ПЛАН
Вступ
Розділ1. Зародження та становлення українського козацтва в XV-XVI ст.
1.1Причини виникнення українського козацтва, його становлення
1.2УтворенняЗапорозької Січі, її організація та устрій
Розділ2. Генеза українського козацтва, як соціально-військового стану у XVII ст.
2.1Утвореннякозацького реєстру, його еволюція
2.2Еволюціядержавницьких поглядів та правового статусуукраїнського козацтва
2.3Впливкозацтва на соціально-економічні відносини та культуру України
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Актуальність дослідження. У багатовіковій історіїУкраїни важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В.Б. Антоновича вньому найвиразніше і найяскравіше визначилася «провідна ідея, що виявляласобою жадання народу», основою якої був принцип демократизму і рівногополітичного права для кожної особистості. Ці засади простежуються на прикладідіяльності козацтва в різних сферах суспільного життя. Так, освоюючи степовіпростори, козаки, всупереч панівному феодальному способові виробництва,розвивали власне господарство, що базувалося на вільнонайманій праці.Ґрунтуючись на глибоких історичних традиціях, козацтво відродило перерванийіноземними загарбниками державотворчий процес в Україні. Вагомий його внесок урозвиток матеріальної культури та духовного життя народу.
Зрештою, з середини XVII ст. козацтвопочало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву «козацькогонароду». Історичні джерела свідчать про появу українського козацтва вдругій половині XV ст. на теренах так званого «Великого кордону»,який протягом тривалого часу розділяв європейську та азійську цивілізації.Звідси цілком закономірним було існування типологічно схожих явищ — гайдуків уБолгари та Волощині, секеїв в Угорщині й Трансільванії, граничарів та ускоків упівденних слов’ян, татарських козаків у Кримському ханстві, донського козацтвав Московії. Причини походження цих вільних громад відповідно позначилися набагатьох рисах їхнього внутрішнього устрою, соціальному становищі, формах іметодах діяльності, стосунках із владою та суспільних функціях. Однакподібність українського козацтва до аналогічних прикордонних утворень не знімаєпитання про його особливість та унікальність щодо місця й ролі у вітчизнянійісторії. Адже, зародившись на прикордонні, козацтво за порівняно незначнийвідрізок часу — протягом двох століть, не лише зросло чисельно і стало вагомоювійськовою силою, поширило свій вплив на більшу частину українських земель, а йпіднеслося до усвідомлення та відстоювання загальнонаціональних інтересів.
Період кінця XV– середини XVII ст. є визначальним у становленні українського етносу та йогодержавності. Характерними рисами цього періоду були: народження українськогокозацтва, його еволюція від розбійницьких ватаг до структурованого козацькоговійська, а від нього – до козацького субетносу як складової частиниукраїнського етносу і його домінанти; утворення першої Запорозької(Базавлуцької) Січі та козацької держави Б. Хмельницького – ВійськаЗапорозького. Отже, вищеперелічені важливі чинники і обумовили вибір темикурсового дослідження.
Об’єктомдослідження є українське козацтво XV – серединиXVIIст.
Предметомдослідження є генезис та еволюція українськогокозацтва XV – XVII ст.
Метоюкурсової роботи є встановити, коли, де, за яких умов виникли перші об`єднаннякозаків, як вони еволюціонували в продовж наступних двох століть.
Для досягненняпоставленої мети необхідно розв’язати такі наукові завдання:
– визначитипередумови та причини виникнення соціальної верстви – козацтва;
– висвітлитигенезис структури українського козацтва починаючи з XV і до другої половини XVIІст.
– дослідитивиникнення Запорозької січі, реєстрового козацтва, як основних етапів еволюціїкозацької верстви;
– проаналізуватиправовий статус та генезу державницької позиції українського козацтва.
Практичне значення дослідження полягає в тому,що його матеріали можуть бути основою для: а)дослідження історії українськогокозацтва XV – середини XVII ст.; б)узагальнюючих праць з історії Україникозацького періоду, студентських наукових робіт з даної проблематики.
Структура курсовоїроботи визначена метою і завданнямидослідження. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків табібліографії. Список використаних джерел і літератури становить 37 найменувань.
Розділ 1. Зародження та становленняукраїнського козацтва в XV-XVI ст.1.1 Причинивиникнення українського козацтва, його становлення
Уроки незалежної української держави відкрилися широкі можливості дослідженнякозацької проблематики. З'явилося багато нових вітчизняних і зарубіжнихнаукових студій, у яких знайшов розкриття широкий спектр питань з історіїкозацтва XVI-XVIII ст. Разом з тим залишилися незмінними діаметральнопротилежні оцінки цього феномену — від патріотично схвальних до огульновульгаризаторських за зразками польської та російської історіографії XIX ст.З'ясуванню реальної картини певною мірою допоможе окреслення внеску козацтва веволюцію українського суспільства протягом трьох століть [36, 252].
Генезакозацтва була закономірним результатом вікової боротьби осілого землеробськогонаселення зі степовими кочівниками в зоні так званого «Великого кордону»,який розділяв європейську і азійську цивілізації. Наявність типологічно подібнихсоціальних явищ у Болгарії, Угорщині, Трансильванії, Молдові, Хорватії(гайдуки, секеї, ускоки, граничари), Криму, Московії свідчить про певнізакономірності організації вільної людності, не обмеженої державними правовиминормами. Всі вони виникли в рамках одного хронологічного періоду (XV-XVI ст.) імали багато спільних рис внутрішнього устрою, господарських і військовихзанять, соціального становища [11, 20].
Водночасподібність українського козацтва до аналогічних явищ не виключала його специфікита унікальності щодо місця й ролі у вітчизняній історії. Адже еволюція козацтвав Україні сприяла утворенню вищої форми суспільної організації – держави, вформуванні якої воно відіграло провідну роль.
Аналогикозакування на теренах південноукраїнського степу відомі з давніх часів. Серед тюркомовнихкочівників у пониззі Дніпра, Південного Бугу та Дністра протягом Х-ХIIст. постійно проживало слов'янське населення (бродники, берладники) [30, 164].Проте наявні джерела дають підставу стверджувати, що лише з другої половини XVст. охоронці південного прикордоння й уходники-промисловці дістали назвукозаків.
Прицьому вони не виходили за межі своєї становості, не звільнялися від пов'язанихз нею обов'язків. По суті, в литовську добу козацтво виступало у форміпобутового явища. Чисельне його зростання і консолідація, зокрема, через організаціюЗапорозької Січі, привертали увагу властей. Тим паче, що вже в середині XVI ст.на Подніпров'ї та Поділлі козацтво переросло в окрему групу населення з певнимвидом занять і специфічним способом життя.
Слово «козак»походить з тюркських мов і означає – вільна, озброєна людина. У 1489 р. впершезгадується в письмових джерелах про українських козаків у «Польськійхроніці» Бєльських, в якій говориться про похід Яна Ольбрахта, синапольського короля Казимира IV, проти татар у Східне Поділля, провідниками вякому були козаки. У 1492 р. у листі великого литовського князя Олександра докримського хана Манглі – Гирея говориться про козаків, які під Тягинею (сучасніБендери у Молдові) розбили турецький корабель. Тобто у 80 – 90ті роки XV ст.українське козацтво вже існувало.
