УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ 2

--PAGE_BREAK--    І.1 Напрямки українсько-російських відносин у політичній сфері
  

    Україна і Росія, досить часто назви цих країн зустрічаються разом. Це пояснюється тим, що країни тривалий час існували поряд, крім того географічна спорідненість (більш як 2250 км. спільного державного кордону), входження до єдиної Східноєвропейської політичної системи. Отже, все це об’єднує Україну і Росію, а значить штовхає на співпрацю. Зараз дві держави пов’язані договором «Про стратегічне партнерство» з травня 1997р. і саме він став базою для подальшого розвитку російсько-українських відносин.

   Відносини України та Росії заслуговують великої уваги не тільки урядів  і політиків, політично активних громадян цих держав, але і політиків Європи і за її межами. Не дивно, адже ці відносини не тільки хвилюють народи двох держав, але і в деякій мірі розставляють геополітичні акценти. Широкомасштабний договір, підписаний президентами України та Росії, візити В.Путіна до України, візити Л.Кучми до Росії та програма довгострокової економічної співпраці зняли політичну напругу і визначили шляхи укріплення співпраці, але як показує реальний політичний процес, залишається немало питань, та і загальна атмосфера відносин обох держав мало змінилась.[13; 96]

   Роки існування незалежної України показують, що її зв'яз­ки з Росією зберігають своє виняткове значення. В стратегічно­му плані Україна обрала шлях переходу від відносин залеж­ності та підпорядкування до взаємодії рівноправних суб'єк­тів — незалежних держав. Величезні матеріальні ресурси Росії так само необхідні для становлення суверенної економіки Ук­раїни, як і передові технології розвинутих країн. Не слід забу­вати, що і найрозвинутіші країни світу користуються російсь­ким газом, лісом, нафтою та іншими природними багатствами. Не можна не зважати й на те, що найближчим часом Росія мо­же перетворитися на могутню, економічно міцну країну, і нам куди вигідніше мати поряд спільника, аніж супротивника. В перспективі Україна може співпрацювати з Росією практично в усіх галузях економіки та гуманітарної сфери. Обстоювання рівноправності у відносинах з Росією є важливим політичним завданням України на найближчий період. Реалізація такого курсу вимагатиме подолання значних труднощів, пов'язаних зі складними процесами національної самоідентифікації, усвідо­мленням свого місця у світі, вдосконаленням основ зовнішньої і внутрішньої політики, подальшим реформуванням економіч­ної системи й усього суспільного буття. [16; 88]

    Україна і Росія мають іс­тотні спільні інтереси, серед яких — збереження миру і ста­більності у взаєминах. Сферою можливої кооперації є, напри­клад, конверсія військово-промислового комплексу, екологія, розвиток окремих науково-технічних напрямів. На сьогодні ба­зові правові та політичні проблеми у наших міждержавних від­носинах у цілому вирішені. Набув чинності Договір про дружбу, співпрацю і партнерство між Україною та Ро­сійською Федерацією та угоди щодо Чорноморського флоту, які заклали міцний правовий фундамент у відносинах між двома державами і відіграють значну стабілізуючу роль на Євро­пейському континенті. Завершився етап невизначеності та вза­ємних претензій, який ґрунтувався на історичних образах, емо­ціях, кон'юнктурних мотивах, що часом призводили до загострення відносин. Договір відкриває простір для рівноправної співпраці двох країн, дозволяє на принципово новій основі підходити до вирішення проблем, що виникають.

    У той же час постійною складовою російської політики залишається праг­нення втримати Україну у сфері свого впливу, зберегти реаль­ні важелі тиску на неї. Головний напрямок «завоювання» Ук­раїни — це втягування її у нові інтеграційні структури на кшталт союзу Білорусь-Росія або зміцнення організаційних структур СНД через поступове м'яке перетворення цього об'єднання із співдружності держав на державну співдружність. [16;  89]  При цьому необхідно відзначити, що у сучасних умовах якщо Росія зацікавлена у тісній політичній співпраці це зовсім не означає, що вона готова піти на такі поступки в економічній сфері які б завдали їй значних збитків (у цьому відношенні політика В. Путіна відрізняється від політики Б. Єльцина).



 І.2 Українсько-російські відносини в Євроатлантичному інтер’єрі
    Як молода незалежна держава, Україна прагне створити стабільну систему міжнародної регіональної співпраці, що політично та економічно убезпечить її. Передовсім йдеться про розвиток торгово-економічних зв'язків і виробничої кооперації, пошук перспективних ринків збуту. Водночас Україні все ще доводиться вирішувати проблеми, пов'язані з незавер­шеністю процесу політичної й економічної емансипації, рест­руктуризацією економічних зв'язків. Пошук Україною ор­ганічного місця у системі міжнародних відносин відбувається за умов зростаючого впливу європейських реалій. Певна залежність від Росії, уповільненість реформ обмежують партнерський по­тенціал країни. Сьогодні національній безпеці України насам­перед загрожують внутрішня економічна криза, політична не­стабільність, військово-політичні кризи у сусідів. З'явилися і зовсім нові ризики, такі як ризик утрати національної конку­рентоспроможності на світових ринках тощо. Усі ці проблеми є водночас складовою відносин з Росією. Тому для України є важливим якнайшвидше змінити свій імідж як одного з регіо­нів колишнього СРСР і завоювати авторитет самостійної євро­пейської держави. Досягти цього можливо лише в процесі відродження і зміцнення власної державності, відтворення національної економіки, утвердження громадянської ідентичності.

