МВС України
Херсонський юридичнийінститут
Харківського національногоюридичного університету
Кафедра загально-правовихдисциплін
Контрольна робота
«Держава франків: становлення,розвиток та причини розпаду».
Варіант 11.
Виконав студент
Групи 952-к
Юридичного факультету
заочної форми навчання
Костиренко Василь Сергійович
План
1. Утворення,політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів
2. Перехідвлади до нової династії. Держава Каролінгів
3. ПравлінняКарла Мартелла («Молота») та його реформаторська діяльність
4. РозквітФранкської держави за володарювання Карла Великого
5. ЗагибельКарла Великого та поява середньовічної Європи
6. Задача
Список літератури
1. Утворення,політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів
У 486 р.внаслідок франкського завоювання в Північній Галії виникла Франкська держава,на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг(486-511) з роду Меровея(народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший періодісторії Франкської держави – з кінця 5 до кінця 7 ст., названий меровізьким. ЗаХлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників – Бургундія(534), остготи відступили франкам Прованс.
До середини 6 ст.Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінціїГалії. Франки підпорядковували собі також кілька германських племен, що жили заРейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; саксивимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська державапроіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальноїЄвропи. Процес феодалізації відбувся тут у формі синтезу пізньоримських ігерманських родоплемінних відносин.
Найважливішимджерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галії ) вмеровізький період є одна з найвідоміших «правд» — «Салічна правда». Це записсудових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають на початку 6 ст.,тобто ще за життя ( а можливо за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначивсятут набагато менше, ніж в інших варварських «правдах», і виявляється головнимчином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
«Салічна правда»відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще дозавоювання. Але в ній містяться і нові дані – відомості про зародження майновоїі соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, правауспадкування на землю і, нарешті, держави.
Франкськекоролівство меровізького періоду з кінця 6-початку 7 ст. було вжеранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивавсядосить повільно. Аж до кінця 7 ст. основним станом цього суспільства залишалисявільні дрібні землевласники, на півночі ще об’єднані у вільні общини – марки.Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженнямранньофеодальної держави.
Король зосередиву своїх руках усі функції державного управління, центром якого ставкоролівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він бувнайбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йомудружину.
Державою корольуправляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватнувласність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність,довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у виглядіподатків, штрафів і торгового мита.
Королівська владаспиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникненнядержава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєюполітикою розоренню і закабаленню вільних общинників, зростанню великоїземельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральномууправлінні Франкської держави збереглися лише слабкі залишки минулоїпервіснообщинної організації у вигляді щорічних військових оглядів –«березневих полів».
Вимушенірахуватися з великими землевласниками, франкські королі періодично скликализбори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управлінняграфством – більшою територіальною одиницею – цілком перебувало в рукахкоролівської посадової особи – графа, який був головним суддею в графстві йстягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповнішезбереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обираласвоїх посадових осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щобдотримувалися звичаїв марки.
Зростаннявеликого землеволодіння і приватної великих землевласників вже за сина Хлодвігапризвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрихземельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкськікоролі виявилися безсилими в боротьбі з сепаратиськими спрямуваннями великихземлевласників.
Після смертіХлодвіга почалося дроблення Франкської держави у Парижі державу розподіляютьйого сини. Внаслідок боротьби між королівською владою і місцевою знаттюнамічається відособлення трьох самостійних областей у складі Франкської держави:
Нейстрії –Північно-Західної Галії з центром у Парижі;
Австразії –північно-східної частини Франкської держави, що включала споконвічні франкськіобласті по обох берегах Рейну;
Бургундії –території колишнього королівства бургундів.
Корінні земліАвстразія; Нейстрія та Бургундія отримують деяку самостійність під правлінняммайордома, котрий стоїть на чолі королівської придворної адміністрації і єкерівником королівського почту, а також главою всієї адміністрації.
