Віртуальний комп'ютер (система VMware)

Зміст
Вступ
1.      Що таке«віртуальний комп'ютер»
2.      Інсталяціясистеми віртуальних машин
3.      Установкаліцензії на використання VMware
4.      Створеннявіртуальної машини
5.      Перший сеансроботи на віртуальному комп'ютері
6.      Про деякіособливості роботи з віртуальним комп'ютером
6.1    Копіювання івставка
6.2    Призупинення тамиттєве відновлення стану ВМ
6.3    Вимкнення ВМ
6.4    Використанняпрямого доступу до пам'яті
6.5    Виділенняоперативної пам'яті для VMware
7.      Підключенняфізичних дисків до віртуального комп'ютера
7.1    Необхіднізапобіжні заходи
7.1.1 Підключенняфізичного диска до віртуального комп'ютера
7.1.2 Права доступу додисків
7.1.3 Файл описуфізичного диска
7.1.4 Процедурапідключення фізичного диска
7.2    Завантаження ОСз фізичного диска
8.      Вихід влокальну мережу
8.1    Чотири варіантиорганізації мережевих служб в системі VMware
8.2    Засоби підтримкимережевих можливостей в VMware
8.3    ПризначенняMAC-адрес для віртуальних комп'ютерів
8.4    Установказасобів мережної підтримки
8.5    Кілька прикладівналаштування виходу в мережу
8.5.1 Приклад 1.Підключення до існуючої локальної мережі у варіанті «Bridgednetworking»
8.5.2 Приклад 2.Створення мережі на ізольованому комп'ютері
8.5.3 Приклад 3.З'єднання віртуальної і фізичної мережі
8.6    Доступ до дисківвіртуального комп'ютера з ОС базового
9.      Кількадодаткових зауважень
9.1    Знову прозастереження
9.2    Списоккористувачів, яким дозволений доступ до сервера Samba
9.3    Як усунути«витік» пакетів з віртуальної мережі в реальну
9.4    Про застосуваннясистеми VMware
9.5    Трохи прошвидкодії
9.6    Про першоджерела

Вступ
Операційнасистема Linux набуває все більше число прихильників і вже починає наступ наробочі станції та ПК [П20.1]. Існує, проте, одне велике перешкоду на шляхуподальшого поширення цієї ОС — звичка більшості користувачів ПК працювати зMicrosoft Office. Пакет цей, не дивлячись на те, що його часто лають,користується популярністю і, треба визнати, заслужено. Тому, навіть працюючипостійно з ОС Linux, мимоволі доводиться стикатися з файлами, створеними задопомогою програм з MS Office, та збереженими у власних форматах: DOC, XLS,MDB. Як же бути прихильникам ОС Linux? Як організувати спілкування зі світомприхильників ОС Windows?
Відповідаючина це питання можна сказати, що деякі офісні пакети для Linux, наприклад,KOffice, або текстовий процесор AbiWord, вміють працювати з файлами MS. Однак,поки що домогтися 100%-ної сумісності в цьому питанні не вдалося (Примітка 24).Можна, звичайно, встановити дві операційні системи в різні розділи диска іперезавантажуватися в Windows, коли виникне необхідність попрацювати з файламивід Microsoft Office [П20.2]. Але це дуже незручно. Так само незручні і різніпрограми-перекодіровщікі, перетворюють doc-файли в html або інший відкритийформат, доступний для програм під Linux. (З появою пакету OpenOffice.orgситуація починає змінюватися, див. гл. 12).
Коротшекажучи, співтовариство прихильників Linux поставлено перед проблемою. І воно,природно, цю проблему вирішує і навіть декількома способами. Їх основна ідеяпроста — створити емулятор Windows, що працює під Linux і дозволяє запускатипрограми цієї ОС. Але шляхи вирішення цього завдання кожен вибирає різні.Наскільки мені відомо, найбільших успіхів у реалізації ідеї створення емуляторана сьогодні добилися дві фірми: VMware, яка створила систему віртуальних машинVMware, і Netraverse з продуктом Win4Lin [П20.3]. Обидва ці продукту фактичнодозволяють запускати на комп'ютері другу операційну систему, одночасно з ужепрацює базової ОС Linux, під управлінням якої продовжує працювати фізичнийкомп'ютер. У цій главі ми розглянемо систему віртуальних машин від VMware.

1.Що таке «віртуальний комп'ютер»
Віртуальнийкомп'ютер — спеціальна програма, яка запускається в ОС Linux і моделює фізичнийкомп'ютер на основі процесора Intel x86. Монітором віртуального комп'ютера євікно графічної оболонки X Window, в яке проводиться виведення інформації. Нарис. 18.1 видно, як виглядає Windows NT 4.0, що працює на віртуальномукомп'ютері, запущеному з ОС Linux.
Примітка
Треба відразу сказати, що окрема версія системи віртуальних машинрозроблена фірмою VMware і для того випадку, коли базової ОС є Windows NT/2000,так що можна і Linux запускати у вікні графічної оболонки Windows. Однак цейваріант тут не розглядається.
 
/>
Рис.18.1. Windows NT 4.0, запущена на віртуальному комп'ютері з базовою ОС Linux
Віртуальнийкомп'ютер «будується» з наступного набору віртуальних пристроїв:
·         віртуальні IDE і SCSIжорсткі диски;
·         віртуальний CD-ROM;
·         стандартний дисковод гнучкихдисків;
·         контролер жорсткихIDE-дисків Intel 82371 PCI Bus Master, що підтримує два первинні (primary) ідва вторинних (secondary) IDE-диску;
·         адаптер SCSI-дисків,сумісний з BusLogic BT-958;
·         стандартний PCI графічнийадаптер,
·         стандартна 101/102-клавішнаяклавіатура, PS/2-совместімая миша;
·         мережева карта AMD PCNETFamily Ethernet adapter (PCI-ISA);
·         послідовні порти COM1-COM4,
·         паралельні порти LPT1-LPT2;
·         звукова карта, сумісна зSound Blaster 16.
Цейнабір віртуальних пристроїв відрізняється від набору пристроїв реальногокомп'ютера, на якому запускається віртуальна машина (за винятком деякихпристроїв, наприклад, процесора і клавіатури), і не залежить від останнього.Якщо операційна система встановлюється безпосередньо всередині віртуальногокомп'ютера, то в процесі встановлення усі ці пристрої визначаються коректно.При «включення харчування» віртуального комп'ютера (що робиться задопомогою спеціальної кнопки Power On / Off в меню програми-емулятора), видно,як BIOS здійснює тестування «апаратної частини» і навіть, як і нафізичному комп'ютері, можна увійти до програми Setup, щоб задати або змінитиналаштування BIOS. На віртуальний комп'ютер можна встановити будь-якуопераційну систему і працювати з нею звичайним чином.
Природно,що дві ОС, одночасно працюють на одному фізичному комп'ютері, так чи інакшеборються за реальні ресурси базового комп'ютера, а тому вимоги до нього доситьвисокі. Фірма-розробник формулює ці вимоги наступним чином:
·         Pentium II 266MHz або вище,з ОЗУ як мінімум 64 Mбайт;
·         відео-адаптер, підтримуванийсервером XFree86 (для отримання всіх переваг повноекранного режиму);
·         в якості базової операційноїсистеми може використовуватися ОС Linux з ядром 2.0.32 або вище, бібліотекоюglibc версії від glibc2 до glibc6 (з glibc1 не працює), для SMP-систем ядра маєверсії 2.2.0 або вище;
·         для VMware необхіднийX-сервер, причому рекомендується XFree86-3.3.4 або вище.

2.Інсталяція системи віртуальних машин
Дляустановки необхідно спочатку завантажити ПЗ з сайту компанії VMware, а такожотримати ліцензію на його використання. Можна, звичайно, купити ліцензію(вартість її близько 300 доларів), проте можна користуватися і тимчасової(30-денний) ліцензією, тим більше, що компанія поки що дозволяє без обмеженьоновлювати її. Незручність, звичайно, але терпиме (Примітка 25). Післяреєстрації ви отримуєте повідомлення, що ліцензія відправлена поштою, і вочікуванні запускаєте перекачування файлу vmware-xyz-nnn.i386.rpm (де xyz — номер версії, а nnn — номер релізу). Після цього треба виконати наступні дії:
1.        Для інсталяції системивіртуальних машин треба мати права користувача root, тому запускаємотермінальне вікно і виконуємо команду su.
2.        Виробляємо установкуrpm-пакету rpm-Uhv vmware-x.y.z-nnn.i386.rpm (Де vmware-xyz-nnn.i386.rpm — ім'яфайлу, який ви завантажили).
3.        Запускаємо конфігураційнийскрипт / usr / bin / vmware-config.pl.
Зауваження.
Цей скрипт можна буде використовувати для того, щоб нановонастроїти VMware кожен раз, коли відбувається заміна або оновлення ядра.Перевстановлювати VMware при цьому немає необхідності. При виконанні скрипта наекрані з'являється ряд питань, деякі відповіді на які можна знайти в [П20.4,П20.5]. Зазначу лише два моменти. Перший момент стосується використовуваногоядра. Я натрапив на це ускладнення, коли ставив VMware на систему з ядром2.2.16. На жаль, в цій версії ядра є якась особливість, що перешкоджаєнормальній роботі системи віртуальних машин, тому довелося поміняти ядро набільш пізню версію. Однак якщо ви встановите нове ядро не з вихідних текстів, аз rpm-пакету (при інсталяції Linux з дистрибутива Red Hat і його клонів тежвідбувається встановлення ядра з такого пакета), то в системі може не виявитисяфайлів заголовків ядра. А одне з питань, що задаються скриптом / usr / bin /vmware-config.pl, стосується місцезнаходження файлів заголовків, відповіднихзапущеної версії ядра. Необхідні файли можна встановити (переключившись удругий термінал) з пакету kernel-headers-xyzi386.rpm (відповідної встановленогоу вас ядру) і вказати правильний шлях до них (цей шлях можна дізнатися,переглянувши висновок команди rpm-qpl kernel-headers-xyz i386.rpm).
4.        Після завершення роботискрипта можна залишити shell, запущений від імені root.
Інсталяціявласне системи віртуальних машин закінчилася, проте треба ще встановитиліцензію, створити власне віртуальний комп'ютер, встановити на ньому ОС і пакетVMware Tools.

3.Установка ліцензії на використання VMware
Ліцензіявисилається у вигляді текстового файлу, приєднаного до повідомлення. Для їїустановки необхідно перейти до домашнього каталогу, створити в ньому підкаталогз ім'ям ". Vmware" (mkdir. Vmware), і скопіювати отриманий файлліцензії в цей підкаталогу. Переконайтеся, що ім'я файлу починається з підрядка«license». Тепер можна вже запустити систему віртуальних машинкомандою vmware (виконуваний файл vmware знаходиться в каталозі / usr / bin,так що повинен запускатися без вказівки повного шляху) і створити в ній власневіртуальний комп'ютер (або кілька таких комп'ютерів).