   На взаємовідносини України і Росії істотно впливатимуть зовнішні чинники і насамперед по­зиція США та західноєвропейських країн. Слід констатувати, що в останній період тут намітилася тенденція до більшоїзба­лансованості політики. Якщо раніше ці країни, надто ж США, абсолютизували свої відносини з Росією і не визнавали Ук­раїну суб'єктом міжнародної діяльності, то приблизно з почат­ку 1994 р. адміністрація президента Б. Клінтона почала нада­вати відносинам з Україною самостійного значення. У той же час на сучасному етапі ці відносини стали досить неоднозначними. Це пов’язана з зміною політики США у зв’язку з приходом до влади у США Д. Буша. Україна зіткнулася з погіршенням ставлення до себе з боку США. Серед найбільш яскравих прикладів “кольчужний” скандал, симпатії правлячих кіл США до української опозиції, скандал пов’язаний з плівками майора Мельниченка та його перебуванням у США. Це не могло не послабити позиції нашої країни на світовій політичній арені.

   Суперечливіший вплив па міжнародне становище Ук­раїни і на її відносини з Росією чинить динамічний процес єв­ропейської інтеграції. Для постсоціалістичних країн Централь­ної Європи, а також для нових незалежних держав постра­дянського простору постала об'єктивна необхідність істотно уточнити власні геополітичні координати, які б відповідали їх­нім параметрам, політичним, економічним та духовно-культур­ним цінностям і інтересам. У зв'язку з цим стратегічним на­прямом української зовнішньої політики на найближче деся­тиліття має бути подальша цілеспрямована інтеграція України в європейську спільноту. Шлях до Європи є для України та­кож і шляхом зміцнення її незалежності і, на жаль, не завжди гармонує з російськими претензіями.

   Європі потрібна, звичайно, стабільна та економічно міцна Україна як чинник неконфліктності на східному та, можливо, південно-східному напрямах. Однак, щоб досягти такої ста­більності й міцності, які в майбутньому могли б відповідати стандартам ЄС, Україна сьогодні фактично підштовхується Європою до розширення співпраці з Росією як найближчим партнером. Сенс такої позиції коротко можна визначити так: Україна може ввійти в Європу тільки через Росію.

   Такий підхід явно кореспондується з російським баченням. За ним Україна і Росія мають просуватися до Європи одночас­но. Однак очевидно, що у такий спосіб практично не може йти мова про інтеграцію України в Європу, оскільки між західно­європейським і російським баченням цієї проблеми існує прин­ципова різниця, яка часто лишається поза увагою. Адже, як­що критерієм зацікавленості таким сценарієм для Європи є на­самперед економічний чинник, то у Росії він ґрунтується на по­літичній мотивації… [16; 87-94]

 

    І.3. Існуючі проблеми в українсько-російських відносинах
    До основних об’єктивних чинників, що ускладнюють рівно­правне співробітництво України з Росією, слід віднести такі. З боку України: незавершеність формування національної дер­жави, надмірна, незбалансована інтеграція національного господарства у нереформований простір СНД, однобічна залеж­ність від її джерел енергопостачання та окремих видів сирови­ни; недостатня розвиненість почуття національної приналеж­ності й патріотизму серед значної частини населення України, наявність комплексу меншовартості. Проте найбільшою перешкодою на шляху становлення рів­ноправних міждержавних взаємин є позиція самої Росії. Пер­ше і, мабуть, найголовніше полягає в тому, що серед населен­ня Росії склалося і панує уявлення про Україну як органічну частину Росії. Слов'янська спорідненість обох народів сприяє посиленню таких уявлень.

   Ще один важливий чинник — внутрішня нестабільність в Росії, пов'язана з прагненням різних політичних еліт та угру­повань прийти до влади (їх політика по відношенню до України досить часто відрізняється), а окремих автономій — домогтися більшої самостійності або й незалежності. Занепокоєна збере­женням власної цілісності Росія дещо послабила реінтеграційну політику стосовно колишніх союзних республік. Однак за умов зміцнення російської державності, стабілізації її внут­рішнього становища, а зараз це почало відчуватися,  пострадянські країни не гарантовані від виявів імперського домінування.[16;  88-89]

   Візьмемо, наприклад, таку хворобливу для нас проблему як визначення статусу російської мови в Україні. Згідно з позицією деяких російських політиків та експертів, ситуація видається катастрофічною завдяки політиці «видавлювання» усієї російськомовної культури з українського публічного соціального простору. Якщо ж удатися до висновків деяких українських ідеологів, то катастрофа виникає через діаметрально протилежні причини -через хибну політику дискримінації української мови.Причиною таких розходжень думок є різна політична орієнтація України, якщо східноукраїнські діячі мають здебільшого проросійські настрої, то західноукраїнські -проєвропейські орієнтації. Це теж одна з проблем українсько-російських відносин. Ці та інші проблеми в українсько-російських відносинах виникли не зараз і для того щоб їх краще зрозуміти ми маємо зупинитися на історії їх виникнення.
    І.4. Історія виникнення проблем в українсько-російських відносинах
   Слов’янська спорідненість обох народів сприяє посиленню уявлень у російської політичної еліти та значної частини народу про Україну як частину Росії. Особливо сильні такі уявлення в Москві, яка тривалий час утверджувалась як столиця надцентралізованої авторитарної держави, що у різний спосіб беззас­тережно підпорядкувала собі довколишній простір. Друга об­ставина полягає в тому, що після ейфорії, викликаної перемо­гою (серпень 1991 р.) над путчистами, російські демократи по­чинають усвідомлювати величезні втрати, пов'язані з розвалом СРСР. Найголовніше — Росія втратила статус наддержави. Тепер вона хворобливо сприймає будь-які коопераційно-інтеграційні формування без її безпосередньої участі, що, зокрема, можна проілюструвати ініціативою України інституціаналізувати ГУУАМ, поява якого створює дещо нову ситуацію в інтегра­ційному процесі на теренах СНД. [16; с. 88-89]Отже, розбіжності у поглядах та суперечки слід шукати ще у 1991 році, коли дві держави розвивали свої міжнародні відносини.

