Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Природничо-географічний факультет
Кафедра біології
Звіт
з навчально-польової практики 2011-2012 навчального року
з ботаніки
Виконали: студенти 25 групи
природничо-географічного факультету
Назаренкова Світлана, Цуран Аліна,
Бондаренко Артем
Перевірив:
доцент Аркушина Ганна Феліксівна
Кіровоград-2012
Зміст
Вступ
Флористичний список
Характеристика екотопів
Біоморфологічний опис рослини
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Кіровоградська область розташована в центральній частині України. Її площа сягає 24,6 тис.км2. Межує з Черкаською, Полтавською, Дніпропетровською, Миколаївською, Одеською та Вінницькою областями. Рельєф області являє собою підвищену хвилясту рівнину, розчленовану густою мережею річкових долин, ярів і балок. Територія Кіровоградщини знаходиться на придніпровській височині. В рельєфі Кіровоградської області переважають водноерозійні форми рельєфу. Відбуваються активні фізико-географічні процеси. Клімат області помірно-континентальний, недостатньо вологий. Справжнім багатством нашого краю є родючі чорноземні грунти.
Начально-польову практику ми проходили в різних куточках Кіровограда. Першими ми відвідали гранітні відслонення правого берега ріки Інгул. Вони мають цікавий вигляд, особливо там, де кристалічний щит перерізаний долинами річок. Рослини зуміли пристосуватися до зростання на камінні, в тріщинах, розщілинах скель. Ці рослини називаються петрофітами. Першими на камінні з? являються лишайники, які торують дорогу іншим рослинам. Як правило це невеликі рослинки, що утворюють щільні дер новинки. Наприклад чебреці - двовидовий та Маршалів, які утворюють влітку квітучі подушки. Також часто трапляється очисток їдкий з яскраво-жовтими квітками зірочками. У вологих тріщинах скель, куди рідко заглядає сонце, зростають ніжні дрібні папороті - аспленій північний, аспленій колосовидний пухирник ламкий. Коли в тріщинах накопичується гумус, тут з? являються невисокі чагарники. Дуже характерними для гранітних відслонень є кізильник чорноплідний та спірея звіробієлиста. Головну роль у степу відіграють злаки - типчак, ковила волосиста, карагана кущова. На гранітних відслоненнях також зростають такі степові рослини: мак самосійка, козельці високі, ситовник жовтуватий, перстач повзучий, вероніка плющолиста, жовтець їдкий, герань пагорбкові тощо.
Гай десантників і солдацькі ставки, які ми відвідали потім, також характеризуються видовим різноманіттям рослин. У цих місцевостях зростає багато степових рослин: цикорій дикий, підмаренник справжній, чистець однорічний, чебрець молдавський, щебрушка польова, конюшина люпинова, герань лучна, цмин пісковий, волошка скабіолиста, грабельки звичайні тощо.
На заплавах ріки Інгул ми бачили такі рослини, як очерет та осока, вербозілля звичайне, мяту польову тощо. На вологих луках ми знайшли чимало малопоширених лікарських рослин: алтея лікарська, оман високий, валеріана висока, козлятник лікарський. Значно більш поширені високо-травні угруповання очерету. В них зростає ціла низка вологолюбних видів, таких як вех широколистий, омег водяний, частуха подорожникові. Різноманітна і багата земля Кіровоградщини, важливо зберегти все її різноманіття, різні риси ландшафту, вцілілі чарівні куточки природи.
Існують різні способи гербаризації рослин. Для гербаризації дерев і чагарників береться гілка з листками,квіти і плоди,зразки кори. Рослина очищується від ґрунту, кореневище та цибулини розрізаються навпіл. Рослини вкладаються у гербарні сорочки,розправивши листочки та квіти. Сорочки вкладаються у гербарний прес стандартної величини. Обємні частини рослини можна сплющувати,це стосується стебел,черешків, квітконіжок. Якщо рослини невеликих розмірів,то на один гербарний аркуш поміщаємо декілька рослин. У прес закладається 40-50 сорочок. Після закладання рослин,прес перевязується і в нього вкладається папірець з датою і часом.
Особливість гербаризації суккулентних рослин полягає в тому, що органи цих рослин наповнені водою, а цибулини рослин в тому,що цибулина продовжує функціонувати. Тому застосовують декілька засобів гербаризації. Для суккулентних-короткочасне занурення у кипячу воду і на фільтрувальний папір,а цибулина розрізається на дві частини.
Гербарій повинен сушитися на протязі,але не на прямому сонячному світлі.
