1) Економічне піднесення в Межиріччі у ІІІ-ІІ тис. до н.е.
Економічнаісторія забезпечує тісний зв'язок історико-економічного пізнання з розвиткомекономічних знань в цілому. Як джерело фактичного матеріалу для всіхекономічних наук вона допомагає у вивченні економічної теорії, економікипромисловості, сільського господарства, фінансів, грошового обігу тощо.Галузеві та функціональні економічні науки без обґрунтуванняісторико-економічними дослідженнями втрачають власний теоретичний рівень.Поняття економіка таке ж старе, як і людське суспільство. Але оскількиекономічна думка першоначально не відділяється від других форм мислення просуспільство, точно визначити її перші прояви неможливо. Народження економічноїнауки потрібно шукати в ученнях давнього миру, перед усім країн СтародавньогоСходу, Стародавнього Єгипту, Шумеру, Вавилонського царства — колибелістародавнього світу.
Надумку сучасних вчених, китайська цивілізація виросла на власному підґрунті.Стверджувати те саме щодо цивілізацій Месопотамії і Єгипту аж ніяк не можна. Надумку професора єгиптології Лондонського університету Уолтера Емері, «приблизноу 3400 році до н. е. в Єгипті відбувається велика зміна, і країна стрімкопереходить від культури неоліту до добре організованої монархії». А ось що пишез приводу виникнення найпершої в історії людства шумерської цивілізації СамюелКрамер у своєму дослідженні «Шумеры. Первая цивилизация на Земле» (Москва, 2002рік): «Як би там не було, цілком ймовірно, що самі шумери не з’являлися вШумері приблизно до другої половини ІV тисячоліття до н. е. До цього часуневідомо, де їх батьківщина. Згідно з циклом епічних творів про Енмаркера іЛугальбанду, цілком імовірно, що ранні шумерські правителі мали надзвичайнотісні та дружні стосунки з містом-державою Араттою, розташованою десь у районіКаспійського моря. Шумерська мова — аглютинативна, певною мірою нагадуєурало-алтайські мови, і цей факт також вказує в напрямку Аратти. Проте,незалежно від того, звідки прийшли шумери і який тип культури вони з собою принесли,зрозуміло одне: їхня поява призвела до неймовірно ефективного етнічного такультурного змішання з корінним населенням і стала творчим імпульсом, якийзіграв важливу роль в історії цивілізації». Такої ж думки дотримується і К. Керам— автор знаменитого роману археології «Боги, гробниці та вчені»: «Свого часуіснування шумерів було відкрите на підставі непрямих даних. Ніхто зараз не маєсумніву в реальному існуванні цього народу: згадати хоча б виставлені в нашихмузеях витвори шумерського мистецтва і ремесел. Проте про походження народу,який виготовив усі ці речі, нам, по суті, й зараз ще нічого не відомо. У цьомупитанні ми вимушені, як і раніше, керуватися непрямими даними. Безперечним єлише одне: шумери, темноволосий, не семітського походження народ,«чорноголові», як їх іменують написи, прийшли в долину Євфрату і Тигруостанніми.
Доних країна вже була населена представниками переважно двох семітських племен.Шумери принесли з собою більш високу, в основному цілком сформовану культуру,яку й нав’язали семітам. Але де сформувалася їхня культура? Це одна знайбільших і до кінця не з’ясованих проблем археології».
Питання протаємничий народ із власною писемністю і розвиненою культурою землеробства, якийна зламі ІV тис. до н. е. невідомо звідки з’явився на півдні Месопотамії тазаснував перші шумерські міста-держави, хвилювало і одного з найавторитетнішихзнавців культури Месопотамії Лео Опенгейма (цитується за монографією «ДревняяМесопотамия», Москва, 1990 рік): «У попередні тисячоліття людина навчиласяузгоджувати свої потреби і надії з екологічними і технологічними реаліямидовкілля і створила той особливий образ життя, який досить невдало названо«культурою сіл». У зв’язку з величиною території, на якій були розташовані цісела, вони, найімовірніше, відрізнялися один від одного, але від так званих«річкових цивілізацій» їх відокремлювала справжня прірва. Поки її не вдаєтьсязаповнити ні новою інформацією, ні теоріями вчених.
Великий регіон,що називається Стародавнім Світом, простягається з заходу на схід від сучасногоТунісу, де знаходився Карфаген, до сучасних Китаю та Індонезії, а з півночі напівдень — від Кавказьких гір й Аральського моря до Ефіопії. Отже, в цій країнілюди селилися з давніх часів. Євфрат і Тигр, які беруть початок у горахВірменії і впадають у Перську затоку, регулярно зрошували і удобрювалинавколишні землі, які давали багаті врожаї. Достатньо було вкинути насіння угрунт після спаду води, пустити туди табун овець чи свиней, які втоптувалинасіння в землю, і після цього через певний час можна було збирати багатийврожай. У ріках водилося багато риби, в лісах і горах — різна дичина. Особливочасто вживали сушену рибу. Нею харчувалися люди, а в розмеленому виглядігодували худобу. Полювання на диких звірів давало м'ясо і одяг зі шкур. Очеретвикористовували для будування жител і для виготовлення різного посуду, якийобмазували глиною, а також предметів широкого вжитку. За браком каміння, металуй дерева широко використовували глину. З неї робили майже все: будували хати,палаци, оборонні стіни і башти, статуї богів, серпи з кам'яними зубцями, бочкиі глечики, на ній писали. Визначальними рисами цього періоду були існуваннявідтворюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орногоземлеробства, виділення скотарських племен. Високим був рівень громадськогоремесла, насамперед гончарного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві центриметалургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіональногохарактеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль. Найдавнішимнаселенням на території південного Межиріччя були, найімовірніше, шумерійці. Напівніч від них жили семіти, яких в науці називають аккадцями — за назвою їхпершої об'єднаної держави Аккад. Вони прийшли сюди, очевидно, з Аравії, якувважають батьківщиною всіх семітських племен. Уже в У-ІУ тис. до н.е. шумерійціперейшли до осілого способу життя і землеробства, заснованого на штучномузрошенні. Займатися землеробством у постійно затоплюваній і заболочуванійдолині можна було лише за умов проведення дуже трудомістких іригаційних робіт.Регулювання розливів рік вимагало об'єднаних зусиль, низки спеціальних робіт. Однактаке об'єднання ґрунтувалося вже не на кровній спорідненості а натериторіальній близькості, на сусідстві людських колективів. Унаслідок цьоговідбувається процес розкладу первіснообщинного устрою, і на зміну родовоїприходить територіальна (сусідська) община. Наступний крок у соціальномурозвитку суспільства — поява рабства. Поштовхом до цього був достатньо високийрівень розвитку продуктивних сил, коли безпосередній виробник міг вироблятипродуктів більше, ніж це необхідно для забезпечення потреб своєї родини. У Штис. до н. е. рабів у Шумері було небагато, їхній статус — патріархальнерабство, тобто вони мали право заводити сім'ї і навіть викупити себе з неволі. Устародавній Месопотамії завдяки кліматичним умовам дуже рано, вже в IV тис. дон.