Вступ
Актуальність теми: морські подорожі в епоху Середньовіччя є переходом донового часу, початок яких зумовлено різними подіями, що склали комплексвзаємопов’язаних між собою причин і передумов. Наслідки епохи змінили хід подійдекількох достатньо розвинених цивілізацій, вплинули на хід історичних подійкожної європейської країни, було покінчено з релігійними уявленнями про світ,крім змін в економіці, політиці і культурі, основною була зміна світоглядулюдей.
Мета: дослідити епоху морських подорожей в Середньовіччі, розкритипричини та передумови, що спричинили до подальших подорожей, виявити наслідки дляокремих народів та людства взагалі.
Завдання роботи: вивчити і узагальнити наукові джерела з даної теми;показати передумови, причини, наслідки морських подорожей; дослідитипередумови, проаналізувати події, що спричинили подорожі, що сталигеографічними відкриттями; описати найважливіші морські експедиції та їх впливна становище населення відкритих територій; узагальнити економічні, культурнінаслідки.
Об'єктом курсової роботи є епоха Середньовіччя, дивовижні подорожіпочатку VI – першої половини XVI століття,
Предметом дослідження є всі подорожі першовідкривачів, що здійснювалисьзаради одного – збагачення самих себе та країни, що надала підтримку. Окреміподорожі мали навіть випадковий характер, тобто не планувались, алездійснились, завершення яких ознаменувалось збагаченням.
Хронологічні межі. Епоха дивовижних подорожей і відкриттів нових земельведе свій відлік від плавання Ірландських ченців до експедицій Васко да Гамма.
Структура роботи. Курсова робота складається з трьох розділів, висновків,списку використаної літератури. Епоху Середньовіччя можна з повним правомназвати епохою великих пограбувань та геноциду підкорених народів; європейці,які ще кілька століть назад могли гнобити та винищувати один-одного, отримувалидуже широке поле діяльності — весь світ.
1. Зародження морських подорожей
1.1Ірландські ченці якзасновники мореплавства
Одними з основоположників морських експедиційв епоху Середньовіччя були ірландські ченці. Керуючись тим, що християнськавіра є шляхом до спасіння, вони стали на шлях місіонерства. Визнаним мореплавцем VIст. вважається за традицією св. Брендан — покровитель Ірландії. Про його мандрискладені саги, які були надзвичайно популярні в середні століття. За легендамисв. Брендану було видіння у вигляді голуба, який вказав шлях до невідомогоострову, після чого святий дав обітницю перетворити в християн, язичниківневідомих земель. Св. Брендан зробив два плавання.Перший раз він вирушив у відкрите море на плоту з надутих шкір, але Богдопомагав йому, і плавання закінчилося вдало. У другу подорож св. Бренданвідправляється вже на човні. Під час мандрів по океану Брендан стикається збезліччю чудес. Так, напередодні свята Великодня він зі своїми супутникамивисаджується на острів. Після прочитання подячних молитов подорожні розводятьбагаття, щоб зігрітися і приготувати їжу. Але раптом острів приходить в рух:він виявляється величезним китом Ясконіусом. Мандрівників охоплює паніка, вонирозуміють, що якщо кит пірне, то всі загинуть. Але Брендан залишаєтьсяабсолютно спокійним, він довіряє всіх в руки Бога і починає служити месу. Ігігантське чудовисько було приборкано «за допомогою молитви», прочитаноїБренданом. Чудовим чином зникли величезні хвилі, підняті рухом кита, і бурхливіводоверті, море заспокоїлося. Диявол, спокушаючиБрендана, відправляється разом з ним у пекло, щоб продемонструвати йому мукипекла. Один з ченців також виявляє велике бажання побувати у «країні тіней».Але для того, щоб повернути цього ченця назад до життя, довелося святомузробити чудо його воскресіння. Саги розповідають про те, що Брендан зумівперетворити на християнство зустрінутого на одному з віддалених островіввелетня-язичника. Крім того, йому в дорозі зустрічалися такі незвичайні явища,як страхітлива миша, величезний кіт і напівпрозорі острови. Але, подолавши всіперешкоди, судно Брендана пристає до явленному йому у видінні острову. По всійімовірності, під цим островом духів-птахів ірландці мали на увазі Землюобітовану. В даний час ірландськими вченими та любителями подорожей булазроблена спроба реконструювати плавання св. Брендана. За старовинним малюнкамибув побудований човен, подібний до того, на якому плавав святий. На ньому івідбулася подорож від берегів Ірландії до узбережжя Америки. І деякі з «чудес»знайшли своє природне пояснення. Айсберги і їх напівпрозорі уламки цілком моглисприйматися членами експедиції Брендана як «напівпрозорі острови». Зрозуміло,за часів Брендана було більше китів, тому що ера китобійного промислу, якапоставила деякі з видів цих тварин на грань вимирання, ще не почалася. Можнасміливо припустити, що ніхто з супутників св. Брендана раніше не бачив зблизькацих гігантів, тому й виникло порівняння кита з островом. Галасливі «пташинібазари», де гніздяться сотні тисяч птахів, стали, по всій вірогідності,прообразом острова духів-птахів. Плавання св.Брендана було одним з перших, яке вказало шлях європейцям на захід через океан.Через кілька століть по цих морських дорогах відправляться тури вікінгів.
