Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ФАКТОРИ ЗМІН У СКЛАДІ СЕЛЯН УСРР У 1927-1932 рр.
Вступ
У роботі розглянуто актуальне питання впливу селянського фактору на події в Україні 1927-1933 років. Ґрунтовно на базі архівних матеріалів проаналізовано зміни у складі селян УСРР за цей період. Зроблено висновок, що судове та позасудове розкуркулення, ліквідація заможних селянських господарств, відплив найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів на селі у 1927-1932 рр. є передумовами голодомору 1932-1933 рр., які негативно вплинули на загальний стан сільського господарства, структуру і стан трудових ресурсів села. Ці фактори ускладнили ситуацію під час голодомору і обумовили ще більш тяжкі його наслідки.
Запропонована робота пов'язана з науковою проблемою, сутністю якої є роль радянської держави в змінах у складі селянства в період проведення форсованої індустріалізації та суцільної насильницької колективізації сільського господарства наприкінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст.
Щодо стану розробки зазначеної проблеми, то, з одного боку, конкретно-історичних праць, які тією чи іншою мірою висвітлюють її дуже багато, а з іншого — фактично немає таких, що комплексно б досліджували суспільно-політичні фактори змін у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. [1].
Актуальність обраної теми обумовлена тим, що вона передбачає ліквідацію таких «білих плям» в історії України, як вплив неприродних факторів на зміни у складі селян у період згортання непу та проведення суцільної насильницької колективізації. Ліквідація ж кожної «прогалини» в історії важлива задля сучасного державотворення, якому потрібні правдиві підручники, різноманітні довідники, науково обґрунтовані рекомендації. Інакше неможливо скористатися позитивним досвідом та врахувати зроблені помилки.
Джерельну базу статті складають маловідомі широкому колу науковців матеріали з діловодства, що містяться у фондах Народного комісаріату юстиції УСРР, Народного комісаріату земельних справ УРСР, Народного комісаріату праці УСРР (Центральна комісія по боротьбі з безробіттям) та Об'єднаному фонді Всеукраїнської спілки сільськогосподарських колективів та його ліквідкому Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України.
Метою роботи є аналіз особливостей, форм, методів та наслідків дії суспільно-політичних факторів на зміни у складі селянства у 1927-1932 рр.
Поряд з природними демографічними факторами у 1927-1932 рр. діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни у складі селянства УСРР. Саме судове та позасудове розкуркулення, ліквідація куркульства як класу, організований набір і стихійний відплив селян у промислові галузі й новобудови призвели до вилучення з їхнього середовища небажаних владі соціальних верств та загального надлишку сільського населення.
Протягом 1927-1932 рр. суди у сільській місцевості виступали репресивними органами переслідування заможно-середняцьких верств села та супротивників колективізації. В їхній діяльності мали місце два етапи: 1927-1929 рр. та 1930-1932 рр. Якщо на першому етапі судовим переслідуванням підлягали селяни за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації та несплату сільгоспподатків, то другий етап був тісно пов'язаний з проведенням колективізації та політичної кампанії «ліквідації куркульства як класу». Насамперед до кримінальної відповідальності притягалися одноосібники з числа так званих «середняків-контрактантів», «куркулів-твердоздавців» та розкрадачів соціалістичної власності, водночас в інформаційних листах нарсудів та прокуратури усе частіше з'являються повідомлення про притягнення до судової відповідальності колгоспників і робітників радгоспів, які не виконували покладених на них завдань [2].
Розкуркуленню, на відміну від судових переслідувань, підлягали селянські сім'ї, яких або виселяли з України у малообжиті регіони СРСР, або використовували дешеву робочу силу в Україні. Ті, хто залишався в Україні, розбігалися. Фактично розкуркулені переставали бути селянами.
Третій та четвертий фактори принципово відрізнялися від перших двох.
