Політичний тероризм: інформаційні методи боротьби

20

Дніпропетровський національний університет

Коршунов Віталій Олегович

УДК 323.28

ПОЛІТИЧНИЙ ТЕРОРИЗМ:

ІНФОРМАЦІЙНІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ

Спеціальність 23.00.02 - політичні інститути та процеси

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Дніпропетровськ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор

Примуш Микола Васильович,

Донецькій національний університет,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор

Остроухов Володимир Васильович,

Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій,

завідувач кафедри соціальних технологій

кандидат політичних наук

Половко Олена Олексіївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

асистент кафедри політології

Захист відбудеться 6 червня 2008 року о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 Дніпропетровського національного університету за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розісланий 5 травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент С.В. Ставченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження викликана все більш зростаючою загрозою впливу політичного тероризму на внутрішню політику держав і міжнародні відносини в цілому. Сьогодні тероризм перетворився на політичний субєкт, який безумовно враховується при формуванні міждержавних відносин та основ світової безпеки. Він характеризується великим впливом на громадську думку, а відтак і на суспільну свідомість, що перетворює терористів на впливових політичних акторів.

Тероризм, як і будь-який вид людської діяльності, еволюціонує. Відтак, якщо раніше терористи ставили на меті, в першу чергу, зміну окремих дій уряду завдяки вбивству політичних діячів, то тепер терористи формулюють завдання впливу на суспільство в цілому з метою зміни політики уряду. Таким чином, суспільство стає головним обєктом діяльності терористів.

На сьогоднішній день склалася ситуація, коли терористичні організації довели, що для ефективних дій і досягнення перемоги, яка втілюється в отримання впливу на владу супротивника, не обовязково мати потужні збройні сили або найновішу зброю. Відтак збільшення витрат держав виключно на власний військово-оборонний комплекс у більшості випадків набуває неефективного характеру, оскільки вони не можуть гарантувати безпеки власних громадян на власній території.

Таким чином, якщо війни четвертого покоління (Друга світова війна) або пятого покоління (війна в Афганістані або в Іраку) велися за таких умов, коли ворог хоча б приблизно міг бути оцінений за показниками військової могутності і локалізований, то терористи вивели війну на наступний рівень розвитку - асиметричних насильницьких дій та величезного інформаційного резонансу.

Сьогодні, в залежності від політичних цілей терористів, театром терористичної активності стає весь світ, механізмом терористичних дій - насильство відносно цивільних мешканців, його головним обєктом - суспільство та громадська думка, а основним засобом донесення вимог, погроз та підтримки інтересу - засоби масової інформації.

Відтак, вдосконалення інформаційних методів боротьби з політичним тероризмом стає більш актуальним, ніж ескалація виключно військового протистояння з ним.

В Україні, попри те, що країна майже не підпадає під терористичні атаки і не зустрічається з тероризмом безпосередньо, дослідженню інформаційних методів протидії тероризму необхідно набувати системного характеру. Це повязано з тим, що Україна є активним членом міжнародного співтовариства, здійснює співпрацю, в тому числі в військово-інформаційній сфері, як в напрямку поглибленого співробітництва з ООН та Північноатлантичним альянсом, так і з державами СНД.

Крім того, не слід випускати з уваги територію потенційної міжетнічної напруги та можливої активізації діяльності терористичних угрупувань - Автономну республіку Крим, де зараз існує складна політико-етнічна ситуація, що гальванізується економічними (земельні питання), етнічними (актуалізація інтересів татарського населення) та зовнішньополітичними (перебування збройних сил Російської Федерації) факторами.

Всі вищеназвані аспекти роблять дослідження інформаційної протидії тероризму надзвичайно актуальним і необхідним.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Донецького національного університету. Дисертаційне дослідження повязано з розробкою наукової теми «Громадська думка як обєкт соціологічного дослідження», що здійснює кафедра політології Донецького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження політичного тероризму як субєкта сучасного політичного життя і складової інформаційного суспільства та розробка комплексу інформаційних методів боротьби з тероризмом.

Реалізація поставленої мети дослідження зумовила необхідність розвязання наступних завдань:

- розкрити сутність феномену політичного тероризму, зясувавши теоретико-методологічні його аспекти;

- розкрити і проаналізувати психологічну та ідеологічну складову політичного тероризму;

- виявити і навести основні тенденції політичного тероризму у інформаційному суспільстві та зробити аналіз світового досвіду у інформаційній війні проти нього;

- зясувати місце і роль інформаційних технологій у терористичній і контр-терористичній діяльності та розкрити роль засобів масової інформації у боротьбі з тероризмом;

- дослідити особливості політико-правового регулювання боротьби з тероризмом;

- розробити принципи оптимізації інформаційних методів боротьби з політичним тероризмом та запропонувати політико-правові шляхи вдосконалення інформаційної протидії тероризму в Україні.

Обєктом дослідження є сучасний політичний тероризм та засоби масової інформації у контексті боротьби з ним.