Величезну роль у розвитку західноєвропейськоїсередньовічної цивілізації зіграли подорожі жителів Скандинавського іЮтландского півостровів. У Франції їх називали норманами (північні люди), вАнглії — данцями (незалежно від того, чи були вони з Данії чи Норвегії), вІрландії — фін-галлами (світлі чужоземці — норвежці) і дубгалламі (темнічужоземці — датчани), в Візантії — варангамі, на Русі — варягами, а араби — мадхусамі (язичницькі чудовиська). [13]
1.2 Морські подорожі вікінгів
Субцивілізація вікінгів існувала з серединиVIII до початку XII ст. Нормани були майстерними мореплавцями. Саме слово «вікінг»перекладається з давньонорвезького як «затока» або «бухта», таким чином,вікінги — це ті люди, які тримали свої кораблі у бухтах. Скандинавське вираз«податися в вікінги» означало подорож в пошуках багатства і слави. У норманів були прекрасні судна типу ріка-море. Звичайно, турибули різного розміру. Але вони не перевищували в довжину 30 м, а в ширину 4,5 м. На кораблях було від 30 до 70 веслярів. Тури мали палубу і кермо. На подібнихкораблях вікінги здійснювали багатоденні плавання в океані, і в той же часмогли заходити в мілководні річки, так як осаду тур була невелика. Навігаційнихприладів вікінги не знали. У відкритому морі вони орієнтувалися по зірках іСонцю. Визначити своє місце розташування їм допомагала також глибина ітемпература води в океані. Крім того, вони вивчили поведінку риб, морськихтварин і птахів, що також не давало їм заблукати. Відомо, що коли вікінгипливли до Гренландії, вони орієнтувалися в дорозі по руху косяків риби — тріскита оселедця. Багато практичних знань міститься в скандинавських оповідях — сагах.[9, ст. 59]
Норманів залучали багаті торгові міста Європи.У той час у європейців не було регулярних армій, тому вони виявилися практичнобезсилими перед спустошливими набігами вікінгів. Від нападів вікінгів страждалине тільки прибережні міста, але й такі, які знаходилися далеко від моря: Париж,Тулуза, Севілья. Відкупитися від норманів було неможливо: вони із задоволеннямбрали викуп, але незабаром поверталися і вимагали збільшити його. Вікінгипредставляли собою справжнє лихо для Європи. У церквах навіть з'явиласяспеціальна молитва: «Боже, спаси нас від норманів ...». Але і вона недопомагала. У 843 р. у свято св. Іоанна в Нантської соборі прямо під час службивікінгами було вбито єпископа, духовенство і навіть частину городян. У 858 р.нормани на Великдень (!) Вторглися в собор Сен-Жермен-де-Пре, поглумившись надсвятинями. Але не можна перебільшувати норманську небезпеку. Руйнівні грабежівікінгів служили іноді приводом для монастирів, які найчастіше і піддавалисяїм, у проханнях про додаткові привілеї чи земельні жалування. У Пікардії, щославилася зразковими монастирями, в хроніках за 835-935 рр… з 55 відомихдокументів тільки два констатують збиток від норманів. У цілому хронікальнізгадки про норманів сухі, короткі і нечисленні. Вікінги атакували навіть деякінаселені пункти і на узбережжі Північної Африки. У 911 р. вождю вікінгів Роллонубули відведені франкським королем Карлом Простуватим землі поселення в околицяхміста Руана. Ця територія і до сьогоднішнього дня носить назву Нормандія.Експансіонізм вікінгів переживав бум у IX-XI ст. До 869 р. датський флотзавойовує значну частину Англії. І хоча англійський король Альфред Великийзумів зупинити натиск норманів і потіснити їх, але на території Британськихостровів була узаконена досить обширна «область датського права», де датчанимогли жити за своїми законами і звичаями. Англійський престол неодноразовоналежав датським королям: Свену Вилобородому, Кнуду Влиекому, а згодом королемАнглії стає герцог Нормандії Вільгельм, який увійшов в історію Англії якВільгельм Завойовник. [3, ст. 90] Вікінги створюють дві держави на півдніЄвропи: герцогство Апулію на півдні Італії, а також королівство Сицилію. Адинастія Рюриковичів, чиїм засновником був варяг Рюрик, проіснувала на Русі з862 по 1598 Феномен вікінгів базувався напасіонарному сплеску цього народу. Тяга до розширення життєвого ареалу не моглагрунтуватися тільки на зростанні населення. Вікінгам належать дві безперечнізаслуги загальноцивілізаційного значення. Перша заслуга в тому, що вони зумілививести європейську торгівлю з глухого кута, що було викликано арабськимизавоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів.Нормани не були звичайними розбійниками, вони представляли собою прообразбуржуазії індустріального суспільства. Їм необхідно було розширювати своїринки. Тому вони докладають максимум зусиль, щоб периферійні торгові шляхи, яківикористовуються східними слов'янами і з'єднували допомогою річок Балтійськеморе з Чорним і Каспійським, стали стовпової дороги торгівлі Європи та Азії.Але тактико-стратегічна лінія норманів на сході була зовсім іншою, ніж назаході. Завоювати території, на яких жили східніслов'яни, було неможливо, виходячи з їх розмірів і відсутність доріг. Крімтого, вікінги були б винищені слов'янами партизанськими методами, навіть якщо бі розбили їх об'єднані сили в генеральній битві. «Натиск на схід» вікінгиблискуче здійснили, «експортувавши» на Русь одного зі своїх конунгів (князів) — Рюрика, який зумів не порушити клас і політогенез слов'ян, очоливши зароджувачадержави. Київська Русь стала основним транспортнимторговим вузлом допомогою шляхів «із варягів у греки» і «з варяг у перси»пожвавилася торгівля з Візантією, відомо, що вікінги торгували навіть уБагдаді. Торгівля з Константинополем, який вікінги називали Міклагардом — «Великим містом», носила з кінця IX ст. регулярний, а не епізодичний характер.Про це свідчить і докладний опис шляху «із варяг у греки», якому присвяченаглава «Про росах, що відправляються з моноксілах з Росії до Константинополя»трактату візантійського імператора Костянтина VII «Про управління імперією».