МінестерствоОсвіти України
Донецькаобласть
м.Маріуполь
СЗОШ№ 66 8-а клас
Рефератз історії Українина тему:
“Козаки,їхнє життя, побут та звичаї”
Виконав: Засецький В.А.
Учитель: Неменуща М.В.
м. Маріуполь
2001 р.
План СТР.
Запорізьке козацтво. 3
Кошовий атаман. 4
Козацька наречена. 4
Суднобудування запорізьких козаків. 5-7
Запорозька верф. 8-9
Суди і покарання запорізьких козаків. 10-12
Адміністратівні і судові влади в запорізьському низовому війську. 13-20
Висновок 21
ЗапорізькаСіч
На кордонілісу і дикогостепу, на стикуслов'янськоїосілої сталостіі розгульноївольниці кочівниківнародилосякозацтво. Багатохто говорятьпро його особливукультуру інавіть цивілізацію.Степова місцевістьнижче дніпровськихпорогів одержаланазву Запоріжжя, а плавні, щопримикаютьдо Дніпра — ВеликогоЛугу. Саме туту середні століттязародилосяй зміцнілозапорізькекозацтво. Запорожціназвали себеще «січовиками».Слово це походитьвід дієслова«сікти»і має той самийкорінь зі словом«засіка ». Козацькастолиця — Січ- для захистуобставляласявирубаними(висіченими)деревами. Однакдотепер невідомі точнімісця їхньогорозташування.І взагалі вісторії запорізькогокозацтва щебагато білихплям. Спробуємо, призвавши надопомогу свідченнядеяких авторитетнихдослідниківкозацькогопобуту і народнупоголоску, висвітитиокремі, найбільшзагадковімоменти історіїзапорізькихкозаків, особливостіїхньої культури.
1. Запорізькекозацтво.
З 15 століттяв українськихстепах з'являютьсядобувачі, що пізнішепоповнюютьсяутікачами відпольськогопанування. Нановій територіїїм приходитьсяпостійно захищатисявід татар, іпоєднуютьсяв окремі збройнігрупи, що нетільки відбиваютьнапади татар, але і самі нападаютьна татарськізагони й міста.Цих відважнихлюдей почалиназивати козаками.Вважається, що свою назвукозаки одержаливід тюркськогослова козак — степовий мисливець.Уперше ця назвазустрічаєтьсяв листі литовськогокнязя Олександравід 19 грудня1492 року до татарськогохана Манглі- Гірею.У ньому князьповідомлявпро свій наказпокарати козаків — вихідців зКиївщини йЧеркащини, щорозбили підТягином турецькийкорабель. Укозаки попадалилюди з усіхсуспільнихшарів (селян, міщан, дворян).Були серед нихі іноземці.Запорізькікозаки жилина нижньомуДніпрові, запорогами, відкіляі з'явиласяїхняназва.Їхнім лідеромстав ДмитроВишневецький.У 1552 — 1554 роках віноб'єднав розрізненігрупи козаків, створивши наострові МалаХортиця козацькийцентр, військовуформацію –ЗапорізькуСіч. У 1562році Вишневеецькийвтрутився увнутрішнісправи Молдовії, що у цей часконтролювалитурки. Він бувсхопленийтурками і страченийу Константинополі.ЗапорізькаСіч була військовоюорганізацією: козаки жилив куренях (військовийпідрозділ), ними керувавотаманабо гетьман, що керувавСіччю за допомогоюкозацькоїверхівки — старшини.Козаки здійснювалиуспішні походивКрим,і навіть доходилидо Стамбула(Константинополя).По ріках і морювони ходилина невеликихчовнах, видовбанихз цілого дерева, що називалисячайками.По краях прикріплювавсязв'язуванняочерету, щододавало додатковустійкість. Укозаків булакіннота, алевсе-таки основоюїхнього військабула піхота.Щоб протистоятитатарськійкінноті козакипочинаютьактивно використовувативогнепальнузброю — пищали, пістолі, невеликіпушки. По степувони пересувалисяна возах, якщона них нападалитатарикозаки встановлюваливози вквадрат і велисильний вогоньпо татарах.Прорватисяв серединуквадрата булидуже важко, ізвичайно, татаривідступали.У 15 — 17 століттяхтурецька йтатарськапогроза буладуже велика,і тому дії козаківбули вигіднідля багатьохдержав, томущо вони послаблялитатар і турків, не даючи їмпроводитиширокомасштабнінабіги всерединуЄвропи. Литовськікнязі, а післяі польськікоролі намагалисявзяти козаківпід контроль.Для цього в1572 році був заснованийспеціальнийсписок — реєстр.Внесені в ньогокозаки вважалисяна службі короля, мали деякіпривілеї (одержувалиплатню, мали самоврядуванняпід керівництвомкоронногогетьмана і булизвільнені відподатків). Їхнімцентром буломісто Трахтемиров, де був госпітальі арсенал. Припольськомукоролі СтефанеБаториереєстр складав600, а з 1590 року — до1000 козаків, а післянавіть більшцього. Однакчисло не реєстровихкозаків булов багато разівбільше.
2.КОШОВИЙ ОТАМАН
У кожного народубули особистості, що народнапоголосканаділяласянадприроднимиздібностями.Такою фігуроюв запорізькихкозаків бувІван Сірко, щовісім разівобирався кошовимотаманом ВійськаЗапорізького.Його полководницькийталант здобувйому легендарнуславу. Сіркопровів більшп'ятдесятьохпоходів протиОсманськоїімперії і Кримськогоханства, і жодногоразу не потерпівпоразки, виходячипереможцеміз найважчихситуацій. Навітьне дуже звучнепрізвище («сірками»на Українізвичайно, називалисобак) інтерпретуваласяяк богоданна.Сірко, за словамиодного хроніста, був поставленийБогом, як песна стражіхристиянськихягничок, щобзахистити їхвід вовчихзубів татарі турків.
До речі, легендарноїпопулярностіотамана сприялиі самі вороги.Свої поразкивони пояснювалине чим іншим, як чарамизапорізькоговатага. Навітьдітей лякалийого ім'ям, називаючи«урусшайтаном»- росіянськимчортом. Навітьпісля смертіполководцяйого ще довгобоялися ляхий бусурмани.У переказахрозповідаєтьсяпро те, що козакипід час боюзамість прапоравиставляливперед правуруку кошового:, де рука, там іудача. ІсторикМитецький, щобув у січовиківі спостерігавза їхніми вдачами, так писав проце: «Славнийбув отаман. Ужеі по смертіодного по морюзапорожцізаживали, понесебув славнийі турки йогодуже боялися.Коли на війнуі з мертвимїхали, те завждиїм щастя було».
Багато в народій інших подібнихісторіях прославного отамана.Говорять, уСіркана хресті бувнапис: «Хто будесім років передВеликоднемвиносити потрьох за підлогиземлі на моюмогилу, тойбуде мати такусилу, як я, і будезнати стільки, скільки і я».В одного з етнографівминулого вщоденникахзустрічаємотакий записпро це: «Покійнийдід МихайлоНелипа розповідав, що як носивземлю передВеликоднем, то йому в першийраз спочаткупоказалося, що начебто гудещось; у другий- що зібралосястільки військазапорізького, що аж землястогне, у третій- що барабаниб'ють, з гарматпалять, козацькішапки червоніють, як маки… Вінзлякався, кинувносити й відправивсядодому...»
5. Козацьканаречена.
Відомо, що наСічі жінок небуло. «Самийстарий звичай, що строгозберігається, у запорізькихкозаків, зауважуєфранцуз Лазюр, — був той, котрийвиключав, підстрахом бутистраченим, поява в Січіжінки; відступвід цього звичаюніколи не проходилобезкарно, і вцьому випадкуздивованішеусього те, щоця оригінальнареспублікаулаштуваласяв тих місцях, де було, по переказі, царство амазонок».У чому отутсправа? Чомукозаки відмовилисявід жінок, щотак полегшувалижиття їхніхпівнічнихпобратимів- хліборобів? Вищою святинеюі цінністю длязапорожця булаволя… Зарадиїї він готовийбув відмовитисяне тільки відродини, але йузагалі відспілкуванняз жіночою статтю.«Степ як воля- козацька частка»- говорили внароді. Потрапляючидо січовиків, людина мимоволізалучаласядо таїнства, символічновінчався з«нареченою»- волею. «Оженисяна вільнійволі, на козацькійчастці» — писавТарасШевченко.Інший «жіночою»фігурою козацькогосимволічноговінчання буласмерть: «Узявсобіпанночку вчистому поліземляночку».Ці два традиційніобрази доповнювалиодин одного.Хто присвячувавсвоє життяволі, піддававсебе безлічінебезпек, ізрештою, стикалисязі смертю, що, до речі, трактуваласянерідко, якрятування віднесвободиземного життя.
4.Суднобудуваннязапорізькихкозаків
Запорізькі, а потім і донськікозаки в XVI-XVII століттяхбудували доситьміцні длятого часу судна, називані чайкамий дубами.На чайках, щоволоділи гарноюшвидкістю, вонинападали нетільки на торговісудна, але і наокремі бойовікораблі, дубиж служили винятководля вантажнихперевезень.У1515 році на 32 чайкахукраїнськікозаки зробилинабіг на Очаків, а в 1556 році разомз російськимзагоном Путивля, знову на чайках, вони захопилипередмістяцієї турецькоїміцності. Алесамим що запам'ятовуєтьсябув так називанийКримський похіду 1559 році підкерівництвомокольничогоД.Ф.Адашева. Улютому цьогороку, будучи"першимвоєводою великогополку", він очоливнапад на Кримськеханство, побудувавшина місці впаданняріки Псел уДніпро й в островаХортиця наДніпрові флотиліюз 150-200 чайок і дубів.Спустивши внизза течією Дніпра, його флотиліязахопила дватурецькихкораблі і висадилавійська назахідне узбережжяКримськогопівострованеподалік відПерекопу. Розбившикілька загонівхана Девлет-Гірея, козаки звільнилиз татарськогополону своїхспіввітчизників, а потім благополучноповернулисядо островаХортиця.
