Карпатська Україна

Міністерство Науки і Освіти України
/>
На тему:
Карпатська Україна

Зміст
1. Передумовивиникнення Карпато — Української державності     12
2. Отриманняавтономії у складі ЧСР                                                 20
3. На шляху донезалежності                                                               36
4. Боротьба за незалежність. ОкупаціяЗакарпаття угорськими   військами                                                                                          46
Висновки                                                                                                57
Використаналітература

КарпатськаУкраїна -  територія  південних схил Карпат, і заселена переважно українцями,словаками, угорцями.
Етнографічно доКарпатської України входять землі заселені слов'янами ще в ранньомусередньовіччі в складі сучасної Закарпатської області України та Пряшівськогорайону Словакії.
В КарпатськійУкраїні велику кількість населення становлять угорці, румуни, словаки та німці,які прийшли та осіли на цих територіях в минулих століттях.
Місцеве населенняцих земель давню самоназву «Русини», яка проіснувала до початку ХХст. і в усвідомленні населення була замінена на «Українці»  підвпливом визвольно-революційної боротьби Українського народу 1917-1920 х років.Відтоді Підкарпаття стає осередком Українського національного руху, якийвилився в боротьбу за утворення державності.
Тематикою даногодослідження є становлення Карпатської України як держави в процесі її боротьбиза незалежність від агресії сусідніх держав та внутрішніх протиріч.
Боротьбаукраїнського населення Підкарпаття за самостійність, самовизначення тадержавність і незалежність в 1938-1939 х роках стала завершальним етапомборотьби Українського народу за самостійність.
Важкий процесздобуття автономії, а згодом незалежності Карпатської України висунув цюневелику частинку Українського народу в центр його боротьби за самостійність вскладних внутрішньо і зовнішньополітичних умовах передвоєнної Європи.
Всі внутрішньополітичніпроцеси пов'язані з формуванням передумов державності, національний рухукраїнського населення, зовнішньополітичне становище Карпатської Українискладає собою єдину проблематику досліджуваної теми, висвітлюючи всю складністьборотьби Українського народу за державність, самостійність в першій половині ХХст.

Актуальністьтеми
Протягом столітьукраїнський народ Закарпаття перебував у ярмі іноземних поневолювачів.Історичне становище підневоленого  Підкарпаття різко змінилося, настав час колиця невелика частина Українського народу, яка довгий період була відірвана відсвоєї матері-Вітчизни, на повен голос заявить про свою незалежність і доведе,що вона є господарем на своїй землі.
ІсторіяПідкарпаття в період Карпатської України, досить фундаментально дослідженаісториками, але оцінки її існування досить неоднозначні.
Угорськаісторіографія розглядає Закарпаття як історично невід’ємну частину ВеликоїУгорщини, і тому події 1938-1939 рр. розглядаються як випадкова помилка в ходіПідкарпатської історії внаслідок Чехословацького, та Українськогонаціоналістичного впливу. Загарбання Угорщиною Карпатської України в 1939 роцірозглядається як відновлення історичної справедливості, возз’єднання угорцівЗакарпаття з історичною батьківщиною.
РосійськаРадянська історіографія також неоднозначно розглядала існування КарпатськоїУкраїни. Чітко помітний вплив націоналістичних елементів, проникнувших зГалицької України, в формуванні державності Карпатської  України, орієнтаціяуряду Августина Волошина на Гітлерівську Німеччину, з метою забезпеченняміжнародного визнання Карпатської України як держави, зумовили тотальну критикув руслі антифашизму Радянськими істориками, скривлення ними історичних фактів,підтримка ідей боротьби за радянську владу в Закарпатті в 1938-1939 х роках таабсолютне відкидання прогресивного значення досягнень Карпатської України.
Відноснаслабкість вивчення даної теми, недостатність документальних матеріалів в зв’язкуз їх масовим знищенням, необхідність розглядати всесторонньо всі аспекти історіїКарпатської України робить цю тему дуже актуальною.
З здобуттямнезалежності України постала проблема дійсно реально, з використанням Української національної ідеї, нового бачення історії для виховання патріотизмув молоді використовуючи здобутки Карпатської України робить цю тему дужеактуальною для сучасного дослідження.
Об'єктомдослідження даної праці є історія формування існування та загибелі  досягненнязакарпатських українців в процесі здобуття державності та незалежності — Карпатської України.
Історія південнихсхилів Карпат є невід’ємною частиною всеукраїнської історії. Процес формуваннядержавності Карпатської України є дуже складним, ще більш важким є процесздобуття незалежності.
Передумовиформування самостійності Підкарпаття в складі Чехословацької Республіки впроцесі здобуття автономії, остаточним наслідком якої стало здобуттянезалежності, хоча й  нетривалої, мало велике значення для розвиткуУкраїнського самостійницького руху.
Важливим об'єктомдослідження даної праці є процес формування урядових структур, війська,національної думки Карпатської України.