4.Створення віртуальної машини
Длястворення віртуальної машини (для стислості будемо іноді писати ВМ) простішескористатися майстром конфігурації, але набагато наочніше цей процесвідбувається при використанні «редактора конфігурації» (мал. 18.2),який запускається за допомогою вибору команди Configuration Editor в менюSettings системи VMware. Першим ділом підключимо жорсткий IDE-диск, клацнувшипо значку "+" поруч з написом «IDE Devices». Після того, якз'являться 4 додаткових рядки, що відповідають чотирьом каналам контролеражорстких дисків, клацніть по рядку з написом «PM. Not installed». Цейрядок позначає жорсткий диск на першому каналі (Primery Master) і стверджує, щотакої не встановлений.
/>
Рис.18.2. Вікно редактора конфігурації
Требамати на увазі, що не можна встановлювати другий диск (Slave), якщо невстановлено перший диск (Master) на відповідному каналі контролера (PS невстановлюють до PM, а SS, відповідно, до SM). Якщо не дотриматися це правило,то віртуальна машина не зможе завантажуватись з заданого таким образом диска.Зазвичай використовують першу позицію, PM (primary master), для підключенняжорсткого диска і третю позицію, SM (secondary master), для диска CD-ROM. Біля напису«Device Type» знаходиться список вибору типу диска: віртуальний диск,плоский диск (plain disk), реальний диск (raw disk) та CD-ROM. Віртуальний диск(Virtual disk) — це файл у файловій системі базового комп'ютера, який для ОСвіртуальної машини виглядає як реальний фізичний диск. Цей файл можерозташовуватися як на диску базового комп'ютера, так і на віддаленій файловійсистемі. Якщо створюється віртуальна машина з віртуальним жорстким диском, томожна встановити на неї нову ОС без переразбіенія фізичного диска і навіть безперезавантаження базового комп'ютера. Плоский диск (plain disk) подібнийвіртуального, але може мати розміри більше 2Гбайт. Він компонується з декількохфайлів — екстентов (extents), розміром не більше 2 Гбайт. На відміну від віртуальнихдисків при створенні плоского диска всі його відвели під такий диск простірвідразу займається і заповнюється нулями. Реальний диск (Raw disk) — цежорсткий диск або розділ жорсткого диска базового комп'ютера, до якого отримуєпрямий доступ віртуальна машина. При підключенні такого диска стає можливимзавантажити у віртуальній машині операційну систему, раніше встановлену в одинз розділів базового комп'ютера (за умови, що цей розділ знаходиться налокальному IDE або SCSI диску).
Післявибору типу диска треба вибрати один із трьох можливих режимів його роботи:persistent, nonpersisten, undouble.
Урежимі «з записом» («Persistent») всі операції записунегайно виробляються на реальний диск (або в файл, що моделює реальний диск).
Урежимі «без запису» («Nonpersistent») запису на диск,здійснювані віртуальним комп'ютером, виглядають як операції запису на реальнийдиск, але фактично запис даних на фізичний диск не виробляється, та данівтрачаються після закінчення сесії роботи на віртуальному комп'ютері (коли" вимикається харчування «віртуального комп'ютера або виробляєтьсяперезавантаження ОС). У цьому режимі VMware тільки читає з реального диску, аоперації запису протягом сесії виробляються в тимчасовий файл (redo log file),який знищується при завершенні сесії. Всі блоки даних, які були модифіковані ізаписані у файл. Redo, при повторному зверненні до них зчитуються вже з цьогофайлу, а не з реального диска. По завершенню сесії файл знищується. Файл. Redoрозташовується в тому ж каталозі, де за замовчуванням розташовуються файливіртуальних дисків, однак його місце розташування можна змінити, скориставшиськомандою Misc в меню редактора конфігурації. Режим „без запису“зручний, коли потрібно запускати віртуальний комп'ютер з одного і того ж стану,наприклад при тестуванні розробляється або для демонстрацій нового ПЗ. У цьомурежимі можуть працювати всі типи дисків.
Режим»з відкладеним записом" («Undoable») дуже схожий на режим«без запису» в тому сенсі, що всі операції запису на диск,здійснювані віртуальним комп'ютером, фактично виробляються в тимчасовий файл (.Redo) на реальному диску. Але при відключенні живлення віртуального комп'ютера,користувачеві пропонується на вибір три можливості: записати всі зміни нареальний диск; відмовитися від змін, повертаючи диск до його початкового стану;запам'ятати зміни, щоб у наступній сесії розпочати роботу з того стану, в якомузакінчена робота в попередньому сеансі (зберегти redo-файл). Режим корисний,коли треба поекспериментувати з установкою нового ПЗ або виконанням деякихадміністративних функцій, що може викликати проблеми в роботі комп'ютера. Якщозберегти файл redo, то під час наступного запуску ВМ буде запропоновано абовідновити всі зміни, зроблені в ході попередньої сесії, або відмовитися відних, або відключити ВМ.
Якщови тільки починаєте освоювати систему VMware, то оптимальним варіантом з числарозглянутих є, на мій погляд, підключення віртуального диска в режимі«Persistent».
Післяустановки типу диска та режиму запису, введіть у полі «Name» ім'яфайлу, яке буде використовуватися для даного віртуального диска і вкажітьрозмір віртуального диска (якщо це просто віртуальний диск, то його обсяг неможе бути більше 2 Гбайт). Спочатку файл віртуального диска має об'єм не більше1 Мбайт, і його розмір зростає тільки під час встановлення програмногозабезпечення на віртуальну машину. Після завдання всіх параметрів віртуальногодиска клацніть по екранної клавіші «Install».
SCSI-дискивстановлюються цілком аналогічно IDE-дисків.
УстановкаCD-ROM ще простіше, ніж жорсткого диска. Тут треба задати тільки один параметр- ім'я пристрою. Можна ще визначити, підключати чи CD-ROM автоматично призапуску віртуальної машини. Для підключення дисковода гнучких дисків требавибрати тип: пристрій (Device) або файл (File), і задати або вибрати один зпристроїв (наприклад, / dev/fd0 або / dev/fd1), визначивши, чи буде дисководпідключатися автоматично. Необхідно мати на увазі, що фізичний floppy-дисководне може використовуватися одночасно операційними системами двох (і більше)віртуальних машин або віртуальним і базовим комп'ютером. У процесі роботи звіртуальною машиною можна в будь-який момент відключити дисковод, скориставшиськомандою «Devices» головного меню. І, навпаки, можна підключитидисковод через ту ж команду меню, звільнивши його попередньо в інших ВМ і вбазовому комп'ютері. На базовому комп'ютері для цього треба демонтувати диск (уLinux) або перемкнутися на якісь каталоги інших дисків у всіх запущенихпрограмах (якщо на базовому комп'ютері запущена Windows).
Наступнимкроком по ідеї повинна бути установка мережевої карти, але поки цей етаппропустимо, оскільки, як і в реальному комп'ютері, підключитися до мережі можнаі пізніше. Те ж саме можна сказати про підключення послідовних і паралельнихпортів і звукової карти. А ось підключити мишу і виділити віртуальній машиніоперативну пам'ять просто необхідно. Система VMware дозволяє користувачамзадавати як обсяг оперативної пам'яті, що виділяється по віртуальнихкомп'ютера, так і загальна кількість ВП, зарезервоване для використаннявіртуальними машинами. Правильна настройка цих параметрів дуже важлива,оскільки може суттєво вплинути на продуктивність як віртуального комп'ютера,так і системи в цілому. Кількість пам'яті, що виділяється всім віртуальниммашинам, задається через меню Settings системи VMware. При роботі з редакторомконфігурації можна визначити тільки кількість ВП, виділеної даної віртуальніймашині. Для початку, поки у вас всього одна віртуальна машина, виділіть їйполовину оперативної пам'яті базового комп'ютера.
Залишаєтьсятільки вибрати операційну систему і задати значення деяких додатковихпараметрів (команда Misc). Для першого разу найпростіше погодитися з тимваріантом, який задається за замовчуванням. Єдиний з цих додаткових параметрів,значення якого потрібно ввести, це шлях до файлу. Redo, і то тільки в томувипадку, коли необхідний режим роботи «з відкладеним записом».
Післястворення віртуальної машини, необхідно зберегти її конфігурацію у файлі, длячого клацнути по кнопці Save екранної і ввести ім'я конфігураційного файлу.
Оскількина створений таким чином віртуальний комп'ютер ще не встановлена ОС, переходимодо її встановлення. Процедура установки ОС — звичайна (хіба що буде потрібноувійти в BIOS віртуального комп'ютера та встановити можливість завантаження зCD-ROM): вставляється завантажувальний CD-ROM в дисковод і запускаєтьсявіртуальний комп'ютер.
Відразуж після першого запуску ОС на віртуальній машині просто необхідно встановитидодаткові компоненти для ОС, які називаються VMware Tools і включають в себедеякі додаткові драйвери, зокрема драйвер SVGA. Хоча система VMware здатнапрацювати і без нього, однак з графічних режимів на віртуальній машині будедоступний тільки режим VGA (640 х 480, 16 кольорів). Якщо ж встановити драйверSVGA з VMware Tools, то будуть підтримуватися високі дозволу дисплея і глибинакольору до 32 біт, причому підвищиться і швидкодію графічної підсистеми.
Дляустановки VMware Tools після запуску ОС на комп'ютері віртуальному передайтеуправління базової ОС (комбінацією клавіш + +) і виберіть команду меню Settings | VMware Tools Install програмиVMware. Ви побачите повідомлення про те, що конфігурація віртуальної машинитимчасово змінена для установки VMware Tools. Зміна конфігурації віртуальноїмашини полягає в тому, що замість диска A: підключається образ дискети, щомістить необхідні для встановлення VMware Tools файли. Запустіть з цієївіртуальної дискети програму VMwareTools.exe (з підкаталогу, відповідноговстановленої Вами ОС). У процесі інсталяції програма установки попереджає, щобуде запущена утиліта зміни установок відеоадаптера, з чим потрібно погодитися,після чого залишається тільки натиснути кнопку Finish. Інструкції поконфігурації відео-драйвера даються в відкривається автоматично вікні програмиNotepad. Після того, як відкриється вікно властивостей екрана, доберуся довкладки Адаптер, клацніть по кнопці Змінити і виберіть варіант «Установитиз диска» (решта зрозуміло з рис. 18.3).
/>
Рис.18.3. Встановлення драйвера SVGA

5.Перший сеанс роботи на віртуальному комп'ютері
Запускатисистему VMware можна двома способами. Перший полягає в тому, що відкриваєтьсявікно терміналу, і вводиться команда vmware &. Другий спосіб (в KDE) — вголовному меню KDE вибирається команда Запустити програму… (гарячі клавіші — + ) і в вікні, що з'явилося вводиться команда vmware.Незалежно від способу запуску ви побачите діалогове вікно вибору конфігураціївіртуального комп'ютера, представлене на мал. 18.4.
/>
Рис.18.4. Вікно вибору конфігурації
Оскількиу вас поки створений тільки один віртуальний комп'ютер, то досить підсвітити рядокз ім'ям єдиного конфігураційного файлу, а потім треба «включитихарчування» кнопкою Power On головного вікна програми VMware.
Далівсе буде відбуватися так, як і при завантаженні вибраної ОС на звичайномукомп'ютері. Зокрема, якщо є бажання подивитися або змінити установки BIOSвіртуального комп'ютера, то треба встигнути вчасно натиснути клавішу, щоб потрапити в меню BIOS. Перше, про що треба пам'ятати при роботіз віртуальною машиною — це спосіб виходу з вікна віртуальної машини комбінацієюклавіш + + , що особливо корисно при роботів повноекранному режимі ВМ. У цей режим можна переключитися з допомогою кнопкиFull Screen на панелі VMware. У цьому випадку буде повна ілюзія того, щофізичний комп'ютер працює під управлінням Windows і тільки «чарівна»комбінація клавіш + + може повернути васдо дійсності.
Наступниметапом роботи на «новому комп'ютері» буде встановлення необхідногопрограмного забезпечення всередині віртуальної машини, яка здійснюється точнотак само, як і на звичайному комп'ютері.
Запустітьвіртуальну машину. Про всяк випадок перевірте, що віртуальна машина має доступдо дисковода CD-ROM або дисковода гнучких дисків (в залежності від того, який зних буде потрібно в процесі інсталяції). Для цього можна скористатися командоюDevices головного меню системи VMware.
Вставтеінсталяційний диск у відповідний дисковод та запустіть програму установки. Якце зробити, я тут не буду пояснювати, сподіваюся, що ви маєте певні навичкироботи з тією операційною системою, яку збираєтеся запускати на ВМ.
Післяінсталяції ОС я встановив на своєму віртуальному комп'ютері MS Office та щенизку програм, з якими звик працювати в старій системі. Зробіть те ж саме іпочинайте працювати!

