1. Розкритизначення таучасть закарпатціву визвольнійвійні угорськогонароду 1703—1711 pp.
З погіршеннямекономічногостановищазагострювалисясоціальні танаціональнісуперечностів суспільстві.Залежно відобставин вонинабирали різнихформ і характеру.На Закарпаттітакі суперечностінайгострішепроявилисяпід час визвольноївійни угорськогонароду 1703—1711 pp.проти австрійськогопанування. Вній активнуучасть взялонаселенняЗакарпаття.У травні 1703 р.закарпатцімасово підтримализаклики семиградськогокнязя Фе-ренцаРакоці II, який перебуваву Бережанахна нелегальномустановищі, виступити «завіру, вітчизнуй свободу».
Центраминародного рухустали Берегівщинай Мукачівщина.У травні куруци(повстанці)взяли м. Береговета інші населеніпункти. Повстанцівочолювали ІванБеца, ФедірБойко, ІванПинтя та іншіталановитіватажки, якідобре зналижиття й потребинароду, їхнізагони протягомкороткого часувизволилибільшістьтериторіїЗакарпаття, форсували р.Тису, вступилив Угорщину йоволоділикількома містами, у тому числій Дебреценом.До кінця 1703 р.куруци звільнилизначну частинуУгорщини йперенесливоєнні дії натериторіюАвстрії.
Одночаснотривали боїза ті закарпатськіміста, де засіливірні урядовігарнізони. Усерпні 1703 р.повстанці ЯношаМайаша і АльбертаКіша оволоділиХустом. Післятяжких, кровопролитнихштурмів упаву лютому 1704 р.Ужгород, а пізнішей Мукачів. Визволенатериторіяперетвориласьна головну базуповстанців.Тут формувалисьнові загони, виробляласяхолодна тавогнепальназброя, заготовлялисяхарчі та військовіприпаси. З територіїЗакарпаттяФеренц РакоціII вівжваве дипломатичнелистуванняз урядами Польщі, Франції, Росіїта інших країн, намагаючисьзнайти в нихпідтримку.Почалося створеннянових органіввлади які сталичастково враховуватиінтереси повсталихзакарпатців.
Визвольнаборотьба щільноперепліталасяз антикріпосницькою.Якщо спочаткупереважаливизвольні, топізніше антикріпосницькінастрої народу.Головним завданнямподатних станівстало звільненнявід кріпацтвай надмірнихподатків. Відповіднозагострилисявідносини міжрядовими повстанцямиі мирним населенням, з одного боку, та місцевимдворянством— з іншого.Ференц РакоціII дедалібільше спиравсяна закарпатськузнать і підтверджувавїї винятковіправа на землюй селян. Фатальноюдля вождя виявиласязаміна обранихповстанцямикомандирівдворянами.Колишні селяний міщани відмовлялисякоритись їм.Почалися чвари, авторитетФеренца РакоціII івоєнно-моральнийдух військнеухильнопадали. Становищуне зміг зарадитинавіть закон13 червня1707 р. проповалення владиГабсбургівй утворенняУгорськогокоролівствата входженнядо його складуЗакарпаття.Місцеві властіпочали переслідуватиучасниківвизвольноївійни, відбиратиу них землі, худобу, змушуваливиконуватирізні повинностій платити додатковіподатки. У відповідьповстанцізалишали військо, тікали в горий там заводилигосподарство.Становищезагострилося.«Ми втратилилюбов народу»,—з прикрістювизнавав командувачповстанськоюармією Н. Верчені.Силові діїкомандуваннящодо наведенняпорядку у військувнесли ще більшийрозлад міжрядовими повстанцямий правлячимиверхами.
У серпні1708 р. фактичнодеморалізованаповстанськаармія буларозгромленапід містечкомТрендин у Словаччині.Ця та інші поразкизмусили урядУгорщини обнародуватив лютому 1709 р.маніфест прозвільненняз кріпацтваучасниківвизвольноївійни. Але віннаштовхнувсяна опір значноїчастини католицькогота уніатськогодуховенства, а також дворянства.Вони відвертовиступили протидальшого веденнявизвольноївійни, за визнанняавстрійськогоімператораІосифа КлементаII законнимкоролем Австрійськоїімперії. Почавсяперехід дворянствана бік Габсбургів.У 1710 р. повстанськаармія післячергової невдачіпід Ромханамипочала відступатина схід і покинулаУгорщину. Останнімфорпостомповсталогонароду залишилосяЗакарпаттяз його могутнімиУжгородськимі Мукачівськимзамками. Затаких умовФеренц РакоціII намагавсязаручитисядопомогою Росіїу нерівнійвійні з імперієюГабсбургів.Але його переговориз Петром І напочатку 1711 р.не дали очікуваногорезультату.Тим часомкомандуванняувійшло в прямийконтакт завстрійськимдвором, військарозпадались,і 1 травня1711 р. повстанськаармія капітулювалапід м. Сатмара.Пізніше здалисятакож Ужгородськийі Мукачівськийзамки.
