Вступ
Ольвійськийполіс — одне з визначних античних держав Північного Причорномор’я.
Актуальність:Антична цивілізація мала великий вплив на давню історію України, та звіснозалишила нам багато, потрібних в повсякденному житті речей. Надбання грецькихміст-полісів, у культурному, мистецькому, розвитку дали дуже багато того, щопотім запозичили молоді сусідні держави. Тому я гадаю, що одним знайактуальніших питань є: „Чи багато кроків вперед зробила наша цивілізація?”та „Чи далеко ми пішли вперед від неї?”. Також одним з актуальних аспектів євивчення історії Ольвії і взагалі грецьких держав-полісів ПівнічногоПричорномор’я, та причин які припинили існування цих міст, зокрема Ольвійськогополісу. Ця тема є актуальною ще тому, що в наш час тривають дослідження Ольвії,та можна прогнозувати те, що розкопки та її вивчення буде тривати ще багатороків.
Мета та завдання:Основним завданням при написанні курсової роботи є вивчення історії дослідженняОльвійського полісу. Цілями є її хронологічне узагальнення, такожпрослідкування не тільки її дослідження, але й історію утворення заповідника.Завданням цієї роботи є вивчення історії Ольвії, прослідкувати етапи розвитку,виділити особливості цих етапів, та дослідження надбань Ольвії та їїособливості.
Об’єкт та предмет:Об’єктом дослідження курсової роботи є давньогреціке місто Ольвія. А предметом — історія досліджень Ольвії, та розглядання історії розвитку цієї держави, тазакономірностей розвитку її етапів.
Територіальні рамки:Давня Ольвія розташовувалася на високому правому березі Бузького лиману, неподаліквід з’єднання його з Дніпровським. Нині це територія поблизу сучасного с.Парутине, Очаківського р., Миколаївської обл. Територія заповідника „Ольвія”становить 265.7 га (235.7 га – некрополь, 30 га — городище). Південна частинапроходить зі сторони берега Бузького лиману, по канаві колишньої садовоїділянки, що лежить по балці Широка, й продовжується у північно-західномунапрямку до початку канави, а Північна межа заповідника йде по лініїтелеграфних стовбів Парутине — Очаків аж до течії балки Північної до ПівденногоБуга. Територія ділянки землі зі склеом Євресівія і Арети також є частиноюольвійського заповідника. Також весь острів Березань було включено до заповідноїзони.
Хронологічні рамки:Ця робота складається з двох розділів. Перший розділ: „Історія дослідженняОльвії у XIX-XX ст. Заснування заповідника „Ольвія”, в розділі йдеться річ проперіоди дослідження Ольвії. Всього їх було два, які в свою чергу розділялися наетапи. Перший період — (кінець XVIII-межа XIX-XX)- від визначеннямісцезнаходження Ольвії після приєднання до Росії земель між Бугом та Дністромдо початку системних археологічних досліджень. Другий період — (межа XIX-XX cт.- до сьогодення) — від початку систематичних археологічних досліджень у 1900 р.до постанови про надання державному історико-археологічному заповіднику„Ольвія” статусу національного.
Другийрозділ роботи присвячений періодизації етапів історичного розвиткуміста-поліса, та їх особливостей. Найбільш вдалою вчені вважають періодизацію С.Д.Крижицького у його роботах „Ольвія” та „Україна крізь віки”. За йогоперіодизацією всю історію існування держави Ольвії можна розділити на п’ятьвеличезних періодів:
Іперіод — Архаїчний час.
ІІперіод — Класична доба.
ІІІперіод — Єліністичний час.
ІVперіод — Греко-римський період.
Vперіод — Пост-античний.
Історіогафія та джерела:Інтерес вчених до Південної Росії, та взагалі до Ольвії почав проявлятися внауці після включення Новоросії в склав Російської імперії у кінці XVIII ст.Там працювали П. Сумароков та П. С. Паллас, які правильно локалізували у своїхпрацях місцезнахождення Ольвії біля села Іллінське (суч. Парутино) у пониззіБуга, та прокоментували залишки. Перша спроба створити краткий нарис історіїОльвії належить І.П. Бларамбергу. Приблизно в один час з ним з’являються праціД.Р. Рошетта та П. Кьоппена. Вони ввели в обіг нові епіграфічні пам’ятки. Алеці всі праці не можна назвати науковими дослідженнями, через нестачу джерел таметодичного рівня. Август Бьок дав дуже зв’язний нарис історії Ольвії.Зразковими для своєї доби у археологічному та нумізматичному відношеннях булитвори О.С. Уварова та Б.В. Кьоне. Початок ситематичного вивчення Ольвіїприходиться на 1885-1917 рр. У 1885 р. В.В. Латишев видає І том корпуса«Inscriptiones antiquae orae septentrionalis Ponti Euxini Graecae etLatinae», який включав в себе епіграфічні пам’ятки Тіри, Ольвії таХерсонеса. Велику роль у вивченні розвитку Ольвії відіграла хрестоматия«Scythica et Caucasica», яка скадалась багато років, з свідченнямимайже усіх грецьких та латинських авторів.
Врадянській історіографії також були намагання створити нариси такими вченими,як В.Ф. Гайдукевичем, Д.П. Каллістовим, Т.Н. Кніпович, Д.Б. Шеловим. Спільнете, що вони основані не на їхніх дослідженнях, бо вони тільки резюміруваливисновки своїх попередників.
Сучаснийетап вивчення історії Ольвії відрізняється не тільки прагненням до розширеннякола джерел, але й досконалістю методики.
Джерелаз історії Ольвії дуже різні. Писемних джерел давньогрецьких авторів дуже мало. Ізнайбільш зв’язних творів є тільки два: новелу Геродота о Скиле та вступнийрозділ Діона Хрисостома (Dio Chrys. XXXVI. 1-18). Безцінними вони є бо вонинаписані словами тих, хто відвідував Ольвію. Але всеж таке найбільше значеннядля нас мають грецькі надписи. Наприклад такі документи як декрети честьПротогена, Антестерія, синів Херсонесі та Аполонія. Також з епіграфічних джерелє багаточислені графіті на кераміці, приватні листи на свинцевих пласинах.Ольвійськи монети документують нам всю історію Ольвії. Так наприклад наматеріалах Ольвійського лиття та срібної чеканки V ст. можна гипотетичнореконструювати генезиз ольвійської тиранії та порядок чергування її з владоюварварських намісників. Також вилиті фігурні та округлі монети VI –IV ст. свідчатьпро культурні взаємини Ольвії.
