Контрольнаробота на тему:
“Початоквизвольноївійни українськогонароду підпроводомБ.Хмельницького”.
Зміст(зврахуваннямтитулки):
Вступ…стор. 3
Причини визвольної війни українського народу… стор. 4
Воєнні дії 1648-1649 рр.… стор. 5
Формування козацької державності… стор. 10
Висновки…стор. 12
Використаналітература…стор. 14
Вступ
Обранатема, розкриттяїї суті маєвелике значеннядля розумінняпричин Національно-визвольноївійни українськогонароду підпроводомБ.Хмельницького(1648-1654рр), її швидкогоі успішногорозгортання.Незважаючина поразкународних повстаньв XVI – 20-30рр XVII ст.Українськийнарод здобувбагатий досвіднаціональноїта антифеодальноїборотьби, впевненістьв своїх силах, вдалося відновитиправославнуцеркву в Україні, зросли козацькі привілеї. Ціповстаннястримувалипосиленняпольськогонаціонального, феодальногоі колоніальногогніту, так якпольський урядта польськімагнати пам‘ятали, чим це можезакінчитися.
Українськіісторики всвоїх роботах приділялибагато увагивисвітленнюцього питання: так М.Гру шевськийрозгляду цьогопитання присвячуєцілий розділ– р. IV “Першікозацькі війни”(Історія України-Русіт. VII), О.Субтельний в частині ІІІ“козацька ера”своєї книги“Історія України”дає аналізцього питанняпід назвою“Перші повстання”.Звертається до опису питання, пов‘язаногоз селянсько-козацькимирухами і видатнийукраїнськийісторик НаталіяПолонська-Василенко– в своїй роботі“Історія України”т.1 ч. IV “УкраїнанапередодніХмельниччини”. Продовжуєтьсявисвітленняцього питання і в “ІсторіїРусів”, “ІсторіїУкраїни та їїнароду” О.Ф.Єфименко,“Короткійісторії козаччини” В.Антоновича.Більшістьсучасних істориківрозглядаютьісторію повстанняв XVI – 48-57 рр. XVII ст., якєдине ціле, породженеодними і тимиж причинами.Так в академічномудослідженні“Історія України– нове бачення”, автори висвітлюютьдану проблемув розділі “Суспільнірухи кінця XVI– 30-х рр. XVII ст.”. Цюточку зоруподіляють іавтори “Нарисівз історії України(Новий погляд)I ч. розділ“Національно-визвольна боротьбаукраїнськогонароду протиПольщі”.
Повстанняпід проводомК.Косинського(1591-1593), Повстанняпід керівництвомСеверина Наливайка(1594-1596 рр.), Козацько-селянськіповстання 20-30 років XVII ст. (підприводом МаркаЖмайма, підприводом ТарасаФедоровича(Трясила) (1630 — 1631рр.), під керівництвомІвана Сулими(1635 рік)), Повстання1637-1638 рр. підготувалигрунт для успішногорозгортанняВизвольноївійни українськогонароду (серединаXVII ст.) під проводомБ.Хмельницького.
Причини визвольної війни українського народу.
Причини, характер тарушійні силивійни.
ОсновнимипричинамиНаціонально-визвольноївійни в серединіXVII ст. були:
Релігійне гноблення — наступ католицизму та уніатства на права й свободи Української православної церкви, конфіскація церковного майна та земель, насадження католицизму серед населення, впровадження обов'язкового податку для населення на утримання католицької та уніатської церкви, діяльність ієзуітів.
Національне гноблення — обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та роботі в органах самоврядування міст, вказівки на другосортність й неповноцінність українців.
3.Соціальнегноблення:
• зростаннябарщини, натуральноїта грошовоїренти, зростанняподатків тавідпрацьовокселян на користьдержави, підсиленняособистої залежностіселянина відпольськоїшляхти та магнатів;
• феодальнаанархія тарозгул магнатсько-шляхетськогосвавілля, експлуатаціяз боку євреїв-орендаторів;
• посиленнякозацтва йміщанства, нерівністьу правовомута політичномустановищі українськоїправославноїшляхти, обмеження її інтересівз боку польськихмагнатів ташляхти.
За своїмхарактеромцей всенароднийрух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним.
Головноюрушійною силоювизвольноївійни булокозацтво. Середповстанцівбуло багатоселян та міщан, а також вихідцівз дрібної українськоїправославноїшляхти. Підтримувалоповстання йправославнедухівництво.
ЦілямиНаціонально-визвольноївійни були:
усунення польського домінування, створення Української держави;
ліквідація кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю;
затвердження козацького типу господарювання на основі буржуазної власності на землю.
Хоч магнативеликою міроюспричинилисядо освоєння, чи, як висловлювалисяпольські історикиХIХ ст., ”цивілізування”України, вонитакож буличинникомнестабільностій напруженості, що стали хронічнимихворобамисуспільства.Керуючисьпринципом“сильний завждиправий”, вонипостійно вдавалисядо насильствау конфліктахзі своїми підлеглимита іншими магнатами.Ці егоцентричні, анархічнітенденції, атакож слабкістьавторитетукоролівськоївлади у порубіжнихземлях змусилиполяків визнати, що “на Україніправить беззаконня”.Схильністьмагнатів дозастосуваннягрубої силинайяскравішепроступалав їхньому ставленнідо селян. Установившивільні відповинностейслободи і втакий спосібзаманивши усвої величезніземлеволодінняселянство, вониобкладали селянповинностями, як тільки минавтермін слободи.Вимоги шляхтидедалі зростали, особливо післятого як козацько-селянськіповстання, здавалося, зазнали остаточноїпоразки у 1638 р.
Невдоволеннязростало і вінших верствахукраїнськогосуспільства.Специфікапограниччязумовлюваластановище, колибагато невеликихщойно заснованихміст були слабозахищені відмагнатськихзазіхань.Напіваграрнаприрода місті те, що розміщувалисявони на земляхмагнатів, давалоолігархампривід ставитипід сумнівстатус міщані вимагати відних виконанняобтяжливихповинностейі сплати податків.Об’єктом утисківі експропріаційз боку магнатівставала навітьдрібна знать, переважначастина якоївсе ще булаправославною.Зростало загальненевдоволеннята обурення, але “клапани”, що ними в такихвипадках виходивїх надлишок, були закритими.З подальшимосвоєннямтериторіїзбіглим селянамставало всеважче відшукатинезайманіземлі; водночаскозацтво, щотрадиційноприваблювалонайбільш невдоволеніелементи, після1638 р. стало жорстокопридушуватися.
