МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
Кафедра всесвітньої історії
КАСАТКИНА ЮЛІЯ ВІКТОРІВНА
ВПЛИВ ЗБРОЙНИХ СИЛ ДЕРЖАВ-УЧАСНИЦЬ НА ХІД ПОДІЙ УПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ, ЇХ ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
КУРСОВА РОБОТА
Науковий керівник:
к. і. н., доц. Кривуля О.О.
Луганськ – 2007
ЗМІСТ
ВСТУП… 3
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ… 7
1.1. Джерельна база. 7
1.2. Історіографічний огляд. 9
РОЗДІЛ 2. СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА… 12
2.1. Збільшення чисельності армій. 12
2.2. Система комплектування армій. 14
2.3. Організація й озброєння. 17
2.4. Нові технічні засоби боротьби. 21
2.5. Управління військами. 26
РОЗДІЛ 3. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ… 28
3.1. Гонка озброєнь. 28
3.2. Класи кораблів, бойові засоби і зброя. 30
3.3. Організація і управління. 33
3.4. Система комплектування. 37
3.5. Бойова підготовка. 41
ВИСНОВКИ… 46
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ… 50
ВСТУП
Актуальність теми.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основідослідження різноманітної літератури прослідити специфічні особливості тавідмінності збройних сил держав, приймавших участь у першій світовій війні. Довести, що збройні сили відіграють дуже важливу роль у війні. Самевони впливають на хід військових дій.
Підготовка до війни вимагала виготовленнявеличезної кількості предметів озброєння, щоб забезпечити ними масові армії. Цестало можливим завдяки високому рівню економічного розвитку низки країн нарубежі XIX — XX ст., зростанню промислового виробництва і розвитку техніки. Вжедо початку XX ст. різко зросли випуск сталі і кольорових металів, видобуток кам'яноговугілля і нафти, виробництво різного роду машин. Великі досягнення були втехнології виробництва чавуну і сталі, в хімічній промисловості. Велектротехніці були винайдені динамомашини і електродвигуни, в техніці засобівзв'язку — телефон і бездротовий телеграф (радіо). Був створений двигунвнутрішнього згорання, а завдяки цьому з'явилися автомобіль і аероплан. Значнорозвинулася мережа залізниць.
Досягнення науки і техніки дозволили створитинові, ефективніші зразки озброєння. Посилене будівництво залізниць, розвитокзасобів зв'язку з'явилися умовами, що забезпечують використання масових армій; залізницідозволяли в короткий термін зосереджувати великі кількості військ, а новітнізасоби зв'язку — телеграф, телефон, радіо — дозволяли централізовано управлятимасовими арміями, розкиданими на великих відстанях.
Було ясно, що у разі війни між окремимикраїнами або коаліціями перевагу мала б сторона з вищим рівнем розвиткупромисловості, розвиненішою технікою виробництва і з достатніми запасамисировини, необхідної для виробництва зброї і військових матеріалів. У зв'язку зцим, розвитку різних галузей промисловості приділялася велика увага. Отже йвиготовленню найновітнішого обладнання, зброї, літаків, машин.
Це питання є актуальним і в наш час, тому щозараз більшість держав являються економічно розвиненими, а це означає, що вониволодіють й найновішим озброєнням. Наприклад, ядерною зброєю, яка може нанестивеличезну шкоду в усьому світі. І навіть в мирний час вчені розробляють новузброю, все це робиться для того, щоб під час нападів агресора, кожна державамогла зберегти свою незалежність. Вчені досить ретельно вивчають історію першоїсвітової війни, тому що вона є прикладом удосконалення військового потенціалу. Самена прикладі попередньої історії війн можна, дослідивши і проаналізувавшиматеріал, зробити висновки і скласти план удосконалення військ і озброєння.
Мета і завдання дослідження. Досліджуючизбройні сили держав-учасниць першої світової війни ми ставимо за мету дослідитиі проаналізувати причини удосконалення озброєння й системи комплектування армій.Зробити порівняльну характеристику збройних сил різних країн з метою доведенняважливості якісного озброєння, яке мало величезний вплив на хід військовихподій.
Для реалізації зазначеної мети поставлені такізавдання:
виявити наявність та доступність літератури йджерел з теми дослідження;
розглянути і проаналізувати причини збільшеннячисельності армій
розглянути систему комплектування армій,зробити їх порівняльний аналіз
виділити основні принципи організації іозброєння армій
дослідити нові технічні засоби боротьби,виділити досягнення в науці і техніці держав, які приймали участь у війні,довести, що саме удосконалення озброєння відігравало дуже важливу роль і маловеличезний вплив на хід військових подій
прослідити методику управління військамирізних держав, зробити порівняльний аналіз цих методик та визначити їх вплив насистему комплектування армій, їх організацію і озброєння
дослідити військово-морські сили сторін тавизначити основні причини гонки озброєнь
розглянути й проаналізувати класи кораблів,бойових засобів і зброї під час першої світової війни і виявити причиниудосконалення озброєння
виділити основні принципи організації іуправління армій військово-морського флоту і зазначити їх вплив на організацію і ведення оборони узбережжя в цих країнах
розглянути систему комплектування армійвійськово-морського флоту, зробити їх порівняльний аналіз та виявити причинизначних змін, які відбілись на початку війни
дослідити військову підготовкувійськово-морського флоту держав та зробити їх порівняльний аналіз
Наукова новизна дослідження полягає в тому, щона основі всебічного аналізу наявної літератури та джерелознавчих матеріалів зпроблеми зазнали подальшого розвитку: 1) військова наука в сучасній всесвітнійісторії, яка користується досвідом попередніх років; 2) систематизація військовоїсправи сучасності, виділення основних принципів устрою військ, їх організації йуправління; 3) сучасне бачення ролі військової організації і принципів управліннявійськами у політичному та економічному розвитку держав.
Об’єкт дослідження – Вплив збройних силдержав-учасниць на хід подій у першій світовій війні.
Предмет дослідження. Особливості та характерніриси збройних сил держав-учасниць першої світової війни у порівняльному аспекті.
Методи дослідження. У роботі використанодекілька методів дослідження, перш за все, спеціально-історичних. Дляповноцінного аналізу військового озброєння в історичному контексті слідурахувати всі чинники, які мали вплив на реорганізацію військ і використаннянайсучасніших технологій для виготовлення зброї, тому логічно було скористатисяісторико-системним підходом. Якщо розглянути військове озброєння різних державта їх вплив на хід подій у першій світовій війні, то зіткнемося зрізноманітними соціально-політичними проблемами у рамках міжнародних відносин,тобто обов’язково необхідно використати синхронний аналіз. Також прирозгляданні питання системи комплектування армій, організації й озброєння,управління військами, та використання нових технічних засобів боротьби слідзробити порівняльний аналіз між різними державами, тобто використатиісторико-порівняльний метод. При порівнянні військового озброєннядержав-учасниць треба використовувати статистичні дані для того, щоб більшнаглядно побачити різницю, а це каже про те, що треба використати ще йстатистичний метод. Сукупність різноманітних методів дослідження дає нам змогубільш повно розглянути й дослідити поставлені нами питання.
Структура і обсяг роботи. Курсова роботаскладається зі вступу, трьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків ісписку використаних джерел та літератури. Список використаних джерелскладається з тридцяти одного найменування. Загальний обсяг роботи становить сороксім сторінок, з них основного тексту – сорок три сторінки.
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА ТА ІСТОРІОГРАФІЯПРОБЛЕМИ1.1. Джерельна база
Перша світова війна була подією величезногозначення. За своїми масштабами й наслідками вона не мала собі рівних зі всієїпопередньої історії людства. Війна тривала 4 роки, 3 місяці й 10 днів (з 1серпня 1914 р. до 11 листопада 1918 р) охопивши 38 держав, де проживало більшніж 1,5 млрд. людей, або три чверті населення усієї земної кулі. У військовихподіях приймали участь багатомільйонні армії, які мали найсучасніші технічнізасоби боротьби. Загальна кількість мобілізованих досягала 73,5 млн. чоловік. Підчас війни загинуло 10 млн. осіб (стільки, скільки загинуло в усіх європейськихвійнах за тисячу років), було поранено 20 млн. чоловік. Тільки прямі військовівитрати держав, які приймали участь у війні складали 208 млрд. доларів, що в 10разів перевищує кошти витрачені під час війн в період з 1793 до 1907. Війнаспричинила великий вплив на весь хід світової історії.
Питання теоретичного узагальнення досвідувійн, розкриття закономірностей розвитку військового мистецтва стало причиноюпояви військово-історичної науки, в тому числі й історіографії першої світовоївійни. Важливу роль в справі узагальнення бойового досвідупершої світової війни і його пропаганди грали військові академії, особливоВійськова академія ім. М.В. Фрунзе, а також загальноармійські органиперіодичного друку — журнали «Військова думка», «Військовийвісник», «Морська збірка» і ін. Ланцюгові невеликі дослідженнядрукувалися в «Військово-історичній збірці» — неперіодичному виданніВійськово-історичної комісії. Питання історії першої світової війни широкоосвітлювалися на сторінках «Військово-історичного бюлетеня», якийвипускався в 1935-1936 рр. Генеральним штабом.
Великий інтерес представляє робота А.М. Зайончківського.Автор розглянув озброєні сили сторін, проаналізував плани війни, стисло освітивхід військових дій на всіх фронтах. Він зробив висновки оперативно-тактичногохарактеру, помітив нові явища в області військового мистецтва, які виявилися впроцесі збройної боротьби. Проблеми військового мистецтва широко освітлювалисяв монографічних дослідженнях про окремі операції і бої.
Особливо численна і різноманітна літературапро першу світову війну опублікована в Німеччині. Різні аспектиекспансіоністської політики кайзерської Німеччини розглядаються в монографіях А.Шрейнера, В. Баглера [26; 234], Г. Лорей, Л. Ратмана [27; 128].
У Англії підготовка 11-томного видання «Британськідокументи про походження війни» почалася в кінці 1924 р. під керівництвомДж. Гуча і Г. Темперлея. Перший том вийшов В 1926 р., а все видання булозавершене в 1938 р., незадовго до початку другої світової війни. Англійськіісторики підійшли до відбору документів не менш тенденційно, ніж їх німецькіколеги. В основу англійської публікації, так само як і німецької, покладений нехронологічний, а тематичний принцип [28; 197].
У США офіційним виданням дипломатичнихдокументів про першу світову війну є восьмитомна публікація під назвою «Документи,що відносяться до зовнішньої політики США. Світова війна 1914 — 1918 рр. »,здійснена державним департаментом в 1928-1934 рр. [29; 45].
У Франції до видання офіційних дипломатичнихдокументів про першу світову війну приступили декілька пізніше, ніж вНімеччині, Англії і США. Ця робота почалася в 1928 р. і продовжувалася понад 30років. Всього був опублікований 41 том. Публікація «Французькідипломатичні документи» вигідно відрізняється від аналогічних видань іншихкраїн. Вона побудована не за тематичним, а за хронологічним принципом. Крімдокументів архіву міністерства закордонних справ поміщені деякі цікавіматеріали військового, військово-морського і колоніального міністерств. [30; 23]
Література з історії першої світової війни,видана в США, менш обширна, чим література Німеччини, Франції і Англії. Вонапоступається їй і в сенсі об'єму фактичного матеріалу.