е., йшов неухильний процес зростання продуктивних сил, соціальногорозшарування, і це тоді, коли в Європі всюди ще панував первіснообщинний лад. Іншоюважливою обставиною, що сприяла швидкій появі рабства, була потреба у виконаннівеликого обсягу тяжких робіт, пов'язаних з освоєнням нових площ підземлеробські культури, для спорудження нових каналів і дамб, транспортнихшляхів та ін. Спочатку кількість рабів ще була обмежена, і праця їх переважнозастосовувалась для домашніх потреб, а основний тягар так званих царських робітлягав на плечі вільних общинників. Потім щораз більше рабів змушували працювативласне на цих громадських, публічних роботах.Туту старожитності існували численні держави, що відіграли виключно важливу роль установленні й розвитку світової цивілізації. Чудові умови для сільськогогосподарства в басейнах рік, обмін і торгівля з сусідніми племенами сприялишвидкому розвитку продуктивних сил, виникненню великих поселень, декотрі з якихвиросли у міста. Взагалі, місто (як наслідок процесу урбанізації) сталопринципово новим явищем в історії людства; воно стає центром управління,ремісничого виробництва, релігії і мистецтва.ЦивілізаціїСтародавнього Світу засновувались на рабовласницькій соціально-економічнійсистемі, за якої суспільство поділяється на три основні класи: рабів, дрібнихвільних виробників і панівний клас, до складу якого входили землевласницька,придворна й чиновницька аристократія, командний склад армії, жрецтво і заможнаверхівка землеробських общин. Необхідність об'єднання і координації зусильчисленних громад зумовила зростання ролі державної влади, створення специфічноїформи такої влади — необмеженої монархії, яку часто називають «східноюдеспотією». Цар був не тільки носієм усієї повноти влади (законодавчої,виконавчої, судової), але й визнавався надлюдиною, ставлеником богів, їхнащадком або й навіть одним з богів. Перші рабовласницькі цивілізаціїсформувались на рубежі IV—III тис. до н.е. у Єгипті і Месопотамії; вони багатов чому визначили весь подальший розвиток Близького Сходу. На протязі ІІ —першій пол. І тис. до н.е. триває розклад первіснообщинного ладу і виникненнярабовласницьких держав в інших частинах Стародавнього Світу. Міста-держави(поліси) складаються у Східному Середземномор'ї (Угаріт, Ебла, Бібл та ін.), вМалій Азії і Північній Месопотамії формуються Хеттська й Ассірійська держави,закладаються основи індійської та китайської цивілізації. З невідомих нам причинцентр урбанізації розташований був у Південній Месопотамії. Можна, і навітьнеобхідно сказати (хоча підкріпити це жодними задовільними доказами неможливо),що лише в цьому районі Близького Сходу урбанізація розвивалася спонтанно. Уклинописних джерелах неможливо відшукати найменшого антагонізму між мешканцямиміст і сільської місцевості, який був характерною рисою багатьох міськихцивілізацій. Щодо початків шумерської писемності, то Лео Опенгейм, зокрема,відзначив: «Майже не викликає сумніву, що принцип логографічного письма буловинайдено не шумерськими попередниками тих месопотамців, яким належать найбільшранні з визнаних шумерськими написи на глині», або: «Клинописні тексти надаютьунікальну можливість побачити еволюцію системи письма. Зараз можна простежитимайже всі стадії, крім найпершої».
Історична доляМесопотамії («Межиріччя», «Дворіччя») була іншою, ніж уЄгипту. Єгипетська цивілізація склалася в долині однієї великої ріки — Нілу;месопотамська в долині Тигру і Євфрату. Необхідно відзначити, що природні умовиПівденної Месопотамії незрівнянно менш сприятливі для іригаційногоземлеробства, ніж дельта Нілу — для басейнового. Справа в тому, що сніг в горахВірменії та на півночі Туреччини тане лише у квітні-травні (Ніл розливається намісяць раніше), а намул, принесений цими двома ріками, далеко не такий родючий,як нільський і фактично лише замулює русла рік і зрошувальні канали. Такимчином, посіви зернових у березні та червні необхідно було штучно зрошувати, а уквітні-травні — оберігати від затоплення. Крім того, пізній розлив річокпосилював засолення ґрунтів внаслідок швидкого випаровування. Засоленість полівзменшувала врожайність і через певний проміжок часу доводилося освоювати новіділянки землі. Тому традиції іригаційного землеробства в Межиріччі проіснувалилише до початку нашої ери. Очевидно, що в таких складних умовах освоїтитериторію (а це означало вирити тисячі каналів та збудувати десятки тисяч дамб)і суворо дотримуватися технології зрошувального землеробства могли лишевисокоорганізовані і численні людські організації. У «широтному» жевідношенні регіон чітко поділяється на південний Шумер і північний Аккад.Перший древніший, він виник у четвертому тисячоріччі до н.е., фактично це першавідома на землі цивілізація. Споконвічно тут склалася безліч дрібнихміст-держав: Урук, Ур і т.д. Писемність шумерів розшифрована, але їх важковіднести до якої-небудь сучасної мовної родини.Аккадцівідомі з третього тисячоріччя до н.е. коли виникли їх, аналогічні шумерським,міста-держави: Аккад, Мари, Лагаш… Аккадська мова, цілком обґрунтована,відносять до семітської групи великої семіто-хамітської мовної родини. Уполітичних і культурних відносинах Аккад є учнем Шумеру. Для історії древньогоДворіччя характерно був стан нестабільності, що, частково стимулювало відносношвидкий розвиток регіону. Накінець IV ст. до н. е. в Південній Месопотамії існували понад 20 дрібнихдержав. їх правителі називалися патесі, а самі держави в свою чергу — патесіати. Між найкрупнішими патесіатами — Ла-гашем та Уммою в кінці IV тис. дон. є. починається боротьба за об'єднання під своєю владою Південного Межиріччя.Міста запекло бороли за владу, що іноді виливалося в створення великих держав.Перша спроба побудови імперії була почата Саргоном Аккадським, який об’єднавусі Межиріччя… У його військуналічувалося 5400 воїнів. Вважається, що це перше в історії постійне військо.За службу його воїни отримували від царя земельні наділи.Близько2320 р. до н. е. в Лагаші вибухнуло народне повстання, кероване Урукагіною (Уруінімгіною),що стало переможним. Урукагіна за період шестирічного правління (2318-2312 pp.до н. є.) здійснив важливі соціальні реформи, які вважаються найдавнішимивідомими правовими актами в галузі соціально-економічних відносин. Булискасовані побори зі жрецького персоналу, збільшено натуральне утриманняпідневільних храмових робітників, відновлено незалежність храмовогогосподарства від царської адміністрації. Певні поступки були зроблені і рядовимпрошаркам населення: зменшено плату за здійснення релігійних обрядів, скасованодеякі податки з ремісників, полегшено повинність на зрошувальних спорудах.