ЗмістВступ1. СпустошенняБатиєм Північно-Східної Русі
2. Похід монголо-татарів на ПівденнуРусь3. Роль монголо-татарської навали та іга у словянськійісторії
ВисновкиСписок використаної літератури
Вступ
Однієїз трагічних сторінок історії Київської Русі XIII ст. є монголо – татарська навала.
КінецьХІ – середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичноїроздрібненості. Протягом короткого часу дедалі більше поглиблюється розпадДавньоруської держави, набирають сили відцентрові тенденції. Вже в ХІІ ст. натеренах Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке,Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське,Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканьське, Турово-Пінське,Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська та Псковська землі. Характерноюрисою роздрібненості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст.утворилось 12 князівств (земель), то їх кількість на початку ХІІІ ст. досягла50, а у XIV ст. – 250.
Феодальнуроздрібненість спричинило декілька факторів.
1. Великіпростори держави та етнічна неоднорідність населення. Поруч із слов’янами тутпроживали понад 20 народів. Процес механічного приєднання та завоювання новихземель Київської Русі помітно випереджав два інші процеси – формування тазміцнення апарату центральної влади та глибинну консолідацію нових народів ітериторій, їх своєрідне «переварювання» і органічне включення у структурудавньоруської держави, що врешті-решт і створювало ґрунт для зростаннявідцентрових тенденцій.
2. Зростаннявеликого феодального землеволодіння. Розвиток продуктивних сил, утвердженняфеодальних відносин сприяли появі та зміцненню великого землеволодіння.Базуючись на натуральному господарстві, в основі якого лежала замкнутість, вонопосилило владу місцевих князів і бояр, створило передумови для прогресуючогоформування процесу економічної та політичної відокремленості давньоруськихземель.
3. Відсутністьчіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Паралельнеіснування, зміцнення та накладання горизонтального (від старшого до молодшого)і вертикального (від батька до сина) принципів успадкування влади були причиноюфеодальної роздрібненості.
4. Зміна торгівельноїкон’юнктури і занепад торгівлі.
5. Перманентнінапади степових кочовиків
СправжньоюНемезидою для Києва були його давні вороги – кочовики. Проте найтяжчого ударузавдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях затятої та виснажливої дляобох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійністосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв’язки зпредставниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари.
1. Спустошення БатиємПівнічно-Східної Русі
Прижитті Чингісхан оголосив своїм спадкоємцем (каганом) третього сина — Угедея.При Угедеї (він помер в 1241 р.) монголи завершили підкорення Китаю. Оскількипочата ними на початку 30-х років спроба опанувати землями аланів, башкирів іволзьких болгар силами одного улусу Джучи закінчилася невдачею, в 1235 році на хуралів столиці Монгольської держави Каракорумі було ухвалено рішення прозагальмонгольський похід на захід для завоювання країн Європи. Главою походу(джихангіром) був призначений старший син Джучи, Бату (Батий), а йоговійськовим радником — Субедей-багатур.
Першийпохід Батия на Русь почався в 1236 році, Батий і Субедей вели за собоювеличезне для того часу військо. Точного числа воїнів, очевидно, ніхто не знав.Багато істориків вважали його рівним 300-500 тисячам вершників. Таку кількістьвершників, що кинулися на Русь, варто визнати малоймовірною; у противномувипадку їм треба було б в умовах зими прокормити з урахуванням запасних конейблизько 1 000 000 коней, що практично нереально. Згідно повідомленню східнихлітописців, військо Батия — Субедея включало близько 30 000 монголів (з них4000 — гвардія) і близько 200-300 тисяч різноплемінних кінних воїнів, щоприєдналися до монголів на шляху їхнього проходження. С. М. Соловйов тежназивав цифру 300 000. Інші автори приводять цифру 120-150 тисяч вершників, що,імовірно, найбільше відповідає істині. Хоча в історіографії є й інші точкизору. Так, наприклад, Л. Н. Гумилев приводить цифру в 30 000 — 40 000 воїнів,вважаючи, що велику кількість воїнів південноруського степу просто не моглипрогодувати, тому що кожен воїн мав по 2-3 коня.