ХронологічніРамки теми
ІсторіяКарпатської України в період її становлення та розвитку чітко обмежена вхронологічних рамках.
Початком історіїавтономної Карпатської України є отримання права автономії від Чехословаччинита сформування першого автономного уряду 11 жовтня 1938 року.
Закінченням жрамок існування Карпатської України можна вважати 17-19 березня 1939 року зповною окупацією Карпатської України Угорщиною.
Серед цієїнетривалої доби Карпатської України можна виділити три етапи розвиткудержавності.
Першим етапомможна вважати період існування першого автономного уряду А. Бродія до 26 жовтня1938 р, який одначе завершився повною політичною поразкою в міжнародних відносинахта майбутню втрату Південно-Західної частини Підкарпатської Русі.
Новий урядА.Волошина в Хусті, який склав присягу 26 жовтня 1938 року  продовжувавдіяльність уряду на здобуття самостійності в рамках автономії в майбутнійфедеративній Чесько – Словацько — Карпатоукраїнській державі. Хустський періодроботи уряду, підготовка до виборів та скликання сойму складають другий  періодісторії Карпатської України.
В окремий,третій, етап розвитку Карпатської України можна виділити період з проголошеннянезалежності 15 березня до остаточної окупації Карпатської України Угорськимивійськами.
Угорськаісторіографія часто умовно виділяє рамки даної теми на два етапи:
1.ОкупаціяУгорщиною Південно-Західного Підкарпаття.
2.Підготовка дозахоплення  Карпатської України та міжнародне забезпечення правомірностізахоплення «Угорської Русі» та включає сам період окупації.
Безперечно сампроцес формування Карпатської  України, ідей самостійності КарпатськихУкраїнців не можна обмежити тільки цими хронологічними рамками так, як самі передумовиформування державності, державних урядових установ на основі діяльностіпартійних організацій Русинської та Народницької політичної течій. Сам цейпроцес складний і тривав на протязі 1920 -1930 х років.
Отже, історія Карпатської України як автономної частини ЧСР в процесі формування державностіта її незалежності вкладається в обмежені хронологічні рамки з 11 жовтня 1938по 17-19 березня 1939 року.
Стан науковоїрозробки:
ІсторіяКарпатської України важлива складова історії України. Складні процеси їїісторії завжди цікавлять дослідника історії України.
Особливо активноця тема почала досліджуватися з здобуттям Україною незалежності та розвиткомнового бачення історії. Центром дослідження історії Карпатської України ставУжгородський Університет заснований в 1945 році, і який залишається основнимцентром вивчення Закарпатської історії.
В період післядругої Світової Війни осередки по вивченню історії Карпатської України стаютьмісця проживання емігрантів з Закарпаття та активних учасників чи свідків подійперіоду Карпатської України, які використовували для своїх досліджень вивезенідокументальні матеріали.
Історіографіяданої тематики досить значна, і тому доведеться подати коротке описання працьта їх авторів.
Хочеться сказати,що не всі праці наведені в історіографії даної тематики були використані придослідженні даної теми.
Праці  активнихучасників та свідків подій наведені відповідно до виходу друком їх досліджень.
Бірчак В. впраці  «Карпатська Україна: спомини і переживання» (Прага,1940) описуєподії періоду Карпатської України з власних спогадів та спогадів учасників тихподій. Автор використовує спогади  С.Розсохи,          В. Гренджі — Донського — активних учасників тихподій. В праці  висувається думка про ймовірну можливість в той час збереженнясамостійності Карпатської України в складі федеративної ЧСР. Всю вину за розвалдержави він звалює на поступливу політику Західних держав в Мюнхені.
П.Ю. Стерчо впраці «Карпато — Українська держава»(Торонто 1965) широко висвітлюєісторію Карпатської України пов'язуючи з міжнародною політикою в Європі в1938-1939 роках щодо Чехословаччини та Закарпаття.  Особливу увагу звертаєпередумовам виникнення  державності Карпатської України. П.Стерчо, активнийучасник подій періоду Карпатської України, використовує крім власних спогадів, статтііз преси того часу, рідкісні документи та матеріали, ряд з яких наводить вдодатках.
С. Росоха в праці«Сойм Карпатської України»  та ще ряду праць по історії КарпатськоїУкраїни, як активний учасник подій  періоду Карпатської України та засіданняСойму Карпатської України 15 березня 1939 року, наводить в своїй праці повніпротоколи з усіх засідань Сойму, промови її учасників. Детально описуютьсяпередумови скликання сойму, саме засідання та його наслідки.
В. Гренджа — Донськийсвоїх спогадах та щоденнику, як письменник описує власні спогади з подій, щоденнонаводить значущі події з власним їх трактуванням. В праці поміж цього наводитьопис своїх поневірянь по Угорським концтаборам.
