--PAGE_BREAK--Українські ж дослідники ще донедавна обходили увагою питання радянського військового полону часів Другої світової війни. 90-і рр. ХХ ст. і перші роки ХХ ст. позначилися лише кількома публікаціями. Це монографія, статті, а також кандидатська дисертація В. Карпова про долю японських військовослужбовців інтернованої у СРСР Квантунської армії[21], статті О. Буцько і В. Левикіна щодо різних аспектів полону в СРСР[22].
Що стосується військового полону на теренах України, то до останнього часу ця тема дослідниками практично не вивчалась. Лише у 2000 р. з’явилося кілька доробок О. Потильчака[23] та документальне видання В. Сергійчука[24].
У 2001–2005 рр. побачили світ перші ґрунтовні дослідження з даної проблеми А. Чайковського, О. Потильчака і М. Баглікової. Два видання праці А. Чайковського “Полон: За чужі та свої гріхи (Військовополонені й інтерновані в Україні 1939–1953 рр.)”[25] стали першим серйозним дослідженням теми в українській історіографії. Використавши унікальну архівну документальну базу, а також опубліковані джерела, мемуари, періодичні видання та наробітки попередників, учений зробив спробу комплексно висвітлити проблему військового полону періоду Другої світової війни на її українському ґрунті. З приводу “трудових звершень” військовополонених й інтернованих автор наголошує на їх низьких показниках. Причиною цього, на його думку, став підневільний характер праці останніх і той факт, що в основі трудового використання контингенту лежав досвід ГУТАБу[26].
У працях, опублікованих у 2001–2002 рр., О. Потильчак порушив тематику трудового використання полонених та інтернованих на відбудові господарських об’єктів Чернігівської області, вугільних шахт і металургійних підприємств Донбасу та Півдня України[27]. У монографії, а також у своїй докторській дисертації дослідник виокремив особливості організації й функціонування системи радянського військового полону та її режимних установ на території УРСР у 1939–1954 рр., висвітлив питання організації та утримання місць поховань військовополонених й інтернованих у 40-х – 70-х рр. ХХ ст. та чисельності померлих в Україні [28].
Отже, аналіз історіографії проблеми становища іноземних військовополонених та інтернованих Другої світової війни в радянському військовому полоні свідчить про недостатню вивченість ряду аспектів цього складного, суперечливого та багатовимірного явища. Це повною мірою стосується і теми їхнього утримання та трудового використання в Україні.
Опрацювання джерельної бази з історії військового полону у 1939–1953 рр. засвідчує наявність великого масиву документів у вітчизняних архівних установах. В опрацьованих фондах сконцентровано джерельні пласти, що охоплюють практично всі сторони та напрями діяльності органів військового полону на території УРСР і дозволяють всебічно вивчити проблему організації утримання і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих.
У Державному архіві Міністерства внутрішніх справ України зберігаються документи, що відображають процес виникнення, розвиток і функціонування системи утримання і трудового використання контингентів у мережі установ радянського військового полону в УРСР. Основним є фонд Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) УРСР (ф. 5). Надзвичайну інформаційну насиченість мають такі матеріали архівних фондів: накази, розпорядження НКВС, МОГП, МВС СРСР (ф. 45) і накази, розпорядження НКВС, МОГП, МВС УРСР, МВС України (ф. 46). Опрацювання документів цих фондів дозволило встановити низку важливих кількісних і структурно-галузевих показників трудового використання контингентів таборів для військовополонених та інтернованих. Використані у дисертації документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України за своїм походженням поділяються на дві групи – радянські та німецькі. Перші сконцентровані у фонді Управління справами Ради Народних Комісарів УРСР (ф. Р-2) і представлені переважно листуванням, доповідними записками, повідомленнями про використання німецьких військовополонених у господарстві республіки, на відбудові промислових та енергетичних підприємств, об’єктів комунальної власності, наукових установ тощо. Серед архівних документів німецького походження з фондів ЦДАВО України цікавими для вивчення теми, хоча і дуже нечисленними, є матеріали Колекції мікрофотокопій документів німецько-фашистських установ, армійських груп та їхніх підрозділів (ф. КМФ-8). У документах Центрального державного архіву громадських об’єднань України матеріали про історію радянського військового полону в Україні та трудове використання контингенту досить численні та зберігаються переважно в розділі справ Центрального Комітету КП(б)У (ф. 1). Справи Особливого сектора ЦК КП(б)У містять документи з питань розміщення, утримання, забезпечення і трудового використання військовополонених та інтернованих з таборів і робочих батальйонів на території республіки. Хронологічно ці матеріали охоплюють 1944–1953 рр. Вони досить різні за характером, походженням і ступенем інформативності. У дисертації використано й окремі документи з фондів Державного архіву Служби безпеки України. Серед них – справи фонду 16, в яких йдеться про організацію та забезпечення трудового використання військовополонених на будівництві автомобільних доріг у західноукраїнському регіоні 1939–1941 рр.
