Україна20-х — початку 30-хроків. Новаекономічнаполітика. Голодомор1921-1922 рр.
Період, проякий ідеться, багато в чомубув переломним, а то й трагічнимдля українськогонароду. На початкуцього періодуборотьба занезалежністьУкраїни завершиласяпоразкою. Сюди, на цей раз надовго, повернуласярадянсько-більшовицькавлада. Процеснищення українськоїсамобутностіздійснювавсятепер в основному«мирним шляхом»— протягомусього існуваннякомуністично-тоталітарногорежиму в радянськійРосії, а потімв СРСР.
Становищев Україні післязавершеннягромадянськоївійни булонадзвичайноважким. Кращіборці за волюУкраїни загинули.Господарствоопинилося встані глибокоїкризи. Черезнестатки йрозруху сотнітисяч людейзалишали міста, йдучи до сілу пошуках хліба.Практичноприпинилосявиробництвотоварів. Українськіземлі зновуподілили радянськаРосія, Польща, Румунія, Чехословаччина.Найбільшачастина Україниз населенняммайже 40 мли сталаоб'єктом небаченогоза своїми масштабамиексперименту, який, на думкуйого ініціаторів, мав на метіпобудовунайпередовішоїв світі економічноїта політичноїсистеми.
Одним ізперших кроківна цьому шляхустала запровадженав роки громадянськоївійни політика«воєнногокомунізму».Відповіднодо неї проводиласянаціоналізаціявсієї промисловостій торгівлі, населі запроваджувавсяпродрозкладка, за якою селянамзалишали мінімальнінорми продовольства, решта ж конфісковуваласьдержавою.Здійснювалосянасильствонад економікою, над законамиекономічногорозвитку. Їхнємісце зайнялипартійні директивита політичнірішення. Внаслідокцього економічнаі політичнакриза ще більшепоглибилася.«Воєнно-комуністичні»методи та розрухашвидко руйнувалиматеріально-технічнубазу індустрії, майже знищилиторгівлю, вбивалинайменші економічністимули допродуктивноїпраці й ефективногогосподарювання, руйнувалигрошову систему, призвели дозростаннябезробіття, викликалимасове невдоволення.Свідченнямостанньогостали виступиробітників, повстанняселян. Радянськавлада жорстокорозправляласяз незадоволенимибільшовицькоюполітикою.
Втім почуттясамозбереження, намагання недопуститивтрати своєївлади продиктувалибільшовикамудатися доінших методівподоланнякризи. Йдетьсяпро запровадженнянової економічноїполітики (НЕП).Це рішення, прийняте підтиском тодішніхскрутних обставин, можливо, булочи не єдинимбільш-меншсерйознимкроком більшовицькоївлади за весьперіод її існування.Але більшовицькавлада не булаб такою, колиб вона далазмогу реалізуватицю політикув усіх її вимірах.
Введенавідповіднодо рішень Хз'їзду РКП(б) уберезні 1921 р., НЕПпередбачаласистему заходів, спрямованихна обмеженняметодів директивногоуправління, на використанняелементівринковогорозвитку таринкових відносин.Мова велася, зокрема, прозаміну продрозкладкипродподатком, денаціоналізаціючастини промисловихпідприємств, насампереддрібних і середніх, про допускприватногокапіталу, заохоченняіноземнихінвестиційв різних формах, упровадженнявільної торгівлі, нормалізаціюфінансовоїсистеми, розвитоккредитно-банковоїсистеми, вдосконаленняподатковоїсистеми, проподоланняінфляційнихпроцесів тощо.Тепер замістьреквізиціїзерна, як цебуло за «воєнногокомунізму», селянствообкладалосяпомірним податком.Сплативши його, селянин мігпродаватинадлишки зернана свій розсуді за власнимицінами. Бідніселяни взагалізвільнялисявід податку.Уряд тимчасововідмовивсявід створенняколективнихгосподарств.Було скасованодержавнийконтроль завнутрішньоюторгівлею.Дрібні промисловіпідприємствапередавалисьу приватні рукина правах оренди.Важка промисловість, банки, транспорті зовнішняторгівля залишалисядержавними.Відроджуваласякооперація.
Отже, булистворені, хочай дуже обмежені, умови для організаціїнародногогосподарствана принципахринкової системи.І це почалодавати результати.Швидкими темпамирозвивалосясільськегосподарство, зростала йогопродуктивність.У 1927 р. оброблялосяна 10% землі більше, ніж у 1913 р. Виробництвопредметівспоживаннясягнуло довоєнногорівня. Відставалалише важкапромисловість, яка перебувалав руках держави.
Однак у 1928 р., як і можна булопередбачити, НЕП закінчиласвою недовгуісторію.Радянсько-більшовицькавлада поверталасядо традиційнототалітарнихметодів керівництвай управління.Почався періодсоціалістичноїіндустріалізації, колективізаціїсільськогогосподарства, сталінськихп'ятирічок, масових репресійта жахливихголодоморів.
Перший голодоморв Україні ставсяв 1921—1922 рр. Головноюйого причиноюбули наслідкиполітики «воєнногокомунізму», тих примусовихметодів, задопомогою якихбільшовицькавлада домагаласявиконаннянереальнихпланів хлібозаготівель, незважаючина неврожай, який охопиву 1921 р. південні, степові райониУкраїни. Особливотяжке становищесклалося вКатеринославській, Запорізькій, Одеській іМиколаївськійгуберніях тана півдні Харківщини.Це були райони, які до Першоїсвітової війнислугувалиголовнимиекспортерамихліба. Голодувалоблизько 7 млнлюду. Лютувалаепідемія холери.
Голоду можнабуло уникнути, якби владасвоєчасноподбала проперерозподілресурсів, якітоді були в їїрозпорядженні.Цього, однак, не було зроблено: Москва вимагалахліба для промисловихцентрів Росії.
Партійнекерівництвореспублікидовгий часприховуваломасштаби голоду, відмовлялосявід міжнародноїдопомоги. Тількив другій половині1922 р. було дозволенодіяти міжнароднійорганізації«Американськаадміністраціядопомоги».Проте більшучастку допомогизабирала Росія.Окремі дослідникивважають, щочисельністьвтрат, пов'язанихз голодом, становила1,5 млн осіб. У тойже час на територіюУкраїни прибулоблизько 440 тис.переселенцівіз голодуючихрайонів Росії.Внаслідок цьогоофіційна статистика«не бачила»скороченнянаселенняУкраїни.
В Україніголод удалосяліквідуватилише в 1923 р. Цестало результатомне стількизусиль влади, скільки поліпшеннязагальноїекономічноїситуації, пов'язаноїз першими успіхаминової економічноїполітики. Випадкиголоду, хоч ів менших масштабах, спостерігалисяі в інші роки.Наприклад, наПоділлі вінповторивсяв 1925 р. і також бувзначною міроюспровокованийбільшовицько-радянськоювладою, котрамала змогузапобігтилихові, але незробила цього.