Микола Міхновський у суспільно-політичних процесах України
міхновськийконституційний проект український
Неординарністьпоглядів, вплив його діяльності на український суспільно-політичний рухспричинили значну увагу до персони М Міхновського. Задля уникнення уніфікації,дослідження, присвячені діяльності М. Міхновського, на наш погляд, доцільноподілити на праці вчених української діаспори та ті, що побачили світ ізстановленням української незалежності. Такий поділ визначає не лише географіювидань, а, насамперед, суспільну систему та ідеологію, в умовах якої вонистворювалися.
Потрібнозазначити, що діяльність М. Міхновського в радянській історичній науціпрактично не знайшла об’єктивного відображення через політичну кон’юнктуру, щовизначала розвиток вітчизняної історіографії у цей час. Як приклад, можнавказати на ряд досліджень, присвячених боротьбі з українським буржуазнимнаціоналізмом, зміст яких зводився до жорсткого таврування усіх некомуністичних політичних теорій та ідеологій. Оскільки М. Міхновський не буввідомий широкому загалу українців, то у борців із буржуазним націоналізмом небуло потреби навіть згадувати про нього. Тим самим основоположник українськогонаціоналізму початку XX ст. потрапив до абстрактного кола „ворогів усьогопрогресивного”, що зазнавали нищівної критики з боку радянської історіографії.Певним винятком стали праці І. Кураса, в яких він у загальних рисах з’ясувавдіяльність М. Міхновського та організованих ним громадсько-політичних структур,щоправда, крізь призму комуністичної ідеології.
Особливостісуспільно-політичного розвитку Наддніпрянської України наприкінці XIX ст.зумовлюють радикалізацію політичних ідей. Так, зокрема, активно поширюютьсясамостійницькі ідеї, хоча вони не мали вагомої підтримки суспільства. МиколаМіхновський, скориставшись багаторічним досвідом своїх попередників, змігзапропонувати концептуально новий погляд на перспективи суспільно-політичногорозвитку України.
ЗаслугаМ. Міхновського полягає в тому, що він, залучаючи юридичні, економічні,політичні аргументи, створив із уже існуючих елементів самостійницької ідеїнову політичну ідеологію, яка ставила за мету створення незалежної Українськоїдержави. При цьому здобуття незалежності не було самоціллю запропонованої нимідеології, а лише шляхом досягнення максимального захисту національнихінтересів. Тим самим політик пропонував новий погляд на принципи та ідеологіюукраїнського суспільно-політичного руху в цілому. Виклавши у праці „СамостійнаУкраїна” політичну концепцію створення незалежної Української держави з їїподальшим вдосконаленням у наступні роки, М. Міхновський розробив новуідеологію, в основі якої лежали національна єдність та національні інтереси.Завдяки такому підходові він стає основоположником нової політичної течії –українського націоналізму як руху за захист національних прав та інтересів.
М.Міхновський став не тільки теоретиком нової політичної течії, а й їїбезпосереднім лідером. Його активність зумовила появу організованогоукраїнського самостійницького руху із яскраво вираженою державно-національноюідеологією.
Діяльністьстворених Миколою Міхновським громадсько-політичних організацій безпосередньовпливала на розвиток українського суспільно-політичного руху, призвівши до йогопевної радикалізації та розмежування на дві течії: самостійницьку тафедералістську. Вона стала основою для подальшого розвитку українськогонаціоналізму як окремого політичного явища.
Комплекснийаналіз праць М. Міхновського дозволив відобразити його бачення можливогорозвитку України. На переконання лідера українських самостійників, Україна маларозвиватись як унітарна держава з президентсько-парламентською формоюправління. Основою нової держави мали стати широкі громадянські права, розвитокяких забезпечувався реальною незалежністю трьох гілок влади та широким місцевимсамоврядуванням, а також захистом прав, інтересів національних меншин. Увага доінтересів та прав національних меншин у доробку М. Міхновського дозволяєспростувати поширені характеристики його теорій, як таких, що носятьантисемітський та фашистський характер.
Активніпошуки М. Міхновським шляхів негайного вирішення суспільних проблем призвели дозахоплення ідеями соціалізму, які були популярними у період, що досліджується.Це помітно позначилося на його працях, зумовивши насичення соціалістичнимиідеями видань УНП.
Ідеїсоціалізму у поєднанні із закликами до національно-визвольної боротьби зумовилипояву цілком нового для української політики підходу – національного визволеннязаради соціального добробуту. Це дозволяє відокремити соціалізм М. Міхновськоговід інших тогочасних соціалістичних теорій та ідентифікувати його як окремийнаціонально-соціалістичний напрямок українського національно-визвольного руху.