    Великої шкоди відносинам завдав період 90-их років, коли у стосунках не було рівноправності. Період характеризувався нав’язуванням Росії своєї волі Україні, це завдало великої шкоди останній, зокрема, уповільнило інтеграцію до Європейської спільноти, загальмувало розвиток в економічній сфері, зробило Україну ще більше залежною від Росії. Та це, як виявилось, на руку Москві, яка хоче зберегти контроль над Україною, якщо не політичний то хоча б економічний.

    Створення незалежної держави України не тільки примусило росіян переосмислити характер їх власної політичної і етнічної приналежності, але і визначило велику геополітичну невдачу Росії. Це означало втрату потенційно багатої індустріальної і сільськогосподарської економіки і 52 млн. чоловік, етнічно і релігійно найбільш тісно пов’язаних з росіянами, які здатні були перетворити Росію в дійсно велику і впевнену в собі державу. Незалежність України також позбавила Росії її домінуючого положення на Чорному морі, де Одеса була життєво важливим портом для торгівлі з країнами Середземномор’я і всього світу в цілому. [1; 114].Росіяни дуже болісно переживають цю втрату, саме це і є великою проблемою в українсько-російських відносинах.

   Розглядаючи історію виникнення проблем  в українсько-російських відносинах, не можна не згадати історію з Чорноморським флотом. До 1991 року Чорне море було відправною точкою Росії в плані проекції  своєї  військово-морської могутності на район Середземномор’я. Але в середині 90-их років Росія залишилася з невеликою береговою смугою Чорного моря і з невирішеним спірним питанням з Україною про права на базування в Криму залишків радянського Чорноморського флоту.[1; 114].Ця проблема була актуальною ще зовсім недавно, а присутність натериторії незалежної держави російських військ, продовжує хвилювати Україну сьогодні. Витоки ж проблем слід шукати ще під час самого поділу радянського Чорноморського флоту. Зокрема, він був поділений так, що і українська і російська частини флоту не можуть працювати одна без одної, отже,  їм потрібне спільне місце базування, а це ще одна можливість для Росії зберегти свою присутність у Криму. Усі ці проблеми, які виникли з початку 90-х років потребують вирішення і шляхи для цього існують.

 

І.5 Шляхи вирішення проблем


   Україна і Росія за 12 років свого співіснування наробили багато помилок і створили не менше перепон на шляху своєї співпраці. А отже, помилки слід виправляти, відтак і Україні і Росії перш за все потрібно усвідомити характер своїх відносин з усіма своїми вадами і недоліками.

   Що до проблеми рівноправності відносин, то тут більше залежить від Росії, від її бажання підходити на паритетних засадах. Роль України в цій проблемі -співпрацювати з російськими демократичними колами, які підтримують рівноправні відносини, до яких зобов’язує Договір про дружбу.

   Проблему двосторонньої політичної необізнаності можна вирішити шляхом створення науково-дослідницьких центрів, які б вивчали сучасний стан відносин між державами. Зокрема, в Україні існує Національний інститут українсько-російських відносин, а з боку Росії не має аналогічних структур і це йде не на користь державам.[24]

   Проблему з Чорноморським флотом слід вирішувати укладанням взаємовигідних міждержавних договорів, які б засвідчили спільні інтереси та спільні навчальні програми на Чорному морі, чітко розділити сфери впливу. Ці заходи змогли б пом’якшити українсько-російські відносини.

    Проблему промислової конкуренції між двома країнами, яка значною мірою викликає і протиріччя у політичній сфері,  можна вирішити спільною співпрацею. Є дуже багато секторів світового ринку, де Україна і Росія, які мають великий науково-технічний потенціал, могли б успішно співпрацювати на ринку третіх країн і не створювати штучної конкуренції між своїми підприємства.[30]
І.6.  Майбутнє
українсько-російських відносин у політичній сфері

    У майбутньому в українсько-російських відносинах необхідна оптимізація зовнішньоекономічних курсів держав, тобто зменшення негативних наслідків і посилення позитивних ефектів за неминучої широкомасштабної інтеграції економіки обох країн у світове господарство, а держав у європейські та світові політичні структури. [18; с. 20]Разом з тим слід вирішити проблеми, які заважають розвиватися двом державам. Але прогнозувати стан українсько-російських відносин у майбутньому дуже важко, адже наприклад, в Росії прихід однієї ключової особи може кардинально  змінити державну політику по відношенню до України.