Флористичний список
Конвалія звичайна -(Convallaria majalis L.)
Аспарагус(заячий холодок) - (Asparagus officinalis L.)
Лілія лісова - (Lilium martagon)
Тюльпан звичайний -(Tulipa L.)
Алоє деревовидне(Aloe arborescens, Mill.)
Часник -(Allium sativum)
Цибуля -(Allium)
Характеристика екотопів місць збирання рослин
Екотопи гранітних відслонень
Чебреці - двовидовий та Маршаллів, які утворюють влітку квітуючі подушки. Це - рослини з горизонтальними стебельцями і висхідними квітуючими гонами. Дуже гарні вони, улюблені в нашому народі, до того ж дуже цілющі. Різноманітні цибульки теж пристосувалися зростати серед гранітів, піднімаючи зонтички своїх квітів. У цибулі жовтіючої вони і справді жовті, блискучі, а у цибулі Пачоського - рожевувато-жовтуваті.
Невеличкі соковиті очитки куртинками часто селяться серед гранітів. Найчастіше трапляється очиток їдкий з яскраво-жовтими квітками-зірочками. Ми можемо побачити цю рослину мало не по всій Україні на піщаних ґрунтах та камянистих схилах. А от очиток Борисової, блакитнувато-зелена рослинка, стебельця якої звисають із тріщин скель, є ендемічним видом, зростає лише на гранітах Придніпровя, в основному на Кіровоградщині, частково на суміжних територіях різних областей. Серед рослин, які зростають на мало зарослих скелях, - ауринія скельна, жабриця Палласа. І, звичайно, тут є рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України - гвоздика при бузька, тюльпан гранітний.
У вологих тріщинах скель, куди рідко заглядає сонце, зростають ніжні дрібні папороті - аспленій північний, аспленій колосовидний, пухирник ламкий. Останню папороть названо так тому, що тоненькі черешки її листків ламкі. Рідше трапляються щитник чоловічий (чоловіча папороть), щитник шартрський, багатоніжка звичайна. Багатоніжка - папороть із розсіченим листком, в неї багато листочків-«ніжок», а кореневище солодке, тому звуть її солодицею, солодким коренем.
Дуже характерним для гранітних відслонень є кизильник чорноплідний та спірея звіробієлиста - невеличкі, специфічного вигляду чагарники, коріння яких тримається в розщілинах каменю. Зростають на камені також деякі види шипшини. Завжди привертає до себе увагу шипшина найболючіша. Квіти у цієї рослини ніжні, незвичайні - із світложовтими пелюстками, на довгих квітконіжках. Це дрібний кущик з гілками, рясно вкритими як досить міцними прямими шипами, так і дрібними голчастими шипиками. Найнезвичайніші у цієї рослини плоди - майже кулясті і майже зовсім чорні. Нерідко зарості шипшини найколючішої утворюють смуги у розщілинах між плескатим камінням або густі плями на камянистих схилах.
Екотопи степу
ВІ степах переважають багаторічні травянисті рослини, насамперед злаки. Ковила здавна є символом степів, але трапляється нині і особливо утворює угрупування на Кіровоградщині не часто. Найчастіше трапляється ковила колосовидна. Її ості позбавлені сріблястого опушення. Рідше, переважно на півдні та Придніпровї збереглися угрупування пірчастих ковил.
Тут найчастіше панує на степових ділянках типчак - невисока щільна степова трава, серед якої зростають куртини ковили, інших злаків, яскраве степове різнотравя. Кіровоградщина входить до смуги різнотравно-типчаково-ковилових степів, які в Росії називають «красочними» - їх прикрашають різноманітні види різнотравя.
Перекотиполе це не одна якась рослина, а група степових рослин кулястої форми, що є пристосуванням для перенесення вітром. Перекочуючись по степових просторах по скутій першими морозами посохлій землі, наштовхуючись на горби, вдаряючись об землю, рослина-перекотиполе розсіює своє насіння на значні відстані. При перекочуванні вітром по степу кулі перекотиполя зчіплюються одна з одною і мандрують степом аж до тих пір, поки сніг не засипле землю. Серед степових рослин Кіровоградщини чимало тих, які належать до життєвої форми перекотиполя - залізняк колючий, миколайчики польові, кермек (гоніолімон) татарський, лещиця волотиста та інші. Ось одна з найбільш характерних степових рослин - залізняк колючий. Від його товстого, багатоголового кореня відростають стебла, які поступово формуються у напівкулястий екземпляр залізняку, що здалека помітний у степу. Напрочуд гарний від під час квітування, весь вкритий рожевими квітами, зібраними у кільця. Засихаючи, стає твердим, звідси і назва - «залізняк». Це не лише один із символів степу, але й цілюща рослина.