Виникненняукраїнського козацтва – це історично-об’єктивний процес. Спричинили до цього:
- наявність величезного масиву вільнихземель степової зони (Дикого Поля), з багатими природними ресурсами, щопотребувало заселення і господарського освоєння;
- погіршення становища українськогонароду, що обумовлювало втечі селян і міської бідноти на окраїниПольсько-Литовської держави в пошуках кращої долі. Також туди їхалиавантюристи, злодії, шукачі пригод та ін;
- умови існування, оскільки постійною булазагроза нападів татар, обумовлювали потребу до появи у козацтва військовоїорганізації [35, 93].
Початки козацтвапростежуються у XV ст., коли на вільні прикордонні землі Польсько-Литовськоїдержави приходили найбільш сміливі і відчайдушні люди, яких самі умови життяпримушували до військової організації. Публіка була різноманітна – від селянинавтікача до магната – шукача пригод. Представлені були різні національності, алебільшість становили українці. Селилися козаки понад Дніпром, у верхів’яхПівденного Бугу та їх численних притоках. Важливим регіоном формуванняукраїнського козацтва стали міста Канів і Черкаси. У Росії козаків тривалий часназивали черкасами. Козацький устрій був демократичним. Об’єднувалися козаки вгромади, всі питання вирішували на радах, де обирали отаманів та іншу старшину.Займалися козаки хто чим міг, по різному здобували засоби для життя, а саме,мали власне господарство, займалися землеробством, скотарством, різнимипромислами, ремеслами, торгівлею, або тільки військовою справою, такожнаймалися, займалися здобичництвом та ін.
До середини XVIст. козацтво не представляло собою окремої організованої соціальної групи, алевже в першій половині цього ж століття почали з’являтися перші ватажки таорганізатори українського козацтва, нерідко ними виступали державні урядовці,старости. Вони організовували оборону південного прикордоння від татар, акозаки в цьому регіоні були реальною військовою силою. Серед цих урядовців істарост найбільш відомими були: Євстафій Дашкевич, Прецлав Лянцкоронський,Бернард Претвич та ін.
Отже,різноманітні суспільні процеси мали безпосередній вплив на джерела формуваннякозацтва. Необхідність відсічі татарської агресії в першій половині XVI ст.зумовило створення литовським урядом контингенту військовослужбової людності напівденному прикордонні. Таким чином, до козакування прилучалися старостинські ймагнатські служебники і самі представники місцевої адміністрації. Уходництвопокликало на широкі степові простори велику хвилю людей, мало пов'язаних збезпосереднім матеріальним виробництвом, переважно вихідців із міст тамістечок. Хоча, цілком імовірно, що козацьким промислом займалися й окреміселяни, які на той час були особисто вільними.
Поглибленнясуспільного поділу праці та розвиток товарно-грошових відносин у першійполовині XVI ст. супроводжувалися консолідацією привілейованих верств, щопроявлялося в ліквідації численних ступенів феодальної ієрархії. В результатіпереважна більшість українського боярства південних областей склала нову хвилюформування козацтва. Польська експансія і посилення соціального танаціонально-релігійного гноблення в кінці XVI — першій половині XVII ст.привели до покозачення широких верств селянства та міщанства, частина якихздобула козацькі права. Ряди козацтва поповнювалися також представниками шляхтияк українського, так і польського походження [35, 94].
Основиформування станових ознак українського козацтва закладалися шляхом залученнязапорожців на державну службу з 60-х років XVI ст. Водночас генеза козацьких правзумовлювалася історичним досвідом, спиралася на певні традиції суспільногожиття. Звільнення від феодальних податків та повинностей і право на володіннямаєтностями за відбування військової служби мало українське середньовічнелицарство – боярство. На відміну від останнього, козаки одержували за державнуслужбу, насамперед, платню грошима і сукном. До середини XVII ст. зустрічалисялише поодинокі випадки надання землі реєстровим. Разом з тим, фактичнеземлеволодіння стало економічним підґрунтям козацького стану. Власнесудочинство було привілеєм шляхти, як і особливе адміністративнепідпорядкування. Зародження цих елементів у життєдіяльності козацтвавідноситься до створення реєстрового війська. Управління козацтвом, включаючи йвиконання судових функцій, закріплювалося за старшим Війська Запорозького.
Згодомз'явилася посада військового судді, який у своїй діяльності спирався накозацьке право, вироблене в січовій громаді. За відсутності в Українідержавності, засиллі магнатів і шляхти у суспільному житті козацтво булоповністю позбавлене політичних прав. Переслідуючи амбіційні зовнішньополітичніплани, польські власті змушені були йти на компроміс із козаками при веденнівійськових кампаній.1.2 УтворенняЗапорозької Січі, її організація та устрій
Правона політичну діяльність козацтво здобуло шаблею лише в середині XVII ст.,створивши власну державу. Вагомим чинником зростання чисельності козацтва здругої половини XVI ст. стала Запорозька Січ як форпост боротьби проти татарськоїагресії, а згодом – центр визвольного руху в Україні [31, 204].
Зсередини XVI ст., з появою Запорозької Січі і формуванням козацтва як окремогостану феодального суспільства, організація козацтва перейшла на якісно новийрівень розвитку.
До утворенняЗапорозької Січі спричинив комплекс причин. Одним з видів діяльності козацтвабуло уходництво – сезонні походи в місця постійних промислів (уходів) в ДикомуПолі з метою здобуття засобів до існування. Це об’єктивно сприялогосподарському засвоєнню і вивченню більш глибших районів Дикого Поля. Козакивідбували з місць постійного перебування (Канів, Черкаси) навесні,об’єднувались у загони на чолі з отаманом і їхали в степи до осені, де йзаймались мисливством, рибальством, випасом худоби і коней, видобутком солі таін. Вже з початку XVI ст. осередком уходів стало Запоріжжя, особливо полюбляликозаки район Дніпрових порогів, від р. Самари до о. Хортиця і район ВеликогоЛугу, береги Дніпра нижче порогів. Самі козаки говорили: «Січ – мати,Великий Луг – батько». З часом уходництво переросло в постійну колонізаціюДикого Поля. В місцях уходів з’являються укріплені зимівники, городки – «січі»(засіка, сікти). Поступово в козаків сформувалося усвідомлення потреби воб’єднанні своїх сил і створенні єдиного центру, щоб міцно взяти під контрользасвоєні землі. Так повинна була виникнути Запорозька Січ, але коли саме цесталося, точно невідомо [30. 164].
За свідченням «Польськоїхроніки» Бєльських у 30 – 40-х рр. XVI ст. якась Січ існувала на о.Томаківка. Перша ж достовірно відома Січ існувала у 1553 – 1557 рр. на о. МалаХортиця, засновником якої був Дмитро Вишневецький (Байда) із знатногомагнатського роду, князь, був державним урядовцем, але покозачився. Всьоговідомо 8 запорозьких січей: Хортицька (1553 – 1557 рр.), Томаківська (1560 ті1593 рр.), Базавлуцька (1593 – 1638 рр.), Микитинська (1638 – 1652 рр.),Чортомлицька (1652 – 1709 рр.), Кам’янська і Олешківська (1709 – 1734 рр.),Нова (Підпільненська) (1734 – 1775 рр.). П`ять з цих січей знаходилися натериторії Дніпропетровської області [16, 22].