Предметом дослідження є інформаційна складова політичному тероризму, а також комплекс інформаційних методів протидії йому.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань в роботі був використаний комплекс методів наукового пошуку. Зокрема, семантичний метод - для визначення терміну «тероризм», історичний та проблемно-хронологічний - для зясування виникнення тероризму, а також для розгляду динаміки його розвитку, порівняльний - для відмежування поняття тероризму від суміжних понять, порівняльного аналізу діяльності терористичних організацій з метою виведення спільних ознак тероризму.

Системний підхід став ефективним в аналізі інформаційної складової терористичної активності, а також антитерористичної політики держав, а біхевіористський метод - у виявленні комплексу субєктивних реакцій влади, засобів масової інформації та суспільства на терористичні дії з метою напрацювання оптимальної моделі інформаційної протидії тероризму.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в аналізі сучасного політичного тероризму як складової інформаційного суспільства та розробці комплексу інформаційних та політико-правових заходів боротьби з ним.

Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях:

- встановлено, що політичний тероризм сьогодні став невідємною складовою інформаційного суспільства, здатний еволюціонувати і пристосовуватися до умов сучасного світу, в якому боротьба з тероризмом в інформаційній сфері ще не придбала системного та всеосяжного характеру, адекватного складній соціально-політичній природі тероризму і ступеню його погрози;

- уточнено термін «тероризм», - запропоновано під тероризмом розуміти не тільки суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоровя ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей, але й вчинення значних матеріальних збитків чи настанні інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки;

- зясована ключова роль інформації в еволюціонуванні сучасного політичного тероризму, яка полягає у тому, що сьогодні терористичні акти розраховані, в першу чергу, не на завдання матеріальних збитків і загрозу життю й здоровю людей, а на спричинення інформаційно-психологічного шоку, вплив якого на населення створює сприятливу ситуацію для досягнення терористами своїх цілей;

- виведена формула, за якою здійснюється терористична діяльність в сучасному інформаційному суспільстві, що зводиться до такого алгоритму: насильство проти мирних людей, з обовязковою систематичною демонстрацією катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації суспільству - і, через громадську думку, як через передавальний механізм, - лідерам країн, - для подальшого предявлення через ті ж ЗМІ суспільству і владі мотивів терору та умов його припинення;

- зроблений комплексний аналіз інформаційної складової політичного тероризму та запропонований комплекс методів щодо інформаційної боротьби з ним, які полягають у поєднанні: по-перше, державної політики в сфері інформації, комунікації з громадянами та взаємодії з засобами масової інформації, по-друге, практичної діяльності самих засобів масової інформації та особисто журналістів щодо підходів у висвітленні терористичної активності, по-третє, політико-правовому регулюванні обігу інформації щодо боротьби з політичним тероризмом безпосередньо в державі та в міжнародному співтоваристві;

- проведене вивчення проблем регулювання діяльності засобів масової інформації під час терористичного акту та встановлено, що при плануванні та реалізації політично мотивованих терористичних акцій, особи, що їх готують і проводять, головною зі своїх цілей ставлять прорив до широкої суспільної аудиторії, звідки виходить необхідність добровільного самообмеження журналістів, що висвітлюють в засобах масової інформації хід та результати теракту, рамками професійної журналістської етики, моралі та громадянської самосвідомості, а також закріплення цих норм в діючому законодавстві;

- надані конкретні пропозиції, щодо внесення змін у діюче законодавство України по боротьбі з тероризмом в аспекті оптимізації інформаційної протидії йому, - підготовлений Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», що передбачає уточнення терміну «тероризм», введення та визначення поняття «спеціальний режиму взаємодії з засобами масової інформації підчас проведення антитерористичної операції», встановлення відповідальності за здійснення пропаганди або виправдання тероризму та заклики до опору проведенню антитерористичної операції.

Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання дисертаційної роботи не тільки державними органами з метою вдосконалення вітчизняної політико-правової системи у галузі боротьби з тероризмом та оптимізації взаємодії із засобами масової інформації, а також і самими ЗМІ - для визначення етично-правових основ своєї діяльності підчас роботи з матеріалами, що стосуються висвітлення питань політичного тероризму. Таким чином, матеріал дисертації може стати підґрунтям для оптимізації антитерористичного законодавства України та вдосконалення діяльності ЗМІ під час висвітлення терористичних актів.

Крім того, матеріали представленого дослідження можуть бути використані для забезпечення навчального процесу в системі професійної підготовки політологів.

Особистий внесок здобувача. Постановка та розвязання комплексу сформульованих завдань, оформлення їх у відповідні положення і висновки є оригінальними і належать дисертанту. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 7 публікацій.

Апробація результатів дослідження. Окремий комплекс напрацювань роботи втілився в Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», що систематизує та оптимізує питання інформаційної боротьби з тероризмом. Законопроект запропонований на розгляд Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони та Комітету з питань свободи слова та інформації.

Також в рамках дисертаційної роботи були розроблені принципи журналістської відповідальності і громадянської солідарності в боротьбі з тероризмом, які містять універсальні методи запобігання та мінімізації можливості використання ЗМІ та інформаційного простору в інтересах терористів. Розроблені принципи передані до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації для розгляду.

