МІНІСТЕРСТВОВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковийінститут підготовки кадрів кримінальної міліції
Кафедратеорії держави і права
Науковаробота
натему: «Велика Вітчизнянавійна 1941-1945 рр. заматеріаламисвідків та ветеранів війни»
КИЇВ-2009
ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Початок ВеликоїВітчизняної війни. Захоплення України в розповідях очевидців
Розділ ІІ. Висвітленнявоєнних подій ветеранами війни
Розділ ІІІ.Визволення України та перемога над фашистською Німеччиною, за матеріаламиучасників подій
Висновки
Списоквикористаної літератури
ВСТУП
ВеликаВітчизняна війна 1941-1945 роках — це не лише її подих, ще і сьогодні холодитькров у жилах тих, хто був свідком жорстоких звірств фашистських загарбників.Вона кардинально повернула життя всієї країни прийшла в кожний дім, кожну сім‘ю.Війна залишила в своєму полум‘ї мільйони людських долей, принесла страждання ігоре, які гостро і скорботно хвилюють народну пам‘ять.
Чому вибір упавна 22 червня? Існує таке пояснення. У новій канцелярії в Берліні стоявнайдосконаліший телескоп, за яким фюрер, великий прибічник астрології, звірявсвої рішення. Дату нападу на СРСР він також «прочитав» за допомогою цьоготелескопу.
З кожним рокомвсе далі від нас Велика Вітчизняна війна. Вже майже 70 літ пройшло від тоді,як вона розпочалася. Чотири довгих роки точилася найкровопролитніша в історіялюдства битва.
Війна сьогодні вжене близька історія, а для молодих майже легенда, відома з книг і фільмів,розповідей старших. Скільки б часу не минуло від тієї пам‘ятної весни 45-го ніколине згасне слава воїнів, які у героїчному протистоянні врятували людство відкоричневої гуми — фашизму. У кожного народу є свої події і дати які складаютьопорні моменти його історії, основ історичної пам‘яті та національної гордості.
Більш як 41-мільйонний народ опинився в епіцентрі воєнних дій. Українці приймали німецькуагресію, як смертельну загрозу для себе.
Дуже важливемісце в планах німецького командування відводилося загарбанню в найкоротшістроки України з її величезними сировинними ресурсами та родючими землями. Самев такий спосіб Гітлер та його кліка сподівалися посилити воєнну економікуНімеччини, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР длядосягнення світового панування. 23 червня 1941 р. берлінське радіо урочистоповідомило всьому світові, що концентрація військ на радянсько-німецькомукордоні є найбільшою за всю історію людства.
Грізне воєннелихоліття не обминуло і мій край. Якими були ті роки на Черкащині? Як проходилаборотьба з ворогом? Як наші земляки, представники старших поколінь, наближалидень перемоги? Саме в ційнауковій постараюсь висвітлити ці питання.
Ми повинніпам‘ятати усіх, хто загинули на цій війні. Вони і тільки вони принесли нашійдержаві визволення та мирне життя
Об‘єктомдослідження стали форми та методи фашистського окупаційного режиму на територіїУкраїни, що призвели до гибелі десятків тисяч людей.
Предметомдослідження є регіональні особливості реалізації німецької загарбницькоїполітики, зокрема, на Черкащині. Для цього автор окрім наукових дослідженьзалучила спогади ветеранів війни, свідків воєнного лихоліття.
Тому метою даноїроботи є здійснення аналізу причин та наслідків бойових дій на Україні та вЧеркаській області зокрема. Вказана мета передбачає виконання наступнихзавдань:
А) визначенняпричин фашистської експансії на Україні;
Б) вивчення ходувійни на початковому етапі та доказ загарбницького характеру;
В) вивченнядокументованих даних про хід подій та кількість жертв;
Г) збір тааналіз свідчень очевидців, які пережили Велику Вітчизняну війну.
В роботізастосовано такі методи дослідження:
· Теоретичний – вивчення та аналізування матеріалу;
· Статистичний – характеризує кількіснусторону державно-правового процесу, дає можливість виявити певні закономірностіта особливості, темпи й тенденції розвитку держави;
· Аналітичний – спосіб тлумачення таз‘ясування конкретних фактів історичних подій.
Дана роботаскладається з 3 розділів, висновків ілітератури.
РозділІ.Початок Великої Вітчизняної війни. Захоплення України в розповідях очевидців
Гітлерівськекомандування надало великого значення загарбанню України, вважаючи, щозахоплення таких важливих промислових районів, як Донбас, Придніпров‘я,Криворіжжя і Нікополь, а також багатих на хліб областей істотно поліпшитьвоєнно-економічні можливості Німеччини і сприятиме швидкій перемозі надРадянським Союзом.
Виходячи з такихміркувань гітлерівське командування зосередило тут перед початком воєнних дійвеликі сили об‘єднані в групу армії «Південь».
Те, про щорадянські люди боялися навіть подумати – велику війну й велику біду – приніс їмсвітанок 22 червня 1941 р. Приголомшлива звістка, повідомлена цього суботньогодня у виступі по радіо наркома закордонних справ. В. Молотова, розкололавітчизняну історію на три епохи: довоєнну, воєнну й повоєнну.
У ввечері 21червня 1941 року німецько-фашистське командування за наказом Гітлера оголосилоомовний пароль. Це був сигнал до нападу на Радянський Союз. О 3 год.30хв.22.06.1941 року радянським військам у прикордонній зоні було завдано потужногоартилерійського удару. Танкові моторизовані частини гітлерівської арміїперейшли державний кордон СРСР. Цей день вважається початком ВеликоїВітчизняної війни.[3,67]
Промова Молотовалунала із запинками, квапливо, наче йому не вистачало дихання, записала вщоденнику Олена Скрябінова. Його підбадьорливий заклик сприймався як зовсімнедоречний. Одразу ж виникло відчуття, ніби загрозливо, повільно наближалосяякесь страховище й наганяло на всіх жах. Після вістей я вибігла на вулицю.Місто було в паніці. Люди поспіхом перекинувшись парою слів, кидалися вмагазини й скуповували все, що потрапляло під руку. Як несамовиті гасали вонипо вулицях. Багато хто рушив в ощадкаси, щоб забрати свої заощадження… Алевиплату було припинено. Лише під вечір стало напрочуд тихо. Здавалося, що всікудись позабивалися від жаху.