Зміни у складі селянства під впливом проведення форсованої індустріалізації відбулися через потребу у значній кількості додаткової робочої сили [3]. Це в свою чергу вело до розширення масштабів організованих наборів. Внаслідок проведення організованих наборів вилучалися бідняцько-наймитські та середняцькі верстви села, насамперед колгоспники, найбільш кваліфіковані, здорові, працездатного віку, переважно чоловіки [4]. Організований набір здійснювався переважно на засадах матеріальної зацікавленості у таких напрямках, як забезпечення робочою силою кам'яновугільної промисловості, металургійних заводів, лісорозробок, новобудов [5]. Особливий напрямок організованого набору селян складало шляхове будівництво, яке мало стратегічне значення. Забезпечення його робочою силою та кінними підводами було покладено на колгоспну систему [6].
Четвертий фактор був спричинений у 1927-1929 рр. аграрним перенаселенням, неврожаєм 1927 р., більш високим матеріальним рівнем життя у містах та репресивними заходами, які широко використовувалися під час хлібозаготівельних криз [7]. У 1930-1932 рр. розширенню обсягів стихійного відпливу сприяла форсована індустріалізація та суцільна насильницька колективізація, зокрема розкуркулення та «політика ліквідації куркульства як класу».
Дії зазначених суспільно-політичних факторів мали свої певні особливості.
Судові переслідування селян носили надзвичайний характер: справи розглядалися за обмежений термін, що робило неможливим об'єктивне судочинство [8]. Водночас спостерігалося спрощення судової процедури поряд із збільшенням кількості ознак правопорушень, за які селян притягали до кримінальної відповідальності. Так, у 1927-1932 рр. селян засуджували за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації, агромінімуму, зоомінімуму, плану м'ясозаготівель, несплату податків й одноразових платежів під час мобілізації коштів, за відмову від обмолоту зерна, за невмотивований забій худоби, продаж сільськогосподарської продукції на ринку, крадіжки сільськогосподарського майна тощо [9]. Поряд з цим збільшився максимальний термін покарання. Якщо на першому етапі він дорівнював у середньому 5 рокам позбавлення волі, то на другому етапі становив вже 10 років, а в крайніх випадках застосовувалася вища міра покарання — розстріл [10]. При цьому нерідко до судової відповідальності притягалися жінки та люди похилого віку [11]. Також простежувався вибірковий характер судових переслідувань. До середняків, бідняків, колгоспників вимагалося застосовувати менш жорстокі міри покарання, а одноосібників з числа колишніх куркулів та заможних середняків відправляли до Бупру або до концентраційних таборів на значні терміни ув'язнення [12]. Однак з труднощами проведення державних хлібозаготівель у 1931-1932 рр. одноосібників з числа бідняцько-середняцьких верств села за невиконання покладених на них завдань усе частіше позбавляли волі, а примусова праця майже не використовувалася [13]. На другому етапі, на відміну від першого, збільшувалися обсяги судових переслідувань та їхній центр тяжіння був перенесений з куркулів на середняків [14].
Особливістю здійснення політики суцільної колективізації та «ліквідації куркульства як класу» було застосування позасудового розкуркулення та розподіл куркульських господарств на три категорії в залежності від ступеня небезпеки для радянського режиму. Найбільш економічно міцні господарства віднесли до першої категорії «розкуркулення». Їхні господарі були ізольовані у концтаборах і тюрмах, а сім'ї вислані у віддалені північні райони СРСР, Далекий Схід, Сибір, на Урал [15]. Праця депортованих використовувалася у лісозаготівельній, гірничій промисловості, будівництві та радгоспах [16].
Віднесені до третьої категорії складали більшість серед розкуркулених [17]. Вони залишалися в Україні та використовувалися як трудові дружини або артілі на будівництві, меліоративних та дорожніх роботах, шахтах, каменоломнях, піщаних та кам'яних кар'єрах тощо [18].
Особливістю проведення організованого набору був перехід до колективного вербування колгоспників замість індивідуального. А також здійснення організованого набору не на сезонну, а на постійну роботу через укладання угод між колгоспами (райколгоспспілками) та відділами праці УСРР або господарчими органами [19]. Тому організований набір фактично був засобом вилучення надлишків працездатних колгоспників для потреб народного господарства.