Готовністьдо повстанняпоєднуваласяіз вправністюв бою, цією властивоюрисою українцівпограниччя.Масові повстанняв Європі тогочасу звичайнохарактеризувалисявідсутністюорганізованостіта військовоїнауки. З цієїточки зоруУкраїна відрізняласявід інших країн.Мандрівники-чужоземцічасто зауважували, що життя наповному небезпекпограниччізмушувалонавіть простихселян та міщаносвоюватимистецтвоволодіннявогнепальноюзброєю. До тогож козаки утворювалив повстанськомувійську ядродобре організованихі високомайстернихвояків. Навітьнедавні поразкипоглиблювалидосвід українськогокозацтва уборотьбі зрегулярноюармією. Відтак,із посиленнямексплуатаціїнароду магнатамив українськомусуспільствіпограниччязростала готовністьі здатністьборотися протинеї.
Для грандіозногоспалаху бракувалолише іскри.
Воєнні дії 1648-1649 рр.
«ОрдинаціяВійська Запорізького»1638 р. ліквідувалачимало правкозацтва і напевний часпринесла полегшенняпольськійшляхті. Але вжеза кілька роківкозаки подолализаціпеніння, згадали просвою лицарськуславу й почализбирати силидля новоговиступу протипольськогопанства. Хочреєстровиківбуло лише 6 тис., але вони спиралисяна маси невизнаногоурядом козацтвай пригнобленогопоспільства.Головнимипричинамизростаючогонезадоволеннянародних масУкраїни політикоюРечі Посполитоїстали посиленнягніту селяні міщан, наступна права козацтвай небажаннянадати козацькіправа значнійкількостіпокозаченихселян і міщан, незахищеністьправославноїшляхти відсвавілля польськихмагнатів, переслідуванняправославногодуховенствай національно-релігійніутиски іншихгруп населення.
Перші звісткипро підготовкукозацтва доповстаннявольний гетьманСтаніславКонєцпольськийодержав у 1646 р.Умови для повстаннябули сприятливими.Король ВладиславIV готувався довійни з Туреччиною, але після відмовисейму ратифікуватиїї початоквирішив діятисамостійно.Він дозволивзапорожцямзробити морськийпохід на Туреччинуй дав їм королівськуграмоту наспорудженнячовнів. Під цимприкриттямкозаки почализбиратисяна Запоріжжі, згуртовуватисяй вироблятиплан спільнихдій.
Одним зорганізаторівповстання ставБогдан (Зіновій)МихайловичХмельницький (27.ХІІ. 1595—27.VІ. 1647), Віннародився вЧигирині, заіншими данимив Переяславічи на Львівщині, в сім'ї дрібногоукраїнськогошляхтича МихайлаХмельницькогой козачки з Переяславськогополку. Закінчивспочатку, напевне, одну з київськихшкіл, потімЛьвівськуєзуїтськуколегію, дедістав ґрунтовнізнання з історії, географії, юриспруденції.Крім рідноїукраїнської, добре володівпольською, латинськоюта турецькоюмовами, розумівпо-татарськи.З молодих літопанував військовусправу. Бравучасть у козацькихповстаннях30-х років, займавпосаду писаряреєстровоговійська, алев 1637 р. був розжалуванийу сотники, Які інші православнішляхтичі, Хмельницькийзазнавав усілякихутисків іпереслідуваньз боку польськоїшляхти. Зі схваленнячигиринськогота корсунськогостарости ОлександраКонєцпольськогоу нього відбиралито млин, то коня, поки не дійшлачерга й добатьківськогохутора Суботова.ПідстаростаДанило Чаплинськийв 1646 р. звичнимдля шляхти«наїздом»захопив Суботів, а молодшогосина Хмельницькогонаказав побитимало не до смерті.І це тоді якХмельницькиймав великийавторитет середкозацтва, йогодобре зналипри дворі польськогокороля, а такожв урядовихколах Франції.
НавколоХмельницькогогуртуваласягрупа незначноїкозацькоїстаршини, якадобиваласявідновленнякозацькихправ і привілеїв.Серед неї виділялисясотники Чигиринськогополку ФедірВешняк і КіндратБурляй, колишніполковникиКорсунськогополку МаксимНестеренко, Білоцерківського— Яцина Люторенкоі Яцько Клишата військовийсуддя ІванГиря. НайближчимисподвижникамиХмельницькогостали такожучасники багатьохморських походівна турок і татарІван Ганжа таМаксим Кривоніс.
Перший варіантзнищення польськихвійськ наНаддніпрянщинівосени 1647 р. чомусьне здійснився.І Хмельницькийта його однодумцізібралися натаємну радупід Чигириномдля виробленнянового плану.Але про зібраннястало відомопольськомукомісаровіі той наказавчигиринськомуполковникуМихайлу (Станіславу)КричевськомузаарештуватиХмельницькогодля проведенняслідства. ТаВешняк і Бурляйпереконалиполковника, що він не винен, й умовили відпуститиХмельницькогодо Трахтемирова— резиденціїкомісара ЯцекаШамберга, абивін зміг виправдатися.Кричевськийспівчувавзмовникам івідпустивХмельницького.Проте він разоміз старшимсином Тимошемта 16-ма однодумцямиза околицеюЧигирина повернувна Запоріжжя.Дорогою до нихприєднувалисярізні люди, йна Січ прибуло300, за іншими даними— 500 чол. Спочаткуприбулі оселилисяна о. Томаківка, за милю нижчевід МикитиноїСічі, де стоявпольськийгарнізон;
Тут же перебуваликозаки сотникаФедора Линчая, які нещодавнозазнали поразкиу боротьбіпроти ставлениківречі ПосполитоїІвана Барабашата Іляша Караїмовича.Хмельницькийз побратимамиперебравсяна ближчийострів Бучки.У січні 1648 р. козакивже були готовідо штурму Січі.Але полковникГурський неприйняв боюі завчасно втікзалога з Черкаськогополку впустилаповсталиху Січ і самаприєдналасядо них. На загальнійраді 30 січня, за іншими даними— на початкулютого, 1648 р. козакиобрали Хмельницькогогетьманом іпідтрималийого курс назагальне збройнеповстання протиРечі Посполитої.
