Вступ
Голодомор 1932–1933 років – масовий штучнийголод у 1932–1933 роках, що призвів до багатомільйонних людських втрат всільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України завинятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді невходили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становилиукраїнці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництваРадянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими напридушення національно-визвольного руху і часткове фізичне винищенняукраїнського селянства.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять,що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країниофіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Згідно соціологічногоопитування, проведеного у 2010 році, 60% громадян України вважають Голодоморгеноцидом. У 2003 році Український парламент назвав, а у 2006 – офіційновизнав Голодомор геноцидом українського народу. В 2010 році судовим розглядомзавершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду;безпосередньо винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, іконстатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількістьлюдських втрат безпосередньо від Голодомору складає 3 мільйони 941 тисяча осіб.Також за даними слідства було визначено, що втрати українців в частиніненароджених СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.
1. Термінологія
Щоб назвати масовий голод 1930-х років очевидці і дослідникивикористовували різні назви. Роберт Конквіст назвав свою книгу «Жниваскорботи». Семен Старів назвав свої спогади «Страта голодом». Широко вживалосяпоняття «штучний голод».
У СРСР сам факт масових смертей від голоду замовчувавсякомуністичним режимом і навіть старанно приховувався. Під час скорботнихзаходів пам'яті в США і Канаді на відзнаку 50 роковин трагедії компартійнаінструкція говорила «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытуюполемику с зарубежными националистическими писаками». 1986 року Іван Драчперший в Україні публічно вжив запозичене в діаспори слово «голодомор» зізрозумілою всім етимологією: голод і мор. В Україні вперше голод1932–1933 років почали визнавати лише в 1988. Того року письменник ОлексаМусієнко вжив слово «Голодомор», яке швидко стало загальноприйнятим вукраїнській публіцистиці, а з неї перейшло і до наукової історичної літератури.
2. Причини і організація Голодомору2.1 Передумови
У 1930 році генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін дав поштовх новій хвиліколективізації в СРСР. У квітні того року було прийнято Закон про хлібозаготівлі,згідно якого колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраногозбіжжя. Тим часом, внаслідок Великої депресії ціни на сільськогосподарськупродукцію на Заході стрімко впали. Радянський Союз став на порозі економічноїкризи, адже довгострокових позик йому ніхто не давав, вимагаючи визнати засобою борги Російської імперії. Щоб заробити валюту, було вирішено збільшитиобсяги продажу зерна, внаслідок чого хлібозаготівельні плани різко іневмотивовано зростали, з колгоспів забирався майже весь урожай, що мотивувалоселян відмовлятися від праці на землі, і породило масову неконтрольовануурбанізацію. Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР булозапроваджено внутрішні паспорти.
На фоні цього, продовольче становище українських сіл ставало всеважчим. Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якогозагинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до того часу, поки визрів урожай1932 року.
З іншого боку, зі збільшенням тиску на селян, активізовувавсяселянський рух опору. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 рокув Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися «якширокі збройні повстання проти радянської влади». Вони об'єднували до двохтисяч людей, і відбувалися під гаслами: «Верніть нам Петлюру!», «Дайтедругу державу!», «Хай живе самостійна Україна!», «Геть СРСР!»,«Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!». В ті часи людиорганізовувалися як могли, були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати,сокири. Натовпи селян зі співом «Ще не вмерла Україна» ліквідовували місцевіоргани влади. Партійці і комсомольці втікали. Радянська влада не приживалася вУкраїні.
Радянське керівництво розуміло це. На партійних зборах влітку 1930року керівник Компартії України Косіор заявив: «Селянин приймає нову тактику.Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушитирадянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемойому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю.Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити назаготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньозібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити своїями»
Розумів це і Сталін. В листі Кагановичу від 11 серпня 1932 року,вождь писав: «Якщо не візьмемось нині за виправлення становища в Україні,Україну можемо втратити… Поставити собі за мету перетворити Україну унайкоротший термін на справжню фортецю СРСР; на справжню зразкову республіку.Грошей на це не шкодувати.»
Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети.По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель.По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвиляхукраїнізації набував обертів.2.2 Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»
Виїздчервоної валки з хлібом. Колгосп «Хвиля пролетарської революції», Харківськаобласть, 1932 рік.
7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Проохорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцненнясуспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ятьколосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючихобставин» – позбавленням волі на строк не менше 10 років.
