ЗМІСТ

ВСТУП.. 2

РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ.. 3

1.1 Економічна сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками. 3

1.2 Види і форми кредитних відносин НБУ з комерційними банками. 7

1.3 Досвід зарубіжних країн кредитних відносин НБУ з комерційними банками 12

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ.. 16

2.1 Становлення та розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками 16

2.2 Динаміка показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банками. 18

2.3 Антикризові заходи НБУ та їх вплив на діяльність комерційних банків. 27

РОЗДІЛ 3ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ.. 33

3.1 Моделі кредитних відносин НБУ з комерційними банками. 33

3.2 Напрямки вдосконалення кредитних відносин НБУ з комерційними банками 38

ВИСНОВКИ.. 42

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 43

ВСТУП

В умовах світової та національної фінансової кризи та нестабільності економіки особливої необхідності та актуальності набувають стабілізаційні заходи Національного банку України з регулювання діяльності комерційних банків.

Метою написання курсової роботи є вивчення теоретичних основ та аналіз сучасного стану та розвитку кредитних відносин розвитку відносин Національного банку України з комерційними банками.

Для досягнення поставленої мети були вирішені наступні задачі:

- визначено економічну сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- охарактеризовано види і форми кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- розглянуто досвід зарубіжних країн кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- вивчено становлення та розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками;

- розглянуто динаміку показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банками;

- розглянуто антикризові заходи НБУ та їх вплив на діяльність комерційних банків;

- запропоновано шляхи вдосконалення кредитних відносин НБУ з комерційними банками.

Об’єктом дослідження курсової роботи є процес становлення та розвитку кредитних відносин НБУ з комерційними банками. Предметом дослідження виступає діяльність Національного банку України з рефінансування комерційних банків.

РОЗДІЛ 1

.
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

1.1 Економічна сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комерційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних банків на їхнє прохання, у випадку тимчасової нестачі ліквідності.

Шляхом рефінансування центральний банк діє як «кредитор останньої інстанції» — він є гарантом безперебійного функціонування банківської та фінансової систем у цілому.

Функція центрального банку як «кредитора останньої інстанції» неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їхніми активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пасивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту «доміно» — поширення кризи від комерційних банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на «здорові» банки, а також запобігає втраті довіри населення до надійності банківської системи у цілому. [12, 26]

Раніше (ХVIII-ХІХ ст.) політика рефінансування банківських закладів центральним банком використовувалася виключно для впливу на стан грошово-кредитної сфери. З розвитком ринкових відносин поряд з первинним призначенням політика рефінансування активніше почала використовуватися як інструмент надання фінансової допомоги комерційним банкам. Тобто центральні банки стали виконувати функцію банку банків і поступово перетворилися на кредитора останньої інстанції для комерційних банків.

Кредити рефінансування центрального банку є для комерційних банків джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

• стан грошово-кредитної сфери країни;

• фінансовий стан комерційного банку, що воліє отримати кредит. Економічна сутність кредитів рефінансування центрального банку на макроекономічному рівні полягає у тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці. Це створює умови для розширення (експансії) кредитної діяльності комерційних банків.

На мікроекономічному рівні кредити центрального банку сприяють підтримці па необхідному рівні ліквідності комерційних банків, зміні структури їхніх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Об'єктом рефінансування у більшості країн світу, як правило, є лише комерційні банки. При цьому кредити надаються фінансово стабільним комерційним банкам, що відчувають лише короткострокові фінансові труднощі (максимальний термін надання кредитів рефінансування у більшості країн становить один рік, при цьому більшість кредитів надається терміном до одного місяця).

Кредити рефінансування центрального банку можна класифікувати залежно від:

• форми забезпечення (облікові та ломбардні);

• термінів використання (короткострокові (від одного до кількох днів) і середньострокові (від місяця до року);

• методів надання (прямі кредити і кредити, що надаються шляхом аукціону);

• цільового характеру (коригуючі та сезонні кредити).

Міжбанківський ринок кредитних ресурсів це система, що забезпечує купівлю-продаж вільних кредитних ресурсів між комерційними банками та комерційними банками і НБУ.

Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є Національний банк України, його регіональне управління, комерційні банки, їх філії та відділення.

Розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банкові вигідно з двох основних причин:

1) комерційні банки, на відміну від суб'єктів господарської діяльності, відрізняються більш високою надійністю;

2) процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб'єктам економіки.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80-85%), проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ буде зростати.

Міжбанківські кредити надаються, як правило, на короткий та на короткий термін (від 1 дня до 2-3 місяців).

Плата за міжбанківськими кредитами пов'язана та максимально наближена до облікової ставки НБУ. Метою залучення міжбанківських кредитів є, по-перше, розширення кредитної діяльності з клієнтами, по-друге, необхідність підтримки та регулювання банківської ліквідності. [30, 54]

НБУ виступає у якості «банку банків» і є для комерційних банків останнім кредитором. Економічна сутність і види кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам, розкриває спеціальна таблиця.

Таблиця 1

Економічна суть і види кредитів НБУ комерційним банкам

На початку розвитку кредитних відносин між НБУ та комерційними банками першим застосовувались такі види кредитування:

-кредити для завершення розрахунків шляхом заліку взаємної

заборгованості;

- кредити для покриття дефіциту державного бюджету;

- кредити для надання кредитної допомоги підприємствам окремих

галузей народного господарства;

- відкриті кредитні аукціони.

Такі кредити надавалися на емісійній основі, як правило, за пільговою процентною ставкою та, переважно, неплатоспроможним клієнтам. Між комерційними банками ресурси розподілялись з урахуванням розміру статутного капіталу, мережі банківських установ тощо.

Подібні методи кредитування НБУ економіки - безпосередньо, або через комерційні банки мали адміністративний характер і негативно впливали на інфляційні процеси. Тому НБУ поступово перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин із комерційними банками та іншими кредитними установами (табл. 1). [26, 51]

1.2 Види і форми кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Механізм кредитування комерційних банків через кредитні аукціони включає такі елементи: організація аукціону, визначення учасників аукціону, визначення ціни кредитних ресурсів та порядок задоволення заявок, вимоги до учасників, обмеження результатів аукціону, його оформлення та відповідальність за кредитами отриманими з аукціону НБУ (табл. 2). НБУ проводяться лише закриті кредитні аукціони.

Частка наданих кредитів НБУ через кредитні аукціони у загальному обсязі кредитів НБУ комерційним банком постійно зростає.

НБУ здійснює кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів у двох видах: ломбардного кредиту й кредиту на основі РЕПО-угод.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. їх список затверджується правлінням НБУ. Як виняток за рішенням правління НБУ у заставу також можуть прийматись цінні папери місцевих органів влади, а також інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на термін до 30-ти днів у межах лімітів, встановлених на квартал НБУ для регіональних управлінь.

Для отримання ломбардного кредиту комерційні банки повинні:

1)отримати ліцензію на здійснення банківської діяльності, бути включеними до Республіканської книги реєстрації банків та працювати не менше одного року;

Таблиця 2

Елементи кредитування через кредитні аукціони

2)дотримуватись встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку та своєчасно і повно звітуватись перед регіональним управлінням НБУ;

3)не мати простроченої заборгованості за кредитами НБУ та % за ними.

