Курсова работа
на тему: "Iсторія створення тадіяльність УПА"
"
Зміст
Вступ
1. УкраїнськаПовстанська Армія (УПА)
2. Структура УПА
3. Військовіранги та звання
4. Вишкіл
5. Преса УПА
6. Нагороди УПА
7. Чисельність
Висновок
Списоклітератури
Вступ
Мабуть,історія жодної країни не паплюжилась, не перекручувалась та не піддаваласьостракізмові так, як прадавня і пребагата історія України. Поневолювачі усіхмастей намагались зробити наш народ покірним виконавцем своїх забаганок, а йогобагату землю — джерелом власного достатку. Московська імперія, крах якоївідбувається на очах, як і попередні загарбники, робила шалені потуги, абипозбавити українців національної свідомості. Проводячи русифікаторську політикупід виглядом творення “единой общности — советского народа”, Москва накладалазаборону на правдиву історію, підміняючи її низькопробними вигадками. За псевдонауковимитеоріями, виникнення України припадало десь аж на кінець середньовіччя, з усіхгетьманів єдиновірним оголошувався Богдан Хмельницький, який одним розчеркомпера у Переяславі здійснив не менше і не більше, як віковічну мрію українськогонароду.
Найлютішимворогом України були буржуазні і нeбуржуазні націоналісти, які тільки те йробили, що думали, кому запродати власний народ. Анафемі піддавались Мазепа,січові стрільці, воїни УПА.
Щодоостанніх, за часом визвольних змагань, то цілковиту рацію має професорМакмастерського університету (Канада) Петро Потічний, стверджуючи, що цейперіод “в офіційній радянській історіографії та публіцистиці злочинноперекручений”. Ці матеріали, які нав'язувалися українським читачам, не що інше,як скандальні речі, зразки тотального плагіату, тотальної неправди, недоговорювання, фальші.
1.Українська Повстанська Армія (УПА)
На окупованихрадянськими військами землях більшовики розпочали масові репресії, які охопиливід 10 до 20 % населення приєднаних областей. Репресовано було К. Студинського,П. Франка, інших визначних громадських західноукраїнських діячів. Розпочаласьколективізація, яка проводилась у “кращих сталінських традиціях”, народ всебільше переконувався у правоті ОУН, що Сталін це “вовк в овечій шкурі”. Однак усамій Організації Українських Націоналістів назрівав розкол. Її керівник АндрійМельник (який зайняв цей пост у 1938 році після загибелі Є. Коновальця) щесподівався на допомогу німців, які готувалися до війни. Проте зовсім інакшедумав ще один популярний лідер ОУН С. Бандера та його прихильники М. Лебідь, Я.Стецько, Р. Шухевич, які ніколи недовіряли Гітлерові, добре пам'ятаючи, як ще у1934 році гестапо співпрацювало з польською поліцією, допомагало їй у боротьбіпроти українського підпілля. Подальші події 1938—1939 років остаточнопереконали лідерів ОУН у тому, що в боротьбі за відновлення Українськоїсамостійної держави треба розраховувати тільки на власні сили.
Конфліктміж Бандерою і Мельником призвів 10 лютого 1940 року до остаточного розколу ОУН.Бандерівці (а цей термін народився саме тоді) об'єдналися в ОрганізаціюУкраїнських Націоналістів (революціонерів), провівши у березні 1941 рокувеликий збір. У його постанові було сказано:
1.ОУН бореться за Суверенну Соборну Українську Державу, за визволення поневоленихМосквою народів Східної Європи й Азії, новий справедливий лад на руїнахмосковської імперії СРСР. ОУН продовжуватиме всіма силами революційну боротьбуза визволення українського народу, незважаючи на всі територіально-політичнізміни, які виникли на терені Східної Європи.
2.Єдиним шляхом до досягнення наших цілей — Українська революція в московськійімперії СРСР у парі з визвольною боротьбою поневолених Москвою народів підгаслом “Воля народам і людині”.
З такою програмою ОУН вступила в складну історичну епоху, колирозгорталася смертельна боротьба двох кривавих диктаторів Й. Сталіна і А.Гітлера за світове панування.
Початок війни сприявзростанню політичної активності українських національних сил і насампередчленів ОУН (самостійників-державників). Ще до приходу німців в багатьох містахбули створені українські органи державної влади. Подекуди такі органиуправління виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії. Водночаслідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблемиворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворенняУкраїнської Держави, щоб поставити Гітлера перед доконаним фактом.
Ідея створення українських військових загонів, які виконували б рольнаціональної армії, обговорювалася українськими політичними силами протягомусього міжвоєнного періоду. Організація українських націоналістів більше, ніжбудь-яка інша партія чи політичне об’єднання, приділяла увагу військовомувишколу своїх кадрів, розробці військових доктрин і концепцій. Після початкунімецько-радянської війни 1941-1945 рр. 30 червня 1941 року у Львові відбулисяУкраїнські Національні Збори, які проголосили відновлення УкраїнськоїСамостійної Держави та створили уряд (Українське Державне Правління) на чолі зЯрославом Стецьком. Дещо пізніше було організовано верховний державний орган —Українську Національну Раду. Її очолив колишній голова уряду ЗахідноукраїнськоїРеспубліки Калевицький. Львівська радіостанція повідомила про це населенняЗахідної України і також передала Пасторський Лист — благословення митрополитаАндрія Шептицького з цієї нагоди.
На акт 30 червня 1941 року німецькі фашисти прореагували вороже. Гітлервважав, що недоцільно співпрацювати з поневоленими Москвою народами. АРозенберг, який виконував у нацистському уряді обов'язки міністра “східних”територій, зокрема, писав: “Родюча і багата Україна повинна стати німецькоюколонією, територією, заселеною німецькими селянами із Західної Німеччини таСаксонії”. В умовах окупаційного режиму ОУН розпочала роботу зі створеннязбройних сил. Однак німецька окупаційна адміністрація вдалася до жорстокихрепресій проти українських самостійницьких течій і ліквідувала всі спробилегального творення військових структур. 15 вересня 1941 року гестапівцісхопили С. Бандеру і Я. Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членівОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно. Майже до кінця війниБандера і Я. Стецько були в'язнями концентраційного табору “Заксенхаузен”. Вдирективі поліції безпеки СД N12/41 від 25 листопада 1941 року з грифом“секретно, державної важності” говорилось: “Всі активісти бандерівського рухуповинні негайно арештовуватись і після ретельного допиту мають бути ліквідованіпід виглядом грабіжників”. Репресії гестапо набирали дедалі більших масштабів.В Миргороді (Полтавщина) розстріляно заступника Крайового Проводу ОУН МиколуЛемика, в Житомирі — членів обласного проводу В. Хому, М. Кравса, в Києві — В.Щирбу, О. Саднецького. Від рук німецької поліції гинуть в Кривому Розі Г.Максимець, С. Шерстюк, на Волині — Г. Максим'юк, О. Бродич, в Джанкої (Крим) —М. Любик, 25 липня 1942 року, відстрілюючись від гестапівців, у Києві загинувкрайовий провідник ОУН Київщини Дмитро Орлик. 04.07.1942 р. у львівськійв’язниці гестапо закатувало військового референта ОУН І. Климіва (псевдонім “Легенда”). Єдині слова “Легенди” були: “Звуся Іван Климів — Легенда, більше звами говорити не буду”. Того ж року від фашистських катів у Львові загинули А.Марченко — автор пісень “Ми Українські партизани”, “Ми зродилися із кровінароду”, Ю. Петрeчко — відомий західноукраїнський громадський діяч.
Напідпільній першій Конференції ОУН у вересні 1941 року відхилено постанову пронегайний перехід до загального збройного опору, але визначаються як найближчізавдання: 1) пропагандистська діяльність по підготовці українського населеннядо активної боротьби з німецькими окупантами; 2) збір та складування зброї; 3)масове навчання членів ОУН військової справи. Для здійснення цих завданьВійськова Референтура Проводу ОУН створює Крайовий Військовий Штаб. Незабароморганізовується сітка військових референтів при крайових, окружних, районних іповітових проводах ОУН. Ця сітка охоплювала більшу частину українськихетнографічних земель на захід від Дніпра та окремі частини східної та південно-східноїУкраїни. Всі члени ОУН були зобов'язані пройти військові вишколи. Найбільшоювишкільною базою для членів ОУН була Школа ОУН Військових Кадрів “Тигри”, щодіяла в Долинському повіті Станіславської області. Так виникає мережавійськових підрозділів ОУН — Української Національної Самооборони. УНС — це щене Повстанська армія. Але вона означала етап переходу до відкритої збройноїборотьби.
До кінця 1942 р. в ОУН переважала доктрина, згідно з якою необхіднобуло створювати регулярну армію. При цьому прояви партизанських дійзасуджувалися як провокаційні. Наприкінці 1942 р. поблизу Львова відбуласяконференція військових референтів вищих проводів ОУН, яка переглянула існуючіконцепції і висловилась за доцільність творення партизанських і регулярних структурпід назвою військові відділи ОУН. Одночасно створено робочу групу у складіВасиля Івахіва (псевдонім “Сонар”), Михайла Медвідя (псевдонім “Карпович”) іЛуки Павлишина для вироблення військових статутів та інструкцій.
Формуванняперших військових відділів ОУН почалося на Волині під керівництвом СергіяКачинського (псевдонім “Остап”) у середині жовтня 1942 р. (30 травня 1947 р.Українська Головна Визвольна Рада проголосила 14-тe жовтня 1942 р., на якийприпадає і козацьке свято Покрови, офіційною датою народження УПА.) 07.02.1943р.сотня Григорія Перегійняка (псевдонім “Коробка”) напала на німецькі поліційнібараки у містечку Володимирець (Рівненщина).З цього часу розпочинаєтьсяантинацистська боротьба ОУН. 3-тя конференція ОУН 17-21.02.1943р. схвалила прийнятийкурс на збройну боротьбу з окупаційним режимом. Перші підрозділи УПАстворювалися на Волині та Поліссі для оборони населення від німецького терору ізахисту від радянських партизанів (діяли у цьому регіоні з зими 1942-43рр. ісвоїми акціями провокували каральні заходи гітлерівців щодо українськогоцивільного населення). Наприкінці 1942 — 1-й половині 1943рр. військові відділиналічували кілька тисяч чоловік. Загальне керівництво відділами здійснювавкомандир – Р.Д. Клячківський. На чолі штабу стояв В. Івахів. Після загибеліВ.Івахіва 13.05.1943р. Крайовий військовий штаб очолив В. Сидор. Однак діївійськових відділів не переносилися з Волині та Полісся у Галичину, а робилисяспроби поширити впливи на Білорусь та Наддніпрянську Україну. Це пояснювалосятим, що німецький окупаційний режим у райхскомісаріаті “Україна” був значножорстокішим, ніж у дистрикті “Галичина”. Відповідно були й передумови длястрімкого росту чисельності УПА та поширення антинімецьких настроїв середнаселення. У Галичині нацисти робили спроби загравати з українським населенням,намагаючись протиставити українців полякам. 1942 – 43 рр. саме польськийвизвольний рух становив головну небезпеку для німецького режиму, тому українцямбуло дозволено створити Український центральний комітет у Кракові таУкраїнський крайовий комітет у Львові, мережу українських допомоговихкомітетів, згодом оголошено набір до дивізії “Галичина” (у планах булостворення дивізії “Карпати”). Окрім того, культивувався міф про споконвічнегерманофільство галичан і про їхній німецький ультра-лоялізм, що знижувалоактивність місцевого населення.
