Еволюція теоретичних основ школи«Анналів»
школа«Анналів» – явище феноменальне і для багатьох досі незрозуміле. Навколо неї ідосі тривають дискусії істориків і філософів, відстоюючи зовсім протилежніпогляди. Що ж призвело до такої різноманітності поглядів щодо позицій цієї школита її існування взагалі? Для того щоб відповісти на це питання, потрібнопроаналізувати усі особливості школи та її відмінності від загальноприйнятихустановок.
Безумовно,поява істориків-анналістів ознаменувала новий етап у світовій історіографії,для якого характерна велика кількість інновацій, що змінили погляди на історіюяк процес і на історію як науку. Появу школи «Анналів» порівнюють із«коперніканським переворотом», що свідчить перш за все про її значення. Хоча М.А.Барг говорить що: «…система орієнтацій світобачення і ціннісних установок вкожному середовищі обумовлює наявним чином тип, характер, коло і спосібісторичного пояснення, на які здатен сам історик як носій тих же установок[1].»Але не потрібно вважати, що тільки середовище, що є проявом епохи, виступаєтворцем людини, адже окремі люди також можуть творити саму епоху, а особливоті, хто протиставляє своє розуміння світу, розумінню загальному. Це і є той самий«коперніканський переворот». Таких людей часто не сприймають, але через певнийчас їх визнають геніями.
Ідеїпредставників школи «Анналів», що виниклау кінця 20-х рр. ХХ ст. і яку сьогодні називають «Новою історичною наукою»,стали популярними не лише в Франції, а й за кордоном. Тому що її засновникиподивились на минуле по-іншому та змогли трансформувати методологію наукивідповідно до нової оптика і тогочасних умов. “Нова історія” включає в себевсе, що не є “традиційним”, або що відходить від XIX ст.; інакше кажучи, всете, що дозволило історичній науці просунутися вперед у ХХ столітті.»[2]Деякі дослідники наголошують на відсутності у анналістів загальної концепціїісторичного розвитку та єдиної методології, говорячи навіть про об’єднання підоднією назвою протилежних історіографічних поглядів.[3]Але все ж таки існує певна спільна основа, каркас, що скріплює всіх цихісториків і що вирізняє їх серед інших історичних шкіл і напрямків. Метоюданого розділу є визначення основних особливостей історіософського підходу доісторичного процесу, та методології дослідження школи«Анналів» від зародження до сучасності. Представники кожного поколінняісториків цього кола внесли зміни у концептуальний підхід до історії таметодології, тому для визначення загальних рис, на нашу думку, важливим будепростежити еволюцію цієї школи,і звернути особливу увагу на особливості історіописання Жака Ле Гоффа та АронаГуревича.
Мине будемо детально зупинятись на причинах виникнення та історії школи«Анналів», а тільки назвемо найбільш значущі етапи та події. Одним із потужнихпоштовхів до переосмислення ролі і місця історії в житті людей стала Першасвітова війна. Як пише Н. Яковенко, криза значущості проявилась у так званому«поході проти історії» – публічних інвективах проти істориків, які не моглипередбачити трагедії нищівної війни, а отже їхня наука не є науковою[4].Виникло питання про науковість історії, дехто навіть став відносити її долітератури. І зрозуміло, що історикам потрібно було щось змінити длявідновлення своїх позицій і свого місця серед інших наук. М. Блок і Л. Феврпочали переосмислення історії, як науки суто про минуле, до науки здатноїрозширити зв’язки певних явищ. Зсув історіописання від героїв до масових явищ і«простих людей» стався також під впливом зміни соціокультурного обличчя Європи,ідеться про появу масової культури[5]. Ось як пояснюєвиникнення «Нової історичної науки» А. Я. Гуревич: «…відбулася зустріч низкигуманітаріїв різних спеціальностей, які усвідомили принципову важливістьінтенсивної інтелектуальної взаємодії вчених, необхідної для подоланнязакостенілих навичок позитивізму і пошуків виходу з глухих кутів, створенихроздробленістю наук про людину[6].»