ЛітописГригорія Граб’янки, розповідаючипро втечуБ.Хмельницькогоу грудні 1647 рокуна Запорожжязазначає: “Спершуподався наострів Бучки, а потім втікна Микитин Ріг, знайшов тамчоловік тристакозаків, розповівїм про себе, про все те, щоляхи з козакамизадумали зробити, про ту наругу, яку вони чинятьне лише надкозацтвом, ай над господнімихрамами”.
21 січня(в історичнійлітературіназивають 25-е,31-е січня) 1648 рокузагін повстанцівна чолі з Б.Хмельницькимзахопив МикитинськуСіч. У цьомуйому сприяликозаки Черкаськогокозацькогореєстровогополку, які перебувалив ній для спостереженняза татарськимипереправамичерез Дніпро.Повстанняохопило весьНиз, де Б.Хмельницький“усіх жовнірівпольських танімців-найманців(що залогою наЗапорожжістояли) винищив”.
Народнапам’ять скрізьстоліття пронеслацікавий переказпро те, якимчином Хмельницькийдобився успіху.“… Приїхав наСіч, аж там стоїтьжовнірство, бере од козаківдесяту рибу.От Хмельницькийпоказавши тайнозапорожцямкоролівськийлист, усовітувавїм як збутижовнірів: “Я, каже, вийду намайдан та йзачну кричати:“У раду! В раду! В раду! А як візьметепід полу дрючкуі як жовніриприйдуть безшабель, то вина їх з дрючкамина всіх і перебийте”Так і сталося”.
Улютому 1648 р. повстанцірозбили підМикитинськоюСіччю каральнізагони поляків, що намагалисяпридушитиповстання.Здобуття Січіі звільненняЗапоріжжя відпольськихвійськ булипершими перемогамиБ.Хмельницького, що мали стратегічнезначення. Цестало і початкомвизвольноївійни українськогонароду протиРечі Посполитої.
Закороткий часБ.Хмельницькийсформувавповстанськуармію, уклаввоєнний союзз Кримськимханством, здійснювавагітацію середукраїнськогонароду організовановзяти участьу війні з поляками.Саме тоді нимбула проголошенамета боротьби–відновитиУкраїнськудержаву.
ПісляВеликодніхсвят 1648 року кошовастаршина зібралазапорозькихкозаків до Січіна Раду. Прибувшина неї булонаскількибагато, що “кошовийотаман ізХмельницькиммусили вийтиз Січової фортеціна просторішиймайдан”.
Навеликій козацькійраді було оголошено, що за збиткиі гніт з бокуполяків протиних починаєтьсявійна. А союзникомкозаків будеКримський Хан.Як повідомляєлітописецьСамійло Величко, що “почувшице, все Запорозькевійсько одностайноі одноголосноназвало Хмельницькогосвоїм гетьманомі 19 квітня постановилоі обіцялосястояти за ньогоу війні з поляками, навіть якщотреба будеголовами накласти”.Тут же на радійому вручилигетьманськіклейноди.
Звідси, через кількаднів Б.Хмельницькийна чолі 8-тисячноїповстанськоїармії вирушивна зустрічпольськимвійськам, які“йшли простона Запорожедо Січі зноситиХмельницькогоабо осадитийого з войском”.
У 1648 р. українськийнарод єдиноюсилою виступивпроти польсько-католицькогопоневолення.Експлуатаціяпанів, шляхти,євреїв-орендаторівбула жорстокою.Богдан Хмельницькийсказав: “Причиною, яка спонукалакозаків піднятисявійною на ляхівбуло не те, щопозбавлятиїх.земноїбатьківщини, не те, що обтяжуватиїх роботами, подібно донемилостивихфараонів, а те, що ляхи, змушуючикозаків відступативід благочестивихдогматів таприєднуватисядо невірноговчення, злимюродствомруйнували селай доми нетліннихдуш”.
Війнаподілиласьна чотири періоди.:
Першийперіод війни(1648-1649) знаменувавсяперемогамипід ЖовтимиВодами і Корсунем; битвою підПилявцями; облогою Львоваі Зборівськимдоговором.
Другийперіод війни(1650-1653) поприкровопролитнуборотьбу повсталихі поляків, жоднійіз сторін успіхуне приніс.Тритійперіод війни(1654-1655) визначивсядопомогою РосіїУкраїні в боротьбіз Польщею.
Четвертийперіод війни(1656-1657) це укладаннясоюзу між Україноюі Семиградськимкнязівством, а також спільнідії козацтва і шведськоюармії протиПольщі.