Наприкінці літа газета «Правда» організувала в Україні рейдборотьби з крадіжками зерна. З 7 по 17 серпня 1932 року в ньому взяли участь100 тисяч «ударників преси». Метою рейду була боротьба з крадіжками зерна.
Рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 22 жовтня 1932 року в основниххлібозаготівельних регіонах створені Надзвичайні хлібозаготівельні комісії(НХК). В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. Вже влистопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальнихбригад з видобуття зерна («червоних валок»). Загалом, до таких бригад входилопонад 110 тисяч добровольців, набраних з-поміж селян, які таким чиномнамагалися спастися від голодної смерті – вони одержували певний відсотоквід вилученого зерна і харчів.
Подібні НХК були створені також на Північному Кавказі (очоливЛазар Каганович) та на Поволжі (очолив Павло Постишев). Однак, на Поволжіподібного масштабу репресій не проводилося, а на Північному Кавказі репресіїстосувалися переважно кубанських українців, які до Голодомору становилибільшість населення регіону. Разом з цим, кубанська і поволзька НХК невдовзіприпинили свою роботу, а Постишев і Каганович наприкінці 1932 року булинаправлені в Українську РСР.
5 листопада Молотов і секретар ЦК КП(б) У Мендель Хатаєвичнадіслали директиву на місця з вимогами негайного виконання Постанови від 7серпня «з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи іззлочинними елементами у правліннях колгоспів». Голова ДПУ УСРР Станіслав Раденс22 листопада розробив план операції з виявлення контрреволюційних центрів, які організовуютьсаботаж і зрив хлібозаготівель (рос. по выявлению контрреволюционных центров,организующих саботаж и срыв хлебозаготовок), спрямованої,практично, на виконання директив Молотова-Хатаєвича. Операція повинна булаохопити 243 райони. З санкції ЦК КП(б) У вона розпочалася негайно. 26 листопадау пресі з'явився наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якомунаголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подоланнякласового спротиву хлібозаготівлі».
Згідно цих настанов було засуджено тисячі людей. Непоодинокимибули випадки, коли люди добровільно просили записати їх до переселенців. Як свідчитьсекретар Краснопільського райкому партії, після закінчення суду в селіКраснопілля середняк Бесараб Олексій Васильович сказав: «Хай судять та везутьзвідціля, так хоч з голоду не вмреш, а вдома коли залишимося, все рівнопомремо».2.3 Запровадження натуральних штрафів, блокада УРСР
18 листопада 1932 року вийшла Постанова ЦК КП(б) У про заходи щодопосилення хлібозаготівель, згідно якої, як окремі господарства за невиконанняпланів хлібозаготівель каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячноїнорми м'яса. Через два дні вийшло рішення Раднаркому УРСР, згідно якогонатуральні штрафи дозволялося застосовувати також щодо колгоспів. Згодомперелік компенсаційних харчів розширено картоплею і салом, наприкінціроку – продуктами тривалого зберігання. Під вилучення підпали всі колгоспиУРСР за виключенням півтори тисячі. Таким чином, практично по всій Українікаральні органи конфісковували все продовольство.
ПостановаРНК УРСР та ЦК КП(б) У про занесення ряду сіл на «чорні дошки».
1 грудня Раднарком УРСР заборонив торгувати картоплею у районах,які не виконують зобов'язань по контрактації і перевірці наявних фондівкартоплі у колгоспах. До цього переліку потрапили 12 районів Чернігівської,4 – Київської і 4 – Харківської областей. 3 грудня у ряді районівзаборонено торгувати м'ясом і тваринами. З 6 грудня ці райони, а також окремісела, почали заноситися на «чорні дошки». Згодом вони абсолютно ізолювалися відзовнішнього світу.
15 грудня ЦК КП(б) У затвердив список 82 районів куди прийнялася такожпоставка промислових товарів.
Крім блокади внутрішніх адміністративних одиниць, наприкінці1932 – на початку 1933 року було запроваджено блокаду самої УкраїнськоїРСР. Справа в тому, що українські селяни втікали в сусідні області РосійськоїРФСР, де не було голоду. Так звана «харчова» блокада України була організованасилами внутрішніх військ і міліції. Було заборонено виїзд селян з УРСР. Разом зцим, громадянам, які в'їжджали в Україну з Росії було заборонено провозитихарчі без дозволу держави.
