БогданХмельницький (1648-1657)
Богдан-ЗиновійХмельницький, який провів глибоку межу поміж добами історії України, поклавпочаток Української Козацької Держави, був найбільшим державним мужем, що йогобудь-коли мала Україна, — так характеризував його один з найвидатнішихдослідників тієї доби, В. Липинський.
Проте,хоч порівняно не так багато років відділюють нас від Б. Хмельницького, мизнаємо про нього дуже мало, а саме життя його овіяне легендами. Невідомо навітьточно, де й коли саме він народився. Не підлягає сумніву, що походив БогданХмельницький з шляхетської родини, бо користався гербом «Абданк», але з котроїчастини України походив — невідомо. З усіх гіпотез найбільше заслуговують надовір'я дві: за одною — рід Хмельницьких походив з Галичини, з Хмельника наПеремищині, бо в Галичині вже з XVI ст. зустрічаються Хмельницькі; за другоюгіпотезою — рід його походив з Переяславщини; один із сучасників — князьЗаславський — називав його «переяславським козаком». Богдан Хмельницький дійсномав зв'язки з Переяславом: мав там власний двір, одружений був з переяславськоюмешканкою, Ганною Сомківною, брат якої пізніше був полковником Переяславським;там Хмельницький тримав до хрищення майбутнього гетьмана Павла Тетерю. ЗПереяславом зв'язані видатні події: 1649 року Богдан приймав там польськихпослів, а 1654 року відбулася там рада з московськими послами.
РідХмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьмана, Михайло, служив укоронного гетьмана Жолкевського в Жовкві, потім у зятя Жолкевського, Яна Даниловича,на Львівщині, і переїхав з ним, коли його призначили старостою Корсунським таЧигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та Лисянки. УЧигиринському повіті він був податковим писарем і згодом — підстаростою. ПідЧигирином мав хутір Суботів. 1620 року Михайло Хмельницький із синомБогданом-Зиновієм брав участь в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою,Його вдова одружилася вдруге з польським шляхтичем Ставецьким.
Можливо,що під час служби батька в Жовкві народився Богдан-Зиновій. Це було десь коло1595 року. Вчився він спочатку в українській школі, потім в єзуїтській«латинській», треба гадати, у Львові, де викладав доктор теології АндрейГонцель-Мокрський, відомий письменник та проповідник. З тієї школи винісмолодий Хмельницький добре знання латини. Наука закінчилася 1620 року, коли підЦецорою турки взяли його в полон і два роки продержали у Царгороді в тяжкійневолі. Викупила його мати. Після того Хмельницький служив, мабуть, уЧигиринському полку, одружився з Ганною Сомківною і господарював на хуторіСуботові.
Прожиття Богдана Хмельницького в наступних роках нічого невідомо. Очевидно, вінздобув авторитет й зайняв поважне місце в козацькій громаді. 1637 року він буввійськовим писарем: підпис його є на акті капітуляції під Боровицею — 24 грудня1637 року. Наступного року він їздив, як член делегації, до короля, а напідставі ординації 1638 року втратив уряд писаря і став звичайним сотникомЧигиринського полку.
1644року французький уряд закликав на військову службу українських козаків. Посолде-Брежі писав 21 вересня 1644 року кардиналові Мазаріні, що козаки мають дужездібного полководця Хмельницького, якого поважають при дворі короля: «це людинаосвічена, розумна, добре знає латинську мову… він готовий допомогти нам». У 1645—1646роках понад 2.000 козаків перевезено до Франції, і вони брали участь в облозіДюнкерхену. Треба гадати, що серед ких був і Хмельницький." Всі ці фактисвідчать про ту пошану, якою користався Хмельницький, не зважаючи на своюневисоку рангу.
Року1646 король Владислав IV заходився був творити коаліцію держав для боротьбипроти Туреччини, але зустрів опозицію збоку польської шляхти. Тоді разом зканцлером Юрієм Оссолінським вирішив спровокувати Туреччину на воєнні діїнападом на них козаків. Для цього закликано до Варшави на таємну нараду 4-охкозацьких представників: осаулів — Барабаша та Караїмовича і сотників —Нестеренка та Богдана Хмельницького. Король видав їм гроші, прапор і грамоту,якою дозволялося збільшити реєстр козаків до 12.000. З цього плану нічого невийшло, хоч зібрано тоді 16.000 найманого війська. Сам канцлер зрадив таємницю,і сойм у жовтні 1646 року зажадав розпустити військо. Однак, для наступнихподій ця таємна нарада відіграла не абияку ролю: вістки про неї поширилисясеред козацтва і стали ґрунтом для леґенди, що король дивиться на козаків, якна своїх спільників у боротьбі з польськими магнатами.
