Джерела з вивчення історії СтародавньогоЄгипту
Дослідження історичного процесу ґрунтується на історичнихджерелах, якими по суті є будь-які матеріальні об’єкти, створені в процесісоціальної діяльності людини (сокири, горщики, будинки, написи на камені,літописи, малюнки). При цьому слід зазначити, що самі ці матеріальні об’єктимають двоїсту природу: по-перше, первинне цільове призначення, задля якого вонибули створені; по-друге надання історику інформації про соціальний розвитоксуспільства, в якому вони виготовлені й, таким чином, перетворення пам’ятки на історичне джерело.
Історичні джерела – це носії інформації, яка є основою дляреконструкції минулого людства. Інформація, що міститься в історичних джерелах,об’єктивна і не залежить від суб’єкта, який веде дослідження. Дослідник В. Станкостверджує, що важливою особливістю історичних джерел є те, що вони містять всобі немовби два види інформації. Перший – це та інформація, яка здобута йвикористана дослідниками у практичній роботі. Другий – це інформація, яка існуєв об’єкті, але поки що невідома дослідникові й тому не може бути ним практичновикористана[1].
Особливо важливе значення для вивчення історії стародавнього світумає археологія. Саме завдяки археології тепер відтворена давня історія багатьохнародів світу. Археологія широко використовує також і відповідні писемніджерела. У комплексі з іншими науками вона розв’язує найважливіші проблемиісторії країн і народів у минулі епохи. Нерідко їй в цьому належить вирішальнароль. Важливе значення археології полягає, насамперед, у великій кількостірізноманітних речових джерел. Вони не тільки доповнюють і уточнюють відомостіписьмових джерел, а й мають цілком самостійне значення[2].
Речові джерела – археологічні пам’ятки – надзвичайно різноманітні за своїм складом і характером. Доних належать усі матеріальні залишки людської діяльності: поселення і житла,окремі поховання і могильники, святилища, скарби дорогоцінних виробів і монет,знаряддя праці і зброя, твори мистецтва, вироби і прикраси. Найважливішимиархеологічними пам’ятками є залишки поселень. Винятково важливе значенняпоселень для вивчення стародавньої історії полягає у тому, що у нихзустрічається велика кількість найрізноманітніших матеріалів, насамперед,знарядь праці та побутових виробів, які розповідають про господарство і побутїх мешканців.
Важливими речовими джерелами для вивчення культури, ідеологічнихуявлень та суспільних відносин населення минулих епох є поховальні пам’ятки. Відомий археолог І. Шовкоплясзазначав, що найдавнішими похованнями людей були могильники, згодом з’явилися кургани. Курганаминазивають штучно споруджені пагорби над похованнями. Дещо пізніше з’явилися поховальні споруди зкаменю. Вони відомі під загальною назвою мегалітів, тобто споруд з великихкаменів. Найбільшими в світі мегалітними пам’ятками – кам’яними гробницями – єграндіозні єгипетські піраміди – усипальниці фараонів. А. Мартиноввідзначав, що найбільша з них – піраміда Хеопса – має висоту 146,5 метрів.Поховальний інвентар складається із знарядь праці і зброї, побутових культовихпредметів, одягу і прикрас тощо. Усе це викликане віруванням у потойбічнежиття, в якому, як вважали люди, померлому буде необхідне все, чим вінкористувався за життя[3].
Найчисленнішими археологічними пам’ятками є різноманітні знаряддяпраці та зброя, побутові вироби і культові предмети. Найважливіше значеннясеред археологічних матеріалів для вивчення історії людського суспільства маютьзнаряддя праці. Разом з людьми, що користувалися ними, вони становлять основувиробничих сил суспільства і визначають характер і ступіньсоціально-економічного розвитку. Роль знарядь праці для вивчення історіїсуспільства – з винятковою ясністю визначають радянські дослідники. Вчений І. Шовкоплясу своїй праці зазначав: «Таку саму вагу, як будова останків кісток має длявивчення організації зниклих тваринних видів, залишки засобів праці мають длявивчення зниклих суспільно-економічних формацій»[4]. Засоби праці не тільки мірило розвиткулюдської робочої сили, але й показник тих суспільних відносин, при яких відбуваєтьсяпраця.
Таким чином, археологічні пам’ятки – це важливі наукові джерела. Вони допомагають всебічновисвітлити історію людського суспільства в минулі епохи, встановитизакономірності його розвитку. Сама ж археологія розглядається як складовачастина історичної науки, окрема її галузь.
