--PAGE_BREAK--Шина MCA (Micro Channel Architecture)
«До 1 квітня 1987 року життя у світі РС був украй простій: у байті було 8 біт, і при цьому існувала тільки одна шина, по якій ці біти можна було передавати. Звичайно, ця шина була „двох розмірів“ — розрядністю 8 і 16 біт — але це була одна шина. Але наступного дня — 2 квітня — усі змінилося, і, здається, простота більше ніколи не повернеться.»
Крис Лонг (Chris Long) PC User.
У 1987 році компанія IBM припинила випуск серії РС/АТ і початку виробництво лінії PS/2. Одним з головних відмінностей нового покоління персональних комп'ютерів була нова системна шина — Micro Channel Architecture (MCA). Ця шина не мала зворотну сумісність з ISA, але зате містила ряд передових для свого часу рішень:
· 8/16/32-розрядна передача даних;
· 20 МВ/хв пропускна здатність при частоті шини 10 MHz (у 4 рази більше, ніж у ISA!) при максимально можливій пропускній здатності шини 160 МВ/хв!!! (більше, ніж у PCI) (правда, не всі карти здатні працювати з такою швидкістю);
· Підтримка декількох bus master. Будь-який пристрій, підключений до шини, може одержати право на її виняткове використання для передачі або прийому даних з іншого з'єднаного з нею пристрою. Такий пристрій, по суті, являє собою спеціалізований процесор, що може здійснювати обмін даними по шині незалежно від основного процесора. Роботу пристроїв координує пристрій, називаний арбітром шини (CACP — Central Arbitration Control Point). При розподілі функцій керування шиною арбітр виходить з рівня пріоритету, яким володіє той або інший пристрій або операція. Усього таких рівнів чотири (у порядку убування):
5. регенерація системної пам'яті;
6. прямий доступ до пам'яті (DMA);
7. плати адаптерів.
8. процесор.
Якщо пристроєві необхідний контроль над шиною, він сповіщає про це арбітрові. З першою нагодою (після обробки запитів з більш високими пріоритетами) арбітр передає йому керування шиною. Поза системою пріоритетів обслуговуються тільки немасковані переривання (NMI — non-maskable interrupts), при виникненні яких керування негайно передається процесорові;
· 11-рівневі переривання (11-level triggered interrupts) замість дворівневих (trigger-edged) у ISA дозволяли поділяти (share) переривання між пристроями, що дозволило вилікувати одну з хвороб перших PC — недостачу ліній IRQ;
· 24 або 32 адресні лінії дозволяли адресувати до 4 GB пам'яті;
· автоматичне конфігурування пристроїв істотно спростило установку нових плат. У комп'ютерів із шиною MCA немає ніяких перемичок або перемикачів — ні на системній платі, ні на платах розширення. Замість використання адрес портів уведення-висновку, що зашиті у залізо, центральний процесор призначає них при старті системи, базуюся на інформації, ліченої з ROM карти;
· асинхронний протокол передачі даних знижував імовірність виникнення конфліктів і перешкод між пристроями, підключеними до шини.
