Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ
1.1Історичні пердумови реформ Аменхотепа IV
1.2Релігія та культи Єгипту – як історичні передумови реформ Аменхотепа
РОЗДІЛ2. ЗДІЙСНЕННЯ РЕФОРМИ, ЇЇ НОВАЦІЙНА СУТНІСТЬ
2.1Новації Аменхетепа IV
2.2Релігійна загальнодержавна реформа- культ Атона
РОЗДІЛ3. Вплив реформи на ідеологічне та духовне життя Єгиптян
3.1Боротьба Ехнатона проти вищого фіванського жрецтва
3.2Царювання Хоремхеба
ВИСНОВКИ
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальністьдослідження. Культура Давнього Єгипту – одна знайдавніших і найбільш самобутніх. У ній дуже міцними були традиції, хочавважати її застійною, як це затверджують деякі єгиптологи, не можна, адже вній, за словами американського ученого О.Нейгебауєра, був так само малоприродженого консерватизму, як і в будь-якій іншій стародавній культурі. Ужитті єгиптян реальне і уявне з'єдналося воєдино. Поєднання в єдиний ансамбльдуховного і технічного надбання людства, створило унікальну цивілізацію, якарозділяється на такі періоди:
Давнє царство – епоха споруди великихпірамід. Фараон втілює Сонце на Землі і є верховним жерцем. (Піраміди Хеопса,Хефрена, Мікеріна в Гізі).
Середнє царство – розпад держави з освітоюдвох центрів – в Дельфах і Фівах. Популярними стають скульптурні зображення,які набирають портретних рис і помітні спроби передачі психології особи.
Нове царство (XVIII династія – VI ст. дон.е.) – розцвів Єгипту. Культурні споруди стають сакральним центром культурногопростору на землі. Найбільшої могутності Єгипет здобуває за час правлінняАменхотепа IV (Ехнатон – син Сонця).
Пізнє царство (останні роки розквітудержави). у 525 р. до н.е. – захоплений Єгипет персами. У 332 р. – греками, якіадаптували культурну спадщину Єгипту і популяризували на території всієїЄвропи.
Внесокстародавніх єгиптян в розвиток світової культури неможливо переоцінити. Вонистворили одну з найдавніших систем листа, на основі, якою виникли семітські іафриканські алфавітні писемності, розробили господарську – рахункову систему,яку запозичили стародавні перси і народи Європи. Видатні досягненнястароєгипетської архітектури і мистецтва вплинули на художній розвитоксірійців, хеттов, ассірійців, эгейских народів, послужили основою для високогогрецького мистецтва.
Історіографія Єгиптудосліджувалася Ед Мейером, Р. Кессом, Э. Дріатоном, Вандье, Море, Брестеда, П.Монте, В. Хелька, вони відзначали що Староєгипетська релігія і міфологія —надзвичайно складне явище. Вони сумістили у себе разные, часом полярнівірування і уявлення, які склалися в різні часи і в різних куточках країни,постійно розвиваючись і ускладнюючись.
Спеціалізованідослідження феномена муміфікації в роботах Ф. Дюнана [/>[1]]. Дослідженню історії Єгипту присвяченіроботи І. Кацнельсона[/>[2]], У. Струве[[3]];[[4]], Би. Тураєв[/>[5]]; А.Ніббі[ ]; [6]Б. Піотровський[[7]]; І.Стручевський[ ] [8][9]; В.Авдієва [[10]; />[11]]; І.Віноградова />[12]і ін. Відвіку в Єгипті сформувалося декілька теологічних центрів: Геліополь,Мемфіс, Гермополь, Фіви і тому подібне. У кожному з них сформувалася своякосмологічна версія, яка проголошувала творцем миру свого бога, других же богівтрактувала як створених їм або таких, які походять з нього. Тому єгиптологи неупевнені, що в Давньому Єгипті існувала цілісна релігійна доктрина.
Культурі Єгиптуприсвячені монографічні праці, які, описуючи єгиптян, історію династійфараонів, релігійні вірування є актуальними і для нашого дослідження. Культуріі історії присвячені ряд робіт Піотовського [7], І.Стручевський [ 8 ].
Життєпису єгиптяні особливостей їх культури, традицій присвячені наукові розробки А.Зубова[]; [13]І. Коростовцев[[14]];[/>[15]]; [[16]];Н.Рузаєва[[17]], АМоре[[18]], П.Монте [[19]],М.Матье [[20];[21] ].
Взаємини природи ілюдини в Єгипті присвячені дослідження Д.Прусакова[];[ ];[ ];[ ]. [22][23][24][25]Аналізєгипетського мистецтва від пірамід до пластики простежується в роботах А.Карпічечи[[26]], І.Лапіса[[27];[28]]
Вагомим фактом єгипетської історії єпроведення Аменхотепом IV великої релігійної реформи, що мала своїй на метізамінити стародавню традиційну форму многобожжя новим культом єдиного сонячногобога. У основі цієї реформи лежали певні соціально-економічні причини.
Завойовні війни фараонів XVIII династіїпривели до збагачення лише невеликої групи придворної знаті і важко відбилисяна положенні трудового населення країни, Найбільш крупні багатства скупчилися вхрамах і головним чином в руках фіванських жерців Амона. Релігійна реформа,направлена своїм вістрям проти панування непомірно розбагатілого вищогофіванського жрецтва, проводилася послідовно і систематично.
Вступивши на престол, Аменхотеп IVпроводив боротьбу проти вищих шарів фіванського жрецтва, які завдяки своємубагатству протягом попередніх царювань сильно впливали на всю політикуєгипетського уряду.
Оскільки в давньому Єгипті релігія булаголовною формою ідеології, а храми були найбільшими центрами культурноговпливу, релігійна проповідь могла бути використана єгипетським урядом длязміцнення політичного і культурного впливу Єгипту в сусідніх країнах. З цієюметою, очевидно, і були створені нові форми культу єдиного бога сонця, по своїйпростоті і ясності зрозумілого і доступного різномовним і різноплемінним масам,що населяли сусідні з Єгиптом країни. На це значення релігійної реформиЕхнатона указують деякі фрази з великого гімну богові сонця Атону. У цьомугімні мовиться про те, що бог сонця Атон сходить над кожною країною, що він якєдиний творець миру створив всі країни — Єгипет, Сірію і Нубію, посилаючи життякожній країні. Якщо колишні єгипетські боги зображалися як покровителі одноголише Єгипту і єгипетського царя, що забезпечували йому перемогу над йоговорогами, то тепер новий бог Атон, культ якого був проголошений з висотипрестолу, оголошений богом не тільки Єгипту, але також і сусідніх країн.
Зважаючи на вищезазначене, проведеннявказаних реформ було дуже важливим для Єгипту — це, в свою чергу сформувалоактуальність вибраної автором тематики, яка буде розкрита у відповіднихрозділах даної роботи.
Метадослідження – розкрити основні тенденції ізакономірності розвитку єгипетської культури, виявити феномен реформ Ехнатона.
Завданнядослідження:
· Показати на історичномуі міфологічному матеріалі виникнення релігійних вірувань в Єгипті, і їх впливна мислення єгиптян;
· проаналізувати значенняі роль реформ Ехнатона, та трансформацыю єгипетської системи мислення;
· Проаналізуватитрансформацію релігійних уявлень єгиптян і особливості феномену переходу відполітєїзму до однобожжя;
· розглянути значущість виникненняпірамід, значення заупокійних культів, муміфікації, призначення культу Атона,його значення в культурі Єгипту і Європи;
Об'єктдослідження – феномен єгипетської релігії вЄвропейській історії та культурі
Предметдослідження – значення і рольреформи Ехнатона, як втілення єгипетської системи вірувань у Бога Атона.
Методологічна база дослідження
Методи дослідження застосовуються виходячи з гуманітарногохарактеру дослідження, використовуємо як загальнонаукові, так і культурологічніметоди.
Основним методом гуманітарних наук вважається діалектикаГ.В.Гегеля, І.Канта. Використовуємо компаративістський підхід, привертаючи длякращого розуміння релігійних вірувань і процесу формування свідомості єгиптян,аналізуємо міфологію, «Книгу мертвих» та ін. духовні джерела.
При розробці об'єкту дослідження аналізуємо міркуванняпредставників єгиптології, спираємося на історіографію, архітектуру, культуруЄгипту.
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ 1.1 Історичні пердумови реформ Аменхотепа IV
Історичними передумовами реформ АменхотепаIV можна назвати наступні:
1. Спираючись на середні верствинаселення, на так звану «немху», Аменхотеп IV завдав удару фіванськомужрецтву й старій аристократії, а потім проголосив новий державний культ богаАтона", — так описано появу нової релігії у Радянській історичнійенциклопедія. Таке тлумачення «реформи» як знаряддя ослаблення впливужрецтва в країні суперечить фактам. І до і після Амен-хотпа IV фараони нерідкоконфліктували з жрецями, але ніхто з них ніколи і не подумував про подібнізаходи. Неугодних жерців просто усували. Розглядати переворот Зх-не-йота IV якнаправлений в основному проти впливу жрецтва — «вульгарне соціологізуванняісторії», і в даний час ця теорія, як правило, не розглядається вченими.
2. Інша гіпотеза про причинамиамен-хотповського перевороту — є конфлікт фараона з фіванським жречеством іперш за все з верховним жерцем Амуна. Деякі вказівки на такий хід подій можназнайти в працях одного з провідних фахівців за часом Ех-не-йота Ю.Я.Перепьолкіна [[29], с.24-32]. Є факти, що доводять існування зіткнень між верховним жерцем іправителем вже на 1-му році царювання, майже відразу після запанування, але тутже Перепьолкін відзначає і наявність пам'ятників, підтверджуючих, що в 3-іймісяць повені 4-го року царювання Амен-хотп IV був ще в досить стерпнихвідносинах з верховним жерцем Амуна. На прикордонних плитах нової столиціфараон згадує про щось «погане», що довелося йому чути на 4-му році царювання,але чітких вказівок на те, що «погане» виходило від верховного жерця, немає.Суперечність фактів, природно, не дозволила ученому чітко висловити свою думкупро корінні причини солнцепоклонницького перевороту, і до цих пір в науці незнайти однозначної думки із цього приводу.
Цікаву версію подій висловив А.Морозов встатті «Загадка культу Атона» [[30], с 24].Дослідник виходить з припущення, що «революція», подібна до переворотуАмен-хотепа IV, «могла бути успішною за тієї умови, що вона йшла не стільки«зверху», скільки «знизу», виражаючи настрій широких верствнаселення». А що могло змусити традиційне єгипетське суспільство відсахнутисявід своїх богів, та ще в такий короткий період, якщо не якась глобальнатрагедія, з якою старі боги «не справилися»? Такою трагедією Морозівназиває гігантський вибух вулкана на острові Санторін в морі Егейськом, щовідбувся близько 1450-1400 років до наший ери (відзначимо, що роком вступу на престолАмен-хотпа IV Морозів називає 1419).
Відсутність згадок про цю подію увідомих пам'ятниках Морозів пов'язує з
«табу» на все, що пов'язане зЗх-не-йотом, після смерті фараона. То «погане», згадуване на плитах Ах-йот, прощо йшла мова вище, дослідник пов'язує саме з вибухом на Санторіне. У назвідвору фараона у Фівах — «Замок тріумфування на небосхилі», Морозівбачить підтвердження своєї гіпотези. Річ у тому, що в «Замках тріумфування»проводилося зазвичай свято «хеб-сед», яке за єгипетською традицієюнаголошується в рік 30-ліття правління фараона, коли, як вважалося, виникає небезпекафізичної слабкості фараона і треба поклопотатися про його«відродження». (Цей звичай йде від часів первісних общин, коли вождяубивали після досягнення ним певного віку. Пізніше, з розвитком цивілізації,замість вождя вбивали раба, а потім цей ритуал став символічним.) Морозов припускає,що назва «Замок тріумфування в небосхилі» була викликана успішнимподоланням якихось «неполадок», що відбулися з Сонцем… Дослідниквважає, що унаслідок виверження вулкана на Санторіне «до Єгипту дійшли достатньомогутні цунамі, похмурі отруйні хмари, що надовго закрили небо. Почалисязатяжні дощі, град, грози з могутніми гуркотами грому і блискавками… Алеголовне, ця країна, завжди приголублена прихильним до неї сонцем, раптомпозбулася його тепла і світла. Народ сприйняв це як страшне лихо, трагедію».Жерці Амуна не справляються з катастрофою, і тут, на думку Морозова [30, с.31], Аменхотп IV відзначає гнів сонця на Єгипет із-за недостатньої до ньогоуваги. З цією «радикальною ідеєю Аменхотеп IV виступає перед народом» і тоді жприймає м'я Ван-ре. По збігу, виверження на Санторіне тимчасово припиняються,Сонце знов з'явилося над Єгиптом. Народ тріумфує. Тут і виникає ідея про«тріумфування на небосхилі», пов'язане «одужанням» Сонця.Не проходить і двох років, як все повторюється. Але тепер фараон знає, що требаробити: молитися і приносити дари новому боові — «сонячному диску»Йоту або його стародавньому попередникові — Ре. Старі боги відходять на другийплан. І знову через деякий час виверження припиняється. Знову — Сонце, знову-нормальне життя. На цьому етапі двоєвірство, хоча вже і ослаблене,зберігається. І Йот цей «не прощає». На шостому році правлінняАмен-хотпа IV починається третє виверження, що завершується гігантським вибухомСанторіна.