Крім того, окремі положення дисертаційної роботи було обговорено на Міжнародної науково-практичної конференції «Імператив національної консолідації: потенціал партійної системи та ресурси громадянського суспільства України» (Донецьк, Чернівці, 2005р.); Міжнародної науково-практичної конференції «Трансформація політичних систем на постсоціалістичному просторі» (Київ, 2006р.); Міжнародної науково-теоретичної конференції «Ідентичність у сучасному соціумі (Донецьк, 2006р.); Міжнародної наукової конференції «Від Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) до політики поглибленого сусідства: перспективи відносин Україна - ЄС» (Івано-Франківськ, 2007р.); Всеукраїнської науково-теоретичної конференції «Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи» (Харків, 2008р.).

Публікації. Результати роботи опубліковані автором у 7 наукових статтях, що представлені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації відповідає логіці вирішення мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, девяти підрозділів, висновків, списку джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з яких на 13 сторінках - список використаних джерел, що містить 231 найменування, та на 31 сторінці - додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету та завдання, визначено обєкт та предмет, описано методику дослідження, вказано наукову новизну роботи та практичне значення отриманих результатів, наведені дані про апробацію одержаних результатів та структуру дослідження.

У першому розділі «Політичний тероризм: дефініції, суть, тенденції» аналізуються теоретико-методологічні основи дослідження політичного тероризму, його психологічні та ідеологічні складові, досліджуються основні тенденції розвитку тероризму в сучасному суспільстві.

Перший підрозділ «Теоретико-методологічні основи дослідження політичного тероризму» розглядає теоретичні питання проблеми та ступінь її вивченості. Констатуємо, що тероризм розглядається дослідниками з різних боків, в залежності від спеціалізації, - юридичного, соціально-політичного, історичного, психологічного, ідеологічного, філософського, військового, публіцистичного.

З юридично-правового боку тероризм розглядають такі автори, як В. Антипенко, Ю. Антонян, В. Ємельянов, Ю. Іванов, В. Крутов, В. Ліпкан, В. Лунєєв, К. Марков, С. Мохончук, В. Петрищев, В. Устинов, якими дається широкий аналіз як застосування правових механізмів в боротьбі з тероризмом і трактування понять кримінального тероризму, так і позиції держави по відношенню до цього явища. Історичній проблематиці тероризму присвячені праці таких вчених, як, зокрема, О. Будніцкий; Д. Архієрейський, О. Бажан, Т. Бикова, О. Білокінь, В. Іваненко. Політологічний підхід до дослідження проблеми, а також глибоке вивчення соціально-політичних аспектів тероризму та його політичного середовища репрезентують праці таких дослідників, як Ю. Авдеєв, О. Бодрук, Т. Бояр-Созонович, А. Грачов, В. Грехнев, І. Дементьєв, А. Дорошенко, С. Зелінський, Л. Мошкова, Є. Ляхов, М. Примуш, О. Токовенко, А. Яцько. Серед робіт, які досліджують психологічні, філософськи та ідеологічні аспекти тероризму автор відокремлює труди В. Васильєва, М. Галамба, І. Дубровського, В. Остроухова, Б. Орлова, В. Пронякіна, М. Шепєлєв, Г. Щедрова, які надають багатий науковий та прикладний матеріал по проблематиці, підіймають питання психологічної та ідеологічної складової тероризму, а також його середовища в умовах сучасного громадянського суспільства і глобалізації. Інформаційно-публіцистичні напрямки в дослідженні проблематики тероризму та засобів масової інформації надають роботи В.Демченко, А. Кузнецова, Р. Перла, Г. Почепцова, Т. Ревяко, М. Требіна, які підіймають актуальні питання в галузі розвитку міжнародної терористичної загрози.

Автором було проаналізовані дисертації П. Агаіхаджеха, В.Вознюка, О. Коломійця, О. Половко, М. Руденко, М. Семикіна, М. Целуйко, які досліджували тероризм з позицій політології та права та були захищені в останні роки.

Автор підкреслює, що в цих роботах ставляться актуальні питання вивчення проблеми тероризму, але не підіймається, як основна тема, саме інформаційна складова протидії тероризму, що дає можливість охарактеризувати напрямок інформаційної боротьби з тероризмом як маловивчений та перспективний для дослідження.

Аналіз наукових робіт і нормативно правової бази по розглянутій проблематиці, показав, що дотепер не вироблена загальновизнана наукова теорія тероризму і політичного насильства. До цього часу не знайдено чіткого, єдиного і загальновизнаного визначення тероризму. В цих умовах автором проводиться дослідження найпоширеніших визначень тероризму, надається аналіз його сутності та найбільш істотних ознак і підвалин, на яких він ґрунтується. Аналізуються конкретні історичні приклади тероризму, виокремлюються загальні його риси і досліджуються спільні причини, що викликали появу тероризму на тій чи іншій території.

Наводиться обґрунтоване авторське бачення класифікації тероризму за ознаками ореолу розповсюдження, характеру терористичної діяльності та цілей терористичної активності.