Сучасна американська історіографія виявляєзбільшену цікавість до проблем першої світової війни. Великою популярністю вамериканській історіографії першої світової війни користується 12-томна працяполковника запасу Тревора Дюпуі «Військова історія першої світової війни».Автор — один із відомих військових істориків.
Можна зробити висновок, що вивчення першоїсвітової війни не втратило своєї актуальності і в наші дні, бо вонобезпосередньо пов'язане з рішенням однієї з найпекучіших проблем сучасності — проблемивійни і миру. Покоління людей, що живе в столітті ядерної зброї, звертається доминулого, щоб краще зрозуміти сьогодення. Саме з документів які були складеніпід час війни, або через деякий час після неї, ми можемо винести найважливішуінформацію. Але до неї треба відноситися дуже критично, тому що кожна владакожної країни після війни намагалася виправдати себе і тому дуже часто вдаваласядо фальсифікації фактів. 1.2. Історіографічний огляд
Історія першої світової війни привертала увагубагатьох дослідників в різних країнах світу. Їй присвячували свої творидержавні і громадські діячі, громадянські й військові історики, письменники іпубліцисти, економісти і соціологи, Створена обширна література, в якій підданіаналізу і оцінці такі кардинальні питання, як походження, результати і урокивійни 1914-1918 рр., її вплив на економіку і суспільно-політичне життя воюючихдержав, роль в ній кожного учасника, характер військових операцій і військовогомистецтва.
У Англії підготовка офіційної праці з історіїпершої світової війни була покладена на Історичну секцію Комітету імперськоїоборони. Вона підготувала фундаментальну працю під загальною назвою "Історіявеликої війни". Його загальний об'єм склав 49 томів, які підрозділяютьсяна декілька самостійних серій. В роботі Вітте А.Г. дуже широко висвітлюєтьсяпитання морського флоту в Англії.
Крупним досягненням французьких військовихісториків з'явилося виконане на високому науковому рівні фундаментальних виданьчисленних архівних документів. Подібного роду публікацій в Німеччині, Англії,США і інших країнах Заходу не робилося. Цінним документом, який висвітлюєпитання морського флоту у Франції є п'ятитомна робота капітану 1-го рангу А. Томазі«Французький морський флот у Великій війні», виданої в 1927-1929 рр.
В Росії форми використання військових фахівцівбули різними. У одних випадках їх направляли на командно-штабні посади, в інших- призначали в органи постачання в тилу, третіх — привертали довійськово-наукової роботи. З середовища колишніх генералів і офіцерівросійської армії вийшли такі крупні військові історики старшого покоління, якБарсуков Є.3., Зайончківській А.М., Красильников С. Н.,. Вони зробили великийвнесок до історіографії першої світової війни. Одночасно йшла підготовкамолодих кадрів. Сформувався численний загін дослідників світової війни 1914-1918рр. Серед них особливо помітними були Шапошніков Б.І., Манакін В.А., Цвєтков Г. Успішний розвиток військово-історичноїнауки багато в чому залежав від стану документальної бази наукових досліджень. Томуразом із створенням військово-наукових центрів були прийняті заходи звпорядкування військових архівів.
Одночасно з поліпшенням організації збору йзберігання архівних матеріалів з історії першої світової війни проводиласявелика археографічна робота. В кінці 1917-на початку 1918 р. була здійсненадуже цінна публікація таємних договорів царського і Тимчасового урядів зіноземними державами.
Організація наукових центрів, підготовкакадрів, впорядкування архівних матеріалів, публікація джерел — все цезабезпечило успішне ведення дослідницької роботи в області історії першоїсвітової війни. Підсумки досліджень в області дипломатичної підготовки першоїсвітової війни в узагальненому вигляді відображені в другому томі "Історіїдипломатії", автором якого є В.М. Хвостов.
Після дослідження праць багатьох вчених можназробити висновок, що література з історії першої світової війни величезна івкрай різноманітна за своїм змістом. Найбільш багата книжкова продукціяНімеччини, Франції, Англії, США. Але немало робіт було видано в інших країнах. Зокрема,заслуговують уваги праці, що вийшли в Австрії, Італії,, Болгарії, Югославії іінших державах — учасницях війни. Історики першої світової війни накопиливеликий фактичний матеріал, який дозволив їм досить виразно намалювати картинуозброєної боротьби, що відбувалася на різних фронтах. Дуже характерним длябільшості праць були фальсифікаторські тенденції, прагнення реабілітувати урядв питанні розв’язання війни. Все це дає нам можливість дослідити інформацію зрізноманітних джерел і проаналізувати її для того, щоб дати більш узагальнюючухарактеристику. Зробити порівняльний аналіз військових сил держав на передоднівійни і тим самим прослідити одну із головних причин ходу військових подій підчас першої світової війни.
РОЗДІЛ 2. СУХОПУТНІ ВІЙСЬКА2.1. Збільшення чисельності армій
На початку війни всі держави посиленорозвивали військові сили. Сухопутні сили більше за всіх нарощували Німеччина іФранція. Введення у Франції в 1872 р. нового закону про загальну військовуповинність дозволило їй прискорити накопичення навчених резервів. Цезабезпечувало можливість у разі війни більш ніж в 2,5 рази збільшитичисельність армії мирного часу. Так, якщо до початку франко-прусської війни1870-1871 рр. Франція була здатна виставити діючу армію і 647 тис. чоловік, тодо 1880 р. ця армія вже могла мати чисельність більш за один мільйон чоловік [7;21]. Крім того, 638 тис. складали територіальну армію.
Німецькі мілітаристи не могли допуститипосилення Франції, що загрожувало б їм втратою військової переваги, досягнутоїу війні 1870-1871 рр. Тому вони збільшували свою армію. Так, якщо до початку франко-прусськоївійни Північно-Німецький союз на чолі з Пруссією мав армію мирного часу 315,6тис. чоловік (армія Пруссії 283 тис. чоловік), але згідно із законом від 2травня 1874 р. чисельність німецької армії мирного часу визначалася в 401 659чоловік нижніх чинів (рядових і унтер-офіцерів), законом від 6 травня 1880 р. їїчисельність була збільшена до 427 274 чоловік, а в 1890 р. доведена до 510,3тис. чоловік (зокрема 486 983 рядових і унтер-офіцерів і 23 349 генералів іофіцерів). Так, всього за 20 років чисельність німецької армії мирного часубула збільшена майже на 62%. Тим часом населення Німеччини в цей час зрослотільки на 25%. Суперник Німеччини — Франція до кінця XIX в. поставила підрушницю понад 625 тис. чоловік, тоді як напередодні війни 1870-1871 рр. їїармія мирного часу складала 434,3 тис. чоловік [5; 66].
Особливо великі масштаби прийняла гонкаозброєнь безпосередньо перед війною.5 липня 1913 р. німецький рейхстагзатвердив закон про збільшення армії мирного часу на 136 тис. чоловік. При цьомурозмір одноразових військових витрат виразився сумою в 898 млн. марок. Передпочатком війни чисельність сухопутної німецької армії була доведена до 808 280чоловік. До цього числа входило 30 459 офіцерів, 107 794 унтер-офіцери, 647 793рядових, 2480 лікарів, 865 ветеринарних лікарів, 2889 військових чиновників, 16тис. добровольців.
Франції було важко змагатися за чисельністюзбройних сил з Німеччиною через меншу кількість населення і значно меншими темпамийого приросту. До того ж щорічний приріст населення Франції весь часзнижувався, а Німеччини зростав. Внаслідок цього не міг бути збільшенийщорічний заклик новобранців. Щоб не відстати в чисельності сухопутних сил відНімеччини, французький уряд законом від 7 серпня 1913 р. збільшив тривалістьслужби з двох до трьох років і знизив призовний вік з 21 року до 20 років. Цедозволило довести штатний склад нижніх чинів до 720 тис., а загальнучисельність постійної армії Франції збільшити на 50% 13. До 1 серпня 1914 р. французькаармія мирного часу налічувала 882 907 чоловік (включаючи і колоніальні війська)[9; 230].
У збільшенні чисельності армії не відставалавід Франції і Німеччини і Росія. Російська регулярна армія мирного часу з 1871по 1904 р. була збільшена з 761 602 чоловік до 1094061 чоловік. По штатах же1912 р. у складі армії передбачалося мати 1384 905 чоловік. В кінці 1913 р. вРосії була затверджена так звана «Велика програма по посиленню армії»,яка передбачала збільшення сухопутних сил Росії мирного часу до 1917 р. ще на480 тис. чоловік. Значно посилювалася артилерія. Здійснення програми вимагалоодноразової витрати в 500 млн. рублів [22; 345].
Розширювала свою армію і Австро-Угорщина. Напочатку 1911 р. вона збільшила призивний контингент на 40%, асигнувавши напотреби армії додатково 100 млн. крон.5 липня 1912 р. в Австро-Угорщині бувприйнятий новий військовий закон, що передбачав подальше збільшеннярекрутського набору (з 181 677 до 205 902 чоловік) і додаткові асигнування наозброєння. Італія також проектувала збільшення контингентів з 153 тис. до 173тис. чоловік [19; 27].
Разом з великими державами гонкою озброєннябули охоплені і малі країни, навіть такі, як Бельгія і Швейцарія, щопроголосили вічний нейтралітет, гарантований великими державами. У Бельгії,наприклад, до 1909 р. розмір армії, необхідної для оборони країни у військовийчас, був встановлений в 180 тис. чоловік. У мирний час він складав близько 42тис. чоловік. Унаслідок загострення міжнародних відносин бельгійський уряд в грудні1912 р. встановив чисельність армії військового часу в 340 тис. чоловік, а вмирний час 54 тис. чоловік.15 грудня 1913 р. в Бельгії був прийнятий новийвійськовий закон і введена обов'язкова військова повинність. По цьому законусклад армії мирного часу передбачалося довести до 1918 р. до 150 тис. [10; 227].
Отже, на початку війни всі країни намагалисязбільшити чисельність армій, як найважливіший засіб для насильницькогоздійснення задач внутрішньої та зовнішньої політики. Чисельність сухопутнихвійськ постійно росла. Армії і флоти переозброювались новітніми зразками зброїі бойової техніки. 2.2. Система комплектування армій
Комплектування армій рядовим іунтер-офіцерським складом в більшості держав Європи проводилося на основізагальної військової повинності, згідно якої військова служба формальновважалася обов'язковою для всіх громадян. Насправді ж вона всією своєю тяжкістюлягала на плечі трудящих мас. Рядовий склад армій комплектувався в основному зтрудового народу. Експлуататорські класи користувалися всілякими пільгами,уникали важкої солдатської служби. У армії їх представники посідали головнимчином командні посади. Система комплектування на основі обов'язкової військовоїповинності давала можливість охопити військовим навчанням і вихованнямнайбільше число чоловічого населення країни.
До початку першої світової війни 1914-1918 рр.кількість військовопідготовлених досягло наступних величин: у Росії — 5650 тис.,у Франції — 5067 тис., в Англії — 1203 тис., в Германії — 4900 тис., вАвстро-Угорщині — 3 млн. чоловік. Це дозволило мобілізувати багатомільйонніармії, що перевищували, чисельність армій мирного часу в 4 – 5 разів. [7; 21].