(Говорячипро українські збройні формування часів другої світової війни, не можнаобминути увагою дивізію “Галичина” — збройну частину при СС (“Ваффен ССДивізія”), яка воювала на боці вермахту. Тим більше, що офіційна Радянськаісторіографія до сьогоднішнього дня ілюструє на її прикладі “зрадницьку сутьукраїнського буржуазного націоналізму”.
Взагаліісторія виникнення та діяльності різних військових з'єднань, які формувалися знародів, що зазнали сталінського рабства і воювали проти Радянського Союзу набоці Гітлера, надзвичайно складна. Першою такою бойовою одиницею у склад іфашистського вермахту був п'ятий полк Донських козаків, котрий як 436 батальйонпіхоти Червоної Армії нараховував 77 офіцерів, 1 799 сержантів і рядових. Цейполк перейшов до німців у серпні 1941 р. на чолі із своїм командиром майоромІ.Н.Кононовим. Найчисельнішою була “Русская Освободительная Армия” (РОА), яканараховувала близько 800 000 осіб. Нею командував колишній радянський генералА. Власов. Друга за чисельністю “Русская Освободительная Народная Армия” (РОНА)під проводом генерала М. Камінського, що налічувала 20 000 бійців, буластворена наприкінці 1941 — на початку 1942 р. Пізніше вона отримала назву СС“Штурмбригада” і “прославилась” своїми жорстокостями у придушенні Варшавськогоповстання. Недарма командуючий варшавськими повстанцями генералБур-Коморовський, підписуючи угоду з німецьким командуванням про капітуляціюсвоїх частин, домагався, щоб польських полонених не конвоювали солдатиКамінського. У 1942—1943 рр. ще одна Естонська і Латиська дивізії були включенідо частин СС, хоча німці і не вважали їх есесівцями. Були також подібніформування, до яких входили представники інших республік.
Головниймотив, який спонукав всі ці військові з'єднання воювати на боці Німеччини, буводин — ненависть до сталінської імперії. Про це відверто заявляли на судовомупроцесі А. Власов, Ф. Трухін та інші командири РОА. Вони не заперечувалиспівробітництва з німцями, але й не визнавали себе зрадниками своєїБатьківщини. Тому-то суд над власівцями мав закритий характер. Їх повісилипісля жорстоких катувань, не добившись вигідних для Сталіна зізнань.
Яквідомо, формування дивізії “Галичина” розпочалося у 1943 р., коли сталозрозуміло, що Німеччина війну програє. Певні політичні кола середовищамельниківців вважали, що, опинившись перед загрозою червоного нашестя, Українаповинна створити регулярну національну армію, яка б тимчасово стала піднімецький прапор, а у випадку, коли США та Великобританія почнуть війну з СРСР,була здатна, маючи вишкіл, в союзі з арміями цих держав вибороти незалежністьБатьківщині.
Організаторидивізії “Галичина” професор В. Кубійович та колишній сотник УкраїнськоїГалицької Армії Дмитро Паліїв посилались на досвід січових стрільців, які дослушного часу воювали на боці Австро-Угорщини, а відтак створили кістяк арміїЗУНР.
Певначастина української молоді піддалась на таку агітацію. До того ж, незважаючи напроголошуваний принцип добровільності, молодь була поставлена перед дилемою:або їхати на примусову працю до Німеччини, або записуватись до дивізії.
Відступаючи,німецька армія відчувала потребу у поповненні. У своїх планах фашисти відводилидивізійникам роль гарматного м'яса. Зрештою, так воно і сталось. 27 липня 1944року 11-тисячна дивізія “Галичина” під Бродами в першому ж бою була розгромленарадянськими військами, втративши близько половини особового складу. Три тисячівояків дивізії пішли в ліси і об'єдналися з УПА.
ОУНБандери, яка здійснювала політичне керівництво Українською Повстанською Армією,від самого початку вкрай негативно ставилась до створення дивізії “Галичина”.Воюючи проти всіх окупантів, українські повстанці були безкомпромісними.Головна команда УПА накладала заборону на ведення переговорів з німцями,видавши з цього приводу документ. 7 лютого 1944 р. командира одного з відділівУПА—Північ А. Антонюка-Сосенка, який порушив цю заборону, військовий судзасудив на смертну кару.)
УГаличині ОУН могла розраховувати лише на створення не чисельних груп, якінавіть не декларували (з тактичних міркувань) своєї приналежності доорганізації, а виступали під назвою Українська народна самооборона чиСамооборонні кущові відділи (СКВ). Загальне командування відділами здійснював поручникОлександр Луцький (псевдонім “Андрієнко”).
В нічз 10 на 11 березня 1943 р. невеликий відділ УПА напав на фабрику у с.Оржева, дезнаходилася велика кількість зброї та амуніції. Було знищено близько 60 німців.В бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців. 2квітня 1943 р. загони УПА захопили м. Горохів. Німці в паніці відступили.Вранці 4 квітня 1943 р. повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943р. відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 ворожихсолдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію та інші трофеї. У травні 1943 р.німецький загін (400 чол.) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючиселян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершивсяперемогою українських партизанів. У травні 1943 р. загинув у сутичці з УПАвідомий гестапівець Лютце. У середині травня 1943 р. неподалік від Дубнообстріляно автомобіль, у якому їхали німецькі офіцери та митрополит Українськоїавтономної церкви Олексій (Громадський), відомий своїми антинаціоналістичнимивиступами, вірністю Московському патріарху та відвертою колаборацією з німцями.У серпні 1943 р. відбувся бій у Загорові чоти Андрія Мартинюка (псевдонім“Береза”), під час якого німецька сторона застосувала важку авіацію. У боюзагинули 31 повстанець (з 42) та понад 100 німців (з понад 500). Ось щорозповідають очевидці про оборону бійцями УПА села Новий Загорів на Волині:
“Чота“Берези” прибула в Загорів під вечір і одразу зайняла шанці, які викопалиселяни під стінами монастиря. Ще добре не влаштувавши оборону, повстанці почулипопереджувальний сигнал тривоги. Варта помітила рух цілої колони німецькихмашин в напрямку Загорова. Пізно ввечері німці прибули на вантажівках до села.Спішившись, відразу кинулись в атаку, але шквальний вогонь з шанців їх зупинив.Загинуло близько сорока окупантів. Після невдалого штурму німці стали закидатимонастир запаленими смолоскипами. Але це нічого не давало, бо в будівлі майжене було дерева, і вогонь не міг розгорітися. Зрозумівши, що це їм не вдасться,вони відступили. Та не надовго. Через півгодини знову пішли в атаку,підбадьорюючи себе окриками. Загупали міномети, заторохкотіли кулемети,автомати… Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул.Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бійтривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликалидопомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули новімашини з солдатами. “Береза” обміркував ситуацію і дав наказ відступити зшанців до монастиря.
Підмогадо німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька.Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто.Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, нимповстанці і скористалися.
Цілийдень німці били з мінометів та пробити товсті монастирські стіни булонеможливо. Тоді на допомогу були викликані літаки, які піддали монастиржахливому бомбардуванню. Із 42-х повстанців живими залишилося 14. Німці зновупішли в наступ, їх зустріли вогнем два кулемети і десять автоматів. Окупанти непередбачили такої завзятої відсічі і відкотилися назад. Настала ніч. Повстанцівирішили прорватися крізь стан ворога. Троє важко поранених, в тому числі ічотовий “Береза” застрелилися. Одинадцять повстанців, розділившись на двігрупи, атакували німецькі позиції. Більшість з них втекла і знайшла сховок міжмісцевими жителями. Під час прориву німці спіймали одного повстанця живим. Тут,у селі Загорів карателі його ж і повісили”.
ПідрозділиУПА здійснили рейди (у Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Підляшшя, Посяння),частина з яких мала бойовий характер (боротьба проти польських боївок ірадянських партизанів), інші переважно пропагандистські. У 1943 р. військовівідділи ОУН провели консолідаційну акцію, спрямовану на об’єднання зусиль усіхрозрізнених груп, що існували на Поліссі та Волині. З цією метою відбулисяпереговори з УПА, очолюваною Т. Боровцем. У травні 1943 р. переговоризавершилися домовленістю про об’єднання обох груп у єдину УПА. Представникивійськових відділів ОУН мали увійти в Штаб УПА. Однак відмінність доктрин істатутів, а також особисті амбіції лідерів призвели до наростання протиріч міжТ. Боровцем і ОУН. Сторони почали звинувачувати одна одну у деструкції тарозпалюванні отаманщини. Окрім того, Т. Боровець не наважувався вступати уконфлікт з польською Армією крайовою, що активно діяла на Волині, а Р.Д.Клячківський (як і вся ОУН) розглядав поляків як окупантів, тому вважав антипольськіакції необхідними. Намагаючись відмежуватися від Клячківського, Т. Боровець улипні 1943 р. від’єднався від УПА і оголосив про створення Української народноїреволюційної армії (УНРА).
7 – 8.08.1943 р.відділи УПА-Пд. На чолі з Іваном Климишиним (псевдонім “Крук”) на Кременеччиніпровели роззброєння та структурну ліквідацію військових відділів ОУН (А.Мельника) під командуванням Миколи Недзведзького (псевдонім “Хрін”). Більшачастина мельниківців влилася в УПА, а такі діячі ОУН(м), як Федір Польовий (псевдонім“Поль”), Василь Штуль (псевдонім “Чорнота”), Максим Скорупський (псевдонім“Макс”), Олександр Яценюк (псевдонім “Волинець”), обійняли керівні посади вУПА.
19.08.1943 р.,продовжуючи консолідаційну акцію, спрямовану на створення єдиної потужної військовоїструктури, відділи УПА атакували штаб УНРА на Поліссі, внаслідок чого в УПАвлилося чимало колишніх прихильників Т. Боровця. Восени 1943 р. на Волиніліквідовано групу Тимофія Басюка (псевдонім “Яворенко”) під назвою “Фронтукраїнської революції”, яка займала антибандерівську позицію. Восени 1943 р.виникають перші повстанські загони на Буковині і Бессарабії під назвою БУСА —Буковинська Українська Самооборонна Армія. В травні 1944 р. відділи БУСАвливаються до складу УПА. У листопаді 1943 р. в основному завершилисяпереговори між ОУН та ОУН А. Мельника, під час яких досягнуто домовленостей:про утворення єдиної УПА, про допустимість поєднання легальної участі вукраїнських збройних формуваннях у складі німецької армії (їх планувалосявикористати як підготовчо-вишкільну базу) та підпільної роботи, про припиненняміжфракційної ворожнечі на час боротьби за визволення України та про участьмельниківських представників у єдиному штабі. Однак після загадкової загибеліР. Сушка (січень 1944 р.) у нетривкому мельниківсько-бандерівському альянсістався новий розкол.
ХарактерУкраїнської Повстанської Армії, як збройної організації українського народу,зобов'язував її не обмежуватись тільки бойовими діями. УПА не забувала проорганізацію господарського і адміністративного життя населення. Взимку 1943 р.її командування звернулось до населення Волині з відозвою не здавати німцямконтингенту зерном, худобою, свинями, птицею та різними продуктами. Бойові діїУПА 1943 р. на Волині та Поліссі призвели до того, що у ряді районів булоповністю ліквідовано німецьку окупаційну адміністрацію і проголошено тимчасовуукраїнську військову владу (“Колківська республіка” тощо).