Всього в дисертації використано матеріали 133 справ, зосереджених у чотирьох вищезгаданих архівах.
Важливу групу джерел склали опубліковані документи. Суттєвими за змістом у контексті досліджуваної проблеми є публікації джерел, присвячені загальним питанням військового полону, його міжнародно-правовим аспектам[29]. Друга група – це збірники документів про діяльність органів УПВІ–ГУВПІ НКВС (МВС). Особливо важливими для вивчення даної теми є документи, вміщені у двох збірниках, які видані у Російській Федерації.[30] Вітчизняні видання нечисленні. Серед них – згадане видання В. Сергійчука. Також частково використано мемуарну літературу.
Таким чином, залучення даного комплексу джерел створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертації завдань, ґрунтовного і достовірного розкриття основних сторін діяльності НКВС (МВС) і господарських органів щодо утримання й трудового використання військовополонених та інтернованих на території України у 1939–1941 рр. та 1943–1953 рр.
У другому розділі“Становище іноземних військовополонених та інтернованих періоду Другої світової війни в Українській РСР” здійснено комплексний структурний аналіз нормативної бази та практики організації табірного режиму, охорони, матеріально-побутового, харчового, медико-санітарного забезпечення іноземних військовополонених Другої світової війни в УРСР.
Протягом 1941–1945 рр. було створено нормативну базу, що врегульовувала всі основні параметри організації табірного режиму й охорони військовополонених та інтернованих. Основною метою режиму утримання контингенту залишалася його ізоляція від оточуючого населення і запобігання втечам. Аналіз відповідної статистики свідчить, що показник кількості втеч військовополонених та інтернованих на території УРСР був одним із найвищих у СРСР.
Вивчення документів засвідчує, що в роки війни та повоєнний період державні виконавчі структури, відповідальні за утримання військовополонених та інтернованих, створили достатньо повноцінну нормативну базу, що регламентувала їхнє матеріально-побутове постачання. Проте на практиці забезпечення далеко не завжди відповідало не лише нормам міжнародного права, а й вимогам відомчих нормативних приписів НКВС (МВС).
У період Великої Вітчизняної війни нормування продовольчого постачання полонених позначалося нестабільністю. Саме в 1941–1945 рр. у практику радянського військового полону ввійшов принцип тотальної диференціації норм харчування. У ці роки рівень калорійності харчів для окремих категорій полонених та інтернованих залежав не лише від військового звання, стану здоров’я і самого факту праці військовополоненого, а й від характеру виконуваної роботи, рівня її трудомісткості, а також – від його політичної та ідеологічної “благонадійності”.