Не чи правда, непоганий набір для 1987 року? Можливо, весь розвиток персональних комп'ютерів пішло б по іншому шляху, якби не одне але — гроші. Справа в тім, що IBM, порахувавши своє лідируюче положення на ринку персональних комп'ютерів непорушним, запропонувало незалежним виробникам, що бажають використовувати шину МСА, зовсім кабальні умови, що включають вимогу заплатити за використання шини ISA в усіх раніше зроблених комп'ютерах!!! Як Ви самі розумієте, що бажають виявилося, м'яко скажемо, небагато. Із серйозних компаній тільки Apricot і Olivetti підтримали нову архітектуру (причому Olivetti брала активну участь у розробці конкуруючого стандарту — EISA). Більшість покупців систем PS/2 «купували IBM», а не МСА. У результаті величезна робота — було розроблено 6 типів слотів —
· 16-розрядні (основні слоти, що установлюється в усі комп'ютери із шиною МСА);
· 32-розрядні ( установлюються на комп'ютерах із шиною МСА і процесором 386DX і вище. Так само, як і в ISA, є тільки розширенням основного слоту, але, оскільки розроблялися одночасно із шиною, конструкція вийшла більш логічної);
· 16 і 32-розрядні з доповненнями для плат пам'яті (встановлюються в деяких комп'ютерах із шиною МСА, наприклад, PS/2 моделей 70 і 80, мають 8 додаткових контактів для роботи з платами розширення пам'яті, розташованих на самому початку рознімання, зверненому до задньої стінки комп'ютера, перед основними контактами);
· 16 і 32-розрядні з доповненнями для відеоадаптерів (призначені для збільшення швидкодії відеосистеми. Звичайно в комп'ютері із шиною МСА встановлений один такий слот. 10 додаткових контактів також розташовані на початку рознімання і дозволяють платі відеоадаптера одержати доступ до вбудованої у системну плату схемі VGA)
пропала фактично даром. На даний момент посилання на архітектуру МСА практично не зустрічаються навіть на сайті IBM (наскільки мені відомо, у даний час архітектура МСА використовується IBM тільки в RISC-системах, наприклад, сервер RS/6000 побудований на базі шини МСА з пропускною здатністю 160 МВ/хв), тому приводити таблиці значень контактів не буду.
Локальна шина (Local bus)
Всі описані раніше шини мають загальний недолік — порівняно низьку пропускну здатність. Це зв'язано з тим, що шини розроблялися в розрахунку на повільні процесори. Надалі швидкодія процесора зростала, а характеристики шин поліпшувалися в основному «екстенсивно», за рахунок додавання нових ліній. Перешкодою для підвищення частоти шини була величезна кількість випущених плат, що не могли працювати на великих швидкостях обміну (МСА це стосується в меншому ступені, але в силу вищевикладених причин ця архітектура не грала помітної ролі на ринку). У той же час на початку 90-х років у світі персональних комп'ютерів відбулися зміни, що зажадали різкого збільшення швидкості обміну з пристроями:
· створення нового покоління процесорів типу Intel 80486, що працюють на частотах до 66 MHz;
· збільшення ємності твердих дисків і створення більш швидких контролерів;
· розробка й активне просування на ринок графічних інтерфейсів користувача (типу Windows або OS/2) привели до створення нових графічних адаптерів, що підтримують більш високий дозвіл і більша кількість квітів (VGA і SVGA).
Очевидним виходом з положення, що створилося, є наступний: здійснювати частина операцій обміну даними, що вимагають високих швидкостей, не через шину введення/висновку, а через шину процесора, приблизно так само, як підключається зовнішній кеш. Така конструкція одержала назву локальної шини (Local Bus). Малюнки 1 і 2наочно демонструють розходження між звичайною архітектурою й архітектурою з локальною шиною.
Локальна шина не заміняла собою колишні стандарти, а доповнювала них. Основними шинами в комп'ютері як і раніше залишалися ISA або EISA, але до них додавалися один або трохи слотів локальної шини. Спочатку ці слоти використовувалися майже винятково для установки відеоадаптерів, при цьому до 1992 року було розроблено трохи несумісних між собою варіантів локальних шин, виняткові права на які належали фірмам-виготовникам. Природно, така плутанина стримувала поширювання локальних шин, тому VESA (Video Electronic Standard Association) — асоціація, яка представляє більш 100 компаній – запропонувала в серпні 1992 року свою специфікацію локальної шини.
Локальна шина VESA (VL-bus)
Основні характеристики VL-bus такі.
· Підтримка процесорів серій 80386 і 80486. Шина розроблена для використання в однопроцесорних системах, при цьому в специфікації передбачена можливість підтримки х86-несумісних процесорів за допомогою моста (bridge chip).