Фашистськаагресія по перервах не усвідомлювалася в суспільстві як смертельна загрозасамому його існуванню. Завищена оцінка сил і можливостей Червоної армії впоєднанні з не оцінкою воєнного потенціалу та агресивних намірів Німеччини, щопанували серед вищого керівництва країни, позначилися й на настроях населення.Почувши про напад фашистів, люди підбадьорювали себе тим, що мовляв, довго цявійна (як і зовсім недавня з Фінляндією) не триватиме, що могутня і непереможнаЧервона армія швидко розгромить агресора і за тиждень другий здобуде столицютретього рейху. Говорили: «Будемо снідати в Москві, обідати у Варшаві, авечеряти в Берліні». Молодим командирам, котрі щойно закінчили військовіучилища й вирушали на фронт, радили покласти до валіз парадну форму таобов‘язково білу сорочку, щоб бути «на рівні» під час параду радянських війську Берліні, який ось-ось має відбутися.
Неймовірнапереоцінка владних сил і зневага до ворога цими днями всіляко культивувалися. Івсе ж, читаючи «між рядків» (це було звичною за тодішніх часів) фронтовізведення Радінформбюро, дедалі більше людей стали усвідомлювати: війна це лихоапокаліптичних масштабів, яке надовго вдерлося в їхнє життя.
Цій потужнійвоєнний машині протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, реорганізованихна початку війни в Південно-Західний та Південний фронти, що простягнулисямайже на 1 тис. км. Концентрація в республіці цього найчисельнішого радянськоговійськового угруповання спричинило припущення Сталіна про те, що саме південнийзахід буде метою головного удару німецької армії.[3,92]
У такій вельмискрутній ситуації вкотре далася в знаки страшна вада, притаманна Сталінськомуавторитарному режимові, звичка видавати бажане за дійсне, говорити й писати нете, що є насправді, а те, що хоче почути начальство. Орієнтовані напристосовництво політ працівники про обстановку на місцях намагалися інформуватикерівництво бодьорооптимістичних тонах, хоча війська вже з перших годин війнистали відступати на всьому фронті. В оперативному зведені генеральному штабу на22:00 22 червня становище на фронтах подавалося як відносно благополучне таке,що не викликає тривоги: «Німецькі регулярні війська протягом 22 червня вели боїз прикордонними частинами СРСР, маючи не значний успіх на окремих напрямках. Удругій половині дня, з підходом передових частин польових військ Червоноїармії, так німецьких військ на переважному протязі нашого кордону відбито звтратами для противника. Керівництво, всерйоз в сприймаючи таку інформацію немогло належним чином розібратися в обстановці ухвалити правильне рішення».
Ветеран війни В.Павлов задував: «Перший день війни я зустрів у Чернівцях. І от що дивно: тримісяці ми сиділи там по першій бойовій готовності, без вихідних, без відпочинкув окремі дні в нас було по п‘ять бойових вильотів, спали прямо під літаками іраптом в суботу, 21 червня вишиковують нас і оголошують, що завтра вихіднийдень. Зняли бойове чергування все зачохлили». Наслідком цих подій сталознищення німцями двох полків нових бойових літаків. Швидко просуваючись впереднімецькі війська захоплювали аеродром за аеродромом. Червона армія невдовзізалишилася без прикриття з повітря. В Українському небі запанували літаки зчорними хрестами.
Підминаючигусеницями, шматуючи мирну Українську землю тисячі німецьких танків сталевимиклинами розсікали маси радянських військ. Першими її жертвами стали тисячівійськових будівельників на «лінії Молотова», озброєних лише лопатами ікирками. Нечисленні вогнища оборони на кордоні де прикордонники трималися внадії на близький підхід основних сил, німецькі танки обминали, бо прагнулиякомога далі й скоріше пробитися в глиб радянської території.
Про реальність,з якою німецькі генерали готувалися до «східного походу», можна судити з того,що в бойових діях на території СРСР було застосовано особливу тактику.
1940-1941 рр.Гітлер підкорив майже всю Західну Європу, і згідно з планом «Барбаросса»,розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР.У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна інезаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатівпоступала до Сталіна. Але замість відповідних заходів по приведенню збройнихсил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало «чутки» про нападНімеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецькогодоговору.
Початок війнивиявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, щопризвело до трагічних наслідків. 21 червня 1941р. на повідомлення радянськоговійськового аташе у Франції генерала Суворова проте, що війна розпочнеться 22червня, Сталін написав: «Довідайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайтейого».
План «Барбаросса»передбачав «бліцкриг» блискавичну війну: протягом 2-2.5 місяців знищити Червонуармію і вийти на лінію Архангельськ-Астрахань. Німецька армія наступала у трьохголовних напрямках: західному на Ленінград; центральному на Москву; південному наКиїв. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війниі створення плацдарму для прориву на Кавказ в Закавказзя.
За планом «Ост»німці мали намір виселити із України мільйони людей, заселивши її німецькимиколоністами. Частину українських земель передбачалось передати союзникам.
Наступ наУкраїну здійснювала група німецької армії «Південь» на чолі з фельдмаршаломРундшедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний Фронт на чолі згенералом М. Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Я. Черевіченком.
З 23 по 29червня в районі Луцьк-Рівне-Броди тривала найбільша танкова битва початковогоетапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити,залишивши Західну Україну. 30 червня німці окупували Львів. Вже на кінецьтретього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.