Завдякийого активній діяльності в українському суспільному русі з’явилася новаполітична теорія, що виразно контрастувала з існуючими політичними концепціями.Однак одним із найголовніших факторів впливу М. Міхновського є не лишеформування нової політичної теорії, а й створення організованого руху задля їївтілення в життя.
ІніціативаМ. Міхновського по створенню на початку 1902 р. Української народної партіїсприяла зародженню внутрішньополітичної конкуренції в українськомусуспільно-політичному русі, яка ґрунтувалася на контрасті поглядів щодоподальшої мети революційної боротьби. Із появою цієї партії можна також говоритиі про початок організованої політичної боротьби за створення незалежноїУкраїнської держави.
Незважаючина незначну кількість прихильників ідеї боротьби за політичну незалежність уперіод, що вивчається, аргументація боротьби за власні політичні права, викладенаМ. Міхновським, сприяла радикалізації українського суспільно-політичного рухута його активізації, а також появі нової концепції та принципів боротьби заукраїнську державу.
Самеіз активною політичною діяльністю Міхновського пов’язана і поява в 1904 роціпершої української організації, що використовувала радикальні методи боротьби –„Оборона України”.
СучасникиМ. Міхновського неоднозначно оцінювали його діяльність. Певна частинастверджувала, що лише завдяки його невпинній праці вони по-новому поглянули напроблеми України і змінили своє світосприйняття. Інші ж були негативноналаштовані до лідера українських самостійників, який, на їхній погляд,розбивав лави українських та російських соціалістів-революціонерів. Незалежновід оцінок, вплив діяльності М. Міхновського підтверджували як прихильники, такі опоненти.
Необхіднотакож відзначити роль Миколи Міхновського і в суспільно-політичних процесахперіоду національно-демократичної революції. Його активна діяльність на нивіорганізації українських військових формувань мала значні наслідки. Завдякизусиллям М. Міхновського було створено реальну опозицію Центральній Раді впитаннях формування українських збройних сил та перспектив розвитку України ускладі Російської федеративної держави.
Військовийклуб ім. П. Полуботка, який очолював М. Міхновський, спромігся організуватипершу українську збройну частину – полк імені Б. Хмельницького, котрий ставосновою для формування українських збройних сил. Результативною була діяльністьклубу і з політичного обґрунтування необхідності існування національнихвійськових формувань –запоруки існування суверенної Української держави. Вдалопроведена агітація в цьому напрямку сприяла формуванню позитивного сприйняттяцієї ідеї у суспільстві. Це, зрештою, й змусило змінити ставлення керівництваЦентральної Ради до створення власного війська.
Нарізних етапах розвитку української державності завжди залишалось дискусійнимпитання про можливу модель української держави. Проблема організації державноївлади, її завдань, створення ефективної системи противаг та стримувань активнообговорювались українськими суспільно-політичними діячами вже з другої половиниXIX століття. Модель майбутньої держави була й залишається одним з визначальнихпитань для розуміння політичного майбутнього України. Суспільна дискусія, якупідняли ще члени Кирило-Мефодіївського товариства, запропонувавши створенняфедерації слов’янських народів зі столицею в Києві, точиться й до цього часу.
Сучаснимукраїнським політикумом активно обговорюється можливий розвиток України яксамостійної держави, так і в складі різноманітних федерацій, міждержавнихоб’єднань. Разом з тим, останнім часом розпочалась дискусія навколо черговогоперерозподілу владних повноважень, зміни форми державного правління. Нечіткіпозиції лідерів держави в цьому питанні та ситуативні реформування головногоЗакону України призвели до розбалансування системи противаг та стримувань міжгілками влади, а також породили низку політичних та правових криз.
Сучаснагостра політично-правова дискусія, що точиться навколо Конституції України таспроб її реформування, потребує не тільки володіння інформацією про сучаснийстан України, а й ґрунтовних знань про історію та правову традицію України.
Томув даній контрольній роботі ми звернулись до одного з маловідомих проектівконституції України, що був розроблений на початку XX ст. й вирізнявсянеабиякою новизною для свого часу – конституційного проекту Українськоїнародної партії. Зважаючи на досить слабке розкриття в сучасній літературіданого питання, ми спробуємо дати загальну характеристику цьому конституційномупроекту, визначивши його концептуальні особливості та місце в історіїполітико-правової думки України.
Оприлюдненийв 1905 році часописом «Самостійна Україна» під назвою «Основний закон «СамостійноїУкраїни» спілки народу Українського».