Супроводжувані гулом дальньоговиверження величезні задушливі хмари, що розтинаються блискавками, щогуркотять, закривають непроникною запоною долину, приносячи з собою загибельдесяткам тисяч людей. Кошмар продовжується день, інший, третій. Природно, що внатовпах все більше повинна була зріти спрага побачити диск Сонця, щовтілюється єдиним богом — богом Сонця — Йотом. Обітниці, жертви, моленія,клятви — і ось нарешті крізь хмари прорізається багровий сонячний диск, щовикликає невимовне захоплення і прагнення покінчити з двоєвірством, щопокаялося. Амен-хотп IV стає Зх-не-йотом, починається будівництво новоїстолиці, присвяченої Йоту, де Зх-не-йот клятвено обіцяє побудувати «удоматріумфування в небосхилі». І всі трагедії завершилися. Життя входить внормальну колію.
Повернення до культу Амуна Морозовпояснює появою нового покоління, що не бачило своїми очима жахів часіввивержень на Санторіне, і необхідністю припинити безперервні втрати земель насході і півдні країни через активність сусідніх країн. Адже саме Амун бувбогом-воїном, захисником Єгипту. Можливо, все напасті накликав на ЄгипетЗх-не-йот, заборонивши поклоніння Амуну. Його «реформу», отже, віддаютьзабуттю, а Амуну повертають минулу велич.
Слід також відзначити як причини дляреформ Аменхотепа IV те, що В тривалі війни, які єгипетські фараони вели доСірії і в Нубії, ослабили єгипетську країну. Тому в царювання Аменхотепа IIIЄгипет вже не робить великих воєн. Аменхотеп III вів мирну зовнішню політику.Він споруджував грандіозні архітектурні споруди, зокрема розкішні фіванськиехрами, прикрашені гігантськими колонами, які зберегли пам'ять про нього і пройого будівельну діяльність протягом ряду століть. Мирна діяльність АменхотепаIII в значній мірі пояснюється виснаженням живих сил країни. Єгипетським фараонамдоводиться тепер підтримувати політичний вплив Єгипту в Азії вже не задопомогою зброї і військ, а лише за допомогою дипломатії і золота.
Міжнародні відносини Єгипту цього часунам досить добре відомі завдяки знахідці в Ель-амарне великого державного архівуєгипетських фараонів кінця XVIII династії [[31],с. 311]. У цьому архіві збереглися дипломатичні послання царів Вавілона,Ассірії, Мітанні, держави і Кіпру Хеттського, а також багатьохсиро-палестинских князів і правителів до єгипетського фараона. ЛистиАмарнського архіву є цінними історичними документами, що яскраво характеризуютьрівень розвитку дипломатії того часу. Судячи з цих листів, Єгипет підтримувавторгові і дипломатичні взаємини з цілим рядом держав Передньої Азії. Переговориміж окремими державами велися за допомогою спеціальних послів. Ці переговоринерідко приводили до висновку військово-політичних союзів і угод, які буливеликою таємницею. Політичні союзи, як, наприклад, союз між Єгиптом і Мітанні,часто закріплювалися за допомогою династичних браків. Дипломатичні переговори,які велися усно через послів або письмово, мали іноді своєю метою улагодитирізні конфлікти. Так, вавілонський цар в одному листі просить єгипетськогофараона покарати осіб, винних в пограбуванні вавілонського каравану. У іншомулисті вавілонський цар протестує проти встановлення Єгиптом безпосередніхдипломатичних взаємин з Ассірією, яку вавілонський цар вважав собі підвладною.Мітаннійський цар в одному листі пропонує єгипетському фараонові провести обмінприкордонними містами. Всі ці листи в більшості випадків написані вавілонськимклинописом на вавілонській мові, яка тоді була міжнародною дипломатичною мовою.Дипломатичні документи дозволяють встановити факт поступового падінняавторитету Єгипту в Азії, починаючи з царювання Аменхотепа III. Деякі зсірійських князів в своїх листах ще виражають вірнопідданські відчуття повідношенню до єгипетського фараона, підкреслюючи свою відданість Єгипту. Так,князь міста Катни пише єгипетському цареві:
«Мій владика! Тут я твоя слуга. Я слідуюпо шляху мого владики і мого владики я не покидаю. З тих пір, як мій отецьзробився твоєю слугою, його країна стала твоєю країною, а місто Катна — твоїммістом; і я належу моєму владиці. Мій пан! Коли приходили війська і колісницімого владики — їжа, пиття, худоба, овочі, мед і масло приносилися для війська іколісниць мого царя» [[32]6, с.45].
Але якщо маленькі сірійські князі щевизнають авторитет єгипетського фараона, то більші держави Передньої Азіїпоступово звільняються від впливу Єгипту. Тому єгипетським фараонам доводитьсякупувати дружбу сильних азіатських царів за допомогою золота. Так, Аменхотеп Шпосилає цареві Ассірії 20 талантів золота, очевидно, купуючи цією ціною йогопідтримку. Вавілонський цар Кадаш-ман-бел в своїх листах, звернених доАменхотепу III, весь час просить прислати йому золото. Те ж саме наполегливепрохання про присилання золота звучить в цілому ряді листів інших азіатськихцарів. Особливо типові в цьому відношенні листи мітаннійського князя.
В цей час в східній частині Малої Азіїутворюється велике і сильне царство Хеттське. Хеттські царі прагнули дорозширення меж своєї держави за рахунок сусідніх мітаннійських областей іобластей Північної Сірії, що знаходилися раніше під владою Єгипту. Посиленнядержави Хеттської в першу чергу загрожувало царству Мітанні і єгипетськимволодінням в Сірії. Перед обличчям грізної небезпеки хеттського нашестя, щоросте, єгипетський і мітаннійський царі об'єднуються для того, щоб дати суміснувідсіч ворогові, що насувається. Таким чином, назріває можливість укладенняегипто-мітаннійського союзу, який закріплюється рядом династичних шлюбів. Листимітаннійського князя Тушратти, звернені до єгипетського фараона Аменхотепу III,яскраво і образно малюють окремі етапи дипломатичних переговорів, що привеликінець кінцем до встановлення досить тісних взаємин між Єгиптом і Мітанні.Єгипет, який в царювання Аменхотепа III вже не мав достатніх військових сил длязахисту своїх віддалених сірійських володінь від нападів хеттів, примушений бувнині спиратися на підтримку Мітанні, але мітаннійський цар вимагав за своюдружбу і допомогу золота. У цілому ряді листів, звернених до єгипетськогофараона, він знову і знову вимагає присилання золота, бо, як пише він: «Україні мого брата золото все одно, що пил». Тому мітаннійський цар, продаючисвою дружбу фараонові, просить багато золота, кажучи: «Більш, ніж моєму отцеві,та дасть мені і та пошле мені мій брат» [[33]12,с. 17].
На ослаблення єгипетського впливу вСірії указує факт систематичного просування хеттів на південь і захоплення нимицілого ряду областей і міст, які колись належали Єгипту. Так, хетти нападаютьна місто Катну і піддають його розграбуванню. Акиззі, князь Катни, марнопросить допомоги у єгипетського фараона. Він пише йому: «о, мій владика! Таксамо як дамаск в країні Убе простягає свої руки до твоїх ніг, так і Катнапростягає свої руки до твоїх ніг». Але всі ці благання не приводять ні до якихрезультатів. Єгипетський фараон вже не має в своєму розпорядженні достатньоїкількості військових сил, щоб затримати просування хеттов і відновити своювладу в Сірії.
Ослаблення єгипетського впливу в Сіріїсприяє просуванню племен хабірі в Палестині і в Південній Сірії. Ці кочовіплемена захоплюють в свої руки області Палестини, що раніше належали Єгипту.Ріб-Адді, князь Бібла, пише в своєму листі єгипетському фараонові: «З тих пір,як твій отець повернувся з Сидона, країни опинилися у владі хабірі».
Занепад військової могутності Єгипту, щоясно виявився в царювання Аменхотепа III, став ще помітніший при його синові інаступнику Аменхотепі IV (1424-1388 рр. до н. а.). В цей час єгипетський уряд,очевидно, вже не має в своєму розпорядженні достатньо військових сил і томупозбавлений можливості захищати свої володіння в Сірії. У зв'язку з цим в Сіріїутворюється союз сірійських князів, частково підтримуваний хеттамі. Сірійськийкнязь Азіру, що стоїть на чолі союзу, веде вперту боротьбу за звільнення Сіріївід залишків єгипетського впливу. Багато міст Сірії і Фінікії що залишилися вірнимиЄгипту, ледве захищаються від наступаючих хеттів і військ Азіру. Деякі з цихміст пишуть відчайдушні листи єгипетському фараонові, просячи його прислативійськову допомогу. Так, старійшини Туніпа шлють до Єгипту такий лист:
«Цареві Єгипту, моєму владиці, жителіТуніпа, твоєї слуги… Хто міг раніше розграбувати Туніп, не будучирозграбований Манахбірієй? Боги… царя Єгипту, мого владики, мешкають в Туніпе.Хай наш владика запитає своїх старців (чи це так)? І, проте, тепер ми неналежимо більш нашому владиці, цареві Єгипту… Якщо його воїни і йогоколісниці з'являться надто пізно, Азіру поступить з нами, як з містом Пія. Якщож нам доводиться горювати, то і цареві Єгипту доведеться горювати над тим, щозробив Азіру, бо він оберне свою руку проти нашого владики. І коли Азірувступить в Симіру, Азіру зробить з нами, що йому завгодно на землі нашоговладики-царя; і це доведеться оплакувати нашому владиці. Ось Туніп, місто твоє,плаче, і сльози його течуть; і немає нам допомоги. 20 років посилаємо ми (листи)нашому владиці, цареві Єгипту, але не отримали (у відповідь) ні слова, нієдиного» [[34], с.65].
У цьому листі міститься грізнезастереження єгипетському фараонові. Старійшини Туніпа указують на те, щонебезпека загрожує в даному випадку не тільки вірним Єгипту сірійським містам,але і самому Єгипту. З такими ж благаннями про допомогу звертаються доєгипетського царя князі Бібла і Тиру. Але всі ці прохання марні. Лист одногоєгипетського чиновника з Палестини надзвичайно красномовно указує на занепадєгипетської могутності в Сірії і на необхідність термінового присиланняєгипетських військ, щоб відновити престиж Єгипту в Передній Азії. «Хай цар, — пише цей чиновник, — поклопочеться про свою землю… хай він пошле війська…бо, якщо ніякого війська не з'явиться цього року, всі володіння моговладики-царя загинуть». Остання фраза в цьому листі стисло і сильно виражаєголовну думку, покладену автором в основу всього листа: «Вся земля моговладики-царя наближається до загибелі».
Ослаблення військової могутності Єгиптупояснюється тривалими війнами, що виснажили живі сили країни. Вільні масинаселення, на плечі яких лягали всі тяготи військового часу, вже більше немогли нести марні жертви.
У котексті всіх вказаних подій назріланеобхідність у відповідних реформах, які укріпили б Єгипет.
1.2 Релігія такульти Єгипту – як історичні передумови реформ Аменхотепа
ОсобливостіЄгипетської культури дивовижні для європейців. Навіть стародавнім грекам Єгипетздавався країною чудес з її похмурими святилищами, величезними кам'янимстатуями богів, висіченими з скель, сфінксами, колосами, величезнимипірамідами, мавзолеями, гробницями, муміями.
Основнаконцепція релігії Давнього Єгипту склалася майже за 4000 років до н.е. Впродовждовгих століть Єгипет надихало пристрасне бажання добитися воскресіння післясмерті. У цьому були єдині і мешканці доісторичного Єгипту, що знаходилиостанній спокій у виритих в піску ямах на краю пустелі, і замуровані в штучнихгорах-пірамідах фараони Стародавнього царства, і сучасники ОлександраМакедонського і Цезаря. Багато з представлень мешканців долини Нілу пропотойбічний світ і про воскресіння померлих пізніше запозичувало християнство,що сприяло його популярності, перш за все в самому Єгипті.
Усвоїй глибокій скорботі чоловік завжди прагнув зупинити час, увічнити пам'ятьпро померлий. Це прагнення, породжене стражданням і любов'ю, шукає вихід і вираз.Приголомшливі музичні реквієми, поетичні епітафії, прекрасні живописні портретистворювалися в трагічні дні життя творців. Само мистецтво портретного живопису,для якого характерна яскраво виражена схожість з конкретною людиною, сходить дофаюмским портретів Давнього Єгипту. Ці заупокійні живописні портрети писалися воскомна дошці (у ранній період, що відноситься до першого століття до нової ери, — наполотні), що вставлялася потім в бинти мумії на місці особи. Завдяки малійхімічній активності воску, його влагоустойчивости ці посмертні портрети протягомдовгих століть зберігали свіжість кольору, щільність і фактуру барвистого шару.
Впершеїх знайшли археологи в Єгипетському оазисі Фаюм більше ста років тому — в 1887році. Декілька таких портретів зберігається в Пушкінському музеї, найбільшвідомий з них — «Хлопець у вінку», що відноситься до II століттянаший ери. Мистецтво стародавніх художників і бальзаматоров, сучасників, щоразом працювали над збереженням зовнішності, зберегло їх риси. І опісля дватисячоліття можна побачити, якою була людина не взагалі, а цілком визначений,конкретний.