Виробиматеріальної культури ще більше свідчать про розвиток грецької цивілізації:прикраси, посуд, кераміка, хірургічні інструменти, останки будівель, мостових, водопроводута ін.
Практичне значення:Цю роботу можна використовувати при підготовці до семінарських занять з курсуархеології, із предмету „Історія стародавньої Греції та Риму” та з курсу„Історія України” з теми „Грецькі міста-держави в Північному Причорномор’ї”.Також ця робота несе багато корисного при написанні рефератів, докладів,повідомлень. Також значення цієї роботи укладається в тому, що кожна людина,яка її прочитає підвищить рівень свого світогляду ще на одну сходинку.
Структура: Побудоваструктури написання курсової роботи стандартна. Вона складається з титульноголиста, плану. Перший розділ розповідає про історію вивчення та археологічногодослідження Ольвії, про проблеми охорони пам’ятки на будь-якому епаті їїдослідження. Розповідається також про проблеми створення заповідника „Ольвія”,та його роботу на сучасному етапі. Другий розділ присвячено періодизації Ольвіїза археологічними даними. Його поділено на чотири підрозділи: Архаїка, Класичнадоба, Елліністична доба та Піздньоантична період. Висновки до курсової роботискладені згідно мети поставленої її на початку. Список використаної літературискладається з робіт вчених, які працювали над дослідженням Ольвії. Додатки до курсовоїроботи складаються з портретів діячів, які займалися дослідженням Ольвії,картами розташування Ольвії з декількох сторін, та фотокартками з видами наОльвію, найвідоміші міста в заповіднику, предметами, які були знайдені в Ольвіїта ін.
Розділ 1. Дослідження Ольвії у XIX-XX століттях. Заснуваннянаціонального заповідника Ольвія
Територіяземель Північного Причорномор`я вже давно привертала увагу не тільки мисливцівза старовиною, але й освічених вчених таємницями про історію цього краю.
Вісторії вивчення Ольвії ключовою для XIX ст. Можна вважати першу третинусторіччя, коли було знято перші плани городища та його околиць, написано першінаукові дослідження по її історії, введено в науковий обіг десятки невідомихраніше написів та монетних типів. І хоча дослідження не були систематичними істрого наукового характеру через нерозвиненість російської археології, якаробила ще перші кроки [1, с.49].Таким чином можна виділити два основних періодівдосліджень, кожен з яких складається з кількох етапів.
Іперіод (кін. XVIII — межа XIX-XX ст.) — від визначення місцезнаходження Ольвіїпісля приєднання до Росії земель між Бугом та Дністром, до початкусистематичних археологічних досліджень. [2, с.10] Цей період з погляду наукихарактеризується складанням кількох топографічних планів Ольвії, епізодичнимиархеологічними розкопками на городищі та некрополі та окремими спробамизбереження пам’ятки від руйнування. Паралельно в той час набувають великихмасштабів грабіжницькі розкопки та зростає руйнація пам’ятки;
ІІперіод (межа XIX-XX ст. — до сьогодення)- від початку систематичнихархеологічних досліджень у 1900 р. до постанови питання про надання державномуісторико-археологічному заповіднику „Ольвія” статусу національного. Для цьогоперіоду характерно те, що поступово зростає рівень наукових археологічнихрозкопок та польової документації. Пам’ятка вже охороняється державою, а грабіжницькірозкопки підлягають кримінальній відповідальності. Однак, на жаль, Ольвію необходять обидві світові війни.
МісцезнаходженняОльвії, заснованої близько середини VI ст. до н.е. вихідцями з малоазійськогоміста Мілета на теренах Північного Причерномор’я, було встановлене у 90-х рокахXVIII ст. академіком П.С. Палласом, який у 1794 році відвідав м. Миколаїв.
Бларамбергофицер голандської армії, родом з Фландрії, у результаті політичних трудностей часуфранцузької революції, переїжджає у 1797 році у Росію, з 1804 року переходе наросійську військову службу, а у 1808 році був переведено в Одесу. Відомийодеський антиквар І.П. Бларамберг звернув свою увагу на Ольвійські пам’яткиприблизно у 1810- роках.[3, с.35] Одним з джерел нових пам’яток до йогоколекції стали розкопки на городищі та некрополі Ольвії. Скальковський пише, щоколи великий князь Миколай Павлович відвідував у 1816 р., а знайдену срібну„медаль” подарував І.П. Бларамбергу, як знак поваги до його археологічнихдосліджень у цій місцевості. Пізніше Михайло Павлович подорожував цим жемаршрутом, оглянув зібрання рідкостей Чорноморського депо мап у Миколаєві. Забагато років Іван Павлович зібрав колекцію ольвійських монет (приблизно 1000)та монет інших міст, знайдених у Ольвії та Причорномор’ї, котре він називав„нумізматичним періплом Понта Евксінського”.[4, с.36] Він вивчав ольвійськімонети напротязі багатьох років. У роботі над вивченням Ольвійськихстарожитностей та монет, Бларанбергу допомагав І.О. Стемповський, який пізнішеу 1824-1825 роках опублікував інформацію про скарб ольвійських монет. Цей скарббув знайдений у селі Понятовці Херсонської губернії, у 25 верстах від Херсонавгору по Дніпру. Скарб включав в себе 600 монет, які були знайдені у чорному горщику,на глибині 0,71 м. А про те, що вони дійсно були ольвійськими, свідкуваланадпис назви міста OLBIO на кожній з них.
Однимз важливих дослідників був П.І. Кьоппен — творець першої монографії про Ольвію.В основу плану був покладений план Ольвії, який дістався від І.П. Бларамберга.Також велику вагомість має для дослідників „Ольвійський збірник” П.І.Кьоппена.[5, с.20]
Увересні 1820 року Ольвію відвідав І.М. Муравьов –Апостол, який мав враження відпобаченого в Ольвії. Але, його враження були прикрими від реальнихархеологічних залишків. Він зняв топографічний план місцевості, але план був нечіткий, як план П.І. Кьоппена. Знахідки, а особливо „медалі” дуже захоплювалиакадеміка Е.Е. Кьолера. Він вів анонімну переписку з І.П. Бларамбергом. Вінперший, хто намагався надати характеристику ольвійським монетам, поділив їх наодинадцять класів, при цьому не зважаючи увагу ні на метал, ні на вагу цихмонет, а на їхні зображення. Щоправда не завжди правильно ідентифіцірував їх.Кьолер хотів перевірити точність плану Кьеппена, і аргументував, що план міста,який зробив Кьопппен не чіткий: „ Вся зовнішня та внутрішня частини містаколись також були обнесені муром, не позначеною на плані Кьоппена”.