/>
Передбачуванийвид козацькоїчайки.
У1576 році запорізькікозаки на своїхчайках розграбувалиСінопі Трапезунд, а в 1590 році повторилинабіг на ці жміста. У 1606 роцікозаки напалина Варну, у 1608 році на Перекоп, у1609 році на гирлоДунаю, у 1615 роціразом з донськимикозаками наАзов, на рейдіякого знищиликілька турецькихкораблів, апотім на 70 чайкахрушили по напрямкуКафи і зайнялиїї, завершившисвій похідуспішним рейдомуздовж південногоберега Чорногоморя, тимчасововзявши Трапезунд.У1616 році запорожцізробили похідна Сіноп. У 1633 роцінападали натурецькі гарнізонив Азову, Ізмаїлі, Киліїі на поселенняміж Дніпромі Дунаєм, а в1637 році навітьякийсь часволоділи Азовом.Особливо активізувалисвої дії запорізькікозаки наприкінціXVII століття. Тількина турецькуміцність Очаківвони нападаличотири рази,і знову на чайкахі дубах.
ФранцузькийБоплан, що служив польськимкоролям, діїзапорізькихкозаків описувавтак: "Задумавшипогуляти поморю, козаки просятьдозволу не вкороля, а в гетьмана; потім складаютьраду, тобтовійськова рада,і вибираютьпохідногоотамана, такточно, як і головноговождя. Утім, отаман похіднийстає на час.Після цьоговони відправляютьсяу військовускарбницю своєзбірне місце: будують тамчовни довжиноюв 60, шириною від10 до 12, а глибиноюв 12 футів. Човниці без кола: дно їх складаєтьсяз видовбаноїколоди, вербовоїчи липової, довжиною близько45 футів (13,7 м); вонообшиваєтьсяз боків на 12 футів(3,7 м) у височинудошками, щомають у довжинувід 10 до 12 (3?3,7 м), а вширину 1 фут(0,305 м), і прибиваютьсяодна до одноїтак точно, якпри будівлірічкових суден, доти, поки човенне буде матив ширину 12 (3,7 м), а в довжину 60футів (18,3 м). Довжинайого поступовозбільшуєтьсядогори. Козакиобробляютьусі частинисвоїх човніву такий самийспосіб, як інаші теслі, потім обсмолюютьі прилаштовуютьдо кожної подва керма, щобне втрачатидарма часу приповороті своїхдовгих судів, коли вонизмушенібудутьвідступати.Козацькічовни,
маютьз кожної сторонипо 10 і 15 весел, пливуть навеслуванніскоріше турецькихгалер.
Ставитьсятакож і щогла, до якої прив'язуєтьсяв гарну погоду вітрило, алепри сильномувітрі козаки пливуть навеслах. Човнине мають палуби: якщо ж їхнійзаллє хвилями, ті очеретяніканати охороняютьвід затоплення.Сухарі складаютьу барила довжиноюв 10футів(3 м), а в ширинублизько 4 футів(1,22 м): дістаютьїх через втулку.Поверх тогокожен козакзапасаєтьсягорщиком вареногопроса й горщикомтесту, розпущеногоу воді, що вониїдять змішавшиз просом. Тістоце, смаком кислувате, служить козакамдля їжі і дляпитва: називаютьйого саламахою, тобто ласоюстравою, хочая не знаходиву ньому великоїприємностіі вживав у подорожахтільки принедоліку кращоїїжі. Козаки підчас походузавжди тверезіі якщо помічаєтьсяп'яниця, отаманнегайно наказуєвикинути йогоза борт: їм недозволенотакож братиіз собою горілку, тому що тверезістьвважають необхідноюпри виконаннісвоїх завдань.Дляпомсти татарамза руйнуванняУкраїни козакивибираютьосінній час; заздалегідьвідправляютьу Запоріжжязброюі запаси, необхіднідля походу ідля будівлічовнів.У Запорожжязбираєтьсявід 5 до 6 тисячдобрих, добреозброєнихкозаків, щонегайно приймаютьсяза будівлючовнів. Не менш60 чоловік, митецьких, як ми вже сказали, у всіх ремеслах, трудяться біляодного човнай обробляютьйогочерез 15 днів, так що за двачи три тижнівиготовляютьблизько 80 чи100 човнів, з 4 чи6 фальконетамина кожній. Начовен сідаєвід 50 до 70 козаків,із яких усякиймає шаблю, двіпищалі 6 фунтівпороху, достатнюкількість кульі квадрант; туди ж кладутьядра для фальконетіві необхідніжиттєві припаси".
СучасникГ.Бопланапрефект КафиЭ.Д.д'Асколипро запорізькічайки писавнаступне: "ЯкщоЧорне морезавжди булосердитим іздревніх часів, тотепер вонобезсумнівночорніше і страшнішечерез численнихчайок, усе літоспустошуючихморе і сушу. Цічайки довгуваті, на зразок фрегатів, уміщають 50 чоловік, йдуть на веслахі під вітрилом.Щоб вони могливитримуватижорстокі бури,їх обв'язуютьнавколо бортівсоломою… Наморе ж жоденкорабель, якби не був вінвеликий і добрезбройний, незнаходитьсяв безпеці.СподвижникПетра Iвіце-адміралК.И.Крюйс такожзалишив записпро запорізькісудна: "Човникозацькі немають палуб, довжиною від50 до 70 футів (15,25≈21,35м), шириною 20футів(6,1 м). Весел від16 до 40, судномаєкермо з носаі корми".Отже, максимальнадовжина морськоїчайки доходиладо 21,3м., ширина 6,1м., висота надводногоборта в міделя2, а осаду 1,25 м. Річковічайки мализначно меншірозміри.Досвід будівництвазапорізькихсудену наступномувраховувавсяпри будівництвірегулярногоРосійськогофлоту, зокрема, при будівлідубель-шлюпок.Крімчайок запорожцібудували щеі вантажнівітрильні суднаприбережногоплавання, щоназиваютьсядубами.Цією назвоюкозаки підкреслювалиміцність своїхсудів і навітьдеяку їхнійвантажність.Називали їхтакож дубась,дубина,дубки.Саме такі плавзасобив 1615 році супроводжуваличайки П.К. Сагайдачногопри набігу наКафі. Місцямиїхньої будівлібули Київ, Січ(Запоріжжя), Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також районивпадання вДніпро рікСамара й Орель.
/>
Набігкозаків на чоліз П.К.Сагайдачнимна Кафі (Феодосію)у 1615 році. З російськоїгравюри надереві. XVII століття.
Дуб, чи вантажнийчовен, бувплоскодонниміз малим осіданням.У краях булапалуба, а бортабули укріпленібрусами. Удіаметральнійплощині встановлювалидві чи три щоглиз рейковимвітрильнимозброєнням.Деякі дуби малидовжину до 20м, а ширину до7 м і могли прийматидо 100 тонн вантажу.Практика будівництвацих судів унаступномупошириласяна інші кораблі, що також призначалисядля перевезеннявантажів.
5.Запорізькаверф
Порушеннякордону Російськоїімперії 20-тисячнимзагоном кримськихтатар, що випливалив Закавказзя, послужилоприводом допочатку Російсько-турецькоївійни в 1736 р.
Ужеперший ріквійни показав, що для успішноговедення бойовихоперацій протидобре укріпленихфортець Очаківі Кинбурн, щозакривали вихідіз Дніпровськоголиману, і дляповної блокадиїх, необхіднібули не тількисухопутнівійська, алеі флот.
Початоксуднобудуванняна Дніпровівідноситьсядо другогоАзовськогопоходу ПетраI у 1696 р.; до цьогопоходу в містіБрянську, нар. Десні, що впадаєв Дніпро, повелінню, гетьманМазепа наказанобулобудувати кораблі.Особливомузагону з 2500 чоловік, під керівництвомдворянинаНеплюева, разоміз запорізькимикозаками, булодоручено зробитина брянськихсудах нападна береги Криму.Так був покладенийпочаток створенняДніпровськоїфлотилії.
І вже з осені1736 р. у Брянськузнову сталиспішно будуватимостові плашкоутидля переходуармії Мінахачерез Дніпроі Буг і 400 дубель-шлюпок, що повинні булипройти Дніпровськіпороги і діятив морі; крім того, будувалималі прами, плоскодоннігалери і конгебаси.Справа будівлійшла повільно, а тим часомМінах, що взявна початкулипня 1737 р. Очаків, настійно вимагавякнайшвидшогоприводу судівіз Брянська, розраховуючиз їхньою допомогоюзахопити берегилиману. Алекомандуючийармією дармазагрожував«за уповільнення»стратою; недопомагалиі повторнінайвищі укази: плаванняДніпровськимипорогами булотакеважкей небезпечне, що з 300 судів, щовийшли з Брянськанавесні 1737 р., доОчакова прибулонаприкінцісерпня тільки4 дубель-шлюпкий один конгебас, тай ті з такимиушкодженнями, що зажадалинегайноголагодження. Необхідністьбази для ремонтусудів, а такожпотреба в новихсуднах, була така гостра, що командуваннязмушене булоорганізуватиза порогамисуднобудівнуверф.