Жовтоводськабитва 1648 — першапереможна битваукраїнськоїармії під проводомБ.Хмельницькогопроти польськихвійськ на початкунаціонально-визвольноївійни українськогонароду підпроводомБ.Хмельницького1648-57. 21.1.1648 повстанськізагони спільноз запорожцямирозгромилипольськийгарнізон наЗапорізькійСічі і обралигетьманомУкраїни Б.Хмельницького.На початкуквітня 1648, вимагаючивід великогокоронногогетьмана М.Потоцькоговивести з Україниурядові військаі скасувати“ОрдинаціюВійська Запорізького”, Б.Хмельницькийна чолі козацькоговійська виступивз Запоріжжя.Головні шляхетськісили під командуваннямМ.Потоцькогоі польногогетьманаМ.Калиновськогорозташувалисяміж Черкасамиі Чигирином.11(21).4.1648 польськекомандуваннявислало назустрічповсталим дваавангарднізагони. Першийпід командуваннямС.Потоцькогоі Я.Шемберка(бл. 6 тис. польськихжовнірів і 2тис. реєстровців)наступав суходолом, другий, що складавсяз 2 тис. іноземнихнайманців і4 тис. реєстровихкозаків на чоліз генеральнимиосавуламиІ.Барабашемта І.Караїмовичем, плив на байдакахвниз по Дніпру.Біля фортеціКодак обидвазагони малиоб'єднатисяі спільнимизусиллямизахопити Січ.Поділ польськоговійська наокремі частиниблискуче використавБ.Хмельницький.19(29).4.1648 повстанціі загін татарТугай-бея атакувалишляхетськевійсько в урочищіЖовті Води(неподаліктеперішньогоміста ЖовтіВоди Дніпропетровськоїобл.) і змусилийого, збудувавшитабір, чекатина підмогу.Однак допомогапольськомувійську ззовнітак і не надійшла.24.4(4.5).1648поблизу Кам'яногоЗатону на Дніпріреєстровікозаки піднялиповстання, якеочолили Ф.Джалалійі черкаськийсотник Б.Товпига.Повсталі, убившидекого з старшин,5(15)5 приєдналисядо військБ.Хмельницького.Вирішальнабитва 5-6(15-16).5 завершиласьповним розгромомпольськихвійськ в урочищіКняжі Байраки.Сотні польськихсолдатів загинуло, близько З тис.жовнірів і 50шляхтичівпотрапили уполон, в томучислі С.Лотоцький(незабаромпомер від ран)і Я.Шемберк…Перемога українськоїармії під ЖовтимиВодами сприяларозгортаннюнаціонально-визвольногоруху по всійУкраїні.
Враженізвісткою пропоразку в битвіпід ЖовтимиВодами й переконаніпідісланимкозаком у тому, що повстанцізначно переважаютьїх, командувачі20-тисячних головнихсил МарцінКаліновськийта МіколайПотоцькийзалишили вигідніпозиції підКорсунем і, маючи за поводирятаємного агентагетьмана, почаливідступати, долаючи багатоперешкод. 26 травнянеподалік відКорсуня полякинаскочили накозацьку засідку(козацькі силизросли до 15 тис., без врахуваннятатарськоїкінноти) і зновузазнали поразки.Хмельницькомудо рук потрапилиобидва командувачіпольсько-шляхетськоїармії, 80 великихвельмож, 127 офіцерів,8520 жовнірів, 41гармата. Начеполякам ще малобуло нещасть, за шість днівдо битви підКорсунем помираєкороль ВладиславIV. У той час, колина півдні збираютьсяюрми повстанців.Річ Посполитараптом втрачаєкороля, командиріві армію.
ПеремогиХмельницькогоприголомшилиполяків і водночаснадихнулиукраїнців.Спочатку наПраво-, а згодомі на Лівобережжікозаки, селяниі міщани створюютьполки й абопристають догетьмана, абож під проводоммісцевих ватажківпіднімаютьвласні повстання.Багато селяні козаківскористалисянагодою дативолю довгостримуванійненависті догнобителів.Страшна картинацих подій описуєтьсяу «ЛітописіСамовидця»:«… где колвекзнайшласяшляхта, слугизамковіє, жидий уряди міскіе— усе забияли, не щадячи аніжон й дітей їх, маєтностиграбовали, костели палили, обваліовали, ксіонзов забияли, дворі зась йзамки шляхецкіей двори жидовскіепустошили, незоставаючижадного цілого.Рідкій в тойкріві на тотчас рук своїхне умочил йтого грабленіятих добр нечинил». За кількамісяців з Українибуло зметеномайже всю польськушляхту, урядників, ксьондзів.Особливо нищівногоудару зазналиєвреї, які становилинайчисельніше, але найменшзахищенепредставництвошляхетськогорежиму. Між1648 і 1656 рр. повсталівбили десяткитисяч євреїв(через бракдостовірнихданих неможливовстановититочніші цифри),і тому євреїй досі вважаютьповстанняХмельницькогооднією з найжахливішихподій своєїісторії.
Польськімагнати й шляхтав свою чергувідповідалина різанинурізаниною.Найбільш сумнозвіснимприбічникомтактики шляхетськоготерору бувнайбагатшийз магнатів —Ярема Вишневецький.У своїх лівобережнихволодінняхвін мобілізуєдобре вишколене6-тисячне військо, збирає, скількиможе, переляканоїшляхти, ксьондзівта євреїв іпочинає відступатина захід. Скрізьна своєму шляхужовніри Вишневецькогокатували козаків, лишаючи засобою страхітливийслід із трупів.Якщо у Польщі«подвигами»Вишневецькогозахоплювалися, то на Українівони викликалитаке обурення, що повсталій слухати нехотіли проякісь переговори, поклявшисьборотися зВишневецькимдо смерті.
Протягомліта Хмельницький, розташувавшисьпід Білою Церквою, зосередивсяна створеннідисциплінованої, добре організованоїармії. Ядро їїскладали 16випробуваниху боях козацькихполків, очолюванихтакими шанованимиполководцями, як Філон Джалалій, Максим Нестеренкота Іван Гиря.До того ж полковницькібулави отрималитакі обдаровані, досвідченій талановитіпредставникиукраїнськоїзнаті, як ДанилоНечай, ІванБогун, МихайлоКричевський, а також вихідціз міщан — МартинНебаба та ВасильЗолотаренко.Великим допоміжнимзагоном легкоїкінноти командувавзатятий ворогВишневецькогой один із найпопулярнішихповстанськихватажків МаксимКривоніс. Іздобровольцівстворювалисянові частини, й під кінецьліта українськісили налічуваливід 80 до 100 тис.чоловік. Із нихрегулярнекозацьке військоскладало близько40 тис.
Полякитеж не гаяличасу. Щоб затриматиповстанців, вони вступилиз Хмельницькиму тактичніпереговори, що дозволилоїм мобілізувати32 тис. шляхтий 8 тис. німецькихнайманців. Колибіля Львовазбиралося їхнєвійсько, спорядженев сліпучі шати, які так полюблялашляхта, очевидецьзауважив, щополяки збираютьсявоювати незалізом, а золотомта сріблом. Начолі новоїпольської арміїстояли тримагнати: млявийі закоханийу розкошахДомінік Заславський, освіченийвчений-латиністМіколай Остророгі 19-річний АлександрКонєцпольський.Хмельницькийсаркастичноохрестив їх«периною»,«латиною» й«дитиною». 23вересня воюючіармії зустрілисяпід Пилявцями.Під час боюпольськимгетьманамзрадили нервиі вони кинулисятікати. Колипро це сталовідомо, рештаармії вчинилате ж саме. Козакита їхні союзникитатари за кількагодин знищилице нещодавновеличне військомайже дощенту.