Піпін 2 Середній стаємайордомом Австразії і править як майордом усією державою після перемоги білям. Тертрі над майордом Нейстрії – Бургундії. Карл Мартелл, позашлюбний синПіпіна 2 виборює собі посаду майордома і після боротьби з Нейстрією таАквітанією знову відновлює державу. Карл Мартелл перед своєю смертю розподіляє державуміж своїми синами, вихованими у монастирі Сен-Дені; Карлманн отримує Схід,Піпін – Захід. Аквітанія та Баварія перебувають під спільним правлінням. Підчас кількох походів підкоряють аквітанців, баварців, саксів і швабів.
2. Перехідвлади до нової династії. Держава Каролінгів
Карлманн іде звлади в монастир і Піпін стає єдиновладним правителем держави франків.
МайордомиАвстразії з дому Піпінідів (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителемоб’єднаної Франкської держави, започаткували нову династію франкських королів,яка пізніше за ім’ям найвидатнішого зі своїх представників – Карла Великого –отримала назву династії Каролінгів. Представники дому Каролінгів (Піпінідів)правили Франкською державою з кінця 7 до середини 9 ст. спочатку як майордоми,а з 751 р. – як королі. Цей період в історії Франкської держави називаютькаролінзьким.
За правлінняКаролінгів у франкському суспільстві відбувся переворот в аграрних відносинах,що сприяв завершенню формування феодального ладу. Суть цього перевороту, якийпочався ще за Меровінгів, полягала:
1. ушвидкому зростанні великої земельної власності за рахунок соціальногорозшарування всередині общини;
2. розоренімаси вільних селян-общиників, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалисяна залежних людей, а потім і кріпаків.
До початку 8 ст.у франків вже склалися дві ворожих одна одній соціальних верств:
перша – великіземлевласники галло-римського і германського походження, які володіли своїмиземлями переважно на правах безумовної приватної власності, а тому буливідносно залежні від центральної влади і нерідко виступали проти неї зі зброєюв руках;
друга – тією абоіншою мірою залежні селяни, що не мали земельної власності і піддавалисьексплуатації з боку власників землі, на якій вони жили.
Значну частинуцих залежних людей становили нащадки галло-римських рабів, колонів,вільневідпущенників, германських рабів і литів. Відмінності між цимикатегоріями поступово згладжувалися. Але водночас у франкському суспільстві щебули досить численні проміжні групи населення: дрібні та середні алодистиселянського типу, що частково також користувалися працею залежних селян. Інодіпоряд з алодотом вони тримали землю у вотчині як дрібні держателі феодальноготипу ( дрібні вотчинники ), що починали переходили до феодальної системигосподарства.
Саме за рахунокрозмивання цих проміжних шарів значною мірою і відбувся процес аграрногоперевороту 8-початку 9 ст. Зміни в соціальній структурі франкського суспільствавизначили політику наступника Піпіна Герістальського – Карла Мартелла.
Карл Мартелл («Молот»), що правив з 715 по 741 р., почав своє правління з придушеннявнутрішньої смути в королівстві. Розбивши повсталих проти нього нейстрійськихфеодалів, а потім герцогів Аквітанії і Провансу, Карл виступив проти німецькихзарейнських племен, що вийшли з покори – саксів, фризів, алеманів, баварів, ізнову обклав їх даниною.
3. ПравлінняКарла Мартелла («Молота») та його реформаторська діяльність
У 732 р. у битвіпри Пуатьє Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку 8 ст.Іспанію, вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погрожуючи Франкській державі.Перемога франків при Пуатьє поклала край подальшому просуванню арабів у Європі.
