Леонід Глібов своїми творами зробив великий внесок у розвиток української літератури. Безперечно, головна його заслуга – байки. Саме в них найкраще відбився світогляд письменника – демократа, гуманіста, прозвучала гостра критика кріпосницької дійсності і тих нових відносин, які зароджувались у суспільстві. Відомо більш 100 байок, кожна з яких додає свою рису до загальної картини цього суспільства, створеної митцем. Завдяки народному колориту, гострій ідейній спрямованості, високій художній майстерності, твори Л. Глібова увійшли до класичної спадщини байкарства, поставили його ім*я поряд з іменами Езопа, Крилова, Сковороди. Витоки байкарської спадщини Глібова можна знайти в оточуючій його дійсності. Вже ранні байки талантливого письменника відображали стосунки кріпаків і кріпосників, банкрутство кріпатства як суспільне явище, хижацький егоїзм, несправедливість суду, чиновніцьке засляння. У своїй творчості письменник яскраво відобразив ці картини знущань, втілив ідею засудження такого устрою, піднесення громадянської свідомості. В образах хижаків тваринного світу байкар розкриває перед читачем характери реальних поневолювачів народу, досягає широких узагальнень, надає типовості зображуваному. Байка “Вовк і Кіт” розвиває традиційний байкарський сюжет. Але народний колорит, що досягається мовною майстерністю Глібова, збагачує розповідь, і це дозволяє підкреслити наростання народного гніву проти хижаків – вовків, які постають перед загрозою видимої смерті: “А дуже Вовкові не хочеться умерти (бо ще він не нажився, бач!)”. У байці відчутний іронічний тон оповідача, спрямований проти суспільного хижацтва. Особливої гостроти набуває прислів*я: “Хоч сядь, та й плач”, яким підкреслюється назрівання конфлікту. Таке вживання прислів*яв, використання динамічних зворотів народної розмовної мови надає оригінальності стилю Глібова. Прихованою рогрозою гнобителям звучать останні рядки твору:Ні, наші козаки ще з розуму не спали,Щоб Вовка од біди сховали! Безправне становище накріпаченого селянства знайшло своє художнє відображення і у найвідомійші з байок Глібова “Вовк і Ягня”. Автор викриває хижацьку психологію поміщиків – кріпосників. Вовк, як уособлення агресивної, грубої сили, тримає себе хозяїном життя, звинувачує бідне Ягня в усіх гріхах, готуючи розправу. Майстерною є мовна характеристика персонажів, побудована на контрасті. Лютий Вовк: “Нащо се ти, собачий сину,Тут каламутиш берег мій?”І несщасне, беззахисне ягня:“Ні, паночку…Водиці я не сколотив”. Елементи ліризму лише загострюють сатитичне спрямування: тривогу за долю скривджених. Непротивлення злу і насильству не допомагає вижити. Люди, які підкоряються силі, не можуть звільнитися від гніту. Перед читачем не окремий епізод, а своєрідне узагальнення тогочасного суспільства, де…нижчий перед вищим гнеться,А більший меншого кусає та ще й б*є. Саме так набуває виразності демократично – гуманістичне спрямування байки, сюжет якої творчо інтерпретувався письменниками різних епох. Зразком викривально – сатиричного твору може бути байка “Щука”, у якій справедливий гнів оповідача спрямовано на кріпосницький суд. Сатиричне слово автора гостро висміює суддь, байкар спрямовує іронію проти хабарництва, яке пишним квітом розцвіло у кріпосницьких судах:Щука та частенько,Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле…Таким чином, Глібов в алегоричній формі показував безправність простої людини перед законом, для якого значення мають тільки гроші. Змінювались часи, а разом з ними змішувались і теми байок видатного українського майстра слова. Але незмінною залишалась ідея викриття недоліків самодержавного суспільства. Байки, написані Глібовим під час реформи та в перші роки після