Битвапід ПилявцямивідкрилаХмельницькомушлях на захід.Коли він заглиблювавсяв землі Волиніта Галичини, селяни віталийого та приєднувалисядо повстання.Чули навіть, як у ПівденнійПольщі пригнобленіхлопи казали:«Якби тількиБог змилувавсянад нами й давнам свогоХмельницького, тоді б ми тежпоказали шляхті, як гнобитихлопів». Напочатку жовтнякозацько-селянськаармія взялав облогу Львіві вже б от-отздобула його, та завдякивеличезномувикупу й небажаннюХмельницькогоруйнуватичудове містоЛьвів буловрятовано.Через місяць, коли веласяпідготовкадо облоги польськоїфортеці Замостя, надійшла новина, що королемобрано ЯнаКазимира —людину, якуволів бачитина троні Хмельницький.Новий корользапропонувавгетьмановіперемир'я.
Дляісториківзавжди лишалосязагадкою, чомуХмельницький, який на тоймомент мігзнищити РічПосполиту, вирішив пристатина цю пропозиціюй повернутисяна Наддніпрянщину.Вочевидь, вінусе ще сподівавсязмінити політичнусистему РечіПосполитоїтак, щоб вонамогла задовольнятикозацтво. Дотого ж голоді чума вжепозначилисяна його військах, як і на населенніУкраїни в цілому.Та й союзникамгетьмана —кримськимтатарам — нетерпілосяповернутисядодому. Ці обставини, можливо, й зумовилинебажаннягетьмана продовжувативійськовукампанію взимку.
Напочатку січня1649 р. Хмельницькийповертаєтьсядо Києва начолі переможноговійська. Збудженийнатовп і православнедуховенствовітали його, як «українськогоМойсея», що«звільнив свійнарод від польськогорабства».
Навітьпісля перемогХмельницькогостосунки міжполяками таукраїнцямилишилисянез'ясованими.Хоч гетьманусе ще не вирішиврозірватизв'язки з РіччюПосполитою, він знав, щойого послідовникирішуче настроєніпроти поверненнядо стану, якийіснував у 1648 р.Зі свого бокуполяки, готовінадати незначніпоступки козакам, все ж наполягалина поверненніукраїнців підпануванняшляхти. Ця безвихідьспричиниласядо повторенняпевної моделіподій: з рокув рік обидвісторони воювалиміж собою, алене в змозі завдатиодна однійрішучої поразки, вони закінчуваливиснажливікампанії підписаннямнезадовільнихдля себе угод, після чоговерталисядодому, щобвести військовуі дипломатичнупідготовкудо наступноївійни.
Навесні1649 р. в наступпішли поляки.З Волині йшлиїхні основнісили— 25 тис. начолі з самимкоролем ЯномКазимиром, ачерез Галичинупід командуваннямсумнозвісногоЯреми Вишневецькогорухалося 15-тисячневійсько. Вдавшисьдо своєї звичайноїтактики швидкогообманногоманевру, Хмельницькийі його союзникхан Іслам Гірей80-тисячним військомобложилиВишневецькогоу фортеці Збараж.Коли на допомогуВишневецькомупоспішив польськийкороль, Хмельницькийраптовим маневромнапав на арміюЯна Казимирапід Зборовомі оточив її.Але якраз колиполяки от-отмали зазнатипоразки й підЗбаражем і підЗборовом, татарськийхан зрадивгетьмана. Підкупленийполяками йпобоюючисьзміцненняукраїнців.Іслам Гірейвідвів своєвійсько й поставивперед Хмельницькимвимогу укластиугоду з польськимкоролем. Затаких обставингетьмановіне лишалосянічого іншого, як погодитися.
18 серпня1649 р. було підписаноЗборівськиймир. За ним реєструстановлювавсяв 40 тис. козаків, польськомувійську таєвреям заборонялосяперебуватина Київщині, Чернігівщиніта Брацлавщині, де урядовіпосади дозволялосязаймати лишекозацькійстаршині таправославнійшляхті, а православномумитрополитовіобіцялося місцев польськомусенаті. Хочавсім учасникамповстаннядаруваласяамністія, більшістьселян малиповернутисяу кріпацтво.Польськійшляхті в своючергу, навпаки, дозволялосяповертатисядо своїх володінь.Лише тиск татарзмусив Хмельницькогопіти на цю невигіднуугоду, котравикликалашироке невдоволенняпо всій Україні.Але оскількиполяки вважали, що поступилисянадто великим, а козаки булипереконані, що отримализамало, ця угодатак і не булаповністю виконана.
Будучистратегом та дипломатом, Хмельницький перед цим уклав угоду з кримськимханом, що обіцяв йому допомогу.У ході війникримські татаринерідко придаваликозаків, алеостанні нестали союзниками інших держав.
Отже, на початкувійни, навесні 1648 р., повстанське військо розгромилополяків підЖовтими Водамита під Корсунем.Перші перемогисвідчили нелише про полководськийталант Б.Хмельницькогота енергію, зякою він вівпідготовкудо повстання, а й про те, щодля Визвольноївійни вже бувпідготовленийгрунт: усяселянсько-козацька Україна сприймалайого заклики як довгоочікуваніта бажані.
Вжев цих першихбитвах поручіз ним булийого бойовіпобратиме: М.Кривонос, Д.Нечай, І.Богун, М.Кричевськийта інші. З Нимибули вигранібитви під Пилявцями(1648), під Зборовом(1649), під Батогом(1652), під Жванцем(1653). Та, незважаючина програнувнаслідокзрадництвакримськогохана битву підБерестечком(1651), Хмельницький виявив себесправжнім полководцемі знавцем військовогоділа.