Що собоюпредставляв устрій Запорозької Січі? Січ була фортецею, всередині якої –майдан, площа для проведення ради, церква, стовп для покарань, а навколо –великі хати – курені, будинки для старшини, канцелярії, арсеналу, різнімайстерні та ін. Всі козаки, що належали до Запорозької Січі, були приписані докуренів, очолюваними курінними отаманами. Традиційно на Січі було 38 куренів. Воснову організації Запорозької Січі були покладені широкі демократичні засади.Всі посади на Січі були виборними на один рік, обирали на Різдво на козацькійвійськовій раді, якій належала вища влада на Січі. Вищу виконавчу владу на Січімав кошовий отаман, разом з яким обирали військову старшину: суддю, писаря,осавула, які й становили уряд Січі, до них належали і курінні отамани. Вибиралитакож і іншу старшину, яка при військовій старшині виконувала допоміжніфункції: довбиша, піддовбиша (бив у військові литаври, був при виконаннісудових вироків, забезпечував сплату податків, стягнення мита з торгівлі);пушкаря, підпушкаря, гармаша (відповідали за артилерію, здійснювали нагляд завійськовою в’язницею); товмача (перекладач, військова розвідка); кантаржія(охоронець мір та ваг, єдиних для торговців на всій Січі); шафарів (збирачімита (перевізного) з купців за переправу через Дніпро); булавничого,бунчукового, хорунжого (прапороносець), пірначного; чаушів (посли);підосавулія, підписарія, канцеляристів та ін.
Була ще йпохідна і паланкова старшина. Похідну становив полковник (сердюк), осавул, писар.Полк складався з 500 козаків, полки об’єднувалися у військову команду, 10козаків мали 1 віз. Паланкова старшина була представлена полковником, осавулом,писарем та їх помічниками: хорунжим, підосавулом, підписарем [16, 24].
Січ це буластолиця. Під її контролем перебувала значна територія степу. Землі ВійськаЗапорозького поділялися на адміністративно-територіальні одиниці – паланки.Спочатку їх було 5, потім стало 8. Щорічно місця промислів (уходи) поділялисяміж куренями. Чисельність козаків не була постійною, в різні часи коливаласявід 3-5 до 15-20 тисяч. Основна маса козаків жила на «уходах» –хуторами, зимівниками, слободами. Серед козаків не було рівності, були заможніі голота. Вони всі разом збиралися на ради, вибирали старшину. Січ мала широкорозвинену систему прикордонних форпостів (50 козаків) із системою попередженняпро наближення ворога за допомогою вогненно-димової сигналізації (фігури).Козацькі загони охороняли суходольні і водні шляхи, перевози через річки. Січмала зовнішньополітичні зв’язки з Кримом, Росією, донськими козаками, Австрією,Молдовою, Польщею, Туреччиною, Венецією та ін. Січ мала й символи влади –клейноди: булаву, бунчук, печатку.
Тобто у Січі бувсвій уряд, адміністрація, свій адміністративний поділ території, кордони,прикордонна служба, податкова система, армія, військовий флот, закони, звичаєвекозацьке право, зовнішньополітичні зв’язки, тобто важливі елементи, ознакидержавності. Сама ж Запорозька Січ, як утворення військово-політичногохарактеру, виконувала і функції державного утворення. По суті, Запорозька Січбула зародком нової української державності.
Запорозькагромада поповнювалася вихідцями з різних соціальних верств української людностіта представників інших народів. Адекватним її відображенням постало й реєстровевійсько, що перебувало на державній службі. Переважну більшість у першідесятиріччя існування Війська Запорозького становили українці, хоча серед нихбули й вихідці з Білорусі, Криму та Московії, про що яскраво свідчить реєстр1581 р. [4, 337]. Розширення козацьких рядів супроводжувалося зародженнямродинних династій майбутньої суспільної еліти – Байбузів, Волевачів, Гирь,Голубів, Гордієнків, Дорошенків, Кулаг, Сулим, Федоровичів, Хмельницьких. Наоснові даних демографічних досліджень можна стверджувати, що передНаціонально-визвольною війною кожний четвертий мешканець Центральної Україниналежав до козацтва. В процесі його генези реально постало два прошарки:старшина і рядові козаки. їхнє матеріальне, а відповідно й суспільне становищепомітно різнилися.
Козацькаверхівка походила, як правило, з бояр та шляхти, що вплинуло на формування рисїї соціального обличчя. До рядового козацтва, основним джерелом прибутків якогобуло лицарське ремесло, входили не лише нереєстрові, а й городові, приватні козаки,більшість із тих, що перебували на королівській службі.
Розділ2. Генеза українського козацтва, як соціально-військового стану у XVII ст.2.1 Утвореннякозацького реєстру, його еволюція
Велике значенняв організаційному оформленні козацтва мало і утворення реєстру, і самеоформлення козацтва як окремого стану феодального суспільства. Ідея утворенняреєстру з’явилась ще на початку XVI ст. У 20 – 30-х рр. XVI ст. робилися першіспроби створення козацького реєстру, тобто частину козаків хотіли взяти надержавну службу для захисту кордонів. У 1524 р. король Сигізмунд I (1506 – 1548рр.) дав дозвіл на утримання 1-2 тисяч козаків, але не було грошей. Тільки у1572 р. з’являється наказ польського короля Сигізмунда ІІ Августа взяти 300козаків на державну службу. Записали їх до спеціального списку – реєстру,звідси з’явилась й назва. Реєстровцям надавалися достатньо вагомі привілеї:свій суд і самоврядування, виборність старшини, звільнення від податків і повинностей,права власності на землю, дозвіл вільного промислу і торгівлі. Виплачували їмза службу грошима, одягом і зброєю. Тобто це був близький до шляхти окремийслужилий стан, офіційно визнаний законом [4, 339].
Перший реєстр(1572 р.) швидко розпався. У 1578 р. король Стефан Баторій відновив реєстр з600 козаків. Монастир Терехтемировський став арсеналом, шпиталем для козаків.На старшину обирали шляхтичів. Без дозволу забороняли нападати на татар,доручали оборону кордонів. Також реєстровцям доручався контроль занереєстровими козаками. До реєстру брали найбільш заможних козаків, більшзаконослухняних, схильних до компромісу з владою.
Подальші зміни вреєстрі показує динаміка його чисельності: у 1590 р. – 1000 чоловік; у 1596 р.– реєстр розпущено через участь у повстаннях; у 1599 р. – реєстр відновлено; у1617 р. – 1000 чоловік (Вільшанська угода); у 1619 р. – 3000 чоловік(Роставицька угода); у 1629 р. – 6000 чоловік (Куруківська угода), поділ наполки і сотні (Переяслав, Канів, Черкаси, Чигирин, Корсунь, Біла Церква); у1630 р. — 8000 чоловік (Переяславська угода); у 1638 р. – 6000 чоловік за «ОрдинацієюВійська Запорозького, що перебуває на службі Речі Посполитої». За «Ординацією…»реєстровці втратили самоврядування та виборність старшини; гетьмана старшогопризначав сейм за рекомендацією коронного гетьмана; осавулів і полковників –призначали з шляхтичів; без дозволу забороняли їздити на Січ, а ослушниківкарали на смерть; на Січі постійно перебувала залога з 1000 реєстровців. У 1637– 1638 рр. писарем реєстровців був Богдан Хмельницький [7, 102].
