Короткийісторичнийнарис
Утвореннявірменськогонароду і створеннядержави
Вірменськийнарод- один знайдавнішихсучасних народів.
/>
язичницький храм 1-го ст. Він прийшовз такої глибини віків, колине тільки неіснували сучаснієвропейськінароди, але іледве зароджувалисянароди античноїстаровини — римляни й елліни.
Назвикраїни Arminia і народуArmina уперше зустрічаютьсяв клинописахперського царяДарія I, якийправив у 522-486 рр.до н.е. Згаданіарміни, названіу Геродота«арменами», були, як вважаєодна з гіпотезсучасної науки,індоєвропейськимнародом, якийпереселивсяна нову батьківщинуз Європи черезМалу Азію. Приблизноу XII ст. до н. е.індоєвропейськіпредки сучаснихвірменів, разомз родиннимиїм фрако-фрігійськимиплеменами, переселилисяз Фракії у МалуАзію і близькошестисот роківжили тут поручз хеттськиминародами. Потімвони рушилина схід і затвердилисяу західних іпівденно-західнихобластях Вірменськогонагір'я.
Іншагіпотеза відноситьвиникненняправірменськихплеміннихсоюзів на територіїВірменськогонагір'я до IV-IIIтисячолітьдо нової ери, а прародиноюіндоєвропейськихнародів називаєМалу Азію, Вірменськеі західну частинуІранськогоНагір'я. Пришельцями, за цією гіпотезою, були у VII ст. дон. е. фрако-фрігійськіплемена, якіпід тиском«народів моря», форсуючи Євфрат, заселилипівденно-західнучастину Вірменськогонагір'я ¦і жилитут поруч зправірменамий іншими племенами.
Армени, названі «аримами»в "Іліаді"Гомера, до часувиникненняцієї героїчноїпоеми (IX-VIII ст. дон. е.) заселялинавіть область, прикордоннуз КилікійськимТавром.
Саманазва вірменів- гуди (hai), за припущеннями, пішла від назвинароду — хайяси.Країна Хайясаі народ хайясизгадуютьсяна глинянійхеттськійтаблиці, щовідноситьсядо другоготисячоліттядо нашої ери, вона була знайденапри розкопкахстолиці хеттськоїдержави — Хаттушаш.
У другомутисячоліттідо нашої ериассирійціназивали територіюдревньої Вірменії«країною Наїрі»(країною рік),60 різноплеменнихдрібних царстві сотні міствходили доскладу цієїлегендарноїкраїни.
Асирійськіклинописипершого тисячоліттядо н. е. вже говорятьпро урартів, тому що на початкуIX ст. до н.е., післяоб'єднанняплемен «країниНаїрі», утворилосямогутнє царствоУрарту зі столицеюТушпа (Ван).
ПротягомIX-VI ст. до н. е. народамиУрартськогоцарства буластворена своєріднаі порівняновисока древняцивілізація, що визначилакультурнемайбутнє древньоїВірменії. Провисоти цієїцивілізаціїсвідчить нетільки існуванняписемності, запозиченоїз вавілоно-асирійськогоклинопису, алеі розвитокземлеробства, скотарстваі металургії, а також високатехніка будівництвафортець-міст.Одна з них, Єребуні, заснована у782 році до н. е.одним з першихурартских царівАргишті, знаходитьсяна територіїсучасногоЄревана, ім'яякого походитьвід цієї древньоїназви. Інша — Тейше-баїні, також знаходитьсяна територіїЄревана (горбКармір-Блур), була заснованаРусом II (685-645) — останнімцарем Урарту.Агонія Урартськогоцарства, викликанавійнами з Ассирієюу 590-580 рр. до н. е., призвела дотого, що Урартуназавжди покидаєарену історії.
ПісляУрарту естафетуприйняло древнєВірменськецарство. Єруанд, Тігран Єрвандуні- імена першихвірменськихцарів, це вжебули представникиіндоєвропейськихарменів. Останнізмішалися заборигенами-хайямий урартами із часом утворилинарод древньоїВірменії. Відомотакож, що приперших Ахеменідах, перських царяхКіре (550-529 рр.) іКамбізе (529-522 рр.), вірмени, об'єднанівладою царя, були в союзнихі васальнихвідносинахз могутньоюперською державою.
Пануваннядревніх персіву Вірменіїтривало більшдвох століть(550-330 рр. до н. е.)
Прожиття древньоїВірменії вепоху Ахеменідівє деякі відомостіу Ксенофонта(V ст. до. н. е.), якийу своєму «Анабасисі»описав як очевидецьвідступ десятитисяч греківчерез Вірменіюдо Чорного моряу 401-400 роках до н.е. Головнимизаняттямивірменів, яквипливає з йогосвідчення, булиземлеробство, скотарствоі садівництво.Греки, які відступаличерез Вірменію, знаходили увірменськихселах значнізапаси сільськогосподарськихпродуктів: пшеницю і ячмінь, стручковіплоди, родзинки, ароматні вина, свиняче салоі різні масла- кунжутне, мигдалевеі фісташкове.Згадуєтьсятакож ячміннийнапій, схожийна пиво, якийсмоктали зглека черезтростинку. Здомашніх тваринв «Анабасисі»згадуютьсякози, вівці, бики, корови, свині, кури іконі
ЗавоюванняПерсії ОлександромМакедонськиму 330 році до н. е.і утворенняна Сході елліністичноїмонархії Сельовкидіввизначило новуепоху в політичномуі господарськомурозвитку древньоїВірменії. Напочатку цієїепохи територію, населену вірменами, становили триокремі області: Велика Вірменія, центром якоїстала Араратськарівнина, Софена- що лежала міжЄвфратом іверхньою течієюТигра, і МалаВірменія- міжЄвфратом іверхньою течієюЛікосу. Жодназ цих областейне була завойованані за ОлександраМакедонського, ні за йогонаступників.Після виникненняСельовкидськогоцарства ці триобласті такожзберегли внутрішнюсамостійністьі керувалисямісцевимидинастами, якихдревні джерелачасто називають«царями» (базилевсами).Династи Вірменіїплатили Сельовкидамданину, а увійськовийчас постачаливійсько.