Стародавнієгиптяни благоговійно відносилися до тіла померлого, вони прагнули зберегтийого, зберегти від руйнування можливо довше, «щоб душа не поневірялася посвітлу», — таке уявлення відповідало їх релігійним віруванням. У записках історикаі етнографа графа Кайло мовиться: "Єгиптянин був би страчений смертю, якбивін мертвому чинив, хоч би малу образу". Не тільки у єгиптян, але і у стародавніхперсів, ассірійців, відвічних народів Південної Америки в їх культах поклонінняпредкам — знатним одноплемінникам пам'ять про них була нерозривна з дбайливим,любовним відношенням до їх зовнішнього вигляду. Релігійно-містичний прояв цихвідчуттів утілився в мистецтві бальзамування померлих, що здається незбагненнимза відсутності у стародавніх анатомічних знань.
Вражає,як народи стародавнього світу, не володіючи потрібними відомостями в областіприродних наук, фізики і хімії, могли бальзамувати тіла покійних таким чином,що вони пролежали в кам'яних трунах протягом багатьох століть і збереглися донаших днів.
Якговорить традиційне учення, першу муміфікацію зробив сам Анубіс — доісторичнебожество. Муміфікувати тіло Осиріса, убитого і порубаного на частини Сетом(принцип диференціації), йому допомагала чарівниця Ісида, сестра-дружинаОсиріса. Проте статеві органи Осиріса знайти не змогли (цим пояснюється тойфакт, що деякі мумії також позбавлені статевих органів). Їх виявив Хор-старший,Великий Птах Духу, який, несучи їх в своїх кігтях, торкнувся крилом плеча дівиІсиди, і та зачала від цього дотику Хора-младшего. Фалос Осиріса назавждисховався у водах Нілу (ототожнився з річкою), Хор-старший повернувся в своюкосмічну обитель, а Ісида наділила свого сина (який, як і всякий син бога,народжений від непорочної діви) незвичайною силою об'єднувати Небо і Землю,адже само ім'я Ісида означає «ступінь-ступінь», або сходи. Хор-младший б'єтьсяз Сетом, вбивцею свого отця (який доводиться братом Осирісу), вимушуючи його відступитив болота, де той ховається у вигляді Себека, бога-крокодила. У бою Хор втрачаєоко, але це око знаходить самостійне життя і з тієї миті стає Уджатом,Захищаючим Оком, в якому навіки застигла сльоза співчуття до тих, щоживуть(Додаток 5).
Цеймістичний обряд буде згодом повторений на землі.
Першимбальзаматором, по староєгипетському переказу, був Анубіс (він же пізніший —Осиріс) — бог покровитель померлих, цар загробного світу. Його ім'я згадуєтьсяу всій заупокійній єгипетській літературі, згідно якої однією з найважливіших функційАнубіса була підготовка тіла покійного до бальзамування і перетворення його на мумію.Анубісу приписується покладання на мумію рук і перетворення небіжчика задопомогою магії в ах (у «просвітленого», «блаженного»), щооживає завдяки цьому жесту(Додаток 4).
Увіддаленій старовині вважалося, що після смерті чоловік продовжує буття заобразом і подобою земному життю. По представленнях єгиптян, всі люди принародженні наділяються Ба – душею і Но – двійником. Двійник – це щось нібигенія-покровителя, який піклується про людину після його смерті. Коли людинавмирає, Ба і Но відділяються від нього, і воскресіння його можливо лише в томувипадку, якщо тіло буде збережено і йому буде надано все необхідне. От чомуєгиптяни так піклувалися про збереження тіла небіжчика. Спочатку вони заривалитрупи в сухий пісок пустель, що оздоблюють Ніл, що в умовах місцевого кліматузабезпечувало досить тривалу консервацію. Потім, з появою гробниць, померлихоберігали від тління за допомогою спеціальних розчинів, а також пов'язок ібинтів, просочених ароматичними смолами. Врешті-решт тривалий досвід дозволивдосягти того високого рівня бальзамування, завдяки якому, правда за відповіднихкліматичних умов, до наших днів збереглися мумії багатьох фараонів і тисяч їхпідданих.
Мумія— збережене бальзамуванням тіло. Мумією називається тіло не тільки людини, алеі будь-якої іншої живої істоти, підданої спеціальній хімічній обробці, врезультаті якої припиняється або сповільнюється процес розкладання тканей[[35]].
Обрядмуміфікації покійного був відомий в Єгипті з дуже стародавніх часів. Донедавнього часу вважали, що найбільш ранні штучно муміфіковані тіла — цезнахідки з раннединастических (зразкове датування періоду: 3000 — 2600 рр. дон. э.) некрополів Абідоса, Саккара і Тархана[[36]].
Тілов староєгипетській культурі сприймалося як знаряддя, що належить йоговласникові, повністю підпорядковане його волі, направляється і рухоме їм.Оптимальним чином таке уявлення в сучасній мові виражає, мабуть, поняттявласності. Зрозуміло, що подібною власністю могло бути як тіло людини, так ійого майно, зокрема, інші люди, повністю підлеглі йому і що служили знаряддямйого волі. Деякі тексти дають підставу припустити, що вся величезнастароєгипетська держава сприймалася як «плоть» фараона, одна з складових йоготіла. При такому розумінні межі образу пануючи як втілення єдності країни,особи, що зв'язує Верхній і Нижній Єгипет в одне ціле, відмічені при аналізітитулатуры фараона, стають зрозумілішими і отримують особливі смысл[[37]].
Проте,археологічні розкопки сезону 1997 року англо-американської експедиції вІєраконполе дозволили удревнить початок муміфікації в Єгипті. Археологи виявилидекілька непошкоджених жіночих поховань. Їх голови, шиї і руки були загорнуті вльон і рогожу. Супроводжуваний поховання інвентар дослідники змогли датуватиперіодом культури Накада-ii (приблизно 3600 р. до н. э.). деякі учені занепрямими даними ще більш удревняют початок процесу муміфікації. Так,наприклад, австралійський єгиптолог Яна Джонс вважає, що муміфікаціязастосовувалася вже в епоху бадарийской археологічної культури, тобто приблизнов 4500 — 4100 рр. до н.е. Хоча, як помічає сам дослідник, тут важко говоритипро те, чи було обмотування тіла померлого просто похоронним ритуалом, або цевсе-таки саме муміфікація.
Залежновід технології муміфікації, віку, умов зберігання і інших чинників сучаснийзовнішній вигляд мумій сильно различается[[38]].
Тіла,заповнені смолою мають зеленуватий відтінок, а шкірний покрив приблизно такийже як і у дубленої шкіри. З такими муміями потрібно обходитися особливоакуратно, бо вони вельми легко рушаться і у прямому розумінні слова сыпятся.Рятують їх тільки бинти.
Тіла,які муміфікувалися з використанням бітуму мають чорний відтінок. Бітум проникаєглибоко в тканину і змішується з нею настільки, що часом при візуальному оглядіважко визначити де бітум, а де кісткова тканина.
Третійтип мумій — оброблені за допомогою натровых солей (сульфати, карбонати і ін.).Ці мумії схожі на середньовічні мумії ченців, наприклад тих, які є на Мальтіабо в Іспанії.
Деякістароєгипетські тіла бальзамували в меду. За переказами, тіло ОлександраВеликого був муміфікований «в білому меду, який ніколи не танув».
Щецікаві і незвичайні окремі знахідки додинастического і початкираннединастического періодів: тіла просто заштукатурювалися і розфарбовувалися.Так, що «шкаралупа» залишалася, а все, що знаходилося усередині неї, — тліло.
Такожпо мумії можна визначити, в яку епоху вона була створена. Наприклад, мумії11-го царського будинку зазвичай зроблені погано і недбало. Це, як правило,мумії жовтого кольору. Але вже мумії наступного, 12-го царського будинку, маютьчорний колір. Пелени накладені на мумій Середнього царства погано, у деякихвони і зовсім відсутні. Але ще гірше збереглися мумії подальшого перехідногоперіоду — 13-17-го царських будинків. Кращі мумії доводяться на Нове царство.Наприклад, у фиванских мумій 18-21-го царських будинків кінцівки тіла гнуться іне ламаються.
Найважливішамежа культури Давнього Єгипту — протест проти смерті, яку єгиптяни вважали«ненормальністю». Пристрасне бажання безсмертя визначив весьсвітогляд єгиптян, пронизувало всю релігійну думку Єгипту, сформувалостароєгипетську культуру. Фахівці-культурологи вважають, що ні в одній іншійсвітовій цивілізації цей протест проти смерті не знайшов такого яскравого,конкретного і закінченого виразу, як в Єгипті. Прагнення до безсмертя з'явилосяосновою для виникнення «заупокійного культу», який зіграв надзвичайновелику роль в історії Давнього Єгипту, — і не тільки релігійною і культурною,але і політичною, економічною, військовою. Саме на основі незгоди єгиптян знеминучістю смерті народилося віровчення, згідно якому смерть не означалакінець: прекрасне життя на землі могло бути продовжена вічно, померлого моглочекати воскресіння. Для цього одній з безсмертних душ покійного необхідно булознов з'єднатися зі своїм тілом. Тому живим треба поклопотатися про те, щоб тілопомерлий було збережено — засобом для цього було бальзамування. Турбота прозбереження тіла померлого привела до виникнення мистецтва виготовлення мумій.Для того, щоб продовжити життя після смерті, важливо також було поклопотатися пробудівництво спеціальної усипальні для тіла.[39]Єгиптяни вважали, що вічній, але крихкій душі найзручніше повернутися в своєколишнє і відтепер теж вічне тіло внутри[[40].
Могутньоюі захищеною від світла і сторонніх поглядів усипальні — пирамиде. Пірамідибудувалися для фараонів (так називали в Єгипті царів) і знаті, хоча повіровченню єгипетських жерців всяка людина, а не тільки цар або вельможа,володіла вічною життєвою силою — «Но», тобто безсмертям, за умови, щобуде повністю дотриманий ритуал поховання. Проте тіла бідняків небальзамувалися — це було дуже дорого, а просто заверталися в рогожі ізвалювалися в рови на околицях кладовищ. Піраміди, таким чином, свідчили пронадзвичайно сильну нерівність людей в староєгипетському суспільстві.
Протемуміфікація далеко не завжди забезпечувала збереження тіла покійного. Томуєгиптяни з твердих порід каменя і дерева виготовляли портретні статуї, які уразі загибелі тіла служили местомом проживання Но. Ці статуї поміщалися вспеціальні замуровані камери (сердабы), лише через вузьку щілину, що пробиту нависоті очей, з'єднувалася із зовнішнім світом. Їм приносилися заупокійніжертви, що супроводжуються молитвами і заклинаннями, які повинні булизабезпечити покійному вічне блаженство в царстві мертвих.
Задопомогою всіляких обрядів, заклинанні і амулетів покійний ототожнювався збогом Осирісом, владикою загробного світу, зрадницький убитим братом Сетом.Точно так, як і Осиріс воскресив силою магічних заклинань своєю сестрою ідружиною Ісидой, будь-який померлий, над яким всі обряди здійснювали вже жерці,повинен був воскреснути і знайти, подібно Осирісу, вічне блаженство. Про ньогоговорили: «Осиріс такий-то». Спочатку це було привілеєм одного царя. Надалі, зослабленням могутності фараонів, демократизувався і заупокійний ритуал[[41]].
Греки,як і всі політеїсти, віруючі в безліч богів, відрізнялися широкоювіротерпимістю і великою сприйнятливістю до чужих вірувань. Вони вважали, щобоги ніколи не бувають дуже багато і що за кордоном завжди може відшукатисяякий-небудь бог, якого корисно привернути на свою сторону. Особливо Єгипет,одвічна країна чудес, вражав і маніла греків, що вірили, що в храмах над Ніломховається якась таємна мудрість.
Самезвідти вони запозичували богиню, яка з III в. до н.е. майже до кінця періодустаровини об'єднувала навколо себе численних шанувальників, – Ізіду. Їїототожнювали з Селеной, Афродітою, Деметрою і багатьма іншими фігурами грецькоїміфології, зображали в зворушливій зовнішності матери з дитиною на руках,оточеною жерцями. Разом з нею утвердился і культ її чоловіка і брата Осиріса,який під ім'ям Серапіса по всьому грецькому світу породив безліч храмів.
Стародавнієгипетські міста були осереддям знань у присвячених (Фіви, Геліополь, Мемфіс),де навчалися відомі грецькі філософи Піфагор, Орфей, Фалес, Демокріт, Платон,Евдоксий [[42]].Стародавня Греція була тісно пов'язана з Давнім Єгиптом, трансформуючи веллінську культуру і релігійні і філософські переконання єгиптян. У ній мибачимо той же політеїзм, тих же богів, але під іншими іменами. У Античнійкультурі збереглися зведення про релігію єгиптян, і про процеси муміфікації.
РОЗДІЛ 2. ЗДІЙСНЕННЯ РЕФОРМИ, ЇЇНОВАЦІЙНА СУТНІСТЬ2.1 НоваціїАменхетепа IV
Ще хлопцеммайбутній знаменитий реформатор Аменхетеп IV став співправителем батька, який востанніроки свого життя був важко хворий. В цей час, як і в перші роки самостійногоправління Аменхетепа IV, веденням державних справ займалася його мати, розумнаі енергійна цариця Тії, жінка незнатного походження. Шлюб Аменхетепа III здочкою безвісного скотаря одного з провінційних храмів, мабуть, був свого часунесхвально зустрінутий фіванським жрецтвом і столичною знаттю. Особистанеприязнь зіграла роль в подіях, що вибухнули незабаром, і була певним проявомдавнього конфлікту усередині верхів єгипетського суспільства. Аменхетеп IV ставєгипетським царем близько 1400 або 1375 р. до н.е.(Додатки 8,9,14.)