 

    продолжение
--PAGE_BREAK-- 
Розділ ІІ. Україно-російські відносини у економічній сфері


ІІ.1. Сучасний стан українсько-російських відносин у економічній сфері

   Співпраця в економічній сфері з Росією — одне з пріоритетних завдань України (див. Діаграму 2).  Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями.

   В останні роки економічні відносини України з РФ почали набувати ознак ста­більності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобуду­ванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.

   Безумовним досягненням стало врегулювання проблеми заборгованості за російський газ, яка протягом багатьох років негативно впливала на загальний стан та атмосферу економічної співпраці: це якраз той випадок, коли обидві сто­рони зуміли зробити крок назустріч одна одній.

   Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяль­ності, реальніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у роз­робці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо. [16; 122-123]

   Отже, сучасний стан характеризується  взаємним пожвавленням дій відносно обох країн, спостерігається явище нормалізації відносин (саме так називають сьогоднішні стосунки в двох країнах). Економічна залежність і криза штовхає на співпрацю і вже сьогодні можна стверджувати, що Росія для України є вигідним  економічним партнером. Доказом цьому є сьогоднішній етап ведення політики, Україна розвиває тісні економічні стосунки з Росією, і навпаки  Росія з Україною. Значно почастішали зустрічі президентів і голів урядів двох держав. Головними питаннями, що обговорюються є економічні, тож це свідчить про розвиток у економічній сфері. Сьогодні можна відзначити такі важливі кроки зроблені державами у напрямі розвитку економік: «Великий договір» у травні 1997р., який засвідчив, що Україна і Росія  стратегічні партнери; 2002 рік проголошений роком України в Росії. Всі ці проведені заходи стали основою на якій будується новий етап українсько-російських відносин. [6]

   Нині Україна і Росія залишаються взаємними постачаль­никами стратегічних видів сировинних ресурсів і матері­алів і зацікавлені в збереженні існуючих товаропотоків. Зокрема, Україна поставляє до Росії залізну руду, марга­нець, титан, уран, Росія до України — енергоносії, кольо­рові метали, лісоматеріали, целюлозу. Близько 60 відсотків промисловості Росії працює на обслуговування українсь­ких АЕС.

    Водночас ринок продукції кінцевого призначення, особ­ливо орієнтований на задоволення споживчих потреб, в Україні на 60, а в Росії — більш, як на 70 відсотків сфор­мований за рахунок імпорту (переважно з країн поза межа­ми СНД). Масований імпорт широкого кола споживчих товарів до України і Росії, хоча і сприяє насиченню націо­нальних ринків і активізації господарського обороту, по суті перешкоджає розвитку багатьох вітчизняних галузей, які працювали на споживчі сектори економік обох країн, консервує деформовану їх структуру. Тому координація пріоритетних напрямів прогресивних структурних зрушень у промисловості зокрема і в економіках обох країн в цілому є спільним завданням України і Росії.

   Спільність економічних інтересів України і Росії полягає також у взаємовигідному використанні потужної і розгалуженої транспортної інфраструктури України (залізниць і автомобільних шляхів, морських портів, магістральних трубопроводів і ліній електропередач).

   Тільки залізничним транспортом через Україну щорічно транспортується близько 40 млн. тонн російських товарів, майже половина з яких (у 1996 р. — 19,5 млн. тонн, у 1997 р. -18,6 млн. тонн) відправляються через порти Азовського та Чорного морів в інші країни. Причому близько 80 відсотків транзиту через ці порти становить продукція, вироблена на підприємствах саме Російської Федерації. [9; 28]

   Фінансове донорство Росії ─важливий фактор розвитку України. За даними «Российскогоэкономического журнала», сума щорічних «енергетичних» боргів України перед Росією в період з 1994-2000 роки не опускалась нижче 2-2,5 млрд. доларів, а в окремі роки (1997-1998) перевищувала 3-3,5 млрд. Українські джерела називають дещо скромнішу суму боргу. Але зараз не існує конкретної цифри, яка могла б охарактеризувати енергетичний борг України перед Росією. Це напряму пов’язане з крадіжками у трубопроводах України. Тож зрозуміло чому Київ стверджує меншу цифру отриманого газу й нафти, ніж називає його Москва.

   На сьогодні відомо одне: Україна не спроможна заплатити за енергетичний імпорт у повному об’ємі ні валютою, ні товарними поставками, оскільки мають в торгівлі з Росією від’ємне сальдо. Однак Київ до сих пір не погодився на варіант погашення боргу за схемою: «Власність за борги». Одна з останніх угод з Росією (жовтень 2001року) ─чергова Російська поступка: борг за газ ціною в 1,4 млрд. доларів реструктурований строком на 12 років з трьохрічним пільговим періодом (причому прийнята мінімальна оцінка заборгованості, запропонована українською стороною). Тим не менш питання про можливе використання боргових активів Росії у відносинах з Україною залишається відкритим.