Розвитокфеодальних відносин у Франкській державі вимагав зміни форм феодальноївласності. Оскільки значна частина вільних селян, що розорилися, вже не мала матеріальнихзасобів для служби в ополченні, постало питання про докорінну реорганіціювійськових сил. Тому була здійснена бефіціальна реформа Карла Мартелла. Суть їїполягала в тому, що замість пожалувань землі в повну, безумовну власність, якіпереважали за Меровінгів, набула значного поширення і закінченої форми системапожалувань землі в умовну феодальну власність у вигляді «бенефіціїв» (благодіяння).Бенефіції надавалися в довічне користування на умовах виконання певної служби,частіше за все кінної військової.З часом бенефіції стали перетворюватися здовічного у спадкове володіння і протягом 9- 10 ст. набули характер феоду,тобто спадкового володіння, пов’язаного з обов’язком військової служби. КарлМартелл здійснив широке роздання бенефіціїв. Фондом для них були спочатку земліщо конфісковувалися у бунтівних магнатів, а коли ці землі вичерпалися, вінпровів часткову секуляризацію церковних земель, за рахунок якої наділив великукількість бенефіціаріїв. Разом із тим Карл Мартелл діяльно сприяв поширеннюхристиянства і збагаченню церковників. У церкві він бачив засіб здійснення своївлади. Проводячи земельну реформу, Карл Мартелл мав, звичайно, і політичні цілі.Він сподівався прив’язати великих феодалів, що бунтували, до трону; задопомогою бенефіціальної системи розраховував створити замість пішогоселянського ополчення, що занепало, боєздатне кінне військо, Кіннота сталавідігравати у війнах вирішальну роль.
Бенефіціальнареформа мала кілька важливих соціальних наслідків:
по-перше, значноукріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійнівоїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; вони булипопередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становилораніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення головноївійськової сили, що підкреслювало його неповноправне становище в державі;
по-друге,поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності таподальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом ізлюдьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину абосплачували податок.
Таким чином,бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальнихвідносин у Франкській державі.
4. РозквітФранкської держави за володарювання Карла Великого
Інші великіземлевласники також стали переходити до цієї форми пожалувань. Тому масовепоширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельноївласності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючиієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа сприялазгодом політичному розпаду Франкського королівства.
На перших порах,однак, реформа Карла Мартелл посилила центральну владу, що було однією з їїцілей Карл Мартелл і його наступники значно розширили кордони Франкськоїдержави і домоглися тимчасового посилення центральної влади.
Син і наступникКарла Мартелла майордом Піпін Короткий (741-768) врегулював взаємовідносини зцерквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелла. Всіроздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якійбенефіціарії мали вносити певні платежі. З часу цього компромісу Каролінгизавжди перебували в тісному союзі з католицькою церквою та її главою – ПапоюРимським.
Усунутийлангобардами, папа всі свої надії покладав на допомогу франків, тому вінсанкціонував захоплення Піпіном королівського титулу.У 751 р. в Суассоні зізгоди папи Піпін був проголошений королем франків. Останній меровінзький корольХільдерік був ув’язнений у монастирі, де і помер.
Піпін відповівпапі послугою за послугу.За закликом папи Стефана 2 Піпін здійснив походи вІталію (в 754 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстуль –фа, якогопримусив віддати папі захоплені раніше міста Римської області і земліРавеннського екзархату (колишнього візантійського володіння ). На цих землях уСередній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави єсучасний Ватикан, розташований всередині міста Рима.
Час найбільшоїмогутності Франкської держави припадає на правління сина Піпіна Короткого–Карла Великого (768 -814 ), що став героєм багатьох легенд, оповідань і пісень.Сучасниківвражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталіуправління державою, у справи адміністрації, господарства, військові, дипломатичні,справи освіти тощо.За описами сучасників, Карл Великий був величезного зросту,міцної статури.Для свого часу він був досить освіченою людиною — цікавивсялітературою і поезією, зокрема античною, знав латинську і грецьку мови, хочписати так і не навчився.
Внаслідок кількохвоєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїйвладі різні племена і народності. У результаті походу в Італію (774)лангобардський король Дезідерій був позбавлений престолу, а його володіння приєдналидо Франкської держави.