Вивчення та дослідження історії Стародавнього Єгипту викликаєвеликий інтерес серед істориків та археологів. Однак, під час дослідженняджерел обов’язковопотрібно звернути увагу на періодизацію Єгипту. Першу періодизаціюстароєгиптської історії склав жрець Манефон. Він поділив історію країни відпояви першої династії фараонів до епохи Олександра Македонського на 3 великіперіоди, назвавши їх Стародавнім, Середнім та Новим царствами, причому помістиву кожен з цих періодів по 10 династій фараонів. Такий рівномірний розподілдинастій по періодах, звичайно, умовний. Умовні також і самі династії, бо водних випадках єгипетський хронограф зараховував до однієї династіїпредставників різних царських родин, в інших – представників однієї царськоїродини поміщав у різні династії. Все ж манефонова періодизація відповідаєосновним етапам староєгипетської історії. Дослідник О. Крижанівський у своїйпраці подав сучасну періодизацію, яка базується на періодизації Лепсіуса (XІX ст.). Лепсіус взяв зазразок манефонову періодизацію, яка з уточненнями набула наступного вигляду.
Династичний Єгипет існував до 3100 рр. до н.е., Раннє Царство (I–II династії, датується 3100 –2800 рр. до н. е.), Стародавнє Царство (III–VI династії, проіснувало з 2800–2250рр. до н.е.), за ним йде І Перехідний період (при владі VII–X династії, датується 2250–2050рр. до н.е.), за ним слідує Середнє Царство (XI–XII династії, проіснувало з2050–1750 рр. до н.е.). Після Середнього царства наступає ІІ Перехідний період(XIII–XVII династії, 1710–1560 рр. до н.е.). Далі починається багатий покількості знахідок період Нового Царства (XVIII–XX династії, 1880–1085 рр. дон.е.). Не менш цікавим є наступний період в історії Єгипту – це Пізньогоцарства (XXI–XXX династії, який датується XI–IV ст. до н.е.). Пізнє Царствоєгиптологи ще поділяють на Лівійсько-Саїський (XXII–XXVI династії) та Перський (XXVII династія) періоди.Іноді добу царювання XXI–XXV династій називають Перехідним періодом. Кінцем стародавньоїісторії Єгипту одні вчені важають 525 р. до н.е., коли країну завоювалиперси, інші – 332 р. до н.е., коли до неї вступили війська ОлександраМакедонського[5].У нашій роботі ми будемо досліджувати джерела з історії Стародавнього Єгипту,користуючись відомою періодизацією Манефона.
Великий інтерес та цінність становить період Стародавньогоцарства, який дає нам значну кількість археологічних та письмових джерел.
Під час археологічних робіт, перші з яких відносяться до початку XІX ст., було знайдено великукількість найрізноманітніших пам’яток старовини: предметів побуту, знаряддяпраці, зброю, твори мистецтва, речей, пов’язаних з релігійно-магічним культом,а також написів різного роду. Всі ці джерела з історії Стародавнього Єгипту вбагатьох випадках добре збереглися, так як в сухому повітрі пустелі тканини,вироби з папіруса, з дерева не підлягають тлінню.
Велику кількість різноманітних давньоєгипетських предметів та надписівбуло знайдено під час розкопок стародавніх кладовищ-некрополів. В. Авдієвзвертає нашу увагу на те, що головним чином періодом Стародавнього царства (XXVIII–XXIII ст. до н.е.) датуєтьсянекрополь, знайдений поблизу сучасного Каіру, в Гізі (розкопки американськоговченого Дж. Рейснера). Південніше Гізи, в Сакарі, англійські археологидослідили поховальний комплекс фараона Джосера, який складався з великогодвору, обнесеного стіною, піраміди з царським похованням та цілої низкикаплиць. Єгипетський археолог М. Гонейм знайшов в Сакарі стародавнюпіраміду, в якій знаходилося поховання фараона Сехемхета[6].
Для періоду Стародавнього царства велике значення має Стародавнійлітопис, уривки з якого збереглися на п’яти уламках великої чорної діоритової плити. Вона має назву «Палермськийкамінь» (за місцем свого зберігання в Палермо на острові Сицилія). Літописповідомляє імена стародавніх фараонів та називає важливі події в роки їхправління, наприклад, рівень води в період розливу Нілу, війни та експедиції всусідні країни. В. Кузищин у своїй праці визначає, що наукову цінністьмають біографічні надписи, які знаходяться на стінах гробниць вельмож III–VI династій. У нихповідомляється про діяльність їх в якості чиновників на службі в центральномудержавному управлінні чи в місцевих органах влади. Велике значення длявідтворення історії Стародавнього царства мають написи на стінах поховальнихкімнат у царських пірамідах V–VI династій, так звані «Тексти пірамід». Вони містять цікаві фактипро царську владу, релігійні уявлення, форми царського та заупокійного культу[7].