Якрезультат цього у 1929 році був створений журнал «Аннали»*,що об’єднав істориків в « школу», і який і по сьогодні групує різних їїадептів. школа «Анналів» пройшла кілька етапів розвитку. Ю. М. Афанасьєввиділяє періоди: 1) 1929-1946 – із заснування журналу до смерті Л. Февра; 2)1946-1969 – період домінування поглядів Ф. Броделя; 3) З 1969 – період такзваних оновлених «Анналів»[7]. Зважаючи на часнаписання праці, ця періодизація на сучасний момент не є зовсім повною, нинівиділяють ще один, четвертий період з початку 90-х.
Л.Февр та М. Блок, редактори журналу, закликали ліквідувати розрив, що склавсяміж успіхами точних наук і відставанням історії, і звертали увагу нанеобхідність розширити історичну проблематику за рахунок звернення до історіїгосподарства, економіки, техніки, знарядь праці тощо. Вивчення економіки йаграрної історії Середньовіччя (М. Блока вважають засновником аграрної історіїЄвропи у західноєвропейській історіографії[8]) принесло першимпредставникам школи «Анналів» визнання серед марксистів Франції і істориківРадянського Союзу, а М. Блока називали «прогресивним буржуазним істориком»[9].Це пов’язано ще й з тим, що в тому і в іншому випадку дослідженню підлягав«базис» – біологічний чи економічний, що не змінювало суті справи. Правда,пріоритет в «Анналістів» все-таки віддавався біології та демографії, якідетермінували економіку. Дослідженню підлягали звичаї, стать, смерть,злочинність, фольклор, фізична антропологія тощо. Як бачимо, предметдослідження досить широкий, що дає нам можливість говорити про глобальністьісторичного процесу. Здавалось би не можна осягнути неосяжне, але анналісти незважаючи на це вирішують певні завдання, проливаючи світло на більш широке колопроблем, і починають досліджувати їх. Одні питання тягнуть за собою інші, які всвою чергу також стають об’єктами дослідження, що ще раз доводить обширністьтематики школи «Анналів».
Щодо«глобальної історії», то школа«Анналів» формувалась перш за все на основі цієї концепції, від якої почаливідходити тільки представники третього покоління. Найбільшого розвитку вонанабула у працях Ф. Броделя, про які він говорив: «…моє дослідження тією мірою,якою це було можливо в моїх силах, охоплює цілий світ, воно має «всесвітніймасштаб»[10]. Ю.М. Афанасьєвговорить, що не дивлячись на усі зусилля істориків, вони так і не змогливирішити проблему цілісного охоплення суспільства[11].І це справді так. Але чи це ставили собі за мету історики-анналісти? Людина –ось основний об’єкт історика. Як писав М. Блок «Історія –це наука про минуле. На мій погляд, це неправильно. Бо, по-перше, сама думка,що минуле як таке здатне бути об’єктомнауки, абсурдна. Як можна, без попереднього відсіювання, зробити предметомраціонального пізнання феномени, які мають між собою лише те спільне, що вонине сучасні нам»[12]. Тобто історикианналісти не хотіли сказати «все про все», хоч слова глобальна і тотальнапідштовхують нас саме на таке тлумачення. Вони лише намагались глобальновивчити якийсь об’єкт чи опрацювати певну проблему, тобто охопити усі сторонижиття, навіть ті, які, здавалось би, відіграли незначну роль.
Ранніпредставники школи «Анналів», що також досить важливо, віддавали безперечнийпріоритет теорії обумовленості і визначеності соціальної поведінки чинникамиментальності індивідів, бо колективна ментальність уподібнювалась економічнимструктурам, роблячи індивіда невільним у своїй власній свідомості та поведінці.[13]Наступне покоління істориків школи «Анналів» більшу увагу приділяє проблемізрушень масової свідомості, залишаючи межу між ментальною заданістю і реальноюповедінкою людини, що дозволяє індивіду видозмінювати традицію і вносити новеантропологічне зміст в історичний процес.