   Слід зазначити, що Росія давно пильнує за можливістю заволодіти чи, принаймні, постави під контроль найважливіші активи України, давно всім зрозуміло. І в цьому році  Росії вдалося зробити цілеспрямовані успішні кроки у відповідному напрямку. Як зазначалось, датою активізації процесу передачі одною з наших ключових активів у «спільне управління» Росії можна вважати 9 червня 2002 року. Саме в цей день Президенти України та Росії підписали Заяву про стратегічне співробітництво у газовій сфері, в котрій, зокрема, доручили своїм урядам підготувати угоду стосовно створення консорціуму по управлінню й розвитку газотранспортною системою України. Наступного дня канцлер Німеччини Шредер, котрий також прийняв участь у зустрічі у Санкт-Петербурзі, також приєднався до спільної угоди про співпрацю у використанні української системи для забезпечення стабільних поставок газу до ЄС.

   Слід прийняти до уваги, що Росії за останні рік-два вдалося розгорнути досить потужну агітаційну кампанію, в котрій Україна звинувачувалася у несанкціонованому відборі газу. Тому недивно, що одним з мотивів необхідності створення консорціуму було те, що Україна сама нібито не спроможна управляти складними сучасними проектами. На жаль, урядом не була проведена належна інспекція достовірності звинувачень, насамперед у фактах (чи такі дійсно мали місце?) про зриви поставок сировинних ресурсів чи зниження рівня внаслідок несанкціонованого відбору українською стороною газу, що направлявся до Європи. Вагомим чинником такого поспіху, а тому, безумовно, й економічного та політичного програшу слід віднести те, що Україна все ще не має прийнятної економічної стратегії розвитку, в той час, як Росія стратегічному плануванню та реалізації стратегічних задумів приділяє велику роль. Тож потрібна активізація співпраці саме в тих сферах, де взаємні інтереси збігаються, і пошук компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають розбіжності.
ІІ.2. У
країнсько-російські економічні відносини у світовому значенні
     Українсько-російські відносини в економічній сфері, чи цікавить це світ, чи важливо це для інших країн? Перш за все це важливо для країн, які реалізують економічні програми з Україною та Росією, ведуть з ними торгівлю. Варто відзначити, що Росія є великою сировинною базою для світу, зокрема для країн Західної Європи. Доля ж України у цьому процесі дуже незначна. Тобто Україна на даному етапі залишається невпливовою на стан світової економіки. Вона відіграє роль посередника між російським економічним ладом та західноєвропейським. Це є результатом політичної та економічної невизначеності.

   Звичайно крім двосторонніх відносин і Україна, і Росія розвивають свої міжнародні контакти, при чому і ті, які йдуть не на користь економічним відносинам України і Росії. Дуже активно виступає проти такого розвитку подій Росія, яка дуже не хоче щоб Україна інтегрувалася се до Європейської економічної системи, тому що північний сусід не хоче втрачати контролю над українською економікою.

   Разом з тим Україна і Росія співпрацюють у ряді проектів світового значення. Прикладом є те, що нині між Україною і Росією на вищому рівні досягнута домовленість про спільні зусилля щодо поширення присутності російського і українського озброєння на світовому ринку. Пріоритетною для обох країн є програма створення військово-транспортного літака АН-70 -нового покоління авіаційної техніки -призначеного як для озброєння ВПС Росії і України, так і для повернення позицій на світовому ринку. [9; с.29]

 

ІІ.3. Проблеми існуючі в українсько-російських економічних відносинах

 

   У попередніх параграфах ми визначили, що серед країн світу і СНД Росія  потенційно важливий і одночасно один з найбільш складних для України партнерів по економічній співпраці. З того моменту, як дві найбільші із екс-республік СРСР почали будувати свої взаємини в якості суверенних держав, господарська складова системи із двосторонніх відносин виступає фокусом конфліктних зіткнень національних інтересів. Серед цих суперечностей можна виділити такі проблеми:

    історична спільність економік України і Росії, однаково важливих для обох країн.[15]

   Це зумовлено тим, що економіка України і Росії раніше була єдиною  радянською, і за 11 років господарство жодної з цих країн не зуміло стати самостійним. Так одна із найперспективніших галузей України, авіаційна, отримує із Росії до 70% готових виробів і 95% матеріалів. Росія скорочує видобуток нафти, однією з причин є недостатньо розвинена нафтопереробна галузь, тоді як Україна спроможна переробляти 80 млн. тонн нафти в рік, але не використовує свій потенціал навіть на 10%. [10; 72-73]

    утрата керованості економічними процесами, недостатній розвиток ринкових важелів економічного регулювання. [9; с. 20]

   Це спричинило розрив економічних і технологічних зв’язків між обома країнами. Інвестиційна криза, інфляційні процеси, експансія внутрішніх ринків іноземними товарами та інші негативні явища призвели до втрати Україною за цей час понад половину ВВП  57,1%; Росією  — 41,4 %.

    гостра конкуренція в окремих сегментах світового ринку (зокрема, продукція чорної металургії, кольорові метали).

    відмінність конституційних устроїв.

    відмінність самоорієнтації  кожної з країн у геополітичному просторі.

    відсутність узгодженої нормативно-правової бази між країнами. 

    економічна уразливість, залежність країн одна від одної.