В армію закликалися особи у віці 20-21 рік. Військовозобов'язанівважалися на військовій службі до 40-45-річного віку. Від 2 до 4 років вонислужили в кадрах (2-3 роки в піхоті, 3-4 роки в кавалерії і кіннотній артилерії),після чого зараховувалися на 13-17 років в запас (резерв у Франції і інших країнах,резерв і ландвер в Німеччині) і періодично притягувалися на учбові збори. Післязакінчення терміну перебування в запасі військовозобов'язані включалися вополчення (територіальна армія у Франції і Японії, ландштурм в Німеччині). Вополчення зараховувалися також особи, що не закликалися з яких-небудь причин вармію, але здатні носити зброю.
Запасні (резервісти) закликалися в армію уразі війни і призначалися для поповнення частин до штатів військового часу. Ополченціу військовий час також закликалися і несли різну тилову і гарнізонну службу.
У Англії і США на відміну від інших державармії були наймані. Комплектувалися вони шляхом вербування осіб у віці 18-25років в Англії, і 21 — 30 років в США. Волонтери служили в США 3 роки, а вАнглії 12 років, з них від 3 до 8 років на дійсній службі, решта часу в запасі,із залученням щорічно на 20-денні збори.
Комплектування унтер-офіцерським складом увсіх країнах проводилося шляхом відбору з числа новобранців осіб, що належатьдо спроможних шарів суспільства (заможні селяни, дрібні крамарі і службовці),які після навчання протягом певного терміну (1-2 роки) в спеціальних учбовихпідрозділах призначалися на унтер-офіцерські посади.
Офіцерські кадри готувалися в основному черезспеціальні військові учбові заклади (за родами військ), куди приймалися нанавчання за добровільним принципом молоді люди, головним чином з середовищапануючих класів (дворян і буржуазії). Так, наприклад, в Росії до 1911 р. було28 кадетських корпусів і 20 військових училищ, в Германії — 8 підготовчихкадетських шкіл і 11 військових училищ, в Австро-Угорщині — 18 кадетських шкілі 2 академії. Оскільки в арміях майже завжди існував некомплект офіцерів, то увійськові училища приймали деяку кількість вихідців з середовища дрібноїбуржуазії, духовенства, чиновництва, інтелігенції. Офіцерські кадри навійськовий час комплектувалися шляхом короткострокового навчання осіб зсередньою і вищою освітою (добровольці).
Для підвищення кваліфікації командних кадрів,що призначалися на вищі посади, існували різні короткострокові курси і школи(стрілецькі, кавалерійські і ін) з тривалістю навчання близько року. Вищу військовуосвіту давали військові академії.
Вирішальні командні позиції в арміях всіх країнбули зайняті представниками пануючих класів. Так, в німецькій армії в 1913 р. дворянизаймали 87% штабних посад в кавалерії, 48% в піхоті і 41% в польовій артилерії.У російській армії класовий склад офіцерства в 1912 р. виражався в наступномувигляді: дворян — 69,76; почесних громадян — 10,89; духовенства — 3,07; «купецькогозвання» — 2,22; «податного стану» (селян, міщан і ін) — 14,05. Середгенералів потомствені дворяни складали 87,45%, серед штабів-офіцер (підполковник- полковник) — 71,46% і серед решти офіцерства — 50,36%. З «податногостану» більше всього було обер-офіцерів – 27,99%, а серед генералівпредставники цієї соціальної групи займали всього 2,69%.
Можна зробити висновок, що армії держав буливірною озброєною опорою панівних верхів у внутрішній політиці і надійнимзнаряддям для ведення загарбницької війни. Проте корінні інтереси народних мас,що складали основну силу армії, знаходилися в суперечності із загарбницькимицілями держав-агресорів. 2.3. Організація й озброєння
Сухопутні сили всіх держав напередодні першоїсвітової війни складалися з піхоти, кавалерії і артилерії, яки вважаласяосновними родами військ. Інженерні війська (саперні, залізничні, понтонні,зв'язки, телеграфні і радіотелеграфні), авіаційні і повітроплавні вважалисядопоміжними. Піхота була головним родом військ і її питома вага в системісухопутних сил складала в середньому 70%, артилерія – 15%, кавалерії – 8% ідопоміжних військ — 7% [17; 369].
Тільки у Росії ще в мирний час намічалосястворення фронтових об'єднань (дві-чотири армії) на випадок війни. Арміявключала в свій склад три-шість армійських корпусів, кавалерійські частини (об’єднання),інженерні частини (у Германії також і армійську артилерію).
Армійський корпус мав встановлений штат івключав в свій склад всі необхідні бойові і допоміжні сили і засоби, а такожтилові частини, достатні для того, щоб корпус міг самостійно вести бій навіть увідриві від інших з'єднань. Корпус мав в своєму складі дві-три піхотні дивізії,кавалерії, корпусні артилерії, саперні підрозділи, переправні засоби(інженерний парк), засоби зв'язку, підрозділ авіації (авіазагін), тиловіустанови і транспортні підрозділи [1; 231].
Піхотні полки складалися з 3-4 батальйонів, вкожному з яких були 4 роти. Чисельність батальйону складала майже скрізь не на багатобільше чим 1000 чоловік.
У Англії і США, в мирний час крупнихвійськових об’єднань не існувало. У військовий час з окремих полків і батальйонівформувалися бригади, дивізії, корпуси.
Основною зброєю піхоти була магазиннагвинтівка з багнетом калібром від 7,62 до 8 мм з дальністю стрільби по прицілудо 3200 кроків. Вона відрізнялася відмінними балістичними якостями. Зменшеннякалібру дало можливість значно понизити вагу патронів і збільшити їх запас в1,5 разу. Застосування магазинного заряджання разом з бездимним порохомзбільшило практичну скорострільність майже в 3 рази (замість 5-6 пострілів до15 пострілів в хвилину). У російській армії була прийнята на озброєннятрьохлінійна (7,02 мм) піхотна гвинтівка зразка 1891 р., винайдена офіцеромросійської армії С.І. Мосіним. У 1908 р. до неї був сконструйований новийпатрон із загостреною кулею і початковою швидкістю 860 м/сек. Прицільнадальність цієї гвинтівки була 3200 кроків (2400-2500 м). Перед війною арміїмайже всіх країн також ввели у себе на озброєння гостроконечні кулі.
При відносно невеликій відмінності побалістичних властивостях з гвинтівками інших армій російська гвинтівка булакращою. Вона відрізнялася простотою пристрою, мала високу прочність, буланадзвичайно живучою, надійною і безвідмовною в бойових умовах.
Разом з основною зброєю піхоти — гвинтівкою –отримує розповсюдження автоматична зброя. На початку 80-х років XIX в. з'являютьсякулемети сучасного типу (станковий кулемет американського винахідника Максима1883 r), потім автоматичні пістолети і автоматичні (самозарядні) гвинтівки. Напочатку XX в. з'явилися ручні кулемети. Вперше вони були застосовані в російсько-японськійвійні [1; 357].
Кулемети були у військах спочатку у дуженезначній кількості. Перед війною в арміях найбільших держав на піхотну дивізіюпокладалося 24-28 важких станкових кулеметів. У російській армії, як вбільшості інших армій, на озброєння був прийнятий станковий кулемет системи «Максим».У піхотній дивізії російської армії в 1914 р. було 32 таких кулемета (по 8 кулеметівв полку). Легких кулеметів російські війська не мали.
Кавалерія в усіх арміях ділилася на військовуі стратегічну. У Росії кавалерія підрозділялася на дивізійну, таку, щододається піхотним з'єднанням, і армійську — що знаходиться у розпорядженні вищогокомандування. У мирний час кавалерійські дивізії організаційно входили доскладу армійських корпусів, а під час війни разом з двома кавалерійськимикорпусами складали армійську кінноту. В піхотних дивізіях залишалися невеликікавалерійські підрозділи, що складали дивізійну кінноту.
Вищим об’єднанням кавалерії у всіх арміях(окрім англійської) був кавалерійський корпус у складі 2-3 кавалерійськихдивізій. Кавалерійська дивізія складалася з 4-6 кавалерійських полків (уанглійській кавалерійській дивізії 12 полків). У складі дивізії були полкирізних видів кавалерії — уланські, гусарські, кірасирські, драгунські (а вРосії і козачі). Кожна кавалерійська дивізія мала в своєму складі дивізіонкінної артилерії з 2-3 батареї, кулеметні і саперні підрозділи і підрозділизв'язку. Кулемети і технічні війська (сапери і зв'язківці) в деяких арміяхвходили також до складу бригад і полків. Кавалерійська дивізія налічувала3500-4200 чоловік, 12 знарядь і від 6 до 12 кулеметів (англійська кавалерійськадивізія — 9 тис. чоловік і 24 кулемети). Кавалерійський полк у всіх арміяхскладався з 4-6 ескадронів (у англійському кавалерійському полку були 3ескадрони). Основною зброєю кавалерії до війни вважалося холодне (шашка, спис),вогнестрільним — кулемет, карабін (укорочена гвинтівка), револьвер.
Артилерія була головним чином дивізійнимзасобом і знаходилася у розпорядженні командирів дивізій. Піхотна дивізія малав своєму складі один-два артилерійських полки (бригаду) з 36-48 знаряддями (унімецькій дивізії — 72 знаряддя). Артилерійський полк включав 2-3артилерійських дивізіони, які складалися з батарей. Батарея була основноювогняною одиницею і мала від 4 до 8 знарядь. У корпусному підпорядкуванніартилерії було мало (один гаубичний дивізіон в російському і німецькому корпусіі полк легкої артилерії у французькому корпусі).
Застосування бездимного пороху, заряджання зказенної частини поршневих замків призвело в кінці XIX в. до появискорострільних знарядь, що значно підсилили бойову потужність артилерії. Далекобійністьі скорострільність в порівнянні з періодом франко-прусської війни збільшилися в2 і більше разів (далекобійність — з 3,8 до 7 км., скорострільність — з 3-5пострілів в хвилину до 5-10 пострілів в хвилину).
Разом із збільшенням скорострільності ідалекобійності артилерії військово-технічна думка вирішила і таку проблему, якстрільба із закритих позицій, що різко підвищило живучість артилерії в бою. Впершев бойових умовах стрільба із закритих позицій застосовувалася російськимиартилеристами під час російсько-японської війни.
Тоді ж російськими артилеристами мічманом С.Н.Власьєвим і інженер-капітаном Л.Н. Гобято був сконструйований міномет, якийуспішно застосовувався при обороні Порт-Артура у 1904 р. З винаходом мінометаз'явилася можливість вести навісний вогонь по супротивникові з малої відстані(головним чином по траншеях). Проте лише німецька армія до початку першоїсвітової війни мала на озброєнні міномети.
Дивізіонна артилерія складалася головним чиномз легких знарядь калібру 75-77 мм. Призначалася вона для ведення настильноговогню і ураження відкритих цілей шрапнеллю. Дальність стрільби досягала 6-8 км.Російські війська були збройні польовою 76,2-мм гарматою зразка 1902 р., яка засвоїми балістичними властивостями була кращою в світі.