Цей опис, що представляє собою досить грунтовний перипл, відрізняється відзвичайних периплів. У ньому не вказується, наприклад, відстань між пунктами,виклад дано не схематично. Зустрічаються розгорнуті описи місцевості. Що булоособливо корисно для мандрівників — це характеристика руху через дніпровськіпороги. Подорож по Дніпру викладається особливо детально, а ось шлях від Дунаюдо Месемврії, який був чудово знайомий ромеям (мешканцям Візантії), являє собоюлише сухий перелік географічних назв. Таким чином, в значній мірі завдякипоходам вікінгів в кінці I тис. було створено єдиний європейський економічнийпростір. [8, ст. 278-285] Другим досягненням вікінгів були їх географічнівідкриття. З кінця VIII ст. норвезькі флотилії, якіналічували до декількох десятків кораблів, кинулися через Північне море назахід. Через добре відомі їм ще з глибокої давнини Шетлендські острови, якихможна досягти при попутному вітрі і гарній погоді всього за добу, вони рушилидо Оркнейських, Фарерських і Гебридських островів. Ці острови були перетворенівікінгами в плацдарми для їх подальшої колонізації. Відкривши Ірландію, вонипочинають створювати там свої укріплення, названі лонгфортами, деякі з них далипочаток таким містам, як Дублін, Уексфорд, Корк та ін. Лонгфорти,перетворюючись у великі торгові центри, приносили Ірландії багатство іпроцвітання. Ірландці, відчуваючи гніт вікінгів, неодноразово нападали на них(найбільш великі битви були в 960 і 1011 рр..), Але ніколи не знищувалилонгфорти і не виганяли вікінгів зі своєї території, розуміючи, що їхняторгівля є основою економіки Ірландії. Шетлендські та Фарерські острови стаютьнезабаром перевалочними пунктами в пошуках нових земель, придатних для життя назаході. Згідно з легендою, Ісландія була відкрита в860 р. норвежцем Наддодом, чий корабель збився з курсу і пристав до незнайомихберегів. Незабаром тут з'являються переселенці зі Скандинавії, які порахували,що клімат південних районів Ісландії дуже схожий з кліматом їхньої батьківщини,що дозволило їм займатися добре відомими видами господарської діяльності.Колоністи не втрачали зв'язку зі Скандинавією і торгували також і з іншиминародами континентальної Європи і населенням Британських островів. У 900 р. шторм став причиною відкриття Гренландії. Корабель,очолюваний Гуннб’єрном і прямує з Норвегії до Ісландії, був відкинутий донезнайомих берегів. Але досліджував Гренландію і заснував там колонії напівденному і південно-західному узбережжі знаменитий авантюрист Ерік Рудий.Згідно зі сагою, він був змушений емігрувати до Ісландії з рідних місць «черезвбивств, скоєних ним у розбраті». Але і в Ірландії, на місцевому тінгу(народних зборах) він був оголошений поза законом. Він був змушений спорядитикорабель для далекого морського плавання, і, подаючись в черговий раз «в біга»,оголосив проводжали його, що «хоче шукати ту країну, яку бачив Гуннбьерн». ЕрікРудий знайшов цю країну. Протягом трьох років він досліджував її узбережжя. Длятого щоб залучити переселенців, він навіть назвав ці не дуже привітні земліЗеленої Землею (Гренландією). У 985 р. перша партія переселенців на 25 корабляхвирушила з Ісландії на нові землі. Але лише 14 кораблів зуміли дістатися доГренландії, решта або затонули під час шторму, або якщо ви повернули назад доІсландії. Переселенці займалися в Гренландії землеробством і скотарством.Відомо, що там навіть розводили велику рогату худобу. Треба зазначити, щоклімат в той час був у тому регіоні дещо м'якше, ніж в наші дні. Але основнимизаняттями колоністів був морський промисел на китоподібних, а також на хутровихзвірів. Експортували вони в Європу і мисливських птахів — соколів, а звідтиотримували продовольство, якого все-таки не вистачало, метал та деревину. Нащадкивікінгів були витіснені з Гренландії через майже 400 років корінними жителямицього острова — ескімосами. Це сталося внаслідок того, що клімат ставхолоднішим, і ескімоси стали мігрувати в південні райони, зайнятіпереселенцями. Почалися збройні зіткнення. Ескімоси численністю поступововідвойовували все нові й нові землі. Колоністи через брак продовольства сталихворіти на цингу і рахіт. Майже всі, хто міг, почали повертатися до Ісландії. У1000 р. син Еріка Рудого Лейф Ейріксоном відкрив Америку. На цей раз відкриттянових земель не було випадковим. Ще в 985 р. один з кораблів, керований Б'ярні,що плив з Ісландії до Гренландії був віднесений далеко на захід, але морякизуміли все ж припливти назад до Гренландії, де розповіли про нову чудесноїземлі, вкритій густими лісами. Експедиція Лейфа Ейріксоном досягла берегівАмерики. Лейф відправився всього на одному кораблі з командою з 35 чоловік,«серед них був один житель півдня, звали його Тюркір». Вони робили зупинки наБаффиновой землі, яку назвали Хеллуланд — «Земля Кам'яних плит», на півостровіЛабрадор, якому дали ім'я Маркланд — «Лісова країна», і, нарешті, в районіострова Ньюфаундленд, Новій Англії, що отримало назву Вінланд — «Землявинограду ». Тут Тюркір знайшов виноградну лозу, так як він «народився там, девдосталь і виноградної лози, і винограду». УВінланді норвежці зазимували. Незабаром після повернення до Гренландії буловирішено колонізувати і ці землі. Група переселенців, очолювана братом ЛейфаЕйріксоном, прибула до Вінланд і навіть оселилася в тих будинках, які вікінгисобі побудували для зимівлі. Але дружні відносини заборигенами у переселенців не склалися. Це навіть випливає з того, що вікінгиназвали їх «скраелінгамі» — негідниками. Вікінги бігли. І хоча були зроблені щеп'ять експедицій у Вінланд, більшість з яких було під керівництвом членів сім'їЛейфа Ейріксоном, але вони також закінчилися невдачею через зіткнення зіндіанцями. Пам'ять про великі морські походи норманів збереглася в «Сазі прогренландців», «Сазі про Еріка Рудого», «Сазі про Гіслен» та ін.