Його семнадцятирічне правління пов'язанез найбільш різким зіткненням обох могутніх угрупувань правлячого класу.Ініціаторами рішучого протиборства були особисто пов'язані з царською сім'єювихідці з численного шару служителей культу, за якими в пам'ятках Новогоцарства утвердилось найменування немху (Первинне значення слова немху —«бідний, сирий, нікчемний», але починаючи з середини XVIII династії воно всечастіше з'являється у пам'ятках людей, що займали почесне місце в єгипетськійієрархії, стаючи соціальним терміном для позначення (в усякому разі, в періодНового царства) людей служивших фараону представників нової верстви. Колишнєзначення терміну тепер лише відтіняє походження цієї верстви, протиставлячийого старій знаті. [[43], с.74].
Більшість представників «немху» поступово,зміцнили своє положення у всіх сферах єгипетського адміністративного ігосподарського апарату, в армії, при царському дворі, а їх основною метою сталоможливе радикальніше відтиснення старої знаті від джерел влади і багатства.Цар, що став на чолі цього енергійного і зрадженого йому угрупування,сподівався з її допомогою ще більш укріпити свою самодержавну владу. Завдання,що стояло перед новою знаттю було не з легких, враховуючи політичну іекономічну силу протилежної сторони, що все ще займала міцні позиції як намісцях, так і в центрі. Величезним був вплив і могутнього фіванського жрецтва,тісно пов'язаного та із старою знаттю, і з жрецтвом місцевих, провінційнихкультів.
Саме жрецтво Амона-Ра, головногоєгипетського бога з початку XVIII династії, стало найбільш послідовнимсупротивником нової знаті і самого Аменхетепа IV. Недивно тому, що видимасторона боротьби, що прийняла в тодішніх умовах неминуче релігійне забарвлення,виявилася в протиборстві проголошеного царем нового загальноєгипетськогобожества, Атона, з фіванським богом Амоном-Ра і іншими старими богами країни [[44], с. 48].
Запекла і непримиренна позиціяфіванського жрецтваа, можливо, стане зрозумілішою, якщо врахувати, що на тойчас вже, без сумніву, склалася властива всьому Новому царству система взаєминхрамового господарства з царською адміністрацією. Для цієї системи булихарактерні жорсткий контроль центральної влади над всіма галузями храмовогогосподарства і значні прямі відрахування зерна, що збирається із земель, щочислилися за храмами, на користь царської адміністрації для забезпеченнязбільшеного державного апарату і воїнів. Мабуть, такі відрахування стягувалисяі з інших галузей храмового виробництва. Нарешті, існувала практикавідрахування зерна за межі храмового господарства шляхом безпосередньогозабезпечення численних воїнів різних рангів, а також царських чиновників і іншихпредставників нехрамової адміністрації зерном, вироблюваним храмовимиземлеробами на храмових землях. Відомо, які багатства дарувалися єгипетськимифараонами XVIII династії численним єгипетським храмам після кожного успішногоіноземного походу, але виявляється, що самі храмові господарства ставаливажливим джерелом надходження матеріальних засобів на користь фараона, що увеликій мірі і дозволяло забезпечувати агресивну зовнішню політику країни ісприяло зміцненню позицій нового соціального шару і його верхівки. Можливо, щоз часом контроль над храмами і відрахування на користь центральної владизросли, що, природно, не могло не викликати незадоволення та опір з бокужрецтва, й перш за все найбільш сильного — фіванського жрецтва. Таким чином,відносини між протидіючими сторонами до часу сходження на престол Аменхетепа IVзнаходилися на межі; відкрита боротьба між ними стала неминучою. Спочатку,проте, хід подій був декілька сповільнений; новоЗапровадження, що зробилинезабаром величезний вплив на всі сфери єгипетського життя, наросталипоступово. 2.2 Релігійназагальнодержавна реформа- культ Атона
Запровадження нового загальнодержавногокульту бога Атона (Атон — традиційне ім’я цього бога, але воно засноване наспівзвуччі з ім'ям бога Амона), якиго шанобливо зображуали в образі сонячногодиска з променями-руками, що відходять від нього, дарують країні всі благажиття, жодною мірою не означало скасування стародавнього єгипетськогомногобожжя (політеїзму), і перший храм, присвячений новому божеству, бувзведений царем у Фівах, поблизу святилищ Амона-Ра.
Проте новий загальноєгипетський культАтона, бога, який користувався особливим заступництвом пануючи, що проголосивсебе єдиним сином нового божества, припускав і величезні будівельні роботи позведенню його храмів, і дарування йому великих земельних масивів в різнихчастинах Єгипту, численних пасовищ, худоби, мисливських і рибних угідь, ізабезпечення новостворюваного храмового господарства робочою силою, і, нарешті,установу великого штату високопоставлених і рядових жерців — служителів новогокульту [[45], с. 100].Вони, як це видно з пам'ятників тієї пори, були в основному представникаминової знаті.
На практиці все це означало значнийперерозподіл матеріальних і людських ресурсів на користь нового божества і взбиток жерцям старих традиційних єгипетських богів (і раніше всього Амона-Ра),основним супротивникам царя-реформатора і його прихильників. Мабуть, на 6-муроці царювання Аменхетепа IV боротьба різко загострюється і незабаром досягаєапогею. Цар разом зі своїм двором покидає ненависні і ворожі йому Фіви і в 300км. на північ від цього центру шанування Амона-Ра наказує заснувати новустолицю — ахет-атон («Горизонт Атона», тобто місце, де сходить над світом сонячнийдиск; нині городище Телль-амарна). Декілька раніше, борючись тепер уже з самимім'ям бога Амона, що входить до складу його власного особистого імені(Аменхетеп означає «Амон задоволений»), цар перейменовує себе в Ехнатона(Ехнатон також традиційна, але неправильна вимова імені. Умовнаегиптологичеськоє вимова — «Іх-не-ітен».) («Корисний для Атона»).
Після реформ Ехнатона, нові особистіімена отримують члени його сім'ї, його сановники, якщо до складу їх імен входилоім'я Амона або деяких інших старих єгипетських богів. Тепер імена божеств, окрімАтону, безжально знищуються на всіх пам'ятниках. Більше десяти років знаходивсяєгипетський двір на чолі з Ехнатоном в новій столиці, що побудованій за неймовірнокороткий термін та стала великим містом з величними царськими палацами, величезнимхрамом на честь Атона, обширними садами і особняками царських сановників, що вихвалялисяв записах, своїх розкішних гробниць своїм незнатним походженням. Здавалося, що динамічніприхильники змін, очолювані самим царем, рішуче беруть верх над своїмисуперниками.
Проте культ Атона не мав коріння втрадиціях і представленнях не тільки знаті, але і всього єгипетського народу [[46], с. 59]. Заміна суперечливих архаїчнихкультів колишніх богів логічно продуманим шануванням практично одного лишеСонячного диска — Атона — не обіцяла ніякого полегшення життю кому-небудь,окрім фараонських ставлеників, що змагалися із старим жрецтвом, не обіцяла ніреальних благ, ні навіть уявних — у вигляді справедливішої замогильної подяки.Тим часом жрецтво Амона було сильно не тільки своїми матеріальними багатствами,які накопичувалися сторіччями, не тільки давньою традицією народних вірувань,які воно виражало, але навіть і тим, що ще з часів Середнього царства народнімаси звикли вважати саме Амона заступником маленьких людей, притулком в їхповсякденних потребах. В той же час між знаттю, що стояла за Амона, і знаттю,що стояла за Атона, -двома прошарками пануючого класу — не було дійснонепримиренної класової суперечності. Тому за періодом переділу влади і багатствнеминуче повинен був послідувати період угоди між ворогуючими силами. Отже,немає нічого дивовижного в тому, що смерть ще нестарого, але, мабуть, з юнихроків хворобливого фараона різко змінила подальший хід подій.
Безпосередніх наступників царя-реформатора,Семнехка-Ра і Тутанхамона, юного і недовговічного подружжя його старших дочок,не було ні авторитету їх попередника, ні його фанатизму і волі, ні самогобажання продовжити його справу. Коротка, але бурхлива боротьба навколо спадщиниАменхетепа IV, що почалася під час правління Семнехка-Ра, що царював меншетрьох років, з'явилася періодом глибоких змін в самому солнцепоклонницькомукульті, змін, які дозволили спочатку відмовитися від виняткового шануванняАтона, яке було властиве Аменхетепу IV останніми роками його життя, а потім івідновити стару ієрархію богів. Культ Амона як головного божества Єгипту бувповністю відновлений, ймовірно, на самому початку царювання Тутанхамена, двірякого покидає Ахет-Атон в повертається до Фів [[47], с. 39].
Природно, що не досягши ще ідесятирічного віку хлопчик — новий цар не зміг самостійно здійснити такийкрутий поворот у внутрішньому житті країни. За його спиною, поза сумнівом,стояла впливова група колишніх прихильників царя-реформатора. І не випадковонайвпливовішою людиною при дворі юного фараона був Ейе, старий вельможаАменхетепа IV, начальник його колісничного війська, недавній ревностний шанувальникАтона, відданість якому він відобразив на стінах своєї завчасно зведеноїгробниці в Ахет-Атоне. Померлий після десятирічного царювання юний, дев'ятнадцятирічнийТутанхамон був заборонений на західному березі Нілу в традиційному місціпоховання єгипетських царів XVIII династії — «Долині царів» біля Фів. Йогоскельна гробниця, відкрита в 1922-1924 рр. англійським археологом ГовардомКартером, випадково виявилася майже не ушкодженою стародавніми грабіжниками, ів ній серед похоронного приладдя було виявлено множину чудових витворівмистецтва тієї епохи. Ім'я власника цих скарбів, нічим не примітного юногоєгипетського царя, стало відразу ж широковідомим. Тутанхаменом, що не мав спадкоємця,XVIII династія фактично прирвалася, і престол після невдалої спроби запросити уфараони еттського царевича перейшов до старого тимчасового виконавця Ейе, можливородича головної дружини Аменхетепа IV — Нефертіті; а ще через чотири роки,після смерті Ейе, в самій середині XIV в. до н.е., єгипетський трон захоплюємогутній начальник єгипетського війська Харемхеб, людина, що зовсім не полягалав спорідненості з правлячою династією. Він був проголошений царем Єгиптуфіванським жрецтвом на одному з храмових свят на честь Амона. Більш ніжтридцятирічне царювання Харемхеба — важливий післереформенний етап єгипетськоїісторії, що дозволяє якоюсь мірою зрозуміти кінцеву долю діяльності АменхетепаIV. З одного боку, новий фараон веде запеклу боротьбу з самою пам'яттю царя-реформатора,почату ще його попередниками. За наказом царя нещадному знищенню підвергсяАхет-Атон, місто, вже давно покинуте жителями. Храм Атона, царські палаци, атакож особняки царських наближених, господарські служби і скульптурні майстерні(у одній з них — майстерні скульптора Джехутімеса — були знайдені всесвітньовідомі нескінчені скульптурні голови цариці Нефертіті і інші художні шедеври«амарнського» мистецтва.) — все було повергнуто в прах. Ім'я «відступника зАхет-Атона» зникло з офіційних документів, а його роки правління в царськиххроніках були зараховані до років царювання Харемхеба.
Зацікавлений в підтримці фіванськогожрецтва і осіб, що стоять за ним, цар споруджує грандіозні святилища на честьАмона в Карнакськом храмі, роздає храмам обширні земельні угіддя, людей,худобу, різне начиння. Створюється враження, що супротивники реформ АменхетепаIV торжествують повну перемогу; здається, що новий царський двір круто змінивсвою суспільну орієнтацію [[48], с.33]. Проте пам'ятники часу Харемхеба розкривають й інший бік його діяльності,що дозволяє з'ясувати, що він не обділив своєю увагою і той шар єгипетськогосуспільства, на який в недалекому минулому спирався цар-реформатор. Свідоцтвомтому служить указ Харемхеба, вибитий на кам'яних плитах в багатьох містахЄгипту.
Цар загрожує суворим покаранням(відрізанням носа і посиланням в прикордонну пустинну фортецю Чару) тимпосадовим особам, які зроблять акти свавілля по відношенню до немху, проголошуютьсязаходи по зміцненню правосуддя у всій країні, порушення якого карається смертю.Захист середнього шару, і особливо воїнів, оголошується постійною турботоюфараона, а їх матеріальне забезпечення гарантується всім надбанням палацу ійого житниці. Цікаво, що при царському дворі як і раніше багато вищих посадзаймають вихідці з середовища дрібного і середнього люду, чиновники, непов'язані із старою знаттю, осереддя якої, як і раніше, є Фіви. Але єгипетськіцарі післяреформеного часу не схильні довго затримуватися у Фівах. Вже двірТутанхамена перебуває в основному на півночі, в Мемфісе, а не в південнихФівах. Відразу ж після коронації на північ відправляється і Харемхеб, і цютрадицію продовжують фараони наступної, XIX династії. Все це наводить на думку,що тривале протиборство фіванського жрецтва і старої знаті, з одного боку, інового шару, що виник на зорі XVIII династії і поступово підсилював своїпозиції, — з іншою, після відкритого зіткнення при Аменхотепе IV з його смертюзавершилося деяким тимчасовим компромісом, що виявився і в певномутериторіальному розмежуванні [[49], с.98]. На півдні країни все помітніше зростає вплив фіванського жрецтва, напівночі ж, де тепер майже постійно знаходиться царський двір і розташовуєтьсявелика частина єгипетського війська, сильні позиції середніх верств населення — немху. Саме з цих пір Нижній Єгипет, що раніше займав другорядне економічне і політичнемісце в житті країни, вступає в період бурхливого розквіту, причому значенняйого особливо зростає у зв'язку з відновленням широких військових операційЄгипту в Передній Азії, які після довгої перерви, викликаноївнутрішньополітичною боротьбою, були знов початі фараонами XIX династії, щоприйшла до влади після смерті Харемхеба.