Для вивчення історії Стародавнього царства важливу роль відіграютьджерела, які походять із інших країн Стародавнього Сходу. Вони в основномудатуються ІІ-І тис. до н.е., коли між різними давньосхідними країнамивстановилися досить регулярні зв’язки. Початком ІІ тис. до н.е. (при знахідці вавилонських печаток)датується, наприклад, багатий скарб єгипетських виробів, знайдених у ВерхньомуЄгипті в м. Тод. В достатку знайдені на території Єгипту, в країнах СхідногоСередземномор’я іна острові Крит скарабеї з іменами гірських правителів. В Єгипті знамениті залишкифортечних споруд гіксосів, могильники сирійського типу, зброя, статуїазіатських богів. При розкопках в Фівах був знайдений скарб залізних (серп,золото, напильники) та бронзових (шолом, чаша) виробів, які за типом близькіасирійським і датуються VII ст. до н.е.[8].
Пам’ятником, який свідчив про владу персів над Єгиптом, являєтьсязнайдена в 1972 р. в Сузах трьохметрова статуя Дарія І, яка була зробленав традиційному єгипетському стилі і покрита клинописними ієрогліфічниминадписами.
Невелика кількість писемних документів з іноземних країнз’являється поряд з пам’ятками матеріальної культури, з них можна отримати данідля реконструкції єгипетської історії. Інформацію цього роду дає Ель-Амарнськийдипломатичний архів середини ІІ тис. до н.е., який містить листи правителівбагаточисленних передньоазіатських держав. В архіві знайдені перші документи ізАссирії, які свідчать про контакти ассирійців з Єгиптом. У літописах ассирійськихцарів IX–VII ст. до н.е. зустрічається інформація про війни з Єгиптом,розкриваються причини ассирійсько-єгипетських конфліктів, а також захопленняЄгипту Ассирією в 671 р. до н.е.[9].
Деякі свідчення про Єгипет в період Стародавнього царства можназнайти у старозавітних творах Біблії. Наприклад, про підтримку ЄгиптомІзраїльського царства в його конфлікті з Іудею, про похід єгипетського фараонаШешонка І до Палестини, про взаємовідносини Єгипту з державами Фінікії, Сирії,Палестини в VIII–VII ст. до н.е.
Одним із основних джерел з вивчення історії Стародавнього Єгиптуявляються надписи, як картинні (ієрогліфічні), так і скорописні (ієратичні йдемотичні). Цінним джерелом з історії Стародавнього царства, яке походить зКуша, являється великий ієрогліфічний надпис царя Данхі, висічений на скелі вхрамі Амона в Напаті столиці Куша. Надпис повідомляє про внутрішнє становищеЄгипту та похід на нього кушитів.
Коротку інформацію про володарювання персів в Єгипті дає намнадпис царя Дарія І (VI ст. до н.е.). Окремо вчений Г. Чайлдвідзначає Суецькі надписи, які повідомляють про проведення персами канала відрічки Ніл до Червоного моря, будівництво якого було розпочато єгиптянами приНехо ІІ; Накші. Рустемський та Бехістунський надпис характеризували становищеЄгипту за часів перського панування[10].
Безсумнівний інтерес для вивчення історії Стародавнього Єгиптупредставляють праці античних авторів, стародавньогрецьких та римськихписьменників. Зокрема відомості, які наводяться в творах грецьких колоністів,торговців, найманців, які з VII ст. до н.е. почали проникатидо Єгипту. Дані деяких античних авторів інколи базуються на особистихспостереженнях. Найбільш повний опис Єгипту залишив грецький історик Геродот (V ст. до н.е.), якийприсвятив другу книгу своєї «Історії» Стародавньому Єгипту. Побувавши всередині V ст. до н.е. в Єгипті, Геродот описав природу, звичаї, культуру тарелігію стародавньої країни, дав її короткий історичний нарис, детальнозупинився на останньому періоді єгипетської історії (VII–VI ст. до н.е.). Геродотописує природні умови Єгипту так: «…Насамперед, як тільки ще під’їжджати до Єгипту з моря,перебуваючи на відстані одного дня шляху від суші, і спустиш плот, то витягнешбруд, а глибина моря тут – одинадцять орій. Грунт у Єгипті чорноземний іпухкий, бо складається з мулу та наносів, які викидає річка з Ефіопії»[11].Незважаючи на те, що розповідь Геродота переповнена легендами, новелами,анекдотами, міфами, більшість відомостей щодо релігії, природних ресурсівЄгипту, підтверджується тогочасними єгипетськими надписами.