· Максимальне число bus master — 3 (не включаючи контролер шини). При необхідності можлива установка декількох підсистем для підтримки більшого числа маstеrов.
· Незважаючи на те, що споконвічно шина була розроблена для підтримки відеоконтролерів, можливі підтримка й інші пристрої (наприклад, контролерів твердого диска).
· Стандарт допускає роботу шини на частоті до 66 MHz, однак електричні характеристики рознімання VL-bus обмежують неї до 50 MHz (це обмеження, природно, не відноситься до інтегрованого в материнську плату пристроям).
· Двунаправлена (bi-directional) 32-розрядна шина даних підтримує і 16-розрядний обмін. У специфікацію закладена можливість 64-розрядного обміну.
· Підтримка DMA забезпечується тільки для bus masters. Шина не підтримує спеціальних "ініціаторів" DMA.
· Максимальна теоретична пропускна здатність шини — 160 МВ/хв (при частоті шини 50 MHz), стандартна — 107 МВ/хв при частоті 33 MHz.
· Підтримується пакетний режим обміну (для материнських плат 80486, що підтримують цей режим). 5 ліній використовується для ідентифікації типу і швидкості процесора, сигнал Burst Last (BLAST#) використовується для активізації цього режиму. Для систем, що не підтримують цей режим, лінія встановлюється в 0.
· Шина використовує 58-контактне рознімання МСА. Максимально підтримується 3 слоту (на деяких 50-мегагерцовых шинах можлива установка тільки 1 слоту).
· Слот VL-bus встановлюється в лінію за слотами ISA/EISA/MCA, тому VL-платам доступні всі лінії цих шин.
· Підтримується як інтегрований кеш процесора, так і кеш на материнській платі.
· Напруга харчування — 5 В. Пристрою з рівнем вихідного сигналу 3.3 У підтримуються за умови, що вони можуть працювати з рівнем вхідного сигналу 5 В.
Шина VL-bus з'явилася величезним кроком вперед у порівнянні з ISA як по продуктивності, так і по дизайні. Одним з переваг шини було те, що вона дозволяла створювати карти, що працюють з існуючими чипсетами і не утримуючої великої кількості схем дорогої керуючої логіки. У результаті VL-карти виходили дешевше аналогічних EISA-карт. Однак і ця шина не була позбавлена недоліків, головними з яких були наступні.
· Орієнтація на 486-ий процесор. VL-bus жорстко прив'язана до шини процесора 80486, що відрізняється від шин Pentium і Pentium Pro/Pentium II.
· Обмежена швидкодія. Як уже було сказано, реальна частота VL-bus — не більше 50 MHz. Причому при використанні процесорів із множником частоти шина використовує основну частоту (так, для 486DX2-66 частота шини буде 33 MHz).
· Схемотехнічні обмеження. До якості сигналів, переданих по шині процесора, пред'являються дуже тверді вимоги, дотриматися які можна тільки при визначених параметрах навантаження кожної лінії шини. На думку Intel, установка недостатньо акуратно розроблених VL-плат може привести не тільки до втрат даних і порушенням синхронізації, але і до ушкодження системи.
· Обмеження кількості плат. Це обмеження випливає також з необхідності дотримання обмежень на навантаження кожної лінії.
Незважаючи на існуючі недоліки, VL-bus була безсумнівним лідером на ринку, тому що дозволяла усунути вузьке місце відразу в двох підсистемах — відеопідсистемі і підсистемі обміну з твердим диском. Однак лідерство було недовгим, оскільки корпорація Intel розробила свою новинку — шину PCI. На думку компанії, VL-bus базувалася на технологіях 11-літньої давнини і була усього лише «латочкою», компромісом між виробниками. Правда, VESA заявляла, що обидві шини можуть «уживатися» спільно в одній системі. Intel погоджувалася, що таке сусідство можливо, але задавала зустрічне убивче питання: «А навіщо?». Справедливості заради, треба сказати, що PCI дійсно була урятована від більшості недоліків, властивих VL-bus.