Таким чином, єгипетські фараони буливимушені відмовитися від колишньої військово-загарбницької політики своїхпопередників. Ця відмова знайшла свій яскравий вираз в діяльності фараонаАменхотепа IV, що спирався в своїй політиці на досить широкі верстви населенняЄгипту.
Підсумовуючи зазначене в даному розділі,історію атонізма можна підрозділити на декілька етапів:
· Пора «первинних сонячнихпозначень» — з моменту запанування
Аменхотепа IV до третього року царювання. Фараон додає до свого тронного
імені ім'я Уенра ("Єдиний, належний Ра"), підкреслюючи своюприхильність
Сонцю на противагу головному державному боові Амону. Атон починає
побічно згадуватися як божество.
· «Рядкове сонячне ім'я» — 3-4рр. царювання, Атон, як бог, почитався під ім'ям «Та живе Ра-хорахте,тріумфуючий на небосхилі в імені своєму Шу, який є Атон». Амон в цейперіод як і раніше залишається верховним богом пантеону, служіння йому повсюднопродовжується, хоча будівництво в славу Амона вже не ведеться, тоді як вКарнакськом храмовому комплексі будується храм Атона.
· Пора «ранніх сонячнихкартушів» до перейменування фараона в Ехнатона — 4 — 6 рр. царювання.«Рядкове сонячне ім'я» полягає в картуші на зразок імен фараона ійого дружини. Столиця переноситься в Ахетатон. Проте до перенесення столиціАмон як і раніше не позбавлявся служіння, хоча вже у всьому«поступався» Атону; але до відкритого позбавлення влади Амона було щедалеко.
· «Ранні сонячні картуші» післяперейменування фараона — приблизно до дванадцятого року царювання. Амонпозбавлений влади, культ його повсюдно заборонений, статуї знищуються, іменастираються з пам'ятників. «Переслідуванню» піддаються також дружинаАмона Мут і їх син Хонсу — боги Фіванськой Тріади. Культи всіх інших богівпродовжують відправлятися, гонінь на них немає.
· Пора «пізніх сонячнихкартушів» — з дванадцятого року царювання
аж до смерті Ехнатона. Сонце шанується під ім'ям «Та живе Ра, володар небоськлонний,тріумфуючий на небосхилі в імені своєму Ра-отець, що прийшов як Атон», — тобто з раннього сонячного імені виганяють згадки старих богів: Хору (у імені«Хорахте») і Шу. Заборонені культи всіх старих богів,солнцепоклоннічество стає несамовитим.
РОЗДІЛ 3. Вплив реформи на ідеологічне та духовне життя Єгиптян3.1 БоротьбаЕхнатона проти вищого фіванського жрецтва
Ехнатон, спираючись на нове, створене їмі цілком йому покірне чиновництво, протягом всього свого царювання наполегливоі послідовно проводив в життя широко задуману їм релігійну реформу. Унайбільших містах Єгипту, де були особливо сильні культи стародавніх богів, уФівах, Мемфісе, Геліополе і Гермонтісе, Ехнатон побудував храми новому боговісонця Атону, який відтепер був проголошений єдиним державним богом. Більшетого, культ Атона був насаджений навіть в Нубії, де ще при Аменхотепі III булозасновано нове місто нижче за третій поріг, що отримало назву Гем-Атон. Ехнатонзруйнував храм, побудований тут його батьком на честь фіванського бога Амона, іспорудив новий храм на честь нового сонячного бога Атона.
ПоклонялисяАтону і приносили йому жертви в дворах відкритих храмів, молитви оберталибезпосередньо до самого «диска». Зображення Атона на рельєфах стел зкультовими ритуалами не пов'язані.
Солнцепоклоніцькіхрами мали вигляд обнесених кам'яною огорожею відкритих дворів з довгими рядамижертовників по обидві сторони від входу. Вхід, як правило, був ориенирован насхід (за винятком храму «Проводи Атона на спокій», вхід якого бувобернений на захід).
Уцей період були побудовані найбільш значні храми Ахетатона:
1) Великий Храм Атона («Будинок Атонав Ахетатоне»), що мав декілька складових частин: «Будиноктріумфування Атона», «Покров Ра дружини фараоновой великою Нефертіті- жива вона!», «Сходить Атон» і др.;
2) «Двір Атона» — особистий храмсім'ї фараона, розташований в палаці недалеко від особистих спокоїв АменхотепаIV;
3) «Покров Ра» — храми,присвячені матери Ехнатона Тії і його дочкам. Призначення цих храмів неясне;
4) «Проводи Атона на спокій» — храм вечірніх богослужінь, де головною жрицею була сама Нефертіті.
Длястароєгипетського атонізма характерні дві основні ознаки або, точніше, двірелігійні засади. Перший з цих засад — любов до «земного» життя.Культ земного життя хоча і прямо не протиставив замогильному культу, але явнонад ним запанував.
Наахетатонских стелах, та на стінних розписах Ахетатонського палацу — усюдизображається любов Ехнатона і Нефертіті, їх батьківська ніжність до дочок. Уахетатонском мистецтві вперше в історії Єгипту з'являється пейзаж,прославляється краса природи. Багато залів палацу було розписано в«пейзажному» стилі: по підлозі в'ється стежина, бічні стіни — чагарники очерету, вище — небо, по якому літають птахи.
Вірав потойбічне життя в період атонізма не була пов'язана з культом Осиріса.Сонцепоклонники вважали, що душа померлого проводить день серед живих людей, авночі йде на спокій.
Другазасада релгії — любов до "істини". Вимога «слідувати у всьомутільки істині» найяскравіше відбилося на мистецтві: на противагубагатовіковим традиціям монументализма і ідеалізації що зображається,ахетатонские рельєфи, скульптури, розписи були підкреслено натуралістичні інаповнені динамікою.
Спочаткунатуралізм виступав навіть в утрируваній формі, але в період «пізніхсонячних картушів» утрировка зникає. М.Е.Матье відзначає із цього приводу:«Такий шлях розвитку мистецтва… був закономірний. Новий стиль з йогоособливостями виник як декларативне проголошення розриву з традиціями і наочнийзасіб боротьби з минулим. Але оволодіння новими художніми формами було нелегкимзавданням для майстрів. Від звичних, покоління композицій, що передавалися,зовнішностей, ліній, доводилося переходити до інших, міцно щепленим естетичнимнормам, що часто суперечать. Не дивно тому, що на першому етапі розвитку, крімполемічної утрировки, твори відрізняються також невідповідністю частин фігур,різкістю ліній, незграбністю контурів. Відчувається, що майстри не упевнені вправильності творчого шляху. Проте загальна реалістична спрямованість мистецтваАхетатона, що знаходила підтримку в ідеології придворного середовища, допомоглахудожникам подолати і первинну загостреність, і деяку розгубленість переднововведеннями».
Останняобставина дозволяє зробити вивід, що нова релігія, запропонована Ехнатоном,частково була атеїстичною (якщо розуміти під атеїзмом систему вірувань, щоприпускає відсутність богів, Бога або іншої духовної суті, визнає пріоритетматеріальних об'єктів і явищ). Стародавні єгиптяни взагалі тяжіли до атеїзму,або, точніше сказати, до пантеїзму. Безсмертя душі вони пов'язували іззбереженням тіла і матеріальних предметів, що належать покійному. Світогляд їхбуло світлим і радісним, а уявлення про світ іншому в принципі відображалиобрази цього світу.
Ехнатонз'явився першим в історії людства засновником релігії нового типу, що сповідаєєдинобожіє і що визнає єдину вищу духовно-матеріальну субстанцію — Сонце. Алецей передвісник майбутніх великих монотеїстських систем виявився дужепередчасним. Його ідеї не укорінялися в єгипетському суспільстві. Об'єктивнихчинників, стимулюючих радикальні ідеологічні зміни, було мало.
Давньоєгипетськацивілізація зберігала свою могутність. Щорічні розливи Нілу, що удобряють грунтродючим мулом, забезпечували стійкість традиційного сільського господарства. Ачисленні жерці, що залишилися поза своїми вівтарями і храмами, позбавленіпривілейованого положення, перетворилися на лютих супротивників реформЕхнатона.
Тому боротьба Ехнатона проти вищогофіванського жрецтва викликала глухий, а іноді і активний опір з боку тієїчастини населення країни, яка підтримувала вище фіванськоє жрецтво таправителів номов. Рабовласницька знать номів, незадоволена новим курсомурядової політики, складала змови і навіть замишляла замах на сміливогореформатора-фараона. На це указує одне зображення, що збереглося на стінахгробниці начальника столичної поліції Маху. Ми бачимо тут, як Маху привозить довезіру і інших вищих чиновників важливих державних злочинців: одного єгиптянинаі двох іноземців. Задоволений розкриттям змови і арештом головних призвідників,везір благословляє бога Атона і царя. Розкриття цієї змови, Маху зобразив цюсцену на стінах своєї гробниці [[50], с.88].
Релігійна реформа, проведена Ехнатоном,не привела до бажаного результату. Ехнатону вдалося лише на якийсь час зломитимогутність фіванського жрецтва і рабовласницької аристократії номів. НаступникиЕхнатона не змогли утримати в своїх слабких руках прапор реформи. Один з них,Тутанхамон, примушений був поступитися домаганням фіванського жрецтва,відновити культ Амона і навіть відповідно з цим змінити своє ім'я «Тутанхамон».
У гробниці Тутанхамона, відкритій вДолині царських гробниць біля Фів в 1922 р., було знайдено величезну кількістьдорогоцінних і високохудожніх предметів і зображень. У розкішній золотій труні,яка у свою чергу лежала в цілому ряду інших похоронних ящиків, покоїлася муміяТутанхамона, померлого в молоді роки. Чудові предмети, виявлені в цій гробниці,майже незайманій ні рукою часу, ні рукою грабіжника, яскраво малюють подвійну ікомпромісну політику цього юного царя, що цілком підпав під вплив фіванськихжерців. На спинці свого трону цар зобразив себе під променями сонячного диска,бога Атона, тим самим як би виступаючи поборником амарнськой реформи. Проте всвоєму великому написі, виявленому у фіванськом храмі Амона, він виступає якревностного прихильник фіванського жрецтва. і ліквідатора амарнськой реформи. Уяскравих фарбах описує він ті лиха, які зазнавав Єгипет при царі-єретику, «колихрами були покинуті», і з гордістю оповідає про те, як він відновив зображеннябогів Амона і Пта і знову відбудував їх храми, щедро нагородивши їхбагатствами: «всі володіння храмів збільшивши удвічі, втричі і вчетверо,наділивши їх сріблом, золотом, лазуритом, бірюзою, рідкісними коштовнимикаменями, царськими полотнами, білим одягом, тонкими тканинами, оливковиммаслом, пахощами...» [[51]11, с.79], нарешті, у великій кількості рабами і рабинями, захопленими під час воєн. Такепоха релігійних реформ закінчилася повною перемогою фіванського жрецтва.
Очевидно, при проведенні своєї реформиЕхнатон не мав достатньої соціальної опори для того, щоб завдати остаточногоудару пануванню жрецької аристократії. Середні верстви населення, на якіспирався Ехнатон, були ще слабкі, нечисленні і абсолютно не організовані.Широкі маси народу зберігали прихильність до старих форм релігії. Тому Ехнатонпри проведенні своєї реформи був примушений зберегти стародавні формизаупокійного культу і стародавні уявлення про загробний світ. З іншого боку,жрецька аристократія була сильна своїми багатствами і своєю згуртованістю. Цимпояснюється невдача амарнськой реформи. 3.2 ЦарюванняХоремхеба
Остаточним ліквідатором релігійноїреформи, проведеною Ехнатоном, є Хоремхеб, що вважається засновником XIXдинастії фараонів. Хоремхеб належав до аристократичного роду номарховАлебастронполя, будучи, таким чином, представником номової знаті, тіснопов'язаної з витим жречеством. У царювання Ехнатона Хоремхеб займав рядадміністративних і військових посад. При слабких наступниках Ехнатона Хоремхеб,поступово підносячись по сходах посад і звань, зайняв ряд найбільших постів вдержаві.
При Тутанхамоні він займав високийвійськовий пост, командуючи військами під час азіатського походу. Цілкомможливо, що в цю епоху вся реальна влада знаходилася в його руках. Він називав себе«найбільшим з великих, наймогутнішим з могутніх, більшим владикою народу…обранцем пануючих, що очолює над Обома Країнами в управлінні, воєначальником надвоєначальниками двох країн». Його політичний вплив в цей час був досить значним.Зосередження посад в руках Хоремхеба дало йому можливість, спираючись на фіванськоєжрецтво, провести державний переворот.