Окрім цього, Урукагіна відновив судову організацію в сільських общинах тагарантував права громадян Лагашу, захистивши їх від лихварської кабали. Нарештібула ліквідована поліандрія (багатомужжя). Усі ці реформи Урукагіна видав задоговір з головним богом Лагашу Нінгірсу, а себе оголосив виконавцем його волі.Реформи не зачепили землеволодіння знаті, не ліквідували повністю борговоїкабали. Через шість років після переможного повстання Урукагіни землі Лагашубули захоплені армією Умми, а реформи Урукагіни — скасовані. Набагато більшсерйозним явищем була імперія Третьої династії Ура, під керівництвом якої владав регіоні знову перейшла до шумерів. Вона проіснувала більш століття.Економічне життя Месопотамії, керованої Уром, відрізняла крайняупорядкованість. Пануючою формою були великі державні господарства, усівиробничі процеси усередині який були розписані з надзвичайною старанністю (мизнаємо про це, тому що збереглися глиняні таблички, що містять великудокументацію). Нерідко економіку Ура епохи Третьої династії називають планової,порівнюючи із соціалістичною практикою. Панування шумерської цивілізаціїпростиралося від південного узбережжя Малої Азії через усі Дворіччя, охоплюючипівденне узбережжя сучасного Ірану і північне узбережжя Аравії. Впливу жшумерів були піддані і більш далекі країни, наприклад, хараппська цивілізаціядолини Інду. Однак імперія ця, будучи поліетнічної, (шумери складали в ній меншістьнаселення), поступово стала ареною боротьби між провінціями. Західні (Сирія,Палестина) території виявляли тенденцію до відпадання. Проти них шумерські царізалучали войовничих еламітів (населення князівства на пов'язаною з Месопотамієютериторії Іранського нагір'я). Боротьба прийняла спустошливий характер іпривела не тільки до загибелі імперії і втраті шумерами політичної переваги,але і до їх асиміляції Аккадом. Одназ найдавніших світових культур — культура Месопотамії (межиріччя Тигру іЄвфрату), культура стародавніх шумерів і аккадців (жителів ПівнічноїМесопотамії), що скорили міста Південної Месопотамії, але асимілювали ізберегли культуру шумерів. Як писав С. Крамер, історія починається в Шумеру.Саме там наприкінці IV тис. до н.е. на зміну первісній культурі прийшла писемнакультура міського типу. Міста стародавньої Месопотамії — землеробськіпоселення, прив'язані до водних артерій — рік і каналів, якими звичайноздійснювався зв'язок між містами. В містах розташовувалися палаци і храми, житлахліборобів і ремісників. Невеликі за чисельністю жителів міста були одночаснодержавами з необмеженою владою царя і розробленою правовою регламентацією, як,наприклад, закони Хаммурапі. Правитель міста-держави нерідко мав титул —«лугаль» («велика людина»), так звичайно називали царя. Титул цей жрецькогопоходження і свідчить про те, що спочатку представник державної влади був такожглавою жрецтва.
У великихцарських і храмових господарствах зосереджувалася стародавня культура: саме тутпланувалося будівництво будинків і іригаційних споруд, велися необхіднірозрахунки і все це на основі писемності. Писемність у формі клинопису вимагалабагаторічної підготовки, залишаючись спеціальною навичкою вузької соціальноїгрупи — писарів. Грамотність у Месопотамії, як і в інших країнах СтародавньогоСходу, була привілеєм незначної меншості. Навчалися тільки діти жерців,управителів, чиновників, власників суден і інших високопоставлених осіб.Писемність, відповідно, служила цілям державного і культового характеру, державнідокументи (на які спирався численний штат писарів і чиновників) самим детальнимчином регламентували господарське життя (орендні відносини, наприклад),здійснювали правове регулювання відносин між чоловіком і дружиною, батьками ідітьми. Такою же всеосяжною владою володіли і боги. Бог Мардук очолив боротьбумолодого покоління богів зі старим, за умови, що в нагороду він одержить правовизначати долі всього сущого на небесах і на землі. В такому суспільствіпереважала магічна свідомість. Магія як спосіб впливу на природу залишалася варсеналі землеробського населення. Магічна діяльність — спроби впливати науособлені закономірності природи емоційним, ритмічним, «божественним» Словом,жертвоприношеннями, ритуальними жестами і позами — здавалася настільки ж потрібноюдля життя общини, як і будь-яка суспільно корисна праця. Однак важкопогодитися, що міська письмова культура, принаймні в особі своїх носіїв —шумерського чиновника — бюрократа і вченого писаря, переборює до рефлексивнийрівень розвитку особистості.Ці «адміністратори» і «вчені», дійсно освоювалинові види діяльності, але не як свій особисту, а як професійну і одночасносоціальну навичку, де немає місця особистому вибору і рефлексуючомуусвідомленню власного призначення і власного вибору. У цьому сенсі найбільшповною особистістю, чия воля відображалася в законі, повинна бути особистістьцаря, і примітно, що міркування царя Гільгамеша хоча і переломлюють характернідля шумерської літератури питання про устрій людської життя і порядку на землічерез призму особистого щастя і сенсу життя, не дають відповіді на головнепитання: що ж залишається людині в цьому житті, якщо в ній вже все визначенебогами? Народи Стародавнього Світу створили виключно багату культуру, яказробила величезний вплив на розвиток світової культури. Одними із найбільшранніх культур Передньої Азії були культури країн, що знаходяться в басейнірічок Тигру і Євфрату (Месопотамія, або Межиріччя).Самевони розробили перші міфологічно-релігійні вчення і теологічні системи, якіспонукали виникнення давньоіндійської, давньокитайської і давньогрецькоїфілософії і монотеїстичних концепцій Старого і Нового Заповіту. Саме тут булистворені ієрогліфіка і клинопис, які розвинулись у алфавітні системиписемності, запозичені греками, римлянами і багатьма іншими народами світу.Геніальні «Епос про Гільгамеша», «Оповідь Сінухе», твори давньоєврейськихмислителів і поетів («Книга Іова», «Книга Екклезіаста» та ін.), священна книгаіранських народів «Авеста», індійські Веди, «Махабхарата» і «Рамаяна», китайські«Лунь юй» і «Дао де цзин», давньоєгипетські піраміди, месопотамські зіккурати,палаци Ассірії і Персії, успіхи жерців-мислителів у галузях медицини,математики, астрономії — ось лише деякі досягнення народів Стародавнього Сходу,що увійшли до скарбниці світової цивілізації. Насамперед, слід виділитимистецтво Шумеру (IV— III тис. до н.е.), країни на півдні Передньої Азії.