Сельовкидськецарство у 189 роцідо н. е. булозавойованеримлянами, Велика Вірменіязвільниласявід сельовкидськогопанування.Місцевий династАрташес оголосивсебе незалежнимцарем ВеликоїВірменії АрташесомI, приєднавшидо неї областіМалої Вірменіїі всі навколишніземлі, на якихговорили вірменськоюмовою. Приєднанняж Софени доВеликої Вірменіїзатяглосяприблизно на70 років, до часуТіграна II. Найважливішоюісторичноюподією початкуцарюваннядинастії Арташесидівбуло завершенняформуваннявірменськоїмови й остаточнеетнічне оформленнявірменськогонароду.
Греко-перськівійни, великасмута епохидіадохів рідкопорушувалимирний розвитоквірменськихобластей. Вірменіянакопичувалазапас сил — швидкозростало їїнаселення, багатствокраїни в цейперіод відмічалосяв грецьких іримських хроніках.
Iст. до н. е. — золотийвік ВеликоїВірменії, часправлінняТіграна Великого(95-55 рр.), онука АрташесаI. Столицею державистав Тігранакерт, розташованийна місці нинішньогоФаркіна, йомупризначалосястати «однимз центрівелліністичноїнауки, мистецтваі літератури».
Великаімперія Тігранане була, звичайно, цілісною державою, це була строкатасуміш племені народів, щостояли на різнихсходинкахсуспільногоі культурногорозвитку. Імперіяохоплювалавелику частинуПередньої Азії, вона простягаласявід Каспійськогодо Средземногоморів, відМесопотаміїдо ріки Кури,її васаламибули суміжнідержави і народи- Іберія і Цибаніяна півночі, Парфія і арабськіплемена — насході й півдні.Однак, у цихкордонах ВеликаВірменія протрималасянедовго. Післяпоразки союзникаТіграна — МітрідатаПонтійського, вона самотньоопинилася міжмогутнім Римомі зміцнілоюПарфією, якінапирали ізЗаходу й зіСходу. У 69-66 рокахдо н. е. імперіярозпалася. Підвладою Тіграназалишиласялише ВеликаВірменія, якабула оголошена«другом і союзникомримськогонароду».
Прийняттяхристиянства.Розділ державиміж Римом іПерсією ВступВірменії в новуеру співпавз кінцем династіїАрташесидів, яка правиламайже два століття.Залишки старовинного катедрального собору (641 р.).
Історіяперших чотирьохстоліть новоїери для Вірменії- це історіяпоступовоївтрати самостійностіі розділуВірменськогоцарства міждвома могутнімисусідами — Римськоюімперією іцарством персів, що замінилоу III ст. державупарфян. Цьомусприяла такожвнутрішняборотьба всамій Вірменії, де суперничалидва початки, що впливалина вірменівськукультуру: більшновий — еллінізмі традиційний- іранізм. Такимчином, передВірменівієюстояла дилема- або злитисяз Римськоюімперією, піддатисяроманізаціїі втратитисамостійність, як Галія наЗаході, абовідкрито увійтидо складу Східногосвіту і розділитийого історичнудолю.
Досередини першогостоліття навірменськомупрестолі змінивсяцілий ряд правителів, бажаних Риму, які підтримувализ ним васальнівідносини. Удругій половиністоліття римськийвплив на Вірменіюпочинає поступатисяпарфянському- на вірменськийпрестол зійшовТрдат — основоположникнової, Аршакидськоїдинастії. Увідповідь наце Нерон пославна Схід своїлегіони.
Кількароків війнине принеслиримлянам успіхіві вони булизмушені задовольнитисясимволічнимвиразом покірностіз боку Вірменії: Трдат погодивсяособисто прибутиу Рим, щоб з рукНерона прийнятизнаки царськогодостоїнства.Це була перемогадревньої вірменськоїдипломатії.
У цю жепоху столицюВірменії булоперенесеноз Арташата уНор-Кахак (НовеМісто), пізнішеперейменованеу Вагаршапат.Уся історіяцього містапов'язана звірменськоюцерквою.
301рік — важливадата в національнійісторії. Вірменіяоднією з першиху древньомусвіті прийнялахристиянство.Тоді ж християнствостало її державноюрелігією. ПрестолКатолікосавсіх вірменіву 1441 році облаштувавсяу столиці — Вагаршапаті, в монастиріЕчміадзін(переклад цьогослова означаємісце, куди«зійшов первородний»).
Вагаршапатз 1945 року перейменованийв Ечміадзін.
Починаючиз першої римо-перськоївійни і протягомдовгого рядуподальшихзіткнень Вірменіязавжди булана стороніРиму. Однак, цей союз виявивсязгубним дляВірменії післятого, як останнявійна римлянз персами завершиласяганебним дляРиму миром.Імперія поступиласяперсам п'ятьмапровінціямиі віддала напоталу вірногосоюзника — Вірменію.Римляни і персинезабаромприйшли допереконання, що немає потребизберігатинезалежністьВірменії івирішили розділитивірменськіземлі між собою.Так у 428 роцідревньовірменськадержава припиниласвоє існування.