Загальною тенденцією повоєнного періоду стало номінальне підвищення рівня калорійності харчування військовополонених, проте це не завжди гарантувало реальне поліпшення їхнього табірного життя. Тому особливо відчутними для полонених стали продовольчі труднощі, а в окремих регіонах України і голод, спричинені посухою та неврожаєм 1946 р. Лише у 1947–1953 рр. продовольче забезпечення полонених нормалізувалось. Норми харчування зросли, було вдосконалено диференційоване харчове постачання, знизився рівень зловживань і розкрадань у цій сфері. Такі заходи, поєднані з загальним поліпшенням умов утримання в режимних установах, вплинули на зменшення показника смертності до мінімуму та значно покращили показники трудового використання контингенту.
Налагоджуючи медико-санітарне обслуговування військовополонених, тодішнє УПВІ НКВС СРСР широко використовувало досвід ГУТАБу. Основними установами, що забезпечували цей напрям, були санітарні відділення таборів і табірні лазарети. Із початком війни система медико-санітарного забезпечення полонених виявилася неефективною. Тому радянський уряд розширив мережу лікувально-оздоровчих установ за рахунок організації спецшпиталів. Проте кількість останніх, організованих на території УРСР, їх забезпеченість медичним персоналом, обладнанням і медикаментами, а отже, й якість лікування в них, наявним потребам і відомчим нормативам відповідали не завжди. Особливо загрозливих масштабів захворюваність і смертність досягли взимку-навесні 1944–1945 р. Ефективність медико-санітарного та харчового забезпечення контингентів поступово зросла лише у повоєнний період.
Отже, радянське керівництво не мало на меті фізичне знищення полонених, як це практично здійснювалося у нацистських таборах. Головними завданнями були їхня ізоляція, ефективна політико-ідеологічна “обробка” та інтенсивне трудове використання. Також підкреслено, що в силу централізованого характеру відомства, котре опікувалося долею військовополонених та інтернованих в СРСР, про якусь окрему “українську специфіку” в загальнополітичних питаннях військового полону говорити не доводиться. Таку специфіку можна виокремлювати хіба що на етапі реалізації рішень НКВС (МВС) в республіці, але й вона не мала принципового характеру.
Утретьому розділі“Праця іноземних військовополонених та інтернованих в Україні в передвоєнний період і в роки Великої Вітчизняної війни” проаналізовано проблеми трудового використання контингенту у системі радянського військового полону на території УРСР у 1939–1945 рр. Трудові ресурси колишніх польських військовослужбовців використовувалися обмежено на будівництві транспортної інфраструктури і в чорній металургії. Нормативної бази, що враховувала б специфіку працевикористання осіб зі статусом військовополонених, практично не існувало. Віднісши полонених до відомчої компетенції НКВС, уряд апріорі створював передумови, коли господарські інстанції звично ототожнювали цей контингент (незважаючи на відмінний правовий статус) із цивільними в’язнями.
Події від липня 1941 р. до вересня 1945 р. характеризувалися становленням системи трудового використання військовополонених. У цей час їхня праця, хоча і розглядалася як важлива складова режиму військового полону (поряд з ізоляцією та збереженням їх як робочої сили), проте не вважалася абсолютним обов’язком. Як наслідок, у відомчих нормативних актах питання трудового використання військовополонених не деталізувалися, а за цілими їх контингентами – такими як офіцерство – було визнано право працювати лише за бажанням.
У період 1941–1943 рр. з боку органів УПВІ НКВС спостерігається певна недооцінка важливості та значення трудового використання полонених. На наш погляд, це пояснюється двома причинами: по-перше, недостатньою кількістю контингенту у таборах, що не дозволяла сподіватися на реалізацію за рахунок їх трудового використання скільки-небудь значних військово-економічних програм; по-друге, тим, що в умовах стратегічного наступу вермахту, в розвитку оборонної промисловості влада робила ставку на власні, досить значні, трудові ресурси.