Ю. Химинець впраці «Мої спостереження з Закарпаття коротко наводить історію КарпатськоїУкраїни використовуючи праці П. Стерча та  С. Росохи. Праця основана на власнихспогадах, як учасника подій. Крім того автор обґрунтовує  власну думку щодоможливості збереження самостійності Закарпаття в ті нелегкі часи в злуці зУгорщиною.
А. Штефан в праці»Августин Волошин: Президент Карпатської України" (Торонто 1977), якпрямий учасник подій періоду Карпатської України на основі вивезенихдокументів, власних спогадів описує політичний портрет А.Волошина в контекстіподій періоду Карпатської України особливо заглиблюючи власне дослідження зпроцесом Сойму Карпатської України та обрання А.Волошина президентомКарпатської України.
С. Клочуряк впраці «До волі» описує власні спогади діяльності учасника подій ГуцульськоїРеспубліки, та члена уряду Карпатської України. До спогадів він наводить такожтрактування певних подій цього періоду.
В 90-х роках ХХст. в Ужгородському Університеті  розгортається вивчення історії КарпатськоїУкраїни.
Найбільш детальноцю тематику досліджує М. Вегеш, який захистив по цій темі кандидатськудисертацію під назвою «Карпатська Україна в 1938-1939 рр.: соціально-економічніі політичні аспекти.
В цій і рядіінших праць М. Вегеш подає ґрунтовне дослідження історії Карпатської України звикористання всіх доступних документальних і недокументальних матеріалів.
Також, М. Болдижарв праці „Закарпаття між двома світовими війнами“(Ужгород 1993), взагальній праці  наводить результати своїх досліджень щодо історії КарпатськоїУкраїни, передумов становлення державності.
Загалом ґрунтовнедослідження історії Карпатської України  в всіх її авторів обмежує можливістьнових пошуків дослідження цієї тематики, але ще залишає багато невирішених іпогано досліджених аспектів історії Карпатської України.
Мета дослідження:
Проаналізуватипроцес  формування державності Карпатської України, передумови історичногорозвитку національної Української ідеї.
Важливо з'ясуватиосновні принципи державницьких засад Карпатської України, схему розвиткусамостійності Карпатської України; Оцінити роль політичних осіб та течій вполітичному русі та формування історичної державності Карпатської України, як зсторони ідеологічної підоснови самостійницької політики Карпатської України.
Порівнюючи подіїперіоду існування Карпатської України з національно-визвольним рухом таформування Української державності в 1917-1920 -х роках, знайти спільні риси вподіях, причини політичної поразки та загибелі Карпатської України.
Метоюдослідження, також є потреба охарактеризувати існування Карпатської України якдержави з моменту здобуття номінальної незалежності, включаючи всі тенденціїрозвитку Карпатської України в контексті загально-історичних подій в Європі в1938-1939-х роках.
Джерельна база
Джерельна базароботи досить різноманітна і складається з архівних документів опублікованих врізних працях, публічні документи, мемуари, спогади учасників подій, статті зперіодичної преси періоду Карпатської України та пізнішого періоду.
Архівнідокументи, щодо даної тематики переважно містяться в Держаному АрхівіЗакарпатської Області в м. Ужгород і доступ до них обмежений віддаленістюдослідника від міста. Деякі з документальних матеріалів були опубліковані. Вданій праці дослідник спирається саме на такі документи. Ці документи опублікованів різних працях фактично стали публічними документами і називати їх архівнимиможна лише умовно.
Серед публічнихдокументів використані документи опубліковані в праці П. Стерча  «Карпато — Українськадержава». Важливими джерелами використаними для написання роботи є мемуариучасників подій періоду Карпатської України, серед яких можна виділити спогадиВ. Гренажі -Донського записані в особистому щоденнику, та праця С. Клочуряка          »ДоВолі".
Неабиякуважливість для даної теми мають спогади учасників подій періоду КарпатськоїУкраїни з яких доступних використано спогади члена Карпатської Січі, учасникабитви на Красному Полі під Хустом та партизанської боротьби з окупантамиПопівняка Василя Дмитровича, жителя с. Великий Бичків Рахівського району ЗакарпатськоїОбласті.
Найважливішимиперіодичними виданнями того часу були:
Газета «НоваСвобода» — друкований орган спочатку товариства «Просвіта» а згодомдрукований орган Першої Руської(Української) Центральної Народної Ради. Газетадрукує резолюції цих організацій та статті з критикою діяльності москвофілів. Виходитьщоденно. В пізніший період газета стає друкований органом Підкарпатськогоавтономного уряду А.Волошина і друкує урядові повідомлення, тощо.
В працівикористано номери газети за 15 червня 1938 р.,     1 липня 1938 р., 6 та 7вересня 1938 р.,12 та 18 жовтня 1938 р., та 11 лютого 1939 р.
Важливим джереломпри дослідженні історії Карпатської України є газета «Наступ» — тижневикякий друкував сторінку «Січові Вісті» — друкований орган ОрганізаціїНародної Оборони " Карпатська Січ". Фактично «Наступ»попадає в вплив «Карпатської Січі» і друкує статті в руслінаціоналістичної пропаганди самостійності Карпатської України. Газета видаєтьсяв Хусті.  В праці використано номери газети за грудень 1938 р.