Ще одним із символів степу є горицвіт, або адоніс весняний. рослина названа на честь красеня-юнака Адоніса, героя грецького міфу, якого покохала Афродіта, богиня вроди і кохання. За рішенням Зевса Адоніс мав проводити частину року на землі, частину - під землею. І щороку на весні в степах зявляється гарна рослина з вузько лінійними частками листків і привабливими квітами яскраво-жовтого кольору. Це одна з найбільш цілющих рослин нашої флори і водночас, як це не рідко буває, - одна з найотруйніших. В степах Кіровоградщини зростає і інший, рідкісніший вид адонісу, що прийшов до нас зі сходу, про що свідчить і його назва - адоніс волзький.
Екотопи лук та боліт заплав
Найбільш поширеними у заплавах є такі рослини, як очерет і осоки (гостру,омську, лисячу, та інші), вербозілля звичайне, мяту польову, півники болотні та безліч інших лучних та болотних рослин.
Підвищені частини річок Кіровоградщини часто характеризуються засоленням ґрунтів. Тому тут переважають засолені луки з домінуванням осоки розтягнутої та ситника Жерарда. Тут добре виявлене флористичне ядро галофіт них видів. Крім вище названих видів-домінантів, це тризубець морський, скорцонера дрібноквіткова, молочка приморська, солончакова айстра звичайна. Кількість таких галофіт них угрупувань та характерних видів збільшується в області в напрямку з півночі на південь. В таких угрупуваннях неначе зустрічаються як звичайні лучні і болотні види (такі як, лисохвіст лучний, жовтець повзучий, осока заяча та багато інших видів), так і характерні види засолень - галофіти. Серед останніх є і рідкісні для області види - осоки житня та ячменевидна. Вони недарма отримали свою назву - їхні колоски з плодами нагадують відповідно колоски жита та ячменю. На вологих засолених луках зрідка зростає лучно-болотна орхідея - зозулинець болотний, занесений до Червоної книги України.
У більш знижених зволожених місцях заплав, в залежності від засолення, формуються або справжні, незасолені луки з мітлицею білою, осокою гострою, тонконогом болотним, або специфічні луки більш засолених місцезростань. Тут, насамперед слід згадати малопоширені в Україні угрупування із домінуванням осоки дворядної. Цей голарктичний вид осоки знаходиться в Україні на південній межі свого поширення. На вологих луках Кіровоградщини можна знайти багато чимало місцезростань цінних і малопоширених лікарських рослин. На слабо засолених луках - це алтея лікарська, на незасолених - оман високий, валеріана висока, козлятник лікарський.
Особливий науковий інтерес являє зростання по декількох джерельних болотах у північно-східній частині області реліктового виду хвоща великого. Хвощ великий лише зрідка трапляється на рівнинах України. Він утворює густі зарослі майже без участі інших видів рослин. Місцями з ним разом зростає плакун верболистий. По днищу балок на заболочених ділянках можна зустріти куртини верб, із деревовидних - особливо часто білої, а з чагарникових - попелястої з вологолюбними видами різнотравя. (2,ст..31-32)
Біоморфологічний опис квіткової рослини на прикладі тюльпана
. Тюльпан звичайний-(Tulipa L.)
Родина:Лілійні (Liliaceae)
2.м.Кіровоград
.садок
.рівнина
.чорнозем
.травяниста рослина
.багаторічна рослина
. Коренева система
Складається із щорічно відмираючого додаткового коріння, розташованого на підковоподібній нижній частині донця. У молодих цибулин (до першого цвітіння) формуються столони - порожнисті структури, на дні яких розташована дочірня цибулина. Зазвичай столони ростуть вертикально вниз, рідше вбік.
