МИКОЛА АЛФЬОРОВ,
здобувач кафедри історіографії,джерелознавства, археології, методики викладання історії Донецькогонаціонального університету
МІСЦЕ ЗОВНІШНІХ МІГРАЦІЙ НАСЕЛЕННЯ В ДОНБАСІ УВІДНОВЛЕННІ І ФОРМУВАННІ ЙОГО ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ У 1943 — 1951 рр.
У статті вперше досліджуються демографічні таміграційні процеси, простежується роль зовнішніх міграцій у формуванні трудовихресурсів на Донбасі у 1943-1951 рр. Показані деякі аспекти державноїдемографічної та міграційної політики, співвідношення і роль природного тамеханічного приросту, їх вплив на зміну чисельності населення області іформування її трудових ресурсів у повоєнні роки.
На сучасному етапі розвитку суспільства багато уваги приділяєтьсявивченню так званих білих плям в історії. Однією з них є міграційні тадемографічні процеси у 1943-1950-ті роки, як в Україні в цілому, так і вДонбасі зокрема. Це стосується і періоду 1943-1951 рр., коли розпочиналося тайшло повоєнне залюднення Донбасу. Хоча тема відбудови Донбасу в роки ВеликоїВітчизняної війни та у повоєнний час була у радянській історіографіїхрестоматійною, і їй було присвячено велику кількість загальних праць ітематичних монографій, але у першу чергу досліджувалися роль партійних,комсомольських та профспілкових організацій, відновлення органів влади,відбудови окремих галузей господарства та підприємств, особливо вугільних таметалургійних. В деяких працях йшлося й про формування робітничих кадрів, алерозглядалася головним чином роль шкіл фабрично-заводського навчання у створеннікваліфікованих кадрів важкої промисловості, а демографічні та міграційніпроцеси, що складали основу залюднення й відновлення та формування трудовихресурсів регіону, не розглядалися. В узагальнюючих працях ці процеси зведено,як правило, до положення, що Донбас відбудовувала уся країна, що не даєуявлення про їх хід [1]. З числа монографій слід відзначити численні працівідомого дослідника відбудови Донбасу М.Ф. Хорошайлова, у яких розглянуто відновленнята роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, відбудоваокремих підприємств, роль соціалістичного змагання у процесі відбудовипромисловості [2]. За тим же принципом побудовано й праці інших дослідниківцього періоду історії Донбасу, які уточнюють окремі деталі, але теж нерозглядають міграційні та демографічні проблеми, роль зовнішніх міграцій навідтворення і формування трудових ресурсів Донбасу у цей час [3]. Сучаснаукраїнська історіографія теж не досліджує цього питання. Практично всідослідники оперують тільки даними переписів 1939 та 1959 рр. Отже, дослідженнявідновлення демографічної картини Донбасу та його трудових ресурсів черезпризму міграційно-демографічної політики залишаються актуальними й сьогодні.
Мета статті — на основікомплексного аналізу здобутків історіографії, вивчення архівних матеріалів таперіодичних видань дослідити процес зовнішніх міграцій населення і їх роль увідновлення трудових ресурсів Донбасу (у межах сучасних Луганської і Донецькоїобластей) у 1943-1951 рр., їх вплив на зміни демографічної картини регіону.
Виходячи з рівня розробленості питання, джерельною базоюдослідження можуть бути тільки документи того часу, що зберігаються у фондахЦентрального державного архіву вищих органів влади і управління України,державних архівах Донецької та Луганської областей.