У північномунапрямку німецькі війська просунулись углиб радянської території на 500 км, уцентральному напрямку на 600 км. Червона армія за перші три тижні війнивтратила 850 тис. чоловік (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3.5 тис літаків,6 тис. танків.
Початковийперіод війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.
Радянськівійська мужньо билися з загарбниками, але кількісна перевага була на боціворога. Ворожі танки 24 червня вийшли в район м. Рівно і м. Дубно, а 17-танімецько-фашистська армія швидко просувалася на Львів і Броди, намагаючисьвідрізати радянські війська від центра лівого крила. Війська Південно-Західногофронту, контрудару в районі Брод, Рівна, Дубно затримали на 8-10 днів наступпротивника, завдавши йому великих втрат в живій силі і техніці.
Відвівши основнісили І танкової групи і 6-тої армії 5 липня ворог знову ударив в напрямкуНовгорода-Волинського, Житомира, Києва. Прорвавши оборону радянських військ врайоні Новгорода-Волинського противник 9 липня взяв Житомир. А 11 липнянімецько-фашистська піхота і танки вийшли на річку Ірпінь за 15-20 км. ВідКиєва.
Одночаснозав‘язались запеклі бої на південь від Києва. Німецько-фашистські військаспрямували свій удар з району Бердичева через Білу Церкву на Умань, щоб вийти утил арміям лівого крила Південно-Західного фронту. Після важких боїв радянськівійська 30-го липня залишили Умань, а 10 серпня ще кілька міст України середних Канів, Черкаси, Кременчук, Кіровоград. На південь від Києва в районіКременчука гітлерівці підійшли до Дніпра.
Одним з епізодіввійни є розповідь очевидця Мільнера Рафаїла Ісайовича, який брав участь уфорсуванні Дніпра. На початку жовтня 1943 року полк підійшов до Дніпра,готуючись до форсування ріки, гвардійці відремонтували покинуті на березічовни, побудували нові. Ріка на ділянці фронту протікала двома рукавами, якіутворювали не великі острови, на них, як і на правому березі були ворожіукріплення, щоб успішно зламати опір ворога і оволодіти островами, треба булопридумати все до найменших дрібниць. У цьому полягали найперші і найважливіші завдання.Залишеним серед ріки гітлерівським частинам відступати не було куди, тому ічинили вони нашим військам відчайдушний опір. З настанням вечора почався штурмправого берега Дніпра. Ніщо не змогло зупинити героїв. Човни, плоти, порожнібочки — все було використано для переправи. Багато хто долав ріку вплав.Могутнє «УРА!!!» переборюючи гуркіт бою неслося над рікою. Бійці атакували ворогаз ходу, билися з ними прикладами, багнетами Мільнер брав безпосередню участь ворганізації переправи, давав необхідні вказівки і поради офіцерському складу.
Під час боїв порозширенню плацдарму 6 жовтня 1943 року Мільнер весь час перебував у бойовихпорядках полку. Як був поранений командир полку він прийняв командування насебе і забезпечив успішне виконання поставленого завдання.
За відміннепроведення операції по форсуванню Дніпра за особливу хоробрість і мужністьуказом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року Мільнеру булоприсвоєно звання Героя Радянського союзу.
Другим очевидцемі учасником цих подій був Романенко Олексій Данилович. Командир відділенняРоманенко взявся човном перевести людей. Він перевіз 82 солдатів зі зброєю.Була поставлена задача вранці перейти в наступ і зайняти село в Новій Петрівці,але сили були не рівні. До вечора залишилося 14 солдатів. Треба булопереправити на лівий берег і розповісти командуванню про ситуацію, що склалася,але човен був розбитий і Романенко вирішив плисти. Коли він досягнув метирозповів командирам про ситуацію, виснажений заснув. Але не пройшло і трьохгодин як він вже сидів з іншими солдатами. За чотири рейси під безперервнимвогнем він перевіз більше ста бійців. Після бою за Дніпро, йому також присвоєнозвання героя Радянського Союзу.
Не оминула війнаі моїх країв, зокрема Черкащини. З перших днів війни труднощі стали на захистВітчизни.
З початкомВеликої Вітчизняної війни Черкащина стала ареною бойових дій. 57 дивізій, 13бригад, 1300 літаків гітлерівської групи «Південь» були націлені на українськуземлю. На Черкащині бої з окупантами почались в середині липня 1941 року ітривали до кінця вересня 1941 р., коли фашисти зайняли Чорнобаївський таДрабівський райони. Коли було встановлено фашистський окупаційний режим в Україні,то Черкащина ввійшла до складу рейх комісаріату «Україна» під керівництвомЕріха Коха.
В ніч на 22серпня 1942 року радянські війська після жорстоких боїв залишили Черкаси. А налівому березі Дніпра населення наших районів працювало і вдень і вночі наспорудженні оборонної лінії. Систематичне бомбардування ворожими літакамиприбережних районів зводили нанівець працю жінок і підлітків.
31 серпня 17-тапольова армія німців зуміла переправитись через Дніпро під Кременчуком ібезперервно атакувала 38-му армію південно-Західного фронту.12 вересня 1941року перша танкова група перейшла в наступ з Кременчуцького плацдарму, великимимоторизованими і танковими силами розсікла навпіл 237-му стрілецьку дивізію ірушила лівим берегом Дніпра на північ, щоб з‘єднатися з німецькими частинамитанкової групи генерала Гудеріана, що наступала з Конотопу на Лохвицю.
15 вересня 1941року на схід від території нашого району було замкнуте кільце оточення в якепотрапили 5-та, 37-ма, 26-та армії, сам штаб Південно-Західного фронту на чоліз генералом-полковником Кирпоносом.
19 вересня 1941року війська Червоної армії залишили Чорнобай і територію Чорнобаївськогорайону. 21 вересня оволоділи Богодухівкою та Красьонівкою. В боях заБогодухівку загинув письменник Ю. Кринов. У серпні під натиском переважаючихсил ворожа армія перейшла на лівий берег Дніпра. І ось оточені. З нього вийтивдалося лише частині військ. У вересні брудний чобіт гітлерівців вступив наземлю с. Вереміївка.