Монголинаприкінці 1236 року розгромили волзьких болгар, улітку 1237 року підкорилисобі половців у межиріччя Волги й Дону, а восени 1237 року головні сили Батиязосередилися у верхів'ях ріки Воронежа. Попереду перед ними лежала Північно-СхіднаРусь.
Першимздобутком завойовників стало Рязанське князівство. Тут не чекали небезпеки збоку степу. Звичайно степняки нападали на руські землі навесні, по свіжійтраві, або в крайньому випадку влітку, після збирання врожаю. А в той час стоялапізня осінь, і перші пухнаті сніжинки вже починали кружляти в повітрі. Яка можебути війна напередодні холодної зими? Тим часом полчища Батия обійшли з півдня,лісостепом, заболочені мещерські ліси й раптово обклали Рязань. Посли Батияпред'явили рязанському князеві Юрію Інгваревичу ультиматум — віддати їм відусього десяту частину. Після ради з васальними рязанськими князями Юрійвідповів послам Батия відмовою, додавши із твердою рішучістю: «Коли насусіх не стане, тоді все буде ваше». У надії домовитися з ординцями великийкнязь Рязані все-таки послав до Батия посольство на чолі із сином Федором і збагатими подарунками. Хан подарунки прийняв, але висунув більше зухвалі вимоги:віддати в наложниці представникам монгольської знаті сестер і дочок рязанськихкнязів, а особисто йому, Батию, дружину Федора — красуню княгиню Євпраксію, щопоходила з роду візантійських імператорів. Федір відповів рішучою відмовою, арозлючений хан наказав відразу вбити всіх руських послів.
Шістьднів штурмувала орда Рязань. Рязанці героїчно захищали своє місто, але чекатисвоєчасної допомоги їм було нівідкіля. Чернігівського князя Михайла й рязанціврозділяло величезний простір й осіннє бездоріжжя. Збройна рать, послана надопомогу рязанцям володимирським великим князем Юрієм Всеволодовичем, встигладійти тільки до Коломни. Місто впало 21 грудня 1237 року й піддалося повномуспустошенню. Великий князь Юрій Інгваревич і його дружина були вбиті. Церкви ймонастирі спалені. Полонених загарбники або порубали, або порозстрілювали з луків.Літописець писав про цю криваву оргію: «Велику княгиню Агрипину, мативеликого князя, з невістками й з іншими княгинями мечі іссєкоша, а єпископа йсвященників чин вогню предаша, у святій церкві пожегоша, а іній многі від зброїподоша, а в граді багатьох людей, і дружин, і діти мечі іссєкоша, і інших уреце потопіша; ієреї, чорноризця до останка іссєкоша, і весь град пожгоша;багатство рязанське й сроднік їх, київське й чернігівське, поімаша, а храмибожія разоріша, і у святих олтарех багато крові проліяша».
Післявзяття Рязані монголи рушили до Коломни. На той час вона була сильною фортецеюй важливим стратегічним пунктом при впаданні Москви-ріки в Оку. До нас недійшли подробиці битви за Коломну, але кілька літописів говорять однозначно, щотам «бисть січа велика». Тут головним силам монголів протистоялимісцева дружина рязанського князя Романа Інгваревича, залишки рязанськоговоїнства й володимирська рать на чолі із князем Всеволодом Юрійовичем. При боїза Коломну був убитий останній син Чингісхана, Кюлькан. Чингисиди, як звичайно,не приймали особистої участі в бої. Тому загибель Кюлькана під Коломноюговорить про те, що русичам, ймовірно, вдалося нанести в якомусь місці сильнийудар по монгольських тилах.
Москвав ті роки була вже значним торговим центром, але з погляду оборони її стіни неявляли собою потужних зміцнень. Проте, за свідченням перського історикаРашид-ад-Діна, монголи штурмували її “спільно”, тобто спільними силами, іздолали її тільки “у п'ять днів”. Обороняло Москву “мале військо” на чолі змалолітнім князем Володимиром Юрійовичем і воєводою Пилипом Нянькою. Післявзяття міста воєвода був убитий, а князь полонений.
