоніальних хазяїв. Ренсіменпочав діяти як справжній колоніальний губернатор. Вже через дві неділі після свогоприїзду він вніс пропозицію, щоб найбільш відповідальні посади в деяких міністерствахбули назначені гейленовські агенти, і уряд 19 серпня цю вимогу задовольнило. Цебув перший крок; потім Ренсімен на основі переговорів з гейленовцями зробив новийнатиск на чехословацький уряд, щоб змусити його прийняти гейленовську карловськупрограму розчленування Чехословачинни.
Знайшлись і інші некликаніпосередники. В серпневі дні в Прагу прибув лорд Аллен Хартвудський. В Чехословаччинівін вів переговори з деякими правими соціалістичними лідери і як представитель більшдемократичних кіл англійської земельної аристократії намагався серед людей, якіоточували Бекеша, пропаганду вати ідею конференції чотирьох держав ( без участіРадянського союзу). Ця конференція повинна була вирішити долю Чехословаччини, якійлорд Аллен Хартумських радив відмовитися від союзу з СРСР.
6 серпня американськийпосол відвідав Бенеша та повідомив йому, що Німеччина вважає однією з головних цілейсвоєї компанії ліквідацію радянсько-чехословацького договору, до того ж стверджувавщо Германія не має наміру напасти на Чехословаччину, так як Гітлер добре розуміє,що це означало б європейську війну. Головна мета Гітлере начебто покращення життєвихумов німецького населення та недопущення військових авантюр. Своє схвалення Гітлерата інших нацистів Вільсон доповнив погрожуючими застереженнями, щоб Бенеш не розраховувавна американську допомогу. Якщо в американській печаті виявляється почуття симпатіїдо Чехословаччини то це лише результат впливу американських євреїв, було б помилкововважати, що Америка погодитися піти воювати в Європу за когось чи проти когось.Гедерсон, інформувавши Лондон про поїздову Вільсона, представляв собі становище. Він рекомендував Вільсона як реального політика, який критикує англійців за поблажливістьпо відношенню до Чехословаччини і важає плебісцит в Судетах єдиним розумним рішенням.В кінці серпня Вілсон був вже в Парижі, де підтримав свого колегу Булли та в йогонамаганнях переконати французький уряд в безнадійному становищі Чехословакії тав безнадійності будь-яких спроб надати їй допомогу.
Сам Буллит заявив,що Радянський союз своєю підтримкою Чехословаччини та боротьбою проти гітлерівськоїагресії начебто хоче викликати світову війну для того, щоб мати з неї вигоду тарозв’язати світову революцію.
У тому ж дусі що й Вілсон та Буллит, виступавцей час і американський посол в Англії Кеннеді. Він підтримував постійний контактз Чемберленом та запевняв його та Галіфакса, що американський уряд та президентповністю підтримують їх політику поступок Гітлеру та намагання досягти згоди з фашистамипроти Радянського союзу та надають їм свободу дій. Він заявляв, що американськасуспільна думка не важає необхідним та справедливим йти воювати за «таку річ», Чехословаччина12
Так влітку 1938 рокузакріпися єдиний фронт всіх імперіалістів, які зі своєю навіженою ненавистю до Радянськогосоюзу намагались як скоріше створити блок усієї світої реакції та принести йомув жертву Чехословацьку Республіку. Це намагання посилювалось зростаючим страхом,що Гітлер зазнає поразки. У той час коли фашистська пропаганда кидала погрозу убік Чехословаччини, в Лондон та інші столиці приходили повідомлення, що позиціїГітлера в Німеччині дуже хиткі. Ці повідомлення надходили з тих кіл німецької буржуазії,яка боялась що азартна гра Гітлера може затягнути його у воєнні авантюри, до якихГерманія не технічно, не економічно не була готова. 18 серпня в Лондон прибув спеціальнийемісар цих кіл, щоб звернути увагу англійського уряду на слабкі позиції Гітлерата попросити англійський уряд, щоб він твердо попередив німецький уряд, щоб не допуститинападу Німеччини на Чехословаччину.
Отже, англійські лордидуже добре розуміли, що погрози Гітлера- це брехня, але вони відкидали одну навітьдумку, про конфлікт між Англією та Німеччиною, бо як заявив Горас Вілсон, «користьз цього отримує лише більшовизм»13.цьомуслід завадити. Необхідно визнати право німців на експансію на Південний Схід.
Англіські, французькіта американські імперіалісти не сподівались, що німецькі буржуазні антигітлерівськігрупи знайдуть достатньо сил, щоб в єдиному фронті світового імперіалізму виконатиті задачі, які за планом світової реакції повинен був виконати Гітлер. Вони боялись, що навіть незначне потрясінняГітлерівського режиму, можуть призвести до руху демократичних та революційних сил,яке поставило б під загрозу капіталізм в Європі. А тому за допомогою Ренсімена таінших посередників та радників, а також користуючись звичайними дипломатичними каналамивкінці серпня вони почали чинити тиск на чехословацький уряд. Одночасно з об’днаннямсвітової реакції відбувалось також об’єднання реакції чехословацької.
Протиріччя між окремимигрупами та фракціями буржуазії в той момент, коли потрібно було виконати наказ міжнародногореакційного фронту. Відійшли на задній план. Чеська буржуазія, звісно, була зацікавленав тому, що в цей момент зберегти свою володіння від найбільшого розгрому. І докиможливо, знайти шлях до відшкодування неминучих затрат. Але вирішальним було намаганнясприяти реалізації планів світової реакції досягнути антирадянської угоди. Томув останній фазі вже не було відмінностей між окремим групами буржуазії, і Бенешвзяв на себе ініціативу в проведенні її спільних дій. Він особисто вів переговориз гейленовцями, влаштовував ради з лідерами партій, які складали урядову коаліцію,та розмовляв з Ренсіменом.
Під час зустрічі сфашистськими агентами Бенеш проявляв готовність йти на такі поступки, які здивувалинавіть самих фашистів. 24 серпня 1938 р. коли Бенеш передавав гейленовцям так званий«третій план», який передбачав, окрім попередніх поступок, ще один крок до тереторіальнохїавтономії, шляхом утворення п’яти німецькихжуп. Які повинні були негайно бути передані піл управління Гкйлена, він посилавсяна свою антибільшовицьку діяльність ще в період Паризької конференції. Бенеш заявив,що більш за все він боїться війни та зростаючої з неї небезпеки більшовизму. Немаєсумнівів, що він говорив від імені усього свого класу. І хоча шляхом кмітливогоманеврування він намагався виграти час та забезпечити собі підтримку англо-французькихімперіалістів. Щоб чеська буржуазія могла зберегти більш сильні позиції, головноюметою його дій, як і імперіалістів у Лондоні, Парижі та Вашингтоні, був страх буржуазіїперед потрясінням, яке б поставило під загрозу класового панування капіталізма вЄвропі. Тому чеська буржуазія надавала перевагу підкоритися диктату Гітлера та західнихімперіалістів.