Хмельницькийрозумів, що дляуспіху повстаннянеобхіднапідтримка іззовні. Відтак він дедалібільше увагизвертав назовнішню політику. Першу своюдипломатичнуперемогу гетьманздобув, залучившидо союзу з козакамикримськихтатар. Але цейсоюз виявивсяненадійним.До того ж вінне розв’язавключової дляБогдана Хмельницькогопроблеми взаєминміж Україноюта Річчю Посполитою.Спочатку гетьманще не був готовий до цілковитогорозриву. Метоюйого стосунківіз Річчю Посполитою, гнучким представникомякої був великийправославниймагнат ФадамКисіль, полягалав тому, щоб здобутиавтономію дляукраїнськогокозацтва, шляхомперетворенняйого на окремийі рівноправнийстан Речі Посполитої. Але впертанехіть шляхтивизнати колишніхпідданих рівнимисобі в політичномувідношеннівиключаламожливістьдосягнути цієїмети.
Головноюрисою йоготаланту стратегабула рішучістьнаступальних дій з метоюрозгрому ворога частинами у відкритомубою. Хмельницький зарекомендувавсебе як новаторй носій передовихідей у військовомумистецтві. Йогознаменитізасідки, демонстративніатаки, навмиснівідступи та інші тактичні прийоми ставили у безвихідь не одного польськоговоєначальника.
У сучасноїлюдини, дляякої національнийсуверенітетє чимось цілкомприроднім, виникає питання, чому Хмельницькийне проголосивУкраїну незалежною.Під час повстанняй справді пішовпоголос, що вінхоче відновити«давньоруськекнязівство» чи навітьпланує утворитиокреме" козацькекнязівство". Можливо, ціідеї й розглядались, але здійснитиїх за такихобставин булоб неможливо. Як показалибезперервнівійни, козакихоч і завдавалиполякам тяжкихпоразок, однакне могли постійнопротистоятинеодноразовимнамаганнямшляхти відвоюватиУкраїну. Длязабезпеченнятривалої перемогинад помилкамиХмельницькийпотребувавнадійної підтримки великої чужоземноїдержави. Звичайноюплатою за такудопомогу булазгода на те, щоб визнатизверхністьправителя, якийїї надавав. Головним поштовхомдо повстання виступалопрагненнянародних маспозбутисясоціально-економічнихлих і для багатьохукраїнців те, як ці проблемивирішувати- при своїй владі, чи чужій — булосправою другорядною. Нарешті у СхіднійЄвропі суверенітеттоді ототожнювавсяне з народом, а з особою законногомонарха. З оглядуна те, що за всієїпопулярностіта влади, Хмельницькийне мав такоговизнання, вінвимушений бувзнайти дляУкраїни зверхнина, який його мав.Тут не стоялопитання просамоврядуванняУкраїни, боукраїнці вжездобули його.Їхньою метоюбуло знайтимонарха, що мігби забезпечитиновосформовануй автономнусуспільствузаконністьі захист.
Формування козацької державності.
Таким ж новатором Хмельницький виступив і в організації козацькоговійська, і в державнійдіяльності.З початкомвійни Хмельницькийсформулювавідею незалежноїУкраїнськоїдержави, здійснивпринциповудержавну реформув Україні, запровадивполковосотеннийадміністративнийустрій, створиврегулярневійсько, упорядкувавподатковусистему, судочинство, встановивдипломатичністосунки збагатьма іноземнимидержавами.
Історичнезначення Зборовськоїугоди полягаєв тому, що вонапоклала початокформуваннюукраїнськоїкозацькоїдержавності.Підписаннямцієї угодизавершивсьперший, початковийперіод війни.
Врезультатібуло укладено Зборовськуугоду, до якоїбули включенінаступні основніположення:
Річ Посполита признавала існування козацької України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, гетьманське правління в неї; гетьман одержував також в користування Чигирин з округом.
Державні посади могли займати лише православні.
Питання щодо ліквідації унії та церковного майна виносились на найближчий сейм.
Київський митрополит одержував місце в сенаті.
Всім повстанцям гарантувалася повна амністія.
Євреї й ієзуіти не мали права жити в Україні, знаходитись під гетьманським правлінням; польська шляхта немала права повертатися на ці території.
Реєстр війська запорозького збільшувався до 40 тисяч (але селяни не попали в реєстрові списки та повинні були повернутися до своїх поміщиків).
1649 р.між Україноюта Річчю Посполитою була укладена Зборовська угода, що поклала початок формуваннюУкраїнської козацькоїдержави. ТериторіяУкраїни ділиласяна 16 військово-адміністративнихокругів - полків, начолі яких стоялиполковники, що були
водночасі головнимиадміністраторами.Полки ділилисяна сотні, в яких сотниквиконував тисамі функції, що і полковник.
Сотники управляли йсотенною старшиною, до якої відносилися осавул, писар, суддя, хорунжий.На чолі ВійськаЗапорізькогостояв гетьман, в руках якогозосереджуваласявся військова, політична, судова, адміністративнавлада. В управліннійому допомагала генеральнастаршина: 2 осавули, писар, суддя, хорунжий. ЦентромУправліннябула Генеральнавійськоваканцеляріяна чолі з генеральнимписарем. Замірою необхідності гетьман збиравкозацьку Раду для обговореннянайважливішихпитань життявійська.
Виникненнякозацькоїдержави в Україніпризвело дозростання їїміжнародногоавторитетута активізаціїдипломатичнихвідносин. Післявстановленнясоюзу з кримськимханом (1651) Хмельницькийактивно втрутився до молдавськихділ. У1650-1653 рр. козацькевійсько ходилоу Молдавію. Встолицю Українитого часу Чигириндо Б.Хмельницькогоприбували послиз Росії, Турції, Угорщини, Польщі, Венеції, Швеції.