Особливістю дії стихійного відпливу було те, що він охопив представників усіх соціальних верств та статево-вікових груп села [20]. Держава, з одного боку, сприяла прийому на роботу наймитсько-середняцьких верств села, а з іншого — обмежувала приплив у міста спочатку забороною кидати свої господарства заможним верствам села, а потім введенням так званих «внутрішніх паспортів» [21]. Тому у 1927-1929 рр. стихійний відплив відбувався легально, а у 1930-1932 рр. -нелегально.
Щодо форм і методів дії суспільно-політичних факторів, то розглядання судових справ на першому етапі проводилося окружними слідчими, суддями та прокурорами. Над злісними неплатниками влаштовували показові процеси за участю громадських обвинувачів [22]. На другому етапі розглядання справ відбувалося переважно на виїзних сесіях, в яких брали участь спеціально сформовані бригади суддів, прокурорів і громадських обвинувачів з числа слідчих або активу села та районів [23]. Результати виїзних сесій нерідко друкувалися у періодичних виданнях. Метою цього була необхідність наочно продемонструвати, що чекає на тих, хто чинить опір реконструкції сільського господарства. Суди та прокуратура у 1930-1932 рр. почали безпосередньо брати участь у контролі за виконанням сільськогосподарських робіт [24]. У цей період фактично відмінялися пільги для селян — підданих іноземних держав, зокрема німців [25].
Наркомат юстиції УСРР встановлював терміни розглядання справ. Так, на першому етапі термін розгляду справ коливався від 3 до 7 днів [26]. А на другому етапі вимагалося якнайшвидше розглядати порушені справи проти селян [27]. До судової відповідальності притягалися селяни не тільки за ініціативою уповноважених райвиконкомів і сільрад, але й міліції та ДПУ [28].
При проведенні суцільної насильницької колективізації та «ліквідації куркульства як класу» встановлювалося кількісне завдання для округ по розкуркуленню та виселенню куркулів у прямій залежності від кількості в них районів суцільної колективізації [29]. Також приділялася увага політичному становищу в окрузі у минулі роки та враховувалася наявність «активних контрреволюційних елементів» на час проведення колективізації [30]. Для кожної округи були зазначені початкові та кінцеві терміни вантаження й перевезення розкуркулених сімей. При цьому уся операція повинна була займати у середньому для кожної округи УСРР від 4 до 5 днів, а в цілому для України — від 1 до 2 місяців, тобто була блискавичною за термінами здійснення [31]. Виселенню підлягали усі статево-вікові групи розкуркулених: чоловіки, жінки, діти [32].
Відносно виконавців операції, то виселення проводилося під керівництвом місцевих органів ДПУ, а здійснювалося силами місцевого активу з числа наймитів та колгоспників, найбільш авторитетних та стриманих [33].
Інвалідам, старикам та хворим, яких віднесли до третьої категорії розкуркулених, якщо вони не перебували на утриманні родичів, дозволялося залишитися у селі при умові, що воно не належить до району суцільної колективізації [34]. Їм також залишали будівлі, якщо вони не мали господарчої цінності [35]. Водночас за ними встановлювався постійний контроль, у разі ж виявлення антирадянських настроїв зазначених селян переселяли на «куркульські висілки» [36]. Особливо активні притягалися до судової відповідальності [37].
Щодо молоді та неповнолітніх, то їм при умові їхнього бажання та узгодження з райвиконкомом можна було залишитися в селі з подальшим відбуванням трудових повинностей у земельних товариствах [38].
Піддані іноземних держав, з якими СРСР перебував у дипломатичних відносинах, не підлягали розкуркуленню. Замість їхніх господарств пропонувалося підібрати інші з метою виконання контрольної цифри з виселення [39]. А також у випадку конфіскації у них майна та засобів виробництва збитки відшкодовувалися з коштів місцевого бюджету [40].--PAGE_BREAK--
Селянські сім'ї, які підлягали депортації, повинні були самі забезпечити себе засобами виробництва, продовольством на 2 місяці, теплими речами, усе інше підлягало конфіскації. При проведенні її використовувалася кругова порука [41]. Спостерігалася також дискримінація при оплаті їхньої праці [42].