Діодор (І ст. до н.е.) мав можливість використати значний масивісторичної літератури, яка не дійшла до наших днів. Деякі дані, які віннаводить, також підтверджуються єгипетськими надписами. Так, цінність маєробота Діодора, присвячена опису природних умов Єгипту, праці рабів та злочинціву золотих копальнях Нубії: «там видобувають золото з великими муками івтратами. Віддані туди у величезній кількості, всі закуті в кайдани, вонибезперестанно працюють, позбавлені будь-якої можливості втекти…»[12].
Інформацію про Стародавій Єгипет містить історико-географічнапраця Страбона (І ст. до н.е.), який детально описує природу Єгипту, системуштучного зрошування, рослинність, тваринний світ, виноробство. Одночасно з цимвін вказує на той вплив, який єгипетська культура мала на Грецію.
Страбон так зазначив про Ніл та його розливи: «Ніл тече відкордонів Ефіопії по прямій лінії на північ до так званої місцевості Дельти.Потім він, розділяючись біля верхів’я…, перетворює цю місцевість немовби увершину трикутника… Більше сорока днів тримається літом вода на висоті, покипочинає потроху спадати…»[13].
Таким чином, період Стародавнього царства вивчений доситьдетально. Для висвітлення історії Єгипту цього періоду досліджено великукількість писемних та археологічних джерел.
Не менший інтерес для дослідників Стародавнього Єгипту становитьперіод Раннього царства. Однак, цей період археологи дослідили не повністю,знайдено дуже мало джерел. Найдавніші надписи, які відносяться до часівРаннього царства, знайдені в Ієраконполі (Верхній Єгипет). Вони допомогаютьвідновити імена перших єгипетських фараонів та пояснити суть зображених сцен.Так, вдалося встановити ім’я фараона Скорпіона та знаки, які зображуютьштандарти окремих номів, а також сцену святкової церемонії початку сільськогосподарськихробіт, проведення фараоном першої борозди або лінії зрошувального каналу.Неабиякий інтерес становлять зображення і надписи, які збереглися на шифернійтаблиці фараона Нармера[14].
Отже, джерельна база періоду Раннього царства є незначною, однакзнахідки стародавніх надписів допомогають нам відновити імена фараонів тахарактеризують різні церемонії того часу, що дозволяє поглибити наше уявленнящодо історії Стародавнього Єгипту.
Великий інтерес серед дослідників Єгипту викликає періодСереднього царства (2050–1750 рр. до н.е.). Цей період вивчений докладніше, ніжпопередній. Було знайдено різноманітніші надписи, предмети побуту, мистецтва,архітектурні споруди.
Цінні пам’ятки знайдені при розкопках стародавньоєгипетських міст добиСереднього царства. Так, англійський археолог Ф. Петрі розкопав поблизуФаюмського оазису руїни міста часів Середнього царства (XXI–XVIII ст. до н.е.), де булизнайдені цінні стародавньоєгипетські папіруси з документальними текстами. УСередньому Єгипті, біля містечка Ель-Амарна, англійські вчені (Ф. Петрі, Л. Вулі,Дж. Кендлбері та ін.) розкопали місто, збудоване фараоном XVIII династії Ехнатоном, іззалишками царського замка, храмів та багаточисленних будівель, предметівпобуту, мистецтва, а також цінних історичних надписів[15].
Писемні джерела Середнього царства, безперечно, численніші та різноманітніші,порівняно з пам’ятками Раннього царства.
У районі заупокійного храму фараона XI династії в Дейр-ель-Бахри водній із гробниць відомих людей часу Середнього царства були знайдені папірусиХеканахта, які дають цінні відомості про помістне господарство єгипетськогожерця. Згідно з надписами, знайденими в гробницях правителей Сіутського ному вВерхньому Єгипті, номархи цієї області в період послаблення центральної владифараонів мали велику самостійність, здійснюючи повний контроль над господарськимжиттям свого ному[16].