І хоча відкриття Вінланда вікінгами з часомбуло забуте, але відкриття і колонізація Гренландії, Ісландії, освоєнняПівнічної Атлантики завдяки невгамовній спразі подорожей норманів залучили цітериторії в загальноєвропейський економічний і культурний простір. [13]
1.3 Ганза – союз купців у північних морях
Торгово-транзитне панування вікінгів поступовозмінюється домінуванням у європейських північних морях об'єднанням купців, якеотримало ім'я Ганза.
Ганза (союз) виникає в Німеччині у XII ст. Уцей період зв'язок міст з центральною владою ослабла. Імператорська владавиявилася не в змозі захистити міста від свавілля князів, забезпечити безпекусухопутних і морських торговельних шляхів, а також захистити німецьких купцівза кордоном. Тому містах нічого не залишалося, як самостійно відстоювати своїінтереси, згуртувавшись. Поступово Ганза перетворилася на величезногоміжнародного торгового «монстра», в якому брало до початку XV ст. близько 160міст Північної і почасти Центральної Німеччини, а також ряд західнослов'янськихміст. Ганзейські купці, подібно італійським купцям Генуї, Венеції,монополізували морську торгівлю в Південній Європі, стали домінувати наморських шляхах європейського Півночі. [15] Німецьке купецтво, проникнувши всферу балтійської торгівлі (Dominium maris Baltici), перетворилося напосередника між Заходом і Руссю. Причому проникнення в російські землі мало нетільки торговий, але і військово-колонізаційний характер. Якщо Спочаткуколонізація представляла собою феодально-дворянські вторгнення, то з другоїполовини XII ст. вона все більше почала набувати рис переселенського руху, вякому брали участь селянські маси, ремісники і купці з різних областейНімеччини. Переселенцями зводилися нові міста, як правило, на місці колишніхслов'янських поселень які й отримали назви «вендські» міста, тобто міста,розташовані на землі венедів, як німці називали слов'ян. Це такі міста, якРосток, Любек, Вісмар і ін… [10, ст. 40-42] Морські торговельні шляхилюбекського купецтва спочатку були спрямовані до шведського острова Готланд, наякому, з-за його географічного розташування «в центрі моря» була зосередженабалтійська торгівля. Зв'язки з цим торговим центром стали регулярними післяпідписання в 1163 двосторонньої угоди про безмитну торгівлю. Столиця острова — Вісбю — незабаром була перетворена німецькими купцями в торговий іколонізаційний плацдарм для освоєння як акваторії Балтики та Північного моря,так і прилеглих територій. Після того як Готландбув заполонений німцями (і не тільки купцями), їх інтереси стали звертатися вбік Новгорода. І в 1184 в Новгороді виникає їх факторія, яка стала називатисяНімецький двір або Двір св. Петра. Торгівля в тойчас мала сезонний характер. Німецькі купці припливали до Новгорода двічі нарік. З осені до весни торгували «зимові гості», а під час навігації — «літнігості». Треба відзначити, що це були виключно морські купці. Сухопутна торгівляпочала розвиватися тільки з XIII ст., І проїжджаючи через Псков німецькіторговці називалися сухопутними гостями. До початкуXIII ст. ганзейські купці стали проникати в землі лівів і пруссів, торгуючи зними з середини XII ст. Без флоту Ганзи і їх фінансової підтримки хрестоносціне змогли б завоювати ці території. Після захоплення сюди ринули натовпи селянз Вестфалії. Рига, заснована хрестоносцями в 1201 р., перетворюється на форпостГанзи у Балтиці. Незабаром були закладені й інші міста: Кенігсберг, Мемель,також стали великими торговими центрами Ганзи. Щобобмежити хвилі німецьких мігрантів, які заполонили вже частину північно-східноїЄвропи, шведський уряд дозволив селитися в межах своєї держави тільки за умовиприйняття шведського підданства. Але це, по всій вірогідний, не служилосерйозною перешкодою для переселення німців. У середині XIV ст. король МагнусЕрікссон в «Законі міст» зобов'язує формувати міські магістрати не менш, ніж наполовину з шведів. У Норвегії вендські купціоблаштувалися з кінця XIII в. Дуже скоро ганзейці повністю витісняють знорвезького ринку англійців, голландців і фламандців. Норвегія сталавикористовуватися як плацдарм для плавань до Англії. А датчани зуміли дієво опір ганзейци. Вони відстояли і своєповне право на володіння «балтійськими воротами» — протокою Зунд, а такожбагатющими оселедцевого ловами у півострова Сконе. Вендські купці змогли лишепідтримувати партнерські відносини з данцями. Проникнувшина англійський ринок на самому початку XIII ст. і зіткнувшись з конкурентами зКельна, Саксонії та інших німецьких земель, ганзейци приймають виклик інезабаром домагаються в англійського уряду привілеїв для себе. У багатьоханглійських містах з'явилися їхні факторії: у Бостоні, Ньюкаслі, Інні та ін..