За умовамиСатмарськогомиру народЗакарпаттяне одержавочікуваноїсвободи. Властіконфіскувализемлю в учасниківвизвольноївійни й передалиїї прихильникамГабсбургів, чинили розправинад повстанцями, збільшувалиподатки і різніпобори. Соціальнийспокій у країпідтримувавсяпереважносиловими методами.
Гайдамацькийрух у першійполовиш XVIIIст. Центральніукраїнськіземлі у першійполовині XVIIIст. не зазнавалитаких соціальнихпотрясінь, якЗакарпаття.Боротьба СеменаПалія та іншихправобережнихполковниківбула переважновизвольногохарактеру йзакінчиласявідносно швидко.Не мало значноговпливу на Українуі повстанняселян та козаківпід проводомКіндрата Булавінау 1707—1708 pp. Стихійніпогроми населеннямвосени і взимку1708 р. маєтківІвана Мазепи, Андрія Войнаровського,Івана Зеленськогота інших представниківпрошведськоїорієнтаціїбули санкціонованівластями й малишвидше політичний, ніж соціальнийпідтекст.
Для захистусвоїх правнаселенняГетьманщинивдавалося дорізних методів.Найпоширенішимсеред них упершій половиніXVIII ст.стало «шуканнякозацтва».Тисячі селянсамовільнооголошувалисебе козаками.Багато з нихдоводили своюучасть у воєннихпоходах і добивалисякозацьких прав.У окремих полкахсамовільноскладали козацькіреєстри. Цезмусило Малоросійськуколегію в 1722р. взяти підсвій контрольусі реєстрикозаків. Рядомуказів (1723, 1746) царськийуряд зобов'язувавмісцеву владувизнаватикозаками тількитих осіб, якідоводили своєкозацьке походженнядокументамиабо свідченнямиодносельчан.Не знаходячиполегшенняна місцях, багатоселян тікалина Запоріжжя, Дон, інколи наПравобережжя.
Масовимий організованимибули насильницькідії частининаселення, спрямованіна перерозподілматеріальнихблаг і завоюванняширших політичнихправ. Вони набралиформи гайдамаччини(від тюркського«гайде» —гнати, чинитисвавілля). Першуписемну згадкупро гайдамаківзнаходимо влисті кошовогоотамана ОлешківськоїСічі ІванаМалашевичапід 1715 р. У русібрали участьграбіжники, розбійники, а також ті, хтобув доведенийдо відчаю й небачив іншоїможливостіполіпшити своєстановище, ніжчерез насильство.На законні, аленесправедливіщодо самоїприроди людиниакти властейвони відповідалинасильницькимидіями. Ця категоріялюдей вважаласебе борцямиза справедливість, поверненнявтрачених благі політичнихправ. Гайдамакидіяли наскоками.Несподіваноз'являючись, вони нападалина панськімаєтки, костьоли, уніатськіцеркви, забираликоштовностій відходилидо місць постійногорозташування.Тривалий часними були Чорнийліс, навколишніурочища, дніпровськіострови та ін.Спроби КошаЗапорізькоговигнати гайдамаківіз територіїЗапоріжжязакінчувалисяневдачами.Рядове січоветовариствовбачало в нихборців ізпольсько-шляхетськимзасиллям, захисниківправослав'ята всілякопідтримувало.