    Ці та багато інших причин не давали можливості розвиватись економікам обох країн. Тож не дивно, що економічні відносини між Україною і Росією у перші роки їх незалежності називають застоєм.
    ІІ.4 Історія виникнення проблем у економічних стосунках Росії та України

   Щоб розібратись у проблемах у  сучасних економічних відносинах між Україною і Росією, слід розглянути історію їх виникнення. Більшість проблем виникли з розпадом СРСР (економічна криза у країнах, несамостійність економік) та проблеми, що їх набули країни вже за самостійного життя (проблеми з газифікацією України та в електроенергетиці). Отже, проблем у відносинах України з Росією не зменшується, а з часом збільшується. Тому не дивно, що такі індустріально розвинені країни, як Україна і Росія, на протязі одинадцяти років свого незалежного існування без війн, природних катаклізмів залишаються у стані глибокої економічної кризи і масового збіднення свого населення, із року в рік демонструють свою нездатність направити хід подій в контрольоване русло і навіть не можуть організувати надійне і доступне енергозабезпечення населення і всієї економіки.

   Але в Україні і Росії наявні спільні регіональні інтереси на пострадянському просторі безпосередньо пов’язана зі схожістю соціально-економічних процесів, що відбувались в обох країнах протягом 1991-1997років. І ці інтереси реалізуються у виробничій формі двосторонніх відносин збереженій з часів СРСР взаємодоповнюваності господарських комплексів України і Росії. Головне у тому, що українська переробна промисловість сильно залежить від коопераційних поставок з інших країн СНД, тому що структура індустрії в республіках СРСР формувалась не за принципом створення замкнутих технологічних циклів.

   В структурі обробної промисловості України явно недостатня доля кінцевих виробів, готових до реалізації на ринку, відповідно гіпертрофована вага проміжних продуктів ─вузлів, деталей, компонентів, які тільки в кооперації з Росією та іншими країнами Співдружності можуть трансформуватися в готову продукцію (Без кооперації з країнами СНД, зокрема з Росією, Україна може забезпечити лише 28% об’єму промисловості машинобудівної продукції).

   Це можна розглянути на прикладі машинобудування. Машинобудівні заводи Запоріжжя, Луцька, Кременчука, Херсона, Сімферополя використовуються поставки вузлів і деталей з Росії. [10; с. 74]

                                             

   ІІ.5. Шляхи вирішення проблем у економічних відносинах

   Ключем вирішення проблем у економічній сфері в українсько-російських відносинах є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків.Україна має виходити з необхідності використання своїх конкурентних переваг та послаблення негативних чинників, у т. ч. пов'язаних з потужнішим потенціалом Російської Федерації.


   Слід зосередити увагу на стратегічних напрямах, визначених Договором та Програмою економічного співробітництва на 1998 — 2007 рр., зокрема дальшому поглибленні виробничої кооперації, удосконаленні режимів вільної торгівлі, по­етапному формуванні спільного ринкового простору. Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічноїбезпеки.


   Нова ситуація, що склалася в українсько-російських відносинах, обумовлює такі шляхи реалізації наших зовнішньоекономічних інтересів на перспективу:

   — створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітниц­тва в пріоритетних галузях;


   -  забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей;


   — повернення позицій, утрачених українськими суб'єктами господарювання в Росії, що передбачає активізацію зусиль промислових та комерційних структур, поновлення попередніх і встановлення нових коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, істотне розширення участі суб'єктів господарювання України в інвестиційних проектах, що здійснюватимуться в Росії;


   — реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;


   — створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов;


   — остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р.


   Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним по­літичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією. .[17; 135]

     Стабільні партнерські відносини з Росією — органічна складова процесу інтегрування України в Європу. При цьому стратегія економічного партнерства має будуватися на фундаменті спільних інтересів, а не залежностей. Росія є найбільшим торговим партнером України, але таким же важливим партнером є для Росії Україна, причому в найпріоритетніших галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС та ефективність інтегрування у світову систему господарства. Заради своїх взаємних інтересів обидві країни мають зосередити зусилля на виконанні досягнутих домовленостей, що дасть змогу перейти від декларацій до практичних і прагматичних форм співробітництва із взаємним урахуванням своїх життєво важливих інтересів. Ідеться про взаємний розвиток:

   ─  ринків збуту;

   ─співробітництва в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної систе­ми; забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

   ─транспортної мережі;

   ─спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

   ─фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

   ─спільного ринку трудових ресурсів;

   ─регіонів, спільних зон господарської діяльності, контактних територій зі створенням зовнішнього поясу економічної підтримки українських інте­ресів у Росії і російських в Україні.

   Водночас ефективність реалізації спільних економічних проектів істотно залежатиме від рівня взаємодії з ЄС та іншими міжнародними структурами, формуван­ня раціональних економічних відносин у межах СНД, від виходу на ринки третіх країн з продукцією спільних високотехнологічних виробництв (військовотехніч­ної, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної та інших галузей).

   Держава має активно сприяти зовнішньоекономічній діяльності господарюючих суб'єктів на «російському напрямі».При цьому головними критеріями підвищення ефективності української зовнішньоекономічної політики мають бути:

   ─збільшення обсягів експорту товарів та послуг (будівництво, транспорт, туризм,

тощо);

   ─збереження позитивної динаміки сальдо зовнішньої торгівлі;

   ─ поліпшення структури експорту та імпорту;

   ─підвищення конкурентоспроможності традиційних видів українського експорту;

   ─просування на російський ринок принципово нових товарів;

   ─створення сприятливих умов для інвестицій;

   ─ Захист внутрішнього ринку від масованого імпорту російських товарів, аналоги яких у достатніх обсягах виробляються в Україні. [17; 125-126]
ІІ.6. Стосунки України та Росії в енергетичній сфері


    Енергетика ─галузь, де в українсько-російських відносинах накопичилося найбільше проблем. Але вона ж має і найбільший потенціал для взаємовигідної співпраці. Протягом десяти попередніх років був розповсюджений міф про практично повну залежність України від російських енергоносіїв. Справді, Росія є головним постачальником енергоресурсів в Україну, але ця залежність далеко не одностороння. І річ не лише в тім, що Україна має розвинену інфраструктуру транспортування на зовнішні ринки російських нафти, газу, аміаку.

   Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) будувалися для переробки саме російської нафти, щоб забезпечити високу ефективність експорту нафтопродуктів до Європи, їхні потужності повністю забезпечували потреби України і практично весь колишній союзний експорт цієї продукції. Ефективність кооперації в даній сфері визнає і російський капітал, який з року в рік нарощує свою присутність в українській нафтопереробці. Російські нафтові компанії стали власниками двох українських нафтоперероб­них заводів, зокрема найбільшого в Україні ─ЛиНОСу, активно розширюють мережу автозаправних станцій, що свідчить про їхні довгострокові плани на украї­нському ринку. Приватизація ними НПЗ в Україні дала змогу повніше їх заванта­жувати і забезпечила конкурентоспроможність вироблених нафтопродуктів. На жаль, Росією запроваджений такий порядок експорту нафти в Україну, за якого компаніям-експортерам не повертається ПДВ і з них стягується експортне мито.

   Обидві країни взаємозалежні і в атомній енергетиці. Російське АТ «Концерн ТВЕЛ» щорічно постачає Україні тепловиділяючі збірки на загальну суму 200- 250 млн. дол. США. Власна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно енергетичного комплексу України в обладнанні, матеріалах, приладах, решта поставляється з Росії, країн СНД та Заходу. Водночас 20% уранової сировини,що надходить до РФ, видобувається в Україні (45% — у Казахстані, 10% — в Узбекистані).

   Взаємозалежність у газовій сфері не обмежується наданням Україною послуг, транзиту російського газу до Європи. Вона сама залишається великим споживачем російського природного газу (понад 30% усього російського експорту цих ресурсів).

Нині пропускна спроможність газотранспортної системи України на вході (східний та північний напрямки) становить 290 млрд. м3 на рік, на виході (західній напрямок) — 170 млрд. м3 на рік, у т. ч. на західних кордонах — 140 млрд.м3. За попередніми оцінками, у 2001 р. Україна забезпечила транзит 124,4 млрд. м3 російського природного газу на експорт. Йому належить домінуюче місце в забезпеченні потреб Європи в енергоносіях — 30% на європейському ринку, а для окремих країн Центральної Європи-100%.

   Європейський попит на природний газ зростає, і можна очікувати істотного збільшення його експорту з Росії та країн Каспійського регіону. Проте реалізація російських проектів прокладання нових трубопроводів в обхід України вже до середини наступного десятиліття може призвести до зменшення транзиту газу че­рез нашу територію до 60 — 70 млрд. м3на рік, а відтак до скорочення доходів Ук­раїни від газотранзиту на суму близько 1,2 млрд. дол. США. Збереження позицій у цій сфері значною мірою залежатиме від поліпшення технічного стану газотранспортної системи, активності урядової політики, ефективності зусиль Міністерства палива та енергетики і НАК «Нафтогаз України» в укладанні довгострокових договорів про транзит газу в Європу та участі Росії в проектах розширення потужностей української газотранспортної системи.

   Не меншої уваги потребують і питання нафтового транзиту. Серйозним викли­ком українському проекту Євроазійського нафтотранспортного коридору є нама­гання Росії активізувати процеси транспортування нафти північним шляхом. Зок­рема, уже наприкінці 2001 р. введено в дію першу чергу Балтійської трубопровід­ної системи, що дасть можливість експортувати через порт Приморськ (Ленін­градська область) на балтійський ринок 12 млн. т нафти на рік. У 2001 р. завершено будівництво нафтопроводу «Тенгіз — Новоросійськ» Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що створило передумови для зменшення транзиту казахстанської нафти через Одеський термінал та Феодосійську нафтобазу. Такий розвитку подій потребує від МЗС, Міністерства палива та енергетики (НАК «Нафтогаз України») активізації зусиль для забезпечення завантаження українських нафтопроводів. Гострою і невідкладною є для України необхідність узгодження з російським урядом та міжнародними компаніями які видобувають, продають та купують каспійську нафту проблеми активного використання можливостей нафтопроводу «Одеса — Броди» для транс­портування нафти з басейну Чорного моря до Центральної та Західної Європи.          
ІІ.7. Майбутнє українсько-російських
відносин у економічній сфері

   В контексті усього вищезазначеного  важливо розглянути вірогідні сценарії розвитку українсько-російських від­носин. Тут можна  визначити два найбільш узагальнених варіанти розвитку як Росії, так і України ─зростання та дисипації. Під зростанням слід розуміти поєд­нання стійкого соціально-економічного піднесення з політичною стабільністю держави, громадянським консенсусом щодо подальшого розвитку суспільства, мінімізацією конфліктогенної напруги в ньому. А дисипація — це поєднання еко­номічного спаду (депресії) з перма­нентною політичною нестабільністю (метастабільністю) держави та невиз­наченістю (неоднозначністю) щодо подальшого розвитку суспільства із збе­реженням у ньому значного конфліктогенного потенціалу.