Остаточне визволення Донбасу восени 1943 р. поставилопитання про відбудову його промислового потенціалу, зруйнованого під часокупації, щоб забезпечити потреби воєнної промисловості у вугіллі та металі, йзалюднення Донбасу, щоб забезпечити його необхідними трудовими ресурсами.Щоправда, якщо перше завдання ставилося ще до остаточного визволення регіону,то усвідомлення другого відбувалося поступово, що знайшло своє відображення увідповідних постановах ДКО, РНК, ЦК ВКП(б). Так ще Постанова РНК УРСР «Проорганізацію видобутку вугілля і відбудову шахт Донбасу» від 15 лютого 1943р. і Постанова ДКО «Про відбудову вугільних шахт Донбасу» від 22лютого 1943 р. передбачали, з огляду на бойові дії, виконання відбудовчих робітмісцевими робітниками та службовцями, але вже Постанова ДКО «Пропершочергові заходи з відбудови вугільної промисловості Донбасу» від 26жовтня 1943 р. виходила з того, що у регіоні немає достатньої кількості робочоїсили, зобов'язавши, зокрема РНК УРСР, ЦК КП(б)У та інші установи мобілізуватидля робіт з відбудови шахт 125 тис. осіб з числа працездатного сільськогонаселення, у тому числі 100 тис. з УРСР. Окрім того, у жовтні-листопаді 1943 р.НКО повинен був мобілізувати 50 тис. призовників старшого віку на відбудовушахт. До лютого 1944 р. мала бути відновлена мережа шкіл фабрично-заводськогонавчання (ФЗН) контингентом у 40 тис. осіб і мережа ремісничих училищ (РУ) на10 тис. осіб. Усі мобілізовані звільнялися від призову до РСЧА. ЦК ВЛКСМзобов'язувався мобілізувати 5 тис. осіб на відбудову шахт, а Наркомвугіллюдозволялося повернути на вугільні підприємства одну тисячу керівних таінженерно-технічних працівників з числа евакуйованих [4]. А тим часом з вересня1943 р. формуються бригади, відбудовчі загони з учнів ФЗН та РУ для відбудови імонтажу енергетичних і металургійних підприємств Донбасу. У їх складі було 20тис. учнів другого класу РУ та випускників ФЗН [5]. То якою ж була демографічнаситуація у регіоні?
У багатьох працях за точку відліку чисельності населеннярегіону беруться дані на січень 1945 р. для Ворошиловградської і на січень 1944р. — для Сталінської областей, які не відбивають дійсної картини людських втратрегіону. Отже вважаємо за доцільне користуватися даними на осінь 1943 р. На 1вересня 1943 р. у Ворошиловградській області нараховувалося 718341 особа, або34,9% від чисельності населення області у 1941 р. З них міського населення — 264748, сільського — 453593 [6]. Таке співвідношення міського та сільськогонаселення відбиває той стан, що склався під час війни. А загалом у регіонізалишилося тільки 10% довоєнної чисельності робітників. Крім того, мобілізаціїмісцевого населення проходили з труднощами. Так, у м. Єнакієвому з 40 тис.працездатних на відбудові підприємств працювало тільки 14 705 осіб, а з майже 3тис. осіб, яким було вручено повістки, з'явилися тільки 36% [7]. На відбудовугорлівських шахт замість тисячі осіб, які повинні були прибути з Дзержинськогорайону, прибуло тільки 10% [8] і т.д. Затримувалося й повернення населення,евакуйованого на схід на початку війни. Так, 23 листопада 1943 р. Ярославськийобком ВКП(б) був змушений прийняти навіть спеціальну постанову про негайнеповернення у Донбас евакуйованих інженерів, техніків і робітників [9]. Подібніпостанови приймали й партійні органи інших східних областей СРСР.
