Фінансовий аналіз підприємства

1. Ознайомлення з фінансово-кредитною установою СПД Ковтун Т.М.


СПД Ковтун Т.М., на якому я проходжу практику, засноване Ковтун Т.М. 14 червня 2005 р. Підприємство є юридичною особою з дати його державної реєстрації. Підприємство займається продажем сувенірної та нагороджувальної атрибутики (дипломи, грамоти, сертифікати, медалі, кубки, шильди). Підприємство має цивільні права та обов'язки, здійснює свою діяльність відповідно до Статуту та Закону. Підприємство є платником єдиного податку, здійснює безготівкові та готівкові розрахунки. Для подальшого розгляду пунктів практики мною було обрано ВАТ «Азовмаш».


. Порядок формування грошових фондів та фінансових ресурсів на ВАТ «Азовмаш»


Історiя ВАТ «Азовмаш» корiнням йде в кiнець 19 столiть, коли в Марiуполi в 1899 р. недалеко вiд металургiйного заводу Никополь-марiупольського гiрського i металургiйного суспiльства був побудований ще один металургiйний завод «Росiйський Провiданс». Вiн спецiалiзувався на випуску чавуну, сталі, прокату, зокрема, залiзничних рейок. У 1918 р. обидва металургiйнi заводи було націоналізовано.

У 1991 р. виробниче об'єднання «Азовмаш», був перетворений в концерн з 14 юридичними особами.

«Азовмаш» - безумовний лiдер українського вагонобудування. Щороку на залiзницi країни виходять новi моделi вантажних вагонiв: цистерни, пiввагони, критi вагони (для упакованих легковагих вантажiв, автомобiлеперевiзчики i iн.). За роки свого iснування «Азовмашем» створено бiльше 50 моделей вантажних вагонiв для перевезення понад 500 найменувань вантажiв. У останнi два роки пiдприємство освоїло випуск залiзничних платформ для контейнерiв. «Азовмаш» - єдине в Українi пiдприємство, що випускає паливозаправочную технiку. З цехiв «Азовмаша» виходять найсучаснiшi моделi автопаливозаправникiв i автопаливоперевiзчиков для транспортування нафтопродуктiв i зрiджених газiв.

Станом на 01.01.2010 року организацiйна структура ВАТ «Азовмаш» складається з: - дирекцiї; - головної бухгалтерiї; - комерцiйного центру; - прес-центру. Управлiнь: - фiнансово-економiчного; - планово-економiчного; - юридичного; - правової безпеки; - фiнансового контролю; - маркетингу важкого машинобудування, - маркетингу вагонобудування; - договорiв та митного декларування; - ремонтно-енергетичного; - облiку, аналiзу та мiжнародних стандартiв фiнансової звiтностi. Вiддiлiв: - безпеки та ревiзiй; - реформування економiчних вiдносин, корпоративних прав та iнвестицiй; - цiн та економiчного аналiзу; - контролю та економiчної експертизи; - працi та заробiтної плати; - фiнансового; - роботи з банками; - головного енергетика; - головного механiка; - бюро економiчного контролю договiрних робiт; - мiжнародних стандартiв фiнансової звiтностi; - iмпорту.

Фінансові ресурси - це кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємства і призначені для здійснення поточних витрат і витрат по розширеному відтворенню, для виконання фінансових зобов'язань і економічного стимулювання працюючих. Фінансові ресурси спрямовуються також на утримання і розвиток об'єктів невиробничої сфери, споживання, нагромадження, у спеціальні резервні фонди та ін.

Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок низки джерел. На основі права власності розрізняють дві великі групи джерел: власні і залучені кошти. Можлива більш детальна класифікація: власні й прирівняні до них засоби; ресурси, що мобілізуються на фінансовому ринку; грошові надходження в порядку перерозподілу.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства, коли утворюється статутний капітал (акціонерний чи складовий капітал). Статутний капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників.

Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності), а також виручка від реалізації майна, сталих пасивів, різних цільових надходжень, пайових та інших внесків членів трудового колективу. До стійких пасивів відносяться статутний, резервний та інший капітали; довгострокові позики; постійно знаходиться в обороті підприємства кредиторська заборгованість.

Значні фінансові ресурси, особливо в створюваних і реорганізованих підприємствах, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що випускаються підприємством; дивідендів і відсотків по цінних паперах інших емітентів, доходів від фінансових операцій, кредитів.

Підприємства можуть одержувати фінансові ресурси від асоціацій і концернів, в які вони входять; від вищестоящих організацій при збереженні галузевих структур; від органів державного управління у вигляді бюджетних субсидій; від страхових організацій. У складі цієї групи фінансових ресурсів, сформованих у порядку перерозподілу, все більшу роль відіграють виплати страхових відшкодувань, і все меншу - бюджетні й галузеві фінансові джерела, призначені на чітко обмежений перелік витрат.

Структура капiталу ВАТ «Азовмаш» на 31.12.2009 року становить: 73,9% - власний капiтал, 26,1% - забезпечення та зобов'язання.

Статутний капiтал підприємства складає 306 076 тис. грн.; резервний капiтал - 4 098 тис. грн.; - нерозподiлений прибуток - 2 412 тис. грн.


. Зміст фінансової роботи ВАТ «Азовмаш»

фінансовий грошовий оподаткування прибуток

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

фінансове прогнозування та фінансове планування на підприємстві

аналіз роботи підприємства та контроль виробничо-господарської діяльності;

оперативна, поточна фінансово-економічна робота на підприємстві.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію;

своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

забезпечення своєчасної сплати податків та інших обов'язкових платежів;

своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі на підприємстві;

своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків за ними;

здійснення платежів за фінансовими операціями.


. Ознайомлення з грошовими розрахунками ВАТ «Азовмаш»

фінансовий грошовий розрахунок прибуток

Система розрахунків

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому застосуванню безготівкових розрахунків сприяють банківські установи, у них також заінтересована держава - не тільки з погляду економного витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю грошового обороту.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки

Безготівкові розрахунки - платежі, які здійснюються шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок кредитора у банках без використання грошових купюр. Безготівкові розрахунки застосовуються між підприємствами і організаціями для розрахунків за куплені сировину, матеріали, напівфабрикати, відвантажену продукцію, виконані роботи і т.д. Безготівкові розрахунки здійснюються на основі розрахункових документів встановлених форм - платіжних вимог, платіжних доручень, розрахункових чеків. Безготівкові розрахунки населення здійснюються через ощадні банки, але широкого поширення не набули. Згідно з Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні», безготівкові розрахунки можуть здійснюватися за такими формами розрахункових документів:

·платіжними дорученнями;


·платіжними вимогами-дорученнями;


·розрахунковими чеками;


·акредитивами;


·платіжними вимогами.


Готівкові розрахунки

Порядок організації готівкових розрахунків підприємств включає, зокрема, організацію зберігання наявних коштів в касі підприємства, порядок встановлення ліміту каси, порядок оформлення касових документів, у тому числі видачу готівки під звіт, ведення касової книги.

Розрахунки готівковими коштами підприємства можуть здійснювати як за рахунок коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг) і інших касових надходжень.

Якщо розрахунки проводяться шляхом внесення готівки до установ банків для подальшого переліку їх на рахунки підприємств (підприємців) або фізичних осіб, то такі розрахунки є для покупців (платників засобів) готівкою, а для підприємств - продавців (одержувачів засобів) - безготівковими.

Прийом, зберігання і витрачання наявних грошових коштів на підприємстві здійснюється тільки через касу.

Касою називається приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також прийому, видачі, зберігання наявних засобів, інших цінностей і касових документів. Здавати готівку можна для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства за його вибором.

Ліміт каси підприємство встановлює собі самостійно. Підприємство, яке має поточні рахунки в декількох установах банків, повинні самі на свій розсуд визначити яким з банків буде встановлений йому ліміт каси. Кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, об'єму касових оборотів по всіх рахунках, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію. Крім того, ліміт каси розраховується з обліком термінів здачі підприємством готівки для її зарахування на рахунки в банках.

Способи розрахунків ВАТ «Азовмаш»

Безготівкові розрахунки здійснюються на підставі письмових розрахунково-грошових документів: платіжних доручень, вимог-доручень, розрахункових чеків, акредитивних заяв, реєстрів, векселів та ін. Для кожного з них характерні єдині в масштабах країни форма, чітка стандартизація, кодифікація реквізитів.

Системи оформлення, використання і руху розрахункових документів називається документообігом.

Способи платежу за безготівковими розрахунками включають:

) Основний спосіб платежу - це перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника шляхом відповідних записів по них. Залежно від характеру платежу, порядку кредитування та інших умов кошти перераховуються по різних рахунках підприємств - поточних, контокорентних позичкових, рахунках фінансування капітальних вкладень.

) Другий спосіб платежу - це залік взаємних вимог, при якому взаємні борги підприємств зараховуються і тільки різниця перераховується шляхом записів по рахунках.

Для здійснення розрахунків з бюджетом та іншими установами та організаціями підприємством відкрито два поточні рахунки в Публічному акціонерному товаристві «ДОЧIРНIЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСIЇ». Один з них в національній валюті, інший - в іноземній.

Банківські рахунки і порядок їх відкриття

Згідно з чинним законодавством України всі вільні грошові кошти підприємства повинні в обов'язковому порядку зберігатися в банку, причому підприємства можуть самостійно обирати установу банку, в якій зберігатимуться кошти.