Поряд з цим, Радянський Союз відхиляв можливість отримання голодуючимиУкраїни будь-якої допомоги з-за кордону. Так, наприклад, Українськаторговельно-кредитна організація Галичини «Центроспілка» звернулася тоді дорадянського консула у Львові з пропозицією дозволити відправити голоднимРадянської України один мільйон центнерів зерна. За кілька днів дипломатвідповів, що Москва категорично відмовляється від допомоги.2.4 Пік Голодомору
Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок1933 року більшість селян України залишилися без їжі. Згідно свідчень ФедораКоваленка з села Лютенька Гадяцького району тодішньої Полтавської області, якізафіксовані в тритомнику свідчень, виданих у 1990 році Комісією з українськогоголоду 1932–1933 років в Конгресі США: «В листопаді і грудні 1932 року забраливсе зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Якідрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали».
Дмитро Корнієнко з села Понорниця в Чернігівській областізгадував, що батько й мати після розкуркулення сиділи в тюрмі. Дітей, які жилисамі, підгодовувала бабуся. В день обшуку вона принесла півстакана пшона, алезварити не встигла. Прийшла бригада з п'яти чоловік з різними за розмірамиторбами. Один тримав торбу спеціально для пшона, туди півстакана й висипали.
Варто зазначити, що обсяги конфіскованого органами ДПУ та міліціїзерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалисяконфіскацією всього не зернового продовольства, становило зовсім маленьку часткув усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнулиі помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили – просто не булокому. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли йживі люди. Доволі поширеним був канібалізм. За словами Надії Рогозянської, якійу 1933-у було 6 років, «Жили всі закрито, мати на засов закривала і кричала,щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд їли дітей. Ну, цестрашне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати.Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, нітих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали вмогилу».
Навесні 1933 року селян привчали працювати в громадськомугосподарстві шляхом організації харчувальних пунктів на польових станах. Дляцього держава виділила частину раніше відібраного зерна. З метою налагодженняжиття у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органикомпартійної диктатури – політвідділи МТС і радгоспів. З врожаєм 1933 рокутиск на селян значно послабився.
3. Кількість загиблих
Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених данихперепису 1937 року та демографічної статистики вказують на те, що населенняУРСР за переписом 1937 року становило 28388 тисяч, за переписом 1926 року –28926 тисяч осіб, тобто за 10 років воно скоротилося на 538 тисяч. З підрахункувтрат від голоду потрібно виключити очікувану природну смертність 1933 року.Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показниківсмертності за 1927–1930 роки, тобто, в середньому, 524 тисяч осіб на рік.Виходячи з відкоректованої народжуваності у 1933 році (621 тисяч), одержуємонормальний приріст за цей рік в 97 тисяч людей. Цей приріст п'ятикратно менший,ніж у попередні роки.
Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10років між переписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення заобома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомийпоказник – неприродну смертність у 1933 році. Природний приріст за 1927–1936 рокистановить 4 мільйони 43 тисячі людей. Додаючи до цієї величини різницю вчисельності населення між двома переписами (538 тисяч), одержуємо демографічнийдефіцит у 4 мільйони 581 тисячу людей. Облік механічного руху населення, якийпроводився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне дляУкраїни сальдо в 1 мільйон 343 тисячі осіб. Статистичні органи визнавали, щовін більш неточний, ніж облік природного руху.
Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, якестановить 3 мільйони 238 тисяч осіб. Цю цифру можна вважати прямими втратамивід голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному облікуприродного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляютьсявраховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевноювеличиною.
Згідно з даними демографічної статистики можна зробити висновок,що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тисяч людей. Цей голод бувнаслідком конфіскації зерна для хлібозаготівлі з урожаю 1931 року. Вінприпинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року ставнаслідком чергової конфіскації, з урожаю 1932 року. На відміну від1931 року, у 1932-ому, у разі відсутності у селян зерна, проводиласяконфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевагасмертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органиреєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер такожвідомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків).Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри вдіапазоні від 3 до 3,5 мільйонів людей.
Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втратиопосередковані – падіння народжуваності. Так, відбулося зниженняприродного приросту населення з 662 тисяч на рік у 1927 році до 97 тисяч на ріку 1933 році (без врахування померлих від голоду), і 88 тисяч на рік у 1934році.
Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тисяч, то загальні,включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тисячі людей. Прямі йопосередковані втрати за 1932–1933 роках, разом з демографічним відлунням1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризуютьдемографічні наслідки голодомору 1932–1933 років в Україні.
Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальнихдосліджень Національної академії наук України, демографічні втрати відГолодомору 1932–1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб.[12]За даними інституту, в роки Голодомору в містах загинуло 940 тисячпрацездатного населення (віком від 15 до 60 років), 262 тисячі людей похилоговіку і 800 тисяч дітей. Серед сільського населення загинуло 660 тисяч людейпрацездатного віку, 242 тисячі осіб похилого віку і 594 тисячі дітей. За п'ятьмісяців 1933 року (з березня до липня) в Україні загинуло стільки ж людей,скільки померло за п'ять попередніх років. Найбільше українців загинуло уКиївській (майже 15% населення) та Харківській областях, Молдовській АвтономнійРеспубліці, що входила до складу УРСР, а також у Вінницькій, Чернігівській таОдеській областях. Найменше українців загинуло в Донецькій області.
За підсумками судової справи за фактом Голодомору буловстановлено, що кількість людських втрат від Голодомору 1932–1933 років складає3 мільйони 941 тисяча осіб. Втрати українців в частині ненароджених, що заданими слідства СБУ становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб судом невстановлювалися.
Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігалотрадиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села бувзруйнований і вже ніколи не був відновлений. Це означає, що був зруйнованийпотенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількостінаселення.
4. Український голодомор на тлі загальносоюзного голоду
Регіони європейської частини СРСР, де кількість смертей перевищилакількість народжень у 1933 році (тисячі осіб)регіон у містах у селах Всього Українська РСР −116,6 −1342,4 −1459,0 Північнокавказький край −63,9 −227,1 −291,0 Нижньоволзький край −54,5 −108,6 −163,1 Центральна Чорноземна область −23,1 −39,2 −62,3 Уральська область −40,1 5,5 −34,6 Середньоволзький край −29,1 13,7 −15,4 Північний край −7,1 1,6 −5,5
За даними ЗАГСів про національну приналежність померлих, в Українілюди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисокою єпитома вага загиблих росіян та євреїв в їх загальній чисельності, оскільки вонижили в основному у містах, де працювала карткова система постачанняпродовольства. Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці,тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості.
Зріз загальносоюзної картини голоду визначається лідерством УРСРі, до певної міри, – Північнокавказького краю. Якби можна було б виділитиКубанський округ, то його показники наблизилися б до українських. Проте,розглядаючи загальну картину, кубанські показники «розчиняються» в показникахп'яти інших округів Північнокавказького краю.
У двох поволзьких краях, які охоплюють територію сучасних п'ятиобластей (Волгоградська, Оренбурзька, Пензенська, Самарська і Саратовська)сукупною площею 435 тисяч кв. км., від голоду померло, за розрахункамимосковського історика В. Кондрашина, 366 тисяч осіб. В Українській РСР,площа якої до 1939 року становила 450 тисяч кв. км., від голоду померло 3мільйони 238 тисяч осіб, тобто на порядок більше.
Поволзький голод 1933 року нагадує український голод 1932 року. Вобох випадках у селян забирали геть усе зерно – основний продуктхарчування. Проте в добре поставлених селянських садибах залишалася свійськахудоба і птиця, а також незернові продовольчі продукти тривалогозберігання – сало, картопля, цибуля, буряки, сушеня тощо. Але восени 1932року в Україні і на Кубані у тих, хто не виконав хлібозаготівельного плану,тобто у переважної більшості селян, ці запаси продовольства були конфісковані.В результаті голод переріс у голодомор. Такої конфіскації незерновогопродовольства, тобто терору голодом, в інших регіонах СРСР не спостерігалося.Отже, сталінська тоталітарна держава здійснювала масові репресії не тільки засоціально-класовими, а й за національними ознаками.
5. Дослідження та опублікування фактів про Голодомор
На Заході про факт Голодомору стало широко відомо 29 березня 1933року, коли валлійський журналіст Ґарес Річард Воон Джоунз опублікував свійвідомий репортаж про існування Великого Голоду в Україні у 1932–1933 роках. Цейрепортаж був надрукований у багатьох газетах включно з «Manchester Guardian» та«New York Evening Post».
Уже через два дні після появи у західних газетах репортажу ҐаресаДжоунза, 31 березня 1933 року, газета «New York Times» опублікувала статтювласкора у Москві Вальтера Дюранті із запереченням факту Голодомору. Потім уприватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, айого статті визнані спеціальною комісією газети «New York Times»незбалансованими.