Окрім цієї артилерії в арміях європейськихдержав були гармати калібром від 100 до 150 мм, а для ведення навісного вогню — гаубиці (легкі і важкі) калібром від 100 до 220 мм.
Проте важка польова артилерія все ж таки буларозвинена дуже слабо. Краще за інших була забезпечена гаубичною і важкоюартилерією німецька армія, оскільки німецьке вище командування надавалоартилерії велике значення. Кожна німецька піхотна дивізія мала в своєму складідивізіон 105-мм гаубиць (18 знарядь), а до складу корпусу входив дивізіон 150-ммгаубиць (16 знарядь). Арміям же могли додаватися окремі дивізіони важкоїартилерії, які складалася з 210-мм мортир, 150-мм гаубиць, 105 — і 130-мм. гармат.За кількістю артилерії німецька армія напередодні війни стояла на першому місці.Решта держав значно їй поступалися. Слабкіше за інших була оснащена артилерієюавстрійська армія. Польові гаубиці, з якими австрійська армія вступила у війну,сильно застаріли. Гірські знаряддя також залишали бажати кращого.
Крім польової важкої артилерії була ще облоговаартилерія крупніших калібрів, що призначалася для облоги фортець або для дійпроти сильних польових укріплень ворога. Значна кількість артилерії різнихкалібрів була у фортецях. Вона в роки війни була використана в польовихвійськах.
Отже, організаційна побудова армійнайголовніших європейських держав, майбутніх супротивників у війні, щонасувалася, мало багато спільного. Війська були зведені в частини і об’єднання.Вищим об'єднанням, таким, що призначалося для вирішення стратегічних іоперативних завдань під час війни, у всіх країнах була армія. 2.4. Нові технічні засоби боротьби
Напередодні першої світової війни арміїєвропейських держав в різному ступені були оснащені військовою технікою, яказабезпечувала бойові дії військ. Броньові засоби були представлені броньованимипотягами. Такі потяги застосовували англійці під час англо-бурської війни дляохорони тилових залізничниць.
Броньовані автомобілі тільки розроблялися. Їхтехнічні властивості ще не відповідали вимогам, що пред'являлися, і до початкувійни вони не були прийняті на озброєння, а почали застосовуватися лише зпочатком війни і були збройні кулеметом або малокаліберним знаряддям. Пересувалисявони з високою швидкістю і призначалися для використання, як засіб розвідки ідля раптового нападу на тилові підрозділи супротивника, але істотного впливу нахід бойових дій не надавали.
Перед війною з'явилися проекти самохіднихброньованих машин високої прохідності (що отримали згодом назву танків), а підчас війни з'явилися і самі машини (танки). У 1911 р. син відомого російськогохіміка Д.І. Менделєєва, інженер В.Д. Менделєєв, запропонував перший проекттанка. Вже під час війни російський винахідник, військовий інженер Л.А. Пороховщиков,представив свій проект легкою, озброєною кулеметом броньованою машиною на гусеницях,названою «усюдиходом». Машина виготовлялася в Ризі і була зібрана втравні 1915 р. «Усюдихід», як відмічено в акті випробувань, «пройшовпо ґрунту і місцевості, непрохідним для звичайних автомобілів», швидкістьйого досягала 25 км. на годину. Царський уряд, що приклонявся перед іноземнимизразками, не зважився ввести на озброєння армії вітчизняний танк.
Авіація як новий засіб озброєної боротьбиотримує швидкий розвиток з початку XX в. Батьківщиною авіації по праву є Росія.Перший в світі літак побудував російський конструктор і винахідник А.Ф. Можайський.20липня (1 серпня) 1882 р. в околицях Петербургу літак Можайського, керованиймеханіком Голубєвим, піднявся в повітря і пролетів над полем. У інших державахпочинаючи з 90-х років також робилися спроби польотів.
Роком появи військової авіації вважається1910-й, з цього часу літаки починають застосовуватися на військових маневрах УФранції на маневрах в 1910 р. брали участь 4 дирижаблі і 12 літаків. Літакизастосовувалися на маневрах в Німеччині, Австро-Угорщині, Росії. У Німеччині,наприклад, на маневрах були 24 літаки, три дирижаблі і прив'язний аеростат. Використовувалисялітаки для розвідки і цілком виправдали надії, що покладалися на них.
Перший бойовий досвід військова авіація отрималав 1911-1912 рр. під час війни Італії з Туреччиною. У цій війні спочатку бралоучасть дев'ять італійських літаків, які використовувались для розвідки, а такожй для бомбометання. У першій Балканській війні 1912-1913 рр. у складіболгарської армії діяв російський добровольчий авіаційний загін. Всього жкраїни Балканського союзу мали в своєму розпорядженні близько 40 літаків. Літакивикористовувалися головним чином для розвідки, коректування артилерійської стрільби,аерофотографування, але іноді й для бомбардувань військ супротивника, більшевсього кінноти [23; 104]. У Росії застосовувалися авіабомби великого для тогочасу калібру (близько 10 кг), в Італії – бомби, які важили близько 1 кг.
Літаки не мали озброєння. Наприклад, німецькийрозвідувальний моноплан «Таубе» був оснащений фотоапаратом і піднімавдекілька бомб, які льотчик скидав руками через борт кабіни. Льотчик бувозброєний пістолетом або карабіном для самооборони у разі вимушеної посадки наворожій території. Роботи з озброєння літаків хоч і велися, але до початку війнивони опинилися незавершеними. Російський офіцер Поплавко вперше в світі створивустановку кулемета на літаку, але вона була неправильно оцінена і не була прийнятана озброєння.
У Росії з'явилися гідролітаки, сконструйованіД.П. Григоровичем в 1912 — 1913 рр. По своїх льотних якостях вони значно перевершувалистворені згодом аналогічні типи іноземних машин.
Літаки мали наступні льотно-тактичні дані: потужністьмоторів 60-80 л. з. (у окремих типів літаків — до 120 л. з), швидкість рідкоперевищувала 100 км. на годину, час підйому на 2000 м — 30-60 хв., тривалістьпольоту — 2-3 години, бойове навантаження — 120 — 170 кг, зокрема бомбовоюгрузнув — 20-30 кг, екіпаж — 2 людини (льотчик і спостерігач).
Літаків у складі військової авіації булонебагато. Росія мала 263 літаки, Франція — 156 літаків, Німеччина — 232,Австро-Угорщина — 65, Англія з 258 літаків направила до Франції з своїмекспедиційним корпусом 30 машин. [12; 435]
Організаційно авіація загонами входила доскладу армійських. Перед першою світовою війною було вже широко розвиненеповітроплавання. У статутах були вказівки про використання аеростатів для розвідки.Ще в російсько-японській війні вони надали значну користь військам. З нихпроводили спостереження навіть при вітрі до 15 м/сек. У війні 1904-1905 рр. застосовувалисясконструйовані в Росії прив'язні змійкові аеростати, що володіли великоюстійкістю в повітрі, відрізнялися зручністю для спостереження за полем бою ідля точного коректування стрільби артилерії із закритих позицій. Аеростативикористовувалися і у війні 1914-1918 рр.
В кінці XIX в. у Росії, Франції, Німеччині іінших країнах виникає дирижаблебудування, яке, як і авіація, особливо посиленорозвивається в останні п'ять років перед війною. У 1911 р. в італо-турецькійвійні італійці застосовували три дирижаблі (м'яких) для бомбометання і розвідки.Проте дирижаблі зважаючи на їх велику уразливість не могли використовуватися наполях битв, але виправдали вони себе і як засіб бомбардувань населених пунктів.Дирижабль показав свою придатність як засіб морської війни — в боротьбі зпідводними човнами, у веденні морської розвідки, патрулюванні місць стояноксудів і їх супроводі у морі. До початку першої світової війни Німеччина мала 15дирижаблів, Франція — 5, Росія — 14.
За декілька років до війни йшла робота надстворенням авіаційного ранцевого парашута. Автомобільний транспорт почализастосовувати для військових цілей вже за декілька років до війни. Наприклад, навеликих імператорських маневрах в Німеччині в 1912 р. автомобілівикористовувалися для зв'язку, перевезення військ, під різні вантажі, як рухомімайстерні, радіостанції. Застосовувалися автомобілі і на маневрахавстро-угорської армії. У французькій армії було 170 машин, в англійській — 80вантажівок і декілька тракторів, в російській армії автомобілів було також мало[13; 61]. Поповнення армії автомобілями за мобілізаційним планом передбачалотільки заміну ними кінної тяги в громіздкому корпусному тилу. При мобілізаціїармії отримували наступну кількість автомобілів: французька — біля 5500вантажних і близько 4000 легкових машин; англійська — 1141 вантажівка ітрактор, 213 легкових й напіввантажних машин і 131 мотоцикл; німецька — 4000машин (з них 3500 вантажівок); російська — 475 вантажних і 3562 легкові машини.
Військово-інженерні засоби перед першоюсвітовою війною у всіх арміях були дуже обмеженими. Саперні частини були лише ускладі корпусу. У всіх арміях мобілізовані корпуси мали саперний батальйон, щовключав 3-4 саперних роти з розрахунку по одній роті на дивізію і 1-2 роти — врезерві корпусу. Ця норма саперних частин в корпусі признавалася перед війноюцілком достатньою для маневрених дій, до яких всі армії готувалися. Саперніроти включали фахівців майже всіх військово-інженерних спеціальностей того часу(саперів, мінерів, підривників, мостовиків). Крім того, до складу саперногобатальйону входила прожекторна частина для освітлення попереду лежачоїмісцевості (прожекторна рота в російському корпусі і прожекторний взвод внімецькому).
З переправних засобів корпус мав мостовий парк.У німецькому корпусі, найбагатше забезпеченому переправними засобами, можнабуло побудувати міст завдовжки в 122 м, а використовуючи і дивізійні мостовізасоби, корпус міг навести легкий міст в 200 м, а важкий, придатний для проходуартилерії, — в 100-130 м. Російський корпус мав в саперних ротах мостовихзасобів всього лише на 64 м моста. Всі саперні роботи проводилися в ручну,основними інструментами були лопата, кирка, сокира.
Із засобів зв'язку мобілізовані корпуси всіхармій мали телеграфні, частини у вигляді телеграфного відділення або роти якдля зв'язку вниз з дивізіями, так і для зв'язку вгору — з армією. Дивізія своїхзасобів зв'язку не мала. Зв'язок йшов до штабу дивізії знизу — від полків ізверху — від штабу корпусу.
Засобів технічного зв'язку в корпусах всіхармій було украй недостатньо. Німецький корпус мав 12 апаратів, 77 км. польовогокабелю і 80 км. тонкого дроту. Телеграфна рота російського корпусу мала 16телеграфних станції, 40 польових телефонних апаратів, 106 км. телеграфного і110 км. телефонного дроту, світлосигнальні засоби (геліограф, лампи Манжена іін). Російський корпус до початку війни був найбільш забезпечений засобамизв'язку. Радіотелеграф вважався армійським засобом і на початку війни вкорпусах був відсутній.