Необхідністьприйняття ефективних засобів для охорони і збереження цих пам’яток, посталодосить важливим питанням. Землі майбутнього заповідника належали спочаткугенерал-майору І.А. Безбородько разом с селом Парутине, яке було перейменованена ім’я хазяїна Іллінське, потім його нащадкам: спочатку дочкам та онуку графу О.Г.Кушелеву-Безбородько, про якого говорилося вище, а згодом – графамМусіним-Пушкіним.[6, с.24] Руйнування ольвійських споруд почалося при будуваннітурками Очаківської фортеці, та мало продовження при будівництві селаПарутине-Іллінське. Бувало таке, що селяни брали камені з Ольвії на будівлюсвоїх хат, а знайдені речі потрапляли до музеїв, з приватних колекцій абопродавалися місцевими селянами. У селі розвивався особливий промисел — продажамісцевими жителями знайдених старожитностей.[7,c.6] „Тільки я вийшов з коляски,- пригадував П.П. Свін’їн, — був з обох боків речей та монет з розвалинОльвії… На жаль, не більш як за тиждень до мого приїзду сюди, млинар продавОдесі жиду два срібних голубка за 80 рублів. Хоча більша частина міста та йогомісцевих курганів виглядають перекопаними, але можу завірити, що пошуки ці булитільки поверхневі, а тому можна казати, що найважливіші скарби сховані углибині, зберігаються будучи неповагою та користю місцевих жителів, котрірозривають кам’яний мур, яким обнесено один з найбільших курганів. Вони жаліютьсяна велику кількість тарантулів та змій, які заважають шукати монети на розвалинах…У Корениці, у поштотримувача Любовицького, я бачив велике зібрання монет таречей, знайдених у Ольвії, та більш усього я зацікавився срібним левом” [8, с.44].Торгівля старожитностями вимагала від влади слідкувати за грабіжниками Ольвії.Так, наприклад їм заборонили відвідувати село Парутине. Проте ця міра була непродуктивною.
Другимперіодом, як вже говорилося, по праву можна вважати систематичні дослідження тазібрання до купи результатів всіх попередніх досліджень, які почалисяздійснюватися з межі XIX-XX століття до сьогодення. Так, не можна не пригадатиім’я академіка В.В. Латишева та його докторську дисертацію та монографію„Дослідження історії та державного устрою міста Ольвії”. Цей твір вважаєтьсясамим найкращім дослідженням В.В. Латишева. Навіть зараз вважають, що цей твірповинен бути настільною книгою всякого, хто займається вивченням Ольвії[9,c.99].
Науковідослідження було розпочато тільки у 1900 році, але того року і наступного вониздійснювалися на некрополі Ольвії. Городище почали розкопувати у 1902 році. Цідослідження пов’язані з ім’ям Б.В. Фармаковського (1870-1928), незмінного їхкерівника протягом чверті сторіччя. Граф Мусін-Пушкін дозволив ІмператорськійАрхеологічній Комісії проведення археологічних досліджень в Ольвії. РозкопкиФармаковського по методиці не поступалися розкопкам О. Еванса на Криті. Нимбуло виявлено дванадцять таких напластувань. Також під час його роботи,почалася ефективна боротьба з грабіжницькими розкопками було сформованоколектив, на який Б.В. Фармаковський міг опиратися. Ця „команда” повинна буласлідкувати за пам’яткою, притягати до відповідальності селян за хижацькірозкопки, купувати у них старожитності та пересилати все до імператорськоїАрхеологічної Комісії. Крім того він організував численні екскурсії туристіввлітку.[10, с.174] У 1904 році Борис Володимирович докопався до Ольвії IV ст. дон.е. та тільки до 1907 року дістався її монументальних кріпосних споруд. Вченийпослідовно прослідкував всю історію Ольвійського городища, протягомтисячолітнього її існування.
ПісляФевральської революції 1917 року, у Бориса Володимировича з’явилася думка щодоперетворення Ольвії на державний заповідник та створення тут музею. Однак,згідно з договором між Німеччиною та УНР від 09.02.1918 р., територія Ольвіїопинилася у зоні окупації почалися самовільні розкопки. Але коли програбіжницькі розкопки довідався німецький комендант в Очакові, він призначивкараул, який охороняв давню Ольвію. Самовільні розкопки після цьогоприпинилися. У грудні 1918 року влада у Миколаївській губернії перейшла до Рад.У 1919-1920 роках продовжується забудова некрополя, у зв’язку з роздачеюземельних ділянок на південь від села. Тільки у 1921 році директорМиколаївського історико-археологічного музею Ф.Т. Камінський добивається пропередачу селянам землі в районі некрополя Ольвії. У 1920-1921рр. розкопкамикерує професор Харківського університету С.О. Семенов-Зусер, якого покритикувавМ.О. Макаренко, і йому заборонили копати в Ольвії.[11, с.8]
РадаНародних Комісарів УРСР у 1921 році ухвалила Постанову про охорону залишківдавньогрецького міста та його некрополя (Зб. Указ. УРСР 1921, № 17, ст.512).Завідуючий Миколаївським музеєм Т.Т Камінський був призначений в 1921 р.,а з 1 січня 1924 р. Головнауковою вченим хранителем Ольвії. Він організувавохорону та догляд за Ольвією, проводив роз’яснювальну роботу з місцевимнаселенням, керував екскурсіями. У сер. липня 1924 р. для роботи в Ольвії було відродженоФармаковського, але через нестачу коштів дослідження проводилися на тихділянках, які вже були розкопані в 1902-1915 роках, та розкопок могил, якимзагрожує руйнування зі сторони шукачів скарбів, а також перевірці генеральногоплану древнього міста та його некрополя. Так почалася робота археологічноїекспедиції на чолі якої стояв Б.В. Фармаковський. План робіт експедиції 1924року був обумовлений такими факторами: по-перше — результатами робіт в Ольвіїколишньої Археологічної Комісії у 1901-1915 роках, по-друге обставинами, яківикликали перерву в дослідженні Ольвії з 1916 року, та матеріальними ресурсами,які були у розпорядженні експедиції. Головні завдання, які стояли передекспедицією це:
— виявити стан будівельних залишків Ольвії, відкритих протягом 1901-1915 рр., тавжити заходи щодо їх захисту від руйнув0ння;- на уже розкопаних ділянкахперевірити прошарки давнього міста та вияснити їх взаємовідношення, а занеобхідності провести додаткові розвідки;- провести додаткові роботи зіскладання генерального плану території Ольвії разом з некрополем та перевіркунанесеним на ньому ділянок, досліджених протягом 1901-1915 рр., — закінчитирозкопки тієї ділянки некрополя, роботи на якому призупинилися у 1915 році;- провестидодаткові розкопки римської цитаделі, відкритої у 1901-1906 роках для точнішоговстановлення плану цитаделі та відкритих у 1905-1906 роках залишків храмаАполлона і виявлення на місці цитаделі культурних слоїв;- збір інформації прознахідки останніх років на території Ольвії та її околиць. [12, с.86]
Б.В.Фармаковський проводив розкопки на території городища, а помічник Б.Л.Богаєвсткий відповідав про проведення розкопок на некрополі. Найманихробітників на розкопок було 6-52 осіб залежно від задач кожного дня.Експедицією було виконано виготовлення плану Ольвії, на який було нанесено всідосліджені на той час ділянки. В 1925 р. Фармаковський вирішив обмежитисярозвідками на території колишньої „Сигнальної станції”. Знахідки поступили доМиколаівського музею. У 1926 р. кошти виділила Укрнаука, Б.В. Фармаковськимбуло складено план широкомасштабних розкопок на 1926 рік. Участі в розкопкахОльвії прийняв участь нім. археолог д. Гозе, який проживав в Афінах, бравучасть у розкопках Берлінського музею в Мілеті, метрополії Ольвії. [13, с.87].Всі знахідки, крім звичайно найбільш громіздких було передано до Миколаївськогомузею.