Звісно ця поступливістьще більш підбивала гейленовських та гітлерівських вимагателів і вони пред’являли все нові и нові вимоги. На початку 1938 року англійський та французский уряд вимагав, щоб Чехословаччина повністю приняла карловську программу Гейлена14.
Польським фашистам Бонне заявив,що якщо Прага відмовится від пропозиції лорда Ренсімена, Франція у питанні чехословацької кризи омиває руки. Німецького посла він запевнив,що союзники змусять Чехословаків прийняти «вердикт» Ренсімена, яким буде задоволено70-80 процентів німецьких вимог. Коли ж посол заперечив, заявивши, що единим правильнимрішенням Німеччина вважає повне відділення ві Чехословаччини її прикордонних областей,Бонне відповів, що все це буде, коли будуть задоволенні карловські вимоги, і требалише щоб Німеччина мала трохи терпіння. Бонне просив Гітлера позбавити «Франціювід приниження та безчестя» та не вимагати від неї відкрито відмовитись від своїхсоюзницьких обов’язків по відношенню до Чехословаччини.15Він запевнив німецького посла, що він не хоче змусити свій народ виступити зі зброєюпроти Німеччини.
Таким чином, булоясно, яким цілям мали виконувати місія англійського лорда. Припускалось, що будестворена така обстановка, в якій Чехословаччина повинна буде поступитися якомогабільшим, та в кінцевому рахунку віддати все. Чехословацький народ дізнався про небезпеку,не прямо, а через повідомлення з-за кордону. Він був душе занепокоєний та хотівотримати від уряду тверде запевнення, що не віддасть в руки ворогів незалежністьта долю держави. Від імені усіх робітників комуністична партія заявляла « Поганупораду дає уряду той, хто штовхає його на шлях все нових та нових поступок та заохоченняцим заклятим ворогам республіки. Ми вважаємо своїм обов’язком попереджати про всі х подібних радниківта впливів. І разом з нам попереджати весь народ»
Цей голос народ уряднамагався подолати, конфіскуючи комуністичну пресу та заборон ячу виступи комуністів.При цьому само вона інсценіювали рішучість та готовність до оборони. Діючи подібнимчином, чехословацький уряд намагався дезорієнтувати, розколоти, послабити та нарештінасильно подолати силу, яка могла б врятувати державу від капітуляції. Точно таквін постійно ігнорував допомогу Радянського Союзу. Якраз в той момент, коли Бенешпішов на значні поступки, а яких сам пізніше говорив, що вони поставили під загрозунезалежність та цілісність держави, і від іменні радянського уряду з німецьким послому Москві розмовляв народний комісар іноземних справ. На лицемірні заяви, що німецькийуряд стурбований долею судейських німців, на брехню про чехословацькі провокаціїЛитвинов відповів ясно: ніхто в Чехословаччині не бажає війни чи нападу на Німеччину.Але ви бажаєте знищити Чехословаччину, захопити цю країну».[1]Литвинов ще раз попередив посла, що Радянський союз важає питання про німців в Чехословаччинівнутрішньою справою Чехословацької Республіки. Радянський союз не втручався і збираєтьсявтруситися в цю справу. Але, якщо на Чехословаччину нападуть, радянський союз виконаєсвої союзницькі обов’язки. Ця заява, а також повідомленняпро військові підготування Радянського Союзу та нові переговори з Румунією про пропускрадянських військ викликали занепокоєння в військових та дипломатичних колах Німеччини.В цей час радянський посол в Англії Майський у розмові з Галі факсом різко розкритикувавполітику англійського уряду. Він знову підкреслив, що Радянський Союз внесе війвклад у справу захисту Чехословаччини.
Але чехословацькийуряд добре знав про ці виступи, не прислуховувалось до них. Нічого не зробив чехословацькийуряд і на конференції країн Малої Антанти в Бледе у кінці серпня 198 р. щоб хочаб трохи активізувати своїх сумнівних союзників. Навпаки ці країни ще біль втягнулиЧехословачинну в свою профашистську політику. Чехословаччина повинна була погодитисяне лише на послаблення своїх позицій по відношенню до Угорщини, але витримати грубуобразу яку нанесли їй Німеччина та Угорщина6 під час візиту Хорти в Берлін чехословацькогопосланника відкрито ігнорували та його присутність німецьким та угорським урядамибуло визнано «обтяжливим».
В такій атмосферінаступив заключний етап переговорів між чехословацьким урядом та гейленовською партією.7 вересня чехословацький уряд вже капітулював перед Гейленом. Його пропозиція, такзваний четвертий план- за визнанням Ренсімега, ньютона та К.Г Франка – означалоприйняття карлоської програми. Про цей план за кордоном стало відомо раніше, ніжчехословацькому народу. І знову гейленовці навіть після таких поступок не захотілипіти на згоду. Вони писали в Берлін, що бояться якби всі їх вимоги не були задоволенніта вони не втратили можливість для подальшої політики розчленування держави.
2. Рішення Мюнхенськоїконференції
Хоча чехословацькихуряд своє пропозицією від 7 вересня 1938 року поставило під загрозу незалежністьта існування республіки, воно навіть і цією ціною не домагалось зменшення агресіїгітлерівської Німеччини, ні підтримки Англії та Франції. Гітлер не бажав іти накомпроміс, я кий залишав не трону тим кордони Чех Словаччини, в межах якої зберігавсяб вплив західних держав. Така згода не підтримало б німецьку економіку., так яквона була досить безсила. Така згода також підкріпило б та посилило позицію деякихбільш обережних мілітаристських та буржуазних кіл, застерігавших про небезпеку авантюрнихдій. Тому Гітлер відкинув ці пропозиції. Англійські «прихильники» Гітлера і на цейраз готові були поспішити йому на допомогу. У той день коли «четвертий план» був переданийгейленовцям, і як тільки про нього стало відомо Лондону, Парижу але звісно не чехословацькомународу, в газеті «таймс» була опублікована стаття, в якій вказувалось. Що всі попереднірішення судейського питання вже не годяться і що єдине можливе рішення-відторгненяСудейської області від Чехословаччини та приєднання її др. Німеччини.
Стаття розглядаласьк вираження думки урядових кіл. Радянський союз в Лондоні негайно заявив англійськомууряду протест та вимогу офіційного спростування статті. Одночасно від імені радянськогоуряду він призвав уряд Англії сумісно з іншими державами виступити в Берлині протигітлерівських погроз. Але Галі факс на цей заклик не відреагував, та офіційногоспрощення статті не відбулось.
7 вересня від міністразакордонних справ Крофти прийшла телеграма посланникам Чехословаччини в Англії тафранції де він казав: «пропозиції з яким уряд звернувся до судейських німців булиприйняті під тиском Англії та Франції та приведуть по нищівних наслідків. В майбутньомувказані пропозиції можуть призвести до поганого впливу на розвиток республіки особливона її внутрішній розвиток. Необхідно напрягти усі сили та протидіяти цьому там депротидія можлива»17
Сам чехословацький уряд знову нічого не зробив,щоб підтримати цей крок радянського уряду, зроблений в його інтересах. Гітлер тайого агентура в Чехословаччині переконались, що їх нові, ще більші вимоги легкобудуть виконані.