Першевелике гайдамацькеповстаннявідбулося в1734 р. Йогопочаток спричиниввступ російськихвійськ наПравобережнуУкраїну дляпідтримкипретендентана польськийпрестол АвгустаIII, якийсуперничавзі ставленикомФранції СтаніславомЛещинським.їхню появуправобережненаселеннярозцінило якприєднанняПравобережжядо Росії й початокборотьби протипольськоїшляхти. Впевненістьу цьому посилиласяпісля того, яквійськовекомандуваннядозволилоформуватизбройні загониз місцевихжителів. Вонимали допомагатиросійськимвійськам чинититиск на прибічниківСтаніславаЛещинського.Організаторамитаких загонівстали сотникнадвірноговійська Верлан, запорожецьМатвій Гривата інші ватажки, Не чекаючикоманд, загонипочали діятипроти польськоїшляхти й католицькогодуховенства.Верлан на початку1734 р. проголосивсебе наказнимполковникомі закликавселян Брацлавщинидо виступупроти польськихпоміщиків.Повстанняшвидко поширилосямайже на всеПоділля й охопилоінші регіони.ПовстанціВерлана взялиЖванець, Кременець, Броди й вигналишляхту з великоїтериторії.Успішно діялитакож загониВедмедя, Рудя, Харка і СавиЧалого. Останнійзажив особливоїслави й шанисвоїми молодецтвомі широкою натурою.Він проголосивсебе прибічникомПилипа Орликай претендентана польськийпрестол СтаніславаЛешинсь-когой зі своєю ватагоюнападав намаєтності їхніхпротивників.У 1735 р. КішЗапорізькийвирядив у Немирівдля його арештузагін козаків, але Чалий завчасносховався замолдавськимкордоном, апотім з новимисилами кинувсяна польськісела й маєткишляхти.
Нарештіграфу Потоцькомувдалося захопитиЧалого в Немирові,і він запропонувавтому на вибірпалю або службув надвірномувійську. Чалийобрав останнєй з нечуваноюжорстокістюпочав переслідуватий знищуватигайдамаків, добре знаючиїхні звичкий місця розташування.Решту гайдамаків, особливо зчисла запорожців, це вкрай обурило.Вони не моглидопустити, щобправнук кошовогоотамана кінцяXVII ст.Якова Чалогоі син курінногоотамана такганьбив їхніславні імена.Завзятий гайдамакаГнат Голий зісвоїми шибайголовамизненацьказахопив Чалогопід час бенкетуз нагоди народженнясина, доставивна Січ і тамйого забиликиями. Так розповідаєнародна дума.
Зібравшизначні військовісили, польськийуряд у 1736 р.розгромивповстанськізагони. Верланвідійшов доМолдавії, аГнат Голий, Ведмідь, Грива, Харко — доТясмина і Дніпра.Гайдамацькийрух пішов наспад. Частинакерівниківзневіриласьу боротьбі йпочала переходитина бік польськоїшляхти. Тількиокремі з нихпродовжувалиборотися протиправобережногопанства тасвоїх колишніхпобратимів.Ця боротьбачасто набираларозбійницькогоі грабіжницькогохарактеру, відчого найбільшестраждало мирнеяк польське, так і українськенаселення.Нестійкі гайдамацьківатаги почалистворюватисьу Лубенському, Миргородськомуполках, а такожна Слобожанщині.Але їхні діїв цьому регіоніне сприймалисяяк визвольні, не знайшлиширокої підтримкисеред народуй розвитку немали.
Головнимтеатром гайдамаччинизалишалосяПравобережжя.У 1750 р. повстаннягайдамаківспалахнулоз новою силою.Воно почалося9 травняз розгромуватагою гайдамаківОлексія Ляхапольсько-шляхетськоїзалоги в Корсуні.Вийшовши ізЗапоріжжя, гайдамакиоволоділиРжищевом, Чигириномта іншимипридніпровськимимістами-фортецями.Активно діявпід Києвомзагін ІванаКочерги, щодислокувавсяу Голосіївськомулісі. Поступовогайдамаччинапошириласьна глибинніправобережнірайони. ГайдамакиМарка Мамая, Михайла Сухого, ремісника зВолодаркиМартина Теслі,Івана Подоляката інших ватажківпротягом літа—осені1650 р. захопилиУмань, Володарку.Фастів, Вінницютощо й прониклина лівий берегПрип'яті. Однакузимку тогож року польськіта російськівійська придушилиповстання. Алеповністю ліквідуватигайдамацьківатаги силоювласті не змогли.Матеріальнінестатки йкатолицькаекспансіяштовхали багатьохлюдей на продовженнязбройної боротьбиза покращаннясвого становища.