Візантійськаі перська Вірменії
ПротягомV-VI ст. Вірменіязалишаласярозділеноюміж Східно-Римськоюімперією (Візантією)і Персією. По-різномусклалися долівірменськихземель — у візантійськійчастині булавведена імперськаадміністрація, у перській, зіслів історикаЕгіше, — «царствоперейшло донахарарамів»(князів), якіпідкорялисяправителю, щопризначавсяперським царем.У цей важкийперіод вірменизберегли себеі свою культурузавдяки мужностіі стійкостінароду. Величезноюпідмогою цьомупослужилоствореннявірменськимвченим МесропомМаштоцем національноїписемності.
Феодальнийлад проник вобидві частинироздробленоїВірменії, поступововона розпаласяна безліч князівств, до кінця VII ст.їх нараховувалосявже близькоп'ятдесяти.Найбільш впливовимиз них були князівстваМаміконідов, Багратідов, Арцрунідов.
По-різномускладалисятакож васальнівідносини увізантійськійі перськійчастинах Вірменії.Західна Вірменіяпідкориласявладі єдиновірногоімператораі піддаласяновій хвиліеллінізації, на Сході зросталоневдоволенняперськимволодарюванням.У V-VI ст. спалахнувряд народнихповстань. Цебув протестпроти спробвикоріненняв країні християнстваі асимілюваннявірменськогонароду. Найбільшзначна битвасталася 26 травня451 року на Аварайрськійрівнині, очоливйого полководецьВардан Маміконян, якому вдалосязібрати 66 тисячвоїнів. У ційбитві, зі слівісторика іочевидця Егіше,«квітучі полябули залитікров'ю» і «серцелюдини розривалося, побачивши купиубитих». ПізнішеВардан і всівоїни, які пализ ним у бою, булиприрахованівірменськоюцерквою до ликусвятих. ЗнаменитаАварайрськабитва булапрограна, однак, зустрівшинаполегливийопір, персивимушені буливідмовитисявід посяганняна релігію ісамобутністьвірменськогонароду.
Зсередини VI ст.починаєтьсяпоступоверозширеннявізантійськоїВірменії зарахунок перської.На початок VIIст. східнийкордон візантійськоїВірменії доходивдо озера Ван.Персія слабшалаі в 30-их рокахVII ст. була розбитаарабами. Світомпочалася ходанової релігії- ісламу. УтворенняАрабськогоХаліфату — могутньоївійськово-феодальноїдержави, сталона довгий часісторичноюреальністю, з якою вимушенібули рахуватисяі миритисябагато країні народів древньогосвіту.
Спустошливінабіги арабіву 640, 642-643 і 650 роках, що супроводжувалисяграбуваннями, розореннямиі відведеннямжителів у полон, змусило колишнюперську Вірменіювизнати владуАрабськогоХаліфату, алена умовах автономіїі збереженняфеодальнихкнязівств. У652 році полководецьі дипломатТеодорос Рштуніукладає вигіднийдля Вірменіїдоговір. Вірменіястає провінцієюАрабськогоХаліфату, вкраїну бувпризначенийнамісник, якоговірменськіісторики називають«востикан».
КінецьVII і початок VIIIст. наповненіповстанняминароду противлади Халіфату, особливу активністьвиявляв князівськийдім Багратідів, який зрештоюдосяг мети в744 році, колиБагратідиотримали титулправителівВірменії. У 859році князь домуБагратідывАшот отримавуправлінняВірменівієюз титулом"ішхан-ін-ішхан"(князь князів).Вживши усіхсил для заспокоєннякраїни, Ашот, людина здатнаі прозорлива, створив армію, укріпив владу, після чогоХаліфат вжене зміг відмовитийому у титуліцаря. Але цесталося черезчверть століттяфактичногоправління; у885 році Ашот прийнявтитул царя.Його визнавтакож візантійськийімператорВасиль I, якийнадіслав коронуі дорогі подарунки.Услід за Багратідамидобилися самостійногокнязівстваАрцруніди, Сюнікські князій інші. Країнарозділиласяна ряд князівств, що переслідуваливласні інтереси, увесь цей ладнабував характернихрис феодалізму.
Історикизображаютьправління АшотаI як епоху процвітанняВірменії. Сусідніж вірменськікнязівствапродовжуваливиснажуватиодне одногоу постійнихміжусобнихвійнах. У володінняхБагратідівпанував відноснийспокій, споруджувалисяцеркви, монастирі, лікарні, у 961 р.столиця булаперенесеназ Карса в м. Ані, яке багатілоі зростало.Сусіди шукалисоюзу з сильнимиБагратідами, всерединікраїни розвиваласяторгівля. Апогеюблиску і могутностіБагратідськецарство досяглоза Гагіка I (989-1020рр.). При ньомутакож булизасновані новішколи, лікарні, завершеноспорудженнясобору в Ані, що й понинівикликає захопленняархітекторіві археологів.
Зсередини XI ст.вірменськецарство і князівствачастково підвпливом міжусобногорозбрату, часткововнаслідок тискуВізантії, щоотримала свободупісля ослабленняХаліфату, частковопід тискомнових завойовників- турок-сельджуків, які почали своїпоходи протиВірменії удругій половиніXI ст., стали наближатисядо занепаду.Вірменія зновувиявиласярозділеноюміж мусульманськимСходом і християнськимЗаходом, якколись міжримлянами іперсами. В останнійчверті XI ст. вонабула спустошенавійнами і набігами, міста зруйновані, торгівля припинилася, культурі бувнанесенийважкий удар.Деякі вірменськікнязі, якіпоступилисяволодіннямиВізантії, отрималивзамін містаі землі на далекомупівденномузаході імперії, біля Середземногоморя, в горахКилікійськогоТавра. Килікіястала колискою, з якої вирослонове вірменськецарство — Килікійське, яке збереглотрадиції вірменськоїкультури іпротягом щетрьох столітьпідтримуваловірменівськудержавність.