Для того, щоб встановитив кінці кінців спокій, судейські німці повинні бути передані гітлерівській Германії.Цю точку зору вже тоді підтримували уряди Англії та Франції. Для них питання заклечалосьв лише тому, як провести це пограбування Чехословаччини. Крім того англійський таособливо французький урядам важко було змусити народи своїх країн погодитися з цимрішенням. Громадська думка стояла на боці Чехословаччини та вважала Гітлера агресором.
Чехословацький урядмав можливість апелювати до громадської думки народів цих країн. Після ясних доказів,хто дійсно бажає згоди та миру, уряд міг викрити агресивність гітлерівської Німеччинита стати на захист своєї держави. Воно відразу отримало б активну підтримку не лишевсього чеського та словацького народів, але також і дійсну допомогу РадянськогоСоюзу. Радянський уряд з початку вересня проводив підготовку проти гітлерівськогонападу. 2 вересня 1938 року Литвинов зустрівся з французьким та англійським посламив Москві та наполягав. Щоб з метою підготовки до боротьби проти агресії були створеніради військових спеціалістів. Він вимагав, щоб Ліга націй зайнялась питанням прозростання серйозної загрози миру. Усі переговори з французьким урядом переконуваликерівництво радянського уряду, що французька буржуазія стала на шлях зради. Радянськіполітичні діячі попереджали про це чехословацький уряд. в кремлі навіть «обговорювалосьпитання про те, щоб виступати без Франції». В той же час Литвинов в Женеві під часпідготовки до Асамблеї Ліги Націй, вів переговори з представниками Франції, Англії,Румунії та іншими зацікавленими країнами про можливість спільних дій для наданнядопомоги Чехословаччини. Але чехословацький уряд не використало цей момент для активноговиступу. Воно благало гейленовських лідерів про відновлення переговорів та чекалоподальших вказівок з Лондону та Парижу та реакції Німеччини. 1 вересня на з’їзді гітлерівської партії в Нюрберсі,Гітлер проголосив промову проти Чехословаччини.Добре відгукнувшись про всіх своїх сусідніх капіталістичних країн, Гітлер звинувативЧехословаччину в найтяжчих намірах проти миру в Європі, в пригніченні німецькихменшин та терору проти нього, а також в агресивних намірах проти Германії. Він оголосивсебе захисником німців в Чехословаччині та погрожував, що Німецька імперія, якувін проголосив наступницею середньовічної «святої Римської імперії німецької нації»,забезпечить німцям в Чехословаччині «право на самовизначення», тобто приєднаннядо рейху.
Світова та чехословацькареакції намагались замаскувати дійсний смисл погрози та підбурювання промови Гітлера.Вони стверджували, що Гітлер хотів лише забезпечити успіх згоди між чехословацькимурядом та німецькими національними меншинами18.Французька та англійська буржуазія намагались переконати, що Гітлер не погрожував,а лише висловлював своє стремління до миру. Але переговори, які вже під час з’їздута відразу після нього вели західні дипломати з гітлерівськими лідерами, ясно показали, що всі дуже добре розуміють справжній зміст та значення його промови. Зі з’їзду Гендерсон написав в Лондон повідомлення, в якому наполегливо радив посилитиангло-французький тиск на Чехословаччину. На самому з’зді переговорах з Герингом Гендерсон дав зрозуміти, що англійські лорди охочевіддадуть німецьким фашистам всю Чехословаччину19.
Переконавшись, щоЗахід повністю їх підтримає, гітлерівці дали своїй гейленовській агентурі приказспровокувати кроваві зіткнення, здійснити напад на будинки чехословацьких громадськихорганізацій, демократично налаштованих громадян, поліцію та гарнізони. Чехословацькийуряд під тиском народу, а також намагаюсь втримати в країні порядок оголосило провведення в країні надзвичайного стану. Гейленовці у відповідь на це 14 вересня закликалидо повстання, але на цей заклик широкого відгуку не знайшов. Жандармерія та арміяза участю демократично налаштованого народу в короткий термін за допомогою органівдержавної влади заспокоїли бунтівників. Чехословацький народ та демократичні верствинімецького населення на короткий термін знову переконались. що Чехословаччина здатначинити опір німецьким фашистам. Багато гейленовців, перелякавшись наслідків фашистськогопідбурювання, почали організовуватись в нові групи, з тим щоб показати, що вониготові співпрацювати з урядом. Керівники деяких цих груп опублікували навіть заявипро те, що вони бажають залишитися у складі Чехословацької республіки. Навіть доситьнезначний опір фашистським агресорам, допоміг подолати явище розкладання та закріпилоположення Чехословаччини. Чеський народ та всі демократичні групи та верстви населенняреспубліки вітали методи, прийняті урядом проти гейленовьких бунтівників, закликалидо наступної їх ліквідації.
Фронт захисту незалежностіта демократичних свобод чехословацького народу розширювався та закріплювався. Відімені цього фронту Комуністичні партія Чехословаччини закликала уряд покінчити зполітикою компромісів, примирення та переговорів з Гейленом. Комуністи заявлялиурядам Берліна та Лондона: « Народ Чехословаччини рішуче відкидає спроби імперіалістівторгувати долею Чехословаччини. Він не допустить, щоб хто-небудь торкався кордонівЧехословацької Республік. Народ Чехословаччини вимагає від кожного поважати самостійність,незалежність та цілісність держави»19.До уряду вони звертались з наступними словами: « Від уряду своєї республіки народчекає, що він твердо буде захищати позиції Чехословаччини на міжнародній арені тав даний момент, коли роблять нові спроби прийти до компромісу з метою умиротворенняза наш рахунок гітлерівських фашистських вимагателів, покаже свою волю до опру»20
Таким чином, Чехословацькийуряд міг розраховувати на зростаючу єдність всіх демократів та патріотів Чехословаччини,на силу міжнародного антифашистського фронту та могло на них спиратися. Прогресивнагромадськість західних країн була обурена наглістю та грубістю Гітлера. Вона чекаловідповіді чехословацького уряду та готова була підтримати опір Чехословаччини гітлерівськимвимогам шляхом тиску на уряди західних держав.
Радянський Союз буву стані бойової готовності. Він за своєю ініціативою проводив подальші заходи длятого, щоб з воєнної точки зору у випадку нападу на Чехословаччину міг надати їйдопомогу. Він поновив переговори з Румунією про пропуск радянських військ черезтериторію Румунії. Ці перегони проводились не лише дипломатичним каналам між Москвоюта Бухарестом, але й в Женеві між Литвиновим та міністром закордонних справ Румунії.Як раз в цей час відкрилась 19 –та Асамблея Ліги Націй. Тут Чехословаччина маладосить сильні моральні та політичні позиції. Радянський Союз сам хотів використатиЛігу Націй, щоб розпочати спільні дії проти агресорів. І хоча радянська дипломатіяне будувала ілюзії про можливості цієї організації, все ж таки вона намагалась зтрибун активізувати народи, яким загрожувала фашистська агресія: Радянський Союзбажав привести в дію женевський механізм і тим самим паралізувати зрадницьку політикуфранцузького уряду та її негативні наслідки для радянсько-чехословацького пакту21.Оскільки згідно з цим пакт радянська допомога могла бути надана лише за умовою виконанняФранцією її союзних обов’язків, Радянський Союз міг би надати Чехословаччині допомогуяк член Ліги Націй, не чекаючи допомоги Франції. для цього треба було б щоб Чехословаччиназвернулась в Лігу Націй та органи останньої констатували, що вона є жертвою агресії.