В селі німцізразу створили німецьку комендатуру з німецьким комісаром і жандармерією,міських поліцаїв. Поліцаї насильно забирали в селянпродукти,одежу, особливо грабували сім‘ї комуністів та комсомольців. Провокатор ОтамасьІван Нейконович (прозваний в народі драконом), запродався німцям і став слідчимполіції. Він видав гестапу партійну підпільну групу з продуктами та одягом дляпартизанського загону. Лише частині вдалося уникнути арешту.
Один із бранців,бувший моряк Чорноморського флоту комуніст Фесенко Василь Лукович, вирішиворганізувати втчу, що він і зробив. Було розстріляно лише одноговійськовополоненого, який був на костилях, а всі решта втекли.
За рішеннямПолтавського обкому Компартії України в липні 1941 року для боротьби зокупантами в тилу ворога в Чорнобаївському районі був створений партизанськийзагін, командиром якого був призначений Д.С. Комашко в минулому головаколгоспу, а комісаром голова Чорнобаївського райвиконкому М.Т. Славський.
До складу загонувходили: секретрі райкому партії Р.І. Зазимко, І.А. Гичка, голови колгоспівВ.М. Бабич, О.П. Шпильний, директор радгоспу Семчурін та інші, всього 42 чоловіки.
Трохи згодом доскладу загону приєдналися і військовослужбовці, які потрапили в оточення(Південно-Західний фронт під Оржицею); Пепельний командир відділення, уродженецьс. Велика Бурімка, Таращенко — молодший летейнант, та рядові — Дундук,Кисельов. Загін діяв з липня 1941 року до травня 1942 року. Головна базапартизан — Чубарівський ліс. Загін мав 4 кулемети, 2 автомати, 100 гвинтівок;200пляшок із запалювальною рідиною, 2 радіостанції, 1 друкарську машинку, 6коней. Загін був невеличким, але спокою окупантам н давав. Ось декількаепізодів його бойових дій.
23 листопада1941 року біля Чубарівського лісу партизани вогнем зустріли ворожу облавучисельністю близько трьохсот фашистів і поліцаїв. Бій тривав 3 доби, було вбито26 окупантів. В цьому бою партизани втратили секретаря райкому Гичку І.А. Черезкілька днів партизани напали на гітлерівську автоколону в с. Велика Бурімка,знищили 83 автомашини. Всього народні месники цього загону знищили 50 фашистів,14 поліцаїв, 208 автомашин, 1 мотоцикл, лінію зв‘язку Кременчук — Семенівка,неодноразову перерізали телефонні лінії в напрямку Золотоноша — Кеменчук,Золотоноша — Чорнобай, Оболонь — Семенівка, Чорнобай — Хрестителеве — ВеликаБурімка. Порювали листівки, вели широку пропаганду серед населених району. Вбоях з ворогом загін зазнав великих втрат, перестали битися серця командиру загонуКомашка Д.С., комісара Славського М.Т. та більшості бійців. Частина партизанперейшли лінію фронту і приєдналися до частин Червоної армії. Фактично загінприпинив свою діяльність 1942 року. Але партизанські дії в районі неприпинились. В серпні 1943 року на території Чорнобоївського, Іркліївського,Золотоніського районів виник новий партизанський загін під командуванням МиколиІвановича Соболева-Кузьміна, загін називався ім. Щорса № 00134. Комісаромзагону був Молотков О.В., начальником штабу — Гога Д.Г. Загін десантувався 6-магрупами по 12 осіб в період з 13-го по 24-те серпня. Три групи висадились біляс. В. Бурімка, і по одній — біля с. Жовнине, с. Чапаївка та м. Кременчука.Головною базою загону був Чубарівський ліс. Загін діяв 44 дні, не даючи спокоюокупантам та їх прислужникам. До речі месники цього загону разом з військамиармії-визволительки входили похідним маршем в смт. Чорнобай 23 вересня 1943року. Виконавши свою місію в районі, загін пішов далі громити ворога.
З жовтня 1941року до лютого 1942 року в с. Вереміївка Чорнобаївського району діяв підпільнийвійськовий госпіталь, який організував колишній військовополонений ЛеонідАндрійович Силін — військовий юрист, добре володів німецькою мовою він мавдозвіл знайти приміщення для поранених червоноармійців. Під госпіталь буловзято двоповерховий цегляний будинок школи, начальником госпіталя був Силін. ВСиліна були друзі з якими він радився в роботі. Це лікарі Добровольський,Геккер, Салазкін. Він і актив його товаришів скоро увійшов у довір‘я ізв‘язався з комуністами, які були залишені для підпільної роботи в тилу ворога.Його мета була вилікувати всіх поранених, підготувати зброю, створитипартизанський загін. Головні труднощі полягали в тім, щоб затримати в госпіталівилікуваних поки більшість поранених у певний час може залишити госпіталь іпіти в загін.
Адже всіпоранені і медичний персонал були на круговій поруці, втеча одного – вела дозагибелі інших п‘яти осіб. Зрадник Отамась не спускав свого шпигунського ока зСиліна, сам забрав його і віддав його у руки німецького гестапа, саме в той часколи готувалася втеча.
Частинапоранених, які вже могли ходити втекли з госпіталя, а частину в яких щенезагоїлись рани разом із Силіним біло відправлено в Кременчуцький концтабір ітам розстріляно.
У листі-заповідідо дружини і дітей Силін писав: «Я умер, как подобает умиратьмужчине, защищая своих дітей,свою жену, свой дом, свою землю.»
Справу початуСиліним продовжив Олексій Арманов разом з іншими підпільщиком — Шарим, івтікачем з полону командиром Поліщуком. Він же організував партизанський загін.Партизани нападали обози робили диверсії. Нічого не боячись, вони воювали аж доприходу Червоної армії.