6.        Про деякі особливості роботиз віртуальним комп'ютером
6.1Копіювання та вставка
Якщона віртуальній машині встановлений пакет VMware Tools, є можливість здійснюватиоперації копіювання і вставки між додатками, запущеними у віртуальній машині іна базовому комп'ютері, а також між двома віртуальними машинами.
6.2Призупинення та миттєве відновлення стану ВМ
Убудь-який момент роботи з віртуальною машиною можна призупинити її роботу ізберегти поточний стан, а згодом продовжити роботу з точки зупину, причому усіпрограми та документи будуть знову відкриті і готові до подальшої роботи.Зберігати стан віртуальної машини можна або на диску, або в оперативнійпам'яті. За замовчуванням збереження здійснюється на диск (правда, длявиконання цієї операції на диску повинно бути достатньо вільного місця). Якщови хочете, щоб стан ВМ зберігалося у ВП, скористайтесь редактором конфігурації,щоб змінити типове встановлення.
Швидкістьзбереження та відновлення стану ВМ залежить від того, як багато змін булозроблено в останньому сеансі роботи. У загальному випадку першого збереженнятриває довше, ніж наступні.
Длязбереження стану ВМ потрібно:
1.        Повернутися в режим роботи увікні (комбінація клавіш + + ).
2.        Клацнути по клавіші Suspendна панелі VMware.
Післяцього можна безпечно вийти із системи VMware через команду меню File | Exit.

/>
Рис.18.5. Віртуальна машина припинена
Дляповернення в стан до припинення:
1.        Запустити VMware і вибратиту віртуальну машину, роботу якої призупинили.
2.        Клацнути по кнопці Resume напанелі VMware.
Всідодатки, з якими ви працювали в момент припинення ВМ, знову запустяться,причому опиняться в тому самому стані, що знаходилося в момент зупинки.
6.3Вимкнення ВМ
Як іна реальних комп'ютерах, перед вимиканням живлення віртуальної машини необхідновиконати процедуру зупинки (Shutdown) запущеної на ній ОС. Після того, як ОСбуде зупинена (з'явиться відповідне повідомлення, або вікно VMware станечорним) клацніть по клавіші Power Off на панелі VMware. Після цього можназакрити VMware будь-яким способом з тих, які служать для закриття вікна(наприклад, скориставшись командою меню File | Exit).

6.4Використання прямого доступу до пам'яті
Windows95 OSR2 і більш пізні версії мають можливість мати безпосередній доступ допам'яті (Direct Memory Access — DMA) при зверненні до IDE-дисків. Однак цяопція не часто використовується за умовчанням, хоча її застосування увіртуальному комп'ютері може дати істотний приріст продуктивності. Для того щобзадіяти режим DMA в Windows 95/98 на віртуальному комп'ютері, запустіть Панельуправління і виберіть меню Система; у вікні Властивості: Система виберітьвкладку Пристрої, знайдіть пункт Дискові накопичувачі та розкрийте список,клацнувши по значку "+". Потім послідовно для кожного підключеногоIDE-диску поставте відмітку (галочку) поруч з написом «DMA», післячого перезапустіть ОС. Не забудьте задіяти режим DMA в базовій ОС Linux. Проте, як це робиться, було докладно розказано в розд. 9.5.
Урезультаті цих зусиль VMware і все що запускаються у віртуальному комп'ютерідодатки будуть працювати швидше.
6.5Виділення оперативної пам'яті для VMware
СистемаVMware дозволяє користувачам задавати як обсяг оперативної пам'яті, щовиділяється по віртуальних комп'ютера, так і загальна кількість ВП,зарезервоване для використання віртуальними машинами. Правильна настройка цихпараметрів дуже важлива, оскільки може суттєво вплинути на продуктивність яквіртуального комп'ютера, так і системи в цілому.
Першийконфігураційний параметр, значення якого може встановлюватися користувачем, — це загальна кількість пам'яті, яке резервується для всіх запущених віртуальнихмашин. Цей параметр може бути заданий переміщенням движка у вікні, щовикликається через команду Host Reserved Memory в меню Settings.
Узагальному випадку пам'ять, використовувана кожної віртуальною машиною,береться з того ж самого пулу, який використовується ОС на базовому комп'ютеріі всіма запущеними на ньому додатками. Однак, для підвищення загальноїпродуктивності, система VMware встановлює задається користувачем ліміт пам'ятідля всіх віртуальних машин. Коли VMware використовує цю пам'ять, вонанедоступна для інших програм, запущених на базовому комп'ютері. Але коли VMwareне використовує цю пам'ять, вона стає доступною для інших додатків. Резервуючипам'ять, VMware дозволяє віртуальним машинам працювати більш ефективно.
Пам'ять,яка використовується системою VMware, включає пам'ять, що віддають операційнійсистемі віртуального комп'ютера, а також певну кількість надлишкової пам'яті,необхідної для функціонування самого віртуального комп'ютера. Обсяг цієїнадлишкової пам'яті залежить від декількох факторів, але зазвичай не перевищує10 мегабайт. Крім того, для нормального функціонування ОС віртуальної машини,треба зарезервувати достатню для цієї ОС кількість пам'яті.
Кількістьреально резервованою системою VMware оперативної пам'яті динамічно змінюється впроцесі роботи системи. VMware використовує зарезервовану пам'ять тільки тоді, коливизначає, що це необхідно для досягнення прийнятної продуктивності віртуальногокомп'ютера. Навіть якщо запущені кілька ВМ, реально може використовуватисятільки частина зарезервованої пам'яті, а невикористовувані зарезервованийпам'ять віддається ОС базового комп'ютера і запущеним в ній додатків.
Рекомендуєтьсярезервувати для системи VMware 50% фізичної пам'яті базового комп'ютера.Відходити від цього правила можуть тільки досвідчені користувачі, оскількизміна цього параметра може істотно вплинути на продуктивність як базового, такі віртуального комп'ютера. Якщо вибрати дуже велике значення цього параметра,це може призвести до сильного уповільнення роботи базового комп'ютера абонавіть до його зависання. Занадто мала значення цього параметра призводить допадіння продуктивності віртуального комп'ютера і обмежує число ВМ, які можутьбути одночасно запущені.
Linuxпогано поводиться при нестачі оперативної пам'яті. З цієї причини не вартозапускати одну або кілька віртуальних машин, якщо їм потрібно більше ВП, ніжзалишається на базовому комп'ютері після запуску ОС та інших програм. Точніше,треба дотримуватися наступного правила: «Загальна кількість оперативноїпам'яті, що виділяється для всіх одночасно запущених віртуальних машин, не можеперевищувати кількості фізичної ВП мінус обсяг пам'яті, яка необхідна дляроботи ОС базового комп'ютера і запущених в ній програм».
Втім,система VMware сама обмежує кількість ВМ, які можуть бути одночасно запущені,виходячи з кількості зарезервованої для неї ВП. Якщо ви намагаєтеся увімкнутиживлення віртуальної машини, а кількості зарезервованої ВП для її роботинедостатньо, включення ВМ не відбудеться.
Другийконфігураційний параметр, який можуть змінювати користувачі системи VMware, — це обсяг фізичної оперативної пам'яті, що виділяється даної віртуальній машині.Значення цього параметра задається в редакторі конфігурації (Settings>Configuration Editor> Memory). Мінімальне значення цього параметравизначається вимогами ОС. Майстер конфігурації взагалі не запитує у користувачазначення цього параметра, вибираючи його виходячи з того, яку ОС вибравкористувач.
Оптимальнезначення розміру пам'яті, що відводиться віртуального комп'ютера, залежить відкількох чинників.
·         Які додатки будутьзапускатися на віртуальній машині.
·         Чи будуть інші віртуальнімашини, запущені поряд з даною ВМ, конкурувати з нею за розділення оперативноїпам'яті.
·         Які додатки будутьзапускатися на базовому комп'ютері одночасно з даною віртуальною машиною.