До1647 року бачимо Богдана Хмельницького, як цілком лояльного сотника, якийкористувався пошаною не лише на Україні, але й у Варшаві.
Раптомусе життя Хмельницького було зламане так, як то часто траплялося в РечіПосполитій, де українці були «унтерменшами». Можливо, якраз пошана, якоюкористувався Хмельницький при дворі Владислава IV, викликала ненависть до ньогородини магнатів Конецпольських, вороже наставлених до українців. ОлександерКонецпольський, з 1632 року Корсунський та Чигиринський староста, син коронногогетьмана Станіслава Конецпольського, вирішив усунути нелюбого йому сотника.Тож, підстароста Чигиринський, Чаплинський, учинивши «ґвалтовний заїзд» наСуботів під час відсутности Хмельницького, зруйнував його, пограбував майно,забрав його другу жінку, а сина досмерти забив канчуками. Легальні заходиХмельницького не дали жадних наслідків, а Конецпольський навіть дав наказ арештуватийого і стратити. Лише приятель і кум Хмельницького, Станіслав-МихайлоКричевський, допоміг йому втекти з-під варти. З невеликим загоном козаківХмельницький виїхав на Запоріжжя.
Цінещастя, ця сваволя магнатів переродили Богдана Хмельницького: зі статечного,спокійного сотника він, позбавлений родини, маєтку, переслідуваний місцевоюадміністрацією, став бунтівником, месником за власні образи.
Перша доба повстання Богдана Хмельницького. (1648-й рік)
НаЗапоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну пошану і його обралигетьманом. На його бік перейшла залога реєстрових козаків, що стояла наЗапоріжжі, а татарський хан вислав йому на допомогу своє військо.
Чуткипро рух, що його підняв Хмельницький, занепокоїли польський уряд. Коронний гетьманМикола Потоцький вирушив на Запоріжжя, щоб здавити повстання в самому початку.Реєстрових козаків і загін німецької піхоти він вислав Дніпром, щоб вони біляКодака з'єдналися з 4-мя тисячами польського війська і реєстрових козаків, щойшли під проводом гетьманового сина, Стефана Потоцького. За ними йшло 6.000війська під проводом гетьманів — Миколи Потоцького та Мартина Калиновського.
Реєстровікозаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили всіх старшин, крім МихайлаКричевського, і перейшли на бік Хмельницького. Біля балки Жовті ВодиХмельницький напав на польський авангард, що був під проводом СтефанаПотоцького. Реєстрові козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися донього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко поранений,потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився один лише челядник, якийсповістив гетьманів про поразку. Вони почали відступати, але Хмельницькийназдогнав їх 26 травня 1648 р. біля Корсуня і розгромив. Поразка поляків булаповна. Обидва гетьмани опинилися в татарському полоні.
Тимчасом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні короля, ні гетьманів, нівійська. Паніку підсилило повстання селян на Київщині, які почали бити панів,жидів, палити польські маєтки, Повстання перекинулося на Полтавщину, наВишневеччину. Сам князь Єремія Вишневецький ледве втік до Польщі.
Згідноз конституцією, під час міжкоролів'я канцлер мусів подаватися на демісію, але,зважаючи на тяжкий стан країни, канцлер Оссолінський почав правити нею сам.Спішно скликано соймики, асигновано кошти на 70.000 найманого війська. Обранонових гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та ОлександраКонсцпольського.
Хмельницькийдійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля, він вислав донього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до 12.000, повернутиправославним церкви і виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умовизапропонував був Хмельницький після перемог при Жовтих Водах та Корсуні. Ціумови конвокаційний сойм прийняв, і оголошено було перемир'я.
БогданХмельницький тоді ще й сам не розумів грандіозних форм того повстання, що вінпідняв, щоб помститися за власні образи. Його лякали селянські повстання, і віннамагався втихомирити їх. Однак, повстання ширилося по всій Україні — наПоділлі, Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс, шотляндець з походження. Зпольського боку виступив Єремія Вишневецький, який мордував повстанців, вбивавїх на палі і тим ще більше розпалював ненависть.