Були зроблені висновки щодо ризиків виникнення терористичної активності в нестабільному суспільстві, яке переживає післявоєнний (постреволюційний) період, має тривалі соціально-економічні проблеми при загальній неефективності та непопулярності дій влади. Окремо відмічаються фактори ризику виникнення терористичної активності в регіонах, де тривалий час існують політично невирішені етнічні та національні проблеми, в країнах, визначених терористами ворогом, а також де перетинаються геополітичні та кримінально-економічні інтереси держав та бізнес-груп. Підкреслюється, що політичні, кримінально-економічні та національно-етнічні інтереси та цілі терористичних угруповань дуже часто взаємодоповнюють одне-одне і тероризм залишається поширеним явищем в політично нестабільних та конфронтуючих суспільствах.

У другому підрозділі «Психологічні та ідеологічні складові політичного тероризму» досліджуються психологічна складова діяльності терористичних організацій та особливостей сприйняття результатів такої діяльності суспільством в ракурсі подачі відомостей засобами масової інформації.

Аналізуються безпосередні психологічні ознаки терористів, дається характеристика основних факторів формування терориста, його психологічний портрет і вплив на сприйняття інформації та формування ідеології. Терористична діяльність зумовлена специфічним характером особистостей, що беруть в ній участь. До основних рис їх характеру відносяться деструктивність дій, нетерпимість по відношенню до тих, хто представляє іншу точку зору, неприйняття цих особистостей в дитинстві і юнацтві, крайня зневага до людського життя.

Автор досліджує релігійні, расові, національно-етнічні та політичні фактори, як підґрунтя для терористичних ідеологій, розглядає історичні приклади їх використання терористами та досягнутий ними мобілізаційний ефект, в залежності від використання тої чи іншої ідеології.

Відмічається, що релігійні терористичні ідеології є значно давнішими і ефективнішими за політичні, але дуже часто вони переслідують спільні цілі і в деяких своїх пунктах збігаються. Однак, як правило, вони не мають чітко розробленої концепції, а базуються на певному тлумаченні доктрини тієї чи іншої релігії.

Автором доводиться, що до ідеолого-психологічних основ тероризму належать також не тільки особисті риси терористів, але й морально-психологічний та культурний стан суспільства, яке є обєктом діяльності терористів. Зрозумівши ідеологічні та психологічні особливості окремих терористичних організацій у дослідників виникає можливість зрозуміти основи їх діяльність і навіть прогнозувати стратегічні напрямки їх активності.

У третьому підрозділі «Основні тенденції розвитку тероризму в сучасному суспільстві» висвітлюються визначально нові можливості, що отримує тероризм в умовах інформаційного суспільства та глобалізації.

Проводиться аналіз розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями, досліджується Закон України Закон «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства». На конкретних прикладах аналізуються методи використання терористами інформації та можливостей комунікацій підчас скоєння терактів, а також безпосередньо інформаційний тероризм і кібертероризм та потенційні ризики від них для України.

Доводиться, що інформаційний тероризм є новим видом терористичної діяльності, орієнтованим на використання різних форм і методів тимчасового або незворотного виведення з ладу інформаційної інфраструктури держави або її елементів, а також за допомогою протиправного використання інформаційної інфраструктури для створення умов, що тягнуть за собою тяжкі наслідки для різних сторін життєдіяльності особистості, суспільства й держави.

Констатується, що проведені дослідження дозволяють зробити висновок о незворотному процесі змін в терористичної діяльності в напрямку використання новітніх технологічних, інформаційних, компютерних, комунікаційних та мас-медійних засобів. Від цього ризики для громадянської спільноти та держав демократичного світу якісно збільшуються, оскільки арсенал можливих методів дій організованих міжнародних груп терористів, завдяки досягненням інформаційного суспільства, дозволяє створювати загрози не лише окремим особистостям та організаціям, а й національній та міжнародній безпеці взагалі, на тлі поступового розвитку потужного інформаційного тероризму.

Другий розділ «Інформаційне середовище політичного тероризму» присвячений комплексному аналізу ефективності використання інформаційних технологій в терористичної та контртерористичної діяльності, визначенню ролі та місця засобів масової інформації в питанні протидії тероризму, дослідженню політико-правового регулювання боротьби з тероризмом.

У першому підрозділі «Інформаційні технології в терористичної та контртерористичної діяльності» розкриваються особливості активного використання терористами інформаційно-психологічного впливу, як важливого елемента маніпуляції свідомістю людей з одного боку та інформаційній протидії цьому органів державної влади - з іншого боку.

Констатується, що сьогодні засоби комунікацій, що оперують, трансформують та дозують інформацію, стають головним інструментом впливу в сучасному суспільстві. Для підвищення ефективності здійснення стратегій використовуються найсучасніші інформаційні технології, які допомагають перетворити публіку в обєкт маніпулювання. Автор наводить практичні приклади використання подібних технологій, як терористами, так і державами, аналізує їх ефективність і наслідки, реакцію на це суспільства та потенційні ризики поглиблення терористичної діяльності в цьому напрямку.

В результаті, автором виводиться формула, за якою здійснюється терористична діяльність в сучасному інформаційному суспільстві. Вона втілюється в такий алгоритм: насильство проти мирних та не належних до «адресата» терору людей, з обовязковою систематичною демонстрацією суспільству катастрофічних результатів терору через засоби масової інформації та, через громадську думку, як через передавальний механізм, - лідерам країн, - для подальшого предявлення через ті ж ЗМІ суспільству і владі мотивів терору та умов його припинення.

