3

План

Вступ

1. Історичні свідчення про расизм

2.

3. Форми прояву расизму на сучасному етапі

Висновки

Використана література

Вступ

Расизм не потребує ні пояснення, ні аналізу. Його невикорінні гасла поширюються і можуть в будь-який момент може затопити суспільство. Існування расизму не вимагає обґрунтування. Це категоричне твердження, настільки ж абсолютне, як і недоведене, означає, що расизм має всі ознаки аксіоми. Доступний усім, нехай і не всіма прийнятий, расизм є поняттям тим більше ефективним, чим більш воно смутне, тим більше динамічне, чим більш воно здається очевидним. Як навязлива ідея, що поширюється зі швидкістю пліток, расизм охоплює людину чи групу людей тим швидше, ніж сильніше почуття уразливості кожного індивіда, що утратив відчуття свого політичного, соціального, релігійного, економічного «я». Так починаються шалені пошуки ознак сталості, гарантій передачі цінностей, що можуть забезпечити стійкість, ототожнюють минуле із сьогоденням і обіцяють спадкоємцям майбутнє і законність їхнього положення. Але що може краще захистити доктрину, чим віра, що піднімається над людським розумом? Чи можна мріяти про кращого сторожі такої переконаності, чим сама природа? «У біологічних концепціях живуть останні залишки трансцендентності сучасної думки», - писав у 1947 році Клод Леві-Строс.

Саме тому, напевно, у середині XX століття фашистська індустрія расизму прагнула узаконити свою політику геноциду, звертаючись до природної історії людства.

Проте, расизм - це глобальна проблема сучасності. Будь-яка проблема вимагає вирішення. Метою нашого дослідження було вивчення виникнення расизму і усіх форм його прояву на сучасному етапі, а так само в більш ранні періоди часу.

1. Історичні свідчення про расизм

Слово «расизм» - похідне від іменника «раса», що уже досить давно перестало позначати у французькій мові поняття «рід» чи «родина». У XVI столітті прийнято було посилатися на приналежність до «доброї раси», а також повідомляти себе людиною гарної «породи», «дворянином». Підкреслення свого походження було способом виділитися, показати свою значущість, що було також своєрідною формою соціальної дискримінації. Простолюдин, що мріяв про «шляхетну кров», намагався не згадувати імя своїх предків. Поступово «заслуга походження» змінює зміст, і наприкінці XVII століття слово «раса» уживається вже для поділу людства на кілька великих пологів. Нове трактування географії представило Землю не тільки розділитися на країни і регіони, але і на чотири чи пять родів чи рас, розходження між якими настільки велике, що може служити підставою для нового поділу Землі». У XVIII столітті поряд з іншими значеннями терміну, що може іноді означати соціальний клас, Бюффон у своїй «Природній історії» проводить ідею, що раси - це різновиди людського роду, у принципі єдиного. Ці різновиди «є результатом мутацій, своєрідних перекручувань, що передаються від покоління до покоління».

З тих пір це слово стало пасткою для багатьох поколінь дослідників. Не шкодуючи сил, одні намагалися знайти спадкоємні риси, що розділяють людство на однорідні групи, інші наполягали на тому, що поняття «раса» завжди була і залишається необґрунтованою гіпотезою. Так, математик-філософ А. О. Курно, як і багато інших авторів свого часу, брав участь у дослідженні расової проблеми, затверджував у 1861 році, що «безліч праць, початих протягом століття, не завершилися навіть визначенням раси». Він додав також, що не існує «точної характеристики поняття раси, що служило би справжньою міркою для натураліста». Той факт, що біолог, лауреат Нобелівської премії по медицині Франсуа Жакоб відчув більше століття назад, у 1979 році, необхідність уточнити дані біології по цьому питанню, маючи на увазі згубні наслідки расизму, що проявилися в новітній історії. В остаточному підсумку, пише він, біологія може затверджувати, що поняття раси утратило всяку практичну цінність і здатне лише на те, щоб фіксувати наше бачення увесь час мінливої дійсності: механізм передачі життя такий, що кожен індивідум неповторний, що людей не можна відрізняти за ознаками раси. Все інше від ідеології. Відзначимо, що расизм не тільки думка чи забобон. І якщо суфікс «изм» попереджає, що мова йде про доктрину, расизм у повсякденному житті може виявлятися в актах насильства. Відштовхування, приниження, образи, побиття, вбивства є в даному випадку формою соціального панування. І той факт, що біологічна наука дійде висновку про неспроможність поняття раси, всерівно нічого не змінює. Утім, якщо в один прекрасний день буде оголошено про нове біологічне відкриття - існуванні гена, що керує властивістю, що визначає форму таланту чи особливого недоліку людини, - це нічого не змінить у його праві на визнання повноправною особистістю в умовах демократії. У Південній Африці демократія мала на увазі б правову державу, а не суспільство генетиків, що керує апартеїдом.