Шина PCI (Peripheral Component Interconnect bus)
Отже, переходимо до самого цікавого. Що ж знаходиться на сьогоднішній день усередині більшості наших комп'ютерів? Природно, шина PCI. Інше питання, чому саме ця шина. Спробуємо розібратися.
Отже, розробка шини PCI почалася навесні 1991 року як внутрішній проект корпорації Intel (Release 0.1). Фахівці компанії поставили перед собою ціль розробити недороге рішення, яке б дозволило цілком реалізувати можливості нового покоління процесорів 486/Pentium/P6 (от уже половина відповіді). Особливо підкреслювалося, що розробка проводилася «з нуля», а не була спробою установки нових «латок» на існуючі рішення. У результаті шина PCI з'явилася в червні 1992 року (R1.0). Розроблювачі Intel відмовилися від використання шини процесора і ввели ще одну «антресольну» (mezzanine) шину.
Завдяки такому рішенню шина вийшла, по-перше, процесоро-незалежною (на відміну від VLbus), а по-друге, могла працювати паралельно із шиною процесора, не звертаючи до неї за запитами. Наприклад, процесор працює собі з кешем або системною пам'яттю, а в цей час по мережі на вінчестер пишеться інформація. Просто здорово! Насправді ідилії, звичайно, не виходить, але завантаження шини процесора знижується здорово. Крім того, стандарт шини був оголошений відкритим і переданий PCI Special Interest Group, що продовжила роботу з удосконалювання шини (у даний час доступний R2.1), і в цьому, мабуть, друга половина відповіді на питання «чому PCI?»
Основні можливості шини наступні.
· Синхронний 32-х або 64-х розрядний обмін даними (правда, наскільки мені відомо, 64-розрядна шина в даний час використовується тільки в Alpha-системах і серверах на базі процесорів Intel Xeon, але, у принципі, за нею майбутнє). При цьому для зменшення числа контактів (і вартості) використовується мультіплексірування, тобто адреса і дані передаються по тим самим лініях.
· Підтримка 5V і 3.3V логіки. Рознімання для 5 і 3.3V плат розрізняються розташуванням ключів
· Частота роботи шини 33MHz або 66MHz (у версії 2.1) дозволяє забезпечити широкий діапазон пропускних здібностей (з використанням пакетного режиму):
· 132 МВ/хв при 32-bit/33MHz;
· 264 MB/хв при 32-bit/66MHz;
· 264 MB/хв при 64-bit/33MHz;
· 528 МВ/хв при 64-bit/66MHz.
При цьому для роботи шини на частоті 66MHz необхідно, щоб усі периферійні пристрої працювали на цій частоті.
· Повна підтримка multiply bus master (наприклад, кілька контролерів твердих дисків можуть одночасно працювати на шині).
· Підтримка write-back і write-through кеша.
· Автоматичне конфігуровання карт розширення при включенні харчування.
· Специфікація шини дозволяє комбінувати до восьми функцій на одній карті (наприклад, відео + звук і т.д.).
· Шина дозволяє встановлювати до 4 слотов розширення, однак можливе використання моста PCI-PCI для збільшення кількості карт розширення.
· PCI-пристрої обладнані таймером, що використовується для визначення максимального проміжку часу, у плині якого пристрій може займати шину.
продолжение
--PAGE_BREAK--При розробці шини в її архітектуру були закладені передові технічні рішення, що дозволяють підвищити пропускну здатність.
Шина підтримує метод передачі даних, називаний «linear burst» (метод лінійних пакетів). Цей метод припускає, що пакет інформації зчитується (або записується) «одним шматком», тобто адреса автоматично збільшується для наступного байта. Природним образом при цьому збільшується швидкість передачі власне даних за рахунок зменшення числа переданих адрес.