Аленеодмінним в усіх поколіннях істориків школи «Анналів» у дослідженніісторичного процесу є вивчення людини. У своїй праці М. Блок зазначав що:«Предметом історії є людина. Скажімо точніше – люди… Історик схожий наказкового людожера. Де пахне людиною, там, він знає, його чекає пожива.“Наукапро людей”, –сказали ми. Це ще дуже розпливчасто. Треба додати: “пролюдей в часі”[14]».Їх історія не є наукою про предмети чи явища, а є наукою про людину. Алематеріальні залишки людської життєдіяльності мають велике значення, тому що пізнаннялюдини є кінцевою метою, а явища духовні і матеріальні є наслідком їїдіяльності. Тому «Історія – наука про людину, і вона використовує факти, алефакти людського життя[15].» Розгляд того чи іншогоявища, та його оцінка багато в чому залежать від того, в якій системі зв’язківце питання розглядається[16]. Історик повинен,вивчаючи певні явища, психологічні чи матеріальні прояви життя людини,задаватись питанням, для чого, чому, як і з якою метою діяли люди, це дастьможливість не просто засвідчити явища, їх існування, а зрозуміти їх значення ужитті людей, що саме призвело до цього. Це шлях до розуміння основ.
Щеоднією особливою рисою анналістів стало застереження проти анахронізаціїджерел, тобто проектування на минуле способів мислення та світосприйняттясамого історика – людини ХХ ст. Історик повинен проникнутись минулим,подивитись на нього очима тогочасної людини. А. Гуревич формулює це так: «Вцентрі уваги істориків знаходиться «картина світу» – те розуміння дійсності,яке домінує в свідомості людей і охоплює їх уявлення не тільки про природнеоточення і про соціальну сферу, а і про свідомість».[17]Одне із основних завдань історика – зрозуміти людину того часу, який віндосліджує. Також був змінений і підхід до постановки проблеми в історії. Надумку анналістів, історик не повинен хапатись за документи і прив’язувати їх дотеорії. Він повинен мати проблему, яку потрібно вирішити, гіпотезу, якупотрібно довести. Правильно вибрану і поставлену проблему, вони вважали більшплідною для розвитку історії, ніж прагнення до написання монографії.
Надумку Л.В. Таран, головною парадигмою для істориків-анналістів була постановкапевної проблеми, яка повинна досліджуватись всебічно, з допомогою різнихметодів і наук заглиблюючись, у всі сторони життя, не концентруючи свою увагутільки на історії героїв[18].
Новийпідхід з’явився і до використання джерел. Анналісти почали вести свої «бої заісторію» перш за все з позитивістами, тому був розроблений принципово новийпідхід до джерельної бази та її використання у процесі дослідження минулого.Вони не просто описували факти, а відновлювали з їх допомогою минуле, тому, якзазначав Л. Февр, ставитись до них потрібно обережно: «Ця формула (вивченняісторії за допомогою текстів), якщо вдуматись, являє небезпеку, вонапротистояла спільному напрямку різних, але діючих за одно гуманітарнихдисциплін. Але не усі сфери людського життя можна дослідити за допомогоюдокументів та історичних фактів[19]». Тому він наголошує наприсутності у історика ще й інтуїції, як однієї із визначальних його рис.
Засновникижурналу закликали своїх колег звільнитись від стереотипів та упереджень йсприйняти історію такою, як вона є: «Я не належу ні до якої партії. Чому? Томущо в історії я не бачу нічого, окрім історії».[20] Це повторювали ійого наступники. «Я люблю Францію… Люблю, не розрізняючи її величі і недоліків,того, що мені подобається, і того, з чим я погоджуюсь з болем у серці[21]»,–говорив Ф. Бродель.
М.Блок і Л. Февр своєю боротьбою з позитивізмом розчистили шлях наступнимпоколінням істориків-анналістів. Нові покоління анналістів, дещо відмінні усвоїй методології та сферах досліджень, але концептуально дотримуються тихканонів що розробили М. Блок і Л. Февр, внісши, додавши, і щось своє.