Завдяки археологічним розкопкам було відкрито кілька ранніх храмів, присвяченихбогам. Головні особливості цих споруд є характерними для архітектури ПередньоїАзії. Основним будівельним матеріалом служила висушена на сонці цегла. Храмизводилися на високій штучній платформі, стіни ділилися вертикальними нішами,вікна мали вигляд вузьких щілин, приміщення розподілялися довкола внутрішньоговідкритого двору. Типовим для шумерської архітектури III тис. до н. е. є храм вЕль-Обейді (за 6 км від міста Ур), що стояв на цегляній платформі. Стіни храмучленувалися вертикальними нішами. Над входом був налагоджений на стовпах навіс,з двох боків його охороняли дерев'яні статуї левів. Поверхню стін прикрашенотрьома стрічками фризів із зображенням священних птахів і звірів, а такожритуальних сцен. Колонки на фасаді декоровані інкрустацією перламутром ікольоровим камінням. Над вхідними дверима — горельєф: левоголовий орел (грифон)тримає кігтями двох оленів. Ця композиція згодом стала популярною, і її почалиповторювати. У шумерів виник зікурат — вид багатоярусної (3—7 ярусів) культовоїспоруди із святилищем головного бога на верхньому ярусі. Деякі зікурати булизаввишки 40 м. Усі вони вражали монументальними формами, чіткими пропорціями,масивними об'ємами. Зікурат в архітектурі Передньої Азії набув такої самоїпопулярності, як піраміда в архітектурі Стародавнього Єгипту. Скульптура Шумерутісно пов'язана з релігійною культовою і військовою тематикою. Статуеткамвластиві видовжені або присадкуваті пропорції, великі інкрустовані очі, окремідеталі ледь намічені. Особливе місце серед скульптурних пам'яток Шумерупосідають рельєфи. У них своєрідна тематика зображень і композицій. Як правило,постаті царя чи бога виділяються збільшеними розмірами, постаті ж воїніввиконані у меншому масштабі, у статичних позах. Вершиною рельєфної пластикиШумеру можна вважати стелу, присвячену перемозі правителя міста Лагаша надсусіднім містом Уммою (ХХУ ст. до н.е.). З одного боку стели зображеноверховного бога Лагаша, який тримає сітку з впійманими ворогами, з другого —правителя Лагаша на чолі війська, яке карає переможених. Значних успіхівмистецтво Шумеру досягло в галузі художнього ремесла (виготовлення виробів іззолота, срібла, кольорових каменів). У другій половині III тис. до н. е. врезультаті безперервних війн більша частина Межиріччя потрапляє в залежністьвід міста Аккада. Його цар Саргон називав себе «царем чотирьох
У подіях, які привелидо створення Старовавилонської держави, приймали участь декілька царств, серед якихдержава Ешнунна і царство Марі у середній течії Євфрату.СамВавилонвпершезгадуєтьсяушумерській легенді про СаргонаАккадського (2369 – 2314 рр. дон.е.)і у документах ІІІ династії Ура. Велику роль Вавилон почав грати у часи І Вавилонськоїдинастії (1894 –1595), а під час правління славнозвісного царя Хаммурапі (1792–1750)він перетворився на найпотужніший центр не лише Дворіччя, а й усієї Передньої Азії.Можна зазначити 2 періоди розквіту Вавилонської держави – у 18 та 7(так зване Нововавилонськецарство, що утворилося на руїнах Ассірійської імперії) століттях до н.е. При царіНавуходоносорі ІІ (604–562) вавилонська цивілізація досягла найвищого розквіту,здобувши ряд перемог над військами Стародавнього Єгипту і витіснивши останніх зПередньої Азії. Вавилон втрачаєсвоєполітичнезначенняз538рокудон.е.(перськезавоювання).Слідзазначити,щовавилонськакультурамаєсвої прямівитокиізстародавньоїшумеро-аккадськоїцивілізації(ІV–ІІІтисячоліття).Досягнувши значногорозвитку, вонаспричинила величезнийвпливнакультурународівАзіїйусьогосвіту. Після розпаду Аккадського царства (XXIII — XXII ст. до н.е.) новепіднесення пережили південношумерські міста Лагаш і Ур. Історія стародавніхцивілізацій охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римськоїімперії у V ст. н. е. Склалися два типи господарської організації — східне іантичне рабство. Проте їм були властиві спільні риси: ручна технологія зіндивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства інатурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації тапривласнення суспільної праці. Східне рабство виникло в IV тис. до н. е. вСтародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло йогополітичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробствона високо урожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззюгосподарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшлисоху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Протенайбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна системаземлеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е.перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися вєдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, даватинадлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільськігромади. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі,перетворивши вільних селян на залежних від себе виробників. Згодом стародавнієгиптяни навчилися виплавляти бронзові вироби, виробляти тонке льняне полотно,прикраси з золота і срібла. Особливо високого рівня розвитку досягла обробкакаменю. І сьогодні дивують своєю величчю і таємничістю єгипетські піраміди.Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство,то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайськийпівострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгувализолотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною. У країнііснували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшимирабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн.Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабів їхнівласники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинникамита рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволялимати сім'ї. 525 року до н. е. Єгипет завоювали перси. До району східногорабства належало також Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр іЄвфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалисяхліборобством, збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутніпроти повеневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськимикультурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки,виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні. Зростання сільськогосподарськоговиробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі. Основне населення —селяни, які, втративши власність на землю, працювали за частку врожаю нахрамові господарства. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі,ковалі, пекарі, металурги. Найрозвиненішими державами Межиріччя в IV—III тис. дон. е. були Шумер, Ур, Ніппур, Урук та ін. У Ш тис. до н. е. рабів у Шумері булонебагато, їхній статус — патріархальне рабство, тобто вони мали право заводитисім'ї і навіть викупити себе з неволі. У кінці III тис. до н. е. в Месопотаміїутворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Найбільшого розквітувоно досягло за царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е.). Як і в Месопотамії вцілому, головною галуззю господарства вавилонян було землеробство. За Хаммурапібудувалися грандіозні канали. Як свідчить його кодекс, у той час існувалорабство, що трималося на війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарськоїпродукції виробляли вільні селянські общини. Значного розвитку набула зовнішнята внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну,ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.