Важливим джереломдля дослідження історії Карпатської України є газета «Українське Слово» яка видавалася в Ужгороді а згодом в Хусті. Вона висвітлює переважнопередумови виникнення Карпатської України.   Використано номери газети за 1серпня 1938 та 7 лютого 1939 р.
Менш важливимидля дослідження, але які не можна відкидати — це друковані органи русофілів такомуністичної партії ЧСР(Закарпатського Крайкому).
Так газета«Карпаторуский голос» який видавався в Ужгороді як орган РусинськоїНародної Ради Карпатської Русі. Важливість цієї газети полягає в дослідженніролі РНРКР в становленні автономності Карпатської України та поглядиорганізації на самостійницький рух уряду А.Волошина.
В працівикористано номери газети за 27 жовтня 1938 р.,8 січня 1939 р.
Також часткововикористано друкований орган Закарпатського Крайкому КПЧ «КарпатськаПравда», редактором якої довгий час був герой Радянського Союзу О.О. Борканюк.Газета розглядає всі події в Карпатської України з критикою націоналістичнихпоглядів керівництва та їх орієнтованість на Гітлерівську Німеччину в зовнішнійполітиці.
В парцівикористано номери газети за 3 грудня 1938 р.,7 лютого 1939 р., та 17 березня1939 р.

1. Передумовивиникнення Карпато — Української державності
Після поразкиАвстро-Угорської імперії в Першій Світовій Війні на її теренах масово виникалинаціонально-визвольні рухи, які боролися за незалежність підкорених народів.
З початкомУгорської національної революції 29-31 жовтня 1918 р. Закарпатськийреволюційний рух йшов в руслі Угорського революційного руху. Водночас почаличітко проявлятися елементи національного українського руху на революційніподії.
Масові виступи вмістах і селах Закарпаття з вимогою проведення демократичних реформ, населеннявиганяло старих чиновників-нотарів, збирачів податків, жандармів поліції.Значний вплив на ці події мали Русинські організації та солдатиАвстро-Угорської армії, які повернулися з російського фронту під впливом ідейросійської більшовицької революції створювали ради робітничих та солдатських депутатівпо всьому Закарпатті.
Русинськіпроугорські позиції активно відстоювала створена 6 листопада 1918 р.Ужгородська Рада Рутенів Мадярщини з ініціативи уніатського священика А.Палпа.До її складу  входили відомі громадські діячі Й. Камінський, Е.Сабо, секретарА.Волошин. Рада Рутенів однозначно проголосила про приєднання Закарпаття доУгорщини.
Другий шлях вирішення питання про  приєднання до України. Створена в Сваляві 8 листопада1818 р. Карпато — Русинська Народна Рада активно відстоювала українськунаціонально-демократичну ідею. В декларації більшості селянських радз'являються прохання про приєднання до України Русі, зустрічалися випадкипрохання з'єднатися з Галичиною .[1]
Рішенням сільськихрад, наприклад Ясіня та Бедевля заявлялося, що вони  є українцями і просятьприєднати Закарпаття до України.[2]
На зборахпредставників міст і сіл Мараморощини, який проходив 18 грудня 1918 р, де всіделегати висловилися за об' єднання всіх «Руських земель» до одноїдержави — Соборної України.
Для остаточноговирішення цього питання збори  ухвалили скликати на 21 січня 1919 р. з'їзд вХусті представників рад всього Закарпаття від кожних тисячі населення одногокандидата.
Ці події сталипрямим наслідком пропаганди національно-українських ідей гуртком організованимпрофесором А. Штефаном, ще з вересня 1918 р. Вони пропагували ідею злукиКарпатської України з іншими українськими землями, які змагалися за державнусамостійність. Під їх впливом була Руська Народна Рада в Ужгороді. Основнимнапрямком діяльності організації було забезпечення максимальної автономіїПідкарпатської Русі в складі Угорщини. Найбільшим  здобутком  Руської НародноїРади  можна вважати вплив на розробку О. Сабовим проекту закону про праваЗакарпаття.
10 грудня в Будапештівідбувся з'їзд представників русинського населення для обговорення проектунового закону про утворення в складі Угорщини нової адміністративної одиниці — «РуськоїКраїни». Проти цього активно виступали представники Мараморощини таСвалявшини, які практично завалили  прийняття рішення. Однак незважаючи нанегативне  ставлення до законопроекту більшості населення  Закарпаття уряд                М.Карольї 21 грудня 1918 р. видав закон № 10 «Про національну автономіюРусинів, що проживають в Угорщині». За цим законом Русинам надаваласяавтономія в сфері самоврядування, у внутрішній адміністрації, юстиції, впитаннях релігії, освіти, користування мови в законодавстві.[3]
Цей закон одначеоднобічно розглядав автономність Закарпаття фактично нівелюючи  проголошеноюметою цього закону встановити самоврядну автономію на Закарпатті.