Робиться висновок щодо ключової ролі засобів масової інформації в реалізації інформаційних технологій терористів при досягненні їх цілей та потенційні можливості владних структур обмежити позитивні для терористів наслідки при відповідній взаємодії зі ЗМІ.

У другому підрозділі «Засоби масової інформації в питаннях протидії тероризму» розглядається роль ЗМІ і журналістів, яку ті відіграють в інформаційній протидії тероризму.

Автором викривається своєрідний конфлікт інтересів між владою та засобами масової інформації, коли професійне прагнення журналістів виконати свою роботу як можна яскравіше та захоплююче, при висвітленні терористичних актів мимоволі грає «на руку» терористам. Автором наводиться ґрунтовний аналіз практичних прикладів подібної роботи ЗМІ і ефекту, який завдяки цьому, досягають терористи.

Досліджуються результати не прогнозованого розміщення в засобах масової інформації даних, які можуть бути використані терористами підчас підготовки та проведення терористичних актів, наводяться конкретні приклади таких подій, коли діяльність ЗМІ здатна не тільки ускладнювати проведення спеціальних контртерористичних операцій або сприяти пропаганді ідей тероризму, але й служити джерелом інформації про тактику підготовки злочинних дій та найбільш ефективних формах і методах реалізації терористичних намірів.

Автором доводиться, що, з точки зору професійної доцільності, було б корисним змінити форму подачі інформації про терористів в ефірі на інформативно-лаконічну та констатуючу. В цілому, проблема визначення ролі й місця ЗМІ в боротьбі з тероризмом вимагає участі в її вирішенні як редакторів і журналістів, так і, в остаточному підсумку, всього суспільства, яке нині все частіше стає колективним заручником у руках терористів. Про-державна позиція при висвітленні тероризму повинна всіляко морально і соціально культивуватися, а також нормативно регламентуватися.

У третьому підрозділі «Політико-правове регулювання боротьби з тероризмом» досліджуються методи протидії тероризму, та розглядається система міжнародних актів, що регулює боротьбу з тероризмом. Наводяться ключові конвенції, протоколи та декларації ООН, розглядаються міжнародні організаційні заходи в цій сфері. Проведений аналіз світових міжнародних домовленостей по боротьбі з тероризмом свідчить про відсутність спеціальних актів, що регулюють протидію тероризму в інформаційній сфері і їх розробка, на думку автора, залишається вкрай нагальною.

Автором обґрунтовується, що окремого регулювання потребує взаємодія ЗМІ з державою, а також висвітлення в ЗМІ терористичних актів. Дуже часто у погоні за сенсацією мас-медіа не тільки не запобігають, але й сприяють терористичній діяльності. Вищевикладене свідчить про назрілу необхідність запобігання ситуацій, у яких засоби масової інформації добровільно або мимоволі стають «спільниками» терористів. Вирішення даної проблеми виражається у двох елементах: по перше, в рості громадської свідомості, заснованої на захисті прав людини та зміцненні державності, по-друге, в удосконалюванні та нарощуванні внутрішньодержавної та міжнародної правової бази в області протидії терору.

Констатуємо однаковість у підходах правоохоронних органів різних країн до проблеми інформаційного висвітлення ЗМІ актів тероризму. Подібна єдність наочно доводить правоту методики, відповідно до якої свобода журналістського самовираження повинна строго регламентуватися при висвітленні акцій спрямованих на шкоду особистої, суспільної й державної безпеки.

У третьому розділі «Інформаційна протидія політичному тероризму» розглядається світовий досвід інформаційної війни з тероризмом, досліджуються шляхи оптимізації інформаційних методів боротьби з ним, наводяться авторські пропозиції щодо вдосконалення політико-правових методів боротьби з тероризмом в Україні.

Перший підрозділ «Світовий досвід інформаційної війни з політичним тероризмом» присвячений аналізу міжнародних напрацювань в цієї сфері та систематизації отриманого досвіду.

Констатується, що на сьогоднішній день світовим лідером в галузі досліджень і практичного застосування інформаційних технологій у забезпеченні безпеки, а також власних національних інтересів є Сполучені Штати Америки. Це підтверджується конкретними прикладами та розробленими схемами інформаційної підтримки антитерористичних операцій США. Досягнутий такий ефект, що незалежно від правочинності дій Сполучених Штатів та позиції світового співтовариства, американська громадська думка була на боці урядової політики.

Автором розглядається також практика організації інформаційної боротьби з тероризмом в інших країнах (Російська Федерація, Австрія, Великобританія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Франція та інші), у тому числі, - у руслі взаємодії медіа-співтовариства із задіяними на даній ділянці правоохоронними органами і спеціальними службами.

Звертаємо увагу на те, що антитерористичне законодавство більшості європейських країн дозволяє залучати можливості ЗМІ в якості ефективного тактичного засобу протидії терористичним погрозам, попередження небажаного розвитку подій, нейтралізації дії негативних факторів і мінімізації наслідків терористичних проявів, що відбулися.