Данийдокумент відрізнявся неабиякою політичною новизною, а в його основі лежала ідеястворення незалежної української держави, яка мала розвиватись на демократичнійоснові.
Удокументі головним джерелом державної влади визнавався народ: „Уся властьналежить народові українському”. За формою правління нова держава мала бутипрезидентсько-парламентською республікою. Автори проекту розуміли, що головнимпринципом забезпечення демократичного розвитку нової держави має стати системапротиваг та стримувань, яка збалансує владні повноваження та не дозволитьузурпувати владу певним політичним чи соціальним групам. Тож для уникненняможливості узурпації влади та забезпечення демократичного устрою майбутньоїдержави передбачався поділ влади на три незалежні гілки.
Так,законодавча гілка влади була представлена двопалатним парламентом, якийскладався б із палати („хати”) представників та палати сенаторів. Виконавчугілку влади мав очолювати президент: „Презідентові Всеукраїнської Спілкиналежить ся власть виконавча, як се основним законом є установлено”. Щостосується судової гілки влади, то наголошувалося, що вона має бути цілкомнезалежною від виконавчої та законодавчої влади. Конституційний проект чіткопрописував і основні положення, які регламентували владні повноваження тавзаємовідносини гілок влади.
Яквипливає із Проекту УНП, нова держава мала стати одним із взірцівдемократичного суспільства. Членів парламенту передбачалося обирати шляхомпрямих загальних демократичних таємних виборів. Право голосу мав коженгромадянин, який на час виборів досяг 25-річного віку. Обрані представники малиб представляти весь український народ, а не конкретну громаду, від якої вонибули обрані. На період роботи в парламенті вони оголошувалися недоторканимиособами. Стаття 49 конституційного проекту визначає: «Ніхто з членів хат неможе бути ані затриманий, ані переслідуваний за злочин інакше, як за згодою ідозволом тієї хати...”. Народним обранцям заборонялося суміщати представницькіфункції із державною службою чи представництвом в іншій палаті. Строкповноважень члена „ради представників” складав три роки, а повноваженнясенаторів – п’ять років. Право стати народним обранцем «належить ся кожномуукраїнцеві, що вміє говорити, читати й писати по українськи, має 25 років і щене дійшов 70 років».
Доситьширокі повноваження, за задумом авторів конституційного проекту, мав президент.Президент також обирався шляхом прямих таємних виборів терміном на шість років.Ним міг бути обраний громадянин віком не молодше 35 років. У пунктах 65-68проекту конституції були визначені основні його функції: «Міністрів призначає йусуває Презідент. Презідент є головний вождь війська й фльоти, а такожвиконавчих органів. Він призначає відповідних урядників і достойників.Презідент пильнує, щоб закони були виконані, але він не може ані усуватизаконів, ані увільняти від їх виконання. Презідент оголошує закони».
Президентміг бути відкликаний зі свого посту у випадку нехтування ним конституції.Здійснити це міг лише парламент разом із вищим касаційним судом; для проведенняпроцедури імпічменту вони утворювали «народний суд», який і мав правоприпинення повноважень президента та оголошення нових виборів.
Якфаховий юрист М. Міхновський розумів ключову вагу судових органів удемократичному суспільстві. «Аби зробити з суду суд справедливий, треба знищитибюрократичну централізовану організацію суду в руках уряду», – писав М.Міхновський у програмі Української народної партії, – «… судді незалежні інезміняємі, коли це забезпечить і нижчі класи, і національну меншість відкривди».
Судмав діяти на підставі спеціального законодавства. Авторами наголошується нанеможливості діяльності інших спеціальних судових інституцій. Судові засіданняпроголошувалися відкритими. Було створено суд присяжних. Мирові та колегіальнісудді обиралися місцевими радами строком на три роки. Судді другої інстанції,касаційного суду (касаційний суд – назва верховного суду, який мав спеціальніповноваження для розгляду справ вищих державних чиновників) призначалисяпрезидентом із запропонованих кандидатур земськими радами пожиттєво.