Впіслявоєнний період значно розширилась географія дослідженьісториків-анналістів. І дійсно, у своїй праці Ф. Бродель вийшов далеко за межіЄвропи, це було спричинено тим, що вузькі географічні рамки не дозволяливиявити і прослідкувати такі явища, як наприклад, міграція, рівні економічногорозвитку, розвиток техніки, поширення продуктів харчування та ін. Але на цьомупоняття «глобальної історії» почало зникати, і поступово перевага сталанадаватись локальним проблемам. школа починає розвиватись у двох напрямках:по-перше, це інновації та розширення галузі досліджень, що висунули на першийплан історичну антропології, яка змінила собою економічну історію; по друге, цепереймання нового із-зовні, в основному в плані методології. Однією ізнайважливіших ланок у ланцюгу методологічних трансформацій стала зміна поглядівна історичні факти, вони почали відігравати роль не статичної частини якоїсьподії, а відібраним істориком елементом якогось явища, основною характеристикоюякого є приналежність до ряду таких же фактів. Тобто фактом могли б бути,наприклад, статистичні дані, але уже у певній галузі, протягом певного періоду,що давали змогу детально простежити, порівнявши усі зміни, і дати детальнухарактеристику цьому процесу. Як наслідок, виникає так звана «серійна історія»,що вивчала зміни протягом певного часу клімату, рослин, житла, одягу та ін. іце перетворилось в окремі галузі досліджень. Третім покоління анналістів більшаувага почала приділятись нематеріальній сфері, яка так само надавалась окремимаспектам життя людини. Це історія кохання, ставлення до смерті, хвороб та іншихпсихологічних умов життя. Досить велика увага почала надаватись фольклору тасвідомості людей. Щодо вищезгаданої історичної антропології, що стала основнимметодологічним підходом до історії, то головним об’єктом дослідження є людина,зокрема її історичні та етнічні типи, а не окремі історичні події та процеси.Для історичної антропології властиве цілісне розуміння суспільства як єдностіекономічної структури, соціальної організації та культури, тобто «всієїсукупності соціальних відносин». «Анналісти почали дивитись на минуле очимаетнологів, разом з тим залишаючись істориками[22]». Внаслідоквеликої уваги, приділеної етносам, значна увага почала надаватись ментальності,і, як ми уже зазначали, психології. Це призвело до розширення кола наук пролюдину, які б дали змогу «поширити погляд історії не тільки на видиму частину«айсберга», а і на приховану від прямого спостереження його основну масу[23]».Що значно розширило коло досліджуваних проблем та збільшило навантаження надослідницьку роботу історика: «Бути істориком менталітету надзвичайно важко, нетільки тому, що такого роду дослідження вимагає вдумливості і винахідливості, ай внаслідок необхідності орієнтуватися в багатьох сусідніх науках.[24]»
Ідійсно, третє покоління досить сильно розширило проблематику досліджень. Уодній із своїх статей Ж. Ле Гофф підняв питання політичної історії, що, посвоїй суті, суперечить соціальній. Він хоча називає її «трупом, який потрібнодобити», але віддає їй належне визнаючи необхідність як історії «великихлюдей». З наближенням 70-річного ювілею журналу «Аннали» серед істориківанналістів розгорнулася широка дискусія про подальші напрями роботи, в ходіякої сформувалося четверте покоління (А. Буро, Р. Шарт’є та ін.), яке в 1990-тірр. висунуло ідею так званої спеціальної історії ментальностей. Вона досліджуєвплив колективної свідомості на індивідуальну. Одночасно наголошується нанеобхідності повернення до тернарної моделі «глобальної історії» Ф. Броделя[25].
Підсумовуючивище сказане, хотілось би відмітити одну характерну особливість істориків-анналістів,яка, на нашу думку пояснює постійну еволюцію « школи», –це прагнення до нового, нового практично в усьому як в історіософськихпоглядах, так і в методології, в той же час не цураючись тих теоретичних основ,що були створені засновниками журналу. Адже історія, як говорив А.Я. Гуревич,це ні що інше, як постійно виникаюча дискусія, і в цій постійній проблемності,мабуть, і полягає її сенс. Із виникнення школи «Анналів» розпочалась великадискусія, по-перше, із представниками інших течій та шкіл, а по-друге всерединісамої школи. Як наслідок цього за більш ніж 80 річну історію відбулась великакількість змін у поглядах істориків анналістів, як на концепцію історії так іна методологію дослідження. Змінювались сфери вивчення історії – відматеріальної до духовної, предмет – від глобальної історії до фрагментарної,але незмінним об’єктом завжди залишалось життя людини. Таким чином, ми можемоіз впевненістю назвати усі індивідуальні особливості істориків та особливостірізних поколінь еволюцією, адже усі ті відмінності мали послідовний характер табазувались на основних теоретичних засадах розроблених засновниками школи