Тому в кінці 1918на початку 1919 р. на Закарпатті в містах і селах ширився рух за незалежність Закарпаттята його приєднання до України.
Апогеєм розвиткуборотьби Закарпаття за возз’єднання з Україною стали події січня 1919 р.
На початку січнязахідну  частину Підкарпаття — Угочанський комітат окупували чеські війська. Зпівдня загрожували  окупацією Угорські а на південному-сході Румунські війська.
В цих  умовахжителі Марамороського комітату очолили національний рух. Яскравим прикладомцього руху є діяльність Ясінської Народної Ради, яка завдяки близькості зГаличиною  встановила тісні зв'язки з урядом ЗУНР, який перебував в Станіславі.Репресії з боку угорських військ на початку 1919 р. визвали повстання ясінчан, внаслідокяких було створено Гуцульску республіку на зразок держаного утворення ЗУНР.
ГуцульськаРеспубліка мала свій парламент кількістю 42 чоловік, уряд та галузевіміністерства. Внаслідок вдалої військової операції було звільнено Східнучастину Мараморощини (сучасна територія Рахівського району ЗакарпатськоїОбласті).[4]
В той час йшлипереговори між ЗУНР  та УНР за умови об'єднання в єдину державу. Чітковистежуючи ці тенденції Народна Рада Ясіня надіслала від імені Рад Закарпаттяна переговори С. Клочуряка.[5]
Подолавши всітруднощі пов'язані з втручанням Угорських військ та адміністрації, обрані назборах в містах і селах делегати з'їзду приїхали в Хуст. Всього 21 січня 1919р. прибуло 420 обраних делегатів. Найбільш слабо представленими були Угочанськийта Ужанський комітати. Делегації прибули з понад 175 населених пунктів з400.[6]
Поляризаціяполітичних напрямків, представлених народними радами Закарпаття і розділенихна проугорську та соборноукраїнську політику.
До кінця січня1919 р. в процесі подальшої поляризації залишались Чехословацький таукраїнський варіанти.
Чехословаччиназаручившись підтримкою емігрантських організацій, особливо АмериканськоїНародної Ради Русинів, яка 12 листопада після тривалого обговорення схвалила,на конгресі  цієї організації, рішення про «право Угро-Русинів приєднатисядо Чехословацької демократичної республіки».
Прочехословацькісили стали найбільш впливовими також завдяки орієнтації держав переможців увійні, на Парижській мирній конференції, які схилялись до Чехословацькоговаріанту розв'язання проблеми Підкарпатської Русі як оптимального. У Парижібуло також відкинуто протести українських делегацій УНР та ЗУНР, Угорщини, Румуніїпроти приєднання Закарпаття до Чехословаччини.
На Парижськіймирній конференції в питаннях щодо Закарпаття розгорілися суперечки між двомапроектами статусу Закарпаття в складі ЧСР. Г. Жаткович запропонував проект заяким Закарпаття мало мати внутрішнє земельне самоуправління за моделлю штатів впівнічній Америці. Кордони «Руського штату» не визначалися, але дотого як мали бути проведені переговори з Словаками щодо кордонів  він повиненохоплювати русинські території до району округів  Спіш, Шарши і Земплин, на якізаявили свої претензії Словаки. Передбачались також право «Русинськогоштату „звертатись до третейського суду Ліги Націй, який мав розглядатипитання, що могли постати між русинами та урядом ЧСР.[1]
Другим проектомустрою Закарпаття в складі ЧСР був проект представлений Е. Бенешом. Цей проектпередбачав насамперед утворення Закарпатського парламенту з правом законодавчоїправомочності в питаннях мови, шкільництва, релігії і деяких інших питань, увсіх інших питаннях території Підкарпатських  русинів підпорядкованазаконодавчій системі Законодавчих зборів ЧСР.[2]
Управління мавочолити тимчасовий губернатор та його заступники, яких призначає президентЧехословацької республіки.
Комісія мирноїконференції 20 травня рекомендувала Раді Чотирьох прийняти проект Бенеша заоснову майбутнього статусу Підкарпатської Русі.
Цей проект, яккінцевий варіант делегація ЧСР представила на розгляд Ради Чотирьох 4 липня1919 р.
Питанняприналежності Підкарпатської Русі до ЧСР остаточно врегульовував мирний трактатпідписаний у Сен-Жермені 10 вересня 1919 р.(статті 10-13).[3]
4 червня 1920 р.в Тріанонському палаці підписано мирний договір з Угорщиною, який підтвердиввходження Підкарпатської Русі до складу ЧСР. Закарпаття остаточно включено доскладу Чехословаччини на правах обмеженої автономії, яка затверджена конституцієюЧСР від 29 лютого    1920 р.
Існуванняавтономних органів влади — тимчасового губернатора зумовило подальший розвитокдержавотворчих основ Карпатської України.