У відповідь нарозгортання повстанського руху німецька адміністрація вдалася до масовоготерору (деякий час відповідальним за каральні антипартизанські акції бувгенерал Еріх фон дер Бах, у майбутньому – керівник придушення Варшавськогоповстання 1944 р. Фон дер Баха перекинули з Білорусії для керівництвакаральними операціями проти УПА. Німецький генерал оточив своїми дивізіями всюКрем'янеччину. Гонитва за повстанцями тривала близько тижня і була безуспішною.УПА і надалі продовжувала боротьбу.). У регіоні відбувалися постійні каральніакції, під час яких гітлерівці знищили велику кількість заручників із числамирного населення. Керівники ОУН та УПА були поставлені поза законом. За головупровідника ОУН М. Лебедя (псевдонім “Максим Рубан”) гестапо призначило нагородув 50 000 німецьких марок. 10.10.1943 р. нацистська влада проголосила воєннийстан у Галичині, скерований проти УНС та СКВ.
У грудні 1943 р.УНС прийняла назву “УПА-Зх.”, що означало завершення періоду становлення УПА іпочаток розширення її діяльності на регіони, опанування яких перед тим булопроблематичним. Перш за все, втілювався в життя план опанування Карпатських гірта налагодження дипломатичної служби. У 1943 – 44 рр. представники УПАналагодили контакти з угорськими, румунськими, словацькими військами, а також зпредставниками союзників. Восени 1943 – 44 рр. командування УПА досягло домовленостіпро дотримання нейтралітету з командуванням угорських і румунських частин, щоперебували на українських землях; у лютому 1944 р. укладено угоду з польськоюАрмією крайовою про взаємовизнання боротьби обох народів за незалежність.
У 1943 р. радянські військавступили на територію України, і УПА опинилась перед загрозою війни на двафронти. З літа 1943 р. почастішали сутички УПА з радянськими партизанами.Спроби переговорів з представниками з’єднань О. Сабурова, С. Ковпака, Д. Медведєва, А. Бегми та П. Вершигорине дали реальних наслідків. Радянська сторона та гітлерівці трактували УПА якбандитів, “ворогів народу”. У свою чергу, і українській націоналізм бувпослідовно антирадянським. Окремої розповіді заслуговує боротьба УПА зрадянськими партизанами. Головним тереном дій червоних партизанів були Поліссяі Волинь. Найменш придатною для їх діяльності була Галичина. Однак командуванняЧервоної Армії вважало за доцільне поширити свій вплив і сюди. З цих мотивіввесною 1943 р. з Лівобережної України вирушає в рейд кількатисячний загінбільшовицьких партизанів під командуванням С. Ковпака, який через Полісся,східним краєм Волині, через Житомирщину і Кам'янсць-Подільщину проходить наТернопільщину і повз Бучач, Підгайці, Галич доходить пізнім літом до Карпат.Спочатку ковпаківцям вдалося досягти з командуванням УПА домовленості пронейтралітет. Однак пізніше, виконуючи пряму вказівку Сталіна, Ковпак завдав УПАудару в спину. Авантюра закінчилася трагічно для ковпаківців. Вони булирозбиті, врятуватись в Карпатах вдалося лише небагатьом. На Волині загонам УПАвдалось відкинути червоних партизанів на схід, за річку Случ і на північ залінію Ковель—Сарни. Значні бої відбулися в околицях Сарн, і на Володимирівщині.Так, наприклад, 14 червня 1943 р. в запеклому бою відділ УПА зіткнувся ізсильним загоном більшовицьких партизанів — парашутистів (це булиагенти-професіонали з НКВС) між селами Карпилівка і Ленчин на Рівненщині.Більшовицький загін було вщент розгромлено, повстанці захопили штабнідокументи, багато зброї, амуніції. Наприкінці вересня 1943 року на Волиніз'явився радянсько—партизанський загін О. Федорова. УПА поблизу с. Плевно далайому бій, який тривав цілий день. Полягло близько ста червоних партизанів.
У листопаді 1943р. на Житомирщині відбувся конгрес Антибільшовицького блоку народів, якийнамітив проект створення спільного антирадянського фронту усіх поневоленихнацій. У цей час у складі УПА воювали представники інших національностей,робилися спроби створення національних формувань з числа узбеків, грузинівтощо. Однак ці формування, як і сама участь не українців в УПА, носили більшепропагандистський, аніж практичний характер. Перший національний курінь УПАстворили у 1943 р. узбеки під командуванням командира “Ташкента” (справжнєпрізвище невідоме). У березні 1944 р. він пораненим потрапив у радянський полоні був розстріляний. Одночасно на Рівненщині організовується курінь грузинів ісотня кубанців. У ВО “Турів” виникає курінь азербайджанців. Кількістьінтернаціональних частин в УПА на 1944 р. досягла 15 куренів. Австрійці,бельгійці, французи, югослави своїх частин не створили, а входили поодинці доскладу інших формувань (югослави) або працювали в адміністрації УПА (австрійці,бельгійці, французи). Невдало закінчилась спроба організації російськихзагонів. Сотня росіян була утворена в 1943 р. у ВО “Заграва”. Вона брала участьв боях з німцями і відзначалась великою хоробрістю. Однак постійні конфлікти зіншими частинами примусили керівництво УПА розпустити цю збройну одиницю.Головним творцем інтернаціональних відділів був виходець із Східної України,колишній офіцер Червоної Армії Дмитро Карпенко (псевдонім “Яструб”).
Велика увагаприділялась агітаційно-пропагандистській діяльності УПА. 1943-1945 рр.віддруковано листівки-звернення “Червоноармійці!”, “Брати-поляки!”,“Білоруси!”, а також ряд листівок російською мовою.
Навесні 1944 р.відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними радянськими частинами.Наближення Червоної Армії поставило перед УПА важке завдання: перейтинімецько-радянський фронт і опинитись у більшовицькому тилу. Відступаючанімецька армія не становила вже великої небезпеки для українських повстанців,тим паче, гітлерівці, розуміючи, що УПА буде боротись проти сталінізму,розпочинають звільняти із тюрем раніше заарештованих членів ОУН — С.Бандeру,Я.Стецька, Д.Гнатківську та інших. Коли на Україну дійшла вістка, що німці такивипустили з концтабору Степана Бандеру, Ярослава Стецька й інших націоналістів,то Р. Шухевич скликав в лютому 1945 р. конференцію ОУН. На цій конференції вінзапропонував, а конференція обрала головою ОУН Степана Бандеру, а заступником —Ярослава Стецька. Таким чином Степан Бандера став політичним вождем УкраїнськоїПовстанської Армії.
Словацькічастини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, аугорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА провзаємний ненапад. Зате наступ радянських військ створював серйозну загрозу дляУПА. Місцевий люд з жахом чекав повернення більшовицьких вандалів, пам'ятаючирепресії 1939—1941 рр.
Двомісячнівеликі бої УПА, в яких червоні війська наступали цілими дивізіями, застосовуючиважкі гармати, літаки і танки, спричинялися до значних людських втрат. Влітку1944 р. всі загони УПА отримали наказ Головного командування розчленуватись навідділи не більше як по дві сотні і перейти в Карпати або більші масиви лісів,а в менш лісистих районах розділитись на чоти або рої.
Цязміна тактики дозволила групам “УПА—Захід” та “УПА—Північ” перейти фронт. Утилу повстанські сили зустрілись уже не з регулярними військовими частинами, аз відділами Міністерства внутрішніх справ (МВС) і Міністерства державноїбезпеки (МДБ).
Удругій половині 1944 р. всі західноукраїнські землі захопила Червона Армія.Першим кроком “визволителів” став примусовий загальний набір до війська.Мобілізованих не навчали військовій справі, їм не давали армійськогообмундирування (тому їх називали “чорножупанники”), а одразу посилали на фронт,до того ж так, що тільки перші лави наступаючих мали гвинтівки, друга і третя повиннібули забирати зброю в тих, що загинули, і з нею наступати на німецькі позиції.Із 700 000 мобілізованих половина загинула у перших боях. Це без сумніву, булозаплановане винищення українського народу. Наведена цифра могла б бути щестрашнішою якби не діяльність УПА, до лав якої, рятуючись від призову, вступалидесятки тисяч людей. По завершенні мобілізації усі вони за бажанням булизвільнені і повернулись до своїх домівок.
Післясвого повернення більшовики одразу наклали на українські села контингенти м'ясаі хліба і стягали їх жорстокою рішучістю. Протягом одного 1945 р. з двадцятирайонів Львівської області було стягнено 83 655 цнт. зерна, 153 413 цнт.картоплі, 44 500 цнт. сіна, 18 496 цнт. м'яса.
Зновурозпочинається колективізація. Однак поки що вона проводиться обережно. Замістьколгоспів більшовики стали пропагувати на західноукраїнських землях так звані“громадські господарства”, які об'єднували кількох одноосібних господарів.
Повсій Україні було введено справжню панщину. Кинувши заклик “Від зорі до зорі наколгоспнім лані”, більшовики змушували селян працювати по 17—18 годин на добу.
Влісистих околицях введено “лісові норми”. На cело накладається обов'язокнарубати, наприклад, впродовж одного місяця та вивезти 1000—1200 кубометрівдеревини. До цієї примусової праці зганяли людей із сіл, віддалених від лісунавіть на 50—100 км. На власників індивідуальних господарств, окрімнатурального контингенту, накладено ще грошові податки. Середній галицькийселянин повинен був заплатити щороку 2000—3000 крб. податку. У квітні-травні1945 р. була організована підписка на нову “Четверту Воєнну Позику”,перейменовану потім на “Позику Перемоги”. Кожен селянин повинен був“добровільно” підписати позику щонайменше на 100 крб. Тих, що відмовлялися,заарештовували і звільняли тільки після підписання позики.
Розпочавсяпресинг західноукраїнської інтелігенції. В січні 1945 р. у Львові булоорганізовано учительський з'їзд. З головною доповіддю на ньому виступив один зкерівників КП(б) України Д. З. Мануїльський, який піддав критиці українськийбуржуазний націоналізм, за що доповідачеві присвоїли звання почесного докторанаук Львівського університету. Найавторитетніших представників галицькоїінтелігенції академіка М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича такожпримусили вести агітацію проти УПА, ОУН, УГВР.
Розпочаласявідверта русифікація. Адміністративний апарат був майже повністюукомплектований росіянами або вихідцями із Східної України. Наприклад, уРадехівському районі Львівської області на 118 службовців в 1945р. було 79росіян, 2 євреї, кілька поляків. У 1946 р. у всіх західних областях з посад,які становили номенклатуру, на місцеві кадри припадало тільки 14%. На жоднівідповідальні посади місцеві українці не призначалися. Ця лінія, до речі,продовжувалась до кінця існування Радянського Союзу, поки Компартія на теренахЗахідної України не втратила реальної сили. Російську мову введено як мовунавчання у вищій школі. У Львівський та Чернівецький університети спровадженовелику кількість російських студентів. Театр, кіно стали засобами пропагандиросійського патріотизму, звеличування історичного минулого Росії. Обов'язковимрепертуаром стали фільми “Петро Перший”, “Суворов”, “Цар Іван Грозний”, драмаКорнійчука “Богдан Хмельницький”.