До кінця XIII в. Ганза охопила своєюпосередницькою торгівлею весь Балтійсько-Сєвєроморський регіон: від Новгородадо Лондона і від Бергена до Брюгге. Ганзейської купецтво слід було по морськихшляхах, які були освоєні ще у VIII — IX ст. вікінгами, а також слов'янськими іфризькими купцями. Не останню роль у такому успішному оволодінні морськоюторгівлею відігравало те обставина, що вендські купці ввели в обіг коггов — найбільш містке і стійке на ті часи морське судно. Вона могла вмістити, «крімекіпажу, 100 озброєних воїнів, 20 коней і одне Стінобитне знаряддя, тобто завантажопідйомністю в два-три рази перевершувала показники всіх сучасних їйсуден і як не можна краще відповідала потребам оптової торгівлі на далеківідстані ». [6, ст. 158-159]
Магістральним напрямом ганзейської торгівлібув шлях, що з'єднував Новгород із Західною Європою. Головним перевалочнимпунктом був Любек. Сюди прибували товари, призначені для Заходу: хутра, віск,жир, шкіри, льон, які доставлялися з Новгорода; з Пруссії везли бурштин ізерно; зі Швеції — залізо і мідь, грубе сукно, масло, ліс; з Норвегії та Даніїнадходила риба; з Поельбья — льон і зерно. У зворотному напрямку слідувалапродукція металообробного виробництва, всілякі сукна, французькі, іспанські ірейнські вина, прянощі та інші товари. Але ганзейци не просто здійснювалипосередницький товарообмін між двома економічними зонами, вони зуміли поставитиїх у залежність від себе. Переживши період розквіту, Ганза з початку XV ст.поступово почала приходити до занепаду. Хоча протягом XV ст. і продовжувалосязростання її товарообігів, але вже не так стрімко як раніше. На морську аренувиходять нідерландські та англійські купці. Посилився піратство, що робитьчасто торгівлю не рентабельною. Свій внесок у знищення ганзейського союзувнесла і Данія. Датський король Ерік на початку XV ст. став послідовнознищувати привілеї вендских купців у Данії, одночасно надаючи заступництво голландськимі вітчизняним купцям. Данці навіть встановили прямий торговий контакт зНовгородом. З кінця XIV ст. починаються «торгові» війни на Балтиці. Сталапосилюватися і внутріганзейская конфронтація, яку активно підтримувала ірозпалювала Англія, формально Ганза проіснувала до 1669 р., коли відбувсяостанній ганзейский з'їзд.Ганзейської купецтво, тримався на феодальній системіпривілеїв, не змогло кардинально перебудувати свою діяльність і пристосуватисядо нових віянь часу епохи почалася модернізації. Крім того, Великі географічнівідкриття перемістили шляху міжнародної морської торгівлі в Атлантичний океан.Сукупність цих причин і призвела до занепаду Ганзи. Ганзейский союз відіграв позитивну роль, прийнявши естафету відвікінгів. Вендські купці зуміли створити єдиний економічний простір, об'єднавшивсі прибережні держави Північної і Північно-Східної Європи. Ними буливідтворені і освоєні морські шляхи в Балтійському і Північному морях, заснованідесятки прибережних міст. Торгові морські подорожі стали природною частиноюжиття для народів, що населяли ці території в Середньовіччі. [8 ст. 169-171]
2. Період морських подорожей у XI – XV столітті
морський подорож зародженнявідкриття
2.1 Полінезійці та їхні плавання
Період XI – XV є періодом розвитку мореплавстваі відкриття нових земель, і торгових шляхів.