З другоїполовини XVI ст. козацтво поділялося на окремі групи: реєстрові та нереєстрові(міські, низові (запорозькі)). Запорозька Січ і реєстр, які в собі неслизародки української державності, спричинили також зміни і в психології козаківта в ставленні до них. Спочатку козаків мало чим відрізняли від розбійників таінших маргіналів суспільства, але з часом, особливо у простого люду, негативнийобраз козака змінився, перш за все завдяки боротьбі з татарами і турками.Козаки відбивали напади татар, захищаючи себе, і отримували з цього більшевійськової здобичі, ніж слави, що було практично. Але для українського народукозаки були борцями з турками і татарами, оборонцями від національного тасоціального гноблення польських панів. Це виходило об’єктивно, бо козаки першза все захищали й забезпечували свої вузькостанові інтереси, але при цьомузначною мірою й самі серйозно переймалися загальнонаціональними інтересами,ідеями оборони православ’я і власного народу.
Таким чиномкозацтво еволюціонувало від невеликих ватаг бездомних неосілих елементів доюридично оформленого стану феодального суспільства, з чіткими організаційнимиформами. Поступово наприкінці XVI – першій половині XVII ст. козацтво займаєпровідне місце в українському суспільстві, беручи активну участь в розв’язаннінайболючіших проблем національного життя. Козаки стали політичним провідникомукраїнського народу, становлячи його політичну еліту.2.2 Еволюціядержавницьких поглядів та правового статусу українського козацтва
Правовеутвердження козацького стану мало досить тернистий шлях через прагнення шляхти донеобмеженої влади в тогочасному суспільстві. Суттєвою перепоною цього процесубуло також іноземне панування в Україні. Проте несприятливим обставинамкозацтво, як нова суспільна сила, протиставило могутній заряд енергії ірішучість дій. На кристалізацію станових прав мали вплив взаємовідносиникозаків з представниками різних соціальних верств, а також з місцевою та центральноювладою. Основні елементи суспільних привілеїв козацтво перейняло від бояр ташляхти, а затвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська в 70-х рокахXVI ст. знаменувало початок визнання нового соціального стану. За реєстровимизакріплювався цілий ряд прав і привілеїв – «вольностей», що вирізняликозаків з-поміж інших верств тогочасного суспільства: звільнення від сплатидержавних податків, та відбування повинностей, крім військової, окремеадміністративне підпорядкування та судочинство, право на володіння земельними маєтностями[9, 62-63].
Протепольські власті вбачали в козаках реальну загрозу своєму пануванню в Українічерез участь запорожців у повстаннях в кінці XVI — першій половині XVII ст.Звідси – поява кількох спеціальних постанов варшавського вального сейму, якимисуттєво обмежувалися і навіть скасовувалися (1596) козацькі права. Повною міроюїх відновлення було зафіксоване лише після тривалої збройної боротьби у Зборівськомудоговорі 1649 р. та «Березневих статтях» 1654 р. [22, 46]. Правовінормицих документів знаменували також перетворення козацтва в соціальний станУкраїнської козацької держави.
Отже,незважаючи на відсутність державності, жорстку політику уряду Речі Посполитої, козацтвозуміло добитися визнання за собою окремого юридичного статусу, який визначав місцекозаків у системі соціально-економічних та політичних відносин. Одночасноутвердилися морально-етичні цінності «людей лицарських», щопозначилося на їх світобаченні і нормах поведінки.
Однимз найпомітніших можна означити внесок українського козацтва у розвитокдержавотворчої ідеї. І це закономірно, адже під кінець XVI ст. вже всікоролівські уряди європейських країн проводили свідому політику використання національнихресурсів, заохочення внутрішньої і зовнішньої торгівлі та розвитку державних інституцій.Ідея суверена як першоджерела політичної влади, теоретично обґрунтованагеніальними вченими Нікколо Макіавеллі та Жаном Боденом, стала в політичнійдумці загальноприйнятною [13, 305]. Безумовно, класичні зразки державотворення важкозастосувати на українському прикладі.
Здругої половини XIV ст. Україна становила лише частину Великого князівства Литовського,а після Люблінської унії – Речі Посполитої. Та й до відродження держави були причетніне традиційні для європейського політикуму сили. З різних причин українськаеліта – князі та шляхта відсторонилися від цього процесу, а естафетудержавотворчої функції перейняло козацтво.
Демократичнізасади суспільних відносин, вироблених у запорозькій громаді, активнопоширювалися, хоча й не надовго, на волості під час козацьких повстань кінцяXVI — першої половини XVII ст. Козаки намагалися відстоювати свої права іпривілеї на певній території.
РішеннямКорсунської козацької ради 1632 р. її було конкретизовано в межах ЛівобережноїУкраїни. В універсалах козацьких ватажків 1637- 1638 pp. з'являється термін «Україна»[27, 62]. Це можна потрактувати як визнання козацтвом належності не лише доВійська Запорозького як мілітарної корпорації, а й до певногонаціонально-територіального суб'єкта. Очевидно, під «Україною»розумілося Подніпров'я. Разом з тим вживання такої термінології свідчило прозначний поступ в еволюції політичної думки українського етносу. Прагненнякозацтва здобути автономію в межах Речі Посполитої трансформувалося в ідеюстворення власної держави, яка реалізувалася в ході Національно-визвольної війни1648-1657 pp.
Розглядаючипитання відродження Української держави в середині XVII ст., слід зауважити пронедопустимість його спрощення і вульгаризації.Повстання,яке вибухнуло в Україні навесні 1648 p., розгорталося під гаслами відстоювання козацькихправ та ліквідації унії. Діючи проти коронного війська Богдан Хмельницькийпрагнув задовольнити, насамперед, інтереси Війська Запорозького. Зважаючи наневисокий рівень етнічної свідомості, зайве говорити про якісь широкомасштабніплани гетьмана в перші місяці війни. Лише після перемог під Жовтими Водами таКорсунем (травень 1648 p.) y посланні до польського уряду гетьман окреслюєтериторію по Білу Церкву та Умань, де б мали були скасовані права воєвод істарост щодо міст і королівських володінь та просить підпорядкувати ВійськоЗапорозьке «лише одному королю» [30, 171]. Тобто було сформульованоідею козацької автономії у складі Речі Посполитої. В цих умовах Хмельницький сподівавсяна спалах патріотичних почуттів у православної української шляхти і можливість залученняїї до спільних дій.
Однакні воєводи – руський Ярема Вишневецький, київський Янущ Тишкевич, ні короннийстражник Самійло Лащ не сприйняли ідеї автономії. Навпаки, вони стали першими,хто розпочав збройне придушення селянських та міщанських виступів в Україні,які поширилися після успішних дій козацького війська.
Відсутністьпідтримки з боку української шляхти не стимулювала розвитку козацькоїавтономії. Тим паче, що гетьман і переважна більшість старшин продовжуваливважати Річ Посполиту своєю політичною Батьківщиною, а короля її єдинимзаконним володарем. Сподівання на досягнення домовленості з новим монархом ЯномКазимиром стало однією з найважливіших причин повернення козацького військаз-під Замостя на Подніпров'я наприкінці 1648 р. Водночас проявилися розбіжностіБогдана Хмельницького і новообраного короля у розв'язанні козацького питання.
Післятріумфального повернення до Києва та розмов з єрусалимським патріархом Паїсіємгетьман відправив до Москви посольство, очолюванне Силуяном Мужиловським зклопотанням перед царем у наданні військової допомоги та прийняття ВійськаЗапорозького (у складі Брацлавського, Київського, Чернігівського, Подільськогота Волинського воєводств) «під свою руку». Останнє розглядалося Хмельницькимяк необхідна протекція для самостійного проведення внутрішньої і зовнішньої політики[33, 30].