Цьогороку створюється Державний заповідник „Ольвія”, який підпорядковуєтьсяНаркомосвіти УРСР. Територія заповідника становить 333.54 га. [14, с.9]
Напревеликий жаль 1926 рік став останнім, коли Б.В. Фармаковський очолювавекспедицію. У 1927 році у зв’язку з хворобою вченого експедицію очолилаТимчасова наукова рада в складі С.С. Дложевского, Т.Т. Камінського, Н.Б.Бакланова та І.І. Мещанінова, тих з ким впродовж багатьох років працював Б.В.Фармаковський. Ця наукова рада ухвалила організувати розкопки. Так, почавсяновий етап у дослідженні Ольвії. Діяльність заповідника можна поділити на триетапи.
Першийетап з 1926 до 1938 року е початком формування структури заповідника. Засвідченням Т.І. Фармаковської, Ф.Т. Камінський, який очолював функціонуваннязаповідника дуже добре організував як господарську так і екскурсійну роботу вОльвії, а після призначення його доглядачем Ольвії, результатом розкопок проведенихбуло: створення шкали абсолютної хронології основних культурних шарів,встановлення північної та західної меж міста догетсікого часу та цитаделіперших століть нашої ери, визначення характеру забудови міста в різнихчастинах, розкриття значної кількості різноманітних архітектурних пам’яток,встановлення меж та створення начерку історичної топографії ольвійськогонекрополя.[15, с.26]
З1927-1935 рр. роботи в Ольвії очолює НаукРада, склад якої постійно змінюється.Таким чином М.Ф. Болтенко добився переводу Ольвії з підпорядкуванняМиколаївського історико-археологічного музею до Одеського. Г.П. Крисін. якийбагато років працював з Б.В. Фармаковським і навіть проводив самостійні роботина некрополі, був призначений Ольвійським доглядачем.
Другийетап існування заповідника 1938-1971 рр. характеризується розбудовою основнихнапрямків та форм діяльності. У 1938 р. заповідник „ Ольвія” був переданийАкадемії наук УРСР та увійшов до складу Інституту Археології. Цей період пов’язанез ім’ям начальника Ольвійської експедиції, члена-кореспондента АН УРСР Л.М.Славіна, який від 1938 року здійснював наукове і організаційне керівництвозаповідника до самої своєї смерті у 1971 р. Дослідження Ольвії проводилося підкерівництвом учня Б.В. Фармаковського, Л.М. Славіним, який працював у ДАІМК(Ленінград), а від 1938 року за запрошенням Президії АН УРСР він починаєпрацювати в Київі. До складу ольвійської експедиції входили вчені з Києва таЛенінграду. Під час роботи розкрито східний теменос і агору, центральний тапівденний квартали, оборонні, громадські, житлові та виробничо-господарськіспоруди в Нижньому та Верхньому містах Ольвії, досліджено некрополь тапередмістя, проведено охоронні розкопки вздовж берегового кліфу та першіпідводні дослідження затопленої частини міста.
ДругаСвітова війна дуже вплинула на експедицію — вона була перервана. Територіюзаповідника було окуповано німецькими та румунськими військами у серпні 1941 р.Тоді Ольвія зазнала пограбування та руйнації. Проведено хижацькі розкопки, тавивезено з Ольвії музей та бібліотеку, знищено всю дротяну огорожу городища,покриття над дромосами склепів та гончарними печами, частину будівельзаповідника, розкрадено все господарське та наукове успадкування та ін.[16, с.10-11]
Післязакінчення війни робота в Ольвії приділялася її відбудові, під кер. Л.М.Славіна, а з 1 квітня 1946 року заповідник виділено в окрему структурнуодиницю, Відділення суспільних наук АН УРСР. Заповідник відновили, здійснювалиекскурсійну роботу та археологічні розкопки. Серед працівників слід відзначити:канд. Іст. наук А.В. Буракова, Б.В. Борисова (який перший проводивгідроархеологічні дослідження, наприкінці 60-х був директором заповідника),М.Я. Красняка, який консервував архітектурні залишкі. Функціювання заповідникабуло нерозривно пов’язано з експедицією АН УРСР,
Третійетап існування заповідника з 1972 року до теперішнього часу, характеризуєтьсяускладненням археологічних робіт щодо Ольвії В цей період дослідженням Ольвіїзаймаються вже учні та послідовники Л.М. Славіна, яких очолив член-кореспондентНАН України д. архітектури проф. С.Д. Крижицький Він здійснюєнауково-організаційне керівництво заповідником. Також великий внесок удослідження заповідника був зроблен канд. істор. наук А.І. Кудренком(1947-1994), який працював 1972-1994 рр., спочатку як вчений секретар, а потімяк директор, який зробив чимало для заповідника. На сучасному етапі територіязаповідника становить 265.7 га (30 га. городище, 235.7 га. некрополь), згідно зПоложенням „ Про Державний заповідник „Ольвія”( від 24.12.1994р.). Нині узаповіднику існують невеличкий музей, фондосховище, лапідарій, науковабібліотека, кілька літніх житлових будинків. Робота заповідника пов’язана з Ольвійськоюекспедицією Інституту археології НАН України, яка є його науковим потенціалом,за її допомогою на базі заповідника у 1994 р. був проведений семінарприсвячений 200-річчю археологічного відкриття Ольвії. Так, як останні 30 роківдослідженням Ольвії займається експедиція Інституту Археології, слідвідзначити: С.Д. Крижацького — керівник експедиції з 1972 до 1994, від 1995року — науковий керівник, та В.В. Крапівіна, яка з 1982 по 1994 рік –заступникначальника експедиції, від 1995 року –начальник експедиції, результати їхроботи висвітлені в багатьох наукових статях та праць. Також роботи увідбувалися під керівництвом В.І. Денісової з 1970-х до1990-ті роки. В.М. Зубарприймав участь в роботі археологічних експедицій 1980-1989, 1999 роках.