Лікували в ньомувійськовополонених та місцевих жителів. 7 березня 1942 року Силіна та йогопомічників було розстріляно.
Відзначилисьпартизани Холодного Яру на Чигиринщині на чолі з Дубовим: 100 операцій провелив тилу німців.
Згадує про тяжкежиття Його періоду Савченко Василь Павлович 1927 року народження: «…народився яу бідній сім‘ї в с. Вереміївка. У сім‘ї нас було троє, жили без матері, булодуже скрутно. З ранніх літ пішов працювати, що якось прогодувати сім‘ю. Колипочалася війна мені було 14 років. Пам‘ятаю те, що ми з хлопцями гуляли у дворіі летіла «драбинка» — це був такий літак, чомусь люди в селі його так називаливін летів і пустив ракету, це побачили дорослі і нас врятували.
На службу менепризвали 22 грудня 1944року, мені було тоді 17 років, сестра бідолашна такплакала, що мені аж дух перехоплювало. Прослужив я мало, спочатку був не умілимбійцем і деякі особи з мне глузували. Відпочивали по різну: дехто спав, тому,що сну майже не було, були всі обезсилені. Дух бійців був піднесений, але не увсіх, деякі байдуже ставилися, а були й такі, що й своїм прочухана доброгодавали. У мене поранень не було, а з нашого великого війська повернулось додомулише 7 осіб».
РозділІІ Висвітлення воєнних подій ветеранами війни
Переживши першепотрясіння викликане зухвалим нападом ворога, країна збирала сили для відсічі.У суспільстві зростало усвідомлення того, що у війні з Німеччиною ідеться пронайголовніше – існуватиме чи ні тисячолітня батьківщина, така стражденна і нещаслива, але від того ще рідніша та дорожча в ці трагічні дні.
Головноювоєнно-політичною подією літної кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7липня по 26 вересня 1942 року і залучила значні сили ворога. Проте німецькимарміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва до полону потрапилипонад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування.[246,8]
Причиноютрагедії стали прорахунки вищого військового командування зокрема те, що Сталінне давав згоди на відведення військ з-під Києва. [2,258]
До найкрупнішихоборонних боїв належить оборона Одеси (6 серпня — 16 жовтня 1941 року). Восени1941 року обстановка залишалася напруженою: 25 жовтня після жорстоких боїввійська противника вдерлися в Харків. На кінець року вони окупували майже всюУкраїну, за винятком східних район Харківської, Сталінської, Ворошиловградськоїобластей, де тривалий час героїчно оборонялися війська Південно-Західного таПівденного фронтів.
Добившись успіхуна вирішальних ділянках фронту – під Києвом та Смоленськом – німецькі військаздійснили масовий наступ на столицю країни. Але розгром їх під Москвою (грудень1941-січень 1942) означав остаточний крах плану блискавичної війни. Завказівкою Сталіна на весні 1942 року було розпочато кілька часткових,розрізнених, погано підготовлених та недостатньо забезпечених наступальнихоперацій.
Протягом січня –березня 1942 року радянські війська вели криваві, але безуспішні бої завизволення Донбасу. Невдало розвивалися воєнні дії на ділянках на північ та напівдень від Харкова. Незважаючи на те, що частини Червоної армії прорвали тутлінію оборони противника, загальне співвідношення сил було не на їхню користь.
28 червня 1942року великі танкові з‘єднання ворога у взаємодії з піхотою та авіацієюрозпочали генеральний наступ на воронезькому напрямі – операцію «Блау». Їїметою було прорватися в Закавказзя і далі на Близький Схід. «Це стрій римськихлегіонів, перенесений у ХХ століття для приборкання монголо-слов’янських орд!»- говорили німецькі офіцери
У травні –червні 1942 року впав Кримський фронт. Навряд чи трагедію, що сталася тут можнапояснити ситою німецької армії. Рішення та дії керівництва цим фронтом вражаютьсвоєю безглуздістю: три армії було скупчено на фронті протяжністю 16 км, аокопи рити забороняли, щоб… не підірвати бойового духу Червоноармійців. Німцямвдалося захопити весь Керченський півострів зокрема місто Керч.
На початку липня1942 року блоковані ворогами із суші, моря та з повітря, після 250-ти денноїоборони за наказом Ставки залишили місто героїчні захисники Севастополя.Учасники Упопей і Давиденко розповідали, що біля підірваної 36-тої батареїберегової оборони червонофлотці розшукували легковий автомобіль «емко»,встановили на неї станковий кулемет і рушили в останній бій «Гинемо та нездамося».
Восени 1942 рокув бойових діях на південній ділянці радянсько-Німецьного фронту, вирішуваласядоля всієї світової війни, досягло епогею. Якщо німці, остаточно втративши надіюна блискавичну війну, все ж сподівалися на те, що «Перемога не за горами», тозовсім інакші настрої панували в радянських військах, їм, як і раніше,бракувало озброєння та кваліфікованого керівництва, в них наросталорозчарування нескінченним відступом, тим, що за 18 місяців війни не проведеножодної вдалої операції у неозорих степах їх отриманням найсуворішої таємницівже формувалася армія нового типу — армія прориву. Невдовзі ці добірні військасмерчем обрушилися на знекровленні жорстоких кровопролитних чотири місячнихбоях у Сталінграді дивізії противника. День 19-го листопада 1942 року назавждиввійшов в світову історію як початок небувалого за силою контрнаступу Червоноїармії. Відкрилася можливість визволення України.
Село це немісто, всі люди на виду, кожен про кожного знає. Знають хто допомагаврадянськім військам, а хто був зрадником і відправив на той світ не одиндесяток односельчан. Люди які пережили цей період життя ще є живими в нашомуселі. І вони можуть ще багато розповісти про ті події. І вони диву дивуються,як пережили репресії, голод, війну, і всі вони жива історія.