В цілому можна зазначити, що характерозброєння армій найбільших європейських держав, їх структура, технічнеоснащення до початку війни не відповідали тим можливостям, які мала в своємурозпорядженні промисловість цих країн для виробництва технічних засобівборотьби. Головна тяжкість боротьби покладалася на піхоту, озброєну гвинтівкою.2.5. Управління військами
У різних країнах організація управліннявійськами в мирний і військовий час відрізнялася в деталях, але основи були приблизнооднакові. У мирний час главою збройних сил був глава держави (президент, монарх).Практичне ж керівництво військовим будівництвом, озброєнням і постачанням,бойовою підготовкою, повсякденним життям військ здійснювало військовеміністерство, в системі якого були спеціальні органи (відділи, управління,департаменти) з різних видів діяльності і забезпечення військ і генеральніштаби, які були відповідальними за підготовку до війни [24; 248].
В німецькій армії питаннями підготовки збройнихсил до війни, особливо в частині розробки планів мобілізації, зосередження,розгортання і перших оперативних завдань відав великий генеральний штаб, незалежний від військового міністерства.
Стратегічне керівництво військами у всіхдержавах (окрім Росії) було організоване так, що кожна армія безпосередньо підкоряласяверховному командуванню. Тільки у російській армії з 1900 р. розроблялася новасистема управління. Ще за мирного часу в Росії намічалося створення фронтовихуправлінь, які об’єднували б по 2-4 армії. Признавалося, що за умови боротьбиодночасно проти декількох супротивників на значному протязі західної межі,головнокомандуючий, не в змозі буде один направляти операції всіх підлеглихйому армій, особливо у разі переходу їх в настання, коли вони діятимуть внапрямах, що розходяться. Тому було вирішено створити проміжну інстанцію, асаме командувачів фронтами. Передбачалося, що російське головне командування управлятимедіями фронтов, а фронти — арміями. Правда, французьке «Повчання для старшихвійськових начальників» 1914 р. також передбачало об'єднання армій в групи.Однак ці об'єднання не були постійними. Їх організація передбачалася лише напевний час для ведення операцій за планом головнокомандуючого [20; 21].
З цього можна зробити висновок, що внаслідокзбільшення розмаху військових дій значно зросло значення штабів. У питанняхкерівництва і управління військами штаби грали важливу роль. Штаб збирає всінеобхідні відомості для організації операції, він же розробляє директиви інакази військам, отримує від них донесення і готує доповіді старшомуначальникові. Штаб повинен піклуватися про встановлення і підтримку зв'язку зпідлеглими військами і вищими штабами.
РОЗДІЛ 3. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ3.1. Гонка озброєнь
Не дивлячись на свою військово-морськуперевагу, Англія продовжувала нарощувати військово-морські сили. У 1889 р. парламентприйняв закон, що збільшував кредити на будівництво флоту. У основі цьогозакону лежав принцип, за яким флот Англії повинен був перевершувати два флотинайбільш сильних інших країн. [11; 58].
Німці, що стали в останній чверті XIX в. нашлях колоніальних захоплень, вирішили посилено розвивати свійвійськово-морський флот. Прийнятий в березні 1898 р. рейхстагом спеціальний «Законпро флот» передбачав різке його збільшення. Протягом шести років(1898-1903 рр) намічалося побудувати 11 ескадрених броненосців, 5 великихкрейсерів броненосців, 17 крейсерів з броньованою палубою і 63 міноносці. Суднобудівельніпрограми Німеччини неухильно розширювалися в 1900, 1906, 1908 і 1912 рр. Зазаконом 1912 р. передбачалося чисельність німецького флоту довести до 41 лінійногокорабля,20 крейсерів броненосців, 40 легких крейсерів, 144 міноносців і 72підводних човнів. Особливо був прискорений темп будівництва лінійних кораблів. З1908 по 1912 р. в Германії закладалося щорічно 4 лінійних корабля (замість 2 впопередній період) і відповідна кількість крейсерів і міноносців.
Англійська буржуазія розуміла, що рішеннянімецького уряду в області розвитку військово-морського флоту ставило підзагрозу морську могутність Англії. Не бажаючи втрачати свою першість на морях,Англія також підсилила гонку військово-морських озброєнь. Вона поставила метумати лінійні кораблів на 60% більше, ніж їх було в німецькому флоті. Крім того,англійський уряд приступив в 1905 р. до будівництва лінійних кораблів нового типу- «дредноутів», що мали в порівнянні з колишніми кораблями значнуперевагу. Спорудою дредноутів Англія припускала зробити значний стрибок врозвитку своєї військово-морської потужності і примусити Німеччину визнати, щовона не в силах поколивати морську гегемонію Англії.
Проте Німеччина прагнула не тільки порівнятисяз Англією по кількості кораблів, але не поступатися їй також і в їх якості й будуватикораблі так, щоб у разі конфлікту вони за бойовою потужністю були б рівноціннікораблям супротивника. Тому як тільки в Англії був побудований перший дредноут,приступила до споруди подібних кораблів і Німеччина. Вже в 1908 р. Англія мала8 дредноутів (частина із них будувалася), а Німеччина — 7. Співвідношення жброненосців старого типу було таким: 51 — у Англії і 24 — у Німеччини.
Зважаючи на зростаючу загрозу англійськійморській могутності з боку Німеччини Англія ухвалила в 1909 р. рішення будуватидва кораблі на кожен знов закладений німецький корабель. Прийнятий в березні1909 р. військово-морський бюджет ні 1909-1910 рр. дозволяв уряду побудувати довосьми дредноутів, не зважаючи на велику кількість дрібніших кораблів. Фактичнодредноутів було закладено дев'ять — один корабель цього типу будувався на коштиНової Зеландії.
Свою військово-морську могутність Англіяпрагнула зберегти і дипломатичним шляхом. Після ухвалення в Німеччинівійськово-морського закону 1906 р. англійський уряд виступив з пропозицією прообмеження масштабів будівництва нових військових кораблів. На Гаагській мирнійконференції в 1907 р. англійська дипломатія виступила з пропозицією прообмеження морських озброєнь. Але цей дипломатичний крок Англії був знехтуванийНімеччиною. Німецька дипломатія украй різко і грубо висловлювалася протиякого-небудь обмеження озброєнь.
Інші держави (Франція, Росія, Італія, Австро-Угорщина)також прагнули до збільшення своїх флотів за рахунок споруди нових, сучаснішихкораблів. Проте фінансово-економічні можливості цих країн не дозволили повністюздійснити прийняті кораблебудівні програми. Характерним прикладом в цьомувідношенні може служити Росія.
Царський уряд, що втратив під час російсько-японськоївійни 1904-1905рр. майже всю Тихоокеанську ескадру і кращі кораблі Балтійськогофлоту, послані на Далекий Схід, направляв зусилля на відновлення і подальшийрозвиток військово-морського флоту. З цією метою в період з 1905 по 1914 р. булорозроблено декілька суднобудівельних програм, які передбачали добудову ранішзакладених 4 ескадрених броненосців, 4 броненосних крейсерів, 4 канонерських й2 підводних човнів, 2 мінних загороджувачів і споруду нових 8 лінійних кораблів,4 лінійних і 10 легких крейсерів, 67 ескадрених міноносців і 36 підводнихчовнів. Проте до початку війни жодна з цих програм не була завершена.
Отже, наполегливе суперництво в нарощуваннівійськово-морської потужності розвернулося перед першою світовою війною міжНімеччиною і Англією. Англія, що володіла обширними колоніями на всіхконтинентах, займала перше місце в світі з військово-морських сил і торговогофлоту. Військово-морський флот Німеччини значно поступався англійському. Змаганняв будівництві військово-морського флоту між Німеччиною і Англією продовжувалосяаж до початку першої світової війни. До 1914 р. німецький флот міцно зайнявдруге місце серед флотів найбільших морських держав. Скажена гонка озброєнь,якою були охоплені Англія і Німеччина, знаменувала собою наближення війни. 3.2. Класи кораблів, бойові засоби ізброя
Досвід перших воєн, особливо російсько-японськоївійни, пред'явив нові вимоги до різних класів кораблів, зброї і бойових засобіввійськово-морських флотів.
Для лінійних кораблів виникла необхідністьпосилення артилерії головного калібру 305-381 мм до 8-12 знарядь і протимінногокалібру 120-150 мм до 14-18 знарядь за рахунок відмови від середнього калібру,посилення броні головного поясу до 305-350 мм і розширення площі бронювання з метоюпідвищення живучості корабля в бою, збільшення водотоннажності до 25-27 тис. ішвидкості ходу до 23-25 вузлів.
Услід за Англією приступили до спорудилінійних кораблів типу «дредноут» і інші крупні морські держави.
Слід зазначити, що в розвитку класу лінійнихкораблів спостерігалися дві тенденції, які найяскравіше виявилися іанглійському і німецькому флотах. Вони пояснювалися різними оперативно-тактичнимиміркуваннями. Німці, чекаючи нападу сильнішого, англійського флоту поблизусвоїх берегів, головну увагу звертали на посилення броні і збільшення числазнарядь, нехтуючи до певної міри навіть швидкістю ходу. Англійці ж надавалипершорядне значення швидкості ходу і калібру знарядь, щоб можна було позбавитисупротивника ініціативи у виборі часу і місця бою.
Французькі і італійські лінкори передвоєнноїспоруди мали також досить хороші тактико-технічні елементи. Характерною особливістюіталійських лінійних кораблів була перевага в швидкості ходу при тому ж бронюванні.Лінійні кораблі австро-угорського флоту трохи поступалися французьким ііталійським.
Перші російські кораблі-дредноути («Севастополь»,«Гангут», «Петропавловськ» і «Полтава») булизакладені літом 1909 р. на Балтійському і Адміралтейському заводах в Петербурзівідповідно до програми кораблебудування 1908 р. Споруда їх затягнулася, і вонивступили в лад тільки в листопаді-грудні 1914 р., тобто вже після початкусвітової війни [18; 63]. Напередодні війни народився новий тип важкого крейсера- лінійний крейсер, що мав велику за тим часом швидкість (майже 30 вузлів),сильну артилерію (до 12 356 мм знарядь головного калібру) і могутню броню (до300 мм). Крейсера цього типу мали турбінні двигуни і приймали велику кількістьрідкого палива. По своїх бойових якостях вони залишили далеко позаду старі броненосцікрейсера.
У всіх флотах велика увага приділяласярозвитку легких крейсерів і ескадрених міноносців. Збільшення швидкості ходу йпротимінної артилерії лінійних кораблів і крейсерів зажадало значногозбільшення швидкості ходу (до 30 вузлів і вище) й посилення артилерійської іторпедної зброї легких крейсерів і есмінців. Старі типи цих кораблів вже немогли виконувати своїх завдань в ескадреному бою.
В передвоєнні роки в найбільш крупних державахпочалися роботи із створення гідролітаків. Було сконструйоване і побудованедекілька типів таких машин, але майже всі вони до початку війни не вийшли ізстадії досвідчених випробувань. Лише в ході війни на озброєння флотів сталипоступати літаки, придатні для вирішення бойових завдань, серед них «Авро»(Англія), «Бороль» (Франція), «Флугбот» (Німеччина).