Урозкопках Ольвії, як і раніше приймають участь десятки професійних археологів,сотні студентів, але на превеликий жаль, як і раніше величезну проблемустановить нестача коштів для фінансування заповідника державою та ще однапроблема становить антропогенний фактор- це грабіжницьки розкопки, це свідчитьпро те, що „великий інтерес” до Ольвії буде завжди, з боку не тільки вчених,але й збоку народу.
Розділ 2. Хронологія та періодизація етапів розвиткуміста-поліса, та їх особливості
2.1 Архаїчний час VI-V ст. до н.е.
Освоєння греками — вихідцями з Мілета — Нижньобузького регіону відбувалося поступово. Після заснування поселення наБерезанському півострові в другій половині VII ст. до н.е. виникає ремісниче,сезонне селище на узбережжі Ягорлицької затоки. У І пол. VI ст. до н.е. з'являютьсяпоселення на правому березі Буго-Дніпровського лиману. Ольвія в пору заснуванняпоселення — в другій чверті VI ст. до н.е. — не мала ознак державності, тому небула державною структурою. Поява ознак державності, припадає в Ольвії на кінецьтретьої-четверту чв. VI ст. до н.е., причому ці явища не збігаються з початком«класичної» урбанізації міста: з переходом до наземногосирцево-кам'яного будівництва, формування чіткої вуличної мережі. Такогоформування Ольвія зазнала лише в І чв. V ст. до н.е., коли основний потікпереселенців до Ольвії виходив з Іонії- майстри та Мілету, які привезли з собою„аристократію”, а варварів було близько 3%.[13,123] Населення займалосярибалкою, полювали на зайців, лис, кабанів та ремеслами будівництвом,металургією, обробленням дерева та кості, гончарством, прядінням, ткацтвом.
Найдавніше поселення в Ольвії лежало уВерхньому місті. У його північній частині наприкінці другої чверті VI ст. до н.е.засновується західний теменос, пов'язаний із культами Аполлона Лікаря та Матербогів. Трохи пізніше — кін. І чв. VI ст. до н.е. — виникає центральний теменосіз культом Аполлона Дельфінія.
У Нижньому місті на цей час архаїчногокультурного шару раніше останньої чверті VI ст. до н.е. не виявлено. Площазабудованої території Верхнього міста сягала 16,5 га. У середині VI ст. до н.е.виникає головна поздовжня вулиця, яка проходила з півночі на південь, танайбільш ранні напівземлянкові житла. Тобто тільки від цього часу починаєтьсястихійне формування вуличної мережі Ольвії. Ширина головної вулиці місцямисягала 10 м. Червона лінія забудови була ламаною. У центральній частині доголовної вулиці підступали із заходу теменос Аполлона Лікаря, а зі сходу — теменос Аполлона Дельфінія та агора, які завдяки розташуванню та архітектурномувирішенню були містобудівними домінантами. Невідомо, наскільки розвиненувуличну мережу могла мати Ольвія в цей час, але можна припускати, що наприкінціетапу основні вуличні магістралі Верхнього міста вже сформувалися й почалосяосвоєння терасної частини Ольвії. Землянки та напівземлянки групувались уквартали, розміщувались із відносним додержанням червоної лінії забудовиголовної вулиці. Близькою була й орієнтація землянок щодо сторін світу. Все цедозволяє зробити припущення, що в останній чверті VI — першій чверті V ст. до н.е.(а саме до цього часу належить більшість напівземлянок) з'являються певніелементи містобудівної регламентації. [5, c.98]
Будинки були невисокими, з одно- чидвосхилими дахами (конічними при круглому плані) і являли собою тип будинкуколоніста. Стіни білилися, дахи робилися із соломи, очерету, саману. Убільшості таких житлових комплексів було вогнище. Залишків декору, ордернихдеталей чи розписів не знайдено. Ця рядова, в цілому одноманітна житловазабудова не мала суттєвих відмінностей на всій території міста. За нею непростежується ні майнова, ні соціальна диференціація населення. За приблизнимипідрахунками, на один такий землянковий комплекс, що складався з одного житлата кількох господарських будівель, у середньому відводилося 35-45 кв. м. Якщо жбрати до уваги те, що одній сім'ї могли належати кілька житлових напівземлянок,загальна площа домоволодіння могла наближатися до 200-250 кв. м, тобтоприблизно до тих розмірів, які згодом — в елліністичний час — мали розташованів цьому районі звичайні наземні житлові будинки. На архаїчному етапі домінувалаземлянкова забудова житлових кварталів. Лише в останній чверті VI — першійчверті V ст. з'являються поодинокі невеликі наземні житлові будинки. [6,c.22]
Становище починає змінюватися від кінцятретьої чверті VI ст. до н.е., коли в Ольвії виникають центральний теменос таагора. До останньої чверті VI ст. до н.е. можна віднести й початокмонументального будівництва на теменосах. Вони мали огорожі. На центральному теменосівід споруд кінця VI ст. до н.е. збереглися тільки стежка, вимощена камінням,олтар і так звана квадратна будівля, найімовірніше, скарбниця.