Існувало лихварство. Виникли ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялисяяк з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глинянимивиробами, ткачі — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий часзагальмувало господарську діяльність місцевих жителів. Використовуючи залізнізнаряддя праці, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рікцукрової тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису. Високого рівнярозвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справатощо. Грошовий обіг був нерозвинений, та й справжні монети з'явилися у формішматочків срібла з печаткою лише у V ст. до н. е. Рабство мало патріархальнийхарактер, сільська община зберігала панівне становище в економіці країни. Особливостісхідного рабства можна узагальнити так:
1.Воно не володіло суспільним виробництвом. Головна сфера економічного життя —сільське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лишечастково праця рабів використовувалася для обробітку ґрунту, особливо в системіцарського і храмового господарства.
2.Раби належали в основному державі. Головними джерелами рабства були війни,піратство, боргове рабство.
3.Використання рабської праці було однобоким і не продуктивним. Рабів використовувалидля обслуговування рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналівтощо.
4.Східне рабство не було класичним, у ньому перепліталися громадські тарабовласницькі елементи.
Дватипи — східне та античне рабство їм властиві спільні риси: ручна технологія зіндивідуальними та спільними знаряддями праці, провідна роль землеробства танатурального господарства, позаекономічний примус як засіб організації та привласненнясуспільної праці. Східне рабство виникло в 4 тис до н.е. в СтародавньомуЄгипті. Найбільшим господарським досягненням єгиптян стала зрошувальна система землеробства.Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його могли тільки вільніселяни. Поступово жерці, фараони присвоїли общинні землі, перетворили селян назалежних від себе виробників. У Єгипті виникла жвава торгівля між північчю тапівднем. У країні існували ринки рабів. Найбільшими рабовласниками булифараони. Головною продуктивною силою були селяни. Великої різниці між рабами таселянами общинниками не було У 525 р до н е Єгипет завоювали перси. До районусхідного рабства належали Межиріччя Тигру та Євфрату. Основне населення — селяни, які обробляли землю і працювали за частку врожаю на храмовігосподарства. Незважаючи на існування рабства головними виробниками булиселяни. Економіка східного рабства характерна і для Стародавньої індії таКитаю. Особливості східного рабства: воно не володіло суспільним виробництвом.Головна сфера економічного житті — сільське господарство опинилося поза межамирабовласницького виробництва. Раби належали державі, головними їх джереламибули війни, піратство, боргове рабство. Використання праці рабів було однобокимі непродуктивним, вони брали участь у будівництві храмів, пірамід, каналів.
УГреції переважало боргове рабство, община зникла, використання рабської працістало різнобічним та ефективним, рабство перетворилося на класичне. У 5 ст. рабовласницькесуспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку. Ремесло і торгівлярозвивалося на незначній території землі, на решті переважало сільськегосподарство. У майстернях ремісників працювали як раби так і вільні громадяни,був відсутній поділ праці. Багато рабів працювало в майстернях, каменоломнях,але переважна частина в сільському господарстві. Джерела рабів: війни,піратство, боги боротьба за землю була важливою ознакою економічного розвиткуРиму. Криза рабовласництва наБлизькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які сталижертвою персидських завоювань. Однак цей режим відроджується в нових країнахСередземномор'я, куди поступово перемістилися центри Стародавнього світу. Цевиявилося в економічному піднесенні Греції та Риму. У світовій історіїрозпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. antiquus —давній). Хронологічно він охоплював першу половину І тис. до н. е.— першуполовину І тис. н. е.2) Розвиток міжнародних монополій та їхроль у світовій економіці
В основувиникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних силнаприкінці XIX — на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницькоїекономічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великогомашинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процесвитіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише навеликих підприємствах. Технічні переваги давали змогу краще організувативиробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високоюпродуктивністю праці, розширенням можливостей у використаннікредиту сприялорозвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловомувиробництві.З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізаціїкапіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворенняу господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявиласязосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими малаособливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щобзапобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни натовари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства сталигрупуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренціїприйшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомогорегулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесівмонополізації був проведений у широковідомій праці В. І. Леніна»Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму". Для монополіїхарактерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує,і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєїчисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено. Автори відомогоамериканського підручника з економічної теорії «Економіко» К. Макконнеллта С. Брю підкреслюють, що монополія — це ситуація, за якої число продавцівстає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальнийобсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можнавизначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуаціяна ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій,оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору дляпанування на ринку й отримання монопольного прибутку. На відміну від досконалоїконкуренції монополія обмежує ринково-конкурентну стихію і спрямовує свою діюна впорядкування господарської системи, захищаючи і стабілізуючи її з метоюзабезпечення економічних переваг висококонцентрованим господарським одиницям.