Шина PCI є тією черепахою, на якій коштують слони, що підтримують «Землю» — архітектуру Microsoft/Intel Plug and Play (Pn) PC architecture. Специфікація шини PCI визначає три типи ресурсів: два звичайних (діапазони пам'яті і діапазон уведення/висновку, як них називає компанія Microsoft) і configuration space — «конфігураційний простір».
Конфігураційний простір складається з трьох регіонів:
· заголовка, незалежного від пристрою (device-independent header region);
· регіону, обумовленого типом пристрою (header-type region);
· регіону, обумовленого користувачем (user-defined region).
У заголовку утримується інформація про виробника і тип пристрою — поле Class Code (мережний адаптер, контролер диска, мультімедіа і т.д.) і інша службова інформація.
Наступний регіон містить регістри діапазонів пам'яті і введення/висновку, що дозволяють динамічно виділяти пристроєві область системної пам'яті й адресного простору. У залежності від реалізації системи конфігурація пристроїв виробляється або BIOS (при виконанні POST — power-on self test), або програмно. Базовий регістр expansion ROM аналогічно дозволяє відображати ROM пристрою в системну пам'ять. Поле CIS (Card Information Structure) pointer використовується картами cardbus (PCMCIA R3.0). З Subsystem vendor/Subsystem ID усі зрозуміло, а останні 4 байти регіону використовуються для визначення переривання і часу запиту/володіння.
Малюнок 4. Конфігураційний простір.
Усе гарне коли-небудь кінчається. Кривдно — але істинно. Скільки писали про те, що шина PCI нарешті-те усунула «вузьке місце» РС — обмін з відеокартами — але та ба! Прогрес, як відомо, не коштує на місці. Поява різних там 3D прискорювачів привело до того, що ребром устав питання: що робити? Або збільшувати кількість дорогої пам'яті безпосередньо на відеокарті, або зберігати частина інформації в дешевій системній пам'яті, але при цьому яким-небудь образом організувати до неї швидкий доступ.
Як це практично завжди буває в комп'ютерній індустрії, питання вирішене не був. Здавалося б, от вам найпростіше рішення: переходите на 66-мегагерцовую 64-розрядну шину PCI з величезною пропускною здатністю, так немає ж. Intel на базі того ж стандарту PCI R2.1 розробляє нову шину — AGP (R1.0, потім 2.0), що відрізняється від свого «батька» у наступному:
1. шина здатна передавати два блоки даних за один 66 MHz цикл (AGP 2x);
2. усунута мультіплексованість ліній адреси і даних (нагадаю, що в PCI для здешевлення конструкції адреса і дані передавалися по тим самим лініях);
3. подальша конвеєризація операцій читання/запису, на думку розроблювачів, дозволяє усунути вплив затримок у модулях пам'яті на швидкість виконання цих операцій.
У результаті пропускна здатність шини була оцінена в 500 МВ/хв, і призначалася вона для того, щоб відеокарти зберігали текстури в системній пам'яті, відповідно мали менше пам'яті на платі, і, відповідно, дешевшали.
Парадокс у тім, що відеокарти усе-таки воліють мати БІЛЬШЕ пам'яті, і МАЙЖЕ НІХТО не зберігає текстури в системній пам'яті, оскільки текстур такого обсягу поки (підкреслюю — поки) практично немає. При цьому в силу здешевлення пам'яті взагалі, карти особливо і не дорожчають. Однак практично усі вважають, що майбутнє — за AGP, а бурхливий розвиток мультімедіа-додатків (особливо — ігор) може незабаром привести до того, що текстури перестануть влазити й у системну пам'ять. Тому має сенс, особливо не вдаючись у технічні подробиці, розповісти, як же це все працює.
Отже, почнемо з початку, тобто з AGP 1.0. Шина має два основних режими роботи: Execute і DMA. У режимі DMA основною пам'яттю є пам'ять карти. Текстури зберігаються в системній пам'яті, але перед використанням (той самий execute) копіюються в локальну пам'ять карти. Таким чином, AGP діє в якості «тилової структури», що забезпечує своєчасну «доставку патронів» (текстур) на передній край (у локальну пам'ять). Обмін ведеться великими послідовними пакетами.