Уміру просування військ Батия — Субедея до Володимирської землі опір русичівзростав. З'явилися загони, які в наш час прийнято називати партизанськими.Такий загін організував й очолив, відповідно до переказу, рязанський воєводаЄвпатій Коловрат. При підході орди до Рязані він був посланий ЮріємІнгваревичем у Чернігів, а коли повернувся, його рідне місто продовжувало димітисяв руїнах. Євпатию вдалося зібрати в загін близько 1700 добровільних месників.Загін Коловрата поспішив по кривавому сліду орди й наздогнав її уВолодимирській землі наприкінці січня 1238 року. Його стрімкі маневрені ударибули настільки чутливі, що перед штурмом головних міст Володимирськогокнязівства Субедей був змушений кинути проти загону більші сили, щоб взяти йогов кільце й нарешті знищити. Подвиг перших руських народних месників оспіваний в“Повісті про Євпатія Коловрата”.
ТумениБатия й Субедея рухалися до Володимира льодовими дорогами по Москві-ріці, Яузій Клязьмі й підійшли до столиці князівства 3 лютого 1238 року. До штурмуВолодимира монголи готувалися за всіма правилами військової науки, засвоєноїними ще в Китаєві. Біля стін міста вони побудували облогові вежі, щоб бути наодному рівні з обложеними й у потрібний момент перекинути через стіни“перемети”, установили “пороки” — стінопробивні й метальні машини. Уночінавколо міста був споруджений “тин” — зовнішнє зміцнення для захисту від вилазокобложених і для того, щоб відрізати їм всі шляхи до відступу.
7лютого загарбники ввірвалися в місто через пролами в кріпосній стіні йпідпалили його.
Післязахоплення й спустошення Володимира орда розповзлася по всьомуВолодимиро-Суздальському князівству, розорюючи й спалюючи міста й села.Протягом лютого в межиріччя Клязьми й Волги було розграбовано 14 міст: Ростов,Суздаль, Ярославль, Кострома, Углич, Галич, Дмитрів, Твер, Переяслав-Залеський,Юр'єв й ін. Ті, хто вижив й був здатен ще тримати в руках яку-небудь зброю йшлина річку Сить, у стан великого князя Юрія Всеволодовича.
Уберезні велике монгольське з'єднання під командуванням Бурендея зовсімзненацька з'явилося в руському стані. Удар ворога був сміливим і рішучим.Літописи й розкопки археологів на Сіті свідчать, що рать Юрія Всеволодовичабула розбита вроздріб, кинулася тікати, а орда сікла людей, як траву,переслідуючи їх до устя Сіті. Сам Юрій Всеволодович теж загинув у цьомунерівному бої.
У тойчас Субедей-багатур тримав шлях на Торжок. Древній Торжок здавна служивперевалочною товарною базою між Володимиро-Суздальско-Рязанськими йНовгородсько-Псковськими землями… Для орди Торжок був особливо привабливимоб'єктом нападу, оскільки відкривав їй дорогу на Новгород, пограбувати якиймріяли й сам Батий, і всі інші Чингисиди. Але старий і досвідчений у справахвійни Субедей-багатур на шляху до Торжку думав зовсім про інше, — про значнізапаси зерна, які могли зберігатися в його засіках. Він один з усіх розумів, щонезабаром багато з його воїни покинуть свою здобич, тому що вищою цінністю дляних стануть не награбовані шовки, хутра й коштовності, а зерно, суха трава таккінь, що має поки сили нести свого хазяїна.
ШтурмТоржка Субедей почав малими силами 22 лютого. Взяти його з ходу, однак, невдалося, — жителі не хотіли добровільно здаватися на милість ворога. Місто булодобре укріплене, на його воротах і стінах захисники наморозили крижаний панцир.Але тільки через два тижні, коли з-під Твері підійшли основні сили орди,знесилений Торжок пав. Однак місто було у вогні, і засіки з дорогоцінним зерномтеж горіли.
Упершій половині березня орда вийшла на льодову дорогу озера Селігер і кинуласядо Новгорода. Над містом нависла реальна небезпека, але раптом у ста верстахвід Новгорода війська Батия зупинилися, а потім повернули на південь.
Щоспонукало хана Батия й Субедея повернути на південь, коли бажаний для всієїорди Новгород був практично поруч? Про це історики сперечаються вже кількасторіч.