Здається очевидним, що полінезійці близько 2тис. років тому робили тривалі морські плавання. Достовірні відомості про їхнівеликі переходи по Тихому океану відносяться до X-XIII ст. У цей період полінезійціплавали не тільки до прилеглих, але й до віддалених островів. У XIII-XIV ст.вони здійснювали океанські переходи до берегів Південної Америки, в Перу.Розвиток суднобудування в Полінезії йшов так само, як і в інших районах ранньоїцивілізації. У початковій стадії для плавань по океану використовувалисявидовбані з дерева човни, але постійні небезпеки, що підстерігали мореплавців,змусили наполегливо шукати більш досконалі конструкції суден. Для того щобчовен не перевертався на хвилі, був придуманий балансир — спеціальна довга,паралельна діаметральної площині дошка, що кріпилася до човна двомапоперечинами. Через деякий час для далеких плавань стали застосовувати спаренічовни, скріплені бортами. Для захисту від хвиль полінезійці збільшувалинадводний борт, нашиваючи дошки. Великі судна мали щогли (іноді до трьох),вітрила, весла, кам'яні якорі. Довжина судів становила від 18 до 24 метрів.Великі судна вміщували до 60 осіб і різні припаси. Завдяки широкому спілкуваннюз державами Сходу вони мали можливість переймати досвід мореплавців Індії таКитаю. Головний морехідний прилад — компас — був запозичений в Китаї іпривезений арабами в Європу на рубежі XI-ХV ст. Плавання арабських моряківдалеко на південь уздовж східного узбережжя Африки і на Мадагаскар дозволилизмінити неправильне уявлення про Індійський океан як закритий басейн.Вчені-географи на підставі відомостей арабських мореплавців внесли значнікорективи в існуючі географічні карти. З X ст. Арабський халіфат поступововтрачає своє значення. У Європі утворюються нові держави, складаються новіцентри зовнішньої торгівлі і мореплавання. Аборигени Тихоокеанського узбережжяПівденної Америки оволоділи мистецтвом мореплавання задовго до появи іспанськихзавойовників. На очеретяних плотах індіанці виходили в океан і ловили рибу. Длятривалих морських походів вони використовували бальсові плоти. Історичніджерела XV ст. містять опис конструкції перуанських судів. Пліт робили знепарної кількості (від 5 до 11) довгих подовжніх балок та декількохпоперечних, пов'язаних ліанами або мотузками. На колоди укладали очеретянийнастил і ставили рубку з бамбука. Прямокутне бавовняне вітрило піднімали надвоногій щоглі. Для управління плотом застосовували висувні дошки — гуари,принцип дії яких близький до шверт. Завдяки гуарам плоти могли ходити противітру зі швидкістю 4-5 вузлів. Якорями служили спеціально оброблені камені.Вантажопідйомність бальсового плоту нерідко перевищувала 30 тонн. На такихсуднах мореплавці відправлялися в тривалі океанські походи. [7, cт.80-82]
2.2 Відкриття Христофора Колумба
У середині XV ст. Туреччина завоювала берегиАзовського, Чорного та східній частині Середземного морів, що значно ускладнилоторговельні зв'язки європейських держав з країнами Сходу. Торгові шляхи в Індіюта Китай опинилися в руках турків, які встановили величезні торгові мита.Торгівля зі Сходом через Сирію і Єгипет стала вкрай невигідною. Венеція і Генуя- найбільші торгові центри на півдні Європи — поступово прийшли в занепад.Виникла нагальна необхідність пошуків нових шляхів для торгівлі зі східнимикраїнами. Найбільш підготовленою до здійснення цих пошуків виявиласяПортугалія. У 1471г. португальські мореплавці досягли і перетнули екватор. У1487г. експедиція на чолі з Бартоломеу Діасом (бл. 1450-1500 рр..) пройшла уздовжзахідних берегів Африки і 3 лютого 1488 досягла південній частині Африканськогоматерика, названої згодом мисом Доброї Надії. Видатний мореплавець ХристофорКолумб народився в 1451 р. в Генуї. З 1476 по 1485 р. він жив у Португалії,брав участь в декількох морських експедиціях. Колумб склав сміливий проектплавання до Азії західним шляхом, але португальський король визнав проектнеспроможним. Тоді Колумб вирушив до Іспанії, де його наполегливість увінчаласяуспіхом: він добився організації морської експедиції для досягнення Індії таКитаю через Атлантику, а в разі успіху йому був обіцяний титул адмірала і віце- короля всіх земель, які будуть відкриті при плаванні. [4, ст. 71] 3 серпня1492 каравели «Санта-Марія» водотоннажністю до 130 тонн, «Нінья» — до 60 тонн і«Пінта» — до 90 тонн вийшли з Палоса. Загальна чисельність екіпажу всіх трьохкаравел становила 90 осіб. Експедиція вдало перетнула Атлантику і на світанку12 жовтня відкрила острів, названий Сан-Сальвадор (Багамські острови), щоозначало «рятівник». Головний інтерес для мандрівників являло золото. Слідуючивказівкам місцевих жителів, мореплавці відкрили і обстежили ще декількаостровів, а 28 жовтня флотилія досягла острова Куба. Продовжуючи плавання,Колумб через деякий час досяг острова, названого їм Еспанілою (Гаїті), ізаснував там колонію. Через три місяці Колумб 16 січня 1493 вийшов у зворотнийшлях і 15 березня повернувся до Іспанії. Експедиція не принесла очікуванихказкових багатств, і Колумбу довелося проявити чимало спритності, щоб відповіднимчином прикрасити комерційні результати свого плавання і пробудити інтерес доподальшого освоєння і закріплення відкритих земель, які він прийняв за частинусхідної Азії. Йому було дано термінове завдання — спорядити й очолити другуекспедицію. На підготовку нового плавання через океан потрібно більше шестимісяців. Друга і третя експедиції Христофора Колумба. 25 вересня 1493р. 17кораблів Колумба, на яких знаходилося 2 тис. солдатів, матросів і колоністів,вийшли з Кадікса. На цей раз Колумб пішов дещо південніше і на початкулистопада досяг острова Домініка (Неділя). Повернувши на північ, флотиліяКолумба відкрила групу Малих Антильських островів; далі шлях лежав знову назахід, до Еспаніоли. Надалі Колумб обстежив Карибське море в районі на південьвід Куби і на початку 1494 відкрив острів Ямайка, звідки знову вийшов допівденного узбережжя Куби для вивчення цієї землі. Але дослідження не булодоведено до кінця, і Колумб повернувся на Еспаніолу, все ще переконаний у тому,що Куба є частиною Азіатського материка. Цю оману було викликано помилкамисередньовічних картографів, які вважали, що східний кордон Азії (Японськіострови) знаходиться приблизно на відстані 2700 миль на захід від Лісабона, тобто в районі відкритих Колумбом нових земель. Тим часом в Іспаніїявні і таємні супротивники Колумба всіляко паплюжили його. Колумб змушений бувповернутися для особистої доповіді про результати експедиції. І знову йомувдалося переконати короля продовжити завоювання і освоєння нових земель. Протеінтерес до його відкриттів помітно послабшав. Наступну експедицію Колумбувдалося спорядити тільки завдяки винятковій енергії та наполегливості. Третєплавання почалося 30 травня 1498 Колумб розділив флотилію на дві частини: трикораблі попрямували відразу до Еспаніоли, а три інших, на одному з яких бувКолумб, досягли островів Зеленого Мису і потім взяли курс на захід. Через двамісяці після початку плавання, 1 серпня 1498 р., кораблі Колумба вийшли доострова Тринідад. (рис. 2.3)Трохи пізніше був відкритий багатий перлами острівМаргарита і дельта річки Оріноко. У 1500 р., у зв'язку з заколотами іспанськихколоністів проти Колумба, його змістили і зовсім усунули від управління нововідкритимиземлями. На Еспаніолі адмірал був заарештований, закутий у ланцюги і відправляйдо Іспанії. Через деякий час його звільнили і навіть обіцяли відновити деякіпривілеї, але арешт викликав недовіру і грунтовно підірвав авторитет великогомореплавця. У таких умовах не можна було й думати про подальші плаваннях. Крімтого, Колумб виявився відірваним від активної діяльності. Але незабаромобстановка різко змінилася. Сталося це після того, як португальці відкрилинаступну сторінку великих морських подорожей.