Реформа освіти,покращення умов та доступу до навчання підвищили культурно-освітній рівеньЗакарпаття.
Активне політичнежиття населення, його інтегрованість в Чехословацьку політичну структурузумовило виникнення багатьох політичних партій. Центром русинської спільнотистає Центральна Руська Народна Рада (ЦРНР), яка поступово перетворюється вопозицію празькій адміністрації, намагається бути активною  політичною силоюкраю.
               ________________________
1.Нариси Історії Закарпаття. Ужгород 1995. Т.2    с.104
2.Там же  ......    с.109
3.www.hist-dokyments.narod.ru/Murnidogovoru/10_traktat.htm
Однією з активнихполітичних сил в цей період була Руська Хліборобська (земледільна)партія(РХ(з)П) в склад якої входили М.Бращайко та А.Влошин. Партія виступала завозз’єднання всіх русинів від Попраду до Тиси, здобуття найширшої автономії.
Крім цих основнихпартій в Закарпатті виникло ще з десяток  політичних партій, з яких можнавиділити Підкарпатський Землеробський Союз (ПСЗ), Закарпатський крайком КПЧ.
В січні 1922 р.на з'їзді зібралися представники Хліборобської,    Карпато — Руської Трудової,Землеробської автономної партій та Землеробського союзу де прийняли рішення проутворення єдиної партії під назвою Землеробська Автономна Партія.
Її програмнадіяльність передбачала домагання від уряду ЧСР виконання умов Сен — Жерменськогомирного договору про надання автономії Підкарпатській Русі.
Перша й останняпартійна конференція з питань програми уряду ЧСР відносно  проблеми“Підкарпатської Русі» відбулася 22 березня 1922 р. В документі,прийнятому на нараді,  висувалися такі вимоги до уряду ЧСР:
1) Негайноскликати автономний Сойм з участю усіх політичних партій
2) Вирішитипитання про кордон між Словаччиною і Підкарпатською Руссю.....[1]
Боротьба заавтономію Підкарпатської Русі  продовжувалась і в наступні роки.
В 1924, 1925, і1929 рр. проведені вибори до спільного парламенту ЧСР. Перемогу на першихвиборах по Закарпаттю отримали  комуністи, які набрали більше 40-ти відсотківголосів. В других виборах перемогу отримали аграрні партії.
В 20 — 30 х рокахна Закарпатті часто відбуваються страйки, забастовки робітників і селян, наяких мала великий вплив комуністична пропаганда. Часто страйки переростали всутички з жандармами в яких гинули люди.
В другій половині30-х років значно зросла небезпека війни в Європі.
Політичні силинамагалися заручитись підтримкою широких мас населення в змаганні за досягненнясвоїх політичних цілей. Поступово окреслились 3 політичні угруповування:
1. Впливовакомуністична організація користувалась великою підтримкою населення. Вонапроводила політику зближення з соціал-демократами. Крайова організація КПЧактивно виступала за зближення з СРСР закриваючи очі на голодомор 1932-1933 рр.в Україні та розгортання репресій. Лідер організації О.О. Борканюк  запідтримки СРСР розгортав широку пропаганду комуністичних ідей, але комуністивипускали вимоги автономії Закарпаття в своїх дія і тому їх вплив на політичнийпроцес в кінці 30 -х років  значно ослаб.
Другим  впливовимполітичним угруповуванням були проугорсько настроєні національні партії Угорцівта русинські організації( Автономний Землеробський Союз на чолі з А. Бродієм таРусская Національно — автономная партия (РНАП) С.Фенцика). Це політичнеугруповування посилює свій вплив в політичному житті Підкарпатської Русі. Вкінці 30-х років особливо АЗС стає на чолі боротьби за автономію Закарпаття. Цяпартія отримала цілковиту підтримку Угорщини, особливо фінансову.
З іншого бокуРНАП  С. Фенцика, яка стояла на принципах автономії   " ПодкарпатскойРуси" в кордонах від Попраду до Тиси, претендуючи на землі заселені якРусинами так і Словаками. Ця партія отримала підтримку з Польщі, якапретендувала на Тішинську Сілезію, і всіляко зацікавлена в підривіінтегральності ЧСР.
Між цими партіямирозгорілася жорстка боротьба в якій отримала перевагу АЗС.
Третім, дужеважливим, угруповуванням були організації українського спрямування. РуськаХліборобна( Земледільна) Партія на чолі з А.Волошином стала форпостом українофільськоїтечії та провідником Українського Національного руху. В фарватері її політикийшли організації українського спрямування, молодіжна організація " Пласт", " Просвіта "- центр народницького руху, Карпатські Січовітовариства, та інші.
Спочатку українофільськийрух виступав за максимальну автономію Закарпаття. В 2 половині 30-х років зскладним політичним становищем ЧСР українофіли стають прихильниками збереженняцілісності ЧСР на умовах федерації. Українофіли активно виступали на захистукраїнської мови, боролися за політичні права й свободи.