Вже перші розвинуті організаційні форми монополій — картелі, синдикати, трести- суттєво підірвали внутрішньогалузеву конкуренцію. Картелі й синдикатиобмежили вільну конкуренцію у сфері обігу. Укладення угод про особливі умовиреалізації товарів і розподіл ринків збуту зруйнувало повну незалежність ісвободу ринкових зв'язків і забезпечило умови для економічної реалізаціїїхнього панування. З появою трестів монопольне регулювання охопило також процесвиробництва. Часткова планомірність не тільки стала формою руху капіталу врамках окремого підприємства, як це було властиво періоду вільної конкуренції,а й поширилася на виробничі та комерційні зв'язки між підприємствами, щовходили до складу тресту. Монополістична планомірність стала набувати новихмасштабів, звужуючи водночас діяльність ринково-конкурентних сил.Монополізувавшивиробництво в окремих галузях промисловості, трести сприяли подальшійконцентрації виробництва і капіталу. Це створило матеріальну основу для їхньоговпливу на виробників інших галузей і допомогло проникнути в нові галузі.З'явилися реальні умови для обмеження міжгалузевої конкуренції й становленнябагатогалузевих монополій.Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузевівідбувалася, по-перше, комбінуванням, тобто об'єднанням підприємствтехнологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, наприклад, вугільної,металургійної, автомобілебудівельної; по-друге, через диверсифікаціювиробництва — проникнення монополій у галузі, що прямо не пов'язані з основноюсферою їхньої діяльності. Наслідком диверсифікації стали концерни — великібагатогалузеві утворення, які поступово захоплюють головні позиції як наринках, так і у сфері виробництва. Формальними видами ринкової монополіїгосподарських суб’єктів є білатеральна, або двобічна, монополія, обмежена івласне, або чиста, монополія. Білатеральна монополія утворюється за наявностіна ринку лише пари контрагентів: один продавець — один покупець. Їм не загрожуєконкуренція з боку інших економічних суб'єктів: на своєму ринку вони повнігосподарі, проте їхня економічна влада обмежена, оскільки ринкові відносини міжними характеризуються взаємозалежністю. В обмеженій монополії на галузевомуринку присутні один продавець (монополіст) і кілька покупців. Тут економічнавлада монополії сильніша, ніж при білатеральній монополії: хоч покупців інебагато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринковівідносини з монополістом. Найбільша економічна влада у власне монополії:монополісту-продавцю протистоять багато покупців, відносини між якими будуютьсяна конкурентній основі. Функція сукупного попиту виступає в цьому випадку якфункція індивідуальної ринкової ціни монополіста. Для максимізації свогоприбутку монополіст повинен досягти рівноваги між ціною і кількістю продукції,при якій утворилася б найбільша різниця між виручкою і валовими витратами. Томуйого метою є відшукання рівноваги граничних витрат і граничної виручки.Монополіст створює дефіцит товарної пропозиції, який і обумовлює ціну, щозначно перевищує граничні витрати. Створюється монопольний прибуток.Технічнийпрогрес у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. активно вплинув на процес утвореннявеликих промислових підприємств, які впроваджували у виробництво нову технікута технології. Впровадження нової техніки вимагало великих капіталів. Цештовхало підприємства до об’єднання капіталів з метою організації виробництва зурахуванням досягнень науково-технічного прогресу. В багатьох випадках власнихфінансових коштів у промислових підприємств не вистачало, тому підприємства всечастіше звертаються до банків з метою залучення їх коштів для розширеннявиробництва на новій технічній основі. За таких умов виникає можливістьконцентрації капіталу та утворення монополій для організації виробництватоварів на великих промислових підприємствах і одержання надвисоких прибутківзавдяки встановленню монопольно високих цін на товари. Процеси утворення різнихмонополій наприкінці ХІХ ст. набувають масового характеру, а банки в утвореннімонополій стали відігравати все більшу роль.Першамонополія виникла в 1872 р. у США. Це був нафтовий трест «Стандарт ойл»,заснований Дж. Рокфеллером. Згодом на частку цього тресту вже припадало 90%переробки нафти. Створення перших монополій та встановлення ними монопольновисоких цін на товари загострило конкурентну боротьбу між підприємствами таприскорило процес утворення монополій. Під загрозою банкрутства більш слабкіпідприємства почали об’єднуватися з сильнішими. Так виникли різнімонополістичні об’єднання: трести, картелі, синдикати, концерни. Отже, кінецьХІХ ст. характеризувався тим, що на зміну «вільній конкуренції» прийшлимонополії, які встановили свій контроль над виробництвом у країнах ЗахідноїЄвропи та США і посіли чільне місце в їх економіці. Технологічні зрушення, якімали місце наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., фактично призвели до «другоїпромислової революції», прискорили процес індустріалізації після промисловогоперевороту. Індустріалізація в країнах набуває широкого масштабу, промисловістьостаточно бере першість над сільським господарством, причому в самійпромисловості найбільш швидкими темпами розвиваються галузі важкоїпромисловості: металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтодобувна танафтопереробна. Процес індустріалізації ще більш прискорився з утворенняммонополій, які активно впливали на промислове виробництво, на розширеннявнутрішнього та світового ринків. Утворення наприкінці ХІХ ст. великоїкількості монополій сприяло остаточному формуванню світового ринку, на якомузавдяки зовнішній торгівлі відбувався обмін товарами між національними ринкамирізних країн. На розвиток світового ринку і втягування в його сферу впливупровідних індустріальних країн активно впливало будівництво сучасних залізниць,шосейних доріг, каналів, портів, освоєння корисних копалин у колоніях, щосприяло розвитку зовнішньої торгівлі як світової. Поряд з розвитком зовнішньоїторгівлі розвивається світовий кредитний та валютний ринки. Все більша часткакраїн світу підпадає під вплив різних фінансових операцій. Світовий ринок такожактивно впливає на промисловий розвиток країн Західної Європи та США. Він бувмісцем збуту їх товарів та одержанням сировини, сприяв міжнародному поділупраці та розвитку міжнародних економічних зв’язків. Важливий вплив наформування світового ринку мав міжнародний поділ праці та спеціалізація країн увиробництві окремих видів товарів. На кінець ХІХ ст. спеціалізація країн ужечітко визначалася. Так, Англія займала провідне місце в експорті різних машин імеханізмів; Німеччина — сільськогосподарських машин, паровозів, верстатів,спирту, цукру, виробів електротехніки, хімічної промисловості; Франція —дорогих шовкових тканин, парфумів, одежі, взуття, текстильних машин; США —виробів чорної металургії, машин, тканин, сільськогосподарських продуктів,особливо пшениці. Одним з найголовніших підсумків технологічних зрушень кінцяХІХ початку ХХ ст. було прискорене зростання економіки в провіднихіндустріальних країнах, а особливо — відносно молодих держав — США та Німеччиніі, навпаки, зниження темпів економічного розвитку Англії та Франції. Уже підкінець 80-х років ХІХ ст. США за обсягом промислового виробництва посіли першемісце в світі, випередивши Англію. Водночас швидко розвивалася економікаНімеччини, що дало їй можливість випередити за обсягами виробництва промисловоїпродукції спочатку Францію, а потім і Англію та зайняти друге місце після США.