Але Чехословацькийуряд не використав своїх позицій і в Лізі Націй. На Асамблею Ліги Націй, яка моглаати велике значення та під час якої потрібно було з максимальною енергією використовуватив інтересах оборони республіки всі зовнішньополітичні можливості, чехословацькийуряд не послав жодного здібного делегата, уповноваженого самостійно вирішити окреміпитання. Чехословацьку делегацію очолив Гейдрих, близький співробітник Бекеша. Завказівками чехословацької реакції та у повній відповідності з бажаннями та планамизахідних імперіалістів чехословацька делегація в Женеві вела себе дуже пасивно.
Чехословацький урядсам нічого не робив, щоб забезпечити собі міцні міжнародні позиції. Не дивлячисьна те, що громадська думка всього світу чекала, що Чехословаччина знову оголоситьмобілізацію, чехословацький уряд виконав наказ з Лондону не повторювати 21 вересня.Оглядаючись на західних союзників, керівники держави знову відмовились від проведеннязаходів для забезпечення оборони. Слова « ми не бажаємо робити щось таке, що в Парижіта Лондоні могли б вважати перешкодою в їх намаганнях зберегти мир»22,доводять, чим вони керувались в своїх діях22.
Так чехословацькийуряд прямо працював на те,щоб втратитичас та всі можливості для забезпечення позицій, які допомогли б Чехословаччині вдалооборонятись. Воно навіть сприяло тому, щоб ці позиції продовжували послаблятисядалі. Недилячись на попередження народу, уряд продовжував дотримуватись лінії «четвертогоплана» та намагались вести переговори з гейленовськими зрадниками.
У той час як проходилидні, години і коли можна було створити міцний фронт проти агресорів, ворог дармачасу не втрачав. Гітлер сипав погрози, а його агенти в Лондоні та Парижі намагалисьпереконати всіх, що Чехословаччина повинна пасти. Вороги колективної безпеки активізувалисьі в Женеве. Англійська делегація відкрито виступала з пропозицією, щоб відповідністатті Устава Ліги Націй, на основі яких можна було б організувати колективні діїпроти агресорів, не були обов’язковими для членів Ліги Націй. Одночасно англійськата французька делегації заключили між договір між собою, що навіть у випадку прямогонападу германії на Чехословаччину Франція не прийде їй на допомогу, доки не запроситьЛігу Націй, чи дійсно тут має місце агресія. У свою чергу англійський уряд розпочавпереговори з членами Ліги Націй про те, щоб у випадку нападу Німеччини на Чехословаччинувони не сприймали це як агресію і таким чином не саботували заходи, які приймавРадянський Союз в Лізі Націй для надання допомоги Чехословаччині.
В той момент, колиНімеччина перед усім світом викрила себе, як порушника миру, наглий та підлий агресор,англійський прем’єр-міністрнадав їй нову дружню підтримку. Згідно з планом, який Гендерсон через Геринга узгодив з Гітлером,Чемберлен 15 вересня 1938 року вилетів в Мюнхен та відвідав Гітлера. Чемберлен прийнявпропозицію Гітлера яке зводилось до того, щоб змусити Чехословаччину предати Німеччинітериторію, на якій німецьке населення складало більше 50%. Чемберлен зобов’язавсяповідомити цю пропозицію урядам Англії та Франції та забезпечити її прийняття.
18 вересня в Лондонівідбулася зустріч прем’єр-міністрів та міністрі закордонних справ Англії та Франції.англійський народ вже здогадувався про вчинену зраду та на демонстраціях закликавміністрів покінчити з поступками Гітлеру та надати допомогу Чехословаччині. Алеобидва уряди більш всього боялись, що якщо вони виконають свої зобов’язання, яківитікали з Ліги Націй та чехословацько-французького договору, то тим самим допоможутьпослабленню та навіть поразки гітлерівського фашистського режиму. Найбільш палкимзахисником вимог Гітлера був Чемберлен. Йому на допомогу прийшли не лише його уряд,але також і Бонне, який наговорював на Радянський Союз та фальсифікувавши навітьповідомлення генерального штабу французької армії, щоб мати можливість показатиФранція та Англія у військовому відношенні не може протистояти гітлерівській агресії.Даладьє погодився з пропозицією Чемберлена та Гітлера. Коли ж Франція, намагаласьпом’якшити свою зраду,, запропонували, щоб Чехословачинні поло обіцяно допомогудля відновлення економіки, порушеної в результаті виконання вимог Гітлера, Чемберленвідкинув цю пропозицію. Так як начебто кожний прояв доброї волі могло посилити опірчехословацького уряду.
Чемберлен отримавлист від Ренсімена, в якому він повідомляв його, що «значна більшість громадян бажаєоб’єднання з Німеччиною. неминуча відстрочка при проведенні плебісциту сприяла блише хвилюванню народних мас, напевно з найгіршим результатом. Тому я вважаю, щоці прикордонні області повинні бути негайно передані Німеччині».2119 вересня Англія та Франція на основі рішень лондонських переговорів передали чехословацькомууряду ноту, в якій лицемірно заявляли, що інтереси європейського миру в Чехословаччиніначебто на допускають, щоб області, заселені німцями, залишались в межах ЧехословацькоїРеспубліки, і вимагають приєднання їх до Німеччини. Уряди Англії та Франції у своїхнотах радили негайно без всякого плебісциту передати Германії райони, в яких німціскладали більше 50% населення. Нові кордони повинна була встановити міжнародна комісія,у складі якої допускалось і представите лі Чехословаччини. Вони дали зрозуміти щов деяких областях можна буде обмін населенням. Тільки ці знову встановленні кордониобидві імперіалістичні держави готові були гарантувати міжнародною угодою від будь-якоїагресії. На цю «пропозицію» яка по суті була диктатом, англійський та французькийуряди вимагали дати відповідь швидко, щоб Чемберлен зміг продовжити перговори зГітлером.
Це було кульмінаційнимпунктом усіх попередніх «порад» та «рекомендацій» імперіалістичних союзників: обіцянканадати допомогу захисті чехословацьких кордон, якщо чехословацький уряд задовольнитьзростаючі вимоги гейленовьких фашистів, вони створили таке становище, при якомувже могли вимагати знищення цих кордонів та передати стратегічно важливі областіворогу. Вони погрожували Чехословаччині, що якщо вона не поступитися, вони не зможутьгарантувати її існування взагалі. Це було порушенням не лише договірних зобо’язань, але й всіх обіцянок, які давались ранішепідчас переговорів. Від уряд Чехословаччини вимагаю щоб воно погодилося те, що представлялособою початок загибелі незалежної держави. Західні імперіалісти та чехословацькареакція заявили, що відмова від цих вимог неможлива, так як Чехословаччина будезнищена ударом переважаючою германською армією.