Указом від3 вересня 1736 рокуголовне командуванняДніпровськоюфлотилією булодорученовіце-адміралуНаумові АкимовичуСенявину, щоприїхав у Полтаву, де мав з Мінахомнараду проготування домайбутньоїкомпанії. Щодомісця, де робитибудівлю судів, Мінахдумав, що новеадміралтействоповинне бутинижче річкиМосковки, томущо поблизуцього місцязнаходитьсябагато різноголісу, який можнасплавляти, минаючи пороги; але не зупиняючисьостаточно націй думці, буловирішеновідправитисяСенявину йДебрен’ї особисто дляогляду місцевостіза течією Дніпранижче порогів.
З повідомленняМінаха видно, що Сенявин іінженер-майорРетш вибралидля будівлісудів місцена островіназиваному«ВищаХортиця»і лежачому в10 верстах нижчепорогів. Нацьому островібув негайнозакладенийретраншементі на зиму поставленавійськовакоманда, щоскладаласяз капітана, мічмана 100 чоловікнижніх чинів.Мінвах наказавназвати цемісце «Запорізькоюверф'ю» і доставивїї карту вАдміралтейськуколегію. ДоносячиІмператриціпро результатисвоєї нарадиіз Сенявиным, Мінах між іншимпише: "І понежена цьоговіце-адміраламожливомати міцнунадію, що віндорученуйому справувиправить...".
Плани «Запорізькоїверфі» булизнайдені вархіві відомимкраєзнавцем, автором декількохісторико-географічнихпраць про Запоріжжя- В.Г. Фоменко.Запорізькаверф, відповіднодо плану, буларозташованав північнійчастині Канцеровськогоострова (ниніБайда). Верфявляла собоюземляне зміцненняз валами й ровом.Західний валмав довжину85 м, південний- 110 м, північний- 105 м, крім того, західний валмав рів глибиною1,5 м. Усерединізміцненнязнаходилися: пороховийльох, 8 солдатськихземлянок, 2офіцерськіземлянки. Упівденнійчастині островаза межами йогозміцненьрозташовувалося26 землянок, уяких жили запорізькікозаки і 5 землянокдля їхніхстаршин.
До будівництвасудів дляДніпровськоїфлотилії приступаютьзапорізькікозаки й солдатирегулярноїармії на чоліз галерниммайстром. ЗпредставленогоМінахом11 серпня 1736 р. уСенат креслення(знайдений вархіві В.Г. Фоменко)бачимо, що їхпрообразомбула запорізька«Чайка», алеМінахуказував, щонемає потреби, робити ці судназ одного дереваяк «по необхідності, роблятьсязапорізькічайки». Суднаці мали 24 весла, були довжиною60 футів, шириною11 футів і глибиною3 фути. Весь флотна Дніпрі в цейчас складавсяз 462 суднівподібного типу, велика частинаїх (399) знаходиласяв Хортиці іМалишевськогоредуту. Військовакампанія 1738 р.була невдалою.Були залишеніОчаків і Кинбурн.ДіяльністьДніпровськоїфлотилії цьогороку виразиласятільки в перевезеннівійськ і провіанту, морські командистраждали відчуми, жертвамиякої стали ідва головнихначальникиДніпровськоїфлотилії, віце-адміралН.А. Сенявіні контр-адміралДмитрій-Мамонів.
Після відходувійськ з Очакова(1738г), острів Хортицястає опорноюбазою арміїй флотилії, наньому будуютьсязміцнення. У«Матеріалахдля історіїінженерногомистецтва вРосії», виданоїЛасковськиму 1866 р., знаходимодокладний планцих зміцнень.«Для прикриттятабору „Запорізькаверф“, що помістивсяв північнійчастині острова, розташованабула беззупинналінія зміцнень, що складаласяз 6 редутів, з'єднанаміж собою прямимикуртинами. Длязабезпеченняповідомленняз правим берегом, а також дляприкриттяфлотилії, створенийбув великийретраншемент.Зміцнення»Запорізькаверф", по своємумісцеверозташування, сприяло посиленнюоборони, яквеликого острова, так і береговихзміцнень".Комісія, складеназ морськихофіцерів, оглянула260 судів, що знаходятьсяпри Хортинськомуострові і поблизуньогоі прийшла довисновку: залишитибез лагодження15 судів, полагодити213, і за непридатністюрозламати 32.Сам Хортицькийострів визнанийза зручний допристрою верфі«лише по самійкрайній нужді», що у веснянупорожню водуне затопляється.
У 1739 році російськівійська в зв'язкуз висновкомспільницеюРосії Австрієюсепаратногосвіту з Туреччиноюі через епідеміючуми залишилиХортицькийострів і Запорізькуверф. Черезнедолік транспортуй неможливостіпровести судунагору черезпороги, арміязалишила багатогармат, бомбі іншого важкоговантажу.
У1739 році був укладенийсоюзз Туреччиною, по якому Росіяодержала тількиберегиАзовськогоморя.
Мибачимо, що впродовженняусієї війни1736-1739 р. острів Хортицязалишавсямісцем стоянкиДніпровськоїфлотилії йармії.
Черезп'ять років у1744 р. після закінченнявійни, генералфон-бісмарк, що командуваву цьому краївійськами, порушує питанняпро обмеженнячисла укріпленихпунктів на тійпідставі, щодеякі з нихприйшли внапівзруйнованийстан і вимагалидля свого відновленнязробленоїперебудови.
По розглядуцього представлення, Військоваколегія визначила:«ретраншементи: Хортицький, Малишевськой, Ненаситецький..., наказанопривести вбойови стан...”
Це булоостаннє розпорядженняВійськовоїколегії, щостосуєтьсязміцнень наострові Хортиця, зведених підчас війни 1736-1739р., датовановоно 22 березня1749 р. У зв'язку зпостановоюРади МіністрівУРСР від 18 вересня1965 р. „Про увічненняпам'ятних місць, зв'язаних зісторією запорізькогокозацтва“.
--PAGE_BREAK--
6.Судиіпокараннязапорізьськихкозаків.
Суддямив запорізькихкозаків булауся військовастаршина, тобтокошовий отаман, суддя, писар, військовийесавул; крімтого, довбуш, курінні отамани, паланочнийполковник ііноді весь Кіш.Кошовий отаманвважався вищимсуддею, томущо він мав верховнувладу над усімзапорізькимвійськом: відтогорішення судуіноді повідомлялосяособливимпапером, наякій писалося:«З велінняпана кошовогоотамана(такий-то),військовийписар(такий-то)». Аледійсним офіційнимсуддею в Запоріжжябув військовийсуддя; однак, він тількирозбирав справи, давав порадитимхто сварився, але не затверджувавостаточно своїхвизначень, щонадавалосявійськом тількикошовому отаману.Військовийписар інодівикладав вирокстаршини нараді; інодісповіщав засудженихпро судовірішення, особливоколи справастосуваласяобличчя, щожили не в самійСічі, а в паланках, тобто віддаленихвід Січі чиокругах станах…Військовийесавул виконувавроль слідчого, виконавцявироків, поліцейськогочиновника: вінрозглядав намісці скарги, стежив за виконаннямвироків кошовогоотамана і всьогоКоша, переслідувавзбройною рукоюрозбійників, злодіїв іграбіжників.Військовийдовбуш бувпомічникомесавула, і приставомпри екзекуціях; він читав визначеннястаршини іусього військапривселюднона місці страти, чи на військовійраді. Курінніотамани, щодуже частовиконувалироль суддівсеред козаківвласних куренів, мали при куреняхтаку силу, щомогли розбиратипозов між сторонами, що сперечалися,і тілесно каративинного в якій-небудьпровині. Нарешті, паланочнийполковник, зйого помічниками— писарем іесавулом, щожив удалинівід Січі, щозавідувавприкордоннимироз'їздами ікерував сидівшимив степу, в особливиххуторах і слободах, козаками, убагатьох випадках, за відсутністюсічового старшини, у своєму відомствітакож виконувавроль судді.
Акти, що дійшли донас, що стосуютьсясудових козацькихсправ, показують, що в запорожціввизнавалися- право першоїпозики (jus primae occupationis), право договоруміж товаришами, право давниниволодінь,- останнє, утім, допускалосятільки в незначнихрозмірах, і тев містах; воностосувалосяне орних земельі угідь, що булизагальнимнадбаннямкозаків, а невеликихпри будинкахгородів і садибнихмісць; визнававсязвичай умовляннязлочинціввідстати відхудих справі жити в добромуповодженні; практикувалисяпопереднівисновки злочинціву військовучи в'язницюпушкарню йупередженийчи суд катування; нарешті, дозволяласьпорука усьоговійська і духовнихоблич за злочинців, особливо якщоці злочинцівиявляли себераніш з вигідноїдля військачи сторони абобули потрібнійому.
Тіж акти і свідченнясучасниківдають кількаприкладівцивільногоі карного судочинствав запорізькихкозаків. Зізлочинів цивільногосудочинстванайважливішимивважалисясправи понеправильнійгрошовій претензії, несплатномуборгу, обопільнимсваркам, різногороду шкодамчи потравам, справи по перевищеннювизначеноїв Січі нормина продаж товарів.