Банки можуть відкривати поточні, депозитні, бюджетні, позикові рахунки, субрахунки для філій, представництв тощо. Найбільш поширене сьогодні використання поточних та депозитних рахунків.

Поточні рахунки відкривають суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання коштів і здійснення всіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України.

Депозитні рахунки відкривають підприємствам на підставі укладеного депозитного договору між клієнтом і банком. Зберігання коштів на депозитному рахунку передбачає виплату відсотків згідно з договором.

Законодавством не обмежується кількість відкритих рахунків у банку: одне підприємство може мати їх декілька.

Порядок відкриття рахунків

Для відкриття поточних рахунків підприємства надаются такі документи:

заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером;

копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі державної влади чи іншому уповноваженому органі, засвідчену нотаріально;

копію належним чином зареєстрованого статуту, завірену нотаріально чи органом реєстрації;

копію документа, який підтверджує поставлення підприємства на податковий облік, завірену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку;

картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком і підписання розрахункових документів, завірену нотаріально або вищою організацією.

До картки включається також зразок відбитка печатки підприємства. Новостворені підприємства, які ще не мають печатки можуть не подавати відбиток печатки;

довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду, в якій зазначається найменування установи банку;

копію довідки про внесення підприємства до ЄДРПОУ, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку;

документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку.

Банк зобов'язаний відкрити поточний рахунок не пізніше десяти днів з моменту подання повного пакета документів.

Між банком та клієнтом укладається договір на розрахунково-касове обслуговування, який є підставою для здійснення банком розрахунків відповідно до потреб підприємства.

Форми безготівкових розрахунків і платіжні документи

Оскільки підприємство повинно обовязково зберігати свої грошові кошти на рахунках в банках, то на практиці їх взаємовідносин повинні використовуватися певні форми платіжних документів. Вони заповнюються підприємством і служать для банку розпорядженням по списанню чи зарахуванню грошових засобів на рахунок підприємства.


Всі платіжні документи повинні відповідати вимогам встановлених стандартів і мати в обовязковому порядку наступні реквізити:


найменування розрахункового документа;

номер, дата, місяць і рік виписки;

найменування та номери банків платника і одержувача коштів;

номери рахунків платника і одержувача коштів (в банку);

найменування платника і одержувача;

призначення платежу (крім чеків);

сума платежу цифрами та прописом;

на першому примірнику розрахункового документа повинні бути підписи керівника підприємства, головного бухгалтера, відбиток печатки.

Платіжні доручення

Розрахункам із застосуванням платіжних доручень належить основне місце в безготівковому платіжному обороті.

Платіжне доручення - це розрахунковий документ, яким власник рахунка в письмовій формі дає доручення обслуговуючому його банку на перерахування (переведення) певної суми коштів з його рахунка на рахунок іншого клієнта - одержувача коштів.

У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно в місцевих розрахунках для здійснення практично всіх видів товарних і нетоварних платежів: оплати матеріальних цінностей та послуг, відпущених постачальником або отриманих покупцем; внесків податків та платежів у бюджет, ПФУ, ФСС та інші централізовані фонди та ланки фінансової системи; погашення кредиторської заборгованості; перерахування пені, штрафів, сум за рішенням суду; погашення позик банку та відсотків за ними, перерахування попередньої оплати за товари, послуги, авансових платежів з податків та ін.

Оформлене платіжне доручення здається в обслуговуючий банк не пізніше як за 10 днів з дня його виписки. Банк приймає доручення до оплати лише в тому разі, якщо у платника є на рахунку необхідна сума вільних коштів.

Платіжне доручення (Додаток 1), схема розрахунку (додаток 2)

Платіжні вимоги - доручення

Вимогу-доручення виписує постачальник і разом з товарно-транспортними документами, які передбачені угодою, надсилає покупцю (платнику). Перший примірник оформляється підписами постачальника і скріплюється печаткою.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

Для гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає в банк, що його обслуговує. Строки подання платником вимоги-доручення у банк обумовлюються сторонами у договорі і банком не контролюються. Вимога-доручення подається платником в установу банку у двох примірниках.

Банк платника на основі першого примірника платіжної вимоги-доручення списує кошти з його рахунку та перераховує їх у банк постачальника в день списання:

До оплати банком вимога-доручення приймається на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Платіжне доручення (Додаток 3), схема розрахунку (додаток 4)

Розрахункові чеки

Чек - грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на розрахунковому рахунку.

У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатити чеко - держателю зазначену в чеку суму коштів.

Будь-які виправлення і помарки в чеку не допускаються. Забороняється передача чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання поза заповнених бланків чеків та завірення їх відбитком печатки. Одночасно з виписуванням чека на його корінці зазначається назва утримувача коштів, номери документів, що оплачуються, сума і залишок ліміту.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву. На основі поданої заяви банк-емітент виписує чекодавцю чекову книжку. Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці (кожний чек має свій номер), заповнює внутрішній бік обкладинки книжки, вписує у кожний чек його основні реквізити. Банк веде облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків видається чекова книжка на підприємстві.

Вексельна форма розрахунків

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне зобовязання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.


Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:

оформлення та облік платіжних документів;

проведення заліку взаємної заборгованості;

вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

дальші операції з векселями.

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобовязанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобовязань.


Підприємство не використовує векселі для розрахунків.

Електронні системи типу «клієнт - банк»

«Інтернет-Клієнт-Банк» - це технологічно сучасна система, що активно розвивається, легка у використанні й навчанні, багатофункціональна та абсолютно безпечна.

Клієнт-Банк - програмний комплекс, що призначений для віддаленого керування рахунками і дозволяє клієнту максимально швидко здійснювати створення, шифрування й відправлення у банк платіжних документів, а також оперативний прийом банківських виписок за рахунками та іншу довідкову інформацію у вигляді телеграм НБУ, курсів валют, відсоткових ставок з кредитів і депозитам банку тощо.

«Клієнт-Банк» дає можливість не лише вчасно проводити платежі, а й подеколи заощаджувати. Адже у вітчизняних банків різна цінова політика. Деякі не беруть плату за встановлення програмного забезпечення, інші при переході клієнта на систему «Клієнт-Банк» звільняють його від плати за обслуговування. Немає одностайного підходу і до власне програмного забезпечення. При тому, що все-таки переважна більшість вітчизняних банків купує програмне забезпечення «Клієнт-Банку» в розробників, деякі самі розробляють свої системи. Саме ці банки вже сьогодні намагаються розширити сервіс для клієнтів. Створюється Інтернет-банкінг. Ця послуга дозволить бухгалтерам здійснювати платежі без встановлення окремого каналу звязку з банком і без плати за його обслуговування.


Суть її полягає в тому, що розпорядник коштів підприємства не виходячи із офісу, може контролювати рух коштів на рахунку. Доручення клієнт передає банку у вигляді електронної форми встановленого зразка.

Банківська частина системи «клієнт-банк» забезпечує перевірку наведених електронних підписів, якими користується підприємство, на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом.

Використання ПК «Клієнт-Банк» - це економія часу й коштів, так як відпадає необхідність у щоденному відвідуванні банку. Підприємство більш оперативно можете керувати своїм бізнесом.

Касові операції та контроль за дотриманням касової дисципліни

Перевірка здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку підприємств, а при потребі і за первинними грошовими та іншими документами - касовими ордерами, платіжними відомостями, податковими накладними, товарними і касовими чеками, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт, наданих послуг, авансовими звітами тощо.

Умови зберігання грошей і цінностей, а також наявність готівки безпосередньо в касах на підприємствах установи банків не перевіряють. В окремих випадках установи банків при перевірках касової дисципліни можуть здійснювати контроль за достатністю в касах підприємств розмінної монети для видачі здачі громадянам.

При перевірці касової дисципліни з'ясовується: наявність встановленого ліміту залишку каси та забезпечення щоденного дотримання встановленого ліміту залишків готівки в касі.

Платіжна дисципліна

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та у встановлені строки.
Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їх фінансовий стан.

За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті так звані примусові санкції, які є обовязковими.
Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта в цілому для подальшого розвитку.

Суми фінансових санкцій за порушення законодавства з оподаткування мають бути перераховані до бюджетів та на спеціальний рахунок державних податкових адміністрацій підприємствами, установами та організаціями в десятиденний строк із дня складання акта перевірки даного підприємства, установи, організації.


Крім санкцій, до СПД може бути застосований і адміністративний штраф. Його слід розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовується до особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про адміністративні правопорушення.

У 2009 році підприємством сплачено штрафiв у сумі 110509,71 грн., у тому числi: - штраф з податку на транспорт за 4 кв. 2008 р. - 230,88 грн.; - пеня з податку на прибуток - 361,00 грн.; - штраф з податку на прибуток - 27605,75 грн.; - штраф з ПДВ - 12411,50 грн.; - фiнсанкцiй i пеня по пенсійному фонду - 18300,16 грн.; - Адмiнiстративний штраф Акусок Н.М. - 476,00 грн.; - виконавчий збiр Акусок Н.М. - 47,60 грн.; - штраф з податку на прибуток за актом 534/23-1/30832888 - 11276 грн.; - штраф з податку на прибуток за актом 534/23-1/30832888 - 2299,95 грн.; - штраф з ПДВ за актом - 534/23-1/30832890 - 28959,00 грн.: - штраф за порушення строкiв розрахункiв ЗЕД за актом перевiрки ДПI - 8541,87 грн.