Тому не дивно, що одна за одною приймаються постанови промобілізацію населення, головним чином з визволених територій УРСР. У жовтні1943 р. ДКО приймає постанову, за якою мало бути мобілізовано 38 тис. осіб напідприємства чорної металургії, але за чотири дні до закінчення термінумобілізації її було виконано лише на 18% [10]. У листопаді 1943 р. ЦК КП(б)У іРНК УРСР визначили невідкладні заходи з відбудови залізничного транспорту,відповідно до яких на це потрібно було спрямувати 28 тис. осіб, а ЦК ВЛКСМ — «Про участь комсомольських організацій у відбудові вугільної промисловостіДонбасу», яким зобов'язував їх взяти шефство шляхом закріпленнякомсомольських організацій за вугільними трестами, шахтами і т.д. Подібніпостанови приймалися по усіх галузях народного господарства. Відповідноприймалися й постанови місцевих органів. Так, постановою Сталінського бюрообкому КП(б)У і облради про заходи з відбудови соляних шахт вимагалосямобілізувати 400 осіб працездатного населення, постановою від 1 жовтня — 5 тис.осіб для відбудови заводів у м. Краматорську, для Наркомтяжбуду — 2 тис. осіб,а постановою від 4 листопада — 4400 осіб для відбудови енергогосподарства іт.д. [11]. Одночасно було відновлено й систему оргнаборів, які й стали основоюзалюднення Донбасу й відновлення його робітничих кадрів. У звільнені райониУкраїни спрямовувались уповноважені вугільних підприємств, будівельнихорганізацій та ін. для мобілізацій сільського населення. Перші оргнаборирозпочалися майже одночасно з подальшим просуванням лінії фронту на захід. Так,у вересні 1943 р. радянські війська визволили Сумщину і вже через місяць навідбудові шахт працювала бригада М. Клименка з Сумської області. ЗвільнилиЧернігівщину — і з'явилася бригада породників А. Милейка з Чернігівщини [12] іт.д.
Це призвело до зростання чисельності населення — вже на 1жовтня 1943 р. населення Ворошиловградської області збільшилося на 256065особи, склавши 974406 осіб, з яких міського — 444023 осіб, сільського — 530383осіб [13]. Але вже згодом темпи зростання чисельності населення різкозменшуються, досягнувши через місяць 22998 осіб, в результаті чого на 1листопада 1943 р. населення області досягло 997404 особи, з яких 478170 мешкалоу містах, а 519244 — у селах. Таке падіння темпів зростання населення (з 256тис. осіб до 22,9 тис. осіб) за один місяць обумовлено поверненням у першімісяці після остаточного визволення області евакуйованих та біженців, якіперебували під час окупації на території сусідніх областей Росії та України.
Одночасно відбувалися й внутрішньообласні міграції населення,викликані у першу чергу мобілізаціями на відбудовчі роботи та призовами молодідо ФЗН та ремісничих училищ, про що свідчать і зміни сільського населення у цейчас. Так, з 1 листопада 1943 р. до 1 листопада 1944 р., сільське населеннязменшилося з 519244 осіб до 505534 осіб, тобто майже на 14 тис. осіб, а вжечерез місяць воно складало 529 894 особи, тобто зросло на 34884 особи. Цесвідчить про повернення мобілізованого раніше сільського населення до місцьпостійного мешкання, а різниця пояснюється природним приростом, прибуттямспеціалістів і демобілізованих, призовами молоді до шкіл ФЗН та РУ,оргнаборами. Усього чисельність населення Донбасу на грудень 1943 р. досягла25774007 осіб і продовжувала збільшуватися. Так, у Сталінській області на 1грудня 1943 р. нараховувалося 1577603 особи, а тільки за сам груденьчисельність населення збільшилася ще на 123303 особи, склавши 1701306 осіб(54,8% від чисельності населення області у 1941 р.), 1144587 з яких — міськенаселення. Незважаючи на це, працездатного населення було замало. Тому черговапостанова обкому від 5 січня 1944 р., присвячена виконанню робіт з відбудовиЗуївської електростанції, ставила питання перед ДКО про виділення 1 тис. — 1,2тис. осіб з числа нестройових частин, або трудармійців. Підсумок мобілізації напідприємства вугільної промисловості було підбито Сталінським обкомомнаприкінці січня 1944 р. За ним було мобілізовано зі Сталінської області — 36946, Сумської — 647, Миколаївської — 1820, Запорізької — 1530, комсомольцівПолтавської області — 133, Сумської — 343, Чернігівської — 74, робітників зісходу — 246 осіб [14] і т.д.