7.Підключення фізичних дисків до віртуального комп'ютера
Отже,ми створили і запустили віртуальний комп'ютер, який працює з віртуальнимжорстким диском. Але ізольований комп'ютер в наші дні вже виглядає якосьархаїчно, і природно виникає бажання обмінюватися файлами як з базовим комп'ютером,так і з іншими комп'ютерами (як реальними, так, може бути, і віртуальними).Давайте розглянемо, як це бажання задовольнити. У цьому розділі опишемо роботуз фізичними дисками, а в наступному поговоримо про вихід в локальну мережу.
7.1Необхідні запобіжні заходи
Першніж описувати процедури підключення фізичного диска до віртуального комп'ютера,треба розповісти про деякі небезпеки, які тут нас підстерігають. Удокументації, розміщеної на сайті фірми VMware, є наступне застереження:
«Підтримкароботи з фізичними дисками є просунутою особливістю (an advanced feature)системи VMware і може використовуватися тільки користувачами, які вже знайомі зпродуктом. А щоб познайомитися з продуктом, ви повинні, як мінімум, створити інастроїти віртуальну машину з віртуальним диском і встановити на неї операційнусистему. Що стосується завантаження раніше встановленої на фізичний дископераційної системи у віртуальний комп'ютер, то вона може не працювати длядеяких конфігурацій апаратного забезпечення та операційної системи ».
Цене означає, що підключення до віртуальної машини реальних дисків в принципінеможливо. Просто треба робити таке підключення коректно, з дотриманням деякихзапобіжних засобів.
Основнанебезпека, пов'язана з використанням реальних дисків, полягає в одночасномудоступі до одного розділу жорсткого диска з декількох операційних систем. ВсіОС створювалися в розрахунку на повний контроль над комп'ютером. Оскільки кожнаОС уявлення не має про іншу, то коли дві ОС намагаються здійснювати операціїзапису або читання в одному і тому ж розділі реального диска, може відбутисявтрата або навіть руйнування даних. Справа в тому, що система VMware (поки що)не регулює дискові операції базової операційної системи. Тому розділ реальногодиска не повинен одночасно використовуватися (бути змонтований) в ОС набазовому комп'ютері та в віртуальній машині.
Отже,ви повинні упевнитися, що базова ОС «не бачить» розділ, з яким працюєОС віртуального комп'ютера. Безпека роботи з реальними дисками визначаєтьсявиконанням цієї вимоги. Тому, перш ніж підключити розділ реального диска довіртуальній машині, размонтіруйте його в базовій ОС.
Якщовам необхідно здійснити обмін даними між базовим і віртуальним комп'ютерами,можна підключати один і той же диск до цих комп'ютерів по черзі. Для цьогодоведеться спочатку змонтувати розділ в базовій ОС Linux, перенести на ньогонеобхідні дані, розмонтувати диск, запустити VMware і віртуальний комп'ютер,скопіювати дані на віртуальний диск, вимкнути VMware і знову віддати диск базовоїОС. Альтернативою такому очевидно незручному способу перенесення даних євикористання мережевих можливостей ОС, таких як протоколи Samba або NFS, дляперенесення даних з одного комп'ютера на інший. Ці можливості будуть розглянутів наступному розділі, а поки давайте навчимося підключати фізичний диск (аборозділ на такому диску) до вже створеного віртуального комп'ютера в якостідругого жорсткого диска.
7.1.1Підключення фізичного диска до віртуального комп'ютера
Отже,ми маємо віртуальний комп'ютер, на якому працює ОС Windows (в одному з їїваріантів), що запускається з віртуального диска C:. І, припустимо, у нас єрозділ жорсткого диска (нехай, для визначеності, це буде розділ / dev/hda2),який був відформатовано в тій же ОС від Microsoft (в FAT, FAT32 або NTFS, взалежності від варіанту ОС). Природно, виникає бажання отримати доступ до цьогорозділу з віртуального комп'ютера. Спробуємо підключити цей розділ в якостідиска D: віртуального комп'ютера. Але перш, ніж описувати конкретні процедурипідключення, дамо деякі попередні відомості.
7.1.2Права доступу до дисків
Жорсткідиски, до яких ви хочете отримати доступ з віртуального комп'ютера (і, зокрема,диски, з яких відбувається запуск операційних систем, як це буде описано врозд. 18.7.3), повинні бути доступні як з читання, так і по запису длякористувачів, запускати систему VMware. У більшості дистрибутивів Linux фізичнідиски (такі як / dev / hda, / dev / hdb) належать групі disk. Якщо це так, томожна просто додати користувачів системи VMware в цю групу. Можна також простопоміняти власника пристрою. Будь ласка, ретельно продумайте питання безпеки привиборі способу надання доступу до дисків. Найпростіший і цілком прийнятний наперсональному комп'ютері спосіб полягає в тому, щоб дати користувачам системиVMware доступ до всіх фізичним пристроїв / dev / hd [abcd], до яких требазвертатися з віртуальних машин, а в питаннях розмежування доступу покластися наконфігураційні файли VMware.
7.1.3Файл опису фізичного диска
Щобсистема VMware могла отримати доступ до фізичних дисків, для кожного з цихдисків повинен бути створений невеликий файл, що містить деякі дані, необхіднівіртуальній машині для отримання доступу до розділів даного диска. Удокументації на VMware такий файл називають «Safe Raw Disk», мибудемо називати його файлом опису фізичного диска. Ось типовий приклад такогофайлу для комп'ютера, на якому встановлені ОС Windows NT і Linux:
DEVICE/ dev / hda
#Partition type: MBR
RDONLY0 62
#Partition type: HPFS / NTFS
ACCESS63 8193149
#Partition type: Linux swap
NO_ACCESS8193150 8466254
Якбачите, цей файл містить інформацію про розділах диска, тип файлової системи вкожному розділі (правда, тільки в рядку комментария) та правах доступу дорозділу. Цю інформацію можна представити у вигляді табл. 18.1.
Таблиця7-1. Інформація з файлу опису дискаТип розділу Розміщення (сектору) Access Rights Завантажувальний запис З 0 по 62 включно Read-Only NTFS або FAT З 63 по 8193149 включно Read-Write Linux swap З 8193150 по 8466254 включно Немає доступу
Якщоопераційна система, запущена на віртуальному комп'ютері, спробує провестиоперації читання або запису в сектори, доступ до яких заборонений в такомуфайлі опису фізичного диска, система VMware видасть користувачеві діалоговевікно, в якому вимагатиме підтвердити правомочність даної операції абовідмовитися від її виконання.
7.1.4Підключення фізичного диска до віртуального комп'ютера
Маючина увазі тільки що сказане, можна приступити до підключення фізичного диска довіртуального комп'ютера, для чого треба виконати наступні дії.
1.        Додайте користувача, відімені якого будете запускати систему VMware, до групи disk (це робиться шляхомредагування файлу / etc / group суперкористувачами).
2.        Переконайтеся в тому, щопідключається фізичний диск не змонтований у файловій системі базовогокомп'ютера.
3.        Щоб створити файл описуфізичного диска, запустіть систему VMware, виберіть потрібну конфігурацію (алене вмикайте живлення віртуального комп'ютера) і відкрийте меню Settings |Configuration Editor, після чого клацніть по значку "+" ліворуч відвказівки на IDE-або SCSI-диски.
4.        Знайдіть рядок, в якійзазначено, що відповідний диск не встановлений («Not installed»), івстановіть на неї підсвічування (курсор). Припустимо, наприклад, що ви вибралирядок «PS Not Installed» серед IDE-дисків. Значить віртуальна машинабуде вважати, що даний фізичний диск підключений як другий диск (slave) допершого контролера (primary IDE controller). Відповідно, якщо в групіSCSI-дисків знайдеться рядок «SCSI 0:1 Not Installed», то длявіртуального комп'ютера такий диск буде мати номер 1 на SCSI-контролері. Якщорядки «Not Installed» не знайдеться, то до Вашого віртуальногокомп'ютера підключено вже 4 IDE-диску (або, відповідно, 7 SCSI-дисків), тобтодосягнуть межа. У такому випадку видаляйте який-небудь диск, користуючиськнопкою Remove.
5.        У полі Device Typeвстановіть (виберіть) значення Raw Disk.
6.        У полі Name введіть ім'я дляфайлу опису фізичного пристрою (наприклад, raw_hda.dsk).
7.        Клацніть по кнопці CreateRaw Disk.
8.        У що з'явилася рядкувведення вкажіть ім'я фізичної диска (не розділу, а саме диска, наприклад, /dev / hda для IDE-диску / dev / sda для SCSI).
9.        З'явиться нове вікно, вякому виведено список розділів, що є на даному фізичному диску. Для кожногорозділу вкажіть права доступу, які буде мати в даному розділі віртуальнамашина. Для кожного розділу потрібно вибрати один з наступних варіантівзавдання прав:
a.        No Access — віртуальнийкомп'ютер не буде мати можливості ні читати, ні писати в цей розділ. Цейваріант вибирають тільки в тому випадку, якщо необхідно проконтролювати спроби(несанкціонованого) звернення до даного розділу.
b.        Read / Write — віртуальнийкомп'ютер буде мати можливість і читати, і зробити запис у цей розділ. Цю опціювибирають тільки для тих розділів, які містять файлові системи,«рідні» для операційної системи віртуального комп'ютера.
c.        Read-Only — віртуальнийкомп'ютер буде мати можливість тільки читати з даного розділу. Вибирайте цеваріант для всіх інших розділів на диску.
10.     Клацніть по кнопці Save. Удеяких випадках після цього може з'явитися вікно, яке повідомить, що дварозділи на диску перетинаються (мають спільні сектора) і, отже, для них повиннібути задані однакові права доступу. Такого взагалі-то бути не повинно (і цюситуацію необхідно якось виправляти), але якщо все ж таке вікно з'явиться, виможете задати однакові права для обох розділів і знову клацнути по кнопці Save.Файл опису фізичного диска буде записаний в каталог, де зберігаються інші файлиВашої віртуальної машини (щось на зразок / home/user1/vmware/nt4 /).
11.     Клацніть по кнопці Installдля того, щоб приєднати вибраний фізичний диск до віртуального комп'ютера. Як іу випадку віртуального диска, ви можете задати для фізичного диска один ізтрьох можливих режимів роботи: "із записом" («Persistent»),«без запису» («Nonpersistent») або «з відкладенимзаписом» («Undoable»).
Післязавершення всіх цих дій можете завантажити ОС у віртуальному комп'ютері, і виповинні побачити в своїй системі новий диск.
Якщов наступному вам чому-небудь буде потрібно відключити фізичний диск відвіртуального комп'ютера (наприклад, для того, щоб змонтувати його у файловійсистемі базового комп'ютера), відкрийте Редактор конфігурації (Settings |Configuration Editor) і клацніть по кнопці Remove екранної на вкладці, якавідповідає даному диску. На цій же вкладці є кнопка Edit Raw Disk..., задопомогою якої можна відкоригувати права доступу до розділів диска, щовизначаються файлом фізичного диска. Звернутися до цієї опції вам доведеться втих випадках, коли ви, скажімо, замінили фізичний диск в комп'ютері абомодифікували розбиття його на розділи.
7.2Завантаження ОС з фізичного диска
Разє можливість підключати фізичні диски до віртуального комп'ютера, то, природно,виникає запитання: «А чи не можна завантажувати операційну системувіртуального комп'ютера з фізичного диска?» Таке питання особливоактуальне в тому випадку, коли до установки системи VMware на Вашому комп'ютерівже були встановлені в різні розділи як одна з операційних систем Windows, такі ОС Linux (в якій ви запускаєте віртуальний комп'ютер). І відповідь на цепитання позитивний. Система VMware може навіть використати завантажувачі,встановлені раніше на комп'ютері. Завантажувач буде працювати всередині VMwareі дасть можливість користувачеві вибрати операційну систему, запускається навіртуальному комп'ютері. Можна і заново встановити, наприклад, Windows 98 нафізичний диск, а потім запускати її у віртуальній машині.
VMwareпоки що (у версії 2) підтримує завантаження з реальних дисків тільки для IDEпристроїв (в той час як файл, що моделює віртуальний диск, може бутирозташований як на IDE, так і на SCSI диску) (Примітка 26)… Однак використанняОС, встановленої на фізичному диску, пов'язане з деякими особливостями, якітреба враховувати при настройці обох ОС (навіть крім тих небезпек, про які мивже говорили в розд. 18.7.1). Першою з таких особливостей є необхідністьстворення окремого профілю обладнання для Windows.
Операційнісистеми фірми Microsoft (включаючи Windows 95, Windows 98, Windows NT 4.0)використовують поняття «профілю обладнання». Кожен профіль визначаєдеякий набір відомих системі пристроїв. Якщо задані два або більше профілю,користувачеві в процесі завантаження пропонується вибрати один з них.
ОСWindows 95, Windows 98 і Windows 2000 завдяки механізму Plug and Play у процесізавантаження перевіряють відповідність реальних пристроїв вказаною профілюобладнання. Невідповідність призводить до того, що знову запускається механізмвизначення пристроїв та встановлення драйверів. Хоча в більшості випадків цейпроцес завершується успішно, це істотно уповільнює завантаження.
WindowsNT не підтримує Plug and Play і використовує профіль обладнання дляініціалізації пристроїв. Невідповідність реального набору того, що зазначено впрофілі, викликає видачу повідомлення про помилку і відключення (точнішенепідключеним) пристрою.
Аоскільки конфігурація віртуального комп'ютера відрізняється від конфігураціїфізичного комп'ютера, то для запуску однієї з операційних систем сімействаWindows всередині віртуальної машини треба створити окремий профіль обладнання,щоб спростити процес завантаження. Тому процес створення та конфігуруваннявіртуальної машини, яка використовує операційну систему, встановлену в один зрозділів фізичного диска, має деякі відмінності від процесу створеннявіртуальної машини, що працює з віртуальними дисками.
1.        Спочатку проінсталюйтеопераційну систему, яку ви хочете запускати на віртуальному комп'ютері, нафізичний IDE-диск реального комп'ютера (природно, це робити не потрібно, якщоОС вже була встановлена раніше).
2.        До запуску системи VMwareзавантажте цю ОС (мається на увазі одна з ОС сімейства Windows) на реальномукомп'ютері і створіть два профілі обладнання. Для цього відкрийте Панельуправління, увійдіть в меню Система і перейдіть на вкладку Профіль обладнання.Там вже є як мінімум один профіль, який називається «Поточний (Originalconfiguration)». Клацніть по кнопці Копіювати і назвіть новий профіль,наприклад, «Віртуальна машина».
3.        Тільки для Windows NT/2000:Вимкніть деякі пристрої в новоствореному профілі. Для цього відкрийте вікноПристрої на панелі керування, виберіть відключайте пристрій і натисніть екраннуклавішу Зупинити. Вимкнути необхідно аудіоплата, MIDI, джойстик, плату Ethernetі інші мережеві, а також USB пристрою (відключати їх треба тільки вновоствореному профілі, не промахнусь). Якщо ви встановили і припускаєтезапускати у віртуальному комп'ютері Windows 95 або Windows 98, то відключатипристрої не потрібно. Вони будуть відключені автоматично на стадії завантаженняОС.
4.        Перезавантажте комп'ютер ізапустіть Linux.
5.        Переконайтеся, що розділфізичного диска, який відведений для використання операційною системоювіртуального комп'ютера, не змонтований в Linux. Видаліть або закоментуйтевідповідний рядок у файлі / etc / fstab, а в даному сеансі размонтіруйте цейрозділ з командного рядка.
6.        Встановіть права доступу дорозділів жорсткого диска. Про те, як це зробити, було сказано в розд. 18.7.2.Найпростіший і цілком прийнятний спосіб полягає в тому, щоб включитикористувачів системи VMware до групи disk, давши тим самим доступ до всіхфізичним пристроїв / dev / hd [abcd], які містять операційні системи абозавантажувач, а в питаннях розмежування доступу покластися на конфігураційніфайли VMware. Таким чином забезпечується доступ для завантажувача до файлів,необхідним для запуску операційних систем (наприклад, LILO потрібен доступ почитанню до каталогу / boot у роздiлi Linux для запуску операційних систем,відмінних від Linux, які можуть бути розташовані на інших розділах або іншихдисках).
7.        Сконфігурує віртуальнумашину під знов встановлену операційну систему (використовуючи Майстерконфігурації або Редактор конфігурації). При виконанні процедури конфігураціїдля реальних дисків врахуйте наступні моменти:
a.        При виборі типу віртуальногодиска виберіть варіант «Existing Partition».
b.        Для розділу диска, в якомузнаходиться відповідна операційна система, встановіть опцію «read /write» (для цього треба клацнути мишкою по екранній кнопці Partitions… увікні редактора конфігурації, відповідному потрібного жорсткого диску). Дляосновної завантажувального запису (Master boot record — MBR) і для іншихрозділів диска (ів) рекомендується дати право тільки на читання (read only),оскільки, наприклад, завантажувач LILO для завантаження операційної системиповинен мати можливість прочитати файл з каталогу / boot в Linux-розділі.
Примітка
Ще раз нагадаємо, що якщо дозволити віртуальній машині зробитизапис у розділ, який одночасно змонтований у файловій системі Linux, то можливінепередбачені наслідки (див. розд. 18.7.1). Тому, перш ніж дозволятивіртуальній машині зробити запис у розділ, переконайтеся, що цей розділ незмонтований в Linux на базовому комп'ютері.
8.        Запустіть VMware і перевіртестворену конфігурацію. Для цього можна дати команду vmware ,де — це повний шлях до конфігураційного файлу, створеномуМайстром конфігурації (імена таких файлів закінчуються на. Cfg). Можна такождати просто команду vmware і відкрити файл конфігурації через меню File | Open.Після цього відкрийте меню Settings | Configuration Editor і переконайтеся втому, що в конфігурації IDE-дисків вказати принаймні один фізичний диск(«Raw Disk») і для нього введено ім'я файлу опису диска (raw diskdescription file). Імена цих файлів зазвичай мають вигляд. Hda.dsk, . Hdb.dsk, і т.д. Можна перевірити й інші опції конфігурації, особливо такі, для яких ви взялизначення за замовчуванням, наприклад, ви можете змінити значення обсягупам'яті, що виділяється віртуальній машині.
9.        Увімкніть харчуваннявіртуальної машини (кнопка Power On). Система VMware запускає Phoenix BIOS,після чого зчитується головний завантажувальний запис завантажувального диска(master boot record — MBR). Якщо ви сконфігурувати систему з використаннямдекількох IDE дисків, VMware BIOS буде намагатися зробити завантаження ОС з цихдисків в наступній послідовності:
a.        Primary Master
b.        Primary Slave
c.        Secondary Master
d.        Secondary Slave
Якщоу вас кілька SCSI-дисків, VMware BIOS виробляє завантаження в порядку номерівSCSI пристроїв.
Якщоу Вашій системі сконфігуровані як SCSI, так і IDE диски, VMware BIOS спочаткунамагається завантажити ОС з SCSI-пристроїв, потім — з IDE-дисків. Опитуванняпристроїв проводиться в тій же послідовності, як було сказано вище.
Порядокзвернення до дисків в процесі завантаження можна змінити через меню Boot вPhoenix BIOS віртуальної машини. Для цього після включення живлення VMwareнатисніть клавішу , щоб потрапити в меню BIOS.
10.     Якщо у вас встановленокілька операційних систем (багатоваріантна завантаження), то виберіть потрібнуОС тим же способом, як ви робили це до установки системи VMware (з меню,пропонованого при завантаженні).
11.     У процесі завантаження ОСмає з'явитися меню вибору конфігурації (якщо, звичайно, ви створили окремийпрофіль обладнання для віртуального комп'ютера):
Введітьномер, відповідний конфігурації віртуального комп'ютера (у ситуації, щозображена на рис. 18.6, це буде 2) і натисніть клавішу . У процесіподальшого завантаження ОС ви отримаєте деякі повідомлення про помилки тадодаткові затримки в процесі завантаження, але це нормально.
/>
Рис.18.6. Вибір профілю обладнання для віртуального комп'ютера
12.     Тільки для Windows 2000:Після того, як ви запустите Windows 2000 (як ОС на віртуальному комп'ютері) випобачите діалогове вікно Знайдено нове обладнання (Found New Hardware), в якомупропонується встановити новий драйвер для відео-контролера. Цього робити непотрібно. Клацніть по кнопці Відміна (Cancel) для того, щоб закрити діалоговевікно і відмовтеся від пропонованої перезавантаження комп'ютера. Windows 2000автоматично виявить і встановить драйвер для мережевої карти AMD PCnet PCIEthernet. Після цього ви повинні встановити пакет VMware Tools для Windows (навіртуальному комп'ютері). Після того, як буде встановлено SVGA-драйвер відфірми VMware, Inc. (Входить до складу пакету VMware Tools для Windows),перезавантажте ОС Windows 2000 на віртуальній машині. Після перезавантаження виможете поміняти дозвіл екрана в віртуальної машини (Властивості екрану |Параметри).
Якщови хочете використовувати звукову карту, працюючи з ОС Windows 2000 навіртуальному комп'ютері, прочитайте керівництво по її підключенню на сайтіфірми VMware.
Тількидля Windows 95/98: ви побачите діалогове вікно Виявлено нове обладнання.Windows запропонує вам зробити пошук драйверів для нього. Для більшостіпристроїв драйвери вже встановлені при інсталяції системи, проте, в деякихвипадках може знадобитися інсталяційний CD ROM диск. Windows попросить васкілька разів перезавантажитися при встановленні нових драйверів.
Удеяких випадках Windows може не розпізнати CD-ROM диск, коли видається запит напошук драйверів. У такому випадку рекомендується спробувати вказати як шлях додрайвера каталог C: \ windows \ system \ або відмовитися від установки драйвераданого конкретного пристрою. Підключення таких пристроїв може бути виконанопізніше.
КолиWindows встановить віртуальні пристрої та драйвери для них, треба видалити ізсистеми непрацюючі пристрої, відповідні реального обладнання. Для цьоговикористовуйте вкладку Система | Пристрої на панелі керування. Виберітьнепрацююче пристрій і клацніть по кнопці Видалити. Тільки врахуйте, що потрібнопопередньо вибрати профіль обладнання, відповідний віртуального комп'ютера, щобне видалити пристрої, що працюють при запуску ОС з фізичного диска.
Тількидля Windows NT: Після завершення завантаження ОС перегляньте протоколзавантаження, щоб визначити ті пристрої, які не підключилися. Ви можетевідключити їх в профілі «Віртуальний комп'ютер», використовуючименеджер пристроїв (Панель управління | Пристрої).
13.     Переконайтеся, що всівіртуальні пристрої працюють коректно, особливо мережеві адаптери. Пам'ятайте,що склад обладнання віртуального комп'ютера істотно відрізняється від наборупристроїв, реально наявних на Вашому фізичному комп'ютері.
Тількидля Windows 95/98: Якщо якесь віртуальне пристрою немає, скористайтеся опцієюПанель управління | Додати нове обладнання.
14.     Встановіть VMware Tools(якщо ви ще не зробили цього). Пакет VMware tools буде запускатися в обохконфігураціях обладнання, але матиме якийсь вплив на роботу тільки вконфігурації «Віртуальний комп'ютер».
Примітки. 1. Коли ви наступного разу завантажте Windows вреальному комп'ютері, використовуючи профіль обладнання, відповідає реальнійконфігурації апаратури, у списку пристроїв можуть з'явитися деякі віртуальніпристрої. Ви можете видалити їх або вимкнути тим же самим способом, який бувописаний вище для відключення реальних пристроїв з профілю обладнання,відповідного віртуального комп'ютера.
2. Якщо ви при завданні конфігурації віртуального комп'ютеравстановили для реального диску режим «з відкладеним записом»(undoable), то при перезавантаженні ОС ви повинні будете або погодитися з тим,щоб всі операції з диском, пророблені всередині віртуальної машини були збереженіна диску, або відмовитися від збереження змін… Детальніше про режими роботидисків читайте разд.18.4.