Поява термінів «расизм» і «расист» зафіксований у Франції в «Ларусі XX століття», що вийшли в 1932 році, і позначають «навчання расистів» і націонал-соціалістичною партією Німеччини, що повідомляють себе носіями чистої німецької раси і виключають з неї євреїв та інші національності.

Однак не слід забувати, що до свого перетворення в політичне гасло расові теорії в середині XIX століття були не тільки складовою частиною світогляду, але і входили найчастіше з чистих спонукань у наукові праці, де навчання про людину і про природу інтенсивно поєднувалися. Ренан і Ф. М. Мюллер і багато інших європейських учених намагалися зрозуміти фізичне і метафізичне походження людства. Різні расові теорії - численні і часто суперечні одна одній - були спонукувані загальним прагненням створити систему пояснень, здатну охопити розвиток і еволюцію цивілізацій. Намагалися, таким чином, вивчити і класифікувати мови суспільства, релігії, усі культурні і політичні, а також військові і юридичні установи як геологічні відкладення, зоологічні і ботанічні види. «Лінгвістична палеонтологія» А. Пикте (1859) добре ілюструє одне з таких побудов, у якому арієць і семіт, стаючи двома поняттями, сприяють підставі нової природничої науки - порівняльної філології, що повинна показати минуле, пояснити сьогодення, пророчити майбутнє цивілізацій. У музеї понять колоніального Заходу, на який провидіння поклало подвійну - християнську і технологічну - місію, йде пошук нових знань, що дозволяють вивчати природний світ, видимий і невидимий, розповідаючи історію прогресуючого людства.

Ті, хто поспішає очолити, таким чином, що мислить людство, мріють стати новими обранцями мінливого світу. Ідея прогресу виступає необхідною ознакою розвитку теорії еволюції. Дарвін і Ф. М. Мюллер воскресили стару суперечку про те, є чи в птахів мова, чи народилося людство з першим лементом чи завдяки слову. Хвилюються теологи, що перетворилися тим часом у діячів академій і університетів. Вони хочуть знати вік людства, зясувати, на івриті чи санскриті говорили Адам та Ева в райському саду. Беручи за роботу і почуваючи себе вождями людського роду, вони зважуються розчленувати його, розділити між ретельно ієрархізованими расами.

Але щоб провести таку расову класифікацію, необхідно було знайти критерії, що окреслили б границі між різними відособленими видами. Чому треба віддати перевагу: кольору шкіри, формі черепа, типу волосся, крові чи системі мови? Ренан, наприклад, виступаючи проти фізичної антропології свого часу, віддає перевагу «лінгвістичній расі». Змінити мову, тобто характер і темперамент, людину нітрохи не легше, ніж запозичити в сусіда форму черепа. Мова є для Ренана «формою», у якій «відливаються» усі риси раси. Недостатньо, таким чином, відмовитися від генетичного чи біологічного визначення моральних рис, щоб відгородитися від расового бачення історії людства. Ренан установлює систему історії культури, що ставить поза цивілізованим людством Китай, Африку, Океанію і відсуває семітів у самий низ на шкалі західних цивілізацій.

Саме цим характерні расистські теорії. Який би не був обраний критерій, фізичний чи культурний, небезпечну ефективність забезпечує расизму (адже доктрина - це «сукупність понять, що вважаються щирими і за допомогою яких можна нібито витлумачувати факти, направляти і керувати діями») безпосередній звязок, що він нібито встановлює між видимим і невидимим. Така, наприклад, звязок між анатомічною будовою (чи мовною артикуляцією) і творчими здібностями, що визнаються за визначеним співтовариством, неминуче фіксується, таким чином, у незмінній формі. Таланти і дефекти такої групи розглядаються в даному випадку як прояв загальної, сутнісної природи. І дійсно, для расистських забобонів характерне замикання в одне коло всіх «інших», оточення їх магічною рисою, що непереступається. Не можна позбутися від «раси», якщо ти до неї прилічений. Тоді як у минулих ієрархічних класифікаціях можна було в деяких випадках спостерігати перехід з однієї релігії в іншу чи перетворення в раба вільну людину, расове розходження розглядається як властиве самій природі. Людини іншої раси можна навіть виключити з числа людей. Чоловік, жінка, старий, дитина відносяться, таким чином, до абсолютно «іншого», до чого відмінному від людини, до чудовиська, якого треба забрати. У такій ситуації, коли расизм стає принципом, що пояснює поводження індивіда, затверджується також, що кожне з його дій - це прояв «природи», «душі», приписуваних співтовариству, якому він належить. Подвійність почуттів стосовно «інших» може також призвести до расизму, відкриті виступи якого мають на меті свого зміцнення, виходячи з норми домінуючої групи. Так, спортивні таланти приписуються одним, економічне чуття - іншим, за третіми визнають інтелектуальні чи артистичні здібності, нібито успадковані від предків, якими з цієї нагоди їх наділяють.