Багатодореволюційних і радянських істориків відступ монголів пов'язують із веснянимбездоріжжям. Цей довід тільки на перший погляд здається правдоподібним.Прихильники його не враховують те, що говорити про весняне бездоріжжя в районіНовгорода в березні просто несерйозно. Знамените Льодове побоїще Олександра Невськогоз полками хрестоносців мало місце навесні, у квітні, на льоді Чудського озера,і лід озера був ще настільки міцним, що витримував одягнених у важку залізнузбрую кінних лицарів.
Будебільше правильним думати, що Батий і Субедей відмовилися від наступу наНовгород з ряду причин. Проводирі татарської орди були добре інформовані провійськову міць Новгорода: у нього були професійні війська — князівська дружинай полк архієпископа, збройний народ мав досвід боротьби з німецькими лицарями;місто було добре захищене фортифікаційними спорудженнями, побудованими зурахуванням природних особливостей місцевості. Бої з новгородцями моглизатягтися надовго, і тоді голодній й деморалізованій монгольській арміїдовелося б дійсно зважати на весняне бездоріжжя у випадку змушеного відступу. Іголовне — боєздатність Батиєвих військ до цього часу помітно впала. Не можна непогодитися з В. Чивиліхіним, що вбачали справжню причину відступу орди “увідсутності достатніх сил, у величезних, майже катастрофічних втратах, у прорахункахі військовій обережності”. Нарешті, ймовірність поразки під Новгородом моглазірвати виконання головного завдання, заповіданої Бату й Субедею самимЧингісханом,- походу в південні райони Русі й далеко на захід.
Знесиленіу важкому переході, монголи повернули на південний схід, до Козельску. Їхнійпередовий загін підійшов до цього легендарного містечка приблизно 25 березня1238 року.
Підчас набігу на Русь монголи штурмували Рязань шість днів, Москву — п'ять днів,Володимир — небагато довше, Торжок — 14 днів, а невеликий Козельск тримав ордупід своїми стінами майже два місяці. Він пав на 50-й день, ймовірно, тількитому, що монголи застосували свою улюблену хитрість — після чергового невдалогоштурму імітували панічну втечу. Обложені козельці, щоб завершити свою перемогу,зробили загальну вилазку, але були оточені переважаючими силами супротивника йусі перебиті. Ординці нарешті ввірвалися в місто й потопили в крові жителів, щозалишилися там.
2. Похід монголо-татарів на ПівденнуРусь
СпустошившиПівнічно-Східну Русь, хан Батий і Субедей відвели свої війська в Придонськістепи на відпочинок. Тут на багатих пасовищах орда провела все літо 1238 року.Восени загони Батия повторили набіги на Рязань й інші руські міста й селища, щовціліли від руйнування. Були розгромлені Муром, Гороховець, Нижній Новгород. В1239 році полчища монголів вторглись у землі Південної Русі. Вони взяли йспалили Переяслав, Чернігів й інші городки й населені пункти. 5 вересня 1240року війська Батия, Субедея й Бурендея форсували Дніпро й оточили з усіх боківКиїв.
У тойчас Київ за багатством й численністю населення дорівнював Царьграду.Чисельність населення міста наближалася до 50000 чоловік. Незадовго до приходуорди київським столом заволодів галицький князь Данило Романович. Тільки воназ'явилася, він пішов на захід на захист своїх споконвічних володінь, а оборонуКиєва доручив тисяцькому Дмитру.
Містозахищали ремісники, приміські селяни, торгівці. Професійних воїнів було мало.Тому оборону Києва, так само як і Козельська, можна з повною підставою вважатинародною.
Київбув добре укріплений. Товщина його земляних валів досягала до 20 м. Їхнійзовнішній скат мав ухил 45 градусів. Стіни були дубові, із земляним засипанням.У стінах стояли кам'яні оборонні вежі з воротними прорізами. Уздовж валів тягсянаповнений водою рів шириною 18 м.
Субедей,зрозуміло, добре уявляв собі труднощі майбутнього штурму. Тому він спочаткунаправив у Київ своїх послів з вимогою негайної й повної його капітуляції. Алекияни не пішли на переговори й убили послів. Тоді почалася планомірна облогадревньої й гарні міста на Русі.