Килікійськецарство
Процесутворення новоїдержави бувне з легких — Візантія ревнивостежила і протидіялацьому. ПочатокКилікійськогоцарства відносятьдо 1080 року, йогозаснуваладинастія Рубенянів(Рубенідів). Цеспівпало зепохою першогохрестовогопоходу (1096-1099), шляххрестоносцівлежав черезКилікію, вірменизустріли західниххристиян якєдиновірців, надавали їмвсіляку допомогу, самі вступалив ряди хрестовоговоїнства. Гегхард, купол головної церкви, 13 ст.
Зсамого початкузав'язалисявідносини ізЗахідною Європою, характернідля всієї історіїКилікійськогоцарства. Рубенідипостійно підтримувализв'язки з європейськимидинастіями, міждинастійнішлюби ввелиїх в коло європейськихгосударів. Хочай примусили, правда, втручатисяв розбратиродичів. Протеімена володарівКилікії булидобре відомимина Заході. Нарешті, у 1198 році ЛевонII (Великий) бувкоронованийна царювання.При ньому Килікіядосягла найвищогорозквіту.
Столицеюдержави ставСіє, який стоявна притоцірічки Бенкетам.Джерела XII ст.повідомляють, що в місті було«величезненаселення»,«прекрасніцеркви», «палацз бельведерамиі садами», «архіви, святі мощі»і тому подібне.
ГаванямиКилікії служилиАйас і Тарс, морська торгівлявелася такожіноземнимикупцями, щомали в Килікіїсвої факторіїі колонії. Самаприрода, здавалося, потурбуваласяпро безпекуКилікії.
Алепереваги неврятувалиКилікію відрозгрому, якогозазнала всяПередня Азіяв XIII-XIV ст. від єгипетськихмамелюків.
Килікійськецарство занепалоу 1375 році, але йогоіснування булодалеко не безплідним.Протягом більшетрьох сторічвірменськийнарод мав можливістьрозвивати своюкультуру, науку, літературу, мистецтво унезалежнійдержаві. Килікіянайтіснішимчином зв'язаласяз західноєвропейськимсвітом, ставши«авангардомЄвропи в Азії».Через Килікію, завдяки їїнапруженійдуховній діяльності, дійшли до насчислені пам'ятникикультурисередньовічноїВірменії. Великакількістьрукописів, заякими теперзнайомимосяз древньоювірменськоюписемністю, було переписанов центрі Килікії,її містах імонастирях.
У XII ст. упівнічнійчастині історичноїВірменії почалосвітати світлосамостійногожиття. До 1122 рокухристиянськаГрузія настількизміцніла, щоїї цар ДавидIV (Будівник) змігвідбити у мусульманТифліс, а в 1124 році- й Ані. При цариціТамарі усяПівнічна Вірменіябула звільненавід іноземців, було створеневелике князівствоЗакарідів, начолі якогостояли виднівоєначальникиі державнідіячі Закарей Іван Закарянита інші представникицього знатногороду.
Уцю епоху (XII-XIV ст.)Ані залишавсяцентром вірменськоїкультури напівночі. Залежністьвід Грузії буланомінальною.Ряд прекраснихспоруд в Анівиник саме вцей період.Були побудованінові церкви, оновлено міськустіну, зведеновежі, спорудженопрекраснийодноарочнийміст, неподалікміста булазаснованаАкадемія. Найбільшихрозмірів містодосягло у XIII ст.- в ньому нараховувалося, зі слів історика, понад сто тисячжителів і більшедесяти тисячбудинків.
Тяжкийудар процвітаннюАні й надіямінших земельдревньої Вірменіїнанесло монгольськенашестя, тесаме, яке наРусі призвелодо татарськогоярма. У 1236 роціполчища монголівоточили місто, взяли йогоприступом ізавдали жахливогорозгрому, відякого воно вжене змогло оправитися.Але життя в Аній ряді іншихкутків Вірменіїтліла ще майжесто років, покиу XIV ст. усією Азієюне прокотиласянова хвилязагарбниківпід предводительствоТамерлана(Тимура). Вірменіявступила в одинз найпохмурішихперіодів своєїісторії.
ЗавоюванняВірменії османськоюТуреччиноюі Персією
--PAGE_BREAK--
Остаточнезнищення останніхпроблисківсамостійностіВірменії булодовершенотурками-османамиі новими перськимизавойовниками.Турки-османи, які змінилисельджуків, ведуть початоквід околицьМалої Азії, деу кінці XIII ст.Осман-бій заснувавсвою державу.До кінця XIV ст.вони завоювалиМалу Азію іБалканськийпівострів.Перемоги Тамерланатимчасовоослабили їх, але незабаромвони оговталисяі продовжилисвої завойовніпоходи. У 1453 роціосманами бувузятий Константинопіль, припинила своєіснуванняВізантійськаімперія, булопогашено древнєвогнище християнствау Східній Європі.Султан, незадовольняючисьсвоїм завоюваннямв Європі, попрямувавв Азію. Почалисявійни міжтурками-османамиі персами, якізаснували у1502 році новуперську державу.Ці зіткненняпринесли новібіди Вірменіїі сусіднімкраїнам. Післяпоразки персіву 1513 році, ще протягомбільше як століттяміж обома державами- Туреччиноюі Персією — йшливійни за Закавказзя.У 1639 році булоукладено договір, за яким ЗахіднаВірменія відійшлаТуреччині, аСхідна — Персії.Таке положеннязберігалосядо початку XIXст. На поневоленінароди опустиласяглибока темрявадикості і неуцтва.Захід вже починавдихати першимивіяннями Відродження, а Вірменія, здавалося, булавідкинута дочасів Аттілиі вандалів.