Для характеристики землевласницької аристократії часів Середньогоцарства важливі також надписи номархів Антилопого ному (сучасний Бені-Хасан),які повідомляють про те, що ці номархи володіли великими багатствами, значноювладою в своїй області та передавали її у спадок дітям, онукам й нащадкам. Настільки ж показовими є тексти, знайдені в пустельній ущелині Вади-Хамамат, якінаводять інформацію про експедицію в далеку південну країну Пунт («Країну бога»).Без сумніву, цікаві і надписи, знайдені на скелях Синайського півострова, вяких розповідається про експедиції. Про зміцнення економічних зв’язків Єгипту зобластями Сирії говорять документи, які були знайдені в руїнах стародавньогоміста Бібла, на Східному Середземномор’ї. У них розповідається, що в Біблі булаєгипетська колонія, якою управляли сирійські князі, що носили місцеві імена,однак мали єгипетські титули та писали по-єгипетськи[17].
Для характеристики економічних відносин та державного управлінняЄгипту Середнього царства Г. Чайлд зазначив, що великий інтерес даютьтексти, знайдені в руїнах міста Кахуна, збудованного в Фаюмському оазисі: цеофіційні та ділові документи статистичного характеру, які вказують напроведення в ті часи перепису населення. Для вивчення повноважень державноїадміністрації велике значення має рахувальна книга царського палацу часів XIII династії, яка дає уявленняпро бюрократичний апарат та фінансово-статистичні справи того часу[18].
В якості писемних джерел важливі літературні твори, зокрема, «РозповідьСінухета», яка містить інформацію про економічні та культурні зв’язки Єгипту зПалестиною та Сирією. Тут міститься розповідь про смерть фараона Аменехмета І:12.» Послали «друзі двору» на захід, щоб сповісти царевого цина про те, щотрапилось у палаці. Знайшли його посланці в дорозі, наздогнали його нічноїпори. Сокіл (тобто син Аменехмета) полетів із своїм пажем, не сповістивши своєвійсько. Ось стояв і я, чув його голос, коли він говорив, бо я був поблизу.Рушив я на південь…»[19]. Ще одним дуже цікавим джерелом длявивчення історії цого періоду є «Повчання», які дають уявлення про стародавніправила життєвої мудрості, та особливі «Пророцтва», в яких описуються народнізаворушення, що відбувалися в Єгипті наприкінці доби Середнього царства.
Важливі історичні та релігійні надписи та зображення принеслирозкопки грандіозного храмового комплексу в столиці часів Середнього царства –Фівах. Тут, на західному березі Нілу, був добре досліджений храм в Мединет-Абу.У розташованих неподалік скелях розкопали кілька гробниць фараонів. У гробницяхстародавньоєгипетських вельмож в різних частинах Єгипту було знайдено великукількість зображень та надписів історичного, побутового та релігійногохарактеру.
Отже, період Середнього царства представлений різноманітнимиджерелами. У цей період були знайдені папіруси Хеканахта, які дають змогудослідити особливості тогочасного господарства.
Наступним періодом в історії Стародавнього Єгипту є доба Новогоцарства. Для цього періоду характерна велика кількість дипломатичнихдокументів, літературних творів, надписів. Добою Нового царства датуєтьсябагато ділових документів, які характеризували соціально-економічні відношення,зокрема розвиток рабства, особливості організації апарату державної влади.Особливо багато ділових документів було знайдено в Дейр-ель Медині, поблизустолиці Єгипту – Фів. Ділові документи часу Нового царства містять ціннівідомості про становище рабів, наприклад, про купівлю та найми рабів, іхзвільнення, пошук загублених рабів. Інші надписи стосуються земельноївласності, описують судові тяжби, пов’язані з приватним землеволодінням,фіксують різноманітні факти дарування землі. Збереглися документи, які фіксуютьділові угоди найму та купівлі худоби, виробів ремісників, а також сімейнихвідносин, наприклад, записки про поділ майна, спадщину та пов’язані з цимсудові справи.
Для характеристики центрального апарату державного управліннявелике значення має посадова інструкція сановнику та вищому чиновнику держави –саті, текст якої зберігся в деяких похованнях, зокрема, в гробниці вельможіРехміра[20].