Руськийсередньовічний літописець описав облогу так: "… прийшов цар Батий доміста Києва з безліччю воїнів й оточив місто… і неможливо було нікому з міставийти, ні в місто ввійти. І не можна було чути один одного в місті від скрипувозів, ревіння верблюдів, від звуку труб… від іржання черід кінських й крикунезліченної великої кількості людей… Багато пороків било (у стіни) безупинно,день і ніч, а городяни міцно боролися, і було багато мертвих… татари пробилиміські стіни й увійшли в місто, а городяни кинулися назустріч ім. И можна булобачити й чути страшний тріск копій і стукіт щитів; стріли затьмарювали світло,так що не видно було неба за стрілами, але була тьма від безлічі стрілтатарських, і всюди лежали мертві, і всюди текла кров, як вода… І булипереможені городяни, і татари зійшли на стіни, але від сильного стомленнязасіли на стінах міста. І настала ніч. Городяни в цю ніч створили інше місто,біля церкви Святої Богородиці. Ранком же прийшли на них татари, і була зласіча. І стали знемагати люди, і вбігли зі своїми пожитками в церковні зводи, івід ваги повалилися стіни церковні, і взяли татари місто Київ місяця грудня в6-й день..." Так закінчилася героїчна оборона Києва, що тривала 93 дні.Загарбники розграбували Софію, всі інші монастирі, а тих киян, що залишилися вживих перебили, незважаючи на їхній вік3.Роль монголо-татарської навали та іга у словянській історії
Дане питаннязавжди належало до надзвичайно важливих, але разом з тим гранично складних,дискусійних. Ще у 1826 р. Російська Академія Наук оголосила навіть спеціальнийконкурс на краще дослідження з історії Золотої Орди, оскільки її «владычество…долженствовало иметь более или менее влияния на судьбу, устройство,постановления, образование, нравы й язык нашего отечества». Проте вичерпноїоднозначної відповіді на поставлене питання ми не маємо і донині. Цікаво, щобагатовікове дослідження проблеми привело дослідників до різних оцінок таабсолютно полярних висновків. Одні з них вважають, що іга фактично не було, абув лише союз Русі з Ордою (Л.Гумільов, Б.Васильєв та ін.), інші — вказують наруйнівні наслідки монголо-татарського іга, яке загальмувало розвитокслов'янських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країнЗахідної Європи (Б.Рибаков, П.Толочко та ін.).
Вже першінаслідки завойовницьких походів монголо-татар були катастрофічними дляслов'янських земель. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розореніполчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялись із руїн, а ще 15 міст з часомперетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не булопобудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва булодосягнуто лише через 100 років після навали Батия.
Руйнаціяміст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втратиспадкоємності у ремісництві, зникнення цілих його галузей, що спричинилозанепад торгівлі.
Фізичнезнищення, рабство та втечі стали трьома ключовими факторами, які помітнозменшили кількість населення на Півдні Русі. Хоча тотального обезлюднення цієїтериторії не відбулось (М.Грушевський зазначає, що лісовий пояс став своєріднимрезервуаром, у якому степова людність ховалась у часи лихоліття, а припокращенні обставин наново розпочинала колонізацію полишених земель), все жзнищення значної частини феодальної еліти (загибель у боротьбі із завойовникамибагатьох професійних воїнів-феодалів, князів, дружинників) не тільки помітноослабила протидію ворожому володінню з боку місцевого населення у початковийперіод встановлення іга, а й суттєво загальмувало та деформувало розвитокфеодального землеволодіння, усієї системи феодальних відносин.
Що ж являлособою монголо-татарське іго? Суть цього явища полягає у формуванні тазміцненні стійкої системи залежності руських земель від завойовників. Воновиявлялося, головним чином, у трьох сферах: економічній (система податей таповинностей — данина, мито та ін.); політичній (затвердження Ордою князів настолах та видача нею ярликів на управління землями); воєнній (обов'язокслов'янських князівств направляти своїх воїнів до монголо-татарського військата брати участь у воєнних походах). Стежити за збереженням та зміцненнямсистеми залежності покликані були ханські намісники в руських землях — баскаки.