скасувння кріпатства, сповнені цього ж викривального пафосу. В багатьох байках письменник змальовує занепад кріпасницького господарства, висміює поміщиків, які не змогли пристосуватись до нових умов (“Охрімова свита”, ”Мірошник”). Скориставшись сюжетом відомої байки І. Крилова “Мельник”, письменник спрямував вістря сатири саме на викриття кріпосників. Твір починається характеристикою Мірошника. Колись він був добрим хозяїном; мав хороший млин, але поступово занедбав господарство. Ледачий Мірошник, “що не гаразд за діло брався”, більше спав. Навіть коли вода прорвала гребло, не порухнувся. В дидактичній частині байки автор розкриває використану алегорію, наголошуючи на марнотрастві і виродженні панівних верств. Після скасування кріпатства самодержавство вишукує нові форми для визиску і серед нихземства. У байці “Ведмідь - пасічник” висміюються вибори до цих органів. Дотепну характеристику лісовому “електорату” надає автор: “У темнім лісі, за горами, зібравсь усякий звір”. Вони обирають пасічника, і хитра Лисичка дає пораду: “Ведмедика кликнуть!”. Малі й великі пани знаходяться у цьому питанні спільну мову, хоча всі знають, що Ведмідь тягатиме мед. Так і сталося. Давній злодій почав хозяйнувати на громадській пасиці за старою звичкою. Тут автор зазуджує не лише злодійнуватого Ведмедя, але й тик, хто йому потурає. Нарешті, його притягли – таки до суду і “покарали”: замкнули на зиму в берлозі з медом. У байках Л. Глібова нового періоду творчості відображені суперечності капіталістичного суспільства. Наповнюючи алегоричні образи реальним життєвим змістом, він збагачує їх новими інтонаціями, вводить у нові сюжети нових героїв. У байці “Цуцик” автор одразу дає повну характеристику обоїх героїв. Патлатий Цуцик живе у панських покоях, цілком задоволений: ”Живу я в горницях, на килимах катаюсь, частенько з паночками граюсь”. Він завдяки підлабузництву пробивається нагору, байдужий до страждань друга. На контрасті побудовано характеристику Бровка, дворового пса. У нього справді собаче життя:“Двір сторожу і день і ніч,А як не в лад загавкаєш на пана,То ще й під боки натовчуть”. Але таке становище не вбиває у ньому почуття гідності. Він усвідомлює своє рабське становище, його протест виражае лише у пошепки вимовленому: “Щоб ти сказився!”. На думку автора, система породжувала й такі негативні явища в суспільстві, як улесливість і лакейське прислужництво. Проблемі змісту людського життя присв*ячена байка “Мальований стовп”. Перед читачем не просто алегорія, а глибокий роздум письменника над вічним питанням. Є різні шляхи, можна перекотиполем прожити, можна залишити по собі пам*ять, можна мальованим стовпом простояти на життєвій дорозі. Твір починається ідилічною картиною, коли “нічна тиха, мов гарівниця тая, прибралося у зорі золоті”. Між вербами стоїть одинокий стовп і згадує своє минуле. Колись він теж був деревом, перемовлявся з червоною калиною. Але часи пройшли, і тепер він лише вестовий стовп на дорозі. Алегорія досить прозора, оскільки байку звернено до людей службі, чиновників, що забувають про своє коріння і перетворюються на такі стовпи:Нехай вона на будеМальовним Стовпом. Л. Глібов відомий не лише як байкар, а й як поет – лірик, що залишив кілька творів – перлин укр. поезії (“Пісня”, ”Журба”), які стали народними піснями. Він відомий своїми публітистичними виступами, фейлетонами, водевілями. У своїй творчості митець зумів органічно поєднати м*який гумор, гостру сатиру і глибокий ліризм. Майстерно використавши творчі надбання попередників, він підніс укр. сатир. байку на новий художній рівень. Байки Л. Глібова є не лише досконалими мистецькими творами, але й виявом тонного психологізму та розуміння їх автором людської душі.