Зв'язуючоюниткою дляусього розкиданогоі розсіяноговірменськогонароду в тітемні віки булаВірменськацерква і їїпатріархи — «Католікосивсіх вірменів», престол якиху 1441 році бувперенесенийз Килікії вЕчміадзін.
Тимчасом, гнобленаВірменія непереставаларобити відчайдушніспроби полегшитиі покращитисвоє положення.Починаючи зXVI ст. йде довгийряд зверненьвірменів, черезкатолікосів, до єдиновірниххристиянськихнародів з благаннямпро допомогу.КатолікосСтепанос V укінці життявідправивсядо Венеції, сподіваючисьчерез Папузвернути увагуна тяжке положеннявірменів. Йогонаступник, Мікаел Себастаци, вирішив відправитив Європу посольство.Схожі спробипоновлювалисяпротягом всьогоXVII ст. Європейськігосударі інодідійсно виступализаступникамивірменів передсултаном абошахом. Прикладтому — листфранцузькогокороля ЛюдовікаXIV шаху Аббасу.
Розвитоквірмено-російськихвідносин
Новаситуація виникладля вірменіву зв'язку з розвиткомвірмено-російськихвідносин. Цівідносини йдутькорінням углибину віків, але посилилисявони у другійполовині XVII ст., коли католікосАкоп IV Джугаєци(Джульфінський)звернувся доцаря ОлексіяМихайловича«зволити надатипідтримку»вірменам. Укінці XVII ст. АкопIV взяв участьу посольстві, що прямувалоу Західну Європуз проханнямпро військовудопомогу вірменам.Посольстворозпалося післяйого кончинина шляху уКонстантинопіль.Але один з членівцього посольствапізніше з'явивсяу Росії, особистопредставивсяПетру Великомуі просив йоговід імені вірменськихмеликів (князів)про допомогуі звільненнівід турецькогоі перськогоярма. Петрообіцяв надатидопомогу вірменськомународу післязакінченнявійни зі шведами.
УXVIII ст. Росія почаласвої походиу Закавказзя.Влітку 1722 рокуросійськівійська з Астраханірушили на південь, вступили вДербент, зайнялиБаку і вийшлидо Каспійськогоморя. Успіхросійськихвійськ надихнуввірменськийнарод на визвольнийрух. ПолководцюДавид-Бекувдалося створитиу 1724 році у Кафанінезалежневірменськекнязівство, однак вонопротрималосянедовго. Цілийряд об'єктивнихчинників спонукавРосію укластимир з Персією.Експансіятурок-османіву Закавказзіпосилилася.Вірменськийнаціонально-визвольнийрух терпівпоразку, однакісторія ще раззафіксуваламужність і вірународу.
Другаполовина XVIII ст.овіяна вітрамиблизької свободи.Вірмени і росіянистворюють іобговорюютьплани спільноїборотьби. Російськівійська очолюваніЗубовим ще развступають уЗакавказзя, але смертьімператриціКатерини IIпереноситьзвільненнячастини вірменськихземель на XIXстоліття.
Відновленнявірменськоїдержавності
У1804 році почаласявійна Росіїз Персією, яказ невеликимиперервамитривала до 1813року. Російськійармії на Сходідоводилосянелегко. Театрвійськовихдій охопивмайже всю СхіднуВірменію, атакож Дербентське, Бакинське іКубанськеханства. У жовтні1812 року генералКотляровськийу вирішальнійбитві на річціАракс помноживславу російськоїзброї і розбиввійська спадкоємцяперськогопрестолуАббаса-Мірзи.
Підсумкомцієї перемогистав Гюлістанськийдоговір 1813 року, згідно з якимдо Росії булаприєднаночастину споконвічновірменськихобластей. Іншівірменськіобласті — ханстваЄриванськеі Нахічеванське, разом з містомЕчміадзіном, перейшли Росіїпісля другоївійни з Персієюу 1826-1828 роках, заТуркманчайськимдоговором 1828року, який остаточнозакріпив приєднанняСхідної Вірменіїдо Росії. У межіРосії тоді жпереселилосябільше як 90 тисяччоловік з областей, що залишалисяза Персією.
На СхіднуВірменію булапоширенаадміністративнасистема Російськоїімперії. У березні1828 року булаутворена Вірменськаобласть, щовключала Єреванський, Нахічеванськийповіти таОрдубадськийокруг. У 1849 роцібула створенаЄреванськагубернія, щоскладаласяз Єреванського, Нахічеванського, Александропольського, Норбаязетськогоі Ордубадськогоповітів. Іншірайони СхідноїВірменії увійшлиу Тифліськута Єлизаветпольськугубернії. Такийадміністративнийрозподіл, восновному, зберігавсядо 1917 року.
ЗахіднаВірменія, вякій у другійполовині XIX ст.проживалоблизько трьохмільйоніввірменів, залишиласяпід ярмом імперіїАбдул-Гаміда- Маккіавелімусульманськогосвіту. Тутпродовжувалипанувати варварськіформи соціальногоустрою, вірменськийнарод був накраю моральноїі фізичноїзагибелі. Життялюдей і їх майнознаходилисяу постійнійнебезпеці, щодня їх вбивали, грабували, ображали, розоряли.Відповіддюна розбій турокбули озброєніповстаннявірменськогонаселення уЗейтуні (гірськійобласті Килікії)влітку 1862 року, в провінціїМуш у 1863 році, умісті Ван у1872 році.
ВимогиРосії про гарантіїдля вірменів, які мешкалив Туреччині, включена післявійни 1878 рокув умови Сан-Стефанськогодоговору, булизведені нанівець Берлінськимконгресом.Туреччинавідкрито заявляла, що вірменськепитання требавирішити шляхомзнищення вірменів.