. Грошові надходження


Характеристика складу грошових надходжень

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств..
Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У світовій практиці 60-70% фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку, звітності та контролю на підприємстві включають:

) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;


) виручку від іншої реалізації (операційної діяльності);

) доходи від фінансових інвестицій, якщо підприємство займається інвестуванням;

) доходи від інших позареалізаційних операцій в процесі діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності. Підприємства можуть реалізовувати продукцію допоміжного виробництва, підсобного сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину, напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з виробництва, нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові надходження підприємств відображаються у розділі «Виручка від іншої реалізації».

Характеристика доходів від операційної діяльності

До інших операційних доходів відносяться: доходи від реалізації іноземної валюти; доходи від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних предметів і ін.); доходи від операційної оренди активів (майна); доходи від операційної курсової різниці по операціях в іноземній валюті; суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів, що визнані чи боржником по який отримані рішення суду, арбітражного суду про їхнє стягнення; доходи від списання кредиторської заборгованості, по якій минув термін подавання позову; відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних у якості безнадійних); суми отриманих грантів і субсидій; інших доходів від операційної діяльності.


Таблиця 5.1. Доходи підприємства

Найменування показникасумаІнші операційні доходи і витрати179Операційна оренда активівОпераційна курсова різниця4305Інші операційні доходи і витрати56153


Характеристика інвестицій

Капітальні інвестиції - інвестиції, що спрямовуються у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання, створення необоротних активів (включаючи необоротні матеріальні активи, призначені для заміни діючих, і устаткування для здійснення монтажу), а також авансові платежі для фінансування капітального будівництва.

Порядок формування валового і чистого доходу

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування).

Залишок виручки становить валовий дохід.

Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції.

Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність.

У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості - основного джерела національного доходу. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів.

Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави.


6. Формування прибутку на базі практики


Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток - це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Обсяг виробництва товарної продукцiї (робiт, послуг) групою пiдприємств, яка належить до структури ВАТ «Азовмаш»: у 2007 роцi - 4 026 тис. грн. у 2008 роцi - 5 916 тис. грн. (146% до рiвня 2007 року) у 2009 роцi - 2 599 тис. грн. (43,9% до рiвня 2008 року) 2. Обсяг реалiзацiї товарної продукцiї (робiт, послуг) групою пiдприємств ВАТ «Азовмаш»: У 2007 роцi - 4 026 тис. грн. У 2008 роцi - 5 957 тис. грн. (147,9% до рiвня 2007 року) У 2009 роцi - 2 535 тис. грн. (42,6% до рiвня 2008 року) 3.В галузi вагонобудування групою пiдприємств ВАТ «Азовмаш» було виготовлено вагонiв вантажних: у 2007 роцi - 9 827 штук у 2008 роцi - 9 306 штук (94,7% до рiвня 200 7 року) у 2009 роцi - 5 531 штук (59,4% до рiвня 2008 року) Фiнансовий стан ВАТ «Азовмаш» за останнi три роки характеризуються наступними показниками: 1. Чистий дохiд (виручка) вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг): у 2007 роцi - 93 977 тис. грн. у 2008 роцi - 67 803 тис. грн. (72% до рiвня 200 7 року) у 2009 роцi - 76 604 тис. грн. (113% до рiвня 2008 року) 2. Собiвартiсть реалiзованої продукцiї (товарi, робiт, послуг): у 2007 роцi - 82 890 тис. грн. у 2008 роцi - 55 915 тис. грн. (67,4% до рiвня 2007 року) у 2009 роцi - 63 584 тис. грн. (113,7% до рiвня 2008 року) 3. Чистий прибуток: у 2007 роцi - 2 257 тис. грн. у 2008 роцi - 2 412 тис. грн. (106,9% до рiвня 2007 року) у 2009 роцi - 2 613 тис. грн. (108,3% до рiвня 200 8 року). Стабiльна виробничо-господарська робота ВАТ «Азовмаш» дозволила здiйснити значнi капiтальнi вкладення не тiльки в оснащення i розвиток виробництва, а й спрямувати кошти на соцiальнi виплати, реалiзацiю соцiальних програм. Витрати на цi цiлi склали в 2009 роцi приблизно 77,0 млн. грн. (рiвень 2008 року).

Прибуток від реалізації продукції робіт та послуг, та порядок його формування

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції.

Спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства, вкорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим резервом збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на зменшення таких витрат.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді. Прибутку в залишках нереалізованої продукції на підприємстві, яке я досліджую не існує.

У 2009 роцi пiдприємствами, що входять до структури ВАТ «Азовмаш», було виготовлено: 1. Вагони вантажнi та платформи - 5531 шт., у тому числi: - цистерни - 4947 шт.; - полу вагони - 390 шт.; - вагони критi - 11 шт., - вагони-платформi - 183 шт. 2. Продукцiї важкого машинобудування - 5601,9 тн, у тому числi: - домене та сталеплавильне устаткування - 3588,4 тн.; - кранове обладнання - 193,0 тн.; - устаткування для атомної енергетики - 125,9 тн., та iншi. Об'єм вiдвантаженої промислової продукцiї (робiт, послуг) ВАТ «Азовмаш» у 2009 роцi склав: 2535332,1 тис. грн., у тому числi: - продукцiї важкого машинобудування на суму 223396,1 тис. грн.; - продукцiї вагонобудування - 2262931,1 тис. грн.; - iншої продукцiї (робiт, послуг) на суму 49004,9 тис. грн. Доля експорта продукцiї ВАТ «Азовмаш» у 2009 роцi склала 78,5%.

Рентабельність

Показники рентабельності більш повно, чим прибуток, відображають остаточні результати господарської діяльності підприємства. Вони характеризують ефективність роботи підприємства в цілому, прибутковість різних напрямів діяльності, окупність витрат і так далі. Величина показників рентабельності показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Показники рентабельності зазвичай використовуються для оцінки діяльності підприємства і як інструмент в інвестиційній політиці і ціноутворенні.

) Рентабельність продукції - характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускається або реалізується підприємством; цій показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції.

) Загальний рівень рентабельності (виробництва): цей показник характеризує прибутковість підприємства відносно до всіх ресурсів, які є в розпорядженні підприємства

) Рентабельність виробничих фондів називається рентабельністю виробництва, що не зовсім вдало, оскільки у формуванні прибутку беруть участь всі види діяльності підприємства, що і не були пов'язані з його основними виробничими фондами промислового підприємства

) Рентабельність сукупних активів характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства.

) Рентабельність власного {акціонерного} капіталу показує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.

Коефiцiєнт рентабельностi дiяльностi свiдчить про те скiльки грн. прибутку приходиться на 1 грн. чистого доходу вiд реалiзацiї продукцiї (товарiв, робiт, послуг). За 2009 рiк пiдприємство на 1 грн. чистого доходу отримало 0,034 грн. або 3,4 коп прибутку. У порiвняннi з попереднiм роком цей показник не змiнився. 3,4% рентабельнiсть дiяльностi - це не високий показник. При такому рiвнi рентабельностi для пiдприємства актуальне питання пошуку можливостей для зростання обсягу продаж.

Розподіл і використання прибутку

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо-господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в держбюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Прибуток, що залишався в розпорядженні підприємства, не дорівнював чистому прибутку. За рахунок прибутку підприємства повинні були сплачувати штрафи в таких випадках:

за порушення господарських договорів із суб'єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів до бюджету і державних цільових фондів;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води без укладання відповідної угоди;

за прострочені банківські позички;

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

У 2009 роцi, згiдно протоколу акцiонерних зборів вiд 03.07.09 прийнято рiшення направити на збiльшення резервного фонду ВАТ «Азовмаш» залишок нерозподiленого прибутку за 2008 рiк у розмiрi 1 568 тис. грн., та виплаченi дивiденди акцiонерам товариства Фонду державного майна України i ЗАТ «Українська промислово-транспортна компанiя» у розмiрi 844 тис. грн.

Нерозподiлений прибуток за 2009 рок становить 2 613 тис. грн.

Система оподаткування

Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори.

Податок - це обовязковий платіж, який справляється до бюджету з субєктів господарської діяльності та громадян. Сукупність податків, зборів, обовязкових платежів і внесків до бюджетів і державних цільових фондів становить систему оподаткування.


Податки (відповідають на запитання «для чого») встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави - управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.

Збори (відповідають на запитання «за що») встановлюються за викорис-тання субєктом господарювання певних ресурсів, які створюють йому доход.


Платежі (відповідають на запитання «на що») передбачаються на покриття певних витрат, які виникають при використанні ресурсів субєктом господарювання.


Внески (відповідають на запитання «від чого») передбачають відрахування частини майна субєкта господарювання при здійсненні окремих господарських операцій


Загальнодержавні податки і збори включають:

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

податок на прибуток підприємств;

податок на додану вартість;

акцизний податок;

збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

екологічний податок;

рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в У-ні;

плата за користування надрами;

плата за землю;

збір за користування радіочастотним ресурсом України;

збір за спеціальне використання води;

збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

фіксований сільськогосподарський податок;

збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

мито;

збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Місцеві податки і збори

До місцевих податків належать:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

збір за місця для паркування транспортних засобів;

туристичний збір.