Багаточисленні тексти часів Нового царства вказують на розвитокактивної воєнної політики Єгипту. Особливо детально надписи фараонів XVIII династій повідомляютьпро їх походи до Передьої Азії та Нубії, серед яких виділяється своєріднийлітопис походів Тутмоса ІІІ, який отримав назву «Анали». Аналіз документудозволяє твердити, що ці походи описані по роках царювання фараона[21].Цей літопис був висічений на стіні храму Амона в Фівах.
Без сумніву, історичну цінність представляють дипломатичнідокументи цього часу, в тому числі й ті, які збереглися в столиці фараона XVIII династіїї Ехнатона, вмісті Ахешатоне (суч. Ель-Амарна). Тут був знайдений великий дипломатичнийархів середини ІІ тис. до н.е., який містив листи, адресовані єгипетськимфараонам Аменхотепу ІІІ та Ехнатону правителями передньоазіатських держав(Вавилонії, Ассирії, Мітанні) та міст Східносередземноморського узбережжя(Бібл, Туніл та ін.). Ці офіційні листи та відповіді на них висвітлюютьвідносини між єгипетською державою та державами Передньої Азії, зазначаютьпевне послаблення єгипетського впливу на сусідні країни. Дипломатичні документицього часу були відкриті в Ель-Амарні в кінці XIX ст. Так, в 1968 р. при розкопках пагорба Камід-ель-Лаз натериторії Лівану археологи знайшли одну цілу клинописну табличку та трифрагменти, які представляли собою листи єгипетського фараона Аменхомета ІІІправителям Дамаска та іншіх міст Середземноморського узбережжя. До нашого часудійшов текст мирного договору Рамсеса ІІ та хетського царя Хатусілі ІІІ,складений на єгипетській та хетських мовах, – один із найдавніших мирнихдоговорів, який зберігся до нашого часу[22].
Не можна не згадати також і про надписи на стінах храму цариціХатшепсут в Дейр-ель Бахрі. Пам’ятка детально описує велику морську експедицію в південну країнуПунт для доставки звідтиля золота, чорного дерева, світової смоли, худоби[23].
Велике значення мають літературні твори часу Нового царства, втому числі «Казка про двох братів», яка алегорично описує міф про Осириса, «Розповідьпро захоплення азіатського міста Іану», яка характеризує завойовницьку політикуЄгипту, релігійно-магічні твори, наприклад, відома «Книга мертвих». У 128розділі «Книги мертвих» зазначалося: «Слава тобі, владико правди! Я прийшов дотебе!… Я приніс до тебе правду; я забороняю брехні доступ до тебе, я не чинивнеправди людям… Не віднімав молока з рота дітей, не ловив божих птахів… Ячистий – хай не буде проти мене зла в цій землі…»[24].
Особливе значення має праця єгипетського жреця Манефона (Мер-неТхуті), який жив в IV–III ст. до н.е. Манефон, який знав грецьку та стародавньоєгипетську мову,мав доступ до храмових архівів та міг використовувати давньоєгипетські джерела.У фрагментах його основного твору, який дійшов до нас, а також в короткомуконспекті його історичних книг зберігся перелік фараонів, об’єднаних в 30династій, що послужив історикам Нового часу основою для введення періодизаціїстародавньоєгипетської історії. В іудейського історика Йосипа Флавія зберігсяуривок з праці Манефона, в якій описується завоювання Єгипту азіатськимплеменем гіксосів, а також містяться цікаві відомості про ієрографічнуписемність стародавніх єгиптян[25].
Отже, дипломатичні документи цього часу, без сумніву,представляють велику історичну цінність. Знахідки цієї доби дають намможливість висвітлити міжнародні відносини Єгипту, насамперед, з державамиПередньої Азії.
Єгиптологи період Пізнього царства ще поділяють наЛівійсько-Саїський та Перський періоди. Знайдені багаточисленні гробниці,біографічні надписи. Однак, Перський період досліджений вченими недостатньо,знайдено невелику кількість джерел.