В 1937 роціорганізувався рух за самостійну та соборну державу, за незалежність КарпатськоїУкраїни й створення єдиного українського фронту. Біля колиски цього руху стоялиПерша Руська (Українська) Центральна Рада, товариство  " Просвіта ",Українське студентство Християнська Народна Партія (колишня АЗС), товариства" Січ" та ін.
Отже, державотворчіоснови в Закарпатті розвивалися  з початку революційних подій 1918- 1919 рр.,коли було закладено основні принципи та ідеї державотворчості Закарпаття наоснові соборності з Україною, впродовж складного процесу  партійногобудівництва. В Закарпатті в складі ЧСР  закладалися основи виникненнядержавності Карпатської України, та її ідеологічних засад.
____________________________________
1.Нариси Історії Закарпаття ...........    с.188
В 1937- 1939роках міжнародна обстановка в Європі загострилася.  Посилився вплив в центральнійЄвропі Німеччини, Італії, Польщі та Угорщини.
Ревізіоністськийрух проти Версальско — Вашингтонської системи, слабкість Чехословаччини, якупідривали  рухи національних меншин, зумовили значний інтерес сусідніх державдо її території.
Гітлерівська Німеччинапретендувала на Судети, Польща на Тішенську Сілезію, а Угорщина на Закарпаття йСловаччину.
Питання про долюЧехословаччини, як держави, про Чехословаччину й Підкарпатську Русь, як їїчастин, не сходило з поля зору Європейських дипломатів навесні та влітку 1938р.[1]
В травні 1939 р.в стосунках між Німетчиною і ЧСР розгорілася криза, яка 20-21 травня мало непереросла в збройні сутички, справу Судетів не було полагоджено.[2]
Вже 12 вересня1938 р. Гітлер в промові на партійному з'їзді НСДАП заявив, що "… правона самовизначення судетських німців буде реалізоване силою, якщо не будепогоджене мирним шляхом."[3] 18-19 вересня 1938 р. міністр закордоннихсправ  Боннет та прем'єр Франції Е.Деладьє в переговорах  з англійськимпрем'єром Н. Чемберленом запропонував
Празькому урядувіддати Судети.[4]     22 вересня Чемберлен на зустрічі з Гітлером обговоривтериторіальні домагання Польщі та Угорщини  на рівні з розв’язанням питання зСудетськими німцями.
ПрезидентовіРузвельту  вдалося вплинути на Мусоліні, який у свою чергу вплинув на Гітлера йтак дійшло до скликання Гітлером Мюнхенської конференції 29-30 вересня  1938 р.
В таких умовах вМюнхені проходила конференція, на якій керівники чотирьох держав Гітлер,Мусоліні, Деладьє та Чемберлен вирішували долю Чехословаччини недопустившинавіть її представників. Не були допущені й представники СРСР.
За протоколом, наМюнхенській конференції вже не дискутовано, чи віддати  Судети Німеччині, атільки над справою визначення кордону та над справою проведення окупації.[5] Воснову прийнято етнографічний принцип розселення Німців.
Дня 10 жовтнязакінчено окупацію територій, приділених Німеччині.
Щодо Угорсько — Польськихпретензій до ЧСР в період Мюнхена це окреме питання, яке треба розглянути.
Ці претензії обохкраїн до ЧСР на протязі 30-х років ХХ ст. обумовлювали принципи таємноїполітики Польщі та Угорщини, зближення їх з Німеччиною. В дні травневої кризи1938 р. в Празі відбувся обмін думками про нову обстановку між представникамидипломатичних відомств Угорщини й Польщі. Обидва дипломати висловились занеобхідність зміцнення Польско-Угорсько-Німецьких відносин. Угорщина визнала польськіпретензії до Чехословаччини, а польський дипломат Угорські претензії. Польщапідтримала ідею, що Угорщині має бути віддана не частина, а вся територіяПідкарпатської Русі. Правда, дипломат рекомендував надати русинам автономію ускладі Угорщини.[6] Угорщина намагалася розв'язати територіальну проблемувійськовим шляхом, проти чого її застеріг Гітлер.[7]
СпільнийПольсько-Угорський мав зміцнити блок фашистських держав, створення важливогоплацдарму в нападі на СРСР. До західного кордону СРСР стягнув 30 дивізій.
23-25 серпня М. Гортігостював у Гітлера на військовому кораблі «Принц Еуген» біля м. Кіль.Тут проводилися розмови, щодо ЧСР де Угорські представники запевнили Гітлера, щоу випадку Німецько-Чеського конфлікту Угорщина виступила б проти ЧСР збройно.
Забезпечившипідтримку Муссоліні й Гітлера Угорщина в тісній співпраці з Польщею, почалаконцентричну акцію проти Підкарпатської Русі й Словаччини. 14 вересня вийшланота, розіслана урядом Угорщини до країн осі й Антанти, в якій вона заявляласвоє зацікавлення угорською меншиною в ЧСР.[8]  Тим часом Карпатські Українцітак як і Словаки, домагалися тільки автономних прав у рамках ЧСР і зовсім небули заінтересовані його розвалом.