Європейські держави Англія і Франція втрачають свою економічну першість, іцентр світової економіки переміщається з Європи в Північну Америку, в США. Такимчином, основні тенденції розвитку провідних країн світу в останній третині ХІХ— на початку ХХ ст. полягали в тому, що під впливом кардинальних технічних татехнологічних зрушень відбулися суттєві зміни в промисловому виробництві, щовплинуло на обсяги виробництва та галузеву структуру промисловості, привело доукрупнення підприємств завдяки концентрації виробництва та капіталу. Все цестворило сприятливі умови для виникнення монополій, які почали відіграватипровідну роль в економіці країн. Утворення монополій позитивно вплинуло наподальшу індустріалізацію, формування та розвиток світового ринку. Процесмонополізації та одержання монополіями надвисоких прибутків створювалисприятливі умови для накопичення та вивозу капіталу.Монополізаціярозпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. Першою формоюмонополістичних об'єднань були пули (або картелі), які встановлювали ціни,розподіляли замовлення та прибутки. У 1866 p. виник соляний пул у штатіМічиган, у 1870 p. — Чиказький пул, який контролював залізничні перевезення.Панівною формою монополій спочатку в легкій, потім у важкій промисловості сталитрести. Першим з них був нафтовий трест Рокфеллера «Стандарт ойлКомпані», утворений у 1870 p. У90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банківперейшла до холдинг-компаній та концернів. У 1901 p. в США налічувалося 440трестів з загальним капіталом 20,3 млрд. дол.Одночасно відбуваласямонополізація банків. У 1890 p. у Нью-Йорку було 64 банки, що володіликапіталом 302 млн. дол., у 1900 p. — 58, капітал яких збільшився до 548 млн.дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та промислового капіталів,формувався фінансовий капітал. Найбільшимиамериканськими монополіями були групи Рокфеллера (контролювали 95%американського видобутку нафти і 90% її експорту, промислові підприємства,банки, залізниці), Моргана («Юнайтед Стейтс Стіл», що монополізуваввиробництво 2/3 сталі, трести в сільськогосподарському машинобудуванні,торговому пароплавстві, електротехнічна корпорація «Дженералелектрик», підприємства зв'язку, міського транспорту, страхові компанії),Пенсільванська група, група Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, триавтомобільні корпорації: «Форд», «Дженерал моторс»,«Крайслер» та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана контролювали112 банків. Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. У 1890 p.було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулювавторгівлю за межами окремого штату. В 1914 p. закон Клейтона заборониввстановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповуватиакції для послаблення конкурента, обмінюватися директорськими посадами. Однакантитрестівське законодавство фактично не застосовувалося.УНімеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства) почався збудівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 p. існувало 418 акціонернихтовариств, за період 1871—1872 pp. з'явилося 978 нових з акціонерним капіталом2,8 млрд. марок. Процес монополізації охопив усі галузі промисловості. Навідміну від США, монополії об'єднували більшу кількість підприємств (кількасотень), існували у формі картелів і синдикатів. У 1879 p. їх кількістьстановила 14, в 1900 p. — 300, перед першою світовою війною кількість їх зрослав 2 рази. У кінці 90-х років XIX ст. — на початку XX ст. з'явилися першітрести: електротехнічні корпорації АЕГ і товариство «Сіменс». Інтенсивноформувався фінансовий капітал. У 1913 p. існувало 1850 банків; 9 берлінськихбанків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд. марок). До такихбанків належали Німецький (капітал 3 млрд. марок і контроль за 87 банками).Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн.марок), їхній прибуток в 1895—1900 pp. становив 38,6—67,7% щорічно. Німецькібанки вкладали капітали в основному в промисловість. Так, 6 берлінських банківконтролювали 751 підприємство. У Великобританії ще на початку 60-х років XIXст. було 639 акціонерних корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці80—90-х pp. XIX ст. У 1888 p. виник Соляний союз, що контролював 90% продукції.В 1894— 1896 pp. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовленнятруб. Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєннійпромисловості, суднобудуванні, на транспорті. В 1913 p. у Великобританії їхналічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США таНімеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО—50 фірм.Контроль над галузями був практично відсутній. Найменше монополій було в легкійі добувній промисловості. За темпами монополізації банківський банках за1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх цінних паперів світу. В1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всього світовогокапіталу. Для економікиФранції характерним було збереження великої кількості невеликих підприємств,повільний процес концентрації виробництва. На початку XX ст. лише 30%підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонернихтовариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600—700, а в 1907p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формі картелів і синдикатів почаласяв 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворився металургійний синдикат (13заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початку XX ст. велика кількістькартелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній, металургійнійпромисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. За темпами монополізаціїбанківський капітал випереджав промисловий. У 80-х роках XIX ст. кількістьприватних банків зменшилася до 172, а кількість акціонерних досягла 91. Депозитив банках за 1880—1908 pp. зросли в 2,8 раза, їм належало 25% всіх ціннихпаперів світу. В 1913 p. 12 банків на чолі з Англійським зосередили 70% всьогосвітового капіталу. Для економіки Франції характерним було збереження великоїкількості невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. Напочатку