Відновлення функціонування табірної мережі УПВІ та початок інтенсивного працевикористання військовополонених на території УРСР припадають на кінець 1943 – початок 1944 рр. У 1943–1945 рр. особливо активно праця контингенту використовувалась у вугледобувній галузі та чорній металургії (від 30 % до 40 % трудового фонду), на відбудові підприємств хімічної промисловості, машинобудування, електроенергетики, харчової промисловості та кольорової металургії. Широке застосування ці трудові ресурси дістали на відновленні комунального господарства міст, урядових і громадських споруд, житла, транспортної інфраструктури (залізниць, автошляхів, морських портів) тощо.
Навесні – влітку 1945 р. в УРСР з’явилася нова категорія контингенту – примусово мобілізовані громадяни з країн Південної та Центральної Європи – переважно етнічні німці. Їх трудове використання мало відчутні територіально-галузеві особливості. Близько 80 % усіх іноземців, які були вивезені до СРСР і здобули статус “інтернованих”, розмістили на Сході та Півдні України і використовували як робочу силу на підприємствах вугільної та металургійної промисловості. Ще однією суттєвою особливістю сфери трудового використання “інтернованих” була низька ефективність праці та швидке зменшення трудового фонду за рахунок смертності, репатріації непрацездатних і хворих. На кінець 1945 р. серед основних показників у сфері використання праці військовополонених й інтернованих цивільних іноземців в УРСР спостерігалося підвищення питомої ваги трудового фонду в загальній кількості контингенту, поліпшення фізичного стану, зменшення захворюваності та смертності, покращення показників виводу трудових контингентів на роботи госпорганів, підвищення продуктивності їхньої праці до і вище рівня самоокупності, покриття витрат на утримання виробничих таборів, зменшення чисельності табірної обслуги з числа непрацездатних тощо.
Таким чином, аналіз джерел засвідчує, що проблема ефективності використання робочих рук військовополонених та інтернованих і продуктивності їхньої праці на українському ґрунті характеризувалася відчутною динамікою вже на завершальному етапі Другої світової війни. Якщо для періоду 1943 – початку 1945 рр. частим було нехтування їхніми трудовими ресурсами, а продуктивність праці залишалася дуже низькою, то у середині – другій половині 1945 р. ситуація поступово вирівнялась і середній показник ефективності праці бранців наблизився до рівня самоокупності витрат на їхнє утримання.
Учетвертому розділі “Залучення військовополонених та інтернованих до повоєнної відбудови економіки УРСР” проаналізовано основні напрями нормативного регулювання, організації, розподілу та особливостей трудового використання полонених й інтернованих на території УРСР у повоєнний період. Найактивніша нормотворча робота органів ГУПВІ МВС щодо використання робочої сили військовополонених припадає на 1945–1947 рр. Тоді видаються накази, положення, директиви, що закріплюють принципово нове ставлення радянського уряду до праці контингенту. Очевидно, головною причиною таких змін став перехід економіки до мирного будівництва і пріоритет відновлення зруйнованої війною соціально-економічної сфери господарства країни, що потребувало значних контингентів дешевої робочої сили.
Аналіз нормативної бази дозволяє стверджувати, що чільне місце тут посідає “Положення про трудове використання військовополонених” від 29 вересня 1945 р., котре остаточно закріпило обов’язковий характер праці останніх і стало основним документом, який регулював ці питання надалі. У другій половині 1945 – на початку 1946 р. у Радянському Союзі завершується формування системи примусової праці військовополонених й інтернованих, суть якої залишалася незмінною – обов’язкове, виняткове та примусове у своїй основі використання наявних трудових ресурсів.