Автором пропонуються наступні кроки для інтенсифікації співробітництва в інформаційній боротьбі з тероризмом в рамках СНД:

- вироблення та прийняття єдиних критеріїв оцінки тероризму і терористичних проявів у межах Співдружності;

- зближення антитерористичних законодавств країн СНД, активізація заходів по створенню єдиного інформаційного банку даних по субєктах терористичної діяльності з обовязкових однаковим тлумаченням;

- прийняття у країнах СНД єдиних методик проведення інформаційного висвітлення контртерористичних операцій і здійснення переговорів з терористами;

- регулярне проведення конференцій, семінарів, робочих зустрічей фахівців, що займаються проблемами боротьби з тероризмом;

- відряджання професорсько-викладацького складу та фахівців для навчання і підготовки колег із проблем організації інформаційного супроводу контртерористичних операцій;

- вироблення єдиної технології загального висвітлення проблем протидії терористичним погрозам у засобах масової інформації.

У другому підрозділі «Оптимізація інформаційних методів боротьби з політичним тероризмом» досліджується комплекс можливостей ЗМІ по поширенню інформації в суспільстві, потенціал пропагандистської та профілактичної роботи в сфері протидії тероризму. Аналізуються конкретні приклади європейських країн в цьому напрямку, де правоохоронними органами ініціюється проведення спеціальних профілактичних антитерористичних програм.

Доводиться, що одночасно з реалізацією функції антитерористичної спрямованості пропагандистське забезпечення діяльності органів здійснюючих у країні боротьбу з тероризмом, буде сприяти попередженню цього виду злочинів, що загрожують життєво важливим інтересам особистості, суспільства й держави. Як стратегічний напрямок розглянутої пропагандистської діяльності, повинно визначатися подолання неоднозначного відношення частини суспільства до правоохоронних органів і спеціальних служб, розширення соціальної бази підтримки їхньої роботи.

Особлива роль у формуванні адекватної суспільної думки про діяльність силових структур належить ЗМІ. Ця обставина вимагає подальшого вдосконалювання існуючої системи взаємодії з ними. Виходячи із проведеного дослідження, автор запропонував закласти в основу інформаційної протидії тероризму серію принципів, які можуть бути оформлені в соціальний договір між владою й ЗМІ для добровільного його виконання.

1. Робота засобів масової інформації - на користь суспільства, а не терористів. Висвітлення подій у ЗМІ не повинне працювати на терористів. На думку автора, журналісти безумовно повинні підтримувати адекватні дії влади при здійсненні контртерористичних операцій і на їх вимогу поширювати інформацію від імені держави.

2. Створення інформаційного вакууму для терористів через їх ізоляцію від представників преси. Позбавлення злочинців пропагандистської трибуни необхідно завжди, за винятком тих випадків, коли це буде сприяти припиненню їхньої діяльності.

3. Що не регулює закон, - визначає журналістська етика. Законодавча регламентація питань висвітлення засобами масової інформації терористичної діяльності й заходів боротьби з тероризмом актуальна й, безумовно, корисна. Але, відштовхуючись від одного з основних постулатів теорії права, що визначає неможливість урегулювання всіх взаємин нормами Закону, основним критерієм визначення журналістом власної лінії поведінки в цій справі повинні стати не нормативні акти, а його совість, високі моральні якості, цивільна позиція, почуття відповідальності перед суспільством.

4. Безумовне співробітництво влади й ЗМІ в питаннях профілактики тероризму. Підготовлені спільними зусиллями співробітників антитерористичних структур і журналістів матеріали повинні бути націлені на підвищення рівня правової свідомості громадян, причому не тільки пересічних громадян, але представників влади, тому що правовий нігілізм останніх і прийняття ними непродуманих політичних рішень часом здатні детермінувати соціальну напруженість, що втілюється, у тому числі, в екстремізм, акції громадської непокори, масові безладдя, акти тероризму.

За допомогою інформаційних технологій, заснованих на знанні соціальної психології, можливо формувати громадську думку в напрямку протидії тероризму, сприяти вихованню у свідомості людей неприйняття методів насильства й шантажу й підтримки дій влади, навчанню прийомам особистої й колективної безпеки в ситуаціях, повязаних з терористичними погрозами.

При цьому основний акцент в інформаційній протидії повинен бути зосереджений на профілактичних і пропагандистських заходах. На нашу думку, реалізація зазначених можливостей ЗМІ досяжна лише при дотриманні наступних умов:

- єдиного державного підходу в справі реалізації інформаційної політики спрямованої на протидію тероризму;

- виробленню й прийняттю журналістським корпусом професійно-етичних норм у висвітленні тероризму;

- дотримання балансу необхідності захисту демократичних свобод і змушених обмежувальних заходів, покликаних попереджати й протидіяти використанню сучасних комунікацій терористами;

- активному включенні в процес боротьби з тероризмом і його профілактику суспільних і політичних структур, традиційних конфесій, представників творчої інтелігенції;

- використання новітніх досягнень у сфері інформаційних технологій, а також діючого соціального й правового захисту осіб, що реалізують перераховані положення.

У третьому підрозділі «Вдосконалення політико-правових методів боротьби з тероризмом в Україні» автор наводить порівняльний аналіз двох антитерористичних законі: Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20 березня 2003 року та Федерального закону Російської Федерації "Про протидію тероризму" від 6 березня 2006 року, надається інформація щодо діяльності Антитерористичного центру при Службі Безпеки України.

