Завдання 1. Проаналізуйте утворення Генерального Секретаріатута його склад
Генеральний секретаріат — виконавчий орган, уряд, сформований УкраїнськоюЦентральною Радою. 28 (15 червня) 1917 року Комітет УЦР на своєму засіданніухвалив створення Генерального секретаріату і передав йому виконавчі функції.Перший склад Генерального секретаріату складався з 8 генеральних секретарів тагенерального писаря. Очолював Генеральний секретаріат В. К. Винниченко.
Після повалення царизму в Росії в лютому 1917 р. в країні встановилося двовладдя: поряд зофіційним Тимчасовим урядом діяли Ради робітничих і солдатських депутатів.В Україні виникли громадські ради й комітети, якібули місцевими органами Тимчасового уряду. 1 березня 1917 р. вКиєві створено громадськийкомітет, до якого ввійшли представники практично всіх громадсько-політичнихорганізацій, що діяли в місті. 4 березня постала Рада об'єднаних громадськихорганізацій і відбувся 1-й Український національний конгрес, який передав політичнувладу Центральній Раді. До її складу ввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців,представники православногодуховенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких таінших організацій. Головою Центральної Ради став визнаний лідер національноговідродження професор М. Грушевський. 6 квітня 1917 р. В Києві почав роботу 2-йУкраїнський національний конгрес, на якому бувзатверджений новий склад Центральної Ради на чолі з М.Грушевським. У травні1917 р. відбувся 1-й з'їзд представників українізованих військових частин, який обравВійськовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2-й військовий з'їзд(червень того ж року) запропонував Центральній Раді домогтися національноїавтономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-йселянський з'їзд, котрий також висловився за автономіюУкраїни і обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином, Центральна Рада,виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства, стала законнимпредставницьким органом української демократії.
У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовимурядом і Петроградською Радою щодоофіційного визнання автономії України у складіРосії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразникаволі українського народу івідмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій ІУніверсал, в якому проголошувалась автономія України, а Центральна Рада – найвищим органом держави. 15 червня було створено перший за кількастоліть український уряд — Генеральний секретаріат — у складі восьми генеральних секретарів ігенерального писаря.
Першими генеральнимисекретарями були:
· В. Винниченко (ген.секр. внутрішніх справ)
· Б. Мартос (ген. секр.земельних справ)
· С. Петлюра (ген. секр.військових справ)
· В. Садовський (ген.секр. судових справ)
· І. Стешенко (ген. секр.освіти)
· С. Єфремов (ген. секр.міжнаціональних справ)
· М. Стасюк (ген. секр.продовольчих справ)
· Х. Барановський (ген.секр. фінансів)
· П. Христюк (ген. писар)
В.Винниченко, Б.Мартос,С.Петлюра, В.Садовський, І.Стешенко були членами УкраїнськоїСоціал-Демократичної Робітничої Партії, С.Єфремов – соціал-федералістом,М.Стасюк – непартійним соціалістом (згодом – соціал-революціонер),Х.Барановський – позапартійним, П.Христюк – соціал-революціонером.
Першим документом, якийвизначав контури програми діяльності уряду, стала Декларація Генеральногосекретаріату, вперше оприлюднена В.Винниченком на пленарному засіданні УЦР 26червня.
Хоч основні положення IУніверсалу і Декларації Генерального Секретаріату передбачали встановлення вУкраїні лише автономно-федеративного устрою у складі Російської держави, вонивикликали величезне занепокоєння у Петрограді.
Вже через кілька днівпісля створення Генерального Секретаріату до Києва прибула делегація Тимчасовогоуряду Росії у складі міністрів Керенського, Терещенка та Церетелі. За короткийчас між ними, Грушевським, Винниченком та іншими членами Генеральногосекретаріату були проведені важкі, але інтенсивні переговори. Їх підсумкамистали текст нового Універсалу УЦР і Декларація Тимчасового уряду прорегламентування крайового управління в Україні. Обидва ці документи 3 липнябули оголошені на засіданні УЦР.