8.Вихід в локальну мережу
Підключитифізичний диск до віртуального комп'ютера вдається не завжди. Найочевиднішапричина утруднень полягає в тому, що на фізичному диску створена файловасистема, з якою не вміє працювати ОС віртуального комп'ютера. І хоча можнанамагатися встановити спеціальні драйвери, але робити це (на мій погляд) неварто, оскільки можна організувати обмін даними з базовим комп'ютером, а такожз усім іншим світом, за допомогою мережевих засобів. Вони спочатку створювалисяв розрахунку на взаємодію різних ОС, так що надають необхідні кошти обмінуданими. Судячи з мого досвіду, це набагато більш реалістичний і безпечнийспосіб організації такого обміну. Але спочатку кілька пояснень загальногоплану.
8.1Чотири варіанти організації мережевих служб в системі VMware
Кожнавіртуальна машина, яку ви створюєте, може мати свою незалежну конфігураціюмережевих служб. Існує 4 можливих варіанти конфігурації:
·         Без підключення до мережі(No networking).
·         Host-only networking.
·         Bridged networking.
·         Custom networking.
Конфігурація«No networking» просто означає, що віртуальна машина працює сама пособі, не маючи можливості взаємодіяти з операційною системою базовогокомп'ютера або іншими комп'ютерами (включаючи віртуальні комп'ютери, щопрацюють на тому ж базовому). Цей варіант варто розглядати тільки в томувипадку, коли віртуальна машина буде використовуватися, наприклад, з метоютестування ПЗ або для забезпечення безпеки зберігається на ній інформації. Такаконфігурація задається дуже просто — достатньо при конфігуруванні віртуальноїмашини не підключати мережевий адаптер (або відключити його згодом).
Варіант«Host-only networking» означає, що віртуальний комп'ютер зможевзаємодіяти з операційною системою базового комп'ютера і будь-яким віртуальнимкомп'ютером, запущеним на базовому комп'ютері, і теж мають мережеві можливості.Але віртуальний комп'ютер в такій конфігурації не зможе взаємодіяти з системами,що знаходяться поза базового комп'ютера (якщо тільки не використовуєтьсяproxy-сервер, запущений на базовому комп'ютері). Створюється як б приватнавіртуальна мережа, яка складається з базового комп'ютера і всіх запущених наньому віртуальних (зокрема, одного віртуального). Зазвичай всі хости такоїмережі використовують стек протоколів TCP / IP, хоча жорсткої вимогивикористовувати саме його немає. Але які б протоколи ні використовувалися,кожен комп'ютер в такій мережі повинен мати свою адресу. Адреси можутьпризначатися «статично» або «динамічно». В останньомувипадку використовуються такі протоколи, як DHCP (Dynamic Host ConfigurationProtocol).
Якщоваріант «Host-only networking» задіюється при інсталяції системиVMware, на базовому комп'ютері за замовчуванням запускається DHCP-сервер. Цейсервер використовується для підтримки протоколу DHCP тільки для віртуальнихкомп'ютерів, що підключаються до віртуальної мережі через інтерфейс vmnet1.Операційні системи віртуальних комп'ютерів, в яких задана опція використанняDHCP, при завантаженні отримують IP-адресу автоматично, без будь-якоїдодаткової настройки. Операційні системи Windows за замовчуванням звичайнопідключають використання динамічно призначаються адрес.
Якщов налаштуваннях операційної системи не задано використання протоколу DHCP, то всистемі необхідно явно прописати «статичний IP-адресу». Цей варіантадресації має сенс застосовувати в тому випадку, коли ви хочете, щоб віртуальнімашини могли звертатися один до одного по іменах, а не по IP-адресами. Але втакому випадку ви повинні підтримувати базу даних відповідностей імен таIP-адрес на кожному комп'ютері або запустити на базовому комп'ютері сервер імен(DNS). У документації фірми VMware рекомендується застосовувати статичнуIP-адресацію (або сконфігурувати DHCP-сервер так, щоб віртуальній машині завждипризначався один і той же IP-адресу) в тому випадку, якщо ви маєте намірвикористовувати віртуальний комп'ютер протягом тривалого періоду часу. Якщо жви встановлюєте його не надовго, використовуйте DHCP і надайте йому можливістьрозподіляти IP-адреси.
Відзначимо,що зазвичай (відповідно до прийнятих в Інтернеті угодами) IP-адреси длявіртуальних мереж розподіляються наступним чином:Діапазон Використовується для Приклад .1 * Базовий комп'ютер 192.168.0.1 .2 — .127 Статичні адреси 192.168.0.1 — 192.168.0.127 .128 — .254 Розподіляються через DHCP 192.168.0.128 — 192.169.0.254 .255 Широкомовна запит 192.168.0.255
Таблиця8.1 Розподіл IP-адрес
*тут — це мережева частина адреси, вибрана для віртуальної мережі).
Варіант«Host-only networking» можна використовувати, коли сам базовийкомп'ютер не підключений ні до якої мережі, або коли ви хочете ізолювативіртуальний комп'ютер від зовнішніх (по відношенню до базового) систем. Такаконфігурація аналогічна нагоди, коли якась фірма або корпорація з'єднує своювнутрішню мережу з Інтернетом через фаєрвол або проксі-сервер. Дляконфігурування віртуальну машину для роботи в даному варіанті, треба підключитидо віртуального комп'ютера мережевий адаптер (віртуальний) і вибрати для ньоготип підключення «Host-only networking». Про деякі необхідні дії знастройки конфігурації для цього варіанта ми поговоримо трохи пізніше.
Варіант«Bridged networking» означає, що віртуальна машина буде підключатисядо локальної мережі, використовуючи реальну Ethernet-плату Вашого основногокомп'ютера, яка виконує функції «моста» між віртуальною машиною тареальної фізичної мережею. Це дозволяє віртуального комп'ютера виглядати з бокуреальної мережі як повнофункціональний хост. Призначення Мережа громадянськоїдії в цьому випадку здійснюється відповідно до правил, прийнятими в реальномулокальної мережі. Ви можете підключатися по протоколу DHCP, або одержати вадміністратора мережі статичний IP-адресу.
Віртуальнамашина, підключена за цим варіантом, може використовувати будь-які мережевісервіси, що надаються в локальній мережі, до якої вона підключена: принтери,файл-сервери маршрутизатори і т. д. Точно так само і вона може надати в мережуякісь зі своїх ресурсів. Це найбільш часто використовувана конфігураціямережевих служб віртуального комп'ютера. Для того, щоб налаштувати данийваріант мережевої конфігурації, вам необхідно встановити мережевий адаптер івибрати для нього тип підключення «bridged». В операційній системівіртуального комп'ютера треба буде провести настройку мережевих служб.
Варіант«Custom networking» означає, що ваш віртуальний комп'ютер буде матиможливість використовувати як реально існуюче Ethernet-з'єднання вашогоосновного комп'ютера, так і віртуальну мережу (тобто цей варіант можна було бвизначити як «Bridged and Host-only Networking»). Цей варіант надаєширокі можливості з побудови мережі з віртуальних комп'ютерів. Наприклад, можнаорганізувати віртуальну приватну мережу з віртуальних комп'ютерів, щорозміщуються на декількох фізичних хостах реальній мережі. Однак, якзазначається у фірмовій документації, настройка таких мереж вимагає доброгорозуміння принципів побудови локальних мереж та вміння застосовувати ціпринципи на практиці, так що може бути рекомендована тільки для досвідченихкористувачів. Більш того, процедури настройки цього варіанта у фірмовійдокументації практично не описані. Тому далі будуть розглядатися тільки дваваріанти: «Host-only» і «Bridged networking».
8.2Засоби підтримки мережевих можливостей в VMware
Підтримкамережевих можливостей VMware на базовому комп'ютері здійснюється за допомогоюспеціальних драйверів, які організують чотири віртуальних мережевих інтерфейсу:vmnet0, vmnet1, vmnet2 і vmnet3. Кожен інтерфейс асоціюється з віртуальнимEthernet-хабом, через який до базового хосту може бути підключено будь-якечисло віртуальних комп'ютерів. Зазвичай vmnet0 використовується у варіанті«bridged networking», vmnet1 використовується у варіанті«host-only networking», а інші два інтерфейсу служать для організаціїваріанту «bridged networking and host-only networking». На додаток доцих інтерфейсів є два додатки: vmnet-bridge і vmnet-dhcpd (відповідні файлизнаходяться в каталозі / usr / bin). Програма vmnet-bridge використовується уваріанті «bridged networking» для підтримки прозорої взаємодії міжvmnet0 і реальним мережевим інтерфейсом, зазвичай eth0. Програма vmnet-dhcpdзапускається як окремий процес у варіанті «host-only networking». Цейпроцес забезпечує підтримку протоколу DHCP для віртуальних машин, запущенихчерез vmnet1.
Починаючиз версії 2.0 VMware Workstation для Linux одночасно з інсталяцією системиVMware на базовому комп'ютері може бути встановлено сервер Samba, який необхіднийдля надання ресурсів базового комп'ютера через мережу. Правда, сервер цейзлегка модифікований у порівнянні зі звичайним Samba-сервером з тією метою, щобзабезпечити підтримку віртуальних Ethernet-адаптерів (у своїй документаціїфірма VMware висловлює надію, що ці зміни увійдуть в наступні випускистандартного Samba-сервера). Якщо в ОС Linux, запущеної на базовому комп'ютері,вже запущений Samba-сервер, або ви хочете з якихось причин використовуватистандартний варіант цього сервера, ви не повинні встановлювати Samba-серверапри інсталяції системи VMware.
Взагалікажучи, можна запустити на базовому комп'ютері одночасно як стандартний серверSamba, так і той варіант цього сервера, який поставляється разом з системоюVMware Workstation. Однак при цьому треба враховувати, що версія стандартногоSamba-сервера повинна бути не нижче 2.0.6 і він повинен бути коректнозконфігурований. Визначити версію стандартного Samba-сервера можна командоюsmbd-V, а для коректної настройки його фірма VMware пропонує скористатисяприкладом конфігураційного файлу smb.conf, розміщеним на сайті фірми.
Підтримкамережевих можливостей в операційній системі віртуального комп'ютераздійснюється за допомогою віртуального Ethernet-адаптера (ів). До одноговіртуального комп'ютера можна підключити до 3 таких адаптерів і вони«представляються» операційній системі як адаптери типу AMD PCNET PCI.Більшість операційних систем вміють розпізнавати такі адаптери та автоматичнопідключають відповідний драйвер. Тому для завершення конфігурування мережі в ОСвіртуального комп'ютера залишається тільки коректно задати необхідні параметримережного підключення (мережеву адресу комп'ютера, маску підмережі, IP-адресусервера імен і т. д.).
8.3Призначення MAC-адрес для віртуальних комп'ютерів
Коли«вмикається живлення» віртуального комп'ютера, система VMwareавтоматично призначає йому MAC-адресу (унікальний адреса фізичної пристрою,який використовується на канальному рівні для управління доступом допристроїв). Система гарантує, що віртуальним машинам будуть присвоєні унікальніMAC-адреси в рамках одного базового комп'ютера. Але не гарантується, що прикожному запуску віртуального комп'ютера йому буде призначатися один і той жеMAC-адресу. Точно так само система не може забезпечити (хоча і намагається цезробити) призначення унікальних адрес для віртуальних комп'ютерів, щозапускаються на декількох базових комп'ютерах в одній фізичній мережі.
Якщови хочете, щоб віртуальний комп'ютер завжди отримував один і той же MAC-адресуабо хочете добитися повної унікальності призначаються адрес, ви можетепризначати їх «вручну», а не автоматично. Для цього треба додатиконфігураційний файл віртуального комп'ютера рядок наступного виду: ethernet0.address= 00:50:56: XX: YY: ZZ
-          де 'XX' — шістнадцятковезначення з інтервалу 00h-3Fh, 'YY' і 'ZZ' — шістнадцяткові значення з інтервалу00h — FFh (система VMware не дозволяє використовувати довільні адреси, так щотреба підтримуватися саме такого формату).
Зауважимо,що якщо ви, дотримуючись вказаного формату, присвоїти фіксований адресу тількидеяким віртуальним комп'ютерам в мережі (а інші будуть отримувати адресидинамічно), конфліктів між адресами, призначеними «вручну», таадресами, призначеними автоматично, виникнути не повинно.
8.4Установка засобів мережної підтримки
Атепер, отримавши необхідні попередні знання, займемося підключеннямвіртуального комп'ютера до мережі.
Алеперш, ніж займатися таким підключенням, ви повинні визначити для себе, який зваріантів підключення ви будете використовувати: «Host-only» або«Bridged networking» (як було сказано вище варіант «Custom»ми не розглядаємо). Ці два варіанти нижче будуть розглянуті окремо.
Хочав розділі про інсталяції системи VMware було сказано, при завданні конфігураціївіртуального комп'ютера можна відмовитися від конфігурування мережноїпідтримки, однак для того, щоб таку підтримку задіяти, вам доведетьсяперевстановити систему VMware. На щастя, зробити це дуже просто, причому притакій переінсталяції не порушується конфігурація створених у системівіртуальних комп'ютерів (зокрема, зберігається вся інформація, записана навіртуальних дисках). Справа в тому, що і конфігурація віртуальних машин і всіпов'язані з ним файли зберігаються у двох підкаталогах домашньому каталозікористувача, який створив віртуальний комп'ютер: ~ / vmware і ~ /. Vmware. Цікаталоги не змінюються при перевстановлення ПЗ VMware, і, після такоїпереустановки, раніше створені віртуальні машини будуть знову запускатися безпроблем (принаймні, в тому випадку, якщо ви не змінюєте версії ПЗ).
Длятого, щоб перевстановити систему VMware треба спочатку видалити її, а потімвстановити наново. Якщо вона встановлювалася з rpm-пакету, то переустановкавиконується командами [Root] # rpm-qa | grep VMware (Дозволяє дізнатися точнеім'я встановленого пакету, яке потрібно в такій команді) [Root] # rpm-eVMware-2.0.3-799 [Root] # rpm-Uhv VMware-2.0.3-799.i386.rpm причому передзапуском третьої команди треба перейти до каталогу, де розташовується вказанийпакет.
Якщови встановлювали систему з tar-архіву, то для її видалення треба запуститискрипт vmware-uninstall.pl.
Післятого, як ви перевстановили ПЗ, необхідно (як і при першій інсталяції) запуститискрипт vmware-config.pl, і тепер уже не пропускати етап завдання конфігураціїмережі. Нижче наводиться зразок діалогу, який відбувається на цьому етапі:
— —
Doyou want this script to automatically configure your system to allow yourVirtual Machines to access the host filesystem? (Yes / no / help)
Theversion of Samba used in this version of VMware is licensed as described in the"/ usr / share / doc / vmware / SAMBA-LICENSE" file.
Hitenter to continue.
Enablingnetworking (this is required to share the host filesystem).
Tryingto find a suitable vmnet module for your running kernel.
Noneof VMware's pre-built vmnet modules is suitable for your running kernel. Do youwant this script to try to build the vmnet module for your system (you need tohave a C compiler installed on your system)? [Yes]
Extractingthe sources of the vmnet module. Building the vmnet module.
Themodule loads perfectly in the running kernel.
Enablinghost-only networking (this is required to share the host filesystem).
Doyou want this script to probe for an unused private subnet? (Yes / no / help)[yes]
Whatwill be the IP address of your host on the private network? 192.168.36.20
Whatwill be the netmask of your private network? 255.255.255.0
— —
Відповідьна перше з наведених у цьому прикладі питань визначає, чи буде на базовомукомп'ютері встановлений Samba-сервер фірми VMware. Якщо ви відповідаєтествердно («yes»), то на базовому комп'ютері встановлюється Samba-серверvmware-smbd (це спеціально допрацьована фірмою версія сервера Samba, див.вище). Після цього Ваше рішення потрібно ще тільки для того, щоб вирішити,задати чи IP-адреси самому або надати їх вибір скрипту. Це рішення виприймаєте, коли відповідаєте на питання
«Doyou want this script to probe for an unused private subnet? (Yes / no /help)».
Якщови вирішили використовувати тільки варіант «Bridged networking», токраще відповісти «n», і зазначити у відповіді на наступне запитанняреальну адресу, отриманий від адміністратора мережі. Якщо ж ви вирішитестворити віртуальну мережу («Host-only networking»), то краще надативибір адрес скрипту. Втім, і в останньому випадку можна задавати адреси самому,дотримуючись угод, про які було коротко розказано вище.
Якщож на перше питання у наведеному прикладі ви відповідаєте негативно (тобтовідмовляєтеся від установки Samba-сервера від фірми VMware), то наступнимпитанням буде:
«Doyou want to be able to use the network in your Virtual Machines? [Yes]».
Як бачите,це питання припускає тільки один варіант відповіді (якщо ви відповідаєте«ні», то опиняєтеся від підтримки мережі взагалі). У випадку жствердної відповіді скрипт ще раз цікавиться, чи не бажаєте ви сконфігурувати і«host-only networking»:
Doyou want to be able to use host-only networking in your Virtual Machines? [Yes]
Якщови відповісте «ні», то зможете використовувати тільки варіант«Bridged networking», про що свідчить поява наступного повідомлення:
StartingVMware services:
Virtualmachine monitor [OK]
Virtualethernet [OK]
Bridgednetworking on / dev/vmnet0 [OK]
Якщож ви задіяли і варіант «Host-only networking», то це повідомленняприйме вигляд:
StartingVMware services:
Virtualmachine monitor [OK]
Virtualethernet [OK]
Bridgednetworking on / dev/vmnet0 [OK]
Host-onlynetworking on / dev/vmnet1 (background) [OK]
Назакінчення скрипт ще попросить вас ввести ім'я і пароль користувача, якому будедана доступ до сервера Samba, і завершить роботу.
Яквипливає з викладеного, інтерфейс vmnet0 (який використовується для«Bridged networking») задіюється в будь-якому випадку, навіть якщо винамагаєтеся налаштувати мережеві служби системи VMware тільки на використанняваріанту «Host-only».
Післязавершення роботи конфігураційного скрипта запустіть систему VMware, виберіть(якщо їх декілька) потрібний вам конфігураційний файл віртуального комп'ютера(через меню File | Open) і, не запускаючи віртуальний комп'ютер, виконайтенаступне:
1.        Запустіть Редакторконфігурації (меню Settings | Configuration Editor).
2.        Клацніть по значку"+" ліворуч від напису «Ethernet Adapters». З'являться тридодаткові рядки, що відповідають трьом можливим віртуальним мережевимадаптерам. Перемістіть підсвічування (курсор) на першу з цих рядків. У правійчастині вікна (яке до цього було порожнім) з'явиться картинка, подібна тій, щозображена на рис. 18.7.
3.        Клацніть по трикутнику білявипадаючого меню вибору типу підключення (Connection Type) і виберіть один ізтрьох можливих варіантів (Bridged, HostOnly або Custom), відповідно доприйнятого Вами раніше рішенням. Як було сказано вище, варіант Custom вибиратине варто, поки ви не освоїте систему VMware значно краще за автора цієї книги.
4.        Після цього треба клацнутипо кнопці Install і зберегти конфігурацію клацанням по кнопці Safe.
Прицьому в якості мережевої плати треба вибрати плату AMD PCNET Family Ethernetadapter (PCI-ISA), а потім або задати фіксований мережеву адресу, або задіятидинамічне отримання адреси за протоколом DHCP. Більш докладно про те, як цеможна зробити, дивіться у посібнику ОС, яка завантажується на віртуальномукомп'ютері. Варто лише зазначити, що якщо ви встановите на віртуальномукомп'ютері кілька ОС і будете вибирати одну з них при завантаженні, то требабуде налаштувати мережеві служби в кожній з цих ОС. Оскільки частіше за все вкожний момент часу може бути запущена тільки одна з цих ОС, можнавикористовувати один і той же IP-адреса у всіх цих системах. Швидше за все, вамдоведеться перезапустити ОС віртуального комп'ютера, щоб зроблені змінивступили в силу.
Якщови підключаєтеся до реальної фізичної мережі, то після цього ви зможете«побачити» інші комп'ютери локальної мережі, розкривши вікно«Мережеве оточення» в Windows. А, отже, ви отримаєте доступ і до тихресурсів (дискам, каталогами, принтерам), які на цих комп'ютерах віддані«у спільне користування». Проте ресурси вашого базового комп'ютерави, швидше за все, ще не побачите. Для того, щоб дати доступ з Windows додисків Linux-комп'ютера, необхідно запустити на останньому сервер Samba іправильно його настроїти. Повністю описувати тут налаштування Samba-серверанемає ніякої можливості: про це написано окремі книги.
Атепер розглянемо декілька прикладів налаштування для конкретних ситуацій,пов'язаних з системою VMware. Сподіваюся, що їх розгляд дозволить зрозумітипринципи такого налаштування, а в сукупності з раніше наведеними відомостями, — і налаштувати потрібну вам конфігурацію виходу віртуального комп'ютера вмережу.
8.5Кілька прикладів налаштування виходу в мережу
8.5.1Підключення до існуючої локальної мережі у варіанті «Bridgednetworking»
Розглянемоспочатку найпростіший випадок, коли базовий комп'ютер, що працює під Linux, вжепідключено до реальної фізичної мережі. Крім того, на базовому комп'ютеріпрацює Samba-сервер, що надає якісь каталоги в розпорядження інших робочихстанцій мережі, і створення віртуальної мережі з віртуальних комп'ютерів непланується.
Утакому випадку потрібно настроїти мережеві служби системи VMware у варіанті«Bridged networking», отримати в адміністратора мережі реальнийIP-адресу, маску мережі, адреси серверів DNS і WINS, і налаштувати мережевіслужби ОС на віртуальному комп'ютері з використанням цих адрес. Приклад такогоналаштування наведено на рис. 18.8, а на рис. 18.9 показано, як виглядає«Мережеве оточення» у разі реалізації цього варіанту для невеликоїмережі, що складається з двох фізичних комп'ютерів (Kos3 і Linux). Накомп'ютері Linux запущена система VMware і віртуальний комп'ютер Vmware,підключений до фізичної мережі з даного варіанту. З малюнка видно, що комп'ютерVmware показується як повноправний учасник мережі і отримує доступ до дисківбазового комп'ютера (оскільки знімок зроблений у вікні екрану віртуальногокомп'ютера).
/>
Рис.18.9. Доступ до диску базового комп'ютера через «Мережеве оточення»
Необхідновідзначити одну особливість налаштування мережевих коштів на віртуальномукомп'ютері, яка виявляється тоді, коли ОС віртуального комп'ютера завантажуєтьсяз фізичного диска. Особливість полягає в тому, що в цьому випадку обов'язковотреба створити окремий профіль обладнання для завантаження ОС Windows увіртуальному комп'ютері, в якій відключити реальну мережеву карту Ethernet, якце було сказано в розд. 18.7. В іншому випадку у вас можуть виникнути труднощіз підключенням адаптера AMD PCNET PCI для Ethernet, який повинен працювати увіртуальному комп'ютері. Втім, те ж саме вірно і для інших варіантів, так що незабувайте створювати окремий профіль обладнання для запуску на віртуальномукомп'ютері.
8.5.2Приклад 2. Створення мережі на ізольованому комп'ютері
Вякості наступного прикладу розглянемо створення віртуальної мережі наізольованому (скажімо, домашньому) комп'ютері. При конфігуруванні системи VMwareв цьому випадку треба вибрати варіант «Host-only networking», длячого на питання конфігураційного скрипта vmware-config.pl «Do you wantthis script to automatically configure your system to allow your virtualmachines to access the host file system? » треба відповісти«Yes». При цьому буде встановлено Samba-сервер vmware-smbd (а такожнеобхідний для його роботи демон vmware-nmbd) і буде організовано їх запуск призавантаженні ОС Linux. Конфігураційний файл для такого сервера розташовується нев каталозі / etc / samba, як для стандартного серверу Samba, а в каталозі /etc/vmware/vmnet1/smb, хоча і називається як і раніше smb.conf. Про те, як йогоналаштувати, ви можете дізнатися в документації по Samba або з man-сторінки(man 5 smb.conf), оскільки він будується точно так само, як файл smb.conf длястандартного серверу Samba.
Природно,що необхідно налаштувати мережеві служби в ОС Linux базового комп'ютера і навіртуальному комп'ютері. IP-адреси можна задати довільним чином. Оскільки втакій мережі буде працювати лише кілька комп'ютерів (у найпростішому випадку — всього два), то сервер DHCP запускати не має сенсу, простіше прописати всікомп'ютери та їх адреси у файлі / etc / hosts.
Рис.18.10 ілюструє саме такий варіант роботи віртуального комп'ютера. На малюнкупоказано, що весь диск базового комп'ютера підключений як мережний диск G: довіртуального комп'ютера, причому у вікні провідника Windows відображається всяструктура каталогів Linux.
/>
Рис.18.10. Диск базового комп'ютера змонтований як диск G: в ОС віртуальногокомп'ютера
Звичайно,давати повний доступ до Linux-розділу диска в реальному житті не варто, якщо визамислюєтеся і про забезпечення безпеки у вашій мережі, так як всі системніфайли Linux стають доступні для редагування з віртуального комп'ютера. Требакоректно налаштувати сервер Samba, надавши доступ тільки до спеціальновиділеного каталогу.
8.5.3 Приклад 3. З'єднаннявіртуальної і фізичної мережі
Теперприпустимо, що ви вирішили створити кілька віртуальних комп'ютерів на одномубазовому, об'єднати їх у віртуальну мережу, і з'єднати її з реальною мережею.При цьому мережева частина IP-адреси віртуальної мережі відрізняється відмережевої частини адреси реальній мережі. У цьому випадку система VMware зновуконфігурується за варіантом «Host-only networking». Тільки тепернеобхідно вказати Samba-сервера, що він повинен обслуговувати як інтерфейс зреальною мережею (або навіть декілька таких інтерфейсів), так і віртуальний інтерфейсvmnet1, на який працює віртуальна мережа. Робиться така вказівка шляхомкоригування рядка «interfaces» у файлі / etc / smb.conf. Вона повиннаприйняти наступний вигляд:
interfaces= .1/24
де — це список обслуговуються фізичних мереж, а — це мережева частина адреси, призначеного длявіртуальної мережі. Припустимо для прикладу, що базовий комп'ютер має вреальній мережі адресу 209.220.166.34, а віртуальної мережі у варіанті «host-only»йому присвоєно адресу 192.168.0.1. Тоді зазначена рядок приймає вигляд:
interfaces= 209.220.166.34/24 192.168.0.1/24
або,задаючи маску мережі явним чином, так:
interfaces= 209.220.166.34/255.255.255.0 92.168.0.1/255.255.255.0
Докладнішепро це див man-сторінку 5 smb.conf.
Якщови не пам'ятаєте, якою IP-адреса визначено віртуального інтерфейсу, дайтекоманду / sbin / ifconfig vmnet1.
8.6Доступ до дисків віртуального комп'ютера з ОС базового
Увсіх трьох розглянутих прикладах ми говорили тільки про те, як отримати доступдо дисків базового комп'ютера з віртуального. Однак можна поставити питання інавпаки: як отримати доступ до дисків віртуального комп'ютера з ОС базового?Очевидно, що за рахунок використання мережевих засобів таке завдання теж легковирішується.
Якщона базовому комп'ютері встановлено пакет Samba, то окремі каталоги на дискахвіртуального комп'ютера vmware, що працює під Windows, можна монтувати вфайловій системі Linux на базовому комп'ютері приблизно такою командою
[User]$ / usr / sbin / smbmount / / vmware / public / mnt/vm1-U user1
(Докладнішедив документацію по Samba або сторінку man smbmount).
Рис.18.11 ілюструє цю можливість. На ньому показано каталог на диску віртуальногокомп'ютера, змонтований у файлову систему Linux. При цьому у віртуальномукомп'ютері запущено MS Word, про що свідчить наявність тимчасових файлів,створюваних цією програмою. А сам каталог в даному випадку проглядається зLinux за допомогою браузера Konqueror.
/>
Рис.18.11. Ресурс віртуального комп'ютера змонтований в каталог / mnt / vm в ОСбазового комп'ютера (перегляд через Konqueror)