Пам’ятники матеріальної культури Єгипту пізнього часу(Лівійсько-Саїський період, X–VI ст. до н.е.) багаточисленні. Значну кількість матеріалів далирозкопки міста Туніса (суч. Сань-ель-Халар) в східній частині Дельти, який бувстолицею Єгипетської держави в період XXI і XXIII династій. Відкриті декілька царських гробниць з муміями фараонів XXI та XXII династій, царевичів таоточення. Дослідник В. Кузищин говорить, що тут були знайдені символицарської влади (жезл, батіг) та велика кількість прикрас (золоті маски,пекторалі, сандалі із золота, срібні та золоті блюда, браслети, каблучки)[26].Л. Васильєв зазначає, що при розкопках міста Буто (суч. Тель-ель-Фарабн – «Пагорбфараонів») були знайдені кам’яні плити з іменами і титулами лівійських вождів,амулети, сосуди часів XXII та XXVI династій, був відкритий шар персидського часу[27].Вивчалися археологами й інші міста Дельти: Саїс (суч. Са-ель-Хагар) і Бубастис(суч. Тель-Баста), знамениті в пізній період. Пам’ятники часу правління вЄгипті XXV Ефіопської династії були знайдені як на території Куша, так і натериторії Єгипту. Їх дали розкопки храмів в Гематоні (суч. Кава) в верхньомуЄгипті; Карнакського храму в Фівах, де знайшли каплицю фараона Тахорки; встолиці Кушитського царства Напатє, де в храмах Амона та інших богів були знайденівівтарі, статуї Тахарки і його сім’ї. Був розкопаний некрополь в Нурі, девисочила найвища на території Куша піраміда Тахарки, а також гробниці йогонаступників[28].
Цінні матеріали для вивчення історії Стародавнього Єгипту далирозкопки на території грецьких поселень в Єгипті, особливо в Навкратисі іДафнах. У Навкратисі були знайдені житлові квартали, утвар, ремісничапродукція, залишки храмів на честь грецьких богів Аполлона, Гери, Діоскуров таін., головного храма Еленіона. У Дафнах розкопали цитадель, казармивоїнів-найманців, торгівельно-ремісничі поселення поблизу цитаделі.
Значну інформацію містять стели і надписи лівійських правителівномів Дельти, кушитських фараонів Піанхи і Танутамона. Для відновленняхронології XXV і XXVI династій важливі так звані «стели Апісів» – священних биків,похованих в Серапеумі та Мемфісі, чиї надгробні плити прикрашені рельєфами здатами народження та поховання кожного з Апісі та імені правлячого в той періодфараона[29].
Інтерес представляють біографічні надписи вельмож саїськогоперіоду, надписи-посвяти жерців та ін. Для саїського періоду характернізнахідки на території Єгипту грецьких та карійських надписів, залишенихторговцями і воїнами-найманцями (VII–VI ст. до н.е.). Збереглася велика кількість ділових документівцього періоду, зроблених демотичним спрощеним письмом. Ці документи, якіпредставляють собою шлюбні контракти, орендові і кабальні договори, дають змогуясніше представити особливості суспільного життя єгипетського суспільствапізнього часу.
Певні факти з історії Єгипту цього періоду можна знайти у творахусної народної творчості, наприклад, у циклі сказань про таніського царяПєтубастісе.
Таким чином, дослідження всього масиву джерел з історіїСтародавнього Єгипту різних періодів представляє значний науковий інтерес, даєможливість вивчити основні віхи економічної, політичної історії та культури.
Вивчення особливостей культурних традицій, пам’яток скульптури,архітектури народів Стародавнього Єгипту продовжувалося й наприкінці XVIII ст. У цей час уявлення європейських вчених про Єгипет було доситьобмеженим. Уривчасті відомості Геродота та інших античних авторів, повніфантастики відомості Біблії, історія тридцяти династій фараоні, написанаприблизно в 300 р. до н.е. єгипетським жерцем Манефоном, декілька статуй,які збереглися в Римі, два-три обеліски, покриті ієрогліфами, розшифрувати якібезуспішно намагався ще Клод Дейреск та інші дослідники, це все чим оперувалиісторики та археологи. Однак навіть цих свідчень було достатньо, щобпредставити собі значення стародавньої і майже забутої цивілізації для історіїлюдства.
30 червня 1798 р. в Єгипті, поблизу Олександрії, почаласявисадка французької воєнної експедиції на чолі з генералом Бонапартом.Експедицію супроводжувала група вчених різних спеціальностей та художників.Нагадаємо, що одразу ж після перших перемог Наполеона, був заснованийЄгипетський інститут з метою вивчення захопленої країни. Один із його членів,видатний вчений Денон, об’їздив весь Єгипет від Олександрії до Сієни (Асуан),списував надписи, замальовував архітектурні споруди, купував цінні історичніреліквії.