Встановленнямонголо-татарського іга на Русі мало свої особливості: 1. Руські землі неувійшли безпосередньо до складу Золотої Орди. 2. На території Русі не булостворено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навітьінститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідовується. 3. Толерантне ставлення золотоординців дохристиянства та православного духовенства. Саме ці особливостімонголо-татарського панування дали змогу східним слов'янам не тільки зберегтивласну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.
Золотоординськепанування надало імпульсу тенденціям, які помітно вплинули на динамікусхіднослов'янського історичного розвитку, якісно змінили характер державнихструктур, наклали значний відбиток на ментальність народу: 1. Переміщення ісвоєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов'ян. Занепад Києвапризвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських земель, що сприяло появі іпіднесенню нових об'єднавчих політичних центрів. Спочатку на Заході,скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими факторами,вагомо починає заявляти про себе Галицько-Волинське князівство (XIII ст. — перша половина XV ст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монголо-татарськихнаскоків, піднімається Московське князівство (середина XIV—XV ст.). До речі, не останнюроль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств(боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованихремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви. 2. Консервація тапоглиблення феодальної роздрібненості. 3. Поступове витіснення у відносинах міжкнязем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження стосунківпідданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні уПівнічно-Східній Русі, де вплив монголо-татар був одним з найвідчутніших. Яквідомо, васалітет — це середньовічна система особистої залежності однихфеодалів (васалів) від інших, могутніших (сеньйорів). Принцип васалітетудопускав певні права та привілеї для різних верств населення, що певною міроюобмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувались на васалітеті,в подальшому і лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуваннюбуржуазних відносин. З приходом на Русь монголо-татар принцип васалітетуактивно витісняється відносинами підданства. Цьому процесу сприяли такіфактори: по-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державоюнадовго закарбувало в їх генетичний код сам дух імперії — абсолютну покірністьпідданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Ордіразом з ярликом князь фактично одержував необмежену владу над своїми підданими.По-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти, яка була опорою іуособленням васальних відносин, на північному сході складаються умови дляформування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростали вже наґрунті підданства. В подальшому саме система підданства стала основою дляформування Російської імперії з абсолютною владою монарха. 4. Зумовленемонголо-татарським ігом послаблення обороноздатності Русі призвело до того, щоу XIV—XV ст. південні та західні руські земліопиняються у складі Литовського князівства та Польського королівства, аПівнічно-Східна та Новгородська земля залишаються під владою Орди. Внаслідокцього фактично розпадається єдина давньоруська народність і починають активноформуватись українська, білоруська та російська народності.
Висновки
Отже яквисновок хотілося зазначити, що на нашу думку питання захопленнямонголо-татарами Київської Русі залишається білою плямою в історії. Хоча зодного боку за значний проміжок часу було накопичено великий пласт фактичногоматеріалу з даної проблематики, однак останніми роками сучасні дослідники(зокрема російські — Буніч І, Бушков О.) ставлять під сумнів сам факт вторгнення наРусь Батия. Так, в своєму дослідженні “Россия,которой не было”, Бушков О.на основі залучення історичних джерел, а також сучасних досліджень виклав новийпогляд на дану проблематику. Наприклад, він зазначає, що ніяких походівмонголо-татари на Русь не здійснювали, що хан Батий це ніхто інший як ОлександрНевський, який найняв як додаткові військові формування монголо-татар (не втакій кількості як офіційно прийнято вважати) і залучив до новгородської раті іразом з ними проводив насильницьке приєднання руських князівств доНовгородського князівства.
Таким чином,які б нові теорії не висували дослідники, дане питання ще довго буде привертатиувагу як вчених, публіцистів, так і просто тих, хто цікавиться вітчизняноюісторією.
Списоквикористаної літератури
1. Бойко О. Історія України.– К., 1997.
2. Бушков О. Россия, которой не было.– М., 2000.
3. Далай Ч. Монголия вXIII–XIV веках. — М., 1983.
4. Кульпин Э.С. Золотая Орда.- М., 1998.
5. Субтельний О. Україна.Історія. – К., 1995.
6. Уолкер С.С. Чингисхан. — Ростов-на-Дону,1998.