2.3 Плавання Васко да Гама
Відкриття Колумба активізували португальців,які шукали шлях до Індії навколо Африканського материка. Правителі Португаліївирішили продовжувати розпочаті в 1487-1488 рр… Діасом пошуки морського шляху,і 8 липня 1497 з Лісабона вийшла флотилія, що складалася з трьох кораблів(«Сан-Габріел», «Сан-Рафаель», «Беррід») і невеликої транспортного судна.Очолив експедицію досвідчений моряк Васко да Гама (1460-1524 рр.)… Майжечотири місяці знадобилося кораблям Васко да Гама, щоб досягти мису ДоброїНадії. Обігнувши південний край Африки, флотилія взяла курс на північний схід.В кінці січня 1498 в гирлі річки Замбезі кораблі стали на ремонт, який тривавблизько місяця. У лютому Васко да Гама знову відправився в шлях і в серединіквітня прибув у сомалійському гавань Малінді. Почалася найвідповідальнішачастина шляху — плавання через Індійський океан. На цей важкий перехід Васко даГама взяв досвідченого арабського керманича, і 24 квітня вийшов в океан. Погодасприяла для плавання, і через 24 дні після залишення африканських берегів мореплавціпідійшли до берегів Індії. Надзвичайне десятимісячне плавання закінчилося увеликому торговому порту Індії — Каликуте. Тут арабські купці, якімонополізували торгівлю з Індією, швидко оцінили наслідки появи новихконкурентів і зробили все можливе, щоб посіяти серед індусів підозрілість інедовіра до португальців. Незважаючи на це, Васко да Гама вдалося здійснитивигідні торгові угоди, після чого кораблі вийшли в зворотний шлях. Величезнітруднощі не зломили мореплавців, але перемога дісталася дорогою ціною. Увересні 1499 р. в Лісабон з 168 учасників експедиції повернулося тільки 55. Цеплавання мало всесвітньо-історичне значення. Вперше був прокладений морськийшлях у країни Південної Азії. За новим морському шляху пішли флотилії торговихсудів. У 1502 р. Васко да Гама на чолі армади з 20 кораблів здійснив другуплавання до берегів Малабара. Плавання Васко да Гама вивели Португалію в числовеликих держав. [15]
3.Значенняподорожей в епоху Середньовіччя
Епоха Середньовіччя має вийняткове значення для європейської історії.
Мосрькі подорожі мали величезний вплив на економічне життя Європи.Насамперед, вони зробили революцію в європейській торгівлі. Розвитокторгівельних зв'язків поглибив процес формування національних ринків,загальноєвропейського й світового.
Величезну роль у процесі переміщення торгівельних шляхів зіграли великігеографічні відкриття. Насамперед просунувся розвиток світових продуктивнихсил; відома на той час територія збільшилася за XVI ст. у шість разів, на нійусе менше залишалося «білих плям». Торгівельні шляхи з Північного, Балтійськогой Середземного морів перемістилися в Атлантичний, Індійський і Тихий океани.Завдяки цьому торгівельні шляхи зв'язали між собою континенти. Мореплаваннядозволило встановити стабільні економічні зв'язки між окремими частинами світуй обумовило формування світової торгівлі.
Саме в кінці цього періоду шляхом дослідів було доведено, що Земля маєформу кулі. Почалося вивчення явищ магнетизму, законів приломлення світла. ВXVI-XVII ст. з'явилися гідрометр, ртутний барометр, телескоп, мікроскоп. Вонирозширили сферу пізнавальної реальності: стало можливим вивчення явищ, якіраніше були невидимі неозброєному оку. З'явилися машини, що заміняли ручнупрацю, був винайдений друкований верстат. Якісний стрибок у науці, що відбуласяв XVI-XVII ст., називають першою науковою революцією. Успіхи наукипідтверджували безмежні можливості людини й націлювали її на не пасивнеспоглядання, а на перетворювальну діяльність.
Зліт науки, потреби практики обумовили істотні зміни й удосконалюваннїзасобів виробництва, а отже, у розвитку промисловості. Закони економічногорозвитку вели до необхідності переходу від дрібного виробництва до великого, доширокого поширення мануфактур. І як вже зазначалось, величезну роль у цьомупроцесі зіграли морські експедиції і Великі географічні відкриття, що мали дужеважливі економічні й соціально-економічні наслідки, причому неоднакові длярізних країн.