Разомз тим гетьман приділяв велику увагу зміцненню взаємин з іншими православними державами– Трансильванією, Валахією та Молдовою.
Підчас Переяславських переговорів з королівським комісаром Адамом Киселем у лютому1649 р. Богдан Хмельницький наголосив на праві українського народу створеннявласної держави в етнічних межах його проживання, про що свідчить гетьманськазаява: «виб'ю з лядської неволі народ весь руський… Досить нам на Україніі Подолю і Волині; тепер досить достатку в землі і князівстві своїм по Львов,Холм і Галич. А ставши на Віслі, скажу дальшим ляхам: сидіте і мовчіте, ляхи»[36, 257]. Крім того, Хмельницький став розглядати Україну як спадкоємницю великоїсередньовічної держави – Київської Русі.
Отжепереосмислення результатів і уроків боротьби дозволило Богдану Хмельницькому впершев історії української суспільно-політичної думки сформулювати національнудержавну ідею, що стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягомнаступних століть.
Поступовоутверджується практика пошанування Хмельницького як монарха. За свідченнямпольськихурядовців, «в тих краях і церквах немає короля і не чути про іншувладу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким» [36, 264]. У свідомостінаселення зміцнюється харизматичність його постаті, прокидається розуміннявлади гетьмана як окремої, незалежної від короля.
Важливимкроком до відродження Української держави став Зборівський договір 1649 р. Незважаючина значні поступки Б. Хмельницького у переговорах з королівськими комісарами, череззраду кримських татар, угода зафіксувала наявність трьох основних складовихдержави – території, населення та суспільної влади у межах трьох тодішнихвоєводств – Київського, Чернігівського та Брацлавського. Унія ліквідовувалася, аПравославній Церкві поверталися захоплені у неї володіння, православнедуховенство зрівнювалося у правах з католиками, київському митрополитові разомз двома владиками надавалися місця у сенаті Речі Посполитої.
Зборівськаугода засвідчила і невдачу гетьманських намірів, зокрема щодо створеннясамостійної соборної держави, продемонструвала ненадійністьвійськово-політичного союзу з Кримом. Через обмеження в 40 тисяч реєструзагострилися стосунки Хмельницького із Запорожжям.
Водночас,здобута територіальна автономія дозволила козакам продовжувати боротьбу за реалізаціюдержавної ідеї. Першорядного значення гетьман надавав зміцненню державних інституцій,виробленню підвалин соціально-економічної політики, проведенню реорганізаціїадміністративно-територіального устрою, окресленню пріоритетів зовнішньоїполітики.
Уклопіткій багатомірній роботі початкового етапу державного будівництва гостропостала кадрова проблема. Козаки, насамперед, були воїнами, і навіть середстаршин бракувало досвідчених людей у справах цивільних. Продовження війнипроти Речі Посполитої загальмувало вирішення внутрішніх питань. З іншого боку доПереяславської ради 1654 р. Богдан Хмельницький фактично діяв як незалежнийволодар Української козацької держави. Глибоке розуміння значимості втогочасному світі монаршого титулу зумовило проведення гетьманом активної політикищодо Молдовського князівства: укладання династичного шлюбу між старшим сином Тимошемта княжною Розандою. При цьому питання прийняття протекторату турецького чи московськогозалишалося актуальним, адже боротьба з Річчю Посполитою набувала затяжного характеру.До речі, уряд Порти надав Хмельницькому титул князя, чим гетьман мав надіюскористатися для юридичного оформлення монархічного правління у форміспадкового гетьманства. Проте, очевидно, він усвідомлював, що отриманнякнязівського титулу з рук іноземного монарха поставить під сумнів йоголегітимність. Тому обрав шлях перетворення гетьманської влади, що виросла нанаціональному політичному ґрунті і мала підтримку з боку більшості населення вспадкову монархію [35, 351].
Визначнимрубежем в історії козацької держави стали переговори у Переяславі з царськими воєводами(січень 1654 p.). Вони засвідчили прагнення української еліти узаконитисуверенітет Гетьманщини, примусити московський уряд узяти на себе забов'язання,які б гарантували здійснення рівноправного, за європейськими традиціями,насамперед, воєнного союзу. Не вдаючись до опису подій, слід зазначити, що їх результатомстала російсько-українська угода – так звані «Березневі статті». Вонапередбачала збереження за Україною витворених форм правління й устроюінституцій політичної влади, території, суду й судочинства, збройних сил,фінансової системи, нової моделі соціально-економічних відносин, цілковитоїнезалежності у проведенні внутрішньої політики.
Нажаль, ідеологічні засади державного будівництва зазнали значної деформації позавершенні Національно-визвольної війни. Слабкість процесу структуралізаціїсуспільства, різне бачення майбутнього окремими угрупованнями козацької старшинита постійне втручання сусідніх держав в українські справи зумовили розгортання громадянськоївійни, так званої «Руїни». Повною мірою ослабленням Гетьманщинискористалася Російська держава, що й знайшло адекватне відбиття у текстахнаступних «Статей» (від Переяславських до Коломацьких). А утвердженняабсолютизму з часів Петра І зумовило поступове перетворення козацької держави узвичайну імперську провінцію, що завершилося за часи діяльності ДругоїМалоросійської колегії.
Хочане все так однозначно. Діяльність гетьманів Івана Мазепи, Пилипа Орлика, ПавлаПолуботка та їхніх найближчих соратників за збереження автономії та створеннянезалежної Української держави свідчать про міцне коріння державотворчих традиційта підтримку їх на рівні тогочасних європейських зразків. Яскравим прикладомцього є конституція Пилипа Орлика 1710 р. У ній знайшла відображення теоріядоговору як основа створення держави, що була обґрунтована у працяхнідерландського вченого Гуго Гроція [15, 13].
Гетьманськавлада суттєво обмежувалася, а генеральна старшина мала зайняти більш незалежне становище.У документі були чітко прописані питання структури влади та її функціонування [16,57]. Тобто маємо яскравий зразок злету політико-правової думки українськоїкозацької еліти на початку XVIII ст.2.3 Впливкозацтва на соціально-економічні відносини та культуру України
Зчасів Національно-визвольної війни козацтво відіграло вирішальну роль установленні нової моделі соціально-економічних відносин в Україні. її основнимирисами були:
- ліквідація фільварково-панщинної системита кріпацтва;
- передача у власність державного скарбу земельногофонду польських феодалів і католицької церкви;
- утвердження козацького землеволодіння таземельних маєтностей православної церкви;
- створення господарств фермерського типу звикористанням вільнонайманої робочої сили [24, 163].
Питанняпро тривалість її дії не дискусійне. Через суто політичні чинники в добу «Руїни»дана модель зазнала змін, а з початком XVIII ст. вона виступала поряд ізпривнесеною російським абсолютизмом, а саме — феодально-кріпосницькою.
Разомз тим, повною мірою фермерські господарства відродилися в часи Підпільненської,або ж Нової Січі (1734-1775) на території Вольностей Війська Запорозького.Козацьке господарство-зимівник стало осередком товарного виробництва. Окрімкозаків, у ньому працювали селяни, які приходили на заробітки з Гетьманщини таПравобережної України. Гурти худоби та збіжжя стали основним товаром, щоекспортувався запорожцями далеко за межі українських земель. Козацькігосподарства успішно функціонували до другої половини 70-х років XVIII ст. ізазнали руйнації з боку царських урядовців лише після виходу імперської Росії(з допомогою запорозького козацтва) до Чорного моря.