Зіставлення кількісно-галузевих показників розміщення та організації трудового використання військовополонених й інтернованих на території УРСР у повоєнний період засвідчує низку особливостей і пріоритетів, що склалися у цій сфері. Регіонами переважного застосування праці військовополонених та інтернованих були Центр, Схід і Південь України. Стабільно найбільший контингент (майже третина всього трудового фонду бранців) уже звично використовувався на вугільних копальнях Сталінської та Ворошиловградської областей. Порівняно великі групи полонених працювали на відбудові та спорудженні підприємств важкої промисловості, прокладали автомобільні шляхи тощо. Робочі батальйони інтернованих розміщувалися у Сталінській, Ворошиловградській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, а їхні контингенти працювали у вугільній, металургійній, хімічній промисловості та на промисловому будівництві. Що стосується Правобережжя і західних регіонів республіки, то на цих територіях розміщувалася порівняно невелика кількість військовополонених, що використовувалися для відбудови і розвитку транспортної інфраструктури, на видобутку корисних копалин, у лісопереробній промисловості, тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--До типових проблем, що впливали як на стан трудових ресурсів військовополонених та інтернованих, так і на ефективність використання їхньої праці, слід віднести такі: незабезпеченість житлом, незадовільні умови харчування, побутового і матеріально-технічного постачання, порушення організації техніки безпеки, нецільове використання трудових ресурсів, відволікання на незначні другорядні роботи, незадовільна організація праці, незабезпеченість спецодягом, інструментом і обладнанням. Незважаючи на це, показники ефективності трудового використання військовополонених упродовж 1946–1949 рр. зростали. Загальні тенденції показують досить позитивну динаміку збільшення чисельності трудового фонду серед контингентів таборів, а також підвищення продуктивності праці військовополонених.
У 1946–1950 рр. чіткі тенденції до зростання спостерігалися й у виконанні військовополоненими та інтернованими планових виробничих завдань. Якщо на початку цього періоду середні показники виконання норми варіювалися у межах 60–80 %, то під кінець 1949 р. вони зросли по таборах УПВІ МВС УРСР до 107 %. Наслідком зростання продуктивності їхньої праці стали: рентабельність таборів і підвищення середньої заробітної плати військовополонених та інтернованих, зменшення дебіторської заборгованості господарських органів, зростання фінансових накопичень таборів.
Отже, порівняльний аналіз статистики використання праці військовополонених та інтернованих у повоєнному СРСР засвідчує, що вартість робіт, виконаних ними у 1946–1947 рр., перевищувала половину суми, отриманої від їхнього трудового використання за весь період полону. Ця тенденція є справедливою і для оцінки масштабів та ефективності трудового використання військовополонених та інтернованих української ланки системи таборів. У 1947–1950 р. масштаби їхнього трудового використання зменшилися, проте його ефективність зросла.
Опрацьований матеріал дав підстави для таких висновків та узагальнень:
– Аналіз стану наукової розробки теми свідчить про відсутність спеціального наукового дослідження, присвяченого вивченню питань організації утримання та працевикористання військовополонених та інтернованих на території України у 1939–1953 рр. При опрацюванні джерельної бази з даної проблеми з’ясовано, що у фондах архівів сконцентровано джерельні пласти, що охоплюють практично всі сторони та напрями діяльності органів військового полону на території УРСР і дозволяють повноцінно і всебічно вивчити дану проблему, а отже, цей науковий напрям є перспективним й актуальним.
– Аналіз нормативної бази та практики організації табірного режиму, охорони, матеріально-побутового, харчового і медико-санітарного забезпечення іноземних військовополонених Другої світової війни дозволяє стверджувати, що радянське керівництво не ставило перед собою завдання їх фізичного знищення. Головною метою системи залишалася ізоляція військовополонених, їхня ефективна політико-ідеологічна “обробка”, інтенсивне трудове використання.
Територія УРСР вирізнялась певною специфікою розміщення, утримання і забезпечення військовополонених та інтернованих. Масштабність відбудовчих робіт визначила щільність розміщення значних спеціальних контингентів, передусім на промисловому Сході й Півдні України. Аналіз відповідної статистики свідчить про особливості “української” ланки табірної мережі для полонених та інтернованих і в режимі охорони. Показники кількості їх втеч взагалі й вдалих втеч зокрема були одними з найвищих у СРСР. На наш погляд, основною причиною цього став географічний чинник.