Захопивши царську владу, Хоремхебзобразив цю узурпацію як виконання безпосередньої волі богів. У своєму написівін пише про те, що «серце… бога… побажало звести свого сина на свій вічнийпрестол і тому бог пройшов з тріумфуванням до Фів… зі своїм сином в обіймах…щоб привести його до Амону, щоб вдягнутися його в сан пануючого». ПротеХоремхеб повинен був так чи інакше узаконити своє насильницьке захопленняверховної державної влади. З цією метою він одружився з царівною Мутноджмет, сестроюдружини Ехнатона [[52], с.37]. Протягом всього царювання Хоремхеб постійно прагнув підкреслювати законнийхарактер своєї влади. Так, в одному написі він називає фараона Тутмоса III«отцем своїх батьків», а на восьмому році свого царювання, як вірний нащадоксвоїх великих попередників, він відновлює гробницю Тутмоса IV. Цим він прагнувяк би особливо підкреслити свій безпосередній зв'язок з фараонами XVIIIдинастії.
Захопивши владу в свої руки, Хоремхеб відкритооголосив себе прихильником вищого фіванського жрецтва, відновивши одночасно зцим культ фіванського бога Амона. Очевидно, виконуючи вимоги жерців Амона,Хоремхеб почав повну ліквідацію амарнськой реформи і всіх її залишків. Знищуючикульт Атона і переслідуючи його прихильників, він зрадив прокляттю пам'ятьЕхнатона. У одному написі цього часу мовиться: «Горе тому, хто нападе на тебе(Амон)! Твоє місто існує, а нападаючий на тебе скинутий. Прокляття на того, хтогрішить проти тебе, де б то не було… Сонце того, хто тебе не знав,закотилося, а того, хто знає тебе, — сяє. Святилище того, хто нападав на тебе,лежить зруйнованим в мороці, а вся земля осяяна світлом».
Місто, побудований Ехнатоном, булопокинуте жителями і зраджене руйнуванню, а ім'я Ехнатона і його бога Атоназнищувалося на всіх пам'ятниках і було зраджене прокляттю. Ехнатона почалиназивати «злочинцем з Ахетатона». Роки його царювання були зараховані до роківцарювання інших царів.
Слід зазначити, що якщо Херіхор і Піанхвикористовували релігію в політичній боротьбі за владу як засіб для применшенняавторитету фараона, то з протилежною метою використовував релігію Ехнатон.
Фараон Аменхотеп IV (Ехнатон) як особа,як політичний діяч, як релігійний реформатор і мислитель вже давно по разномуоцінюється дослідниками. У нім бачать і першого відомого в історії видатногополітика, і релігійного фанатика, і мрійника-ідеаліста, і жорстокого,обачливого правителя-деспота. У внутрішній політиці Ехнатона ми стикаємося зявищем абсолютно особливого порядку, втім вельми характерним для деспотичнихсуспільств з громіздкою бюрократичною структурою державного управління. Уподібних суспільствах — а до їх числа, поза сумнівом, може бути віднесений ідавній Єгипет часу Ехнатона — адміністративна машина держави, що налічує всвоєму складі величезне число чиновників різного рангу, здатна в певнихобставинах набувати як би самостійне положення не тільки по відношенню донароду, над яким вона підноситься як якась велетенська гора, але і повідношенню до свого творця і керівника. Надмірно посилившись, ця адміністративнамашина починає з часом діяти і на того деспота, інтереси якого вона повинназахищати.
Виникає можливість «конфлікту» міждеспотом і його ж власною адміністрацією, «конфлікту», який допускає дозвіл вту або іншу сторону але зазвичай закінчується на користь верховного суверена,причому в останньому випадку природне використання самих крайніх, жорстоких,варварських методів з метою придушення і приведення до покірності норовистихслуг деспота [[53], с.52].
Найбільш простим способом дії в подібнихситуаціях на норовистих чиновників є заміна їх «новими людьми» принципово нічимщо не відрізняються від «старих», та зате цілком покірними що висунув їхвладиці.
Відбувається своєрідне «чищення»адміністративного апарату, в ході якого «старі» «укорінені» на своїх посадах ітакі, що стали норовистими чиновники замінюються «новими», слухнянимифункціонерами, готовими беззаперечно виконувати накази свого пана. Нічогопринципово нового (тим більше прогресивного або демократичного) у подібнихадміністративних «революціях» не виявляється і не може виявитися, оскільки такзвані «нові» адміністратори з часом повністю уподібнюються своїм попередникам,а вся державна система залишається без змін. У результаті «неминуче» примирення«нових» діячів з «старими», і все суспільство в цілому після якогось періодурізкого струсу продовжує йти старим шляхом до чергового адміністративного«вибуху», організовуваного деспотом, що підбирає для себе більш зраджених слуг.
Все це нам представляється вельмихарактерним для державних утворень розділ яких «обмежувала» лише норовистість,що часом виявляється (нехай навіть боязко виражена) його ж власних слуг.Думається, що і в соціальній основі «конфлікту», що потряс староєгипетськесуспільство при Ехнатоні, лежали ті ж чинники чому і хід цього «конфлікту» вцілому відповідав вищесказаному. Царські чиновники стали хабарниками івимагачами як представники надмірно великій владі».
Аменхотепа IV (Ехнатона) не можнауявляти собі тільки як людини «не від світу цього» — релігійного фанатика імислителя, нібито чужого інтересам реального життя. Не дивлячись на філософськиумоглядну забарвленість свого інтелекту, Ехнатон явно був і вельми розсудливимполітиком і енергійним, рішучим, владним адміністратором, швидкий успіхдіяльності якого значною мірою був його особистою заслугою. Релігійна реформаЕхнатона, як би високо ні оцінювати її у філософському плані, поза сумнівом,мала політичну підоснову і політичну мету оскільки її основним завданням булоідеологічне обгрунтування політичних устремлінь фараона-деспота.
Найбільшу ненависть Ехнатона викликавмогутній і авторитетний культ фіванського Амуна-Ра, царя богів, і саме, яквідомо, він піддався самим запеклим переслідуванням. По всій країні в написахзнищували всяке нагадування про ще так недавно прославленому божестві. Не булопощаджено і ім'я отця Ехнатона Аменхотепа III, що містило слово «Амун».Реформатор в цей же час відмовився від свого первинного імені «Аменхотеп»,проголосивши себе Ехнатоном. «Атоновський» і «антіамуновський» фанатизмЕхнатона з роками ставав все більш нетерпимим. Проте за всім цим ховаласяцілком прозаїчна, «земна» політична мета, яку переслідував реформатор з самогопочатку свого царювання, — ідеологічне обгрунтування претензій на винятковувелич своєї влади [[54], с.131]. Навіть якщо він сам і не усвідомлював це в грубо відвертій формі,об'єктивно це було саме так.
Відмовившись на другому етапі здійсненнясвоєї реформи від поняття «бог», «воцарів» Атона, Ехнатон добився повноїреалізації своїх політичних задумів. Відтепер «царь»-«батько» Атон і«царь»-«син» Ехнатон могли неподільно володіти всім- світом природно не зважаючина які-небудь умовності і забобони, що бентежили самолюбність не цілкомлегітимної царственої сім'ї.
«Контакт» Ехнатона з Атоном носивабсолютно винятковий характер. Так, «цар» Атон, «царююче» променисте сонце, буввознесений на недосяжну висоту, але, з іншого боку, цей же всемогутній і єдинийнебесний володар був максимально наближений до свого «сина» — фараона. Ехнатоноголосив себе верховним жерцем Атона особливим даром пізнання волі свого«отця», що володіє.
Істотну зміну зазнало релігійнетрактування особи фараона з кінця правління царів IV династії і особливо зпочатком V династії, коли в зв'язку із затвердженням геліопольського культусонячного бога Ра верховний земний
Владика Єгипту за життя виявивсядогматично «зведеним» до положення «сина» Ра (а згодом до положення «сина» всіхбогів і богинь країни). З кінця епохи Стародавнього царства фараон «був як і ранішеГором, як проголошують його титули, проте він був також сином Ра, створеним в результатішлюбу з божеством». Мова не йшла відтепер про повну невизнанню божественногохарактеру особи фараона. Так далеко справа не зайшло. Просто божественністьфараона як би отримала нижчу оцінку в порівнянні з абсолютною надприродноюпотужністю божественних «батьків» земного володаря Єгипту. Як «син» богів ібогинь всесвіту, фараон став догматично трактуватися декілька менш могутнім,ніж раніше, і саме в цьому факті полягала певна політична небезпека для царськоївлади, оскільки з'явилася можливість протиставляти її авторитету вищий авторитетбожественних «батьків» фараона. Звичайно, відмічене нами зараз обставина зовсімнемає що зумовив всю історію розвитку єгипетської держави після епохиСтародавнього царства. Навпаки, добре відомо, що влада обожнюваного фараона,причетного до надприродного світу його божественних «батьків», як правило,булла виключно велика і авторитетна не в останню чергу унаслідок визнання йогоособливих якостей як «сина» всіх богів і богинь Єгипту, як божественного посередникаміж богами і людьми. «Синове» положення фараона (з точки зору релігійної догми)в світі богів автоматично не тільки не приводило до дискредитації йогоцарственого авторитету, але навіть цей авторитет майже завжди укріплювало. (Посуті справи бути божественним «сином» означало для фараона підноситися надвсіма своїми підданими.)
Проте в критичних ситуаціях доктрина пробожественне «синівство» фараона все ж таки могла бути використанасупротивниками царської влади. І ми знаємо, що саме так і трапилося в кінціепохи Нового царства, за часів верховних фіванських жерців Херіхора і Піанха.Релігія в давньому Єгипті була єдино можливою світоглядом, єдино можливимідеологічним чинником суспільства [[55], с.54].
Недивно, якщо саме релігія івикористовувалася в давньому Єгипті в якості ідеологічної «зброї» політичноїборотьби. Яке застосування ця «зброя» отримала у Херіхора і Піанха, політичнихсупротивників фараонного державного централізму, ми вже показали: фараон бувтеоретично зведений до положення людини нікчемного порівняно з його «отцем» — Амуном-Ра, царем богів. З прямопротилежною метою — для зміцнення авторитетуфараонної влади — булла використана релігія Ехнатоном. Ми не знаємо і,ймовірно, ніколи не дізнаємося всіх конкретних деталей зіткнення Ехнатона зтими, що протидіяли йому політичними силами. Можна думати, що сили ці булизосереджені у старої столичної адміністрації, вищі представники якої безналежної пошани відносилися до Ехнатону і до його найближчого сімейногооточення. Мабуть, в якості політичної зброї була використана проти Ехнатона, аможливо, і проти його найближчих попередників і теорія «синівства» фараона (уплані применшення авторитету пануючи порівняно з авторитетом великих богіввсесвіту, і перш за все в порівнянні з авторитетом могутнього Амуна-Ра, царябогів). «Відповідь» Ехнатона була рішучою і виключно сміливим. Ехнатон нетільки відкинув всіх старовинних богів і богинь Єгипту протиставивши їм «свого»,нового небесного владику Атона, але і відмовився по суті від визнання самогомиру богів — богів, що стоять над фараоном. Ехнатон максимально наблизив досебе Атона, якого він вибрав як свого небесного «отця», але «отця» позбавленогопереваг божественної суті і абсолютно не небезпечного своєму «синові» — фараонові, оскільки саме цей «син» і був його творцем і пропагандистом. Атон як«отець» Ехнатона оув такий же «цар», як і його «син». Вони були повністюєдиносущні один одному, і лише вікові критерії визначали взаємини в цій «царственш»сім і.
У політичному аспекті Атон бувбездоганний «отцем» фараона-деспота, що побажав за допомогою кардинальноїрелігійної (і політичною) реформи разів і назавжди ліквідовувати всякуможливість обмеження його самовладдя посиланнями на відносне приниження його«синового» положення в світі богів.
Кінець XVIII династії (кінець XV — почало XIV в. до н. є.) — це період, що мав абсолютно виняткове значення вісторії єгипетського царства.
Наслідком завойовних воєн царів XVIIIдинастії було зростання багатств знаті і тісно пов'язаного з нею жрецтва; цезбагачення підсилював вплив придворної знаті і жрецтва і протиставляло їхцарській владі. В результаті почалося нове загострення відносин між фараоном ірабовласницькою знаттю, розбагатілими жерцями, особливо жерцями головногоєгипетського храму бога Амона-Ра у Фівах. Загострення вилилося у відкритийконфлікт на початку XIV в. до н.е. при фараонові Аменхотепі IV. Цей фараонпровів велику соціальну і релігійну реформу.
Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, щоспирався на культи стародавніх богів, Аменхотеп IV висунув нове учення,оголосивши єдиним дійсним божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храмистарих богів були закриті, їх зображення знищені, а храмове майно конфісковане.Фараон покинув Фіви і побудував собі в середньому Єгипті, на тому місці, дезнаходиться зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», щоозначає «Небосхил Атона». По назві місця розкопок столиці Аменхотепа IV весьперіод його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийнявнове ім'я — Ехнатон — «Дух Атона».
Проте цій релігійній революції непризначено було продовжитися довго. Реформи Ехнатона не могли закріпитися,оскільки пересічні вільні люди не отримали ніяких істотних переваг, нароставопір жрецького стану, що справедливо бачив в релігійній реформі загрозу своємупривілейованому положенню. Фараон жив в своїй новій столиці практичнобезвиїзно, як в'язень. До кінця життя виникло непорозуміння між ним і дружиною- красунею Нефертіті, і вони почали жити нарізно. Ехнатон помер молодим, навісімнадцятому році свого правління, не залишивши після себе ні синів, ніфанатично продовжувачів своєї справи. Він усвідомлював що його реформи не булисприйняті. Незабаром після смерті фараона його наступник і зять, зовсім молодийТутанхамон, був вимушений піти на примирення із знаттю і жрецтвом. Останнівідновили колишній порядок, скориставшись незадоволеністю усередині країни, ачерез чверть століття після його смерті жерці оголошують Ехнатона єретиком,руйнують його місто, а ім'я його викреслюють із списків «законних» фараонів — вофіційних єгипетських хроніках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб.