Відносно конфіскованого майна розкуркулених селян, то воно передавалося райвиконкомами колгоспам як внесок наймитів і бідняків й зараховувалося у неподільний фонд колгоспів з обов'язковою сплатою заборгованостей державним та кооперативним організаціям з боку ліквідованих куркульських господарств [43]. Конфісковані ж будівлі передавалися бідняцько-наймитським верствам села [44].
Розкуркуленим третьої категорії виділялися земельні ділянки гіршої якості та в найбільш ізольованих і віддалених від колгоспів районах [45]. Однак у залежності від місцевих умов дозволялося перекидати колишні куркульські господарства з території одного села на територію іншого у межах одного району, а також у суміжних задля їхнього об'єднання у висілках по 10-20 дворів [46]. При цьому хутірське розселення не допускалося, там, де це було неможливо, дозволялося збільшити або зменшити кількість дворів [47]. Однак на «куркульські висілки», де мешкали представники національних меншин, зокрема німці, не дозволялося переселяти селян іншої національності [48].
Житло й господарські будівлі на висілках споруджувалися за рахунок коштів самих розкуркулених або дозволялося переносити надані їм бідняцькі будівлі [49]. Водночас кожній розкуркуленій сім'ї задля виконання виробничих завдань та обов'язків по здаванню товарної продукції державним і кооперативним організаціям, виконанню агро- та зоомінімуму виділялась певна ділянка землі, прості малоцінні засоби виробництва, фураж з розрахунку можливого обробітку землі та посівні матеріали при обов'язковому засіві й у залежності від норми завдання [50].
Населення куркульських виселок було позбавлено виборчих прав, самоврядування та керувалося уповноваженими [51].
При проведенні суцільної колективізації та політики «ліквідації куркульства як класу» владою використовувався принцип «поділяй та пануй», а також політика батога й пряника. Водночас нерідкими були випадки свавілля, що призводило до подальшого загострення соціальної напруги на селі [52].
Щодо форм і методів здійснення організованого вилучення селян для потреб народного господарства, то вони знаходилися у прямій залежності від напрямків його проведення. Організований набір у кам'яновугільну промисловість відбувався переважно на добровільних засадах. Насамперед вербували наймитів і колгоспників, які раніше працювали на шахтах [53]. При цьому округи закріплювалися за певним вугільним трестом та отримували контрольну цифру з організованого набору колгоспників [54]. Що стосується наймитів, то їхнє вербування здійснювалося спілками сільгоспробітників спільно з органами праці [55].
Формою проведення організованого набору у металургійну промисловість було укладання угод між адміністрацією та колгоспами про постачання робочої сили [56].
Будівництво потребувало значної додаткової кількості робочих рук, що призводило до використання примусових методів організованого набору у вигляді нарядів з вербування та вживання «конкретних заходів за їхнє невиконання» [57].
Оргнабір у шляхове будівництво фактично був мобілізацією, за невиконання якої притягали до судової відповідальності [58]. Насамперед йшлося про відновлення гужової повинності та методів «воєнного комунізму».
Колгоспи повинні були надавати поіменні списки мобілізованих колгоспників у шляхове будівництво та отримували певні відрахування з їхньої зарплатні [59]. У разі необхідності селян навчали робітничим професіям, намагаючись залишити їх на виробництві [60]. Нерідкими були випадки, коли колгоспи водночас направляли селян до різних галузей промисловості [61].
Що стосується форм та методів дії стихійного відпливу, то у 1927-1929 рр. основними його формами було стихійне відхідництво та переселення селян до міст внаслідок самовільної ліквідації своїх господарств [62].
Стихійне відхідництво ще з дореволюційних часів полягало в сезонній праці селян поза місцем постійного проживання без контролю з боку держави. У середньому тривалість сезонного відходу складала 5 місяців [63]. Основним методом дії стихійного відпливу у цей період була його легальність: селяни реєструвалися на біржах праці серед безробітних або вербувалися у промисловість та новобудови [64].
У 1930-1932 рр. основними формами стихійного відпливу були самовільне залишення колгоспів і втеча розкуркулених з так званих «куркульських виселок» з подальшим влаштуванням на новобудови та промислові підприємства [65].