Цінні папери, що приймаються у забезпечення ломбардного кредиту, повинні відповідати таким вимогам:

У
вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і до яких немає претензій:

У
строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніше 35-ти днів із моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

Ломбардний кредит оформляється комерційним банком та регіональним управлінням НБУ такими документами:

1) заявка на кредит;

2) кредитна угода;

3) доручення на право реалізації ІІБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту.

Під час ломбардного кредиту комерційний банк переказує заставлені цінні папери зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ, де вони зберігаються протягом всього терміну користування позикою. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на коррахунок банку-позичальника.

Ломбардний кредит надається у межах 75% від вартості портфеля цінних паперів, що наданий як забезпечення. Після користування кредитом сума заборгованості списується з коррахунка банку-позичальника разом із процентами за користування. Одночасно розблоковуються ДЕПО-рахунки і цінні папери знову переходять у власність банку. У разі відсутності коштів на коррахунку банку для погашення ломбардного кредиту і % за ним, він погашається завдяки реалізації заставлених цінних паперів. [34, 221]

Ломбардні кредити надаються НБУ за обліковою ставкою плюс до 10% комерційної винагороди.

Кредитування НБУ комерційних банків на основі РЕПО-угод складається з двох частин. Для їх здійснення укладається генеральна угода між учасниками кредитування (НБУ і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Залежно від основних монетарних параметрів операцій РЕПО поділяються на два види:

1)у разі потреби у підвищені ліквідності комерційних банків НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і купує у комерційних банків державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу комерційним банком у встановлений строк;

2)у разі виникнення надлишкові ліквідності банківської системи НБУ застосовує «зворотне РЕПО», тобто продає комерційним банкам державні цінні папери, які є у його портфелі на певний період при умові викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Кредитування через операції РЕПО здійснюється двома способами:

1) на основі безпосередньої домовленості НБУ з комерційними банками;

2) на основі тендеру заявок комерційних банків.

Повідомлення про проведення тендеру за операціями РЕПО через регіональні управління НБУ надсилається не пізніше ніж за тиждень до його проведення із зазначенням терміну операції РЕПО та умов його проведення. Комерційні банки у заявках на участь у тендері пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу цінних паперів та зворотної ціни їх викупу.

Залежно від терміну дії операції РЕПО поділяються на такі види: нічне, відкрите и строкове.

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачається:

1) термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;

2) перелік цінних паперів, які беруть участі, в операції РЕПО.

3) зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке мас кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

4) порядок установлення маржі або % доходу.

Обов'язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватись через депозитарії на рахунок покупця зі зміною права власності. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп цінних паперів НБУ - у першій частині операції РЕПО покупець - отримує гарантійний внесок на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, що є об'єктом операції РЕПО. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

У разі невиконання зобов'язань комерційним банком про зворотний викуп цінних паперів у встановлений термін за визначеною в угоді ціною, кін втрачає право власності на дані цінні папери та дохід за ними, а також йому не повертається гарантійний внесок.

Комерційні банки для забезпечення власної ліквідності можуть одержати кредит в установах НБУ у формі переобліку векселів.

Установи НБУ здійснюють таке кредитування з дотриманням таких вимог:

- усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно опротестувати у місцях їх оплати;

- подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі - ще й акцепт платника;

- оплата векселів має відбуватись у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;

- має бути встановлений НБУ ліміт кредитування.

На час користування кредитом векселі, що подані на переоблік, зберігаються в НБУ. Сума позики, що надається комерційному банкові на основі переобліку, не перевищує 50-70% вартості векселів. Комерційний банк зобов'язаний у термін 10-15 днів до часу погашення векселів викупити їх в НБУ. Відповідно максимальний термін користування такими позиками може складати 60-75 днів.

НБУ на сьогодні рідко застосовує таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

Плата за обліковий кредит встановлюється НБУ на рівні облікової ставки. [26, 104]/

1.3 Досвід зарубіжних країн кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Незважаючи на феноменально високі темпи зростання, що становлять за останні 20 років 10% у рік, економічний потенціал Китаю залишається порівняно невеликим.

Домінуючу роль у банківському секторі Китаю відіграють державні кредитно-фінансові установи. На чотири найбільших державних комерційних банки — Банк Китаю, Промисловий і комерційний банк Китаю, Будівельний банк Китаю і Сільськогосподарський банк Китаю — належить 90% усіх банківських активів, 71% позичок і 62% депозитів усіх банків.

Ринкові реформи, що проводяться в Китаї з 1978 р., вимагають трансформування планових механізмів мобілізації і перерозподілу фінансових ресурсів у ринкові, зокрема на базі формування ефективного банківського сектора. На жаль, зробити це поки що не вдасться через практично необмежену підтримку урядом низькоприбуткових і збиткових державних промислових підприємств, що зберігають головну роль в економіці.

Низька ефективність і прибутковість державних промислових підприємств зумовлюють необхідність їх постійного зовнішнього фінансування через державні банки.

Кредитний рейтинг китайських банків — один із найнижчих серед країн Азії, що пов'язано з надмірним і швидко зростаючим обсягом прострочених позичок. Велика частина прострочених позичок державних комерційних банків Китаю за своєю природою принципово відрізняється від прострочених позичок приватних банків, що працюють в умовах ринкової економіки. По-перше, вони були надані винятково державним підприємствам — донедавна тільки державні підприємства мали доступ до офіційних банківських кредитів.

По-друге, неповернення позички стало звичним явищем як для позичальника, так і для кредитора: більшість кредиторів зовсім не розраховують одержати повернення боргу в термін, а позичальники повною мірою усвідомлюють, що не зможуть повернути позичку. Обидві сторони розуміють, що банківські позички — це лише форма субсидування урядом збиткових державних підприємств. [37, 50]

Банківські реформи відіграють важливу роль як частина стратегії трансформації централізованої планової економіки в ринкову з 1978 р. З початку ринкових перетворень банківський сектор зазнав серйозних змін, хоча в ньому зберігаються глибокі структурні проблеми, що стосуються якості активів, достатності капіталу і прибутковості банків. Уряд цілком усвідомлює необхідність розв'язання цих проблем. Про це свідчить активізація банківських реформ у 1998 р. Основна увага була приділена проблемі заборгованості, що накопичилася по прострочених позичках.

Донедавна банківські реформи, в основному, були сфокусовані на розвитку конкуренції, розширенні каналів фінансового посередництва і формуванні правових рамок для банківського нагляду. Так, у 1995 р. були прийняті закон про Центральний банк, у якому за Народним банком Китаю закріплена роль єдиного урядового відомства по банківському нагляду і регулюванню банківських операцій, і закон про комерційну діяльність банків, у якому чітко визначена сфера діяльності комерційних банків.

У 1998 р. уряд почав нову серію дій з метою вирішення проблеми прострочених позичок і зниження банківських ризиків. Серед них:

- емісія облігацій для рекапіталізації державних банків;

- перехід на міжнародні стандарти класифікації прострочених позичок;

- переклад банківського кредитування на комерційну основу;

- заборона місцевим органам влади впливати на рішення банків у сфері кредитування.