Проте темпи залюднення Донбасу не могли задовольнити потребпідприємств у робітниках. Тому, згідно з постановою ДКО від 28 лютого 1944 р.для відбудови підприємств верстатобудування по лінії НКО у другій половині 1944р. підлягали мобілізації 2тис. військовозобов'язаних, звільнених від строковоїслужби, а у першій — ще 3 тис. осіб, а 31 травня 1944 р. було прийнятопостанову ЦК КП(б)У «Про шефство областей України за вугільними трестамиДонбасу». Відповідно до цієї постанови за Ворошиловградським і Сталінськимобкомами партії закріпили відповідні області, а райони України — за окремимикомбінатами, трестами, шахтами. Продовжувалися й молодіжні призови через обкомита райкоми відповідних областей за рознарядками ЦК ВЛКСМ та ЦК ЛКСМУ. На 1травня 1944 р. на підприємствах вже працювало 43500 молодих людей. Але більшістьз них не мали ніякого фаху. Тому 2 жовтня 1944 р. указом Президії ВерховноїРади СРСР «Про державні трудові резерви СРСР» для підготовки фахівцівпризову до РУ і залізничних училищ підлягали юнаки 14-15 років, і 16-17-тіроків — до шкіл ФЗН. Згодом накази відповідних наркомів мобілізації до ФЗН/РУбуло поширено й на дівчат.
Поступово зростала й чисельність населення регіону, склавшина 1 січня 1944 р. у Ворошиловградській області — 1042887 осіб, на 1 листопада1945 р. — 1244091 і тільки на 1 грудня 1945 р. — 1388971 особу, тобто 77,3 %довоєнної чисельності населення [15]. При цьому чисельність міського населеннястрімко зростала, а сільського коливалося майже на одному рівні. Зрозуміло, щотаке зростання не могло пояснюватися тільки природним приростом, бо у тому ж1944 р. у Ворошиловградській області фіксувався негативний показник природногоприросту: народилося 13053 особи, а померло 15497 осіб. Тобто, природнийприріст складав — 2444 особи, а по Сталінській, хоча й був позитивним, аледосягав тільки 12556 осіб [16]. Отже, зростання чисельності населення регіону,а разом з тим і його трудових ресурсів, відбувалося у перші після визволенняроки виключно за рахунок зовнішніх керованих міграцій — оргнаборів, мобілізаціймолоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, евакуйованих, молодіжних такомсомольських призовів та ін. Більш детально виявити склад прибулих дозволяютьзвіти облстатуправлінь та окремих підприємств. Так на 1 січня 1945 р. до м.Красний Луч прибуло: 882 — демобілізованих, 727 — репатрійованих, 175 — інвалідів, 40 — евакуйованих, 1568 — інші (оргнабори, мобілізовані до шкіл ФЗН,інтерновані). До Кадієвського району — 2865 демобілізованих, 1500репатрійованих, 1847 інвалідів, 3589 — інші [17]. Уточнюють картину доповіднізаписки підприємств. До тресту «Сталінвугілля» у 1945 р. прибуло: заугодами — 782, розконвойованих-227, з ФЗН/РУ — 262, вільнонайманих — 8429,інтернованих — 3327, репатрійованих — 2010 осіб. До тресту«Зуївантрацит»: військовополонених — 1095, інтернованих — 1540,оточенців — 596, репатрійованих — 1755 осіб [18]. Проте одночасно йшов йзворотній процес — самочинне залишення підприємств (так звані дезертиривиробництва) та виїзд за межі регіону. Наприклад, з Горлівського коксохімічногозаводу на початок 1945 р. вибуло 48% робітників, які прибули на протязі 1944 р.При цьому, 68% — самочинно, головним чином мобілізовані з Вінницької таРівненської областей, а також учні молодіжного відбудовчого загону №18. Зтресту «Донбасбудматеріли» вибуло 77%, зі Сталінського металургійногозаводу — 34,5% усіх прибулих з інших областей України — мобілізовані по лініїНКО, за оргнаборами, з ФЗН/РУ [19].