Планування західного теменосу, де булирозкриті залишки святилищ Аполлона Лікаря, Матері богів, Гермеса, Афродіти таДіоскурів, складалося з кілька огорож окремих святилищ, олтарі, портик,невеликий пропілон. На цьому теменосі наприкінці останньої чверті VI — напочатку V ст. до н.е. був збудований храм, присвячений Аполлону Лікарю, якийпроіснував близько сторіччя. Збереглися залишки від фундаментного рядупівденної стіни Його наосу та вибірки траншей від решти усіх інших стін. Цьомухраму належали акротерій із білого вапняку та низка архітектурних деталей, якізнайдені у ботросах теменосу. Храм був побудований в іонійському ордері.
Ольвіявід самого початку не мала єдиної регулярної прямокутної системи планування тав другій половині VI ст. до н.е. з її іррегулярним плануванням, землянковоюзабудовою була мало схожа на типове античне місто. На низькому рівні перебувалай техніка масового будівництва, хоча вже у VI ст. до н.е. в Ольвії починаютьвикористовувати сирцеву цеглу при зведенні наземних стін. Каміння, а такожчерепицю використовували переважно для споруд теменосів. Міського ж виглядуОльвія набуває лише одночасно із заміною напівземлянкового будівництва наназемне в першій чверті V ст. до н.е. [5,c.112]
Поклонялисягрецьким богам Кібелі, Гераклк, артеміді, Афродіті та ін. Чильне місце займавАполон у двох своїх епіклезах- Лікаря та Дельфінія, а пізніше Діоніс.Мілетськими переселенцями був встановлен культ — героя Ахілла.
2.2 Класична доба V — сер. ІV ст. до н.е.
ПротягомV-IV ст. до н.е. Ольвія набуває усіх рис, які були притаманні античному місту:планування, благоустрій, наявність культових, адміністративних, громадськихспоруд, поширення наземних житлових будинків звичайних грецьких типів,використання прийомів грецької будівельної техніки та конструкцій. Водночасформуються або починають формуватися й найбільш характерні особливостіпівнічно-причорноморської архітектури: підвали, шарові підвалини, аттічнийордер та ін., які набувають максимального розвитку. Уже в V ст. до н.е. міськатериторія значно зростає час Ольвія в містобудівному плані вже складаласяпринаймні з двох частин: Верхнього та Нижнього міста. Загальна площа забудовистановила не менше 32 га. На захід від міста, в основному з середини V ст. до н.е.,виникає й активно забудовується землянками та напівземлянками так званепередмістя, воно проіснувало до кінця V ст. до н.е. і суттєвої ролі в забудовіміста не мало. Про розміщення значної кількості скіфських вершників у такомустихійно забудованому напівземлянками поселення говорити не варто. Місто малооборонні стіни і башти. Товщина цих стін становила 1,2 м. Оборонна система, які в подальшому, складалася з куртин та прямокутних у плані веж. Висота мурівстановила, найпевніше, 3 м. Місто вони огороджували лише з суші.
Які раніше, Ольвія не знала єдиного регулярного прямокутного плану. Цьогопринципу дотримувалися певною мірою лише в окремих районах міста.Напочатку етапу в Ольвії завершується формування вуличної мережі та квартальноїструктури. Слід зазначити, що вже у цей час ольвіополіти дбали про благоустрійсвого міста: здійснюється каптаж джерел, робляться колодязі, під вимостками деякихвулиць прокладаються водостічні канали. Через усе Верхнє місто з півночі напівдень проходила головна поздовжня вулиця завширшки 5м, закладена ще вархаїчний час. Від головної вулиці на схід та захід відгалужувалися другоряднівулиці та провулки завширшки від 0,9 до 4-4,5 м. Ще кілька вулиць проходило зпівночі на південь обабіч головної. Містобудівними домінантами Ольвії буликомплекси її теменосів та агори, але архітектурні ансамблі цих споруд виглядализначно скромніше, ніж навіть у середніх містах Греції. Найповніше дослідженийцентральний теменос, пов'язаний із культами Аполлона Дельфінія, Афіни, Зевса.Центром асиметричної композиції був головний олтар, а просторовою домінантоюкомплексу — храм Аполлона Дельфінія. Західний теменос, де відправлялися культиАполлона Лікаря, Гермеса, Афродіти, Матері богів, Діоскурів, досліджений ще неповністю. Він проіснував від другої чверті VI ст. до н.е. по І ст. Крім храмуАполлона Лікаря та олтарів, на цьому теменосі, певно, ще в V ст. до н.е., булаокрема ділянка з огорожею та пропілоном, де розкопані ще кілька олтарів табудівля невідомого призначення, яка відчинялася на південь. [5,c.102]
Житловіквартали цього часу складалися з наземних будинків із внутрішніми дворамизвичайних грецьких типів. Вони мали відносно невеликі розміри і скромний декор:відомі залишки досить простих розписів у техніці фрески та енкаустики, виконанів структурному стилі. Будинки були переважно одноповерхові й здебільшебезордерні. Специфічну особливість являли підвальні приміщення, в тому числі йжитлові: з вогнищами, пічками, жаровнями.
Архітектурапоховальних споруд в Ольвії класичного часу залишається досить скромною. Вонивирізувалися в лесових ґрунтах. Поряд із звичайними ямними могилами значногопоширення набувають підбійні, а з IV ст. до н.е. — земляні склепи, які зазвичаймали одну камеру та ступінчастий дромос. Над окремими склепами знаходимокурганні земляні насипи з анімалистичними візерунками.[15,c.63]
Ольвіябула досить провінційним містом. Вона поступалася не тільки Афінам, Мілету, а йПриєні, близькій їй за розмірами й учетверо меншій за кількістю мешканців.Однак щодо будівельної техніки, досконалості робіт та якості конструкцій Ольвіядосягає найвищого рівня за свою історію.
2.3 Елліністична епоха III- I ст. до н.е.