Перші ґрунтовні дослідження фактів про Голодомор здійснив в кінці1940-х – на початку 1950-х років Дмитро Соловей – у еміграції. Йогороботи високо цінуються спеціалістами, але не були широко відомі.
У повісті «Все тече» (1955–1963), яка вперше надрукована в ФРН1970 році Василь Гроссман описав події в Україні у 1933 році, зокрема,голодомор, репресії, антигуманність комуністичної ідеологічної системи. Цитатаз повісті «Все тече» (переклад з російської): «А наказ – убити голодом селян вУкраїні на Дону, на Кубані, убити з малими дітьми… Шукали зерно, неначе не хлібце, а бомби, кулемети. Землю штрикали багнетами, шомполами, всі погребиперекопали, всі підлоги повиламували, у городах шукали. Вдень і вночі підводискрипіли, пил над усією землею висів, а елеваторів не було, зсипали на землю, анавколо вартові ходять. Зерно до зими від дощу намокло, горіти стало – забраклов радянської влади брезенту мужицький хліб прикрити. А коли ще з сіл везлизерно, навколо пил піднявся, все в диму: і село, і поле, і місяць уночі. Одиніз глузду з'їхав: горимо, небо горить, земля горить! Кричить! Ні, небо негоріло, це життя горіло… Пішов селами суцільний мор. Спершу діти, старі, потімсередній вік…».
Наступний етап досліджень було проведено після створення у 1984році Всесвітнім конгресом вільних українців міжнародної комісії з розслідуванняголоду в Україні. У 1985 році Конгрес США створив спеціальну комісії здослідження фактів голоду в Україні, виконавчим директором якої був ДжеймсМейс. Дослідження проводилися як в США (зусиллями вищезазначеної комісії), так,паралельно, і в Україні – після того, як стало відомо про створенняамериканської комісії та було вирішено створити «антикомісію».
Вперше в СРСР, 25 грудня 1987 року, перший секретар ЦК КомпартіїУкраїни Володимир Щербицький у доповіді, присвяченій 70-річчю утворення УРСРзгадав про факт голоду. Згадування було побіжним («5–6 рядків»), і причиноюголоду було оголошено «посуху», але принципово новим було визнання самогофакту – раніше (і то дуже зрідка) дозволено було згадувати лише про«нестачу продуктів». Є підстави стверджувати, що це визнання буловимушеним – з огляду на очікуване оголошення результатів роботиамериканської комісії.
18 лютого 1988 року «Літературна Україна» опублікувала доповідьОлекси Мусієнка на партійних зборах Київської організації Спілки ПисьменниківУкраїни. Вітаючи курс нового керівництва КПРС на десталінізацію, Мусієнкозвинуватив Сталіна у здійсненні в республіці жорстокої хлібозаготівельноїкампанії, наслідком якої став голодомор 1933 року. Використане в цій доповідіслово «голодомор» було новотвором письменника.
На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС в Москвівиступив Борис Олійник. Зупинившись на сталінському терорі 1937 року, вінцілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашійреспубліці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з'ясувати ще й причиниголоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих,із чиєї вини сталася ця трагедія».
У сучасній Україні одним з найвідоміших дослідників голодомору євидатний історик Станіслав Кульчицький.
6. Полеміка стосовно Голодомору
Як в Україні, так і за її межами не досягнуто згоди стосовноподій, означених як Голодомор. Існують наступні альтернативні точки зору щодоГолодомору в Україні:
· Ніякого голодомору взагаліне було, а була посуха на значній території СРСР (а не лише в Україні), врезультаті чого у населення були певні проблеми з харчуванням. Кількістьзагиблих (мільйони) завищена з метою спекуляції.
· Так, мільйони людей загинулив Україні від голоду, але:
o Голод було викликанонеобхідністю експортувати значну кількість зерна для сплати закупівельпередових технологій необхідних для індустріалізації СРСР, тобто метою буловинятково зерно, а не загибель селян;
o Те, що в Україні ситуація(тобто кількість мільйонів загиблих) була гіршою, ніж в інших частинах СРСР,викликано лише «перегинами» тодішнього керівництва України;
o Вилучення продовольствавиправдано тим, що воно дозволило здійснити індустріалізацію, аіндустріалізація – перемогти Німеччину у Другій світовій війні. Разом зтим, саме постачання зерна з СРСР в тогочасну Німеччину допомогло Гітлеру тайого партії прийти до влади й поставити економіку Німеччини на «військовірейки».