З’ясовано, щоб стимулювати виробничу активність полонених, влада вперше випробувала принцип диференційованого продовольчого постачання. На думку автора, така система харчового постачання скидалася на шантаж голодом і мала матеріалізувати два важливі взаємопов’язані завдання в роботі з військовополоненими: фізичне збереження ще працездатного контингенту та його ефективне трудове використання.
Початок війни показав неефективність існуючої системи медико-санітарного забезпечення. Тому радянський уряд розширив мережу лікувально-оздоровчих установ за рахунок організації спецшпиталів. Проте кількість цих установ на території УРСР і якість лікування не відповідали ні дійсним потребам, ні відомчим нормативам. Лише у повоєнний період ефективність медико-санітарного забезпечення військовополонених та інтернованих поступово зростає.
– Відзначаючи особливості, характерні для сфери трудового використання вказаних категорій в УРСР, зазначимо, що нормативної бази, котра враховувала б специфіку працевикористання осіб зі статусом військовополонених, практично не було. Через організаційні проблеми початкового періоду військового полону і брак досвіду роботи з контингентом, в основу їхнього працевикористання надалі було покладено досвід і технології ГУТАБу НКВС. Полонені для радянських господарників, звиклих до масового використання підневільної праці в’язнів, виявилися новим, захищеним міжнародними конвенціями, контингентом, для якого мали розроблятися окремі, специфічні умови та правила працевикористання.
– В силу централізованого характеру відомства, котре опікувалося долею бранців війни в СРСР, про якусь окрему “українську специфіку” в загальних, політичних питаннях військового полону говорити не доводиться. Таку специфіку можна виокремлювати, хіба що, на етапі реалізації рішень Москви та їх конкретного втілення на українському ґрунті. Також з’ясовано, що у період Другої світової війни поступово викристалізовувалися принципи використання праці військовополонених: її примусовий загальний характер, максимальна самоокупність, воєнізація праці. Хоча зовні використання утримуваних контингентів опосередковувалося заробітною платою, побутовим, харчовим і медичним обслуговуванням, нормованим режимом праці та відпочинку тощо, все ж як примусове, воно набувало характеру експлуатації, адже в основу системи роботи з полоненими було покладено не загальновизнані принципи Женевської конвенції, а досвід і методи сталінських таборів.
– Важливою особливістю сфери трудового використання військовополонених та інтернованих на території УРСР у 1943–1945 рр. стала найбільша в СРСР регіонально-галузева концентрація цього трудового фонду. У 1943–1945 рр. галузями, в яких особливо активно використовувалася праця полонених та інтернованих, були вугледобування і чорна металургія. Відчутним було залучення полонених до відбудови підприємств хімічної промисловості, машинобудування, електроенергетики, харчової промисловості та кольорової металургії. Широке застосування трудові ресурси дістали на відбудові комунального господарства міст, урядових і громадських споруд, житла. Крім того, вони застосовувалися й на відновленні транспортної інфраструктури, передусім, залізниць, автошляхів, морських портів тощо. Певні територіально-галузеві особливості в контексті УРСР мало і трудове використання інтернованих. Майже 80 % цих осіб розмістили на Сході та Півдні УРСР і використовували як робочу силу на підприємствах вугільної та металургійної промисловості. Ще однією суттєвою особливістю сфери трудового використання інтернованих на завершальному етапі війни була вкрай низька ефективність праці останніх та стрімке зменшення трудового фонду через смертність і репатріацію непрацездатних та хворих на батьківщину.
Для періоду 1943 – початку 1945 рр. спостерігалося нехтування трудовими ресурсами бранців, а продуктивність їх праці дуже низькою, то у середині – другій половині 1945 р. ситуація поступово вирівнюється і пересічний показник продуктивності праці військовополоненого почав наближатися до рівня самоокупності витрат на його утримання.