Нищівногоудару було завдано українським церквам — православній автокефальній, щовідродилася у воєнні роки, та греко-католицькій. Православну церквупідпорядкували московському патріарху, а непокірних священиків заарештовувалинібито “за співпрацю з німцями”. Незабаром дійшла черга до Українськоїгреко—католицької церкви. 12 квітня 1945 р. МДБ заарештувало митрополита ЙосипаСліпого, єпископів Микиту Будку та Степана Чернецького. Через деякий час ув'язниці МДБ опинились перемишльський єпископ Йосафат Коциловський, станіславськийєпископ Григорій Хомишин та інші. Всі вони були засуджені на довгі рокитюремного ув'язнення. А в 1946р. у Львові за схемою, відпрацьованою наполітичних процесах З0-х років, відбувся Собор греко—католицької церкви, якийоголосив про її “самоліквідацію” та добровільне приєднання до Руськоїправославної. Ні в кого не виникало сумніву, що Собор був інспірованийчекістами, як стало відомо пізніше, підбором “делегатів” керував полковникдержбезпеки Богданов. Усі священики, які залишились вірними батьківській вірі,були інтерновані.
Ліквідаціягреко-католицької церкви, яка була носієм національних традицій, глибокообразила почуття віруючих, спричинила до активізації повстанського руху.
Окрімусіх згаданих тут засобів винищування української культури і українськогонароду, МДБ—МВС продовжували використовувати свої старі випробувані методитерору: постійні обшуки, грабунки, вбивства. Наведемо деякі статистичні дані. У12 районах Львівської області від 17 липня 1944 р. по 17 липня 1945 р. булозаслано до Сибіру — 2123 особи, в тому числі 624 старих, 898 жінок, 601 дитину;вивезено на примусові роботи в Донбас — 649 осіб, вбито — 1817 осіб, в томучислі 120 старих, 90 жінок, 68 малих дітей, арештовано 3479 осіб, спалено 2706господарств, пограбовано — 2650 господарств, знищено 40 церков.
Втакій ситуації, безумовно, єдиним оборонцем місцевого населення стала УПА. В1944—1945 рр. керівництво МВС і МДБ кинули на боротьбу проти повстанців великісили, застосовуючи два види облав: великі і малі.
Увеликих брало участь по кілька тисяч солдатів МВС—МДБ. Тактика була такою: закілька днів перед самою акцією з'являлись невеликі відділи МВС, силами однієїроти провокували сутичку з УПА, і визначивши місце розташування ворога,відступали. Після цього підтягувалась артилерія, танки, навіть літаки і з усіхбоків починався “концентричний” наступ. Акція тривала доти, поки частини МВС“не прочісували” крок за кроком всього оточеного району. Після того, якнавколишня місцевість була перевірена великою облавою, проводились малі, переважносилами однієї роти. Метою малих облав було переслідування розпорошених частинУПА, пошуки поранених, терор серед мирного населення.
Вгрудні 1944 р. 20 000 солдатів МВС прочесали Миколаївський, Бібрський,Ходорівський райони Львівщини. Вони перевіряли кожен сантиметр землі,розвалювали печі, зривали долівку, зі стодол викидали все збіжжя, розкидалистіжки сіна й соломи. Цивільне населення, а особливо дітей і дівчат, постійнодопитували, щоб добути від них інформацію про повстанців.
Всічні-лютому 1945 р. МВС—МДБ чисельністю 10 000 бійців провели велику облаву врайонах Галич-Войнилів, Бурштин на Станіславщині, Підгайці на Тернопільщині таМединичі на Дрогобиччині. Під час акції ці терени відвідав перший секретар ЦККП(б) України М.С. Хрущов.
7квітня 1945 р. розпочалася найбільша облава МВС, в якій взяло участь 40 000“червонопогонників” під командою п'яти генералів. Акція проходила на територіїПідкарпаття і Карпат на відтинку від Стрия аж по річку Прут на Буковині. Облаватривала до кінця травня 1945 року. Чекісти застосовували в ній весь арсеналприйомів партизанської війни. До операції були залучені колишні ковпаківці, якідобре знали цю місцевість. Подібні великі облави провело МВС і на територіїВолині: в липні 1944 р. на Остріжці, в січні 1945 р. на Крем'янеччині, в квітні1945 р. в районі Коростеня.
Звеличезної кількості боїв УПА із спецвідділами МВС—МДБ в 1944—1945 рр.перелічимо найважливіші.
Влистопаді 1944 р. відділи УПА визволили містечка Перегінськ і Рожнятів.
Натретій день Різдвяних свят 1945 р. біля с. Велика Гороженка чекісти оточилиодну сотню куреня “Зубри”. Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалосяпрорватися з оточення. Чекісти втратили 304 бійці вбитими і 30 пораненими, 11автомашин, танкетку і танк.
21січня 1945 р. дві чоти УПА вчинили напад на райцентр Великий Глубочок біляТернополя. Гранатами було знищено приміщення МДБ, військкомат, райвно, невдалося здобути будинку МВС. В бою загинуло 10 працівників радянських каральнихорганів.
Наприкінцісічня 1945р. в с. Корчаківка (район Журавно) відділи УПА вступили в бій зчастиною МВС. На допомогу чекістам прийшло несподівано кілька танків і 5літаків. Повстанці вимушені були відступити до лісу, втративши 36 бійцівубитими.
Влютому 1945 р. спецвідділи МВС—МДБ чисельністю 30 000 бійців заблокувалиодночасно де-кілька сіл в околиці м. Броди, щоб змусити повстанців вийти захарчами з лісу і таким чином знищити їх. Стрільці УПА, розділившись на невеликігрупи, вийшли з оточення.
22березня 1945 р. в с. Голинь (Калущина) саперам повстанської сотні «Летуна»вдалось замінувати залізничну колію і підірвати великий ешелон із солдатамиМВС.
Напочатку квітня 1945 р. чекісти атакували великими силами в лісі біля Богородчанчотири сотні УПА. В бою загинуло 50 повстанців, серед них курінний “Благий” тасотенний “Вершник”.
В нічз 26 на 27 квітня 1945 р. три сотні УПА зненацька напали на містечко Радехів,де був організований збірний концтабір для політв'язнів. Повстанці, знищилигранатами будинок МВС—МДБ, захопили концтабір, звільнивши понад 200 ув'язнених.Після цього повстанські частини залишили місто і зайняли оборону на горі міжселами Тишиця і Воля. По дорозі туди відділ УПА “Кочовики” наштовхнувся нагрупу радянських солдатів, в перестрілці загинуло 15 червоноармійців. 28 квітнябільшовицькі війська отримали підмогу і великими силами пішли з усіх боків унаступ на позиції партизанів. Повстанці відбили всі атаки, а коли стемніло,прорвали вороже кільце і заховались у лісі.
29квітня 1945 р. відбувся великий бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділамивійськ МВС, які силою приблизно 20 000 бійців готувалися до облави наКрем'янеччині. В бою взяли участь танкові червоні частини. Чекісти втратилипонад 200 чоловік убитими.
БоїУПА із загонами МВС—МДБ завдали тяжких ударів радянським військам, викривалиміф сталінської пропаганди про неможливість збройної партизанської війни в тилуЧервоної Армії. У цій боротьбі УПА зазнала значних втрат. Особливо болючимибули втрати досвідчених повстанських командирів. 15 жовтня 1944 р. потрапили узасідку у с. Яворина на Сколівщині і загинули у бою Поль-Польовий, начальникстаршинської школи УПА та його ад'ютант Ткачук. 12 лютого 1945 р. в збройнійсутичці на Оржівськім хуторі Кдеванського району Ровенської області було вбитоКлима Савура — командира “УПА—Північ” та провідника ОУН на Північно-Західнихукраїнських землях. Восени 1945 р. начальник штабу УПА генерал Перебийнісотримує від УГВР завдання виконати важливу дипломатичну місію за кордоном.Разом з членом Крайового Проводу ОУН “Тарасом” (Д. Маєвським) натрапляютьнедалеко від чесько-німецького кордону на засідку чеської поліції. “Тарас”застрелився, а Перебийніс був заарештований. Підданий жахливим тортурам утюрмі, що знаходилась на Вашингтонській вулиці в Празі, генерал Перебийнісзакінчує життя самогубством, розбивши голову об стіну тюремної камери, і незраджує жодної таємниці УПА.
Збройнаборотьба УПА завдала великої шкоди політичному авторитету Радянського Союзу наміжнародній арені. Окупаційному режиму не вдалося ліквідуватинаціонально-визвольний рух силою. Комуністи розпочинають підступну боротьбу тавіроломну агітаційну кампанію, намагаючись таким чином позбавити УПА народноїпідтримки та розкласти її зсередини.
Так,наприклад, в інструкціях Волинського обкому КП(б) України від 3 жовтня 1944 р.сказано:
“Вважатиза основний напрямок масово—політичної роботи на селі в найближчому часі —широке роз'яснювання того, що суверенність нашої держави завойована українськимнародом тільки під керівництвом більшовицької партії, тільки за активноюдопомогою великого братнього російського народу. Потрібно невпиннороз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна є тепер і може бути лише вбратній сім'ї народів могутнього Радянського Союзу.
Вмасово-політичній роботі необхідно викривати провокаційність і брехливістьгасла українсько-німецьких націоналістів “За вільну і незалежну Україну”.Необхідно роз'яснювати Конституцію Радянської України, що український народ підкерівництвом більшовицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, аукраїнськo-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці ведуть боротьбу зукраїнським народом не за “вільну і незалежну Україну”, а за Україну куркулів ікапіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворенняукраїнського народу в німецьких рабів.
14Пленум обкому КП(б) України звертає увагу партійних організацій на те, щомасово-політична робота серед населення повинна бути скерована на розкладнаціоналістичних банд, на виховання в населення ненависті донімецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної ірішучої боротьби з бандитами”.
УрядУРСР вже у вересні 1944 р. видав офіційне звернення до бійців УПА з повноюамністією для усіх, хто з'явиться з повинною і зголоситься служити в ЧервонійАрмії. У випадку відмови всіх, хто бореться проти СРСР, чекає нещадна розправа.Така агітація дала певні результати.
В УПАвизріла політична опозиція. Восени 1944 р. член УГВР, видатний діяч ОУН,надзвичайно авторитетний серед старшин і бійців УПА “Павленко” (РостиславВолошин), керівники великих відділів УПА — “Босота” (Матвій Токар) та “Ломиніс”(Андрій Трачук) оголосили, що вони розпускають ОУН і створюютьНародно-Визвольну Революційну Організацію (НВРО). НВРО заявила про своюготовність іти на компроміс з Радянською владою. Головна команда УПА повела зопозиціонерами рішучу боротьбу. “Босота”, “Козуб”, “Гамалія” та ряд іншихвождів НВРО були у листопаді 1944 р. страчені за наказом командуючого“УПА—Північ” Клима Савура. Розгром опозиції дозволив сконсолідувати всі силиУПА.
Угрудні 1944 р. видано нове звернення радянського уряду, яке повідомило ще один“останній” термін добровільного виходу з лісу. У травні 1945 р. з приводузакінчення другої світової війни видано третє звернення, а в липні 1945 р. —четверте. В третьому й четвертому, зокрема, йшлося про те, що у випадку, якщоУПА не капітулює, то проти неї уряд СРСР кине усю військову машину, якарозгромила гітлерівську Німеччину. П'яте звернення Нарком МВС УРСР видав всередині листопада 1945 р.