Зазбігом обставин, хронологічно, цей процес відбувався в часи постання наамериканському континенті нової держави США, де фермерство стало основоюсільськогосподарського виробництва.
ЛіквідаціяЗапорозької Січі, примусове виселення козаків у кубанські степи зруйнувалиоснови нових соціально-економічних відносин у південних регіонах України. Але йпісля приєднання до Російської імперії Північного Причорномор'я наприкінціXVIII сх кріпацтво на Запорожжі на відміну від Гетьманщини не запроваджувалося.
Цейкрай імперський уряд використовував для впровадження буржуазних засад сільськогосподарськоговиробництва. Тим паче новостворені морські порти (Миколаїв, Херсон, Севастопольта ін.) відкривали широкі можливості розширення зовнішньоекономічноїдіяльності.
Цілкомзакономірним є внесок козацтва у розвиток вітчизняної культури та національної самосвідомостіукраїнців. Стереотипи поведінки і морально-етичні цінності козацтвазароджувалися в суворих умовах прикордоння. Своєрідною ейкуменою генезикозацької самосвідомості стала запорозька громада. Водночас на утвердження духовнихоснов становості козацтва великий вплив мали вікові традиції українського етносу.Значної енергії цьому процесу надало культурно-національне піднесення в кінціXVI — першій половині XVII ст. [32, 14]. Одним з найважливіших його здобутківстало усвідомлення власних історичних традицій, виражене через культ пам'яті іспрямоване на виховання патріотизму на зразках минулого. Дослідницькі пошуки письменників-полемістівГерасима Смотрицького, Захарії Копистенського, Нова Борецького зводилися довстановлення безперервності історичного процесу від княжої Русі до України. Тісніконтакти з ними козацької старшини зумовили активізацію виступів запорожцівпроти засилля уніатства та католицизму на захист православ'я, сприяли розвиткуосвіти, науки й культури.
Етнічнасвідомість і запорозький гарт утверджували в козаках почуття власної гідності, лицарськихідеалів вірності, доблесті і честі. Ці поняття в ході національно-визвольногоруху поширювалися з козацького середовища й на інші верстви населення. Томуцілком природно, що саме світоглядні засади козацтва стали одним з вагомихчинників національної свідомості українців, а серед тогочасної європейськоїспільноти вони дістали назву «козацького народу» [31, 248].
Будучипровідною суспільно-політичною силою, українське козацтво виявилося здатним не лишедо сприйняття, а й творення власного творчого середовища і виступати творцемсамобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, танці, літописи,ікони. За цими словами величезний духовний досвід XVI-XVIII ст., значну частинуякого вдалося втілити у своїй діяльності козацтву. Все це глибоко закарбувалосяу ментальності українців, а отже, вплинуло на їхню національну ідентичність.
Українськебароко XVII ст., яке за слушним означенням Д. Чижевського було тісно «пов'язанез тогочасною політичною ідеологією», [32, 14] нерідко називають козацьким.Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини у такому визначенні є, босаме козацтво було носієм нового художнього смаку в образотворчому мистецтві.Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовленнякозацької старшини: Троїцький собор у Густині, Миколаївський у Ніжині,Георгіївський у Видубичах та багато інших, що дістали назву козацьких, озвученізсередини елегійною задумою про вічність. Заслуга козацтва полягала в тому, що,поширений з давніх часів тип дерев'яної церкви «воно влягло у камінь,прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів й підняло кілька споруд такогороду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мислення»[32, 14].
Укозаку-лицарі насамперед цінувалася мужність, розум, почуття власної гідності. Втакому ідеалі чоловіка відбилася українська історія XVI-XVIII ст.Міфологізований образ козацтва як воєнної сили і слави українського народу,непохитної опори православ'я і щита християнського світу від «невірних»,що виник у вітчизняній книжності XVII ст., відбився у козацьких літописах (Самовидця,Григорія Граб'янки, Самійла Величка), де українці фігурують рівноправним етносомєвропейської спільноти.
Прозагальну любов до козака-запорожця і проскладність його душевного світу яскравописав Д. Яворницький, зазначаючи, що бурхливе козацьке життя сповнювало людськудушу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. «Тут булосвоєрідне молодецтво й особливий, епікурейський погляд на життя… Однакдивлячись на світ з точки зору веселого й дозвільного спостерігача, запорожецьзнав і похмурі думи… Ця двоїстість випливала, звичайно, із самого способужиття» [37, 180]. У народному середовищі з образом козака частопов'язується уявлення про роздуми на самоті, що може собі дозволити лишедуховно багата людини.
Улюбленийгерой народного живопису Козак-Мамай сидить один серед степу в глибокому елегійномуроздумі. Образ одухотвореного воїна, лицаря-філософа не був поетичною фікцією, гроюфантазії митців-патріотів. Козак у думах і помислах українців уособлювавнародну силу духу, незламність волі в святій боротьбі з поневолювачами. «Ана чолі козаччини, – за висловом М. Грушевського, – стояли в значній частинілюди, що були плоттю від плоті і кістю від кості тої української інтелігенції,що на своїх плечах виносила національну справу свого народу» [8, 74].
Зображеннякозака на народних картинах у час, коли Запорозького Війська вже не існувало,сприймалося як своєрідний пам'ятник героїчному минулому українського народу.Зображення козака на полотнах на стінах хат, скринях тощо набувало значенняоберега, охоронця господи. У народі козака вважали чаклуном, характерником,який з'являється до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти мудримсловом чи відвагою, любов'ю чи співчуттям. Образ Козака-Мамая – то велична, викристалізованавіками дума народу про свою глибину і сокровенну сутність. Зазнавши багато горяі лиха, народ прагнув миру та вільної праці. Власне миролюбивий характерукраїнців й персоніфікує образ козака-бандуриста.
Отже,козацтво становило важливу ланку еволюції українського суспільства пізньогосередньовіччя та початку нової доби. В умовах іноземного панування воновиступило захисником українського етносу перед загрозою фізичного знищення ідуховної асиміляції. В середині XVII ст. козацтво відродило Українську державу якспадкоємницю княжої Русі та мало визначальний вплив на становлення національноїсвідомості українців.
Висновки
Важливу ланку еволюції українськогосуспільства пізнього середньовіччя та початку нової доби становила козацькаверства, що позначилося на всіх сторонах його життя: економічному, політичномута соціальному розвитку, етнокультурних процесах. В умовах іноземного пануваннякозацтво виступило захисником українського етносу перед загрозою фізичногознищення і духовної асиміляції. Сформувавшись із представників різнихсоціальних станів, воно стало виразником загальнонародних інтересів, маловизначальний вплив на становлення національної свідомості українців.
Незважаючи на відсутність державності,жорстку політику уряду Речі Посполитої, козацтво зуміло добитися визнання засобою окремого юридичного статусу, який визначав місце козаків у системісоціально-економічних та політичних відносин. Одночасно утвердилисяморально-етичні цінності «людей лицарських», що позначилося наїхньому світобаченні та нормах поведінки. Все це дає підставу констатувати, щона середину XVII ст. козацтво остаточно сформувалося як соціальний станукраїнського суспільства.