7. Оподаткування прибутку


За Податковим Кодексом основна ставка оподаткування підприємств становить 16 відсотків, а з 1 квітня 2011 року ставка буде 23%.

Платник податку, який має у своєму складі відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього розділу та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням відокремлених підрозділів даного підприємства.

Податок на прибуток розраховується за формулою:


ПП=(ОП*Стп)/100%, де


ПП - Податок на прибуток, ОП - оподаткований прибуток, Стп - ставка оподаткування


ОП=СВД-ВВ-АВ, де


СВД - скоригований валовий дохід, ВВ - валові витрати,

АВ - амортизаційні відрахування.

Сума вiдстроченого податкового зобов'язання 972 тис. грн у 2009 роцi складається з: - прибуток до оподаткування - 3 825 тис. грн.; - постiйнi рiзницi - 1 023 тис. грн.; - податку на прибуток - 313 тис. грн.; - тимчасовi рiзницi - 4 535 тис. грн.

Формування валового доходу

Валовий дохід підприємства - це загальна сума доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом певного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Скоригований валовий дохід одержується шляхом зменшення валового доходу на:

суми акцизного податку, ПДВ, отриманих підприємством у складі ціни реалізації продукції (робіт, послуг);

суми коштів або вартість майна, отримані підприємством як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна;

суми коштів або вартість майна, отримані за рішенням суду як компенсація прямих витрат або збитків, понесених підприємством, якщо вони не були віднесені до складу валових витрат або відшкодованих за рахунок страхових резервів;

суми надмірно сплачених податків і зборів, що повертаються або мають бути повернені з бюджетів;

суми отриманих прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані даним підприємством;

суми одержаного емісійного доходу підприємства;

доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи;

міжнародна технічна допомога, яка надається іншими державами;

деякі інші надходження згідно діючого законодавства.

Формування валових витрат

Валові витрати підприємства представляють суму будь
яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються підприємством для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Склад валових витрат:


суми витрат по підготовці, організації, веденню виробництва, реалізації, праці;

кошти або вартість майна, переданих неприбутковим організаціям (але не більше, ніж чотири відсотки оподатковуваного прибутку за попередній період);

кошти, перераховані до страхових резервів;

суми внесених податків і зборів згідно діючих законів;

суми витрат, не віднесених до валових витрат минулих періодів у зв'язку з втратою, знищенням, зіпсуттям документів та підтверджених документально у;

суми безнадійної заборгованості підприємства;

суми витрат по поліпшенню основних фондів у межах п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року;

деякі інші витрати згідно діючого законодавства.

У звiтному перiодi витрати Товариства становлять: собiвартiсть реалізованої продукції (товарiв, робiт, послуг) - 162 408 тис. грн.; адмiнiстративнi витрати - 9 556 тис. грн.; витрати на збут - 653 тис. грн.; iншi операцiйнi витрати - 126 997 тис. грн.; фінансові витрати - 203 тис. грн.; iншi витрати - 9 тис. грн.; податок на прибуток - 1 027 тис. грн.;

Амортизаційні відрахування

Під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Види амортизацій:

) амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

) амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

) амортизація на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання;

) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

) амортизація на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, повязаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;


Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);

) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Амортизація об'єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується за методами, що наведені вище. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості. На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації. На підприємстві, яке я досліджую амортизація за 2009рік була нарахована в розмірі 653 тис. грн.


Таблиця 7.1. Використання амортизації

Найменування показникаСумаНараховано за звітний рік653Використано за рік - усього653в тому числі на:- будівництво обєктів0- придбання (виготовлення) та поліпшення основних засобів518- з них машини та обладнання265- придбання (створення) нематеріальних активів135- погашення отриманих на капітальні інвестиції позик0


8. Платежі за ресурси


Плата за землю. Податковий кодекс України не вніс кардинальних змін до порядку справляння плати за землю, хоча без деяких змін не обійшлося. Як і раніше плата за землю включає дві складові - земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності. Платниками залишилися власники та користувачі земельних ділянок (паїв), а також орендарі.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка, а у разі якщо її не проведено - площа земельної ділянки. Ставки податку практично не змінилися. Як і раніше, для ріллі, сіножать і пасовищ ставка становитиме 0,1% від нормативної грошової оцінки, для багаторічних насаджень - 0,03%. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (як в межах, так і за межами населених пунктів), встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за деякими винятками, передбаченими Кодексом. Так ставка податку за земельні ділянки за межами населених пунктів, надані підприємствам промисловості встановлюється у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. У той же час земельні ділянки, надані для залізничного транспорту та військовим формуванням оподатковуються за ставкою 0,02%, а землі тимчасової консервації деградовані землі) - 0,03% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Податок за земельні ділянки, надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25% податку, розрахованого для інших платників.

Оренда плата за землю. Розмір орендної плати визначається договором оренди землі. Кодексом передбачено, що субєкти господарювання, які отримали право власності на будівлю ти нежилі приміщення у багатоквартирному домі, сплачуватимуть податок з урахуванням прибудинкової території з дати реєстрації права власності на майно. Також у разі надання в оренду окремих будівель (споруд) власниками землі чи землекористувачами, земельний податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладання договору оренди будівель. Платники-юридичні особи самостійно обчислюють суму податку та подають річний розрахунок до 1 лютого.


Збір за використання води. Ставка збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики становить 5,24 гривні за 10000 куб. метрів води, пропущеної через турбіни гідроелектростанцій.

Збір за користування радіочастотним ресурсом. Платники збору обчислюють суму збору виходячи з виду радіозв'язку, розміру встановлених ставок та ширини смуги радіочастот по кожному регіону окремо. Платники збору, яким надано право користуватися радіочастотним ресурсом України на підставі ліцензій на користування радіочастотним ресурсом України, сплачують збір починаючи з дати видачі ліцензії. У разі продовження терміну дії ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України збір сплачується з початку терміну дії продовженої ліцензії. Інші платники збору сплачують збір починаючи з дати видачі дозволу на експлуатацію радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв. Сплата збору здійснюється платниками збору з дати видачі першого дозволу на експлуатацію радіоелектронного засобу та випромінювального пристрою в даній смузі радіочастот у відповідному регіоні незалежно від загальної кількості дозволів, наданих платнику збору в такій смузі радіочастот у певному регіоні.


. Сплата непрямих податків


Непрямі податки встановлюються на товари і послуги у вигляді надбавок до ціни товару чи послуги, оплачуються покупцями при купівлі
товарів та отриманні послуг, а в бюджет вносяться продавцями цих товарів та послуг. Нині в Україні стягуються такі види непрямих податків: ПДВ, акцизний та митні збори.

ПДВ. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:


а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони;

Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах:

а) 17 відсотків (згідно перехідних положень ПК, до того часу діє ставка - 20%);

б) 0 відсотків.

ПДВ обчислюється за формулою:


ПДВ= База оподаткування *Ставку податку


У звітному періоді підприємство сплатило ПВД вiд реалiзацiї товарiв 1928 тис. грн.; ПВД вiд реалiзацiї робiт та послуг 5651 тис. грн.

Акцизний податок. Об'єктами оподаткування є операції з:

. реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції);

. реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам;

. ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України;

.реалізації конфіскованих підакцизних товарів (продукції), підакцизних товарів (продукції), визнаних безхазяйними, підакцизних товарів (продукції), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизних товарів (продукції), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

. реалізації або передачі у володіння, користування чи розпорядження підакцизних товарів (продукції), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законодавством;

. обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат.

До підакцизних товарів належать:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

нафтопродукти, скраплений газ;

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Підприємство не сплачує акцизного податку.

Мито. Мито є непрямим податком, що стягується з товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон країни. Це, переміщення може бути зв'язане з ввезенням, вивезенням або перевезенням транзитом товарів чи транспортних засобів. Цей податок виконує фіскальну і регулювальну функції. Регулювальна функція спрямована на формування раціональної структури імпорту та експорту, захист національного виробника (мито на імпорт); заохочення або обмеження експорту (мито на експорт). Міжнародна практика свідчить, що найбільш поширеним є мито на імпорт.

Платниками мита є фізичні та юридичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. У кінцевому підсумку реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання. Законом визначені 3 види ставок мита:

. Адвалерні, що нараховуються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів та інших предметів.

. Специфічні, що нараховуються у твердих сумах на одиницю оподатковуваних товарів чи інших предметів.

. Комбіновані, які поєднують у собі адвалерні і специфічні мита. На підакцизні товари встановлено ставки специфічного ввізного мита. Для більшості видів підакцизних товарів ставку ввізного мита встановлено в Євро з одиниці товарів, що імпортуються. Ставки ввізного мита диференційовані за товарними групами, як і ставки акцизного збору. Перелік товарів, що підлягають митному оподаткуванню, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Мито, що стягується митними органами, повністю вноситься до державного бюджету України.


. Місцеві збори і податки


Згідно Податкового кодексу до місцевих податків належать:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
збір за місця для паркування транспортних засобів;
туристичний збір.