І все ж, ця плинність населення компенсувалася постійнозростаючою чисельністю прибулих. Так, тільки у 1945 р. до Ворошиловградськоїобласті прибуло — біля 76 тис. осіб [20], а до Сталінської — 195 тис. осіб[21]. Влітку 1945 р. до цього долучилися й депортації українського населення зземель, що відійшли до Польщі. З квітня до вересня 1945 р. в Донбас прибулоблизько 4,3 тис. родин. Усе це й забезпечило зростання механічного приростунаселення регіону, а разом із тим і зростання загальної чисельності населення,яке склало на кінець війни біля 3 млн. осіб, тобто збільшилось порівняно звереснем 1943 р. більше ніж на 700 тис. осіб.
Отже, залюднення й формування трудових ресурсів Донбасу у1943-1945 роках відбувалось головним чином за рахунок керованих зовнішніхміграцій населення, які здійснювалися воєнно-адміністративними методами черезмолодіжні призови, мобілізації фахівців за лінією НКО, оргнабори, спрямуваннярепатрійованих та інтернованих, розконвойованих та амністованих (не говорячивже про такий спецконтингент як військовополонені, який не відображалистатистичні звіти), що дозволило збільшити чисельність населення регіону йзаклало підмурок для його повоєнного залюднення.
У четвертій п'ятирічці, коли й відбулась у головному повоєннавідбудова Донбасу, особливих змін зі станом трудових ресурсів не сталося.Природний приріст продовжував поступово зростати у наступні роки, але голод1946-1947 рр. позначився на ньому негативно, склавши у Ворошиловградськійобласті біля 10 тис., а у Сталінській — більше 7 тис. осіб. Тому й у наступномуроці темпи природного приросту хоча й збільшилися, але залишилися доситьнизькими. Тільки з поступовою ліквідацією наслідків голоду темпи зростаннянаселення збільшуються, перевищивши у Ворошиловградській області у 1949 р. 16,5тис. осіб і досягнувши у 1951 р. — 32493 осіб [22], а у Сталінській відповідно59 тис. і 83 тис. осіб [23]. Проте, якщо врахувати, що цей приріст міг статитрудовим ресурсом не раніше ніж через 15-16 років, тобто на кінець 50-х років,то на перший план під час відбудови висувається механічний приріст населення.
Розуміння цього чинника знайшло відображення у постановахуряду, наказах та розпорядженнях міністерств про мобілізації населення,оргнабори, мобілізації молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, молодіжних ікомсомольських призовів та ін., тобто шляхом зовнішніх керованих міграцій, якідають стрімке зростання чисельності прибулих до регіону та механічного приростунаселення, який і давав збільшення чисельності населення, а відповідно і йоготрудових ресурсів. У розпал голодомору 1947 р. чисельність прибулих дещозменшилася, але і при цьому досягла у Ворошиловградській області 151330 [24], ау Сталінській — 258271 особи [25]. У першу чергу це були молоді люди,мобілізовані до шкіл ФЗН і ремісничих училищ та за оргнаборами, які прибувалина відбудову шахт, металургійних та коксохімічних заводів. Найнижчий показникприбуття по обох областях припадає на липень-серпень. Такий стан керованихміграцій не міг задовольнити потреб відбудови. Тому 21 травня 1947 р.з'являється постанова Ради Міністрів СРСР «Про порядок проведенняорганізованого набору робітників», згідно з якою голови колгоспів повиннібули надавати допомогу уповноваженим з оргнабору у колгоспах, не перешкоджатиколгоспникам виїжджати разом з родинами. Членам родин вербованих робітниківнадавалися пільги, але суттєво змінити становище постанова так і не змогла.Відсутність соціально-побутових умов та тяжкі умови праці, особливо у вугільнійпромисловості, призводили до великої плинності робітничих кадрів і населення.Тому у 1947 р. механічний приріст дещо зменшився і склав у розглядуванихобластях відповідно 52699 і 73567 осіб [26].