Відзначається, що в Україні є досить потужна законодавча та практична база для належної боротьби з тероризмом. В той же час, занадто мало уваги приділяється саме інформаційної складової протидії політичному тероризму, що в сучасних умовах може суттєво знизити ефективність стратегічного результату контртерористичної діяльності.

Пропонується, окрім врахування методів і напрямків безпосередньої роботи в інформаційному просторі та в аспекті взаємодії з засобами масової інформації, внести зміни в діюче законодавство, що дозволило б надати інформаційної роботі в антитерористичному напрямку системності та послідовності.

Автором обґрунтовується доцільність підготовленого ним відповідного Проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», в рамках якого пропонується:

Внести зміні та доповнення в Статтю 1 «Визначення основних термінів» Розділу I «Загальні положення» щодо уточнення терміну «тероризм», передбачивши, що під тероризмом розуміється не тільки суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоровя ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей, але й вчинення значного матеріального ущербу чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки.

Внести зміні та доповнення в Статтю 1 «Визначення основних термінів» Розділу I «Загальні положення» щодо введення терміну «Спеціальний режим взаємодії з засобами масової інформації підчас проведення антитерористичної операції», визначивши його, як сукупність взаємовідносин субєктів боротьби з тероризмом та представників засобів масової інформації, які тривають протягом дії антитерористичної операції та базуються на принципах добровільного самообмеження осіб, що висвітлюють в засобах масової інформації ситуацію, яка повязана з терористичним актом і проведенням антитерористичної операції, рамками професійної журналістської етики, моралі та громадянської самосвідомості з метою недопущення передчасного висвітлення відомостей про підготовку та проведення антитерористичної операції, уникнення пропаганди насильства та тероризму, проведення інформаційно-розяснювальної роботи.

Внести зміні та доповнення в Статтю 3 «Основні принципи боротьби з тероризмом» Розділу I «Загальні положення» щодо принципів, на яких ґрунтується боротьба з тероризмом. А саме ввести принцип спеціального режиму взаємодії з засобами масової інформації з метою уникнення передчасного висвітлення відомостей про підготовку та проведення антитерористичної операції, уникнення пропаганди насильства та тероризму, проведення інформаційно-розяснювальної роботи.

Внести зміни та доповнення в статтю 25 «Відповідальність за сприяння терористичній діяльності» розділу VI «Відповідальність за участь терористичній діяльності» щодо відповідальності керівників та посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також громадян, які сприяли терористичній діяльності, передбачивши відповідальність згідно з Законом за здійснення пропаганди або виправдання тероризму, заклики до опору проведенню антитерористичної операції.

Внесення зазначених змін та доповнень, на думку автора, може стати основою для подальшої систематизації законодавства та підзаконних актів України в сфері інформаційної протидії політичному тероризму.

Автором наводяться три основні напрямки, від котрих, на його думку, залежить ефективність інформаційної протидії політичному тероризму.

По-перше, це державна політика в сфері інформації, комунікації з громадянами та взаємодії з засобами масової інформації.

По-друге, це позиція самих засобів масової інформації та особисто журналістів до підходів в висвітленні терористичної активності, особистостей лідерів терористичних організацій та безпосередньо до подачі новин про терористичні акти.

По-третє, це політико-правове регулювання обігу інформації щодо боротьби з політичним тероризмом безпосередньо в державі та в міжнародному співтоваристві.

Автор констатує, що неможливо досягнути вагомого успіху в інформаційної боротьбі з тероризмом, не охоплюючи одразу всі вищеперелічені напрямки, оскільки бездіяльність або шкідливість, що будуть створюватись хоча б на одному з них, гарантує відсутність ефективності інформаційної протидії тероризму в цілому.

У висновках подано основні результати дисертаційного дослідження, а також сформульовано практичні рекомендації.

Результати дослідження викладені у наступних положеннях.

1. Тероризм - соціально небезпечний феномен, який, залишаючись за своєю природою суспільним явищем, став невідємною складовою інформаційного суспільства та субєктом політичного життя, здатний еволюціонувати та пристосовуватися до умов сучасного світу. Однак, дотепер не вироблена загальновизнана наукова теорія боротьби з тероризмом й політичним насильством, оскільки вони переслідують політичні цілі. При цьому, боротьба з тероризмом в інформаційній сфері ще не придбала системного та всеосяжного характеру, адекватного складній соціально-політичній природі тероризму і ступеню його погрози.

2. Найбільш характерні ознаки сучасного тероризму полягають у свідомому застосуванні насильства, залякуванні, вчиненні інших посягань на життя і здоровя людей, вчиненні значної матеріальної шкоди чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, а також широкого поширення інформації про хід та результати терактів, або про намір їх вчинення.

3. Особливістю сучасного тероризму є активне використання інформаційно-психологічного впливу як важливого елемента маніпуляції свідомістю людей. Мета політичного тероризму сьогодні - це спеціально організований та професійно здійснюваний вплив на свідомість, почуття й волю людей для досягнення політичних, економічних, релігійних, військових та інших цілей. Автор констатує, що способи впливу на людську свідомість з кожним днем стають все більш різноманітними й діючими завдяки накопиченому досвіду, а також за рахунок створення спеціальних технологій спілкування, пропаганди і комунікацій.