В короткийстрок і в екстремальнихумовах бойовихдій створенаБогданом Хмельницькимкозацька державахарактеризуваласявисокимидемократичнимипринципамисамоврядування.При гетьмановіУкраїни існувавдорадчий орган— Рада Генеральноїстаршини, якаобговорюваланайскладнішіпитання державногожиття та поточнісправи. Водночасна Запорожжідіяла Радасічової старшинина чолі з січовимотаманом, якаприймала рішення, що стосувалисяЗапорозькоїСічі. Ще однимважливим органомдержавногосамоврядуваннябула полковаРада, яка крімпоточних питаньполкового життяобирала з участюкозаків полковустаршину таполковника.Хмельницькийзапровадивефективнуподатковусистему, збиравсяналагодитикарбуваннявласних грошей, встановив іпідтримувавдипломатичністосунки збагатьма країнамиЄвропи, зокремаз Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією,Італією, Трансільванією, які визналиУкраїну яксуб’єкт міжнародногоправа. Водночасвін організувавефективну ірозгалуженуслужбу безпеки.Великий канцлерлитовськийОльбрахт Радзивіллписав у своємущоденнику «пророзвідниківХмельницького, котрих він мавповсюди, навітьу Венеції».Українськийісторик ІванКрип’якевичзауважував, що гетьман «мавне тільки дужеточні відомостіпро події уПольщі, Криму, Туреччині, карпатськихкнязівствах, але також стеживза політикоюШвеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібнівідомості черезсвоїх послівта агентів, користувавсяповідомленнямичужоземнихпосланців.Зібрані відомостівін умів використовуватидля політичнихцілей — своїмирішеннямизахоплювавворогів зненацька».
Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна ізлагодженаорганізаціяадміністративно-територіального, судового тавійськовогоустрою, давалонадію ХмельницькомуутвердитиУкраїнськудержаву. Навесні1649 року Хмельницький, після цілогоряду блискучихперемог надполяками, мавщасливу нагодузробити це.Разом з ордоюхана Іслам-Гіреявін узяв облогоюпольське військопід Збаражем.На допомогуобложенимвирушив самкороль Ян Казимирз двохсоттисячноюармією, але їїоточило і блискавичнорозгромилоукраїнськевійсько. Тадоля розпорядиласяінакше. Хмельницькийвзяв у полонсамого короля, проте, певно, не усвідомлюючимайбутніхнаслідків свого«лицарськогокроку», змилостививсянад ним і відпустивйого, післячого під ЗборовомЯн Казимир, скориставшисьзрадою Хмельницькогокримськимханом, який, підкупленийполяками, перейшовна їхній бік, схилив гетьманапідписатиневигіднийдля УкраїниЗборівськийдоговір, щозвів нанівецьпопереднюперемогу.
Збаразькабитва та Зборівськийдоговір знаменувалисобою завершенняпершого блискучогоперіоду війниХмельницького, після якогонастали важківипробування, що закінчилисяврешті-рештвтратою хисткоїдержавностіпісля підписанняПереяславськоїугоди. Та поприце Українськадержава часугетьмануванняХмельницькогостала прикладомтого, як у результатіпрагнення досвободи танезалежностіна боротьбупіднялися всісоціальніпрошарки українськогосуспільства, ядром якоговиступилокозацтво. Основоюцієї боротьбистали ідеологічнізасади, любовдо рідної землі, віра, мова, культура.Підґрунтямцієї ідеологічноїскерованостібув високийрівень освітив тогочаснійУкраїні, вірністьнароду традиціямчасів Київськоїдержави, високадуховністьправослав’я.
Своїмидипломатичнимита військовимизаходами українськийгетьман домігсямайже повноїміжнародноїізоляції РечіПосполитої, яка доти вмілітарномуплані вважаласячи не наймогутнішоюдержавою Європи.Він забезпечивУкраїні збройнудопомогу Кримськогоханства, досягприхильногонейтралітетуТуреччини йТрансільванії, примусив Молдавіюрозірвати союзз Польщею, зав’язавдружні стосункиз Венеціянськоюреспублікою, вступив у переговоризі Швецією.
Українськадержава БогданаХмельницькоговикликалазахопленнячисленнихсучасників— дипломатів, мандрівників, літописців.Італієць АльбертоВіміна, якийособисто бачивгетьмана 1656 рокуй неодноразоворозмовляв зним, у своїхспогадах пишепро українськийнарод у періодйого найвищогозлету в часиХмельниччини.Особливо йоговразила демократичнаформа правліннякозаків — скликанняРади для обговоренняважливих державнихпитань, коликозаки у присутностігетьмана спільноїх вирішують.Подорожнінотатки сирійськогоархідияконаПавла Алеппського, який описавподорож антіохійськогопатріархаМакарія поУкраїні у 1654 і1656 роках, зафіксувалидля нас подробиціпобуту і звичаївукраїнців, якіздивували йоготим, що скрізьзустрічалихлібом-сіллюяк символомдобробуту.Описуючи своєвраження відгетьманаХмельницького, Павло Алеппськийпідкреслює:«Так ось він, Хмель, якогослава й ім’ярознеслисяпо всьому світу».Багато і захопленопише мандрівникпро освіту вдержаві Хмельницького:«Всі вони, завинятком небагатьох, навіть більшістьдружин і дочок, уміють читатиі знають порядокцерковнихслужб… Числописьменнихособливо збільшилосяз часу появиХмеля». Алеппськоговразила великадрукарня уКиєво-Печерськійлаврі, де «виходятьусі їхні церковнікниги дивногодруку, різногокольору і вигляду, а також малюнкина великихаркушах, визначнімісця країн,ікони святих, вчені дослідженнятощо».
Висновки
Внаслідоквизвольноївійни 1648-1657 рр.Українськадержава увійшладо складу Московськоїна правах автономії.Основою державноїтериторії булаНаддніпрянщинавід Случі доДністра назаході, до кордонівРосії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівськевоєводства, частина Волинськогота Білої Русі.
Післясмерті Б.Хмельницькогокозацька старшинаобрала гетьманомгенеральногописаря ЗапорозькогоВійська ІванаВиговського, він був найближчимсоратникомБ.Хмельницького.Намагаючисьпротистоятивпливу Москви, Виговськийуклав союз ізШвецію та Кримом, розпочав переговориз Польщею, щовикликалоневдоволеннястаршини. Вінрозірвав союзз Москвою ісповістив проце європейськікраїни. ПідГадячем у вересні1658 р. він уклавдоговір ізПольщею, заяким Київське, Брацлавське, Чернігівськевоєводствавходили доскладу РечіПосполитоїяк окрема державапід назвоюВелике князівствоРуське зі своїмгетьманом.