Названідокументи розповсюджувалися масово, за допомогою преси, афіш, листівок, порадіо. Щоб довести свою “доброзичливість”, більшовицькі вожді звільнили іззаслання і дали можливість повернутися додому певній частині українців,вивезених із західних областей України у 1939—1941 рр. Прагнучи надати успіхусвоїм операціям, чекісти використовували такий спосіб: обравши який-небудьрайон, війська МДБ його оточували, зганяли на майдан чоловіче населення іпримушували підписувати відповідно укладену заяву про вихід з УПА та засудженняукраїнського партизанського руху. Фотознімки таких заяв з підписамипублікувались у пресі, як доказ того, скільки “бандерівців” склало зброю. Слідзауважити, що бійці УПА, переважно багатодітні селяни, справді покидали їїлави. Кількість повстанців, які здалися МВС—МДБ у 1944—1945 рр. сягає 55 тисяччоловік.
Однакпереважна кількість бійців УПА продовжувала боротьбу. Ось кілька прикладів. 10червня 1945 р. сотня “Чорноти” вночі увійшла до райцентру Галич. Обстрілянобудинки МВС та МДБ, одного чекіста вбито, двох поранено. В червні 1945 р. нашляху Козятин-Бердичів повстанські відділи протягом одного тижня тричізатримували поїзд і визволяли людей, яких вивозили до Сибіру. 12 липня 1945 р.сотня “Вихора” атакувала районний центр Солотвино. Обстріляно будинки МВС іМДБ. 18 липня 1945 р. сотня ім. Богуна організувала засідку на радянськихприкордонників на шляху Кривотули-Гостів, у яку потрапило 49 чекістів. Післякороткого бою вони розбіглися, залишивши 18 убитих. 3 серпня 1945 р. загін УПАзробив засідку між селами Верхнім і Гуменовим на відділ МДБ, який приїхав до с.Верхні з метою виселення селян. Кулеметним вогнем вбито 10 чекістів, 9 взято уполон. 25 листопада 1945 р. курінь під командуванням “Чорного” здійснив нападна райцентр Стинію біля Станіслава. В запеклому бою було розбито і знищенобудинок МВС, тюрму, з якої звільнено всіх в'язнів, військкомат, залізничнустанцію та раймолочарню.
Другоюформою відповіді на заклики до капітуляції були пропагандистські походи загонівУкраїнської Повстанської Армії. Збройні відділи повстанців заходили до сіл,скликаючи все населення на віче і пояснювали цілі і завдання українськогонаціонально-визвольного руху. Ця агітаційна кампанія УПА мала важливе значенняз уваги на те, що 10 лютого 1946 р. повинні були відбутись вибори до ВерховноїРади СРСР. У переддень виборів у кожному селі були розташовані спеціальніпідрозділи внутрішніх військ, наприклад, у Жидачівському районі Дрогобицькоїобласті розквартирувались 600 чоловік, у Стрийському районі Дрогобицькоїобласті — 5 253, у Перемишлянському і Поморянському районах Львівської області— понад 3 200, які примушували йти на виборчі дільниці. Це було яскравоюілюстрацією сталінської “демократії” і підтверджувало аргументи пропаганди УПА.Фактично в цей день справді проголосувало добровільно не більше 3 % українськоїлюдності, 30—40 % голосувало лише під жахом терору, решта взагалі неголосувала. За офіційними даними Радянської влади проголосувало 98,8 %зареєстрованих виборців.
Хитрощіз амністією та звернення до бійців УПА здебільшого закінчувалися невдачею. Дотого ж солдати регулярної армії, серед яких було багато українців, чинили“тихий” опір, коли їх скеровували в каральні експедиції. Вони часто займалибойові позиції з великим запізненням, вночі намагались “не бачити” повстанців ідозволяли їм без боїв переходити поміж свої ряди.
МДБ—МВСзастосовує весь арсенал методів нищівного, безжального терору. Основнимиформами боротьби чекістів проти українських партизанів стали: створеннявипадкових баз, перепис населення, блокада, родинна і майнова відповідальність,публічні катування, агентура, провокація.
Створеннявипадкових баз МВС розпочинається вже весною 1945 р. В різних місцевостях, впершу чергу біля лісових масивів, де могли перебувати відділи УПА, чекістизакладають гарнізони чисельністю 100—200 чоловік. Зброю та амуніцію тудидоставляли вночі, мешканці випадкових точок ходили в цивільному одязі, вдаючи зсебе спеціалістів, що ніби-то досліджують ліси для вирубування і вивозудеревини.
Завданнявипадкових баз було: 1) вести безперервний нагляд за лісом і навколишнімиселами; 2) контролювати шляхи з сіл до лісу і не допускати постачання харчівповстанським загонам; 3) тримати в постійній напрузі повстанців у лісі; 4)облавами і обшуками тероризувати населення.
Усічні—лютому 1945р. було здійснено перепис населення. Це, правда, нормальнийдержавний захід. Однак, сам спосіб проведення перепису свідчить про те, щочекісти використовували його як засіб полювання на членів українськогопідпілля, які у зв'язку із нелегальною діяльністю вимушені були перебувати часвід часу не у своїй рідній місцевості. Після застосування цих двох формборотьби взимку 1945—1946 рр. з'являється третій засіб: блокада повстанськихтериторій. По всіх селах розташовуються постійні гарнізони військ МВСчисельністю 10—100 бійців на село і 2 000—5 000 на район. Наприклад, вСокольському районі Дрогобицької області розмістились: у Сколе — 700 чоловік ітанкова частина, Бубнище — 25, Воля Довголуцька — 20, Гірне — 15, Кам'янка —25, Корчин — 30, Крушельниця — 43, Луковиця Горішня — 20, Луб'янці — 25,Монастирець — 20, Межиброди — 60, Підгородці — 90, Розгірче — 30, СтиняваНижня, Стинява Верхня — 20, Семигинів — 25, Сукул — 25, Синевідсько Верхнє —220, Синевідсько Нижнє — 30, Сопіт — З0, Танява — 60, Труханів — 40, Улично —125, Хромогорб — 70, Ямельниця — 10.
Втакий спосіб було заблоковано Станіславщину, Дрогобицьку, Львівську, Волинську,Чернівецьку і частково Закарпатську і Кам'янець-Подільську області. Одночасно зприходом гарнізонів введено у кожній місцевості військовий стан. Всім мешканцямбуло заборонено виходити вночі без спеціального письмового дозволу зі своїхбудинків. Кожен мешканець зобов'язаний був ночувати у своїй хаті чи квартирі,спеціальні відділи МВС перевіряли, чи це розпорядження виконується.
Ввечеріі вночі вікон не можна було заслонювати, бо інакше чекісти кидали до хат ручнігранати. Кожна хата і кожне подвір'я піддавалися дуже детальним обшукам.Головна мета блокади — не допустити вивезення з сіл до лісу ніяких продуктів іпримусити голодуючих повстанців вийти з лісу. На всю родину членів УПА МДБнакладало родинну і майнову відповідальність (її ЧК вперше застосувало наТамбовщині під час придушення ще у 1921—1922 рр. повстання селян під проводомO. Антонова). Кожну родину, член якої воював в УПА, арештовували і вивозили доСибіру, а її майно конфісковували. Всього ж із західних областей України доСибіру і на Далекий Схід у 1944—1951 рр. було вивезено 65 906 родин або 203 661особи. Сталін і Берія навіть розглядали питання про доцільність виселеннявсього українського населення західного регіону республіки.
Зполоненими воїнами УПА карателі поводились надзвичайно жорстоко. Навітьважкохворих і поранених бійців, а також медсестер Українського Червоного Хрестачекісти по звірячому закатовували, трупи вішали на придорожніх стовпах абокидали на вулицю, забороняючи населенню їх хоронити і змушувати людейпереїздити через них підводами. Ось що почув у розмові з одним чекістом ізаписав з його вуст у щоденнику 1945 р. Олександр Довженко: “Одного націоналістая повісив вниз головою і палив на повільному вогні, вирізав з нього шматким'яса, а він гадюка, так і помер з криком “Слався Україно”. Скільки я їхперемордував”. Пригадує колишній учасник УПА В. Максимович: “Знаю, як однудівчину мучили. Це була станична (адміністративна посада в ОУН.) жіночої сітки.Її взяли на допит, били, всіляко катували, а потім роздягли догола і посадилина розжарену піч. Вона не витримала таких тортур і померла”.Дівчатам-зв'язковим УПА чекісти часто влаштовували “червоні чобітки”: садилибосими ногами в киплячу воду і тримали півгодини, а потім вивозили в ліс ікидали. Більшість з оцих дівчат вмирали у нелюдських муках.
СадизмМДБ не знав меж. З 1945 р. відновлюється середньовічна практика (прилюднекатування). На площу зганяють місцевих жителів, приводять заарештованих,звичайно, важкопоранених бійців УПА і на очах у всіх влаштовують варварськекатування. Були випадки, що люди, яких змушували дивитись на ці криваві оргії,божеволіли.
Зметою деморалізації всього населення працівники МДБ, застосовуючи терор, шантажі підкуп, створюють в кожній місцевості розгалужену мережу донощиків, такзваних сексотів.
Зпольських шовіністів, колишніх москвофілів, злочинних елементів та заляканих,морально зламаних людей МВС—МДБ організовує колабораційні “истребительныеотряды”, або як їх називали в народі “стрибки”. Загони “стрибків” становиливелику небезпеку для УПА, оскільки ті знали мову, психологію місцевих людей ітому досягли значних успіхів у боротьбі проти повстанців. На 15 лютого 1945 р.у західних областях України діяло 292 винищувальні батальйони, у складі якихналічувалося 24 000 чол.
У1946 р. навесні більшовики у боротьбі з УПА застосовували методи масовоговипалювання лісів у тих теренах, де сподівалися більшого скупчення повстанців.
Дотакого засобу, незважаючи на те, що Україна — одна з найменш заліснених країнЄвропи, вони вдавалися вже попередніми роками, але тоді ці акції не були такимимасштабними. Намагаючись позбавити партизанів лісового середовища, у якому тіпочувалися господарями, більшовики дуже часто підпалювали окремі сектори лісу,розробляючи на сусідніх просіках і стежках застави, які мали винищувати вогнемповстанців, що рятуватимуться від пожежі.
Весною1946 р. в цей спосіб спалено майже всі соснові ліси на Ковельщині. Впівнічно-східній частині Львівщини (Сокальщина), ліси в околицях Станіславова(Чорний ліс) і багато інших лісових масивів.
Напасникине обмежувалися лише паленням лісів. У багатьох випадках разом з лісами вониспалювали і прилеглі села. В такий спосіб стерто з лиця землі, наприклад, селаВелика Радванецька, Кути коло Трійці, Лісові коло Топорова, Добролівка біляШурович (Львівська область). Запалювали ліси або самі енкаведисти чи сексоти,або ж ранньою весною авіація запалювальними бомбами.
Улюбленоюформою роботи МВС—МДБ стають найрізноманітніші провокації. Це, наприклад,підробка заяв. Якщо до рук чекістів потрапляв видний командир УПА, вони таємнойого знищували, а потім публікували нібито написану ним, а насправдісфабриковану, “покаяну” заяву. Так вчинили зокрема з поручником “Зміюкою”,сином героя ЗУНР полковника Дмитра Вітовського.
Чекістине гребували жодними методами. На Західну Україну засилались вишколені бандиголоворізів, переодягнутих у форму УПА, які не лише знущалися над людьми,чинили розбій, а й вирізували цілі сім'ї і села.
Вбоях з відділами УПА, порушуючи будь-які міжнародні закони, чекісти вживалирозривні набої.