Генеза козацтва була закономірнимрезультатом вікової боротьби осілого землеробського населення зі степовимикочівниками в зоні «Великого кордону», який розділяв європейську таазійську цивілізації. Наявність типологічно подібних соціальних явищ уБолгарії, Угорщині, Трансільванії, Волощині, Московії свідчить про певнізакономірності організації вільної людності, не обмеженої державними правовиминормами. Всі вони виникли і розвивалися в межах одного хронологічного періоду(XV—XVI ст.) і мали багато спільних рис внутрішнього устрою, господарських івійськових занять, соціального становища.
Водночас, подібність українськогокозацтва до аналогічних явищ не виключала його специфіки та унікальності щодомісця й ролі у вітчизняній історії. Адже еволюція козацтва в Україні сприялаутворенню вищої форми суспільної організації — держави, в формуванні якої воновідіграло провідну роль.
Аналоги козакування відомі наукраїнських теренах з давніх часів. Проте наявні джерела дають підставустверджувати, що лише з другої половини XV ст. охоронці південного прикордонняй уходники-промисловці дістали назву козаків. При цьому вони не виходили замежі своєї становості, не звільнялися від обумовлених нею обов’язків. По суті,в литовську добу козакування проявляло себе як побутове явище. Чисельнезростання і консолідація козаків, зокрема через організацію Запорозької Січі,привертали увагу властей. Тим паче, що вже в середині XVI ст. на Подніпров’ї таПоділлі козацтво переросло в окрему групу населення з певним видом занять іспецифічним способом життя.
Різноманітні суспільні процеси малибезпосередній вплив на джерела формування козацтва. Необхідність відсічітатарської агресії в кінці XV — на початку XVI ст. зумовило створеннялитовським урядом контингенту військовослужбової людності на південномуприкордонні. Таким чином, до козакування прилучалися старостинські й магнатськіслужебники і самі представники місцевої адміністрації. уходництво покликало наширокі степові простори велику хвилю людей, мало пов’язаних з безпосереднімматеріальним виробництвом, переважно вихідців із міст та містечок. Хоча цілкомймовірно, що козацьким промислом займалися й селяни.
Поглиблення суспільного поділу праціта розвиток товарногрошових відносин в першій половині XVI ст. супроводжувалисяконсолідацією панівних верств, що проявлялося в ліквідації численних ступенівфеодальної ієрархії. В результаті переважна більшість українського боярствапівденних областей склала нову хвилю формування козацтва. Польська експансія іпосилення соціального та національно-релігійного гноблення наприкінці XVI — впершій половині XVII ст. привели до покозачення широких верств селянства таміщанства, частина яких здобула козацькі права. Ряди козацтва поповнювалисятакож представниками шляхти як українського, так і польського походження.
Основи формування станових ознак українськогокозацтва закладалися шляхом залучення запорожців на державну службу. Водночасгенеза козацьких прав зумовлювалася історичним досвідом, спиралася на певнітрадиції суспільного життя. Звільнення від феодальних податків та повинностей іправо на володіння маєтностями за відбування військової служби мало боярство.На відміну від останнього, козаки одержували за державну службу платню грошимаі сукном. До середини XVII ст. зустрічалися лише поодинокі випадки наданняземлі реєстровим. Разом з тим фактичне землеволодіння фермерського зразка сталоекономічним підґрунтям козацького стану. Власне судочинство було привілеємшляхти, як і особливе адміністративне підпорядкування. Зародження цих елементіву життєдіяльності козацтва належить до створення реєстрового війська.Управління козацтвом, включаючи й виконання судових функцій, закріплювалося застаршим Війська Запорозького. Згодом з’явилася посада військового судді, який усвоїй діяльності спирався на козацьке право, вироблене в січовій громаді. Завідсутності в Україні державності, засиллі магнатів і шляхти у суспільномужитті, козацтво було повністю позбавлене політичних прав, проте польськівласті, переслідуючи амбіційні зовнішньополітичні плани, змушені були йти накомпроміс із козаками: при веденні військових кампаній та вирішенні конфесійнихпитань.
Право на політичну діяльністькозацтво здобуло шаблею лише в середині XVII ст., створивши власну державу.
Вагомим чинником зростаннячисельності козацтва з другої половини XVI ст. стала Запорозька Січ як форпостборотьби проти татарської агресії, а згодом — центр визвольного руху в Україні.Запорозька громада поповнювалася вихідцями з різних соціальних верствукраїнської людності та представниками інших народів. Адекватним їївідображенням постало й реєстрове військо, перебуваюче на державній службі. Прицьому переважну більшість козаків становили українці. Розширення козацькихрядів супроводжувалося започаткуванням родинних династій майбутньої суспільноїеліти — Байбузів, Волевачів, Ворон, Гирь, Голубів, Гордієнків, Дорошенків,Кулаг, Сулим, Федоровичів, Хмельницьких. Перед Національно-визвольною війноюкожний четвертий мешканець Центральної України належав до козацтва. В процесійого генези реально постало два прошарки: старшина і рядові козаки. Їх матеріальне,а, відповідно, й суспільне становища, помітно різнилися. Козацька верхівкапоходила, як правило, з бояр та шляхти, що вплинуло на формування рис їїсоціального обличчя. До рядового козацтва, основним джерелом прибутків якогобуло лицарське ремесло, входили не лише нереєстрові, але й городові, приватнікозаки, більшість перебуваючих на королівській службі.
Правове утвердження козацького станумало досить тернистий шлях через прагнення польської шляхти до необмеженоївлади в тогочасному суспільстві. Суттєвою перепоною цього процесу було такожіноземне панування в Україні. Проте несприятливим обставинам козацтво, як новасуспільна сила, протиставило могутній заряд енергії і рішучість дій. Накристалізацію станових прав мали вплив взаємовідносини козаків з представникамирізних соціальних верств, а також з місцевою та центральною владою. Основніелементи суспільних привілеїв козацтво перейняло від бояр та шляхти, азатвердження урядом Речі Посполитої реєстрового війська в 70-х роках XVI ст.знаменувало початок визнання нового соціального стану. За реєстровимизакріплювався цілий ряд прав і привілеїв — вольностей", шо вирізняликозаків з-поміж інших верств тогочасного суспільства: звільнення від державнихподатків і повинностей, окреме адміністративне підпорядкування та судочинство,право на володіння земельними маєтностями. Проте, польські власті вбачали вкозаках реальну загрозу своєму пануванню в Україні через участь запорожців уповстаннях в кінці XVI — першій половині XVII ст. Звідси — поява кількох спеціальнихпостанов варшавського вального сейму, якими суттєво обмежувалися і навітьскасовувалися козацькі права. Повною мірою ix відновлення було зафіксоване уЗборівському договорі 1649 р. та «Березневих статтях» 1654 р. Правовінорми цих документів знаменували також перетворення козацтва на соціальний станУкраїнської козацької держави. Економічні й політичні важелі влади перейшли дорук старшини, яка сконсолідувалась у привілейований соціальний прошарок.