Зокрема спогадиветерана Великої Вітчизняної війни Колінька Петра Антоновича (1922 р.н.):
«Народився в с.Вереміївка у сім‘ї селянина бідняка. Мав трьох братів. Після закінчення 10-гокласу Вереміївської загальноосвітньої школи в 1940 році у віці 18 роківдостроково, на один рік раніше, був призваний до лав Радянської Армії, згіднонаказу Наркома оборони. Потрапив служити на Далекій Схід. У приморський край,станція лучки. Службу проходив у 242 стрілковому полку 59 стрілкової дивізії.Служив там наводчиком ручного кулемету. На початку війни перевели уГродековський Укіп-район на кордоні з Манджурією. Там у віці 19-ти років ізастала війна. В кінці 1941 року після закінчення піхотного училища, мені булоприсвоєно звання лейтенанта і направлений в розпорядження кадрів головного управліннярадянської армії у Москву, звідки я одержав направлення на Північно-Західнийфронт, 201 Латвійську дивізію, 122 Стрілковий полк помічником командира 8-оїроти. На початку 1942 року одержав перші бойові хрещення. Бойові дії проходилина території міста Стара Русса південніше Ленінграда.
С. Бородінознаходилося біля Великої залізно дорожньої станції м. Стара Русса, через якуішло підкріплення німецьким військам, які блокували Ленінград. Перед бійцями:«обезкровить» шляхи постачання німецьких військ. Бійці були пройняті піднесенимдухом і бажанням швидше досягти мети. В боях полягло багато бійців ікомандирів.
Була дуженапружена обстановка, що відпочивати не було коли. А як випаде вільна хвилина,то кожен думав про сім‘ю, про Батьківщину. Дух бійців завжди був веселий, піснічасто співали про війну, під час привалу співали про рідний край, про друзів.Пригадую такий цікавий випадок: Українські зв‘язківці полагодили радіо, йогобуло чути до німецьких позицій. Німці почали кричати, щоб здавалися, відкриликулеметний вогонь. Вони цілилися на радіо, щоб воно замовкло. Німці стрілялибезперервно. Військовим це набридло і вони ось що придумали: намалювали налистку паперу вуглем портрет Гітлера і почепили перед радіо, повісили надерево. Німцям треба було пробити портрет. І вони перестали стріляти. При бояхза звільнення с. Бордіно 14 лютого 1942 року був важко поранений під часобстрілу з мінометних німецьких батарей. З тяжким пораненням у ногу потрапив догоспіталю. Я залишився один живий з чотирьох, хто був поруч: командир ротиТарасов Іван, політрук Майорський Михайло і командир батальйону. Пораненим япопав у «мішок» (облога німців). Знаходились у «мішку» до двох місяців, доки непідішли свіжі сили.
Після цьогопідводами у кінці березня 1942 року повезли у госпіталь, який знаходився настанції Бологоє, де зробили першу операцію на нозі. Після операції відправили углибокий тил (далі від фронту). Із березня 1942 по вересень 1942 року лікувавсяу госпіталі № 3173 м. Магніторська Челябінської області, а потім із вересня1942 року по лютий 1944 року по лютий 1944 рік лікувався в евакогоспіталі №3780у «Сугнулі» Челябінської області.
Після виписку ізгоспіталю у 1945 році приїхав до Вереміївки, де і зустрів Перемогу… Працювавзоотехніком у місцевому госпіталі, був активним учасником художньоїсамодіяльності (струнний оркестр), цікавився історією свого села, трохизаймався краєзнавчого роботою. Дружина померла більше 10-ти років тому. Нині уселі донька із внуком…»
РозділІІІ Визволення України та перемога над фашистською Німеччиною
ВизволенняУкраїни почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942-лютий 1943), якапоклала початок корінному переломі у війні на користь СРСР.
Перемогарадянських військ у липні-серпні 1943 р. не тільки закінчила корінний перелом увійні з Німеччиною, а й не створила передумови у війні з Німеччиною, а йстворила для звільнення від загарбників Лівобережної України 18 грудня 1942 р.радянські війська звільнили перший населений пункт України — село ПівнівкуЛуганської області. Особливого успіху добилися війська Степового фронту нахарківському напрямку. Вони оточили місто з трьох боків і в ніч на 23 серпня1943р. почали штурм. Так було визволено один з найважливіших промислових центівУкраїни. Війська Центрального фронту 21 вересня звільнили Чернігів. 23 вереснярадянські війська визволили Полтаву.
Жорсткі бої УДонбасі. Німецькі війська створили тут міцну оборону по річці Міус. Радянськівійська скориставшись тактикою вогняного валу, 18 серпня прорвали оборонупротивника, а 22 вересня Донбас було повністю очищено від німців.
ВизволившиЛівобережну Україну і Донбас радянські війська у другій половині вересня 1943року вийшли до Дніпра. Німці створили тут глибоку оборону. 21 вересня 1943 рокурадянські війська переправились через Дніпро південніше Києва в районі с.Великий Букрин. Згодом радянські війська створили цілий ряд плацдарму направому березі Дніпра. Запланована операція по визволенню Києва маларозпочатися з наступу радянських військ саме з Букринського плацдарму. Алемісцевість плацдарму не дозволила успішно розкрити наступ, тоді було вирішеноперенести головний удар північніше Києва, з Лютезького плацдарму недозволеноуспішно цей удар був для противника несподіваним. У ніч на 6 листопада 1943року бої розгорнулися на північних околицях Києва. О 4 годині ранку 6 листопада1943 року столиця України була визволена від ворога. Втрати радянських військбули такими, що штатні армійські похоронні команди не могли упоратися зроботою, і на допомогу їм було мобілізоване місцеве населення. Київська землябула буквально вкрита трупами. Щоб відшкодувати втрати у живій силі радянськекомандування провело мобілізацію 16-17 річних хлопців і кинули їх на передову.