З карних злочинівнайбільшимвважалися: зрадництво, убивство козакомтовариша; побої, заподіянікозаком козакуу тверезомучи п'яному виді; злодійствочого-небудькозаком у товаришаі приховуванняїм краденоїречі: «особливострогі булиза велике злодійство, за яке, колитільки двомадостовірнимисвідками в тімдокажутся, страчуютьсмертю»; зв'язок з жінкоюі содомскийгріх череззвичай, що заборонявшлюб січовимкозакам; образажінці, коликозак «опорочитьжінку не попристойності», тому що подібнийзлочин «дообесславленняусього військазапорізькогопростирається»; зухвалістьпроти начальства, особливо увідношеннічиновних людейросійськогоуряду; насильствов самому чиЗапоріжжя вхристиянськихселищах, коликозак віднімаву товаришаконя, худобуі майно; дезертирство, тобто самовільнавідлучка козакапід різнимиприводами встеп під часпоходу противорога; гайдамацтво, тобто злодійствоконей, худобиі майна в мирнихпоселенцівукраїнських, польських ітатарськихобластей ікупців, що проїжджалипо запорізькихстепах, і мандрівників; привід у Січжінки, не крімматері, чи сестридочки; пияцтвопід час походівна ворога, щозавжди вважавсяв козаків карнимзлочином і ведеза собою найсуворішепокарання.
Покаранняі страти визначалисяв запорізькихкозаків різні, дивлячись похарактерізлочинів. Зпокараньпрактикувалися: приковуванняланцюгами чизалізом додерев'яногостовпа, що стоялисеред площі, за злодійствонадалі до страти, що стояла злочинцю,; висновок злочинця, окутого ланцюгами, у військовупушкарню; упушкарню інодісаджали і під«чесну варту»іноземців, якнаприклад, татар, запідозрениху злодійствіконей і відводятьсяв пушкарнюнадалі дорозслідуваннясправи; прив'язуваннядо гармати наплощі за образуначальства, за убивстволюдини, що неналежали дозапорізькіїгромаді й особливоза грошовийборг: якщо козакбуде повиннийкозаку і чи незахоче чине могтимесплатити йомуборг, те винногоприковуютьдо гармати наланцюг, що защіпавсязамком, і залишаютьдоти, поки чивін сам не заплатитьсвого боргу, чи хто іншоїне доручитьсяза нього; приковувалисядо гарматиіноді і не однізлодії, але йубивці, але церобилося у видітимчасовогопокарання, донастання суду.Подібний спосібпокарання, алелише за злодійство,існував у татар, з чого можнаукласти прозапозиченняйого козакамив мусульманськихсусідів. Потімдопускалося, хоча і рідко, биття батогом, частіше киямипід шибеницеюза злодійствоі гайдамацтво«будучи самівеликі злодіїв розміркуванністоронніх, вонижорстоко караютьтих, хто і найменшаріч украде усвого товариша». «за великіпровини ламалируку і ногу»; було у вживаннірозгарбуваннямайна, за самовільнеперевищеннятакси противстановленоїв Січі нормина продаж товарів,їстівних іпитних продуктів; визначалосяіноді і посиланняв Сибір, що ввійшов, утім, у вживаннятільки в останнічаси історичногоіснуваннязапорізькихкозаків у межахРосії, приімператриці Катерині II. Крімусього цього, переказу столітніхстарих указуютьще на один видсудових покараньу запорізькихкозаків,— перетинрізками; алетому що сучасніакти про тімне говорять, те потрібнодумати, що подібногороду покарання, якщо тількивоно справдібуло, допускалосятільки як одиничнеявище, тому щовоно малогармоніювалоз честю запорізького«лицаря». Нарешті, у випадкахобопільноїсварки допускалася, по переказі,і дуель.
Страти, як і покарання, також визначалисяв запорізькихкозаків різні, дивлячись породу злочинів, зроблених тимчи іншому обличчю.Самою страшноюстратою булозакапуваннязлочинця живиму землю; це робилиз тим, хто убивавсвого товариша: убивцю клалиживого в трунуразом з убитимі обох закопувализемлею; утім, якщо убивцябув хоробрийвоїн і добрийкозак, те йогозвільняли відцієї страшноїстрати і замістьтого визначалиштраф.
Але найбільшепопулярноюстратою в запорізькихкозаків булозабивання вганебногостовпа киями; до ганебногостовпа і київприговорювалисьобличчя, щозробили чизлодійствоукрадені речі, що сховали, щодозволили собіперелюбство, содомский гріх, що учинилипобої, насильства, дезертирстваю.У 1751 році двакозаки, ВасильПохил і ВасильТаран, посланіз пакетами доочаковскогосераскер-паше, утопилисьвнаслідокльодоходу наріці Дніпро, по якій вониплили в Очаків, пашпорты своїі пакети київськогогенерал-губернатораЛеонтьева, защо, після поверненнядо Січі, були«жорстокопокарані киями».Ганебний стовпзавжди стоявна січовійплощі білясічової дзвіниці; біля ньогозавжди лежалозв'язуваннясухих дубовихбичів з голівками, що називалисякиями і схожихна бичі, щоприв'язуютьсядо ланцюгівдля молотьбихліба. Якщоодин козакукраде що-небудь, навіть дуженезначне, в іншого, у чисамій чи Січів паланціі потім будейого викритов злодійстві, то його приводятьна січеву площу, приковуютьдо ганебногостовпа і якзвичайно тримаютьпротягом трьохднів, а інодіі більш того, на площі доти, поки він несплатить грошіза украденуріч…Увесь час стояннязлочинця встовпа повзнього проходятьтовариші, причомуодин з них мовчачидивиться наприв'язаного;інші, напившисьп'яними, лаютьі б'ють його; треті пропонуютьйому гроші; четверті, захопившиіз собою горілкуі калачі, напуваютьі годують йоговсім цим, і хочаб злочинцю нев полюваннябуло ні пити, ні їсти, протевін повиннийбув це робити.«Пий, скурвий сину, злодію! Як небудеш пити, тебудемо тобі, скурвого сина, бити!»— кричали щопроходили. Алеколи злочинецьвип'є, ті козаки, що пристаютьдо нього, тодіговорять: «Тепер-жі, браті, дай менітобетрохи попобьем!».Дарматоді злочинецьбуде молитипро пощаду; навсі проханняйого про помилуваннякозаки завзятовідповідають:«За темитобі, скурвийсину, і горілкоюпоїли, що тоеітреба попобить!».Після цьоговони наносиликілька ударівприв'язаномудо стовпа злочинцюй ішли. За нимибули інші; заіншими третіі т.д. У такімположеннізлочинецьзалишався добу, а іноді і п'ятьдіб підряд, порозсуду суддів.Але звичайнобувало так, щовже через одинденьзлочинця забивалидо смерті, післячого майно йоговідбирали навійсько. Траплялося, утім, що деякізі злочинцівне тільки залишалисяпісля такогопокарання вживих, але навітьодержуваливід п'янихспівтоваришівгроші. Інодіпокарання киямизаміняло собоюстрату; у такомувипадку в щокараєтьсявідбиралихудобу і рухомемайно, причомуодну частинухудоби віддавалина військо, другую-паланочномустаршині, третючастину і всерухоме майновинного дружиніі дітям його, якщо тількивін був одруженоюлюдиною.
Відкілязапозиченийзапорожцямицей рід покараннякиями,— невідомо; відомо лише, що покаранняціпками існувалой у монголів: у монголівціпками вищібили нижчихза дрібне злодійство, визначаючидо ста і меншударів. Те жсаме було й утатар, у якихзлочинець, викритий узлодійстві, що не заслуговуєстрати, присуджувавсядо деякогочисла кийовихударів, відповіднодо ціни украденогой обставинам, що супроводжувализлодійство.
Поручз ганебнимстовпом практикувалисяв запорожцівшибениця ізалізний гак; до них присуджувалисяза «велике»чи кілька разівповторюванезлодійство.
Шибениціставилися врізних місцяхзапорізькихвільностейнад дорогамишляхами іпредставлялиіз себе двастовпи з поперечноюпоперечиноюнагорі і з мотузковимсильцом, тобтопетлею, напоперечині; для того, щобзробити страту, злочинця саджаливерхи на коня, підводили підшибеницю, накидалина шию йогопетлю, коняшвидко проганялигеть, і злочинецьзалишавсявисіти на петлі.Передають, щовід шибениці, по запорізькомузвичаї, можнабуло позбутися, якщо яка-небудьдівчина виявлялабажання вийтиза злочинцязаміж. Якщо цейпереказ справедливо, то, мабуть, подібнийзвичай допускавсяу виглядіпостійногопрагненнязапорожцівусіляко збільшитисвою чисельність, при що існувалабезжінностісічових, алепри звичаїсімейного життяв паланочнихкозаків.
Залізний гак(з німецькогоHакеn-крюк) таж шибениця, алез заміноюпетлі мотузкоюз гострим сталевимгаком на кінці; злочинця, засудженогона гак, приводилидо шибениці, просмикувалипід ребра гострийгак і залишалийого в такімположеннівисіти доти, поки на ньомуне розкладалосятіло і не розсипалисякісти, на страхзлодіям і лиходіям; зняти труп ізшибениці ажніяк нікомуне дозволялосьпід загрозоюстрати. Залізнийгак практикувавсяв поляків і, без сумніву, від них запозиченийі запорізькимикозакам; полякиу свою чергумогли запозичатигак у татар; принаймні, садження накол-поширенастрата на Сході,і в Бухарі вонабула знищенатільки післякілька роківз часу завоюванняцього ханстваросіянами, тобто після1868 року.