І тільки постанова ЦК ВКП(б) «Про станпартійно-політичної роботи на вугільних шахтах Донбасу» від 28 лютого 1948р. звернула увагу на причину великої плинності кадрів — умови праці та життяприбулих, намітивши низку відповідних заходів, внесла зміни до умов оргнаборівта мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ. Зрозуміло, щосоціально-побутові умови не могли швидко змінитися. Як результат, у 1948 р.механічний приріст дещо зменшився, досягнувши 109967 осіб у Ворошиловградськійобласті і 167418 — у Сталінській [27]. Проте збільшилася кількість молоді, якаприбувала за призовами до ФЗН та ремісничих училищ, а також кількість дорослихза оргнаборами. У 1948 р. до Ворошиловградської області прибуло 191526 [28], адо Сталінської — 354064 особи [29]. При цьому фіксувався постійно високийпоказник щомісячного прибуття. Найбільший відсоток прибулих давали областіУкраїни. Так, 72% усіх прибулих до Ворошиловградської області склали мешканціУкраїни, 17,6% — РФ, 2,3% — Молдавії, 2,5% — БРСР.
У наступні роки чисельність прибулих поступово зменшується.У 1949 р. до Ворошиловградської області прибуло 181067 осіб, а до Сталінської — 306701 особа [30]. При цьому 58,3% прибули до Ворошиловградської області зУРСР, 32% — з РФ, 2,9% — з Молдавії, 2,6% — з БРСР, а до Сталінської — 65,7% зУРСР, 33,2% — з РФ, 1,1% — з БРСР. Переважну більшість прибулих склалимобілізовані до ФЗН та ремісничих училищ та за оргнаборами.
Ця ж тенденція простежується і у наступні роки, хочаколивання чисельності прибулих помітні ще на початку 1950-х рр. У 1950 р. доВорошиловградської області прибуло 146307, а до Сталінської — 290507 осіб [31].У 1951 р. до Ворошиловградської області прибуло 160285, а до Сталінської — 326112 осіб [32]. Як і у попередні роки прибували головним чином з сіл Україниі Росії. Так, до Сталінської області з областей України прибуло 221115 осіб,або 67,9% від загальної чисельності прибулих. З областей Російської Федерації — 89633 особи, або 27,5%, а з 14 інших республік СРСР — 14723 особи, або 4,6%. З221115 осіб, що прибули з України, у межах області перемістилося 94738 осіб,або 42,8%, з них — 74119 у містах області і 18612 із сіл до міст області.
Поступова відбудова народного господарства й укомплектуваннякадрами промислових підприємств, зростання чисельності населення області тайого трудових ресурсів призвели до зменшення механічного приросту наприкінці1940-х- поч. 1950-х рр. У 1950 р. у Ворошиловградській області він склав 47635осіб, 65,7 % з яких прибули з областей України, 33,2% — Росії, 1,1% — Білорусі,представники інших республік давали негативний показник механічного приростунаселення: Молдови — 0,3%, Казахстану — 1,6%. Найбільший приріст дали:Кам'янець-Подільська область — 5304, Житомирська — 3972, Ізмаїльська — 3118,Станіславська — 2690, Воронезька — 4600, Курська — 4023, Ростовська — 2984. УСталінській області механічний приріст у 1950 р. склав 117562 особи [33].Найбільше зростання населення за 1948-1949 рр. відбулося в таких містах, якГорлівка — на 29%, Макіївка — на 26,6%, Жданов — на 22,3%, Сталіно — на 21,4%.У містах та селищах міського типу за 1949-1950 рр. населення збільшилося на289306 осіб, механічний приріст склав 268768 осіб, або 92,2%. Чоловіків упрацездатному віці нараховувалося 676988 осіб, з них робітників — 594247, або87,7%. Жінок нараховувалося 846927, з яких працювало 395180 осіб, або 46,7%.Зріс і віковий склад населення, що пояснювалося механічним приростом населенняу зв'язку з відбудовою і розвитком промисловості.