9.Кілька додаткових зауважень
9.1Знову про застереження
Напочатку цієї глави було вже сказано, що одночасне звернення до диска двохрізних операційних систем може призвести до неприємностей. Але про цедоведеться нагадати ще раз у зв'язку з тільки що розглянутої можливістюотримання доступу до дисків за допомогою мережевих засобів. Не варто задопомогою таких засобів організовувати «кільце», змонтувавши дискWindows в один з каталогів Linux овой файлової структури, потім підключитиLinux-диск як мережевий диск у провіднику Windows, а потім намагатися отриматидоступ до цього диску з Windows. У операційної системи може «пітиобертом».
Щеодна неприємність, з якою можна зіткнутися, пов'язана з тим, що в Linux не всізміни відразу запам'ятовуються на диску. Наприклад, спроби зберегти файл,створений однією з Linux-програм, в каталозі, який знаходиться на примонтуватиWindows-диску віртуального комп'ютера, можуть у деяких ситуаціях (зокрема, привимиканні віртуального комп'ютера) привести до неприємних наслідків, аж доруйнування файлової системи.
9.2Список користувачів, яким дозволений доступ до сервера Samba
Однимз останніх питань, що задаються конфігураційні скрипти vmware config.pl в томувипадку, коли ви встановили версію Samba-сервера фірми VMware, є пропозиціяввести імена і паролі користувачів, яким буде дозволено доступ в Samba-сервера.Якщо ви відмовилися від виконання цієї процедури на етапі конфігурування абохочете додати нових користувачів до цього списку, ви повинні виконати наступне.
1.        Отримати правасуперкористувача
[User]$ su
2.        Виконати команду
[Root]# / usr / bin / vmware-smbpasswd vmnet1-a
де — це ім'я користувача, якого ви додаєте до списку.
3.        Виконати те, що буде сказаноу інструкціях, що з'являються на екрані (програма vmware-smbpasswd є варіантомстандартної програми smbpasswd. Якщо ви знайомі з останньою, ви можетевикористовувати будь-які її опції).
4.        Покинути бюджет користувачаroot: [Root] # exit
Якщови отримаєте повідомлення «Unknown virtual interface» vmnet1 ",означає або у вас не використовується сервер Samba від VMware, або не задіянийваріант" Host Only "(який обслуговується цим інтерфейсом).
9.3Як усунути «витік» пакетів з віртуальної мережі в реальну
Всісистеми, що підтримують протоколи TCP / IP, зазвичай володіють здатністювідправляти далі ті IP-пакети, які призначені не їм (forwarding). Тому, якщостворена нами віртуальна мережа підключена до реальної мережі, в останній можеістотно підвищитися трафік. Але це відбувається тільки в тому випадку, коли всистемах, що входять у віртуальну мережу, не відключена функція форвардинг. Зазамовчуванням ця функція в більшості систем відключається, але все-таки вартоцей момент перевірити, щоб не перевантажувати реальну мережу. Причомувідповідне настроювання необхідно зробити як в ОС базового комп'ютера, так і вОС віртуальних комп'ютерів.
В ОСLinux заборону форвардинг здійснюється шляхом запису «0» вспеціальний файл / proc/sys/net/ipv4/ip_forward; це можна зробити, наприклад,командою