У грудні 1943року почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні. 8січня 1944 року було визволено Кіровоград. Вирішальне значення мало оточення іповний розгром Корсунь-Шевченківського угруповання німецьких військ. Операціяпочалася 25 січня 1944 року, а 28 січня радянські війська замкнули кільцеоточення. У ньому опинилося близько 80 тис. солдатів і офіцерів противника.Німці намагалися за будь-яку ціну вирватися з оточення, але всі спроби булимарними. 17 лютого 1944 р. оточене угрупування противника було знищено. Німцівтратили 55 тис. вбитими і понад 18 тис. полоненими.
Перемога підКорсунь-Шевченківським відкрила радянським військам нові можливості. Улютому-березні 1944 р. були звільнені від окупантів Рівне, Луцьк, Проскурів,Чернівці та багато інших міст. Радянські війська, форсувавши Південний Буг таДністер, 25 березня 1944 р. вийшли на державний кордон з Румунією. Бойові діїбуло перенесено на її територію.
Успішно діялирадянські війська в ході Криворізької операції. Були звільнені міста КривийРіг, Херсон, Одеса(березень-квітень 1944 р.). 8 квітня, після тривалоїартилерійської та авіаційної підготовки війська 4-го Українського фронту іокремої приморської армії перейшли у наступ. 10 квітня ворога вибили з Одеси.13 квітня вони здобули Сімферополь. 9-го травня 1944 року був звільненийСевастополь, що фактично означало звільнення Криму. 27 липня було визволеноЛьвів.
24 груднярозпочався загальний наступ в Україні, в якому взяли участь найбільші фронти.
Навесні 1943року загони УПА були на Черкащині біля Умані. 2.5 роки фашисти руйнували Умань,катували її жителів. Тисячі полонених солдат які потрапили там в оточення булизамордовані або загинули від голоду у таборі смерті — так званій Уманській Ямі.25 тис. жителів Умані замучили і розстріляли в сухому яру.
Однією знайбільших операцій того часу на території Черкащині була Косунь-Шевченківськабитва (24 січня по 17 лютого 1944 року). В оточені опинилося угрупуванняфашистів, яке налічувало 10 дивізій, 1 мотобригаду та інші частин.
Нових успіхівдосягла Червона армія і під час літнього наступу. Оточивши під Бродами 8дивізій противника радянські війська 27 липня 1944 року визволили Львів.Завершальною операцією по визволенню України стала Карпатсько-Ужгородськабитва. 27 жовтня німецькі війська були вибиті з Ужгорода, а наступного дня — зрешти населених пунктів Закарпаття.
14 грудня 1943року визволено Черкаси. 27 вересня 1943 року — с.Вереміївку. Першим від німцівбув визволений Чорнобай — 27 вересня 1943 року. Черкащину повністю буловизволено 10 березня 1944 року, коли гітлерівський солдат був вигнаний за межіУманського і Монастирищинського районів.
У перебігуКарпато-Ужгородської операції відбулося визволення від фашистської окупаціїтериторії України в її довоєнних кордонах. А на останній стадії операціїрадянські війська очистили від ворога Ужгород і 28 жовтня завершили визволенняЗакарпатської України.[6,111]
8 травня 1945року німецько-радянська війна завершилася капітуляцією Німеччини. 2 вересня1945 року капітуляцією Японії завершилася Друга Світова війна.
Майже два рокитривала битва за визволення України. Вона була оплачена нечуваними людськимивтратами. Тільки в боях на Західній Україні загинули 527 тис. радянських воїнів.Величезних збитків завдало Україні перебування на її території окупантів.
Після звільненняукраїнських земель від окупантів почалася відбудова господарства. Головна увагаприділялася відбудові базових галузей промисловості. Успішно здійснюваласявідбудова Дніпрогесу та інших електростанцій.
У важкомустановищи опинилося село. Війна майже знищила сільсько-господарську техніку. Основноюробочою силою на землі стали жінки і підлітки. Держава, як завжди, робиластавку на трудовий ентузіазм людей. Звичайним явищем була безплатна ненормована праця часто з використання власних інструментів робітників.
Таким чином,протягом 1943 року радянські війська звільнили Лівобережну Україну і Донбас.Вони прорвали могутню німецьку оборону на Дніпрі і оволоділи Києвом. У 1944році Червона армія очистила від німців правобережжя Крим ї західну Україну.
А от, що згадуєучасниця з днів війни, Довгань Олександра Олександрівна: «Я народилася в Росіїу 1920 році в сільській місцевості. Батьки були колгоспники. У сім‘ї 10 дітей.Коли розпочалася війна мені було 20 років. До війни я навчалася у медичномуучилищі. Одягла білий халат у перші дні Великої Вітчизняної війни. З 10 липнябула на фронті. Була медсестрою польової санроти. Завжди носила з собою медичнісумки і протигази. Завжди був страх.
Доводилосявиносити поранених з поля бою на плечах. Ніколи не ставили палаток серед поля,лише в лісі. Ми надавали лише першу медичну допомогу. Я зустріла перемогу вНімеччині, Західна Пруссія. Отримала такі нагороди: орден «Червоної зірки»,орден «Вітчизняної війни», медаль «За оборону Ленінграда», «За перемогу надНімеччиною». Пам‘ятаю такий епізод із війни: довелося мені тягти раненого встегно. Кулі летіли над головою. Він тоді мені сказав, щоб я кинула його, бозагинемо і я, і він. Та я дотягла його і зашила рану. Він залишився живим….». Іот майже кінець війни…
9 травня 1945року – акт капітуляції в Європі, але війна ще йшла. Уродженець Черкаськоїобласті Дерев‘яненко підписав акт капітуляції.
З поверненнямУкраїні її столичного міста й із виходом радянських військ на Правобережжя ні вкого вже не залишалося сумнівів, що німецько-фашистській армії на українській земліне втриматися.
Українськийнарод, звільнивши повністю свою землю від окупантів розпочав відбудовузруйнованого господарства [3,162-164].