У рамках програми рекапіталізації «великої четвірки» Народний банк Китаю знизив резервні вимоги для комерційних банків із 13 до 8 і здійснив спеціальну емісію державних облігацій на суму в 270 млрд. юанів (32,5 млрд. дол. США) із річним купоном у 7,2. Зниження резервних вимог дозволило збільшити банківську ліквідність приблизно на 377 млрд. юанів. Облігації були викуплені «великою четвіркою» за рахунок додаткових ліквідних коштів, що з'явилися завдяки зниженню резервних вимог. У свою чергу, уряд викупив у комерційних банків субординований борг (тобто борг, що у випадку ліквідації незабезпечений кредитор може стягувати тільки після того, як будуть задоволені претензії забезпечених кредиторів), включений у категорію «власний капітал» для того, щоб банки могли поліпшити показник достатності капіталу.

Внаслідок рекапіталізації власний капітал державних банків зріс до 478 млрд. юанів, тобто на 208 млрд., що, за оцінками, створило можливість для наближення до показника достатності капіталу — у 8% активів, що відповідає стандартам Банку міжнародних розрахунків.

До середини 1997 р. розподіл банківських кредитів у Китаї здійснювався на плановій основі: Народний банк Китаю щорічно встановлював кожному державному банку кредитний план, у якому визначався мінімальний об'єм позичок і їх розподіл між секторами економіки. За такої системи більшість позичок направлялася на фінансування збиткових державних підприємств, що негативно позначалося на фінансових підсумках діяльності банків.

З 1 січня 1998 р. планова система розподілу кредитів була замінена на індикативну: для банків установлювалися довідкові орієнтири, що використовуються при плануванні кредитних операцій. По цих орієнтирах у 1998 р. передбачалося збільшення банківського кредитування порівняно з кредитним планом 1997 р. на 25%.

Тепер банки вільні у своїй кредитній діяльності і можуть керуватися комерційними розуміннями.

Реорганізація Народного банку Китаю дозволила зміцнити і деполітизувати систему банківського нагляду. Передбачено структурну перебудову Народного банку Китаю: на базі 31 місцевої філії повинні бути створені 9 регіональних підрозділів по типу Федеральної резервної системи США. Головний керуючий кожного підрозділу призначається Народним банком Китаю, що обмежує вплив місцевих органів влади на кредитну діяльність підрозділів. [37, 54]

РОЗДІЛ 2
. СУЧАСНИЙ СТАН КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

2.1 Становлення та розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками

З початку створення НБУ (1991 р.) кредитні відносини між ним і КБ мали адміністративний характер. НБУ здійснював кредитні емісії і направляв засоби на завершення розрахунків між підприємствами за допомогою погашення взаємної заборгованості, покриття дефіциту Державного бюджету, кредитування окремих галузей.

Кредитні емісії здійснюються відповідно до вказівок Президента, постанов Верховної Ради, КМУ.

1992р. - емісія на погашення взаємної заборгованості підприємствами, сільськогосподарське кредитування.

Між комерційними банками ресурси розподілялися з урахуванням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо.

Кредитні емісії здійснювалися відповідно до постанов Верховної Ради України, указів Президента України та рішень Кабінету Міністрів України. Наприклад, у 1992 р. кредитна емісія становила 1 трлн крб. і була спрямована на забезпечення заліків взаємної заборгованості підприємств, поповнення їхніх обігових коштів, фінансування сільськогосподарських підприємств тощо. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшилися в 30 разів і становили близько 30 трлн. крб., 70 % яких через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу.

Емісійні кредити надавалися в той час за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що прискорювало процес обезцінення грошей.

Після 1993 р. згідно з рішенням найвищих державних органів обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. Це дало змогу НБУ розпочати запровадження економічно обґрунтованої системи регулювання грошового ринку з відповідними інструментами і завдяки цьому стабілізувати грошово-кредитний ринок, інфляцію, а відтак — і вартість національних грошей. Поступово почали запроваджуватись операції, спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО. [30, 225]

Кредити комерційним банкам для підтримання їхньої ліквідності до 1994 р. надавалися переважно опосередковано. Тобто відповідно до рішень законодавчих та виконавчих органів централізовані цільові кредити одержували безпосередньо клієнти (підприємства та організації). Такі кредити нерідко потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувалися державою, і досить часто не поверталися. Це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Практика надання емісійних кредитів неплатоспроможним клієнтам була припинена із запровадженням у 1994 р. кредитних аукціонів, через які ресурси надходили в комерційні банки, далі — в економіку. У 1995 р. НБУ відмовився від кредитування суб'єктів господарювання, що також сприяло зміцненню економічних відносин з комерційними банками. НБУ припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

1993р. - кредитування АПК (на 70% від емісії).

Емісійні кредити надавалися з низькими процентними ставками, що навіть нижче темпів інфляції - це веде до знецінювання грошей.

Чому в цей період виникали проблеми? Кредити давалися вибірково, нерідко попадали до неплатоспроможного клієнта, підтримуваного державою. Але в підсумку кредити не поверталися. Це ускладнювало ліквідність банків і вимагало нових емісійних кредитів. Банк України проводить державне кредитування АПК.

Практика надання кредитів неплатоспроможним клієнтам зупинилася у 1994 р. Було впроваджено кредитні аукціони, через які ресурси надходили У КБ, потім в економіку.

1994р. - НБУ не кредитує суб'єктів господарювання, а будує відносини з комерційними банками. Уже немає кредитів з пільговою процентною ставкою.

З 1995 р. почала запроваджуватися практика проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної фінансової допомоги.

У 1996 р. НБУ в механізмі кредитування комерційних банків застосував ломбардне кредитування під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Це стало можливим лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів, який перші кроки зробив у 1995 р.

Отже, НБУ, по суті, припинив пряме кредитування дефіциту державного бюджету і перейшов до ринкового механізму регулювання грошово-кредитних відносин, у якому чільне місце належить кредитним відносинам з комерційними банками та іншими кредитними установами.

Сьогодні кредити НБУ видаються на пільгових умовах, але на практиці використовують їх тільки деякі суб'єкти господарювання. [39, 52]

2.2 Динаміка показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банками

На фоні широкої реклами, простоти отримання кредитів обсяг наданих банками кредитів за 2 роки зріс майже в 3 рази.Більше половини загального їх обсягу припадає на кредити, надані в іноземній валюті (на 01.01.2008 - 52%). Це було передусім пов'язано з більш низькими процентними ставками за кредитами в іноземній валюті порівняно з національною, нерозвиненістю вітчизняної фінансової системи, яка все ще не може гідно конкурувати із зовнішніми ринками як в частині обсягів наявних кредитних ресурсів, так і строків, на які вони можуть бути надані позичальникові. Також для більшості українців іноземна валюта (долар США і пізніше євро) протягом тривалого часу залишалася основним засобом заощадження та накопичення капіталу, оскільки, починаючи з 2000 року, курс американського долара по відношенню до гривні змінювався ненабагато: від 5,44 грн. за дол. США в 2000 році до 4,85 грн. за дол. США у середині 2008 року.

Кредити, надані за фізичним особам, протягом останніх двох років зростали вищими темпами, ніж кредити, надані суб'єктам господарювання (3,5 рази порівняно з 2.8).