У реформаторському завзятті Ехнатона єще один важливий аспект. Культ Атона був не тільки рішучим кроком у бікуниверсалізму, відмови від віри у винятковість, але і Запровадженнямпослідовного монотеїзму, що суперечило принципам культури Давнього Єгипту іпідривало її основи. Тому протидія реформам Ехнатона не могла мати як причинутільки прагнення жрецтва і аристократії зберегти свої привілеї. Це булаборотьба за збереження самих підстав даного типу цивілізації. Отже реформаЕхнатона зустрічала протидію і провалилася абсолютно закономірно.
ВИСНОВКИ
Кінець XVIII династії (кінець XV — почало XIV в. до н. є.) — це період, що мав абсолютно виняткове значення вісторії єгипетського царства.
Наслідком завойовних воєн царів XVIIIдинастії було зростання багатств знаті і тісно пов'язаного з нею жрецтва; цезбагачення підсилював вплив придворної знаті і жрецтва і протиставляло їхцарській владі. В результаті почалося нове загострення відносин між фараоном ірабовласницькою знаттю, розбагатілими жерцями, особливо жерцями головногоєгипетського храму бога Амона-Ра у Фівах. Загострення вилилося у відкритийконфлікт на початку XIV в. до н.е. при фараонові Аменхотепі IV. Цей фараонпровів велику соціальну і релігійну реформу.
Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, щоспирався на культи стародавніх богів, Аменхотеп IV висунув нове учення, оголосившиєдиним дійсним божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богівбули закриті, їх зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараонпокинув Фіви і побудував собі в середньому Єгипті, на тому місці, дезнаходиться зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», щоозначає «Небосхил Атона». По назві місця розкопок столиці Аменхотепа IV весьперіод його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийнявнове ім'я — Ехнатон — «Дух Атона».
Проте цій релігійній революції непризначено було продовжитися довго. Реформи Ехнатона не могли закріпитися,оскільки пересічні вільні люди не отримали ніяких істотних переваг, нароставопір жрецького стану, що справедливо бачив в релігійній реформі загрозу своємупривілейованому положенню. Фараон жив в своїй новій столиці практичнобезвиїзно, як в'язень. До кінця життя виникло непорозуміння між ним і дружиною- красунею Нефертіті, і вони почали жити нарізно. Ехнатон помер молодим, навісімнадцятому році свого правління, не залишивши після себе ні синів, ніфанатично продовжувачів своєї справи. Скоріш за все, він усвідомлював, що йогореформа провалилася.
Цяперша в світовій історії спроба ввести монотеїзм (єдинобжжя) виявилася невдалою. Храмове і державне господарство при Аменхотепе IV — Ехнатоне поступовоприйшло до занепаду; невдало для країни складалася і зовнішня політика: Єгипетпозбувся багатьох підвладних йому територій. У цих умовах представникам вищогофіванського жрецтва, навіть не потрібно було вселяти народу думку, що Амонгнівається на фараона-єретика і насилає кару на Єгипет.
Солнцепоклонніння,по суті, проіснувало лише до завершення царювання Аменхотепа IV (1347, по іншиххронологиям 1350, 1358 р. до н.е., коли фараон-реформатор помер), бо в багатьохномах Єгипту культ сонячного диска був сприйнятий чисто формально.
Вженаступник Ехнатона, Сменхкара, переносить столицю назад до Фів і починаєвідновлювати Карнакськиі храмовый комплекс Амона-Ра, немало пострадавший в рокисолнцепоклонничества (зокрема, з цього храму брали камінь для потребахетатонского будівництва).
Під час првління фараона Тутанхамона,наступнику Сменхкара, фараона-єретика і його атонизм зраджують«анафемі». Незабаром після смерті фараона йогонаступник і зять, зовсім молодий Тутанхамон, був вимушений піти на примиренняіз знаттю і жрецтвом. Останні відновили колишній порядок, скориставшисьнезадоволеністю усередині країни, а через чверть століття після його смертіжерці оголошують Ехнатона єретиком, руйнують його місто, а ім'я йоговикреслюють із списків «законних» фараонів — в офіційних єгипетських хронікахпісля Аменхотепа III значиться Хоремхеб.
Томузображення царственої чети — Ехнатона та Нефертіті — повсюдно знищуються. Протев мистецтві традиції ахетатонского періоду зміцнилися та мали вплив наформування художніх канонів. На пізніших рельєфах, статуях виразнопростежується вплив ахетатонского реалістичного мистецтва.
У реформаторському завзятті Ехнатона єще один важливий аспект. Культ Атона був не тільки рішучим кроком у бікуниверсалізму, відмови від віри у винятковість, але і введенням послідовногомонотеїзму, що суперечило принципам культури Давнього Єгипту і підривало їїоснови. Тому протидія реформам Ехнатона не могла мати як причину тількипрагнення жрецтва і аристократії зберегти свої привілеї. Це була боротьба зазбереження самих підстав даного типу цивілізації. Отже реформа Ехнатоназустрічала протидію і провалилася абсолютно закономірно.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Дюнан Ф., Лихтенберг Р. Мумии. Путешествие в вечность. – М., 2003.
2. Карпичечи А.К. Искусство и история Египта. 5000 лет цивилизации. Флоренция,1997.
3. АвдиевВ.И. Военнаяистория Древнего Египта.т.1.-М., 1948. – С.282-297.
4. Виноградов И.В. Раннее и Древнее царства Египта // История Востока.Т. 1. Восток в древности. М., 1997.
5. Глебкин В.В. Мир в зеркале культуры.–Ч.1. – История древнего мира. — М.: Добросвет, 2000. — 256с.
6. ДейнекаТ.А. Идеологическоеобоснование внешней политики Египта в XVI-XIV вв. до н.э.// ВДИ. 1990.№2.-С.135-153.
7. Зубов А.Б., Зубова(Павлова) О.И. Проблема власти царейдревнего Египта (К проблеме «восточного деспотизма») // Государствона Древнем Востоке (Сборник статей). М., 2004. С. 204–225.
8. Кацнельсон И.С. Египет (древний) // Советская историческая энциклопедия. Т.5. М., 1964. Стлб. 454–462.
9. Коростовцев М.А. Египтяне древние и современные // ВДИ № 1, М. 1966, – С.40–46.
10. Коростовцев М.А. Наследие древнего Египта // Культура древнего Египта. М.,1976. – С. 425–436.
11. Коростовцев М.А. Спорт в древнем Египте // Культура древнего Египта. М.,1976. – С. 419–424.
12. Лапис И.А. Культура древнего Египта // История древнего мира. Ч. I.Ранняя древность. М., 1983. – С. 256–275.
13. ЛюбимовЛ. Искусство Древнего мира. — М.: Просвещение, 1971. — С. 54—55
14. МатьеМ.Э. «Хеб-сед».//ВДИ. 1956. №3.-С.7-28.
15. МатьеМ.Э. Древнеегипетскиемифы. – М.-Л., 1956.- С.28-30.
16. Монте П. Повседневная жизнь египтян вовремена великих фараонов.-М., 2000. – С.259-266.
17. Морз А. Цари и боги Египта.-М., 1998.-С. 31-33.
18. МорозовА. «Загадка культу Атона» // ВДИ № 5, 1997. С. 148.
19. Морэ А. Цари и боги Египта.-М.,1998.- С. 18-31.
20. Нибби А. Дельта Нила и ее значение для понимания древнеегипетскойистории // ВДИ № 3, 1991. С. 93–111.
21. Перепелкин Ю.Я. История ДревнегоВостока. Зарождение классовых обществ и первые очаги рабовладельческойцивилизации. Часть 2. Передняя Азия. Египет.-М., 1988.
22. Пиотровский Б.Б. Идеологические формы укрепления царской власти в ДревнемЕгипте // Вопросы научного атеизма и религии.–М., 1976.
23. Прусаков Д.Б. «Старые дюны» в Среднем Египте // ВДИ № 2, – 1997.– С. 95–99.
24. Прусаков Д.Б. Взаимоотношение человека и природы в Древнем Египте(автореф. дисс.). М., 1996.
25. Прусаков Д.Б. Взаимоотношение человека иприроды в Древнем Египте Автореф. дисс. Канд ист. Наук. –М., 1996.
26. Прусаков Д.Б. Концепция социоестественной истории древнего Египта // ЛикСфинкса. Материалы Четвёртой международной научной конференции «Человек иприрода – проблемы социоестественной истории». М., 1995.
27. Прусаков Д.Б. Море и Дельта в древнем Египте: природа и социальная история(к постановке проблемы) // Генетические коды цивилизаций. Материалы Третьейнаучной конференции «Человек и природа – проблемы социоестественнойистории». М., 1995.
28. Рак И. В. Легенды и мифы ДревнегоЕгипта. — СПб., 1997.
29. РакИ.В.Египетская мифология. — М: Изд-во Терра, 2004. — 320 с
30. Рецензия:Павлов В.В. // Художник — № 5. — 1967.
31. Рузаева Н.Г. Древний Египет. Происхождение обрядов и праздников. М.,1997.
32. Силиотти А. Египет: храми, люди и боги.- М., 2004.
33. Советскаязнциклопедия (2-е изд.). Т. 15. М., 1952. — С. 434-446.
34. СолкинВ.В. Египет:вселенная фараонов.-М.,2001.- С.10
35. Струве В.В. Египет. Древняя история (до арабскогозавоевания) // Большая Советская знциклопедия (1-е изд.). Т. 24. М., 1932. — С.371
36. Струве В.В., АвдиевВ.О., Матье М.Э. Египет (Древний) //Большая Советская энциклопедия (2-е изд.). Т. 15. М., 1952. – С. 434–446.
37. Стучевский И.А. Государственное (царско-храмовое) хозяйство и господствующийкласс древнего Египта // Государство на Древнем Востоке (Сборник статей).– М.,2004. – С. 161–186.
38. Таранов П.С. 120 философов: жизнь,судьба, учение. — Симферополь: Реноме, 1997.– Т.1, 2.
39. Тураев Б.А. Египет. История (до завоевания арабами) // ЭнциклопедияБрокгауз и Ефрон. Т… XIА, 22. СПб, 1894. – С. 523–527.
40. Фахри А.Пирамиды.-М., 1961.
41. Хрестоматия по истории древнего мира Подред. В.В. Струве -. Т. 1-М.,1950.
42. Шоу Я. Древний Египет. — М., 2006.
43. Jones J. Towards Mummification: NewEvidence for Early Development. // Egyptian Archaeology. 2002. 21.
44. Lupton C. «Mummymania» for the Masses —is Egyptology Cursed by the Mummy’s Curse. // Consuming Ancient Egypt. — L.,2003.
ДОДАТКИ
Додаток1.Мастаба
/>
Додаток2.Пирамида Джосера
/>
Додаток3. Тексты из «Книги мертвых»
Главао получении ладьи на небесах.Из папируса Ну ( Брит. муз. в"--10477, л. 9).
"Приветствую тебя, о Бедро, живущее в великом Озере северного неба, видимоепростым глазом и бессмертное. Я встал над тобой, когда ты взошло подобно богу.Я видел тебя, и я не умер. Я поднялся к тебе и воскрес подобно богу. Я гоготалкак гусь, я парил как сокол среди божественных облаков и великой росы. Ясовершил путешествие с земли на небо. Бог света укрепил меня с двух сторон" лестницы". Звезды, которые никогда не заходят направили меня поверному пути и помогли избежать уничтожения".
Главао том, как не попасть на восток в загробном царстве.
Изпапируса Ну (Брит.Музей — 10477, л. 6.)
«Приветствуютебя, фаллос Ра отступающий от бедствий своих, в результате противостояния, циклысохраняют неподвижность миллионы лет.»
«Есликакой либо член мой будет направлен на восток, то фаллос Ра будет поглощен(вместе с) головой Осириса ».
ГлаваCL XXV
Изпапируса Ани ( Брит. музей в"- 10470, л.29)
«Приветствуютебя, о Тот! Что случилось с божественными детьми Нут? Они затеяли сражение,они продолжают враждовать, они сотворили зло, они создали демонов, онисовершали убийства, они вызвали волнения. Поистине во всех их деянияхмогущественный противостоял слабому. Да будет на то воля твоя, о могущественный.Тот, чтобы исполнилось то, что приказал бог. Тем. Ты же не творишь зла и неподдаешься гневу, когда они вносят смятение в годы свои, и заполняют своипространства, и стараются нарушить месяца свои. Ибо во всем, что они делали длятебя, они в тайне творили зло. Я есть твоя табличка для письма, о Тот, и япринес тебе чернильницу твою. Я не отношусь к тем кто творит зло в тайныхместах своих, и да не поразит меня зло.»
Папирусхранится в британском музее под номером 10188.
«Легендао боге НЕБ-ЕР-ЧЕРЕ и история сотворения». К сожалению оригинальный текст неуказан полностью, а лишь фрагментарно переплетен с пересказыванием самогоавтора.
Текстболее чем интересен, и описывает не только происхождение земли, небес и всегосущего, но также и самого бога. Из текста следует, что повествует сам верховныйбог, Неб-ЕР-Чер. Прямой перевод этого имени, «владыка до самого крайнегопредела». Суть этого бога предполагает, как считает Бадж, применениепонятия «предел» к времени и пространству. И что в действительностиэтот бог является Вечным Богом Вселенной. Далее Бадж приходит к выводу, чтоэтот бог в точности соответствует тому понятию бога единого, которыйприсутствует во всех современных религиях мира.