У ході наступнихпереговорів у Петрограді українська делегація вимагала у Тимчасового урядузатвердження Статуту Генерального секретаріату, який був затверджений УЦР іназваний «першою конституцією України». Переговори завершилися тим,що прем’єр-міністр Росії О.Керенський підписав «Інструкцію Генеральногосекретаріату Тимчасового уряду на Україні», нормативно-правового акта,обов’язкового до виконання місцевими органами в Україні (замість СтатутуГенерального секретаріату). Згідно з "Інструкцією", повноваження ГенеральногоСекретаріату значно обмежувалися і поширювалися лише на Київську, Волинську, Полтавську,Подільську та частково Чернігівську губернії. Скорочувалась кількістьсекретарств (яка на той час досягла 14). З компетенції ГенеральногоСекретаріату вилучалися військові, продовольчі та судові справи, шляхисполучення, пошта і телеграф. Відповідно до "Інструкції", УЦР моглалише висувати кандидатів на посади генеральних секретарів, яких призначавТимчасовий уряд.
Після бурхливих дебатіві погроз Винниченка залишити свою посаду 7 серпня УЦР затвердила «ІнструкціюГенерального секретаріату Тимчасового уряду на Україні».
Проте після численнихконфліктів Винниченка з представниками УПСР 13 серпня Мала рада прийняла йоговідставку з посади голови Генерального Секретаріату. Формування ГС доручилисоціалісту-федералісту Д.Дорошенку, який до цього працював на посаді головногокомісара Тимчасового уряду Галичини і Буковини. 14 серпня Мала рада затвердила новийсклад Генерального Секретаріату.
Але вже 18 серпняД.Дорошенко зрікся керівництва Генеральним секретаріатом, після чого головуватив Генеральному Секретаріаті знову запропонували В.Винниченку. Тимчасовий уряд,попри своє негативне ставлення до В.Винниченка, 1 вересня був змушенийзатвердити склад Генерального Секретаріату на чолі з ним. Протягом жовтня-січнявідбулися 63 засідання Генерального Секретаріату, на яких розглянуто понад 430питань політичного, економічного, військового, дипломатичного характеру.
Жовтень 1917 р. –Тимчасовий уряд постановив припинити видачу Генеральному секретаріату коштів,притягти його членів до судової відповідальності за сепаратизм та участь ускликанні Всеукраїнських установчих зборів, а також викликати В.Винниченка дляпояснення у цій справі. 21 жовтня (3 листопада) – на засіданні ГенеральногоСекретаріату обговорювали питання про поїздку до Петрограда В.Винниченка,генеральних секретарів І.Стешенка й О.Зарубіна для переговорів з Тимчасовимурядом у справі політичного становища в Україні. Несподівану розв'язку цьогопитання створив більшовицький переворот у Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917р.
Після (25 жовтня (7листопада) Генеральний Секретаріат розширив свою компетенцію на військові тапродовольчі справи, шляхи сполучення, торгівлю та промисловість з призначеннямвідповідних Генеральних секретарів (тобто було відновлено дію СтатутуГенерального секретаріату у повному обсязі). Генеральний Секретаріат видавзвернення «До війська і громадян України» (всі війська і всі партії повиннівизнати владу Генерального секретаріату УЦР і «всеціло підлягати йогорозпорядженням»). Впродовж короткого часу були прийняті ухвали про поширеннявлади Генерального Секретаріату на всі губернії України, припинення воєнних дійу Києві, розформування офіцерських і добровольчих загонів, реорганізації ідемократизації штабу Київського військового округу тощо.
Генеральний Секретаріатдіяв до 22 (9) січня 1918 р., коли (після проголошення IV Універсалу УЦР пронезалежність УНР) був перейменований на Раду народних міністрів УНР.
Завдання 2. Охарактеризуйте процеси русифікації у 70-80 рр.ХХ ст. в УРСР
З точки зору Кремля, національне питання в СРСР — це догнітючості складна проблема. В суспільстві, що охоплює більше ста різнихнародів, кожен з яких займає власну територію й має свою виразно самобутнюкультуру, історію, суспільні цінності та економічні інтереси, радянськекерівництво повинне знайти спосіб сформувати відчуття спільної тотожності ймети. Для цього радянські ідеологи постсталінської доби висунули ряд понять, щоставили за мету перемістити наголос із національних особливостей народів наїхні спільні радянські риси. Серед них найважливішими були чотири поняття:розквіт — твердження, що за радянської влади всі народи СРСР переживаютьнебувалий прогрес; зближення, що відбувається між народами внаслідок створенняв СРСР спільних політичних, економічних і культурних установ; злиття радянськихнародів в один і поява нового типу історичної спільності — радянського народу.