Бідовадоля вірменськогонароду в останнєдесятиріччяXIX ст. Влітку 1894року туркиспустошилиСасун, буловирізано більше10 тисяч чоловік.Восени 1895 рікрізанини зазналовірменськенаселенняКонстантинополя, Трапезунда, Ерзерума, Себастії, Вана, Баязетай інших міст.Погроми здійснювалияк регулярнітурецькі війська, так і розбійницькібанди. З нечуваноюжорстокістюі звірствомвони вбиваличоловіків істариків, жінокі дітей, грабувалимайно, спалювалибудинки.
Героїчнаоборона у деякихрайонах (Зейтун, Ван) зберегладесятки тисячжиттів, алестрашним підсумкоммасової різанини1894-1896 років було300 тисяч загиблихвірменів.
Післядержавногоперевороту1908 року, до владив Туреччиніприйшлабуржуазно-націоналістичнапартія "Єднанняі прогрес" або, як її звичайноназивають, партія «младотурків».Націоналістичнапрограма цієїпартії перевершиласвоєю жорстокістюнавіть кривавуполітикуАбдул-Гаміда, не пройшло іроку з часу їхправління, авони вже вирізали30 тисяч чоловікв килікійськомумісті Адана.
Початокпершої світовоївійни в Європістав початкомнового геноцидувірменів уТуреччині. Укінці 1914 року, після вступуТуреччини увійну на стороніНімеччині, булизнищені офіцериі солдати — вірмени, призвані утурецьку армію.Навесні 1915 рокупочалася масовадепортаціявірменів упустелі Сиріїі Месопотамії, частина їх булавирізана намісці, інша — загинула вдорозі. 24 квітня1915 року в Константінополібули знищенібагато представниківвірменськоїінтелігенції.Різанина булапродовженау 1916 році, вонавідбуваласяв усіх частинахЗахідної Вірменіїй в усіх місцевостяхТуреччини, демешкало вірменськенаселення.Кількість жертвперевищилапівтора мільйоничоловік.
ПоразкаТуреччини упершій світовійвійні і перехідвлади до руху, очолюваногоМустафою Кемалем, ніяк не поліпшилиположеннявірменськогонаселення, щозалишалосяна територіїТуреччини.Події початку1920 року в турецькійпровінціїКилікія виявилиістинні намірикемалістів.Організувавшиповстання протифранцузькихвійськ, щознаходилисяв Килікії, туркидобилися їхвиведення, напризволящебуло залишеноблизько 120 тисячвірменів. Турецькіпогромникизнищили великучастину населеннякилікійськихміст — Марата, Зейтуна, Аджна, Айнтаба, здійснившисвою давнюпрограму — знищитивірменськенаселенняКилікії. Небагатьомвцілілим вдалосяперебратисяу Сирію та іншікраїни.
Страшнимрезультатомсорокарічноготурецькогогеноциду вірменівстали понаддва мільйонипонесенихжиттів.
ДоляСхідної Вірменіїу другій половиніXIX і початку XX ст.злилася з доляминародів Російськоїімперії. З'явилисяумови для розвиткуекономічного, політичногоі культурногожиття. Капіталізмпоступовоприйшов назміну патріархальнимвідносинам.Почався ще одинетап багатовіковоїісторії вірменськогонароду. Транспорт, промисловістьі торгівля — цей вічнийтрикутникекономіки, вбирав в себевсе більшелюдей, втягуючиСхідну Вірменіюв орбіти імперськогоі світовоготоварообігу.
Залізниці- артерії країни, були тут, надалекій околиціімперії, особливонеобхідними.Після закінченнябудівництвазалізниціБаку-Тбілісі-Батумі, в 1896 році булопочато будівництволінії Тбілісі-Єреван, що проходитьчерез Алавердіі Александрополь.Офіційне відкриттяцієї дорогивідбулося 5грудня 1902 року.Приблизно задесять роківпочатку XX ст.у Східній Вірменіїбуло побудованоблизько 350 кілометрівзалізничнихшляхів, шосеТбілісі- Єреван, безліч допоміжнихдоріг.
Розвитокдорожньоїмережі відкривдоступ до природнихбагатств — концесіюАлавердськихмідних рудниківпридбав французькийкапітал, тамбув побудованийновий завод, спорудженаелектростанція.Кафанські міднірудники спільнорозроблялисявірменським(А. Мелік-Азарян)і грецькимкапіталом, протягом 1858-1900років у Кафанібуло виробленоблизько 10 тисячтонн чистоїміді.
Укінці XIX століттявиросла торгівляхлібом, тількиз Єреванськоїгубернії щорічновивозилосяблизько 32 тисячтонн зерна.Швидкими темпамизростало виробництвовин, коньяківі спирту. Коньячнийзавод К. Афрікяна, заснованийу 1893 році (пізнішеперекупленийЛ. Шустовим), поклав початоквиробництвувідомих на весьсвіт вірменськихконьяків.
Зросталинаселення іміста, за данимиперепису 1897 рокув Єреванськійгубернії налічувалося830 тисяч жителіві на один квадратнийкілометр, всередньому, доводилосяблизько 33 мешканців.У Єревані — 29006, Александрополі(Ленінакані)- 30616, Нор-Баязеті(Камо) — 8486 жителів.Центр СхідноїВірменії — Єреванпоступовонабував обрисівгубернськогоміста. Відкривалисяшколи, лікарні, засновуєтьсявірменськатеатральнатрупа, друкарняі механічнийзавод. Єревансполучаєтьсяз Тбілісі телефоннимі телеграфнимзв'язком. У 1879 роцівідкриваєтьсяперша міськадума.