Гостра чи палячигострий кіл— це високий, дерев'янийстовп із залізнимшпіцом нагорі.Для того, щобпосадити нагостру палюзлочинця, йогопіднімаликілька людейпо круглихсходахі саджали накіл; гострийкінець колапростромлювавусю внутрішністьлюдини і виходивміж хребцямина спину. Запорожцірідко, утім, прибігали дотакої страти,і про існуванняїї в них говорятьтількиперекази глибокихстарих; затеполяки дужечасто практикувалицю страту длялякання козаків: запорожціназивали смертьна гострої пале«стовповою»смертю: «такумер покійникмiй батько, такі я вмру наслідницькоюстовповоюсмертю». Гострапалячи практикуваласяй у татарвід який,імовірно, ібула запозиченазапорожцями.Для всіх описанихстрат у запорізькихкозаків непокладалося зовсім катів; коли ж потрібнобуло страчуватиякого-небудьзлочинця, тов цьому випадкунаказувалистрачуватилиходія лиходіюже; якщо ж у відомийчас у готівцівиявлявсятільки одинлиходій, тейого залишалиу в'язниці доти, поки не відшукувавсяінший; тодіновий злочинецьстрачувавстаршого.
Архівні документи1700 року говорятьще, що в запорожцівдопускалосяіноді киданнялюдини в ріку;«насипатиза пазуху піску, посадити йогов ріку Чортомлик».Але такі випадкибули рідкі ідопускалисятільки призагальномуобуренні військапроти якого-небудьненависноговсім козакамлюдини.
Строгізакони, по зауваженнюВсеволодаКоховського, підрозуміваютьсяв Запоріжжятрьома причинами:
тим, що туди приходили люди сумнівної моральності;
тим, що військо жило без жінок і не користалося зм'якшуючим впливом їх на вдачі;
тим, що козаки вели постійну війну і тому бідували для підтримки порядку у війську в особливо сурових законах.
7.Адміністратівніісудовівладивзапорізьськомунизовомувійську.
Складаючисьпід верховноюпротекцієюспершу польського, потім російського уряду, тимчасово під заступництвомкримськогохана, запорізькікозаки увесьчас свого історичногоіснуваннякерувалисявласнимурядом, звичайно щорічнозмінювалисяі неодміннонеодруженимначальством.Повний штатначальницькихоблич у запорізькихкозаків, порізних джерелах, визначаєтьсяпо-різному: 49,118, 149 чоловік.Послідовноступінь цихначальниківпредставляєтьсяв такому, приблизному, порядку: військовіначальники— кошовий отаман, суддя, есавул, писар і курінніотамани; військовіслужителі —підписарій, булавничий, хорунжий, бунчужний, перначний, підесаульний, довбуш, піддовбуш, пушкар, підпушкарний, гармаш, товмач, шафар, підшафар, кантаржей, іканцеляристи; похідні і паланочніначальники— полковник, писар, есавул, підписарій, підесаульний.Коли упершевизначивсясклад запорізькоївлади, за бракомточних даних, вказатине можна; думаютьлише, що чинкошового існувавуже в XVI столітті, тоді як чинавійськовогописаря в цейчас ще не було.Але такої вказівкиприйняти неможна черезте, що саме слово«Кіш» стаєвідомим, як мибачили, подокументальнихданхм, біляпочатку XVII сторіччя.
Перші чотириз перерахованихпосадових осіб, саме кошовийотаман, військовийсуддя, військовийесавулі військовийписар, складаливласне такназвану військовустаршину; доних інодізараховуваликурінних отаманіві старих козаків, що були старшини, але що вступили, чи добровільнопроти волі, свої званняіншим; іншіназвані обличчячи складали«молодшу старшину»,«військовихслужителів», чи ж паланочніі перевізнихстаршин; вмирний часвійськовастаршина керувалаадміністративнимиі судовимисправами війська, в воєнний часкерувала козаками, уступаючи своємісце в Січінаказний старшині, але по закінченнівійни зновуприймаючи своїправа.
Кошовий отаманз'єднував усвоїх рукахвійськову, адміністративну, судову й духовнувладу. У військовийчас кошовийбув «головнимкомандиром»,«фельдмаршалом»війська і діявяк зовсім необмеженийдиктатор: вінміг викинутинеслухняногочи за борт човна, на шиї з мотузкоютягти його заважким обозом; у мирний часвін був «конституційнимвладикою»Запоріжжяі тому керуваввсією областюкозацькихвільностейз їх паланками, селищами, замовникамий бурдюками; виконував рольверховногосудді над усімавинними і злочинцями,і тому караввинних за провиниі визначавстрату лиходіямза злочини; вважався верховнимначальникомзапорізькогодухівництваі тому приймаві визначавдуховних обличз Києва в січовуі паланочніцеркви, чи залишавповертав їхназад, дивлячисьпо поведінцій здібностяхкожного. З'єднуючиу своїх рукахтаку великувладу, кошовийотаман «владнийбув над життямі смертю кожногоз козаків», іхоча вказом1749 року, 13 березня, російськогоуряди строгозаборонялисяв Січі смертнівироки, алекошові отамани ігнорували подібні накази і завжди підписувалисмертні вирокизлодіям і лиходіям, як це бачимоз багатьохприкладів: так, у 1744 році повішенийбув у Січі козакІван Покотило; у 1746 році забитийкиями у Самарікозак Сухий; у 1746 році повішенітри козаки вСічі й одинкозак, ПавлоЩербина, у Самарскійпаланці; у 1770 роцістрачений козакЗима в Протовчанськійпаланці; перші шістькозаків страченіпо розпорядженнюкошового ПавлаКозелецького, останній, сьомий, по визначеннюкошового ПетраКалнишевського.
Обов'язкукошового полягалив тому, що вінзатверджувавобраних на радівсіх чинів, щовипливали заним, узаконюваврозподіл «полясам» землі, косовиць, рибнихловель, звіринихвідходів, розділяввійськовийвидобуток, військовідоходи, царськуплатню, приймавнових обличу Січ, відпускавстарих козаківіз Січі, видававатестати заслуженимтоваришам, посилав ордерапаланочнійстаршині, входиву дипломатичнівідносини ізсусіднімидержавами: Російським, Польським, Кримським, Турецьким івіддаленимНімецької, приймав королівськіуніверсали, царські укази, гетьманськіордери. Офіційнокошовий титулувалося«Місце панеотаман кошовий»;«пане кошовий»,«Його вельможністьпан кошовийотаман»; «Йогоблагородієпан кошовийотаман»; неофіційноназивався«батьком, пан-батьком, вельможнимдобродієм»; у знак свогодостоїнства, при суспільнихзборах, вінтримав у руціметалеву чичерез бракметалевої, векстренихвипадках, очеретянубулаву; у церквімав особливемісце, боку чистасидию, різьбленогодерева, пофарбованузеленою фарбою; на час відсутностііз Січі призначавсобі заступника, що називався«намісникомотамана» чи«наказним»отаманом, «кошовимтоваришем»; останній мігбути інодінавіть під часперебуваннядійсного кошовиху Січі.
Але приусій своїй силікошовий отаман, однак, не бувнеобмеженимвладарем запорізькоговійська:, немаючи ні особливогоприміщення, ні окремогостолу, кошовийбув у дійсностітільки старшимміж рівними,«батьком» длявсіх козаків, від того мавбільше моральне, чим дисциплінарнеправо. Владайого обмежуваласязвітом, часомі радою. Коженкошовий щорічно,1 січня, під часвибору військовийстаршини, повиннийбув дати звіту всіх своїхучинках і діях, відносно війська; при цьому, якщопід час звітуза кошовимвідкривавсяякий-небудьзлочин противійська, яке-небудьнеправильнерішення суду, який-небудьнезаконнийучинок протизаповітнихпереказівзапорізьких, те його навітьстрачувалисмертю.
Є звістка, щоперший проводиркозацький, ПредславЛандскоронський, був страченийза те, що мавнамір привестикозаків у строгупокору.
У 1739 році бувубитий козакамина кримськійстороні Дніпра, навпротиострова Хортиці, кошовий отаманЯків Тукало.
Потімкожен кошовийобирався тількина один рік, після закінченняякого на місцейого стававінший; виключенняробилися лишедля дуже деяких, особливо видатнихі популярнихоблич, які: ІванСірко, КостянтинГордієнко, ІванМалашевич іПетро Калнишевський,із яких першийбув кошовимотаманом протягом15 років, а останнійпротягом 10 років; але й отут усе-такикошові залишалисяу своїй посадіне на все життя, а щороку зновуобиралися ізнову затверджувалисяна загальнійраді всіх козаків.Нарешті, коженкошовий буву залежностівід ради, тобтовід ради усього«низовогозапорізькоготовариства»чи, говорячимосковськоюі польськоюмовою, від «черні»і «простолюду»козацького:«Кошовий у нихяк безладнообирався неголосами, алементом ікиданням шапок, на що обирається, те так само іпозбавлявсясвоєї владипо примсі непостійноїчерні».
Без загальноїради всьогозапорізькоговійська кошовийотаман нічогоне міг і нічогоне смів почати:«У нас не єдиногопана кошовогопорада до писанняаркушів буває, лягти усьоговійська нашогозапорізькиходноголосна: що коли скажете в листудоклади, того, а не пан кошовий, а не писар бездозволу нашогопереставлятисамі собінеповинні».
Кошовийне мав праванавіть роздруковуватисамо особистолистів, щонадсилалисяна його ім'яабо в Січ. Відтого коли в1676 році приїхаву Запоріжжяпосланецьгетьмана Самойловича, Карпо Надточий,і вручив листгетьмана кошовомуСіркув курені, теСірко не прийнявцього листанаодинці, авелів винестийого на радуі там вручитисобі. Відтого ж на всіхордерах і листах, що посилалисякуди-небудьвід імені кошовогоіз Січі, завждиробився підписне одним кошовим, а з усієї старшиноюі військом: «ЇїІмператорськоїВеличностівійська запорізькогонизового отаманкошового (ім'я)з військом, старшиною ітовариством»;«Отаман кошового(ім'я) із товариством»;«Отаман кошовогоі товариство».