Щодо наслідків дії суспільно-політичних факторів, то за допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування по відношенню до них адміністративних заходів у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення.
У ході боротьби з «саботажем хлібозаготівель» під час проведення хлібозаготівельної кампанії 1927-1928 рр. на 1 липня 1928 р. були заведені по усіх округах УСРР 4030 справ проти селян, протягом весни-осені 1929 р. у 22 округах із 40 по Україні засудили 33 тис. селян та застосували адміністративні заходи у вигляді описів і продажу майна до 100 тис. селян [66].
За підрахунками автора, загальна кількість заможних господарств в Україні у 1929 р. зменшилася у порівнянні з 1927 р. майже в 1,4 раза, а середняцьких вище середнього відповідно — у 1,2 раза [67].
Водночас відбувалося штучне роздрібнювання заможних господарств з метою уникнути податкового тиску та відповідно запобігти судовим переслідуванням за несвоєчасну виплату сільгоспподатків. Так, з 85593 обстежених у 1927 р. господарств дрібних товаровиробників (середняків) розділилися на 1929 р. 5,7%, а з 4988 дрібнокапіталістичних (куркульських) господарств — аж 9,1% [68]. Все це у подальшому викликало ще суттєвіші труднощі з виконанням плану хлібозаготівель.
Наслідками судових переслідувань селянства у 1931-1932 рр. стало вилучення у тюрми та концтабори супротивників запровадженої політики на селі. Зокрема народними судами 14 районів УСРР було заведено протягом серпня-листопада 1931 р. 2076 справ та засуджено 1717 селян [69]. У Вінницькій області протягом 1932 р. — на початку 1933 р. були засуджені 16536 селян та адміністративного штрафу зазнали приблизно 24 тис. селян-одноосібників та колгоспників [70].
Стосовно наслідків проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу, то вони спричинили неприродні кількісні та якісні зміни у складі селянства. Загалом протягом 1930-1932 рр. зникли 282 тис. селянських господарств, в яких мешкали приблизно 1,2-1,4 млн селян [71]. Водночас з України було депортовано 63720 селянських родин у північний край, Далекий Схід, Урал та Сибір [72]. Отже, найбільш освічені, працездатні селяни були розкуркулені, а їхні господарства ліквідовані. Замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.
Щодо наслідків організованого набору селян у промисловість та будівництво, то, за підрахунками автора, у промислові галузі та новобудови було вилучено протягом 1929-1932 рр. понад 760 тис. осіб [73]. У тому числі тільки у першому та другому кварталах 1932 р. по чотирьох областях УСРР було завербовано у народне господарство 81377 колгоспників [74]. При цьому надлишок робочої сили по колгоспах не було вичерпано, однак сільське господарство втратило найбільш цінні кадри: фізично здорових, найкраще професійно підготовлених, працездатного віку чоловіків з наймитсько-бідняцьких і середняцьких верств села. Це були переважно мешканці сільськогосподарських округ. До цих самих наслідків призводила дія самопливних процесів на селі. Так, обсяги стихійного відпливу селян у народне господарство у 1932 р. перевищували обсяги організованого набору у 2,2 раза [75]. Поряд з негативними наслідками організованого набору та стихійного відпливу селян у промисловість та новобудови мали місце й позитивні: поглинення надлишків робочої сили на селі, а також врятування завербованих селян від смерті під час голодомору 1932-1933 рр.
У цілому наслідками дії судового переслідування селян, проведення суцільної насильницької колективізації, ліквідації куркульства як класу, організованого набору та стихійного відпливу селян у промислові галузі й новобудови стало зменшення у 1932 р. загальної кількості селянських господарств в Україні у порівнянні з 1927 р., за підрахунками автора, в 1,2 раза [76].
Таким чином, поряд з природними демографічними факторами діяли суспільно-політичні, які спричинили кількісні та соціальні зміни у складі селянства УСРР у 1927-1932 рр. За допомогою судових переслідувань небажані владі верстви на деякий термін вилучалися з селянського середовища, а одночасне застосування стосовно них адміністративних заходів покарання у вигляді штрафів та конфіскацій майна призводило до економічного розкуркулення. Результатом проведення суцільної колективізації та ліквідації куркульства як класу стало розкуркулення найбільш освічених, працездатних селян. Їхні господарства були ліквідовані, а замість них з'явилися колгоспи. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого боку, призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства. Насувався голодомор 1932-1933 рр.