– Аналіз відомчих нормативних актів НКВС (МВС) дозволяє стверджувати, що саме у другій половині 1945 – на початку 1946 р. у Радянському Союзі завершується формування системи примусової праці полонених й інтернованих. Надалі ця система зазнала окремих структурних та режимних змін, певним чином удосконалювалася, проте її суть залишалася незмінною – це обов’язкове, виняткове та примусове у своїй основі використання наявних трудових ресурсів.
Основними регіонами пріоритетного застосування робочих рук військовополонених та інтернованих були Центр, Схід і Південь України. Саме тут концентрувався промислово-виробничий потенціал, що мав стратегічне значення для держави. Майже третина всього трудового фонду полонених використовувався на вугільних копальнях Сталінської та Ворошиловградської областей. Порівняно великі групи полонених працювали на відбудові та будівництві підприємств важкої промисловості, прокладали автомобільні шляхи тощо. Робочі батальйони інтернованих розміщувалися у Сталінській, Ворошиловградській, Дніпропетровській та Запорізькій областях, а їхні контингенти працювали у вугільній, металургійній, хімічній промисловості та в промисловому будівництві. На Правобережжі та в західних регіонах республіки розміщувалась порівняно невелика кількість військовополонених, які використовувалися в транспортній інфраструктурі та на видобутку корисних копалин, у лісопереробній промисловості, тощо. Такий розподіл трудового фонду визначався не лише регіонально-галузевою структурою економіки Правобережжя і Західної України, що мала переважно аграрний характер, а й важливим транзитним значенням цього регіону.
– Типовими проблемами, що впливали на стан трудових ресурсів військовополонених та інтернованих, ефективність використання їхньої праці, у повоєнний період залишалися: незабезпеченість житлом, незадовільні умови харчування, побутового і матеріально-технічного постачання, порушення організації техніки безпеки, нецільове використання фахівців, відволікання на незначні другорядні роботи, незадовільна організація праці, незабезпеченість робіт спецодягом, інструментом і обладнанням тощо. Водночас у повоєнний період, в умовах припинення надходження нових контингентів працездатні військовополонені та інтерновані стали важливим чинником стабілізації виробничих показників підприємств, між якими розгорнулось справжнє суперництво за цей трудовий фонд.
Незважаючи на всі проблеми, загальні показники ефективності трудового використання полонених протягом 1946–1953 рр. значно поліпшилися. Важливим чинником цього стало посилення вимог до організації праці й техніки безпеки на виробництві. Після війни розширилась сфера використання військовополонених та інтернованих на роботах за спеціальністю. У цей період все рельєфніше виявляється тенденція певної “лібералізації” підходів до організації праці полонених. Широких масштабів набуло розконвоювання, використання на роботах дрібними групами, разом із цивільним населенням.
Військовополонені та інтерновані, розміщені на території УРСР, становили значний і важливий контингент трудових ресурсів, що досить ефективно використовувався на відновленні зруйнованого війною господарства. Його загальна чисельність від 1944 р. до 1953 р. сягала близько 500 тис. осіб, що становило приблизно четверту частину загалу цих спецконтингентів у СРСР. Характеризуючи їхній внесок у повоєнну відбудову як суттєвий, слід наголосити, що головний тягар відбудовчих робіт ліг на плечі радянських громадян.
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ
1. Алєксєєва-Процюк Д.О. Санітарно-медичне забезпечення військовополонених фашистських армій в Україні під час Другої світової війни та в перші повоєнні роки // Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2005. – Вип. 9. – Ч. 3. – С. 79–85.
2. Алєксєєва-Процюк Д.О. Документи центральних архівів України про утримання та працевикористання іноземних військовополонених й інтернованих в Українській РСР у 1939–1953 рр. // Архіви України: Науково-практичний журнал. – № 1–3 (259). – К., 2007. – 471 с. – С. 184–189.