Підрозділом 8 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачені особливості справляння єдиного податку. Так, з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування субєктів малого підприємництва діє Указ Президента України від 03.07.1998 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» (з наступними змінами) з урахуванням таких особливостей:


) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств (для юридичних осіб);

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);


в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування здійснюються субєктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу, у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування»;


) єдиний податок сплачується на рахунок відповідного бюджету в розмірі частини єдиного податку, що підлягає перерахуванню до цього бюджету відповідно до норм Указу (крім єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року). При цьому розподіл коштів єдиного податку на загальнообовязкове державне соціальне страхування та/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється;


) зарахування до бюджетів та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування) єдиного податку, який сплачується у січні 2011 року за останній звітний (податковий) період 2010 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діяли до 1 січня 2011 року;


) повернення сум єдиного податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються у встановленому порядку з урахуванням цього підрозділу.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості. База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт. Ставки податку встановлюються сільською, селищною або міською радою в таких розмірах за 1 кв. метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості:

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Щодо новоствореного (нововведеного) об'єкта житлової нерухомості декларація подається протягом місяця з дня виникнення права власності на такий об'єкт.

Збір за місця для паркування транспортних засобів. Платниками збору є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Ставки збору встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Ставка збору за провадження торговельної діяльності (крім провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом із застосуванням пістолетних паливно-роздавальних колонок на стаціонарних, малогабаритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах) та діяльності з надання платних послуг встановлюється в таких межах:

а) на території міста Києва та обласних центрів - від 0,08 до 0,4 розміру мінімальної заробітної плати;

б) на території міста Севастополя, міст обласного значення (крім обласних центрів) і районних центрів - від 0,04 до 0,2 розміру мінімальної заробітної плати;

в) на території інших населених пунктів - до 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Підприємство, не сплачує даних зборів.

Платежі до державних цільових фондів.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування


ПФ = ФОП*Ст


ПФ=(10619*32%)/100%=3398,08 тис. грн - сума збору на обовязкове державне пенсійне страхування, яке сплачує ВАТ « «АЗОВМАШ».


Заборгованість пенсiйному фонду становить 212 тис. грн.

Збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду соціального страхування України. Платниками збору є:

) СПД, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фіз. особи (СПД), які використовують найману працю;

) відділення, філії та інші відокремлені підрозділи (без статусу юр. особи), які розташовані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади;

) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси, члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо (на добровільних засадах).

Об'єктами оподаткування збору на обов'язкове соціальне страхування є: фактичні витрати на оплату праці працівників. До складу витрат долучаються виплати основної і додаткової заробітної плати, премії, заохочення, у тому числі в натуральній формі.

Ставка збору на соціальне страхування визначена в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці для платників першої і другої груп, а також для підприємств, установ і організацій, де працюють інваліди, але щодо працівників, які не є інвалідами. Для платників третьої групи - в розмірі 1% від суми оподатковуваного доходу (прибутку). Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50% від загальної чисельності, збір на обов'язкове соціальне страхування визначається за ставкою 1% від об'єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

ФСС=(10619*4%)/100%=424,76 тис. грн - сума збору на обов'язкове соціальне страхування, яке сплачує ВАТ «Азовмаш».

Збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду сприяння зайнятості населення України. Платниками є:

а) СПД незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські, інші установи та організації, об'єднання громадян і юридичні особи, а також фізичні особи (СПД), які використовують працю найманих працівників;

б) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, зазначених в п. «а», що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платники зборів, територіальної громади;

в) фізичні особи (СПД), які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси;

г) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо. Об'єкти оподаткування та ставки зборів є різними для платників.

Для першої і другої групи (п.п. «а» і «б») це фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень. До цих витрат не належать витрати на оплату виконаних робіт згідно з цивільно-правовими договорами, виплата доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо. Ставка збору становить 1,5%.

Платники третьої групи (п. «в» сплачують збір в розмірі 0.5 відсотка від суми оподатковуваного доходу (прибутку). Ставка збору для платників четвертої групи (п.

ФСЗ=(10619*1,3%)/100%=138,05 тис. грн - сума збору на обов'язкове соціальне страхування до Фонду сприяння зайнятості населення України.


11. Оборотні кошти та їх організація


Склад та структура

Оборотні фонди - це частина виробничих фондів, які повністю споживаються у кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вартість створюваної продукцію. Їх речовим змістом є предмети праці, а також деякі засоби праці.


На практиці виробничі фонди поділяють на:

виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах у вигляді запасів);


- незавершене виробництво і напівфабрикати власного виробництва (предмети праці, які перебувають у процесі виробництва на різних стадіях і ще не пройшли всіх стадій виробництва; напівфабрикати власного виготовлення - це ті предмети праці, які повністю були оброблені в одному виробничому підрозділі, але потребують ще й обробки в інших підрозділах виробництва);


витрати майбутніх періодів (витрати, які не є речовим елементом оборотних фондів, а є витратами, що здійснені в даному періоді на підготовку та освоєння нової продукції, але з погашенням в майбутньому).


Найбільшу частину оборотних фондів складають виробничі запаси, до складу яких входять: сировина; основні і допоміжні матеріали; куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; паливо; тара і тарні матеріали; запасні частини для ремонту; малоцінні та швидкозношувальні предмети (в основному засоби праці, термін використання яких не перевищує одного року).


До незавершеного виробництва - відносять такі предмети праці, які перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.


Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних коштів, а являють собою грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, а будуть віднесені на собівартість продукції частинами в майбутніх періодах.


Співвідношення окремих елементів оборотних фондів до їх загального обсягу, виражене у відсотках характеризує їх виробничо-технологічну структуру.


Фонди обігу - це кошти, вкладені в запаси готової продукції, продукцію відвантажену, грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках, грошові кошти у незавершених розрахунках, дебіторська заборгованість, готівка в касі.


Оборотні кошти - це сукупність коштів підприємства що авансуються на створення оборотних фондів та фондів обігу і забезпечення безперервного їх кругообігу.


Оборотні кошти поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті, до яких встановлюються нормативи запасів: всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих належать: відвантажена готова продукція, готівкові кошти підприємства, дебіторська заборгованість.


Співвідношення окремих елементів оборотних коштів у загальному її обсязі, яке виражається у відсотках, характеризує структуру оборотних коштів.


За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяються на власні та залучені.


Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничий сфері основні статті оборотних коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні тільки для них.

Оборотні виробничі фонди містять у собі:

Предмети праці (сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тара, запасні частини і т. п.);

Засоби праці із малим терміном служби (малоцінні, швидкознос. предмети й інструменти);

Незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення (предмети праці, що вступили у виробничий процес: матеріали, деталі, вузли і вироби, що знаходяться в процесі обробки чи зборки, а також напівфабрикати власного виготовлення не закінчені повністю виробництвом).

Витрати майбутніх періодів (нематеріальні елементи оборотних фондів, що включають витрати на підготовку й освоєння нової продукції які виробляються в даному періоді, але відносяться на продукцію майбутнього періоду; наприклад, витрати на конструювання і розробку технології нових видів виробів, на перестановку устаткування).

До фондів обігу відносяться:

) Кошти підприємства, вкладені в запаси готової продукції, товари відвантажені, але не оплачені;

) Кошти, в розрахунках;

) Грошові кошти в касі і на рахунках.

) Розмір оборотних коштів, зайнятих у виробництві, визначається в основному тривалістю виробничих циклів виготовлення виробів, рівнем розвитку техніки, досконалістю технології й організації праці. Сума засобів обігу залежить головним чином від умов реалізації продукції і рівня організації системи постачання і збуту продукції.

Співвідношення між окремими елементами оборотних коштів, виражене у відсотках, називається структурою оборотних коштів. Різниця в структурах оборотних коштів галузей промисловості обумовлюється багатьма факторами, зокрема, особливостями організації виробничого процесу, умовами постачання і збуту, місцезнаходженням постачальників і споживачів, структурою витрат на виробництво.

Визначення потреби в оборотних коштах

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами. У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотній коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Джерела формування оборотних коштів

Власні джерела формування оборотних коштів

Мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спец. призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для СП), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Сталі пасиви - це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать; мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів

Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об'єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

Визначення наявності і ефективності використання оборотних коштів

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності - відповідні конкретні заходи.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 (П(С) БО 2) «Баланс» власні оборотні кошти підприємства становлять суму рядка 380 розділу І пасиву Балансу (форма №1) «Власний капітал» та суму рядка 440 розділу ІІІ пасиву Балансу «Довгострокові кредити банків» (прирівняні до власних кошти) за мінусом підсумку розділу І активу Балансу «Необоротні активи» (рядок 080).

Порівняння наявності власних оборотних коштів з поточною потребою в них дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів. Поточна потреба в оборотних коштах («Робочому капіталі») дорівнює сумі всіх поточних активів (підсумок розділу ІІ активу Балансу, рядок 260) за мінусом короткострокових зобовязань (підсумок розділу ІV пасиву Балансу, рядок 620).


До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Крв). Цей показник визначається як відношення вартості оборотних коштів за вартістю майна підприємства:



Крв = , = 9967/440934 =0,02


де Фн - фактична наявність (вартість) оборотних коштів, грн.;

М - вартість майна підприємства, грн.

Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яка частка в майні підприємства належить підприємству.

Показники ефективності використання оборотних коштів

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різні показники, одним з яких є швидкість обертання, яка обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообігу на підприємстві:


О = = (11142,5*365)/ 76604 = 53 дні


Де О - термін обертання оборотних коштів, днів;

С - середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Т - тривалість періоду за який обчислюється обертання, днів;

Р - обсяг реалізованої продукції, грн.