.Підземні метаморфози:цибулина
.Стебло: представлене трьома формами: денце, столон і генеративний пагін, що несе квітки і листя. Стебло прямостояче, циліндричне, заввишки від 5-20 до 85-100 см
.Листя: Подовжено-ланцетове, зелене або сизувате, з гладкими або хвилястими краями і легким восковим нальотом. Жилкування дугове. Нижній лист найбільший, верхній, так званий прапор-лист - найменший. У тюльпанів Кауфмана (T. kaufmanniana), Грейга (T. greigii), Микели (T. micheliana) та їх садових форм верхня бік листя прикрашений фіолетово-бурими, пурпуровими цятками або штрихами, смугами, що надає рослинам особливу декоративність. У дорослої квітучої рослини зазвичай 2-4(5) листів, які розташовані в нижній частині стебла. У молодих рослин (до першого цвітіння) єдиний лист розвивається до кінця вегетації. Зачатки листя закладаються в заміщуваній цибулині дорослої рослини в період вегетації, а зростання триває в наступному сезоні.:
.Квітка: Зазвичай одна, але є багатоквіткові види (T. praenstas, T. turkestanica) і сорти від них, на квітконосі яких 3-5 квіток і більше. Квітка правильна, двостатева, оцвітина з шести вільних листочків, тичинок шість, з подовженими пильовиками; товкачик з верхньою тригнізною зав'яззю, коротким стовпчиком і трилопатевим рильцем. Квітки видових тюльпанів частіше червоні, жовті, рідше білі. Забарвлення сортових тюльпанів найрізноманітніше: від чисто-білої, жовтої, червоної, пурпурової, фіолетової і майже чорної до поєднання двох, трьох або декількох барв. Часто основа пелюсток забарвлена в інший колір, що відрізняється від основного, що утворює так зване «дно» квітки. Форма квітки теж різноманітна: келихоподібна, чашовидна, овальна, лілієвидна, махрова (піоновидна), бахромова, зірчаста. Квітки великі, завдовжки до 12 см, діаметром від 3 до 10 см, а в повному розкритті у видових тюльпанів до 20 см. Квітки тюльпанів широко розкриваються на сонці і закриваються вночі і в похмуру погоду.
Формула квітки: *Р3+3 А3+3 G
.Плід: Багатосім'яна коробочка тригранної форми. Насіння плоске, трикутне, коричнево-жовте, розташоване горизонтально у два ряди в кожному гнізді коробочки.
.Господарське використання:Багато видів тюльпанів розводяться як улюблені декоративні рослини,особливо в моді вони були в XVII століття, коли і цінувалися досить дорого
травяниста рослина гербаризація тюльпан
Висновок
Степовою перлиною України нерідко називають Кіровоградщину, розташовану у межиріччі Дніпра і Південного Бугу, на Правобережжі. Степ як особливий тип рослинності сформувався у посушливому континентальному кліматі. В Україні степова зона простягається у південній частині території нашої держави від пониззя Дунаю до Середньоросійської височини більше як на тисячу кілометрів. Степова смуга на території України має ширину від 100 км на заході до 300 км на сході і займає40% території України.
На території степів переважають багаторічні травянисті рослини, насамперед злаки. Для зростання лісової рослинності клімат степів не підходить. Та й травянисті рослини степів відрізняються від тих, що зростають не в таких посушливих умовах - на луках, у лісах. Степові рослини пристосувалися до тривалої посухи. Одні з них мають опушення, інші - восковий наліт, вони нерідко шорстколисті, їхнє коріння глибок проникає в грунт. Є серед степових видів і соковиті рослини - сукуленти, які накопичують у своїх тканинах вологу.
Оцвітина в лілійних проста, складається з 6 листків у двох колах. Пелюстки або вільні (тюльпан), або зрослі (конвалія), часто яскраво забарвлені або білі. Тичинок також 6 у двох колах. Маточка одна. Зав'язь верхня. Плід - коробочка (тюльпан, лілія) або ягода (конвалія, купина). Суцвіття різноманітні, іноді квітки взагалі поодинокі (вороняче око, тюльпан). Лілійні - трави з суцільнокраїми листками. Характерне дугове жилкування. Багато представників - цибулинні або бульбоцибулинні (лілія) рослини, інші мають кореневища, часто дуже товсті (купина). Лілійні нараховують 11 родів і близько 500 видів. Їх мало у тайговій і тундровій зонах. Багато лілійних помірної зони цвітуть навесні або на початку літа. Поряд зі складноцвітими лілійні - найважливіша родина для квітникарства. Насамперед, слід виділити тюльпани. В дикому вигляді вони зустрічаються головним чином на півдні України (зокрема, в Асканії Новій). До сьогодні виведено 4 000 сортів тюльпанів. Також важливі для квітникарства лілеї. На відміну від тюльпанів у багатьох лілей квітки мають сильний аромат. Декоративне значення мають дуже духмяні гіацинти (зараз класифікуються не як рід лілійних, а гіацинтових або аспарагусових). Багато з лілійних - улюблені рослини кімнатного квітникарства, наприклад, рускус (іглиця), ноліна, аспарагус. Конвалія звичайна - рослина зони лісів і лісостепу. Широко застосовується для лікування серцевих захворювань. Алое деревовидне - кімнатна рослина, використовується як засіб для загоєння ран.