Масовеі цілеспрямоване застосування терору завдавало болючих ударів УкраїнськійПовстанській Армії. Її чисельність різко зменшується. Однак УПА не капітулює, ашукає і знаходить нові форми боротьби, її командування приймає рішення пророзчленування загонів армії на оперативно самостійні одиниці кількістю 11—15чоловік. Таким чином, УПА переходить від повстанських форм масової збройноїборотьби в глибоке підпілля, головним завданням якого стає організаторська іширока політико-пропагандистська робота, невпинний опір агресорам.
В умовах появи2-го фронту проведено реорганізацію командування УПА та змінено тактику дій унових умовах. Насамперед вирішено об’єднати пости провідника ОУН та головногокомандира УПА. 27.01.1944 р. Р.-Д. Клячківський передав свої повноваження Р.Шухевичу (псевдонім “Тарас Чупринка”), а сам залишився командуючим УПА-Пн.(після загибелі Клячківського 12.02.1945 р. цей пост обійняв майор ІванЛитвинчук, псевдонім “Дубовий”). Головний командир УПА генерал-хорунжий ТарасЧупринка (Р. Шухевич) народився у 1907 р. в містечку Краковець Яворівськогоповіту в Галичині. Закінчив Українську Академічну гімназію у Львові, потімнавчався у Львівському політехнічному інституті. В 1923 р. вступає в рядиУкраїнської Військової Організації — попередниці ОУН. Пізніше сам вінрекомендує до вступу до лав УВО С.Бандеру. У 20—30 рр. Р. Шухевич був одним ізнайбільш активних борців проти польської окупації. Людина надзвичайнобагатогранна і талановита, чудовий спортсмен. В 1923 р. на Запорізьких іграхздобуває два перших місця і встановлює українські спортивні рекорди в бігу збар'єрами на 400 м і у плаванні на 100 м. Неодноразово заарештовуєтьсяпольською поліцією. Останнє покарання відбуває у страшному концентраційномутаборі Березі Картузькій. 80% ув'язнених у Березі Картузькій становили українці— члени ОУН, КПЗУ, УСРП, УСДН і т. д. Після початку радянсько—німецької війни Р.Шухевич став одним із організаторів УПА. В 1943 р. заарештований гестапо ізасуджений до розстрілу. Рятується втечею, за кілька годин до екзекуції. З 1944р. посідає, крім звання головнокомандувача УПА, також пости Голови Генеральногосекретаріату УГВР, Генерального Секретаря Військових справ УГВР, Голови ПроводуОУН на українських землях.
Головна команда УПА розпочалапереговори з німецькими військами про припинення конфронтації. Представник УПАІван Гриньох (псевдонім “Герасимовський”) зустрівся 05.03.1944 р. у Тернополі зпредставником командування охоронної поліції та СД кримінал-комісаром Паппе, а28.03.1944 р. – з СС-оберштурмбанфюрером Вітиском. Під час розмов ішлось проможливість українсько-німецької співпраці у спільній боротьбі проти Радянської армії,забезпечення УПА зброєю з німецьких складів, обмін інформацією, яка становитьтактичний інтерес для обох сторін, звільнення німцями українських повстанців,що потрапили у полон. Щоправда, співпраця, яка намітилася на рівні охоронноїполіції (шуцманншафт) і УПА, не дала реальних наслідків, насамперед через бракчасу, погану поінформованість низових структур, а також через неможливістьдосягти згоди з такими німецькими структурами, як гестапо тощо. Гітлерівціпродовжували репресивні акції щодо повстанців, а повстанці протягом 1-їполовини 1944 р. неодноразово вели бої з нацистами.
Влітку 1944 р.особовий склад УПА значно поповнився за рахунок розбитої у бою під Бродамидивізії “Галичина”. Наприкінці 1944 р. Р. Шухевич, перегрупувавши війська,відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. Зросла рользв’язкових, які підтримували зв’язок між командуванням та тактичними одиницями,а також між окремими сотнями. УПА однозначно визнала себе не збройнимиформуваннями якоїсь однієї групи, а загальноукраїнською армією, яка з липня1944 р. підпорядкувалась Українській Головній Визвольній Раді. Основноютактичною одиницею УПА став не курінь, а сотня, що давало можливість діятибільш мобільно і ефективно. Зросла роль надрайонних провідників. Служба безпекиУПА розпочала боротьбу з радянськими диверсіями, провокаціями, із зрадниками таагентами.
З 1945 р.основний тягар боротьби УПА припав на УПА-Зх., а бойові дії перенеслися зВолині та Полісся в Галичину і на Буковину, де діяла Буковинська УкраїнськаСамооборонна Армія. Не припинився повстанський рух і на Волині. Більшістьполітичних і збройних акцій УПА були спрямовані проти дій радянськихадміністративно-каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації,переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення. КомандуваннямУПА розроблялися плани зі створення загону особливого призначення УПА-Сх. Підкомандування Костянтина Гіммельрайха, який мав пробитися в околиці Києва дляорганізації масових антирадянських виступів.
На початку 1946р. з метою ліквідувати УПА у західній області України перекинуто частиниЧервоної армії, прикордонних і внутрішніх військ, посилені загони МГБ зтанками, артилерією і літаками (за деякими даними – 585 тисяч чоловік). Під часбойових дій, що тривали близько 6 місяців, відбулося понад 1,5 тисяч боїв ісутичок. Втрати були великими з обох сторін: УПА втратила 5 тисяч вояків,радянські війська – близько 15 тисяч (загальні втрати УПА за роки боротьби — 20тисяч чоловік; військовослужбовців Червоної армії, органів держбезпеки івнутрішніх військ – 22 тисячі чоловік). Масований наступ радянських регулярнихчастин і каральних загонів примушував підрозділи УПА постійно міняти місцядислокації та щоразу вдаватися до іншої тактики ведення боїв. Внаслідок втратпід час кровопролитних боїв з противником, поранень і хвороб особовий складармії 1946 р. скоротився на 40 %, що призвело до зниження ефективності бойовихдій. Проблематичним став зв’язок між командуванням та окремими частинами. ДоУПА потрапляли і випадкові люди, які підривали авторитет армії. Водночас длядискредитації УПА радянські каральні органи створювали спецчастини, які у формівояків УПА захоплювали села і знищували мирне населення – активістів радянськоївлади, вчителів, лікарів тощо. Радянські каральні органи своїм завданнямвважали не тільки ліквідацію УПА, а й залякування населення. Зокрема,проводились широкомасштабні акції депортації населення, масово фальсифікувалисякарні справи, спалювалися та вирубувалися лісові масиви, прилюднодемонструвалися вбиті повстанці тощо. Одночасно для дезорганізації руху Опорурадянській уряд оголосив амністію повстанцям, які складуть зброю і припинятьборотьбу. Урядові звернення до учасників повстанського руху, в яких їмобіцялося помилування, оголошувалися 7 разів (останній раз у грудні 1949 р.).але тільки амністія 1945 р. мала реальний вплив на УПА. У цей період з лісіввийшли, за деякими даними, близько 41 тисячі повстанців.
У цих умовахкомандування УПА прийняло рішення про часткове виведення своїх підрозділів зУкраїни до Німеччини та Австрії. Восени 1945 р. і на весні 1946 р. з цією метоюбуло проведено два великі рейди територією Словаччини. 1947 р. окремі групиповстанців здійснили рейди в ЧСР та Румунію. 1946 р. припинила діяльністьУПА-Пн., а влітку 1947 р. – групи “Буг” і “Лисоня”. 1948-49 рр. активно діялалише група “Говерла” (Дрогобиччина) та окремі сотні на Гуцульщині. Однакнаприкінці 1949 р. і вони були змушені припинити опір. Зазнало значних втрат ікомандування УПА. 31.01.1949 р. у Львові загинув шеф головного військовогоштабу полковник О. Гасин (псевдонім “Лицар”), 14.04.1949 р. командир УПА-Сх…полковник В.Сидор. Після загибелі 05.03.1950 р. у бою під Львовомголовнокомандувача УПА генерал-хорунжого Р. Шухевича УПА як єдина військоваформація припинила існування.
Проте обмеженібойові дії продовжували вести окремі підрозділи УПА. Через їх велику рухливістьі блискавичність у проведенні операцій та зв’язки з місцевим підпіллямрегулярні війська були малоефективними у боротьбі з цими підрозділами. Після смертіР. Шухевича головнокомандувачем УПА став полковник Василь Кук (псевдонім “ЮрійЛеміш”). Окремі загони УПА припинили боротьбу тільки після захоплення в полон утравні 1955 р. В. Кука. За деякими даними, окремі боївки УПА продовжувализберігати боєздатність і були ліквідовані лише наприкінці 1950-х рр.
Протягом 1944 –48 рр. частини УПА ефективно діяли на українських землях (Холмщина, Лемківщина,Посяння, Підляшшя), які внаслідок радянсько-польського договору 16.08.1945 р.залишилися у складі Польщі. У Закерзонні відділи УПА (зокрема, армійська група“Сян”; командир М. Онишкевич, псевдонім “Орест” і крайовий провідник ОУН Я.Старух) вели боротьбу проти комуністичного режиму, радянських і польськихспецпідрозділів та шовіністичних елементів, які тероризували українськенаселення і проводили акції масового насильного переселення українців.
НаприкінціДругої світової війни командування УПА уклало угоду (18.05.1946 р.) з АрмієюКрайовою, а згодом з повстанською структурою “Воля і незалежність” (“ВІН”) провстановлення демаркаційної лінії і взаємну співпрацю в боротьбі проти спільноговорога. У Польщі існують різноманітні точки зору на діяльність УПА, однакнезаперечним є факт спільної боротьби УПА та “ВІН” проти комуністичного режиму.27.05.1946 р. польські та українські повстанські підрозділи провели спільнуоперацію в м. Грубешів. Українським загоном командував хорунжий Євген Штендера(псевдонім “Прірва”). Навесні 1947 р. у бою з відділом УПА під командуваннямСтепана Хріна загинув заступник міністра оборони Польщі генерал К.Свєрчевський, що стало приводом для розгортання акції депортації українськогонаселення з етнічних українських земель (операція “Вісла”). У новостворені наколишніх німецьких землях воєводства (Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Щецинське,Познанське) насильно переселено близько 150 000 українців. Масові репресіїпольського комуністичного уряду викликали рішучу протидію УПА. Для боротьби зчастинами УПА польське командування направило на територію Закерзоння 20 000армію під командуванням генерала С. Моссора. 20.09.1947 р. у бою з підрозділамипольських урядових військ загинув провідник ОУН на Закерзонні Я. Старух. Післятривалих кровопролитних боїв з переважаючими силами противника командування УПАвирішило вивести 16 бойових сотень з території Закерзоння. 29.06.1947 р. трисотні (у-3, у-5, у-8) прорвалися на територію Дрогобицької області, сотня у-2під командуванням Михайла Дуди (псевдонім “Громенко”) пробилася через територіюЧехословаччини у Західну Німеччину. Решта відділів УПА були розбиті, ітактичний відтинок “Сян” припинив своє існування.