Розвиток різних класів кораблів, збільшеннячисла підводних човнів у складі флотів і їх бойових можливостей, а такожзародження морської авіації зажадало подальшого вдосконалення всіх видів зброїі створення нових засобів боротьби. Особливу увагу було звернено на поліпшеннятактико-технічних даних морської артилерії, оскільки вона продовжувалазалишатися головною зброєю флоту. До початку першої світової війни калібрважких знарядь збільшився до 356-381 мм, протимінної артилерії — до 152 мм; з'явилисязенітні знаряддя калібром до 76 мм. Зросли також початкова швидкість снарядів — до 950 м/сек, скорострільність крупних знарядь — до двох пострілів в хвилину,дальність стрільби — до 120 кабельтових.
Одночасно збільшилася відносна вага снарядів,їх пробивна і фугасна дії, оскільки снаряди стали начиняти сильнішими вибуховимиречовинами; удосконалювалися методи управління артилерійським вогнем. Мистецтвоуправління вогнем завжди було найважливішим чинником в бою надводних кораблів.
Слід зробити висновок, що англійський флотвступив в першу світову війну менш підготовленим до ведення артилерійського бою,чим німецький флот. За далекобійністю англійські і німецькі знаряддя головнихкалібрів були приблизно однакові. Але фугасні снаряди англічан не проникаличерез броню німецьких кораблів, а у разі проникнення не заподіювали крупних пошкоджень.Німецькі ж снаряди пробивали слабкішу броню англійських кораблів і призводилисильні руйнування. Англійці не змогли також розробити до війни власної системиуправління артилерійським вогнем. Вже в ході війни вони зрозуміли, що відсталив цій справі. 3.3. Організація і управління
Військово-морські сили найбільших держав(Англія, Німеччина, Франція, Росія і ін) складалися з флотів (флотилій),розташованих на різних морських театрах. Флот був вищим оперативнимоб'єднанням, яке залежно від складу своїх сил, цілей і характеру війни могловирішувати не тільки оперативні, але і стратегічні задачі.
Основним оперативним об’єднанням лінійних сил(лінійні кораблі, лінійні і броненосці крейсера) у всіх флотах, за виняткомтурецького, була ескадра. Ескадри могли бути однорідними, такими, що складалисяз кораблів одного класу (наприклад лінкорів або крейсерів), і змішаними, доскладу яких входили кораблі різних класів (лінкори, крейсера, ескадреніміноносці). За наявності декількох ескадр на одному театрі вони зводилися вкрупні оперативні об'єднання (наприклад, англійські 1-й, 2-й і 3-й флоти). Злегких надводних сил (легкі крейсера, ескадрені міноносці, міноносці), підводнихчовнів і кораблів спеціального призначення (мінні загороджувачі, тральщики,сторожові кораблі, канонерські човни і ін) створювалися однорідні або змішані(знову-таки залежно від наявності кораблів даних класів) оперативні і тактичніз'єднання — флотилії, дивізії, бригади, дивізіони, загони. При цьому слідвідмітити, що однотипні з'єднання в різних флотах носили різні назви. Наприклад,з'єднання ескадрених міноносців і міноносців в англійському, німецькому,французькому і австро-угорському флотах називалися флотиліями, в російському — дивізіями,а в італійському — бригадами, незалежно від кількості кораблів, що входили вних. Чисельний склад об’єднань і з'єднань був самий різноманітний.
Організація командування військово-морськимисилами в різних країнах була також різною. У Англії головним органом управлінняфлотом було Адміралтейство, яке осінню 1911 р. очолив У. Черчилль в якостіпершого лорда Адміралтейства (морського міністра). Адміралтейство займалосяплануванням будівництва флоту і його бойовою підготовкою, розробкою планівоперацій і управлінням бойовими діями оперативно-стратегічного масштабу. Уанглійських морських силах існував ще пост першого морського лорда, тобтоголовнокомандуючого всіма флотами. Цей пост з жовтня 1914 р. займав адміраллорд Фішер. У 1912 р. був створений Морський генеральний штаб, але він допочатку війни не знайшов свого місця в системі управління флотом. НачальникомМорського генерального штабу на початку війни був віце-адмірал Стерді, а з 1листопада 1914 р. — контр-адмірал Олівер. [2; 36]. Права і обов'язкикомандувачів окремими флотами були обмежені розробкою і веденням бойових дійоперативно-тактичного масштабу, бойовою підготовкою особового складу кораблів іоб'єднань і змістом їх в боєздатному стані.
Верховне командування морськими силами в Німеччинінеподільно належало кайзерові, якому підкорялися: Морське міністерство(статс-секретаріат імперського морського управління), що очолювалося гросс-адміраломТірпіцем, Морський кабінет кайзера, на чолі якого стояв адмірал Мюллер, іАдмірал-штаб (морський генеральний штаб), керований адміралом Полем. Морськеміністерство відало організацією, управлінням й матеріальним забезпеченням флоту.Безпосереднього впливу на керівництво бойовою діяльністю флоту під час війнивоно не надавало. Морський кабінет займався головним чином питаннямикомплектування і проходження служби офіцерським складом. Адмірал-штаб, як органверховного головнокомандуючого (кайзера), здійснював розробку планів операцій,розподіл сил по морських театрах в відповідності з поставленими перед флотомзавданнями. Командувачі силами на Північному і Балтійському морях були безпосередньопідпорядковані кайзерові. Вони відповідали за бойову підготовку, комплектування,технічний стан корабельного складу, а у військовий час і за ведення бойових дійсвоїх флотів [25; 296]. Як видно з наведеної структури органів управлінняфлотом і функцій, що виконувалися ними, в Німеччині фактично не існувало вищогоморського командування, яке б повністю відповідало за ведення війни на морі. Цеобставина вкрай несприятливо позначалася на бойовій діяльності флоту.
На чолі управління морськими силами Франціїстояв морський міністр з своїм оперативним органом — морським генеральним штабом.Йому безпосередньо підкорялися командувач флотом Середземного моря й командувачморськими силами Каналу. Генштаб розробляв плани операцій і керував їхвиконанням. [21; 342]
Головнокомандуючий італійським флотом (він жекомандувач першою ескадрою) герцог Абруцький підкорявся начальникові Морськогогенерального штабу адміралові ді Ривелю, що здійснював вище керівництво бойовоюдіяльністю флоту. Морське міністерство з своїми управліннями і відділами відалокораблебудуванням, комплектуванням особового складу й мобілізацією, тими видамиозброєння, розвитком берегової оборони, а також устаткуванням військово-морськихбаз і портів й матеріально-технічним постачанням флоту, тобто всім тим, щовідносилося до загальної підготовки флоту до війни.
В Австро-Угорщині флот знаходився впідпорядкуванні головнокомандуючого збройними силами країни. Морськогоміністерства не існувало. Його функції виконував морський департамент військовогоміністерства. Начальник цього департаменту мав велику самостійність і мігособисто докладати імператорові про всі найважливіші питання будівництва, змісті управління флотом.
В Туреччині система управління флотом передпочатком військових дій на Чорному морі була порушена. З прибуттям німецькихкрейсерів «Гебен» і «Бреслау» командувачем морськими силамистав німецький адмірал Сушоп, який часто віддавав накази через голову морськогоміністра Ахмета Джемаля [16; 48].
Органом управління військово-морськими силамиРосії в цілому являлось Морське міністерство, яке з 1911 р. очолював адмірал І.К.Григорович. До складу Морського міністерства входили: Адмиралтейств-рада,головою якої був безпосередньо морський міністр, Головний морський штаб,Головний військово-морський суд, Головне військово-морське судне управління,Головне управління кораблебудування, Головне управління гідрографії, Головнеморське господарське управління і інші управління, відділи і підрозділи. В 1906р. був створений Морський генеральний штаб, на який покладалося вирішеннястратегічних проблем, планування будівництва флоту, проведення йогомобілізації, керівництво загальною підготовкою морських сил до війни. УстановаМорського генерального штабу була позитивним чинником в справі відновленнявійськово-морських сил Росії. З його створенням значно змінилися функціїГоловного морського штабу, у веденні якого тепер знаходився особовий складфлоту, стройова, розпорядлива і військово-карна частини, а також законодавчачастина морського відомства.
Отже, морському командуванню в Англії,Німеччині і Італії крім флотських об'єднань і з'єднань була повністюпідпорядкована і берегова оборона країни, зокрема морські фортеці,військово-морські бази і військові порти з їх гарнізонами. Це позитивнопозначалося на організації і веденні оборони узбережжя в цих країнах. У іншихдержавах цього не було. У Франції, наприклад, існувала подвійна системапідпорядкування берегової оборони. Все узбережжя країни було розбите на морськіокруги, кожний з яких ділився на декілька секторів. На чолі округу стоявморський начальник, але відносно командування сухопутними військами свогоокругу він підкорявся безпосередньо військовому міністрові. Начальниками жсекторів призначалися флотські або армійські офіцери, залежно від того, якісили там переважали. У Австро-Угорщині берегова оборона знаходилася у веденніВійськового міністерства. Що стосується Росії, то до початку війни не буловстановлено єдиної системи берегової оборони в масштабі країни. Сухопутнаоборона більшості морських фортець і військово-морських баз і портівзнаходилася у веденні Військового міністерства. Командири військово-морськихбаз (портів) і начальники їх гарнізонів (коменданти) були незалежні один відодного. Тільки у одному Севастополі комендант фортеці підкорявся головномукомандирові порту. 3.4. Система комплектування
Єдиної системи комплектування рядовим складомфлотів не існувало. У одних державах воно проводилося шляхом вільного найму(вербування), в інших — за військовою повинністю, і в третіх — за змішаноюсистемою, частково шляхом вербування, частково за військовою повинністю.
В Англії рядовим складом флот комплектувавсяшляхом вільного найму. Ті що бажали служити на флоті підписували контракт на 5або на 12 років, з подальшим продовженням служби при позитивній атестації ще на6 років для перших і на 10 років для інших. Ті що уклали контракт на 5 роківвідразу ж прямували на кораблі матросами 2-ої статті, а ті, хто мав контракт ні12 років, вступали до шкіл юнг після закінчення яких направлялися на судна йпродовжували там службу матросами, отримуючи підвищення в статтях. Кращі з нихпроводилися і унтер-офіцери. Для підготовки молодших фахівців артилерійської імінної спеціальностей існували школи старшин, куди приймалися ті хто закінчившколи юнг. З інших спеціальностей ніяких шкіл ні для старшин, ні для офіцерів неіснувало. Кадри готувалися практичним шляхом, на кораблях. Після складання відповіднихіспитів унтер-офіцери проводилися в офіцери. Для підвищення кваліфікації офіцерів-артилеристів,мінерів і штурманів існували спеціальні класи. У Англії була Військово-морська академія,але з дуже коротким терміном навчання – усього 4 місяці. В неї приймалисястарші офіцери і адмірали. [4; 337].
Прийнята в Англії система комплектування флотумала ту позитивну сторону, що в результаті тривалої служби особовий складотримував великий досвід і хорошу морську витримку. Але ця система незабезпечувала накопичення резерву. Ось чому вже в ході війни англійці вимушенібули частково ввести військову повинність.
