Реферат на тему:
«Повстанський рух на Полтавщині у 1919-1920 рр.»
Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху у 1919-1920 р.р. Соціальний склад повстанців — селянство, робітництво, інтелігенція. За твердженням доктора Матвія Стахіва, "Ідейно-програмову підставу цього масового руху давали українські антибільшовицькі соціалістичні партії, зокрема українську соціалісти-революціонери, що мала здавна сильні впливи серед селянських мас" [1]. На повстанську позицію стали також незалежні соціал-демократи" і місцеві діячі соціал-боротьбистів" [2]. Більшість повстанських організацій виступали за підтримку уряду Української Народної Республіки. Для координації повстанським рухом при уряді УНР восени 1919 року було створено навіть спеціальну окрему установу — Центральний Український Повстанський Комітет, до якого входили по одному представникові від обох українських соціалістичних партій (Н. Петренко від УПСР і П. Феденко від УСДРП) та один від «Селянської Спілки» (О. Щадилів).
За свідченням Х. Раковського, тодішнього голови уряду України, лише за три з половиною весняні й літні місяці 1919 р. на Україні відбулося 328 повстань [3]. Цей рух на Україні інтенсивно продовжувався протягом усього періоду 1919-1921 р.р. За даними офіційного радянського «Збірника справоздань» (виданого в Харкові року 1921), на Україні було нараховано тоді близько 40.000 повстанців проти московського більшовицького окупаційного режиму [4]. Варто погодитись з думкою Д. Солов'я, що цей величезний рух збройного спротиву вівся неорганізовано, не об'єднано, не мав єдиного національного проводу, а розпорошував свої сили у несконсолідованій боротьбі. На підтвердження цієї думки спробуємо навести маловідомі факти про діяльність одного із регіональних координаційних центрів такого руху, який було сформовано навесні 1920 року в Полтаві. У щоденнику полтавського лікаря О.О. Несвіцького, де на ґрунтовному фактичному матеріалі відображено події визвольних змагань 1917-1922 у Полтаві, згадується і про появу навесні 1920 року повстанських загонів [5], але не зазначено нічого ні про керівника загонів, ні про якийсь керівний центр. Про діяльність таємного комітету на чолі з А. Геращенком повідомляє В. Ревегук [6]. В архівах Служби безпеки України автор натрапила на документ, в якому йдеться про створення наприкінці травня 1920 року і діяльність у Полтаві за завданням Києва «Комітету Визволення України» [7]. Комітет будувався за принципом «п'ятірок», центральна з яких знаходилася в Полтаві. Кожен із членів «центру» створював свою «п'ятірку», члени якої в свою чергу організовували «п'ятірки». Комітет повинен був охопити діяльність інші губернії, повітові міста, повіти, села.
Метою «Комітету Визволення України» було, по-перше, об'єднання всіх роз'єднаних повстанських загонів в Україні у більші бойові одиниці, щоб за їхнього сприяння захопити владу. По-друге, важливим завданням була пропаганда і агітація за владу Петлюри. По-третє, відстоювалася ціль за сприятливих умов оголосити себе Урядом України і розпочати переговори з країнами Антанти на державному рівні [8].
На липень 1920 року «Комітет Визволення України» було сформовано у складі голови Комітету – Прийми [9], завідувача адміністративно-організаційною частиною – Ніньківського, заступника голови – комісара з воєнних справ – Юрченка, його помічника — Лейко, завідувача інформацією – Наталії Дорошенко. До складу Комітету також входили представники від партії українських соціал-революціонерів Чубуков і Дорошенко та – від партії українських соціал-демократів Левченко [10]. Секретарем Комітету був Балик, завідувачем фінансів — Геращенко.
Через посередництво Ніньківського та Воїнова Комітет встиг налагодити зв'язок з повстанськими загонами Гадяцького, Звенигородського, Переяславського повітів. Як стверджується в слідчих документах Служби безпеки України, рішення про оголошення Комітету тимчасовим Урядом було затверджене, але через арешт його учасників Особливим Відділом не було реалізовано.
В червні 1920 року в Полтаві було створено Губернській повстанський Комітет на чолі з членом партії українських соціал-демократів Михайлом Токаревським. Але і ця організація не змогла розгорнути діяльності по координації розрізнених партизанських загонів, оскільки Комітет було викрито.
Цікаво було б простежити взаємозв'язок вищезгаданих структур із таємним повстанським комітетом, створеним у Полтаві восени 1920 року на чолі з А. Геращенком [11]. З використанням справи особливого архіву (документи з якого наводяться), можливо, вдасться по-новому розглянути розвиток подій на Полтавщині весною-восени 1920 року. Однак виявлені архівні джерела дозволяють поки що лише висувати різні версії.
Так, враховуючи той факт, що інформація про «Комітет Визволення України» вміщено в слідчій «Справі уряду УНР», спрямованій проти представників партій українських соціал-демократів і українських соціал-революціонерів, можливо, факт створення і діяльності Комітету було подано дещо упереджено, на догоду замовнику — партії більшовиків, яка вела боротьбу за утвердження однопартійності. Реальний же стан справ міг бути менш значущим, і ні про які претензії Комітету на представницький орган не йшлося. Однак беззаперечним є той факт, що антибільшовицький повстанський рух в Україні у 1919-1920 роках не лише прагнув до самоорганізації, а й здійснив кілька спроб утворення політичних керівних центрів. Існування «Комітету Визволення України» в Полтаві підтверджує зазначену думку.