2.Структура УПА
На чолі УПАстояли Головна команда та Головний військовий штаб. Армія ділилася на чотириГенеральні воєнні округи: УПА-Пн. (Волинь і Полісся), УПА-Зх. (Галичина,українські землі у складі Польщі), УПА-Сх.(північ Житомирщини і Київщини,частина Чернігівщини), УПА-Пд. (Кам”янець-Подільська, Вінницька області таКрем”янеччина). Головну команду становили головний командир та члени Головноговійськового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: 1 — оперативне, 2 — розвідувальне, 3 — постачання, 4 — персональне, 5 — вишкільне, 6 – політичноговиховання, 7 – військових інспекторів. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО)поділялася на воєнні округи (ВО), а вони на тактичні відтинки (ТВ). На початку1944 р. їх (ВО) було в УПА-Пн. – 3 (ВО “Турів” охоплював Луччину,Володимирщину, Ковельщину; ВО “Заграва” охоплював Сарни, Костопіль, Березно,Людвіполь, Степань, Клесів, Рокитно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка,Морочко, Висоцьк, Столин, Давидгородок, Лупинець; ВО “Волинь-Південь” охоплювавРівне, Клевань, Тучин, Межиріччя, Корець, Гоща, Олександрія, Дубно, Остріг, Млинів,Козин, Верба, Радзівілів, Кременець, Почаїв, Ланівці.), УПА-Зх. – 6 (ВО“Лисоня” охоплював територію Тернопільщини по Дністер; ВО “Говерла” охоплювавГуцульщину і Буковину; ВО “Чорний Ліс” охоплював Станіславщину; ВО “Маківка”охоплював Стрийщину, Дрогобиччина, Самбірщину, Турківщину; ВО “Буг” –Львівщину; ВО “Сян” – Закерзоння.), УПА-Сх. – 2. У серпні 1944 р. УПА-Пн.реформовано на 2 ВО, а УПА-Зх. – на 4. УПА-Сх. фактично припинила існування.Кожною ГВО і ВО керував командир та штаб на чолі з шефом штабу та штабнимивідділами. Основною бойовою одиницею УПА була сотня (рота), яка об’єднувалася вкурені (батальйони). Групи куренів утворювали загони (полки). Усі військовіодиниці ВО становили групу (дивізію) з різною чисельністю – 12 до 36 сотень.Групи однієї ГВО творили тактичну одиницю, рівну армійському корпусові. Якправило, сотня ділилася на три чоти, кожна чота – на три рої, а кожен рій – надві ланки. Однак у деякі періоди сотні могли мати по чотири чоти, а чота – почотири рої. Почет командира складався з політвиховника, бунчужного,представника Служби безпеки, санітара, зв’язкових, іноді – з представниківвійськово-польової жандармерії та розвідників. Командир першої чоти автоматичноставав заступником командира сотні.
Кожен куріньскладався з 2 – 4 сотень. Командир куреня мав почет у складі шефа штабу (абоад’ютанта), політвиховника, бунчужного, капелана, лікаря та референта Службибезпеки. 1944 р. відбулася реорганізація УПА. Тактичними одиницями стали“бригади” (близько 400 чоловік). Бригада ділилась на загони, а ті – на відділита підвідділи. Тактичні одиниці УПА ідентифікувалися за кодовими назвами,іменами історичних осіб, подій, загиблих бійців. Іноді вживалися шифри чипорядкові номери. Основу УПА складали піхотні підрозділи, хоча кожен ВО мав по1 – 2 сотні кінноти, а також відділи важкої артилерії. Існують суперечливі даніпро використання частинами УПА у бойових діях захоплених у противника танків ілітаків.
Штабукраїнської Повстанської Армії очолював генерал-хорунжий “Перебийніс”. Йогосправжнє прізвище Дмитро Грицай. Народився в 1907 р. у с. Дорожів Самбірськогоповіту. По закінченні у 1928 р. Дрогобицької гімназії вступає до Львівськогоуніверситету. Служить в польській армії, з відзнакою закінчує польськуофіцерську школу. З 1933 р. Д. Грицай — керівник Військової РеферентуриКрайової Екзекутиви ОУН. В 1934—1936 рр. і 1939 р. — в'язень Берези Картузької.Після З0 червня 1941 р. — активний учасник партизанської оборони протигітлерівців. Навесні 1943 р. арештований гестапо. Визволений з тюрми бойовикамиОУН. У серпні 1945 р. призначений на пост начальника штабу УПА.
Групоювійськ “УПА—Північ” командував полковник Роман Клячківський (псевдонім “КлимСавур”, “Охрім”, “Білаш”). Народився у Станіславі 04.11.1911 р. В ОУН вступивще юнаком. У 1939—1941 рр. був одним із керівників підпільної мережі ОУН вГаличині. У 1941 р. заарештований чекістами у Львові й у відомому процесіп’ятдесяти дев'яти засуджений до розстрілу. Коли почалася німецько—радянськавійна, втікає із Бердичівської в'язниці, де кати з НКВС мали над ним виконувативирок. Узимку 1941—1942 рр. Зайняв пост Провідника ОУН на Північно-ЗахіднихУкраїнських Землях. Зіграв важливу роль у створенні УПА.
Командир“УПА—Захід” полковник Василь Сидор (псевдоніми “Шелест”, “Конрад”, “Кравс”,“Зов”, “Лісовик”, “Ростислав Вишитий”) народився 24.02.1910 р. на Сокальщині.Вчився у Львівському університеті, який не закінчив через переслідуванняпольської поліції. Активний член ОУН ще з гімназійної лави. У 1938—1939 рр.перебував у польській в'язниці. З 1939 по 1941 р. — один із керівників ОУНЛьвівщини. В 1943 р. командир “УПА—Захід”. Одночасно Генеральний Суддя ОУН такрайовий Провідник ОУН на Карпатських Землях.
Командир “УПА—Південь”полковник Омелян Грабeць (псевдонім “Батько”) народився в 1908 р. в Чесанові наГалицько-Холмському прикордонні. Організатор і технічний керівник відомихантипольських демонстрацій у Львові в 1938—1939 рр. В 1939 р. заарештованийпольською поліцією. Після розвалу польської держави повертається на Холмщину. В1941 р. провідник ОУН на Східноукраїнських землях. З 1943 р. командир“УПА—Південь”. Загинув у бою з регулярними частинами Червоної Армії 10 червня1944 р. на Вінниччині.
УкраїнськаПовстанська Армія в основному озброювалась за рахунок трофеїв. Тому озброєнняУПА було дуже різноманітне.
Найсутужнішедоводилось у перші місяці існування армії, бо ж випало починати тоді майже знічого. В пригоді тут стала насамперед зброя, здобута підпіллям ОУН під часнімецько—польської війни при роззброєнні відступаючих частин польської армії. У1941 р. при відступі Червоної Армії вдалося зібрати ще деяку кількість зброї,патронів, амуніції. Після проведення відповідних пропагандистських акційкупували за гроші та сало зброю в угорських, італійських, словацьких вояків.Всю цю зброю треба було, звичайно, переробляти, модернізувати, оснащуватиновими деталями. Тому при кожній частині УПА організовується зброярськамайстерня, під керівництвом досвідчених фахівців колишніх офіцерів ЧервоноїАрмії. Зі старих гвинтівкових дул вироблялися пістолети. До них підходять набоїз німецьких автоматів. З артилерійських снарядів виготовляються міни і гранати.Маючи таке початкове озброєння, відділи УПА влаштовують засідки на німецькийтранспорт, що перевозить зброю, і таким чином здобувають її. Але й ця зброя,опинившись в руках УПА, перш за все йшла до зброярень, бо німці постачали замкидо гвинтівок окремо. Бували випадки, коли командирам оголошували догану за те,що зав'язавши бій, і навіть перемігши, не зуміли захопити зброю.
Особливо багатонімецької зброї перейшло в руки УПА у 1944 р. під час німецького відступу зУкраїни. УПА провела тоді широку акцію роззброювання розбитих німецьких частин.Коли поверталися частини Червоної Армії, до рук УПА потрапляла велика кількістьрадянської зброї та амуніції. Виявилось, що серед червоноармійців українськоїнаціональності є прихильники УПА.
Взагальному сотня УПА своїм озброєнням дорівнювала або перевищувала сотнюрегулярної армії. Так, наприклад, в описі наступу УПА на селище Отинію 5листопада 1945 р. знаходимо дані, що курінь мав 40 кулеметів, 100 автоматів,110 гвинтівок. На озброєнні куреня “Орли” в липні 1944 р. було 48 кулеметівДегтярьова, 16 кулеметів “Максим”, 12 легких і 4 важких гранатометів. Крімтого, всі старшини і підстаршини мали автомати, решта — гвинтівки. Штатнеозброєння сотні за свідченням колишнього воїна УПА С. Зоряного було таким: 24кулемети, 40 автоматів, решта особового складу мали гвинтівки. До цього щедолучались протитанкова рушниця, інколи гранатомет.
ОбмундируванняУПА було різноманітним, оскільки його доводилось повстанцям забирати у ворогів.Деякі частини мали угорські, німецькі мундири, інші — словацькі, ще інші носиливласноручно пошитий одяг або ходили у цивільному, одягаючи мазепинку. На замінунімецьким, словацьким уніформам приходить радянський та польський військовийодяг.
Бойовимпостачанням загонів УПА займалось спеціальне інтендантське відомство —організаційно-мобілізаційний відділ. Йому підлягали всі магазини зброї тазброярні. Збройово-амуніційні пункти розміщувались на території таким чином,щоб після кожного бою було зручно до них добиратись. Якщо відділ УПА опинявсяна території іншої ВО, його командування повинно було негайно сконтактуватися зорганізаційно-мобілізаційним відділом даного регіону.
Улісових криївках УПА мала теж харчові пункти. Але користуватись ними можна булолише під час блокади або облави. За звичайних умов харчі для загону УПАзаготовляли активісти ОУН в найближчих селах. Відділ або заходив до напередвизначеного села, або приготовані харчі селяни відносили воїнам до лісу.
Примаршах кожен стрілець УПА одержував так звану “залізну порцію” при рейдах.
Великезначення надавалось організації медичної опіки та санітарної допомоги. Бракмедичного персоналу та ліків дошкульно відчувався на кожному кроці: багатоукраїнських лікарів німці забрали до служби у своїх військових госпіталях, а навсі аптечні запаси ліків окупаційна адміністрація наклала свою руку. Томукомандування УПА організовує низку медичних курсів для колишніх студентівмедицини, санітарні курси медсестер, на які записуються українські дівчата. Підкерівництвом хіміків та фармацевтів організовуються фабрики ліків. З почуттямвдячності слід згадати таких українських лікарів як Ю. Липа (загинув у квітні1945 р.), Я. Оленецький (загинув у березні 1945 р.), Тарнавська (загинулавосени 1945 р.), Кольман (загинув у лютому 1945 р.). Окрему сторінку УПАстановить праця для українського народу єврейських лікарів. Більшість із нихразом з родинами були викрадені з гетто. Особливою увагою користувалисьлікарі-євреї із Стрия Кляйн і Кум. До медичної мережі тісно примикала структуранелегального Українського Червоного Хреста (УЧХ), що мав три відділи: медичний,опіка над пораненими і хворими бійцями УПА, фармацевтичний (заготівля ліків тавідділ суспільної опіки). Український Червоний Хрест очолювала відома діячкаОУН Катерина Зарицька, яка була нагороджена Срібним Хрестом Заслуги. Більшістьпрацівників УЧХ — молодих дівчат загинуло геройською смертю зі зброєю в руках,захищаючи поранених бійців.