Німецький флот комплектувався по військовій повинності,а також за рахунок юнг і добровольців. Термін служби на флоті був встановленийтрирічний, після якого слідувало зарахування в резерв різних ступенів до40-річного віку. Молодший командний склад і фахівці флоту комплектувалися наюнг, що закінчили школу, і добровольцях після відповідної підготовки. Інженер-механікидля флоту готувалися з осіб, що закінчили середні технічні училища і що малистаж практичної роботи на кораблебудівних заводах. Їх направляли служити накораблі, а потім після річного навчання у класі морських інженерів проводили іспитив інженер-механіки флоту. Військово-морська академія Німеччини мала дворічнийтермін навчання.
Офіцерський склад англійського і німецькогофлотів комплектувався за класовим принципом — з дворян і буржуазії. Тільки інженер-механікифлоту Німеччини могли бути вихідцями з інших класів.
У Франції система комплектування флоту буладосить складна. Рядовим складом флот комплектувався на основі так званогоморського запису, вербування «мисливців» і загальною військовою повинності.«Морський запис» полягав в тому, що все чоловіче населенняприморської смуги Франції у віці від 18 до 50 років відносно військової службизакріплювалося за флотом. Проте на практиці «записані» служили нафлоті не більше ніж 45 місяців, а потім могли за бажанням або продовжуватислужбу, або звільнятися в запас. «Записані» користувалися рядомпривілеїв в отриманні пенсій, нагород і занять морським рибальством. У 1912р. дляних був скорочений термін обов'язкової служби до 2 років. Ті, хто залишавсяслужити далі, мали право по своєму вибору вступати до шкіл флотських фахівців іпросуватися по службі аж до офіцерського чину.
При вербуванні «мисливців» підписувавсяконтракт на 5 років по вибраній ними самими флотській спеціальності. Бракуючечисло новобранців після прийому «записаних» і «мисливців»поповнювалося шляхом військової повинності з терміном обов'язкової служби 2роки. У французькому флоті, як і в інших флотах, була школа юнг, яка давалаосновний контингент для шкіл молодших фахівців флоту.
Австро-угорський і італійський флотикомплектувалися за військовою повинністю з населення приморських округів абоосіб, які до заклику мали якесь відношення до моря (торгові моряки, рибаки) абофлоту (суднобудівники). У італійському флоті, крім того, існувала школа юнг. Термінислужби: у австро-угорському флоті — 12 років, з них 4 року на дійсній службі, 5років в запасі і 3 року в ополченні; у італійському — 4 року на дійсній службіі 8 років в запасі. Для підготовки молодших фахівців і офіцерських кадрів буливідповідні школи і училища.
Офіцерський корпус австро-угорського флотуформувався з урахуванням не тільки класового, але й національного принципу. Переважнабільшість офіцерів були австрійськими німцями. Рядовий же склад комплектувавсяокрім німців, з угорців, італійців і представників слов'янських народів.
Система комплектування російського флоту буламайже повністю основана на військовій повинності. Згідно положенню,затвердженому в 1912 р., до служби на флоті обов'язково притягувалися післядосягнення закличного віку і придатні за станом здоров'я всі особи, судноводійськізвання, що мали, і звання суднових механіків, а також що плавали на торговихсудах матросами, рульовими і кочегарами. Далі перевага віддавалася новобранцяміз заводських робочих, що мали спеціальності у слюсарний, токарній, котельній іковальській справі, мотористах, електромонтерах, телеграфістах і інших фахівцях.Тому серед рядового складу флоту завжди був значний прошарок заводськихробочих, що створювало сприятливі умови для розвитку революційного руху нафлоті. Бракуюча частина рядового складу набиралася з жителів приморських інадрічкових районів країни.
Загальний термін служби для рядового складуфлоту був встановлений 10 років, з яких 5 років дійсної служби і 5 років взапасі.
У передвоєнні роки для Балтійського флоту булавідкрита в Кронштадті школа юнг. Створюючи її, Морське міністерство не тількимало на увазі підвищення якості підготовки особистого складу флоту, але іпереслідувало політичні цілі. Через школу юнг воно розраховувало підготуватизраджених царському самодержавству служак, яких можна було б використовувати вборотьбі з революційним рухом на флоті. Проте розрахунки царських властей і вцій справі не виправдалися. Не дивлячись на жорстокі репресії і спробистворення певного прошарку благонадійних серед особового складу, революційнийрух на флоті все більше зростав.
Для підготовки фахівців унтер-офіцерськогозвання на балтійському і Чорному морях існували учбові загони, в складі якихбули артилерійські і мінні школи. Крім того, були створені різні школи, класи іучбові загони. Офіцерський склад флоту комплектувався з дітей дворян,буржуазії, офіцерів і чиновників. В інженерні училища приймалися й вихідці зінших верств населення. Підготовка офіцерських кадрів велася в Морськомукорпусі, спеціальних класах і Морській академії.
Отже можна зробити висновок, що в ході першоїсвітової війни в багатьох країнах система комплектування флотів рядовим іофіцерським складом зазнала значних змін. Війна викликала велику витрату флотськихкадрів. Набір в навчання поповнень не могли вестися по довоєнних нормах іпринципах. Були скорочені терміни підготовки, відмінені деякі цензові обмеженняв проходженні служби офіцерським складом, розширений допуск в офіцерськийкорпус для вихідців з дрібнобуржуазних шарів.
3.5. Бойова підготовка
У німецькому флоті велика увага приділяласяартилерійській стрілянині, яка велася на великих дистанціях по щитах, рівних заплощею кораблям. По рівню артилерійської підготовки британський флот значнопоступався німецькому. Відомий англійський військово-морський історик X. Вільсонпотім признавався, що «в перший період війни британські кораблі… виявили вцьому відношенні значну і вельми небезпечну слабкість в порівнянні з німецькими»[3; 46]. У обох флотах міноносці проводила залпова торпедна стрільба, анімецькі міноносці, крім того, практикувалися в денних торпедних атаках. Німціставили учбові мінні загороди, а потім їх витралювали тральщиками, обладнанимиіз застарілих міноносців.
У англійському і німецькому флотах великезначення надавалося морській підготовці особового складу і тренуванню об'єднаньу сумісному плаванні. Крупним недоліком в бойовій підготовці того і іншогофлотів було те, що вони не готувалися до сумісних дій з сухопутними військами. Якщоговорити про рівень бойової підготовки в цілому, то в німецькому флоті він бувдекілька вище, ніж в англійському, особливо в області тактики і використаннізброї. У інших західноєвропейських флотах бойова підготовка ніяких істотних відмінностейне мала, хіба що проводилася вона на нижчому рівні в порівнянні з флотамиНімеччини і Англії.
Особливе положення відносно бойової підготовкизаймав турецький флот. Рядовий склад флоту комплектувався в основному зарахунок селян мусульманського віросповідання. Кадри молодших фахівців флоту йунтер-офіцерів не готувалися. Штати офіцерського складу на кораблях і вчастинах були неймовірно роздуті. На 10 матросів до початку війни доводилося 8офіцерів.
Декілька детальніше слід зупинитися на бойовійпідготовці російського флоту, оскільки вона мала деякі характерні особливості. Передовіофіцери російського флоту важко пережили трагедію Цусіми. Вони звернули увагуперш за все на бойову підготовку особового складу. І, треба сказати, досягли вцьому напрямі чималих результатів, особливо в Балтійському флоті.
Велика увага на Балтійському флоті зверталасяна артилерійську підготовку. Російські кораблі передвоєнного періоду попотужності свого артилерійського озброєння дещо поступалися однотипним кораблямнімецького флоту. Тому добитися рівності або переваги над супротивником можнабуло тільки за рахунок мистецтва артилерійської стрільби. Було значно збільшенокількість практичної стрільби, покращувало забезпечення їх боєприпасами. У 1910р. були введені спеціальні прилади для навчання артилеристів управлінню огнем одиночноюкорабля і пристосування для швидкого заряджання знарядь.
Важливе місце в плані війни на Балтійськомуморі відводилося оборонним мінним постановкам. Для здійснення їх була потрібна завчаснаі ретельна підготовка, тим більше що Балтійський флот не мав в своємурозпорядженні достатньої кількості спеціальних загороджувачів. Осінню 1909 р. бувсформований загін мінних загороджувачів, який з весни наступного року приступивдо посиленої бойової підготовки, направленої на виконання мінних постановок,визначених планом війни. Кораблі загону і ескадрені міноносці 1-ої мінноїдивізії практикувалися в постановці учбових мін в районах майбутніх обороннихмінних загород.
Не менш серйозною була організована на флотіпідготовка по використанню в майбутній війні торпедної зброї. На озброєння булиприйняті торпеди нових зразків (1908, 1910, 1912 рр), які вимагали всебічноговипробування. Іншими стали і носії торпедної зброї — міноносці і підводні човни.Необхідно було розробити більш довершені методи торпедної стрільби. Центромбойової підготовки з використання торпедної зброї була 1-а мінна дивізія флоту.Тут і були випробувані нові торпеди і розроблений спосіб залпової стрільби заплощею з трьох міноносців, збройних трьома однотрубними апаратами. З 1910 р. бойовапідготовка по використанню торпедної зброї розвернулася також в бригадіпідводних човнів Балтійського флоту. Човни притягувалися до участі у всіхученнях і маневрах флоту, в ході яких вони відпрацьовували прийоми атак бойовихкораблів і транспорту. У 1912 р. підводники розробили метод залпової стрільбивіялом. Він був перевірений в торпедній стрілянині 1912-1913 рр. і давзадовільні результати.
Особливу турботу в передвоєнний часкомандування Балтійського флоту проявляло про підготовку об'єднань флоту до боюна мінно-артилерійській позиції в гирлі Фінської затоки. У 1911-1913 рр. тутбули проведені численні учення і маневри з відробітку об'єднаннями флотусумісного бойового маневрування на позиції підвищення ефективностіартилерійської стрільби і торпедних атак, темпів і точності постановки мін.
Велика увага була обернена на відробкусумісних дій флоту з сухопутними військами. Проводилися стратегічні іоперативні ігри й вчення. Зимою 1912 р. була проведена гра з оборони столиці — Петербургу- від ворожого десанту, а літом — вчення 2-ої мінної дивізії і військ 22-гоармійського корпусу з обороні шхерного району.
У загальній системі бойової підготовки чималезначення надавалося вивченню морського театру. Незважаючи на оборонний характерросійського плану війни на Балтійському морі, командування флоту не втрачало надіїна ведення активних дій і південної частини морить. Плаваючи в цьому районі,російські кораблі визначали місця майбутніх активних мінних загород, можливіпозиції підводних човнів, тренувались у веденні всіх видів морської розвідки, утому числі і радіотехнічною. [6; 238]
В цілому бойова підготовка Балтійського флотув передвоєнні роки відповідала тим завданням, які ставилися перед флотом планомвійни на Балтійському морі. Завдяки серйозно продуманій системі навчанняособового складу Балтійський флот, сильно ослаблений в період російсько-японськоївійни, за порівняно короткий термін (5-6 років) став значною силою. Великазаслуга в цьому належала прогресивній частині офіцерського складу, що слідувалакращим бойовим традиціям російського флоту.