У словеснихвідносинахз козакамикошовийзвертався зними не наказово, а по-батьківськичи товариськи, називаючи їх«дітками, братчиками, панами-молодцями, товаришами»; так, вислухавшиякий-небудьпапір на військовійраді, кошовийзвертався зпромовою дотовариства:«А, що будеморобити, пани-молодці?»«Братія моямила, атаманимолодці, військозапорізькенизове, дніпровське, як старий, такі молодий».Якщо случалосявирішуватияка-небудьважлива військовасправа, то кошовийотаман скликавусе товариствона загальнізбори і, прийнявшиважливий іразом шанобливийвид, входив звідкритою головоюна визначенемісце середрадноїплощі, стававпід військовийпрапор, кланявсякілька разівзборам і, коштуючив усі час ради, тримав до товариствамову, чи, засуджуючиякий-небудьзлочин, чи, смиреннопросячи у військаякої-небудьу свою користьприхильності.Козаки слухалийого з великоюувагою, а потімголосно висловлювалиу кожногосвоя думка і, у випадку незгодиз кошовим, показувалице своїм голосомі різнимитілодвиженнями; у випадку жзнаходиливимогу кошовогонезгідним чипросто малоґрунтовним, те зовсім нескорялися йоговолі і позбавлялизагальноїповаги.
Як на Українігетьман, таку Запоріжжякошовий отаманмав при «боці», особливо підчас військовихпоходів, кількалюдей, від 30 до50, слуг, що виконувалиобов'язки ад'ютантівпри «власній»особі кошового; це були такназивані молодики, джури чи хлопці, слуги-товариші, що виконувалитаку ж роль прикошовому, якувиконувалипажі при важливійособі якого-небудьлицаря. Під часвійни 1769 рокув стройовихкозацькихреєстрах показанокілька людеймолодчиків«при пану кошовому»; утім, ці ж молодикиприслужувалине тільки кошовому, але й іншимобличчям військовійстаршині подвох чи по трьохпри кожнім, більшею частиноюхлопці чи вслугисічових козаківпопадали молоділюди з поляків.Те що це булине прості слугипри кошовомуй іншому старшинах, видно із самихобов'язків, наних що покладалися:«молодикиповинні булиБогу добрімолитися, наконі реп'яхомсидіти, шаблеюодбиваться, списом добрібий і із рушницізірко стріяти».Утім, слово«молодик» інодіозначало в Січіі просто молодалюдина.
Життякошового отамана, як і інших старшин, анітрошки невідрізняласявід життя іншихкозаків: вінперебувавзавжди в тімсамому курені, у якому складавсяі раніш до обраннясвого на посадукошового; стілі їжу мав у тімже курені, разомз козаками; навіть платтяодержував іззагальноговійськовогоскарбу. Такбуло испоконстоліть і тількипід кінецьісторичногоіснуванняЗапорожжявійськовастаршина сталаобзаводитисявласними будинкамив Січі і матиокремий стілдля себе, а вXVIII столітті, яксвідчать очевидці, кошові отаманистали жити вжев особливихбудинках, щовибудовувалисясеред площі«міста»; тамже стояли особливібудинки длявійськовогосудді і писаря.
Головнимиджереламидоходу кошовогоотамана були: ділянка землі, що давався йомувійськом призагальномурозділі земнихугідь між козаками, кожного новогороку; царськаплатня —70 карбованціву рік; частинамита за перевозичерез ріки; частина митаз товарів, саме«кварта», тобтоцебро від усякої«куфи» чи бочкипривозимиху Січ горілкиі білого вина, частина борошна, крупи і кримськихчи турецькихтоварів —«потоварі відусякої ватаги»; судова вира, тобто платаза розкованнязлочинця відстовпа і «деякиймалий презент»від усякихпрохачів; частинавійськовоговидобутку відусякої малоїпартії козаків, що відправлялисяна які-небудьпошуки; випадковіприношеннявід шинкарів, брагарників, м'ясників ікалачниківмедом, пивом, бузою (брагою), м'ясом і калачами.Крім усьогоцього, на святоРіздва Христоваі святого Великоднякошової одержувавтак називаний«ралец», тобтоподарунок, подвох чи по трьохпари лисицьі великих калачів, від шинкарей, купців і мастеровых: вони збиралисятрьома окремимипартіями, булиз уклоном докошового іпідносили йомусвої дарунки; за це кошовийповинено бувпригощати їх, поки схотят, холодною горілкоюі медом. У ці ждні кошовоїнапував і пригощаву себе в куренівсю старшину, курінних отаманіві простих козаків.Нарешті, кошовомуотаману йшлище деякі зприблудних, пійманих настепах, коней: вони трималисяпротягом трьохднів і, якщопісля закінченняцього часу доних не відшукувавсяхазяїн, надходилиу власністьвійськовийстаршини, а втому числі, отже, і кошовому.
Військовийсуддябув другимобличчям післякошового отаманав запорізькомувійську; як ікошовий отаман, він обиравсяна військовійраді з простоготовариства.Суддя був охоронцемтих предковскихзвичаїв і віковічнихпорядків, наяких ґрунтувавсявесь лад козацькогожиття; у своїхрішеннях вінкерувався неписаним законом, як зовсім щоне існувалив запорізькихкозаків, а чипереказамитрадиціями, повинне бути, занесенимиз України вЗапорожжя, щопереходилиз вуст у вустай освяченимичасом багатьохстоліть. Обов'язкомвійськовогосудді булосудити виннихнезабаром, право і безстороннє; він розбиравкарні і цивільнісправи і вимовлявсуд над злочинцями, представляючи, однак, остаточнийвирок судувирішуватикошовому отаману, військовійраді. Військовийсуддя інодізаміняв особукошового, підім'ям «наказногокошового отамана», виконувавпосаду скарбникай артилеріїначальникапри військовому«скарбі й армате».Зовнішнімзнаком владивійськовогосудді булавелика срібнапечатка, що вінзобов'язанийбув триматипри собі підчас військовихчи збор рад іприкладатидо паперів, наяких ухвалювалосярішення всієїради. Суддя, які кошовий отаман, не мав ні особливогожитла, ні окремогостолу, а жив іхарчувавсяразом з козакамисвого куреня.Головним доходомсудді булоцарське жалування—70 карбованціву рік і частинумита за перевозичерез ріки; крім того, вінодержував, які кошовий, цеброчи горілкибілого винавід кожноїпривозимоїу Січ куфи, «потоварі» відусякої ватаги, одного коняз приблуднихконей, викупза «відбите»злочинця відстовпа, «малийпрезент» відусякого прохача, частина видобуткувід кожноїпартії, відомакількість меду, пива, бузи, м'ясаі калачів відсічових шинкарів, брагарників, м'ясників ікалачників, нарешті, різдвянийі великоднійралец.
Військовийписар, як і кошовийотаман і військовийсуддя, вибиравсятовариствомна загальнійраді і завідувавусіма письмовимисправами запорізькоговійська. Так, він розсилавнакази по куренях, вів усі рахункиприходів івитрат, писав,іноді по нарадіз ченцями, паперадо різних государіві вельмож відімені всьогозапорізькоговійська, приймаввсі укази, ордери, аркуші і цидулі, що надсилалисявід різнихцарствених, владних і простихоблич у Січ, наім'я кошовогоотамана і всьогонизового війська.У запорізькихкозаків обов'язкувійськовогописаря виконувалоодне обличчя, але при ньому, як помічника, складавсявиборний військовийпідписаріяі поверх тогоіноді кількалюдей «канцелярськихрізного званняслужителів».Дійсної канцелярії, у виді особливоїустанови, дляписаря в Запорожжяне покладалося,і всі письмовісправи відправлялисяпри «квартирі»(тобто курені)писаря. Обов'язокписаря вважаласяв Запорожжянастількиважливої івідповідальний, що якби хтоіншої, замістьнього, насміливсяписати відімені кошакому-небудьчи прийматилиста, що надсилаютьсяна ім'я писаря, того без пощадистрачувалисмертю. Значеннявійськовогописаря в Запоріжжібуло дуже велике: багато хто звійськовихписарів впливалина настрійусього війська; багато хтотримали у своїхруках усі ниткиполітики ігромадськогожиття свогочасу; відтогороль військовихзапорізькихписарів порівнюютьз роллю генерального секретарянавіть військовогоміністра в нашчас. Вплив військовихписарів тимсильніше булов Запорожжя, що більшістьз них залишалосяна своїх посадахпротягом багатьохліт беззмінно.Так, відомо, щопротягом 41 року, від 1734 по 1775 рік, у військузапорізькомуперемінилосяусього лишечотири чоловікив званні військовогописаря. Але приусім своємудійсному значенні, військовийписар, однакніде і ні в чомуне намагавсяпоказуватисвою силу; напротитого, він завждитримав себенижче свогоположення.Відтогона всіх паперах, що виходиливід військовогописаря, ми нідене зустрічаємойого одноособовогопервісногопідпису: звичайнописар, наприкінцікожного папера,—підписуваввідому формулу:«Отаман кошовийзі всім старшимі меншим низовимвійськом запорізькоготовариства»; далі, якщо кошовийбув грамотний, то він власноручнопідписувавсвоє прізвище; якщо ж він бувнеписьменний, то замістьнього писавйого прізвищеписар, частопри цьому непозначаючитого, що вінпідписує «замістьнеписьменного»кошового і зйого чи згодинаказу. На паперах, що виходиливід іменізапорізькоговійська, дужерідко можназустріти ім'яі прізвищеписаря: «Писарвійська запорізькогонизового АндрійТарасенко», чи «Іван Гліба».Зовнішнімзнаком достоїнствавійськовогописаря булав довгій срібнійоправі чорнильниця— каламарь, відсхідного слова«калям» — очерет, при військовихзборах, писарзатикав свійкаламарь запояс, а гусячеперо, звичайнезнаходженняв довгій трубцітого ж каламаря, витягав ізтрубки і закладавза праве вухо.Життя і зміствійськовогописаря у всімминулому схожіз життям і змістомвійськовогосудді, тобтовін одержував50 карбованцівказенної платніі ті ж приношеннявід бочок горілки, товарів, судовоїпені і т.п.