У режимі Execute локальна і системна пам'ять для відеокарти логічно рівноправні. Текстури не копіюються в локальну пам'ять, а вибираються безпосередньо із системної. Таким чином, приходиться вибирати з пам'яті відносно малі випадково розташовані шматки. Оскільки системна пам'ять виділяється динамічно, блоками по 4ДО, у цьому режимі для забезпечення прийнятної швидкодії необхідно передбачити механізм, що відображає послідовні адреси на реальні адреси 4-х кілобайтних блоків у системній пам'яті. Ця нелегка задача виконується з використанням спеціальної таблиці (Graphic Address Re-mapping Table або GART), розташованої в пам'яті.
При цьому адреси, що не попадають у діапазон GART (GART range), не змінюються і безпосередньо відображаються на системну пам'ять або область пам'яті пристрою (device specific range). На малюнку як таку область показаний локальний фрейм-буфер карти (Local Frame Buffer або LFB). Точний вид і функціонування GART не визначені і залежать від керуючої логіки карти.
Шина AGP цілком підтримує операції шини PCI, тому AGP-трафік може представляти із себе суміш що чергуються AGP і PCI операцій читання/запису. Операції шини AGP є роздільними (split). Це означає, що запит на проведення операції відділений від власне пересилання даних.
Такий підхід дозволяє Устрі-AGP-пристроєві генерувати черга запитів, не чекаючи завершення поточної операції, що також підвищує швидкодію шини.
У 1998 році специфікація шини AGP одержала подальший розвиток — вийшов Revision 2.0. У результаті використання нових низьковольтних електричних специфікацій з'явилася можливість здійснювати 4 транзакции (пересилання блоку даних) за один 66-мегагерцовый такт (AGP 4x), що означає пропускну здатність шини в 1GB/хв! Єдине, чого не вистачає для повного щастя, так це щоб пристрій міг динамічно переключатися між режимами 1х, 2х і 4х, але з іншого боку, це нікому і не потрібно.
Однак потреби і запити в області обробки відеосигналів усі зростають, і Intel готує нову специфікацію — AGP Pro (у даний час доступний Revision 0.9) — спрямовану на задоволення потреб високопродуктивних графічних станцій. Новий стандарт не видозмінює шину AGP. Основний напрямок — збільшення енергопостачання графічних карт. З цією метою в рознімання AGP Pro додані нові лінії харчування.
Передбачається, що буде існувати два типи карт AGP Pro — High Power і Low Power. Карти High Power можуть споживати від 50 до 110W. Природно, такі карти мають потребу в гарному охолодженні. З цією метою специфікація вимагає наявності двох вільних слотів PCI з component side (сторони, на якій розміщені основні чіпи) карти.
При цьому дані слоти можуть використовуватися картою як додаткові кріплення, для підведення додаткового харчування і навіть для обміну по шині PCI! При цьому на використання цих слотів накладаються лише незначні обмеження.
При використанні слотів для підведення додаткового харчування:
· Не використовувати для харчування лінії V I/O;
· Не встановлювати лінію M66EN (контакт 49В) у GND (що цілком природно, тому що це переводить шину PCI у режим 33 MHz).
При використанні слоту для обміну по шині:
· Підсистема PCI I/O повинна розроблятися під напругу 3.3V c можливістю функціонування при 5 V.
Підтримка 64-розрядного або 66 MHz режимів не потрібно.
Карти Low Power можуть споживати 25-50W, тому для забезпечення охолодження специфікація вимагає наявності одного вільного слоту PCI.
При цьому всі retail-карти AGP Pro повинні мати спеціальну накладку шириною відповідно в 3 або 2 слоту, при цьому карта здобуває вид досить застрашливий.