Тимчасом військо Хмельницького збільшувалося спольщеними українськими шляхтичами,які переходили на його бік після поразки під Жовтими Водами та Корсунем, середних були — майбутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького ІванВиговський, С. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та Данило
Нечай,Іван Богун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту, яку здобули взакордонних університетах, мали державний досвід. Вони зайняли високі посади увійську, поруч з старими полковниками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій,Бурлій, Вишняк, Гиря, Нестеренко, Топига та інші.
Селянськіповстання і терор, що його вносив Вишневецький, примусили Хмельницькогопоновити рух, бо тільки таким способом міг він тримати в руках повстанців.Знову закликав він татар, 3-го липня 1648 року поновилися воєнні дії.
Силипротивників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка і 100 гармат мали поляки,бл. 118.000 мав Хмельницький, але в тім числі було коло 40.000 слабо озброєнихповстанців-селян, які часто тільки заважали діям. Слабістю польського військабув його величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом, одягомпанів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23 вересня 1648 рокупольське військо було розбите, 80 гармат і десятки тисяч возів забрали козаки.Цю здобич оцінювано на декілька десятків мільйонів злотих.
Польськевійсько тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони здобули Збараж, Вишневець,Броди і 8 жовтня підступили під Львів.
БогданХмельницький обложив Львів, але задовольнився окупом у 200.000 червінців такрамом на півмільйона червінців і рушив на Варшаву. Рух Хмельницького викликаввеликі селянські повстання в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци,вбивали шляхту.
Чекаючина відповідь, Хмельницький зупинився в Замосгі, де й дістав вісті обрання накороля Яна-Казіміра. Причину, яка спинила рух Хмельницького на Польщу,тлумачиться по-різному. Насамперед — військо було втомлене, серед ньогоширилися хвороби, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польськогонаселення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. Здругого боку шанси Польщі значно піднялися, бо в жовтні 1648 року підписано вМюнстері мир, який закінчив ЗО-літню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могладіяти по її боці. Але головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищитиПольщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би домагання козаків.Полковник Силуян Мужиловський писав, що король Ян-Казімір до обрання обіцявБогданові «бути руським королем» і підтвердити все, що козаки «через шаблюузяли».
Набажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до Києва.
Від повстання до визвольної війни.
НаРіздво 1649-го року Богдан Хмельницький тріумфально в'їхав до Києва. Йогозустрічали, як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея.Єрусалимський патріярх Паїсій, митрополит Київський Сильвестер Косів,духовенство, професори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишніакти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та Волоськогогосподарів і Семигородського князя.
Перебуванняв Києві відіграло велику роль в формуванні психології Богдана Хмельницького,Розмови з патріярхом і київською елітою відкрили йому очі на те, що сталося вУкраїні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помстамагнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України,за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями,переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозумілисвою вагу, свою силу. До війська Хмельницького, як згадано вище, переходилобагато спольщених українців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприялистворенню державницької ідеології Богдана.
Повстання перетворилося на революцію.
Улютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, приїхали до нього посливід короля Яна-Казіміра. Хмельницький розмовляв з послами не як ватажокповстанців, а як володар України.
«Виб'юз лядської неволі руський народ увесь! — казав він. — Перше я за свою шкоду ікривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру… Поможе мені втому чернь уся — по Люблин, по Краків, і я її не відступлю, бо це права руканаша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не вдарили. Будумати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім… За границю війною не піду, шаблі натурків і татар не підійму. Досить маю в Україні, Поділлі і Волині тепер… укнязівстві моїм по Львів, по Холм і Галич».
ПередХмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Польщею своїми лише силамиУкраїна не могла, бо Польща не тільки мала великі власні військові сили, але йбула багатою державою, що могла користатися найманим військом. Татари виявилисебе як ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже требабуло шукати інших союзників.
Уперших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагу наМосковщину. З 1647 року між Москвою і Польщею існував оборонний союз,спрямований проти Криму, але поскільки татари стали союзником Хмельницького,московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щобне допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648році радив цареві Олексієві, скориставши з нагоди, зайняти Смоленськ і заявитипретенсію на польський престіл." Ідею союзу з «одновірною» Москвоюпідтримував і патріярх Паїсій. Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649році, коли Хмельницький готувався до нової війни з Польщею. СилуянМужиловський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку тогороку окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з півночі, просив хоч бидипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в РечіПосполитій, але Москва не допомогла Україні.
Шуканнясоюзу привело Хмельницького до першої коаліції україно-турецько-татарської, якустворив він тоді, коли не вдалося зреалізувати союзу з Молдавією таСемигородом.