Починаючиз останньої третини IV ст., Ольвія переживає своєрідний будівельний бум. Цеявище пов'язане з різким підйомом економіки Ольвії на початку елліністичногочасу. Загальний розквіт позначився на стрімкому зростанні обсягів будівництва,на зведенні та перебудові громадських споруд, поширенні ордерних житловихбудинків. У цей час закінчується формування вcix найяскравіших особливостей архітектуриОльвії. На час розквіту Ольвія являла собою досить велике античне місто. Йогозабудована площа зросла до 50-55 га. Міське населення збільшилось до 15-20 тис.oci6. Уся територія Ольвії, в тому числі й терасна частина, щільно забудована.На півночі та захід від міста лежав некрополь, площа якого в IV-II ст. сягала500 га. Через некрополь від міських брам відходили дороги, що вели донайближчих поселень. Некрополь відокремлювався від міста Північною та Заячоюбалками. Система укріплень Ольвії складалася зі стін та прямокутних башт, булаодинарного. Після облоги Зопіріона оборонні споруди були замінені на потужні мурита башти з каменю на всю висоту. В оборонних лініях Верхнього міста було двібрами — північна та західна. Комплекс західної брами складався з двохквадратних у плані башт, які фланкували центральну куртину завтовшки 4.5 м, дей була влаштована брама.[14,c.150]
Верхнємісто, яке майже напівеліпсом охоплювало терасну частину, в містобудівномузначенні домінувало в Ольвії. В елліністичний час центром Верхнього міста стаєкомплекс агори та центрального теменосу. Агора мала площу близько 0,35 га. Їїоточували будівлі переважно адміністративного, торговельного та громадськогопризначення. На півночі розташовувалася головна стоя, а поза нею — центральнийтеменос. На сході був торгівельний ряд, на півдні — гімнасій, поблизу якихстояла аптека. На захід від гімнасію був будинок, який, можливо, належавКолегії П'яти. Теменос мав форму трапеції та загальну площу близько 0,35 га.Для його планування характерне вільне розташування окремих споруд До нього булодва входи: головний (західний), де була невелика стоя, що відігравала рольпропілону, та другорядний — зі сходу. Крім того, на теменосі розташовувалисяскарбниці, а також цистерна, майстерня теракот. Фрагменти вулиць, що тутпроходили, зокрема у вигляді сходів, відкриті на різних ділянках. У Нижньомумісті розкопано залишки вулиць. Одна з них, поздовжня, проходила через усеНижнє місто з півночі на південь і тепер майже повністю знищена водами лиману.Як і у Верхньому місті, ця вулиця не була прямою. Від неї відходили кількапоперечних.
Ольвіязначну увагу приділяла монументальному будівництву: більшість згаданих вищеспоруд були зведені або капітально перебудовані саме в елліністичний час. Цехрами Зевса і Аполлона Дельфінія. У спорудах елліністичної Ольвіївикористовувалися дорійський та іонійський, а в невеликих будівлях — аттічнийордери. Корінфський ордер у цей час, принаймні в зовнішніх колонадах, незастосовувався. У стильовому аспекті ордерні деталі Ольвії не мали принциповихвідмінностей від грецьких та малоазійських. Переважна більшість архітектурнихдеталей виконана з ракушняку, що свідчить про їх місцеве походження та пронаявність в Ольвії кваліфікованих майстрів-каменярів. Свого розвитку досягаєсанітарний благоустрій міста. Під вимостками вулиць часто робилися водозливи,які відводили господарські та атмосферні води від житлових будинків допоглинаючих колодязів чи за межі міста.
Однакце був нетривалий розквіт, який закінчився близько сер. — др. пол. III ст.., узв'язку з економічною кризою. Занепад міста виразніше простежується нацентральному теменосі та в житловому будівництві. У І ст. до н.е. новебудівництво цілком припиняється. Місто вже на момент гетської навали підпроводом Буребісти у сер. І ст. до н.е. було в жалюгідному стані: розібрані дляремонту оборонних стін святилища, та згарища в житлових кварталах не тільки наоколицях, а й у центрі.
2.4 Греко-римський та постантичний періоди
Після нападу тавроскіфів і перемоги надними в Ольвії, від сер. ІІ до 30рр. ІІІ ст. розміщується римська залога звоїнів 1-го Італійського, У-го Македонського та ХІ-го Клавдієвого легіонів.Місто вступає у фазу максимального економічного розвитку. На городищахрозгортається не тільки цивільне, а й фортифікаційне будівництво. Поселеннятериторіально охоплюють усю колишню сільську округу, хоча їх менше. Схема розташуваннягородищ була певна захисна стратегічна система. У самій Ольвії в південнійтретині Верхнього міста зводиться римська цитадель. Від неї розкопані залишкикуртин, башт. Як у Верхньому, так і в Нижньому місті забудовуються господарськіпередмістя. Тут розташовуються приміщення: господарські споруди, випалювальніпечі, виноробні, загони для худоби. В цей час в Ольвії зводяться храми Серапісата Ісіди, Асклепія, Гігієї та Посейдона, гімнасій, лазня, відбудовуютьсяпортики храмів. Така будівельна діяльність стала можливою за умови економічногопіднесення.
Розвивається хліборобство, яке, судячи знаявності великих зерносховищ, мало товарний характер. Розвивалося тваринництво,де на першому місті був бик свійський, на другому — дрібна рогата худоба, потімконі, свині. Набуває поширення виноградарство та виноробство
Широкогорозмаху набуває торгівля. Торгівля в цей час велася з багатьма центрамиПричорномор'я, зокрема Південного, з Подунав'ям, античними містами Малої Азії,Александрією. В основі культурних традицій населення, як і раніше, залишалисяеллінські звичаї. Це простежується насамперед у матеріальній культурі, зокремав побуті, будівництві, але відбуваються певні зміни.
Вархітектурі — поява нової техніки будівництва, конструкцій і матеріалів:склепінь, випаленої цегли, вапнякових розчинів, мармурових облицювальнихплиток, архітектурних деталей для оздоблення інтер'єрів тощо. Дещо інша картинапростежується в керамічному комплексі. Тут, як і в інших грецьких містах,відбувається зміна асортименту посуду, збіднення типів, але разом з тим і появанових: у столовому посуді, керамічній тарі, світильниках, курильницях. [5,c.166]
Удругій половині II — на початку III ст. й особливо за часів перебування Ольвіїв складі Нижньої Мезії зовнішня ситуація стабілізувалася, що сприяло розквітуекономіки. Але вже з другого десятиріччя III ст. в Північно-ЗахідномуПричорномор'ї починаються поступові зміни, викликані, зокрема, масовимивторгненнями варварів. Одне з них — нашестя в 214 р. карпів У 30-і роки III ст.під час першого походу північно-причорноморських племен проти Риму булазруйнована й Ольвія.