Можливості, які відкривалися перед археологами, були грандіозними.Єгипет був переповнений монументальними кам’яними спорудами та надписами. Надписи покривали стіни храмів тагробниць. Особливий інтерес та цінність являв Розеттський камінь, знайдений вселищі Розетта. Ряд вчених зазначили, що цей камінь чорного базальта зтрьохметровим надписом на стародавньоєгипетській мові – ієрогліфами,новоєгипетській – демотичним письмом, на грецькій – грецькою абеткою. Всі тринадписи, як потім з’ясувалося, містили один і той же текст – декрет жерців на честьПтолемея V Єпіфана (196 р. дон.е.)[30].
Французька експедиція зібрала достатньо велику колекціюєгипетських пам’яток, однак за Амьєнським миром (1802 р.) вона була переданаАнглії, в тому числі й Розеттський камінь. Всі ж результати розкопок, а самезаписи, замальовки, та ін. залишилися французам. У 1808 р. вийшли першідва томи роботи під назвою «Опис Єгипту» або «Зібрання спостережень, які булизроблені в Єгипті під час експедиції французької армії». Всього до 1813 р.було випущено дванадцять томів таблиць таблиць і двадцять чотири томи тексту[31].Ця праця поклала початок єгиптології як окремої історичної дисципліни.
Подальше дослідження Єгипту пов’язане з ім’ям французького вченогоФрансуа Шампольона (1790–1832 рр.). Користуючись трьохмовним надписом іпорівнюючи грецький і новоєгипетський текст з ієрогліфами староєгипетськоїмови, він визначив п’ятнадцять знаків. Відкриття Шампольона зовсім не означало,що він навчився вільно читати всі стародавньоєгипетські тексти. Він тількивказав ключ до їх розуміння.
У 1828 р. Шампольон з італійським ученим Розеліннівідправився до Єгипту. Результати цієї експедиції він виклав у своїх «Листах ізЄгипта і Нубії». Він оглянув і описав багато єгипетських пам’ятників, однак ця експедиціяне мала великого наукового значення.
Дещо більше для вивчення Єгипту зробив німецький вчений Лепсіус(1810–1884 рр.). Деякі дослідники відзначали, що він вивчав єгипетськістаровинності методично, притримуючись суворих наукових прийомів, на що незавжди був спроможний Шампольон. Поблизу Мемфісу він відкриває та вивчає 67царських пірамід та приблизно 130 гробниць сановників і вельмож СтародавньогоЄгипту[32].
Головна заслуга цих двох вчених і особливо Лепсіуса була в тому,що вони вивчали не стільки єгипетське мистецтво, скільки єгипетську історію.Лепсіус першим поклав початок наукової єгипетської періодизації і хронології –встановив поділ Єгипту на три періоди – Стародавнє, Середнє і Нове царство, давперелік у хронологічному порядку близько тисячі імен і титулів царів, цариць іцарських дітей. Після Лепсіуса залишилася велика літературна спадщина: «Листиіз Єгипту», «Пам’ятники із Єгипту і Єфіопії».
Наприкінці XIX ст. масштабні археологічні розкопки в Єгипті здійснили французд’Морган, швейцарець Мавіль. За словами дослідника Г.Ніколаєва, вони розкопалинайдавніші царські гробниці в Абідосі.
У 90-х рр. на території сучасної Амарни розпочалися розкопкиАхешатона – резиденції фараона-реформатора Ехнатона. Тут були виявлені справжніхудожні шедеври – скульптурні портрети Ехнатона та його першої дружини –Нефертіті. Цю безцінну знахідку потайки було вивезено до Німеччини.
Таким чином, єгипетські архітектори, скульптори, муляри залишилипісля себе багату художню спадщину. Вони започаткували монументальну кам’яну архітектуру,скульптурний портрет і станковий живопис великої художньої цінності. Однак, зглибоким жалем доводиться констатувати, що багато єгипетських старожитностей,виявлених археологами, гинуть буквально на очах від підґрунтових вод.Руйнується Великий сфінкс, кришаться піраміди, небезпечно «хворіють» царськімумії (так, у 1977 р. мумію Рамзеса ІІ навіть возили на «лікування» доФранції). Великих, часом непоправних, збитків науці завдає також підпільнаторгівля єгипетськими старожитностями. Німецький журналіст П. Елебрахтдійшов висновку, що ніде в світі «зажерливе бажання людей заволодітизахованними скарбами не виявляеться так підступно», як у Єгипті, і що «ніденайбільш блюзнірський вид пограбування – розриття могил – не став такоютрадицією, як у цій країні…»[33].
Отже, народи Стародавнього Єгипту створили оригінальну, цікаву йбагату культуру, цінності якої ввійшли до скарбниці світової культури.