Інакше йшла справа з бойовою підготовкою наЧорноморському флоті. Тут не було тієї копіткої і цілеспрямованої роботи знавчання особового складу, яка велася на Балтиці. Спроби командування флотунаправити бойову підготовку на рішення задач, що витікали з плану війни, непривели до бажаних результатів. У 1912-1913 рр. Чорноморський флот фактично непроводив бойової підготовки. Командування флотом було налякане, підйомомреволюційного руху, що захопив також і Чорноморський флот, і в серпні 1912 р. ввелона флоті військовий стан, відмовившись від бойового навчання. На бойовупідготовку Чорноморського флоту в передвоєнні роки негативний вплив зробили подіїна Балканах — балканські війни. Царський уряд, побоюючись прямого втручанняНімеччини й Австро-Угорщини в ці війни і ослаблення своїх позицій в боротьбі зачорноморські протоки, протягом дев'яти місяців з кінця 1912 р. трималоЧорноморський флот в чотиригодинній готовності до виходу в море. Підсумковихманеврів в 1913 р. флот не проводив. Планова бойова підготовка на флоті оновиласьтільки з початком літньої кампанії 1914 р. і відбувалася в напруженійобстановці останніх передвоєнних тижнів. Надолужити упущене в попередні роки вкороткий термін було неможливо.
Таким чином, морські сили Росії на Чорномуморі вступили у війну недостатньо підготовленими в бойовому відношенні. Чорноморськимморякам довелося вже в ході війни виправляти положення. Правда, і супротивник уЧорноморського флоту був не той, який протистояв Балтійському флоту. Протепоява па Чорному морі німецьких кораблів «Гебепа» і «Бреслау»ускладнило обстановку і зажадало від Чорноморського флоту додаткових бойовихзусиль.
Отже, в англійському і німецькому флотахбойова підготовка проводилася практично круглий рік. Починалася вона зазвичай зодиночної підготовки корабля, потім слідували тактичні вчення однорідних ірізнорідних об'єднань, й в результаті проводилися заключні маневри крупних з'єднаньі об'єднань. В Англії маневри несли переважно оперативний характер; у Німеччиніпроводилися двосторонні тактичні і оперативні маневри. Крупним недоліком вбойовій підготовці російського флоту впродовж тривалого періоду була практикапереважно рейдових вчень. Із-за економії матеріальних ресурсів кораблі виходилив море, як правило, тільки в літній час, і то ненадовго. Тепер до організаціїбойової підготовки вносилися принципові зміни. Вводилася система поетапногонавчання: спочатку проводилася підготовка одиночного корабля, потім — тактичногопоєднання (дивізіон, бригада кораблів), далі — крупного об'єднання (дивізіякораблів) і, в результаті кампанії — маневри всього діючого флоту.
ВИСНОВКИ
Підготовка до війни вимагала виготовленнявеличезної кількості предметів озброєння, щоб забезпечити ними масові армії. Цестало можливим завдяки високому рівню економічного розвитку низки країн нарубежі XIX — XX ст., зростанню промислового виробництва і розвитку техніки. Уелектротехніці були винайдені динамо-машини й електродвигуни, в техніці засобівзв'язку — телефон і бездротовий телеграф (радіо). Був створений двигунвнутрішнього згорання, а завдяки цьому з'явилися автомобіль і аероплан. Значнорозвинулася мережа залізниць.
Досягнення науки і техніки дозволили створитинові, ефективніші зразки озброєння. Посилене будівництво залізниць, розвитокзасобів зв'язку з'явилися умовами, що забезпечують використання масових армій; залізницідозволяли в короткий термін зосереджувати до полів битв великі кількостівійськ, а новітні засоби зв'язку — телеграф, телефон, радіо — дозволявцентралізований управляти масовими арміями, розкиданими на великих відстанях.
Було ясно, що у разі війни між окремимикраїнами або коаліціями перевагу мала б сторона з вищим рівнем розвиткупромисловості, розвиненішою технікою виробництва і з достатніми запасамисировини, необхідної для виробництва зброї і військових матеріалів. У зв'язку зцим розвитку різних галузей промисловості приділялася велика увага.
У військово-морському флоті упроваджувалосярідке паливо, вводилися двигуни внутрішнього згорання, які працюють на нафті і продуктахїї перегонки. Розширилося застосування двигунів внутрішнього згорання в авіаціїі сухопутних військах.
У виробництві озброєння істотна роль належаламашинобудівній промисловості. У цій області перевага була на стороні Німеччини.Вартість продукції машинобудівної промисловості Німеччини і Австро-Угорщини,разом узятих, в півтора рази перевищувала вартість продукції машинобудівнихзаводів Великобританії, Франції і Росії.
Важливу роль у військовій справі став гратизалізничний транспорт. Всі країни, готуючись до війни, збільшили залізничнебудівництво, особливо у напрямі до меж. Довжина залізничної мережінайголовніших європейських країн за час з 1880 по 1914 р. значно зросла. Слідвідзначити, що важливе значення для військових цілей мало не саме по собізбільшення протяжності залізничних колій, а насиченість залізничною мережеютієї або іншої території і розвиток залізничних ліній і напрямів, щозабезпечують потреби війни.
В умовах, коли економічне життя держав Європив значній ступені залежало від жвавої торгівлі із заморськими країнами, великезначення мав морський торговий флот, особливо для колоніальних держав. Найчисленнішимторговим флотом володіла Англія.
Все зростаюча потреба в озброєнні викликалапосилене зростання військового виробництва. Збільшувалася кількість державнихвійськових заводів. Для виробництва зброї ширше притягувалися приватні заводи. До1914 р. в основних європейських країнах була добре організована могутнявійськова промисловість у вигляді державних і приватних спеціальних заводів повиробництву зброї.
Німецька військова промисловість напередоднівійни була могутньою галуззю індустрії, що включала до 30 державних і приватнихзаводів з числом робочих в 180 тис. чоловік. З приватних сюди входили відомізаводи Круппа, які вже у той час були одним з головних постачальників зброї.
Військові приготування держав несли за собоювеличезні витрати. Вони викликали зростання військових витрат в геометричнійпрогресії. Для покриття колосальних військових витрат уряди вводили новіподатки і все збільшували податковий прес, вичавлюючи з людей останні гроші. Гонкаозброєнь неминуче спричиняла за собою непомірне підвищення податків іпроводилася повністю за рахунок народу.
Таким чином в результаті проведеногодослідження ми:
виявили наявність та доступність літератури йджерел з теми дослідження;
розглянули і проаналізували причини збільшеннячисельності армій
розглянули систему комплектування армій,зробили їх порівняльний аналіз
виділили основні принципи організації іозброєння армій
дослідили нові технічні засоби боротьби,виділили досягнення в науці і техніці держав, які приймали участь у війні,довесли, що саме удосконалення озброєння відігравало дуже важливу роль і маловеличезний вплив на хід військових подій
прослідили методику управління військамирізних держав, зробили порівняльний аналіз цих методик та визначили їх вплив насистему комплектування армій, їх організацію і озброєння
дослідили військово-морські сили сторін тавизначити основні причини гонки озброєнь
розглянули й проаналізували класи кораблів,бойових засобів і зброї під час першої світової війни і виявили причиниудосконалення озброєння
виділили основні принципи організації іуправління армій військово-морського флоту і зазначили їх вплив на організацію і ведення оборони узбережжя в цих країнах
розглянули систему комплектування армійвійськово-морського флоту, зробили їх порівняльний аналіз та виявили причинизначних змін, які відбілись на початку війни
дослідили військову підготовкувійськово-морського флоту держав та зробили їх порівняльний аналіз
Отже, можна зробити такий висновок, щовійськове озброєння було дуже важливим під час першої світової війни, але вонопотребувало фінансування, яке робилося за рахунок простих людей, шляхомзбільшення податків, збільшенням строкової служби та насамперед використаннянепомірної людської сили.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТАЛІТЕРАТУРИ
1. Барсуков Є.З. Артилерія російської армії (1900 –1917 рр), т.1. – М.: Прогрес, 1992. – 452 с.
2. Вільсон Х. Лінійні кораблі в бою. 1914-1918рр. – М.:Прогрес, 1989.98 с.
3. Там само
4. Вітте А.Г. Нарис устрою управління флотом в Росії йіноземних державах. – СПб., 2005. – 417 с.
5. Глиноєцький Н. Іноземний військовий огляд // Військовазбірка. – 1870. – № 3. – 376 с.
6. Дюпуі Г. Військова історія першої світової війни. –Нью Йорк, 1967. –321 с.
7. Зайончківський А.М. Світова війна 1914 – 1918 рр.,т.1. Кампанії 1914 – 1915 рр. — М.: Наука, 1995. – 345 с.
8. Збірка новітніх даних о збройних силах європейськихдержав. – СПб., 2005. – С.138.
9. Іноземний військовий огляд // Військова збірка. –1913. – № 8. – 280 с.
10. Там само. – 1914. – № 6. – 352 с.
11. Історія військово-морського мистецтва, т.3. – М.,2000. – 110 с.
12. Історія великої війни: Війна в повітрі, т.6. Оксфорд,1937. – 564 c.
13. Караєв Г. Транспортні засоби у війні 1914-1918 рр.// Військово-історичний журнал. – 1941. — № 1. – 196 с.
14. Там само.
15. Там само.
16. Лорей Г. Операція німецько-турецьких морських сил в1914-1918 рр. Пер. з нім. – М.: Наука, 1992. – 107 с.
17. Манакін В. Організація й чисельність сучасноїартилерії (у зв’язку з піхотою та кіннотою) // Вісті Миколаївської військовоїакадемії. – 1914. — № 54. – 995 с.
18. Моісєєв С.П. Список кораблів російського парового йброненосного флоту. – М.: Наука, 1997. – 219 с.
19. Монастирьов В. Німеччина. Підготовка доєвропейської війни та її причини // Військова збірка. — М.: Наука, 1914. – № 11.– 187 с.
20. Повчання для старших військових начальниківфранцузької армії. Пер. З франц. СПб., 1914. – 78 с.
21. Томазі А. Французький морський флот у Великій війні.т.1. – Париж, 1927. – 431 c.
22. Хвостов В.М. Історія дипломатії, вид.5-е, т.2. — М.:Наука, 1997. –765 с.
23. Цвєтков Г. Військові літаки першої світової війни// Військово-історичний журнал. – 1940. — № 8. – 235 с.
24. Шапошніков Б. Мозок армії, кн.1. – М.: Наука, 2001.– 325 с.
25. Шеер. Німецький флот в світову війну. Спогади. Пер.з нім. М.: Л., 1940. – 328 с.
26. A. Schreiner. Zur Geschichte der deutschenAußenpolitik 1871-1945, Bd.1.1871-1918. «Von der Reichsgründungbis zur Novemberrevolution». – Berlin, 1955. – 325 s.
27. L. Rathmann. Stossrichtung Nahost 1914-1918. Berlin,1963. – 186 s.
28. British Documents on the Origins of the War.1898-1914// G. Gooch and H. Temperley. vol.1-11. London, 1926-1938. – 239 p.
29. Papers Relating to the Foreign Relations of theUnited States. The World War 1914-1918. Supplements, vol.1-8. Washington. 1928- 1934. – 176 p.
30. Documents diplomatiques français (1871-1914)Ministère des affaires étrangères. Commission depublication dos documents relatifs aux origines de la guerre de 1914. Ser.1(1871-1900), t.1-16. Paris, 1929-1959. – 105 p.