   Суспільно-політичні та економічні трансформації, що відбуваються в Ук­раїні та Росії, у кінцевому підсумку можуть звестися до спектра з чотирьох віро­гідних сценаріїв у максимально уза­гальненому вигляді:

-                 зростаючі Україна та Росія;

-                 дисипація України і Росії.

-                 зростання України при дисипації РФ;

-                 дисипація України при зростанні РФ.  

Перший сценарій означає фактично конкурентно-партнерські відносини між двома країнами, другий — мляве спів­робітництво при інтравертній заглиб­леності країн у внутрішню проблематику. Розвиток подій за третім сценарієм був би найбільш перспективним для України, оскільки це призвело б до «стратегічного відриву» України і виходу її з «російської тіні». Четвертий сценарій є найбільш небезпечним, оскільки подальше ослаблення України фактично унеможливить будь-який спротив зростаючій Росії, політика якої щодо України залишається інваріантною, що підтверджується усім періодом двосторонніх відносин.

   Так, чи інакше, а відносини між Україною і Росією є досить специфічними і це не може не позначитися в майбутньому. Зокрема, російські поступки стосовно газових боргів України,  мають прихований зміст: з однієї сторони Росія робить Україні подарунок  реструктурує борги на 12 років, а з іншої сторони це дає можливість Росії поставити економіку України у ще більш залежне становище, що дасть змогу маніпулювати Україною. І це цілком ймовірний варіант, адже для Росії завжди був характерним екстенсивний розвиток. Тож Росія завжди була, є і буде не передбачуваним партнером для України, і це слід пам’ятати.[3; 43-44]

   У відносинах з Росією Україна прагне встановлення реального рівноправного партнерства. Тривалий спільний період історичного розвитку України та Росії надає відносинам двох країн ознак особливості. Проте особливість відносин — ні за яких обставин — не може служити підставою для відходу від норм та принципів міжнародного права у сфері міждержавних стосунків. Особливість відносин з РФ означає їх пріоритетність для України, виключаючи при цьому наявність будь-яких переваг для Росії порівняно з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і є таким чином не преференційною. [12; 12-17]Встановлення рівноправних партнерських відносин залежить і від того, якою буде Росія в процесі своєї посттоталітарної еволюції. Можна розглядати три можливих сценарії подальшого розвитку Російської Федерації:

   Перший — миролюбна, демократична, цілісна (в нинішніх кордонах) федеративна держава з ринковою економікою західного типу.

   Другий — авторитарна країна з реформованою багатоукладною економікою, реінтеграціоністськими амбіціями та політикою протистояння Заходу.

   Третій -  розпад федерації, виникнення на її теренах аморфних квазидержавних утворень, союзів федеративного чи/та конфедеративного типу з виокремленням та домінуванням розвинених регіонів з різнотипною економікою при збереженні символічної центральної влади в Москві.

   Перший сценарій, ймовірно, можна вважати позитивним варіантом роз­витку. Логічно в цьому випадку очікувати від Росії прагматичного підходу до питань рівноправного партнерства. За таких обставин Москва буде зацікавлена в співпраці з Україною лише настільки, наскільки російська економіка залежить від української. А ступінь цієї залежності, як відомо, невисокий. Водночас існуюча сильна залежність української економіки від російської, в разі вибору Києвом орієнтації на стратегічне партнерство з Москвою, може призвести до підпорядкованого російським інтересам розвитку економіки України та до збільшення ступеня її залежності від Росії.

   На цьому фоні 10-річна програма економічного спів­робітництва між Росією та Україною несе для останньої ряд тактичних переваг (збіль­шення обсягів експорту української продукції до Росії, часткове завантаження виробничих потужностей російськими замовленнями, зниження гостроти проблеми забезпечення енергоносіями тощо). Однак у цілому слід констатувати, що реалізація даної програми принесе Україні стратегічний програш ─збіль­шення і без того надмірної економічної залежності від Російської Федерації.

   Два інших сценарії, які можна визна­чити як негативні, матимуть характер­ними рисами  політичну нестабільність та розвиток сепаратизму у Російські федерації. Для України це вкрай невигідно, бо вона опиниться між двох вогнів, Заходом і Сходом. Такий розвиток подій не піде на користь економіці України і державі в цілому. Отже видно нашу політичну і особливо економічну залежність від Росії, і цю залежність потрібно скорочувати. [3; 44-45]

   Із всього сказаного про економічну сторону відносин між Україною і Росією можна зазначити фактори, які б допомогли Україні в майбутньому:

   ─вихід України та Росії із системної кризи, модернізація їхніх економічних систем і конкурентноспроможне прилучення до світової економіки можливі тільки за радикальної оптимізації їхніх національних економічних і політичних стратегій; [3; 19]

   ─налагодження економічних стосунків з Росією виходячи з розуміння важливості зв’язків з Росією для економічної і соціальної стабільності, необхідності їх деполітизації та переведення у площину взаєморозуміння і взаємної вигоди;

   ─створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;

   ─забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчиз­няного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей, у тому числі шляхом збільшення збуту продукції на ринку Росії, поглиблення коопера­ційних зв'язків між підприємствами обох держав, активізація інвестиційно­го співробітництва;

   ─реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;

   ─створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов.

   Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки. Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією.

    продолжение
--PAGE_BREAK--