Урядам західних державта уряду Чехословаччині було добре відомо що навіть німецькі генерали не вважаютьнімецьку армію здатною подолати чехословацькі прикордонні укріплення. Саме томуЧемберлен намагався передати ці укріплення Гітлеру без бою23
Чехословацький уряд,мав можливість, як цього вимагав народ спертися на надійного та могутнього союзника.Але воно досі саботувало усі заходи, які приймались Радянським Союзом з метою виконанняобов’язків, які витікали з чехословацько-радянськогї угоди. Тепер ці заходи булибезпосередньою умовою збереження Чехословаччини. Реакційні міністри в цей моментрішуче виступали проти просити Радянський Союз про допомогу. На сепаратних радахправих лідерів коаліційних партій з Прейсом та іншими фінансовими магнатами чехословацькареакція вирішила, що передача прикордонних областей Німеччині є неминучою и повиннабути проведена якомого раніше, а якщо комуністи будуть підбурювати народ, необхіднобуде забезпечити порядок, і якщо треба буде навіть за допомогою Німеччини24.
Бенеш запросив досебе радянського посланника та поставив передним два питання:
1. Надасть радянськийсоюз допомогу Чехословаччині, якщо Франція залишитися вірною чехословацька-французькомудоговору?
2. Якщо Чехословаччиназвернеться до Ліги Націй, виконає Радянський Союз свої зобов’язання у відповідностізі статтями Статуту Ліги Націй?
Радянський Союз давнегайну відповідь: Радянський Союз надасть негайну допомогу, якщо Франція залишитьвірною договору, і будь-якому випадку він виконає свої зобов’язання у відповідностізі статтями 16, 17 статуту Ліги Націй. Одночасно Радянський уряд приступив до розробкивідповідних військових операцій»25.
Але чехословацькийуряд лише хотів прикритися поставленими перед радянським урядом питаннями і взагаліне думала про те, щоб дійсно добиватися допомоги СРСР. Бенеш обіцяв Ренсімену таЧемберлену що він цього ніколи не зробить. Чехословацька буржуазія, як і західніімпереілісти, не хотіли робити нічого такого, що поставило б під загрозу позиціїта наміри реакції в Європі в усьому світі. Для того, щоб захистити реакцію вонаготова була пожертвувати свої власним народом, розчленити свою власну державу. Воналише шукала форму для згоди, нехай навіть найпринизливішу, лише б зберегти її пануваннянад чеським та словацьким народами. Тому перша відповідь на англо-французьку пропозиціюбула дуже ухильною. Ввечері 20 вересня міністр закордонних справ Крофта передаванглійському та французькому посланникам ноті, в яких чехословацький уряд заявлялопро своє бажання сприяти миру в усьому світі, тобто англо-німецькій імперіалістичнійзгоді., але вказувало на наслідки, які спричинило Чехословаччині прийняття англо-французькихпропозицій26.Він виправдовувався, вказуючи, що такі пропозиції він сам не може приймати, такяк згідно з конституцією лише парламент повинен вирішувати про їх прийняття. Вночі20-21 вересня французький та англійський посланники відвідали Бекеша з новою заявоюсвоїх урядів, в яких вказувалось, що у випадку відмови прийняти англо-французькіпропозиції вони залишають Чехословаччини одну справлятися з гітлерівською агресією.
21 вересня чехословацькийуряд в своїх нотах повідомив уряди Англії та Франції, що він приймає їх пропозиції,пропонуючи, щоб обидва уряди зробили все, щоб при здійсненні їх пропозицій булизабезпечені життєві інтереси чехословацької держави. Разом з тим воно висловилонадію, що обидва уряди не допустять вторгнення Німеччини на чехословацьку територію,доки міжнародна комісія не встановить нові кордони27.
Про своє рішення урядповідомив народу в заяві, в якому підкреслив ультимативний тиск Заходу та вказувало,що Радянська допомога не є дійсною, так як Радянський союз обумовлював її виконаннямФранцією своїх союзних зобов’язань чи рішенням Ліги Націй. Реакційна пропаганданамагалась обдурити народ, стверджуючи, що не лише західні держави, але й РадянськийСоюз зрадив Чехословаччину і тому будь-який опір був би безглуздим28.Так маскувалось ганебна зрада, завершене до того ж антирадянською пропагандою.
22 вересня в Празіта інших містах відбулись бурні демонстрації протесту. Широкі маси чехословацькогонаселення засудили тих, хто зрадив республіку. Уряд Годжи було усунено. Народ вимагавстворення нового уряду, який виражав би його дійсну волю та рішучість захисту республікивід фашистської агресії та зрадництва західних імперіалістів. Він все більше прислуховувавсядо комуністичної партії- єдиної політичної партії, яка зрадила народ тому заслуговуєдовіру. Комуністи домагались утворення уряду оборони республіки, для підтримки якоговони хотіли мобілізувати всі патріотичні сили, а також окремі групи в буржуазнихта реформаторських партіях та тих політичних діячів цих партій, які стали би назахист країни. Буржуазні та реформаторські політики на чолі з Бенешом, користуючисьдовірою яку вони не заслуговували, ще раз його зрадили. І хоча народ Чехословаччинимав достатньо сил скинути зрадницький уряд та показати свою волю до боротьби засвободу, він не мав достатнього опиту. В тому числі він не зрозумів ще справжнійхарактер політики Бекеша. Його обдурили тим, що продажні коаліційні політики відійшлив сторону, а в якості уряду національної оборони висунули на перший план групу бюрократівта військових на чолі з генералом Сировим. Уряд генерала Сирова заявило, що перебираєвсі міжнародні обов’язки, взяті на себе попереднім урядом, а відповідно і рішення, про передачу Германії прикордонних областей Чехословаччини30.
22 вересня англійськийпрем’єр-міністр знову зустрівсяз Гітлером. На ційзустрічі він вів мову про виконання висунутих Гітлером в Берхтесгадене вимог, хотівдомовитися про технічне проведення цієї операції, а головне про майбутній англо-німецькийімперіалістичний союз31.Але Гітлер, якого поступливість чехословацького уряду лише штовхала збільшуватисвої вимоги, вимагав від Англії згоди на негайне захоплення прикордонних областей,в яких німці складали незначну меншину. Одночасно Гітлер вимагав, щоб були виконаніі грабіжницькі територіальні вимоги Угорщини та Румунії. В той же час зі згодоюз Німеччиною виступила Польща, яка вимагала негайно передати їй тушинську область.Угорці також стали погрожувати та посилювати тиск на неї.
По суті англійськата французька буржуазія були готові повністю виконати усі вимоги Гітлера. Але їйтреба було закликати на свій бік громадську думку своїх країню. Тому перш за всетреба було драматично посилити напруження та викликати страх безпосередньої військовоїзагрози. При цьому уряди Англії та Франції хотіли скласти враження, що вони згоднівиступити в захист Чехословаччини проти гітлерівського диктату.