Безлічі тверджень у наші дні, які можна прочитати в пропагандистських брошурах чи пресі багатьох країн, що харчує расистські плини, генетики не перестають протиставляти наступне спостереження: сьогодні неможливо установити найменший причинно-наслідковий звязок, найменшу взаємозалежність між установленими спадкоємними факторами і специфічними рисами характеру (за винятком, може бути, деяких патологічних випадків). І як затверджує етнологія, коли мова йде про творчу діяльність у суспільстві, для пояснення розмаїтості культур немає ніякої необхідності в расовій гіпотезі.

2. Расизм і корінні народи

«Протягом всієї історії расизм використовувався для виправдання спроб розширення границь володінь, завоювань, колонізації і встановлення панування і він був невіддільний від нетерпимості, несправедливості і насильства». Ригоберта Менчу Тум, лідер корінних народів Гватемали і лауреат Нобелівської премії світу, «Проблема расизму на порозі XXI століття». «Доктрини оволодіння чужою власністю» -- Расизм проти корінних народів.

Історики й інші вчені поділяють думку про те, що в ході колонізації Нового світу мали місце крайні прояви расизму -- масові убивства, насильницькі переселення, «війни з індіанцями», загибель людей від голоду і хвороб. Сьогодні такі дії називалися б «етнічним чищенням» і геноцидом. Однак ще більш жахаючим по нинішніх мірках є те, що скорення корінних народів Нового світу здійснювалося на законних підставах. За словами Эріки-Ірен Даес, голови/доповідача Робочої групи Організації Обєднаних Націй по корінних народах і автора дослідження, присвяченого корінним народам і їхньому звязку з землею, «закони» про географічні «відкриттях», «завоюванні територій» і «нічийних землях» склали основу для «доктрин оволодіння чужою власністю».

Більш конкретно, у XV столітті два папських послання стали свого роду підставою для встановлення європейського панування в Новому Світі й в Африці. У Romanus Pontifex, спрямованому в 1452 році папою Николасом V королю Португалії Альфонсу V, усім нехристиянам світу зявлялася війна і конкретно санкціонувалися і заохочувалися завоювання, колонізація й експлуатація нехристиянських народів і їхніх територій. Відповідно до послання Inter Caetera, спрямованого у 1493 році папою Олександром VI королю і королеві Іспанії після повернення Христофора Колумба з острова, названого ним Эспаньола, у Новому світлі офіційно встановлювалося панування християнства. У цьому папському посланні містився заклик до поневолення корінних народів і захопленню їхніх територій, а всі тільки що відкриті території і ті, котрі могли бути відкриті в майбутньому, розділялися нарівно, при цьому Іспанії надавалося право на захоплення територій і установлення свого панування на одній половині земної кулі, а Португалії -- на іншій. Підписаний згодом Тордесильский договір (1494 рік) передбачав переділ світу, у результаті чого більшість бразильців сьогодні говорять на португальській, а не іспанській мові, як в іншій частині Латинської Америки. Ці папські заклики так і не були анульовані, хоча представники корінних народів зверталися до Ватикану з проханням розглянути це питання.

Ці «доктрини географічних відкриттів» створили основу для «права націй», а згодом і для міжнародного права. Вони дозволили християнським народам заявляти про свої домагання на «нічийні землі» (terra nullius) чи землі, що належали «варварам» чи «язичникам». Згодом у багатьох районах світу ці доктрини призвели до того, що сьогодні багато корінних народів є залежними чи знаходяться під опікою держави, а право їхньої власності на землю може бути в будь-який час скасоване чи «анульоване» урядом.

Лідери корінних народів заявляють сьогодні про те, що той факт, що правовий титул корінних народів не надає таких же привілеїв, як і звичайне право на землю, власне кажучи є проявом дискримінації. Австралійський адвокат Мик Додсон, що захищає права аборигенів, вважає, що концепція можливості анулювання «ущемляє права й інтереси корінного населення країни в порівнянні з всіма іншими правами й інтересами». Відповідно до законів і звичаїв корінних народів вони можуть мати лише корінний правовий титул, а відповідно до законів, уведеними згодом європейськими іммігрантами, такий правовий титул може бути анульований.

3. Форми прояву расизму на сучасному етапі

Skinheads - чи різноманітять вони сучасний чи расизм ні? Спробуємо розібратися.

До початку 70-х р. склався загальний зовнішній вигляд і атрибутика -- поголені голови, важкі черевики, підтяжки, татуювання і т.п. -- символізуючі гнів і бунт молодих хлопців, переважно вихідців з робочих шарів проти буржуазного ладу. Як не парадоксально значний внесок у подальший розвиток внесли англійські панки. До 1972 року колишній рух практично затихає. І лише в 1976 році скіни зявилися знову. У той час панки вели війну зі стилягами, одні зі скінів підтримували їх, інші вставали на сторону стиляг. По суті справи відбувся розподіл на старих і нових скінів. Саме тоді став вимальовуватися той звичний нам сьогодні вигляд скіна: крайній націоналізм, чоловічий шовінізм, прихильність до відверто насильницьких методів.