XX ст. лише 30% підприємств мали понад 50 робітників. Швидке зростаннякількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічновиникало 600—700, а в 1907 p. — 1000 нових компаній. Монополізація у формікартелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 p. утворивсяметалургійний синдикат (13 заводів), у 1883 p. — цукровий картель. На початкуXX ст. велика кількість картелів виникла в хімічній, текстильній, вугільній,металургійній промисловості, на торговому флоті, у машинобудуванні. Виняткововисокими були темпи концентрації банківського капіталу. За 1870—1909 pp. трибанки «Ліонський кредит», «Національна облікова контора»,«Генеральне товариство» збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза, вкладів— у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума банківськогокапіталу досягла в 1914 p. 11 млрд. фр. Головним центром фінансового капіталубув Французький банк. І Однак діяльність банків була спрямована не на інвестиціїу промисловість, а на позиково-лихварську діяльність. Капіталовкладеннявсередині країни щорічно зростали на Й 1 %, експорт капіталу — на 3 %. Передвійною обсяг експортованого капіталу був в 1,6 раза більший, ніжкапіталовкладення в національну промисловість і торгівлю.Акціонуваннята монополізація економіки в Японії розпочалися в 80-х роках XIX ст. Лише за1905—1906 pp. виникло 180 акціонерних компаній. У 1913—1914 pp.25% усіхробітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У1913 p. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд. дол. З них 38% належало0,4% корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн. єн. Першими монополіями булистарі банківсько-торгові компанії Міцуї контролювали добувну і текстильнупромисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортномумашинобудуванні). У 1880 p. була створена Японська паперова, у 1882 p. —Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза1887—1898 pp. та світова криза перевиробництва 1900—1903 pp. Основними формамимонополій були картелі, синдикати, концерни. Швидко зростав банківськийкапітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 p. компаніямиМіцуї та Оно. В 1879 p. кількість банків досягла 153. У 1912 p. банківськийкапітал становив 570 млн. єн… Розоренняневеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізаціївиробництва, капіталу. Монополістичніоб'єднання в Україні, особливо великі, були тісно пов'язані з іноземнимкапіталом. Понад 25 % усіх іноземних капіталів, вкладених у промисловістьРосійської імперії на початку XX ст., припадало на Україну. Так, у вугільнійпромисловості іноземцям належало 63 % основного капіталу, в металургії — 90 %.Іноземний капітал приваблювали в Україну високі прибутки, які майже повністю йшлиза кордон. Величезна роль урозвитку української промисловості належала акціонуванню.Появазначної кількості акціонерних товариств у найважливіших галузях промисловостіУкраїни свідчила про те, що розпочався новий етап становлення великоїіндустрії. Нагромадження капіталу невеликою кількістю акціонерних компаній упровідних галузях української промисловості стало важливою умовою для створеннятут монополій. Переломниммоментом процесу зростаючої концентрації виробництва була економічна криза1900—1903 pp. Вона безпосередньо призвела до краху сотень невеликих і слабкихпідприємств та створення ряду великих монополістичних об'єднань.Законцентрацією виробництва в основних галузях промисловості Україна займалаперше місце в Російській імперії. Так, у 1901 p. на 12 великих металургійнихзаводах (з 16 діючих) було зосереджено 96 % усіх робітників металургії ПівдняУкраїни. На кожному з них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87% чавуну в цьому регіоні. Високийрівень концентрації був характерний також для вугільної промисловості Донбасу.Тут частка 25 акціонерних товариств (з 26 діючих у цій галузі) у 1912 p.становила 95,4 % видобутку всіх акціонерних товариств і понад 70 % видобуткувугілля в Донбасі. Важливимфактором у монополізації промисловості України в цілому і вугільної зокремабула організація в 1904 p. синдикату «Продвугілля», який об'єднавмайже весь видобуток і продаж кам'яного вугілля в Донбасі. Це був один знайбільших синдикатів Російської імперії. До нього входило 18 великих акціонернихвугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75 % усьоговидобутку вугілля в Донбасі. Напередодні першої світової війни на підприємствах«Продвугілля» працювало 64 тис. робітників.У 1902 p. в Українізасновано найбільший у металургії синдикат «Продамет». Його мета —торгівля виробами заводів цього об'єднання. У синдикат входило 12 підприємств(товариств), серед яких були Південно-російське Дніпровське металургійнетовариство «Провідане» та ін. На початок 1908р. «Продамет»зосередив у своїх руках дві третини всього виробництва заліза і сталі ПівденноїУкраїни. Синдикат продавав залізо різного ґатунку, балки, рейки, бандажі, осі вімперії Романових. Ухарчовій промисловості найбільшим був синдикат цукрозаводчиків, заснований у1887 p., бюро якого знаходилося в Києві. Найвпливовіша роль у ньому належалацукровим магнатам Бобринським, Браницьким, Береденкам, Хряковим. Спочаткусиндикат об'єднував 78 %, а в 1892—1893 pp. — 91 % усіх цукрових заводівУкраїни. Основним його завданням було регулювання цін на цукор і забезпеченняпідприємцям високого монопольного прибутку на внутрішньому ринку. Всього всередині 90-х років в Україні діяло 153 цукрових заводи, які виробляли 23,9млн. пудів цукру. Як і в перші роки існування цукрового синдикату, підприємціскорочували продаж цукру на внутрішньому ринку і збільшували його експорт.Вивозячи частину цукру за кордон, вони штучно підтримували високі ціни на ньогов Російській імперії. Монополіїохопили своєю діяльністю й інші галузі народного господарства. Напередодніпершої світової війни в Україні вже не було жодної важливої галузіпромисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано.Якщо в 1901 p. працювало лише 17 підприємств, на кожному з яких було зайнятопонад 1 тис. робітників, то в 1913 p. їх налічувалося вже 42. У 1900 p. 5великих металургійних заводів виплавляли 49 % усього чавуну в Україні,забезпечивши понад 25 % його загальноімперського виробництва. В 1913 p. на цісамі підприємства припадало вже 55 % виплавленого чавуну Півдня України і 37 %виробництва його у Росії в цілому. Усі монополістичні об'єднання, що діяли вУкраїні, з самого початку мали не регіональне, а загальноімперське значення.Індустріальнийрозвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 p. його переривали кризи(1825,1836,1847,1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901—1902 pp.), внаслідок чоговін набув циклічного характеру. Розорення невеликих і середніх підприємцівсприяло концентрації та централізації виробництва, капіталу