3. Алєксєєва-Процюк Д.О. Працевикористання військовополонених в Українській РСР у 1939–1941 рр. // Науковий часопис НПУ ім. Драгоманова. Сер. № 6. Історичні науки: Збірник наукових праць. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – Вип. 4. – С. 205–213.
4. Алєксєєва-Процюк Д.О. Трудове використання іноземних військовополонених в СРСР у роки Великої Вітчизняної війни // Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2007. – Вип. 11. –С. 245–251.
5. Алєксєєва-Процюк Д.О. Працевикористання військовополонених та інтернованих у відбудові міста Києва (1945–1950 рр.) // Форум права. – 2007. – № 3. – С. 11–14. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07adovmk.pdf.
6. Алєксєєва-Процюк Д.О. Використання праці військовополонених та інтернованих в Україні (1944–1953 рр.) // Безсмертя подвигу: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 22 квітня 2005 р.) / Київський нац. ун-т внутр. справ. – К.: ВПЦ МВС України, 2006. – С. 257–265.
7. Алєксєєва-Процюк Д.О. Польські військовополонені в Україні (1939–1941 рр). // Над Дніпром та Віслою: Матеріали міжнародної наукової конференції “Україна і Польща у визвольних змаганнях ХІХ – початку ХХ ст.” (м. Київ, 5 листопада 2003 р.) / Упор. А. Чайковський, В. Топольскі. – К. –2004. – С. 161–165.
8. Алєксєєва-Процюк Д.О. Організація роботи і утримання військовополонених та інтернованих на відбудові об’єктів столиці України (1945–1950 рр.) // У кн.: Військовий полон та інтернування (1939–1956 рр.) – К.: Парламентське вид-во, 2008. – С. 255–259.
АНОТАЦІЯ
Алєксєєва-Процюк Д.О.Організація утримання і трудового використання іноземних військовополонених та інтернованих на території України (1939–1953 рр.) – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. – Київ, 2008.
На широкій джерельній базі здійснено комплексне дослідження питань організації утримання і праце використання іноземних військовополонених й інтернованих на території України у 1939–1953 рр. У роботі висвітлюються побутові умови, а також рівень матеріального забезпечення, харчування, медико-санітарного обслуговування і праце використання військовополонених та інтернованих. Виявлено регіонально-галузеві особливості розміщення й розподілу зазначених контингентів на території УРСР, розглянуто й проаналізовано особливості їх трудового використання у різні періоди війни та у повоєнний період, оцінено їхній реальний внесок у відбудову економіки республіки.
Ключові слова: працевикористання, полон, військовополонені, інтерновані, контингент, відбудова.
АННОТАЦИЯ
Алексеева-Процюк Д.А.Организация содержания и трудового использования иностранных военнопленных и интернированных на территории Украины (1939–1953 гг.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова. – Киев, 2008.
В работе на основе всестороннего анализа широкого круга архивных материалов, научных публикаций сделана попытка комплексного исследования специфики содержания и трудового использования военнопленных и интернированных на территории Украины в 1939–1945 гг. и послевоенный период.
Дана развёрнутая характеристика регионально-отраслевых и структурных аспектов размещения трудовых ресурсов военнопленных и интернированных, особенностей режима содержания, материально-бытового обеспечения, питания, лечения и медико-санитарного обслуживания, а также организации и трудового использования контингента. В диссертации осуществлен анализ нормативно-правовой базы, в которой советское руководство юридически закрепляло различные аспекты содержания и трудоиспользования военнопленных. Приводятся статистические данные о количестве военнопленных и интернированных, используемых на работах, разделении контингента по регионам и отраслям, в которых был востребован их труд, качественных характеристиках рабочей силы и др., позволившие составить представление об их реальном вкладе в восстановление разрушенной в годы войны экономической и социальной сферы УССР.
продолжение
--PAGE_BREAK--