Проте, незважаючина тонкостінаукових оцінок, громадські діячі, письменники,історики йбагато іншихвважали Б.Хмельницькогоодним з найвидатнішихдіячів в історіїУкраїни. В свідомостіабсолютноїбільшостіукраїнців, аждо сьогоднішньогодня, Б.Хмельницький залишаєтьсявеликим визволителем, героїчноюособою, що силоюсвоєї індивідуальностіпідняв їх збагатовіковогопаралічубездіяльності й безнадіїта вивів нашлях національногоі соціально- економічногозвільнення.
В ціж роки підкерівництвомБ.Хмельницькогосклалася цілашкола талановитихукраїнськихдипломатів, серед якихвелику рольвідігравалиСилуян Мижиловський, Данила Грек,Іван Ковалевський, Юрій Немиричта керівникзовнішньоїполітики генеральнийписар ІванВиговський.
Зрозуміло, що не минулигетьмана невдачі, помилки тапрорахунки.Це і Берестечко,і катастрофічнамолдавськакомпанія, і провал спільногоукраїнсько-шведсько-трансильванськогопоходу на Польщу,і, нарешті, неспроможністьпримусити яксоюзників, такі ворогів визнатицілісністьУкраїни. Винуза ці помилкиісторики таписьменникипоспішалипокласти наБ.Хмельницького. Н. Костомаров восхвалявХмельницькогоза його союз з Росією ізвинувачувавйого за закулісніпереговориіз турками. Т.Шевченко докоряв Хмельницькогоза те, що вінвіддав Українуу владу Росії.П Куліш — за те, що він немовбибув винуватийу розрусі, анархії, культурномузанепаді. М.Грушевськийвисловив сумніву наявностіу Хмельницькогочітких політичнихцілей.
Шістьроків боротьбиза Українськудержаву підчас національно-визвольноївійни нашогонароду підпроводом БогданаХмельницького1648—1654 років продемонструвалинадзвичайновисокий як натой час рівеньгромадянськоїзрілості нашихпредків. Перемогиукраїнськоговійська надпольськоюшляхтою, постатьБогдана Хмельницькогояк державногодіяча, полководця, дипломата, запорозькікозаки і їхнялегендарнавідвага таумілість убойових діяхвикликализахопленнявсього світу.
Яскравугрань обдарованняХмельницькогостановить йоготалант полководця.Почавши з масовихрухів повстанців, Богдан Хмельницькийпереходитьдо операційдобре вишколеного, добірного, хочі не такого вжей численного, війська. Використавшив організаціїукраїнськоїармії свійпопереднійвеликий військовийдосвід і залучившиталановитихполководців, таких як ІванБогун чи МаксимКривоніс, Хмельницькийсповідуваввирішальнуроль проводуу війську, рольавторитетукомандуваннята його умінняпідтримуватидисципліну.Польське військоздебільшогокількіснопереважалоукраїнськуармію, але зазнавалопоразки черезвідсутністьсерйозногой авторитетногокомандування.Навпаки, відсамого початкуборотьби БогданаХмельницькогокозацьке військобуло згуртованезалізною дисципліноюй послухомсвоєму вождеві.Прикладом того, як Хмельницькийвиховував своєвійсько, є факти, коли козакисвідомо йшлина смерть, натортури як«язики», якихбрали у полонполяки, і вонипід тортурамидавали вороговіневірні відомостій рятували своєвійсько, абоколи в битвіпід Берестечкомкозаки вразилисвіт своєюмужністю, фанатичноювірою в перемогу.
Моральнувартість військаХмельницькогосучасникивбачали не лишев регулярнихзасадах організації, умінні перемагатиз меншими силами, а й у здоровомусвітоглядікозаків, у їхнійвеличезнійрелігійнійі національнійзгуртованостіі зосередженостіна єдиній головнійметі — перемозі.Саме ці засадизавдяки великомуталантовіБогдана Хмельницькогостворили усередині XVIIстоліття вУкраїні непоборнуармію, одну знайкращих утогочаснійЄвропі. Виявомнезвичайноїна ті часидисциплінованостівійська БогданаХмельницькогобуло й те, щоне лише козацькі, а й найманітатарськізагони ненаважувалисячинити грабункиу здобутихмістах. Навітьвороги, поляки, з подивомвисловлювалисяпро високудисципліну, послух і нечуванудоти карністьза порушенняу військуХмельницького.Основами тихчеснот і високоїжертовностіта дисциплінибули виплеканіз часів Київськоїдержави такіриси воїнськоїдоблесті, якчесть, хоробрість.Богдан Хмельницькийвміло застосовувавновітню тактику, яка з’явиласяу Європі в часитридцятирічноївійни. Апогеємйого талантуяк полководцяперемагатиз меншими силамибула битва підБатогом, блискучийреванш за поразкупід Берестечком.
Списоквикористанихджерел та літератури.
М. Грушевський Історія України-Русі, т. VII, Київ, “Наукова думка”, 1995 р.
Н. Полонська-Василенко Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р
М. Аркас Історія України-Русі, Київ, “Вища школа”, 1991 р
Орест Субтельний Україні. Історія, “ Либідь ”, 1991 р
Г. Кониський Історія Русів, Київ, “Радянський письменник”, 1991 р
І. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін Історія українського війська, Львів, “Світ”, 1992 р.
А.Жуковський, О.Субтельний Нарис історії України, Львів, “Світ”, 1992 р.
В.Антонович Коротка історія козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.
О.Єфименко Історія України та її народу, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.
В.Власов, І.Коляда Історія України, Київ, “АСК”, 1996 р.
Під редакцією Слюсаренко В.Г., Гусєва В.І. Нариси історії України (новий погляд), Київ, “Вирій”, 1996 р.
Під редакцією В. А. Смолія Історія України. Нове бачення, Київ, “Україна”, 1995 р.
В.Король Історія України, Київ, 1995 р.
М.Котляр, С.Кульчицький Шляхами віків: Довідник з історії України, Київ, “Україна”,
1993 р.
Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко Історія України, Київ, 1993 р