Невдовзі після нашестя готів у 235 р.місто швидко відбудовується, це пов'язано з діями імператора Проба (276-282рр.), який підпорядкував, та частково прийняв у союз усі готські народи і в 280р. розселив на спустошених землях Подунав'я бастардів та інших варварів.Звичайно, крім сільського господарства, жителі Ольвії продовжували займатисяремеслами і торгівлею. Але втрата великої хори і неспокійна ситуація в Степу немогли не спричинити в третій чверті III ст. поступового занепаду. Ольвіязазнала ще однієї навали під час походу готів у 269-270 рр. Після цих подій,які завершилися другим готським нашестям, жителі Ольвії на деякий час, можливо,навіть покидають місто. А це фактично свідчить і про завмирання торговельноїдіяльності.[6,c. 40]Ольвія в ост. чверті ІІІ ст. — сер. ІV ст… вступає востанній період свого існування. На цьому етапі бракує будь-яких ознакіснування держави, немає власного карбування монети, немає великої хори. Оборонніспоруди, зокрема цитаделі, навряд чи могли функціонувати. Значно розширюютьсягосподарські передмістя, особливо в нижній частині Ольвії, життя на городищахвеликої хори попередніх часів не відновлюється. Життя на городищах великої хорипопередніх часів не відновлюється. тому жодної знахідки, яку можна було бдатувати бодай останньою чвертю IV ст., не зафіксовано.
Висновки
Розглянувшинайбільш вагомих вчених археологів, які займалися вивченням Ольвії, хочузауважити, що вони принесли величезний вклад у вивчення держави, яка булаоднією з ланок існування античних держав у Північному Причорномор'ї. Безвивчення якої-небудь ланки, може порушитися вся система знань про античні часи.
Дослідившиісторію ольвійського полісу, можна стверджувати, що Ольвія була заснованавихідцями з Мілету, на правому березі Бузького лиману за 35 км від сучасного м.Миколаїва, близько середини VI ст. до н.е. і проіснувала майже цілетисячоліття. Широкі культурні та торгівельні зв’язки з античними центрамипризвели до того, що Ольвія була добре відома в античному світі, та очевидновходила до Афінського морського союзу в другій половині V ст. до н.е. Ольвіямала тісні зв’язки з оточуючими племенами, від яких інколи могла якоюсь міроюзалежати або бути у дружніх стосунках, на прискорення культурно-економічного тасоціального розвитку яких безумовно мала значний вплив.
Ольвіяцікава тому, що це був типовий античний поліс, життя якого проходило на краюойкумени в оточенні місцевих племен і буття якого значною мірою залежало віднього.
Прослідкувавшиетапи розвитку за результати археологічних досліджень, які призвели доузагальнення та конкретизації ольвійської історії, можна сказати що Ольвійськадержава, пройшла весь шлях: від державного утворення до його занепаду. Причинизанепаду, на мій погляд є повністю характерними для тієї епохи:
- Навала варварських племен, який привівдо занепаду сільського господарства, будівельної розрухи, тощо.
- Вплив сусідній племен на розвитокОльвії.
- Місцезнаходження Ольвії було далеко відцентру Греції.
С.Д.Крижицький, В.В. Крапівіна, Н.О. Лейпунська, В.М. Зубар, своїми дослідженнямисистематизували попередні знання, відкрили культурні шари Ольвії, зробилибагатий вклад для її охорони, вивчення ще невідкритого до них, та проводили значнуроботу, щоб донести до населення вагомість цієї пам'ятки.
Виходячиіз залишків матеріальної культури, можна зробити спробу відповісти на питання,яке було поставлене на початку цієї роботи: „Чи багато кроків вперед зробиланаша цивілізація?” Гадаю, що на так вже й багато. Так, наприклад НТР. Так! Воназробила своє діло, але вона тільки удосконалює новими розробками вже те, щобуло придумано давно. Те, що прогрес придумав новітню зброю до добра не доведе,а антична демократична політика прагнула злагоди, тому й проіснувала на протязівеликого часу, а нам не відомо до чого доведе існування нашої цивілізації. ВОльвії були знайдені залишки хірургічних інструментів, водопроводу, який може ісьогодні функціювати, вимостки вулиць, це все принесли греки на нашу землюбільше тисячоліття тому, але на превеликий жаль, навіть не в усіх районах містє водопровід, та вулиці не відмостковані.
Наприкінціможна сказати, що археологічна наука робить свою справу, нічого не стоїть намісці, тому завдяки археології ми маємо достовірну інформацію з будь якоїпам’ятки.
Список літератури
1.Буйських В.В.Фортифікація Ольвійської держави. – К., 1991. – 356 с.
2.Гаврилюк Н.О. Археологічні відкриття в Україні 2001-2002 рр. // Археологія. — 2005.- № 3.
3.Зубар В.М. Ольвія і Боспор у І пол. ІІ ст. //Археологія. – 1994. — № 2. – С.148-152.
4.Кормич Л.І., В.В. Багацький. Історія України. — Харків, 2001. — 462 с.
5.Крапівіна В.В. Проблеми охорони та археологічні дослідження // Археологія. — 2001.- № 4. – С. 58-68.
6.Крапівіна В.В. Про етнічний склад населення в першому столітті н.е. //Археологія.- 1994. — № 2. – С. 123-130.
7.Крижицький С.Д. Жилые ансамбли древней Ольвии. – К., 1971. – 232 с.
8.Крижицький С.Д. Античні держави Північного Причорномор’я «Україна крізьвіки» II т. – К., 1998.
9.Крижицький С.Д., Крапівіна В.В., Лейпунська Н.А. Головні етапи розвитку Ольвію//Археологія.- 1994. — № 2. – С. 18-44.
10.Крижицький С.Д., Русяєва А.С., Крапівіна В.Д., Лейпунська Н.А., СкрижицькаяМ.В., Анохін В.А. Ольвия, Античное государство в Северном Причерноморье. – К.,1994. – 620 с.
11.Крижицький С.Д. Про вплив оточуючого середовища на історичний розвитокОльвійської держави. //Археологія. – 1995. — № 2. – С. 13-25.
12.Назарчук В.І. Ольвийский сборник Кёппена//Летопись Причерноморья: археология,история, литература, нумизматика. — Херсон, 1999,-Вып. 3. – С. 14-30.
13.Островерхов А.С. Звірінний стиль у культурі Ольвії //Археологія. – 1994. — № 2.– С. 58-70.
14.Русяєва А.С. Академік Латишев //Археологія. — 2005. — № 1. – С. 98-101.
15.Станіціна Г.О. Охорона та організація археологічних експедицій в Ольвії у рокироботи заповідника //Археологія. – 2004. — № 4. – С. 83-88.
16.Тункіна І.В. До історії вивчення Ольвії в першій третині XIX ст.//Археологія. — 2001. — № 4. – С. 35-49.
17.Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Підр. 10 кл. серед. шк. – К., 1994. — 344с.
18.Фармаковська Т.І. Борис Владимирович Фармаковский. – К., 1988.