Длятериторій, де компактно проживають національні меншини, щоб не допуститиущемлення жодних національних прав, повинні були запроваджуватися третейськісуди
Вказанийконституційний проект пропонував існування нової держави у формі „спілки”, якамала об’єднати дев’ять українських земель. Вони були чітко визначені:„Чорноморська Україна, Слобідська Україна, Степова Україна, Лівобережна Українаабо Гетьманщина, Північна Україна, Полісся або Гайова Україна, ПідгірськаУкраїна, Горова Україна і Понадморська Україна”. Кожна із перерахованих земельє спілкою „вільних і самоправних громад”. На перший погляд, складаєтьсявраження, що автори закликають до створення нової федеративної держави. Такусаму думку ми можемо побачити в сучасній науковій літературі. Та ґрунтовнийаналіз дозволяє нам не погодитись з запропонованим твердженням. В проекті мизустрічаємо низку тез, що дозволяють стверджувати протилежне, зокрема:„Територія України належить ся на праві власности всьому народові українському,себто Всеукраїнській Спілці, а не тій або іншій громаді чи землі”. Разом з тим,значна увага у програмових документах Української народної партії приділяєтьсямісцевому самоврядуванню. Широке місцеве самоврядування розглядалось авторамияк основа демократичності майбутньої держави і повинне було закріпити ґрунтовніполітичні зміни. За задумом авторів «Основного закону», найбільшимиадміністративно-територіальними утвореннями нової держави мали стати «землі».Керувати землею були покликані земські ради, що формувалися шляхом прямихзагальних виборів, а ті, в свою чергу, обирали земські управи, які мали стативиконавчою владою на місцях. Землі, в свою чергу, поділялися на громади, якімали таку саму систему управління. Земські та судові ради були підзвітніпарламенту та президенту. Саме така владна вертикаль, постійний наголос наєдності українських земель та вищевикладені аргументи дають нам підставистверджувати, що за формою державного устрою самостійна українська держава, утрактуванні конституційного проекту Української народної партії, мала бутиунітарною державою, в якій „землі” є територіально-адміністративними одиницями,на зразок сучасних областей.
Особливемісце в «Основному законі спілки народу Українського» займає визначення правлюдини та громадянина, яких, внаслідок визвольної революції, мали набутиукраїнці. Щоб забезпечити функціонування повноцінного громадянськогосуспільства, виділялися наступні цілі: скасування класового поділу, „знесеннякласів (сословій) і класових привілеїв як перший ступінь до повної економічноїі політичної рівності”. Проголошувалася рівноправність жінок та чоловіків: „Всіукраїнці, як чоловіцтво, так і жіноцтво, рівноправні і тільки вони можуть бутидопущені до виконування офіцияльних обов’язків на Вкраїні”.
Проголошувалисяі особисті свободи: недоторканість особи та її помешкання, свобода слова,друку, віросповідання, рівність усіх громадян перед законом. Підкреслювалося,що ці права непорушні в будь-якому випадку, окрім рішення суду.
Самеширокі громадянські права та соціальна справедливість мали, за задумом групи М.Міхновського, стати основою нової незалежної держави. Досягнення цихзагальнолюдських прав разом із забезпеченням національних прав українців і булоголовною причиною, через яку, на думку авторів, і повинна постати „спілканароду українського”.
Необхідновідзначити особливий погляд на військове питання. У конституційному проекті1905 року зустрічаємо твердження про те, що майбутня держава не матимепостійного війська: „Всеукраїнська Спілка не має постійного війська … Кожнагромада має свою міліцію”. Досить дивна, з точки зору сьогодення, пропозиціяпояснюється надмірним захопленням тогочасними політками ідеями соціалізму.Через рік у програмі Української народної партії вже містилося пояснення такоїпозиції. Вважаючи, що військо є головною силою, на яку спираються панівнікласи, автор стверджує: „Як тільки стале військо буде скасовано, і заведеназамість його народна міліція – цей день буде останнім днем панування вищихкласів, бо їм нічого не вдіяти проти озброєної демократії”. Тобто скасуваннямпостійного війська прихильники розвитку України як самостійної держави, скорішза все, намагалися забезпечити у суспільстві таку політичну атмосферу, при якійжодна група, яка опинилася при владі, не могла б її узурпувати. Дане положення,на нашу думку, підкреслює, наскільки великим було захоплення тогочаснихгромадських діячів ідеями романтичного соціалізму.
Якстає зрозумілим з аналізу „Основного закону „Самостійної України” спілки народуУкраїнського”, ще на початку XX ст. українські політики намагалися розробитимодель майбутньої української держави, спираючись на принципи демократизму таверховенства права; зосереджуючись не на позиціях узурпації владних повноваженьв руках певних політичних груп, не на його політичній доцільності, а напозиціях життєздатності, ефективності. Розглянутий нами конституційний проектможна вважати одним із демократичних взірців для тогочасної світовоїполітико-правової думки. Головною його особливістю є відкрита позиція авторівзапропонувати на розсуд громадськості революційну ідею створення незалежноїУкраїнської держави, побудованої на принципах демократизму та плюралізму. Іхоча даний проект ніколи не був реалізований, однак він має слугувати яскравоюпам’яткою української правової думки, потягу українців до створення незалежноїдержави на принципах демократії та верховенства права.