Такий великий попит на кредити не завжди відповідав реальним можливостям позичальників щодо обслуговування та погашення отриманих кредитів, оскільки позичальники не завжди можуть об'єктивно оцінити наслідки інфляції, ризик безробіття, зростання цін, зменшення доходів.

Національний банк України розумів, що стрімке зростання обсягів кредитів, наданих фізичним особам, і відповідне зростання частки таких кредитів у загальній сумі кредитів, що спостерігалося протягом останніх років, у будь-який момент могло стати серйозним випробуванням для банків, оскільки населення є економічно незахищеним прошарком з точки зору стабільності отримання доходів.

Незважаючи на проблеми з ліквідністю, які виникли наприкінці 2008 року, банки продовжували кредитування юридичних осіб у національній валюті.

Одним із заходів, спрямованих на нейтралізацію впливу зовнішньої фінансової кризи та забезпечення стабільності банківської системи, було передбачене постановою Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 обмеження обсягів кредитів, що можуть надаватися банками в іноземній валюті контрагентам, які не мають валютної виручки.

Заборгованість за кредитами суб'єктів господарювання за жовтень - грудень 2008 р. у національній валюті зросла на 27 млрд. грн. або на 14%.

В іноземній валюті (доларовий еквівалент) обсяг кредитів суб'єктам господарювання скоротився на 2,5 млрд. дол. США. або на 7%.

Зниження попиту на вітчизняну продукцію на світових ринках та зменшення попиту на внутрішньому ринку призвело до погіршення фінансового стану суб'єктів господарювання, а в окремих випадках - до їх дефолту і, як наслідок - до неповернення кредитів банкам.

За останні три місяці 2008 року скоротилися й обсяги кредитів, наданих фізичним особам: у національній валюті - майже на 3 млрд. грн. (4%) і в іноземній валюті (доларовий еквівалент) - на 1,1 млрд. дол. США (4%). Унаслідок девальвації гривні щодо долара США та євро зменшилася спроможність позичальників погашати свою заборгованість перед банками, насамперед за кредитами в іноземній валюті, що спричинило зростання проблемних кредитів у фізичних осіб.

З метою більш виваженого підходу громадян до питання про отримання кредиту Національним банком України було підготовлено і розміщено на офіційній сторінці Національного банку в мережі Інтернет Пам'ятку позичальника банку за споживчим кредитом, у якій особлива увага зверталася на ризики, пов'язані з отриманням кредиту в іноземній валюті. Банки зобов'язані були розмістити цю Пам'ятку в усіх місцях здійснення операцій споживчого кредитування таким чином, щоб позичальники могли з нею ознайомитися.

У цей самий період постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 № 406 внесено зміни до Положення про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, згідно з якими:

- суттєво підвищено коефіцієнти резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями в іноземній валюті з позичальниками, у яких немає джерел надходжень валютної виручки;

- посилено вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальників - фізичних та юридичних осіб, у кредитних договорах з якими немає письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про них;

- підвищено вимоги щодо якості прийнятого забезпечення.

Цією постановою банки зобов'язано резервувати кошти на окремому рахунку в Національному банку України в розмірі резерву, сформованого за кредитними операціями з позичальниками, у яких немає джерел надходжень валютної виручки.

Запроваджені зміни сприяють стримуванню видачі нових кредитів в іноземній валюті позичальникам, у яких немає джерел надходження валютної виручки, підвищенню якості та ліквідності застави, що приймається банками під забезпечення за кредитами, а також формуванню банками достатніх обсягів резервів за кредитними операціями.

У зв'язку зі значним відпливом коштів з банківської системи, що негативно вплинуло на стан банківської системи, насамперед, на капіталізацію банків, а також на виконання вимог Закону України "Про першочергові заходи щодо запобігання наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". З метою фінансового оздоровлення банків, зокрема, шляхом їх капіталізації, постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 № 405 був затверджений Спеціальний порядок здійснення заходів щодо фінансового оздоровлення банків, у якому визначені особливості фінансового оздоровлення банків в умовах запобігання негативним наслідкам фінансової кризи, згідно з якими:

- спрощено процедури та скорочено терміни погодження статутів банків і реєстраційних процедур банків;

- установлено спрощені порядки збільшення статутного капіталу за рахунок коштів акціонерів (учасників) банку та інвесторів і реорганізації банків за рішенням власників;

- визначено процедури капіталізації банків за участю держави та заходи щодо фінансового оздоровлення банків в умовах запровадження тимчасової адміністрації.

Постановою Правління Національного банку України від 04.12.2008 № 413 «Про окремі питання діяльності банків» були визначені подальші кроки Національного банку, спрямовані на забезпечення стабільної роботи банків, а саме:

банки зобов'язано:

- уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками;

- спрямувати не менше 50 відсотків отриманого в 2008 році чистого прибутку до резервного фонду на покриття непередбачених збитків;

- ужити заходів щодо скорочення адміністративних витрат та обмеження виплати бонусів. премій та інших додаткових матеріальних винагород керівникам банків;

- банкам рекомендовано переглянути в бік зменшення процентні ставки за кредитами, наданими в іноземній валюті, з урахуванням якості стану обслуговування позичальниками заборгованості за основним боргом та відсотками/комісіями за ним, а також стану дохідності банку, з метою зниження ризиків невиконання позичальниками своїх зобов'язань за такими кредитами. [41]

Ураховуючи складнощі з погашенням кредитів, наданих банками підприємствам-товаровиробникам, Національний банк прийняв рішення про надання банкам змоги послабити вимоги до таких позичальників, зокрема, банкам дозволено самостійно та на власний ризик приймати рішення про пролонгацію кредитів, наданих товаровиробникам, і до 01.10.2009 визначати клас позичальників без урахування факту такої пролонгації відповідно до вимог Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків за умови, що їх фінансова діяльність є задовільною.

У період загострення напруження на фінансовому ринку в жовтні - листопаді дії Національного банку України спрямовувалися, насамперед, на забезпечення своєчасності проведення розрахунків банками, недопущення відпливу коштів з банківської системи та збалансування ситуації на валютному сегменті ринку.

У цьому контексті Національний банк у жовтні-листопаді тимчасово використовував додаткові інструменти підтримки ліквідності банків, а саме:

- підтримання ліквідності на основі програм фінансового оздоровлення на термін до 1 року зі сплатою 15% річних у межах 90% вартості наданого банком забезпечення;

- оперативне підтримання ліквідності банків, сплачений статутний капітал яких становить не менше 500 млн. грн., яке здійснюється на термін до 1 року за плату в розмірі 15% в сумі до 60% статутного капітал}' банку.

Рішення щодо надання рефінансування Національний банк України приймав з урахуванням наданої банкам інформації про причини втрати ліквідності, зокрема щодо обсягів відпливу депозитів, неповернених кредитів, у т.ч. підприємств будівельного сектору, агропромислового комплексу та іпотечних кредитів, наданих фізичним особам.

Здійснюючи підтримку ліквідності банківської системи через механізми рефінансування, Національний банк України сприяв банкам у вчасному виконанні ними своїх зобов'язань, у тому числі за вкладами населення.