Середні залишки обігових коштів визначаються на підставі даних форми №1 «Баланс» як сума залишків обігових коштів (розділ ІІ активу Балансу, р. 260) на початок і кінець періоду, поділена на два:

Коефіцієнт обертання оборотних коштів (Ко):


Ко = = 76604/ 11142,5= 6,9


Характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів (коп.) є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:


Кз = =11142,5 /76604=0,15


Характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1 грн., то краще вони використовуються.

Коефіцієнт ефективності (прибутковості оборотних коштів):



Ке = =2613 /11142,5 = 0,23


12. Кредитування


Система банківського кредитування представляє собою модель, що відповідає характеру ринкових відносин, переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних субєктів. Вона охоплює принципи, обєкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль в процесі кредитування.


Сучасна система кредитування побудована на ліберальній основі: клієнт не закріпляється за банком, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би користуватися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а декількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта в отриманні кредиту та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. В свою чергу, комерційні банки при проведенні кредитної політики, виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасна система кредитування побудована на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуютьcя безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна з сторін приймає на себе певні зобовязання за виконання умов договору. В умовах ринкових відносин змінився характер кредитних договорів, коли активну роль стали виконувати обидва їхні субєкти на паритетних засадах в межах правового поля діяльності кредитора і позичальника.


Види кредитів

Субєкти господарської діяльності в Україні можуть використовувати такі форми кредиту: банківський (фінансовий), комерційний (товарний), лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.






Банківське кредитування та його види

Банківські кредити підрозділяються на активні і пасивні. У першому випадку банк дає кредит, тобто виступає кредитором, в другому бере кредит, є позичальником. Банк може входити в кредитні відносини (брати або давати кредити) і з іншими банками (іншими кредитними організаціями), включаючи банк центральний, виконуючи залежно від ситуації активну або пасивну функцію. В цьому випадку ми маємо справу з міжбанківським кредитуванням. Що стосується всіх інших підприємств, організацій, установ і фізичних осіб (нефінансовий сектор економіки), то кредитні відносини банку з ними мають інший характер - тут банк практично завжди є стороною, що дає кредит.

Конкретніше базові послуги кредитування, що надаються комерційними банками своїм клієнтам, можна представити у вигляді наступної класифікації.

. По економічному призначенню кредиту

.1. Зв`язаний (цільовий):. платіжні (на проведення конкретної комерційної операції або задоволення тимчасової потреби), на оплату розрахункових (платіжних) документів контрагентів клієнта

·на придбання цінних паперів;


·на авансові платежі;


·на платежі до бюджетів;


·на заробітну плату;


·інші.. на фінансування виробничих витрат:


·формування запасів товарно-матеріальних цінностей;


·фінансування поточних виробничих витрат;


·фінансування інвестиційних витрат, включаючи кредити на лізингових і тому подібне операції (проміжні);. облік (покупка) векселів, включаючи операції репо (покупка із зобов`язанням зворотного продажу);. споживчі кредити (фізичним особам).


.2. Незв`язаний (без вказівки конкретній меті).

. За формою надання кредиту

.1. У безготівковій формі:. зарахування безготівкових грошей на відповідний рахунок позичальника, зокрема реструктуризація раніше виданого кредиту і надання нового;. кредитування з використанням векселів банку;. у змішаній формі (поєднання 2-х попередніх варіантів).

.2. У наявно-грошовій формі (як правило, фізичним особам)

. По техніці надання кредиту

.1. Однією сумою.

.2. З овердрафтом.

.3. У вигляді кредитної лінії:

.4. Комбіновані варіанти.

. За способом надання кредиту

.1. Індивідуальний (що надається позичальникові одним банком).

.2. Синдикований.

. За часом і техніці погашення кредиту

.1. Що погашаються однією сумою в кінці терміну.

.2. Що погашаються рівними долями через рівні проміжки часу (цей варіант, як і наступний, припускає узгодження графіка погашення основної суми боргу і відсотків з вказівкою конкретних дат і сум). Фактично це так званий простий кредит (з щомісячними рівними сумами платежів).

.3. Що погашаються нерівними долями через різні проміжки часу:

·складний кредит (з виплатою від 20 до 50% суми кредиту в кінці терміну);


·прогресивний кредит (з прогресивно наростаючими до кінця терміну дії кредитного договору виплатами);


·сезонний кредит (кредит для сезонних виробництв з виплатами тільки в ті місяці, на які доводяться максимальні суми виручки).


Окремо можна виділити гарантійні операції банків в частини кредитування своїх клієнтів, а також консультаційні послуги з питань кредитування.

Підприємство не має заборгованості по короткостроковим та довгостроковим кредитам.

Порядок відкриття конкретного рахунку

Рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями відкриваються підприємству на підставі заяви про відкриття рахунка. Рахунки відкриваються відповідно до нормативної бази, що регулює цей вид правовідносин, і договору між установою банку та власником рахунка. Підприємства відкривають рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення банківських операцій у будь-яких банках за умови згоди останніх.

Суб'єкти господарювання незалежно від форми власності, мають право відкрити поточні, бюджетні, кредитні та депозитні рахунки.

Поточні - відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, а також їх відокремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів банківських операцій відповідно до чинного законодавства України.

Бюджетні - відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджету для цільового їх використання.

Кредитні - відкриваються на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам у будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити з дотриманням вимог чинного законодавства. Нерезидентам - юридичним та фізичним особам кредитні рахунки в національній валюті не відкриваються.

Депозитні - відкриваються підприємствам та їх відокремленим підрозділам на підставі укладеного депозитного договору між Власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний рахунок. Відсотки за депозитними вкладами перераховуються в такому самому порядку або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Оцінка кредитоспроможності позичальника

Під формою забезпечення повернення банківської позики варто розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю цього джерела.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позик:

заставу;

гарантію;

переуступку (цесію) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

іпотеку;

страхову угоду (поліс).

Застава - це спосіб забезпечення зобов'язання. Найпоширенішою є застава, застережена договором, коли боржник добровільно віддає майно в заставу і оформляє це угодою з кредитором.

Застава має забезпечити не тільки повернення позички, а й сплату відсотків і пені за договором. Вартість застави має бути вищою, ніж розмір позики.

Гарантія (поручительство) - це угода, яка укладається між банком і гарантом шляхом видачі останнім гарантійного листа і прийняття цього листа до виконання банком. Гарантами можуть бути будь-які фінансово стабільні юридичні особи (підприємства) і банки. Найвагомішою вважається банківська гарантія.

Перевідступлення (цесія) на користь банну вимог і рахунків позичальника до третьої особи означає передання банку-кредитору права спрямовувати виручку за цими вимогами і рахунками безпосередньо на погашення позички при настанні строку її повернення.

Іпотека - це різновид застави нерухомого майна з метою одержання позички в банку. Іпотека надає право банку переважного задоволення його вимог боржника в межах вартості зареєстрованої застави.


У разі неплатоспроможності боржника вимоги кредитора задовольняються за рахунок виручки від реалізованого майна.

Страхування як форма забезпечення зобов'язань позичальника перед банком здійснюється у формі страхування відповідальності. У такому випадку клієнт надає банку страхове свідоцтво (поліс) або інші документи, які підтверджують факт страхування ним кредитної операції. Банк повинен переконатися в платоспроможності страховика.


Формою забезпечення виконання зобов'язань є також стягнення пені та штрафів. Пенею є визначена законом або угодою сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, зокрема, у випадку прострочення виконання.


Резерв під кредитні операції - спеціальний резерв банку в національній та іноземній валютах.


Загальна заборгованість за кредитними операціями банку становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для розрахунку резервів визначають чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість прийнятого забезпечення.

Банки зобов'язуються створювати резерви за кредитними операціями на всю суму нарахованого доходу за ними, що прострочені на строк понад ЗО днів і які потрібно відносити до нестандартної заборгованості.