Але навіть і цей фарсбув досить небезпечним для буржуазії, так як вона могла втратити контроль над подіями. Мобілізація Чехословаччини зустріла великупідтримку всього народу, які бачили в ній вираження рішучості захищати кордони тасвободу республіки та миру в усьому світі. Захоплення чехословацькими військамиприкордонних укріплень відразу покінчило з гейленовським терором. Демократична громадськістьусього світу вітали цю мобілізацію, ентузіазм та рішучість чехословацького народу.Свою симпатію до Чехословаччина висловив також польський народ. У Франції посиливсяопір політики Бонне. У самі Німеччині, серед народу та у вищих офіцерських колахзростала невпевненість та страх війни.
Радянський союз, якийвідразу після капітуляції запевнив чехословацький уряд, що надасть йому допомогу,якщо воно захоче чинити опір, надав нові докази цьому. Він знову розпочав преговориз Румунією, забезпечив пряму авіазв’язок з Чехословаччиною, перемістив армію в південно-західнийбік та запевнив Чехословаччину, що радянська авіація може негайно та ефективно вступитиу бій.
Але чехословацькийуряд продовжував представляти інтереси тих експлуататорських сил, які в своєму відношеннідо Гітлера керувались, по суті, тими ж мотивами, що і Чемберлен та Бонне.
Міжнародна реакціяв Лондоні, Парижі та Вашингтоні розвивало свою діяльність для спасіння Гітлера віднеминучої катастрофи, яка безсумнівну відбулася б у випадку створення антифашистськогофронту. Гендерсон переконував Чемберлена, що треба посилити тиск на Чехословаччину,змусити прийняти вимоги, прийняті в Годесбурсі. На зустрічі в Лондоні 25-26 вересняпредставників Англії та Франції англійські міністри разом з Бонне запевняли, щопроти Гітлера йти не можна і йому треба в усьому поступвтися.
Тиск на користь Гітлерапочали чинити і Сполучені Штати Америки, виступивши зі своєю пропозицією своїх послугв якості посередника для досягнення згоди між Гітлером та західними імперіалістамиза рахунок Чехословаччини. Американський посол в Парижі буллі відразу ж після завершенняпереговорів в Годезбурсі, виступив зі своєю пропозицією про склакання конференців Гаазі. Американський уряд підтримав пропозицію Буллі та почав переговори про скликанняконференції. Основною метою цієї пропозиції було не допустити до цих переговорівРадянський Союз. Американська дипломатія для підготовки цієї конференції прийняларяд заходів. 26 вересня президент США в спеціальному особистому повідомленні закликавГітлера, Бекеша, Даладьє та Чемберлена продовжувати переговори. Одночасно він інформувавпро ці кроки Муссоліні. Одночасно державний секретар розіслав всім дипломатичнимпредставникам США в інших країнах інструкцію, в якій їм пропонувалось негайно звернутисядо уряду країн, при яких вони акредитовані, з пропозицією вступити в мирний демаршперед урядами Чехословаччини та Німеччини.
Чемберлен послав Гітлеручерез свого дорученого представника Горса Вилсона особистий лист, указував, що Гітлер,по суті може отримати все, що він вимагає, але треба лише трохи почекати32.Після розмови з Вільсоном Гітлер, перед декількома тисячами нацистів, виголосивпромову проти Чехословаччини, в якій, з одного боку погрожували Чехословаччині знищенням,з іншої- запевняли, що вимоги передати Німеччині чеські прикордонні області є йогоостанньою територіальною претензією33.
В цей же період чехословацькийуряд ще одним кроком послабило свої позиції. Не дивлячись на те, грабіжницькі планифашистської Польщі були зірвані енергійними виступами Радянського Союзу, і не дивлячисьна те, що радянський уряд радив чехословацькому посланнику в Москві, щоб Чехословаччинане дуже йшла на поступки Польщі, Бенеш 26 вересня почав безпосередні переговориз президентом Польщі. Чехословацький посланник у Варшаві з’явився до польського президента та найпринизливішим способом просив «великийпольський народ прийняти маленьку Чехословаччину»34Він передав йому лист бекеша, в якому висловлювалась згода Чехословаччини поступитисяПольші Тушинську область, не вимагаючи за це навіть допомоги проти германської агресії.Англійський уряд, не дозволяючи Чехословаччині самостійних кроків реагував на цейкрок дратуючись та грубо. Галі факс вказав чехословацькому уряду, щоб воно припинило«дипломатичні маневрування» і він переговори з поляками нормальним шляхом, причомуАнглія готова запропонувати свої добрі послуги, як це вона робила при переговорахз Німеччиною. Чехословацький уряд відмовлявшись звернутися за допомогою туди, деїї могли дійсно надати, стало отримувати з Лондону та Парижу все більш наполегливіпоради «поступитися якомога швидше, оскільки на поступку прикордонних областей вінзгоден» вже 24 вересня французький уряд вимагав від Чехословаччини не допуститинічого такого, що могло розцінюватись як бажання воювати за повернення того відчого Чехословаччина добровільно відмовилась. 28 вересня міністерство закордоннихсправ Франції вказала, що якщо Чехословаччина відмовилась від своїх кордонів в Судейськійобласті, то «чому б не зробити максимальну спробу зберегти мир, негайно поступившисьвеликими областями на заході та Півдні Чехії34.Чехословацький уряд був готовий виконати ці нові вимоги – воно лише просило датийому декий термін для виконання цих вимог.
Між тим західні імперіалістивже все вирішили. На перший план в якості посланця миру вийшов фашистський спільникГітлера Мусоліні. Для виконання цієї ролі його запросив Чемберлен та президент США,закликаючи «зберегти мир». Так в період коли французький посол в Берліні запевнявГітлера, що йому не треба йти на ризик війни, оскільки Чехословаччина передастьйому все добровільно, Гітлер по телефону отримав пропозицію Мусолліні на проведенняконференції чотирьох держав. Конференція була назначена на 29 вересня 1938 рокув Мюнхені. Про участь в конференції чехословацький уряднавіть не наважувався просити. Відкрито це питання перед англійським урядом поставивта вимагав його дозволу лише радянський посол, але Галі факс дав йому дуже ухильнувідповідь.