Різнігуртки, громадиі союзинаціонально-демократичногонапрямку, щовиникали у1860-70 роках на територіїяк Східної такі ЗахідноїВірменії, підготувалигрунт для створеннянаціональнихполітичнихпартій. Першоювірменськоюполітичноюпартією булапартія Арменаканів, заснована у1885 році в МарселіМ. Португаляном- діячем вірменськоговизвольногоруху, який емігрувавіз ЗахідноїВірменії уФранцію, в основіпрограми арменаканівлежала ідеязвільненняі незалежностіЗахідної Вірменії, створеннябуржуазно-демократичноголаду. У 1921 роціця партія булаперетворенау партію«Рамкавар-азатакан»(демократичноїсвободи), якай по сьогодніу вірменськихколоніях закордоном представляєдемократичнупрограму.
У1890 році, у Тбілісібула заснованапартія «Дашнакцутюн»(Союз). Її фундаторамиі лідерами булиX. Мікаєлян, С.Заварян, С. Зорьян(Зростанням),X. Малумян (Акнуні)та інші. Програмапартії змикаласяз програмоюсоціалістів-революціонерів(есерів). Засоціальнимскладом, згідноз архівнимиданими, у 1907 роціпартія складаласяз 165 тисяч членів, з яких більше23 тисяч булиробітники.
У першомудесятиріччіXX ст. Вірменія, разом з народамиРосії, прямуваладо нових ідеалів- політичнаобстановкав Росії викликаластрайковийрух, демонстрації, селянськіхвилюванняу Східній Вірменіїі усьому Закавказзі.Світова війнаперерваларозвиток цихподій. Від Чорногоморя до озераУрмія пролігКавказькийфронт, де російськівійська протистоялитурецьким. Ускладі російськоїармії билисядесять тисячвірменськихдобровольців.У регулярнихчастинах служилиблизько 250 тисячвірменів. СхіднийЛегіон французькоїармії, якийскладався звірменів, бивсяпроти Туреччинина палестинськомуфронті. До літа1916 року майжеуся ЗахіднаВірменія, завойованау Туреччинипо праву війни, була оголошенатимчасовимгенерал-губернаторствомРосійськоїімперії, підлеглимголовномукомандуваннюросійськоїКавказькоїармії.
Лютневабуржуазно-демократичнареволюція 1917року і відхідросійськоїмонархії зісторичноїсцени не внеслиістотних зміну військовуситуацію наКавказькомуфронті, алезначно пожвавилиполітичне життяЗакавказзя.Демократичніпартії, у томучислі і Дашнакцутюн, вважали революціюзавершеноюі співпрацювализ Тимчасовимурядом.
29грудня 1917 рокуРада НароднихКомісарівРадянськоїРосії видаладекрет «Протурецьку Вірменію», яким проголошувалосяправо ЗахідноїВірменії наповне самовизначення.Декретомпередбачалосябезперешкоднеповерненняна рідну землюбіженців-вірменів, утвореннянародногодемократичнообраного уряду, виведення усіхіноземнихвійськ. Алеісторичнаобстановкакінця 1917 року- початку 1918 рокуунеможливилареалізаціюцього декрету.У січні 1918 рокуТуреччина, скориставшисьвідведеннямросійськихвійськ з Кавказькогофронту, почаланаступ на Закавказзя.Наступ супроводжувавсярізаниноювірменськогонаселення. УрядРадянськоїРосії висловивпротест протизвірств туроку ноті союзникуТуреччини — Німеччині. 22квітня 1918 рокуЗакавказськийСейм оголосивпро відділенняЗакавказзявід РадянськоїРосії і Туреччинавідразу визналапроголошення«незалежноїреспубліки».БільшовицькіорганізаціїЗакавказзявисловилипротест протицього акту.Турецький уряд, порушившиперемир'я, укладенез незалежноюРеспублікою, у травні 1918 рокузнов розпочавнаступ військ, які вийшли напідступи доЄревана.
Назахист батьківщинипіднявся увесьнарод, Вірменськацерква закликалаприхожан доопору, її служителібрали участьу військовихдіях. У періодз 21 по 28 травня, у битвах біляСардарапату, Караклісу (ниніКіровакан), Баш-Апарану(нині Апаран)вірменськенародне ополченняі регулярнівійська розбилитурок, запобіглизахопленнюЄревана, Араратськоїдолини, Севанськогобасейну.
ПіслясаморозпускуЗакавказькогоСейму 26 травня1918 року Грузія, Азербайджані Вірменіяоголосили себенезалежними.28 травня вірменськаНаціональнаРада проголосила«РеспублікуВірменія».Восени 1918 року, після поразкиНімеччини таїї союзниківу світовійвійні, Туреччиназвільнилазаймані територіїСхідній Вірменії, були відновленікордони 1914 року.
Повоєннийхаос в економіці,інфляція, розвалсільськогогосподарствау РеспубліціВірменії, новетурецьке нашестяу вересні 1920 року, спричинилите, що 29 листопада1920 року владау Вірменіїперейшла у рукиРеволюційногоКомітету Вірменії, очолюваногобільшовиками.
З тихпір Вірменія, яка офіційновважаласянезалежною, керуваласяз Москви. Жорсткеуведення радянськихпорядків, щосупроводжувалосянасильницькимиреквізиціямимайна заможнихгромадян, привелодо антирадянськогоповстання 8лютого — 13 липня1921 р. 13 грудня 1922 р.Вірменія об`єдналасяз Грузією йАзербайджаном, утворившиЗакавказькуСоціалістичнуФедеративнуРадянськуРеспубліку(ЗСФРР), що увійшладо складу СРСР.