Війнабула неминуча, її диктували настрої селян: «вся чернь зброїться, смакуючи собісвободу від робіт та податків, і навіки не хоче мати панів, — писав сучасник. —Так чернь роз'ярилася, що або знищити шляхту, або сама згинути хоче». З другогобоку Польщу лякали чутки, що Богдан Хмельницький творить «вільне князівствокозацьке», «відокремлену державу»."
Напочатку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посунуло на Україну.Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянських повстанців,та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав її в облозіпівтора місяця.
Тимчасом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзівілл. Під Лоєвомполковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але сам загинув у бою.
Надопомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницький оточивкоролівське військо під Зборовом, але канцлер Оссолінський підкупив ханаІслам-ґерея, і той поставив вимогу Хмельницькому: замиритися з королем, аботатари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.
Підписаний18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: В межах Польськоїдержави утворюється автономна область, до якої входять воєвідства: Київське,Брацлавське та Чернігівське — від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля.Унія касується. Єзуїтські школи в Києві ліквідується.
Так— замість визволення українського народу з-під польської влади та створеннявласної держави — здобутки кривавої боротьби обмежилися національно-територіяльноюавтономією для козацької верстви.
Зборівськийдоговір проголошений як «Деклярація ласки короля, даної на пункти проханняВійська Запорозького», був паперовий: ні в Польщі, ні в Україні його незреалізовано. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівняння православних зкатоликами. Остаточне рішення було відкладене до наступного сойму, на якому мавбути присутній і православний митрополит. Однак, на засідання сойму католицькієпископи митрополита не допустили, також не допустили його до сенату.Українська Уніятська Церква звернулася до папи Інокентія X, який в листі докороля просив захисту для уніягів, але не знайшов підтримки. 8 січня 1650 рокусойм ратифікував Зборівську угоду."
Відчуваючинеминучість війни, Хмельницький старався забезпечити себе союзами з сусідами.Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, з дочкоюякого, Роксандою, мав одружитися його син Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав союзз Туреччиною, і султан дозволив Кримському ханові допомагати козакам. СултанМагомет IV назвав Богдана «славою князів християнського народу» і обіцяв своюопіку. Це ще більше дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали намістечко Красне на Поділлі, і в бою з ними згинув один із найкращих українськихполководців Данило Нечай. Але від Вінниці поляків відбив видатний козачийстратег — Іван Богун"
Рішальнабитва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка Берестечка, над р. Стирем.Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький -— бл. 100.000 козаківразом із повстанцями та 50.000 татар, і поляків — 80.000 та стільки ж озброєноїчеляді. На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельницький іВиговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши командувачем І. Богуна,який відбиваючи наступ поляків, почав виводити козаків з бою. Але середповстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати і понад 30.000 їх втопилося врічці. Загинув і митрополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч,освячений на Гробі Господнім.
4-госерпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чернігів та Київ. Міщаниспалили Поділ, щоб не дати його литовцям. Митрополит Сильвестер Косів,піддавшись паніці, вітав переможців.
Хмельницькийзібрав нові полки, побудував укріплення біля Білої Церкви, спинив польськийпохід і погодився на переговори. Згідно з Білоцерківським миром, за козакамизалишено лише Київське восвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польськашляхта мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести закордонніпереговори" В Україні почалися знову повстання, збільшилася втечанаселення за московський кордон — на Слобожанщину.
Білоцерківськийдоговір також не був реалізований: на соймі один із шляхтичів наклав «вето», ідоговірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори з Молдавією,Кримом, Туреччиною, Москвою. Тому, що Лупул відмовився виконати угоду — видатиРоксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив під його командою військо до Молдавії.По дорозі під Батогом Тиміш зустрів 20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Полякизазнали нищівної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат.Тиміш вступив до Молдавії і одружився з Роксандою. В 1653 р. він загинув підчас облоги Сучави, яку захопив волоський князь Матвій Басараб.
Катастрофабалканської політики була страшним ударом для плану Богдана Хмельницького: вінхотів посадити на пресгіл Молдавії Тимоша, Лупулеві дати Волощину і тимзабезпечити Україні надійний західній кордон.
Новелихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні 1653 року польське військоз королем Яном-Казіміром вже готове було капітулювати, але поляків зновуврятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Татарам дозволено грабуватиукраїнське населення та брати ясир по Барське староство.