4. Глобалізація інформаційної діяльності створила віртуальний мир, у якому відбувається зіткнення протилежних концепцій. Ця обставина активно використовується організаторами й безпосередніми виконавцями актів терору. Сьогодні терористичні акти розраховані, в першу чергу, не на завдання матеріальних збитків і загрозу життю і здоровю людей, а на спричинення інформаційно-психологічного шоку, вплив якого на великі маси людей створює сприятливу ситуацію для досягнення терористами своїх цілей;

5. Процес глобалізації, поряд з умовами життя та діяльності людей, створює умови, які характеризуються рядом ознак. По-перше, людство переживає «інформаційний вибух», наслідком якого стало формування глобального простору, де всі одержують схожі новини та мають можливість їх сприймати майже одночасно. По-друге, центральна влада у демократичних країнах залежить від виборів і громадської думки. По-третє, існують потужні засоби масової інформації, які готові оперативно висвітлювати «терористичні сенсації» і здатні оперативно впливати на громадську думку в будь-якій країні світу. По-четверте, люди в значному числі країн не звикли до політичного насильства і при активному поширенні емоційно офарбованої інформації про факти скоєння такого насильства це безпосередньо впливає на широку громадську думку, що активно використовується терористами.

6. Сьогодні сформувалась перевірена практикою ланка терористичної дії, яка зводиться до наступної послідовності. Насильство (погроза насильства) проти мирного населення, яке не відноситься до «адресата» терору. Широка, емоційно окрашена демонстрація через засоби масової інформації наслідків (потенційних наслідків) теракту. Ескалація в інформаційному просторі ефекту громадської паніки ті пригнічення. Доведення до суспільства і його лідерів через засоби масової інформації мотивів терору та умов його припинення.

8. При плануванні та здійсненні політично мотивованих терористичних акцій особи, що їх підготовлюють і здійснюють, головною зі своїх цілей ставлять прорив до суспільної аудиторії. При цьому, працівники засобів масової інформації, що висвітлюють хід та результати терористичних актів, стають не просто оповідачами, але й обєктивно, активними учасниками цих подій. Сучасна практика демонструє, що, як правило, професійне прагнення журналістів виконати свою роботу як можна яскравіше і надати матеріал найбільш повно, при висвітленні терористичних актів мимоволі допомагає терористам..

9. Держава, ґрунтуючись на загальних принципах міжнародного права (насамперед, загальнолюдських цінностях, праві на суверенітет і його захист) зобовязана надати суспільству чітку картину подій, що відбуваються (повязаних, зокрема, з боротьбою з тероризмом). Але обовязкове відстоювання свободи слова й думок повинне узгоджуватися з непорушністю інших демократичних цінностей, таких як право на життя, здоровя, охорону приватної власності, громадський спокій та інше. Звідси виходить необхідність добровільного самообмеження журналістів, що висвітлюють в засобах масової інформації хід та результати теракту, рамками професійної журналістської етики, моралі та громадянської самосвідомості, а також закріплення цих норм в діючому законодавстві. Лише за умови одночасного виконання цих двох складових можливе досягнення позитивного ефекту в інформаційної протидії тероризму.

10. Автор дійшов до висновку щодо необхідності внесення відповідних змін в Закон України «Про боротьбу з тероризмом», передбачивши, що під тероризмом розуміється не тільки суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоровя ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей, але й вчинення значного матеріального ущербу чи настання інших суспільно небезпечних наслідків, що здійснюються з метою порушення громадської безпеки. Крім того пропонується ввести поняття спеціального режиму взаємодії з засобами масової інформації підчас проведення антитерористичної операції, розуміюче це як сукупність взаємовідносин субєктів боротьби з тероризмом та представників засобів масової інформації, які тривають протягом дії антитерористичної операції та базуються на принципах добровільного самообмеження осіб, що висвітлюють в засобах масової інформації ситуацію, яка повязана з терористичним актом і проведенням антитерористичної операції, рамками професійної журналістської етики, моралі та громадянської самосвідомості з метою недопущення передчасного висвітлення відомостей про підготовку та проведення антитерористичної операції, уникнення пропаганди насильства та тероризму, проведення інформаційно-розяснювальної роботи. І, нарешті, передбачити відповідальність за здійснення пропаганди або виправдання тероризму, заклики до опору проведенню антитерористичної операції.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в наступних публікаціях автора:

1. Коршунов В.О. Політичний тероризм: аномалія сучасного суспільства // Трибуна. - 2006. - № 3-4. - С.30-31.

2. Коршунов В.О. Деякі аспекти класифікації тероризму // Трибуна. - 2006. - № 5-6. - С.30-31.

3. Коршунов В.О. Армія визволення Косово: терористичний прецедент в Європі // Трибуна. - 2006. - № 9-10. - С.36-38.

4. Коршунов В.О. Порівняльний аналіз українського і російського законодавства у сфері боротьби з тероризмом // Трибуна. - 2007. - № 7-8. - С.37-38.