2. Що такеколіївщината опришківство
Найвищогопіднесеннягайдамацькийрух досяг у1768 р. під назвоюКоліївщина.Окремі вченірозглядаютьйого як повстаннячи селянськувійну. Збройнийвиступ населеннябув зумовленийпевними обставинами.У 60-х роках длябагатьох селянзакінчилися«слободи», йпоміщики почалиактивно запроваджуватипанщину. Правобережналюдність, особливоСередньогоПодніпров'я, де досить сильнимизалишалисяволелюбнітрадиції, намагаласяне допуститиреставраціїпорядків, зметенихреволюцією1648 р. Переорієнтаціяекспорту продукціїпоміщицькихмаєтків ізГданська наЧорне моретакож супроводжуваласяпогіршеннямстановищаселянськихгосподарств.
До матеріальнихзлигоднівдодалися йнаціонально-релігійніутиски. Виданийпольськимкоролем СтаніславомПонятовськимпід тискомуряду Росіїуказ про зрівнянняв правах протестантіві православнихз католикамидо краю загостривконфесійнуобстановку.Фанатичнонастроєнашляхта в лютому1768 р. створилаБарську конфедерацію, яка рішучевиступила протибудь-яких поступокправославномунаселенню.Конфедеративчиняли погромив селах і містечкахПравобережжя, нещадно розправлялисяз тими селянами, котрі поверталисьу православ'я, виганяли православнихсвящениківіз парафій, карали їх, руйнувалий палили православніцеркви. Дляборотьби протиконфедератівуряд КатериниII увівна Правобережжявійська.
Цей актправобережнеправославненаселеннярозцінило якдопомогу в йогоборотьбі противсієї польськоїшляхти. Неписьменномуселянству булонепросто розібратисьу перипетіяхполітичноїборотьби, затевоно традиційновбачало в росіянахсправжньогосоюзника упротистоянніз католицькимчи мусульманськимсвітом. Середнаселенняпоширювалисячутки про «Золотуграмоту» цариціКатерини IIз наказомкошовому отамануПетру Калнишевськомуспільно з російськоюармією винищувативорогів православноївіри. З'явилисянавіть її тексти, написані нібитовід імені КатериниII. І безтого розтривоженийлюд завирував.Почалися розмовипро організованийвиступ протиіноземнихпоміщиків, орендарів, священиківяк головнихвинуватцівусіх бід і нещасть.
Епіцентромтаких настроївстало те ПравобережнеПодніпров'я, що примикалодо ЗапорізькоїСічі й кудифактично непоширюваласявлада РечіПосполитої.Навесні 1768 р.вісім запорізькихкозаків на чоліз Йосипом Шелестомпровели вМотронинськомумонастирікілька таємнихнарад. На нихбуло прийняторішення пропочаток масовоговиступу протипольсько-шляхетськоговолодарюванняна ПравобережнійУкраїні й виробленоплан дій. Керівникомповстанняобрали запорожцяМаксима Залізняка, який проголосивсебе полковником.Його найближчимисподвижникамистали СеменНеживий, МикитаШвачка, ІванБондаренко, Андрій Журбата інші авторитетнісеред народуй досвідченіу військовійсправі ватажки,26 травня1768 р. загінгайдамаківЗалізнякавиступив зурочища ХолоднийЯр у Чорномулісі в похідна Правобережжя.Повсюди донього приєднувалисязапорожці, селяни та міщани.Створювалисьнові загони, гайдамацькийрух ширився.Гайдамакизахопили Жабогин, Медведівку, Смілу, Черкаси, Корсунь, Богуславі визволилифактично всюпівденну Київщину.Чимало польськоїшляхти, євреїв-орендарів, католицькихсвящениківзагинуло. Зцього приводуТарас Шевченкописав у поемі«Гайдамаки»:
Горить Сміла, Смілянщина
Кров'ю підпливає.
Горить Корсунь, горить Канів,
Чигирин, Черкаси;
Чорним шляхомзапалало,
І кров полилася
Аж у Волинь...
Найбільшийуспіх гайдамакимали під Уманню— твердинеюпольської владина Поділлі. Тутна бік повсталихперейшов ізкозаками сотникнадвірноговійська ІванГонта. У ніч з9 на 10 червнягайдамакиздобули Умань, де знайшлиостанній притулокзалишки польськоїшляхти, орендарів, конфедератіві католицькихсвящеників.Залізняк іГонта розіслали«партії» наБілоцерківщину, Поділля, Брацлавщину, Волинь. Переляканашляхта вважала, що почалася«пожежа», яку 1648 p., ітікала в глибПольщі або вНоворосійськугубернію.