[Root]# echo 0> / proc/sys/net/ipv4/ip_forward
9.4Про застосування системи VMware
Урамках даної книги не знайшли відображення відповіді на багато питань,пов'язаних з установкою, конфігуруванням і роботою системи віртуальних машин,зокрема процедури підключення до віртуального комп'ютера периферійних пристроїв(принтери, модеми, ZIP-дисководи і т. д.). Однак, на мій погляд, ці питання неє актуальними для тих, хто орієнтується на перехід від роботи під Windows допереважного використання Linux. Дійсно, різні периферійні пристрої, напевно,легше і простіше підключити до фізичного комп'ютера, ніж до віртуального. Післяцього доступ до таких пристроїв, як принтер або дисковод Zip від Iomega, можнаотримати через мережу, як це було показано в розд. 18.8. А що стосується виходув Інтернет через модем, то всі кошти для цього (програми доступу до мережі потелефонним каналам, браузери та системи перегляду електронної пошти) є і вLinux, так що немає ніякої необхідності організовувати такий доступ черезвіртуальний комп'ютер.
Єдинасерйозна причина, за якою для користувача Linux стає необхідним застосування ОСвід Microsoft і, відповідно, системи віртуальних машин, — це необхідністьобмінюватися файлами з прихильниками Windows, які поки що становлять більшістькористувачів комп'ютерів взагалі. Саме для обробки файлів у форматах, розробленихфірмою Microsoft, доводиться запускати VMware. Але саме ця система дозволяєздійснити поступовий перехід на використання Linux, так як дозволяє, з одногобоку, продовжувати використовувати весь набір звичного ПЗ, освоєногокористувачем Windows, і, з іншого боку, поступово освоювати вільні аналогицього ПЗ, розроблені для Linux.