Загалом у жовтні - листопаді 2008 р. для підтримання ліквідності банків Національний банк надав кредитів рефінансуванняна загальну суму близько 74,7 млрд. грн., у т.ч. кредитів овернайт - 36,9 млрд. грн.

Заходи, що вживалися Національним банком України для стабілізації ситуації, сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому уповільненні тенденцій до відпливу депозитів із банківської системи, у тому числі коштів населення, збільшенні ліквідності банківської системи, стабілізації ситуації на міжбанківському кредитом ринку.

Починаючи з кінця листопада, Національний банк почав запроваджувати другий етап стабілізаційних заходів, головною метою якого було зменшення спекулятивного попиту на іноземну валюту, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі. Цей етап стабілізаційних заходів, зокрема, передбачає:

- обмеження обсягів підтримки ліквідності банків - регулювання ліквідності банківської системи наразі здійснюється з використанням стандартних процедур, що діяли до посилення напруги на ринку у жовтні:

- коригування вимог з формування банками обов 'язкових резервів у напрямі посилення привабливості здійснення активно-пасивних операцій в національній валюті - наразі норматив обов'язкового резервування за коштами в національній валюті знижено до нуля;

- вжиття заходів щодо підвищення вартості національної валюти, (в т.ч. через підвищення ставок за активно-пасивними операціями Національного банку) з метою створення додаткових стимулів для повернення коштів в банківську систему. Зокрема, з 19 грудня ставки за кредитами овернайт підвищено до рівня 22% (під забезпечення) та 25% (без забезпечення), а середньозважена ставка за мобілізаційними операціями у грудні збільшилася до 16,8% річних (у листопаді - 6.0% річних).

В контексті вжитих заходів, у грудні 2008 р. Національний банк зменшив обсяги операцій з підтримки ліквідності банків. Так у грудні було надано кредитів рефінансування на загальну суму близько 30,7 млрд. грн.. в т.ч. кредитів овернайт - 6,1 млрд. грн. порівняно із 45,5 млрд. грн. (з яких 24,3 млрд. грн. кредити овернайт) у листопаді.

Усього з початку року було надано кредитів рефінансування 138 банкам на загальну суму 169,5 млрд. грн. (91,8 млрд. грн. кредити овернайт). На 26 січня 2009 року заборгованість за кредитами рефінансування залишилась у 97 банків на суму 61 млрд грн.. при цьому 38°о (23,4 млрд. грн.) цієї суми формують заборгованість двох державних банків, хоча їх питома вага в загальній сумі активів банківської системи складає 11%.

Операції з рефінансування здійснюються як на щоденній, так і на щотижневій основі. На щоденній основі вони здійснюються шляхом надання кредитів овернайт, на щотижневій - шляхом проведення тендерів (щосереди) з такою періодичністю: три середи підряд - строком до 14 днів; одна середа - строком до 365 днів. На початку року до відома банківської системи доводиться графік проведення таких тендерів. Залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку та стану ліквідності банків можуть проводитися позачергові тендери.

Операції з підтримки ліквідності банків Національний банк здійснює прозоро із застосуванням єдиних для всіх банків правил. Підходи до застосування інструментів регулювання ліквідності банків, відображені в Положенні про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 26.09.2006 №378 (із змінами), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 17.10.2006 за №112012994 пройшли експертизу в рамках Проекту для Національного банку України «Підтримка процесу наближення банківського сектору України до законів, стандартів та принципів Європейського Союзу» (рамковий контракт АМ8 451) і були визнані такими, що відповідають твердим критеріям прозорості. [41]

Банк "Надра" - один з найбільших універсальних банків, що входить до першої десятки банківських установ та посідає 6 місце за розміром активів. Банк має одну з найбільших клієнтських баз, що налічує понад 3.1 мли. клієнтів - фізичних осіб та майже 35 тисяч клієнтів - юридичних осіб. Банк охоплює 3% ринку коштів юридичних осіб та майже 5° о ринку коштів фізичних осіб.

За станом на 1 січня 2009 р. банк обслуговує понад 1,6 тисячі відкритих зарплатних проектів бюджетних організацій загальною кількістю 1.6 млн. карткових рахунків фізичних осіб з річним обсягом фонду заробітної плати бюджетних установ майже 4.5 млрд. грн.

Чисельність працівників, що працюють на підприємствах-клієнтах банку - понад 6 млн. осіб, яких обслуговує понад 10 тисяч співробітників через розгалужену мережу в
більше ніж 700 відділеннях та філіях по всій Україні.

Зупинка платежів клієнтів у системі ВАТ КБ «Надра» може призвести до:

1. Масової кризи неплатежів між суб'єктами господарювання, враховуючи наявність більше 2 млрд. грн. коштів юридичних осіб на рахунках ВАТ КБ "Надрав

2. Значних негативних наслідків та додаткових витрат Державного бюджету для їх подолання (зокрема, лише для виконання зобов'язань перед фізичними особами у ВАТ КБ «Надра», сума яких складає більше 9 млрд. грн., державному бюджету доведеться витратити більше 6 млрд, оскільки на даний час сума коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб становить близько 3 млрд. грн). Це може призвести до повної руйнації системи гарантування вкладів.

3. Значного відпливу капіталу з України.

4. Зниження суверенних рейтингів та унеможливлення подальшої діяльність держави, банків та корпорацій на міжнародних ринках на значний період часу.

5. Погіршення платіжного балансу держави та підвищення податкового навантаження на платників податків.

Очевидно, що все це може призвести те тільки до масштабної банківської кризи, але й стати причиною непрогнозованих й катастрофічних змін у динаміці курсу національної грошової одиниці, відповідальність за стабільність якої несе Національний банк.

Тому ВАТ КБ "Надра" ще на початку жовтня 2008 року отримав від Національного банку України перший кредит рефінансування в сумі 1,5 млрд. грн. терміном користування на 1 рік. У листопаді кредитна лінія рефінансування була збільшена до 5,6 млрд. грн. Таким чином, загальна сума коштів, отриманих ВАТ КБ "Надра" за жовтень - грудень 2008 р. становила 7,1 млрд. грн. Ця сума була використана на повернення:

• клієнтам - фізичним особам строкових коштів і коштів до запитання на загальну суму 2.9 млрд. грн.;

• клієнтам юридичним особам строкових коштів і коштів до запитання на загальну суму 2,1 млрд. грн.;

• коштів, залучених від міжнародних фінансових інститутів на зовнішніх фінансових ринках на загальну суму 2,3 млрд. грн.

• Національному банку кредиту рефінансування в сумі 152 млн. грн. та відсотків за наданими кредитами рефінансування та договорами прямого репо на загальну суму 84,8 млн. грн. Загальна сума коштів, перерахованих НБУ становить 236 млн. грн.;

• коштів, залучених на міжбанківському ринку, на загальну суму близько 1 млрд. грн.

Загальна сума коштів, повернутих банком за період з жовтня 2008 року до грудня 2008 року становила понад 8,5 млрд. грн., а з урахуванням відтоку в січні 2009 року 10 млрд. грн. У забезпечення виданого кредиту НБУ (7,1 млрд грн.) передано нерухомість банку, майнові права на надходження за кредитами та гарантію третіх осіб на загальну суму 9.5 млрд. грн.