На відміну від адміністративно-репресивних факторів змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр., організований набір та стихійний відплив у промисловість та будівництво відбувалися загалом за власним бажанням селян. Однак саме ці суспільно-політичні фактори призвели до значних кількісних та якісних втрат селянства. Так, згідно з профспілковим переписом 1932-1933 рр., серед 93854 обстежених робітників в УСРР 49,8% за своїм соціальним походженням були саме селянами [77].
Отже судове та позасудове розкуркулення, ліквідація заможних селянських господарств, відплив найбільш працездатних, кваліфікованих та фізично здорових селян, переважно чоловіків, у промисловість та новобудови в результаті проведення організованого набору та самопливних процесів на селі у 1927-1932 рр. є передумовами голодомору 1932-1933 рр., які негативно вплинули на загальний стан сільського господарства, структуру і стан трудових ресурсів села. Це ускладнило ситуацію під час голодомору і обумовило ще більш тяжкі його наслідки.
У подальших дослідженнях доцільно сконцентрувати увагу на демографічних втратах села внаслідок дії проаналізованих суспільно-політичних факторів у 1927-1932 рр.
Література
1. Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Український історичний журнал. — 1989. — №10. — С. 12-20; Рибалка І.К. Вказ. праця // Там само. — 1989. — №11. — С. 3-12; Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому». — К.: Вид-во Україна, 1991. — 432 с.; Слотюк П.В. Державна хлібозаготівельна політика на Україні в 1926-1929 рр. (історико-економічний аспект): Дис…канд. істор. н.: 07.00.02. — К., 1992. — 195 с.; Романець Н.Р. Селянство і радянська влада у 1928-1933 рр.: проблема взаємовідносин (на матеріалах Дніпропетровської області): Дис…канд. істор. н: 07.00.02. — Дніпропетровськ, 1995. — 236 с.; Билокинь С. Механизм большевистского насилия. Конспект исследования. — К.: Изд-во НАН Украины, 2000. — 128 с.
2. Центральний державний архів вищих органів влади та державного управління України (далі ЦДАВО України). — Ф.8. — Оп.14. — Спр. 51, 54-56, 58-60, 68, 75.
3. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. — 2002. — №2. — С. 40.    продолжение
--PAGE_BREAK--
4. Там само. — С. 40-44.
5. Там само.
6. Там само. — С. 43-44.
7. Мохов З. (Мордухович). От «политики самотёка» к организованному набору рабочей силы // Вопросы труда. — 1932. — № 8-9. — С. 47-57; Зареєстрована кількість безробітних на біржах праці УСРР у 1927-1929 рр. // ЦДАВО України. — Ф. 2623. — Оп. 1. — Спр. 5093. — Арк. 4; Панфилова А.М. Формирование рабочего класса СССР в годы первой пятилетки. М.: Изд-во МГУ, 1964. — С. 14.
8. Державний архів Донецької області (далі ДАДО). — Ф.Р-1172. — Оп.2. — Спр. 39. — Арк. 34.
9. ЦДАВО України. — Ф.8. — Оп.14. — Спр. 191. — Арк. 1.; Контрактація худоби. Важлива ділянка хлібозаготівель // Робітнича газета Пролетар (Орган ЦК КП(б)У та Всеукраїнської ради профспілок). — №14 (950). — 17 січня 1930 р. — С. 8.
10. Інструкція Верховного Суду та ОДПУ СРСР «Про механізм застосування репресій за постановою ЦВК та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.» від 22 серпня 1932 р. // Миколаївщина: колективізація сільського господарства і голод (1929-1933): Документи і матеріали / Авт. кол. Баташин І.Г. та ін. — Миколаїв: Вид-во «Тетра», 2000 — С. 154-158.
11. ЦДАВО України. Ф.8. — Оп.14. — Спр. 54. — Арк. 86; Спр. 60. — Арк. 15.
