Поетичний доробок М. Рильського займає в історії укр. літ. значне місце. Класичність і майстерна простота його творів, мелодійність і краса мови, її народнопісенний характер, глибока філософія поетичних узагальнень – все це зробило поезію М. Рильського популярною серед широких читацьких кіл. Джерело такого впливу митця на читача у гармонійному поєднанні найкращих рис українського фольклору з найвищими досягненнями літературної традиції. Вийшовши із справжнього інтелегентського середовища, поет засвоїв його гуманістичні і демократичні ідеали. Вони знайшли художнє вираження у ще учнівських, досить не самостійних віршах першої збірки “На білих островах” (1910р.) Рильський близький у своїх мистецьких уподобаннях до неокласиків, він стоїть осторонь літературної боротьби, намагаючись лише через поезію висловити те, що хвилює. Мінливі і кофліктні настрої, стихійне прагнення до радості, злитість з природою рідної землі, яку він зберіг на все життя, пишучи прекрасні пейзажні вірші, - такі основні мотиви лірики раннього Рильського. Його збірка “Синя далечінь” вважається найбільш неокласичною, бо написана у роки існування групи українських неокласиків (М. Зверов, М. Драй - Хмара). Люби природу…Вона це мати. Будь же сином!Пізніше Рильський органічно з*єднує цей мотив своєї поезії з мотивом змалювання рідної землі, витворюючи одну з основних її тем - тему любові до Батьківщини. Багато з віршів мають джерелом дитячі спогади про рідне село, про людей, які його оточували. Мов до живої істоти, звертається поет до лісу у вірші “Розмова з другом”, ніби продовжуючи цю розмову у віршах “Ліс”, “Береза”, “Маркові дуби”. Автор любить ліс і поле, ранкову зорю, кування зозулі і голос перепела в степу. Він вважає, що люди збідніють духовно, якщо дивитимуться на ліс тільки як на постачальника матеріалів для будівництва. Поет радіє з того, що “Ліс зустрів його як друга”, для нього він береже чисті ріки, “кохання чисте”. Світлими почуттями живе ліричний герой мініатюри “Поле чорніє”. Серце його радіє приходу весни, пробудженню природи, він закоханий у рідну землю, пристрасно любить життя:Поле чорніє. Проходять хмари,Гаптують небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари…Земле, як тепло нам із тобою. Ця земля родюча і багата, поет у захваті від гармонії, яка панує у світі. Осінню прощається ліричний герой зі своєю коханою - серпанком смутку пройняті рядки відомої поезії “Яблука доспілі”. У пям*яті залишається краса саду, чари осінньої пори:“Гей, поля жовтіють, і синіє небо…”Для поета рідна земля – це і рідне село, і вся велика Батьківщина. У вірші “Серпень з вереснем” перед читачем оживають безмежні луки, знайома з дитинства “земля медова”, тихе надвечір*я. В уяві постають агронавти – молоді мореплавці, що прокладають шлях у майбутнє. Поет майстерно використовує уособлення і метафори, традиційні порівняння для глибокого розкриття змісту. До найвідоміших віршів, у яких розкрито тему любові до Батьківщини, належать: “Україні”, “Слово про рідну матір”, “Моя Батьківщина”. Останні написані у роки війни, але сповнені непохитної віри у перемогу. Поет будує вірш на основі контрасту: зображує чарівні картини природи мирного краю і залиті кров*ю, знедолені фашистською навалою. Рильський з гордістю згадує історію народу, його культурні надбання: від Сковороди до Лисенка і Заньковецької. Він упевнений, що земля, яку сходив босими ногами Тарас, яку “скропив дрібними росами - сльозами”, - така земля і такий народ незборимі:Хто може випити Дніпро…Хто наше золото – сереброПлугами кривди переоре. По – новому поет осмислює традиційний образ Бояна з “Слово о полку Ігоревім”. Це не просто митець, що у важкий час з народом, це уособлення вільного і гордого духу цього народу - духу нескореності. Цю тему - поет і народ, роль митця у житті суспільства - Рильський перетворює на один з лейтмотивів творчості. Основні програмні засади своєї позиції він виклав у вірші “Декларація поета і громадянина ”, оскільки для нього природне і необхідне таке поєднання. Як один з аспектів цієї проблеми – ставлення до рідної мови. Для Рильського мова є частиною невмирущої душі народу, а кожне слово – це перлина, це праця, це натхнення (“Мова”):Як парость виноградної лози,Плекайте мову…У відомому вірші “Рідна мова” поет змальовує тернистий шлях укр. мови у століттях: її хотіли запрягти, осліпити і повести у рабств. Але вона гідна вищої долі, бо дала світу талант Котляревського і Шевченка, Лесі Українки і Франка. Автор використовує художній прийом персоніфікації, говорячи про мову як про найдорожчу людину: “Мужай, прекрасна наша мово… Живи, народу вільне слово”. Особливе місце в українській поезії займає інтимна лірика М. Рильського. Весь спектр почуттів: від зародження кохання до глибокої і сильної любові – знайшли своє худ. втілення у його віршах. Поет часто використовує форму сонета, удосконалюючи цей традиційний ліричний жанр, розширюючи його тематичні межі. Доля окремої людини з її радощами і болем, доля людини у світі (цикли“Рибальські сонети”, “Чернігівські сонети”) хвилює Рильського завжди. Згадаймо прекрасні зразки таких віршів: ”Не грай! Не грай!”, “Не бійся смутку”,”На білу гречку впали роси”. Їхній ліричний герой сумує за коханою, порівнює її з далекою піснею, з музикою місяця, з осіннім смутком. Його серце сповнене любові і проливає сльози, коли коханої немає:: Ти не прийдеш, не прилетиш… Максим Рильський не лише творив власну поезію душі, але й відомий як один із наймастерніших перекладачів поезії та прози. Він створив також свій поетичний варіант “Слово про Ігорів похід”. У кожний вірш митець ніби “вводить самого себе”, у щоденному і побутовому вміє побачити, а потім художньо втілити вищі художні цінності. У 20х роках М. Рильський сказав про себе: “Сучасність заговорила”. Його поезія справді була завжди актуальною, найкращі її зразки зберігають свою сучасність і сьогодні, коли Україна, яку він так любив, переживає новий етап свого національного відродження.