Основноюметою Коліївщинибула ліквідаціяпанівної верствисуспільства, великої земельноївласності таненависноїунії. Це органічнопов'язувалосязі звільненнямПравобережжявід польсько-шляхетськогопанування. Удіях гайдамаківпоєднувалисяруйнівні йконструктивніелементи. Окремівагажки намагалисяналагодигина зайнятійтериторіїнормальнегосподарськежиття, передавалиселянам землі, звільняли їхвід панщиннихробіт, прагнуливідновитигромадянськиймир і припинитиміжконфесійніконфлікти.
Спочаткуросійськівійська невтручалисьу взаєминигайдамаківз противником.Але величезнийрозмах повстання, його соціальнаспрямованістьзмусили урядзмінити своєставлення доподій на Правобережжі.До цього додаласяще неприємністьіз нападомодного з гайдамацькихзагонів на м.Балту, яке перебувалопід владоюТуреччини, щоодразу загострилоросійсько-турецьківідносини. Удругій половинічервня російськекомандуваннядістало наказпридушитиповстання. Уніч з 25 на26 червняпідступно булисхоплені Залізнякі Гонга. На початкулипня російськічастини розгромилизагін Швачкита інших отаманів.Командуванняпередало підданихшляхти польськійадміністрації.Повстаннязахлинулось.Але дії окремихдрібних гайдамацьких«партій» тривалище в першійполовині 1769 р.Польська шляхтавлаштувалакриваву розправунад учасникамиКоліївщини.У містечкуКодня на Волиніспеціальнийсуд засудивдо страти сотнілюдей, їх вішали, четвертувалий садовили напалі. Теророднієї сторонивикликав діїіншої. Мученицькусмерть прийнявГонта, а Залізнякаросійськийсуд у Києвізасудив дозаслання уНерчинськ, такої ж каризазнали йогосподвижники.За поліпшеннясвого становищаборолися такожселяни й міщанина місцях. Найчастішеїхні дії проявлялисьу відмовахвідбуватипанщину, самовільномузахоплюванніпоміщицькихземель, пограбуванніпанського майнага фізичнихрозправах зпанами. Найбільшіга найгострішіселянськівиступи відбулисяв Чолхові таФоєвичах (1747—1748), а також у КулагахСтародубського, Кліщинцях(1769—1776) Лубенськогой Турбаях (1789—1793)Полтавськогополків. Селяничасто добивалисяповерненнякозацьких прав, відібранихраніше властями.
У Галичині, на Закарпаттіта ПівнічнійБуковині соціальнірухи вилилисяв опришківство(від латинського«опресор» —нищівник).Об'єднуючисьу невеликізагони, опришкиграбувалипоміщиків, купців, орендарів.На почагкуXVIII ст.активно діяливатаги ІванаПискливого,Івана Панчишина, Пингі га іншихватажків. Найбільшогорозмаху рухопришків набраву 30—40-х роках, колина чолі однієїз ватаг ставвиходець ізс. Печеніжинна СганіславщиніОлекса Довбуш(1700—1745). Своїминападами сподвижникиДовбуша протягом1738—1743 pp. трималив напруженнішляхту Коломийськогота інших повітів.Перебуваючина пограниччіРечі Посполитої, Угорщини йМолдавії, ватагав разі необхідностіпереходилаз однієї країнидо іншої й тривалийчас була невловимою.У діях Довбушапроглядалисьелементисередньовічногоромантизму, коли частинавідібраногомайна роздаваласянезаможним.У цьому випадкувін постававперед селянамияк легендарнийРобін Гуд, захисникбідних і знедолених.У 1745 р. Довбушзагинув. Те жсаме сталосяз його сподвижникамиВасилем Баюракомга Павлом Орфенюком.У зв'язку зактивізацієюкаральних дійвластей у ГаличиніІван Бойчуку 1759 р. перебравсяна ЗапорізькуСіч.
Не дивлячисьна неодноразовіспробипольськихвластей разі назавждипокінчити зопришками,їм це так і невдалося. Опришкипережили РечьПосполиту іпродовжувалиорудувати вКарпатах дотих пір, покиці землі невідійшли в 1772р. до Австрійськоїімперії.
Література
1. СубтельнийО. Україна:Історія.– К.: Либідь, 1994. — 736с.
2. БорисенкоВ.Й. Курс українськоїісторії: 3 найдавнішихчасів до XX століття.2-ге вид.: Навч.посібник. — К• Либідь 1998.- 616 с.