Військовийесавул, так само, яккошовий отаман, суддя і писар, обирався общеюрадою з простихкозаків низовоготовариства; обов'язку військовогоесавула булидуже складні: він спостерігавза порядкомі благочиненнямміж козакамив мирний часу Січі, у військовев таборі; стеживза виконаннямсудових вироківза рішеннямкошового чивсієї ради, яку самій Січі, так і у віддаленихпаланках війська; робив наслідкуз приводу різнихсуперечок ізлочинів усередовищісімейних козаківзапорізькогопоспольства; заготовлявпродовольстводля військана випадоквійни, приймавхлібну і грошовуплатню і, занаказом кошового, розділяв йогозгідний посадикожного старшини; охороняв усіхзапорізькихвільностей, що проїжджалипо степах; захищавінтереси військана прикордоннійлінії; посилавсяперед військадля розвідкипро ворогів; стежив за ходомбитви під часбою; допомагавтій чи іншійстороні в жаркіхвилини бою.Оттого ми бачимо, що в 1681 році військовийесавул, з декількомакозаками, охоронявмосковськихпослів під часнічлігу їхнійна ріці Базавлуке; у 1685 році, на проханнякизикерменскогобея, він зганявз Низу Дніпрапо Січі Козаків, що займалисятут відведеннямтатарськихконей і причинявшихінші «шкоди»татарам; у 1765 роцівін посилавсявід Січі доДніпра й Орелидля охоронизапорізькогокордону і козацькихзимовниківвід російськоїлінійної команди; у 1757, 1758, 1760 роках есавул, з великимикомандами, переслідуваву степу «харцизів»і гайдамака.Відтогож зрозуміло, чому військовогоесавула різнімемуаристий історикиназивають«поручиком», правою рукоюі правим окомкошового іпорівнюютьйого посадаз посадою міністраполіції, генерал-ад'ютантапри фельдмаршалі.Зовнішнімзнаком владизапорізькоговійськовогоосавула буладерев'яна тростина, на обох кінцяхскована срібнимикільцями, щовін зобов'язанийбув триматипід час військовихзбор. Життя ідоходи військовогоосавула булитакі ж, як івійськовогописаря; алеплатні вінодержував 40карбованціву рік. У помічникивійськовомуосавулу вибиравсявійськовийподъесаулий, а на випадоквійни військовоїобозний, щовідав артиллерієюі військовимпродовольствомі разділявшийусі праці есавула.
Усічотири названіобличчя — кошовий, суддя, писарі осавул — складализапорізькувійськовустаршину, щовідали військові, адміністративні, судові і навітьдуховні справивсього запорізькогонизового війська; посадові обличчя, що випливализа ними, тількидопомагалиголовним івиконувалиїхню волю інакази. Незадовольняючикеруваннямкраю із Січі, військовастарший не развідправляласяусерединукозацькихвільностейпо містах, селамі зимовникам, щоб на самихмісцях зробититаке чи іншерозпорядження, згідно нестаткамі потребамнаселення: чизрівняти повинності, чи звільнитивід податей, чи розділитиугіддя, чи розібратисварки і покаратизлочинців. Яквідбувалисяці поїздки, видно з похіднихжурналів січовогоархіву, що збереглисядо нашого часу.
Посада куріннихотаманів, називанихпросто «отамання», числом 38, по числукуренів у ЗапорізькійСічі, як і інші, була виборна; у курінні обиралася людина розторопний, хоробрий, рішучий,іноді з колишньоївійськовоїстаршини, абільшею частиноюз простих козаків; вибір курінногоотамана відомогокуреня складавчастку справатільки цьогокуреня і виключавутручаннякозаків іншогокуреня. Курінніотамани насампередвиконувалироль інтендантіву Січі; прямоюїх обов'язкомбули доставкапровізії і дровдля власногокуреня і збереженнягрошей і майнакозаків у куріннійскарбниці; відтого в курінногоотамана завждизнаходилисяключі від скарбниць, що у його відсутністьніхто не смівбрати, якщо нате не було дозволувід курінного.Курінні отаманипіклувалисяпро козаківсвого куреня, як батьки провласних дітейі, у випадкуяких-небудьпровин з бокукозаків, виннихкарали тілесно, не просячи нате ні в когодозволу. Улюбленихкурінних отаманівзапорізькікозаки слухалисяіноді більше, ніж кошовогочи суддю, і томучасто черезкурінних отаманівкошовий отаману важких інебезпечнихчи питанняхвипадках діяві на настрійусього війська; у такий спосібкурінні отаманислужили як бипосередникамиміж значноюстаршиною іпростим товариством, а іноді і знаряддяму руках кошового, особливо в тихвипадках, колияка-небудьсправа вимагаланегайногорішення усьоговійська, а військо, у цілому складі, чи ухилялосядати своя швидкавідповідь, чиж зовсім небуло згіднона пропозиціюкошового. Віддаючиповну данинуповаги куріннимотаманам, запорізькікозаки наврядчи вважалипосаду курінногонеобхідноюумовою дляодержанняпосади кошового; принаймні,історичнихданих на те немається; можналише думати, що це було вбільшостівипадків, алене складало неодмінної умови. Крімпрямих обов'язків, курінні отаманив числі 17 чоловікщорічно відправлялисяіз Січі в столицюза одержаннямцарської грошовоїі хлібної платні; у воєнний часвони завждизалишалисяпри своїх куренях«на господарстве»,і замість нихйшли, наказнікурінні отамани, що виступализавжди на чолісвоїх куреніві показувалиприклад хоробростіі безстрашностідля простихкозаків; підчас походувсякий куріньмав свою корогву,і козак, що носивцю корогву, називавсяхорунжим. Головнимдоходом куріннихотаманів булацарська платня—по 27 карбованцівна кожний, крімтих 17 отаманів, що щорічновідправлялисяв столицю заплатнею і зате понад визначенійому 27 одержувалипо 18 карбованцівна людину; крімтого, курінніотамани одержуваливід козаків, що їздили навидобутки «поласці», що кожнийзахоче дати; гроші ж, що вонизбирали закрамниці і хатина базарах, щовіддавалисяв найманняшинкарям іКрамарям, такожзбір від казаніві куріннихдубів, що віддавалисяв наймання, чичовнів, вонизвертали напотребі куренів, щоб вони ні вчому не бідували.Звання куріннихотаманів, якможна думати, йде з тих пір, коли встановленебув розподілусього військана курені.
Післявійськовийстаршини ікурінних отаманіввипливали такназивані «батьки»чи «старі»,«сивоусі діди»,«знатні радці», тобто колишнівійськовізапорізькістаршини, чисвої посади, що залишили, по старостіроків і черезхворобу, чипопуст ку їхнійіншої післявійськовоїради. Досвідченість, прославленавідвага, запеклемолодіцтвов молоді роки— давали їмправо на величезнийморальнийавторитет усередовищізапорізькоговійська. Цебули «стовпи»усього низовоговійська, носіївсіх його переказіві строгих виконавцівкозацькихзвичаїв: вонипротвережувалиі втихомирювалине знали ніякоївузди, при повнійрівності товариства, молодих козаків; вони навітьчасто йшлипроти волі«власної»старшини, некрім самогопана кошового, коли бачилив чому-небудьпорушення зйого бокупредковічнихпорядків запорізькоїгромади. Нараднійплощі «сивоусідіди» займалимісце негайнопісля військовийстаршини; унарадах понегайно послукурінних отаманів; під час війниуправлялинад окремимизагонами інавіть інодінад самимиполковниками; при відправленні«аркушів» відсічового товаристваприписувалисянегайно післяімені кошовогоотамана, а післясмерті користалисятакою честю, що, при їхньомупохованні, одинраз палили згармат, «а здрібної рушницібільш, ніж поіншим простимкозакам».
За війсковоюстаршиноювипливаливійськовіслужителі —довбуш, пушкар, товмач, кантаржей, шафар, канцеляристиі шкільні отамани.
Військовийдовбуш, «добош», политаврщик, відав військовимилитаврами, якими він призиваликозаків наради, загальніі частки, 1 січнякожного новогороку, 1 жовтня, на Покрив пресвятоїбогородиці, у відомі днічи березняквітня, на святоВоскресінняХристова, нарештіу виді походівна чи ворогівпід час прийомуважливих осібдо Січі. Крімцього прямогообов'язку, військовийдовбуш інодівиконувавобов'язки іншихчинів, особливополіцейських: так, він знімавіз засудженихзлочинцівплаття і приковувавїх до ганебного стовпа на площі, був присутнійпри виконаннісудових вироків, спонукувавпосполитихдо якнайшвидшоїсплати податейі негайномуприїзду, у виді походів, іззимовниківу Січ, нарешті, стягував накористь військамита і перевозичерез ріки. Завиконання своїхобов'язківдовбушу давався«особливавелика всякийрік плата», але, не більшетрьох карбованціву рік. У допомогувійськовомудовбушу дававсявиборний піддовбуш.