Загалом, як уявлю собі графічну станцію з двома процесорами Xeon і відеокартою AGP Pro High Power… Можна здорово заощадити на опаленні… Закрадається крамольна думка, що в специфікацію PC 200? буде закладене рідинне охолодження. Знов-таки поживемо – побачимо…
Шина USB (Universal Serial Bus)
Що таке USB?
Специфікація периферійної шини USB розроблена лідерами комп'ютерної і телекомунікаційної промисловості -і Compaq, DEC, IBM, Intel, Microsoft, NEC і Northern Telecom -і для підключення комп'ютерної периферії поза корпусом машини по стандарті рlug'n'рlау, у результаті відпадає необхідність в установці додаткових плат у слоти розширення і переконфігуруванні системи. Персональні комп'ютери, що мають шину USB, дозволяють підключати периферійні пристрої і здійснюють їхній автоматичне конфігурування, як тільки пристрій фізично буде приєднано до машини, і при цьому немає необхідність перезавантажувати або виключати комп'ютер, а так само запускати програми установки і конфігурування. Шина USB дозволяє одночасно підключати послідовно до 127 пристроїв, таких, як монітори або клавіатури, що виконують роль додатково підключених компонентів, або хабов (тобто пристрій, через яке підключається ще трохи).
Хто створив USB?
USB була розроблена групою із семи компаній, що бачили необхідність у взаємодії для забезпечення подальшого росту і розвитку розквітаючої індустрії інтегрованих комп'ютерів і телефонії. Ці сім компаній, що просувають USB, що випливають: Compaq, Digital Equipment Corp, IBM PC Co., Intel, Microsoft, NEC і Northern Telecom.
Як це працює?
USB визначає, додані пристрій або відключений, завдяки своїй розумності, забезпечуваною основною системою. Шина автоматично визначає, який системний ресурс, включаючи програмний драйвер і пропускну здатність, потрібний кожному периферійному пристроєві і робить цей ресурс доступним без утручання користувача. Власники комп'ютерів, оснащених шиною USB мають можливість переключати сумісні периферійні пристрої, так само просто, як вони вкручують нову лампочку в лампу.
Ви знаєте ці пристрої: телефони, модеми, клавіатури, миші, пристрої читання CD ROM, джойстики, стрічкові і дискові нагромаджувачі, сканери і принтери. Швидкість прокачування в 12 мегабит/хвунду дозволяє підключати через USB усе сучасне покоління периферійних пристроїв, включаючи апаратуру для обробки відео даних формату MPEG-2, рукавички для керування віртуальними об'єктами і дигитайзеры. Також, з чеканням великого росту в області інтеграції комп'ютерів і телефонії, шина USB може виступати як інтерфейс для підключення пристроїв Цифрової мережі з інтегрованими послугами (ISDN) і цифрових пристроїв Private Branch eXchange (PBX), що дозволяють підключати велику кількість телефонів до невеликої кількості ліній зв'язку.
Що означає існування USB для постачальників систем і периферії?
Сумісність USB будується на основі технологічно цілісної і відкритої специфікації, що задовольняє потреби споживачів у легко розширюваних комп'ютерах. У свою чергу, для постачальників і реселерів комп'ютерів, периферії і програмного забезпечення, сумісність USB принесе прибуток, за рахунок використання нових методів маркетингу:
· «Готова платформа» дозволяє логічно зв'язати апаратне і програмне забезпечення для спільного постачання покупцеві.
· USB може знизити ризик можливої несумісності периферійного і програмного забезпечення, що поставляється з комп'ютерами, за рахунок постачання готових систем по ключ, що задовольняють вимогам спеціалізованих ринкових ніш.
· USB-сумісна периферія може запропонувати приватним і корпоративним покупцям більший вибір устаткування, без страху зниження функціональних можливостей апаратних засобів.
· Реселери одержують велику гнучкість у підборі апаратури і готових систем, для стимуляції купівельного попиту, за рахунок можливості комбінування комплектів периферії, що поставляється, без побоювань, що щось з чимось не буде працювати в парі.