За цією ідеологічною новомовою ховався вже давно відомийпорядок денний: русифікація. Оскільки росіяни переважали чисельно, оскількивони створили більшовицьку партію та радянську систему, оскільки вони займалибільшість найвищих посад й оскільки їхня мова є основним засобом спілкування вСРСР, то їх розглядали як той цемент, що тримає СРСР укупі. Тому радянськекерівництво вважало, що чим більше інші народи СРСР уподібнюватимуться доросіян, тим сильнішим ставатиме почуття взаємної солідарності. Але багатозахідних учених і неросійських дисидентів в СРСР трималися думки про те, щозближення, злиття і радянський народ — це не що інше, як просто кодові слова,котрі означають русифікацію неросіян.
Якщо наприкінці 50-х – середині60-х рр. положення законодавчих актів хоча б у загальних рисах декларувалирівноправність у вивченні рідної та російської мов, то прийняті у першійполовині 80-х рр. нормативні акти вищого політичного і державного керівництваСРСР вже повністю віддавали пріоритет російській мові. У 70—80-х рр.партійно-державне керівництво СРСР продовжувало здійснювати заходи, спрямованіна русифікацію дошкільної, середньої, середньої спеціальної та вищої освіти,які призвели до негативних наслідків щодо мовної ситуації в Україні у цейперіод. Одним із ключових моментів у реалізації постанов партійного та державногокерівництва стало вирішення ряду кадрових питань. Так, уже 1985 р. кількістьстудентів прийнятих на факультети російської мови та літератури зросли у шістьразів. Із 635 у 1983 р. до 3500 у 1985 р.
Наріжним каменем у сфері русифікації освіти сталовстановлення на законодавчому рівні принципу добровільності у виборі мовинавчання, який призвів до різкого скорочення українських шкіл та кількостіучнів, що у них навчалися. Процес русифікації охопив духовне життя українськогосуспільства, завдавши шкоди українській культурі, став першопричиною негативнихявищ в суспільній свідомості.
Стимулювання процесу русифікації в гуманітарній сферіздійснювалося як на основі законодавчих і нормативних актів, так і на рівніконкретної практичної діяльності органів державного управління СРСР та УРСР,які проводили в життя положення сумнозвісної теорії «злиття націй інародностей». Процес русифікації у сфері гуманітарної політикиздійснювався на тлі вихолощування з наукових праць, творів літератури,мистецтва найбільш яскравих подій з історії України, імен видатних діячів, щовнесли помітний внесок в українську культуру.
Негативні процеси виразноспостерігалися у видавничій справі. Протягом 70— 80-х рр.простежується стійка тенденція до зменшення кількості україномовних видань таїх тиражів. Переважно російськомовним ставало кіновиробництво. Післянезаслуженої критики стрічок «Тіні забутих предків» С.Параджанова,«Джерело для спраглих», «Білий птах з чорною ознакою» Ю.Ільєнка та деяких інших, кінематографісти з винятковою обережністю бралися за українськутематику, за озвучення фільмів українською мовою.
Російська мова все активнішевизначала союзний, республіканський і місцевий телерадіоефір, репертуарнаполітика якого формувалася здебільшого у Москві, на основі численних«методичних рекомендацій» та "інструктивних листів". Прицьому, нерідко порушувався широко рекламований принцип «рівноправності івзаємозбагачення братніх мов і культур».
Політика русифікації України викликала серйозні невдоволенняу різних прошарках українського суспільства і, в першу чергу, в середовищіукраїнської інтелігенції і молоді. В цей періодпротестна кампанія проти політики русифікації набувала гострих за своїм змістомі спрямуванням форм, служила консолідуючим фактором спротиву українськогонароду. Активнопорушила мовні питання студентська молодь, яка вимагала переведення навчальногопроцесу у вищих, середніх спеціальних навчальних закладах на рідну мову,домагалася розширення її вжитку в сферах суспільного життя. Також мовні питання займалипомітне місце у програмних документах і конкретній практичній діяльностіправозахисних організацій, які діяли в Україні в 50-х — 80-х рр. В оприлюдненні численнихфактів порушень у сфері національної політики, помітну роль відігралаУкраїнська Гельсінська група, яка розповсюджувала відповідні матеріали вУкраїні і за її межами. Належнупідтримку національно-патріотичним силам в Україні надавала українськадіаспора, яка розгорнула широку петиційну компанію, створювала умови длявивчення і популяризації рідної мови в місцях компактного проживанняукраїнського населення за кордоном.