Аналiз лiквiдностi пiдприємства, який провадиться за даними балансу, дозволяє визначити спроможнiсть пiдприємства сплачувати свої поточнi зобов'язання. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi показує достатнiсть ресурсiв пiдприємства, якi можуть бути використанi для погашення його поточних зобов'язань. Коефiцiєнт загальної лiквiдностi, при нормальному функцiонуваннi виробництва повинний мати значення в межах 1,0-2,5. На 31.12.2009 р. цей коефiцiєнт у межах норми - 1,12. Отже, обсяг поточних зобов'язань по розрахунках з кредиторами пiдприємство може погасити за рахунок мобiлiзованих оборотних активiв. Значення цього показника станом на 31.12.2009 р. порiвняно з його значенням на 31.12.2008 р. майже не змiнилося. Коефiцiєнт швидкої лiквiдностi розраховується як вiдношення найбiльш лiквiдних оборотних засобiв (грошових коштiв та їх еквiвалентiв, поточних фiнансових iнвестицiй та дебiторської заборгованостi) до поточних зобов'язань пiдприємства. Вiн вiдображає платнi можливостi пiдприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахункiв дебiторами. Нормативне значення такого коефiцiєнта - 0,6 - 0,8. Коефiцiєнт швидкої лiквiдностi ВАТ «Азовмаш» бiльше нормативу та складає 1,12. В порiвняннi з 2008 роком значення цього коефiцiєнту трохи покращалось. Найбiльш рухомою частиною оборотних коштiв є грошовi кошти i короткостроковi фiнансовi вкладення в цiннi папери. Грошовi кошти готовi до платежу i розрахункiв без будь-яких промiжних операцiй (навiть депозитний договiр може розiрвати за декiлька днiв та повернути грошi на поточний рахунок), тому їхнє вiдношення до короткострокових зобов'язань пiдприємства свiдчить про те, яка частина короткострокових зобов'язань може бути негайно погашена. Теоретично коефiцiєнт абсолютної лiквiдностi не повинний бути менш нiж 0,2 - 0,25. У нашому випадку вiн дорiвнює 0,022, менше теоретичного значення. Значення цього показника станом на 31.12.2009 р. порiвняно з його значенням на 31.12.2008 р. (0,023) не змiнилося. Аналiз платоспроможностi (фiнансової стiйкостi) пiдприємства, який провадиться за даними балансу, характеризує структуру джерел фiнансування ресурсiв пiдприємства, ступiнь фiнансової стiйкостi i незалежностi пiдприємства вiд зовнiшнiх джерел фiнансування дiяльностi. Коефiцiєнт фiнансової стiйкостi (платоспроможностi або автономiї) показує питому вагу власного капiталу в загальнiй сумi засобiв, авансованих у дiяльнiсть пiдприємства. Чим ближче значення коефiцiєнта платоспроможностi до одиницi, тим бiльш стiйким є фiнансовий стан пiдприємства. Коефiцiєнт структури капiталу (фiнансування) характеризує залежнiсть пiдприємства вiд залучених засобiв. Чим ближче значення коефiцiєнта фiнансування до нуля (позитивне значення), тим бiльше фінансово незалежне пiдприємство. Станом на 31.12.2008 р. цi показники складали відповідно 0,71 та 0,41. На 31.12.2009 р. значення коефiцiєнта платоспроможності складає - 0,74, а значення коефiцiєнта фiнансування дорiвнює 0,35. Таким чином, в 2009 роцi фінансовий стан пiдприємства трохи покращився. Коефiцiєнт платоспроможності свiдчить, що 74 вiдсоткiв активу балансу станом на 31.12.2009 р. профiнансовано за рахунок власних коштів. Коефiцiєнт фiнансування свідчить, що сума кредиторської заборгованостi (короткострокової та довгострокової) підприємства станом на 31.12.2009 р. не перевищує суму власного капіталу. Тобто власний капiтал покриває заборгованiсть пiдприємства. Коефiцiєнт рентабельностi власного капiталу свiдчить про те скiльки грн. прибутку заробила 1 грн. власного капiталу. За 2009 рiк пiдприємство на 1 грн. власних коштiв отримало майже 1 копiйку прибутку. Цей показник у 2009 роцi у порiвняннi з 2008 роком не змiнився.

Форми забезпечення повернення банківських позик

Повернення банківських позик означає своєчасне і повне погашення позичальниками наданих їм позик і відповідних сум процентів за користування позиковими коштами. Забезпечення повернення кредиту - це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових заходів, що складають особливий механізм, який визначає способи видачі позик, джерела, строки і способи їх погашення, документацію, яка забезпечує повернення позик.

Джерела повернення позик розділяються на первинні і вторинні (додаткові). Первинним джерелом є дохід позичальника (для юридичних осіб - виручка в готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб - заробітна плата або інші надходження), вторинними (додатковими) вважаються виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Порядок використання банком первинних і вторинних джерел погашення позик неоднаковий. Погашення позик за рахунок доходу позичальника регулюється кредитним договором, строковим зобов'язанням або дорученням на перерахування відповідних коштів. Погашення здійснюється в день настання строку платежу або в інший певний період при наявності коштів на розрахунковому рахунку клієнта. При погашенні позик готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші до каси банку. Можливе продовження строку погашення позики, якщо клієнт очікує на надходження. Таким чином, механізм погашення позики в даному випадку являє собою добровільне виконання клієнтом своїх платіжних зобов'язань перед банком, які зафіксовані в кредитному договорі.

Облік кредитних операцій

Синтетичний облік розрахунків по банківських кредитах здійснюється на пасивних рахунках 60 «Короткострокові позики», 50 «Довгострокові позики». По кредиту зазначених рахунків відображається збільшення заборгованості банкам, по дебету - часткове або повне їх погашення. Записи в облікових регістрах по руху кредитів на рахунках проводяться за даними виписок банків з цих рахунків з доданими до них виправдними документами. На рахунку 60 «Короткострокові позики» ведеться облік розрахунків у національній і іноземній валюті по кредитах банків, строк повернення яких не перевищує 12 місяців з дати балансу, та за позиками, строк погашення яких минув.

По кредиту рахунка 60 «Короткострокові позики» відображаються суми одержаних кредитів (позик), по дебету - сума їх погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів. Облік операцій на рахунку 60 «Короткострокові позики» ведеться за субрахунками:

«Короткострокові кредити банків у національній валюті», 602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті», 603 «Відстрочені короткострокові кредити банків у національній валюті», 604 «Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті», 605 «Прострочені позики в національній валюті», 606 «Прострочені позики в іноземній валюті».

На рахунку 50 «Довгострокові позики» ведеться облік розрахунків по довгострокових позиках банків та інших залучених позикових коштах у інших осіб, які не є поточними зобов'язаннями.

По кредиту рахунка 50 «Довгострокові позики» відображають суми одержаних довгострокових позик, а також переведення короткострокових (відстрочених), а по дебету - погашення заборгованості по них, а також переведення до поточної заборгованості довгострокових зобов'язань.

Рахунок 50 «Довгострокові позики» ведеться в розрізі субрахунків: 501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті», 502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті», 503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті», 504 «Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті», 505 «Інші довгострокові позики в національній валюті», 506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті». Аналітичний облік банківських кредитів ведеться за видами кредитів банками, що надали їх, та строками погашення. Окремо ведеться облік пролонгованих і прострочених кредитів.

Автоматизація кредитних операцій

В залежності від учасників кредитного ринку, автоматизація кредитної діяльності, може складатися щонайменше з чотирьох компонентів, які взаємозв'язані між собою: АРМа експерта з кредитування, АРМа бухгалтера, АРМа операціоніста, підсистеми операційний день банку. Враховуючи необхідність визначення кредитоспроможності позичальника та аналізу процесу кредитування, добавиться ще один компонент - підсистема управління кредитними ресурсами.




Рисунок 12.1. Підсистема управління кредитними ресурсами


АРМ експерта з кредитування є відповідним фронт-офісом, а АРМ бухгалтера - бек-офісом. Підсистема операційний день банку здійснює облік всіх банківських операцій і зокрема кредитних на протязі операційного часу банку. АРМ операціоніста здійснює безпосереднє обслуговування клієнта з прийняття платежів щодо погашення кредитів. В залежності від форми погашення дана операція може виконуватись в операційній касі банку, якщо готівкою, або з допомогою підсистеми інтерфейс СЕП НБУ, якщо міжбанківський платіж. Підсистема управління кредитними ресурсами визначає оцінку та проводить аналіз кредитоспроможності позичальника, оцінює умови надання кредитів і відноситься до класу OLAP.

Звітність за кредитними операціями

Звітність, що характеризує кредитні операції комерційних банків, охоплює:

. Звіт про кредитний портфель (місячний). Він складається з двох частин - міжбанківський і небанківський ринок. Міжбанківський ринок по вертикалі представлений кредитами та фінансовим лізингом, наданими та отриманими, а всередині цих розділів дається розшифрування кредитів та фінансового лізингу за ознакою строковості. Небанківський ринок представлений видами кредитів, які, у свою чергу, розбиваються за суб'єктами з державною та недержавною формами власності. Форма звітності зберігає ознаки резидентності та мультивалютності.

. Квартальний звіт про класифіковані активи. Він характеризує міжбанківський ринок кредитів та фінансового лізингу окремо по банках резидентів і нерезидентів, а також небанківський ринок. Небанківський ринок, як і в попередній формі звітності, представлений видами кредитів окремо по підприємствах з державною і недержавною формами власності. По горизонталі активи розподіляються залежно від їхньої якісної характеристики.

. Дві форми - щоденна і місячна, що містять інформацію про суми і процентні ставки за кредитами. При складанні щоденної форми звітності враховуються обсяги і процентні ставки за кредитами та коштами за операціями РЕПО, що надані та отримані від інших банків, а також обсяги і процентні ставки за кредитами, наданими комерційними банками юридичним та фізичним особам. Усередині зазначених груп види кредитів класифікуються також за ознакою строковості.

. Дві місячні форми звітності, що містять інформацію про нарахування процентів на активи. Перша характеризує прострочені активи, за якими не нараховуються проценти, у тому числі окремо по банківському та небанківському ринках, державних і недержавних підприємствах, а також строках тривалості сумнівних кредитів.

. Дві тижневі форми про заборгованість за кредитами клієнтів-резидентів України, які характеризують стан заборгованості за кредитами, що надаються суб'єктам господарювання відповідно за галузями економіки та формами власності, а також за видами економічної діяльності.

. Місячний звіт про заборгованість за пролонгованими кредитами містить інформацію про такі кредити в розрізі міжбанківського та небанківського ринку, державних та недержавних підприємств, короткострокових та довгострокових кредитів, а також строків пролонгації.

. Низка форм місячної звітності, кожна з яких характеризує заборгованість за кредитами під конкретним кутом зору: за галузями економіки; видами економічної діяльності; секторами економіки; цільовим спрямуванням; за формами власності.