Карл перейшовтакож у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778)не був успішним: дійшовши до Сарагоси, франки вимушені були повернути на своютериторію ні з чим. Цей невдалий похід став пізніше сюжетною основоюсередньовічного французького рицарського епосу «Пісня про Роланда».
Надалі франкиметодично просуватися на південь від Піренеїв.У 801 р. в арабів була відібранаБарселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка(прикордонна територія ), населення якої становили головним чином баски інаварці. За Карла Великого внаслідок тривалих воєн ( з 772 по804 р.) булазавойована і приєднана до Франкської держави Саксонія. Прагнучи розширити своїволодіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу вБаварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією на орбітуфранкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія)-область, населена слов’янськими племенами хорутан (словенців ).
ЗахопленняБаварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у 6ст. в Паноннії.У 788 р. авари вторглися в межі Франкської держави. Почалися затяжні аварськівійни, що тривали з переривами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їхдержава, що довго наводила жах на сусідів, розпалася; спустошена Панноніятимчасово потрапила в руки слов’ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї буласпрямована на зміцнення дунайсько- паннонського кордону.
Внаслідок усіхцих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заходідійшли тепер до Барселони і середньої течії Ебро, на сході – до Ельби (Лаби),Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.
За площею державафранків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала досвого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально –економічного і культурного розвитку.
Королівськийтитул більше задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди,щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільнийпапа Лев ІІІ, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якогошукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. Упорядку за цю допомогу папа наприкінці 800р. в соборі св. Петра в Римі вінчавфранкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія наЗаході. Ця подія викликала різкий конфлікт між Карлом і Візантією, імператориякої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.
В останні рокижиття Карл обрав постійним місце – перебуванням свою нову столицю Ахен. Головнуувагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень.На північному заході було створено Бретонську, а на південному заході–Іспанську марки. В Італії південні кордони франків прикривало напівзалежнеБеневентське герцогство.
На протязі всьогосхідного кордону імперії – від Балтійського до Адріатичного моря, франкимежували зі слов’янськими племенами. З півночі до Рудних гір у ЦентральнійЄвропі тягнулися землі полабських слов’янськими племенами: ободритів, лютичів,лужицьких сербів; далі до Дунаю йшли володіння чехів і моравів; від Паноннії доАдріатики жили південнослов’янські племена – хорутан та хорвати.
Карл Великийприділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, булазаснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від слов’ян і прикритиСаксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, щозагрожував прибалтійським слов’янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрівтягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, абоПаннонська, марка, що доходила до віденського лісу, ядра майбутньої Австрії. Накрайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривалаПівнічну Італію.
5. ЗагибельКарла Великого та поява середньовічної Європи
На початку 9 ст.Карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами:з ним рахувалися королі англосаксонських держав Англії; його заступництвашукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вождіплемінних ірландських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнатифранкського короля імператором.
Однак зазовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створенашляхом завоювань, вона була надзвичайно строката за етнічним складом. Крімфранків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії (бургундів, аквітанців та ін. ) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи,бавари, алемани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населенняГаллії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутан і авари нарешті, кельти(нащадки бритів) у Бретонській марці.
Всі ці племена інародності економічно були пов’язані одне з одним, розмовляли різними мовами іперебували на різних стадіях розвитку феодалізму.
Кожна з територійімперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотілапідкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя впоходах, відправляючись кожний раз туди де виникала реальна загроза відпаданнятієї чи іншої території. З часом утримувати завойовані племена і народності ставаловсе важче. Неміцні, суто зовнішні зв’язки між окремими частинами імперіїрозірвались через три десятиріччя після смерті імперії Карла Великого.