При цьому, видача кредитів фізичним особам не здійснювалась. Зменшення заборгованості за кредитами в національній валюті станом на 21 січня 2009 року склало 643 млн. грн. (13%), 59 млн. дол. США (3.7%). 1 млн. євро (5,6%). Зростання зобов'язань банку за кредитами фізичним особам пов'язано зі зміною обмінних курсів та, відповідно, з переоцінкою валютних активів. [41]

2.3 Антикризові заходи НБУ та їх вплив на діяльність комерційних банків

Національний банк неодноразово звертав увагу на різних рівнях на ризики внутрішнього і зовнішнього характеру, які постійно наростали і несли вагому загрозу порушенню стабільності в економіці. Національний банк вживав заходи, зокрема, щодо їх нівелювання:

• проводив стриману грошово-кредитну політику, спрямовану на нівелювання монетарного чинника інфляції;

посилював пруденційні нормативи діяльності банків (у т.ч. в частині адекватності капіталу), стимулюючи їх укладати угоди в національній валюти і виваженіше підходити до управління власними активами та пасивами:

• розширював можливості банків з підтримки їх ліквідності - ще у квітні Національний банк почав приймати в забезпечення кредитів рефінансування акції істотної участі банків. При цьому навіть в умовах інфляційного тиску обсяг операцій Національного банку з рефінансування перевищував обсяги проведення мобілізаційних операцій:

• проводив процентну політику, спрямовану на стимулювання заощаджувальної активності населення:

• нарощував валютні резерви.

Саме упереджувальні дії Національного банку, проведені напередодні вищезазначених подій, певною мірою забезпечили стійке підґрунтя для протидії кризовим явищам як в економіці, так і у фінансовій сфері. Цей висновок підтверджується такими фактами:

• міжнародні резерви за 9 місяців цього року зросли на 5 млрд. дол. США і на 1 жовтня становили 37.5 млрд дол США;

• кілька місяців поспіль знижується інфляція, яка. досягши свого піку в 31.1% у річному вимірі в травні, за результатами 2008 року становить 23,2%;

• за станом на початок жовтня банківська система мала досить значний запас ліквідності обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби, пов'язані з поточною діяльністю.

Діюча система валютного регулювання в Україні за останні роки зазнала певного коригування, виходячи з реалій макроекономічного розвитку країни. Зокрема, розширено перелік операцій, що здійснюються на валютному ринку (з банківськими металами, ввезення в Україну та вивезення за її межі валютних цінностей уповноваженими банками, здійснення переказів та вивезення іноземної валюти фізичними особами за кордон), спрощено процедуру купівлі іноземної валюти. Запроваджені заходи дещо розширили можливості роботи на валютному ринку його учасників та лібералізували потоки капіталу в іноземній валюті, проте з урахуванням прогресуючої динаміки економічних процесів (як внутрішніх, так і зовнішніх) у попередні роки, потребували одночасного удосконалення в системі попередження виникнення валютних та кредитних ризиків.

З цією метою Національним банком були прийняті постанови, які дозволили мінімізувати зазначені ризики та посилити контроль за потоками капіталу в країну, а саме:

1. Постанова Правління Національного банку України від 29.12.2006 №496 "Про внесення змін до Положення про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків - резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків- нерезидентів у гривнях".

2. Постанова Правління Національного банку України від 30.05.2007 №200 "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України".

3. Постанова Правління Національного банку України від 27.05.2008 №148 "Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України".

4. Постанова Правління Національного банку України від 08.01.2008 №3 "Про затвердження Змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах" з метою вдосконалення порядку ведення банками рахунків клієнтів.

З огляду на попередні рішення видно, що Національний банк приділяв суттєву увагу розширенню зовнішнього кредитування, проте неодноразово відчував значний політичний тиск у разі прийняття своїх рішень.

Так під таким тиском, а також у зв'язку із значним резонансом у засобах масової інформації були внесені зміни до постанови Правління Національного банку України від 22.06.2007 №235 зі змінами від 23.10.2007 №350 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України з питання отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів». Саме ця постанова була чітко спрямована на обмеження зовнішнього кредитування та відповідно мінімізацію валютних ризиків.

Разом з нею була прийнята постанова Правління Національного банку України від 20.11.2007 №419 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України", яка чітко визначала порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Продовження політики підтримки курсової стабільності призводило до зміцнення очікувань економічних агентів щодо його стабільності в майбутньому, що за умови вільного доступу до іноземних ресурсів призводило до постійного зростання валютних дисбалансів.

Отже, завданням Національного банку було проведення відповідної зміни курсової політики, яка б допомогла обмежити зростання валютних дисбалансів та знизити надзвичайно високий інфляційний "податок"" на населення та бізнес. Тобто, потрібен перехід до більш гнучкого курсоутворення, який дозволяє вирішувати поточні та майбутні економічні проблеми через можливість проведення власної незалежної монетарної політики.

Згідно зі світовою практикою, найкращим часом для проведення корекції курсу вважається той період, у якому є тиск на курс у бік ревальвації, оскільки це робить процес м'якшим, він супроводжується зниженням цін імпортованих товарів, зниженням інфляційних очікувань та відповідно зниженням самої інфляції.

Перехід до політики більш гнучкого обмінного курсу (а не ревальвації курсу . як це зазначається в засобах масової інформації) поряд з активними монетарними заходами дозволив.

• знизити інфляцію, зокрема через її імпортовану складову (за нашими оцінками 1% зміцнення курсу, за інших рівних умов призводить до зниження інфляції на 0,3 - 0,5 в.п. за 1,5 - 2 роки). Висхідний інфляційний тренд уже через місяць змінився на низхідний і на кінець IIIкварталу інфляція знизилася до 24,6° о (з 31,1% у травні 2008 року):

• знизити інфляційні очікування (до 15,8% у IIIкварталі 2008 року з 17.1% у IIкварталі 2008 року);

• запобігти посиленню валютних дисбалансів;

• сприяти активнішому управлінню ризиками банків та суб'єктів господарювання;

• стримати бурхливий розвиток споживчого кредитування шляхом перенесення валютного ризику на споживача таких кредитів.

Підсумки діяльності банківської системи України за 9 місяців 2008 року свідчили про подальше зростання основних показників діяльності банків, проте темпи приросту більшості з них були майже вдвічі нижчими порівняно з показниками за відповідний період 2007 року:

• активи банків збільшилися на 26% (у 2007 році на 49%);

• кредити, надані - в реальний сектор економіки і населенню, зросли на 29% (52%):

• зобов'язання банків збільшилися на 25% (51%);

• кошти фізичних осіб зросли на 24% (32%);

• регулятивний капітал банків зріс на 34% (49%). Особливістю розвитку є те, що темпи приросту регулятивного капіталу значно перевищували темпи зростання активних операцій банків.

Таке зниження темпів приросту основних показників діяльності банків у 2008 році відбувалось в тому числі і за рахунок того, що Національний банк України ще задовго до початку виникнення кризових явищ намагався нівелювати виклики,які мали місце в роботі банків: зростання обсягів активних операцій банків, передусім споживчого кредитування та кредитування в іноземній валюті, нарощування кредитних операцій при значних розривах за строками між активами і пасивами, недостатній рівень концентрації та розпорошеність банківського капіталу тощо.