На Мюнхенській конференції, до участі в якій Радянський союз та Чехословаччина не були допущені, переговориміж імперіалістами проходили досить гладко. В якості основи для дискусії Муссолінізапропонував свій проект, який йому до цього приготував Гітлер. В ньому, по суті,було все, що бажала фашистська Германія. В договорі, який заключили чотири держави, робились посилання на крок чехословацького уряду, який прийняв англо-французькупропозицію від 21 вересня 1938 року, як на «згоду, досягнуту в питанні поступкитериторії судетських німців», та встановлювалиокремі стадії та умови окупації цієї території. Значні повноваження надавались міжнароднійкомісії, у склад якої повинна була входити Чехословаччина. «Чотири голови представленихурядів, погоджуються, що міжнародна комісія, представлена в угоді, підписаної нимисьогодні, повинна складатися з Держсекретаря Німецького міністерства закордоннихсправ, Британського, Французького та італійського послів, акредитованих в Берлініта представник який буде призначен урядом Чехословаччини.»35.Чехословаччина, у якої повинно було відібрано все, що їй було потрібно для своєїоборони, отримала натомість лише нічого не варту обіцянку про гарантії які до тогож Німеччина та Італія відразу ж обумовили задоволенням вимог Польщі та Угорщини.Керівники чотирьох країн заявляють, що якщо проблема польських та угорських меншинв Чехословаччині не будуть владнані протягом трьох місяців у відповідності зі згодоюміж відповідними урядами Прийнятий на конференції документ був передані для цьогопотрібна буде створена зустріч керівників чотирьох держав знову.36Чехословаччини досить образливим шляхом, який дав зрозуміти, що західні імперіалістивже взагалі не зацікавлені в своєму колишньому союзнику.
Радянський Союз, якпротягом кризи, так і після неї, доводив своє щире намагання та готовність надатиЧехословаччині негайну допомогу. Таким чином, навіть 30 вересня, після Мюнхенськоїконференції було ще не пізно. Все залежало від уряду. але він залишалось вірнимполітики капітуляції. Від невдоволення народних мас він захистив себе проведенняммобілізації… групи та окремі члени партій представницької коаліції, які спочаткувитупавши проти капітуляції дали переконати себе аргументацією бекеша, що вже немажодного шансу та кинули комуністі в їх боротьбі проти зрадництва. Зовнішня політикаБекеша, яка ніколи не рахувалася х громадською думкою та поводившись антидемократичнимшляхом в цей момент залишалась вірною своїм ганебним традиціям.
30 вересня 1938 рокучехословацький уряд прийняв мюнхенський диктат. Своє рішення вона, так як і західніімперіалісти, обґрунтувала тим, що начебто зберігає мир в усьому світі, разом зтим і чехословацький народ від повного знищення. Одночасно він приєднався до осноаногозавдання мюнхенського диктату, до антирадянської змови. Вже 29 вересня зрадник Беранзаявив делегації чехословацької молоді, що чехословацький уряд відкинув радянськудопомогу, тому що не міг виступати в очах Європи як авангард більшовизму. Такимчином, і чехословацький уряд також визнав, що він прийняв участь в ганебній змові,в якій Чехословаччина була принесена в жертву лише для того, щоб врятувати Гітлерата забезпечити можливість згоду між ним та західними імперіалістами проти РадянськогоСоюзу. Цю істину, яку комуністи в усіх країнах висловлювали, визнав і один головнихініціаторів Мюнхена- англійський посол в Берлині гендерсон в своєму листі до Галіфакса:« Зберігши мир, ми збрегли Гітлера та його режим»37.
3. Період після Чехословацької кризи.Друга Чехословацька республіка
30 вересня Чехословаччина схилилась передмюнхенським рішенням.
« Ми бажаємо, — сказаличехи,- заявити перед усім світом про свій протест проти рішення, в якому ми не бралиучасть»38.
Президент Бенеш пішову відставку тому, що «він міг би бути перешкодою розвитку подій, до яких повиннозвикати наша нова держава»39.Роз’єднання Чехословацької держави йшло у відповідності з угодою. Але німці булине єдиними хижаками, які мучили Чехословаччину. Одразу після заключення Мюнхенської згоди 30 вересня польськийуряд направив чехословацькому уряду ультиматум, на який треба було дати відповідьчерез 24 години. Польський уряд вимагав негайно надати їй прикордонний район Тешин.Не було ніякої можливості чинити опір цій суворій вимозі. В 1938 році через такенезначне питання, як Тешин, поляки порвали відносини з усіма своїми друзями у Франції,Англії, та в США, які повернули їх до єдиного національного життя та в допомозіяких так скоро була потрібна їм. І побачили, як тепер коли на них падав відблискмогутності Німеччини, вони поквапились загарбати свою частку при розоренні Чехословаччини.Слава в період заколоту та горя; мерзенність та сором в період тріумфу. Найхоробрішимиз хоробрих дуже часто керували наймерзотніші з мерзотних. Завжди існувало дві Польщі: одна з них завжди боролась за правду, інша приєднувалась до підлості40.
Угорці також булипричетні до мюнхенської ради. Хорти побував в серпні 1938 році, але Гітлер проявиввелику стриманість. Хоча він довго розмовляв з регентом Угорщини вдень 23 серпня,він не сповістив йому дату намічених ним дій проти Чехословаччини. «Йому самому час невідомий. Будь-хто,хто бере участь в трапезі, повинен допомогти в його приготуванні»41
Уїнстон Черчилль усвоїй доповіді говорив з цього приводу так: « На мою думку, якщо б чехам надатисвободу дій, якщо б їм сказали, що вони не утримують допомоги від західних країн,вони б домоглися кращих умов, ніж ті, які вони отримали в результаті усіх цихпертурбації. Навряд чи умови могли бути гіршими. Все скінчилось. Мовчазна, покинута,зламана Чехословаччина скривається у тьмі. Вона в усіх відношеннях постраждала відзв’язків із Францією, чиєюполітикою вона довгий час керувалась. Я знаходжу нестерпним, що наша країна входить в орбіту нацистськуНімеччини, підпадає під його владу та вплив, і що наше існування починає з залежативід її добро волі та примхи».42
Після мюнхенськийперіод існування Чехословацької держави увійшов в історію під назвою « друга республіка»і став паузою перед її зникненням через півроку. Мюнхенська згода завдала руйнівногоудару по правопорядку та чехословацькій державності. В країні швидко встановлювавсятоталітарний режим. Усі політичні партії «саморозпустились», п замість них булистворені дві дозволені-Партія національної єдності й Національна партія праці.
1 листопада на постпрезидента залишків Чехословаччини був обраний Е.Гаха( 1872-1945). В Празі до владиприйшов новий уряд. « Положення в світі ,- заявив міністр закордонних справ цьогоуряду, — не таке щоб ми могли сподіватися на період спокою в близькому майбутьньому»43.
Гітлер додержувавсяцієї ж думки. Офіційний поділ здобичі був зроблений Німеччиною на початку листопада.Тешин так і залишився окупований Польщею. Словаки, яких Німеччина використовувалаяк пішаків, отримали надійну автономію. Угорщина отримала шмат м’яса за рахунокСловаччини. Коли питання про ці наслідки Мюнхенської згоди було підняте в палатігромад, Чемберлен пояснив, що французька та англійка пропозиція про міжнародні гарантіїЧехословаччини, яке було зроблене після заключення Мюнхенської згоди, торкалосьне існуючих кордонів цієї держави, але лише гіпотетичного випадку неспровокованоїагресії.