Завершення восновному процесу феодалізації призвело до політичного розпаду імперії КарлаВеликого незабаром після його смерті. Тимчасове об’єднання під владоюКаролінгів різних племен і народностей за відсутності економічної та етнічноїєдності між ними було можливе лише доти, доки франкські феодали, особливо стандрібних і середніх феодалів – бенефіціаріїв, підтримували королівську владу.Коли до середини 9 ст. процес феодалізації імперії в основних рисах завершився,позиція феодалів стосовно центральної влади змінилася. Великі феодали сталимайже незалежними від неї; дрібні та середні феодали, стаючи їх васалами, булинабагато тісніше пов’язані з магнатам, ніж з главою держави – королем.
Селянство восновному було вже закріпачене. В умовах панування натурального господарства державаКаролінгів неминуче мала розпастися на кілька дрібних політичних одиниць. Син інаступник Карла Великого – Людовік Благочестивий (814-840), прозваний так заособливо ревну прихильність до церкви і щедрі дари на її користь, вже у 817 р.розділив імперію між своїми синами, зберігши за собою лише верховну владу. Цепризвело до тривалих міжусобиць і смут. Нарешті, у 843 р., після смертіЛюдовіка, його сини, зібравшись у Вердені, уклали договір про новий поділімперії.
Оскільки новийподіл відповідав кордонам розселення французької, німецької та італійськоїнародностей, Верденський договір фактично поклав початок існуванню трьохсучасних держав Західної і Центральної Європи – Франції, Німеччини, Італії і,відповідно трьох народів: французького, німецького та італійського.
За Верденськимдоговором молодший син Людовіка Благочестивого – Карл за прізвиськом Лисий(840-877) отримав землі на захід від річок Шельда, Маас і Рона –Західнофранкське королівство, що включало основні території майбутньої Франції.На цих землях панувала романська мова, що лягла згодом в основу французькоїмови.
Середній з братів– Людовік Німецький (849-875) – заволодів областями на схід від Рейну і напівніч від Альп, населення яких було чисто німецьким і розмовляло на німецькихдіалектах. Це королівство стало називатися франкським, а пізніше Німеччиною.
Старший син Людовіка– Лотар (840-849), згідно з Верденським договором, зберіг за собою титулімператора. Його держава складалася з Італії а також земель розташованих уздовжРейну. Імперія Лотаря становила штучне з’єднання осколків різних політичних іетнічних утворень. Більш-менш єдиним цілим у ньому була лише Італія, яка сталабатьківщиною італійської народності.
Хоча Франкська йдосягла найвищого розвитку, але цей розвиток пройшов шляхом завоювань,об’єднань різних народів і в наслідку не могла довго залишатися міцною.
6. Задача
На пристані вМарселі випадково зустрілись купець Б. і посередник по продажу кораблів. Купецьтерміново придбав щойно прибувший для продажу посередником корабель. На ньомукупець відправив вантаж шовкової тканини до Америки. Під час подорожі корабельчерез зношеність підводної частини затонув. Купець звернувся з претензіями допродавця корабля. Продавець, сплативши купцю вартість корабля, відмовивсякомпенсувати вартість вантажу.
Чи законні діїпосередника?
Вирішення задачі
Судячи з умовизадачі посередник продав купцеві корабель із зношеною підводною частиною.Спираючись на ст.1383 Цивільного кодексу Франції 1804 р. «Кожен відповідальнийза збитки які він спричинив не тільки своєю дією, а й своєю неохайністю танеобережністю» посередник мав виплатити вартість не тільки корабля, а йвартість краму. Ст.1382 « яка б не була дія людини що спричиняє іншій збитки,зобов’язує ту, з вини якої сталися збитки відшкодувати їх». Дії посередникабули незаконні. Для того, щоб посередник компенсував вартість товару купцевітреба було звернутись до суду.
Списоклітератури
1. ГерманКіндер, Вернер Хільгеман, Манфред Гергт «Всесвітня історія»;
2. Н.Г.Подоляк «Історія середніх віків»
3. Г.Б.Поляк, Г.М. Маркова «Посібник для студентів вузів «Всесвітня історія»