СтановищеУкраїни було тяжке. Війна, татарські напади, тотальна мобілізація, нарештіпосухи, неврожай, пошесті, знищення промислових закладів, головно рудень,ізоляція від ринків Західньої Европи — все це руйнувало господарство. Внаслідокцього населення в щораз більшій кількості переселюється на схід, на південнийсхід, на Слобожанщину, Донеччину.
З1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до Москви з проханнямдопомогти в боротьбі з Польщею. Він загрожував навіть війною, якщо вона недасть допомоги проти Польщі. Значну роль в справі союзу України з Москвоювідіграло східне духовенство, вищі представники якого брали на себепосередництво між Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріярхЄрусалимський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, якнового Мойсея; Йоасаф, митроп. Коринтський, що загинув під Берестечком у 1651році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмана після берестейськоїпоразки.
Усізвернення до Москви в справі допомоги були марні. Моковський уряд відмовляв абовідповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючирозривати миру з Польщею
УМоскві добре врахували і другий бік питання. Союз з Україною був кончепотрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і назахід, забезпечував їй панування на сході, а головне — трагічне становищеУкраїни загрожувало Москві або захопленням її Польщею, або союзом ЇЇ зТуреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дужебажаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні інтереси. Україна мала300.000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Европи війська. Всі ціумови робили союз з Україною конче потрібним для Москви.
1-гожовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під високуруку царя», а 1 листопада московське посольство вже було на кордоні України.Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, яка велика булазаінтересованість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін,намісник Тверський. З ними їхало духовенство з іконами, корогвами, хрестами, зобразом Спаса — дар царя Хмельницькому — та великий почет.
Гетьманбув зайнятий війною з Польщею та похороном Тиміша і прибув до Переяслава лише 6січня 1954 року. Він уникав будь-яких урочистих прийнять і ні разу не запросивмосковських послів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ,чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прийняття і вполковника Переяславського Тетері. 8-го січня відбулась Рада Старшин тапоспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухання царськоїграмоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського собору. Там ставсяінцидент, не передбачений у Москві. Коли духовенство хотіло було привести доприсяги гетьмана та старшину Хмельницький зажадав від послів, щоб вони першіпринесли присягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого,формального ствердження україно-московського союзу і запевнення оборони Українита її прав. В цьому виявилася рівноправність сторін і — недовір'я щодо дійснихнамірів Москви."
БояринБутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя.Гетьман і старшина пішлина нараду. Посли довгий час стояли в соборі, чекаючи. З'явились два полковники— Тетеря та Лісницький (Миргородський) — і почали переконувати послів скластиприсягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була публічнимскандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекало на гетьмана, ідвічі підтверджена Бутурліним обіцянка, що цар охоронятиме всі права України,була фактичною присягою.
Далі— протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли обговорювали деталіугоди, в тому числі — бажання гетьмана, щоб на Україну, власне до Києва,прийшло московське військо. Це було важливе для України не як оборона, бо щомогли зробити навіть 3.000 московського війська, коли йшлося про 60.000реестрових козаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це булоконче потрібне для України, як доказ, що не існувало вже й тіні залежности відПольщі, — це було найголовнішим на той момент.
Натому закінчилися переговори гетьмана з посольством царя. ЗПереяслава поїхали московські посли по Україні. приводити до присяги людність.Справа ця виявилася складною. В Києві митрополит Сильвестер Косів заборонивусім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковник Богун,Кропив'янський, Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобиль тощо.
Ратифікація договору в Москві.
Уберезні 1654 року посольство від України в складі військового судді СамуїлаЗарудного та полковника Павла Тетері з почетом прибуло до Москви. У Москвібажали, щоб приїхав сам Богдан Хмельницький, але він не поїхав. Посли везлиакредитивні грамоти від гетьмана, «Статті» (т. зв. 23 статті), текстЗборівського договору та низку листів У грамоті гетьман виступає, якрепрезентант «Руської Держави», і це виразно підкреслює, що вона не пересталаіснувати й після Переяславської угоди. «Статті» дійшли до наших часів узіпсованому вигляді і, очевидно, були переставлені. Не зважаючи на це, видно,що основна їх ідея — встановлення таких міждержавних відносин між Україною іМосквою, при яких за Україною застерігається державна самостійність — зовнішня і внутрішня.
Награмоту гетьмана та «23 статті», що їх А. Яковлів вважав за проект договору,цар дав послам відповідь, яка була ратифікацією договору. Таким чином, статтіпроекту, царські резолюції й жалувана грамота «становлять повний текст договору1654 року.Тож по сутті це був не Переяславський, а Московський договір,укладений на підставі Переяславського.