6 жовтня 1938 у Братиславілідери Словацької народної партії, скориставшись моментом проголосили автономіюСловаччини. На чолі словацького став Й. Тісо. Прихильники нового курсу дотримувалисьгасла «Гітлер –Глінка- єдина лінка». Автономії домоглися й українські політичнісили Підкарпатської Русі, де місцевий уряд очолив А Бродій. У листопаді 1938р вПразі Національні збори ухвалив закон « про автономію Словаччини та ПідкарпатськоїРусі», а країна отримала офіційну назву Чехословаччина.
Після Мюнхенськоїзгоди у гітлерівській Німеччині вже не виникло особливих труднощів для остаточноїліквідації чехословацької державності, незважаючи на зобов’язання цього не робити.А. Гітлеру треба було дочекатись зручного моменту.
Висновки
Хоча після МюнхенуЧехословацька Республіка формально ще існувала, Мюнхен практично означав кінецьїї самостійної зовнішньої політики. ця політика пов’язана переш за все з ім’ямЕдуарда Бенеша, з самого початку зв’язала долю Чехословаччини з західними імпереіалітичнимикраїнами всупереч волі та інтересам її народу. Чехословацький народ переконували, що лише цей зв’язок є надійною гарантією незалежності Чехословацької Республікивід німецького імперіалізму. В ім’я цієї «гарантії» чехословацький народ змушувалиприносити жертви заради союзу з Західними імперіалістами та приєднуватися до реакційнихта антирадянських планів великодержавних союзників. Чехословацький народ переконували, що сам він безсилий та нездатний захистити себе. Зовнішня політика Чехословаччини,служила реакційним цілям західних імперіалістів, навмисно послаблювала сили народута саботували союз з єдиною державою, яка дійсно готова була їй допомогти в захисті– з Радянським Союзом. Вона не втомлюючись благала про прихильність західних союзниківі в цих цілях віддавала одну оборончю позицію за іншою, і нарешті не прийняла участів ганебному заходу, який призвів до того, що останні позиції були віддані в рукиворога, сил народу, здатні захистити республіку були підірвані та на час розколотіта послабленні, а надійний союзник зраджена. Боротьба народних мас, і переш завсе робітничого класу, на чолі з комуністичною партією за дійсно народну зовнішнюполітику, за дійсну незалежність тоді завершилась поразкою, так як більша частинанароду ще не бачила зрадництва буржуазії. Але саме з досвіду боротьби проти реакційноївнутрішньої та зовнішньої політики збільшилось все більш ясне розуміння, що єдинимисилами на які в своїй подальшій боротьбі можна було спиратися чеському та словацькомународу, була Комуністична партія Чехословаччини та Радянський Союз.
Список використанихджерел та літератури
ДОКУМЕНТИ:
1)Год кризиса 1938-1939. Документи та материали.В 2 Т Министерство иностранных дел СССР 1990
2)Документи и материали с истории советско-чехословацких отношенийМ «Наука» 1973
3)Документи и материалы кануна второймировой войны М.1981
4) Документи Министерства иностранных дел Германии.Изд.1.Нимецкая политика в Венгрии(1937-1942) М.1946
5) Документи по истории Мюнхена (1937-1938гг)М.Политиздат 1979-471С
6)Международное совещание комунистическихи робочих партий. Документи и материалы. М.1969 -289С
7) Нове документи с истории Мюнхена.Под редакциейЗемскогоМ.1958. -160 С
8)Советско –чехословацкии отношения междудвумя войнами(1918-1939) С истории государственних, дипломатических, экономическихи культурних свіязей М.1968
Монографії
1)Белоусова З.С Французькая дипломатия накануне Мюнхена М.1964 «Наука»-289С
2)Бенеш.Е. Мемуари 1938-1945. Прага 1947
3)Внеешняя политика Чехословакии 1918-1939Под редакцией В. Сояка М: Изд-во иностранной литературы.1959-660С
4)Ивашкин И.Ф Очерки истории внешней политикиСССР М. «Госполитиздат» 1958-560С
5)История внешней политики СССР Т 1 1917-1945ррМ: Изд-во Академии наук СРСР.1976. -356
6)История Чехословаки в 3х т. II Т.Подредакцией Г.Е Санчука та П.Н. Третьякова М: Изд-во Академии наук СССР. 1957 – 661С
7)Кізченко А.Ф З історії радянсько-чехословацькихвідносин напередодні другої світової війни (1935-1938)К. Вид-во Київського Уныверситету1967
8)Кізченко А.Ф Напередодні трагедії: травень1935-березень 1938 К: Вид-во Київського університету.1971 -249С
9)Крал В.Дни которые потрясли ЧехословакиМ. «Прогрес» 1980 -386С
10) Крал В О конрреволюционной и антисоветскойполитики Масарика и
Бенеша. М Изд-во иностранной литературы-279С
11)Краткая история Чехословаки. С давнихвремён до наших дней. М. «Наука» 1988-574С
12)Лукес И Чехословакия между Сталиными Гитлером. Оксфордський университет 1996- 311С
13)Матвєєв В.А Провал Мюнхенськой политики(1938-1939) М «Госполитиздат» .1955-264С
14)Матвеев В.А Мюнхен не повторится. М.«Международные отношения» 1970-95С
15)Мєльников Ю.М США и гитлеровская Германия1933-1939рр М. «Госполитиздат»1959-352С
16)Сиполс В.Я Внешняя политика СоветскогоСоюзу 1936-1939рр М; «Наука» 1982-456 С
17 )Прасолов С.И Чехословакия в периодугрозы фашизма и гитлеровской агресии (1933-1939) т VII.М.1956
18)Прасолов С.И Чехословакия и европейскаяполитика 1935-1938гг
М. «Наука» 1989-299С
19)Петерс И. А. СССР, Чехословакия и европейськаполитика накануне Мюнхена К: «Наукова думка».1971- 189С
20)Поляков В.Г Англия и Мюнхенський сговорМ.1960
21)Роговин В.З Мировая революция и мироваявойна Т 6 М. «Знання» 1998-346С
22)Черчилль У. Друга світова війна М:«Воениздат».1991р.- С397
23)Фомин В.Т Агресия фашистськой Германиив Европи М. «Госполитиздат»1963- 263С
24)Яровий В.І. Новітня історія Центральноєвропейськихта Балканських країн ХХ століття. «Ґенеза» 2005р 816С
Публікації
1)Маначинський О. «Мислями о миревимощена дорога в ад войны»// журнал «Національної безпеки та оборони» 29августв 2000г
2)Ржешевский О.А «Не в ладах систорией»// «Ведомости» 25 августа 2004г
3)Чубарьян А.О «Белые пятна в историивеликой войны»// «Росия в глобальной политике№3» май- июль 2005г
4)Романов М.Г «К вопросу о второймировой войне»// Росия: прошлое, настоящее, будуще.Материалы Всеросийскойнаучно-практической конференции Санки-Петербурга 16-19 дкабря 1996г
5)За лесова-Докторова Л. «Почтизабытая история»//»Звезла» 2003г №12
6)Крамник И «Пакт во имясвободы»//Агенство Политических новостей 23 августа 2005
7)Перевод Смирницкого А. «Человекгода-1938: Адольф Гитлер»//архив журнала «Time» 2 января 1939