Стосовно кваліфікації Голодомору, як акту геноциду висловлюєтьсятеж певний спектр альтернативних думок: від того, що не можна кваліфікуватигеноцидом події, що сталися до укладення міжнародного документу про геноцид(1948) до того, що, оскільки від голоду помирали не лише в Україні, то немадоказів про акцію, направлену проти українців.
7. Відповідальність за Голодомор
Починаючи з 2008 року Служба безпеки України почала оприлюднюватисписки осіб, причетних до здійснення Голодомору в Україні в 1932–1933 роках. Засловами директора архіву СБУ Володимира В'ятровича, для встановлення цих осібшироко застосовуються партійні документи, аби визначити відповідальних заГолодомор вже на районному рівні.
22 травня 2009 року Служба Безпеки України порушила кримінальну справуза ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексуУкраїни по факту здійснення Геноциду в Україні у 1932–1933 роках, від якогозагинули мільйони людей. У листопаді було названо звинувачених по справі,першим з яких фігурував Йосип Сталін. 5 січня 2010 року президент УкраїниВіктор Ющенко заявив, що Генеральна прокуратура України передала справу досуду. 12 січня 2010 року Київський апеляційний суд почав розгляд справи. Судвизнав, що Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар та Хатаєвичвчинили злочин геноциду, передбачений частиною 1 статті 442 Кримінальногокодексу України (геноцид), який відповідно до Конвенції ООН від 26 листопада1968 року не має терміну давності, та закрив кримінальну справу на підставі пункту8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку зїхньою смертю.
14 січня 2010 президент України звернувся до лідерів інших державСхідної Європи, які постраждали від комуністичних режимів – Росії, Польщі,Грузії, країн Балтії та інших – з пропозицією про підписання угоди простворення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму.
Російська Федерація, яка представляє себе на світовій політичнійарені спадкоємцем Радянського Союзу, відмовляється визнавати Голодомор 1932–1933років.
8. Голодомор в мистецтві
Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніхтворах українських письменників діаспори. Так у романі «Марія» (1934) УласаСамчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору татрагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор,відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині уромані «Жовтий князь» (1963).
З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і вУкраїні (спочатку, несміливо, – радянській, відтак – у незалежній).
Українськими композиторами створено вокально-оркестрові твори натему Голодомору. Найбільш відомим є реквієм «Панахида за померлими з голоду»Євгена Станковича на слова Дмитра Павличка (1993). Приблизно в той же часз’явилася «Дума про тридцять третій» для мішаного хору та солістів ГеннадіяСаська на вірші Михайла Ткача. Ораторія Олександра Яковчука на текст ВасиляЮхимовича «Тридцять третій» відзначається тим, що крім очевидного для творутакої тематики трагедійного звучання, в ній наявні і сатиричні мотиви,пародіювання бравурних радянських маршів.
Про Голодомор були знято велику кількість фільмів і телепередач,найвідомішими з яких є (де не вказано країну-виробника, мається на увазіУкраїна): Незнаний Голод (1983, Канада), Жнива розпачу (1984, Канада), 33-й,свідчення очевидців (1989), Під знаком біди (1990), Голод – 33 (1991),Великий злам (1993), Пієта (1994), Українська ніч (2002), Час темряви (2003),Голодомор 1932–1933 р.р. (2004, Угорщина), Великий Голод (2005), Тайнапропавшей переписи (2005, Росія), Голодомор. Технології геноциду (2005),Голодомор. Україна (2005), Голодомор. Україна ХХ століття, Жити заборонено.
9. Вшанування пам'яті жертв
Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі,визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативиукраїнської діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, встолиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічнопроводиться відзначення річниці Голодомору. На офіційній частині заходутрадиційно присутні мер міста і керівники провінції. Біля входу до меріївстановлений перший в світі пам'ятний знак на вшанування річниці Голодомору«Розірване кільце життя». У 1988 році Конгрес США, а у 1989 році – Міжнароднакомісія юристів офіційно визнали голодомор 1932–33 років актом геноциду протиукраїнської нації.
Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертвголодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами.Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».
Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору ємеморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також уДніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кіровограді, Луганську, Сумах, Черкасах,Коломиї та багатьох інших українських містах і селах. Закордоном пам'ятникивстановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах. Піднесення доНаціонального меморіалу пам'яті жертв Голодоморів символічних горщиків з зерномта свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу єобов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.9.1 Визнання голодомору геноцидом
15 травня 2003 року Верховна Рада України в офіційномузверненні до народу України визнала Голодомор актом геноциду, але не прийнялапостанови, поданої на її розгляд, щодо цього питання, обмежившись лишеофіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності. Напередодні прийняттязвернення, віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, представляючи депутатамдоповідь про Голодомор, зазначив: «Ми мусимо донести до світу, що штучніголодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомийгеноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашуісторію, на національну самосвідомість».
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «ПроГолодомор 1932–1933 років в Україні», який трактує події 1932–1933 років, якГеноцид українського народу. Рішення було ухвалене 233 голосами. Від Партіїрегіонів проголосувало 2 депутати (Ганна Герман і Тарас Чорновіл), відБЮТ – 118, від «Нашої України» – 79, від Соцпартії – 30,позафракційних – 4. Фракція комуністів за законопроект, поданийПрезидентом України, не голосувала у повному складі.
Голодомор в Україні 1932–1933 років офіційно визнали геноцидомукраїнського народу і засудили:
· />Австралія(2003/2008)
· />Андорра (2009)
· />Аргентина (2007)
· />Бразилія (2007)
· />Ватикан (2001, 2003)
· />Грузія (2005)
· />Еквадор (2007)
· />Естонія (1993)
· />Іспанія (2007)
· />Італія (2004, 2007)
· />Канада (2003/2008)
· />Колумбія (2007)
· />Латвія (2008)
· />Литва (2005)
· />Мексика (2008)
· />Парагвай (2007)
· />Перу (2007)
· />Польща (2006)
· />Словаччина (2007)
· />США (2003, 2006, 2008)
· />Угорщина (2003)
· />Чехія (2007)
· />Чилі (2007)
У листопаді 2003 року 58-а сесія Генеральної асамблеї ООН ухвалила«Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Великого голоду 1932–1933 років», де вінвизнавався національною трагедією українського народу. За ухвалення Спільноїзаяви проголосували 64 держави-члени ООН, в тому числі Росія.
23 жовтня 2008 року Європарламент визнав Голодомор в Українізлочином проти людства і висловив співчуття українському народу.
28 квітня 2010 року Парламентська асамблея Ради Європи схвалиларезолюцію про вшанування пам'яті загиблих в результаті голоду 1932–1933 років вУкраїні та інших республіках колишнього Радянського Союзу, вшанувавши пам'ятьзагиблих від голоду і засудивши жорстоку політику сталінського режиму. ПАРЄтакож зазначила, що «в Україні, яка постраждала найбільше від насильницькоїколективізації, Голодомор був визнаний геноцидом рішенням Верховної Ради».
Геноцидом українського народу Голодомор визнають католицькацерква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква –Київський патріархат, Українська православна церква (Московського патріархату)та Українська автокефальна православна церква.
Посиланнята література
1. Страта голодом: Пер. з англ./ Семен Старів; За ред. Р. Доценка.Київ: Українознавство, 1997. -250 с.: іл. – ISBN 5–7770–0895-Х
2. Спецпроект про Голодомор української служби Бі-Бі-Сі
3. Геноцид українського народу. Спеціальний розділ офіційноговеб-порталу Державного комітету архівів України
4. Станіслав Кульчицький, Геннадій Єфіменко «Демографічні наслідки голодомору1933 р. в Україні» + «Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документита матеріали»
5. Свідчення очевидців Голоду, Матеріали комісії конгресу США
6. «Уроки історії: Голодомор 1932–33 рр.»
7. «Голодомор в Україні 1932–1933 роки»
8. Матеріали комісії Конгресу США по українському голоду 1932–33років
9. Книга Р. Конквеста «Жнива скорботи»
10. Українці Угорщини: Голодомор 32–33 років
11. Infoukes.com: The Artificial Famine/Genocide in Ukraine 1932–33
12. Голодомор на Чернігівщині 1932–1933 рр. мовою документів:Тематичний перелік / Упорядн.: Л.П. Коноваленко, А.В. Морозова, Н.М. Полетун.Ред. А.І. Неділя.
13. Громадський проект: Збір переказів очевидців та фото пам'ятнихзнаків.
14. В. Марочко. Голодомор 1932–1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко,О. Мовчан. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 294 с.