За станом на початок жовтня 2008 р. банківська система мала досить значний запас ліквідності - обсяги ліквідних коштів банків удвічі перевищували їх потреби для проведення поточної діяльності. Водночас, жодна банківська система не може залишатися стабільною в умовах штучно спровокованої недовіри вкладників, які почали масово знімати кошти зі своїх рахунків.

РОЗДІЛ 3
. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН НБУ З КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

3.1 Моделі кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Національний банк здійснює регулювання міжбанківського ринку кредитних ресурсів. З упровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій з купівлі — продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення ОВДП (поширена назва — ломбардний кредит) і операції РЕПО. Всі аукціони НБУ з продажу ресурсів, що проводяться останнім часом, здійснюються тільки за умови укладання РЕПО — угод. Згідно з цими угодами комерційні банки на строк користування кредитами НБУ передають йому свої державні облігації.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, випущені Мінфіном України. їх список затверджується (а в разі потреби може змінюватися) правлінням НБУ і доводиться до відома комерційних банків. Як виняток, за рішенням Правління Національного банку України під забезпечення ломбардного кредиту можуть використовуватися інші цінні папери.

Ломбардний кредит надається на строк до 30 днів у межах лімітів, установлених на квартал НБУ для своїх регіональних управлінь.

Право на отримання ломбардного кредиту мають комерційні банки, котрі:

— отримали ліцензію на здійснення банківської діяльності, включені до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ, що працюють не менше одного року;

— дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів, правил ведення бухгалтерського обліку, своєчасно і в повному обсязі звітують регіональному управлінню НБУ;

— не мають простроченої заборгованості за кредитами НБУ та за процентами за ними.

Як забезпечення ломбардного кредиту використовуються державні цінні папери, що відповідають таким вимогам:

— вони занесені НБУ до ломбардного списку як такі, що перебувають на балансі комерційного банку і що до них немає претензій;

— строк їх погашення не припадає на термін користування ломбардним кредитом (строк погашення настає не раніш як через 35 днів з моменту переказування їх відповідної кількості на рахунок ДЕПО в НБУ).

У загальний комплект документів, які необхідно подати комерційному банку до регіонального управління НБУ для одержання ломбардного кредиту, входять: кредитна угода, заявка на кредит, доручення на право реалізації НБУ цінних паперів, прийнятих як забезпечення ломбардного кредиту. [41, 15]

Після того, як регіональне управління НБУ ухвалило рішення про надання ломбардного кредиту, комерційний банк переказує портфель цінних паперів, які є забезпеченням кредиту, зі свого ДЕПО-рахунку на ДЕПО-рахунок у депозитарії НБУ. Одночасно регіональне управління НБУ зараховує кошти ломбардного кредиту на кореспондентський рахунок банку-позичальнику.

Заборгованість комерційного банку за ломбардним кредитом не може перевищувати 75 % вартості портфеля цінних паперів, наданих як забезпечення ломбардного кредиту. Після закінчення терміну погашення ломбардного кредиту регіональне управління НБУ списує його суму з кореспондентського рахунку комерційного банку. Одночасно погашаються проценти за користування цим кредитом.

Після погашення ломбардного кредиту і процентів відбувається розблокування рахунків ДЕПО комерційного банку, і цінні папери знову переходять у власність комерційного банку.

У разі відсутності або недостатності коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку залишок заборгованості за ломбардним кредитом і процентами по ньому погашаються за рахунок коштів від реалізації НБУ цінних паперів, наданих банку як забезпечення кредиту.

Операції РЕПО — це операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про продаж — купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу — купівлі у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною.

Використання НБУ державних цінних паперів для операції РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції "прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, НБУ може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.

Національний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО Національний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера у своїх заявках на участь у ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної ціни продажу — купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО Національний банк наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО.

Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку використовуються такі види операцій:

- нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксується на весь термін проведення операції);

- відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди, Процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);

- строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).

Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:

- термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;

- перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

- зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;

- порядок установлення маржі або процентного доходу.

Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності.

Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк — продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО повідомлення до депозитарію НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів НБУ — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами. [27, 263]

До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний комітет НБУ.

Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що й закриті кредитні аукціони.

Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. У разі необхідності зменшити обсяг грошової маси в економіці Національний банк України застосовує всілякі заходи. Наприклад, він може підвищити рівень обов'язкових резервів комерційних банків, а може й обмежити обсяг ресурсів, що продаються ним через кредитні аукціони. Останнім часом на кредитних аукціонах НБУ здійснює продаж ресурсів на таких умовах: тільки під забезпечення ОВДП та під фіксовану процентну ставку. Ломбардна ставка за кредит установлюється в розмірі облікової ставки плюс 10%.

Комерційні банки для забезпечення своєї ліквідності можуть рефінансуватися в установах Національного банку або в комерційних банках у формі переобліку і перезастави векселів.

Установи НБУ здійснюють ці операції за дотримання таких умов:

— усі подані векселі за строком оплати не повинні перевищувати 90 днів і мають бути такими, щоб їх можна було вчасно одержати у місцях їх оплати;

— подані векселі повинні мати не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який подав ці векселі, а переказні векселі — ще й акцепт платника;

— оплата векселів має відбуватися у місцях, де є установи комерційного банку, нотаріус або суд;

— має бути ліміт кредитування.

Зауважимо, що установи НБУ рідко використовують таку форму рефінансування комерційних банків, як переоблік і перезастава векселів, тому що вексельний обіг в Україні робить перші кроки у своєму розвитку.

3.2 Напрямки вдосконалення кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.

Серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і надаючи ломбардний кредит. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на початку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були і господарюючі суб'єкти, і Мінфін. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і надавав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, тобто опосередковано покривав недостачу ресурсів для фінансування державного сектора економіки.

Загалом НБУ застосовував такі методи кредитування:

— адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;

— безпосереднє централізоване кредитування міністерств для покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;

— безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту державного бюджету;

— проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;

— надання комерційним банкам облікового й ломбардного кредиту;

— проведення операцій РЕПО. [24, 34]

Хоча зараз НБУ не надає так званих централізованих кредитів і кредитів на покриття дефіциту державного бюджету, заборгованість за ними існує, що потребує проведення відповідної політики. Зокрема, Мінфіну і НБУ доцільно розглянути питання про переоформлення на державний внутрішній борг заборгованості за централізованими кредитами, наданими окремим галузям економіки, та процентів за ними, заборгованості Мінфіну України за централізованими та за іншими кредитами.

Удосконалення й подальший розвиток політики рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування комерційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку векселів, а також проведення операцій із державними цінними паперами на відкритому ринку типу РЕПО.

Доцільним було б, по-перше, створення двох спеціалізованих державних комерційних банків: реконструкції та розвитку сільського господарства і реконструкції та розвитку промисловості, а по-друге, продаж їм емісійних кредитних ресурсів, що виникають унаслідок планових емісій грошей, пов'язаних із об'єктивним зростанням грошової маси.