У1922-1936 рр. у Вірменіюбуло репатрійовано40 тис. біженцівз колишньоїОсманськоїімперії. Векономічнійпрограмі республікаставила наіндустріалізацію, хоча при цьомудоводилосярахуватисяз майже повноювідсутністюенергетичнихресурсів іобмеженістюводних ресурсів.Вірменія булазмушена будуватиГЕС на мілководних, але швидкихрічках. Одночаснопрокладалисязрошувальніканали: у 1922 р. вЕчміадзинібув спорудженийканал ім. Леніна, а через двароки на півночіреспублікибув зданий вексплуатаціюШиракськийканал. ПершаГЕС була побудованау 1926 р. на р. Разданпоблизу Єревана.Однак широкевикористанняводних ресурсівдля виробництваелектроенергії, потреб промисловостіі сільськогогосподарствапочалося у 1929р.
ПриСталіні в країнібула встановленадиктатура, супроводжуванафорсованоюколективізацієюсільськогогосподарствата індустріалізацією, швидкою урбанізацією, жорсткимпереслідуваннямрелігії тавстановленнямофіційної«партійноїлінії» в усіхобластях життя- від літературидо генетикирослин. Булауведена жорсткацензура, будь-якеінакодумствопереслідувалосяі піддавалосярепресіям. У1936 р. у СереднюАзію було депортованоблизько 25 тис.вірменів, яківиступали протиполітикиколективізації.Того ж рокуЗСФРР булаліквідована, а Вірменія, Грузія та Азербайджанбули проголошенісамостійнимисоюзними республікамиу складі СРСР.
ХочаВірменія і небула ареноюбойових дійв роки Другоїсвітової війни, у лавах ЧервоноїАрмії служилоблизько 450 тис.вірменів. З них60 стали генералами; троє — адміралами, Ованес (Іван)Баграмян ставмаршалом РадянськогоСоюзу, а СергійХудяков (АрменакХанперян) — маршаломавіації. Незважаючина важкі втратипід час війни, приріст населенняВірменії тривав: в середньомувін складав18,3 на 1000 жителів.
З 1945 по1948 роки на батьківщинуповернулосяблизько 150 тис.вірменів, восновному зкраїн БлизькогоСходу і небагато- з країн Заходу.У подальшомубагато з нихбули репресовані.В червні 1949 р. булапроведенамасова депортаціявірменськоїінтелігенціїразом з сім`ямиу Средню Азію, де більшістьз них загинули.
Післясмерті Сталінау 1953 р. почавсяхоча й повільний, але стійкийпідйом добробутународу. У 1960-тіроки Вірменіяз переважносільскогосподарськоїперетвориласяв індустріальнукраїну з високимрівнем урбанізації.
За керівництваМ.С.Горбачова(1985-1991 рр.), який проголосивпрограму проведеннярадикальнихреформ, населенняВірменії відкритовисловилобажання об`єднатикраїну з областюкомпактногопроживаннявірменів — НагірнимКарабахом, якийволею Сталінау 1923 р. був переданийАзербайджану.У лютому 1988-гов республіцівиникли масовідемонстрації.
Критичнаситуація посилиласясильним землетрусому грудні 1988 року, який забрав25 тис. життіві близько 100 тис.осіб залишивбез даху. Булизруйнованіміста Спітак, Ленінакан іКіровакан.Незабаром уреспублікуринуло близько200 тис. вірменськихбіженців зАзербайджану.
23 серпня1990 р. законодавчийорган Вірменії(тоді ВерховнаРада ВірменськоїРСР) проголосивсуверенітетреспубліки, проголосувавза нову офіційнуназву — РеспублікаВірменія івідновив ранішезаборонений«ерекгуйн»(триколор зчервоної, блакитноїта оранжевоїсмуг) у якостінаціональногопрапора. 23 вересня1991 р. РеспублікаВірменія проголосиланезалежність, а 21 грудня тогож року приєдналасядо СпівдружностіНезалежнихДержав (СНД).До кінця 1991 р.близько 80% оброблюваноїземлі булопередано тим, хто її оброблював.25 грудня 1991 р.РеспублікаВірменія булавизнана США, а 22 березня 1992 р.прийнята в ООН.
Навесні1992 р. напіввійськовіформуванняВірменії встановиликонтроль надНагірним Карабахом.У 1993 р. збройнісили карабахськихвірменів атакувалипозиції азербайджанців, з яких ті обстрілювалиКарабах і села, розташованіна сході Вірменії.У травні 1994 р. запосередництваРосії булоукладено угодупро припиненнявоєнних дій.
У1994 р. почалосяспорудженнясучасного мостучерез р.Аракс, що з`єднує Вірменіюз Іраном поблизум. Мегрі, завершенеу 1996 р. Влітку 1996р. укладеноторговельнуугоду зі США, виконання якої, однак, пов`язувалосяз припиненнямвійни у НагірномуКарабаху.
ПершийПрезидентВірменії Тер-Петросянстав особливонепопулярним, коли запропонувавсміливе компроміснерішення карабахськогоконфлікту іузяв за основуплан міжнародноїспільноти, згідно з якимНагірний Карабахформальнозалишаєтьсяу складі Азербайджана, але отримуєповну автономіюі самоуправління.Навіть найближчіполітичнісоратникивідвернулисявід Тер-Петросяна,і йому довелосяпіти у відставкуу лютому 1998 р.Після виборівпрезидентомВірменії ставРоберт Кочарян, колишній керівникНагірногоКарабаху. ПолітикаКочаряна укарабахськомупитанні виявиласяменш гнучкою, але уряд вирішиввзятися завикоріненнякорупції іналагодженнявідносин зопозицією(партія Дашнакцутюнзнову булалегалізована).