· USB може забезпечити постачальникам периферії додаткову вигоду, за рахунок постачання нового обладнання для систем, що використовують технологію MMX™.
· USB може допомогти постачальникам знизити їхньої витрати на розробки, що у свою чергу дозволить їм установлювати нові, більш конкурентноспроможні ціни.
Як багато USB-сумісних комп'ютерів можна екати на ринку?
Компанія Dataquest вважає, що до 30 мільйонів USB-сумісних персональних комп'ютерів було продано протягом 1997, а в 1998-99 році, усі персональні комп'ютери будуть оснащені шиною USB.
Є чи вже пристрою для USB шини?
Персональні комп'ютери із шиною USB почали поставлятися на ринок ще в середині 1996 року, і перша хвиля периферії з підключенням через USB шину вже доступна користувачам.
Так само доступні технології, використовувані для розробки і створення USB систем, таких як конекторів, чипсетів і материнських плат.
Як може застосовуватися USB при наявності двох систем, наприклад ноутбука і настільного комп'ютера?
Відповіддю є застосування маленького адаптера, що буде визначений як пристрій для кожної USB системи, що входить у з'єднання. Два USB контролери периферії з загальним буфером пам'яті буде найбільш оптимальним рішенням, вартість якого не повинна перевищити $50. Корпус адаптера може виглядати, як маленька крапля в середині кабелю або, може бути, невелике стовщення, розташоване на одному з його кінців. Кабель, подібний описаному, зможе виконувати так само і функції хаба, усього лише за невелику додаткову плату, а це вже набагато більш коштовний продукт.
Як можна порівняти USB зі стандартом Sony FireWire/IEEE 1394?
Основні відмінності складаються в області застосування, приступності і ціні. Використання USB доступно вже зараз для традиційних пристроїв, що підключаються до PC, таких, як клавіатури, миші, джойстики і ручні сканери. Проте, пропускна можливість USB у 12 Mb/хв більш ніж достатня для більшості застосувань її користувачами, включаючи більш просунуті ігрові пристрої, високоякісний звук і стиснуте відео стандартів MPEG-1 і MPEG-2. Але, що більш важливо, застосування USB не збільшує вартість готової системи в силу інтегрування контролера в чипсет.
FireWire буде доступна в найпростіших варіантах не раніше початку 1999. FireWire орієнтована на підключення до персонального комп'ютера побутової електроніки, що вимагає високої смуги пропущення, наприклад, цифрових камер, програвачів цифрових відеодисків і цифрових пристроїв запису.
Чи замінить FireWire шину USB після своєї появи?
Немає. Дві технології орієнтовані на підключення різних периферійних пристроїв і отже будуть доповнювати один одного. Якщо FireWire стане переважаючої, десь через рік, усі буде зависить від конкретного покупця і його вимог до свого нового комп'ютера. Здається цілком ймовірним, що в майбутньому персональні комп'ютери будуть одночасно оснащені сполучними портами шини USB і FireWire.
Що таке інтелектуальні питання власності (Intellectual Property — IP) у відношенні USB, чи ліцензія це, скільки вона коштує, що таке «Зворотний Договір»(Reciprocal Covenent Agreement) про яке я чув?
Використання USB вільно від авторського гонорару, тобто творці специфікації дозволяють кожному розробляти на її підставі продукцію без якої або плати за це. Розроблювачі специфікації шини підписали IP угоду, у якому обіцяється, що не буде ніякого судового переслідування по будь-якому включеному пункті в IP у межах специфікації. Зворотний Договір є копією цієї угоди з можливістю для кожного, хто впроваджує шину USB, підписати цей договір і повернути його в адміністрацію USB-IF, для внесення запису про те, що угода прочитана і зрозуміле. Зворотний Договір доступний кожному (членам USB-IF чи ні) для роз'яснення ліцензійної угоди на USB.
продолжение
--PAGE_BREAK--