Сучасникивважали, що це був договір, який жадною мірою не порушував суверенних правУкраїни. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна була окремою державою.В «Статейному списку» Бутурліна протиставляться — «Московское государство йВойска Запорожского Украйна». Заява московського уряду про те, що Ян-Казімір«клятву свою на чем присягал, переступил, а подданых своих, вас… тем отподданства учинил свободными», потверджує, що московський уряд визнавав Українув момент укладення договору вільною державою."
Требамати на увазі, що поняття «підданий» у XVII ст., не означало «підданого» всучасному розумінні: так називали царів, володарів держав, що вступали вдоговірні відносини з Москвою, шукаючи у неї протекції. Піддані в сучасномузначенні слова в XVII ст. називалися «холопами» до бояр та князів включно. ЗаПетра І слово «холоп» замінено словом «раб», і лише Катерина II в 1786 роцізаступала його терміном «верньій подданньій»."
Московськийуряд вважав, що договір з Україною був дійсний тільки за життя БогданаХмельницького, і поновлював його з кожним наступним гетьманом, дещо змінюючи,але завжди називаючи акт 1654 року договором. Навіть Петро I писав у наказі 1722 року, утворюючи МалоросійськуКолегію: «… чинить… как определено в помянутых Хмельницкого договорах».Якщо так розуміли акт 1654 року навіть у XVIII ст. — є логічним, коли стольникХлопов писав у 1663 році: «в Малороссийском государстве»," а в далекомуПекіні року 1770 на нагробку українського ченця викарбувано: «родом изКоролевства Малороссийского, полка Ниженского»."
ВУкраїні твердо знали, що Переяславсько-Московський договір не позбавляв іїсуверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московією на добровільнихзасадах, звільняв Україну від підлеглости Польщі.
Року1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Станіславові Любовицькому:«Я став у ж е паном всієї Руси і не віддам її нікому». Тут характеристичнийвираз «уже», себто після договору з Москвою. Доказом незалежности України булиті численні союзи, що їх укладала вона після 1654 року з різними державами.
Поняттюпро Українську державу відповідали нові титули, з якими зверталися до БогданаХмельницького: його називали — «Гетьман з Божої милости», «Государ», «Зверхнійвладця», «Зверхній властитель», «нашої землі Начальник і Повелитель» (такназивав митрополит Сильвестер Косів.
ІванВиговський у розмові з московськими послами казав: «Як цар у своїй землі, такгетьман у своїм краю князь або король». Як належало дружині монарха, гетьмановаГанна Хмельницька мала свій двір; її штат складався із знатних жінок. Вона самавидавала універсали. її універсал Густинському манастиреві 22 липня 1655 рокупідписаний — «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з печаткою та родовимгербом «Абданк»."
Традиціящодо характеру Переяславсько-Московського договору залишалася в Україні довгийчас. Пилип Орлик у «Виводі прав України» дав блискучу характеристикуПереяславської угоди: «Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказомсуверенности України — урочистий союзний договір, заключений між царем Олексіємі «станами» України… Цей такий урочистий і докладний трактат, названийвічним, повинен був, здавалося, назавжди установити спокій, вольнос-гі й лад наУкраїні»."
Сучасникичужинці добре розуміли нове становище України. Вже 16 березня 1654 рокупольський шляхтич Павло Олекшич писав полковникові Богунові: «Хмельницький,бувший вашим товарищіїем, нині став вашим паном». Для Польщі козаки пересталибути «збунтованими рабами», і вона почала шукати шляхів для замирення зУкраїною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою до Криму. Посол польськийсказав ханові, що Богдан Хмельницький будує «осібну державу», яка будемогутньою та небезпечною сусідкою Криму. Року 1656 польські дипломатипереконували Семигородського князя, що Богдан Хмельницький, «маючи владу надусіма руськими землями, стане монархом, що матиме 100-тисячну армію»."
Мілітарнийсоюз, спрямований в першу чергу проти Польщі, мав деякі риси протекторатуМоскви. Такого ж типу були договори, що їх укладав Хмельницький з Кримом,Туреччиною. Григор Орлик писав: «Хмельницький прийняв опіку московського царядля краю й нації з усіма правами вільної нації. Але перфідія московського царябула причиною, що негайно після смерти Хмельницького права козацької націїпочали порушатися москалями»..."
Література: Наталія Полонська-Василенко,“Історія України” у двох томах, 3-тє видання 1995 року. CD-ROM-версія.