Військовийпушкар управлявусієювійсковоюзапоріжскоюартилерією, тобто пушками, мортирами, порохом, дробом, свинцем, ядрамиі кулями; крімтого, він виконувавпосаду доглядачавійськовоїв'язниці, томущо під йогонаглядом знаходилисязлочинці, щоочікували суднаі тимчасовомістилися привійськовийпушкарник, чи засудженіі присудженідо тюремногоув'язнення; нарешті, військовийпушкар щорічновиїжджав ізСічі, звичайнонавесні, дляприйому провіанту, свинцю і пороху, що присылалисьз Москви в Січ.Зміст військовому пушкарю, як ідовбушу, давалосяз царськоїплатні — «особливавелика плата», як видно з документів1768 року, три карбованців рік. У допомогувійськовомупушкарю вибиравсявійськовийпідпушкарьі кілька людейгармашей чиканонірів, митецьких устріляниніз гармат і рушниць.
Військовийтовмачвиконувавпосаду військовогоперекладача і зобов'язанийбув знати іноземнімови знаходивсяу відношенніз запорізькимикозаками проїжджаличерез їхнюземлю народів, які: поляки, турки, татари, греки, вірмени, молдаваній ін.; товмачвізував їхнівиди, пред'являвїм вимоги відзапорізькогоКоша, служивпосередникомміж ними ізапорізькимикозаками; читав, що надсилалисяв Січ грамотиіноземнихгосударів; яклюдина, що знаєрізні мови, військовийтовмач нерідкопосилавсясекретно Кошемдля розвідуваннясправ на границізапорізькихвільностейі навіть у ворожийстан.
Військовийкантаржей(від турецького«кантар»— ваги, у поляків kantorzy,kantorzysta—приказчик)був хоронителемвійськовихваг і мір, щослужили нормоюдля ваг і мірусіх торговців, що жили в Січі,і продавців.Маючи при собівійськові вагиі міри, кантаржейразом з цимзобов'язанийбув збиратидоходи на користьвійська з приможливиху Січ товарів, продуктів, різної бакалії, горілки, провинаі поділяти їхна товариство, старшину іцеркву. Такимчином, посадавійськовогокантаржея можнапорівняти зміністромдержавних майніякого-небудьневеликогозахідноєвропейськогокнязівстванаших часів; він жив в особливомуприміщенніна базарнійплощі.
Військовішафари(від польськогоzsafarz—эконом, ключник, келар, домоправитель), числом чотири,іноді і більше, з підшафаріями, зобов'язанібули збиратидоходи на користьвійська, алене в Січі, а наголовних черезДніпро, Буг іСамару перевозах— Кодацькім, Микитинськім, Бугогардовськім, Самарськімі ін.; з купців, що проїжджали, дрібних торговціві промисловцівусякого званняі народностей; вони велиприхіднорозхіднікниги, містилипри собі козацькікоманди, інодімали командиприкордоннихкомісарів, істрого стежилиза порядкомпри русі вантажівчерез переправи.
Військовіканцеляристи, що розділялисяна старших імолодших, інакшевласне канцеляристіві підканцеляристов, писарів іпідписарієв, складали, очевидно, цілий штат, щодоходив інодідо 20 чоловік іколишній, звичайно, у безпосереднімпідпорядкуваннівід військовогописаря.
Військовішкільні отамани, числом два, один для школярівстаршого, іншийдля школярівмолодшого віку; обоє вони вибиралисяі скидалисясамими ж школярами, обоє зберігалина руках шкільнусуму і піклувалисяпро продовольствоі життєві зручностісвого юногоі дитячоготовариства.
Довійськового«служителям»належали щебулавничий, бунчужний іхорунжий. Наруках першогознаходиласябулава кошового, на руках другого— військовібунчуки, а наруках третього— корогва, чивійськовийпрапор, що вінносив на війну.Крім військовогохорунжого, минулого ікурінних хорунжих38 чоловік, почислу куреніву Січі.
Самий нижчийступінь чиніву ранзі Запорізькогонизового військаскладали громадскиеотамани, щоспостерігализа порядкомі благочиненнямміж запорізькимпосольствомпо падалицяху слободах ізимовниках,
Безпосередньоза січовийстаршиноювипливалапохідна старшинаі паланочная; вона вище стоялавійськовихслужителів, але діяла позаСіччю і томуповинна бутирозглянутапісля них. Похіднустаршину складали— полковник, що називавсяінакше сердюком, осавул і писар; вони чи діялиу воєнний час, при сухопутнихі морськихпоходах, чи вмирне при пійманнігайдамака іхарцизівчи розбійників, особливо ж упередовійварті, що виставляласяна границяхзапорізькихвільностей; у всіх випадкахполковник бувначальникомвідомої частинивійська, розташовувавдекількомазагонами запорізькихкозаків, неодмінноз осавулом іписарем.
Паланочнуюстаршину(«до паланки»)складали —полковник, чисердюк, есавул, писар, підесаулийі підписарій, тобто «три паниі три підпанка»; відтого в полковниківіснувала формулапідписів напапері: «ПолковникNN з старшиною».У паланочнустаршину вибиралисялюди заслужені, щорічно, однак, що змінювалисяпісля військовоїради; спочаткуїх було п'ять, потім вісімчи десять, почислу паланокв усьому Запорожжя; кожний з нихмав у своїйдистанціїособливу командунад козаками, що жили по слободахі зимовникам, посилав роз'їздина прикордоннілінії длярозвідуванняпро положеннясправ у ворогіві про усьомуповідомлявточні і докладнізведення в Січ; крім того, одинз них щорічновідправлявсяв столицю, чиМоскву Петербург, за одержаннямцарської грошовоїі хлібної платні.Влада паланочногополковникабула в йогообласті дужевелика: вінзаміняв у своємурайоні особукошового отаманаі тому нерідко, як і кошовий, карав і навітьстрачувавсмертю злочинців.Його владапростираласяі на облич, щопроїжджали, через паланку: він дозволявїм в'їзд у вільностізапорізькихкозаків і длябезпеки дававїм особливийзнак, що називавсяперначем. Зовнішнімзнаком достоїнствапаланочногополковникабув носитьсяїм за поясомметалевийпернач, якимвін іноді «бивсмертним боємпо голові провиненогов чому-небудькозака». Назміст усього«паланочногопанства» йшла«особливавелика платавсякий рік».
Висновок
Як у виборівійськовийстаршини ірозділі земель, так і в судах, покаранняхі стратах запорожцікерувалисяне писанимизаконами, а«старожитнімвійськовимзвичаєм», словеснимправом і здоровимглуздом. У тойчас, як малоросійськікозаки, навітьз часу гетьманаБогдана Хмельницького, відокремившивід Польщі, робили суд ірозправу, черезбрак власногозаконодавчогостатуту, попольськихзаконах, тобтопо литовськомустатуті і понімецькомумагдебурзькомуправу, запорожціне визнали цихзаконів, як незгодних з духоммалоросійськогонароду, і замінилиписані польськізакони «здоровимміркуваннямі введенимизвичаями». Алеписаних законіввід запорожцівне можна булой очікуватинасампередтому, що громадакозаків занадтомало мала засобою минулого, щоб виробититі чи інші закони, привести їху систему івиразити напапері; потімписаних законіву запорізькихкозаків немогло бути щеі тому, що всеісторичне життяїхній буланаповнена майжебезперервнимивійнами, що недозволяли їмбагато зупинятисяна пристроївнутрішніхпорядків власногожиття; нарешті, писаних законівзапорізькікозаки навітьнамагалисяуникати, побоюючись, щоб вони незмінили їхніхвільностей.Відтогопокарання істрати в запорізькихкозаків усьогобільше стосувалисякарних і майновихзлочинів. Це—загальнеправило длявсіх народів, що стояли ікоштують наперших ступіняхсуспільногорозвитку: насампередлюдині потрібновідгородитисвою особистістьі своє майно, а потім ужедумати про іншібільш складнихсполученняхгромадськогожиття. Звичай, замість писанихзаконів, визнавався, як гарантіяміцних порядківу Запорожжя,і росіяниномурядом, починаючиз часу пануючиОлексія Михайловичаі кінчаючичасом імператриціКатерини II, тобтовід початкуі до кінцяісторичногожиття Запорожжяпід державоюРосії.
Не можна сказатипри цьому, однак, щоб запорізькісудді, у своїйпрактиці винятковозвичаєм, дозволялисобі сваволяі допускалитяганину справ:і незначнечисло запорізькоготоваристваі чисто народнийпристрій його,і цілковитаприступністьусякого членакозацькоїгромади довищих начальниківробили суд уЗапорожжяпростим, швидкимі правої в повномуі точному змістіцих слів; скривдженийі кривдниксловесно викладалиперед суддямисутність своєїсправи, словесновислухувалирішення їхнійі відразу припинялисвої звади інепорозуміння, причому, передсуддями булиоднаково рівні— і простийкозак і знатнийтовариш. Простікозаки і старшинавважалисярівними, аленасправдіостанні домагалисядля себе вигіднихрішень кошовогочи паланочнихсудів. Формальнарівноправністьне відповідалафактичноїнерівностібідних і багатихкозаків у суді.