Стереотипи поведінки таморально-етичні цінності козацтва зароджувалися в суворих умовах прикордоння.Своєрідною ейкуменою генези козацької самосвідомості стала запорозька громада.Водночас на утвердження духовних основ становості козацтва великий вплив маливікові традиції українського етносу. Значної енергії цьому процесові надалокультурно-національне піднесення в кінці XVI — першій половині XVII ст. Одниміз найважливіших його здобутків стало усвідомлення власних історичних традицій,виражене через культ пам’яті й спрямоване на виховання патріотизму на зразкахминулого. Дослідницькі пошуки письменників-полемістів Герасима Смотрицького,Захарїї Копистенського, Йова Борецького зводилися до встановленнябезперервності історичного процесу від княжої Русі до України. Тісні контакти зними козацької старшини зумовили активізацію виступів запорожців проти засилляуніатства та католицизму на захист православ’я, сприяли розвитку освіти, наукий культури. Ідея відданості вірі та звичаям предків відіграла роль духовногоопертя, шо протистояло асиміляторським інвективам Речі Посполитої. У боротьбіза відстоювання прав і привілеїв козацтво поступово усвідомлювало себе окремимсоціальним станом. Етнічна свідомість і запорозький гарт утверджували в козакахпочуття власної гідності, лицарських ідеалів вірності, доблесті й честі. Ціпоняття в ході національно-визвольного руху поширювалися з козацькогосередовища й на інші верстви населення. Тому цілком природно, шо самесвітоглядні засади козацтва стали одним із вагомих чинників національноїсвідомості українців, а серед тогочасної європейської спільноти останні дісталиназву «козацького народу».
У формуванні козацької верствипростежуються три етапи. Перший охоплював час з другої половини XV до 50—60-хроків XVI ст., коли на теренах південного прикордоння утворилася окрема групанаселення з певним видом занять і специфічним способом життя. Другий етапприпадає на 70—80-ті роки, протягом яких постановами уряду Речі Посполитоїкозакам надавалися специфічні права та привілеї. Останні почали поширюватися йна інші контингенти запорожців, які залучалися до участі у військовихкампаніях. Це зумовило зародження у суспільній свідомості козацького ідеалу —вільної людини з певними імунітетними правами. Третій етап пов’язаний зборотьбою за відстоювання «вольностей». У ньому чітко простежуютьсядва періоди: з часу повстання під проводом Криштофа Косинського (1591 —1593) досередини 20-х років XVII ст., коли переважали дипломатичні методи; наступнийхарактеризувався серйозними збройними конфліктами з владою. Логічнимзавершенням останнього стала Національно-визвольна війна. Утвердженняпріоритету козацтва у виконавчих структурах Української держави забезпечилойому привілейоване становище в суспільстві.
Формування козацького станунерозривно пов’язане з відродженням української державності. Демократичнізасади суспільних відносин, вироблених в запорозькій громаді, активнопоширювалися на волості під час козацьких повстань в кінці XVI — першійполовині XVII ст. Таким чином, козацтво перехопило естафету державотворчоїфункції у представників князівських родин та шляхти. Очолившинаціонально-визвольний рух, воно зробило значний поступ в еволюції політичноїдумки українського етносу. Прагнення козацтва здобути автономію в межах РечіПосполитої трансформувалося в ідею створення власної держави, яка реалізуваласяв ході Національно-визвольної війни.
Список використаної літератури
1. Антонович В.Б.Неизвестный доселегетман и его приказ // Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори.—К., 1995.— С. 186.
2. Антонович В.Б. Про козацькі часи на Україні.— К., 1991.— С.18.
3. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани ЗапорозькоїСічі. – К.: Либідь, 1993.
4. Борисенко В.Й. Курс української історії:з найдавніших часів до ХХІ ст.: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1996. – 616с.
5. Будзиновський В. Нашi гетьмани. –Тернопiль, 1990. – С. 23-85.
6. Гайбонюк В.Д. Богдан Хмельницький українськійі світовій історії (до 400-річчя Богдана Хмельницького): Навч. посіб. – Рівне:Державне редакційно-видавниче підприємство, 1996. – 244 с.
7. Голобуцький В.О. Запорозьке козацтво.— К., 1994.— С. 102.
8. Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995.— Т. 7.— С.74.
9. Гуржій О.Українська козацька держава в другій половині XVII – XVII ст.: кордони,населення, право. – К.,1996.
10. Гуслистий К.Г. Визвольна боротьба українського народу протигніту шляхетської Польщі в другій половині XVI і в першій половині XVII ст. //Нариси з історії України.— К 1941.— Вип. 3.
11. Дашкевич Я.Р. Козацтво на Великому кордоні //Українське козацтво: сучасний стан та перспективи дослідження проблеми.Матеріали круглого столу // Український історичний журнал, 1990.— № 12.— С. 20;
12. Дашкевич Я.Р Україна на межі між Сходом і Заходом(XIV—XVIII ст.) // Записки наукового товариства ім. Шевченка (далі — ЗНТШ).—Львів, 1991.— Т. 222.— С 39-40.
13. Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історіяполітичної думки.- К., 1997,- С. 305-322, 360-372.
14. Дорошенко Д. Нарис історії України.— Львів, 1991.
15. Історія української конституції. – К.,1997. – С. 13-23.
16. Козацькі Січі (нариси з історіїукраїнського козацтва XVI -XIX ст.- Київ-Запоріжжя, 1998. – C. 22-64.
17. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький.— Львів, 1990.—С. 33.
18. Леп’явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні.—Чернігів, 1996.
19. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки.— К., 1992.—С. 24.
20. Мицик Ю.А. Джерела для вивчення історіїантифеодальної та визвольної боротьби українського народу наприкінці XVI — упершій половині XVII ст. у фондах архівів ПНР // Архіви України, 1986.— № 5.—С. 55—61.
21. Мицик Ю.А. Джерела з історіїНаціонально-визвольної війни українського народу середини XVII ст.—Дніпропетровськ, 1996.
22. Рибчин І. Динаміка українськогокозацтва. – Мюнхен, 1970.
23. Самійло Величко. Літопис. — К., 1991. — Т. 1. — С. 46.
24. Cac П.M. Політична культура українського суспільства(кінець XVI — перша половина XVII ст.— К., 1998.— С. 160.
25. Сергійчук В.I. Іменем Війська Запорозького:Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI — середини XVII століття.— К.,1991.
26. Скальковський А.О.Історія Нової Січі або останнього коша запорозького.— Дніпропетровськ, 1994.—С. 76—77.
27. Смолій В.А. Національно-визвольна війнав контексті українського державотворення // Національно-визхвольна війнаукраїнського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військовемистецтво: Сб. стат. – К., 1998.
28. Смолій Β.Α., Степанков В.С. Українськадержавна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. –К., 1997. – C. 25.
29. Смолій В.А. Формування соціальної свідомості народнихмас України в ході класової боротьби (друга половина XVII—XVIII ст.).— К.,1985.— С. 22.
30. Українське козацтво: витоки, еволюція,спадщина: Матер.іали міжнар. наук. конфер., присвяч. 500-річчю укр. козацтва. –К., 1993. – С. 164–172.
31. Українське козацтво. Мала енциклопедія.– К-Зп, 2002.
32. Чижевський Д. Сімнадцятесторіччя в духовній історії України // Арка.- Мюнхен, 1948. – № 3-4. – С 14.
33. Шевченко Ф.П. Народ і класи в період визвольної війни 1648— 1654 рр. // Середні віки на Україні.— К., 1973.— Вип. 2.— С. 30.
34. Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв’язки України зРосією в середині XVII ст. — К., 1959. — С. 22.
35. ШевчукВ.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навчальнийпосібник. – К.: Либідь, 1999. – 480с.
36. ЩербакВ.О. Українськекозацтво: формування соціального стану. Друга половина XV — середина XVII ст. –К.: Видавничийдім «КМ Academia», 2000.— 300 с. – С. 252-271.
37. Яворницький Д.І. Історіязапорізьких козаків. — Львів, 1990.-T. 1.-C. 180.