РЕФЕРАТ
на тему:
«БіографіяМ.С. Грушевського»
М.С. Грушевськии(1866—1934) жив і творивукраїнськудержавність, писав її історію, перебуваючиу самій гущіжиття, середлюдей і длялюдей. Він бувособистістю, яка не лишемала високіідейні переконання, а й звичайнілюдські рисихарактеру, емоції і пристрасті, честолюбніамбіції, симпатіїй антипатії, душевні потрясіння, певні слабкостій болючі помилки.А ще він бувлюдиною своєїепохи —часів гострихсоціальнихсуперечностейі жорстокогонаціональногогніту з бокуімперськоївлади стосовноукраїнськогонароду і йогоеліти, до ньогоособисто якодного з найпомітнішихїї представників.Він і йогосподвижникипрацювали занадто важких, часто екстремальних, виснажливихумов (наприкладу 1917—1918рр.) «Ябув стомлений…— згадувавМ. Грушевський,— боявся засвої сили, засвою психічнурівновагу…вертаючи вечоромз засідань, звичайно неміг заснути, хіба глибоков ніч… При тімми всі жили вбезнастаннійтривозі, в свідомостіможливостіякоїсь несподіваноїкатастрофи: арештів, збройногонападу і под.»
До цього слідіще додати, щоні сам МихайлоГрушевськии, ні його найближчісоратники вУкраїнськійЦентральнійраді не малижодного досвідупарламентської, а тим більшедержавотворчоїдіяльності.Підрунтям цієїзвитяжної працістали йогополітичні абополітологічніконцепції, відзначаєвідомий грушевськознавецьЛюбомир Винар,«тісно пов'язані з йогоісторіософієюй історичнимиконцепціями, з наголошеннямзмагання українськогонароду до свободиі незалежності».
Мабуть, самечерез те, щойого діяльністьу Галичині, аз 1905 р. й уНаддніпрянськійУкраїні позгуртуваннюукраїнствабула підпорядкованапоширенню йогоокремішницькихідей щодо розбудовинезалежноїУкраїни, самена Грушевськогой випала нелегкадоля очолитине лише Центральнураду майжевідразу по їїпостанню, а йувесь той великийпотік до волій визволенняз-під московськогоярма 1917—1920-хроків.
Один із сучасниківГрушевськогоБ.Мартос писав, що вибір упавна Грушевськоготому, що «всі…знали йогопатріотизм, чесність, ерудицію, працездатністьта інші якостійого характеру».Окрім того, серед усіхдіячів Центральноїради й усьогоукраїнськоговідродженняперіоду визвольнихзмагань він, мабуть, найкращезнав політичнежиття Заходу, чимало роківпровівши закордоном. Очевиднотакож і те, щовін був найвищимавторитетомсеред усіх тихпатріотівукраїнства, що присяглисяна вірністьукраїнськійнезалежнійдержаві.
Грушевськиибув великимпатріотомУкраїни й українства, але ж він буві великимдемократом-державником, соціалістом, якого не моглизасліпитинаціоналістичнізбочення. Вінпослідовновиступав протинаціонального, зокрема міжслов'янськиминародами, роз'єднання, проти пропагуванняідеологічнихнаціоналістичнихкрайностей, але ж він, прозрівшипісля трагічнихподій початку1918 р., послідовновиступав іпроти «московськоїорієнтації».Він закликавсвоїх сучасниківвизволитися«від «песьогообов'язку'' супротиМосковщини».
Ми всі повинніпам 'ятати, щосаме йому, МихайлуСергійовичуГрушевському, маємо завдячуватитим, що післямайже 300-літньогонаціональногопоневоленняі нищення, вінпроголосивУкраїну незалежноюсамостійноюдержавою, щой було зафіксованоIV Універсалом.