Для формування ресурсів цих банків можна було б застосовувати і такий механізм, як депозитні сертифікати, за допомогою яких залучати вільні кошти комерційних банків недержавної форми власності. За цими видами депозитів можна встановити заохочувальний процент і державну гарантію повернення. Такі стимули заохочуватимуть комерційні банки зберігати свої тимчасово вільні кошти в спеціалізованих державних банках, котрі, у свою чергу, матимуть можливість використовувати їх для кредитування відповідних галузей господарства.

У разі появи в господарському обігу комерційних векселів НБУ буде готовий рефінансувати комерційні банки під переоблік векселів, які акцептовані комерційними банками. [39, 52]

ВИСНОВКИ

За сучасних умов діяльність Національного банку України має вирішальний вплив на стабільність грошової одиниці, надійність роботи банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки України. У зв’язку з цим в курсовій роботі було доцільним визначення теоретичних основ розвитку кредитних відносин НБУ з комерційними банками, аналіз динаміки показників, що характеризують кредитні відносини НБУ з комерційними банка тощо.

В курсовій роботі було визначено, що економічна сутність кредитних відносин НБУ з комерційними банками проявляється як на макро-, так і на мікрорівні.

Кредитування банків відбувається через закриті кредитні аукціони, операції РЕПО (купівлю-продаж цінних паперів державою, рефінансування інвестиційних операцій (вкладення засобів у векселі, акції суб’єктів підприємницької діяльності).

Що стосується заходів НБУ з подолання кризових явищ безпосередньо у банківській сфері, та опосередковано у економіці, то варто зазначити, що набув чинності ряд нормативно-правових актів з регулювання діяльності комерційних банків. Незважаючи на позитивну або негативну їх оцінку експертами, їх ефективність або безрезультативність можна буде оцінити з плином часу. Окрім того, не можна нівелювати вплив на діяльність банківського сектору коштів наданих Міжнародним валютним фондом.

Мету курсової роботи було досягнуто.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Про банки і банківську діяльність: Закон України. Затверджений Постановою Верховної Ради України від 11.01.2001 р. // www.rada.gov.ua.

2. Про Національний банк України: Закон України. Затверджений Постановою Верховної Ради України № 679-14 від 30.05.1999 р. // www.rada.gov.ua.

3. Про застосування Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ заходів впливу за порушення банківського законодавства: Постанова Правління Національного банк)' України № 215 від 26.05.2000 р. // www.rada.gov.ua.

4. Про порядок підтримки Національним банком України ліквідності банківської системи через операції РЕПС) купівлі/продажу державних цінних паперів: Положення Правління Національного банку України № 333 від 26.12.1996 р. із змінами // www.rada.gov.ua.

5. Про кредитні відносини з комерційними банками: Постанова Правління Національного банку України № 351 від 04.09.1998 р. // www.rada.gov.ua.

6. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Інструкція № 368. Затверджений Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. із змінами і доповненнями // www.rada.gov.ua.

7. Про Комісію Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків: Постанова Правління Національного банку України від 09.11.1998 р. № 470// www.rada.gov.ua.

8. Про фінансове оздоровлення комерційних банків: Положення НБУ. Затверджене Постановою НБУ № 346 від 30.12.96 р. із змінами га доповненнями // www.rada.gov.ua.

9. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, М. А., Савлук, М.Ф. Пудовкіната ін.; за ред. д.е.н. проф. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000.-384 с.

10. Бугулов В. М., Бугулов Т. В, Національний банк та його операції. Конспект лекцій. - К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2000.-264 с.

11. Бровкова Е. И. Финансово-кредитная система государства. - М: Сирин, 2000.- 184 с.

12. Ваврищук Е. І. Організаційно-правові засади взаємовідносин НБУ з комерційними банками України: Текст лекцій. - К.: КДТНУ, 2001.- 124с.

13. Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. — К.: Основи, 2002.— 413 с.

14. Гнат В.М. Теоретичні аспекти стратегії комерційного банку // Фінанси України, 2000. — №3. — С. 121 — 124.

15. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібн.- К.: Основи, 1996.-282 с.

16. Денежное обращение и кредит капиталистических стран / Под ред. Л.Н. Красавиной. — М.: Финансы, 1977. – 267 с.

17. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина.- М: Финансн и статистика, 1998.-388 с.

18. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ Е.Ф. Жуков, Л. М., Максимова, А.В. Печникова и др. Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2003. - 622 с.

19. Дмитриев Ю.А., Питиримои В.М. Деньги. Кредит. Банки: Краткий курс лекций. — Ковров: КГТА, 2002. — 68 с.

20. ЗубченкоЛ.А. Финансыдля роста // Банки: Мировой опыт. — 2005.-№ 1.-С.8-14.

22. Зубченко Л.А. Условия успешного функционирования малих банков//Банки: Мировой опыг. — 2002. — №1. — С. 23—24.

23. Зубченко Л.А., Иванова Н.Н. Дискуссии о реформе международной финансовой системи. — М.: ИНИОН РАН, 2001. – 326 с.

24. Іванова Н.Н. Проблемнне банки: зффективность мер, применяемых в процессе контроля // Банки: Мировой опит, 2005. — №1.-С. 34-36.

25. Кириченко О.А., Гіленко І.В., Любунь О.С., Лаптєв С.М., Потійко Ю.А. Банківські системи різних країн: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів. — К., 2004. — 200с.

26. Клименко Т.В. Банківська система України і напрями її розвитку // Фінанси України. — 2002. — №4. — С. 104—111.

27. Колодізєв О. Становлення банківської системи України: минуле, світовий досвід, проблеми реформування // Банківська справа. - 2006 - №2. – C. 31-39.

28. Кормош Ю. Банковская система Германии // Хозяйство и право. — 1999. — № 8. – C. 24-38.

29. Лагушін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посібн.- К.: Знання, 2003.-.268 с.

30. Любунь О. С., Любунь В. С., Іванець І.В. Національний банк України: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 351 с.

31. Машук Жан. Финансовые системи Франции и других стран / Пер. с фр. — М.: Финстатинформ, 2000. – 423 c.

32. Минервин И.Г. Будущее финансового поередничества и регулирования // Банки: Мировой опит. — 2002. — №1. — С. 20—22.

33. Митрофанов В.Ф. Банки как действенньгй фактор стабилизации зкономики: опит Германии//Финансн, 1996. — №1. – c. 84-86.

34. Національний банк та грошово-кредитна політика. / Під ред. Ю. М Мороза, М. А. Пудовкіної та ін. - К.:КНГУ, 2000.- 368с.

35. «Основні засади грошово-кредитної політики на 2003 рік». Схвалено Рішенням Верховної Ради України від 10 вересня 2002 р. — №13.

36. Рейтинг банков Украйни//Бизнес. — 2000. — №31. — С. 11.

37. Семеко Г.В. Структурнне реформи в банковском секторе Китая // Банки: Мировой опит. —2002. — №1. — С. 50—56.

38. ІПабаева В.И. Прямое банковское обслуживанис в Европе // Банки: Мировой опыт. — 2002. — №1. — С.46—48.

39. Шапран В. Банковская система Украйни: проблеми и перспективи // Банковское дело в Москве. — 2002. — №3. — С.52—54.

40. Юшко И. Проблемы регулирования банковской деятельности в Украине // Економічний часопис. — 2005. — №3. – С. 15 -21.

41. www.bank.gov.ua – Офіційний сайт Національного банку України.