Найкращимтипом зв'язку для УПА, безумовно, був би радіозв'язок. Однак, в армії не булоні апаратів, ні навченого персоналу. Лише в жовтні 1943 року при штабі “КлимаСавура” з'явилась одна радіостанція. Проте радіус її дії був дуже обмежений —лише 100 км. Також нереально було думати про телефонне сполучення малих частин.Щоправда, у групі командира “Енея” три курені, що були розташовані один відодного на відстані 5 км, зв'язувалися телефоном, але тільки на час постою.Єдиним надійним засобом комунікації була передача інформації через зв'язкових.З цією метою була створена мережа комунікаційних ліній. Лінії поділялись набільш та менш важливі, військові та адміністративні. Спрямований на зв'язковулінію відділ чи транспорт пересувався від пункту до пункту і супроводжувавсятереновим зв'язком. Траплялось, що мобілізовувалися для перевезень підводи ізсіл (200—300 возів). Цей апарат функціонував дуже злагоджено. За одну ніч можнабуло пройти 80 а то й більше кілометрів, бо підводи на певних етапах для змінизаздалегідь підготовлялися іншими зв'язковими. Це був основний і майже єдинийзасіб транспорту. Автомашин була невелика кількість, бо існували великітруднощі з бензином, запаси якого знаходились у руках німців.
Головноютактикою Української Повстанської Армії була партизанська війна, що істотновідрізняється від бойової тактики регулярних армій. Вона включає такі формиборотьби:
1. Засідка,яка завдавала ворогові дошкульних втрат, зводила до мінімуму власні жертви,залякувала і деморалізувала цілий окупаційний апарат. Несподіваність іраптовість удару створювали можливість навіть невеликому партизанськомузагонові розгромити чисельніші ворожі сили.
2. Напад,що не давав таких широких і вигідних можливостей, як засідка. Зате він щебільше деморалізував і залякував окупантів. Хоча напад супроводжувався значнимилюдськими втратами, УПА часто використовувала цей засіб партизанської боротьбиз огляду на його велике психологічно-політичне та моральне значення.
3. Атeнтат— тобто терористичний акт, вбивство окремого представника окупаційної влади.Для його реалізації часто вистачало одного бойовика при солідній і продуманійпідготовці.
4. Саботаж— підрив мостів, нищення комунікацій, пошкодження телефонно-телеграфнихсполучень. Саботаж не веде до великих людських жертв і тому УПА застосовувалацей засіб дуже широко.
5. Рейд,пов'язаний завжди з найбільшими труднощами та небезпекою. Загін відриваєтьсявід своїх військових і продовольчих баз, що ускладнює проблему харчування,лікування поранених.
6. Проривз оточення — це питання життя і смерті партизан. З ним постійно зустрічавсякожен повстанський відділ і кожен окремий повстанець. Загони УПА неодноразововміло виходили з німецького і радянського оточення.
7. Конспірація.В умовах партизанської боротьби під нею розуміється маскування від ворога. Річу тому, що повстанцям часто доводилося перебувати зиму в укритті. Для цьогобудувались спеціальні бункери і криївки, які так замасковувались, що ворог підчас обшуків не міг їх знайти.
Томутехніка будови бункерів і криївок розвинулась в УПА у важливу ділянкувійськового мистецтва. Потрібно було будувати укриття для зимівлі значноїкількості осіб (бункер для 10—15 чоловік, криївка для 2—5), які мали доступсвіжого повітря, були досить просторими, волого-непроникними, а окрім цього, йбездоганно замаскованими. Доводилось придумувати найрізноманітніші способимаскування криївки, входів, вентиляційних отворів, підходів. Бо ж платити запомилки доводилось життям.
3.Військові ранги та звання
В УПА булозапроваджено традиційну систему рангів, базовану на Прусському статуті.Існували рядові ранги: стрілець і старший стрілець; підстаршинські: вістун,старший вістун, булавний, старший булавний; старшинські: хорунжий, поручник,сотник, майор, підполковник, полковник; генеральські: генерал-хорунжий,генерал-поручник, генерал-полковник (останні два звання ніколи неприсвоювались). За час існування УПА лише тричі присвоювалися генеральськізвання.
Одночасноіснувала система функціональних призначень: ройовий, чотовий, сотенний,курінний, командир загону або тактичного відтинку, командир ВО чи групи,крайовий командир УПА, головний командир УПА. Деякий час вживалася системанашивок для відзнак командирів. Ройовий носив одну прямокутну “шпалу”, чотовий- дві, сотенний — три, курінний – одну фауподібну нашивку, командир загону — дві, командир ВО (командир групи) — 3, крайовий командир – Тризуб і однуфауподібну нашивку, головний командир – Тризуб і дубовий листок. З приходомрадянських військ та посиленням системи конспірації нашивки було ліквідовано.
4.Вишкіл
УПА постійновідчувала брак кадрових офіцерів. Спочатку використовувалися на старшинськихпосадах старшини Армії УНР та Української галицької армії. Проте згодом черезїхній вік було прийнято рішення частково демобілізувати, а частково використатидля роботи у штабах. Використовувалися кадри, котрі пройшли вишкіл у бойовійреферентурі ОУН чи на військових курсах ОУН у Кракові або Відні. В 1943 р.прийнято рішення створити школи (вишкільні сотні) для майбутніх старшин. Якправило, вишкіл у таких школах тривав чотири місяці. У липні-жовтні 1944 р. натеренах УПА-Пн. діяла школа “Дружинники” під командуванням поручника “Гориня”.У жовтні 1943 – січні 1944 на Волині діяла школа “Лісові чорти” підкомандуванням поручника Федора Польового (псевдонім “Поль”). З наближеннямрадянських військ вишкільні курси було перенесено у Галичину. В Карпатах улютому 1944 р. засновано школу “Олені”, яка дала два випуски: “Олені-1” та“Олені-2” (березень-жовтень 1944 р.). Командував школою “Олені” поручник“Хмель”, а після його смерті – Ф. Польовий. Всього через вишкіл у трьох школахпройшло 700 майбутніх старшин. В 1943-44 рр. підстаршинські школи існували іпри деяких групах.
5.Преса УПА
Головнимивиданнями УПА були журнали: “До зброї” (1943 р.), “Повстанець” (1944-46 рр.),“Український перець” (1943-45 рр.), “Ідея і чин” (1942-46 рр.), “Осередокінформації і пропаганди” (1948-51 рр.). На окремих теренах друкувалися газети“За самостійну Україну” (1942 р.), “Бюлетень” (1942 р.), “Інформатор” (1942р.), журнали “Юнак” (1943 р.), “Вісті” (1943 р.), газети “За Українськудержаву” (1944 р.), “На чотах” (1946 р.), “На зміну” (1946 р.), “Молодийреволюціонер” (1948 р.). Випускали свої друковані органи й окремі тактичнівідділи: “Шлях перемоги” (група “Говерла”), “Стрілецькі вісті” (група “Буг”),“Лісовик” (група “Сян”), “Чорний ліс” (Станіславський тактичний відтинок) тощо.Група “Говерла”, окрім того, видавала одноднівки “Чин зброї”, а група “Буг” –“Літопис УПА”. Виходило чимало брошур, підручників, листівок тощо. Усі виданняУПА контролювалися (готувалися та проходили цензуру) у 6 відділах штабів різнихрівнів. До найвизначніших підпільних публіцистів належали Я. Старух, МихайлоДяченко (псевдонім “Марко Боєслав”), Яків Бусла (псевдонім “Галина”), П.Полтава, О. Дяків та інші. Деякий час у Карпатах діяла підпільна радіостанція“Афродіта”, керівником якої був Я. Старух.
6.Нагороди УПА
В УПА 1944 р.було введено спеціальні нагороди: Золотий Хрест бойової заслуги – 1 і 2ступенів, Бронзовий Хрест бойової заслуги, відзначення в наказі Крайовоговійськового штабу, похвала в наказі військової округи та вирізнення в наказівідділу. Членів теренової мережі ОУН, політвиховників, членів СБ та цивільнихосіб нагороджували Золотим Хрестом заслуги, Срібним Хрестом заслуги, БронзовимХрестом заслуги. За поранення в бою нагороджували Срібною Зіркою, а за п’ятьпоранень – Золотою Зіркою. Нагороджені відзнаками отримували звання “лицар” –наприклад, “Лицар Золотого Хреста бойової заслуги”. Металеві нагороди танагрудні знаки з’явилися 1951 р. і були виготовлені підпільно за проектом членареферентури пропаганди Н. Хасевича.
7.Чисельність
Питання прочисельність УПА залишається одним із найсуперечливіших в історії українськогоповстанського руху. Німецькі офіційні документи наводили цифру 100-200 тисяччоловік на 1944 р. Ця оцінка часто зустрічається в працях істориків на Заході.Натомість радянські джерела називали число близько 90-100 тисяч чоловік.Відповідно цю цифру можна зустріти у радянській і пострадянській історіографії.Архівні документи ОУН та УПА, що збереглися на Заході, засвідчують, що арміяналічувала на кінець 1943 р. близько 20 000 чоловік, сягнувши своєїмаксимальної цифри – 25-30 тисяч чоловік – весною 1944 р. Деякі дослідникивважають число 90 000 сильно заниженим, що підтверджують недавно оприлюдненісекретні радянські документи. За даними НКВД УРСР, за період з лютого 1944 р.по 01.01.1946 р. внаслідок боротьби з УПА 103 313 “бандитів” було убито, 110785 — затримано, 15 959 — заарештовано, ще 50 000 прийшло “з повинною”, що взагальному становить 280 000 чоловік. Врахувавши те, що в це число потрапилилюди не причетні до діяльності УПА, все одно чисельність УПА була значно більшаза 90 000 чоловік. За найновішими підрахунками, за весь час збройної боротьбипід час Другої світової війни і повоєнний період через УПА й підпілля ОУНпройшло понад 400 000 чоловік – майже вдвічі більше, ніж через радянськіпартизанські загони.
Висновок
Такимчином, Українська Повстанська Армія виникла як форма протесту і захистуукраїнського народу проти гітлерівської окупації, її бійці відіграли певну рольу порятунку народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини,внесли свою долю у розгром фашизму. Після закінчення другої світової війни УПАвступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським режимом. Цяборотьба була надзвичайно виснажливою, важкою і кривавою. У глибинній пам'ятінароду учасники українського партизанського руху 40—50 рр., незважаючи на всіінсинуації комуністичної пропаганди, залишилися героями, захисникамиБатьківщини. Кожна українська людина, дивлячись на героїзм і безмежну посвятубійців УПА, і та матір і жінка, що з дивовижною мужністю приносить в жертвуБатьківщині своїх синів та мужів, посилаючи їх на нерівний бій в ряди УПА, ідівчата, що не лякаючись тортур з власного бажання голосяться на санітарок УЧХта зв’язкових УПА, і малі діти, що не бояться енкаведівських катів іпереносять бійцям УПА важливу інформацію, — почуває гордість з приналежності дотакого народу і певність, що народ, який породив УПА мусить перемогти.
Заокеаном, у місті Буффало (штат Нью-Йорк) споруджено пам'ятник командуючому УПАРоманові Шухевичу. Пам'ятники стрільцям і старшинам УПА повинні бутивстановлені і в Україні. Вони заслужили цього звитяжною боротьбою за кращу долюнароду на своїй рідній землі.
Списоклітератури
1. Довідник з історії України, Київ,видавництво “Генеза”, 2001 р.
2. Історія Українського Війська. Вінніпег.Клуб приятелів української книжки, 1953 р.
3. Коваль М.В. Борьбанаселения Украины против фашистского рабства. Науковадумка. 1979 р.
4. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Перший том.Мюнхен: “Цицеро”.
5. Мірчук П. Українська Повстанська Армія.1942 – 1952. Мюнхен: “Цицеро”, 1953 р.
6. Торжество історичної справедливості.Львів: Видавництво Львівського університету, 1968 р.