Древниеегиптяне представляли этого бога в виде некоей всемогущей силы, заполняющей всепространство.
Впапирусе повествуется, что именно этот бог пожелал создать мир, как он естьсейчас, и подробно описан акт творения, в точности похожий на библейскоеописание лишь с небольшими отклонениями временного и местного, египетскогохарактера.
ИСПОВЕДЬОТРИЦАНИЯ
ПапирусНу
ПриветствуюТебя, о Великий Бог, Владыка Истины и Справедливости,
МогущественныйГосподин: я пришел к тебе!
Дозвольмне созерцать блеск красоты твоей!
Известномне магическое Имя твое и сорока двух Благородных,
чтоокружают тебя в великом Чертоге Истины-Справедливости;
вдень, когда дают отчет в грехах своих перед Осирисом;
кровьгрешников служит ему пищей.
Имятвое есть «Господин-порядка-всей-вселенной-чьи-два-глаза-две-сестры-богини».
Принеся в сердце своем Истину и Справедливость,
ибоизгнал из него я все дурное…
Яне делал худого людям.
Яне был жесток с близкими.
Яне подменял правду неправдою.
Яне посещал злых людей.
Яне совершал преступлений.
Яне заставлял других работать на меня сверх меры.
Яне плел интриг из тщеславия.
Яне бранил тех, кто служил мне.
Яне оскорбил богов.
Яне оставил бедного без пищи.
Богопротивныхдел не совершил.
Яне позволял хозяину бить его слуг.
Яне заставлял страдать другого.
Яне был причиной голода.
Небыл причиной слез людей, моих ближних.
Яне убивал и убивать не велел.
Яне был причиной болезни людей.
Яне похищал жертвоприношения из храмов.
Яне воровал хлеба богов.
Яне покушался на жертвоприношения, предназначенные священным духам.
Яне совершал постыдных дел в святая святых храмов.
Яне сокращал количества жертвоприношений.
Яне стремился увеличивать свое богатство неправедным путем
ине присваивал чужих полей.
Яне надавливал рукой ни на чашу, ни на коромысло весов.
Яне отнимал молоко от уст младенцев.
Яне уводил чужой скот.
Яне ловил петлёй птиц, посвященных богам.
Яне ловил рыб, завлекая их мертвой приманкой.
Водамтекущим я путь не преграждал.
Непотушил я огня, что гореть был назначен.
Яне нарушил законов о жертвоприношениях мясом.
Незавладел я скотом, коль владели им храмы и боги.
ПроявлениюБожьему я не мешал.
Ячист! Я чист! Я чист! Я чист!
Очищениепрошел я, как великий Феникс из Гераклеополя.
Ибоя есть Владыка Дыхания, дающего жизнь каждому Посвященному в деньторжественный, когда Око Хора в присутствии Владыки Божественного этой землиторжествует в Гелиополе.
Ясвидетелем был торжества Ока Хора в Гелиополе, в этом Краю худого со мной неслучится, о боги, ни здесь, ни в ваших Чертогах Истины и Справедливости, потомучто известны мне Имена богов, что окружают Маат, великое БожествоИстины-Справедливости.
ВЫХОДДУШИ НА СВЕТ ДНЯ
ДвериНеба растворятся предо мной,
идвери земли уже не мешают моему шагу…
Откиньтезасовы с Врат Геба!
Дайтевойти мне в Край Первый!
Несомненно,что невидимые руки,
те,что окружали и охраняли меня на земле и вели мои шаги,
отменя удалились.
Крайканалов и потоков открыт моему взору,
ямогу насладиться прогулкою по нему.
Конечно,я владыка моего Сердца «иб»
Имоего Сердца «хати».
Владыкамоих рук, моих ног, моих уст,
Владыкавсего моего тела,
Владыкапогребальных жертвоприношений,
Владыкаводы, воздуха, каналов и рек,
Владыказемли и всех ее нив,
Владыкамагических существ, что будут работать на меня в мире ином.
Яимею полную власть над всем, что могло быть приказано мне на земле.
Овы, божественные Духи!
Произнесливы предо мной такие слова:
«Пустьучаствует он в вечной Жизни,
Причастившисьсвященных Хлебов Геба!»
Удалитеот меня то, что я ненавижу!
Хлебпричастия моего будет из белой пшеницы,
причащатьсяя буду напитком из красной пшеницы,
житьбуду я в месте священном и чистом,
подветвями пальм,
священногодерева Хатхор, принцессы Солнечного Диска.
Вотона направляется в Гелиополь
сКнигой божественных Слов Тота, в руках.
Конечно,я владыка моего Сердца «иб»
ямоего Сердца «хати»,
Владыкамоих рук, моих ног, моих уст,
Владыкаводы, каналов и рек,
Владыкамагических существ, что работают на меня в мире ином.
Яимею полную власть
надвсем, что могло быть приказано мне
какна земле, так и в мире ином.
Еслиположат направо меня, я отправлюсь налево;
еслиналево положат, направо пойду.
Сидяи стоя вдыхаю животворящее дуновение воздуха.
Несомненно,уста мои и язык… Вот мои провожатые!
Додаток4. Изображение Осирис-Тот
/>
Додаток5. Захищаюче око
/>
Додаток6. Сосуды: Дуамутефа — с головой шакала; Кебехсенуфа — с головой птицы; Хепи —с головой обезьяны, скорее всего павиана; Имсети — с человеческой головой.
/>
Додаток7.Эхнатон и Нефертити с семьёй. Staatliche Museen zu Berlin — PreußischerKulturbesitz, Ägyptisches Museum
/>
Додаток8. Текст гимну Атону
Текстгимна сохранился в гробнице вельможи Эйе, современника Эхнатона (1352 — 1336гг. до н.э.). Эйе после смерти преемника Эхнатона — Тутанхамона,царствовавшего, очевидно, не более 9 лет, взошел на престол и правил около 3-хлет.
Цитируетсяпо изданию: История Древнего Востока: Тексты и документы / Под редакцией В.И.Кузищина. — М., 2002. С. 116 — 118.( Перевод и комментарии Петровского Н.С.)
Прославление:'Да живёт Ра-Горахти, ликующий на небосклоне, в имени своём как Шу, который[есть] Атон'1, да будет он жив вечно, вековечно, живого и великого Атона,находящегося в Празднестве Сед, владыки всего, что окружает солнечный диск,владыки неба и владыки земли, владыки 'Дома Атона'2 в Ахетатоне [и] царяВерхнего и Нижнего Египта, живущего правдой, владыки Обеих Земель [Египта]Неферхепрура — единственного для Ра, сына Ра, жи-вущего правдой, владыки венцовЭхнатона, большого по веку своему, [и] жены царёвой великой, возлюбленной им,владычицы Обеих Земель Нефернефруитен-Нефертити, да будет она жива, здорова,молода вечно, вековечно'.
Говоритон [Эйе]:
'Тысияешь прекрасно на небосклоне неба, живой солнечный диск, положив-ший началожизни!
Тывосходишь на восточном небосклоне и ты наполняешь всю землю своей красотой!
Тыпрекрасен, велик, светозарен и высок над всей землёй!
Твоилучи объемлют страны вплоть до предела всего того, что ты создал!
Ты[есть] Ра и ты доходишь до их [стран] пределов!
Тыподчиняешь их для сына твоего, любимого тобой!
Тыдалёк, а лучи твои на земле, [ибо] ты перед [ними, чтобы видели?] твоёпрохождение!
Тызаходишь на западном небосклоне и земля [находится] во мраке, наподобиемёртвого.
Спятони [египтяне] в помещениях, причём головы их закутаны, и они не видят другого.Тащат их все вещи, что под их головами, и не знают они [об этом].
Каждыйлев выходит из своего логова. Все гады кусаются [во] мраке, [когда] уходят (?)свет и жар. Земля молчит, так как тот, кто создал их, зашёл на своемнебосклоне.
Светает,[когда] ты восходишь на небосклоне. Ты сияешь в виде солнечного диска днём. Тыгонишь мрак, [когда] ты даёшь лучи. Обе Земли торжествуют. Просыпаются и встаютна ноги, подымаются они [люди] из-за тебя. Омывают свои тела и берут одежду.Руки их славят твоё воссияние, [и затем] они совершают работу свою.
Весьскот вкушает свои травы. Деревья и травы зеленеют. Птицы вылетают из своихгнёзд, и их крылья славят твоё Ка. Все животные прыгают на ногах. Всё то, чтолетает и порхает, оживает, [когда] ты восходишь для них.
Плывуткорабли на север, а также и на юг, и все дороги открыты, когда ты воссиеваешь.Рыбы в реке выходят (?) на лик твой. Лучи твои [проникают] внутрь моря.
Создающийзачатие (?) в женщинах, далающий семя в мужчинах! Дающий жить ребенку во чревематери, успокаивающий его, чтобы он не плакал! — [ты] кормилица в утробе!Дающий дыхание, чтобы сохранить живым то, что создал, когда он [ребенок]покидает утробу в [первый?] день, когда он рождается. Ты открываешь его устасовсем и делаешь [всё] то, что нужно ему.
Когдаптенец в яйце, он [уже] говорит в скорлупе. Ты даёшь ему дыхание внутрь его[яйца], чтобы он сохранил жизнь. Ты устанавливаешь его время, чтобы былопробито оно [яйцо] из яйца. Он выходит из яйца, чтобы говорить в установленноевремя. Он идёт [уже] на своих ногах, когда выходит из него [яйца]. О, какмногочисленно то, что ты делаешь, и то, что [является] тайным, единст-венныйбог, [кроме] которого нет другого!
Тыобразовал землю по своему желанию, когда ты был один, с людьми, скотом и всемиживотными, которые ходят по земле на своих ногах и которые подымаются вверх,летя на своих крыльях.
Чужеземныестраны, Сирия и Куш, Египет — ты каждому человеку назначаешь его место. Тыделаешь то, что требуется им. Каждый имеет свою пищу6 и отмерено его времяжизни. Их языки разделены по речи так же, как и их образы. Их кожа различна,[так как] ты отличил чужеземцев.
Тысоздал Нил в преисподней и привёл ты его по желанию твоему, чтобы дать жизньподданным, подобно тому как ты их создал для себя, владыка их всех, страдающийиз-за них, владыка каждой страны, восходящий ради них, солнечный диск дневной,большой величием.
Тыделаешь [так], чтобы жили далекие чужеземные страны. Ты дал Нил на небеса, и онпадает для них. Он делает волны на горах, как [на] море, орошая их поля в ихселениях.
Окак прекрасно исполнены они, твои замыслы, владыка вечности! Нил на небе тыпредназначил для чужеземцев и для всех диких животных, ходящих на ногах, а Нил,который идёт из преисподней,- для Египта.
Лучитвои кормят каждую пашню. Когда ты восходишь, они оживают и растут из-за тебя.Проводишь ты время, чтобы воспроизводить всё то, что ты сделал: Всходы, чтобыони (пашни) охладели, жару, чтобы вкусили (?) её.
Создалты небо далекое, чтобы восходить на нём, чтобы смотреть на всё созданное тобой.
Тыедин, но ты восходишь во [многих] своих проявлениях в виде живого солнечногодиска, воспевающего, сияющего, удаляющегося, приближающегося. Ты создаёшьмиллионы проявлений из себя одного.
Города,селения, поля, дороги, река — зрит тебя каждый человек9 перед ними10, когда тыв виде дневного солнечного диска.
Тыв моём сердце и нет другого, который познал бы тебя, кроме твоего сынаНеферхепрура — единственного для Ра. Ты даёшь, чтобы он был сведущим в твоихпомыслах и в твоей силе. Земля существует под твоим началом11 подобно тому, какты создал их [людей]. Ты восходишь — они живы, ты заходишь — они мертвы, Это тысам время жизни, и живут в тебе. Глаза [устремлены] на красоту (твою) до твоегозахода. Кладут всякую работу, когда ты заходишь на западе. Когда (ты)восходишь, (ты?) даёшь расти (?)… для царя. Спешат (?) со всех ног (?) с техпор, как ты основал землю. Ты поднимаешь их для сына твоего, вышедшего из твоейплоти, царя Верхнего и Нижнего Египта, живущего правдой, владыки Обеих ЗемельНеферхепрура — единственного для Ра, сына Ра, живущего правдой, владыки венцовЭхнатона, большого по веку своему, [и для] великой жены царёвой, возлюбленнойим, владычицы Обеих Земель Нефернефруитен-Нефертити, да будет она жива и молодавечно, вековечно!
Примечания:
Вкавычки слов, для выделения, взята титулатура Атона, которая в тексте заключенав царские картуши. В ней он отождествляется с Ра-Горахти.
'ДомАтона' — название храма Атона в Ахетатоне.
Тоесть для Эхнатона.
Букв.:не видит один глаз другого.
Тоесть даёшь ему речь.
Букв.:каждый под пищей своей.
Попредставлениям египтян, Нил вытекал из потустороннего мира.
Тоесть дождь.
Букв.:каждый глаз.
Тоесть где бы ни находился солнечный диск, его всегда видят люди.
Букв.:под твоей рукой.
Додаток9. Akhenaten
AmenhotepIV
/>
Додаток10.
Headof Akhenaten
/>
Додаток11
/>
Akhenatendepicted as a sphinx at Amarna.
Додаток12-13. Вшанування Атона
/>
/>
Додаток14. Amenhotep IV
/>