Родина лілійні за класифікацією відноситься до класу однодольних відділу покритонасінних рослин порядку лілієквітних. Ця родина включає 19 родів і понад 600 видів. Представники родини лілійних ростуть в багатьох регіонах нашої планети. Вони частіше зустрічаються в помірних широтах Євразії, Північної Америки, в Африці, деякі представники лілійних поширені в гірських районах Південної Америки, тропічної Африки.
Основна більшість лілійних - це багаторічні цибулинні трав'янисті рослини. Рідко серед лілійних зустрічаються чагарники і дерева. Найвищим вважається дерево гімалайський кардіокрінум гігантський, що досягає у висоту чотирьох метрів, а найменша рослина з лілійних - це південноафриканський літантус крихітний, розміри якого становлять близько 25 мм.
Всі представники родини мають характерні ознаки. Особливістю всіх цих рослин є утворення видозмінених підземних пагонів - цибулин, кореневищ або бульбоцибулин, за допомогою яких рослини виживають в несприятливих умовах (в холодну або посушливу погоду). Представники лілійних відрізняються різноманітністю будови цибулин, специфікою формування заміщуючих та дочірніх цибулин, пристосуваннями їх до заглиблення у грунт. В основному, цибулини лілійних багаторічні. Вони утворюються протягом декількох річних циклів, але бувають і однорічні, які щорічно поновлюються. У структурі будь-якої цибулини розрізняють тільки листові або виключно низові луски, або комбінацію лусок обох типів. За зовнішнім виглядом луски дуже різноманітні та можуть бути замкнутими й роздільними, широкими або вузькими (черепитчатими). Якщо цибулина однорічна, то всі її луски до кінця періоду вегетації гинуть, а в оболонці зберігається молода замісна цибулина, яка закладається раніше у основі квітконосу. Якщо цибулина багаторічна, то гине частина її лусок, тому в цибулині можуть зберігатися луски, що утворилися за кілька років. Цибулина є спеціалізованим підземним пагоном.Надземні квітконосні пагони представників родини лілійних зазвичай прості, тобто не мають відгалужень. Вони можуть бути з листям чи без нього (квітконоси або стрілки). На вищезгаданих стрілках все листя базальне та формує приземний пучок. Листя у лілійних цілісні, без прилистників, в більшості випадків лінійні або ланцетні, тільки зрідка листя має черешки. Жилкування листків лілійних паралельне.Квітки групи рослин із родини лілійних правильні, або двосиметричні. Можуть бути дрібними або великими, зібраними у суцвіття (частіше китиця) або поодинокими. Квітки двостатеві. Їх оцвітина віночкоподібна, має яскраве забарвлення. Вона складається з шести сегментів у двох колах, причому пелюстки можуть бути вільними або зрослими в трубку. У квітці звичайно шість вільних або зрощених тичинок, також розташованих у два кола. Нитки тичинок з'єднані з основою пелюсток або трубкою оцвітини. Верхня зав'язь квітки лілійних містить різну кількість сімязачатків. Квітки рослин з лілійних ароматні, виділяють багато нектару, віночки їх яскраво забарвлені, що приваблює комах, котрі запилюють їх. Після дозрівання формується плід - трьохгніздова коробочка або ягода. Насінини мають плоску або кулясту форму. При розтріскування коробочки насіння розсипається, розноситься вітром і, потрапляючи в сприятливі умови.
Список використаної літератури
Визначник рослин середньої смуги європейської частини СССР. - Видавництво третє. - М.І. Нейштадт. - Державне учбово-педаогічне видавництво міністерства просвіти РСФСР. - Москва 1948, 476 стор.
Заповідні куточки Кіровоградської землі. - Колектив авторів під заг. ред. д.б.н. Т.Л. Андрієнко. - Київ: Арктур-А; 1999. 240 стор., 32 рис., 53 кольор. іл..
Шкільний визначник рослин. - Ю.Я. Єлін, С.І. Івченко, Л.Г. Оляницька. - рецизенти: д.б.н. професор О.Л. Липа, к.б.н. доцент І.А. Добровольський, методист Центральної станції юних натуралістів МО УРСР А.А. Піонтковський, Тернопільський обласний інститут вдосконалення вчителів.- Видавнитво «Радянська школа», 1978, 360 стор.