Завдання 3. Я ви думаєте чи можна було б уникнути голоду1921-1923 років?
Перший голодомор в Україні стався в 1921—1922 рр. Головною його причиною були наслідки політики «воєнного комунізму», тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлібозаготівель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях та на півдні Харківщини. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало близько 7 млн люду. Лютувала епідемія холери.
Голоду можна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було зроблено: Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії.
Протягом багатьох десятиліть у шкільних підручникахстверджувалося, що на початку 20-х років голод охопив лише район Поволжя. Такоголошувалося тоді і перед західним світом, звідки Ленін і його соратникипросили продовольчої допомоги саме в названий регіон. Про те, що такий же голодохопив усю Південну Україну, звідки масово вивозився хліб на Північ і наекспорт, Москва мовчала.
Про голод в Україні почав заявляти на весь світ уряд УНР векзилі вже восени 1921 року. Так, у вересні 1921 року повноважний представникУНР Олександр Шульгин звернувся з проханням про допомогу голодуючомуукраїнському населенню до Нансена, а через місяць це питання місія УНР порушилав Парижі.
На жаль, тоді західний світ так не перейнявся трагедієюукраїнського селянства, страшний голод поширювався далі півднем України. ДоКатеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 року додаєтьсяМиколаївщина та Одещина. І на початку січня 1922 року кількість голодуючих тутсягнула 1890000 осіб, у березні — 3250000, в червні — 4103000.
Партійне керівництво республіки довгий час приховувало масштаби голоду, відмовлялося від міжнародної допомоги. Тільки в другій половині 1922 р. було дозволено діяти міжнародній організації «Американська адміністрація допомоги». Проте більшу частку допомоги забирала Росія. Окремі дослідники вважають, що чисельність втрат, пов'язаних з голодом, становила 1,5 млн осіб. У той же час на територію України прибуло близько 440 тис. переселенців із голодуючих районів Росії. Внаслідок цього офіційна статистика «не бачила» скорочення населення України.
В Україні голод удалося ліквідувати лише в 1923 р. Це стало результатом не стільки зусиль влади, скільки поліпшення загальної економічної ситуації, пов'язаної з першими успіхами нової економічної політики. Випадки голоду, хоч і в менших масштабах, спостерігалися і в інші роки. Наприклад, на Поділлі він повторився в 1925 р. і також був значною мірою спровокований більшовицько-радянською владою, котра мала змогу запобігти лихові, але не зробила цього.
Завдання 4. Продовжте речення:
Народний рух України виник 8-10 вересня 1989 усередовищі численних демократичних угруповань, на основі запропонованихСпілкою письменників України Програми і Статуту. У Народному Русі об'єдналисялюди різних політичних переконань — від ліберальних комуністів до тих, хтосповідував ідеї інтегрального націоналізму. Домінували настрої національноїдемократії, що привели до виходу з Руху частини комуністів і національнихрадикалів. У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масовихзаходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродженняукраїнської нації, відтворення історії українського народу і державності.Особливу увагу в пропагандистській роботі Рух приділяв вихованню історією.
Список використаної літератури:
1. Бойко О. Д. Історія України. — К., 1999;
2. Віденко В.В., КоломієцьС.С. Історія України. Курс лекцій. — К., 1999;
3. Голод 1932–1933 рр. наУкраїні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990;
4. Грицак Я. Нарис історіїУкраїни: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.: Навч. посібник дляучнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. – К.:Генеза, 1996 – 360с.;
5. Котляр М., КульчицькийС. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996 – 463с.;
6. Субтельний О. Україна: історія ./ пер. з англ. Ю.І. Шевчука, 3-е вид. – К.: Либідь,1993. – 720с.