9.5Трохи про швидкодії
Оскількисистема VMware є емулятором, природно виникає думка про те, що прикладніпрограми будуть на ній працювати повільніше, ніж на фізичному комп'ютері, протедосвід показує, що якщо додаткове уповільнення і є, воно так невелика, щопрактично непомітно. Більш того, я провів серію тестів за допомогою програмиSandra SiSoft, результати яких мене просто вразили. Деякі тести показують, щошвидкодія віртуального комп'ютера з NT 4.0 за деякими параметрами вище, ніжшвидкодія базового комп'ютера, що працює під тією ж ОС безпосередньо. Звичайно,швидкодія істотно залежить від ресурсів базового комп'ютера. Я починавосвоювати систему VMware на комп'ютері з ОЗУ 64 Мбайт і процесором 233 МГц, девсе в загальному-то працювало, але уповільнення роботи ОС на віртуальній машинібуло дуже помітно. Зараз я використовую базовий комп'ютер з процесором PentiumIII 733 MHz і 128 Мбайт ОЗУ. Пам'ять я поділив між двома ОС порівну іуповільнення у швидкодії вже непомітно. Саме обсяг оперативної пам'яті є самимкритичним параметром для використання системи віртуальних машин. Судячи з могодосвіду, 64 Мбайт фізичної ОЗУ все ж таки мало, а при 128 вже можна працюватидосить комфортно.
9.6Про першоджерела
Єдинимджерелом інформації при написанні цієї глави (а також статей [П20.7, П20.8])були матеріали з сайту фірми VMware (http://www.vmware.com). Російськомовнихпублікацій про систему VMware поки практично немає крім двох статей автора[П20.7] та [П20.8] (зміст яких практично збігається зі змістом цієї глави) тастатті [П20.5]. Додаткову інформацію російською мовою можна знайти на сайтах[П20.4, П20.5]. Якщо вас зацікавила система віртуальних машин, — встановіть їїта експериментуйте, вона коштує того, щоб витратити на неї час.