12. Там само. — Спр. 58. — Арк. 58; Спр. 60. — Арк. 15.
13. Там само. Оп.15. — Спр. 367. — Арк. 35.
14. Підраховано автором: ЦДАВО України — Ф.8. — Оп.14. — Спр. 51. — Арк. 75-104; Спр. 54. — Арк. 24-38, 93-103; Спр. 55. — Арк. 2-22, 33-59; Спр. 56. — Арк. 11-54; Спр. 58. — Арк. 3-23, 80-87; Спр. 59 — Арк. 9-22, 27-84; Спр. 60. — Арк. 1-15; Спр. 68. — Арк. 5-35; Спр. 75. — Арк. 11-22.
15. История Коммунистической партии Советского Союза. — М.: Политиздат, 1972. — С. 420.
16. Там само.
17. ЦДАВО України. — Ф.27. — Оп.11. — Спр. 683. — Арк. 6-127.
18. ДАДО. — Ф.Р-1169. — Оп.2. — Спр. 216. — Арк. 152; Державний архів Полтавської області (далі ДАПО). — Ф.Р-2068. — Оп.2. — Спр. 40. — Арк. 37.
19. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. — 2002. — №2. — С. 40-41.
20. Там само. — Ф. 559. — Оп.1. — Спр. 2171. — Арк. 3.
21. Там само. — Ф. 2623. — Оп.1. — Спр. 3166. — Арк. 2, 8; Спр. 4086. — Арк. 76; Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні, 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. — К.-Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 2000. — С. 100-101.
22. Довбня О.А. Судові переслідування селян в Донбасі в 1928-1929 рр. // Історичні і політологічні дослідження. — 2002. — №1(9). — С. 100.
23. ЦДАВО України. Ф.8. — Оп.14. — Спр. 52. — Арк. 3.
24. Там само. — Спр. 60. — Арк. 1.
25. Там само. — Спр. 54. — Арк. 90-91.
26. ДАДО. — Ф.Р-1172. — Оп.2. — Спр. 39. — Арк. 34.
27. ЦДАВО України. Ф.8. — Оп.14. — Спр. 151. — Арк. 43; Спр. 267. — Арк. 13.
28. Там само. — Спр. 54. — Арк. 91.
29. Справка начальника СОУ ГПУ УССР И. Леплевского о ходе выселения кулачества из округов УССР от 13 марта 1930 г. // Васильєв В., Лінн Віола. Колективізація і селянський опір на Україні (листопад 1929 — березень 1930 рр.). — Вінниця: Логос, 1997. — С. 212-213.
30. Письмо председателя ГПУ Украины В. Балицкого генеральному секретарю ЦК КП(б)У С. Косиору об изменениях количества раскулачиваемых хозяйств в округах Украины от 14 февраля 1930 г. // Там само. — С. 174-175.
31. Суммарная ведомость сроков операций по изъятию кулацкого элемента и перевозке его по железным дорогам Украины от 12 февраля 1930 г. // Там само. — С. 171-173.
32. ДАДО. — Ф.Р-1169. — Оп.2. — Спр. 216. — Арк. 158-159.
33. Там само. — Спр. 210. — Арк. 4.
34. Там само. — Спр. 216. — Арк. 8.
35. Там само.
36. Там само.
37. Там само.
38. Там само. — Ф.Р-2. — Оп.2. — Спр. 145. — Арк. 2.
39. Там само. -Ф.Р-1169. — Оп.2. — Спр. 211. — Арк. 40.
40. Там само. — Арк. 1.
41. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. — 2000. — №2(4). — С. 69.
42. Постановление комиссии СНК СССР «Об оплате труда выселенных кулаков» от 5 мая 1930 г. // Спецпоселенцы в Западной Сибири. 1930 — весна 1931 г. / Сост. С.А. Красильников, В.Л. Кузнецова, Т.Н. Осташко, Т.Ф. Павлова, Л.С. Пащенко, Р.К. Суханова; Отв. ред. В.П. Данилов, С.А. Красильников. — Новосибирск: ВО Наука, 1992. — С. 32.
43. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. — 2000. — №2(4). — С. 68.
44. Там само.
45. Там само. — С. 69.
46. ДАПО. — Ф.Р-2068. — Оп.2. — Спр. 40. — Арк. 37.
47. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. — 2000. — №2(4). — С. 69.
48. ДАДО. — Ф.Р-1169. — Оп.2. — Спр. 210. — Арк. 50.
49. ДАПО. — Ф.Р-2068. — Оп.2. — Спр. 40. — Арк. 37.
50. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. — 2000. — №2(4). — С. 69.
51. ДАДО. — Ф.Р-1169. — Оп.2. — Спр. 209. — Арк. 3-5.; ДАПО. — Ф.Р-2068. — Оп.2. — Спр. 40. — Арк. 37.
52. Довбня О.А. Депортація селян УСРР у 1930 р. // Історичні і політологічні дослідження. — 2000. — №2(4). — С. 68-69.
53. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. — 2002. — №2. — С. 41-42.
54. Там само. — С. 41.
55. Там само. — С. 42.
56. Там само.
57. Там само. — С. 42-43.
58. Там само. — С. 43.
59. Там само. — С. 44.
60. Там само. — С. 43.
61. Там само. — С. 44.
62. Бойко Н.К. Рабочий класс Украины в период социалистического строительства (анализ статистических источников 20-30-х годов). — К.: Вища школа, 1990. — С. 69; Сдвиги в сельском хозяйстве между XV и XVI партийными съездами. Статистические сведения по сельскому хозяйству СССР за 1927-1930 гг. — М.-Л.: Гос. соц.-экон. изд-во, 1931. — С.69.
63. Бойко Н.К. Вказ. праця. — С. 69.
64. ЦДАВО України. — Ф.2623. — Оп.1. — Спр. 3165. — Арк. 65; Спр. 5093. — Арк. 4.
65. ЦДАВО України. — Ф.559. — Оп.1. — Спр. 2171. — Арк. 3, 5, 6, 10; Ф.27. — Оп.11. — Спр. 683. — Арк. 6-127.
66. Підраховано автором: ЦДАВО України. — Ф.1. — Оп.4. — Спр. 568. -Арк. 26; Рибалка І.К. Вказ. праця // Український історичний журнал. — 1989. — №10. — С. 15.
67. Підраховано автором: Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937. / С.В. Кульчицкий, И.К. Рыбалка, Ф.Г. Турченко и др.; Отв. ред. С.В. Кульчицкий — К.: Наукова думка, 1987. — С. 132, 149.
68. Сдвиги в сельском хозяйстве между XV и XVI партийными съездами. Статистические сведения по сельскому хозяйству СССР за 1927-1930 гг.… — С.69.
69. Підраховано автором: ЦДАВО України — Ф.8. — Оп.14. — Спр. 51. — Арк. 75-104; Спр. 54. — Арк. 24-38, 93-103; Спр. 55. — Арк. 2-22, 33-59; Спр. 56. — Арк. 11-54; Спр. 58. — Арк. 3-23, 80-87; Спр. 59 — Арк. 9-22, 27-84; Спр. 60. — Арк. 1-15; Спр. 68. — Арк. 5-35; Спр. 75. — Арк. 11-22.
70. Підраховано автором: Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Вказ. праця. — С. 111.
71. Кульчицький С.В. Вказ. праця. — С. 98; Рибалка І.К. Сталінщина й розселянювання країни // Український історичний журнал. — 1989. — №11. — С. 12.
72. Винниченко І.І. Вказ. праця. — С.20-22.
73. Довбня О. Залучення селян у промисловість та будівництво в результаті організованого набору у 1929-1932 рр. // Схід. — 2002. — №2. — С. 44.
74. ЦДАВО України. — Ф.559. — Оп.1. — Спр. 3107. — Арк. 91.
75. Там само.
76. Підраховано автором: Очерки развития социально-классовой структуры УССР. 1917-1937… — С. 149.
77. Профсоюзная перепись 1932-1933 гг. / Под общ. ред. Н.Н. Евреинова. — М.: Профиздат, 1934. — С. 100.