Значно зросла по всій Європі вартість життя, відчутно змінилась системацін, справжній бум переживала фінансова, банківська справа, розвивалися ринок,торгівля, спекуляція. Швидко зростали міста. Колишніх багатіїв перевершилинові, насамперед торговці і банкіри. Буржуазія ставала привілейованим класомсуспільства, фінансувала монархів, які витрачали золото, головним чином, наутримання війська. Одна за одною в Європі відбувалися буржуазні революції.
Передислокація торгівельних зв'язків визначила швидкі темпи економічногорозвитку європейських країн, розташованих на узбережжі Атлантичного океану, ісповільнила розвиток Німеччини, Скандинавських країн, Південної Німеччини йособливо Італії, що залишилися феодальними.
Країни Азії, Африки, Америки і Океанії стають ласим шматком дляколоніальної політики європейських держав, що шукали нові ринки збуту, джереласировини і землі для колонізації. Вони також привнесли з собою такі ганебніявища як работоргівля, розбій, грабіж і піратство. Так починається зародженняколоніальної системи капіталізму.
Плавання Христофора Колумба полягали у відкритті Америки, дослідженьТихого і Атлантичного океанів, в знаходженні морського шляху до Індії навколоАфрики, а також у відкриттях іспанських, французьких і інших мандрівників.Величезні відкриті території, що значно перевищували відомі доти землі, змінилиставлення до між феодальних війн за сусідні володіння. Європейські монархидосить швидко зрозуміли, що означає для зростання їхньої могутності новіконтиненти. Будувалися кораблі і споряджалися флотилії для підкореннязаокеанських територій, стимулювалося піратство. У світових справах значнозросла вага атлантичних держав — Португалії, Іспанії, Англії та Франції.
Висновки
Морські подорожі малі епохальне значення для людства. По важливості їхможна порівняти з такими подіями, як: утворення перших держав, падіннярабовласництва, хрестові походи. Всезагальним засобом обміну стали гроші,потреба в яких різко збільшилася, тому у Європі сильно зріс попит на золото, щоще більш посилило прагнення до «Індій».
Подорожі морем лягли тяжким тягарем на плечі селянства, вимушеногоплатити за спорядження експедицій, а також тому, що розорялися в результатістрибка цін, спричиненим «революцією цін», що стало новим чинником первинногонакопичення капіталу. Вона посилила економічну роль буржуазії і їх елементів здворянства і кріпацтва, які в тій або іншій мірі виявилися пов'язані з новимиспособами виробництва.
Португальці, відкривши морський шлях в Індію, зустрілися в цій країні знародами, що стояли вже на значному щаблі культури. Тубільці не дуже дружелюбноприйняли прибульців, які тому зважилися опанувати потрібними ним пунктами задопомогою війни. Португальці доставляли індійські прянощі звичайно лише доЛісабона. Далі вантажі йшли в Антверпен і вже звідти розходилися по всійЄвропі. Антверпенська біржа здійснювала найрізноманітніші операції кредитного іоптово-торговельного характеру на дуже великі суми. Близько тисячі купецькихконтор, що існували в Антверпені, належали купцям різних країн Європи, апочасти й Азії, надаючи антверпенському ринку широкого міжнародного характеру.
Вилучені з Америки та Індії цінні метали та інші коштовності надійшли вЄвропу саме тоді, коли в них з`явилася величезна потреба. Вони швидкорозійшлися по європейським країнам ставши могутнім поштовхом для розвиткукапіталізму, первісне нагромадження капіталу створювало умови для промисловогоперевороту, закладення підвалин колоніальної системи, виникнення світовогоринку. Це мало всесвітнє історичне значення.
Работоргівля дала сильний поштовх для розвитку капіталізму. На крові ікістках мільйонів рабів, негрів та індіанців, закладалося благополуччяєвропейської знаті. Найбільш активною в цьому плані була Англія.
Подорожі Колумба та його послідовників, за кілька десятків років зробилисправжній переворот в географії. Величезних успіхів досягла астрономія. Успіхимореплавства відкрили шляхи розвитку світової торгівлі та зв`язків міжвіддаленими територіями. Значення морських подорожей в епоху Середньовіччя вісторії людства величезне. Вони ознаменували нову еру в географічномудослідженні Землі, дали поштовх для епохи Великих географічних відкриттів, длярозвитку багатьох областей природознавства, сприяли інтенсифікації світовоїторгівлі.
Таким чином, морські подорожі послужили змінам в економіці і соціальнійструктурі суспільства багатьох країн світу.
Список використаної літератури
1.Александрова А. Ю. — Международный туризм, 2002;
2. Баталова Л.В. — Изистории развития туризма, 1999;
3. Гришин Ю.А. — Историямореплавання, 1972;
4. Гуревич А.Я., Харитонович Д. Э. — История Средних веков, 2008;
5. ДитлерД.Б. — От Птоломея до Колумба. М., Мысли, 1989;
6. Ле Гофф Ж.- Цивилизация средневекового Запада, 1992;
7. Макаренко С.Н., Саак А.Е- Історія туризму, 2000;
8. УстименкоЛ. М., Афанасьєв І.Ю. – Історія туризму, 2005;
9. Хейердал,Тур. — Древний человек и океан, 1982;
10. ШаповалГ. Д. — История туризма. Минск, 1999;
11.refsmarket.com.ua
12. revolution.
13. www.kukiani.ru
14. www.tourlib.net
15. ru.wikipedia.org
16. google.ru