. Інші операції


Операції з векселями

За своїм змістом надання гарантії в забезпечення оплати векселів є операцією страхування ризику неоплати визначеної суми зобов'язаною за векселем особою. Гарантування оплати векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування за дорученням і за рахунок клієнтів з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.

Позичальник - це особа, за рахунок і за дорученням якої банк погодився гарантувати оплату векселя. Гарантія платежу за векселем може надаватися шляхом авалювання векселя або письмової гарантії в забезпечення оплати векселя.

Авалювання - це взяття банком на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за векселем осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк чи неможливо одержати платіж за векселем у строк. Авалюючи вексель, банк надає такій особі строковий кредит або кредит до запитання (залежно від строку платежу за векселем).

Авалювання векселів банк здійснює на підставі укладеного з позичальником договору про авалювання. Договір може укладатися на певний термін (генеральна угода про авалювання) та/або авалювання визначених векселів (окремий договір про авалювання). Сума, яка підлягає нарахуванню на користь банку як плата за надання авального кредиту, розраховується на підставі процентної ставки банку і може погоджуватися з позичальником. Порядок нарахування і сплати відсотків здійснюється згідно з умовами договору про авалювання.

Гарантія на забезпечення оплати векселів має бути складена в письмовій формі чітко і точно. Гарантії вважаються безвідзивними. В ній мають бути такі реквізити:

повне найменування банку-гаранта;

безумовне зобов'язання банку-гаранта про виплату гарантійної суми;

сума гарантії;

місце видачі гарантії.

Крім того, гарантія платежу за векселем, якщо вона обтяжена іншими обставинами та умовами, крім безумовності та суми, зокрема умовами про невиконання зобов'язань щодо угоди, може мати такі реквізити:

1) повне найменування позичальника;

) повне найменування бенефіціара - особи, на користь якої видана гарантія;

3) посилання на угоду, на підставі якої видана гарантія;

) строк платежу та/або подію, яка обумовлює строк платежу;

) умови пред'явлення вимоги платежу;

) можливе врегулювання скорочення гарантійної суми;

7) застереження про витрати.

ВАТ «Азовмаш» не користується при розрахунках векселями.

Операції з цінними паперами

Важливу роль у застосуванні позичкового капіталу в державі відіграють операції з цінними паперами. комерційні банки та інші юридичні особи мають право займатися емісійними операціями - випуском в обіг акцій, облігацій, векселів. За допомогою емісії цінних паперів державні органи прагнуть покрити бюджетний дефіцит; комерційні банки збільшити кредитні кошти і розширити кредитування, а підприємства залучити кошти для розширення своїх основних і оборотних фондів. Законодавством встановлено обов'язкову реєстрацію випуску акцій і облігацій підприємств і комерційних банків. У банківській практиці поширене кредитування під забезпечення цінними паперами. Цінні папери на пред'явника, виступаючи об'єктом цивільного права, можуть закладатися шляхом твердої або іррегулярної застави.

Як застава приймаються і державні цінні папери, і папери комерційних структур. При цьому важливою умовою є висока ліквідність цінних паперів, а позичкові кошти не повинні використовуватися для купівлі нових цінних паперів - це стримує біржову спекуляцію позичальників та зменшує ризик банкрутства клієнтів. Серед банківських послуг мають місце операції виконання по цінних паперах та їх забезпечення. Клієнти можуть доручати обслуговуючим банкам отримання платежів або іншого виконання по цінних паперах. Таке доручення оформляється шляхом здійснення передавального напису (індосаменту), який підтверджує перехід права по вказаних документах до іншої особи. При виконанні доручення індосамент знищується.

У 2004 році підприємство емітувало 1224306633 шт. простих іменних акцій номінальною вартістю 1 грн.

У звiтному перiодi торгiвля акцiями ВАТ «Азовмаш» на бiржах не проводилась. Цiннi папери ВАТ «Азовмаш» у лiстингу не знаходяться. Спосiб розмiщення: закрите розмiщення.


Таблиця 13.1 інформація про випуск цінних паперів

Дата реєстрації випускуТип цінного паперуФорма існування та форма випускуНомінальна вартість акцій (грн.)Кількість акцій (штук)Загальна номінальна вартість (грн.)Частка у статутному капіталі (у%)12.03.2004Акції Іменні простіДокументарна Іменні0.251224306633306076658.25100

Таблиця 13.2. Інформація про дивіденди

За результатами звітного періодуЗа результатами періоду, що передував звітномуза простими акціямиза привілейованими акціямиза простими акціямиза привілейованими акціямиСума нарахованих дивідендів, грн.00844117.830Нарахування дивідендів на 1 акцію, грн.000.000690Сума виплачених дивідендів, грн.00844117.830

Інвестиційні операції

Інвестиції - це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.

Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).

. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

· прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

· портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.
Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:


· за допомогою механізмів фондового ринку;

· за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів.

Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.


Таблиця 13.3. Дані про інвестиційну діяльність підприємства

Найменування показникаЗа рікНа кінець рокуКапітальне будівництво00Придбання (виготовлення) основних засобів2070Придбання (виготовлення) інших необоротних матеріальних засобів220Придбання (створення) нематеріальних активів00Придбання (вирощування) довгострокових біологічних активів00Інші00Разом2290

14. Нетрадиційні операції та послуги


Лізингові операції

Лізингова операція - це: довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Класифікація лізингових операцій

Міжнародний лізинг - договір лізингу, що укладається субєктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.


Розрізняють міжнародний лізинг:

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями, наділеними правами юридичної особи з двох різних країн. Привабливість його полягає в тому, що: лізингодавець має можливість одержати експортний кредит в своїй країні і тим самим розширити ринок збуту своїх товарів і послуг; орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

Експортна лізингова операція - міжнародна операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди у національної фірми і передає в оренду іноземному лізингоодержувачу.

Імпортна лізингова операція - лізингова операція, в якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми і передає його вітчизняному лізингоодержувачу.

Транзитний (непрямий) лізинг - лізингова операція, в якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні і постачає його орендатору, що знаходиться в третій країні.

ВАТ не користується лізинговими операціями.

Факторингові операції

Факторинг (від англ. factor - агент, посередник) - одна з нетрадиційних банківських послуг, що зявилася в банківській практиці у 50-х роках. Факторингова операція - комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).


Види факторингу

Прямий - в операції бере участь лише один фактор - з експорту в країні експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду.

Опосередкований - в операції беруть участь два фактори:

)з експорту в країні експортера


)з імпорту в країні імпортера.


Розкритий - операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову угоду.

Нерозкритий - операція, в якій факторингова угода є конфіденційною і зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї.

Конвенційний - універсальна система фінансового обслуговування, яка включає бухгалтерський облік, розрахунки з постачальниками та покупцями, страхове кредитування, представництво та ін.

Конфіденційний - обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата боргів, передача права на отримання грошей та ін.

Особливості здійснення факторингових операцій

. Придбання платіжних вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80-90% вартості відфактурованих поставок.

. Оплата у визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних і процентів за кредит, незалежно від суми виручки, що надійшла від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок банку.

Специфіка міжнародного факторингу полягає в тому, що при роботі з експортером банк, як правило, укладає угоду з банком країни імпортера та передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, повязану з дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного, або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожного з банків, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо.


Факторинговий кредит дорожчий за звичайний, оскільки він супроводжується інкасовими, юридичними, обліково-контрольними, інформаційними, консультативними та іншими послугами. Факторинг найбільш вигідний для крупних фірм-експортерів, що мають значні відстрочки платежів і недостатньо готівки. Вони одержують такі переваги від факторингового обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля боргових вимог, спрощення структури балансу, скорочення терміну інкасації вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адміністративних та інших видатках.

Підприємство, яке я досліджую не користується факторинговими операціями.

Інші нетрадиційні послуги

Форфейтинг - це придбання у кредитора боргу, вираженого в обіговому документі, на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання відмовитися - форфейтинге - від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.

Трастові послуги - це вид діяльності комерційних банків із управління майном, що передається банку за домовленістю з клієнтом або за рішенням суду. У результаті цього між сторонами угоди складаються взаємовідносини, коли одна сторона передає, а інша бере на себе відповідальність за управління майном. Управління майном за своєю специфікою близьке до банківської діяльності, бо пов'язане з виконанням операцій із обліку, збереження цінностей, розпорядження майном (рухомим і нерухомим), інвестування, консультування, розміщення коштів, здійснення фінансового контролю за виконанням угод тощо. Трастові послуги також охоплюють операції з цінними паперами, валютні операції з цінними паперами, валютні операції, укладення договорів, сплату рахунків та податків, збереження активів, отримання доходів, тимчасове управління підприємством у разі його ліквідації чи реорганізації тощо.

Трастові послуги дають змогу комерційним банкам залучати додаткові кошти, які можуть бути використані ними і давати прибуток. Надання трастових послуг потребує певних знань і кваліфікації персоналу банку, але ці послуги характеризуються порівняно невеликими витратами й ризикованістю. А враховуючи певні проблеми ліквідності комерційних банків, посилення конкуренції і зменшення прибутковості традиційних банківських операцій, надання трастових послуг має певні переваги в сфері залучення нових клієнтів, підвищення прибутковості й конкурентоспроможності, а крім того, всі можливості для подальшого розвитку в Україні.

ВАТ не користується нетрадиційними послугами.