Висновки
Подвиградянського народу у Великій Вітчизняній війні не знає рівних в історії. Майжечотири роки велася жорстока, кровопролитна битва і всі 1418 днів безсмертногоподвигу радянського народу були наповнені масовим героїзмом як на фронті так ів тилу, як в містах так і в селах. Любов до Батьківщини, до свого народу,безстрашність і героїзм – це основні риси характеру кожного хто пройшов горниловійни. Масовим героїзмом являється той факт, що за роки війни було нагороджено13 млн. чоловік бойовими нагородами, а біля 12 тис. чоловік стали ГероямиРадянського Союзу. Серед них 134 уродженці Києва та Київської області. Згероїзмом радянських воїнів пов‘язаний героїзм партизан і підпільників. Це булилюди із чистою совістю, сильні духом, завдяки їм частково окупована земля сталадля фашистів караючою землею. За масовий героїзм і відвагу, в боротьбі протифашизму, були нагороджені орденами і медалями більше 184 тис. партизан іпідпільників, а 234-ом присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Серед нихбільше 63,7 тис. партизан, підпільники, дільничних на частково-окупованійтериторії України, в тому числі 96 Героїв Радянського Союзу. А Ковпаку іФедорову – це звання присвоєно двічі.
«… ніхто незабутий і ніщо не забуто» — цей дивіз священний для нашого народу. Ціноювеличезних жертв, неймовірних страждань дісталася вона. Напротязі шестидесятків літ іноді відкриваються факти героїзму і стають відомими широкомузагалу, і не має сумнівів, що він буде незабутим і надалі.
Ми, нинішнєпокоління повинні завжди пам‘ятати і шанувати людей, які пройшли ті страшністежки війни. Вражає те, що ці люди пам‘ятають все до найменших деталей. Арозповідають вони так завзято, наче ти опиняєшся в той час: і з ними йдеш урозвідку, атаку. Розповідаючи про якусь кумедну історію, враз обличчя робитьсяпохмурим, це вони згадали про своїх товаришів, які полягли на полі бою, азагинуло їх не мало.
Україна як ніхтоінший з республік СРСР зазнала руйнувань під час війни. Лине прямі збитки іпограбування оцінювалися в 679 млрд. крб., а з урахуванням воєнних видатків івитрат від припинення промислового і сільськогосподарського виробництва врайонах, що перебували під нацистською окупацією досягли 2 трлн. 569 млрд. крб.протягом 1941-1944 рр. смертоносна хвиля воєнних дій двічі прокотилась потериторії України, де загинуло 3,9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. було вивезенодо Німеччини. Було зруйновано 716 міст і селищ, та понад 28 тим. сіл України,18 тис. лікувальних закладів, 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС.
Загальна сумавтрат яких зазнало населення і господарство України становило майже 1,3 трлн.крб. експерти прогнозували, що для відтворення господарства України потрібно20-25 років, а то й 100 років. Евакуйовані заводи і фабрики назад неповернулися, довелося розпочати відновлення з нуля.
Дорогу ціну булозаплачено за перемогу жителями Черкаської області. Всього загинуло майже 150тис. чоловік, від кривавих дій окупантів загинуло 16 тис 450 мирних жителів,спалено 27. Близько 75 тис. юнаків і дівчат було вивезено на каторжні роботи доНімеччини. Фашисти зруйнували велику кількість підприємств, електростанцій,історичних пам‘яток.
А у моєму с.Вереміївка у війні брали участь 1250 жителів, з них 400 загинуло. Так як натериторії села воєнні дії не велися, то воно не зазнало тяжких руйнувань.
Ми вражені ветеранаминашого невеличкого села Вереміївка, їхнім героїзмом і самовідданістю. І зкожним роком, їх стає все менше. Зовсім скоро не буде кому розповісти про своїпригоди дітям в школі, не буде кому прийти 9 травня на парад і символізувативизволення, ПЕРЕМОГУ.
От могопрадідуся, Євко Григорія Гнатовича, який є також учасником і інвалідом війни,вже два роки, як немає, але я пам‘ятаю як він розповідав, що служив вКалінінградській області і один із перших прийняв бій з німцями.
Але не вартозгадувати ті часи і людей лише у день Перемоги. Треба шанувати їх, допомагати,бо вони ціною власного життя зберегли мир на нашій землі. За що ми повинні бутивдячними їм і повинні пам‘ятати, що героїзм, самовідданість і любов до рідноїземлі – це не тільки буває в кінофільмах, але це повинно бути в кожному з нас.
Україна обраласвій шлях у демократичне майбутнє без крові і насильства. Ми це довели всьомусвітові у 1991 році, і прагнемо ніколи не допустити повторення тоталітаризму тагеноцидів на нашій землі. І як тут не згадати слова Т.Г. Шевченка: «І наоновленій землі, врага не буде супостату, а буде син і буде мати і будуть людина землі».
Списоквикористаної літератури
1.БондарО., -Історія села Вереміївка. — Черкаси-1970.
2.ВерестюкВ.С., — Історія України, нове бачення. — К-2000.
3.ГупанН.М., — Історія Ураїни+Всесвітня історія ХХ століття. — К-2001.
4.ЖуковськийА., Субтельний О., — Нариси з історії України. -Львів-1992.
5.ІвановВ. М., — Історія держави і права України: навчальний посібник. — К.Атіка, 2007.
6.КовальМ.В., — Україна в Другій Світовій і Великій Вітчизняній війнах(1939-1945р.р.).- К-Альтернативи,1999, том 12 .
7.ПрилінкоМ.В., — Чорнобаївщина. Велика історія рідного краю. — Черкаси-2008.
8.СвітличнаВ.В., — Історія України. -К.: Каравела,2006.
9.УривалкінО.М., — хрестоматія з історії України. — К.: КНТ, 2007.
10.ЧайковськийА.С., -Історія держави і права. -К.: Юнірком Інтер, 2006.