Тільки зурахуваннямусіх цих моментіві обставинможна зрозумітий об'єктивнооцінити стосункиГрушевськогоз людьми. Цілкомзакономірно, що в нього булобагато друзів, прихильників, та було чималой затятих ворогів.Але тут ми небудемо говоритипро непримиреннихполітичнихсупротивниківМ.С. Грушевськогоз «білого» або«червоного»табору, що обстоювали«єдину, неділимуРосію» з відповіднимидо цих кольоріввідмінностямиїї «облаштування».Під терміном«опоненти»ми маємо наувазі тих діячів, що уособлювалиальтернативуГрушевськомуу самому українськомувизвольномурусі. Адже далеконе всі з навітьнайближчихйого соратників, скажімо в УкраїнськійЦентральнійраді і її у ряді, поділяли поглядисвого лідераз усіх питаньісторії, теоріїй практикирозбудовиукраїнськоїдержавності.Представленіу цій книзіособи належалидо різних українськихполітичнихпартій, громадськихорганізацій, течій суспільноїй історичноїдумки. По-різномувони осмислювалиісторичнеминуле Україний «конструювали»її політичнемайбутнє, зокремарозв 'язанняскладногосплетіннязавдань національногота соціальноговизволення.По-різномудивилися вониі на багатоінших проблемнаціонально-державногобудівництва: місце Українив міжнародномуспівтоваристві, зокрема їївзаємини ізсвоїм сусідомі «старшимбратом» —Росією, розв'язання проблемнаціональнихменшин у незалежнійУкраїні, створеннявласних збройнихсил та ін. Різнимибули й ті шляхита засоби, якимивони прагнулидосягти своєїмети.
Звичайно, усе це відповіднимчином впливалона особистістосунки згадуванихдіячів з М. С.Грушевським, що складалисяпо-різному, часто проходилипевну еволюцію, часом кардинальнозмінювалисячерез причиниоб'єктивні йсуб'єктивні.Частина прихильниківі однодумцівГрушевськогоз плином часуі за певнихобставинсуспільно-політичногожиття опинялисяу таборі йогоопонентів і, навпаки, колишніопоненти ставалищирими друзямий надійнимисподвижниками.Чимало цихдіячів булиодночаснооднодумцямий опонентамиМ.С. Грушевського, беззастережнопідтримувалийого у розв'язанніодних проблемі палко полемізувализ ним з приводуінших.
Звичайно, в цій книзініяк неможнавмістити відомостейпро всіх осіб, з якими співпрацюваві спілкувавсяМ.С.Гру шевський, у кого він вчивсяі кого вчивсам, створившивласну великушколу в українськійісторичнійнауці.
Вміщені тутперсоналіїлише репрезентуютьоточення М.С.Грушевськогоу різні періодийого життя йдіяльностіта ті громадсько-політичніорганізаціїй державніустанови, якіочолював і вяких працювавцей великийукраїнець(Наукове товариствоїм. Шевченка, Українськенаукове товариство, Українськапартіясоціалістів-революціонерів.УкраїнськаЦентральнарада. ВсеукраїнськаАкадемія наук,її інститути, комісії, кафедри, Українськийсоціологічнийінститут уВідні та іншізарубіжнінаукові й освітніустанови тощо).
Усіх цихлюдей, різнихза професіями, віком, характерамиоб'єднує насампередте, що вониприсвятилисебе служіннюукраїнськійнаціональнійідеї, розв 'язанню«українськогопитання», віддавшицій справі весьсвій розум іпрацю. Усі вони— непересічніособистості, що відігралирізну за масштабами, але загаломдосить помітнуроль в українськомурусі творенній захисті незалежноїдержавності, пропагандіїї у 'багатьохкраїнах світу., написанні їїісторії тощо.
Усі вониприсягнулиУкраїні, їїнароду своїмжиттям, поклавши«душу й тіло»у підмурівокїї незалежності, а тому гідніпам 'яті й пошанинащадків. Писатий розповідатипро них — професійнийі громадянськийобов'язок істориків, краєзнавців, митців. Це тимбільше необхідно, що переважнабільшість зних й донинімало відоміширокому загалу, а деякі «незнайомі» навітьфахівцям-історикам.Адже офіційнаідеологія іпропагандапротягом багатьохдесятирічробили все, щоб«викреслити»їх з історії.Багатьох з нихбуло фізичнознищено у жорнахрепресивноїтоталітарноїдержавноїмашини. Іншіврятувалисяна еміграції.Якщо прізвищадеяких з цихдіячів (з неодміннимиярликами«контрреволюціонерів»,«буржуазнихнаціоналістів»тощо) були більш-меншвідомі, то біографіїпереважноїбільшості зних публікувалисялише в літературі, що виходилаза кордоном.На жаль, і внезалежнійУкраїні щенедостатньозроблено дляліквідаціїцієї прогалини.
Тому сподіваємось, що запропонованачитачеві книгаматиме не лишепізнавально-довідковезначення дляширокого загалу, а й спонукаєпідготовкуокремих, значноширших творівпро життєвийшлях і діяльністьвизначних іпересічнихдіячів добивизвольнихзмагань українськогонароду 1917—1920-хроків. Адже безлюдей немаєі не може бутиповної і правдивоїісторії.