В Мюнхені 29-30вересня 1938 р. вимоги Угорщини і Польщі, щодо ЧСР конференція не розглядала. Гітлерсам намагався вирішити ці питання. Однак, Муссоліні який напередодні обіцявУгорщині підтримку зумів умовити Гітлера додатковим протоколом розглянутиугорські та польські вимоги до Чехословаччини. Учасники конференції визналивимоги справедливими, бо вони базувалися на «етнічній основі» ірекомендували вирішити їх шляхом переговорів між урядами трьох країн. Якщопротягом трьох місяців проблема не буде вирішена то стане предметом обговореннянаступної наради голів урядів чотирьох країн.[9]
Німеччині не буввигідний спільний польсько — угорський кордон. Це випливає з доповідної запискикерівника МЗС Німеччини Е. Верман на початку жовтня 1939 р., в якійзапропоновано включити Підкарпатську Русь до складу незалежної Словаччини.Цілком очевидно, що відтягуючи питання про Підкарпатську Русь Німеччинанамагалася посилити вплив на Угорщину.
Чехословацько-Угорські переговори щодо статусу Угорців в Комарно 9-13 жовтня  1938 р. закінчилисяпровалом.14 жовтня угорський уряд оголосив про всезагальну мобілізацію, справайшла до війни.
У цей же часвідбулися зміни в самій Чехословаччини. Словаччина 6 жовтня, а ПідкарпатськаРусь 11 жовтня отримали статус автономії. З середини жовтня 1938 р. німецькіполітики почали роздувати ідею створення «української держави вКарпатах» як центра українського національного руху.[10]Це забезпечило бНімеччині посилення впливу на Польщу. Міністр Підкарпатської Русі Е.Бачинськийна переговорах з Рібентропом і Й. Тісо постійно виступав за самостійністьПідкарпаття. 21 жовтня Муссоліні погодився, щоб кордони ЧСР та Угорщинивизначила німецько-італійська арбітражна комісія, з третім членом Польщею.23жовтня Угорщина подала ультиматум до уряду ЧСР з вимогою передачі спірнихтериторій до 27 жовтня з проведенням плебісциту населення, реалізацією праваРусинів на самовизначення.[11]
Арбітраж відбувсяв Відні 2 листопада 1938 р… Арбітраж проводили лише  представники Німеччини (Й.фон Рібентроп, Е. Воерман, П. Отто Шмідт, та ін.) та Італії ( міністрзакордонних справ Г.Чіяно ді Корелаццо, Б. Аттоліко, М.Магістраті).
До Угорськоїделегації входили міністр закордонних справ  Калман Каня та П. Телекі. ІнтересиКарпатської України та Словаччини представляли делегація з федеральногоміністра закордонних справ               Ф. Хвалковський, І. Крно. Неофіційноінтереси  Підкарпаття представляла делегація очолювана А. Волошином, аСловаччини Й. Тісо.
О сьомій вечорапісля нарад Рібентропа та Чіяно було оголошено рішення: Для Карпатської Українизалишено Севлюш з околицями, але втрачено Ужгород, Мукачево, Берегово зберігшиукраїнські села.[12]
Евакуація малазакінчитися 10 листопада. Документи підписали Рібентроп та Чіяно. РішенняВіденського арбітражу проведено в життя без проволоки. 10 листопада. Угорськівійська ввійшла на спірні території. Таким чином, міжнародна політика 1938 рокущодо Чехословаччини виявилася зрадницькою з боку Англії і Франції, загроза з бокуНімеччини та
Угорщини усунуталише шляхом втрати значних територій, втрати єдності та потужності ЧСР і прямовідповідала складному політичному становищу Карпатської України, яка привела їїукраїнське населення під загрозу загарбання Угорщиною.
З іншого бокупослаблення ЧСР дало змогу закріпитися самостійності Карпатській Україні вборотьбі за незалежність від інших держав й стати центром Українського національногоруху.
___________________________________
1.Венгрия и Вторая Мировая Война // Секретные дипломатическиедокументы.М.,1962  -   с. 87-120
2.П.Стерчо  ..........    с. 149
3.Там же     ..........     с.149
4.Поп И. Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988.  — с.172
5.Там же    ..........       с.105
6.Поп И. Польско -Венгерский альянс в период Мюнхена.-Мюнхен.-Предверие войны.- М.,1988.  — с.178
7.Нариси Історії Закарпаття     ......   с.266
8.П.Стерчо    ........   с.157
9.Новые документы из истории Мюнхена.-М.,1958.-с.184
10.Поп И. Польско -Венгерский альянс в периодМюнхена.-Мюнхен.- Предверие войны.- М.,1988.  — с. 186.
11.П.Стерчо  .......   с.172
11.Там же     .......    с.174
12.Там же     .......    с.174