Влітку 1951 р. відбулася остання депортація українського населенняз західних земель, що відійшли до Польщі вже у 1951 р., яка стала одним зостанніх заходів із залюднення регіону й формування його трудових ресурсіввоєнно-адміністративними методами. До Сталінської області було переселено 1962родини, які розселили по 50-100 родин у селах області [34]. А 21 листопада 1951року було прийнято нову постанову Ради Міністрів СРСР «Про впорядкуванняпроведення організованого набору робітників», що остаточно закріпилапринцип їх добровільності, пільги та відмову від військово-адміністративнихметодів управління міграціями населення. Це призвело до деякого зниження рівняміграцій. У 1951 р. механічний рух населення у містах і міських поселенняххарактеризувався, як і раніше, великим прибуттям населення з інших областей і значнимвибуттям осіб. У цей час прибуло 160285 осіб до Ворошиловградської області, адо Сталінської — 326112 осіб, а механічний приріст населення міст і сіл склаввідповідно 53367 та 99800 осіб [35]. Чисельність населення Ворошиловградськоїобласті на кінець 1951 р. склала 2042 тис. осіб, а Сталінської — 3276 тисяч,усього чисельність населення регіону досягла 5318 тис. осіб. Тобто, чисельністьнаселення Донбасу, а разом з тим й трудових ресурсів, за 1943-1951 рр. досяглай перевищила рівень 1939 р.
Висновки
1. За роки війни чисельність населення регіону зменшиласямайже вдвічі, що не давало можливості успішно виконувати завдання з відбудовипромислового потенціалу Донбасу. Тому одним з головних завдань стало залюдненнярегіону й відновлення його трудових ресурсів, вирішення якого відбувалосяголовним чином за рахунок керованих зовнішніх міграцій (мобілізацій місцевогонаселення, молоді, депортацій і т.д.), які проводилися воєнно-адміністративнимиметодами.
2. У 1943-1951 рр. у регіон прибуло близько 2,8 млн. осіб.При цьому чисельність прибулих до Сталінської області постійно перевищуєчисельність прибулих до Ворошиловградської у 1,5-1,7 рази. Одночасно йшов ізворотній процес — вибуття населення з регіону, незважаючи наадміністративно-командні методи проведення міграцій, проте чисельністьнаселення регіону, а відповідно і його трудових ресурсів, збільшилася майжевдвічі і досягла рівня 1939 р. Основною складовою цього став механічний прирістнаселення. Природний приріст тільки у 1951 р. наблизився до довоєнного рівня іне міг забезпечити промисловість та сільське господарство виключно місцевоюробочою силою, що й стало передумовою проведення керованих зовнішніх міграцій іу наступні роки і подальшого зростання чисельності населення Донбасу і йоготрудових ресурсів.
3. В цей час складаються й основні пропорції між міським тасільським населенням. Якщо на момент визволення сільське населення перевищуваломіське, то на 1951 р. воно складало біля 1/5 загальної чисельності населеннярегіону, коливаючись приблизно на одному рівні. В той же час чисельністьміського населення постійно зростала, передумовою чого були в першу чергузовнішні міграції. Хоча з початку 1950-х років йде поступове зменшеннязовнішніх міграцій, але вони зберігають своє значення у збільшенні чисельностінаселення і його трудових ресурсів й у наступні роки.
В подальшому доцільне поглиблене вивчення коливаньчисельності населення і трудових ресурсів по окремих промислових та аграрнихзонах регіону.